CC BY
4
Вкник Нацюнального унiверситету «Льв1вська полггехшка». Серiя: «Юридичш науки» № 4(28), 2020
УДК 340.12
Альона Романова
Нацюнальний ушверситет «Львiвська полтохшка», Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно! осв^и, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри теори, ютори та фшософи права
aliroma@ukr.net
СУТН1СН1 ВЛАСТИВОСТ1 ЛЮДИНИ У ПРИРОДНО-ПРАВОВОМУ ПРОСТОР1
http://doi.org/10.23939/law2020.28.083 © Романова А., 2020
З'ясовуеться особливкть сутнiсних властивостей людини у природно-право-вому просторi що полягае у можливост вибору людиною того чи шшого виду власноТ поведiнки, а також проблем самооцшки, системи цшностей, ц1ни1сиих орiентацiй та свободи людини.
Наголошуеться на процес особистiсного буття, що протжае як постiйна боротьба протилежностей мiж зовшшшм i внутрiшнiм у самореалiзацп та життедiяльностi людини, а також, на тому, що людина, здшснюючи життедiяльнiсть в онтологiчному простор^ на основi норм природно-правового i соцiоприродного простору формуе внутрiшнi жит-тевi плани, стратеги й установки.
Акцентуеться увага на тому, що дослщжувати природу i сутнiсть людини можна за двома основними пщходами: природним i надприродним, беручи за основу те, що вона е ктотою активною, дiяльною i вшьною, сама визначае параметри свого правового буття. Природний (натуралктичний) пiдхiд полягае в тому, що людина е результатом розвитку природи, через що ТГ (людину) розум^ть i пояснюють як природну, зважаючи на вс наслщки такого розумiння. Надприродний тдхщ, навпаки, полягае в тому, що людина е породженням певноТ нематерiальноТ духовноТ' першооснови, що визначае надприродну природу людини.
Людське суспiльство, по сут^ пов'язане з природним правом, оскшьки це право самоорганiзуеться, i люди за своею природою також схильш до самооргашзацн. Права людини е основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, при-родно-правовий прослр iснуе як певна мiра дотримання прав людини, що даш Г'й вiд природи, а також як мiра iстинностi i вiдповiдностi поведiнки людини нормам онтоло-гiчного простору. Людина в онтолопчному i природно-правовому просторi надiлена автономiею, що полягае в прiоритетi ТТ суб'ективних прав. За умови розвитку людини в колективi кожен член цього колективу повинен сприйматися як шдивщ, з неповторним «набором» властивостей.
Для розкриття природи людини дуже важливо те, що людина школи не сформуеть-ся як людина i не розкриеться для свггу без стшкого вiдчуття внутршньоТ свободи, тобто свободи вщ будь-яких щеолопчних догм.
Ключовi слова: природне право, природно-правовий прослр, правова поведшка,
праволомна поведшка, сощоприродний простiр.
Постановка проблеми. У контекст розгляду особливостей юнування людини у природно-правовому просторi важливо звернути увагу на проблеми, що стосуються можливостi вибору лю-диною того чи iншого виду власно! поведiнки, а також на проблеми самооцшки, системи цiнностей, цшшсних орieнтацiй та свободи.
Антропологiчний тдхщ до права дозволяе висвiтлити новi гранi правово! реальностi, правового життя людини, яких не розкривало позитивiстське праворозумiння. Антропологiя права налашто-вана на вивчення правових форм та умов життя людини в суспшьствь Рiзне розумiння людини в правових культурах свiдчить, що право твориться вшьною волею людини.
У межах антрополопчно! штерпретацп права формуеться i принципово новий пiдхiд до конс-труювання сучасних правових норм, де враховуються психологiчнi i бюлопчш стани людини, 11 морально-етичш, духовно-моральнi цiнностi, конкретнi умови, у яких перебувае людина, що всту-пае у правовщносини. У цьому сенш, з погляду юридично! антропологи, особистюш якостi людини сучасний суб'ект правотворчо! дiяльностi враховуе не достатньо.
Людина, вдосконалюючись, стверджуючи свою пдшсть, не повинна робити цього на шкоду оточенню i зобов'язана враховувати штереси всiх людей та норми онтолопчного простору. Якщо цього не дотримано, виникае питання про природно-правову вщповщальшсть за свою поведшку. Вщ правильного трактування ще! проблеми залежить можливють полiпшення якостi морально-правового становлення людини, оскшьки кiнцевою метою цього процесу е формування людини, яка усвщомлюе вщповщальшсть за свою поведшку, що не суперечить основоположним принципам i нормам природного права. Невщдшьною частиною активно! природно-правово! життево! позицп людини е усвщомлення вiдповiдальностi за сво! вчинки перед рщними, близькими, сiм'ею, колективом, суспшьством, державою, що виступае метою формування духовно i морально багато! людини.
Аналiз дослщження проблеми. Проблемним аспектом дослiдження сутшсних властивостей людини у природно-правовому просторi е особливiсть врегулювання взаемовiдносин людей задля забезпечення правового порядку i гармони в суспiльствi, шляхом тдвищення правосвiдомостi i правово! волi як визначального чинника правомiрного iснування людини. Для всебiчного аналiзу i осмислення вказано! проблематики доцiльно опиратися на теоретико-методолопчний потенцiал праць вiтчизняних i зарубiжних учених-юристiв i фiлософiв рiзних перiодiв становлення фшософсь-ко-правово! думки, а саме: пращ А. Алексеева, Т. Гарасимiва, О. Грищук, К. Бачiашвiлi, Г. Гегеля, С. Сливки, В. Соловйова, Ю. Хабермаса, Р. Хамггова.
Iхнi науковi концепцi! сприяли тому, що в межах антрополопчно! штерпретацп права формуеться i принципово новий пiдхiд до конструювання сучасних правових норм, де враховано психоло-гiчнi i бiологiчнi стани людини, !! морально-етичнi, духовно-моральнi цшносп, конкретнi умови, в яких перебувае людина, що вступае у правовщносини.
Мета полягае в тому, щоб з фшософсько-правового погляду проаналiзувати т питання, якi найбiльш дотичнi до розумшня сутнiсних властивостей людини у природно-правовому простора
Виклад основного матерiалу. Важливо обгрунтувати можливiсть i необхщшсть цiннiсного самовизначення людини. В лiтературi слушно зауважено, що свiдомiсть людини породжуе ситуа-цiю вибору, у якш людина керуеться цiннiсними критерiями. Зазвичай навколо себе i в собi самiй людина знаходить безлiч рiзних цiннiсних орiентацiй, iнодi недосконало узгоджених мiж собою, i безлiч думок про свiт, природно-правовий проспр, однi з яких чомусь вважаються ютинними, а iншi - хибними.
Суттст властивостi людини у природно-правовому просторi
Щодо особливостей юнування людини у природно-правовому простор^ то варто зазначити, що процес особистюного буття протшае як постiйна боротьба протилежностей мiж зовнiшнiм i внутрiшнiм у самореалiзащl i життедiяльностi людини. Людина, здшснюючи життедiяльнiсть в онтологiчному просторi, на основi норм природно-правового i соцюприродного простору формуе внутрiшнi життевi плани, стратеги й установки. Оскшьки в кожнш iз соцiальних систем i груп е приписи, санкцн i норми, якi й висувають стереотипш вимоги до людини незалежно вщ И шдив> дуальних особливостей, то вони й визначають И поведшку в конкретнiй соцiальнiй системi - через виконання заданих соцiальних функцш i ролей. Тож тiльки вщ людини залежить, чи зможе вона визначити (закршити) прiоритетним правомiрне юнування, навт якщо И оточення дотримувати-меться протилежних поглядiв.
Свою поведшку людина вибудовуе вщповщно до свое! щншсно! орiентацil i мотивацн, яю й визначають И внутрiшнiй св^ та основи життедiяльностi, а також вщтворення цiнностей життя i культури. Тому погоджуемося з тим, що дослщити юнування i мотиваци поведшки людини у природно-правовому просторi неможливо без вивчення аксiологiчних моменпв взаемозв'язку людини i права [1, с. 83].
Щодо зв'язку свщомосп людини i И свободи деяю науковцi зазначають, що iнтерiоризацiя тюно пов'язана з мисленням людини. Процес мислення, а як наслiдок, осмислення людиною влас-но! поведiнки, зароджуеться з моменту, коли вона починае внутршньо «обдумувати» свою житте-дiяльнiсть. Очевидно, що здiйснення вибору передбачае оцшку, вiдповiдь на запитання, що добре, а що погано, зокрема i в поведшщ людини. Кардинально змшити поведiнку людини може тшьки самооцiнка. Свiдомiсть породжуе вибiр, людську свободу. Тож оскшьки людина надшена свщомю-тю, вона мае «право» вибору. Свобода - це i е здатнють дiяти вiдповiдно до заздалепдь ухвалених рiшень. Звичайно, безглуздо говорити про свободу, якщо не юнуе об'ективних можливостей вибору [2, с. 184].
Людина у свош поведшщ враховуе ставлення суспшьства до свое1 поведшки, а тому намага-еться дiяти вiдповiдно до вимог природного права (суспшьних моральних щнностей). Тодi моральнi цiнностi, що притаманш кожнiй людинi, а також е основою кожного сощуму, регулюють поведшку людини в соцiумi [3, с. 253].
Вщтак вважаемо за доцшьне аналiзувати природу i сутнiсть людини, беручи за основу те, що вона е ютотою активною, дiяльною i вiльною, сама визначае параметри свого правового буття. Дослщжувати природу i сутнiсть людини можна за двома основними тдходами: природним i над-природним [4, с. 60].
Природний (натуралютичний) пiдхiд полягае в тому, що людина е результатом розвитку при-роди, через що И (людину) розумдать i пояснюють як природну, зважаючи на вш наслiдки такого розумiння.
Надприродний шдхщ, навпаки, полягае в тому, що людина е породженням певно1 немате-рiальноl духовно1 першооснови, що визначае надприродну природу людини [5, с. 84].
Прихильники природное' сутностi людини пояснюють причини, що визначають И природу, певними природними об'ективними закономiрностями розвитку матерiального свiту [6, с. 62]. За допомогою природних причин i закономiрностей вони намагаються пояснити вш якостi людини, зокрема моральш i духовнi.
Прихильники ж надприродно1 сутностi людини вбачають цi причини в деяких надприрод-них, нематерiальних сутностях (Бог, Свiтовий дух тощо), а також в сутностях (причинах), яю юнують поза природою, поза матерiею, у силах, що стоять над природою, над матерiею i керу-ють ними [5, с. 96].
У контексп розгляду питання природи людини важливо зрозумiти ще й природу праволомно1 поведiнки людини i шляхи И усунення. Потрiбно з'ясувати, чи закладено причини праволомно1 поведiнки людини в самiй природi людини. Ствердна вiдповiдь на це питання означае, що праволомну поведшку не можна перебороти, а боротьба з нею за допомогою позитивного права i
закону - безперспективна. Якщо ж причини праволомно! поведшки людини - у свт поза людиною i пов'язаш з конкретно-iсторичною формою !! юнування, то праволомна поведiнка людини зумов-лена не !! незмiнною природою, а конкретно-юторичними, соцiально-економiчними умовами, у яких вона живе. У такому р^ одшею з причин праволомно! поведшки е соцiально-економiчна нерiвнiсть людей. I як тшьки цю соцiально-економiчну нерiвнiсть буде подолано, зменшиться й вщсоток праволомно! поведiнки.
Аналiзуючи причини праволомно! поведшки людини, дослщники найчастше аргументу-ють, а то й виправдовують таку поведшку вiдсутнiстю в людини достатшх соцiальних умов життя (погане житло, низька зарплата, вщсутшсть осв^и тощо) [7; 8; 9], тобто вщсутшстю практично! реалiзацi! сощальних гарантiй, за дотримання i реалiзацi! яких будуть усунутi й причини праволомно! поведшки.
Таю твердження вважаемо не достатньо обгрунтованими. До прикладу, злочини вчиняють не тiльки сощально незахищенi люди, а й люди, яю соцiально цiлком забезпеченi. Тож фактор сощально! незахищеностi не е показником праволомно! поведшки людини. Слушною е навт думка, що лю-дина з нижчим майновим статусом не «зшсута» благами цивiлiзацi!, а тому не мае ш фшансово!, нi фiзично! можливостi вчиняти певш праволомнi дi!, оскiльки змушена думати про роботу, щоб забезпечити собi належш умови проживания, а також часто звертаеться до Бога по допомогу i намагаеться не порушувати норм морал^ релiгiйних норм, а отже, i норм природного права [10; 5]. Як свщчить юторичний досвiд, нi в однiй кра!ш з найвищим рiвнем соцiального забезпечення не вдалося лiквiдувати злочиннiсть. З уваги на сказане, питання про мшливють чи незмшнють людсь-ко! природи завжди було i е центральним у фшософп, соцiологi!, психологи та правознавствь
Саме в природно-правовому просторi людина стае активною, вона зютавляе загальний добро-бут iз власним, оцiнюючи вигiднiсть або невипднють адресованих !й пропозицiй.
Людське суспшьство, по сутi, пов'язане з природним правом, оскiльки це право самооргашзу-еться, i люди за своею природою також схильш до самооргашзаци. Права людини е основою при-родно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий простiр юнуе як певна мiра дотримання прав людини, що даш !й вщ природи, а також як мiра iстинностi i вщповщ-ностi поведшки людини нормам онтолопчного простору. Людина в онтолопчному i природно-правовому просторi надiлена автономiею, що полягае в прюритет !! суб'ективних прав. За умови розвитку людини в колективi кожен член цього колективу повинен сприйматися як шдивщ, з не-повторним «набором» властивостей. Звичайно, позитивне право держави не може забезпечити людиш високого рiвня !! iндивiдуалiзацi! в суспiльствi, скажiмо, через нормативне закршлення прав та обов'язюв, враховуючи особливостi кожного iндивiда. Як правило, за основу береться певна категорiя людей (за фiзичними, пол^ичними, майновими, вiковими, професiйними особливостями). Якщо розглядати права людини, !! юнування за нормами природного права, то воно (право) iндивi-дуалiзуе сво! норми, надае i визнае автономда людини, дозволяючи щось однiй людиш i забороня-ючи це шшш
Для розкриття природи людини дуже важливо те, що людина школи не сформуеться як людина i не розкриеться для св^у без стiйкого вiдчуття внутрiшньо! свободи, тобто тако! свободи, що припускае свободу вiд будь-яких iдеологiчних догм. I саме цей вид свободи людини у природно-правовому просторi впливае чи не найбшьше на вибiр i на право вибору особливостей власно! поведiнки. За умови недостатньо! внутрiшньо! свободи зростання яюсного показника внутрiшнього свiту людини зведеться до мшмуму, адже наскiльки гармоншним i невимушеним е внутрiшне осмислення i перетворення людиною навколишньо! дшсносл, настiльки повно вона зможе осмис-лити i втiлити в життя норми природного права, а якщо не буде так званого внутршнього розумш-ня, то нiщо не змусить людину до певних дш i вчинкiв.
Висновки. Кожна людина е представником тiе! чи шшо! соцiально-культурно! спiльностi. Утвердженi в спшьнот конкретнi цiнностi, уподобання, менталiтет дозволяють людиш визначити
CymnicHi властивостi людини у природно-правовому npocmopi
свою самобутшсть, залишатися самою собою, що, в тдсумку, веде до прояву i збереження дуальност^ а то й до формування власного бачення природно-правового простору як набору моральних, релiгiйних i духовних щнностей.
Не потрiбно змушувати людину визнати конкретш природно-правовi установки саме в такому вигляд^ як хочеться нам, адже в конкретно! спiльноти людей, що мають однаковi ознаки (територiя проживання, вiк, стать, освiта, культурш традици, релiгiйнi переконання), однi й т самi природно-правовi щнносп, хоча й визнаються та сприймаються по-рiзному, а отже, поведiнковi аспекти, пов'язаш з !х дотриманням, також рiзняться. Це, до прикладу, як вiра в Бога: у рiзних релiгiйних течiях навiть iм'я Всевишнього звучить по-рiзному, рiзниться й обрядово-традицшна компонента, але суть незмiнна - вiра у Вищу силу. Тому не потрiбно людину «перекроювати» на власний лад, якщо И переконання не несуть зла i не порушують прав iнших людей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов А. И. (2006). Функции правосознания и их роль в реализации функций права. Правоведение. № 5. С. 30-31. 2. Розов М. А. (1988). Проблема человека и гуманитарные науки. Новосибирск. 432 с. 3. Омельчук О. М. (2012). Вплив сустльно! морал на поведшку людини. Педагогiчний дискурс. Вип. 12. С. 250-253. 4. Гегель Г. В.-Ф. (1990). Философия права : пер. с нем.; ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и прим. В. С. Нерсесянц. М. : Мысль. 524 с. 5. Сливка С. (2010). Фшософ1я права : навч. поаб. К. : Атжа. 264 с. 6. Сливка С. (2012). Фшософ1я права : навч. поаб. К. : Атжа. 256 с. 7. Грищук О. В. (2007). Людська пдшсть у правк фшософсьш проблеми. К. : Апка. 432 с. 8. Ермоленко А. Н. (1994). Этика ответственности и социальное бытие человека. Киев : Наук. думка. 200 с. 9. Ильин И. А. (1994). О сущности правосознания. Собр. соч. : в 10 т. М. : Рус. книга. Т. 4. 624 с. 10. Бачинин В. А. (2000). Морально-правовая философия. Харьков : Консум. 208 с.
REFERENCES
1. Abramov A. Y. (2006). Funktsyy pravosoznanyia y ykh rol v realyzatsyy funktsyi prava [The functions of legal awareness and their role in the implementation of the functions of law]. Pravovedenye. № 5. P. 30-31. 2. Rozov M. A. (1988). Problema cheloveka y humanytarnye nauky [The problem of man and the humanities]. Novosybyrsk. 432 p. 3. Omelchuk O. M. (2012). Vplyv suspilnoi morali na povedinku liudyny [The influence of social morality on human behavior]. Pedahohichnyi dyskurs. Vyp. 12. P. 250-253. 4. Hehel H. V. F. (1990). Fylosofyia prava [Philosophy of Law] : per. s nem.; red. y sost. D. A. Kerymov y V. S. Nersesiants ; avt. vstup. st. y prym. V. S. Nersesiants. M. : Mysl. 524 p. 5. Slyvka S. S. (2010). Filosofiia prava [Philosophy of Law] : navch. posib. K. : Atika. 264 p. 6. Slyvka S. S. (2012). Filosofiia prava [Philosophy of Law] : navch. posib. K. : Atika, 2012. 256 p. 7. Hryshchuk O. (2007). Liudska hidnist u pravi: filosofski problemy [Human dignity in law: philosophical problems]. K.: Atika. 432 p. 8. Ermolenko A. N. (1994). Etyka otvetstvennosty y sotsyalnoe bytye cheloveka [Ethics of Responsibility and Human Social Being]. Kyev : Nauk. dumka. 200 p. 9. Ylyn Y. A. (1994). O sushchnosty pravosoznanyia [About the essence of justice]. Sobr. soch. : v 10 t. M. : Rus. knyha. T. 4. 624 p. 10. Bachynyn V. A. (2000). Moralno-pravovaia fylosofyia [Moral and legal philosophy]. Kharkov : Konsum. 208 p.
Дата надходження: 18.08.2020р.
Aliona Romanova
Institute of Jurisprudence and Psychology at Lviv Polytechnic National University, Doctor of Law, Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law
ESSENTIAL HUMAN CHARACTERISTICS IN NATURAL AND LEGAL ENVIRONMENT
The peculiarity of the essential characteristics of a person in the natural and legal environment is revealed. It consists in the possibility of a person's choice of one or another type of his / her own behavior, as well as problems of self-appraisal, system of values, valuable orientations and freedom of man.
Great attention is paid to the process of personal being, which takes place as a constant struggle of opposites between external and internal elements of self-realization and vital activity of man, and in addition, the fact that man, exercising vital activity in the ontological space, forms internal life plans, strategies and attitudes based on the norms of natural and legal, socio-natural environment.
It is proved that the nature and essence of man are investigated by two basic approaches: natural and supernatural, taking into account the fact that man is an energetic, active and free being that determines the parameters of his / her legal existence.
The natural (naturalistic) approach is that man is the result of the development of nature, because of which he (man) is understood and explained as natural, given all the consequences of such an understanding. The supernatural approach, on the contrary, is that man is the product of a certain intangible spiritual basis that determines the supernatural nature of man.
Human society is essentially connected with natural law, because this right is self-organizing, and people by nature are also prone to self-organization. Human rights are the basis of natural-legal space, ie, so to speak, natural-legal space exists as a measure of respect for human rights given to it by nature, as well as a measure of truth and conformity of human behavior to the norms of ontological space. Man in the ontological and natural-legal space is endowed with autonomy, which is the priority of his subjective rights. Under the condition of human development in the team, each member of this team should be perceived as an individual with a unique «set» of properties.
It is very important for the disclosure of human nature that a person will never be formed as a person and will not be revealed to the world without a lasting sense of inner freedom, ie such freedom that implies freedom from any ideological dogmas.
Key words: natural law, natural and legal environment, legal behavior, unlawful behavior, socio-natural space.
