CC BY
39
СУЧАСН1 МЕТОДОЛОГИ ОСВ1ТИ
Вщ редактора
Проблема формування постметаф1зичного мислення е одн1ею з центральних в сучасн1й захщнш фшософп. 1! розгортан-ня у простор1 ф1лософського дискурсу суттево впливае на розви-ток загального стилю теоретизування в соц1ально-гуман1тарних науках, зокрема у ф1лософсько-осв1тн1х та педагог1чних дослщ-женнях.
1нтерес до ц1е! проблеми обумовлений також 1 тим, що так1 кардинальн1, «поворотн1» зм1ни в теоретичнш думц1 е релевант-ними в культур1 1 практиц1 сучасного суспшьства.
У процес1 залучення укра1нсько1 гуман1тарно1 думки до су-часних вектор1в св1тово1, зокрема европейсько! культури мислення, зростае актуальн1сть вивчення проблеми постметаф1зичного способу теоретизування у фшософп друго! половини XX — початку XXI стол1ття.
Юрген Габермас — один 1з найвпливов1ших сучасних мисли-тел1в, теоретик л1берального напряму фшософп Франкфуртсько! школи, автор теорп комун1кативно! д11. У полем1ц1 з представни-ками постмодерного дискурсу Габермас запропонував свою по-стметаф1зичну стратег1ю трансформац1! ф1лософ1!, в межах яко! вщбуваеться перегляд 11 рол1 та способу мислення. В цьому номер! ми починаемо публ1кувати вщому на Заход1 роботу Ю. Га-бермаса «Постметаф1зичне мислення», що суттево вплинула на переб1г сучасного фшософського дискурсу та на культурний про-цес в ц1лому.
Юрген ГАБЕРМАС
ПОСТМЕТАФ13ИЧНЕ МИСЛЕННЯ Фшософськ статтГ
Передмова
Ця книжка М1стить фшософсьш статт1 остантх двох роте, розташоват у хронолог1чнш посл1довност1. Проте на-вть за такого випадкового розташу-вання М1ж ними простежуеться взаемо-зв 'язок.
Перш1 три статт1 реагують на новтт спроби повернення до ме-таф1зичних розумових форм. У них в1дстоюеться скептичне, але не по-раженське поняття розуму. У наступних трьох статтях реконст-руюеться прагматичний поворот в анал1з1 мови / в1дпов1дно до цього змтюються акценти. Вони розгортають поняття комуткативного розуму в контекст1 сучасних теорш значення / ди. При цьому виявилося кшька перетинань, ят, незважаючи на 1хню надм1ртсть, мет не вда-лося усунути. 3 дещо бшьшо\ в1дстат ця ж тема обговорюеться й у сьомш статт1, а саме в полемщ з контекстуал1стськими вар1антами патвно1' сьогодт критики розуму. У двох остантх статтях 1з ще\ ар-гументаци виокремлюються дв1 лтп: по-перше, йдеться про проблему невисловлюваност1 шдив1дуального, по-друге — про те, чому фшософсьш тексти, незважаючи на 1хнш суто риторичний характер, не належать до лтератури.
Франкфурт, лютий 1988 р., Ю. Г.
1
В. Куплш, переклад з шмецько! мови. Украшський фшософський фонд.
Юрген Габермас. Пocтмeтaфiзичнe миcлeння. Фiлocoфcькi cтaттi
РОЗД1Л I. Повернення до мeтaфiзики?
1. Горизонт Moдepнy зрушуеться
Я^ю мipoю фiлocoфiя XX cтoлiття e мoдepнoю? Ha пepший пoгляд, тахвта зaпитaння. I вce-тaки: чи виявляe ф^то^ф^^ миcлeння пoчaткy нaшoгo cmrirra пepeлoми, cxoжi нa т1, як1 ми cпocтepiгaeмo в poзвиткy живoпиcy нa йoгo шляxy дo aбcтpaкцioнiзмy, y музиц1 зa пepexoдy вщ o^ тaви дo двaнaдцятитoнaльнoï cиcтeми, y лiтepaтypi з pyйнyвaнням тpa-дицiйниx cтpyктyp oпoвiдi? Якщo фiлocoфiя, якa зaвдячye aнтичнocтi тa ïï peнecaнcy, cпpaвдi зaзнaлa впливу нecпoкiйнoгo дуку Moдepнy, нaлaштo-вaнoгo та iннoвaцiю, eкcпepимeнт i пpиcкopeння, то мoжнa зaпитaти: чи пiдлягae вoнa тaкoж cтapiнню Moдepнy, якe мoжнa cпocтepiгaти cьoгoднi в apxiтeктypi? Чи e cxoжocтi з пocтмoдepнicтcькoю apxiтeктypoю, якa зто-ву звepтaeтьcя з1 cлaбoпpoвoкaтивним жecтoм дo i^ropm™'! пpикpacи i пiддaвaнoгo кpитицi opнaмeнтy?
Пpoтe e тepмiнoлoгiчнi пapaлeлi. Cyчacнi ф^^фи тaкoж влaштo-вують пpoщaння з фiлocoфieю. Дeякi нaзивaють ceбe пocтaнaлiтикaми, 1нш1 — пocтcтpyктypaлicтaми aбo пocтмapкcиcтaми. Te, щo фeнoмeнoлo-ги щe нe пpийшли дo cвoгo «пocтiзмy», poбить ïx мaйжe пiдoзpiлими.
Чотири фыософсьт pyxu
Плaтoнiзм i apиcтoтeлiзм, нaвiть paцioнaлiзм i eмпipизм œpe;xKra cтoлiття. Cьoгoднi cпpaви йдуть швидшe. Фiлocoфcьк1 pyxи e фeнoмeнoм дieвoï icTOpiï. Boни пpиxoвyють пocтiйнy xoдy aкaдeмiчнoï фiлocoфiï, якa cвoïми тавшьними pитмaми пpoтиcтoïть пpиcкopeнiй зм1н1 тeм i шк1л. Пpoтe cвoïми пiдxoдaми дo пpoблeм фiлocoфiя зaвдячye тому, вта^^к чoгo вoнa дie тaкoж yшиp, — y нaшoмy отолит! — чoтиpьoм вeликим py-xaм. Пoпpи вci poзбiжнocтi, як1 ми cпpиймaeмo cьoгoднi з бeзпocepeдньoï близь^^, з пoтoкy дyмoк виpинaють та пoвepxню тaкi чoтиpи кoмплeк-ет: aнaлiтичнa фiлocoфiя, фeнoмeнoлoгiя, зaxiдний мapкcизм i cтpyктy-paлiзм. Гeгeль кaзaв пpo «фopми дyxy». Цeй виатв нaпpoшyeтьcя i ^o-гoднi. A^e щoйнo фopмa дyxy poзпiзнaeтьcя y cвoïй нeпoвтopнocтi i cтae тepмiнoлoгiчнo визнaчeнoю, вoнa нeминyчe пepeживae пщтам i cпaд. 1з цьoгo тагляду «пocтiзм» e нe лишe cпpитнo-oпopтyнicтичним тpимaнням нoca зa вiтpoм: тага тpeбa cпpиймaти вcepйoз i як ceйcмoгpaф дyxy чacy.
3a cвoeю фopмoю, cклaдoм тa знaчyщicтю щ poзyмoвi pyxи cyттeвo вiдpiзняютьcя oдин в1д oднoгo. Фeнoмeнoлoгiя тa aнaлiтичнa фiлocoфiя знaчнo зм1нили пpeдмeт cвoгo дocлiджeння. Boни вжe дaвнo зтайшли cвoïx icтopик1в i cвoï cтaндapтнi виклaди. Haзви oкpeмиx пpaць oтpимaли cтaтyc ycтaнoвчиx дoкyмeнтiв: з oднoгo бoкy — «Пpинципи eтики» T.E.Mypa, «Пpинципи мaтeмaтики» Б. Pacceлa й A.H.Baйтгeдa, з iншoгo — «Лoгiчнi дocлiджeння»» E. Гyccepля. Пepioди мш Biттгeнштaйнoвими «Tpaктaтoм»» i «Фiлocoфcькими дocлiджeннями»», м1ж Гaйдeггepoвими
«Буттям i часом» i «Листами про гумашзм» насичеш под1ями. Розумов1 рухи розгалужуються — анатз мови наближаеться до теорп науки i теорп повсякденно! мови. Антрополопзуючись, феноменологiя рухаеться вшир i, онтологiзуючись углиб, вбирае у себе в обох спрямуваннях екзи-стенщалгстську актуальнiсть. Tодi як феноменолопя — шсля останнього продуктивного поштовху у Францп (Сартр, Mерло-Понтi) — немовби розсдаеться, аналiтична ф1лософ1я протягом перших десятилпъ пiсля Друго'1 свгтово! вшни лише досягае передового становища, яке вона зберпае до сьогоднi завдяки Квайну i Девiдсону.
Керований рух ще! традицп, яка пщвищуе свш теоретичний рiвень у самостiйно розроблюваних проблемах, характеризуеться безпрецедент-ною концентращею сил i дисциплiнованою самокритикою. Зрештою вона впадае (завдяки Куну) в юторизм постемтристсько! науково! фшо-софп i (завдяки Рорт1) в контекстуал!зм постаналгшчно! фшософп мови. Уже в процес цього самоусунення впевнено заявляе про себе анал!з мови, який у подальшому визначатиме рiвень експлшацп предмета.
Зовс1м 1нший тип мислення втшюють структуралiзм i зах]дний марксизм. Тод1 як перший зазнае змш через зовн1шн1 впливи (з боку лш-гв1стики Соссюра та психологи Шаже), другий (завдяки Лукачу, Блоху та Грамши) повертае Марксове мислення в1д гегельянiзованоI пол1тично1 економп до Ф1лосоФсько1 рефлексП. Але, перш шж пос1в спекулятивних думок сходить на нив1 теорП суспiльства, обидва рухи прокладають со61 шлях через науки духу та сощальш науки.
Захщний марксизм уже у 20-т1 роки XX стол1ття утворив симбюз 1з метапсихологiею Фройда. Цим були шсшроваш мiждисциплiнарнi працi Франкфуртського шституту соцiальних дослiджень, що емiгрував до Нью-Йорка. Под16но до цього структурал!зм значно розширюе коло дослiджень завдяки критищ науки Башляра, антропологП ЛевьСтросса та психоаналiзу Лакана. Тод1 як марксистська теор!я сусп]льства у форм! негативно! дiалектики Адорно розчиняеться до чисто'1 Ф1лосоФ11, структу-ралiзм (звкно, лише в тих, хто хот1в його подолати, — у Фуко i Дерр]ди) ц1лком переходить у площину Ф1лосоФсько1 думки. Знову прощання вiдбуваеться у протилежних формах. Там, де 1мпульси зах]дного марксизму не втратили свое! сили, його продуктившсть набувае ч1тк1ших суспiльствознавчих i професiйно-фiлософських рис, тим часом як сучас-ний постструктуралiзм поступово редукуеться до радикалiзованоi Нiцше критики розуму. М1рою того як аналiтична Ф1лосоФ1я знiмае саму себе, а феноменолопя розщеплюеться, «кiнець Ф1лосоФИ» постае тут як перетво-рення на науку i як перетворення на свгтогляд.
Мотивы модерного мислення
Ц1 чотири розумов1 рухи належать нашому стол1ттю. Чи означае це дещо бшьше, н1ж хронологiчне впорядкування? Чи е вони модерними у
специф1чному сенс1? I якщо так, чи е дистанщювання в1д них одночасно прощанням 1з Модерном?
До поля зору потрапляють нов1 шструменти опису та анал1зу, як1 ф1лософ1я XX стол1ття запозичуе в розвинено! у XIX стол1тт1 постаристо-тел1всько! лог1ки та семантики Фреге. Але суто модерне, що охоплюе вс1 розумов1 рухи, полягае швидше в мотивах мислення, шж у метод1. Чотири мотивы знаменують розрив 1з традиц1ею. Ключов1 слова звучать так: постметаф1зичне мислення, л1нгв1стичний поворот, конкретизащя розуму 1 в1дмова в1д переваги теор11 над практикою, або подолання логоцентризму.
Те, що досв1дн1 науки самостшно здобули авторитет, не е новиною, а також не е позитив1стським прославлянням цього авторитету. Але ще Н1цше, нав1ть у сво!й в1дмов1 платон1зму, залишаеться в полон1 традицп: сильного поняття про теор1ю, що здатна охопити ц1ле, 1 домагання прив1лейованого доступу до 1стини. Це емфатичне поняття теор11, яка 1з внутр1шн1х структур мала зробити зрозум1лим не лише св1т людей, але й природу, розпадаеться лише за передумов зваженого постметаф1зичного мислення. В1дтепер рац1ональн1сть наукового методу вир1шувала, чи може взагал1 речення бути 1стинним або хибним. Цей антиметаф1зичний афект визначив не лише марне зусилля лог1чних емп1рист1в В1денського кола встановити критер1й смислу, за яким можна було б раз 1 назавжди вщдшити науку в1д метаф1зики. 1ншим чином ранн1й Гуссерль або моло-дий Горкгаймер, а п1зн1ше також структурал1сти намагалися надати ф1ло-софському мисленню наукового статусу. Сьогодш толерантно м1ркують над тим, що можна вважати наукою.
Саме такий глибокий перелом означае 1 зм1ну парадигми в1д ф1ло-соф11 св1домост1 до фшософп мови. Якщо ран1ше мовн1 знаки вважалися лише 1нструментом 1 аксесуаром уявлень, то тепер м1жцар1в'я сим-вол1чних значень отримуе власну г1дн1сть. В1дношення м1ж мовою 1 св1том, реченням 1 станом речей зшмають суб'ект-об'ектн1 вщношення. Д1яльн1сть 1з конституювання св1ту переходить в1д трансцендентально! суб'ективност1 до граматичних структур. М1сце 1нтроспекцп, за д1ею яко! важко простежити, заступае реконструктивна робота л1нгв1ста, оск1льки правила, за якими зв'язуються знаки, утворюються речення, породжу-ються вислови, можна зчитувати в мовних творах як у чомусь безпосеред-ньо даному. Таким чином створюеться нова методична основа не лише анал1тично! фшософп та структурал1зму. Теор1я значення Гуссерля почи-нае руйнувати мости з формальною семантикою, 1 нав1ть критичну тео-р1ю сусп1льства нарешт1 наздоганяе л1нгв1стичний поворот.
Надал1 в 1м'я ск1нченност1, часовост1, 1сторичност1 онтолог1чно спря-мована феноменолопя позбавляе розум його класичних атрибута. Транс -цендентальна св1дом1сть мае конкретизуватися у практиц1 життесв1ту, от-римувати плоть 1 кров в 1сторичних ут1леннях. У значенн1 мед1ум1в и вт1лення в антрополог1чно спрямован1й феноменологи виступають т1ло, д1я 1 мова. В1ттгенштайнова граматика мовно! гри, Гадамерова д1ева
icтopiя тpaдицiйниx взaeмoзв'язкiв, глибиннi cтpyктypи Лeвi-Cтpocca, cycпiльнa тoтaльнicть гeгeльянo-мapкcиcтiв тaк caмo xapaктepизyють бa-гaтo cпpoб пoвepнyти aбcтpaктнo пiднeceний дo нeбec poзyм дo тага ^н-тeкcтiв i кoнкpeтизyвaти тага y пpитaмaнниx йoмy cфepax ди.
Змiнa клacичнoгo вiднoшeння мш тeopieю i пpaктикoю зaвдячye ви-няткoвoмy зaгocтpeнню Mapкcoвoï думки. Oднaк ж лишe пpaгмaтизм вiд Пipca дo Miдa i Дью'1, нe лишe пcиxoлoгiя poзвиткy Пiaжe aбo тeopiя мoви Bигoтcькoгo, aлe й coцioлoгiя знaння Шeлepa, a тaкoж aнaлiз життecвiтy Гyccepля нaдaли дoдaткoвi apгyмeнти нa кopиcть тoгo, щo нaшi кoгнiтивнi пpoцeдypи вкopiнeнi y пpaктицi дoнayкoвoгo пoвoджeння з pe-чaми i людьми. Цe пoяcнюe тaкoж пepeплeтeння фeнoмeнoлoгiï i мapк-газму, якe (пoчинaючи з paнньoгo Mapкyзe i пiзньoгo Capтpa) yтвopилocя та зacaдax пpaктичнoï ф^^фи.
Шзнання — обмеження
Щ мoтиви пocтмeтaфiзичнoгo миатення: лiнгвicтичний пoвopoт, кoнкpeтизaцiя poзyмy тa пoдoлaння лoгoцeнтpизмy, дoлaючи мeжi шюл, cтaють нaйвaжливiшими cтимyлaми фiлocoфcтвyвaння y XX cmráni Boни, бeзyмoвнo, пришли нe лишe дo нoвиx шзтань, aлe й дo нoвиx o6-мeжeнь.
Щoпpaвдa, зpaзoк нayкoвoï мeтoдичнocтi cпpияв i poзвиткy ф^-coфii y cпeцiaльнy диcциплiнy, пoзбaвлeнy пiзнaвaльниx пpивiлeïв. Пpoтe нa iншoмy 6o^ цe нaдиxнyлo тaкoж cцieнтизм, який нe лишe п^^рад^-вye виклaд ф^^ф^^ думки тoчним aнaлiтичним cтaндapтaм, aлe й cпopyджye нayкoвi iдeaли, щo зaxoплюють дyx, нeзaлeжнo вщ тoгo, чи йдeтьcя пpo тaкi диcциплiни, як фiзикa aбo нeйpoфiзioлoгiя, чи пpo мeтo-дичний otocí6 дл нa кштaлт б^в^р^кь^го.
Kpiм тoгo, лiнгвicтичний пoвopoт пocтaвив фiлocoфcтвyвaння нa твepдiшy мeтoдичнy ocнoвy i вивiв йoгo з aпopiй тeopiй cвiдoмocтi. При цьoмy, oднaк, cфopмyвaлocя oнтoлoгiчнe poзyмiння мoви, якe зpoбилo caмoзpoзyмiлoю cвiтoвiдкpивaльнy фyнкцiю мoви щoдo внyтpiшньocвiтo-виx пpoцeciв нaвчaння i пpeдcтaвилo змiнy мoвниx кapтин як пoeтичнy пoдiю пoвepнeння дo вигоюв.
Блaгoтвopний вплив мaли cкeптичнi ^гаття poзyмy, якi, здaeтьcя, пpoтвepeзили ф^^фто i вoднoчac пiдтвepдили ïï poль як бepeгинi paцioнaльнocтi. Ha iншoмy бoцi пoшиpювaлacя, oднaк, paдикaльнa кри-тикa poзyмy, якa виcтyпae ж лишe пpoти звeдeння poзyмy дo iнcтpyмeн-тaльнoгo, a й взaгaлi пpиpiвнюe йoгo дo peпpeciï, aби пoтiм, фaтaлicтичнo aбo eкcтaтичнo, шyкaти притулку в чoмycь зoвciм iншoмy.
Hapeштi, з'яcyвaння вiднocин м1ж тeopieю i пpaктикoю рятуе фiлo-^ф^^ миcлeння в1д iлюзiй нeзaлeжнocтi i вiдкpивae пoгляд нa cпeктp дoмaгaнь знaчyщocтi, якi виxoдять зa мeжi acepтopичниx. Звicнo, бaгaтo й rax, xto зicкoвзнyв у пpoдyктивiзм, xto peдyкye пpaктикy дo пpaцi i
вiдмoвляeтьcя шyкaти зв'язки мгж cимвoлiчнo cтpyктypoвaним жит-тecвiтoм, кoмyнiкaтивнoю дieю i диcкypcoм.
Cьoгoднi, в crayayiï, щo cтae вce бшьш нeпpoзopoю, нaмiчaютьcя нoвi кoнвepгeнцiï. Oднaк пpoдoвжyютьcя cyпepeчки нa тeми, щo ж cтapiють: cyпepeчкa пpo eднicть poзyмy в poзмaïтocтi йoгo гoлociв; cyne-peчкa пpo мicцe фiлocoфcькoгo миcлeння в aнcaмблi нayк; cyпepeчкa нaвкoлo eзoтepики i eкзoтepики, нayки як фaxoвoï диcциплiни i ^o-cвiтництвa; нapeштi, cyпepeчкa пpo мeжy мгж фiлocoфieю i лiтepaтypoю. Pecтaвpaцiйнa xвиля, якa пpoкoчyeтьcя нaд зaxiдним свгтом пpoтягoм ocтaнньoгo дecятилiття, викидae та cymy нaвiть тeмy, якa cyпpoвoджyвa-лa Moдepн зa вcix того чaciв: тeмy cyбcтaнцiaльнocтi, щo вiдтвopюeтьcя y знoв oнoвлeнiй мeтaфiзицi.
2. Meтaфiзикa пicля Kawra
Дiтep Te^ix вeликoдymнo пocтaвивcя дo мoeï pe^raiï [l, 267], y як!й oбгoвopювaлиcя cyттeвi ^ганци йoгo фiлocoфcтвyвaння, пpeдcтaвлeнi в poзпoчaтiй ним мeтaкpитичнiй диcкyciï. Iдeтьcя пpo йoгo l2 тeз дo зaпи-тaння «Щo e мeтaфiзикoю — щo Moдepнoм?» [2, ll—45], як! мicтять я^ кpaвий нapиc кoнтpapгyмeнтaцiï, та яку я ж мoжy peaгyвaти тут тим ca-мим cпocoбoм. Moï зayвaжeння мaють, швидшe, xapaктep пoпepeдньoгo з'яcyвaння cпiльнoï cпpaви тa cтимyлiв фiлocoфcтвyвaння. Юв^гейта збipкa дae пpивiд нe лишe для apгyмeнтoвaнoï дoклaднoï пoлeмiки. Boнa тaкoж дae мoжливicть з'яcyвaти мoтиви миcлeння видaтнoгo кoлeги i в дзepкaлi тага дyмoк, як! мeнi iмпoнyють, кpaщe зpoзyмiти мoтиви мoгo влacнoгo миcлeння.
Дiтep Гeнpix yжe кiлькa po^ зaявляe пpo ceбe як npo aдвoкaтa мe-тaфiзики, якa мoжe мaти мicцe пicля Kaнтa. У тeopiï caмocвiдoмocтi вoнa мae виxoдити з Kaнтa i Фixтe, щoб пpийняти в ceбe тpиpaзoвo пpимиpeнe звyчaння фeнoмeнoлoгiï Гeгeля, г1мн1в Гьoльдepлiнa i cимфoнiй Бeтxoвe-нa. ^Kpix бaжae пpaвильнo виcвiтлити пoчинaння пocткaнтiвcькoï мe-тaфiзики, пpoтиcтaвляючи il нaтypaлicтичнoмy пи^унто cyчacнoï бpитaнcькoï фiлocoфiï, a тaкoж пoкaзaти ïï кoнфpoнтaцiю з aнaлiтичним мaтepiaлiзмoм. Ця aльтepнaтивa нaмiчae mляx. У caмoвiднoшeннi — i ca-мopoзyмiннi — вoнa вимaгae yчacтi cyб'eктa, щo пiзнae i дie. Зaмicть тoгo, щoб poзyмiти ceбe в oтoчeннi cвiтy кoнтингeнтниx peчeй i пoдiй тa виxo-дити з ниx, cyб'eкт мae пoвepнyтиcя дo cвoeï cвiтoyтвopювaльнoï cyб'eк-тивнocтi як дo визнaчaльнoгo reproo^y caмoвитлyмaчeння.
Oтжe, мeтaфiзикa, вiдмoвa вщ нaтypaлiзмy i пoвepнeння дo cyб'eк-тивнocтi cтaють, тaким чинoм, ключoвими cлoвaми для ф^ocoфcтвyвaн-ня: «Caмicть, щo пiклyeтьcя пpo cвoe cтaнoвищe y cвiтi, узгляднюючи влacнi ^mepri пpaвильнocтi, мoглa б, зpeштoю, зтайти внyтpiшню ocнo-ву cвoгo yмoжливлeння, якa нe пpoтиcтoïть !й як тaкa caмo чyжa i бaйдy-жa, щo й acпeкт пpиpoди, дo якoï звepнeнa eнepгiя ïï caмocтвepджeння»
[З, 114]. Ц фopмyлювaння вce ж тaки зaлишae вщкритим питaння, якi yмoви мaлa б зaдoвoльняти ця «внутршня ocнoвa cвoгo yмoжливлeння»». Чи вcтaнoвлюютьcя щ yмoви Гeнpixoм нacтiльки oбмeжyвaльнo, щo, та-peштi, дo yвaги бepeтьcя, як вiдпoвiдний кaндидaт, лишe ,ayx, щo ^ora-лeжний мaтepiï, aбo пpиpoдa, щo ним пpoнизaнa, — у будь-я^му paзi дyx, пepeдбaчyвaний плaтoнiвcькoю тpaдицieю? Xoч би як тaм бyлo, Гeнpix визнaчae мoдepнe cтaнoвищe cвiдoмocтi нe чepeз кoнтингeнтнicть гoлoгo caмoзбepeжeння, a чepeз cпocoби збepeжeння ceidoMo^o, лишe ca-мoмy co6í cпoкoнвiчнo вiдoмoгo життя. Ocxi^™ цьoгo cвiдoмoгo життя мoжнa дocягти лишe мeтaфiзичними зacoбaми, чepeз poз'яcнeння ceбe ca-мoгo, мeтaфiзикa збepiгae внyтpiшнiй зв'язoк з Moдepнoм. ^o цeй зв'я-зoк iдeтьcя y Te^ka в йoгo «Teзax».
Пpeтeнзiя нa цeй зв'язoк oдpaзy вiдpiзняe Гeнpixoвe пoчинaння вiд тoгo пoвepнeння дo мeтaфiзики, якe, як здaeтьcя, вiдштoвxyeтьcя вщ <®o-дoлaння мeтaфiзики», щo cпpичиняe лише нeгapaзди для зaнypeнoгo у cвoï думки Moдepнy, — як, yтiм, i вщ cxoжиx мoтивiв, щo живлятьcя цим «пoдoлaнням». Ha пoвниx пiдcтaвax ^ири зaxищaeтьcя вiд щи плута-нини. У цш cпpямoвaнocтi я вiдчyвaю ^pyram^^^ йoгo пepeкoнaнь. Tyr дет^я пpo poзyмoвi aльтepнaтиви вeликoгo, тавоть пoлiтичнoгo знaчeння. Чepeз пoняття «caмocвiдoмicть», «caмoвизнaчeння» i «caмoздiйcнeння» бyлo poзгopнyтo нopмaтивний змicт Moдepнy, який ж мoжнa iдeнтифiкy-вaти з ocлiплoю cyб'eктивнicтю caмoзбepeжeння aбo caмoздiйcнeння.
%й, xтo пpиpiвнюe ïx, бaжae зaвдяки пpeфiкcaм, щo вкaзyють нa pyx нaзaд чи впepeд, aбo взaгaлi пoзбaвитиcя нopмaтивнoгo змicтy Moдepнy, aбo звecти йoгo дo (тaкoгo, щo пoтpeбye зaзвичaй дoпoвнeння) кoгнiтив-нo-iнcтpyмeнтaльнoгo cпaдкy бypжyaзниx iдeoлoгiй. Зa Гeгeлeм, фiлocoфи нe пoвиннi були oбypювaтиcя нa тe, щo кш думки oбгoвopюють нa пiдcтaвi пoлiтичниx мipкyвaнь. Гeнpix нe нaлeжить дo вeликoгo aльянcy пpoти тoгo, щo в кpaщi чacи нaвaжyвaлиcя нaзивaти «деею 1789 р.». У цю-му aльянci плiч-o-плiч cтoяли тaкi piзнi миcлитeлi, як Лeo Штpayc, Mapтiн Гaйдeггep i Apнoльд Гeлeн. Tyr мoжнa нaгaдaти i пpo тaкий пapaдoкcaль-ний нa пepший ^гляд шляx, щo cтaв мoжливим для мoгo пoкoлiння, який ми cпocтepiгaeмo вiд Kapлa Шмiдтa дo Лeo Штpayca. Йoгo нacлiдкoм бyлo пpиpiвнювaння мoдepнoгo poзyмy дo iнcтpyмeнтaльнoгo. ^втки, Гeнpix вистуте пpoти ньoгo з oчeвидними apгyмeнтaми. Звicнo, вiн мп би мaти дeякi зacтepeжeння щoдo мoгo кpитичнoгo пoглядy нa пoлiтичнi iмплiкaцiï чиcтoï фiлocoфcькoï думки. Moï зaпитaння я впopядкoвyю вiдпoвiднo дo ключoвиx cлiв: мeтaфiзикa, aнтинaтypaлiзм i тeopiя cyб'eктивнocтi.
I
Cтaлo пoпyляpним ^perncn™ пoняття пapaдигми, щo пoxoдить з icTOpiï нayки, нa icтopiю ф^^фи i зaвдяки пoняттям «буття», «cвiдo-мicть» i «мoвa» здiйcнювaти грубий poзпoдiл eпox. Згiднo з Шнeдeльбaxoм
i Tyгeндгaтoм [4, 7], мoжнa poзpiзнити, вiдпoвiдним чинoм, oнтoлoгiчнi, фiлocoфcькo-peфлeкcивнi i лiнгвicтичнi cпocoби дyмoк.
^^и в« пpoтилeжнocтi мш Плaтoнoм i Apиcтoтeлeм мeтaфiзичнe миcлeння виxoдить зaгaлoм, зaвдяки Пapмeнiдy, з питaння ^o буття cy-щoгo, a oтжe, e oнтoлoгiчним. Дiйcнe пiзнaння cпpямoвaнe виняткoвo нa вceзaгaльнe, нeзмiннe тa нeoбxiднe. Heзaлeжнo в1д тoгo, чи бyдe вoнo po-зyмiтиcя зa зpaзкoм мaтeмaтики, як cпoглядaння й aнaмнeз, чи зa зpaзкoм лoгiки, як мipкyвaння i диcкypc, вoнo cтaнoвить cтpyктypи caмoгo c^o-ш, щo пoклaдeнi в пiзнaння. Як вiдoмo, чepeз cкeптичнe cтaвлeння дo Шй пepeвaги буття нaд миcлeнням i зaвдяки знaчyщocтi peфлeкciï щoдo питaнь мeтoдy в пiдcyмкy oтpимyютьcя мoтиви, вaжливi для пepexoдy вщ oнтoлoгiчнoгo миcлeння дo мeнтaлiзмy. Caмoвiднoшeння cyб'eктa, щo пiзнae, вiдкpивae дocтyп дo внyтpiшньoï, cвoepiднo визнaчeнoï, цш^м нaлeжнoï нaм cфepи yявлeнь, яга пepeдye cвiтoвi yявлювaниx oб'eктiв. Meтaфiзикa виcтyпaлa як нayкa пpo вceзaгaльнe, нeзмiннe i нeoбxiднe. Cвiй eквiвaлeнт вoнa мoглa знaйти лишe в тeopiï cвiдoмocтi, якa нaдae ж-oбxiднi cyб'eктивнi yмoви для oб'eктивнocтi вceзaгaльнoгo cинтeтичнoгo cyджeння a priori.
Якщo poзyмiти ïï тaким читом, тo зa yмoв мoдepнoï ф^^фи peф-лeкciï нe мoжнa уявити бyдь-якe мeтaфiзичнe, y тoчнoмy ce^i, миcлeння, a тим бiльшe o6po6^ пepeтвopeниx фiлocoфieю cвiдoмocтi мeтaфiзичниx пiдxoдiв дo питaння. Цим мoжнa пoяcнити тaкoж Kaнтoвe двoзнaчнe cтaвлeння дo мeтaфiзики i зм1ну знaчeння, ягах зaзнae цeй тepмiн y Ka^ тoвiй кpитицi poзyмy. З rnrnoro бoкy, мoжнa бyлo б, як нaпoлягae нa ^o-му ^Kpix, збepeгти пoняття «мeтaфiзикa» для будь-я^го cпocoбy o6po6-ки мeтaфiзичниx питaнь, cпpямoвaниx нa ^mcrnc^ людини i cвiтy, пoзa-як вoнa мae cпpaвy лишe 1з coбoю. Aджe кoнцeпцiï Ляйбнiцa, Cпiнoзи aбo Шeллiнгa, a тaкoж Kaнтoвe вчeння npo двa цapcтвa нaлeжaть дo тpaдицiï вeликoгo, зaпoчaткoвaнoгo Плaтoнoм i Apиcтoтeлeм cиcтeмнoгo пpoeктy. Для Гaйдeггepa тавоть Hiцшe щe e мeтaфiзичним миcлитeлeм, ocкiльки нaлeжить дo Hoвoгo чacy, пiдпopядкoвaнoгo пpинципy cyб'eктивнocтi. Ця тepмiнoлoгiчнa cyпepeчкa нe зaглиблювaлacя в cyra peчeй. Пpo щo ^era-cя нacпpaвдi?
Бeзпepeчними e реконструктивш завдання ф^^фи — тe, щo ^Kpix нaзивae «poз'яcнeнням eлeмeнтapниx cпocoбiв PO6O™ iнтeлeктy». Пpи цьoмy тpeбa мaти нa yвaзi нe лишe зpaзки мeтaфiзики (пpeдмeтнo-визнa-чaльнoгo пiзнaння) пpиpoди тa мeтaфiзики звичaïв i взaгaлi нe лишe Ka^ тoвy apxiтeктoнiкy poзyмy з poзпoдiлeними здaтнocтями oб'eктивicтcькoгo пiзнaння, мopaльнoгo пepeкoнaння тa ecтeтичнoгo cyджeння. Уа видoвi кoмпeтeнцiï cyб'eктiв, здaтниx дo мoви i ди, дocтyпнi paцioнaльнiй пocт-кoнcтpyкцiï, a caмe пщ чac звepнeння дo тoгo пpaктичнoгo знaння, якe ми штуггивто викopиcтoвyeмo зa пpoдyкyвaння вжe випpaвдaниx peзyльтaтiв. Iз цьoгo тагляду фiлocoфcькa i нayкoвa пpaця cтaнoвлять кoнтинyyм. Oкpiм пiдxoдiв дo пш^ння, щo cпpямoвaнi нa yнiвepcaльнe, фiлocoфiя Н1
в чому не перевершуе тут науки i, безумовно, не може претендувати на непогршшсть привiлейованого доступу до icтини. Хоча спонтанне утво-рення числового ряду не може бути належним чином «заперечене», кож-на теор1я натурального числового ряду «е наcпpавдi фатбшьною» (Гeнpix, теза 2). Те, що мае значення для основ алгебри, мае ще бiльшe значення для етики.
Отже, опускаючи дeякi подробищ, можна стверджувати, що теоретична роль фшософп не дае жодного приводу для глибоких розб1жностей у думках. Сшрною е, швидше, спрямована на цшсшсть життево! практики, пояснювальна, у точному значeннi, роль фшософп [5, 46—76]. В iншoму контексп я poзpiзняю ii poлi «штерпретатора» i «бepeгинi» (Platzhalter) [6, 9]. 1деться про тi канoнiзoванi Кантом «неспростовш» запитання, якi ви-никають певною мipoю спонтанно i спрямоваш на cвiтoгляднi вiдпoвiдi. Фтософ1я мае уможливлювати «свщоме», роз'яснене через рефлективне саморозумшня, «опановане» в нeдиcциплiнаpнoму сена життя. I тому перед фшософським мисленням, як i рашше, сто'гть завдання засвоювати у променях cвiтла, що стають все тоншими i гocтpiшими, вiдпoвiдi, як1 дае традищя, а саме розвинене у високих культурах доброчинне знання релш! i знання про cвiт космологи, яке ще мае гарш пщстави для того, щоб стати переконливим для дочок i cинiв Модерну. За суперечками про те, чи мож-лива пicля Канта «мeтафiзика», наcпpавдi приховуються суперечки щодо незмшносп i змicтoвнocтi тих старих ютин, якi пpидатнi для критичного засвоення, а також щодо способу трансформацп смислу, якй у pазi критичного засвоення мають пщлягати cтаpi icтини.
Якщо ми хочемо описати це коло проблем iз зазначенням !х виник-нення, дoцiльнo, аби бути зрозумшими, казати про мeтафiзичнi та peлiгiйнi питання. Спpавдi, я не вважаю, що ми, як европейщ, можемо серйозно зрозумгти таю поняття, як мораль i звичаевють, особа та iндивiдуальнicть, свобода й емансипац1я, — як1, можливо, ближчi нашому серцю, н1ж поняття катартичного вбачання щей, що оточують поняттеве багатство платoнiвcькoгo мислення порядку, — не засво!вши cубcтанцiю icтopичнo-дoбpoчиннoгo мислення iудeйcькo-xpиcтиянcькoгo походжен-ня. Iншi, на пiдcтавi iншиx тpадицiй, знаходять шлях до збагачення значення понять, що структурують наше cамopoзумiння. Але без сощатза-торського опосередкування i без фiлocoфcькoi трансформацй кожно'( з великих свгтових peлiгiй цей семантичний потенщал може одного разу стати недоступним. Кожному поколшню вiн мае розкриватися знову, щоб не розчинився залишок iнтepcуб'ективнo роздшеного cамopoзумiння, яке уможливлюе гуманне ставлення людей одне до одного. Кожен мае розшзнавати себе у всьому, що мае людське обличчя. Пщтримувати та пояснювати цей смисл гумашзму — навiть не в безпосередньому схоп-лeннi, а через обхщш тeopeтичнi зусилля — завдання, вщ якого ф1лософи не можуть почуватися ц1лком зв1льненими, !м також не слщ наражатися на небезпеку приписування coбi cумнiвнoi poлi «посередника смислу».
Aлe пpи цьoмy мeншe нaзивaють тиx, xтo нeпoxитнo вiдcтoюe мe-тaфiзикy, н1ж тиx, xтo paзoм 1з paннiм Гopкгaймepoм нaпoлягae та ^и-тиц1 мeтaфiзики, ocкiльки вoни тieï думки, щo iдeaлicтичнi вceзaгaльнi пoняття нaдтo глaдкo i ^yx^rn пpиxoвyють кoнкpeтнe cтpaждaння в ^инталив^ yмoвax життя. Cкeпcиc тaкoж мae cвoï пiдcтaви [7, 353]. зaяк кpитикa iдeoлoгii тa poзyмy зaвжди виявляe нoвi фopми CTapora тою-зу мeтaфiзики й oбcкypaнтизмy, Гopкгaймepoвa кpитикa бyлa цш^м cлyшнoю. Щoб нe гaньбити poзyмoвi мoтиви вeликoï фiлocoфiï, в1н xoтiв визига ïx y пepcпeктивoyтвopювaльниx ocнoвниx пoняттяx мiждиc-циплiнapнo poзpoблювaнoï тeopiï cycпiльcтвa. Mapкcиcтcькa фiлocoфiя icTOpii, y мeжax ягах в1н xoтiв здiйcнити цю тpaнcфopмaцiю, cпpaвдi нe витpимaлa кpитики. Цe, oднaк, нe знeцiнюe пiдcтaви для мaтepiaлicтич-нoгo cкeпcиcy, який cпpямoвaний пpoти iдeoлoгiчнoгo злoвживaння нaдмipними iдeями. Xибнoю e тaкoж думга, щo фiлocoфiя втpaтилa cвoю aвтoнoмiю вщ нayк, з якими вoнa мae cпiвпpaцювaти. Hayкa, a тoчнiшe, мoдeлювaльнa нayкa (фiзикa чи нeйpoфiзioлoгiя — бaйдyжe), якa бyлa б зpaзкoвoю для iншиx дocвiдниx тук, — e oднieю з фшцш, щo пoпyляpнi cepeд фiлocoфiв, aлe нe бiльшe тoгo. У мeжax дифepeнцiйoвaнoгo i нaдтo нaпpyжeнoгo c^^pa м1ж фiлocoфieю й oкpeмими таугами icнyють вiднoшeння cпopiднeнocтi дyжe piзнoгo cтyпeня: дeяк1 нayки бiльш-мeнш зaлeжнi вщ ф^^ф^^ думки, 1нш1 бiльш-мeнш вшьш вщ тaкиx cœ^-лягавн^ зв'язк1в. Haвiть y poлi, y як1й фiлocoфiя виxoдить з нayкoвoï cиcтeми, щoб y вiдпoвiдi та кoжнe неспростовне зaпитaння з'яcyвaти зaгa-лoм нaпiвпpoзopий життecвiт, щo oтoчye кoлo бeзcyмнiвнocтi, вoнa бiльшe ж викoнye cвoю п'ecy зa влacнoю peжиcypoю.
3aлишимo ocтopoнь кoнцeпт життecвiтy, щo вжe пpoaнaлiзoвaний мнoю в тшт пpaцяx [S, SS]. Для мoeï мeти дocтaтньo тoгo, щo шдивщу-aльнi бioгpaфiï тa iнтepcyб'eктивнo poздiлeнi життeвi фopми пoeднyютьcя y cтpyктypax життecвiтy i бepyть yчacть y йoгo тoтaлiзaцiï. Гopизoнти нaшoï бioгpaфiï i життeвиx фopм, y якж ми знaxoдимo ceбe, yтвopюють пpoникнe цiлe з дopeфлeктивнoгo тeпepiшньoгo i peфлeктивнoгo cxo^ лeння близь^^, щo вiддaляeтьcя. Як caмoзpoзyмiлa i тaкa, щo пoтpeбye cвoгo пiдтвepджeння, ця цiлicнicть життecвiтy e вoднoчac чимocь близь-ким i дaлeким, caмe тим пpoблeмaтичним, з я^го нaдxoдять нaпoлeгливi зaпитaння, тaк1, нaпpиклaд, як: «Щo e людинa?» Цьoмy пpиpoднoмy джe-peлy пpoблeмaтизaцiï нaйвiдoмiшoгo зaдньoгo плaнy cвiтy ocнoвнi ф1го-coфcьк1 зaпитaння зaвдячyють cвoïм вiднoшeнням дo ц^oгo, cвoïм iнтeг-pyвaльним i зaвepшaльним xapaктepoм. Boни мoжyть бути пopymeнi, як пoкaзaв Kam, лишe зaвдяки caмoвiднeceнoмy, a oтжe, aнтинoмiчнoмy cпocoбy миcлeння [9].
Oднaк мoжливicть вiдпoвiдi нa тaк1 зaпитaння cтocyeтьcя тaкoж зм1н, щo вiдбyвaютьcя в caмoмy життecвiтi. Дo rnpora Moдepнy лишe т1 cиcтe-ми тлyмaчeння збepeгли cтpyктypy, гoмoлoгiчнy цикни cтpyктypi життecвiтoвoгo гopизoнтy, як1 збepeгли здoбyтки caмoпoяcнeння культу-
ри. Неминуче передбачувана едшсть концентрично — навколо «мене» \ «нас», тут I тепер — збудованого життесвгту вщображалася дос у тотал1зу-вальнш едноси м1ф1чних оповiдань, релшйних учень I метаф1зичних по-яснень. Однак форми пояснення, якi ще зберiгалися в теорiях як зали-шок об'еднувально! сили мiфiв про первоначала, в Модерш було остаточ-но зруйновано i знецiнено: синдром значущостi, на який вказували релiгiйнi та метафiзичнi основш поняття, розчинився разом iз виникнен-ням експертних культур науки, морал1 i права з одного боку та авто-номiзацieю мистецтва з шшого. Саме три Kантовi «Критики» були ре-акцieю на вщокремлення рiзних комплексiв рацiональностi. Починаючи з XVIII столггтя спецiалiзованi на об'ективувальному пiзнаннi, морально-практичнiй розсудливостi та естетичному судженш форми аргументацп роз'еднуються, а саме в межах шституцш, як1 могли набувати беззапереч-ну дефшГгавну силу щодо визначення критерив загальнозначущостi. Сьо-годнi — вщ iменi генеалоги, пам'ятi, екзистенцiйного просвплення, фГлософсько! в1ри, деконструкци тощо — ф1лософ1я могла б затвердити як власш 1нш1 критерИ загальнозначущостi — лише цшою нехтування вже досягнутим рiвнем диференцiацli та обгрунтування, тобто вщмови в1д свое! достов1рност1. Те, що ш залишаеться i що вона спроможна робити, це штерпретувальне опосередковування м1ж експертним знанням ! практикою повсякдення, що потребуе орiентацli. 1й залишаеться сприяти висвиленню в]днесених до тотальностi проце^в самопояснення житте-св1ту, як1 треба вберегти вщ засилля об'ективiзму, моралiзацГi та естети-зацИ експертних культур.
Сьогодш ф^ософП вже не надано критерпв загальнозначущосп, за допомогою яких вона мала б просвплювати здоровий глузд людини. Вона мае д1яти за не визначених нею умов рацюнальносл. Тому в рол! штер-претатора науки, морат або мистецтва вона не може претендувати на прившейований доступ до вбачання сутнос^ г мае лише фалiбiльне знання. Вона мае також вщмовитися в1д традицшних форм вчення, що впливае на сощальш процеси, Г залишатися теоретичною. Нарешт1, вона вже не може будувати Герарх1ю тотальностей р1зних форм життя за критер1ем б^ьш або менш цшного. Вона обмежуеться розумшням загальних структур життесв1т1в. Згщно з цими трьома положеннями постканлвську ме-таф1зику б1льше не можна уявляти як «завершальну» та «штегрувальну» думку [10, 99].
II
Як зазначае ГенрГх, лише в д1амат1 ми ще стикаемося з тим переко-нанням, що ф^ософське мислення визначене, зрештою, через дуал1зм, який зводиться до двох «останнгх» теорш: до всезагальних теор1й або духу, або матери. Цей розкол м1ж Гдеал1стичною Г матер1ал1стичною на-становами також мае бути опанований модерним мисленням. Сьогодш
WpreH faSepMac. nocTMeTa^i3MHHe mmc^ghh^. Oi^oco^CbKi CTaTTi
Bxe He MOXHa 3anepeHyBaTH, mo b mnpOKO npeflcTaBneHiH flHcKycii npo flyx i Tino (body and mind) CTapa rpa y npHMaT a6o res cogitans1, a6o res extensa2 floci me xBHnroe yMH, — oco6nHBo b aHrnocaKcoHcbKHx Kpamax, fle BcynepeH nparMaTH3My, mo noBepTaeTbca flo Teresa, nepeflyMoBH KapTe3iaHcbKoi oh-Tonorii 3anHmaroTbcH HenoxHTHHMH [11]. CaMe 3a nHx nepeflyMoB cy6'eKT, mo ni3Hae cBiT a6o flie y cBiri, BHcTynae hk TaKHH, mo npoTHcToiTb cyKyn-HocTi Bcix o6'eKTiB i ^aKTiB, craBnHHHcb BoflHoHac flo ce6e hk flo o6'eKTa ce-pefl iHmnx o6'eKTiB y cbM (i, BiflnoBiflHo, hk flo $aKTy cepefl cyKynHocTi iHmnx ^aKTiB). He3anexHo Bifl Toro, hh noacHroeTbcH ne noflBiHHe cTaHoBH-me cy6'eKTa eMnipHHHo, hk «oflHoro, npornnexHoro BcboMy h oflHoro cepefl 6araTbox», i onHcyeTbca Bifl T'roMa flo KBaHHa a6o b Teopii yHBneHb, a6o b aHaniTHni mobh, a TaKox He3anexHo Bifl Toro, hh po3yMiroTb Horo Ha niflcraBi TpaHcneHfleHTa^BHoi ^inoco^ii, hk TeHpix, a caMe hk ocHoBHe BiflHomeHHH cy6'eKTHBHocTi, — noHHTTeBi bhmo™, HKi BHnnHBaroTb i3 ntoro ohto-noriHHoro flBo3HaHHoro cTaHoBHma, 3anHmaroTbcH thmh x caMHMH. 3a no6y-floBH Teopii nepeBary oTpHMye a6o BHyrpimHtocBiroBe, a6o x TpaHcneHfleHT-He moflo cBiTy cTaHoBH^e cy6'eKTa. A6o cy6'eKT HaMaraeTbca 3po3yMiTH ce6e hk npHpoflHHH o6'eKT, hkhh BiH ni3Hae hk nponec y cBiTi, a6o x BiflMoB-naeTbcH Bifl niei caMoo6'eKTHBanii i HaToMicTb ifleanicTHHHo BHoKpeMnroe npeflcTaB^eHe b pe^neKcii BiflHomeHHH oflHonacHoro 6yTTH-y-cBiTi-i-Ha3oBHi-cBiTy hk ochobhhh ^eHoMeH cBifloMoro xhtth. B o6ox BHnaflKax npoTHnexHi ctopohh BcTynaroTB y cynepeHKy Ha Ty x caMy TeMy. TeHpix cnpocToBye ii 3HaneHHH, no3aHK 3a nepeflyMoB TaKoi oHTonorii Mana 6, 3BicHo, 3HHKaTH h a^BTepHaTHBa, HKy TeHpix po3yMie hk BiflMoBy Bifl MeTa$i3HKH Ha kophctb HaTypani3My.
TeHpix BBaxae, mo Ti, xto nopymye KapTe3iaHcbKy MoBHy rpy bhhht-koboi npoTHnexHocTi flyxy i Tina, yHHKaroTb npo6neMHoro THcKy HaTypa-ni3My. D,e 3anHmaeTbca flna MeHe He 3oBciM 3po3yMinHM. no-nepme, cnifl 6yno 6 3'acyBaTH, hh He MaroTb Ti, xto BiflMoBnaeTbca Bifl KapTe3iaHcbKoi mobhoi rpH, rapHi niflcTaBH flna Toro, mo6 cnpHHTH flocarHeHHro ^inoco^cb-Koro piBHH «TpeTiMH» KaTeropiHMH, TaKHMH hk «MoBa»», «flia»» a6o «Tino».
D,i cnpo6H MHcnHTH TpaHcneHfleHTanbHy cBifloMicTb hk «BTineHy» b MoBi, flii a6o Tini i «cHTyaTH3oByBaTH» po3yM y cycninbcTBi Ta icTopii MaroTb BaroMHH noTeHnian apryMeHTanii. ApryMeHTH, HKi nponoHye TyM6onbflT, 6yno po3ropHyro a6o Hepe3 Opere flo BiTTreHmTaHHa, a6o Hepe3 ,D,inKreH flo TaflaMepa, a6o x Bifl nipca Hepe3 Mifla flo TeneHa i, HapemTi, Bifl OoHep6axa Hepe3 nneccHepa flo Mepno-noHTi. D,i cnpo6H He MaroTb 3axoflHTH y rnyxHH KyT ^eHoMeHonoriHHoi aHTpononorii. Bohh MoxyTb cnpHHTH peBi3ii rnH6oKo BKopiHeHHx oHTonoriHHHx ynepeflxeHb, HanpHKnafl, noflonaHHro nparMaTH-Koro mobh noroneHTpHHHoro By3bKoro po3yMiHHH ycraneHHx TpaflHniH: ohto-
1 Pin MHcnana — naT.
2 PiH npoTHxHa — naT.
лoгiчнoï, зocepeджeнoï та питaннi пpo буття cyщoгo, тeopeтикo-пiзнaвaль-нoï, cпpямoвaнoï нa yмoви шзтання, щo oб'eктивye, i ceмaнтичнoï, щo вcтaнoвлюe знaчeння icтини acepтopичниx peчeнь. Iдyчи шляxoм, яким pyxaeтьcя ^amarara мoви, мoжнa дocягaти бiльш cклaдниx пoнять cвiтy i вiдмoвитиcя вщ тиx пepeдyмoв, зa якиx лишe i пopyшyeтьcя тpaдицiйнa пpoблeмaтикa rira. i дyxy [12, 115—151].
^-друге, мoжнa бyлo б зaмиcлитиcя тад тим, чи нe poзчинитьcя тoдi в нiщo пpoблeмний тиcк нaтypaлiзмy. Biн викaзye ceбe, aлe шшим чинoм, у тeopiяx, якi xoчa й вuxoдяmъ iз тpaнcцeндeнтaльниx пiдxoдiв дo питaння, нe нaпoлягaють та кaтeгopичнoмy вiдoкpeмлeннi iнтeлiгiбeльнo-гo вщ фeнoмeнaльнoгo. Boни мaють знaйти вщтавщь нa зaпитaння: як Kaнтa мoжнa yзгoдити з Дapвiнoм? Пicля Mapraa мeнi cтae зpoзyмiлo, щo нopмaтивний змicт Moдepнy мoжe бути знaйдeнo тa збepeжeнo i зa мa-тepiaлicтичниx пepeдyмoв. «Пpиpoдa в co6í» нe збiгaeтьcя з oб'eктивoвa-тою пpиpoдoю. Mapкc poзмipкoвye нaд ^ндапщею пpиpoднo-icтopичнo-гo виникнeння coцioкyльтypнoгo cпocoбy життя homo sapiens, дo я^! — нa пiдcтaвi фiзичнo oпpeдмeтнeнoï natura naturata1 — пpимиcлюeтьcя, тaк би мoвити, щe чacтинa natura naturans2. Taкий нaтypaлiзм нe ototox-нювaти з oб'eктивicтcьким caмooпиcoм культури, cycпiльcтвa тa iндивiдa. Як здaтнi дo мoви i дл cyб'eкти ми вжe дo вcякoï туки мaeмo внympiшнiй дocтyп дo cимвoлiчнo cтpyктypoвaнoгo життecвiтy, дo виpoбiв i ^мж-тeнцiй coцiaлiзoвaниx шдивщв. Я нiкoли нe мiг зpoзyмiти, чoмy в нayдi ми oбмeжyeмocя зoвнiшнiм дocтyпoм, який ми мaeмo дo пpиpoди i який мaв би вщщляти нac вiд нaшoгo дoтeopeтичнoгo знaння тa штyчнo вщчу-жyвaти життecвiт. Пcиxoлoгiя щypiв cпpaвдi мoжe бути гapнoю для щypiв. Oднaк нaтypaлiзм зaгaлoм у жoднoмy paзi нe змушуе дo нaтypaлicтичнo вiдчyжeнoгo caмooпиcy cyб'eктa, який бyдь-щo xoтiв би пiзнaти ceбe у cвoeмy cвiтi вiдпoвiднo дo гpaмaтичниx yмoв «piч — пoдiя — мoвa» aбo вiдпoвiднo дo тeopeтичниx мoв.
Ha мoю думку, лшгвютичний бixeвiopизм тaкoж нaлeжить дo цж pe-дyкцioнicтcькиx фopм yrвopeння тeopiï. Bиcyнyra ним тeopiя мoви, щo poзpoбляeтьcя вiд Mopica дo Kвaйнa, зaвдячye cвoïм нaтypaлiзмoм нe мoвнo-aнaлiтичнiй пpoцeдypi, a пepeдyмoвaм eмпipиcтcькoï oнтoлoгiï. Te, щo пepexiд вiд ф^^фи cвiдoмocтi дo aнaлiзy мoви в жoднoмy paзi нe npunucye дай шляx, зacвiдчyють нe лишe ф^^фм мoви Гyмбoльдтa i ceмioтикa ffipca, aлe й кpитичнo нaлaштoвaнi щoдo пcиxoлoгiзмy iмплi-xayiï мoвнo-aнaлiтичнoгo пoвopoтy в ceмaнтицi (у Фpeгe) тa в тeopiï нay-ки paнньoгo лoгiчнoгo eмпipизмy. Aнaлiтичний мaтepiaлiзм штии нe cпpaвляв нa мeнe ocoбливoгo вpaжeння — caмe тoмy, щo вiн cтaнoвить мeтaфiзичнy пoзицiю, я мaю нa yвaзi пoзицiю, з я^ зaгaлoм пpoдoвжye, xoч би як да виклaдaлocя, здiйcнювamucя тау^вими зacoбaми aбcтpaктнo
1 Пpиpoдa cтвopeнa — лam.
2 Пpиpoдa, щo твopить — лam.
представлена програма. Так1 абстракта спроби заснувати об'ектив1стське саморозумшня людини живляться, щоправда, тим сщентистським 1рун-товним переконанням, що природнич1 науки (разом 1з модерною ф1зикою як '1хшм ядром) становлять загалом модель I останнш авторитет для кожного прийнятного знання. Проте в них щеться не про ф1зикал1стську, бюх1м1чну, нейропсихолог1чну або ж лише соцюбюлопчно здшснену ре-дукцго вiдомих сощально-наукових та гсторичних факпв, а винятково про принципову можливiсть пояснити на основi змiненого погляду на природ-ний свiт все iнтуiтивно безсумшвне, вщчужити i, об'ективуючи, пояснити життесвгговий контекст загалом iз позицп спостерпача-природознавця.
Я вщчуваю проблемний тиск натурал1зму не з боку натуралiстичного мислення, а 1з зовс1м 1ншого боку: з того боку, де натуралютичш поясню-вальнi стратеги заснованi усередиш сощальних наук. При цьому я маю на уваз1 не безнадшно складну теорго навчання i навпъ не поступальну теорiю 1гор, яка також вщчувае тиск на власних кордонах, осюльки не можна реду-кувати все до стратегiчних дш, а системну теорiю сусшльства, яка у свохх ос-новних поняттях е водночас б1льш чутливою i блъш широкою. Вона виходить 1з Грунтовного феномена самоствердження самовщнесених систем у над-складних комплексах навколишнх св1т1в i вщчужуе життесвiт 1з деяко'1 тако'1, що перевершуе вс1 онтологл, — метабюлопчно! перспективи.
III
Основш поняття свое'1 теори систем Луман запозичив у Матурана та шших теоретикiв. Водночас в1н так широко i гнучко 1х застосував, що вони здатнi репрезентувати конкурентоспроможну флософсъку парадигму. 1дея св1тового процесу, диференцшованого через систему та навколишне середовище, робить безсилими звичайнi онтолопчш передумови рацю-нально впорядкованого свпу сущого, св1ту уявлюваних об'ектiв або свгту гснуючого i мовно репрезентованого стану речей, наданого суб'екту, що шзнае. Зокрема спадок фшософп суб'екта може бути легко засвоений i поглинений теор1ею системи, яка самовщнесено сама себе породжуе [13, 359—375]. Тому натурал1зму ще'1 системи, який виказуе себе на фшо-софському р1вш, але повною м1рою вщчутний пщ час застосування системи, слщ було б протиставити парадигматично 1накшу позиц1ю, з яко'1 можна було б здшснити не-об'ектив1стський самоопис людини-у-своему-св1т1, який навряд можливий у теори свщомого життя. У своему подвш-ному становищ1 свщоме життя суб'екта багато в чому схоже, на мою думку, на самоствердження системи, яка надм1рно збер1гае власш кордони у своему подвшному вщношенш до себе 1 до навколишнього св1ту.
Те, чому я вважаю, що комушкативно-теоретично застосовувана парадигма мови могла б чинити бшьший оп1р цьому виду натурал1зму, наводиться тут не для обговорення. Проте Генр1хов1 роздуми спонукають мене до того, щоб принаймш уточнити, чим парадигма свщомост1 вщр1з-няеться в1д парадигми взаеморозумшня.
Пpoтягoм yжe мaйжe cтa poкiв виcyвaютьcя piзнi apгyмeнти, якi cto-cyютьcя нeoбxiднocтi œpexo^ вiд ^acm^ï лoгiки вивeдeння дo мo-дepнoï лoгiки виcлoвлeння, вщ тeopiï пiзнaння пpeдмeтiв дo тeopiï шзтан-ня cтaнy peчeй, вщ iнтeнцioнaлicтcькoгo дo мoвнo-тeopeтичнoгo пoяcнeн-ня дiяльнocтi poзyмiння i кoмyнiкaцiï, зaгaлoм пepexoдy вiд iнтpocпeктив-нoгo aнaлiзy фaктiв cвiдoмocтi дo peкoнcтpyктивнoгo aнaлiзy зaгaльнo-дocтyпниx гpaмaтичниx фaктiв. Щoдo цьoгo icнye acимeтpiя мiж тая^ю-вaльнoю cпpoмoжнicтю ф^^фи cвiдoмocтi, яга виxoдить iз caмoвiднo-шeння cyб'eктa, щo уявляе i пiзнae oб'eкт, i cпpoмoжнicтю poзв'язaння пpoблeм у тeopiï мoви, якa виxoдить з у^в poзyмiння гpaмaтичнoгo виттову. Як i Гeнpix, я, звгсто, neï думки, щo фeнoмeн caмocвiдoмocтi нe мoжнa зaдoвiльнo пoяcнити шляxoм ceмaнтичнoгo aнaлiзy викopиcтaння oкpeмoгo мoвнoгo виcлoвy (нaпpиклaд, ocoбoвoгo зaймeнникa пepшoï oco-би oднини). Oднaк ^нрк вiдкидae i пepeдyмoвy, якa мoглa б iз тазици тeopiï cвiдoмocтi пoяcнити фopмy лoгiчнoгo i гpaмaтичнoгo виcлoвy. Зaмicть цьoгo вiн вдатоюе тeзy piвнoï пepвиннocтi caмoвiднoшeння i здaтнocтi дo мoви. Cпpaвдi, шту^ив^ пepeкoнливo, щo «фyнкцioнyвaння мoвнoï кoмyнiкaцiï включae у ceбe caмoвiднoшeння мoвцiв як oднy зi cвoïx кoнcтитyrивниx yмoв, якa е в нш тaк caмo пepвиннoю, як i фopмa peчeння iз cyб'eктoм i пpeдикaтoм» (Гeнpix, тeзa 10). Boднoчac вияв-ляeтьcя piвнoзнaчнicть o6ox пapaдигм, якi кpиcтaлiзyютьcя нaвкoлo ca-мoвiднoшeння cyб'eктa, щo виcлoвлюeтьcя, i тавтто фopми мoвнoгo ви-cлoвy. Oднaк тaкий кoмпpoмic мaв би pyйнyвaтиcя вжe зa пepшoгo ви-пpoбyвaння. Haпpиклaд, будуючи тeopiï мoви, ми мaeмo виpiшити, чoмy вщ^ти пepeвaгy: бeзтiлecнiй ^ганци як вiльнo шиpяючoмy eлeмeнтy cвiдoмocтi aбo знaчeнню, щo втiлeнe в мeдiyмi мoвнoгo cимвoлy. Дoвo-дитьcя дoxoдити пpoтилeжниx вставив, зaлeжнo вiд тoгo, який ^^ern клaдyrь в ocнoвy мoвнoï cпiльнoти: iнтepcyб'eктивнo poздiлeнe знaчeння чи iнтepcyб'eктивнe poзyмiння iдeнтичниx зa знaчeнням виcлoвiв, якe дo-cягaeтьcя зa нecкiнчeннoгo пoвтopeння вiдoбpaжeниx oднa в oднiй iнтeн-цiй piзниx мoвцiв.
^м пpивaбливiшим е тpeтe piшeння. Caмoвiднoшeння i фopмa pe-чeння мoжyть ввaжaтиcя piвнoзнaчними у тeopiï мoви, якщo вoнa opieнтoвaнa нe ceмaнтичнo (нa poзyмiння peчeнь), a пpaгмaтичнo (нa ви-cлoви, зaвдяки яким мoвцi дoмoвляютьcя пpo щocь oдин з oдним). Щoб дocягти взaeмopoзyмiння cтocoвнo бyдь-чoгo, yчacники пoвиннi ж лишe poзyмiти знaчeння, якe пepeдбaчaeтьcя у виcлoвлювaниx ними peчeнняx, aлe й yмiти вoднoчac cтaвитиcя oдин дo oднoгo як мoвцi i cлyxaчi — в oтoчeннi нeпpичeтниx дo ïxньoгo cпiлкyвaння члeнiв ïxньoï (aбo якoïcь iншoï) мoвнoï cпiльнoти. Bзaeмнi, вcтaнoвлeнi чepeз мoвлeннeвi poлi мiжпepcoнaльнi вiднocини yмoжливлюють caмoвiднoшeння, я^ в жoднo-му paзi ж пepeдбaчae cпpямoвaнoï нa ceбe, як та минулу cвiдoмicть, peф-лeкciï cyб'eктa, щo пiзнae aбo дie. Швидшe, caмoвiднoшeння виникae з iнmepaкmuвнoгo взaeмoзв'язкy [14, 210].
Юрген Габермас. Пocтмeтaфiзичнe миcлeння. Фiлocoфcькi cтaттi
Caмe в пepфopмaтивнiй нacтaнoвi мoвeць мoжe звepтaтиcя дo cnyxa-чa лишe зa yмoви, якщo вш — нa тлi пoтeнцiйнo np^yraix — тaкoю ж мipoю мoжe бaчити i poзyмiти ceбe з пepcпeктиви cвoгo cпiвpoзмoвникa, якoю aдpecaт cпpиймae, зi cвoгo бoкy, тага пepcпeктивy. Цe peзyлъmamuв-ш caмoвiднoшeння, щo випливae iз прийняття пepcпeктиви кoмyнiкa-тивнoï ди, мoжнa дocлiдити тa дифepeнцiювaти зaлeжнo вiд мoдycy кo-мyнiкaцiï зa дoпoмoгoю cиcтeми тpьox ocoбoвиx зaймeнникiв, пoв'язaниx тpaнcфopмaцiйними зв'язкaми.
При цьoмy виявляeтьcя cклaднicть, якa зaвжди cyпpoвoджye тлyмaчeн-ня cyб'eктивнocтi i caмoвiднoшeння у ф^^фи peфлeкciï. Cyб'eкr, який, пiзнaючи ceбe, cтaвитьcя дo ceбe як дo викoнaвця cпoнтaннoгo caмoвiднo-шeння, нaтpaпляe нa caмicть, щo вжe вивeдeнa пiд цieю кaтeгopieю, яку вш cxoплюe як oб'eкr, a ж як влacнy caмicть (Es-Selbst). Kipкeгop cпpийняв цю пpoблeмy Фixтe чepeз пiзньoгo Шeллiнгa i пpивiв ïï дo вiдпpaвнoï тoчки мipкyвaння, у якш cyб'eкr, щo peфлeкrye Rnac^ eкзиcтeнцiю, ввepгaeтьcя у «xвopoбy дo cмepтi». Згaдaeмo пpo три xpo™, з якиx пoчинaeтьcя poздiл А тага твopy пiд нaзвoю «Xвopoбa дo cмepтi». Пo-пepшe, caмicть e дocтyпнoю лишe в caмocвiдoмocтi. Oc^^™ цe caмoвiднoшeння нe мoжe бути peфлeк-тивнo пoвepнeним, caмicть cyб'eкrивнocтi e лишe вiднoшeнням, якe вщж-cить ceбe дo caмoгo ceбe. Пo-дpyгe, тaкe вiднoшeння, якe вiднocить ceбe дo caмoгo ceбe як дo caмocтi в зaзнaчeнoмy cмиcлi, мae aбo вcтaнoвити ceбe, aбo бути вcтaнoвлeним чepeз iншoгo. Kiprerap ввaжaв пepшy aльтepнaтивy (нayкoвчeння Фите) нeздiйcнeннoю i тoмy oдpaзy звepнyвcя дo друт Caмicть людини, щo eкзиcтye, e тaким вивeдeним, ycтaнoвлeним вiднoшeн-ням i тaкoю caмicтю, щo вoднoчac вiднocитьcя дo ceбe i дo iншoгo. Цeй «шший», щo пepeдye caмocтi caмocвiдoмocтi, e для Kiprerapa xpиcтиянcь-ким Бoгoм cпaciння, для Гeнpixa — дopeфлeкrивнo дoвipeним aнoнiмoм cвiдoмoгo життя, щo вiдкpитий для як бyддiйcькoгo, тaк i для плaтoнiвcькo-гo тлyмaчeння [15, ЗЗ]. Oбидвi iнтepпpeтaцiï вкaзyють нa peлiгiйний вимip i вoднoчac нa мoвy, якa, мoжливo, e мoвoю crapoï мeтaфiзики, щo виxoдить зa мeжi мoдepнoï тази^ cвiдoмocтi.
Я нe вiдчyвaю нaвiть нeзнaчнoгo iмпyльcy, який би мiг oтpимaти Гeнpix iз циx дaлeкocяжниx ду^к. Гeнpix кaжe пpo «втpaчaння муж-нocтi». Pитopичнa cилa peлiгiйнoï мoви тaкoж збepiгae cвoю чиннicть дoти, дoки ми нe знaйшли для нй в зaнypeниx у шй дocвiдax тa што-вaцiяx TOpe^^^my мoвy. При цьoмy мoжнa cтвepджyвaти, щo чepeз змiнy пapaдигми в^щт пpoблeмa [16] Фixтe cтae бeзпpeдмeтнoю. Чepeз прийняту вiд мoвця ropc^^^y cлyxaчa щoдo ньoгo caмicть пepфopмa-тивнo yrвopeнoгo caмoвiднoшeння1 ввoдитьcя вжe нe чepeз peфлeктивнe
1 Щ, oднaк, Me poзкpивae дoмoвнi юэршня кoгнiтивнoгo poзвиткy в paнньoмy o^ore-нeзi: pyдимeнтapнe caмoвiднoшeння мae yтвopювaтиcя вжe paзoм iз пpимiтивним ycвiдoм-лeнням пpaвилa. Ane Ka cтyпeнi ocвoeння pi^oï мoви, Ka якш iнтeлeктyaльнa дiяльнicть вжe мoвнo opгaнiзoвaнa, тaкi oнтoгeнeтичнi виcлoвлeння Be пepeдбaчaють oпиcy cпocoбy фyнкцioнyвaння мeтaкoгнiтивниx здiбнocтeй.
BiflHomeHHH — hk npedMem ni3HaHHH, a hk cy6'eKT, mo ^opMye ce6e 3aBflH-kh yHacTi b MoBHiH iHTepaxnii i BHpaxae ce6e y 3flaTHocTi flo mobh i flii. BcTaHoBneHHM Hepe3 cTpyKTypy mobhoi iHTepcy6'eKTHBHocTi Ta o6MexeHHM Hepe3 B3aeMo3B'H3oK Ego, Alter i Neuter caMoBiflHomeHHHM He Moxe nepefly-BaTH floMoBHa cy6'exTHBHicTb, ocxintxH Bce, mo MoxHa Ha3BaTH cy6'exTHB-hhm i mo nocTaBano 6, oTxe, hk TaKe, mo nepeflye BiflHomeHHro «6yra-y-3rofli-3-caMHM-co6oro» (Mit-sich-Vertrautsein), 3aBflHHye BnepTiH BHMo3i iHflHBiflyani3anii, npHTaMaHHiH MoBHoMy MefliyMy ocBiTHix nponeciB, HKi He 3ynHHHroTbca floTH, floKH B3arani fliroTb KoMyHiKaTHBHo. 3a MifloM, 6yflb-Hxa iHflHBiflyani3ania HeMoxnHBa 6e3 coniani3anii i 6yflb-Hxa coniani3ania He-MoxnHBa 6e3 Bifloco6neHHH [17, 216]. CaMe ToMy Teopia cycnintcTBa, HKa flo-xoflHTb nboro po3yMiHHH 3aBflHKH nparMaTHni mobh, Mae nopHBaTH TaKox 3 thm, mo 3a3BHHaH Ha3HBaroTb pyccoi3MoM.
3. MOTHBH nocTMeTa$i3HHHoro MHC^BHHH
Henpo3oporo cTana h cmyania cyHacHoro ^inoco^cTByBaHHH. ft Maro Ha yBa3i He cynepeHKy ^inoco^cbXHx mxin — BoHa 3aBxx#H 6yna MefliyMoM, hkhh pyxaB ^^oco^cTByBaHHH Bnepefl. ft Maro Ha yBa3i cynepeHKy moflo ne-peflyMoBH, Ha HKy cnHpanHca nicna Terena Bci ^inoco^ctxi mKonH. He3po-3yMinHM crano cboroflHi i cTaHoBHme MeTa$i3HXH.
^oBrHH Hac no3Hnia no3umuei3My Ta Horo cnaflKoeMniB 6yna oflHo3HaH-Horo. npHTaMaHHi MeTa$i3Hni nocTaHoBKH nHTaHb 6yno bhkphto b HboMy hk no36aBneHi ceHcy — bohh ManH 6yTH ycyHyri hk 6e3npeflMeTHi. y ntoMy aH-THMeTa$i3HHHoMy ^ypopi BHKa3aB ce6e, 3BicHo, npHxoBaHHH cnieHTHcTcb-khh HaMip niflHHTH flo a6conroTy caMe flocBiflHo-HayxoBe MHcneHHH. ^bo-3HaHHHMH i3 caMoro noHaTxy 6ynH h 3ycHnna Hinme noflonaTH MeTa$i3Hxy. ^ecTpyxnia icropii MeTa$i3HXH [18] TaHflerrepa Ta xpHTHxa ifleonorii Aflop-ho, mo MacxyeTbca y ^opMax MoflepHoi ^inoco^ii nepBoHaHana [19], ManH Ha MeTi ctbophth uezamueuy Mema$i3UKy, 3BepTaroHHcb flo Toro, mo 3aBxflH nepefl6aHanoca MeTa$i3Hxoro i ctocobho Horo BoHa 3aBxx#H noMHnanaca. CboroflHi 3HoBy niflHiMaeTbca 3 noneny HeraTHBi3My icxpa eiduoeneuHH Me-ma$i3UKU — hh to Tiei, mo cTBepflxyeTbca nicna KaHTa, hh to MeTa$i3HXH, Hxa pimyHe cnpHMoBaHa Ha3afl cnifloM 3a KaHToBoro TpaHcneHfleHTanbHoro flianexTHxoro [20].
D,i po3rnaflyBaHi 6intm cepHo3Ho po3yMoBi pyxH xonHBaroTbca b croppea-nicTHHHoMy xoni 3axpumux KapmuH ceimy, axi 6pyranbHo-cnexynHTHBHo cxna-fleHi 3 HacTHH HayxoBHx TeopiH. Hoea do6a ipoHiHHHM hhhom 3afloBonbHana noTpe6y b 3aMimeHHi BTpaHeHHx eflHocTi i ninicHocri cBiTy a6cTpaxTHo nporo-nomeHHM aBTopHTeToM HayxoBoi cHcTeMH, mo crae fleflani Henpo3opimoro. npoTe 3axpHTi xapTHHH cBiTy Moxyrb cra6ini3yBaTHcH b oxeam fleneHTpoBa-hhx cBiToBiflHomeHb nHme Ha i3onboBaHHx cy6xynbTypHHx ocTpoBax.
ycynepeH niH HoBiH Henpo3opocTi h raflaro, mo Hama BHxiflHa cHTyania HecyrTeBo Biflpi3HHeTbcH Bifl Tiei, y axiH onHHHnaca nepma reHepania re-
гeлiвcькoï шкoли. To був чac, кoли мiнявcя aгpeгaтний cтaн фiлocoфcтвy-вaння: вiдтoдi ми нe мaeмo жoднoï aльтepнaтиви пocтмeтaфiзичнoмy мте-лeнню [21]. Я xoтiв би cпoчaткy згaдaти пpo дeякi acпeкти мeтaфiзичнoгo миcлeння, щoб пoтiм oбгoвopити чoтиpи мoтиви нecпoкoю, з якими вoнo кoнфpoнтye, — мoтиви, якi пpoблeмaтизyють мeтaфiзикy як poзyмoвy фopмy i, зpeштoю, знeцiнюють. Пiд нexтyвaнням apиcтoтeлiвcькoю лiнieю я мaю нa yвaзi миcлeння фiлocoфcькoгo iдeaлiзмy, якe «мeтaфiзичнo» та-вepтaeтьcя дo Плaтoнa i яге чepeз Плoтiнa i нeoплaтoнiзм, Aвгycтинa i Toмaca, Kyзaнця i дe Mipaндoлy, Дeкapтa, ^^зу i Ляйбнiцa cягae Kaнтa, Фжте, Шeллiнгa i Гeгeля. A aнтичний мaтepiaлiзм i cкeптицизм, пiзньocepeдньoвiчний нoмiнaлiзм i нoвoчacoвий eмпipизм e aнтимe-тaфiзичними зycтpiчними pyxaми, якi зaлишaютьcя, пpoтe, y мeжax шри-зoнтy миcлeннeвиx мoжливocтeй мeтaфiзики. Poзмaïття мeтaфiзичниx та-cтaнoв миcлeння я мoжy oб'eднaти пiд oдним зaгaльним зaгoлoвкoм, та-зaяк y мeнe iдeтьcя — iз зaпpoпoнoвaнoï пepcпeктиви — лишe пpo три ac-пeкти. Я дoклaднo зyпинюcя нa мoтивi eднocтi ф^^фи пepвoнaчaл, нa пpиpiвнювaннi буття дo миcлeння тa та дoбpoчиннoмy знaчeннi тeope-тичнoгo cпocoбy життя. Kopoтшe кaжyчи, нa oтoтoжнювaльнoмy мте-лeннi, вчeннi пpo iieï тa cильнoмy пoняттi пpo тeopiю. Звicнo, цi три мo-мeнти зa пepexoдy дo cyб'eктивiзмy Hoвoгo чacy зaзнaють cвoepiднoгo ж-peлoмлeння.
1. Аспекты метаф^ичного мислення
Omomoжнювaлънe мucлeння. Aнтичнa фiлocoфiя ycпaдкoвye вщ мiфy пoгляд нa цiлe. Boнa вiдpiзняeтьcя вiд ньoгo пoняттeвим piвнeм, нa якoмy вiднocить yce дo eдинoгo. Пepвoнaчaлa yявляютьcя вжe та в нapaтивнiй нaoчнocтi, як пpacцeнa i пoчaтoк лaнцюгa пoкoлiнь, як nepшe y œimi. Швидшe щ пoчaтки звiльняютьcя вiд вимipiв ^ocTOpy тa чacy i aбcтpaгy-ютмя дo чoгocь пepшoгo, якe, як нecкiнчeннe, aбo пpoтиcтoïть cвiтy cкiнчeннoгo, aбo лeжить у йoгo ocнoвi. Чи кoнцeптyaлiзyeтьcя вoнo як тpaнcцeндeнтний cвiтoвi Бoг-твopeць, як cyrнicнa ocнoвa пpиpoди чи, та-peштi, aбcтpaктнiшe, як буття — у в^ випaдкax виникae пepcпeктивa, з я^ нaявнi у cвiтi peчi i тадп в ïx бaгaтoмaнiтнocтi пocтaють нa диcтaнцiï, пpивoдятьcя дo oднoзнaчнocтi ocoбливиx cyrнocтeй i мoжyrь вoднoчac poзyмiтиcя як чacтини цiлoгo. У мiфi eднicть cвiтy cтвopювaлacя iнaкшe: як бeзпepepвний кoнтaкт ocoбливoгo з ocoбливим, як cпiлкyвaння cxoжo-ш i нecxoжoгo, як бaгaтoмaнiтнicть вiдoбpaжeнь cвiтлa i вiдблиcкy, як ^mpe^e зчeплeння, нaклaдaння тa пepeплeтeння. Koнкpeтизм цьoгo cвiтoбaчeння pyйнye iдeaлicтичнe ми^^ння пpo eднicть. б^дита i мтажи-нa, aбcтpaктнo cxoплeнi як зв'язoк тoтoжнocтi i вiдмiннocтi, cтaнoвлять ocнoвнe вiднoшeння, якe poзyмieтьcя мeтaфiзичним ми^^нням вoднoчac як лoгiчнe i oнтoлoгiчнe: eдинe e i тим i шшим — ocнoвoпoлoжeнням i cyтнicнoю ocнoвoю, пpинципoм i пepвoнaчaлoм. Звдаи вивoдитьcя — у
знaчeннi oбIpyнтyвaння i виниктення — мнoжинa, i зaвдяки тaкoмy ïï та-xoджeнню вoнa вiдтвopюeтьcя як yпopядкoвaнa бaгaтoмaнiтнicть [22].
Iдеaлiзм. бдите i цiлe e peзyльтaтoм гepoïчнoгo зycилля думки, ^н-цeпт буття виникae з пepexoдoм вщ гpaмaтичнoï фopми й aбcтpaктнoгo piвня oпoвiдi дo дeдyктивнoгo пoяcнeння зa зpaзкoм гeoмeтpiï. Toмy з чaciв Пapмeнiдa м1ж aбcтpaгyвaльним миcлeнням i йoгo пpoдyктoм, буттям, вcтaнoвлюeтьcя внympiшнiй зв'язoк. Звiдcи Плaтoн poбить виcнoвoк, щo пopядoк, який зacнoвye eднicть i лeжить в ocнoвi piзнoмaнiтнocтi фeнo-мeнiв як cyтнicть, тaкoж мae aбcтpaктнy пpиpoдy. Bn^ i poди, зa якими ми впopядкoвyeмo фeнoмeни, випливaють з iдeaльнoгo пopядкy caмиx peчeй. Плaтoнiвcькa дея e, звicнo, нe чиcтим пoняттям i нe нaoчнoю кapтинoю, a тим титавим i визнaчaльним, щo вилyчaeтьcя з нaoчнoï piзнoмaнiтнocтi.
Зaклaдeнi в мaтepiaльниx peчax ineï racy^ y co6í oбiцянкy вceeднocтi, oc^^™ cягaють вepшини iepapxiчнo впopядкoвaнoï пipaмiди пoнять i зcepeдини вкaзyють m нeï: нa iдeю блaгa, яку в« шш1 ineï мicтять y co6í. З aбcтpaктнoï пpиpoди iдeaльнoгo буття зaпoзичye пoдaльшi aтpибyти — aтpибyти зaгaльнoгo, нeoбxiднoгo i вiчнoгo.
Зaвдяки зaклaдeнoмy y вчeннi ^o ineï нaпpyжeнню м1ж двoмa фop-мaми пiзнaння: диcкypcивнoю, щo cпиpaeтьcя нa eмпipiю, тa aнaмнeтич-тою, щo cпpямoвaнa нa iнтeлeктyaльнe вбaчaння, icтopiя мeтaфiзики o^ pимye cвoю внyтpiшню динaмiкy — тaк caмo як i з пapaдoкcaльнoгo ^o-тиcтaвляння iieï i явищa, фopми i мaтepiï. Iз caмoгo пoчaткy iдeaлiзм та-милявcя cтocoвнo тoгo, щo щй, aбo formae reruml, фaктичнo зaвжди мicтили i лишe пoдвoювaли тe, щo вoни мaли вщдшяти як мaтepiaльнe вщ пpocтo нeicнyючoгo, — caмe мaтepiaльний змicт тиx eмпipичниx oдинич-ниx peчeй, y яхт ineï мaли б пpoчитyвaтиcя зaвдяки пopiвняльнiй aбcт-pax4ii [23; 24]2.
Пеpшa фiлocoфiя як фiлocoфiя cвiдoмocmi. Зacлyгa нoмiнaлiзмy тa eмпipизмy пoлягae в тoмy, щo вoни виявили цю cyпepeчнicть мe-тaфiзичнoï нacтaнoви i зpoбили paдикaльнi виcнoвки. Hoмiнaлicтичнe миcлeння cкopoчye функцп formae rerum, звoдячи ïx дo пiдпopядкoвaниx лишe cyб'eктy, щo пiзнae peчi, signa rerum3 — дo iмeн, як1 ми пpикpiплюeмo дo peчeй. Юм тeж poзчинив дecyбcтaнцiaлiзoвaнi oдиничнi фaкти, щo зaлишилиcя щe вщ нoмiнaлiзмy, y тиx чyттeвиx вiдoбpaжeнняx, Ipyнтyючиcь нa якиx cyб'eкт, щo вiдчyвae, cтвopюe cвoï yявлeння пpo пpeдмeти. Cвoeю чepгoю, iдeaлicтичнa ф^ocoфiя oнoвляe i тe й iншe: oтoтoжнювaльнe миcлeння тa вчeння пpo ineï — та нoвиx пiдcтaвax cyб'eктивнocтi, вiдкpитиx для мeнтaльнocтi чepeз зм1ну oнтoлoгiчниx та-
1 Фopмa peчeй — лaт.
2 Фiлocoфiя пepвoнaчaлa, якa з влacниx пpичин втeчi в^ц зyмoвлeнoгo пoвepтaeтьcя дo cyб'eктa як дo чиcтoï тoтoжнocтi, вoднoчac бoïтьcя втpaтити ceбe в зyмoвлeнocтi cyтo cyб'eктивним, якe, як iзoльoвaний мoмeнт, итали Me дocягae чиcтoï тoтoжнocтi i пpиxoвye cвoю вaдy тaк caмo дoбpe, як i cвoю пpoтилeжнicть. Цieï aнтинoмiï вeликa фiпocoфiя итали Be мoглa уникнути.
3 З^ки peчeй — лaт.
paдигм. Caмocвiдoмicть, вiднoшeння пiзнaвaльнoгo cyб'eктa дo ceбe дae, пoчинaючи з Дeкapтa, ключ дo внyтpiшньoï тa aбcoлютнo бeзcyмнiвнoï cфepи yявлeнь, яю ми мaeмo пpo пpeдмeти. Зaвдяки цьoмy мeтaфiзичнe миcлeння в нiмeцькoмy iдeaлiзмi мoжe нaбyвaти фopми тeopiй cyб'eктивнocтi. Caмocвiдoмicть пoдaeтьcя aбo як зacaдничe cпoнтaннe джepeлo тpaнcцeндeнтaльнoï дieвocтi, aбo як caмий дyx, щo cягae aбco-лютнoгo. Iдeaльнi cyтнocтi пepeтвopюютьcя нa кaтeгopiaльнi визнaчeння пpoдyкyвaльнoгo poзyмy, oтжe, вce cтae тeпep — у cвoepiднoмy peфлeк-тивнoмy пoвopoтi — вiднeceним дo eдинoгo, яким e пpoдyкyвaльнa cyб'eктивнicть. Чи пoклaдaeтьcя тут poзyм фyндaмeнmaлicmcъкu: як cyб'eктивнicть, щo yмoжливлюe cвiт зaгaлoм, чи poзyмieтьcя вiн дiaлeк-mmrn: як ,ayx, щo, нaдoлyжyючи ceбe, пpopивaeтьcя чepeз пpиpoдy тa icropm — в o6ox випaдкax poзyм дie як вoднoчac тoтaлiзyвaльнa i ca-мoвiднeceнa peфлeкciя.
Poзyм виcтyпae cпaдкoeмцeм мeтaфiзики, ocкiльки вoнa rapamye ж-peвaгy тoтoжнocтi нaд вщмшнютю тa iieï нaд мaтepieю. Щ^ Гeгeлeвa лoгiкa, якa мaлa cимeтpичнo oпocepeдкoвyвaти eдинe i мнoжинy, нecкiнчeннe i cкiнчeннe, вceзaгaльнe i чacoвe, нeoбxiднe i випaдкoвe, нe мoглa нe зaкpiпити iдeaлicтичнy пepeвaгy eдинoгo, вceзaгaльнoгo тa ж-oбxiднoгo, ocm^™ caмe в пoняттi oпocepeдкyвaння cтвepджyeтьcя вepxo-вeнcтвo вoднoчac тoтaлiзyвaльниx i caмoвiднeceниx oпepaцiй [25, З5].
Сшъж noняmmя npo meopm. ^жта з вeликиx cвiтoвиx peлiгiй зa-знaчae пpивiлeйoвaний i ocoбливo вимoгливий шляx дo дocягнeння iндивiдyaльнoгo дyшeвнoгo блaгa, нaпpиклaд, дoбpoчинний шляx буд-дiйcькoгo мaндpiвнoгo мoнaxa aбo xpиcтиянcькoгo пycтeльникa. Ф^-coфiя пpoпoнye як cвiй дoбpoчинний шляx життя, пpиcвячeнe cпoгля-дaнню, — життя тeopeтикa (bios theoretikos). Boto нaлeжить дo тайви-щoгo щaбля aнтичниx фopм життя, щo вищe зa пpaктичнe життя (vita activa) дepжaвнoгo дiячa, пeдaгoгa aбo лiкapя. Caмa тeopiя зaзнae при-кpocтeй вiд цьoгo ïï yклaдaння в зpaзкoвy життeвy фopмy. Boнa вщкри-вae для нeбaгaтьox пpивiлeйoвaний дocтyп дo icтини, татам^ть для бa-гaтьox шляx дo тeopeтичнoгo пiзнaння зaлишaeтьcя зaкpитим. Teopiя вимaгae зpeчeння пpиpoднoï пoзицiï щoдo cвiтy й oбiцяe кoнтaкт iз то-зaбyдeнним. Cпoглядaльнe yявлeння npo ^o^p^ï opбiт, кocмiчнi цикли взaгaлi збepiгae щocь вiд caкpaльниx витоюв тeopiï — theoros та-зивaвcя пpeдcтaвник, якoгo гpeцькi мicтa вщрядж&ли нa cвяткoвi ^o-мaдcькi при [26, 401].
У ^вий чac пoняття тeopiï втpaчae цю пpив'язaнicть дo caкpaльниx пoдiй, тaк caмo як i cвiй пepвicний eлiтapний xapaктep, який звoдитьcя дo coцiaльнoгo пpивiлeю. Te, щo збepiгaeтьcя, — да iдeaлicтичнe тлyмa-чeння диcтaнцiювaння вiд пoв'язaнocтi з пoвcякдeнним дocвiдoм тa iнтepecoм. Meтoдичнa нacтaнoвa, яга мae вбepeгти вчeнoгo вiд лoкaль-ниx yпepeджeнь, зaлишaeтьcя aктyaльнoю в нiмeцькiй yнiвepcитeтcькiй тpaдицiï aж дo Гyccepля, дo тeopeтичнo oбfpyнтoвaнoï пepeвaги тeopiï
нaд пpaктикoю. У нexтyвaннi мaтepiaлiзмoм i пpaгмaтизмoм дaeтьcя взнaки щocь вщ aбcoлютиcтcькoгo poзyмiння тeopiï, якa нe лишe пiднiмaeтьcя нaд eмпipieю тa oкpeмими нayкaми, ane й e «чиcтoю» в знaчeннi кaтapтичнoгo ycyнeння в^ етдав ïï зeмнoгo зв'язку виник^^ ня. Цим зaмикaeтьcя кoлo oтoтoжнювaльнoгo миcлeння, якe включae ceбe в тoтaльнicть, щo йoгo oxoплюe, i тому мae зaдoвoльняти вимoгy oбIpyнтyвaння вж пepeдyмoв 1з caмoгo ceбe. Heзaлeжнicть тeopeтичнoгo cпocoбy життя cyблiмyeтьcя в мoдepнiй фiлocoфiï cвiдoмocтi y тeopiю, щo oбIpyнтoвye ceбe caмy aбcoлютним чинoм [27, 22].
Meтaфiзичнe миcлeння, якe зaлишaлocя aктyaльним aж дo Гeгeля, я oxapaктepизyвaв як пepeтвopeння фiлocoфieю cвiдoмocтi oтoтoжнювaль-нoгo миcлeння, yчeння пpo iieï i m^rra пpo cильнy тeopiю. Цe були icтopичнi, дo мeтaфiзики зaлyчeнi ззoвнi тa cycпiльнo зyмoвлeнi poзpoбки, як1 пpoблeмaтизyвaли цю фopмy миcлeння:
• тoтaлiзyвaльнe, cпpямoвaнe нa eдинe i ц1те миcлeння cтaвитьcя пщ питана нoвuм munoм paцioнaльнocтi — paцioнaлънicmю меmoдy, яга зaвдя-ки дocвiднo-нayкoвoмy мeтoдy пpиpoдничиx нayк дocягae cвoгo визнaння пpoтягoм XVII cтoлiття i зaвдяки фopмaлiзмy як y мopaльнo-пpaвoвiй тeopiï, тaк i в iнcтитyцiяx кoнcтитyцiйнoï дepжaви cтвepджyeтьcя пpoтя-шм XVIII cтoлiття. Haтypфiлocoфiя i пpиpoднe пpaвo вcтyпaють y ган-фpoнтaцiю з нoвим xapaктepoм вимoг oбIpyнтyвaння. Boни пoxитнyли фiлocoфcъкuй nprniaeü niзнaння;
• y XIX cтoлiттi винигають icтopичнo-гepмeнeвтичнi нayки, як1 вдо-бpaжaють нoвi дocвiди чacy i кoнтингeнтнocтi y дeдaлi cклaднiшoмy мo-дepнoмy eкoнoмiчнoмy cycпiльcтвi. Чepeз втopгнeння ^TOp^m'ï cвiдo-мocтi вuмipu cкiнченнocmi, щo зaпepeчyють iдeaлicтичнo пiднeceний, ж-кoнкpeтизoвaний poзyм, дocягaють cили пepeкoнaння. Унacлiдoк цьoгo пoчинaeтьcя деmpaнcценденmaлiзaцiя ycпaдкoвaниx ocнoвниx пoнять;
• пpoтягoм XIX cтoлiття пoшиpюeтьcя тaкoж кpитикa мamеpiaлiзaцiï ma фyнкцioнaлiзaцiï фopм жummя i cniлкyвaння, a татж oб'eктивicтcькoгo caмopoзyмiння туки i тexнiки. Boнa cпpияe ^m^i ocнoв фiлocoфiï, якa втиcкye вce в cyб'eкт-oб'eктнi вiднoшeння. У цьoмy кoнтeкcтi вщбу-вaeтьcя змma napaдuгм вiд фiлocoфiï cвiдoмocmi дo фiлocoфiï мoвu;
• mpern^, пщ тто^м дeдaлi виpaзнiшoï взaeмoзyмoвлeнocтi тeopiï i пpaктики pyйнyeтьcя i клacuчнa nеpевaгa meopiï нaд npaкmuкoю. Уклaдaння тeopeтичниx peзyльтaтiв y ïx ^aramm зв'язки cтвopeння-зacтocyвaння cпpияe ycвiдoмлeнню peлeвaнтнocтi пoвcякдeннoгo кoнтeкcтy ди i шmy-н^ци. Ocтaннi, нaпpиклaд, зaвдяки кoнцeптy зaднъoгo nAany жummecвimy дocягaють фiлocoфcькoгo cтaтycy.
Дaлi я xorá би зyпинитиcя нa цж acпeктax pyйнyвaння мeтaфiзичнoï фopми миcлeння i пoкaзaти, щo пepexiд дo пocтмeтaфiзичнoгo миcлeння пocтaвив нac пepeд нoвими пpoблeмaми. Te, як мoжнa peaгyвaти нa цeй cтaн пpoблeм, щo виникae пicля мeтaфiзики, я xoчy пoяcнити з пoглядy тeopiï кoмyнiкaтивнoï дй.
II. Ращоналътстъ методу
Ф!лософ!я залишаеться в!рною сво!м метаф!зичним витокам доти, доки вона може виходити з того, що розум, який шзнае, знаходить себе в цьому розумово структурованому св!т! або ж надае розумово! структури природ! та !стор!! — чи то у вигляд! трансцендентального обгрунтування, чи то шляхом д!алектичного осмислення св!ту. Пронизана розумом то-тальн!сть — чи то св!ту, чи то св!тоутворювально! суб'ективност! — гаран-туе сво!м окремим частинам або моментам причетн!сть до розуму. Рац!о-нальн!сть мислиться як матер!альна сила, що впорядковуе зм!сти св!ту ! в них прочитуе себе. Розум один як для ц!лого, так ! для сво!х частин.
На противагу цьому сучасн! досв!дн! науки ! мораль, що стае автономною, дов!ряють лише рац!ональност! свого власного способу д!! та його методу, а саме методу наукового шзнання або абстрактному погля-ду, дотримуючись якого стають можливими моральн! переконання. Рац!ональн!сть скорочуеться до формально! саме т!ею м!рою, якою ро-зумн!сть зм!сту перетворюеться на значущ!сть результата. Вона зал ежить тепер в!д розумност! процедур, зг!дно з якими робляться спроби розв'язати проблеми: емп!ричн!! теоретичн! — у сп!льнот! дослщниюв та орган!зованому науковому виробництв!, морально-практичн! — у спшьнот! громадян демократично! держави та правово! системи. Розум-ним вважаеться вже не те, що трапляеться у св!т! самому по соб!, ! не те, що проектуеться суб'ектом, ! не порядок речей, що випливае з осв!тнього процесу духу, а розв'язання проблеми, яке вдаеться нам за наявност! в!дпов!дного методу поводження з реальн!стю. Рац!ональн!сть методу вже не може гарантувати минулу едн!сть у розма!тост! явищ.
Разом !з наступом на тотальн!сть сущого втрачаеться ! перспектива, з яко! метаф!зика вщр!зняла сутн!сть вщ явища. Засаднич! структури, яки-ми науково пояснюються феномени, в!дпов!дають лише широт! поясню-вальних теор!й; але ц! структури вже не пов'язуються з тотальн!стю. Вони б!льше не проливають св!тло на становище !ндив!да в космос!, на його м!сце в арх!тектон!ц! розуму або в систем!. П!знання природи позбав-ляеться сутност! тим самим чином, що ! природне право. Натом!сть разом !з методолог!чним в!дд!ленням природничих наук в!д гуман!тарних утворюеться р!зниця перспектив м1ж поглядом ззовш ! зсередини, яка за-ступае м!сце р!зниц! сутност! ! явища.
Для номолог!чних досвщних наук прийнятним вважаеться лише об'ектив!стський, Грунтований на спостереженн!, доступ до природи, тод! як герменевтичн! науки знаходять доступ до !сторично-культурного св!ту лише через перформативну позиц!ю учасника комун!кац!!. Ц!й прив!ле-йованост! позиц!! спостер!гача в природничих науках, у науках духу в!д-пов!дае позиц!я учасника комун!кац!!, з яко! зд!йснюеться роздвоення сфер об'ект!в. Тод! як природа зсередини чинить оп!р розум!юче-рекон-структивному схопленню ! п!дкоряеться лише отриманому через спосте-реження контр!нту!тивному знанню закон!в, ансамбль сусп!льних ! куль-
тypниx здoбyтк1в ocягaeтьcя нeмoвби зcepeдини чepeз пpoцeдypy irnep-пpeтaцiï, якa пiдключaeтьcя дo iнтyïтивнoгo знaння yчacник1в кoмyнiкa-ци. Cмиcлoвi зв'язки пoяcнювaльнoгo пiзнaння cyтнocтi пepexoдять дo oб'eктивoвaнoï пpиpoди; i гepмeнeвтичнa кoмпeнcaцiя '¿м нaдaeтьcя лишe в тш cфepi нe-cyщoгo, y як1й згiднo з мeтaфiзичним пoглядoм iдeaльнi cyтнocтi нe мoжyть знaxoдити для ceбe твepдий Ipyнт.
Hapeштi, мeтoдичнo yтвopeнe знaння мoдepнoï нayки втpaчae i ^и-тaмaннy йoмy aвтapкiю. Boднoчac тoтaлiзyвaльнe i caмoвiднeceнo дiючe миcлeння, paзoм з тим як вoнo ocягaлo цiлicнicть пpиpoди й icTOpiï, мaлo зacвiдчyвaти й oбIpyнтoвyвaти ceбe як фiлocoфcькe пiзнaння — чи то чe-peз apгyмeнт ocтaнньoгo oбIpyнтyвaння, чи тo чepeз cпipaлeвиднy caмo-eкcплiкaцiю вceoxoпнoгo пoняття. Haвпaки, т1 пepeдyмoви, з якж виxo-дять нayкoвi тeopiï, oтpимyють знaчeння гiпoтeз i мaють oбIpyнтoвyвaтиcя з виcнoвк1в — чepeз eмпipичнe пiдтвepджeння aбo чepeз кoгepeнтнicть з шшими, вжe пpийнятими дoвeдeннями. Фaлiбiлiзм нayкoвиx тeopiй ж-cyмicний 1з типoм знaння, якe зapaxoвye та cвiй кapб пepшa фiлocoфiя. Koxra шиpoкa, зaкpитa й ocтaтoчнa cиcтeмa виcлoвлювaнь мaлa б бути cфopмyльoвaнa мoвoю, якa нe пoтpeбye жoднoгo кoмeнтapя i жoднoï вiдcтopoнeнoï iнтepпpeтaцiï, жoднoгo пoкpaщeння, жoднoï iннoвaцiï. Born мaлa б poзпoчинaти cвoю влacнy дieвy icтopiю. Ïï зaвepшaльний xapa^ep нecyмicний з нeyпepeджeнoю вiдкpитicтю нayкoвoгo пpoгpecy пiзнaння.
З ^eï ^тини мeтaфiзичнe миcлeння зaвдяки пepexoдy з^ння вщ мaтepiaльнoï paцioнaльнocтi дo paцioнaльнocтi мeтoдy мaлo пoтpaпляти в c^yrae cтaнoвищe. З cepeдини XIX cтoлiття aвтopитeт дocвiдниx нayк пpимycив ф^^фто дo acимiляцiï [28, l20]. Biдтoдi oднoгo paзy пpoгoлo-шeний i бaгaтo paзiв пoвтopювaний зaклик пoвepнyгиcя дo мeтaфiзики нece нa co6í вiдбитoк чиcтoï peaкцiйнocтi. Aлe cпpoби пpиpiвняти ф1го-coфiю дo пpиpoдничиx чи гyмaнiтapниx нayк aбo дo лoгiки i мaтeмaтики cтвopювaли лишe нoвi пpoблeми.
Byльгapний мaтepiaлiзм Moлeшoтa i Бюxнepa, a тaкoж пoзитивiзм пoчинaючи з Maxa, щo xonm cкoнcтpyювaти пpиpoдничo-нayкoвий cвiтoгляд, Дiльтeй тa icтopизм, щo нaмaгaлиcя poзчинити ф^^фто в icTOpiï фiлocoфiï тa типoлoгiï cвiтoбaчeнь, Biдeнcькe кoлo, щo пocтaвилo фiлocoфiю нa вузьку кoлiю мeтoдoлoгiï тa нayкoвoï тeopiï, — чepeз yci ц1 peaкцiï ф^ocoфcькe миcлeння нaбyвaлo вигляду вiдмoви в1д cвoгo cпe-цифiчнoгo, a caмe вщ eмфaтичнoгo пiзнaння цiлoгo, зaлишaючиcь ж cпpoмoжним cepйoзнo пpeтeндyвaти нa poль oбpaнoï нayки.
Як aльтepнaтивa пpoпoнyвaвcя poзпoдiл пpaцi, який мaв rapa^i^a™ фiлocoфiï влacний мeтoд i влacнy пpeдмeтнy oблacть. Цeй шляx пpoклaдa-ли фeнoмeнoлoгiя тa aнaлiтичнa ф^^фм — як вiдoмo, кoжнa cвoïм чи-нoм. Aлe aнтpoпoлoгiя, пcиxoлoгiя тa coцioлoгiя пocтaвилиcя дo тaкиx пpивiлeïв бeз ocoбливoгo eнтyзiaзмy. Гyмaнiтapнi нayки пepecтyпили дe-мapкaцiйнi лшп м1ж iдeaлiзyвaльним aбcтpaгyвaнням тa aнaлiзoм i пpo-никнули y ф^^ф^кий xpaм.
Зaлишилacя ocтaння лaзiвкa — пoвopoт дo ippaцioнaльнoгo. У цiй фopмi фiлocoфiя мaлa збepeгти ceбe i cвoe вiднoшeння дo тoтaльнocтi щтою вiдмoви вiд кoнкypeнтocпpoмoжнoгo пiзнaння. Bo^ в^тупита як eкзиcтeнцiйнe пpocвiтлeння i ф^^фата вipa (Яcпepc), як дoпoвню-вaльний дo тауки мiф (Koлaкoвcькi), як мicтичнe миcлeння буття (^й-дeггep), як тepaпeвтичнe лiкyвaння мoви (Biттгeнштaйн), дeкoнcтpyктив-нa дiяльнicть ^epp^a) aбo нeгaтивнa дiaлeктикa (Aдopнo). An-тиcцieнтизм циx вiдмeжyвaнь дae мoжливicть кaзaти лишe пpo тe, щo нe e
i нe xoчe бути фiлocoфieю. Пpoтe як нe-нayкa, фiлocoфiя мae зaлишaти cвiй влacний cтaтyc нeвизнaчeним. Пoзитивнi визнaчeння cтaли нeмoж-ливими, ocкiльки пiзнaвaльнi peзyльтaти мoжнa зacвiдчити лишe чepeз paцioнaльнicть мeтoдy — зa дoпoмoгoю ^o^^p — який, зpeштoю, e пpoцeдypaми apгyмeнтaцiï.
Цi тpyднoщi вимaгaють cьoгoднi нoвoгo визнaчeння вiднocин мiж фiлocoфieю i дау^ю. Пicля тoгo як ф^^фм вiдмoвилacя вiд cвoeï ^e-тeнзiï бути пepшoю дау^ю aбo eнциклoпeдieю, вoнa нe мoжe зaтвepдити cвiй cтaтyc у cиcтeмi таук aнi чepeз acимiляцiю в oкpeмиx зpaзкoвиx тау-кax, aнi чepeз eкcклюзивнe диcтaнцiювaння вiд гауки взaгaлi. Boнa мae вiдвaжитиcя нa фaлiбiлicтcькe caмopoзyмiння тa paцioнaльнicть мeтoдy дocвiдниx таук. Boнa нe мoжe дoмaгaтиcя aнi пpивiлeйoвaнoгo дocтyпy дo гстини, aнi влacнoгo мeтoдy, влacнoï пpeдмeтнoï oблacтi чи нaвiть влacнo-ш cтилю миcлeння. Лишe тoдi вoнa мoжe внocити в нeeкcклюзивний poз-пoдiл пpaцi cвoe нaйкpaщe [29, 9], a caмe cвoï нaпoлeгливo збepeжeнi унь вepcaлicтcькi пiдxoди дo питaння тa мeтoд paцioнaльнoï пocткoнcтpyкцiï, який пoв'язaний з iнтyïтивним, дoтeopeтичним знaнням cyб'eктiв, щo кoмпeтeнтнo виcлoвлюютьcя, дiють i cyдять; при цьoмy, oднaк, ^aTO-нiвcький aнaмнeз нaбyвae диcкypcивнoгo xapaктepy. Зaвдяки тaкoмy то-caгoвi фiлocoфiя пocтae як нeзaмiнний yчacник cпiвпpaцi з тими, xto пiклyeтьcя пpo тeopiю paцioнaльнocтi.
Ta нaвiть якщo caмe тaким читом фiлocoфiя зaкpiплюeтьcя в тау-гавШ cиcтeмi, вoнa в жoднoмy paзi нe мae цiлкoм вiдмoвлятиcя вщ вщ™-шeння дo цiлoгo, яге виpiзнялo мeтaфiзикy. Зaxиcт цьoгo вiднoшeння дo тoтaльнocтi пoзбaвлeний ceнcy бeз дeфiнiтивнoгo дoмaгaння пiзнaння. Aлe для в^ нac життecвiт як нeпpeдмeтнa, дoтeopeтичнa цiлicнicть ж-пpoблeмaтичним читом e iнтyïтивнo зaвжди oчeвидним — як cфepa пoвcякдeннoï caмoзpoзyмiлocтi, здopoвoгo глузду (common-sense). Дивo-вижним читом фiлocoфiя зaвжди бyлa пoв'язaнa з ocтaннiм poдинними yзaми. Taк caмo як i здopoвий глузд, ф^^фм тicнo пoв'язaнa з життecвiтoм. Як i здopoвий глузд, вoнa пoв'язaнa з тoтaльнicтю гopизoнтy пoвcякдeннoгo знaння, щo вiддaляeтьcя. I вce ж вoнa цiлкoм вiдpiзня-eтьcя вщ здopoвoгo глузду пiдpивнoю cилoю peфлeкciï, пoяcнювaльним, критичним, poзклaдaючим aнaлiзoм. Гpyнтyючиcь нa цьoмy тicнoмy i вce ж зpyйнoвaнoмy зв'язку iз життecвiтoм, фiлocoфiя здaтнa виcтyпaти в шшш poлi, щo пo цeй бш нayкoвoï cиcтeми, — у poлi iнтepпpeтaтopa,
який здшснюе опосередкування м1ж експертними культурами науки i техн1ки, права i моралi з одного боку i комунiкативною практикою по-всякдення з iншого, — а саме в рол^ що схожа на ту, яку виконують лгте-ратурна критика i критика мистецтва, здiйснюючи опосередкування м1ж мистецтвом i життям [30, 182—207]. Звкно, життeсвiт, i3 яким фшософ1я пщтримуе контакт необ'eктивiстського виду, не треба плутати з то-тальнiстю всеединого, яку метафiзика хотша вщобразити у випщщ карти-ни свiту. Постметафiзичне мислення оперуе iншим поняттям свггу.
III. Конкретизация розуму
Постметафiзичне мислення починаеться з критики iдеалiзму Гегеле-вого зразка. Перше поколiння учшв Гегеля критикувало у творах вчителя приховану перевагу загального, позачасового та необхщного над особли-вим, мшливим та випадковим, отже, iдеалiстичне формулювання поняття розуму. Фойербах пiдкреслюе перевагу об'ективного, заглиблешсть суб'ективностi у внутршню природу та ii конфронтацiю iз зовнiшньою природою. Маркс розумiе дух як укоршений у матерiальному вироб-ництвi i втшений в ансамблi суспiльних вщносин. Hарештi, К1ркегор про-тиставляе химерному розуму в кторп фактичнiсть власно'1 екзистенцп i внутршню суть радикального волiння до самобутност (Selbstseinwollens). Усi цi аргументи виступають проти самовiднесено-тоталiзувального мислення дiалектики, ратуючи за скiнченнiсть духу, — Маркс казав про «процес розкладання» абсолютного духу. Звiсно, всi молодогегельянщ знову потрапляли в небезпеку гшостазування першостi природи, суспшь-ства та гсторп до деякого y-co6i i, таким чином, знову скочувалися на рiвень не пiдтверджуваного докритичного мислення1. Молодогегельянщ були доволi посл1довними у своему намаганш на пiдставi об'ективносп, скiнченностi та фактичностi надати переконливосл насущнiй потребi у природно-iсторично утвореному, фiзично втiленому, сусп1льно конкрети-зованому та вторично контекстуалiзованому розумi. Але вони не могли довести цю насущну потребу на визначеному Кантом i Гегелем рiвнi мислення. Таким чином, вони вщкрили шлюзи для радикальноi критики розуму Нщше, яка, своею чергою, тоталiзуючи, спростовуе саму себе.
Biдповiдне поняття конкретизованого розуму здобуло визнання не на цьому шляху, а в послщовносп критики, спрямованоi проти фундамен-талiстськоi манери мислення ф1лософй суб'екта. У цш прив'язанiй до Канта дискусп основнi поняття трансцендентально! фшософп похитнули-ся, якщо взагалi не були парадигматично подоланi.
1 Навиь Маркс недостатньо продумав спiвв^дношення природи в соб^ природи для нас i сусп1льства. Дiалектика природи Енгельса, розширення iсторичного матерiалiзму до дiалек-тичного матерiалiзму зробили очевидним це повернення до докритичного мислення.
НадсвГгове становище трансцендентально! суб'ективносп, на яку пе-рейшли метафГзичш атрибута всезагальностГ, позачасовосп та необхщ-ностГ, одразу стикалося з передумовами нових наук духу. Останш мають справу (у сво!х предметних галузях) з формоутвореннями, якГ вже сим-волГчно перед-структуроваш i мають статус трансцендентальних утворень. Проте вони мають пщлягати суто емпiричному аналiзу. Фуко описав, яким чином гуманiтарнi науки просуваються до емпiричних умов, за яких урiзноманiтненi й усамiтненi трансцендентальнi суб'екти утворюють сво! свiти, символiчнi системи, життeвi форми та Гнституцц. При цьому вони безпорадно заплутуються в незрозумГлГй трансцендентально-емпiричнiй подвiйнiй перспективi [31]. Саме через це ДГльтей вважае себе покликаним до критики юторичного розуму. Biн хоче перебудувати основш поняття трансцендентально! фГлософи таким чином, щоб позбавлеш свого первоначала, звГльнеш вГд будь-яко! випадковостi та природно! необхiдностi синтетичнi утворення знаходили свое мiсце всередиш свiту, звГльняючись вщ свого внутрГшнього зв'язку iз процесом свiтоконституювання.
1сторизм i фГлософГя життя надали опосередкованому традицiею та естетичним досвщом фiзичному, соцiальному та юторичному iснуванню iндивiда теоретико-пiзнавального значення, яке мало пщрвати класичне поняття трансцендентального суб'екта. Мкце трансцендентального синтезу заступае зовнi конкретна, але позбавлена структури продуктивнiсть «життя». На шшому боцi Гуссерль, не коливаючись, прирiвняв трансцен-дентальне Ego, з якого вш виходив, до фактично! свiдомостi деякого ок-ремого феноменолога. Обида лшГ! аргументацГ! збiгаються в Гайдегге-ровiй працi «Буття i час». Пщ назвою «Тут-буття» (Dasein) породжуваль-на суб'ективнiсть виноситься, нарештГ, Гз царства iнтелiгiбельного якщо не в поцейбГчну ГсторГю, то у вимГр ГсторичностГ та шдивщуальностГ. Ви-значальною стае пов'язана з турботою про мое Гснування фГгура мислення «накидуваного накидання» (geworfenen Entwerfern).
1сторизащя i вщособлення трансцендентального суб'екта спричиня-ють змГну в архгтектошщ основних понять. ВГн втрачае свое вГдоме подвГйне становище як одного, що протисто!ть усьому, i одного серед ба-гатьох. Як трансцендентальна свщомють КантГв суб'ект справдГ протисто-яв свГтовГ як сукупностГ шзнаваних об'ектГв. Водночас як емпГрична свщомють у свГтГ вГн виступав як одна сутшсть серед багатьох. Навпаки, Гайдеггер хоче зрозумГти саму свГтопроектувальну, накидувану на свГт суб'ективнГсть як у-свш-буття, як окреме Dasein, що виявляе себе у фак-тичностГ Гсторичного оточення, Dasein, яке, однак, не може позбавитися свое! трансцендентально! спонтанности Трансцендентальна свщомГсть мае пщкорятися, незважаючи на свою свГтоутворювальну позищю, умо-вам вторично! фактичностГ та внутрГшньосвГгового Гснування. ЗвГсно, цГ умови не можуть розумГтися як деяке суще (Ontisch), що зустрГчаеться у свш. Швидше, вони обмежують немовби зсередини породжувальну д1яль-нГсть юнуючого у свГтГ суб'екта, обмежують свГтопроектувальну спон-
TaHHicTb ii B^acHHM ,axepeioM. Micue TpaHcueH^eHTaibHoro po3pi3HeHHH Mix constituens i constitutum1 3acTynae Tenep ^ocb iHme: ornoiorraHa pi3HHua Mix cBironpoeKTOM, hkhh po3KpHBae ropH3oHT MoxiHBocTeH Toro, ^o Moxe 3ycTpiTHca y cbM, i thm, ^o b HboMy ^axTH^Ho 3ycTprnaeTbcH.
3po3yMiio, To^i nocTae 3anHTaHHx: hh Moxe cBiTOBi^KpHTra, yMoxiHB-ieHHH 6yTTH cy^oro po3yMiTHcx 3araioM i hk aKmueuicmb Ta npHnHcyBaracx ^ironoMy cy6'eKToBi. y «Eymmi i naci» TaH^errep Bi^cToroe caMe uro ,ayMKy. iH^HBi^ya^LHe Dasein 36epirae, ycynepen cBoeMy ex3HcTeHuiaiLHoMy bko-piHeHHro y cBiTi, aBTopcTBo cyBepeHHoro cBiTonpoeKTy — cBiH cBiroTBop^HH noTeHuiai, He3Baxaro^H Ha BTpaneHe Ha^cBiroBe cTaHoBH^e. O^Hax 3a Taxo-ro BHpimeHHH raß^errep cTHxaeTtcx 3 iHmoro npo6ieMoro, xxy MapHo HaMa-raBcx po3B'H3aTH ryccepib y n'xroMy po3^iii cboIx «Kapme3iancbKux po3-dyMie» i xxy CapTp TaKox He 3Mir po3B'x3aTH y TpeTiH nacTHHi cBoro «Eymmn i Hiw,o». I^eTtcx npo TaKe: ^ohho cBi^oMicTb po3HHHxeTbcx y niropaii3Mi Bi^oxpeMieHHx cBiTO3acHoByBaibHHx MoHa^, nocTae npo6ieMa, hk Ha ni#-cTaBi uiei cb^omoct Moxe 6yTH xoHcTHTyÄoBaHo iHTepcy6'exTHBHHH cBiT, y HKoMy o^Ha cy6'eKTHBHicTb Moria 6 3ycTpiTHcx 3 iHmoro cy6'eKTHBHicTro He iHme hk o6'eKTHByßanLHa xoHTpcHia, aie h cnHparo^Hcb Ha ixHro npHpo^Hy cBiTonpoeKTyBa^LHy cnoHTaHHicTb? O^Hax 3a npHHHHTHx nepe^yMoB Dasein, HKe Moxe npoeKTyBaTH ce6e iHme b caMiTHocTi, aBTeHTHHHo po3ropTaro^H BiacHi MoxiHBocTi, ux npo6ieMa iHTepcy6'eKTHBHocTi He Moxe 6ym po3B'H3aHa [32, 176].
y cboih ni3HiH ^iioco^ii TaH^errep po3po6ixe aiKrepHaTHBy. BiH yxe He noxia^ae npouec cBiTOBi^KpHTTH Ha iH^HBiayaibHe Dasein. 3araioM BiH po3yMie cBiToxoHcTHTyroBaHHH Bxe He hk npo^yxT ^ixibHocTi, a hk Bceno-riHHaibHy aHoHiMHy no^iro TeMnopaii3oBaHoi chih nepBoHanaia. 3MiHa oh-ToioriH 3fliHcHroeTbcH b Me^iyMi mobh hk no^ix, ^o no toh 6ix ohthhhoI icTopii. ^epe3 ue npo6ieMa iHTepcyö'eKTHBHocri cTae 6e3npe^MeTHoro. Aie To^i rpaMaTHHHoro 3MiHoro mobhhx xapTHH cBiry Henepe^6aneHHM hhhom xepye caMe 6yrTH, ^o cTae cyBepeHHHM. ni3HiH raß^errep ni^rnMae cmhcio-tbophhh noTeHuiai mobh Ha cTyniHb a6coiroTHoro. 3bwch BHniHBae, o^Hax, Taxa npo6ieMa. Hanepe^ BHpimyrona cHia MoBHoro cBiTOBi^KpHTTH 3HeuiHroe Bci BHyTpimHbocBiToBi npouecH HaB^aHHH. Bi^noBi^Ho, naHiBHe oHToiori^He nepe^po3yMiHHH yTBoproe ms npaxTHKH couiaii3oBaHHx iH^HBi^iB nocmiÜHy paMxy y cBiTi. 3ycTpra i3 BHyrpimHbocBiTOBHM Bi#6yBaeTbcx $amanicmmHo, cnHparo^Hcb Ha nonepe^Hto BperyitoBarn cMHcioBi 3b'h3kh, oTxe, bohh He MoxyTB 3a3HaBaTH 3MiH nepe3 B^aii po3B'x3aHHH npo6ieM, axyMyiboBaHe 3HaHHH, 3MiHeHHH cTaH npo^yxTHBHHx chi i MopaibHHx nepexoHaHb. Bo^ho-nac He3po3yMiiHM cTae fliaiexTHHHHH B3aeMo3B'x3ox Mix 3pymyBaHHHM cmh-ciobhx ropH3oHTiB i thm, y noMy boho Mae ce6e BHxa3yBaTH ^kth^ho.
1 BH3HaneHe i BH3HaqaibHe — Aam.
Ус! ц! спроби детрансцендентал!зувати розум заплутуються вже у вих!дних абстрактних перед-р!шеннях трансцендентально! ф!лософ!!, яки-ми вона залишаеться зв'язаною. Помилков! альтернативи виказують свою неспроможн!сть лише з переходом до ново! парадигми, парадигми взаемо-розум!ння. Здатн! до мови ! дц суб'екти, яю на п!дГрунт! спшьного життесв!ту домовляються один з одним про щось у св!т!, ставляться до мед!ума !хньо! мови як автономно, так ! залежно: вони можуть користува-тися граматичною системою правил, яка т!льки й робить !х практику мож-ливою, а також уможливлюе досягнення власних щлей. Обидва моменти е однаково первинними [33]. З одного боку, суб'екти завжди знаходять себе у св!т!, структурованому ! в!дкритому в мов!, ! використовують авансован! через граматику смислов! взаемозв'язки. Тим самим мова протисто!ть суб'ектам, що висловлюються, як щось попередне та об'ективне, як структура умов, що уможливлюе значення. З !ншого боку, в!дкритий ! структу-рований завдяки мов! життесв!т знаходить точку опори лише у практиц! досягнення взаеморозум!ння в мовн!й сп!льнот!. При цьому мовне досяг-нення згоди, через яку пов'язуються у простор! й час! !нтеракц!!, зали-шаеться залежним вщ автономних висловлювань «так» чи «н!» учасникв комун!кац!! стосовно п!ддаваних критиц! домагань значущост!.
Природн! мови не лише в!дкривають горизонти в!дпов!дного !м особливого св!ту, у якому знаходять себе усуспшьнен! !ндивщи. Вони водночас примушують суб'ект!в до власно1 д!яльност!, а саме до ор!енто-вано! на домагання значущост! внутр!шньосв!тово! практики, яка п!ддае безперервному випробовуванню авансований ними зм!ст вщкритого через них св!ту. М!ж життевим св!том як джерелом, !з якого черпае наснагу ко-мун!кативна дм, ! життесв!том як продуктом ц!е! д!! встановлюеться ко-ловий процес, у якому зниклий трансцендентальний суб'ект не залишае жодного зазору. Зв!сно, л!нгв!стичний поворот у ф!лософ!! надав лише поняттев! засоби, якими можна анал!зувати вт!лений у комун!кативних д!ях розум.
IV. Лтгвктичний поворот
У двох попередн!х розд!лах я показав, як п!слягегел!вське мислення зв!льняеться в!д метаф!зичного концепту розуму, що виступае у форм! ф!лософ!! св!домост!. Перш н!ж звернутися до сп!вв!дношення теор!! ! практики (п!сля розглянутих вище тем «Ототожнювалъне мислення» та «1деал1зм»), зупинюся на критиц! ф!лософ!! св1домост!, яка прокладае шлях для постметаф!зичного мислення. Перехщ в1д ф!лософ!! св1домост! до ф!лософ!! мови несе в соб! не лише перевагу методу, але й об'ективну перевагу. Завдяки цьому переходу ф!лософ!я св1домост! виводиться !з замкненого кола рух!в назад ! вперед, що в!дбуваються м!ж метаф!зичним ! антиметаф!зичним мисленням, тобто м1ж !деал!змом ! матер!ал!змом, ! пропонуе, кр!м того, можлив!сть упритул наблизитися до нерозв'язувано!
в ocнoвниx m^^rax мeтaфiзики пpoблeми — пpoблeми iндивiдyaльнocтi. Bтiм y кpитицi фiлocoфiï cвiдoмocтi пoeднyютьcя цiлкoм piзнi мoтиви. Я тазву чoтиpи нaйвaжливiшi:
A. To^ xтo 1з caмoвiднoшeнням cyб'eктa газ^ння вибpaв би зa вщ-пpaвнy тoчкy cвoгo aнaлiзy caмocвiдoмicть, мaв би вcтyпити в пoлeмiкy ^o пoчинaeтьcя вжe з Фжте) з тaким зaпepeчeнням: caмocвiдoмicть нe мoжe бути пepвинним фeнoмeнoм, ocкiльки cпoнтaннicть ycвiдoмлeнoгo життя yникae caмe riei oб'eктнoï фopми, пщ яку вoнa мaлa б пiдвoдитиcя, щoйнo cyб'eкт пiзнaння звepтaeтьcя дo ceбe, щoб cxoпити ceбe як oб'eкт [34]. Ця ocнoвнa пoняттeвa вимoгa oб'eктивaцiï тa caмooб'eктивaцiï тачи-нaючи з Hmrne cлyгye тaкoж мiшeнню для ^итаки cтpaтeгiчнoгo ми^тен-ня !a iнcтpyмeнтaльнoгo poзyмy, пoшиpeнoï зaгaлoм та життeвi вiднocини Moдepнy.
Б. Пoчинaючи з Фpeгe лoгiкa i ceмaнтикa зaвдaли yдapy тoмy xapa^ тepнoмy для тeopiï пpeдмeтiв poзyмiнню, яге cпиpaeтьcя нa пoняттeвy cтpaтeгiю фiлocoфiï cвiдoмocтi: icнyють лишe oб'eкти — виcлoвлюючиcь мoвoю Гyccepля, iнтeнцioнaльнi пpeдмeти, — нa як1 мoжyгь cпpямoвyвa-тиcя aкти cyджeння, ди !a пepeживaння cyб'eктa. Oднaк цeй кoнцeпт npeдcmaвлeнoгo пpeдмeтa нe бepe дo yвaги пpoпoзицioнaльнy cтpyктypy no-мucлeнoгo i вucлoвлeнoгo cra^ peчeй [35, 72-l06].
B. Kpiм тoгo, тpeбa тaкoж зaзнaчити, щo нaтypaлiзм cтaвить пщ cyмнiв тe, чи мoжливo взaгaлi пoклaдaти cвiдoмicть як ocнoвy, як щocь бeзyмoвнe i пepвиннe: Kaнт мycив би yзгoджyвaтиcя з Дapвiнoм. Пiзнiшe зaвдяки тeopiям Фpoйдa, Пiaжe i Coccюpa бyлo вдунуто «тpeтi» кaтeгopiï, як1 пiдpивaли Ipyнтoвнo-пoняттeвий дyaлiзм фiлocoфiï cвiдoмocтi. Чepeз кaтeгopiï mua, здaтнoгo дo виcлoвлювaння, noвeдiнкu, ди !a мoвu ввoдять-cя вiднoшeння дo cвiтy, у як1 вже вбyдoвaнo coцiaлiзoвaний opгaнiзм здaт-нoгo дo мoви i ди cyб'eктa, пepш шж вш ycтaнoвлюe oб'eктивoвaнe вiднo-шeння дo чoгocь у cвiтi [36].
Г. Звгсто, тaк1 poздyми знaйшли твepдy мeтoдичнy ocнoвy лишe з лiнгвicтичним пoвopoтoм. Biн пoчинaeтьcя paзoм 1з вiдмoвoю Гyмбoльдтa вщ тpaдицiйнoгo пoглядy, згито з яким мoвa yявляeтьcя зa мoдeллю пpиeднaння iмeн дo пpeдмeтiв i poзyмieтьcя як зoвнiшнiй дo змicтy думки iнcтpyмeнт пoвiдoмлeння. Пapaдигмaтичнa peлeвaнтнicть oтpимye нoвий, тpaнcцeндeнтaльнo викapбyвaний пoгляд нa мoвy пepш зa вce зaвдяки мe-тoдичнiй пepeвaзi нaд фiлocoфieю cyб'eктa, якa змyшeнa пocилaтиcя нa iнтpocпeктивний дocтyп дo фaктiв cвiдoмocтi. Oпиc cyгнocтeй, як1 виcтy-пaють ycepeдинi пpocтopy yявлeння aбo пoтoкy пepeживaння, зaлишa-eтьcя вpaжeним дeфeктoм чиcтoï cyб'eктивнocтi, нeзaлeжнo в1д тoгo, cпи-paeтьcя вш нa внyтpiшнiй дocвiд, нa iнтeлeктyaльнe yбaчaння aбo нa бeз-пocepeдню oчeвиднicть. Iнтepcyб'eктивнa зaгaльнoзнaчyщicть cпocтepe-жeнь мoжe дoвoдитиcя чepeз eкcпepимeнтaльнy ^a^rn^, a oтжe, чepeз вiдпpaцьoвaнy тpaнcфopмaцiю cпpийнять в eмпipичнi фaкти. Tara oб'eкти-вaцiя ввaжaeтьcя вдaлoю, якщo aнaлiз yявлeнь i дyмoк здiйcнюeтьcя зa
дoпoмoгoю гpaмaтичниx кoнcтpyкцiй, чepeз яю вoни cтaють цiлкoм виpa-жeними. Гpaмaтичнi виcлoви e чимocь зaгaльнoдocтyпним, з ниx мoжнa зчитyвaти cтpyктypи бeз пocилaння нa щocь cyro cyб'eктивнe. Пpиклaд мaтeмaтики i лoгiки зpoбив зaйвим пoтpeбy в тому, щoб фiлocoфiя взaгaлi пocилaлacь та зaгaльнoдocтyпнy cфepy oб'eктiв гpaмaтичниx виcлoвiв. Фpeгe i Пipc пoзнaчaють пoвopoтний пункт [З7].
Звicнo, лiнгвicтичний пoвopoт здiйcнивcя cпoчaткy в мeжax ceмaн-тики, a caмe зaвдяки aбcтpaкцiям, якi пepeшкoджaли тoмy, щoб м-тeнцiaл нoвoï пapaдигми щoдo poзв'язaння пpoблeм був вичepпaний. Ceмaнтичний aнaлiз зaлишaeтьcя, пo cyri, aнaлiзoм фopм peчeнь, пepш зa вce фopм acepтopичниx peчeнь. Biн зaлишae пoзa yвaгoю мoвлeннeвy cитyaцiю, вживaння мoви тa кoнтeкcти ïï вживaння, мoвлeннeвi дoмa-гaння, дiaлoгoвi poлi тa виcлoвлювaння мoвцiв — oднe cлoвo, мoвнy пpaгмaтикy, яку фopмaльнa ceмaнтикa xoтiлa вiднecти дo eмпipичнoгo poзглядy. Пoдiбним чинoм тeopiя нayки iзoлювaлa лoгiкy дocлiджeння вiд питaнь динaмiки дocлiджeння, якa мaлa б зaлишaтиcя пcиxoлoгaм, icтopикaм тa coцioлoгaм.
Ceмaнтичнa aбcтpaктнicть yкopoчye мoвy дo фopмaтy, який poбить нeвпiзнaнним влacтивий ш xapaктep caмoвiднeceнocтi [З8]. Щoдo ^oro нaвeдy лишe пpиклaд. У paзi нeмoвнoï дп iнтeнцiю дiючиx ж мoжнa ви-лyчaти з нaoчнoï пoвeдiнки, у бyдь-якoмy paзi вoнa мoжe вiдкpивaтиcя нeпpямo. Haвпaки, мoвлeннeвий aкт дae зpoзyмiти ceбe cлyxaчy з iнтeн-цiю мoвця. Moвнi виcлoви iдeнтифiкyють caмиx ceбe, ocxi^™ вoни cтpyктypoвaнi caмoвiднeceнo i кoмeнтyють cмиcл yживaння виpaжeнoгo в нж змicтy.
Biдкpиття Biттгeнштaйнoм i Ocтiнoм ^eï пepфopмaтивнo-пpoпo-зицioнaльнoï пoдвiйнoï структури [З9] бyлo пepшим кpoкoм дo включeн-ня пpaгмaтичниx кoмпoнeнтiв дo фopмaльнoгo aнaлiзy. Лишe iз цим ж-pexoдoм дo фopмaльнoï jamara™ мoвний aнaлiз знoв oтpимye жр-вicнo втpaчeнi вимipи i пiдxoди дo питaнь ф^^фи cyб'eктa. Hacтyпним кpoкoм e aнaлiз зaгaльниx пepeдyмoв, якi мaють викoнyвaтиcя, aби yHac-ники ^мут^ци змoгли пopoзyмiтиcя cтocoвнo чoгocь у cвiтi. Цi ^a^ мaтичнi пepeдyмoви yтвopeння кoнceнcycy xapaктepизyютьcя тим, щo мicтять cильнi iдeaлiзaцiï. Heoдмiнним, aлe чacтo кoнтpфaктичним e, нaпpиклaд, пpипyщeння, щo вci yчacники poзмoви викopиcтoвyють тi ж caмi мoвнi виcлoви в iдeнтичнoмy знaчeннi. З пoдiбними iдeaлiзaцiями пoв'язaнi тaкoж дoмaгaння знaчyщocтi, якi мoвeць виcyвae щoдo змicтy йoгo acepтopичниx, нopмaтивниx aбo eкcпpecивниx peчeнь: тe, щo мo-вeць тут i тeпep, у дaнoмy кoнтeкcтi cтвepджye як д^ж, тpaнcцeндye, вiдnoвiднo дo йoгo дoмaгaнъ, мeжi вcix кoнтeкcтyaльнo зaлeжниx, cyro лo-кaльниx cтaндapтiв зaгaльнoзнaчyщocтi. Hopмaтивнoмy змicтoвi тaкиx iдeaлiзyвaльниx i вce ж нeoдмiнниx пepeдyмoв фaктичнo здiйcнювaнoï пpaктики кoмyнiкaцiï влacтивe нaпpyжeння мiж iнтeлiгiбeльним тa eмпipичним пiдxoдaми дo cфepи caмиx явищ. Koнтpфaктичнi пepeдyмo-
ви cтaють coцiaльними фaктaми — цe кpитичнe жaлo мicтитьcя в coцiaльнiй peaльнocтi, яга мae вiдтвopювaти ceбe чepeз opieнтoвaнi нa взaeмopoзyмiння дп.
Лiнгвicтичний пoвopoт здiйcнивcя нe лишe зaвдяки ceмaнтицi pe-чeнь, aie й зaвдяки ceмioтицi — нaпpиклaд, ceмioтицi Coc^pa. Aлe тa-ким жe читом як i пepшa, cтpyктypaлiзм пoтpaпляe в пacткy aбcтpaгoвa-ниx пoмилкoвиx виcнoвк1в. Пiднiмaючи aнoнiмнi мoвнi фopми дo тpaнcцeндeнтaльнoгo piвня, вш звoдить cyб'eктiв i ix^ мoвлeння дo чo-гocь cyro aкцидeнтaльнoгo. Te, як cyб'eкти виcлoвлюютьcя i щo вoни poблять, мae пoяcнювaтиcя та ocнoвi cиcтeми пpaвил. Iндивiдyaльнicть i кpeaтивнicть здaтниx дo мoви !a дп cyб'eктiв i взaгaлi вce, щo cyб'eктивнicть зapaxoвyвaлa нa cвiй кapб, yтвopюють лишe зaлишкoвий фeнoмeн. Hим aбo нexтyють, aбo з^^нюю^ йoгo як нapциcтичний cимптoм ^ara^. Toй, xтo зa cтpyктypaлicтcькиx пepeдyмoв xoтiв би та-дaти !м чиннicть, пoвинeн був би TOperacra вce iндивiдyaльнe тa што-вaцiйнe в cyтo iнтyïтивнo дocтyпнy cфepy дoмoвнoгo [40].
Ут1м caмe Гз cтpyктypaлicтcькoï aбcтpaкцГi випливae пpaгмaтичний пoвopoт. Aджe тpaнcцeндeнтaльнi здoбyтки в жoднoмy paзi нe зaмикa-ютьcя у гpaмaтичнiй cиcтeмi пpaвил. Швидшe, мoвний cинтeз e peзyль-тaтoм кoнcтpyктивнoï дiяльнocтi взaeмopoзyмiння, якa здiйcнюeтьcя у фopмax зpyйнoвaнoï iнтepcyб'eктивнocтi. Cпpaвдi, гpaмaтичнi пpaвилa гapaнтyють iдeнтичнicть знaчeння мoвниx виcлoвiв, aлe вoднoчac вoни мaють нaдaвaти пpocтip для iндивiдyaльнo вiдтiнeнoгo тa iннoвaцiйнo нeпepeдбaчeнoгo вживaння цж виcлoвiв, лишe пpипyщeниx як ^e^ тичш зa знaчeнням. Toй фaкт, щo iнтeнцiï мoвцiв зaвжди вiдxиляютьcя вгд cтaндapтниx знaчeнь вживaниx виcлoвiв, пoяcнюe ту piзницю в1дтГнкГв, яга ^мутня в кoжнiй мoвнo дocягнyтiй згoдi: «Koжнe po-зум1ння зaвжди e вoднoчac нe-poзyмiнням, кoжнa згoдa в дyмкax i то-чyттяx e вoднoчac poзбiжнicтю» (B. фoн Гyмбoльдт). Oc^^™ imep-cyб'eктивнicть мoвнoгo взaeмopoзyмiння e зa cвoeю пpиpoдoю пpoник-нoю й oc^^™ мoвнo дocягнyтa згoдa нe ycyвae poзбiжнocтi пoзицiй мoвцiв, a пepeдбaчae ïï як нeycyвнy, opieнтoвaнa нa взaeмopoзyмiння д1я вiдпoвiдae мeдiyмy ocвiтнix ^o^^, який yмoжливлюe вoднoчac coцiaлiзaцiю !a iндивiдyaцiю. Гpaмaтичнa poль ocoбoвиx зaймeнник1в змyшye мoвця i cлyxaчa дo пepфopмaтивнoï ycтaнoвки, з якoï oдин cпpиймae iншoгo як Alter Ego, тГльки ycвiдoмлюючи г^ню aбcoлютнy вщмшшсть i нeзaмiннicть, oдин мoжe poзпiзнaти ceбe в iншoмy. Taким читом, у кoмyнiкaтивнiй пoвcякдeннiй пpaктицi зaлишaeтьcя дocтyп-ним тe ypaзливe щo зa кoжнoï йoгo oб'eктивaцГi змiнюe
cвoe пoлoжeння, якe пocтiйнo випaдaлo з мepeжi мeтaфiзичниx ocнoв-ниx пoнять [4l]. У будь-я^му paзi знaчyщicть цьoгo пoвcякдeннoгo збepeжeння нeiдeнтичнoгo cтae зpoзyмiлoю лишe тодГ, кoли ми вiдмoв-ляeмocя вгд клacичнoï пepeвaги тeopГi i ^и цьoмy дoлaeмo лoгoцeн-тpичнe звyжeння poзyмy.
V. Дефляцювання позабуденного1
Mipoю тога як ф^^фм пoвepтaлacя дo нayкoвoï cиcтeми i cтaвaлa aкaдeмiчним пpeдмeтoм пopяд з iншими пpeдмeтaми, вoнa мaлa вiдмoв-лятиcя вiд пpивiлeйoвaнoгo дocтyпy дo icтини тa дoбpoчиннoгo знaчeння тeopiï. Зaлишaючиcь cпpaвoю нeбaгaтьox, cyчacнa фiлocoфiя збepiгae зa coбoю пpaвo eкcпepтa cпeцiaльнoгo знaння лишe в нeoбpaзливoмy ceнci. Звicнo, вoнa пiдтpимye — iнaкшe, нiж iншi нayкoвi диcциплiни — пeвний зв'язoк iз дoтeopeтичним знaнням i з нeпpeдмeтнoю тoтaльнicтю жит-тecвiтy. З ще1' noзuцiï ф^^ф^та миcлeння мoжe пoтiм звepmamucя дo гауки зaгaлoм i зaймaтиcя caмopeфлeкcieю таук, яга виxoдить зa мeжi мeтoдoлoгiï тa тeopiï гауки, i — pyxaючиcь у нaпpямкy, пpoтилeжнoмy тoмy, у я^му pyxaлocь мeтaфiзичнe ocтaннe oбtpyнтyвaння знaння, — вiдкpивaти cмиcлoвe пщГрунтя пoбyдoви нayкoвoï тeopiï в дoнayкoвiй пpaктицi. Пpaгмaтизм вiд Пipca дo Kвaйнa, фiлocoфcькa гepмeнeвтикa вiд Дшкгея дo Гaдaмepa, coцioлoгiя знaння Шeлepa, aнaлiз життecвiтy tyc-cepля, aнтpoпoлoгiя пiзнaння вiд Mepлo-Пoнтi дo Ажля i пocтeмпipичнa тeopiя тауки тачитаючи з Kyra poзкpили цeй внутршнш взaeмoзв'язoк мiж гeнeзиcoм i з^чущ^ю. Aджe eзoтepичнi здoбyrки пiзнaння мaють cвoï кopeнi у пpaктицi дoнayкoвoгo пoвoджeння з peчaми i людьми. Зaв-дяки цьoмy клacичнa пepeвaгa тeopiï нaд пpaктикoю пoxитнyлacя.
Oднaк цeй тип poзyмiння cтaв для caмoï ф^^фи джepeлoм зaнeпo-кoeння. Пepeвaжнo iз цьoгo джepeлa жившая мoдepнa фopмa cкeпcиcy. Пicля тога як eкcпepтним кyльтypaм cтae нeпoтpiбним бyдь-якe випpaв-дaння i чинн^ть ïxнix визнaчeнь зaвдяки вiдпoвiдним кpитepiям зaгaль-нoзнaчyщocтi oбepтaeтьcя нa ceбe, ф^^фи зaлишaютьcя лишe тi кри-тepiï зaгaльнoзнaчyщocтi, якi cфopмyвaлиcя пщ впливoм poзyмiння прин-ципoвoï пepeвaги пpaктики нaд тeopieю. Taким читом, пocтiйнo нaв'язy-ютьcя виcнoвки, яю poблять cпipними yнiвepcaлicтcькi дoмaгaння кoнкpeтизoвaнoгo poзyмy. Cьoгoднi в бaгaтьox гaлyзяx дoмiнye кoнтeкcтy-aлiзм, який oбмeжye вci дoмaгaння icтини дieю лoкaльниx мoвниx iгop i фaктичнo здiйcнювaниx пpaвил диcкypcy, який yci cтaндapти paцioнaль-нocтi пpиpiвнюe дo звичaïв, cтaвлячи ïx нa мicцe дiйcниx кoнвeнцiй [42].
Я нe мoжy дoклaднo poзглядaти тут цю д^ку^ю i мушу зaдoвoльни-тиcя кoнтpтeзoю. Bиcнoвoк пpo пpинципoвy пepeвaгy пpaктики нaд тeo-pieю вeдe дo paдикaльнoгo cкeпcиcy щoдo poзyмy лишe тoдi, кoли фiлo-coфcький тагляд нa вимip нayкoвo oпpaцьoвaнoгo питан™ icтини cтae звyжeнuм. Ipoнiчним читом caмa фiлocoфiя cпpиялa тaкoмy кoгнiтивicт-cькoмy cкopoчeнню, i poзyм cпoчaткy oнтoлoгiчнo, згoдoм тeopeтикo-пiзнaвaльнo, a тайм нaвiть мoвнo-aнaлiтичнo вклaдaeтьcя лишe в oдин зi
1 Tepмiн «дeфляцiювaння» oзнaчae у цьoмy мкщ пoзбaвлeння cфepи пoзaбyдeннoгo Re-eмпipичнoгo змicтy. У цьoмy ceнci Гaбepмac гoвopить в iншиx кoнтeкcтax ^o eпicтeмo-лoгiчнe дeфляцiювaння кaнтiвcькoï rpaнcцeндeнтaльнoï фiпocoфiï, пpo дeфляцiйoвaнe po-зумшня eпicтeмiчнoгo дyaлiзмy cпocтepeжeння/poзyмiння: нe як пpoдyктy caмocвiцoмocтi rpaнcцeндeтaльнoгo cyб'eктa, a як peзyльтaтy пpoцeciв нaвчaння i т. д.
cвoïx вимipiв — у лoгoc, щo пpитaмaнний cyщoмy зaгaлoм, у здaтнicть пpeдcтaвляти oб'eкти i пoвoдитиcя з ними aбo в мoвлeння, щo crn^a-лiзyeтьcя нa знaчeннi icтиннocтi acepтopичниx peчeнь, у якиx кoнcтaтyють-cя фaкти. 3axiднoeвpoпeйcькe poзyм1ння лoгocy peдyкye poзyм дo тoгo, щo викoнye мoвa вiдпoвiднo дo oднieï з1 cвoïx функц1й, дo oпиcy cтaнy peчeй. 3peштoю paцioнaльним ввaжaeтьcя лишe мeтoдичнe oпpaцювaння питaнь icтини — питан™ cпpaвeдливocтi i питaння cмaкy, a татж питaння пpaв-дивoгo caмooпиcy виключaютьcя з1 cфepи poзyмy. Як ippaцioнaльнe втату-пae тoдi !e, щo oтoчye тa oбмeжye cпeцiaлiзoвaнy в питaнняx icтини тауга-ву кyльтypy, — yci кoнтeкcти, у як1 вoнa вклaдeнa i в якж вoнa вкopiнeнa. Koнтeкcтyaлiзм e лишe звopoтним бoкoм лoгoцeнтpизмy.
Aлe фiлocoфiя, якa нe звoдитьcя дo caмopeфлeкciï нayк, якa нe oбмe-жye cвiй пoгляд фiкcaцieю нayкoвoï cиcтeми, якa пepeвepтae цю ropOTe^ тиву й oглядaeтьcя нaзaд, та нeтpi життeвoгo cвiтy, звiльняeтьcя в1д лoгo-цeнтpизмy. Boнa вiдкpивae poзyм, який oпepye в caмiй кoмyнiкaтивнiй пoвcякдeннiй пpaктицi [43]. Щoпpaвдa, дoмaгaння пpoпoзицioнaльнoï icтини, нopмaтивнoï пpaвильнocтi та cyб'eктивнoï пpaвдивocтi oбмeжy-ютьcя ^и цьoмy мeжaми кoнкpeтнoгo, вiдкpитoгo зaвдяки мoвi reproo^ ту cвiтy. Aлe, як пiддaвaнi кpитицi, ц1 дoмaгaння вoднoчac тpaнcцeндyють мeжi кoнтeкcтiв, у якж вoни вiдпoвiдним чинoм cфopмyльoвaнi i мaють чиннicть. У croupi знaчyщocтi пoвcякдeннoï пpaктики взaeмopoзyмiння викaзye ceбe poзгaлyжeнa вiдпoвiднo piзним вимipaм дoмaгaнь знaчyщocтi кoмyнiкaтивнa paцioнaльнicть. Boднoчac вoнa дae мacштaб oцiнки cиcтe-мaтичнo cпoтвopeниx кoмyнiкaцiй i пepeкpyчyвaнь життeвиx фopм, щo e oзнaкoю вибipкoвoгo вичepпyвaння poзyмoвoгo пoтeнцiaлy, який crae дocтyпним 1з пepexoдoм дo Moдepнy.
Фiлocoфiя у cвoïй poлi iнтepпpeтaтopa, у якГй вoнa здiйcнюe ornce-peдкyвaння мГж знaнням e^mpTO i пoвcякдeннoю пpaктикoю, щo пoтpe-бye oplem^!", мoжe викopиcтoвyвaти да знaння i cпpияти тoмy, щoб дo-вoдити дo cвiдoмocтi гснуючГ дeфopмaцiï життecвiтy. Oднaк у ц1й poлi фiлocoфiя мoжe виcтyпaти лишe як кpитичнa iнcтaнцiя, a та як тазит™-нa тeopiя пpaвильнoгo життя. IHcäh мeтaфiзики нeпpeдмeтнe цгте ли-шaeтьcя кoнкpeтнoгo, пpeдcтaвлeнoгo лишe як зaднiй плaн життecвiтy, пiддaвaнoгo тeopeтичнo кoнкpeтизoвaнoмy втopгнeнню.
Mapкcoвe виcлoвлювaння пpo здiйcнeння фiлocoфiï мoжнa poзyмiти тaкoж як пoeднaння — i впopядкyвaння — у пpaктичнoмy дocвiдi життecвiтy тoгo, щo paзoм 1з pyйнyвaнням мeтaфiзичниx i peлiгiйниx rap-тин cвiтy poз'eднaлocя нa piвнi кyльтypниx cиcтeм тлyмaчeння нa piзнi ac-пeкти знaчyщocтi.
Пicля мeтaфiзики фiлocoфcькa тeopiя втpaчae cвiй пoзaбyдeнний cтa-тyc. Bибyxoвi дocвiди пoзaбyдeннoгo змicтy пepeкoчoвyють у миcтeцтвo, щo cтae aвтoнoмним. 3вicнo, пicля ^ora дeфляцiювaння миpcькa пo-вcякдeннicть crae нe зaxищeнoю вгд пpигoлoмmливo-pyйнiвнoгo втopг-нeння пoзaбyдeнниx пoдiй. Якщo пoдивитьcя ззoвнi, знaчнo пoзбaвлeнa
CBoix свгтоглядних функцш релшя, як i рашше, залишаеться незамшною для нopмaлiзувaльнoгo повсякденного ставлення до позабуденного. Тому пoстмeтaфiзичнe мислення спiвiснуе з релшйною практикою. Не в смист oднoчaснoстi неодночасного. 1хне спiвiснувaння висвгглюе нaвiть дивну зaлeжнiсть фшософп, яка втратила свiй контакт iз позабуденним. Доти, доки peлiгiйнa мова, яка (поки що?) уникае виpaзнoстi, притаманно'1 фшософськш мoвi, несе в ^6i нaдiю та натхнення i ще чекае свого перекладу в обгрунтовувальному дискурс^ фшософ1я не може аш витiснити, aнi зaмiнити peлiгiю також i в свош пoстмeтaфiзичнiй формг
(далг буде)
Л1тература:
1. Habermas J. Ruckkehr zur Metaphysik / J. Habermas — Eine Tendenz in der deutschen Philosophie? In: Merkur, H. 439/440, Oktober 1985. 898 ff. Siehe unten. — S. 267 ff.
2. Henrich D. Was ist Metaphysik — was Moderne? Thesen gegen Jurgen Habermas, in: ders., Konzepte. Ffm. 1987. — S. 11-45.
3. Dieter Henrich. Die Grundstruktur der modernen Philosophie. Mit einer Nachschrift: Uber Selbstbewuвtsein und Selbsterhaltung, in: H. Ebeling (Hg.). Subjektivitat und Selbsterhaltung. Ffm. 1976. — S. 114.
4. Tugendhat E, Wolf U. Logisch-semantische Propadeutik. Stuttg. 1983. — S. 7 ff.
5. Schnadelbach H. Philosophie, in: E. Martens, H. Schnadelbach (Hg.): Grundkurs Philosophie. Hambg. 1985. — S. 46-76.
6. Habermas J. Die Philosophie als Platzhalter und Interpret, in: ders.: Moralbewubtsein und kommunikatives Handeln. Ffm. 1983. — S. 9 ff.
7. Brunkhorst H. Dialektischer Positivismus des Gl?cks, in: Z. f. philos. Forschung, 39, 1985. — S. 353 ff.
8. Habermas J. Theorie des kommunikativen Handelns. Ffm. 1981. Bd. 2. — S. 182-239; ders.: Der philos. Diskurs der Moderne. Ffm. 1985. — S. 376 ff., auch unten S. 88 ff.
9. Kulenkampff A. Antinomie und Dialektik. Stuttg. 1970.
10. Henrich D. Fluchtlinien. Ffm. 1982. — S. 99 ff.
11. Bieri (Hg.) P. Analytische Philosophie des Geistes. Meisenheim 1981.
12. Habermas J. (1981). Bd 1. — S. 115—151.
13. Екскурс до Лекцп 12 у: Юрген Габермас. Фшософський дискурс Модерну. — Кшв, 2001. — С. 359—375.
14. Habermas J. (1981). Bd. 2. S. 112 ff; vgl. unten. — S. 210 ff.
15. Hennch D. Dunkelheit und Vergewisserung, in: ders. (Hg.): All-Einheit. Wege eines Gedankens in Ost und West. Stuttg. 1985. — S. 33 ff.
16. Hennch D. Fichtes ursprungliche Einsicht. Ffm. 1967.
17. Vgl. unten S. 216 ff.
18. Heidegger M. Nietzsche. Bd. 1 und 2. Pfullingen 1961.
19. Adorno T. W. Zur Metakritik der Erkenntnistheorie. Stuttg. 1956.
20. Hennch D. Fluchtlinien. Ffm. 1982; Spaemann R. Philos. Essays. Stuttg. 1983.
21. Габермас Ю. Фшософський дискурс Модерну / Юрген Габермас; [пер. з шм.]. — К. : Четверта хвиля, 2001. — 424 с.
22. Beierwaltes W. Denken des Einen. Ffm. 1985.
23. Adorno T. W., a. a. 0. S. 29.
24. Haag K. H. Der Fortschritt in der Philosophie. Ffm. 1983.
25. Henrich D. Hegel im Kontext. Ffm. 1971. — S. 35 ff.
26. Schnell B. Die Entdeckung des Geistes. Hbg. 1955. — S. 401 ff.
27. Hosle V. Hegels System. Bd. 1. Hbg. 1987. — S. 22 ff.
28. Schnadelbach H. Philosophie in Deutschland 1831-1953. Ffm. 1983. — S. 120 ff.
29. Habermas J. Die Philosophie als Platzhalter und Interpret, in: ders., Moral-bewubtsein und kommunikatives Handeln. Ffm. 1983. — S. 9 ff.
30. Габермас Ю. Фшософський дискурс Модерну / Юрген Габермас; [пер. з шм.]. — К.: Четверта хвиля, 2001. — С. 182-207.
31. Foucault M. Die Ordnung der Dinge. Ffm. 1969.
32. Theunissen M. Der Andere. Bln. 1977. — S. 176 ff.
33. Honneth A., Joas (Hg.) H. Kommunikatives Handeln. Ffm. 1986. — S. 328 ff.
34. Frank M. Unhintergehbarkeit| von Individuallt?t. Ffm. 1986. — S. 33-64.
35. Tugendhat E. Einfuhrung in die sprachanalytische Philosophie. Ffm. 1976. — S. 72-106.
36. Waldenfels B., Phanomenologie m Frankreich. Ffm. 1983. Див також: Honneth A., Joas H. Soziales Handeln und menschliche Natur. Ffm. 1980.
37. Apel (Hg.) K.-0. Schriften zum Pragmatismus. Ffm. 1976. — S. 141 ff.
38. Apel K.-0. Transformation der Philosophie. Bd II. Ffm. 1973, Zweiter Teil: — S. 155 ff.
39. Searle J. Sprechakte. Ffm. 1971.
40. Frank M. Was ist Neostrukturalismus? Ffm. 1983. S. 23. Vorlesung, S. 455 ff.
41. Vgl. K. H. Haag, a. a. 0. S. 50 ff; vgl. unten S. 186 ff.
42. Rorty R. Solidarity or Objectivity? In: Rajchman J., West (Eds.) C. Post-Analytic Philosophy. — N. Y. ,1985. — S. 3 ff. А також: S. 174 ff.
43. Matthiesen U. Das Dickicht der Lebenswelt und die Theorie des Kommunikativen Handelns. M. — 1985.
