CC BY
6Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 26 (65), № 2. 2013 г. С. 13-21.
УДК 811.222.1'0'373
ПОРЯДОК СЛ1В У СУЧАСН1Й ПЕРСЬК1Й МОВ1 В АРЕАЛЬНОМУ АСПЕКТ (АРАБСЬКИЙ ТА ТЮРКСЬКИЙ ВПЛИВ)
Кшановський О.Ч.
Ки/вський нацональний лiнгвiстичний ушверситет E-mail: [email protected]
Зпдно з офщшною доктриною, мовш та етшчш контакти мiж тюркським та ipaHCb^M етносом почалися лише з XI столотя. Вiдповiдно до результата нашого дослiдження набiр типологiчних характеристик порядку ^в у сучаснiй перськш мовi складаеться з тако! само! кшькосп елементiв тюркського походження, як i арабського. Так, типологiя функщонування адпозитивних iменних елементiв (прийменникiв, шсляйменниюв та iн.) у перськiй мовi мае змiшаний - тюрксько-семтеький - характер; генiтивна конструкцiя у перськш мовi будуеться формально за порядком постпозитивних мов, однак змютовно за порядком препозитивних мов; якчсний прикметник в iменниковому словосполученнi в сучаснiй перськiй мовi завжди займае постпозицiю до головного слова, як це мае мюце в арабськш, чим рiзко вiдрiзняеться вщ препозитивних тюркських мов регiону, а також деяких iранських мов, що зазнали впливу тюркських мов; ус вказiвнi займенники в перськш мовi займають препозицiю в iменникових словосполученнях; розташування усiх кiлькiсних чи^вниюв (з кiлькiсним значенням) в ушх мовах Близького Сходу е препозитивним. Однак у перськш мовi вони можуть займати й постпозищю (з порядковим значенням) до головного слова. Щцрядш означальш речення в сучас-нiй перськiй мовi займають постпозищю до iменника. Це говорить про те, що контакти персомовного населення з тюркомовним мають принаймш таку саму трива-лють як i з арабомовним.
Ключовi слова: перська мова, азербайджанська мова, арабська мова, порядок слiв.
Постановка проблеми. Територда сучасного 1рану було заселено вдоевропей-цями (носiями протоiндоiранськоl мови) приблизно в серединi II тис. до н.е. Приблиз-но в той самий час iндоiранцi зайняли територiю до нинiшнього Китаю, що й спричи-нило розпад мовно! едностi на двi - iранську та iндiйську - гшки. У VI ст. до н.е. iра-нцi вже мали власну велику державу (Ахеменiдську iмперiю), яка простягалася вiд Середземномор'я до рiчки 1нд у Пакистанi. В останнш третинi IV ст. до н.е. шсля тривалих баталiй мiж iмперiями Ахеменiдiв та Олександра Македонського за пану-вання на Близькому Сход^ останнiй захопив Персiю та майже на п'ять столiть установив панування грецько! династи. У III ст. н.е. парфянська династiя Сасанщв установила iраномовну гегемонiю, шд час яко! було створено писемшсть середньоперсь-кою мовою з використанням арамейського алфавiту, яка набула широкого розповсю-дження. Цiею писемнiстю було створено численну релiгiйну та свггську лiтературу. Арабське завоювання VII-VIII ст. та, як його наслщок, панування на два столотя арабського халiфату спричинило занепад середньоперсько! писемно! традици (при-
наймш на територп 1рану та Середньо! Ази]. Араби, що вели сво! вiйни пiд гаслом "священно!" боротьби за "ютинну" вiру, ставилися нетерпляче не лише до шших, не мусульманських релiгiй, але й до будь-яко! не мусульмансько! культури. Таку саму нетерплячiсть виявляли й деякi мiсцевi iранськi правител^ що прийняли iслам. Усе, що було написано неарабським письмом, тобто не тим письмом, яким створено Коран, знищувалося. Майже на два столггтя единою писемною та лггературною мовою на всiй територп халiфату, зокрема в Iранi та Середнш Ази, стала арабська. Нею творили не лише арабсью, але й численш iранськi автори. Однак, ставши державною та лторатурною мовою, арабська не витюнила рщних мов народiв, якi мешкали на територп халiфату. Арабською мовою володiв й активно користувався лише невеликий прошарок суспiльства - мюцева шляхта, аристократiя, духовенство, науковцi, лтора-тори. Звичайне населення 1рану або зовам не володшо арабською, або володшо нею погано. У побуп зберiгалися мiсцевi, рiднi мови. Уже у VIII ст. набув розвитку антиа-рабський визвольний рух "шуубiя" (вщ шууб 'народ'), метою якого було вщновлення та розвиток мюцевих нацiональних традицiй. Найкращi умови для цього були на око-лицях халiфату, де вплив центрально! влади не був сильним. Тому в Хорасаш (швшч-но-схiдна частина 1рану) та Мавераннагрi (територiя мiж рiчками Амудар'я та Сир-дар'я) в 1Х-Х ст. сформувалася писемна та лторатурна мова, яка в той час одержала назву пара або дарь I! основу склали дiалекти Систану, Хорасану, Мавераннагру, пе-рсомовного населення Бухари. Поступово використання письмово! новоперсько! мови розширювалося й починаючи з Х1-Х11 ст. вона використовувалася вже в усiх сферах культурного життя - лiтературi, науцi, релт! (хоча спiвiснування персько! та арабсь-ко! мов, диглосiя, у сферi богослужiння зберiгаеться й сьогоднi). Розширюеться й те-риторiя розповсюдження персько! мови. З XII ст. нею пишуть лггературш твори в Азербайджан та пiвнiчнiй Iндi!. Iсторiя iраномовних народiв в перiод з XI по XVI ст. була надзвичайно бурхливою. Середня Азiя та 1ран то об'еднувалися, то роз'еднувалися. 1х остаточне державне уособлення вiдбулося на початку XVI ст., коли нашестя кочових тюркських племен, що рухалося одночасно з пiвденного заходу та швшчного сходу, спричинило утворення двох самостшних, незалежних держав. В 1раш керувала азербайджанська династiя Сефевiдiв, а в Середнш Азп - узбецька ди-настiя Шейбанiдiв. Незалежна держава утворилася й у швшчнш 1ндн пiд керуванням нащадкiв Тимурiдiв (див. дет.: 5).
Отже ареал розповсюдження персько! мови знаходиться в оточенш мов трьох имей: iндоевропейсько!, тюрксько! та сем^сько!. Таке географiчне розташування передбачае можливiсть мовних контактiв, що й демонструе iсторiя персько! мови, зокрема цш перiоди гегемонi! носив неiранських мов на !! територп. Настшьки три-вала й нескшченна етнiчними контактами та впливами неблизькоспорщнених мов iсторiя персько! мови, а також географiчне розташування 1рану на Великому шовко-вому шляху сприяли численним i лiнгвiстично рiзноплановим мовним запозичен-ням. Таким чином, слщ чiтко усвiдомлювати те, що сучасна персомовна карта св^у сформувалася в значнш сво!й частинi в результат екстралiнгвiстичних умов. За на-явносп тривало! традицi! дослiдження арабського впливу на перську мову ( взагалi на усi без винятку мови регюну) тюркський вплив на перську ( взагалi на всi без
14
винятку мови регюну) у великш мiрi недооцшено. Натомють, як ми продемонстру-емо нижче, тюркський вплив на типолопчну структуру персько! мови е суттевим.
Ареал розповсюдження персько! мови споконвшу охоплював й особливо щкаву з точки зору розма!ття та складносп лшгвютично! ситуаци iсторичну область так званого культурного Азербайджану, в яку входили територiя сучасно! держави Рес-публiка Азербайджан, цiлi сучасш iранськi провшци Захiдний Азербайджан i Схщ-ний Азербайджан, частково провшци Ардабiль, Курдистан, Зендждан, Гiлян. Азер-байджанська мова вклинюеться в iранську територiю, а, у свою чергу, на територи Республiки Азербайджан ос^вш ареали iранських мов (дiалектiв) представлеш татською i талишською мовами. Територiя сучасно! держави Республiка Азербайджан (колишнього Радянського Азербайджану за винятком частини Мугансько! рiв-нини нижче злиття Кури з Араксом i Талишсько-Ленкорансько! зони, якi входили до Атропатени) в античних джерелах називалася Албашею (за назвою народу албан, який !! населяв). У середиш I тис. до н.е. з надр Мщи, що входила до складу держави Ахеменщв, виокремлюеться частина територi!, яка з IV ст. до н.е. одержуе в античних джерелах Атропатена, або Атропатакан за особистим iменем (або титулом?) сатрапа Мщи Атропата. Щц його володарюванням знаходилася територiя сучасного 1ранського Азербайджану, частина 1ранського Курдистану, а також частина Радянського Азербайджану, на думку деяких дослщниюв, територiально до рiчки Кури тсля злиття з Араксом (див.: 2, 340-346, 422 i далi, де автор обгрунтовуе правиль-нiсть та юторичну закономiрнiсть найменування "Азербайджан" для обидвох частин кра!ни). Роздiлена на двi частини лише на початку XIX ст., й будучи з найдавшших чаав етнiчно спiльною територiею, ця область була ареалом надскладного процесу утворення албансько! та атропатенсько! народностей, якi е iсторичними пращурами азербайджанського народу.
Вщразу слiд зауважити, що питання про шляхи розвитку та формування азер-байджанського етносу, а звщси й мови, е гостро дискусшним. Вiдносно нього в нау-щ склалося двi концепцi!. Перша - загальноприйнята i, якщо так можна сказати, офщшна, - знайшла свое вщображення в акацемiчних та узагальнюючих працях з iсторi! Азербайджану та азербайджансько! мови в колишньому Радянському Союзi, сучаснiй Росi! (див., наприклад, усi рацянськi та росiйськi тдручники з iсторi! Сходу, вщповщш роздiли енциклопедiй, довiдникiв та под.), 1раш (див., наприклад, ко-лективну двотомну працю iранських науковцiв [14; 15]), Сврош та Пiвнiчнiй Аме-рицi. Коротко !! суть полягае в наступному.
На територи 1ранського Азербайджану, починаючи з IV ст. до н.е. й до Х1-Х11 ст. н.е., шбито iснував iраномовний атропатенський народ з власною мовою, вщо-мою в X ст. в арабомовнш лiтературi пiд назвою "азерГ'. До цього там мешкало на-селення, етнiчна приналежнiсть якого точно не тддаеться визначенню, але, найiмо-вiрнiше, хуритомовне (кавказомовне) та еламомовне. На територи Радянського Азербайджану в давнину мешкали лише кавказомовш племена, а ранньовiчний ал-банський народ говорив мовою, вщомою тд назвою "аранська" i також, iмовiрно, була чи то кавказькою, чи то, на думку iранських учених, iранською. Згодом, у зв'язку iз сельджуксько-огузьким завоюванням Передньо! Азi! та Закавказзя в XI-XII ст., в Атропатеш та Албанi! - у результат асимiлювання iраномовного населен-
15
ня на швдш та кавказомовного на пiвночi - виник сучасний тюркський азербай-джанський народ з власною мовою (див.: 7-9; 11-13).Таким чином, зпдно з щею вершею, сучасна азербайджанська мова виникла в результат схрещення iранських, кавказьких i тюркських дiалектiв, тобто е суржиком.
1ншу версiю, що одержала право на повнощнне юнування лише пiсля набуття Азербайджаном незалежносп, викладено в кiлькох новiтнiх фундаментальних пра-цях (див.: 1-3, а також 4, де зiбрано вичерпну бiблiографiю та окреслено головну проблематику ще! теми). Згiдно з щею концепщею у Схiднiй та навт у Захiднiй Gвропi, в Малш, Середнiй та Центральнiй Азi!, в Захщному Сибiру тюрки пiд рiз-номанiтними назвами мешкали ще задовго до ново! ери. Жили тюрксью племена з глибоко! давнини й на територп Албанi! та Атропатени. Процес формування азер-байджанського етносу, а звщси, i його мови охоплюе майже пiвтора тисячолiтню юторда, з середини I тис. до н.е. до кшця I тис. н.е. Завершення цього етапу зб^а-еться з кiнцем раннього середньовiччя, якраз з початком сельджуксько-огузьких за-воювань, з якими пов'язано масовий приплив тюркських племен на територда Азербайджану. Зпдно з першою вершею цей процес зi вказаного моменту лише по-чинаеться. Отже аксюма офщшно! iсторично! науки про вщсутшсть у Переднiй та Малiй Ази давнього тюркського ареалу, про прихщ сюди перших тюркiв лише в XI ст. н.е. не вщповщае дшсносп. У подальшому частина цих племен вiдiграла велику роль в утворенш держави Сефевiдiв та низки середньовiчних азербайджанських ханств. Единого ж iраномовного атропатенського народу не юнувало. Iнакше, чому перська мова протягом бшьш нiж пiвтори тисячi роюв (з VII ст. до н.е. до XII ст. н.е.) не стала всенародною мовою для атропатаканщв i вони не стали персами, якщо були iраномовними? Та чому в Атропатеш врешт решт сформувалися тюркський народ i тюркська азербайджанська мова? Найвiрогiднiше тюркськi племена завжди становили чисельну бiльшiсть у цьому ареалi в порiвняннi з iраномовними племенами. Сучасним же продовженням мови азерi - дiалекта персько! мови - е сучасна талишська мова, надзвичайну близькiсть яко! до сучасно! персько! мови зазначено ушма дослiдниками. У зв'язку з чисельним розселенням на цiй територi! прадавшх тюркських племен у дослiдникiв-шумерологiв завжди виникало традицiйне питан-ня: де шумери зазнавали сильного тюркського впливу? Чи то до приходу в Межи-рiччя, чи то тут поруч з ними мешкали тюрксью племена? (див.: 3, 86).Отже щлком вiрогiдним здаеться пiдсумкове припущення дослщниюв, що на територi!, в яку входив Азербайджан, здавна контактували кавказомовш племена, племена, близью до шумерiв (зокрема, луллубе!) та тюркськi племена [4, 75]. Нижче наводяться лшг-вютичш данi стосовно порядку ^в у перськiй мовi, якi можуть бути додатковим аргументом на користь висловленого припущення.
Аналiз матерiалу. Зпдно з емтрично виявленою унiверсальною класифшащ-ею мов за лiнiйним порядком складових, кожна мова мае сильну тенденщю власних синтаксичних структур до розташування залежних елементiв чи то виключно злiва вiд головного слова, чи то виключно справа, незалежно вщ те! фразово! категорi! (словосполучення, речення), до яко! вони входять. Так, наприклад, у деяких мовах артикл^ кiлькiснi числiвники, вказiвнi займенники, прикметники, пiдряднi речення та iншi залежнi елементи в складi словосполучень чи речень завжди передують ве-
16
ршиш, а в деяких мовах завжди знаходяться в постпозици до не!. Крiм цього мiж ними юнують ч^ю iмплiкативнi вiдношення, наприклад, якщо в мовi прямий дода-ток (залежний елемент) передуе дiеслову (вершиш), то iншi залежнi елементи також е препозитивними, i - навпаки. Кшьюсть таких морфосинтаксичних ознак у мовах св^у перевищуе два десятки (див.: 6). Ми зупинимося лише на конструкщях з iмен-ником у ролi головного слова, пор.:
Препозитивш мови Постпозитивнi мови
Прийменник - iменник 1менник - шсляйменник
1менник (генiтив) - iменник 1менник - iменник (гештив)
Якiсний прикметник - iменник 1менник - якiсний прикметник
Вказiвний займенник - iменник 1менник - вказiвний займенник
Кiлькiсний чи^вник - iменник 1менник - кшьюсний числiвник
Пiдрядне означальне - iменник 1менник - шдрядне означальне
До першого типу мов належать, наприклад, тюрксью, до другого - семггсью. Велика кiлькiсть речень, наприклад, в турецькiй та арабськiй мовах е дзеркально симетричними, щодо керунку розгалуження залежних елементiв - налiво вiд вер-шини чи направо, пор.:
тур. Ben evin (1) önünde (2) oturan (3) güzel (4) kadinin (5) inegini (6) gördüm (7), ар. ana ra'aytu (7) baqarata (6) al-mar'ati (5) aj-jamilati (4) alati-taq'udu (3) 'amama (2) al-bait (1).
'Я бачив (7) корову (6) гарно! (4) жшки (5), що сидить (3) перед (2) будинком (1).'
Наведене речення складаеться з вершини - дiеслова (елемент 7) та залежного елемента - прямого додатка (елемент 6), який розповсюджуеться посесивним iмен-ником - гештивом (елемент 4), який, у свою чергу, розповсюджуеться яюсним при-кметником (елемент 5), а також тдрядним означальним реченням (у квадратних дужках). Пщрядне речення складаеться з предикату (елемент 3) та iменника в ролi непрямого додатка (елемент 1), розповсюдженого прийменником (елемент 2). Як бачимо, щодо порядку розташування синтаксичних елеменпв у складi фразових ка-тегорiй рiзного типу, тюркський та семiтський типи е дзеркально протилежними. Аналогiчну картину спостер^аемо на територи Близького Сходу. Так, мови серед-земноморського ареалу (романсью, берберськi, албанська, грецька) е дуже близьки-ми до постпозитивного - арабського - типу. З шшого боку, ус тюркськi мови 1рану, Середньо! Ази та Сибiру, пiвнiчно-схiднi кавказькi мови (чеченська, шгуська, дар-гинська, лезгинська та iншi дагестанськi), грузинська, вiрменська, iндiйськi та дра-вiдiйськi мови е дуже близькими до препозитивного - турецького - типу [10, 36-37]. Таким чином, персомовний ареал, як й ареал розповсюдження шших iранських мов, географiчно розташовано мiж ареалами розповсюдження мов препозитивно! (на за-хщ вiд персомовного ареалу) та постпозитивно! (на схщ вiд персомовного ареалу) морфосинтаксичних типологш. Цiлком природно, що морфосинтаксична типологiя персько! мови, зокрема порядок розташування синтаксичних елеменпв у складi словосполучень та речень, повинен мати контакты запозичення як з мов "турець-ко!" типологй', так i з мов "арабсько!". Так, наприклад, з шести наведених вище
17
ознак деяю в сучаснш перськш мовi вiдповiдають тюркському типу, деяю - сем№ ському, а деяю мають змiшаний характер функщонування, пор.:
• типологiя функцiонування адпозитивних iменних елементiв (прийменни-кiв, шсляйменниюв та iн.) у перськiй мов^ як i в усьому iраномовному ареа-лi е достатньо складною. У сучаснш перськш мовi юнуе кiлька стратегiй та !х шдвцщв для передачi прийменникових значень: прийменники (прост та складш), пiсляйменник га, клiтики, вiдсутнiсть прийменника (особливо для дiеслiв руху). Отже ця ознака в сучаснш перськш мовi мае змшаний - тюрк-сько-семiтський - характер;
• гештивна конструкцiя у перськш мовi будуеться формально за порядком постпозитивних мов, пор.:
пер. кагша^ (1)-е (3) gomrok (2), ар. muvazzaf (1)-и (3)-1 (3)-_|итгик (2)-е (3),
азерб. Оотгйкхапа (2) (1)-б1 (3) 'працiвник (1) митниц (2)-i (3)' (митник), однак змютовно за порядком препозитивних мов. В арабськш мовi залежне слово за-ймае постпозицiю в словосполучент, а генiтивний зв'язок передаеться спещальним узгодженням артикля та заюнчення (елемент 3). В азербайджанськш мовi залежне слово займае препозицiю до головного, а гештивний зв'язок забезпечуеться iзафетом (елемент 3). У сучаснш перськш мовi залежне слово (елемент 2) займае постпозищю, як в арабськш, але генiтивний зв'язок передаеться за допомогою iзафету (елемент 3);
• якчсний прикметник в iменниковому словосполученнi в сучаснiй перськш мовi завжди займае постпозицiю до головного слова, як це мае мюце в арабськш, пор.:
каг-е ккиЬ 'гарна робота', чим рiзко вiдрiзняеться вiд препозитивних тюркських мов репону, а також деяких iранських мов, що зазнали впливу тюркських мов. Так, препозитивними в цьому плаш з iранських мов е татська, мазандеранська, гшянська та деяю iн. З iншого боку не вс прикметники персько! мови е постпозитивними. Так, яюсш прикметники в найвищому ступеш займають препозищю, пор.:
Ьо1апЛагт кик 'найвища гора'.
Крiм цього, в такому словосполучент вщсутнш iзафет. Причина цього полягае в тому, що всупереч нашому мовному почуттю найвищий ступiнь прикметника не е при-кметником. Функцюнально вiн е вказiвним прикметником (або, зпдно зi шкiльною граматикою, займенником). Вш несе не значення якосп, а функцiю виокремлення;
• отже, уш вказiвнi займенники в перськш мовi займають препозицiю в iменникових словосполученнях. Такий порядок е притаманний ушм мовам регiону. У цш функцi! - виокремлення одного предмету з-помiж набору iн-ших - до них примикають прикметники в найвищому ступеш;
• розташування ушх кшьккних числiвникiв (з кiлькiсним значенням) в усiх мовах Близького Сходу е препозитивним. Однак у перськш мовi вони можуть займати й постпозищю (з порядковим значенням) до головного слова, пор.:
ёо Ьakкsк 'два роздши', Ьakкsк-e ёо 'роздш два, друга частина'.
18
KpiM цього, мюце деяких невизначено-кшьюсних чи^вниюв може вардавати-ся, пор.:
chand nafar 'кшька oci6', sokhan-e chand 'кшька ^îb, зауваг' (книжн.); • пщрядш означальнi речення в сучаснш перськiй mobî займають постпози-щю до iменника, наприклад:
mardi (ke ânja istâde-ast) pedar-e man ast 'людина, (яка там стоть), батьком мо1м е'. Жодна з сучасних iранських мов не мае препозитивних пiдрядних означальних. Носiï навiть тих мов, лггературш норми яких приписують уживання таких констру-кцiй, у розмовному мовленш з них не користають (це стосуеться розмовних азер-байджанськоï, вiрменськоï, грузинськоï мов, а також iранськоï азербайджанськоï, яка не е тд сильним впливом турецько1'), оскiльки вони е ознакою книжного стилю [10, 46-47], пор.: рос (Стоящий там) человек - мой отец.
Висновки. Матерiал порядку складових iменникових словосполучень показуе, що сучасна перська мова не е аш мовою препозитивно!' типологiï, анi постпозитив-но1'. Закономiрнiсть iмплiкативного зв'язку елеменпв морфосинтаксичноï типологiï порушуеться на матерiалi перськоï мови. Такий стан речей е дивним лише при чисто структурно-типолопчному, без залучення iсторичних та ареальних даних, пiдходi. Натомiсть тисячол^ня iсторiя контактiв носiïв перськоï мови з нолями численних мов рiзних типологiй пояснюе такий стан речей. Саме з цiеï причини, як було про-демонстровано вище, структура iменникового словосполучення в перськiй мовi мае риси як тюркського, так i арабського походження. Деякi з них мають навiть змша-ний характер, пор.:
Перська мова
Тюрксью морфосинтаксичш ознаки Семiтськi морфосинтаксичнi ознаки
Прийменник - iменник Ыенник - пiсляйменник
Ыенник (гештив) - iменник Iменник - iменник (генiтив)
Яюсний прикметник - iменник Iменник - яюсний прикметник
Bказiвний займенник - iменник Iменник - вказiвний займенник
Кшьюсний чи^вник - iменник Ыенник - кiлькiсний числiвник
Пщрядне означальне - iменник !менник - пiдрядне означальне
Змшаний тюрксько-семiтський характер порядку складових можна побачити на прикладi наведеного вище речення, пор.:
тур. Ben evin (1) önünde (2) oturan (3) güzel (4) kadinin (5) inegini (6) gördüm (7), ар. ana ra'aytu (7) baqarata (6) al-mar'ati (5) aj-jamilati (4) alati-taq'udu (3) 'amama (2) al-bait (1),
пер. man gav-e (6) zan-e (5) khoshgel-i (4) ki jelow-e (2) khane (1) neshasteast (3). didam (7).
'Я бачив (7) корову (6) гарно! (4) жшки (5), що сидить (3) перед (2) будинком (1). '
Структурно тюркський, арабський та перський змшаний тип розташування складових виглядають так:
19
Тюркський: 1 2 3 4 5 6 7
Арабський: 7 6 5 4 3 2 1
Перський: 6 5 4 2 1 3 7
Л1тература
1. Аббасов А.А. Азербайджанцы / Аббасов А.А., Алиев И.Г., Бунятов Т.А., Гулиев Г.А., Дашдами-ров А.Ф., Бадаев А.Г., Мамедов А.Э., Насибов Ю.М., Сафаров Р.Ф. - Баку: Элм, 1998. - 300 с.
2. Гейбуллаев Г. А. К этногенезу азербайджанцев. - Т. I / Гейбуллаев Г. А. - Баку: Эдм, 1991. - 552 с.
3. Закиев М.З. Происхождение тюрков и татар / Закиев М.З. - М.: ИНСАН, 2003. - 496 с.
4. Мосенюс Ю. Л. Тюрксью мови у свгговому мовотворчому процесс Юммершщ, таври i кримознав-ство / Мосенкiс Ю.Л., Синишин Р.1., Переверзев Д.1. - К.; Умань: СПД Жовтий, 2009. - 196 с.
5. Расторгуева В. - C. К вопросу о путях развития близкородственных литературных языков / Расторгуева В. С / / Типология сходств и различий близкородственных языков. - Кишинев: Изд-во «Штииница», 1976. - С. 79-89.
6. Dryer M. The Greenbergian Word Order Correlations / Dryer M / / Language. - 1992. - № 68. -PP.81-138.
7. Enayatallah R. Zaban-e mardom-e Azarbaijan / Enayatallah R / / Zaban-e farsi dar Azarbaijan. -Tehran: Bahman, 1989 (1368]. - S. 425-440.
8. Mortazavi M. Zaban-e Azarbaijan / Mortazavi M / / Zaban-e farsi dar Azarbaijan. - Tehran: Bahman, 1989 (1368]. - S. 355-369.
9. Rezazadeh M. Goyesh-e Azeri / Rezazadeh M / / Zaban-e farsi dar Azarbaijan. - Tehran: Bahman, 1989 (1368]. - S. 338-354.
10. Stilo D.L. Iranian as Buffer Zone between the Universal Typologies of Turkic and Semitic / Stilo D.L / / Linguistic Convergence and Areal Diffusion. Case studies from Iranian, Semitic and Turkic / Ed. by Eva Agnes Csato, Bo Isaksoon and Carina Jahani. - L., N.Y.: RoutledgeCurzon, 2005. -373 p. - PP. 35-63.
11. Tabatabayi M. Azari ya Azarbaijani? / Tabatabayi M / / Zaban-e farsi dar Azarbaijan. - Tehran: Bahman, 1989 (1368). - S. 413-424.
12. Yahii Z. Azari / / Zaban-e farsi dar Azarbaijan / Yahii Z / GerdAvari-ye Iraj Afshar. J. 2. - Tehran: Negarestan, 1992 (1381]. - S. 448-456.
13. Yarshater A. Azari / Yarshater A / / Zaban-e farsi dar Azarbaijan / GerdAvari-ye Iraj Afshar. J. 2. -Tehran: Negarestan, 1992 (1381). - S. 391-404.
14. Zaban-e farsi dar Azarbaijan / Gerdavari-ye Iraj Afshar. J. 2. - Tehran: Negarestan, 1992 (1381). - 480 s.
15. Zaban-e farsi dar Azarbaijan. - Tehran: Bahman, 1989 (1368). - 518 s.
Кшановский О. Ч. Порядок слов в современном персидском языке в ареальном аспекте (арабское и тюркское влияние) / О. Ч. Кшановский // Ученые записки Таврического национального университета имени В. I. Вернадського. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2013. - Т. 26 (65), № 2. -С. 13-21.
Согласно официальной доктрине, языковые и этнические контакты между тюркским и иранским этносом начались лишь с XI века. Согласно результатам нашего исследования набор типологических характеристик порядка слов в современном персидском языке состоит из такого же количества элементов тюркского происхождения, как и арабского . Так, типология функционирования адпозитивних именных элементов (предлогов, послелогов и др.) в персидском языке имеет смешанный - тюркско-семитский - характер; генитивная конструкция в персидском языке строится формально по законам постпозитивных языков, однако содержательно по законам препозитивных языков; качественное прилагательное в именном словосочетании в современной персидском языке всегда занимает постпозицию к главному слову, как это имеет место в арабском, чем резко отличается от препозитивных тюркских языков региона, а также некоторых иранских языков, подвергшихся воздействию тюркских языков; все указательные местоимения в персидском языке занимают препозицию в именных словосочетаниях, расположение всех количественных числительных (с количественным значением) во всех языках Ближнего Востока является препозитивным. Однако в персидском языке они могут занимать и
20
постпозицию (с порядковым значением к главному слова. Подчинительные определительные предложения в современном персидском языке занимают постпозицию к существительному . Это говорит о том, что контакты персоязычной населения с тюркоязычным должны, по крайней мере, иметь такую же продолжительность, как и с арабоязычным.
Ключевые слова: персидский язык, азербайджанский язык, арабский язык, порядок слов.
Kshanovsky O. The word order in the modern Persian language in areal aspect (Arabic and Turkic influence) / O. Kshanovsky // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2013. - Vol. 26 (65), No 2. - P. 13-21.
According to the official doctrine, linguistic and ethnic contacts between Iranian and Turkic ethnic groups only began in the XI century (from Turkic conquest in XI century). On the territory of Iranian Azerbaijan from the IV century BC and to the XI-XII centuries AD, supposedly Atropatenian people with their own Iranian language existed. This language is known in the tenth century in the Arabic literature under the name "Azeri". In addition, there lived some population, ethnicity of which is not exactly to define. According to supporters of this idea, this population probably was Hurytic (Caucasian) and Elamitic. On the territory of Soviet Azerbaijan in ancient times Caucasian tribes only lived. Early ages Albanian people spoke a language known as "Aran", which also probably was either Caucasian or, in the opinion of Iranian scientists, Iranian. Subsequently, because of Seljuk-Oguz conquest of Asia Minor and the Transcaucasia in the XI-XII centuries in Atropaten and Albania, as a result of being assimilated Iranian population in the south and the Caucasian in the north, emerged a modern Turkic people of Azerbaijan with its own language. Thus, according to this version, the modern Azerbaijani language was derived from crossing the Iranian, Caucasian and Turkic dialects. In other words it is a mixed-language or Creole. Support of this idea in considerable measure promotes a psychological fact that people speaking to some extent modern Persian and Azeri languages (for example, students of Oriental departments or bilingual residents of this area) mostly follow and respect this opinion.
According to another concept, in Eastern and even Western Europe, in Southwest and Central Asia, Western Siberia Turks lived under various names long before the new era. Turkic tribes lived since ancient times in Albania and Atropatena as well. The formation of the Azerbaijani ethnic group, and hence, its language, covers almost fifteen hundred years history from the middle of the first millennium BC and till the end of the first millennium AD. The completion of this phase coincides with the end of the early middle Ages, right from the start Seljuk-Oguz conquest. With that period the mass arrival of Turkic tribes in the territory of Azerbaijan is connected. According to the first version this process with the specified date is just beginning. So the axiom of the official historical science about the absence of ancient Turkic people in Southwest and Minor Asia and about coming here the first Turks only in the eleventh century AD is not true. Later some of these tribes played a important role in the formatting of the state Sefevidiv and a number of medieval Azerbaijani khanates. The united and sole Atropatenian people speaking an Iranian language at reality did not exist.
According to the results of our study the set of typological characteristics of word order in the modern Persian language has the same number of elements of Turkic origin, as well as Arabic. So, typology functioning adpositive elements (prepositions, postpositions, etc.) in the Persian language has mixed - Turkic-Semitic - nature. Genitive construction in the Persian language is constructed formally according to the laws of postpositional languages, but substantively by the laws of prepositive languages. Qualitative adjective in the nominal phrase in modern Persian always takes postposition to the main word, as in Arabic. That differs it sharply from the Turkic prepositive languages of the region, All demonstrative pronouns in Persian occupy preposition in nominal phrases The location of all cardinal numbers (quantitative usage) in all languages of the Middle East is prepositional. However, in the Persian language they can have postposition (with ordinal usage) to the main word. Attributive subordinate clause in modern Persian occupies postposition to the noun. This suggests that contacts with the Persian-speaking population of Turkic should at least have the same duration as with the Arabic-speaking.
Key words: Persian language, Azerbaijani language, Arabic language, word order.
Поступила в редакцию 30.08.2013 г.
21
