CC BY
17Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 27 (66). № 3. 2014 г. С. 34-42.
УДК 811.222.1'0'373
1ЗАФЕТ ТА УЗГОДЖУВАЛЬНИЙ КЛАС У СУЧАСН1Й ПЕРСЬК1Й МОВ1
Кшановський О. Ч.
Ки/вський нацональний лiнгвiстичний ушверситет, Укра/на E-mail: kshanovski@gmail.com
Одтею з головних синтаксичних ознак аглютинативних мов е вщсуттсть синтаксичного зв'язку узгодження мiж членами словосполучення. У давньоперський перiод узгодженням, разом з шшими засобами (протиставленням титв основ i почасти титв флексiй) виражалася категорш роду. Замгсть узгодження в межах атрибутивних словосполучень використовуються iншi способи, якi не вимагають тдлаштовування словоформ одна тд одну, тобто змши 1хньо1 форми. Таким способом, наприклад, у тюркських та iранських мовах, виступае iзафет. Координацiя форм головних членiв речення також вiдбуваеться за iншими правилами. Вони Грунтуються не на граматичнш координацп словоформ, що виражають тдмет i присудок, а на координацп функцiонадьно-семантичних ознак лексем, що виража-ють пiдмет i присудок. У статп опрацьовано притаманнi кожному типу iзафетних словосполучень ви-ди обмежень, а також правила маркування множини iменникiв суфiксом -an (основного суфжса мно-жини в середньоперськiй мовi та поширеному в класичнш мовi для людей та деяких надшених людсь-кими якостями об'ектв) та дiеслiв з суфжсами 3 ос. множини -and.
Ключовi слова: перська мова, азербайджанська мова, iзафет, координация, узгоджувальний клас.
Постановка проблеми. Одшею з головних синтаксичних ознак аглютинативних мов е вщсутшсть синтаксичного зв'язку узгодження м1ж членами словосполучення. У давньоперськш перюд узгодженням, разом з шшими засобами (протиставленням титв основ i почасти тишв флексш) виражалася категор1я роду (див.: [1, 40]). Замють узгодження в межах атрибутивних словосполучень використовуються шш1 способи, яю не вимагають тдлаштовування словоформ одна тд одну, тобто змши 1хньо1 форми. Таким способом, наприклад, у тюркських та ¡ранських мовах, виступае 1зафет, пор. азерб.: avtobus stansiyasi
'автобусна зупинка; зупинка автобуса' (де приголосний звук [s] перед 1зафетом е епентетичним в штервокальнш позицп); almlar akademiyasi 'академ1я наук'.
В обох прикладах 1зафетний формант i маркуе головне слово та показуе родо-вий вщмшок залежного слова. При цьому жодне з1 сл1в не зазнае змши структури. Якщо ж залежне слово вже мае атрибутивну семантику (тобто е прикметником), то синтаксичний зв'язок виражаеться лише порядком сл1в, пор. азерб.: qirmizi ma^in 'червона машина'.
Анал1з матер1алу. Анатолопчна ситуащя склалася в перськш мов1, за винятком того, що перський 1зафет виражае ус види атрибутивного зв'язку, пор.: miz-e (1) boland (2) 'високий (2) стш (1)'; istgah-e (1) otubus (2)
'автобусна (2) зупинка (1); зупинка автобуса'.
1зафет. 1зафет е одним з найхарактершших граматичних явищ персько! грама-тики. Цим термшом позначають ненаголошений суфiкс -е (або -уе шсля голосних), яким зв'язуються двi словоформи в складi атрибутивних (у широкому розумiннi) словосполучень, пор.:
ru-ye (1) anten-e (2) radyo-ye (3) posht-e (4) bam-e (5) khane-ye (6) boland-e (7) moqabel (8) (дещо модифшований приклад з: [12, 197])
'на (1) радю(3)антеш (2) за (4) дахом (5) високого (7) будинку (6) напроти (8)'. Як видно з прикладу, iзафет оформляе iменнi, прикметниковi та бшьшють при-йменникових словосполучень; не оформляе лише дiеслiвнi словосполучення.
Автори практичних та описових граматик персько! мови iзафетнi конструкци традицшно висвiтлюють, виходячи з вiдношень мiж поеднаними iзафетом членами словосполучення (див., наприклад: [4, 363-368; 5, 122-127], оскшьки тип семантики словосполучення залежить вiд семантики атрибута (в широкому розумшш), пор.: otaq-e (1) kuchik (2)
'маленька (2) кiмната (1)' (означальне словосполучення: iм'я+ознака); otaq-e (1) zir-e (2) shirvuni (3)
'юмната (1) тд (2) дахом (3)' (атрибутивне (у вузькому сенсi) словосполучення: iм'я+атрибут); otaq-e ali
'кiмната Алi' (присвшне словосполучення: iм'я+посесив).
Незважаючи на широке функцiонування в перськiй мовi iзафетного способу по-еднання слiв, цей вид синтаксичного зв'язку мае певш обмеження, притаманнi кожному типу iзафетних словосполучень.
Атрибутивнi iзафетнi словосполучення. Цей вид iзафетного зв'язку (при яко-му розповсюджувальним словом виступае iменник) виражае доволi широкий спектр семантичних вiдношень, пор. (див.: [8, 39-41]): kif-e (1) charm (2)
'шюряна (2) сумка (1)' (досл. 'сумка (1) шюри (2)'); sabzi-ye (1) ash (2)
'зелень (1) (для) супу (2)' (досл. 'зелень (1) супу (2)') та ш.
За наявносп в словосполученш означень або/та посесивiв атрибут займае най-ближчу до iменi позицiю, пор.:
kif-e (1) charm-e (2) bozorg-e (3) dustam (4) 'велика (3) шюряна (2) сумка (3) мого друга (4)'.
Головна вщмшшсть атрибутивного iзафетного словосполучення вiд посесивно-го полягае в тому, що iменник-посесив може мати поширювальнi елементи, а iмен-ник-атрибут - нi, пор.:
kif-e (1) in (2) mard (3) 'сумка (1) щеТ (2) людини (3)', але не
*kif-e (1) in (2) charm (3)
досл. 'сумка (1) ще! (2) шкiри (3)'.
35
Означальш iзафетнi словосполучення. Цей вид iзафетного зв'язку (при якому поширювальним словом виступае прикметник) охоплюе будь-яке поеднання ÍMeH-ника з прикметником. Натомють, така конструкщя мае обмеження на приеднання до не! (як за допомогою iзафета, так i без нього) рiзних видiв додаткiв (атрибутiв) (див.: [Там само, 41-43]), що й становить п головну особливiсть, пор.: mard-e (1) negaran-i (2) vared shod (3)
'Увшшов (3) занепокоений (2) чоловш (1)' (де negaran е дiеприкметником тепе-рiшнього часу 'такий, що непокоиъся', а енклiтика -i е неозначеним артиклем), але не
*mard-e (1) negaran-e (2) bacheha(3)sh(4)-i vared shod (5) досл. 'Увшшов (5) занепокоений (2) його (4) диъми (3) чоловш (1)'; mardom-e (1) khashmgin-e (2) tehran (3) bepakhastand (4) 'Обуреш (2) мешканцi (1) Тегерана (3) повстали (4)', але не
*mardom-e (1) khashmgin (2) az erteja'-e (3) tehran (4) bepakhastand (5)
досл. 'Мешканщ (1) обуреш (2) реакцшним силами (3) Тегерана (4) повстали
(5)'.
Прийменниковi iзафетнi словосполучення. Цей тип iзафетного зв'язку (при якому поширювальним словом виступае прийменникове словосполучення) виражае семантику способу, часу або мюця ди (див.: [Там само, 44-46]), пор.: bahs-e (1) ba ajale-ye (2) hasan (3)
'посшшна (2) дискусiя (1) Гасана (3)' (досл. 'дискуая (1) з посшхом (2) Гасана (3)');
molaqat-e (1) qabl az zohr-e (2) ma (3) 'наша (3) зус^ч (1) перед общом/до обiду (2)'; khane-ye (1) kenar-e (2) darya (3) 'будинок (1) бiля (2) моря (3)'.
Маючи здатнiсть долучати посесиви, цей вид iзафетного сполучень, натомiсть, не може приймати додатки, виражеш тдрядними реченнями, пор.: aftab-e (1) baad az (2) baran (3) qashang (4) ast (5) 'сонце (1) тсля (2) дощу (3) е (5) гарним (6)', але не
*aftab-e (1) baad az (2) in (3) ke (4) baran (5) biyayad (6) qashang (7) ast (8) досл. 'сонце (1) тсля (2) того (3) як (4) дощ (5) пройде (6) е (8) гарним (7)'. Присвшш iзафетнi словосполучення. Цей тип iзафетного зв'язку (при якому поширювальним словом виступае iменник, власне iм'я або займенник) практично не мае обмежень на сполучення з шшими конструкщями (див.: [Там само, 47-48]), пор.:
ketab-e (1) an (2) mard-i (3) ke (4) diruz (5) amad (6)
'книжка (1) того (2) чоловша (3), що (4) приходив (6) учора (5)' (де енклггичний артикль -i мае функщю виокремлення).
У прикладi присвшне iзафетне словосполучення, вщповщно, поширюеться вка-зiвним займенником (елемент 2), а також тдрядним з'ясувальним реченням (елеме-
36
нти 4,5,6). Притамант кожному типу iзафетних словосполучень види обмежень тд-сумовано в таблищ._
Вид обмежень
Тип Вказiвнi Додаток Додаток Пщрядне
iзафетних~Vv\v^ займенники через iзафет з прийменником речення
словосполучень
Атрибутивнi +
Означальнi + + +
Прийменниковi +
Присвiйнi - -
Узгоджувальний клас. Координацiя форм головних членiв речення також вщ-буваеться за iншими правилами. Вони грунтуються не на граматичнiй координаци словоформ, що виражають пiдмет i присудок, а на координаци функцюнально-семантичних ознак лексем, що виражають тдмет i присудок.
У сучаснш перськiй мовi задiянi два традицшт формальнi засоби граматичного узгодження тдмета i присудка: суфiкс множини для iмен та особовi суфiкси для дieслiв. В iменах маркуеться лише множина (тобто iменник в однит не мае жодних показникiв), а в дiесловах маркуеться як однина (три особи), так i множина (три особи) для вшх часових форм. 1мена не мають подшу на тi, якi можуть маркуватися суфшсом множини i на ri, якi не можуть. Натомiсть для дiеслiв iснуе подiл iмен (т-дметiв) на такi, що завжди узгоджуються з дiесловами (присудками) в чи^ i на тага, що не завжди узгоджуються з дiесловами (присудками) в числi. До перших належать ютоти, люди, а до других - неживi предмети, пор.: marda (1) umadan (2) khune (3)
'Чоловши (1) прийшли (2) додому (3)' (де -а е розмовним варiантом суфшса множини пiдмета, а -an - суфшсом 3 ос. множини присудка); ketaba (1) bad (2) forush raft (3)
'Книги (1) погано (2) продавалися (3)' (де -а е розмовним варiантом суфшса множини тдмета, а raft - дiеслiвною формою 3 ос. однини присудка).
Як видно з приклащв, у перськш мовi форми пiдмета та присудка координу-ються в множит лише за умови, що тдмет (у формi множини) е ютотою. Однак з тдметом неiстотою в множит дiеслово може бути як в однит, так i в множит, пор. [11, 126-127]: sosisa sukht sosisa sukhtan
'Сосиски згорши (тдгорши)'.
У першому прикладi (з тдметом у множит, а присудком у формi 3 ос. однини) йдеться про те, що, наприклад, в однш сковородi смажилися овоч^ а в другiй - сосиски. Саме вони (а не овоч^ й згорши. У другому приклавд (з тдметом у множит i присудком у формi 3 ос. множини) йдеться про те, що смажилося окремо, наприклад, три сосиски в трьох сковородах. Ус вони згорши. 1накше кажучи, число дiе-ствно! форми вносить вщчутну рiзницю в семантику виразiв. Дiеслiвна форма в однинi при тдмет в множинi сигналiзуе про так звану "збiрну" iнтпретацiю iмен-ника в множинi. Дiеслiвна форма в множит при тдмет в множит сигнатзуе про
37
так звану "роздшьну" штерпретащю iменника в множинi. Зрозумшо, що подiбнi "прочитання" смислу висловiв найтiснiшим чином пов'язаш з комушкативним контекстом та суб'ективним задумом мовця.
Дiахронiчнi дослiдження функцюнально-семантично! координаци головних членiв речення в перськш мовi показують, що функцiонування ще! категори на принципово вiдмiнних вщ фузiйних мов засадах почалося в перськш мовi принайм-нi з середньоперського перюду. Саме в середньоперськш мовi категорiя особи стала виявлятися в предикативному узгодженш й тюно зв'язалася з формою числа шдме-та. У цей перiод яскраво спостер^аетъся регулярне (за формою та змютом) узго-дження в чи^ присудка з пiдметом у ^в, що позначають осiб, а також регулярна форма однини у присудка при тдметах, що позначають предмети та поняття. Саме в цей перюд яскраво спостерiгаються перебо! в узгодженш при тдметах, що позначають ютоти або уподiбненi до ютот предмети, але не людей (тобто птах1в, тварин, мiфiчнi ютоти, сили природи) [2, 59-60] (дет. про узгодженя шдмета з присудком в ютори iранських мов див.: [3, 243-248]). У класичнш перськш мов^ як показують спецiальнi дослщження (див.: [11, 128-133]), ця тенденщя остаточно закрiпилася. Так, якщо шдмет у множинi е iстотою та/або людиною, то як у класичнш, так i в сучаснш мовi присудок буде у формi множини. Винятки можуть стосуватися лише ютот, яким передують чи^вники, пор.:
dar (1) abgiri (2) se (3) mahi (4) bud (5) ("Калша i Димна", XI ст) 'У (1) ставку (2) було (5) три (3) риби (4)'.
Необхщно вщзначити також, що вс "неузгоджеш" дiеслова е дiесловами з семантикою буття. У реченнях з кшькома предикатами це яскраво виявляеться, пор.:
an (1) do (2) bat (3) ke (4) az (5) pas-e (6) malek (7) bekhastand (8) va (9) pish-e (10) u (11) forud amadand (12) do (13) sar asb (14) bashad (15)... ("Калша i Димна", XI ст)
'Ti (1) двi (2) качки (3), що (4) з(5)-поза (6) царя (7) злетши (8) та (9) перед (10) ним (11) опустилися (сши) (12) е (15) двома (13) кшьми (14)...'.
У прикладi шдмет у формi однини (елемент 3), але, фактично, вш е в множит ('ri двi качки'), узгоджуеться з двома присудками, вираженими дiесловами руху (елементи 8, 12) у формi множини, а також не узгоджуеться з присудком (елемент 15), вираженим дiесловом буття у формi однини.
Якщо ж шдмет у множит виражено неютотою, то вже в класичнш мовi присудок переважно виражався дiесловом в одниш, пор.:
baranha (1) motavater (2) shod (3) ("Калша i Димна", XI ст)
'Дощi (1) стали (3) частшими (перюдичними) (2)' (досл. 'Дощi (1) перюдич-ний (2) став (3)');
absar (1) va (2) muy (3) va (4) dandan(5)-ash (6) zayel shavad (7) (Туа, XIV ст.) 'Його (6) 04Í (1) та (2) волосся (3), та (4) зуби (5) зникнуть (7)' (досл. '04Í (1) та (2) волосина (3) та (4) зуб (5) його (6) зникае/зникатиме (7)').
З шшого боку, в класичнш мовi знаходимо приклади (притаманш й сучаснш), в яких присудок у множит координуе власну форму з тдметом у множит, пор.:
asmanha (1) va (2) zaminha (3) mosakhar-e (4) hokm-e (5) vey (6) and (7) (Рум^ XIII ст.)
38
'Небеса (1) та (2) землi (3) е (множ.) (7) тдкореними (4) Його (Бога) (6) вердикту (5)'.
З цього приводу варто зауважити, що такого роду приклади мютять чи то пер-сошфшоваш пiдмети, чи то тдмети, вираженi сурядним словосполученням однорь дних пiдметiв, пор.:
ma'adan-e (1) zar(2)-o (3) noqre (4) va (5) la'l(6)-o(7) yäqut (8) zäher mishavand (9) (Руш, XIII ст.)
'Поклади (1) золота (2) i (3) срiбла (4), i (5) рубмв (6), i (7) яхоипв (8) з'являються (9)' (досл. 'Поклад золота i срiбла i рубiну i яхонту явний стають').
У сучаснiй перськiй мовi подiбна закономiрнiсть цiлковито зберiгаeться, пор.:
magäzeha (1) va (2) dokanha (3) bäz (4) shod (5)
'Магазини (1) та (2) крамнищ (3) вщчинилися (4, 5)' (досл. 'Магазини (1) та (2) крамнищ (3) вщкритий (4) став (5)').
Вщзначимо також i подальше тривання в сучаснш перськiй мовi процесу над> лення побутових речей автономним (незалежним вщ волi людини) статусом. Цей процес е своeрiдним пiдвидом явища персошфшаци в художнiй лiтературi (на кшталт художньо! та побутово! метафори), пор.:
otobusha-ye (1) shahri (2) dar (3) raft-o-ämad (4) budand (5)
'Мюью (2) автобуси (1) були (5) в (3) рус (4)'.
У прикладi дiеслово в множит (елемент 5) узгоджуеться з iменником у множи-нi (елемент 1). Велика кшьюсть такого роду "автономних" уживань iменникiв на позначення неютот iснуе в кожнiй мов^ пор.: Шнотеатр зачинився на ремонт; Уряд тдписав угоду та под. Процес надшення рiзноманiтних речей автономними (незалежними вщ волi людини) якостями, як свщчать результати дiахронiчних дос-лiджень, у сучаснiй перськiй мовi е активним i динамiчним. Кожна з таких речей (предмеТв) за умови вщповщного комунiкативного контексту та задуму мовця мо-же виступити в "автономному" прочитаны (див. [11, 131 i далi]).
Висновки та перспективи. Таким чином, у перськш мовi в рiзнi iсторичнi пе-рiоди при координаци граматичних форм шдмета i присудка (за едино можливою пiсля давньоперського перiоду категорда множини) мав бути врахований щлий комплекс функцiонально-семантичних рис: одиничнiсть, автономнють, iстота, лю-дина (тобто ус притаманнi тюркським мовам ознаки, пор. у: [6, 143-187]). Так, у середньоперський перюд ус iмена, що виступали в ролi суб'ектiв, подшялися на два узгоджувальнi класи - людей та не людей. З суб'ектами-людьми в множит дiеслова узгоджували форми в числь З суб'ектами-не людьми в множинi дiеслова не узго-джували форми в числь У класичний перiод усi iмена, що виступали в ролi суб'екпв, подiлялися на два iншi узгоджувальш класи - iстот та неютот. 1з суб'ектами-неiстотами дiеслова узгоджували форми в чи^ лише за умови 1'х персо-шфшаци. У сучаснш перськш мовi iмена, що виступають у ролi суб'ектiв, також подшяються на два узгоджувальнi класи, однак межа мiж ними проходить за озна-кою автономного-неавтономного функцiонування в ситуаци кожного з (Те! кшько-стi) предметiв, позначених iменником у множит. Так, для опису функщонування неiндивiдуалiзованих предметiв у складi 1хньо1' множини (двох i бiльше) носш су-часно! персько! мови штерпретуе 1'х як збiрний об'ект i вживае дiеслово у формi 3
39
ос. однини. Для опису функщонування предмеТв у склавд 1хньо1 множини (двох i бшьше), кожен з яких окремо бере участь у комушкативнш ситуаци, носш сучасно! персько! мови iнтерпретуe !х роздiльно i вживае дieслово у формi 3 ос. множини (пор. вище приклад з сосисками). Саме тому, таю об'екти, як люди, маючи природ-ну рису автономносп в прийняттi рiшень для проведення дiй, завжди описуються дiесловами в множит. Iншi предмети залежно вщ комуткативно! ситуаци та i^^-вщуального задуму мовця можуть виступати як надшеними рисою автономностi, так i не надiленими нею. Саме цим у сучаснш перськiй мовi в^^зняються правила маркування множини iменникiв суфшсом -an (основного суфiкса множини в серед-ньоперськiй мовi та поширеному в класичнiй мовi для людей та деяких надшених людськими якостями об'екпв) та дiеслiв з суфшсами 3 ос. множини -and.
М аркування шенних класш множиною
1мент класи Формант"^--^^ множини Люди Не люди
1стоти Неютоти
Автономш Неавтономт
1менний суфшс -ha + + + +
1менний суфшс -an + -/+ - -
Дieслiвний суфшс -and + + + -
Л^ература
1. Виноградова С.П. Древнеперсидский язык // Языки мира: Иранские языки. I. Юго-западные иранские языки. - М.: Индрик, 1997. - С 35-57.
2. Молчанова Е.К. Среднеперсидский язык // Языки мира: Иранские языки. I. Юго-западные иранские языки. - М.: Индрик, 1997. - С 57-70.
3. Опыт историко-типологического исследования иранских языков. Том II. Эволюция грамматических категорий. - М.: Наука, 1975. - 476 с.
4. Рубинчик Ю.А. Грамматика современного персидского языка / Ю.А.Рубинчик. - М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 2001. - 600 с.
5. Anvari H., Ahmadi Givi H. Ба81ш-е 7аЪап-е farsi. 2. - Tehran: Fatemi, 1375 (1996). - 384 s.
6. Cagri I.M. Minimality and Turkish relative clauses. Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy. - Maryland: University of Mariland, 2005. - 265 p.
7. Croft W. Typology and Universals. - Cambridge University Press. - 1990. - 311 p.
8. Ghomeshi J. Projection and inflection: a study of Persian phrase structure. A thesis submitted for the degree of Doctor of Philosophy. - Toronto: University of Toronto, 1996. - 301 p.
9. James C. Contrastive Analysis. - Longman Group Ltd, 1980. - 208 p.
10. Nedjalkov V.P., Litvinov V.P. The St. Petersburg/Leningrad Typology Group // Approaches to language typology / eds. by Masayoshi Shibatani, Theodora Bynon. - Oxford University Press, 1995. - PP. 215-271.
11. Lotfi A.R. Agreement in Persian // Linguistic online. - 2006. - Vol. 29. №4. - РР. 123-141.
12. Thackston Wheeler M.Jr. An Introduction to Persian. - Cambridge: Harvard University, 1983. - 242 p.
Кшановский О. Ч. Изафет и согласовательный класс в современном персидском языке / О. Ч. Кшановский // Ученые записки Таврического национального университета имени В. I. Вернадського. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2014. - Т. 27 (66), № 3. -С. 34-42.
Одним из главных синтаксических признаков агглютинативных языков является отсутствие синтаксической связи согласования между членами словосочетания. В древнеперсидский период согласованием, вместе с другими средствами (противопоставлением типов основ и отчасти типов флексий) выражалась категория рода. Вместо согласования в пределах атрибутивных словосочетаний использу-
40
ются другие способы, которые не требуют подстройки словоформ друг под друга, т.е. изменения их формы. Таким способом, например, в тюркских и иранских языках, выступает изафет. Координация форм главных членов предложения также происходит по другим правилам. Они основываются не на грамматической координации словоформ, выражающих подлежащее и сказуемое, а на координации функционально-семантических признаков лексем, выражающих подлежащее и сказуемое. В статье разработаны присущие каждому типу изафетных словосочетаний виды ограничений. Кроме того, сформулированы правила маркирования множественного числа существительных суффиксом -an (основного суффикса множественного числа в среднеперсидском языке и распространенном в классическом языке для людей и некоторых наделенных человеческими качествами объектов) и глаголов с суффиксами 3 чел. множества -and.
Ключевые слова: персидский язык, азербайджанский язык, изафет, координация, согласовательный класс.
Kshanovsky O. Izafeh and agreement class in the Modern Persian Language / O. Kshanovsky // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. -2014. - Vol. 27 (66), No 3. - P. 34-42.
Izafe is one of the most typical grammatical phenomena of Persian grammar. It marks nominal, adjectival and the most prepositional word combinations. It does not mark only verbal phrases. The authors of practical and descriptive grammars of Persian language traditionally cover izafe construction based on the relationship between coupled by izafe components of the phrase, since the semantics of a word combination depends on the semantics of the attribute (in the broad sense). In Old Persian, there was not izafe. The marker -e is derived from Old Persian relative pronoun hya, which had two functions: it bound the subordinate attributive clause with the head sentence (cf. ke in the modern Persian) and marked the attributive and possessive relationship. In this case, it is located between the signified and the attribute (adjective or pronoun). In a middle period this pronoun takes the form i, but retains both functions. In the modern Persian the first function began to act as conjunction ke, and marker i, became to use as izafe.
In the modern Persian the subject and predicate are coordinated the plural only under the condition that the subject (plural) is a living creature. However, with the plural not alive subject the verb can be both singular and plural. Diachronic study of functional-semantic coordination of a subject and a predicate in the Persian sentence suggests that the functioning of this category on the fundamentally different from fusion principles began in Persian language at least on a Middle period. It is in a Middle Persian the person of a subject appeared in predicative agreement and close connected with the number of a subject. During this period, is clearly seen the regular (in form and substance) number coordination of the predicate and the subject of the words denoting persons and the regular singular form of the predicate with the subject, denoting objects and concepts. It was during this period clearly observed failures in coordination with the subjects, that mean beings or likened to beings objects, but not people (i.e. birds, animals, mythical creatures, forces of nature). In classical Persian language the trend is finally fixed. Thus, if the plural subject is a being and/or a man, then both in the classical and in the modern Persian the predicate is plural. Exceptions may apply only to the beings, which are preceded by numerals.
Thus, in the Persian language in different historical periods under the coordination of grammatical forms of subject and predicate (by only possible after the Old Persian period category of plural) had to be taken into account a range of functional and semantic features: oneness, autonomy, animate (that is, the inherent in all Turkic languages features). For example, in Old Persian period all the names that acted as subjects were divided into two agreement classes - human and not human. With plural human subjects, verbs coordinated their forms with them. With plural nonhuman subjects, verbs did not coordinated their forms with nouns. In Classic Persian period all the names that acted as subjects were divided into two other agreement classes -animate and inanimate. With inanimate subjects, verbs coordinated their forms only with the condition of their personification. In the modern Persian nouns, acting as subjects are also divided into two agreement classes, but the line between them is based on autonomous-not autonomous function in every situation a thing (or their number) marked by a plural noun. Thus, to describe the functioning of non-specific objects (two or more) as a number a speaker of the modern Persian interprets them as a collective subject and uses the third person singular verb. To describe the functioning of objects (two or more) as a number, each of which is separately engaged in a communicative situation, a speaker of the modern Persian language interprets them separately and takes the third person plural verb (see above example with sausages). That is why such objects as peoples
41
with a natural feature of the autonomy in making decisions for activities are always described by plural verbs. Other objects depending on the communicative situation and the individual intention of speaker can act as endowed with feature of the autonomy and does not have it. That is what in the modern Persian differs the rules for marking plural nouns by suffix -an (the main plural suffix in the Middle Persian and widespread in the Classic language for humans and endowed with the human qualities objects) and verbs with plural 3 person suffixes -and.
Key words: Persian, Azerbaijani, izafeh, coordination, agreement class.
Поступила в редакцию 03.03.2014 г.
42
