CC BY
11
While analysing the terms denoting deceit their Latin, Greek, and German equivalents have been revealed. It has been found that some terms (insidie, imboscata, agguato) were given the meaning of pretending, concealing the nature of a scammer who implicitly, secretly is waiting for the moment to strike or kill an opponent. Other terms (laccio, trappola, tranello) reflect active actions aimed at misleading the victim or, in other words, knocking him / her out of the way, tempting him/her with false excitements in order to lure him / her to a particular place or circumstances from which he/she cannot escape without losses.
It has been stated that being entrapped (agguato, imboscata) the victim choses his / her own route to which his/her executer adjusts. Under such circumstances a more sophisticated and active trick is needed to guide the victim to the path chosen by his/her opponent, and not the other way round. However, there is a significant difference in doing the trick: in particular, in the «agguato» the tormentor is waiting for the moment to strike timely and decisively; instead, «imboscata» is based on previously taken measures to reduce the spatial distance that deliberately separates two antagonists.
Special attention is drawn to author's original stylistic devices, for instance, «traptola» is a kind of glue used to immobilize the birds, due to the glueiness of mistletoe berries (vischio) from which, obviously, the word «invischiare» derives that means «to lure».
The philosophical purpose of the mentioned lexical and textual analyses is to create a more accurate and profound understanding of such important phenomena in the history and person's life.
Key words: moral philosophy, Latin literature, Bible studies, patristics and Christian theology, semantics and lexicography, Greek, Latin and Italian languages.
УДК 821.135.1(477.85)-1.09
Л. М. Ковалець
П1ЗНАЮЧИ БОГА, ЛЮДИНУ, СВ1Т: ПОЕЗ1Я М1РЧ1 ЛЮТИКА ЯК ДУХОВНА ВЕЛИЧИНА
У статт1 проаналiзовано тематичт та духовн горизонти поези сучасного румунського автора, котрий живе i працюе в Украж, Мiрчi Лютика. Об 'ектом уваги стали вибран твори, перекладен украгнською Вiталiем Колодiем та вмщен у збiрцi «Зворотн обри» (Чермвць 2018). Предметом же фшософсько^ричного тзнання автора виявилась надважлива трiада Бог - Людина - Свт.
Доведено, що завдяки змштовому наповненню, iдейним домтантам, високохудожностi поезiя Мiрчi Лютика ютотно збагачуе лтературу, творену в Укран мовами нацюнальних меншин, i варта активншого введення в загальноукртнський та загальноевропейський контекст.
Клю^о^^ слова: Мiрча Лютик, поезiя, переклади, трiада «Бог - Людина - Свт», лiричний герой, гармотйне i дисгармонтне, екзистенцтне.
DOI 10.34079/2226-3055-2019-12-20-73-80
Постановка науковоТ проблеми та анал1з останшх публжацш. Творчють румунського поета Мiрчi Лютика знана в Укрш'ш: цей автор народився 1939 року в селi Йорданешти, що на Чершвеччиш, фактично усе його життя пов'язане з рщним краем
та л^ературою. I бiльше десятка виданих в Укра'ш книжок (попри активний вихщ 'х у сусiднiй держав^, притiм книжок добротних, перекладених украшською, а також численнi газетно-журнальнi публшацп про цю творчiсть - тому тдтвердження. На зламi столiть феномен М. Лютика чи не найустшшше пробували збагнути 1рина Гемблюк [1], Олекса Романець [4], Тамара Севернюк [5], Марiя Тоаке [7], хоч 1'хш роботи стосувались чи то загальних питань, чи вiршознавчих аспектсв, майстерностi перекладiв М. Лютика украшською, здшснених Вiталieм Колодieм. Потреба осмислити творчють Майстра передовсiм як високодуховну художню просторiнь, релiгiйну i водночас антропоцентричну, пройняту думками про долю цшого св^у, визначила мету i завдання пропоновано'' студп.
Безпосереднiм об'ектом уваги стали вiршi зi збiрки М. Лютика «Зворотш обри», видано'' чершвецьким видавництвом «Букрек» 2018 року. Вона вмютила найкращу частину лiрики поета, перекладену вiдомим укра'нським письменником та перекладачем Вiталieм Колодieм.
1сторш «Зворотних обрпв» важко оцiнити зором та й думкою, вона навт не так первюними текстами, як глибинним сво'м змiстом закорiнена у праосновах людства, не кажучи про наше тепершне життя i навт майбутне. Вiдчувати зв'язок iз ними, так само, як с^мкий лет часу, минущють тлiнного, тривогу за те, що буде завтра i навiть тодi, коли дорога сягне обрпв, для лiричного героя - все одно що дихати: «Дм мог по часових каскадах /В мiфi мчать. Iя за ними мчусь» [3, с. 22]. Очевидно, В. Колодш, пщступаючи з перекладацьким намiром до материка Лютиково'' поезп, зауважив собi високiсть поетичних поривiв, як i скрупульознiсть 'х виповiдання та сам стиль життя автора, якщо у проникливш передмовi до публшацп наприкшщ травня 1989-го в газетi «Молодий буковинець» свое'' першо'' добiрки таких перекладiв висловився про М. Лютика так: «То е справжня, непоказова робота в iм'я найвищих iдеалiв, що еднають уми та душ^ робота, якою поет i перекладач щасливо вiдгородився од машрно'' дрiбноi суети, що лиш оману виставляе для ефекту, а не ютинну суть...» [2, с. 11].
При пов'язаносп сво'й iз конкретними персоналiями ця книжка завдяки змiстовому наповненню, щейним домiнантам, високохудожностi е непереачною подiею загального масштабу, позаяк головним предметом фшософсько^ричного пiзнання автора е надважлива трiада Бог - Людина - Свгт. Навiть коли наперед виходить одна тема, один учасник трiади, iншi не зникають, 'х видно наче крiзь призму дивовижного кристала. Бо де у М. Лютика Всевишнш, там переважно i Людина, там i Свiт з усiею проблематикою 'хнього буття. I все ж стосовно багатьох зразюв свое'' лiрики поет мiг би повторити думку неспшманого свiтом Г. Сковороди, висловлену в лисп до М. Ковалинського: «Мнози глаголют, Что ли дЪлает в Жизни Сковорода? Чем забавляется? Аз же о Господ^ радуюся. Веселюся о БозЪ СпасЪ моем» [6, с. 478]. Така ж свгтла радiсть, тднесеш оклики при 'х формальнiй вщсутносп, як i щастя од повсюдного вщнаходження Божо'' сили, - у вiршах «Пошук» («В усьому Ти - в tрунmi, в росточку зела, /В повiтрi i свiтлi... В усьому Ти, знаю...») [3, с. 31], «Логос дня» (це «логос верховний, /Божого скарбу овЫнена мить»), «Мов скалою.» («Ти - сонце, що нам сяе з висоти, / Каскади мирри та води живог, / I волею, мт Отче, мов скалою, /Всечасно Всесвт тдпираеш Ти») [3, с. 44] й ш. Це переважно звертання; як висловився М. Лютик у сво'й збiрцi релшйно'' лiрики «Травень з херувимами», «справжня поезiя - це розмова з Богом». А скшьки радост вщ передчуття, що ось-ось «природа пробудиться знову у вЫному стан / Свято, незаймано, в Божому благословтт, / Як на початку, як першог днини твортня» [3, с. 23], i скшьки намагань осмислити Божу могутшсть i тих «дшв ам
лиш», коли «все почалося вгд них / На свту вселенських просторах. / В раю i на вгсях земних - /Рух вiчних сотворень» [3, с. 132]. Та й мова рщна - «дарунок Божий», у час народження Слова митець зiзнаeться Господовг «В ту мить / До заповтного зближають, Отче...» [3, с. 105].
Мотив Бога-Св^ла, Сонця, Бога-Творця i Великого Батька, зрозумшо, мае бiблiйне походження, хоч М. Лютик щоразу сам прагне знайти свою поетичну, емоцшну, сердечно-духовну форму оприявнення Божественного, при всьому усвщомленш незбагненносп св^у його лiричний герой моментами таки хоче тзнати ташу буття («Що в нашiм свт перше i вторинне?» [3, с. 41]), i така лiрика перегукуеться з поезiею бароко, парадоксальнiстю й iдейно-естетичних засад. Реальне
i божественне (уявлюване), поеднавшись, створюють чимало абсолютно нових, сповнених св^ла художнiх картин, якi й покликаний вщкрити митець: «Як тагнство (3i звуку, барви, слова), / З небес тоностас Ыя любов 'ю / У вiдсвiтах святог благовiстi, // Урозлиттi довiчностi пречистiм» [3, с. 32], - читаемо в одному вiршi, а в шшому, що значно поодаль, радюний з ним перегук: «Ген в rn6i з'ясмло тони обличчя -/ 3i свтла пелюсток той образ крилатий» [3, с. 114].
«У вае'1 нашо'1 культури - душа першовщкривача. Вщкрити те, чого не видно, перевести це у св^ св^ла внутршнього зору, щоб заволод^и цим, - це було з найперших дшв ii [культури. - Л. К.] найбшьш невгамовною пристрастю» [10, с. 532]. Пристрасно поклоняючись Свiтлу, поетизуючи його в лiтературi так, як, здаеться, шхто iнший, М. Лютик переводить у ясну просторшь навт чорнi, трагiчнi сторiнки власного буття: за його уявленням, спочилий тато «на промет зупиниться споктно, / На тiм самiм, де спочивае мама... // Там зовЫм поряд, як на Тртщ свято, /Вiвтар безсмертя буде м аяти» [3, с. 101].
Якщо в релшйнш лiрицi поета домшуе одна св^ла тональшсть, то в решт творiв, де бшьше про земне, - ix цiла гама. I М. Лютик тут закономiрно складшший, багатоманiтнiший. Як фiлософ, вш хоче не стiльки «рай земний збагнути / В таемну мить пробудження природи» [3, с. 21], а й хоче збагнути часову плиншсть, якнайдальший простiр («зворотш обрп»!), зв'язок поколiнь, минущiсть людини i
ii непроминальнiсть i навт, скажiмо, таке, що «росте в шаленствЪ» метафоричне дерево життя («Це древо - хрест. В безмежжi свiтовiм / Стогть 1сус, розт'ятий на мм...» [3, с. 39]). До слова, у «Прелюдi розп'яття» поет саме людям ставить на карб те, що сталося iз Сином Божим на Голгофа Тож де «витоки вселенських протирiч))? Хто винен у тому, що «так людиш безнадтно, так неправедно людиш», чи не сама людина? Проспр цей «незавершений, мтливий i перебiжний», та й ми «минаемось нестримно, як видтня, / Безтямно до Олiмпу тягне нас. /1 сходить вы у тiм пустiм стремлтт...» [3, с. 103].
Благо, що поет умiе щасливо, як i в реальному житп, возноситись над суетою, дрiб'язком, разом з тим не вщсторонюючись вщ прози буття, його ютотних дисонанав. Бачене, передумане, пережите постае здебшьшого у формi лiричниx переживань i заодно художшх узагальнень (так твориться «мисляча поезiя» - за Г.-Г. Гадамером, «саморозгортання думаючого слова»). Життева конкретика (але без етчносп) зi свого боку так само працюе на узагальнення. Читачевi ж бо важливо знати, чи запам'ятав поет один iз багатьох св^анюв, одне iз багатьох облич, чи зiзнаеться вiн у суто свош печалi. Ось нiби вихоплене з реальносп буковинське весiлля: його авторська метафоризована вiзiя повна свiтла i життедайно'1' перспективи: цiлуються нареченi -i «плодами сад визрiвае», «ллеться свтлть на дерева - i в них прибувае сили, / Сж у виноградних лозах аж закипае» [3, с. 70]. Ось монументальний, цшком кiнематографiчний образ простого чоловша, схожого водночас на скульптури епохи
Вiдродження: «Бачу: ось вт iде в спеку з отарою в дт, / Тронки дзвенять, простiр повниться гримкотнею. / В сяeвi сонця, в камтний вкарбований небосхил / Вiвчар тби в землю врс глянь - разом з палицею своею...» [3, с. 85]. А ось зовам шшого плану фат^я старого майстра, його намагання створити «мр^ давшх лт> - звюно, жшочий образ, i то з чого тшьки завгодно: з каменю, глини, тску, «цвту, свтла й диких трав», iз золота та бронзи, з дерева та вогню, шз тсень, бажань та ств», «¿з туматв та вiтрiв», «з хаосу та небуття, З молитов i каяття», «1з легенд, казок, надт» [3, с. 49] - дарма що жшка е все! Грайлива, хоч i з глибшим пiдтекстом, штонащя, легкий, рiдкiсний у М. Лютика двовiрш створюють враження повноти життя, високого рiвня задоволеностi ним.
Такий щасливий Лютикiв лiричний герой, видаеться, ще у храмi природи, в поетизацп свое'' улюблено' св^анково' пори, на якш теж печать Неба («мов патрiарх подивився бiблiйний /1 посмiхнувся народженню днини» [3, с. 121]), такий щасливий вш, перебуваючи з природою тет-а-тет. Автор хiба де-не-де персошфшуе п сили («Земля в уборi молодог, / I м^яця весшьний плин...» [3, с. 93]), але звщуе близью до панте'стичних настро' вщ самого споглядання чи то карпатських обширiв, чи морських просторiв, чи просто «цвгтопаду», «зливи безтямно'», «промшно' зливи». Iнодi його лiричний герой мг би повторити думку Т. Шевченка, висловлену в «Журнале»: «Ничего не может быть в жизни слаще, очаровательнее уединения, особенно перед лицом улыбающей(ся), цветущей красавицы матери Природы. Под ее сладким, волшебным обоянием человек невольно погружается сам в себя и видит Бога на земле, как говорит поэт» [9, с. 17]. Водночас Лютиковi (як i Кобзарев^ рефлекса, звщаш перед тим лицем, iнодi сповнеш пркого присмаку, бо е це невщворотне поринання в себе! «Злива безтямна... шумливо пронизуе мозок i кров» [3, с. 100]; поранений птах змушуе лiричного героя уподiбнитись йому: «Злетти б, Господи, злетти!..», «Поплакати б... Сльозою вiдмолить /Цей бть...» [3, с. 93]. Що вже казати про думки щодо переобтяжено' стражданнями планети («Рондель ЗемлЬ») або ж чутливе вловлювання руху самого часу в такому, здавалось би, звичайному природному видивг «у вузлуватих кронах [дерев], в покрученому палiччi / Зримо природа малюе самог юторгг плин» [3, с. 53]?!
Виходить, ця тема при всш акварельносп окремих картин не е в письменника «чистою». Та й тема особистюна, втшена у вiршах «Постшшсть», «Поцшунок», «Сдиш!.. Одне намисто...» та ще деяких, ширша за тему кохання або ж тему побратимства чи родинного життя людини. Йдеться про вивiренi часом почуття, 'х всеосяжнють та глибину ^ричний герой зiзнаеться сво'й обраницi: «Коли ти поруч -все цвте й буя, / Кохання дух витае над землею. / А в час розлук зливаеться з твоею / Лише моя, лише сльоза моя» [3, с. 72]), йдеться про прку i незбагненну можливють зворотного руху, повернення в минуле («По далечi минулих л^ назад», - як писав М. Бажан), а то й можливють зупинення мш!, наповнення п давно чи щойно пережитим. ¡деться, таким чином, про фундаментальш цшносп кожного, про родинну еднють i самоту - не побутову, а фшософську й духовну самоту людини високо' пори 11 життя та навт опiсля нього: «I вже коли в остньому саду / Останшй промть на листку розтане, / З тим поцшунком трепетним, кохана, / Я тихо-тихо в небуття тду» [3, с. 73]. Важливо, що Лютиюв герой проказуе, озвучуе сво' почуття з великою естетичною делшатшстю.
Навт патрютична тема, втшившись у двох вiршах книжки («Час Батьювщини» i «Доля»), зреалiзована естетично, без галасу, бо думаеться про мир, працю, свгтло, щастя, вiчнiсть. I рщне - як нацiональне, дуже важливе для поета - обмiрковуеться на невисоких регiстрах i переважно в культуролопчному аспектi. Так старовинний
музичний iнструмент румунiв алеута (завдяки йому «все новi спливають дойни / 1з вжв, давно забутих» [3, с. 28]) i сама музика, «чиста мова з материнських уст» («невмируща мова-балада»!), возвеличення М. Емшеску до найвищого рiвня (вiн «Всевишнт у слов/'»), згадаш Лучафер, Фет-Фрумос, Гляна Косинзяна, присвяти дiячам румунсько'1' культури (Гону Георгiце, Василю Левицькому, Олекс Романцевi), навiть мамалига, яку «з чавунног плити / [...] подае нам казка з рук маминих до столу» [3, с. 52], стають виразними маркерами румунськосп ще"1 лiрики. Зовнiшнiми маркерами, бо е ще й внутрiшнi, глибинш. У вiршi «Суть», вочевидь невипадково вмщеному ледь не на самому початку книжки як прелюдiя, заств до всього та ще й тд такою назвою, поет заявляе про зв'язок зi сво'м родом та мiфологiчною спадщиною: «Десь iзвiдти вЫ мог основи, / Наче быий дощ цей iз втв. / Йду на круг i, як молитву, знову, / Тихо дойни шепочу мотив» [3, с. 22]. Так промовляе генетична пам'ять, з гщнютю декларуеться спадкоемшсть, неперервшсть поколшь, власна вщповщальшсть за збереження духовних скарбiв свое' наци, котрi живуть у свщомосп, як молитва.
Натхненно поетизуючи високе, щеальне як символ гармони та св^ла, митець в осмисленш реального, земного буття сповна переймаеться його дисгармоншшстю. Звiдси - жура чи навт рiзке, емоцiйне неприйняття, звiдси - цiла низка творiв вщповщно1 змютово1 наповненостi, iнодi несподiваноi для М. Лютика стилютично1 оформленосп. Свого часу Ю. Лотман так вщгукнувся про специфiку «мислячо1 лiрики» Ф. Тютчева: «Його цiкавить проспр не стiльки по горизонталi, скшьки по вертикалi» [8, с. 378]. Гнакше кажучи, росiйський поет, iз погляду дослiдника, iшов вiд земного до небесного. «Голодна, мов проруб, тропа вертикальна», - знаходимо у В. Стуса ту i не ту образну вiзiю дороги до Неба. Автор «Зворотних обрпв», обмiрковуючи св^, подумки проходить - i то не раз - i вертикальну, i горизонтальну дистанцп. В сонетi «Дванадцять» на тл боротьби вiчниx антиномiй i катастрофiчниx зрушень у природi постае центральна психологична подiя. Вона стосуеться пщтекстового висновку (його колись художньо втшив i Л. Андреев), що зрадниками Гсуса фактично виявилися й шш^ крiм Юди, апостоли: «Вечеряють дванадцять... Юда - скраю... / О, Сине Божий, що з Тобою буде?.. / Розглянься: вЫ ж тут, як один, - 1уди!..» [3, с. 58]. Цей дуже драматичний, емоцшно переобтяжений тривiрш зi сво'м тдсумковим етлогом «Чомусь 1сус на землю не вертае» так само видаеться нам спробою збагнути «витоки вселенських протирiч», а може, й намаганням ословити скорботу чи навт зневiру в те, що в просторi «по горизонталЬ» щось може змшитись без ласки Неба.
Очевидно, тема зрадженого Христа вiбрувала у свщомосп М. Лютика, якщо знайшла продовження в поезп «Гойя» - виразному зразковi сугестивно1 лiрики, стiльки тут додаткових асощативно поеднаних смислових та штонацшних вiдтiнкiв. В основi його - дерзновенне намагання видатного юпанського художника через сво"1 релiгiйнi живописнi роботи «Христос у Гефсиманському саду» i «Молiння про чашу» репродукувати трапчну безвиxiднiсть Сина Божого в останнш час Його земного буття: «Як тяжко ти на Голгофу!.. Страждання / Клянуть устами нмими. /1 лшя гине. I контури зримi / Заходять за видимi грат» [3, с. 59]. Безлюддя очевидне, чути xiба передзвш чаав i голос «бездонног бурт, а св^ («горизонталь»!) - одна «чорнота земна». Так - через осмислення традицшного матерiалу, культуролопчну ремшюценщю, болюне резонування на ^ховшсть людську - поет намагався зрозумгти сучасне буття, прагнучи його гармошзувати.
Гнша група творiв («Понiвечений свiт (I)», «Пошвечений cвiт» (II), «Homo sapiens», «Гомоцентризм» та 1м подiбнi - аж до заключного «Знаку вщувань»)
народжувалась тд знаком тсе' ж мсп. Однак специфiчна тема, загостренiсть мислення зумовили своерщний стилiстичний перепад, прямоту вислову цшою частково' втрати поетичносп; експресивна думка, точнiше - 'х щораз цiлий каскад -уже не змогла вмютитись у вузьких рамцях найчастiше культивованих форм (медитацп, елегл, сонета), тож маемо тексти розлоп, i на понад два десятки катрешв. Це твори яскраво полемiчнi: автор апелюе тепер не стшьки до Бога, скiльки до сво'х сучасникiв, тож замiсть лiричного «я» часто фiгуруе або просторiчне «ти», або ж (i найчаспше) узагальнююче «ми»: поет готовий вщповщати з iншими за понiвеченiсть св^у.
А де у М. Лютика полемiчнiсть, там i парадоксальнiсть (чого варта цiлком сучасна, в тому чист своею поетикою, дарма що «полiтична» «парадоксальна тсня з не менш парадоксальним рефреном» «Повернення в абсурд»; нагнiтання повторiв, доповнене алiтерацiйно-асонансними ефектами, пiдсилюе емоцшне враження вiд ще' осуду проросшських орiентацiй сучасно' Молдови). У згаданих вiршах поет легко, нiби граючись, оперуе то iронiчнiстю, то вщвертим скепсисом, гострою iнвективою i риторичними ф^урами - усiм, що в тому чи шшому випадку е художньо функцюнальним. Зрозумiло, загальний «високий» тон Лютиково' поезп при цьому дещо пригасае, просторiчна експресивна лексика i собi намагаеться завоювати мюце пiд сонцем вишукано' мовно' краси первюного та й перекладеного текспв. Так ганьбиться все, що перешкоджае поступовi, утвердженню вiчних морально-етичних ютин, так, власне, утверджуються щ iстини: «Наш невситимий гонор, жадiбнiсть нашу манять / То журавлем у небi, то горобцем в рущ, / Та все одно блукаем, як прохачi, в тумат, / Та все одно виходим знову на матвщ. // Злагоди б нам, любовi... Менше, братове, злостi. / Годi блукань непевних... Годi уже... Та що? - / Ген трiумфально-заклично з трибунног високостi / Клацае нам зубами знову якесь нщо...» [3, с. 27].
Екзистенцшна туга, властива вам натурам Лютикового складу, разом з тим життествердне, гумашстичне св^овщчуття змушуе автора «Зворотних обрпв» у заключному творi знов шанобливо схилитись у поклош («Таю малi ми, Господи, малi...») i заадресувати саме цьому Великому Спiвбесiдниковi свое крайне сум'яття -iз розгублешстю, зневiрою та знаходженням вiри: «Що ж сотворив Ти, Господи?.. Свое / Ти загубив твортня?.. Ямолюся, /Я плачу, каюся, боюся: / Чи е Твт свт? Чи Ти у ньому е?..» [3, с. 134]. Категоризм запитань (а вони теж - форма мислення) закономiрно передбачае таку ж тональшсть вщповщей; лiричний герой - поет у художнш реальносп - нагадуе людям про неминучють розплати за те, що, вщкинувши Бога, <тддались омаш та брехш», i неминучють судного дня. Перегуки з тзшм Т. Шевченком дають тдстави припасувати й до Лютиково' ситуацп мiркування академша I. Дзюби про специфшу релшйносп Кобзаря: вш наближав Бога до життя, а життя до Бога. «Зворотш обрп» усiм сво'м складом спрямоваш на це зближення.
Примiтно, що автор, загалом не схильний до ци^чносп, i тут уникае такого способу компонування матерiалу, хоч, здавалося б, розглянуп тематично-емоцiйнi пласти могли б надати мовленому бшьшо' стрункостi. Але ш. Перед нами розкуте поетичне самовираження, разом з тим внутршньо впорядкована полiфонiя думок, кожна з яких не е кiнцевою, бо передбачае свое продовження в нашш свщомосп та нашiй душi, а значить, як сказав би I. Франко, розширення змюту нашого внутршнього «я», зворушення його до бшьшо' або меншо' глибини. Справжня поезiя -мабуть, розмова не лише з Богом, але й розмова з кожним iз нас.
Висновки та перспективи подальших досл1джень. Поетична TBop4ÍCTb М. Лютика з огляду на сво! тематичнi та духовнi горизонти íctotho збагачуе лiтературу, творену в Укршш мовами нацiональних меншин. Змiстовнiсть та високохудожнiсть ще'1' лiрики, не кажучи про ii актуальшсть, дозволяе мрiяти про глибше тзнання хоч би вибраних ii одиниць у найрiзноманiтнiших аспектах (образно-стильовому, штертекстуальному, бiографiчному, компаративному, формальному), не кажучи про актившше введення всього цього матерiалу в загальноукрашський та загальноевропейський контекст.
Список використано'1 л1тератури
1. Гемблюк I. На пелюстках зiрок : поезiя Мiрчi Лютика в украшських перекладах Вiталiя Колодiя / I. Гемблюк. - Чершвщ : Мiсто, 2009. - 142 с. ; Gembliuk I. Na peliustkakh zirok : poeziia Mirchi Liutyka v ukrainskykh perekladakh Vitaliia Kolodiia / I. Gembliuk. - Chernivtsi : Misto, 2009. - 142 s.
2. Лютик М. [Шрш^ / М. Лютик // Молодий буковинець. - 1989. - 28 травня. -С. 11 ; Liutyk M. [Virshi] / M. Liutyk // Molodyi bukovynets. - 1989. - 28 travnia. - S. 11.
3. Лютик М. Зворотш обрп : поезп / М. Лютик ; пер. з рум. В. Колодiя. - Чершвщ : Букрек, 2018. - 144 с. ; Liutyk M. Zvorotni obrii : poezii / M. Liutyk ; per. z rum. V. Kolodiia. - Chernivtsi : Bukrek, 2018. - 144 s.
4. Романець О. Душа поезiею стала (штрихи до портрета Мiрчi Лютика) / О. Романець // Буковинський журнал. - 1999. - Ч. 3-4. - С. 208-212 ; Romanets O. Dusha poeziieiu stala (shtrykhy do portreta Mirchi Liutyka) / O. Romanets // Bukovynskyi zhurnal. - 1999. - Ch. 3-4. - S. 208-212.
5. Севернюк Т. Зерна добра Мiрчi Лютика / Т. Севернюк // Вггчизна. - 2002. -№ 9-10. - С. 147-149 ; Severniuk T. Zerna dobra Mirchi Liutyka / T. Severniuk // Vitchyzna. - 2002. - № 9-10. - S. 147-149.
6. Сковорода Г. Повна академiчна збiрка творiв / Г. Сковорода ; ред. Л. Ушкалов. - Харюв-Едмонтон-Торонто : Майдан ; Видавництво Канадського 1нституту Украшських Студш, 2011. - 1400 с. ; Skovoroda H. Povna akademichna zbirka tvoriv / H. Skovoroda ; red. L. Ushkalov. - Kharkiv-Edmonton-Toronto : Maidan; Vydavnytstvo Kanadskoho Instytutu Ukrainskykh Studii, 2011. - 1400 s.
7. Тоаке М. (до 75^ччя вщ дня народження поета i перекладача Мiрчi Лютика) / М. Тоаке // Буковинський журнал. - 2014. - № 2. - С. 229-231 ; Випромшювати до згорання // Буковинський журнал. - 2014. - № 2. - С. 229-231 ; Тоаке М. (до 75^ччя вщ дня народження поета i перекладача Мiрчi Лютика) / М. Тоаке // Буковинський журнал. - 2014. - № 2. - С. 229-231.
8. Тютчев Ф. «О вещая душа моя!..» : Стихотворения. Переводы. Размышления о поэте / Ф. Тютчев. - Москва : Школа-Пресс, 1995. - 496 с. ; Tyutchev F. «O veshchaya dusha moya!..» : Stikhotvoreniya. Perevody. Razmyshleniya o poete / F. Tyutchev. -Moskva : Shkola-Press, 1995. - 496 s.
9. Шевченко Т. Повне зiбрання творiв : у 12-ти т. / Т. Шевченко ; ред. М. Жулинський та ш. - Кшв : Наук. думка, 2001. - Т. 5 : Щоденник. Автобiографiя. Статп. Археолопчш нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народно'1' творчосп. -496 с. ; Shevchenko T. Povne zibrannia tvoriv : u 12-ty t. / T. Shevchenko ; red. M. Zhulynskyi ta in. - Kyiv : Nauk. dumka, 2001. - T. 5 : Shchodennyk. Avtobiohrafiia. Statti. Arkheolohichni notatky. «Bukvar yuzhnorusskyi». Zapysy narodnoi tvorchosti. -496 s.
10. Шпенглер О. Закат Европы : Очерки морфологии мировой истории / О. Шпенглер. - Москва : Мысль, 1998. - Т. 2 : Всемирно-исторические перспективы. -
606 c. ; Shpengler O. Zakat Yevropy : Ocherki morfologii mirovoy istorii / O. Shpengler. -Moskva : Mysl, 1998. - T. 2 : Vsemirno-istoricheskie perspektivy. - 606 s.
OraTra Hagiñm^a go pega^ii 26.04.2019.
L. Kovalets
COGNIZING GOD, MAN, UNIVERSE: MIRCHA LUTYK POETRY AS A SPIRITUAL DIMENSION
The article analyzes thematic and spiritual horizons of poetry of the modern Romanian author Mircha Lutyk, who lives and works in Ukraine. The focus of attention was his selected works translated into Ukrainian by Vitaliy Kolodiy and included in the collection «Reversed Horizons» (Chernivtsi, 2018). The subject of the same author's philosophical and lyrical knowledge proved to be the overwhelming Triad of God, Man and Universe. Even when one topic, one member of the triad, comes up, others do not disappear. Where the Almighty is present in M. Lutyk's poetry, there is predominantly a Man and the Universe too with all the problems of their being.
The motive of God has a religious background, although M. Lutyk always strives to find his poetic, emotional, heart and spiritual form of the Divine declaration. Here one light tone dominates, while in the rest of the works, which are more about earthly things, the tones are from whole range. And M. Lutyk here is naturally more complex, more varied. As philosopher, he wants to understand the temporal flow, the farthest space («reversed horizons»!), the connection of generations, human transience and its unyielding nature. Despite this, Lutyk's lyrical hero successfully rises above the vanity, trivial, at the same time, not detaching from the prose of life, its essential dissonances. Hence the sorrow, or even a sharp, emotional rejection, henceforth, a whole series of works in this motive are sometimes unexpected for M. Lutyk's stylistic forms. So because of the comprehension of the traditional material, the culturological reminiscences, the painful resonation of sinfulness of the human, the Poet tried to understand the modern being, trying to harmonize it.
The theme of nature is also not «clean» in poet's perception, the theme ofpersonality is broader for the theme of love or the same theme of twinning or man's family life. It refers to time-tested feelings, their comprehensiveness and depth. It's about the bitter and incomprehensible possibility of reverse movement, the return to the past, and even the ability to stop the moment, filling it with something that had its place long ago or minute ago. It follows, therefore, about the fundamental values of everyone, the family unity and of the person in the high times of his life and even afterwards. It is important that Lutyk's hero announces his feelings with great aesthetic delicacy. Even the patriotic theme is realized aesthetically, without hurry.
It is proved that due to its content, ideological dominants, high-artististry Mircha Lutyk's poetry substantially enriches the literature created in minority languages in Ukraine and it's worth the more active introduction into the all-Ukrainian and all-European context.
Key words: Mircha Lutyk, poetry, translations, the triad of God, Man and Universe, lyrical hero, harmonic and disharmonious, existential.
