CC BY
12
берези — 170 зернин на 1 м3 пов^ря — спостер^алася 23.04.06 р., а 30.04.07 р. й pi-вень доpiвнював лише 64 на 1 м3. Вмют пилку в'язу в 1 м3 10.04.06 р. становив 630 зернин проти 204, що спостер^а-лося 05.04.07 р. Загальна сума середньодобових показни-юв за пiдсумками двох мiсяцiв була такою: береза — 1850 у 2006 р. i 764 — у 2007 р.; тополя — 2196 у 2006 р. i 1215 — у 2007 р., вяз — 3646 у 2006 р. i 722 — у 2007 р.
З отриманих даних можна зробити висновки:
1. Погодш умови можуть значно змЫювати аеропаль нолопчну ситуацю.
2. Максимальна концентра-^я пилку у пов^ спостер^а-еться при одночасному масо-вому цвiтiннi за наявност сприятливих погодних умов.
3. Для отримання повноТ ае-pопалiнологiчноí картини не-обхщне поеднання зусиль ае-pобiологiв та метеоролопв.
4. Комплексне аеропалЫо-генне дослщження динамiки вмiсту пилку у пов^ у взае-мозв'язку з метеоролопчни-ми даними дозволить прог-нозувати дн з високою кон-центра^ею пилкових алерге-нiв, що дозволить поперед-жати або полегшувати загос-трення полiнозiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Морозова О.В. Оценка аэропаллинации в регионе // Аллергология и иммунология. — 2005. — Т. 6, № 2. — 16 с.
2. Приходько О.Б., Павль ченко В.1., бмець Т.1. Аеропа-лшолопчна ситуацiя у мют Запоpiжжi у 2006 pоцi // Запорожский мед. журнал. — 2007. — № 1. — С. 88-90.
3. РодЫкова В.В. Пов^ря-ний моыторинг пилку алер-генних рослин уpбанiзованоí екосистеми на пpикладi м. Вiнницi: Автореф. дис. канд. бюл. наук: 03.00.16 / Чершвецький нац. ун.-т. — Черывц^ 2005. — 13 с.
4. Савицкий В.Д., Савицкая Е.В. Экология и распространение пыльцы аллергенных растений в Украине // Астма та алерпя. — 2002. — № 2. — С. 17-20.
5. Хаитов Р.М. Клиническая аллергология. — М.: Мед-пресс-информ, 2002. — 624 с.
I*
CRITERIA OF ASSESSMENT OF NATURAL-RECREATIONAL RESOURCES OF PROTECTED AREAS
Getman V.I.
ПЕЙЗАЖНЕ Р1ЗНОМАН1ТТЯ ЗАПОВ1ДНИХ ЛАНДШАФТ1В: КРИТЕР11 ОЦ1НКИ
ГЕТЬМАН В.1.
Мiнiстеpство охорони навколишнього природного середовища УкраТни
УДК 379.85: 502.7
ПЕЙЗАЖНОЕ РАЗНООБРАЗИЕ ЗАПОВЕДНЫХ ЛАНДШАФТОВ: КРИТЕРИИ ОЦЕНКИ В статье определена и обоснована система критериев оценки ландшафтно-рекреационных ресурсов природно-заповедного фонда. Одной из разновидностей природных рекреационных ресурсов ландшафта являются пейзажные, которые обеспечивают, прежде всего, комфортность отдыха. Визуально они воспринимаются в образе пейзажного разнообразия (внешнего и внутреннего), критериям которого даются характеристики.
н1кальн1сть, неповторнють, орипнальнють, шдивщуаль-нють, атрактивнють, дефщит-нють — можна добрати цшу низку прекрасних еп1тет1в, роз-повщаючи про природн1 перлини нашого украТнського краю, запов1дн1 д1пянки вщнос-но збереженоТ, "дикоТ" приро-ди. Кожний природний чи юто-ричний ландшафт земного материка, як I всяка суща людина, мае своТ в1дм1нн1 риси, Ыдив1-дуапьн1, як1сно визначен1 та ге-нетично един1.
Законом УкраТни "Про охоро-ну навколишнього природного середовища" для оргашзацп масового в1дпочинку населен-ня I туризму визначаються рек-реац1йн1 зони, як1 разом з тери-тор1ями та об'ектами природ-но-заповщного фонду, курорт-ними I л1кувально-оздоровчи-ми зонами утворюють едину територ1альну систему I пщля-гають особлив1й охорон1 (статт1 60-63). Земельним кодексом УкраТни за основним цшьовим призначенням виокремлено земл1 природно-запов1дного, оздоровчого, рекреац1йного та юторико-культурного призна-чення (стаття 19).
Вщповщно до ст. 9 Закону УкраТни "Про природно-заповщ-ний фонд УкраТни" одним з ви-д1в використання територ1й та об'ект1в природно-запов1дного фонду УкраТни, за умови дот-римання природоохоронного режиму, е використання Тх в оз-доровчих та шших рекреацй них цтях. До установ природ-но-запов1дного фонду УкраТни, як орган1зовують I здмснюють рекреац1йну д1яльн1сть, належать нацюнальш природн1 парки (НПП), бюсферш заповщни-ки, рег1ональн1 ландшафтн1 парки (РЛП), парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботаычш сади, зоопарки, ден-дропарки.
Попри нишшш негаразди з матер1альним достатком, при-
21bH
родна потреба населення у вiдпочинку, оздоровленнi, ту-ризмi тощо вимагае вирiшення широкого кола питань, по-в'язаних з визначенням характеристик природного потенщ-алу та регламентованого рек-реацiйного землекористуван-ня ^ вiдповiдно, оптимального задоволення зазначеного по-питу людей. Перевищеш, не-обГрунтовано високi рекреа-цiйнi навантаження негативно позначаються на ландшафтних комплексах (ЛК), що непри-пустимо у межах природно-за-повщних територiй — най-бiльш цЫного первинною красою нацiонального надбання.
Матерiали i методи. Есте-тична категорiя краси е однiею з суттевих характеристик при-родно! ( культурно!) спадщини та водночас свого роду "екви валентом" (презентом) будь-якого народу [3]. Та спершу до-мовимося дотримуватися по-ложення критично! фiлософií 1мману!ла Канта про те, що ес-тетичне вiдчуття прекрасного можливе лише вщ об'ектiв, якi не мають для людини практичного, утил^арного значення. 1ншими словами (за Едмундом Берком), те, чим ми володiемо, не може бути величним.
З юторп вщомо: ще у 1902 р. у Великому герцогствi Гес-сенському було прийнято закон "Про захист красивих ви-дiв у природi". Законодавчого оформлення потребуе питан-ня збереження природноТ, заповщно! краси й у сучаснiй УкраТ'ш.
Та спершу — що ж таке краса? В естетиц краса розуми еться як штегральне поняття, що розкриваеться через конкретно категорií: мальовни-чiсть, гармошйнють, доверше-нiсть, досконалiсть, велич-нють, елегантнiсть, природ-нiсть тощо [4].
Одшею з найбiльш виразних естетичних категорм е гармо-нiйнiсть (гармоыя), що тракту-еться як найвищий рiвень впо-рядкованого рiзноманiття, хаосу. До слова, хаос в античних греюв був iдеалом краси (та про це нижче). Гармоыя як явище, як динамiчний стан сусптьних i природних процесiв передба-чае порядок (впорядкованiсть, благоустрiй), вщхилення вiд якого викликае дисонанс (пору-шення гармонií).
Найбiльш "ландшафтною" ка-тегорiею естетики вважаеться
величнiсть. Чому? Бо велич-ний, грандiозний своею при-родною красою ландшафт вик-ликае висою, емоцiйно пщне-сенi почуття. Саме визнання величност природи як !! есте-тичного виразу призвело евро-пейщв у Х1Х ст. до звеличення, захоплення прськими ландшафтами.
Загалом, уама етносами ви-роблявся свiй, властивий кожному "часовому зрiзу" щеал краси як тако!, що змЫювався разом з iсторичними перюда-ми. Тобто це поняття — просто-рово-часове, нацюнальне, н дивiдуальне.
Вщомий шмецький вчений Геттнер А. у сво!й працi "Геог-рафiя, !! iсторiя, сутнiсть i методи" пише: "1деалом краси ландшафту були у минут часи затишнi мюця, як наприклад у Францií, ще за чаав Людовика XIV — ландшафт на Луар^ який зараз здаеться нам нудним. Альпи протягом статть вселяли жах i лише наприкiнцi XVIII столiття стали предметом захоплення. Ще тзшше стверди-лася краса степу i моря; зага-лом можна сказати, що з пщви-щенням культури, насамперед мюько!, краса культурного ландшафту щниться менше, а краса дико! природи, що ра-нiше не визнавалася, дедалi настiйнiше завойовуе нашi симпати" (1937, с. 192).
Семенов-Тян-Шанський В.П. пiшов далi Геттнера А. i навiть описав "естетичну цшнють пейзажiв" рiзних регiонiв тв-шчно! частини eвразií.
1деал краси природи конкре-тизуеться та оформляеться у понятт iдеального ландшафту як вираження абсолютно есте-тично! цшност довкiлля (як еталону ландшафту), виступа-ючи мiрилом вiдповiдностi реальних пейзажних ознак суб'ективним уявленням спос-тер^ача, сформованим пев-ним сусптьством.
Вiдомий британський географ ХХ ст. Воган Коршш в уш-кальних працях "Пейзаж i зоро-вi вiдчуття" (1936), "Красоти пейзажу: географiчнi дослщ-ження" (1943), присвячених вивченню естетичних власти-востей ландшафтiв Велико! Британп, постiйно замислю-вався над питанням: чому оды мюця красивЫ за iншi?
Професор Джей Епплтон з твшчно! АнглiТ у книзi "Пережи-вання ландшафту" (1975) дово-
дить, що природний ландшафт потрiбно не лише споглядати, а й вщчувати кожним сво!м нервом. А це не кожному дано, це вщ Бога — вмЫня прилучатися до високо! краси. З цього приводу видатний англмський фи лософ i культуролог Х1Х ст. Джон Рескш вважав, що ттьки розви-нутi люди можуть бачити красу пейзажу. Тобто почуття краси мае вроджену природу. Хоча е й Ыший бк медалi: до прекрасного, до високого мистецтва, за словами вщомого письменника Оскара Уайльда, не можна до-пускати будь-кого.
Серед великих цiнителiв краси природи всесв^ньо вiдомi люди: Девщ Ловенталь, Х'ю Прiнс, Родерк Неш, Альдо Леопольд, Генрi Давид Торi, Джон Муiр (бтьшу частину життя са-мiтником подорожував горами захiдноí Америки), а також Д. Лштон, Р. Емерсон, Каплани Р. i С. та Ы. Саме Г. Торi нале-жить знаменита фраза: "Дика природа врятуе св^".
Окремого розгляду заслуго-вуе книга Р. Неша "Дика природа та американський розум" (1967). Зазначимо лише, що для американщв сувора природа, !! незаймана краса е предметом нацюнально! гордость Завдяки величностi символами краси американського ландшафту стали таю "екстре-ми" свiтовоí природи, як Ыага-ра, Великий Каньйон Колорадо (Гранд-Каньйон, найглибший у свт — понад 1500 м), Йосемт ська долина (Незрiвнянна долина) у Калiфорнií. Чого варта лише "Кра!на чудес", або Йел-лоустон у самому серц Ске-лястих пр (бiля витокiв Мюсу-рО! Корiннi iндiанцi iменували тутешнi мюця "Кра!ною криги, вогню, води i диму, що оберта-еться". Вони вщмовлялися суп-роводжувати туди мандрiвни-кiв, розповiдаючи, що у Ске-лястих горах е скам'янiлий лю, i там живуть злi духи...
Можна стверджувати, що пейзажш властивост ланд-шафтiв вiдбиваються у зорових образах людини, в яких акуму-люеться не ттьки шформащя, що допомагае орiентуватись у довкiллi, але й важливi для не! цшност^ формуючи вiдповiдне свiтосприйняття.
Таким чином, красивий пейзаж мютить у собi высокий ви-ховний потенщал. Його краса виховуе, вражае. Людина, вби-раючи в себе враження вщ
Е&Н*22
споглядання прекрасного, зба-гачуеться духовно. У такому "д1алоз1" здмснюеться,, в1дпо-в1дно, Ыформац1йний Онтелек-туальний) I духовний (чуттевий) контакт людини з природою.
Стосовно першого, штелек-туального, треба сказати: серед негативних насшдюв "су-часноТ" антропоген1зац1Т при-роди мае мюце зниження ш-формац1йноТ ц1нност1 ланд-шафт1в, що негативно впливае на психолопчний стан людини, позначаеться на ТТ життев1й ак-тивност1 I соц1альн1й позиц1Т. Не виключено, що з1псоване, "глу-хон1ме" довкшля вносить ко-рективи I у нацюнального мен-тал1тету.
До складових 1ншого — чут-тевого ставлення людини до природи — належить дуже важливий, якщо не засадни-чий, кровний зв'язок з "малою батьювщиною", р1дною осе-лею, рщним подв1р'ям... Почут-тя це особливо властиве укра-Тнському характеру. Вщ туги за р1дним домом вмирають, сив1-ють. Найб1льш промовистим прикладом такого почуття е страдницьке життя, засланого далеко вщ рщно'Т земл1 нашого пророка, титана людського духу — Т.Г. Шевченка. На цьому патр1отичному почутт1 юторич-но зростала любов украТнця до своеТ в1тчизни.
Краса дикоТ при роди, що збер1гаеться на заповщних те-ритор1ях, у сучасному, антропогенно трансформованому свт дедал1 впевнен1ше стае безц1нним еталоном, м1рою та критер1ем прекрасного. Вона впливае I впливатиме у май-бутньому на релИю, фшосо-ф1ю, мистецтво, науку I, мож-ливо, визначатиме матер1аль-ний I духовний розвиток людс-тва. Це стане ще одним пщ-твердженням ус1м в1домого афоризму Ф.М. Достоевського про те, що краса врятуе св1т. Загалом краса, мистецтво е фактором формування культурного ландшафту, наукове трактування якого ще у 1920 роц1 запропонував О. Шлютер. Активне конструктивне формування культурних ландшафт1в вимагае комплексного геогра-ф1чного анал1зу територ1Т, оц1н-ки природних ресурс1в, зокре-ма рекреацшних у межах природно-запов1дного фонду (ПЗФ).
М1ж красою пейзажу, особливо заповщного ландшафту, та ТТ
)*
CRITERIA OF ASSESSMENT OF NATURAL-RECREATIONAL RESOURCES OF PROTECTED AREAS Getman V.I.
System of criteria of assessment of landscape-recreational resources of the Nature Reserve Fund is determined and proved in the article.
One of the varieties of natural recreational resources of the landscape is scenery, which ensures, first of all, convenience of leisure. Visually it is apprehended in the image of scenery variety (exterior and interior) which criteria are characterized.
використанням (споглядан-ням) пщ час вщпочинку людини юнуе прямий зв'язок: чим красивший природний пейзаж, тим бшьша його рекреацмна цЫнють. Тобто краса природи (заповщно'Т) — один з безцн них рекреацмних ресурав.
Великий i рiзноплановий нау-ково-прикладний штерес архи текторiв, проектан^в, еконо-мю^в, пандшафтознавцiв, ю-ториюв та iнших фахiвцiв до рекреацмних природно-запо-вiдних пандшафтiв поставив на порядок денний необхщнють всебiчноï оцЫки ïхнiх ресурсiв.
За ступенем використання ландшафтно-рекреацмних ре-сурсiв можна видшити три ос-новнi групи природно-заповщ-них пандшафтiв:
□ з високою iнтенсивнiстю рекреацiï, де iншi землекорис-тувачi вiдсутнi або мають дру-горядне значення (зони стацю-нарно'Т рекреацiï НПП i РЛП, ли со-, луко-, гiдропарки);
□ з середньою iнтенсивнiстю рекреацiï, коли рекреацмш ландшафти виконують одно-часно деякi екопогiчнi та ви-робничi функци (зони регульо-вано'Т рекреацiï НПП i РЛП, бу-ферна зона бiосферних запо-вщниюв);
□ з незначною питомою вагою рекреаци (зона регульованого заповедного режиму бюсферних заповiдникiв, охоронна зона природних заповщниюв) [5].
Найбiпьшу скпаднiсть стано-вить визначення та обГрунту-вання системи критерпв оцш-ки ландшафтно-рекреацмних ресурсiв природно-заповщно-го фонду. Таю критерп, на нашу думку, можна групувати вщповщно до двох ступешв пандшафтноï органiзацiï при-роди — геокомпонентного та геосистемного.
Геокомпонентн1 критерй': характер корЫних порщ i по-верхневих вiдкпадень; мор-фоструктура та морфоскуль-
птура рельефу; геоктматичний (формування погодних умов i титв погоди): кiпькiсть соняч-ного свтла, температурний режим, режим атмосферних опа-дiв; гiдрогенний (водний режим); педогенний (трофнють Грунту — багатство на поживш речовини); бюценотичы (часо-вi аспекти бюценозу).
Геосистемнi критери: об'ек-тивнiсть; генезис (походження) пандшафтiв; комппекснiсть; природна однорщнють (гомо-геннiсть); територiальна цтю-нють (гетерогеннють).
Придатнiсть пандшафтiв для рекреаци визначаеться в основному за такими аспектами оцшки:
□ функцюнальний (комплек-сний) — фiзична придатнiсть природних умов (орографiч-них, ктматичних, гiдрографiч-них) для вщпочинку;
□ еколопчний (гiгiенiчний) — якюш параметри аквальних комппексiв, атмосферного по-вiтря, забопоченiсть, режим тишi;
□ естетичний — природна краса та гармошя ландшафту, що включае наявнють атрак-тивних елементiв, ïх багатство, гармоню форм, можпивiсть панорамного огляду, пал^ру кольорiв, ступiнь екзотичностi тощо.
Одним з рiзновидiв природних рекреацмних ресурсiв е пейзажнi (фiзiономiчнi) аспекти ландшаф^в, що забезпечують комфортнiсть вщпочинку як ду-же важливий показник якост середовища. Вiзуально вони сприймаються в o6pa3i пейзажного piзноманiття i можуть ранжуватися ще як ландшаф-тно-естетичш ресурси (нема-терiальнi).
Пейзажно-естетична оцiнка мае на мет визначити естетич-ну цшнють природних ланд-шафтiв, ïх рiзноманiття i здй снюеться на основi системи критерiïв. Ïï об'ективнiсть зале-
23*bH
жить В1Д поеднання в1дносно суб'ективного зорового вра-ження та об'ективних ланд-шафтно-таксац1йних показни-к1в. Пейзажно-естетична оц1н-ка не тотожна оцшщ пейзажного р1зноман1ття.
Що ж таке пейзаж I пейзаж-не р1зноман1ття загалом? Пейзаж можна трактувати як зоровий естетичний образ ландшафту, що вщкриваеться перед спостер1гачем з пано-рамних мюць (арен), або огля-дових точок. При цьому вва-жаеться, що образ ландшафту юнуе в уяв1 спостер1гача I властивостях самого ландшафту, як1 викликають у люди-ни певш асощацп [4].
Можна вважати, що сам образ е властивютю пейзажу як ф1зюном1чного (зовн1шнього) вщображення ландшафту. Ландшафт у науковм та художн1й сферах останн1м часом Ытер-претуеться не як прост1р, а як той образ, в якому вш постае.
Пейзажу властива найбшьш ун1версальна ц1нн1сть — в1зу-альна. До реч1, в1зуальна ц1н-н1сть ландшафту (пейзажу) ще у 1964 р. офщйно визнана Законом про природно-заповщш територи у США.
Пейзажу вщповщають вщ-крит1 та нап1вв1дкрит1 просторов! форми ландшафту у пол1 його сенсорного сприйняття (органами чуття людини). За-лежно в1д кута огляду можна видтити циркорамний пейзаж
(понад 240°), панорамний (120°-240°) тощо.
Преференц1я (перевага) у сприйнятт1 вщдаеться пейзажам нап1вв1дкритого типу з1 звивистими I розмитими межами, перед такими, що мають викривлеш перспективи. Така перевага пояснюеться, зокре-ма, еволюц1йним чинником, бо нап1вв1дкрит1 ландшафти, при-м1ром Л|состеп, Савана були м1сцем юнування людини про-тягом бшьшот частини и фшо-генезу чи бюлопчноТ юторп (до 3 млн. роюв).
Результати та Ух обгово-рення. Пейзажне р1зноман1т-1Д як просторово-часова влас-тив1сть природних ландшафт1в складаеться з об'ективно можливих вражень вщпочива-ючих у певному часовому ¡н-тервал1 в1д морфолопчно'Т (го-ризонтальноТ, латеральноТ) структури ландшафтних ком-плекс1в [1].
Внутр1шне пейзажне р1зно-мажття природних ландшафт1в нами трактуеться насамперед як морфолопчна структура ЛК: поеднання др1бн1ших ландшафтних комплекс1в та еле-мент1в, що законом1рно повто-рюються на генетично визна-чешй територ1Т.
Критер1Т характеристики внутр1шнього пейзажного р1з-номан1ття: горизонтальне дро-блення (переаченють) рельефу; вертикальне дроблення (ампл1туда, розчленован1сть)
рельефу; переважаюч1 схили мюцевост (кути нахилу); сп1в-вщношення рельефу (геомор-фолог1чного проф1лю) з рос-линним покривом (силуетом деревостану); люистють тери-торп; повнота деревостану; густота п1дросту I тдлюку.
Горизонтальна перес1ченють рельефу — ктьюсть перегин1в рельефу на 1 км профшю, що визначае частоту зм1ни пейза-ж1в на вс1й площ1 Л К. Високе пейзажне р1зноман1ття мати-муть ЛК з найбшьшою к1льк1стю перегин1в, низьке — з наймен-шим.
Вертикальна розчленова-нсть рельефу — ампл1туда вщ-носних висот рельефу (переви-щення видових точок над нав-колишньою м1сцев1стю), що за-безпечуе огляд ландшафту, на-явн1сть чи в1дсутн1сть пейзаж-них панорам, далеких перспектив — тобто е одним з основних чинниюв пейзажного р1знома-н1ття. Максимальна оц1нка роз-членованост1 рельефу в1дпов1-датиме найбшьшм ампл1туд1 в1дносних висот, м1н1мальна — абсолютно р1вн1й м1сцевост1.
Переважаюч! схили м1сце-вост (кути нахилу) — визнача-ють контрасн1сть ландшафту. При зростанш кут1в нахилу зб1льшуеться позитивна оцшка пейзажного р1зноман1ття тери-торп.
Зовн1шне пейзажне р1знома-н1ття природних ландшафт1в визначаеться р1зноман1ттям
Класифiкацiя зовшшшх пейзажiв за характером видимостi горизонту
Таблиця 1
Тип геопростору Вид геопростору Ландшафты особливост1 пейзажу
Огляд закритий (малий) 1 Деревостани горизонтально)' з1мкнутост1 чист1 й м1шан1 за складом ус1х тип1в л1су. Одноярусн1, з р1вном1рним розташуванням дерев на площ1. Чагарники вище 1,5 м. З1мкнутють пологу — 0,6-1,0.
2 Деревостани вертикально' з1мкнутост1, двоярусн1 1 багатоярусн1, за складом переважно зм1шан1 або чист1 з т1невитривалих пор1д, з груповим розташуванням дерев, просв1ти м1ж якими не з'еднуються. З1мкнут1сть пологу — 0,6-1,0.
1 Зрщжен1 деревостани з р1вном1рним розташуванням дерев, чист1 або зм1шан1 за складом. З1мкнут1сть пологу — 0,3-0,5.
Огляд нап1в- вщкритий (середн1й) 2 Зрщжен1 деревостани з нер1вном1рним груповим розташуванням дерев, чист1 або зм1шан1 за складом. Контури груп дерев р1зн1 за формою 1 площею. З1мкнутють пологу — 0,3-0,5. Перифер1йн1 дерева з розлогими кронами, пщ якими розгорнут1 галявини з добре розвиненим трав'яним покривом 1 чагарниками.
1 Зрщжен1 деревостани з р1вном1рним розташуванням дерев. З1мкнутють пологу — 0,1-0,2.
Огляд великий (вщкритий) 2 Дтянки з поодинокими деревами або з окремими др1бними групами чагарниюв висотою до 1,5 м. Деревно-чагарникова рослиннють займае менше 10% ландшафтних вирубок, луюв тощо.
3 Степов1 плакори, д1лянки без дерев 1 кущ1в (луки, болота, пустир1, водн1 плеса, галявини тощо).
Е&Н*24
пейзаж1в, як1 розкриваються довкола.
Критер1Т характеристики зов-н1шнього пейзажного р1знома-н1ття: к1льк1сть одночасно ви-димих ландшафтних комплек-с1в (пейзаж1в); к1льк1сть м1сць, зв1дки в1дкриваються зовшшш пейзаж1; горизонтальний кут сприйняття довколишшх пей-заж1в; вертикальний кут сприйняття зовшшшх пейзаж1в; гли-бина перспективи зовшшнього пейзажу; силует (переаче-н1сть) л1н1Т горизонту.
Ктьюсть одночасно видимих ландшафтних комплекс1в (пей-заж1в) — основний показник зовшшнього пейзажного р1зно-машття. За цим показником найвищий бал отримують пр-ськ ландшафти з вершинами, з яких вщкриваеться найб1льша к1льк1сть ЛК. Нульовий бал ма-ють, наприклад р1внинн1 л1сов1 ЛК, в яких взагал1 не вщкрива-ються зовн1шн1 пейзаж1.
Кшьюсть мсць, зв'щки вдкри-ваються зовн1шн1 пейзаж/ — це сп1вв1дношення м1ж д1лянками, що закрит1 та в1дкрит1 для сприйняття зовн1шн1х пейзаж1в.
Горизонтальний кут сприйняття зовн1шн1х пейзаж1в — сектор видимого горизонту, що залежить в1д люистост1 I пе-рес1ченост1 ЛК, а також вщнос-ноТ висоти I характеру схил1в сус1дн1х ЛК. Найбшьшим (360°) в1н буде для тюв г1рських вершин чи плоско-р1внинних сте-п1в, а найменшим (0°) — для за-л1снених мюцевостей, г1рських ущелин чи т1снин тощо.
За величиною сектора видимого горизонту зовшшш пейзаж! подтяються на вщкрит1, нап1вв1дкрит1 I закрит1 типи геопростору, а т1, у свою чергу, — на 2-3 р1зновиди [2] (табл. 1).
Вертикальний кут сприйняття зовн1шн1х пейзаж1в — сектор сприйняття сусщшх ЛК у вертикально площиш, сторони якого утворюють лнТ в1д спос-тер1гача до найвищоТ I найни-жчоТ оглядових точок (об'ект1в).
Глибина перспективи зов-н1шнього пейзажу — вщдале-н1сть в1д точки спостереження до л1н1Т горизонту, де предмети видшються неч1тко I зливають-ся в одне (ми не можемо бачи-ти об'ект, розташований в1д нас дал1, шж на в1дстан1, яка у 3,5 тис. раз1в перевищуе його роз-м1ри) [4].
Найб1льшою вона буде для найвищих мюць спостережень (вщкритих панорам дек1лькох
25*Е&H
г1рських хребт1в або долин), найменшою — коли середня перспектива не перевищуе 1,0-1,5 км. Такими е в1дкрит1 для огляду протилежш схили р1чкових долин.
З глибиною перспективи пов'язане поняття видимост1 горизонту, що визначаеться вщстанню, за якоТ можна визна-чити за стовбуром породу дерева та шш1 елементи ландшафту. У зв'язку з цим види-мють под1ляють на добру (40 м I бтьше), середню (20-40 м) та погану (менше 20 м). Загалом, перспектива як в1зуальна зм1на р1знов1ддалених в1д спостер1га-ча предмет1в е одн1ею з найваж-лив1ших "композиц1йних" влас-тивостей ландшафту. Розр1зня-ють л1н1йну I пов1тряну (кольоро-ву або колоритну) перспективи.
Силует (перес1чен1сть) л1нИ горизонту — ктьюсть переги-н1в л1н1Т горизонту на одиницю горизонтального кута сприй-няття зовшшшх пейзаж1в.
Ц1кавим I довол1 дискус1йним у ландшафтознавств1 залиша-еться питання просторових меж ландшафт1в. Проте саме на меж1 ландшафтних комплек-с1в виникае перех1дна смуга, так званий екотон, де проявля-еться явище крайового (контактного) ефекту (зм1ни середовища). У ц1й смуз1 спостер1-гаеться природний екстремум
— максимум бютичного (видового) р1зномашття, а також пейзажного. Тобто пейзажне р1зно-ман1ття зростае у напрямку ме-ж1 ландшафтного комплексу.
При оц1нц1 пейзажного р1зно-ман1ття сл1д враховувати I часо-вий вим1р, тобто виходити 1з здатност1 людини сприймати протягом певного часу певну к1льк1сть зорових вражень. Тому естетична ц1ннють одше'Т тери-тор1Т з позиц1й п1шохода, велосипедиста чи автомоб1л1ста буде абсолютно р1зною. При нормальному зоровому сприйнятт1 ландшафтного аспекту терито-р1Т п1шоходом чи велосипедистом для автомобшюта (залежно в1д швидкост1 пересування) мо-же виникнути зорове шформа-ц1йне перенасичення.
Висновки
Пейзажне р1зномашття (внут-р1шне I зовшшне) на р1вн1 сприйняття (перцепцмно-ког-н1тивного) можна розглядати в1дносно двох вим1р1в простору
— у горизонтально та верти-кальн1й площинах. Внутр1шне пейзажне р1зноман1ття при-
родних ландшафтв майже piB-нозначне горизонтальному пейзажному piзноманiттю, що визначаеться частотою змши чи кiлькiстю пейзажiв, що сприймаються рекреантом пiд час проходження теpитоpiею ландшафтних комплексiв. Зов-нiшне пейзажне piзноманiття природних ландшафтiв близь-ке до вертикального пейзажного piзноманiття, що, у свою чергу, також визначаеться кТпь-кома кpитеpiями: piзницею висотних (гiпсометpичних) позначок рельефу, крутизною схилiв, яруснютю фiтостpому (рослинного покриву) тощо. Тобто воно зростае при уск-ладненнi ландшафтноТ структу-ри i, вiдповiдно, при багатопла-новост самих пейзажiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Веденин Ю.А., Филиппович Л.С. Опыт выявления и картирования пейзажного разнообразия природных комплексов. — В кн.: Географические проблемы организации туризма и отдыха. Выпуск 2. — М.: 1975. — С. 39-48.
2. Генсирук С.А., Нижник М.С., Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. — К: Урожай, 1987. — 246 с.
3. Гетьман В.1. Гуманютична цшнють заповщних ландшаф-тв нацюнально'Т та регюналь-них екомереж УкраТни // Еколопчний вюник. — 2003. — № 1-2. — С. 5-7.
4. Гродзинський М.Д., Са-вицька О.В. Естетика ландшафту: Навчальний поабник.
— К.: Видавничо-полiгpафiч-
ний центр "КиТвський ушверси-тет", 2005. — 183 с.
5. Заповщна справа в УкраТ-ш.: Навчальний поабник / За загальною редак^ею Гродзин-ського М.Д., Стеценка М.П. — К., 2003. — 306 с.
6. Тутковський П.А. Краевиди УкраТни: Науково-популярний нарис. — Харюв: ДВУ, 1929. — 48 с.
