CC BY
12УДК 82-311.2 (Памук)
Рог Г.В.,
кандидат фтолопчних наук, асистент кафедри тюркологи
КНУ iменi Тараса Шевченка
ПАМУК1ВСЬК1 НАРИСИ З ЖИТТЯ: С1МЕЙНА САГА "ПАН ДЖЕВДЕТ ТА ЙОГО СИНИ"
Справжньою под1ею у л1тературному житт1 Туреччини стало оголошен-ня р1шення Нобел1вського ком1тету та вручення престижно'!' преми Орхану Памуку. Переважне несприйняття та обурення на батьювщиы письменника йшло в розр1з 1з загальним захопленням прозою "мегаз1рки" на Заход1 та пожвавленням у перекладацьш справ1, романи Памука перекладен сорока мовами св1ту I виходять мтьйонними накладами. Приемно вщзначити, що й авторитетне укра'нське видання "Фолю" не забарилося, й наприк1нц1 2006 вийшов друком перший укра'нський переклад (виданий окремою книжкою) памуювського роману "Сн1г". Аж1отаж навколо постат1 та творчого до-робку Орхана Памука вдало пояснюеться коментарем Шведсько'!' академп А.Нобеля, адже лауреат «у пошуках меланхолмно''' душ1 рщного м1ста вщна-йшов нов1 знаки для зпжнення та переплетення культур» [ 9, 1]. I справд1, мапстральною темою прози О. Памука, особливо яскраво представлена у останнм публ1цистичн1й книз1 «Стамбул: м1сто спогад1в» е взаемини Сходу та Заходу, конфл1кт двох св1т1в, центру та марпнесу.
Проза Орхана Памука „з1ткана з цитат та алюз1й, що мають за-гально гуман1тарне значення, вона позбавлена щеолопчно''' тенденци, це проза постмодернюта, громадянина Всесв1ту. Коли Памук пише про втрату турками ¡де''' свое'' нацюнально''' само1дентичност1, вш ро-бить це не заради щеТ, а заради того неповторного л1ричного ефекту, який при цьому виникае: сумна та красива тема, яку можна виконати лише на турецькому музичному шструментГ [8, 1]. Стиль Орхана Памука означений сумною музичнютю та пильнютю до найдр1бн1ших деталей, через кошткий опис яких постае текст роману.
Прикметно, що Орхан Памук, пишучи сво' романи, неодноразово звертаеться до детективного жанру, популярного жанру сучасносп, що знаменував перемогу розуму людини над хаосом та абсурдш-стю життя. Традицшно турецька л1тература страждала л1воцентризмом у поглядах. единим об'ектом и досл1дження були проблеми анатол-1йського села - своер1дна модель соц1ального реал1зму на турецькому фут! Природно, що Орхан Памук через спробу порушити закони жанру традицшного роману, довгий час отримував лише критичн вщгу-
ки лiтературознавцiв на свою романiстику. „Чорна книга" стала спро-бою письменника поеднати в роман антагонiстичнi культурнi поняття та традицп, рiзнi стилi та часи, це були першi, проте досить вдалi спроби авторсько'|' самощентифкацп.
Дебютний роман Орхана Памука „Пан Джевдет та його сини", що у 1979-му роц отримав престижну нагороду видавництва „Мiллiет", це роман амейноТ хронiки, поди в якому вщбуваються на тлi iсторичних подш вiд перiоду 1Цжонтуркiв до панорамного зображення Стамбула за часiв респуб-лкансько' Туреччини. Значною мiрою згаданий твiр е автобiографiчним. „Пан Джевдет та його сини" - це, насамперед, роман про мою велику родину, хоча значною мiрою запропоновано опис вiртуальноТ амЧ, змальованоТ' моею фантазiею", - пiзнiше напише автор у книзi спогадiв „lншi кольори" [7, 128-129]. Звички та традицп свое'Т ам'' автор переню на персонаж1в роману. Своею нара^ею Орхан Памук продовжив загальну модель роману XIX стол^тя, в якому паывним жанром був французький ро-ман-рiка. Не дивно, що наступн твори письменника написанi у зовам шшому стилi, у стилi сшвзвучному постмодерному типу творчостi. Попри все згадане, роман „Пан Джевдет та його сини" став подiею у л^ературному життi Туреччини. Орхан Памук не тшов шляхом сво'х попередниш у зображеннi сiмейних злиднiв далекого анатолшського села. Героями його роману стала заможна сiм'я, представники каттал-iстичного класу, якi жили цшностями европейського суспiльства.
Роман „Пан Джевдет та його сини" - це досить об'емний твiр, де вщчутн впливи класиш турецько'' прози ХХ столггтя. Особливо яскраво проступае стиль неперевершеного Огуза Атая, який, як зазначав сам Орхан Памук, сформував його творчий свггогляд. Починаеться роман з переднього слова, де йдеться про вестьы клопоти молодого Джевде-та, торпвця крамниця "Налбурiе" та про м^о-епоху Стамбул початку ХХ столггтя (прикметно, що амейно-побутовий роман за тематикою чи зоб-ражуваним середовищем - урбанiстичний); а в заключному словi - про внуюв героя, зокрема про художника Ахмета та про Стамбул 70-тих рош. Твiр складаеться з 62-х розд^в, де змiнюються персонаж], юто-ричн подй', однак спiльною особливiстю вах роздiлiв е характеристика соцiально-культурного та поличного життя кражи. епоху натуралiзму сiмейний роман користувався надзвичайною популярнютю.
Нарiжною рисою романiв сiмейного типу, програмним прикладом якого вважаеться роман Томаса Манна „Буденброки" (1901), е зосередження ува-ги на мотивах, пов'язаних з описом житла геро'в, його оздоблення, речей, а також нарiжних подiяхжиття - заручини, весiлля, свята, народження, смерть.
Орхан Памук, наслщуючи класичнi традицп амейно-побутового роману, великого значення надае деталям, описам. Так, на початку
роману читач стае свщком ретельного пошуку головним персонажем паном Джевдетом будинку для свое' майбутньоТ родини, у цьому контекст доречно пiдкреслити жанр аналiзованого роману як „роману про майбутне" [3, 604-612]. Плануючи свое майбутне, персонаж всю увагу спрямовуе на оргашзацш побуту. Мрiючи про будинок та ам'ю з велико'' л^ери, Джевдет ретельно обирае майбутне помешкання молодого подружжя - цегляний будинок на дектька поверхiв у престижному рай-онi Стамбула - Ншанташи. Коли вiн купуе будинок та в уявi малюе себе господарем, головою ам'Т, його переповнюють почуття радостi, задоволення вiд життя: "Вш вiдчував, як кохае Нiган. Раыше вiн багато думав про бажання ТТ кохати. Джевдет добре знав, що вона байдужа до нього. Вш знав i про те, що ам'я дiвчини, якою б дивною й нерiвною здавалася йому, виховувала в дочц повагу та любов до майбутнього чоловiка. Щоб переконатися у правильностi думок, вш ще раз все об-мiркував, його охопило хвилювання, вiн навггь на мить злякався, що з очей покотилися сльози. "Я живу!" - радюно пробурмотв вiн" [ 6, 63].
Близько тридцяти роюв будинок у Нiшанташи був притулком ам'Т Ишик-чи, що обросла онуками та невютками. Велика ам'я жила за принципами патрiархального укладу життя. Управлшня справою батька лягло на плечi старшого сина Османа - розумного керiвника, хорошого батька, але зрад-ливого чоловiка. Османа весь час долали докори сумлшня, коли вш по-рiвнював себе з батьком, щеальним сiм'янином. Молодому чоловiковi хот-iлося змiнити щось у житл, може, пiти з батькового дому: "Осман вийшов з кухнк "Один, два, три, чотири та шеть", - прорахував вш сходинки, i як у дитинств^ перескочивши останню, швидко увiйшов до вгтальнк "Я був ди-тиною... Народився тут", - прошепотiв вш. "Тридцять рок1в тому! Ось уже 33 роки я пщымаюся по цих схщцях, 33 роки я не залишаю цього будинку, якщо не рахувати декiлькох поТздок по робот та рокiв служби в армп (...) Його погляд впав на портрет батька i радеть щезла в мить. "У мене е кохан-ка, огидно чиню. Та що я можу вдiяти, життя без неТ нiчого не варте. Як жити, на що сподiватися, коли не маеш коханоТ?" [6, 491].
Молодший син Джевдета Рафiк пiсля смертi батька виршив пе-реТхати на квартиру, мотивуючи це тим, що його д^и пщростають i в будинку батька стае тюно. Мати була категорично проти такого ршен-ня, бо усвщомлювала, що це розпад родинного гшзда. Та спинити плин подш було неможливо. Врештi-решт на мюц приватноТ садиби було споруджено багатоповерховий будинок, просторий для всього амейства. Орхан Памук акцентуе увагу на прюритет матерiальних цiнностей для ам'Т заможного пiдприемця, детально описуючи про-цес придбання меблiв та шших речей побуту для нового будинку. Окрiм того, показовою е сцена прощання з речами доньки Айше, яка
збиралася одружитися: "Любе фортетано!", - подумала вона. "У моТй улюбленiй перламутровiй кiмнатi, - вона знову встала генсулхаючись, i подивилася на речi. Набiр перламутрових крiсел... Коли я була маленькою, то не могла на них сщати, бо позолота Тх покривал злегка поколювала ноги. Я обожнюю тi крюла!" Помiтивши, як жшки почали перешiптуватися помiж собою, вийшла з кiмнати. Люба кiмната - велика, простора... Наша люстра... Мш погляд зупинився на високих стелях з янголами, яких я так боялась у дитинствк.. Улюблене крюло батька... Крюла оббитi оксамитом... Улюблена порцеляна матусi за склом серванта. Цкаво, який посудний набiр сьогодн дiстала мати для обiду? Той, що оздоблений блакитними трояндами? Напевне, ж, вш перебився та став недостатжм для нашоТ великоТ родини" [6, 511-512].
До загальноТ картини розпаду родинного гжзда додаеться конфл^ поколiнь. Так, у ам'Т', за описом автора, дружина Джевдета була справ-жньою господинею, для якоТ домашне начиння перетворилося на фетиш. Коли ам'я переТхала у новий будинок, господиня перенесла начиння будинку на свою половину i зараз все це покоТлося пщ густим прошарком пилу. "Скiльки б я м^ заробити грошей, спродав-ши цей непотрiб?"- промайнуло в головi онука Ахмеда, вiд чого йому аж моторошно стало, „спродавши лиш декiлька ваз, Хасан мав би можливють випускати журнал впродовж шести мюя^в" [6, 553].
Цiкавими е й описи вщзначення свят родиною Ишикчи. Орхан Памук описуе святкування "Курбану байраму" (свята жертвоприношення) з деталь-ним зображенням традицмноТ' амейноТ вечерi - святкове м'ясо, плов iз зеленим горошком, хлiбний кадаТф з апельсином, та зображення особливоТ атмосфери щастя в домк Для порiвняння Орхан Памук повторюе деталь-ний опис наступноТ святковоТ вечерi, що мала мiсце через два роки, вже тспя смерт господаря. Елементи трапези тi сам^ але настрiй зовс1м iнший. Через внутршнм монолог панi Нiган автор передае душевний стан героМ "Вони вже перейшли до солодощiв, але паж Нiган й досi здавалося, що чогось не вистачае. Не Джевдета - це вона достеменно знала, - чогось Ышого. Це, як казала ТТ покiйна мати: "Нiган, доню, хочеться чогось з'Тсти, але що не знаю!", Нган так i не втямила, чого не вистачае, Тй хотiлося насолодитися печивом, та в голову лiзли рiзнi думки: чому Осман по-сварився з дружиною, чому Рафк вiдростив цю кляту бороду й вже мюяцями ходить надутий? Чому ва мовчать i засмученi?", - раптом вона зупинилась i через мить почала прокручувати в головi те саме" [6, 143].
Головний герой роману Джевдет, успiшний пщприемець, понад усе в життi, цЫував сiмейний затишок та щастя: "Саме так!", - подумав пан Джевдет. "Все було зроблено заради цього затишку. Заради трiскотiння вогни-ща у печi, що жжить вуха, та тепла, що даруе спокш" [6, 106]. За
iронieю дол^ молодший син виявився зовам несхожим на батька. Рафк, як i його дядько Нусрет, любив усамiтнюватися та розмiркову-вати про життя. Його син Ахмет, художник-революцюнер, продовжуе лiнiю Рафка, який провiв останок життя у Парижi за рахунок батькн вського спадка, не залишаючи хлопцевi шчого, окрiм одного поверху у амейному будинку. У свою чергу, шший хлопець Джевдета, Осман та його син Джемть займалися справами фiрми. Таким чином виника-ють двi протилежнi лiнiT: 1Цжевдет-Осман-Джемiль та Нусрет-Рафк-Ахмет. Як згадувалося на початку аналiзу, роман "Пан Цжевдет та його сини" е досить бiографiчним. Спираючись на бiографiчнi данi письменника, нагадаемо, що дщ Памука був доволi багатою люди-ною, однак сини розтринькали його спадок. Батько Орхана Памука залишив дружину та подався за кордон, до Парижа. Письменник детально опише своТ' переживання з цього приводу у новелi "Дивитися з вкна". Бтьше того, дiд проза'Тка помер досить рано i господарством у великому будинку в Ышанташи заправляла бабуся. Сцени амейних зустрiчей за общжм столом увiйшли в романи письменника, а саме в роман "Чорна книга", що по-сут, е теж автобiографiчним. Важливим елементом е та обставина, що Орхан Памук довгий час мрiяв стати художником i професiйно працював у цьому напрямк Недаремно роман "Мене називають Червоним" е детективним романом про мистец-тво мiнiатюри та й про мистецтво взагалк
Досить суперечливою i цiкавою е постать Нусрета, що уособлюе в романi трапчну долю iнтелектуала. Вiн обожнював бвропу i вважав себе одним iз представникiв Жьонтюркiв, переконаних шанувальникiв всього европейського. Мандрував свп"ом у пошуках iстини, вiдправив свою дружину до оселi батькiв, бо на запитання: "Як ти сприймаеш те, що европейськ ж1нки не лише мршть, а й вiдстоюють рiвнiсть?" - вона вщповша: "Вам краще знати, мш пане" [6, 81]. Нусрет був занадто про-гресивним для тогочасного турецького сусптьства. Його ненавидти за те, що вiн радив одружуватися з ж1нками-християнками, зважаючи на Т'хню освiченiсть, незалежнiсть та широкий кругозiр.
Перед смертю, коли до нього приходив старший брат Цжевдет, Нусрет вiв сповщь: "Саббахатiн - так звали одного троянського коня. Чи ти знаеш юторш Троянського коня? Не знаеш! Отако'Т. Вш навiть не знае, що таке троянський кшь! Я тут зовам самотнш. Через те, що я хочу зробити Т'м краще, не можу бути разом з ними. Вони вважають мене чудним. Я ж думаю, що вони занадто шертш. Тут немае шкого. А в Парижi майже кожен вщае юторш про троянського коня. Я не можу переповюти, яку насолоду отримую, коли маю можливють сптку-ватися з европейцем. Звичайно ж, я не маю на увазi цих мерзотних
мiсiонерiв, що наводнили Туреччину. А зi справжнiми европейцами
- Вольтером, Руссо, Данте. Раптом вш почав сшвати якийсь марш" [6, 234]. Очима таких геро'Гв, як Нусрет, Орхан Памук хо^в показати поди у культурному житт Туреччини у перюд з 1905-го по 70-т роки.
Ще одним цкавим та характерним пасажем на тему сусптьно-культур-ного простору е роздуми Нусрета з приводу прочитаного: "Я можу зробити висновок з прочитаного на сьогоднк Античнiсть виявилася найдовершенн шою епохою за ва часи, ''' потрiбно воскресити. Чому, запитаеш? ... Хочеш суб'ективний коментар? В Античност я вбачаю багато позитивниго, було б чудово, аби наша iсторiя могла б похизуватися таким перюдом. Якщо я скажу, що у нашм кулыуи е цта купа недолiкiв, нi на грам не помилюся! Це
- розум, рiвновага, гармонiя та ще багато шшого... Напишу про це Геру Рудольфу. Вщшлю йому й примiрник свое' книги. Цiкаво, чи вважатиме вiн мене мрiйником? Так, нам не вистачае iнтелектуальностi. Я можу запевни-ти, що Античысть була епохою штелектуальностГ [6, 449-450].
Чи не найпоказовшою у наративних технках Орхана Памука, вико-ристаних у роману е категорiя часу. Просторово-часовий дiапазон „Пана Джевдета та його сишв" охоплюе приблизно столггнш перiод iсторi'' ту-рецького народу. Хронотоп роману проткае з минулого у тепершне, за традицiйними уявленнями побудови сюжету роману: роздти, присвя-ченi опису подiй 1905-го року; роздти, що зображають 1933-37^ роки та 58-59-тi роки; останн роздiли, темою яких став опис подш 1970-тих рош. Однак у рамках такого традицшного часу, що тiльки зовнiшньо оформлюе текст, Орхан Памук постiйно робить переходи з тепершньо-го в майбутне та з майбутнього в минуле. Таким чином письменник май-стерно використовуе у творi прийом ново'' л^ератури - принцип викори-стання часу в часi. Наведемо один з прикгвдв, коли герой роману Омер, вщ'''жджаючи зi Стамбула, мрiе про майбутне: "Коли автомобть про-'жджав через мiст, вш подумав про Назли. Згадав те, про що вони говорили мюяць тому при зус^чк "Чому обличчя дiвчини час вiд часу чер-вонiло?" - думав вш. Я ж теж червонiв. Дочка депутата. Чим може допомогти депутат людиы, що хоче зробити шалену кар'еру? Вiн уявив себе чоловком Назли та зятем депутата. В Анкарi вiн отримуе хорошi пропозици та заробляе багато грошей, вах вражае його успiх та усшх дружини. Говорять, що нiщо не може зломити пана Омера. Водночас йому стае соромно вщ таких думок: "Що за безглуздя. Який сором!", -подумав вш i посмiхнувся. Почав розмiрковувати, що йому сказати тпц Джемiле з приводу крамниць та землГ [6, 134].
Раптовють часових змiщень, фрагментарнють спогадiв також слу-гують авторськш метi безпосереднього вираження взаемопроникнен-ня обох часових плашв нарацГ'.
Яскравою жанровою ознакою роману Орхана Памука „Пан Джев-дет та його сини" е звернення до символiзацN образiв, яка реалiзуеть-ся за допомогою великого емоцшного навантаження художнiх деталей. Показовим щодо цього е вибiр символки для зображення кате-горп часу, тому основним символом е годинник. Наприклад, годинник у будинку в Ышанташи символiзуе як час, так i розмiренiсть та впо-рядкованють сiмейного життя. Коли пан Джевдет вiдвiдуе свою наре-чену, вш звертае увагу й на годинник, що ритмiчно вiдбивае години, це викликае у нього наступне порiвняння: "ам'я, як годинник" [6, 34]. А пщ час святкування Курбану Байраму у амейному колi з д^ьми та внуками, у 68^чного дiдуся Джевдета виникае те ж саме порiвнян-ня: "(...) будинок, у якому все вщбуваеться з правильнютю та точш-стю мехашзму годинника" [6, 106].
Символiка твору Орхана Памука подана поряд з описами побуту, картини життя - з ретроспек^ями, сповненими глибокого змюту дiа-логами, поетичними вставними оповщаннями. Рiзноманiтний спектр художнiх засобiв, використаних у твор^ допомагае романiсту створи-ти об'емну нарацiю стереоскопiчного характеру. Розглянемо ще дек-iлька красномовних прикладiв. Коли Мухiтдiн розсердився на Рефка-та, який у стаж сп'яншня говорить, що вiн завжди заздрив сiмейному щастю його родини, й у нього виникало бажання розтрощити годинник, який незмшно вщбивае кожну хвилину [6, 485]. А онук Ахмед у вечiр, коли помирае його бабуся Нган, звертае увагу на спокшне цокан-ня годинника: "Вш повернувся та подивився на годинник: була дев'я-та година. "Нехай час пливе!" - прошепотiв вiн, йому навпъ захотто-ся завести годинник, але полшувався" [6, 586].
У розд^ "Час та справжня людина" йде мова про шженера Оме-ра, що придбав ферму та стару втлу. Вш перестав носити годинник та став визначати час за сонцем, стверджуючи, що потреби в годин-нику вш уже не бачить. Герой розпочав нове життя.
Символка твору, використана автором, пронизуе структуру роману, сприяе глибшому розкриттю його щейно-тематичноТ основи та свое-рiдностi поетики роману, художньоТ системи митця.
Ще однiею важливою особливiстю роману е використання лейтмотиву. "Орхан Памук використовуе лейтмотиви, що характеризуюсь героТв, у стилi Томаса Манна", - пише дослщниця Гюрсель Айтач, видiляючи наступнi приклади, - "мруження очей панi Ыган, незг-рабнiсть Мелек, використання Омером iменi Фатiх, звертання до Зiя - "привид", через його постшне наслiдування iнших" [6, 278]. Окрiм того, письменник використовуе лейтмотиви, що характеризують пев-ну культуру, певн погляди на свiт. Лейтмотив протистояння Сходу-
Заходу постiйно присутнiй у творi. Власне кажучи, це характерна ознака майже вах ромашв Орхана Памука.
Лейтмотивом приходу чи вщходу з будинку в Ышанташи е дзе-ленчання дзвiночка, прикртленого до дверей саду.
Помiчаемо у роман й використання автором технки лгтературно-го цитування - це, наприклад, уривки з газет: "Наш прем'ер-мшютр зустрiвся у Парижi з урядовцями. Було досягнуто позитивних змш у справi Хатая" [6, 181], реклама, знову ж таки з газети: "Захищений пристрш-охолоджувач Бурла: Фрщждер" [6, 182], оголошення в одному з поТадв: "Прохання не плювати в салонi" [6, 507]. Цитата з твору Голдерлша щодо протистояння Схщ-Захщ: "Схiд, подiбно до неперевершеного Деспота з силою та свалом, що слiпить очi, при-тискае людей до землi; людина там, перш нiж навчитися ходити, зму-шена вчитися ставати на колша, а перш нiж говорити - бити поклони в молитвГ [6, 273], вислiв Гiппократа, використаний Гете: "Мистецтво - вiчнiсть, а життя - мить" [6, 376].
Майстерне використання Орханом Памуком техшк внутршнього монологу та потоку свщомосп очевидне з наступних прикладiв. Чекаю-чи на лiкаря для хворого брата, Джевдет поринае у внутршнш монолог: "А що я роблю? Я працюю та незабаром одружуся. Мiй старший брат хворий, та вш мiцний як рiпа, помирати не збираеться. Жшка^рменка. Через роботу у мене не залишаеться часу на кохання. Нарешт я одружуся. Чекати - це нестерпно! А що написано там на с^?" [6, 480].
Ще один приклад. Рафк, який розмовляючи з Османом, на якусь мить заворожено дивиться на хмари в неб^ а думка лине: "Невелика групка хмарок наздоганяе шшу, що трохи попереду. Вш прошепо^в: "Членська дота^я... Так, я маю прийняти ршення. Таке враження, нiби цi хмарки чекають, поки Тх наздоженуть шшк.. Членське асигну-вання. Я помру. Ва ми помремо. Вони хочуть, щоб я заплатив членське асигнування... Вони правк.. Пiзнiше зможу все обмiркувати. Нехай Осман робить, подивимося, чи зможе... Хмарки наближаються одна до одноТ. Чому я нервуюся через такi дрiбницi? Сьогоднi сходив на футбол. Фенер-Вефа 1:0. А зараз повертаемося додому. Осман гшваеться через те, що я не вчинив так, як йому хоттося. Вш пра-вий... Однак вс ми помремо!" [ 6, 438].
Нара^я мае аукторiальний характер. Письменник описуе героТв так, нiби вш вища сила, якiй все вщомо про життя персонажiв до найдрiбнiших деталей. Показовою щодо цього е сцена смерт Джев-дета: "Ляжу пiсля обiду!". Потiм вiн зрозумiв, що не може дихати. Якось, коли вш був маленький, його залишили в юмнатк Причинили дверк "Дверi чи ковдру?" Швидше, що ковдру, а зверху ав його стар-
ший брат Нусрет: вш натягував ковдру для того, щоб малий не виб-рався з-пщ не!'. Джевдет теж не м^ дихати. Я маю дихати! - подумав вш. Раптом вш згадав про лiки. А по™ почув, як хтось пщымаеться сходами. Це несуть мiй чай... Якби мен заснути... повiтря? Це криза... Коли вона мине, на мене будуть сваритися... Ляжу в лiжко... Посплю... Вш почав думати, як шсля успiшно перенесено! серцево! кризи пiднiметься з лiжка та обiйме кожного. Раптом йому здалося, що сттець пiднявся у пов^ря, а стiл наблизився до нього. Вш зро-зумiв, що сильно вдарився головою об стт, що не може дихати i задихаеться так, як багато рош тому пiд ковдрою. Вiн напружив усе тто для того, щоб не вдаритися головою ще раз та, збагнувши, що сил не залишилося, подумав: Я вщчуваю себе так, як тодi пiд ковдрою. Жшка на мене дивиться, кричить, летить чай з пщносом... А пщ ковдрою тихо й кромшно!" [6, 201].
Головний роздт роману написаний вiд третьо! особи, а "Зошит споминiв" - невеличка частина роману вщ першо! особи. Нара^я зга-даного роздiлу бтьше схожа на оповiдь, анiж на художнш твiр. На-приклад, запис у п'ятницю, 24 грудня: "Хвороба не минула. Температура тримаеться однакова. Почала нити спина вщ довгого лежання у лiжку. Все, що я роблю цтий день, - читаю газети, як Обломов, не-мiчно лежу. Знову читаю Вольтера, Руссо, газети - альтернативи немае. З лiжка шертно дивлюся на дерева та небо, як видшються з маленького вiкна. Це все, що я роблю день у день. Меш соромно за свое слабке та виснажене тто та гниючу вщ бездн душу" [208, 235].
Загалом позитивно оцшюючи роман Орхана Памука "Пан Джевдет та його сини", турецький лггерознавець Гюрсель Айтач цтком слуш-но критично висловлюеться з приводу лексичного рiвня твору. Дослн дниця зупиняеться на вживанн Памуком слова "серце", що мае у турецькш мовi певну специфку. Справа в тому, що юнуе два слова на його позначення - питомо турецьке "уигек" та запозичення з арабсь-ко! - "ка1р", останне часпше використовуеться у переносному значены. Автор роману не зовам точно вщтворюе особливост згадано! лексеми. На сторiнцi 201 головний герой Джевдет, вщчуваючи бiль злiва, зойкнув: "Мое серце!" (Уигедт), вiдтворивши правильний вжиток слова „серце" як органу тта. Однак у назвi одного з розд^в "Голос серця" (Уигедт sesi) правильнiше було б ужити лексему "ка1р" замiсть "уигек", переконана Гюрсель Айтач [141, 282]. Наступною тюстра^ею лексич-них помилок письменника е калькування висловiв з шоземно! мови, що не прижилися на турецькому rJрунтi. "Як тiльки люди, о Боже, живуть пiд цим небом" [208, 406] (досл. переклад виразу Ne ^ап1аг var, уа rabbim §и додип altmda) не властивий турецькiй мовi вислiв, краще сказати не
пiд небом, а у "цьому свiтi, на землГ (°и dйnyada, °и yer'yйzйnde). Чи ви^в - "вдягатися тепло" фсак giyinmek), вжитий у романi турецькою, у нормативному вжитку означае, як "вдягатися товсто" ( ка1т giyinmek).
Роман Орхана Памука "Пан Джевдет та його сини" справдi заслу-говуе на особливе мiсце в новп~нш лiтературi Туреччини. Твiр, а вш е першою прозовою спробою письменника, привертае увагу новаторством у використанн наративних технiк европейського зразка, побу-довою сюжетних лшш та власне темою, що шшими прозаиками до Орхана Памука не порушувалося, - життя заможного класу.
В основi ситуацiй, описаних у роману лежать складнi конфлiкти, в яких персонаж змальовуеться у широкому со^альному контекст як активно дшчий iндивiд.
Проведене дослiдження пiдтверджуе думку, що твiр Орхана Памука „Пан Джевдет та його сини", який мае новаторський характер, посщае чтьне мюце в турецькiй романютиц останньо''' четвертi ХХ сторiччя. Роман-рка, або роман амейноТ хронiки представлений у лп~е-ратурному дискурсi Туреччини досить широко. Зокрема, це твори Якуба Кадрi Караосманоглу, якi охоплюють перiод Танзимату аж до 1960-их рокiв. Це знову розповiдь про ам'Т дрiбних помiщикiв, з паралельним панорамним показом розвитку турецько'' юторп того перiоду (романи "Будинок пщ аренду", "Батько Нур", "Анкара", "Панорама", "Содом i Гомора", "Дикий"). Романи згаданих письменникв дiйсно схож1 в щей-но-сюжетному аспектi, якщо не брати до уваги ту особливють, що описаний юторичний перiод у памуквському романi - це амдесят рокiв, тодi як Кадрiосманоглу брав юторичний промiжок найбiльше у п'ятнадцять - двадцять рош" [5, 134].
Роман "Пан Джевдет та його сини" надтений вама ознаками шди-вiдуального стилю письменника, що буде проявлятися й у подаль-ших творах романiста: елементи монтажу тексту з постшними цитатами з шших лiтературних творiв, занурення у минуле з рiзким переходом у площину реальности довгi, за висловом самого письменника, "барочнГ речення.
На роман помiтний вплив романютв дев'ятнадцятого столiття. Власне, й сам Памук пщтверджуе це: "Коли я писав роман "Пан Джевдет та його сини", я насттьки захоплювався лгтературою Х1Х столiття, що нав^ь не помiчав и впливу на сво'' твори (...) Познайомившись з проза'ками ХХ столiття Вiрджинiею Вулф та Вiльямом Фолкнером, зокрема модерним американським романом, зумiв позбутися такого впливу. Я переосмислив поняття норми в лгтератур^ зрозумiв, що свiт л^е-ратури - це св^, що не мае жодних кордошв та обмежень" [ 7, 13]. Так, Втьям Фолкнер мiфологiзуе свою батькiвщину. У його творах,
зокрема „СарторисГ, „Америка - це кров, шт, праця i щоденний побут американ^в, це Тхня молода iсторiя, це старi боги ^ан^в i нова вiзiя американського щастя. Фолкнер творив новий м^, вщшукуючи в струн-косri та послщовносп Нового Свiту прихованi початки суто американсь-коТ химерностi та iррацюналiзму" [2, 130]. Орхан Памук, у свою чергу, повертаеться у своТх романах до суто нацюнального колориту, зану-рюеться в суфшську лiтературу, намагаеться максимально точно вщтворити менталiтет туркiв. Усi його романи пройнят таемничiстю невiдомого Сходу, що чаруе своею невичерпнютю. У роман „Пан Джевдет та його сини" Орхан Памук акцентуе увагу на побуп, бажаю-чи побачити зворотнш бiк речей через утаемниченiсть. ГероТ роману нагадують маркесiвських (Габрiель Гарая Маркес), також живуть в оргашчному свiтi. „Вони борються i страждають, не розiйшовшись iз своТм часом, бо пов'язан з ним i буттям через мiт" [ 2, 131]. Через м^ проходить i памукiвська iронiя, знову перегукуючися з iронiею Маркеса, а це, як вщзначив М. Бахтiн - „народний смiх".
Лiтература
1. Манн. Т. Буденброки/ Пер. з HiM. G. Попович. - Кив «Днтро», 1973. - 591 с.
2. Keim С. М. Основи герменевтики: Навч. noci6. - К.: Вид. дiм „КМ Академiя", 2003. - 192 с.
3. Литературная энциклопедия терминов и понятий/ Под ред. А. Н. Николюкина. - М.: НПК «Интелвак», 2001. - 1600 ст.
4. Памук.О. Сшг/ Пер. з тур. О.Б.Кульчинського. - Харш: Фолю, 2006. - 476 с. - Ртература.)
5. Ayta3 G. Зaрdaю Тьгк Romanlara bzerine Sncelemeler. - Ankara: Gьndoрan yayэnlarэ, 1999. - 384 s.
6. Pamuk O. Cevdet Bey ve Ogullari. - istanbul: ileti§im, 1991. - 616
7. Pamuk O. Öteki Renkler. Seqme Yazilar Ve Bir Hikaye. - istanbul: ileti§im Yayinlari, 1999. - 440 s.
8. http://www.orhanpamuk.com.
9. www. nobel. com.
