CC BY
22Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 1. 2010 г. С.11-18.
УДК 340.12
«ВИКЛАД СУТ1 ЗАКОН1В ОСМАНСЬКО1 ДИНАСТП» ХЮСЕЙНА ХЕЗАРФЕНА
Кащенко С. Г., Лотаков А. О.
Таврйький нащональний утверсишеш iм В. I. Вернадського, Смферополь, Украгна
«Виклад сут закошв Османсько! династи» - один з творш вiдомого турецького автора друго! по-ловини XVII столптя. Вш е важливим джерелом юторп права середньовiчно! Туреччини, дае конкрет-не уявлення про це право, свiдчить про його особливостi та тенденцп розвитку, про стввщношення в ньому шарiату i державного законодавства.
Ключовi слова юлам, шарiат, султан, диван, фетва, вакуфи, харадж.
«Виклад сут закошв Османсько! династи» - це один з твор1в вщомого турецького автора друго! половини XVII столптя. Вш належав до стану улем1в, тобто мусульманского духовництва, у вщанш якого в середньов!чнш Турецькш держав! були право, суд ! осв!та. Хюсейн був близький до придворних к!л, брав участь у р!зних державних акщях, у в!йськових кампан!ях ! був довол! осв!ченою людиною. Тому й отримав пр!звисько Хезарфен, що по-турецьки означае «знавець», «ерудит». Мав вш ! деяке в!дношення до нашо! кра!ни, п!вденна частина яко! в роки його життя входила доскладу Турецько! 1мпер!!. У 1675 р. брав участь в облоз! турками Львова, а в 1683 р. - Чигирина.
Вщомост про Хюсейна Хезарфена, що наводяться в турецьких !сторичних джерелах ! про нього особисто, ! про його службову ! творчу д!яльн!сть, довол! об-межен!. Про себе у власних творах автор майже жодно! шформацп не наводить. Проте в донесеннях ! мемуарах !ноземних, перш за все французьких дипломата, акредитованих у Стамбул! в 60-80 роках XVII стол!ття, про нього мютиться певна шформащя [1].
Перу цього автора належать два юторичш трактати - «Очищення !стор!! прави-тел!в» ! «Дивн! под!!». У них наводиться запозичений ним з р!зних бшьш давн!х турецьких джерел конкретно-юторичний матер!ал, у тому числ! ! легендарного характеру, з юторп турецько! династ!! Осман!в.
Менш вщомий трет!й тв!р !сторико-правового характеру Хюсейна Хезарфена -«Виклад сут! закошв Османсько! династ!!». Тож, дослщження зазначеного твору е актуальним завданням науки юторп права, спроба якого (дослщження) ! е метою дано!статп.
«Викладом» у середньов!чн!й Туреччин! називали письмов! допов!д!, як! велик! в!зир! подавали султанам. Зазвичай у них викладалися основн! засади питань, що обговорювались на зас!даннях державно! ради, ! прийнят! за ними ршення, як! по-давалися на затвердження монарха.
Хюсейн Хезарфен, хоч ! не був великим в!зиром, але був людиною, добре обь знаною у веденн! державних справ. Його третш тв!р також передбачався для допо-в!д! султанов! Мехмеду IV (1648-1687 рр.)
«Виклад суп закошв Османсько! династп» зберiгся в нечисленних рукописних кошях. Три з них мiстяться за межами сучасно! Туреччини.
Галлан А., секретар французького посольства в Туреччиш, у 1686 р. зробив ла-тинськими буквами кошю цього трактату, яка ниш збер^аеться в Нацюнальнш бiб-лiотецi Франци [2, с. 236]; венещанський посол у Туреччиш Д. Донадо придбав кошю рукопису цього твору в 1683 рощ i переклав деякi мюця з нього iталiйською мо-вою. Нинi цей рукопис мiститься в бiблiотецi Марсилiна у Венецп [3, с. 103].
Одна з копш була придбана Толстим П., при перебуванш його на початку XVII столотя послом Росп в Туреччиш. Ниш вона збер^аеться в Рукописному вщдш Азiатського архiву Санкт-Петербурзького вщдшення 1нституту сходознавства Ро-сшсько! академп наук [4].
Не раз робилися спроби перекладу «Викладiв сутi закошв династи Османа» на eвропейськi мови. Проте вони до цього часу не реатзоваш.
Орешкова С. Ф. переклала росшською мовою й опублшувала 2 глави цього твору - «Про закони кримських хашв, закони найясшшого походу i султанськi за-кони» i «Роз'яснення законiв про благородш улеми i правила видачi бератiв (султан-ських указiв)» [2, с. 265-289].
Цей твiр складаеться з 13 тематичних роздiлiв. У них видшеш пiдроздiли, що мютять вiдомостi про регулювання окремих вцщв правовiдносин у середньовiчнiй Туреччинi. Серед них - «Улеми», «Про закони, що стосуються шейх-уль-юлама», «Закон про обов'язки», «Закон про кадiаськерiв», «Закон про фетви» (про юридичнi постанови, винесеш на пiдставi шарiату уповноваженими на це мусульманськими духовними особами), «Закон про iерархiчний порядок», «Закон про вчителiв султана», «Платня кадiаськерiв», «Розповiдь» (про порядок призначення на посаду уле-мiв), «Пдшсть» (улемiв), «Покарання», «Закон про правила складання бератiв i роз-поряджень» i так далi.
На сторшках 126а-129б Санкт-Петербурзького рукопису розмiщенi як складова частина твору витяги з канун-наме (зведень закошв) султана Мехмеда II Фапха, яю, за справедливим твердженням автора, стали основою всього середньовiчного туре-цького законодавства.
При роботi над сво!м трактатом Хюсейн Хезарфен використовував канун-наме, що виникали в Османсько! iмперil пiд час правлiння не лише Мехмеда II Фапха (1444-1446, 1451-1481), але й султанiв Селiма I Явуза (1512-1520) i Сулеймана I Ка-нунi (1520-1566), а також iншi турецькi середньовiчнi нормативш матерiали.
Автор так про це пише на початку свого твору (арк. 2а, 2 б): «Я запозичував з канун-наме i юторш, зi старих i нових дедотерiв (нормативно-правових актiв з фi-нансових питань) канфцелярil найяснiшого дивана, вщомосп про чиннi закони дивана, що ддать... та iншi османсью закони, зiбравши все це i поеднавши воедино, резюмував все в цш книзi i дав 1и назву «Виклад сутi законiв Османсько! династi!» [2, с. 238]. Використовував Хюсейн Хезарфен i матерiали, запозичеш ним з праць iнших середньовiчних турецьких авторiв.
У творi мютяться чималi за обсягом та цiкавi за змiстом вiдомостi про законо-давчу i законозастосувальну дiяльнiсть султашв, дивана, великих вiзирiв та шших вищих посадових осiб, а також про нормативне регулювання окремих видiв право-
«ВИКЛАД СУТ1ЗАКОН1В ОСМАНСЬКО!ДИНАСТП»..
вщносин, у тому чи^ державного устрою середньовiчно! Туреччини, !! адмшютра-тивного подшу, структури i повноважень центральних i мiсцевих органiв управлш-ня, державних доходiв i витрат, сощально! структури населення, органiзацi! зброй-них сил, обов'язкiв рiзних придворних службовщв i так далi. Чималу увагу автор придшив викладу правових основ регулювання оподаткування. Вказуеться, що воно регламентувалося не лише нормами шарiату, але й державними законодавчими постановами, що виходили за меж мусульманського права.
Авторами, що вивчають юторда середньовiчно! Туреччини, «Виклад суп зако-нiв Османсько! династi!» використовуеться поки що недостатньо. Окремi матерiали конкретного iсторичного i правового характеру, запозичеш з нього, використовува-ли у сво!х працях лише деяю турецькi й арабськi iсторики. Це можна сказати про «Загальну юторда держави Османа» Сертоглу М. [5] «1сторда iмперi! Османа» Узу-нгарсилi I. [6] «Iсторiю Османiв» Оргук^бн-Адша [7].
Недостатньо використовують третiй твiр Хюсейна Хезарфена i автори, що вивчають юторда права середньовiчно! Туреччини [8]. У Роси окремi вiдомостi юто-рико-правового характеру з цього твору використовувалися в публшащях Смирнова В. Д. [9], Твертново! А. С. [10] i Петросяна I. Е. [11].
«Виклад суп закошв османсько! династп» як об'ект самостiйного вивчення теж ще мало використаний. Лише шмець Вурм Х. у 1971 р. опублшував книгу «Осман-ський юторик Хюсейн б. Джафер, на прiзвисько Хезарфен, про стамбульське сусш-льство друго! половини XVII столiття [3]. Проте в нш порiвняно мало йдеться про самого Хюсейна i його юторико-правовий твiр, а в основному про стамбульсью придворнi кола друго! половини XVII столотя. Порiвняно недавно з'явилася стаття Орешково! С. Ф., у якiй коротко, значною мiрою у виглядi анотацi!, характеризуются всi три твори Хюсейна Хезарфена. У статп обгрунтовано говориться про те, що його юторико-правовий трактат е важливим джерелом для вивчення законодав-ства i сощально-пол^ично! структури середньовiчно! Туреччини [2, с. 228-256].
«Виклад суп закошв Османсько! династи» мав певну полiтичну спрямованють, на яку звернув увагу ще тогочасний французький посол у Стамбулi де Нуанжель. Вш характеризував його автора як «практично мислячого, науково обдарованого незвичайного османа, який дивиться на Свропу з вщомим захопленням i дивиться на стан свое! кра!ни з повною меланхолiею i безнадiйнiстю» [3, с.131-132].
Дiйсно, хоч Орешкова С. Ф. з цим i не згодна [2, с. 236], Хюсейн Хезарфен ви-являв защкавлення до державного будiвництва у захщноевропейських кра!нах, по-рiвнював з ними з цього погляду Османську iмперiю, а висновки з цього порiвняння робив не на користь Османи [3, с. 129-130]. Проте автор виступав не стшьки за ви-користання в Туреччиш досягнень захщно-европейського державного будiвництва, скiльки за змщнення турецько! державностi за рахунок використання !! внутрiшнiх ресурсiв - шляхом подолання беззаконня i корупци в дiяльностi державного апара-ту, змши його кадрового потенцiалу.
Хюсейна Хезарфена дуже хвилював поганий, з його точки зору, стан державного управлшня в сучаснiй йому Туреччиш. Вщповщальнють за це вiн покладав на Мехмеда IV i на його найближчих попередникiв на султанському трош. «Падишах (як абсолютний монарх), - тдкреслював вiн, - вщповщальний за всi справи у дер-
жав!. Вш не може позбавитись вщповщальност!, кажучи, що цю справу вш комусь доручив. Падишахов! необхщно знаходити кращих пом!чниюв. Несправедливим школи не давати посад. У руки гнобител1в вщдавати реайю (селян) р1внозначно тому, що вовюв впускати до отари « [2, с. 288]. Основна спрямованють зазначеного твору - заклик до влади, до додержання державних закошв, яю, на вщм!ну вщ попе-редшх час1в, «забут I перестали д1яти» [2, с. 252].
Тв1р Хюсейна Хезарфена мав не лише полгтичну й державно-правову спрямованють, але й точного адресата - султана Мехмеда IV, на пр1звисько Авдюи (Мис-ливець), що царював тодь Це був дуже легковажний турецький монарх, який майже весь свш час присвячував розвагам, оргашзацп свят, полюванню, музищ, живопису, поезп, юторп, перебудов! { прикрашанню. А безконтрольне управлшня державою султан передав особам, як довели !! до катастроф1чного стану.
Це викликало в Хюсейна Хезарфена неприйняття { засудження. Сво!м твором вш прагнув «перевиховати» Мехмеда IV, спонукати його до законодавчо! 1 законо-застосувально! д1яльност1, до активно! участ в управлшш державою 1 до постшного контролю за д!яльнютю державного апарату, до боротьби проти беззаконня, свавш-ля { корупци.
Важливе значення для ефективно! роботи державного апарату мало, на думку автора, комплектування його, особливо його верхньо! частини, пдними людьми -лише за !х д1ловими якостями, а не з шших причин.
Головну роль в держав1 Хюсейн вщводив монархов1. Саме цим вш пояснював ефективне функц1юнування державного апарату в Османп { !! здобутки на зовшш-ньопол1тичн1й арен1 в середиш XV - середин1 XVI стол1ть. «П1д час колишн1х, - писав вш з1 схваленням (арк. 80а його трактату), - тепер загиблих османських велич-ностей - султана Мехмеда, султана Сел1ма, султана Сулеймана, та буде над ними милють Аллаха, велич високого султанського престолу велико! султансько! династп Осман1в була под1бною до сяяння сонця на небесах. I дшсна причина цього в тому, що в той час при султанському двор! знаходилися лише пдш люди, що володши талантом, мали пошану, доброчесн!сть ! мудр!сть. Це був час спокою ! безпеки, коли неосв!чених не було ! посади розподшялися по заслуз!» [2, с. 277]. Хусейн Хезар-фен прагнув переконати Мехмеда IV у тому, що для нього найбшьш пдним для на-сл!дування султаном минулого був Сел!м I:
«I якщо поглянути з точки зору справедливости то не було серед монарх!в благословенного османського роду настшьки блискучого падишаха, як згаданий вище падишах Сел!м Хан. Ця пдна особа була вс!м в!дома, як втшення моральност! та доброзичливост!, як охоронець загально! мудрост!, володар прекрасно! зовшшност! ! чудового красномовства, досконалий знавець чудових персидських, турецьких ! арабських в!рш!в». Цими особистими якостями Сел!ма I, багато з яких були прита-манн! Мехмеду IV, досто!нства Сел!ма I не обмежувалися. Велике позитивне значення мали його шш! особист! якост!, як! сприятливо позначалися на стан! державних справ.
«Вш б!льше, - шдкреслював в своему твор! Хюсейн Хезарфен [арк. 81а], - прагнув звшьнити вщ горя простих людей, шж опанувати весь свт На вс!х вищих державних посадах при ньому були люди справедлив! ! пдш сво!х ранпв. В!дносно ни-
«ВИКЛАД СУТ1ЗАКОН1В ОСМАПСЬКО! ДИПАСТ1!»..
жчих, тдлих i недостойних людей разом з доброзичливютю вiн висловлював суво-рють. Жодною службою вiн не нехтував. З неосвiченими багатiями вiн соромився мати розмови, був великославним i мудрим падишахом» [2, с. 278].
Звичайно, автор твору дуже iдеалiзував Селiма I: вiн приписав цьому монарховi i тi риси, яю йому були невластивi. Зокрема його твердження про те, що цей султан «бшьше прагнув звiльнити вщ горя простих людей, нiж опанувати весь свiт», не вiдповiдае дшсносп. При ньому агресiя держави осмашв проти сусiдiв i не лише проти них досягла свого апогею. Вш завоював i ввiв до складу Туреччини вс араб-сью кра!ни, що iснували тодi на Близькому Сход^ в Месопотамi!, на Аравшському пiвостровi i в швшчнш Африцi. Селiм I невипадково отримав прiзвисько Явуз, тоб-то Грiзний. Вiн силою захопив султанський престол, поваливши з нього свого батька Баязща II. Пюля цього за його наказом i при його особистш участi було закатова-но 18 його рiдних бра^в, у яких вiн бачив можливих претендентiв на султанський престол. Загальновщомо, що цей султан вiдрiзнявся винятковою релшшною нетер-пимiстю, причому не лише до не-мусульман. У 1513 рощ вш наказав повбивати у сво!й державi мусульман-ши!тiв чоловiчо! стал у вiцi вiд 7 до 70 роюв, що й було тд контролем султана в основному виконано. У 1515 рощ на засщанш дивана у присутност шанованого ним муфия султан наказав великому вiзировi винищити всiх тих християн, яю вiдмовляються прийняти iслам.
№ муфтш, нi великий вiзир не наважилися заперечувати, але таемно порадили грецькому патрiарховi зустрiтися з султаном. Щд час аудiенцi! патрiарх нагадав Се-лiму I, що його дщ султан Мехмед II Фапх пiсля завоювання Константинополя дав урочисте зобов'язання - гарантiю сво!м шдлеглим християнам не гнобити !х. Це на-гадування мало позитивний вплив на султана i його наказ про винищення християн не був здшснений [12, с.119]. Проте державний апарат при ньому дiяв ефективно, казнокрадство i свавiлля чиновникiв, дшсно, були мало поширенi, бо за це у будь-який момент можна було втратити голову. Пщ час його правлшня з'явився i новий, точнiше помiтно оновлений канун-наме, що законодавчо закрiплював i доповнював регламентащю шарiатом кримiнальних i цившьних правовiдносин.
У своему творi Хюсейн Хезарфен дав Мехмеду IV i деяю конкретнi рекоменда-цi! щодо того, що йому необхщно зробити, аби державш справи, управлiння державою покращилися. Для цього вш рекомендував султановi, перш за все, ч^ко розме-жовувати функцiю оргашв управлiння i !х посадових ошб, добитися дотримання ними суворо! фшансово! дисциплiни, здiйснювати постiйний контроль над ушма сферами державного життя, над державними доходами i витратами i навiть за цiна-ми на ринках [2, с. 255].
Аби закони дотримувалися, а держава процвiтала Хюсейн Хезарфен також радив Мехмеду IV «хоча один раз на тиждень запрошувати для бесщ мудрих i безко-рисливих, особливо тих, хто не прагне до посад, знае юторичну науку..., не обража-тися на !х слова..., не слухати плггок про них» [2, с. 254].
Султану також пропонувалося здшснювати постiйний негласний контроль за дiяльнiстю всiх державних i релшшних органiв i !х керiвникiв, за вшма пiдданими, але незвичайними методами. «Падишахам - вказував автор у своему юторико-правовому творi [арк. 77б], - необхiдно знати, використовуючи для цього таемних
лазутчиюв, все про справи в1зир1в, улем1в, ем1р1в { вс1х придворних службовщв { мешканщв держави, про те, що сам1 вони про себе знають. I якщо так буде, то в сер-щ кожного буде панувати страх, що змусить його утримуватися вщ поганих справ» [2, с. 273]. За зловживання { порушення закошв Хюсейн Хезарфен рекомендував Мехмеду IV, за прикладом сво!х видатних попередниюв - султашв, суворо, аж до страти, карати всяку посадову особу: «Якщо вона здшснювала несправедливють [арк. 43б], з нею (рашше) розправлялися, I це було гарним прикладом для шших» [2, с. 247].
Багато що в сташ управлшня державою, на думку автора твору, залежало вщ ефективно! д1яльносп великого в1зира, що стояв на чол1 державного апарату. З ще! точки зору, вш дуже критично оцшював д1яльшсть великого вез1ра Кара Мустафи (1676-1683) { рекомендував Мехмеду IV призначити сво!м великим в1зиром шшу, бшьш гщну для ц1е! посади людину, яка б працювала так, як П1р1 Мехмед-паша, великий в1зир Сел1ма I 1 Сулеймана I. Одночасно Мехмеду IV пропонувалося контро-лювати його д1яльнють. «У (султашв), - писав Хусейн Хезарфен (арк. 81а), - була повна дов1ра до нього, коли той видавав розпорядження султанату I хал1фату у справах в1ри { свиу. Покшний великий в1зир кожного разу до ошвноч1 радився { не спав, вивчаючи вщомосп про те, що вщбуваеться в Османсько! 1мперИ , знаходячи користь для мусульманських справ.
Вщносно цього султани таким чином проявляли увагу: часто, 2-3 рази за шч, палацов1 сторож1 тд якимось приводом заходили подивитися, чи займаеться паша мусульманськими справами. Коли ж наставало наступне засщання султанського дивану зранку, у високш присутносп вш розпов1дав про вс1 т1 важлив1 справи, як1 го-тував уноч1. В1н не мирився з проявами в мусульманських кра!нах, що входили до складу Османсько! ¡мпери, будь-яких утиск1в { кривди» [2, с. 278].
Вину за те, що державна система в Туреччиш перестала ефективно д1яти, що процвнало беззаконня, Хусейн Хезарфен покладав не лише на Мехмеда IV, що усу-нувся в1д державних справ, але й на нашу сшввгтчизницю Настю Л1совську, в1дому тд 1м'ям Роксолана - улюблену дружину Сулеймана I. Вш звинувачував !! в тому, що внасл1док !! 1нтриг, направлених на те, аби зробив подальшому свого сина Сель ма султаном, старший син Сулеймана I, Мустафа був безтдставно звинувачений у зрад1 1 страчений. «Неспод1вано ж1ноча хитр1сть Роксолани { омана великого в1зира Рустем-паш1, - вказував автор твору, - ввели в оману володаря Сулеймана I 1 спону-кали його вбити сина. Був усунений шах-заде Мустафа, за вс1ма сво!ми якостями г1дний бути в майбутньому султаном» [2, с. 279].
Син Роксолани дшсно тсля смерт1 Сулеймана I став султаном тд 1м'ям Сел1ма II (1568-1574). Д1яльн1сть його Хюсейн Хезарфен (1 не лише вш) оц1нював повшстю негативно: «Загальна думка всього народу така, - вважае вш [арк. 81а], - що саме з цього часу порядок, що юнував рашше, став порушуватися. 1з пануванням неприбо-рканого Сел1мо II, сина володаря Сулеймана I, псування, озлоблення сердець, наси-льства багаточисельних людей стали явними» [2, с. 279].
1слам мав виняткове становище в державному управлшш, правовому регулю-ванш { повсякденному житт1 п1дданих султана в держав1 Османа. Тому Хюсейн Хезарфен не мш обшти мовчанням питання про взаемов1дношення юламу { держави,
«ВИКЛАД СУТ1ЗАКОП1В ОСМАПСЬКО! ДИПАСТ1!»..
свтеько! i духовно! влади в ньому. Вш рекомендував Мехмеду IV як абсолютному монарховi для змiцнення турецько! державносп, використовувати i ту, i шшу. «1с-лам, - пiдкреслював вш, - стовбур, а держава е подiбною до його гiлок. Шейх-ульт-iслам - лише голова юламу, великий вiзир - лише голова держави, а щасливий падишах - голова !х обох» [2, с. 281]. Для подолання беззаконня i свавiлля з боку чи-новникiв Хюсейн Хезарфен рекомендував султановi позбавити !х можливостi само-стшного тлумачення шарiату i законiв. Право на це вш визнавав лише за шейх-уль-iсламом за допомогою видавання ним фетв (спецiальних грамот). Тому Хюсейн Хезарфен закликав шейх-уль-юламу, свого сучасника, активно тлумачити за допомогою видання фетв приписи шарiату i законiв.
У середньовiчнiй Туреччинi бiльшiсть фетв шейх-ульт-юламом видавалися що-до конкретних запипв, пов'язаних з релiгiйними, комерцiйними i податковими справами, пiдданих султана i посадових осiб. У багатьох з них йшла мова про вре-гулювання земельних суперечок та питань землекористування.
Особливо був вщомий активним тлумаченням положень шарiату i законодавст-ва iз земельних справ Абуссууд-еффендi - шейх-уль-юлам при Сулейманi I, успад-кувати приклад якого Хезарфен закликав ддачого шейх-уль-iслама. «У зв'язку з потребами народу i деякими шшими обставинами, - повiдомляв Хюсейн, - на його розгляд надавалось багато запипв iз земельних справ, на як вiн давав тлумачення шарiату i законiв дуже оперативно. До нього було стшьки звернень про фетви, - писав автор твору (арк. 92б), - що вш починав писати вщповщ шсля вранiшнього намазу, а закшчував i оголошував пiсля вечiрнього азана (молитви). Один раз вш дав 1412 фетв [2, с. 284].
Причиною численних суперечок i лихварства в питаннях землекористування було те, що в середньовiчнiй Туреччиш правовий статус земель i земельного корис-тування був певною мiрою iнший, нiж у кра!нах класичного мусульманства (арабсь-ких). Вiн значною мiрою йшов у розбрiд з постановами шарiату. Якщо в мусуль-манському правi землi дiлилися на харадж i десятину, то в Османи пiд час !! завою-вань захопленi землi не були подшеш як вiйськовий здобуток, а були включеш до розряду державних, якi могли здаватися лише в оренду землекористувачам.
Хюсейн Хезарфен вказуе на те, що у фетвах необидно роз'яснювати, з яко! причини продаж землi i придбання !! селянами, що господарювали на них, немож-ливi, незважаючи на те, що це i абсолютно не вщповщае священному шарiату [2, з 249]. Як приклад автор наводить слова з фетви шейх-уль-юлама Кемаль-заде, яю роз'яснювали за запитом одного з власниюв тiмаров (земельних пожалувань за вш-ськову службу), чому ж не дозволяеться продаж землк «Власник тiмару, продавши право користування землею землеробовi, отримуе право на звичайш податки i пода-тки, визначеш шарiатом. Оскiльки анi власник пмара, анi той, хто користуеться час-тиною його землi (раяйят), не е власником землi, тому ш !! продаж, нi дарування, нi вiдмова у вакф (для церковних i добродiйних потреб) не дозволеш» [2, с. 249].
Викладене дае пiдстави для висновку про те, що «Виклад сутi закошв Османсь-ко! династi!» е важливим джерелом з ютори права середньовiчно! Туреччини. Ви-вчення його дозволяе мати бшьш конкретне уявлення про це право, виявити його
особливосп i тенденци розвитку, а також виршити питання про сшввщношення в ньому шарiату i державного законодавства.
Список лггератури
1. La Croix. Memoires du sieur de la Croix contenant deperses Relations tres curieuse de E'Emperi ottoman. - Paris. - 1684; Callfyl pendent son sesour a Constantinople. - Paris, 1881.
2. Османская империя. Государственная власть и социально-политическая структура. - М. : Наука, 1990. - 354 с.
3. Wyrm H. Der asmanische historiker Huseyn b. Ca'fer, genant Hezarfenn und die Ystanbuler Gefte der 17 / Н. Wyrm. - Sahrhundest. - Freiburg im Breisgau, 1971. - 245 р.
4.. Изложение сути законов Османской династии Хюсейна Хезарфена// Рукописный отдел Санкт-Петербургского отделения Института востоковедения наук «Русский академик». - Шифр Д 217.
5. M. Ceraz Ve M. Sertoglu. Mufassal Osmandi tarihi / М. Ceraz. - Ystanbul, 1968. - 423 р.
6. Uzungarsili Y. Osmanh tarihi / Y. Uzungarsili. - C. I-IV. - Ankara, 1951 - 1964. - 245 р.
7. Oruc ibn Adie.tevarih Al - I Osman . - Fr. Balinger . - Hannover, 1925. - 475 р.
8. Barkan O. L. 1070-1071 (1660-1661) tarihli osmanli butcesi ve bir mukoyese / O. L. Barkan - Yk -tisat fanultes mecmu-ast . - 1956. - № 17. - P. 124-130.
9. Смирнов В. Д. Кучубей Гомюрджанский и другие османские писатели XVII века о причинах упадка Турции / В. Д. Смирнов. - Санкт-Петербург, 1983. - 155 с.
10. Тверитинова А. С. Социальные основы турецких дидактических политико-экономических трактатов XVI-XVIII в. / А. С. Тверитинова - М. : Издательство АН СССР, 1960. - 525 с.
11. Петросян И. Е. Турецкий источник труда Mapcuubu u Stato militare dell imperio Ottomanno / И Е. Петросян// Тюркологический сборник. - М. : Наука, 1985. - С. 15-35.
12. Акад. Агатангел Кримський. Ьторш Теруччини. - К. : Друкарня Украшсько! академл наук, 1924. - 424 с.
Кащенко С. Г., Лотаков А. А. «Изложение сути законов Османской династии» Хусейна Хезарфена / С. Г. Кащенко, А. А. Лотаков // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Серия: Юридические науки. - 2010. - Т. 23 (62). № 1. 2010. - С. 11-18.
«Изложение сути законов Османской династии» - одно из сочинений известного турецкого автора второй половины XVII века. Оно является важным источником истории права средневековой Турции, дает конкретное представление об этом праве, свидетельствует об его особенностях и тенденциях развития, о соотношении в нем шариата и государственного законодательства.
Ключевые слова: ислам, шариат, султан, диван, фетва, вакуф, харадж.
Kashenko S., Lotakov A. «The Statement of fact the laws of the Ottoman dynasty» by the Husein Khezarthen / S. Kashenko, A. Lotakov // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2010. - Vol. 23 (62). № 1. 2010. - Р. 11-18.
«Statement of fact the laws of the Ottoman dynasty» - one of the works of famous Turkish author of the second half of the seventeenth century. It is an important source of medieval history of law in Turkey, gives a concrete idea of this law, evidence of its features and development trends, the ratio of the Shariah and its state law.
Keywords: Islam, Sharia, Sultan, divan, fatwa, Waqf, the tribute.
Надшшла доредакци 06.04.2010р.
