CC BY
69
55. Джером Френк. Юридичний реалізм I Френк Джером II Філософія права I за ред. Джоела Фейнберга, Джулса Коулмена; пер. з англ. П. Таращук. - К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2007. - С. 180-183.
56. Скурко Е. В. Эффективность правового регулирования международной торговоэкономической интеграции: Вопросы теории и практики [Електронний ресурс] I Е. В. Скурко. - Режим доступу :
57. Фурашев В. М. Виборчий кодекс України: системна інформатизація: монографія I В. М. Фурашев, Д. В. Ланде : К. : Синопсис, 2011. - 211 с.
58. Запити на інформацію [Електронний ресурс] II Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу :
H. Prikhod’ko
A CATEGORY IS «FACTORS» IN THEORY OF CONSTITUTIONAL PROCESS: CONCEPTUAL ANALYSIS
The paper explores the factor structure of the constitutional process as a historical and legal phenomenon, in particular, highlights the legal-linguistic nature of the "factors" as a category of the theory of the constitutional process in Ukraine.
Keywords: constitutional process, constitutionalization, factors, constitutional law.
УДК 342.52:314.7(477)
I. Д. Сліденко
ЩОДО ПЕРІОДИЗАЦІЇ ТА ЕТАПНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ В 1989-2012 РОКАХ
У статті розглядаються етапи конституційної трансформації в Україні в 1989-2G12 роках.
Мета дослідження полягає у науковому та науково-практичному аналізі особливостей конституційної модернізації як явища політико-правової дійсності на рівні базових суспільних відносин.
Поняття ««конституційної трансформації» застосовується у контексті зміни або заміни , тобто розвитку конституційного ладу, а також правової систему у цілому. Встановлено зв ’язок між конституційною трансформацією та
конституційної модернізацією, оскільки вони є взаємопов’язаними конституційно-правовоими явищами.
Дослідження теоретичних особливостей реалізації конституційної реформи в Україні дозволяє запропонувати низку удосконалень для узгодження розуміння деяких категорій конституційного права, зокрема визначення поняття « конституційна трансформація». При цьому слід акцентувати увагу на тому факті, що починаючи з 199G року, та перших концепцій Конституції, і до сьогодні, основним проблемним питанням стало визначення та практична реалізація найбільш адекватної для України форми державного правління. Крім цього дискусійними стали питання щодо форми територіального устрою, статусу вищих органів державної влади.
На вирішення вказаних проблемних питань теорії та практики мають бути спрямовані сучасні конституційно-правові дослідження, що вбачається вкрай актуальним для подальшого правового розвитку нашої держави.
Ключові слова: конституційна політика, міграційна політика, система органів управління.
Постановка проблеми. Насамперед слід відзначити високий рівень нестабільності української конституції, а отже її надзвичайно високу динаміку. З моменту проголошення незалежності, в Україні функціонувало дві конституції та один акт конституційного характеру - Конституційний договір 1995 року. При цьому двічі вносились кардинальні зміни в конституційний ландшафт України - 2004 року, шляхом внесення системних змін в форму державного правління, та 2010 року, поверненням до автентичного тексту 1996 року, в результаті рішення Конституційного Суду України. Конституційну динаміку України легко проілюструвати за кількістю проектів конституцій, та законопроектів щодо зміни Конституції 1996, створених після її прийняття. Заява тодішнього Голови Верховної Ради України О. Мороза, вже наступного дня після прийняття Конституції 1996 року, про необхідність внесення змін до щойно прийнятого Основного закону, компромісний спосіб прийняття Конституції, що дало привід колишньому Президентові України Л. Кучмі висловитися про не зовсім нормальний спосіб її прийняття, в цілому компромісний характер Конституції, незавершеність процесів конституційної трансформації, зокрема в частині дискусії про форму державного правління і форму територіального устрою - все це продовжило практику щодо необхідності подальшої конституційної трансформації, в контексті удосконалення або навіть заміни основного закону.
Активність суб’єктів права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення Конституції 1996 року неважко прослідкувати, зважаючи на кількість поданих законопроектів у 1997 - 2010 роках. Слід зауважити, що такого роду активність стосувалася обох сфер Конституції: державної влади та громадянського суспільства.
У сфері організації державної влади основна увага авторів пропонованих змін приділялася трансформації форми державного правління та конструюванню балансу влад, про що свідчить аналіз поданих до парламенту законопроектів.
Трансформувати форму державного правління загалом, пропонувалось шість разів - 1998, 2001, тричі 2003 та 2008 року
Здійснити конституційну деталізацію повноважень органів публічної влади пропонувалось в 2007 році.
Трансформувати статус окремих органів державної влади, зокрема конституційно-правовий статус Верховної Ради України та її органів (діяльність, повноваження, структура тощо) - пропонувалось чотири рази в 1997, 1999, 2000 та 2001 році. Розширення підстав дострокового припинення повноважень Верховної Ради - двічі в 2000 та 2001 роках. Розширити підстави для дострокового припинення повноважень народного депутата України пропонувалось чотири рази - двічі 1997 року, 2000 та 2001 роках. Обмеження або скасування депутатської недоторканності стало чи не найбільш дискусійною темою, оскільки законопроекти про корекцію Конституції в цій частині вносились сім разів - 1998, двічі 2000, 2007 роках та тричі 2008 року
Трансформацію статусу Президента України пропонувалось здійснити шляхом скасування інституту Президента взагалі, в 1998 році. Обмеження або скасування недоторканності Президента стало предметом розгляду чотирьох законопроектів в 2000, 2007 та двічі в 2008 році. Усунення Президента України з посади в порядку імпічменту розглядалось в законопроекті 1999 року.
Виконавчу владу пропонувалось удосконалити зокрема шляхом встановлення інституту представництва Кабміну в областях, містах Києві і Севастополі в 2008 році.
Судова влада ставала предметом неодноразового розгляду в частині судоустрою, статусу судів і суддів, тричі - в 1997, 2005 та 2006 роках.
Серед інших органів державної влади, статус яких пропонувалось удосконалити шляхом внесення змін до Конституції, можна вказати на Рахункову палату України, яку
пропонувалось трансформувати 1998 року.
Окремий аспект конституційної трансформації - удосконалення політичної системи в Україні, що, зокрема, виразилося в пропозиціях щодо удосконалення статусу політичних партій 1998 року.
Інший напрямок конституційної трансформації полягав в удосконаленні форми територіального устрою, зокрема в частині удосконалення адміністративно-територіального устрою України. Такого роду пропозиції розглядались в 1997 та 2003 роках.
Не менше уваги приділялося намаганням трансформувати сферу громадянського суспільства. Серед напрямків такого удосконалення, можна виділити інститут прав і свобод людини та громадянина, про що свідчить законопроект 2008 року.
Зміни в правовому статусі власності, шляхом введення до тексту Конституції терміну «колективна власність» замість терміну «комунальна власність» пропонувалось здійснити в 1997 році.
Надання російській мові статусу офіційної стало предметом неодноразового розгляду в 1998 та 2002 роках.
Соціальні стандарти двічі розглядались в 1998 році, серед окремо виділяється проект конституційного закріплення пенсійного віку, що розглядався 1997 року.
Нарешті, намагання створити сприятливі умови для розвитку громадянського суспільства разом із необхідністю покращення територіального управління відобразилося в проектах удосконалення системи місцевого самоврядування.
Зокрема деталізація статусу місцевого самоврядування двічі розглядалась 2003 року, а строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів - в 2010.
Слід також вказати на інший аспект вказаної проблематики - активне конституційне проектування, що насамперед знайшло свій вияв в серії конституційних проектів створених окремими науковцями, найбільш відомі з яких проекти М. Оніщука та В. Шаповала та політичними партіями - проекти БЮТ, КПУ, ВО «Свобода» та ПР.
Особливе місце в цьому ряду займають проекти української діаспори, зокрема Сержа Волконського, 33 нащадка князя Рюрика, прихильника ідеї українського монархізму, який разом з тим розробив досить довершений з точки зору архітектоніки та правової культури проект республіканської конституції.
Серед інших, можливо виділити «проект конституційних основ української держави в світлі програмових засад гетьманського руху» та концептуальні пошуки особливої української конституції, що зокрема знайшли свій вияв проекті Конституції, «засадничому Всеукраїнському проекті Конституційних норм і вимог», підготовленого 2007 року, представниками українського народу - суверену як власника Верховної Державної влади (П. Матвієнко, О. Філатович, М. Гуменюк, А. Висота, М. Грицай та ін.), оригінальність якого проявилась не тільки в архітектоніці, але навіть у особливі термінології (зачин, конституційні карби, конституційні конони, конституційні покони).
Серед усього різноманіття вказаних проектів викреслюється одна принципова проблема - відсутність єдиного погляду на форму державного правління та форму територіального устрою України. Вона і до сьогодні є основним питанням конституційної реформи.
Таким чином, можлива періодизація конституційної динаміки України на підставі виділення діючих конституцій.
I. Період 1990-1995 років характеризується функціонуванням Конституції УРСР 1978 року, та її адаптацією до потреб демократичного транзиту України.
II. Період 1995-1996 років характеризується паралельним функціонуванням двох
конституцій - Конституційного договору 1995 року та Конституції УРСР 1978 року, в частині, яка не суперечила останньому.
III. В період 1996-2006 років функціонувала Конституції 1996 року.
IV. Для 2006-2010 років характерна дія Конституції 1996 року зі змінами 2004 року (вступили в дію в 2006 році).
V. Період з жовтня 2010 по лютий 2011 року характеризується відновленням дії автентичної Конституції 1996 року.
VI 1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-
VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року. Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року. З цього моменту в Україні діє Конституція 1996 року зі змінами 2011 року.
Якщо предметом класифікації взяти конституційне проектування та конституційне удосконалення, то вся періодизація конституційної трансформації в Україні зводиться до двох періодів:
1. Період 1989-1996 років - конституційне проектування та прийняття Конституції.
2. Період 1996-2012 роки - удосконалення та розвиток Конституції 1996 року.
Таким чином, новітня конституційна історія України в залежності від предмету
класифікації ділиться на 2 або 5 періодів. Разом з тим періодизація конституційної трансформації України не достатньо повно відображає особливості цього процесу, саме тому необхідно виділити ряд етапів, які уточнюють та деталізують вказану періодизацію.
Загальна особливість конституційного розвитку України визначається двома тенденціями: паралельність етапів і процесів та відсутністю консенсусу політичних еліт на більшості етапів (за незначними виключеннями). Так зокрема, адаптація Конституції УРСР 1978 відбувалась протягом п’яти років незалежності, паралельно з роботою конституційних комісій, та прийняттям Конституційного договору 1995 року. Функціонування Конституції 1996 року супроводжувалась появою цілої низки конституційних проектів та конституційних змін, аж до намагання змінити її текст в 2000 та 2004 роках.
Інша тенденція полягає в тому, що всі конституції або конституційні зміни стали продуктом жорсткого компромісу (Декларація 1990, Конституція 1996) або здійснювались в умовах тиску (Договір 1995, зміни 2004). Звідси органічні недоліки діючих конституцій - від архітектоніки (розділи про АРК та права і свободи) до диспозицій окремих норм. Політологи відзначають в якості додаткового фактору нестабільності - протистояння між Главою держави та парламентом (М. Воронов).
З огляду на особливості конституційної трансформації України, виділяються такі етапи.
1. Прийняття Декларації про державний суверенітет (пропонувалось затвердити в якості «малої конституції») та Акту проголошення незалежності України - актів установчого характеру (1990-1991 рр.).
І Декларація, і Акт мають установчу природу. Деякі науковці (А. Корнєєв, В. Шаповал) стверджують що саме вона стала основою для майбутньої Конституції України. Для західного права характерною була поява одного акту, що одночасно встановлював суверенітет держави і давав її початкову конституцію (Акт незалежності США). Україна через особливості розпаду СРСР, була вимушена вдатись до трьохфазової дії по здобуттю незалежності - Декларація, Акт, референдум.
Для держав колишнього СРСР практика двох - трьохфазового переходу до незалежності стала звичайним явищем, крім держав Балтії та Грузії. Дані держави пішли шляхом відновлення втраченої незалежності.
Декларація в своїх нормах заклала основний дискурс для подальшої конституційної трансформації України. Це стосується найважливішої конституційної сфери - форми державного правління. Декларація проголосила основоположний принцип організації демократичної верховної влади - розподіл влад. З цієї точки зору Декларація стала першим в сучасні Україні, демократичним конституційним актом. Вона ж, сукупно з Актом, фактично відкрили шлях для конституційної трансформації в умовах незалежності.
Практика політичних протистоянь під час прийняття подібних актів, що набула в подальшому широкого розмаху, проявилась вже під час прийняття Декларації. Так у Верховну Раду було подано сім абсолютно протилежних проектів (В. Шаповал).
Зважаючи на природу Декларації та характер її норм частина Верховної Ради, яка іменувала себе демократичною, на противагу комуністичній більшості, ще в 1990 році пропонувала прийняти її в якості «малої конституції». Цей факт лишній раз підкреслює революційне для України та конституційне для її правової системи значення цього документу.
Дещо пізніше, в 1993 році О. Мороз зважаючи на об’єктивні труднощі з прийняттям Конституції, пропонував прийняти ряд законів конституційного характеру, у вигляді тимчасової конституції, а через 6-8 років розробити і прийняти остаточний текст.
Основне значення цього етапу полягає в початку практичної реалізації конституційного будівництва, створення перших суверенних актів вищого порядку, що започаткували практику сучасного конституційного творення
2. Адаптація Конституції УРСР 1978 р. після проголошення незалежності в ході початкового етапу демократичної трансформації (1991-1995 рр.)
Даний етап є одним із способів конституційної трансформації для забезпечення демократичного транзиту. Частина держав пішла шляхом створення нових конституцій (РФ) або таких, що діяли до втрати ним незалежності (Естонія). Проте переважна більшість певний час здійснювала їх адаптацію, трансформуючи відповідно до викликів які стояли перед ними. Серед них Польща, Угорщина, Україна.
Останній варіант конституційної трансформації потребує значної законодавчої активності та прискіпливої роботи по узгодженню та гармонізації конституційних новацій. Останнє завдання є найбільш складним і відповідальним. Як показує українська практика за шість років конституційної трансформації шляхом внесення змін до Конституції 1978 року (1989-95 роки) вона стала надзвичайно суперечливим актом, що містив норми які взаємно виключались (розподіл влад і верховенство парламенту, тощо). Лише один перелік таких змін наглядно ілюструє складність такої роботи. 24 закони, що вносять зміни в фундаментальні основи держави та суспільства за не повні шість років, лишній раз підкреслюють складність та неоднозначність такої практики. Врешті-решті всі держави які намагались здійснювати конституційну трансформацію таким чином, відмовились від цього шляху як з ідеологічних (радянські конституції погано асоціювались в демократичні, правові державі та за її межами), так і з чисто практичних причин (складності з постійним узгодженням змін).
Беззаперечне значення цього етапу полягає в тому, що адаптуючи Конституцію 1978 року, до надзвичайно динамічних змін соціуму, законодавець забезпечував мінімальну конституційну стабільність необхідну для нормального функціонування держави і громадянського суспільства.
3. Початок роботи конституційної комісії та 1 проект Конституції України від 1
липня 1992 року (1990-1992 рр.)
Цей етап безпосередньо пов'язаний з постаттю Л. Юзькова та його концептуальними ідеями щодо Основного закону. Специфічною особливістю цього проекту є те, що в ньому в найбільшій мірі відобразились суперечливі погляди вчених-конституціоналістів на те, якою повинна бути українська конституція, з точки зору змісту та архітектоніки. Так наприклад, проект Концепції 1990 року передбачав варіант президентської республіки та двопалатний парламент.
Особливістю цього етапу є значна кількість альтернативних конституційних проектів: КПУ, І. Тимченка, тощо.
Демократичний процес творення конституції підсилювався фактом всенародного обговорення та їх врахуванням в ході подальших проектних робіт. Зауважимо, що в ході обговорення текст проекту було доповнено 30 статтями, було виключено 48 статей та змінено 188 статей. Тобто обговорення мало реальний характер.
Значення цього етапу насамперед у тому, мрії про суверенну Конституцію було перенесено у площину практичної реалізації, були означені параметри та межі конституційного проектування, організований процес конституційно проектних робіт.
4. Проект Конституції України від 26 жовтня 1993 року (1992-1993 рр.)
Він в значній мірі став результатом трансформації уявлень про те якою повинна бути українська Конституції, як наслідок дискусії щодо проекту 1992 року в умовах наростаючої політичної та економічної кризи призвели до тимчасового припинення конституційного процесу та його відновлення на нових засадах.
Ця трансформація проявилась в значному (40 статей) зменшенні тексту проекту, уточненні статусу вищих органів державної влади та уточнені деталей форми територіального устрою.
Після розробки вказаного проекту Конституційна комісія самоліквідувалась, що в майбутньому викликало необхідність створення нової.
Вказаний проект не був прийнятий, не в останню чергу через відсутність в парламенті єдиного погляду на форму державного правління.
Безсумнівне значення цього етапу полягає в тому, що вперше було створено консолідований проект конституційного бачення України, доведений до стадії можливого прийняття.
5. Нова конституційна комісія та проект схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року та доопрацьований тимчасовою Спеціальною комісією (1994-1996 рр.). Новий Глава держави активізував процес створення нової Конституції, очолюючи разом з О. Морозом нову Конституційну комісію, застосовуючи в тому числі, прямий тиск на Верховну Раду (загроза конституційного референдуму).
Значення цього етапу скоріше політичне, оскільки продемонструвало здатність гілок влади знаходити розумний компроміс в умовах політичної кризи.
6. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України (1995 р.), став наслідком та розвитком неприйняття Верховною Радою проекту поданого Президентом України 2 грудня 1994 року Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні, і став механізмом виходу з конституційної і політичної кризи.
Використавши позитивний досвід Польщі з врегулювання відносин вищого порядку таким чином, Договір без сумніву є наступною революцією в конституційній трансформації України після прийняття Декларації. З точки зору фундаментальної природи він започаткував практику консенсуального вирішення політичних криз, нехай і в умовах жорсткого тиску. З функціонально-правової сторони Договір став віхою, в контексті відмови від радянської моделі організації державної влади з принципом верховенством парламенту, відкривши таким чином шлях до заснування змішаної
(напівпрезидентської) республіки. Революційним він став і з точки зовнішньої форми конституції вперше створивши систему повноцінних конституційних актів (Декларацію і Акт можна вважати такими зі значними зауваженнями), на зразок такої, що діє у Франції чи Швеції. За умов невизначеності з формою державного правління це був чи не єдино вірний крок. Договір виділив форму державного правління в окремий акт, як це має місце у Швеції, виділивши і чітко окресливши проблематику. Він же став втіленням концепції Л. Юзькова про писані та неписані конституції, де під останніми розумілася збірка основоположних законів.
Важливість цього етапу полягає в винайденні специфічного засобу для врегулювання суспільних відносин вищого порядку (договір) та способу такого врегулювання (консенсус).
7. Прийняття Конституції 1996 р. стало принциповим моментом в українському конституційному процесі. «Україна завершила найбільш важкий і вступає в якісно новий період своєї історії» - заявив тодішній Президент України Л. Кучма. З одного боку Україна отримала нову Конституцію, та завершила період конституційного проектування. З іншого - отримала матеріал для подальшого удосконалення, насамперед з огляду на форму державного правління та форму територіального устрою.
Практично цей етап став своєрідним водо розділом, після якого творення конституції перейшло в іншу іпостась - удосконалення і розвиток конституції. Конституційна динаміка в контексті форми державного правління таким чином набула нової якості - з вибору оптимальної з точки зору теорії конституціоналізму форми, до вибору дієздатної в практичному плані моделі.
8. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою з питань, щодо змін до Конституції та робота Комісії з підготовки змін до Конституції за результатами референдуму (2000-2001 рр.), став першою реальною спробою змінити текст Конституції 1996 року.
Основним питанням можливих змін стала форма державного правління. серед запропонованих новацій: двопалатний парламент, обмеження імунітету народного депутата, зменшення персонального складу парламенту на третину, додаткові підстави для розпуску парламенту, тощо.
Тодішній Голова Верховної ради України І.Плющ стверджував, що цей орган «здатний внести зміни до Конституції України», за результатами референдуму. При цьому, він же заявляв про «суб’єктивне» відношення Верховної Ради до найбільш принципових питань які виносились на референдум.
ПАРЄ в свою чергу вказувала на те, що імплементація результатів референдуму призведе до розбалансування влади, особливо в контексті відносин Президент -парламент, і застерігала від будь-яких спроб неконституційної реалізації його рішень.
Незважаючи на відповідне Рішення Конституційного Суду України, де було визначено обов’язкову силу референдуму, протистояння між парламентом і Главою держави не дозволило реалізувати питання винесені на референдум у практичній площині.
Референдум та подальші дії в площині його практичної реалізації, стали першою системною спробою змінити діючий Основний закон, який в цілому відповідав принципам побудови демократичної, правової держави, тобто Основний закон почав оптимізуватись в практичні площині, з урахуванням досвіду його застосування.
9. Розробка проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України» № 4105 (2003-2004 рр.), стало по суті продовженням практики розпочатої референдумом, яка полягала в оптимізації форми державного правління. Детально розроблені зміни, внесені на голосування Верховної Ради не були прийняті через брак кількох голосів.
Основним питанням цього етапу конституційної трансформації стала зміна форми
державного правління зі змішаної на парламентську.
Розробка проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України» № 4180 (2004 р.) стало намаганням довести до логічного кінця роботу по реалізації потенціалу референдуму 2000 року та попереднього законопроекту № 4105.
Даний проект мав ряд принципових відмінностей від попереднього, зокрема: з нього зникли контраверсійні норми про вибори Президента в парламенті, 10 річний строк повноважень суддів, тощо. Разом з тим, він продовжив ряд неоднозначних моментів, що містились в попередньому законопроекті: імперативний мандат народних депутатів, пролонгація повноважень парламенту, змішаний порядок формування уряду, функціонування «коаліції депутатських фракцій», повернення прокуратурі функції загального нагляду, тощо.
Слід зауважити, що як і попередній законопроект № 4105 даний проект змін до Конституції викликав негативні відгуки Венеціанської комісії, яка висловилась в тому сенсі, що «реформування системи управління не досягає мети наближення до європейських стандартів».
З технологічної точки зору поява вказаних законопроектів стала продовженням практики розпочатої референдумом 2000 року, проте здійснюваної на принципово іншому рівні, власне передбаченому Конституцією - рівні легіслатури. Суть цього етапу залишилась тією ж - оптимізація діючої формальної Конституції до умов її практичної реалізації, тобто вирішення проблеми юридичної \ фактичної конституції, оскільки саме в цей період почала спостерігатись ситуація значного їх розходження.
10. Розробка проекту, прийняття та введення в дію Закону «Про внесення змін до
Конституції України» № 2222-ІУ (2004-2006 рр.). найбільш суперечливі новації в
автентичний тест Конституції, внесла так звана політреформа 2004 року. Прийнята пакетним голосуванням з порушенням процедури конституційних змін (не розглядався Конституційним Судом), як політичний компроміс (результат кризи під час виборів Президента), зосередилась на питаннях форми державного правління, що містили не принципово змінений варіант пропозицій законопроекту № 4180, який в цілому нагадував парламентську республіку зі всенародно обраним президентом. В
практичному плані вони остаточно розбалансували систему стримувань і противаг в трикутнику: Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів.
Вказані зміни, стали ще одним прикладом політичного компромісу в умовах кризи управління. Як результат, погано гармонізовані зміни, створенні без урахування наукового підходу в організації форми державного правління, за специфічної
політичної системи, стали очевидно недієздатними.
11. Перший Указ Президента України про створення спеціальної конституційної
комісії з’явився в грудні 2006 року. Через рік, було опубліковано другий Указ
Президента України від 27 грудня 2007 р. № 1294/2207 «Про Національну
конституційну раду» та проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений Президентом України до Верховної Ради України 31 березня 2009 р. ставши намаганням Президента України В. Ющенка системно оновити Конституцію України. «Я людина партійно незаангажована, у мене тільки один інтерес - сформувати найбільш об’єктивний документ...», а самі «зміни до Конституції повинні базуватись на традиціях які акцептовані в демократичних країнах» - стверджував тодішній Президент України.
Основним питанням цього етапу знову ж таки стало уточнення форми державного правління в Україні. До принципових новацій цього законопроекту слід віднести: двопалатний парламент, усунення дуалізму виконавчої влади, як наслідок реформи 2004 року, тощо. Окремим елементом законопроекту виступало реформування місцевого самоврядування, що зокрема виявилось в ліквідації районних державних
адміністрацій.
Суть даного етапу в намаганні оптимізувати форму державного правління з точки зору її практичного використання та заразом системно оновити Конституцію.
12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), та скасування конституційних змін 2004 року, викликало неоднозначну реакцію в політиків і правознавців. Сам по собі факт унікальний, якщо не зважати на аналогічний досвід Киргизстану, розділив думки - від обережного заперечення (Г. Друзенко) до концептуального схвалення (С. Речицький). За будь-яких умов дане рішення створило нову правову реальність. Її суть полягала не стільки в поверненні до автентичного тексту Конституції, скільки в необхідності продовження удосконалення тексту Конституції. Таким чином, Рішення Конституційного Суду України стало проміжним етапом в досягненні нової якості Конституції (В. Кулик).
Очевидно, що повернення до оригінального тексту Конституції 1996 року, стало намаганням відновити керованість системи реалізації публічної влади, оскільки позитивний досвід функціонування такої системи вже був.
13. Ініціатива, створення та початок роботи Конституційної асамблеї. Указ Президента України № 328/2012 «Про Конституційну Асамблею» (2011-2012 рр.) в своїй суті направлена на вирішення тих самих проблем Конституції, а насамперед форми державного правління. Одне з завдань яке вирішує цей орган - узагальнення попереднього досвіду конституційно проектних робіт з метою уникнення попередніх помилок та оптимізації конституційних змін.
Початок роботи Конституційної Асамблеї реанімував ідею системного конституційного оновлення з залученням наукового потенціалу та ресурсів громадянського суспільства.
Таким чином, аналіз етапів конституційної трансформації (динаміки) України, дозволяє зробити ряд узагальнень. Насамперед, слід акцентувати увагу на тому факті, що починаючи з 1990 року, та перших концепцій Конституції, і до сьогодні, основним проблемним питанням стало визначення та практична реалізація найбільш адекватної для України форми державного правління. Крім цього дискусійними стали питання щодо форми територіального устрою, статусу вищих органів державної влади (парламент, глава держави, уряд, прокуратура, тощо). Невирішеним досі є питання щодо моделі місцевого самоврядування. Це питання вочевидь стане ключовим і в ході роботи Конституційної
I. Slidenko
IN RELATION TO DIVISION INTO PERIODS AND STAGE OF CONSTITUTIONAL TRANSFORMATION IN UKRAINE IN 1989-2012 YEARS
The article examines the stages of constitutional transformation in Ukraine in 19892012, respectively. The purpose of the study is the scientific and practical analysis of characteristics of constitutional modernization as a phenomenon of political and legal reality at the level of basic public relations. The concept of «constitutional transformation» is used in the context of changes or substitutions in development of constitutional and legal system in general.
The relationship between constitutional transformation and constitutional modernization, as they are interrelated constitutional law phenomenon. The theoretical features of constitutional reform in Ukraine can offer a number of improvements to harmonize understanding of certain categories of constitutional law, including the definition
of "constitutional transformation".
It should focus on the fact that since 199G, and the first concepts of the Constitution, and until now, a key concern was the definition and practical implementation of the most adequate for Ukraine form of government. Also controversial were questions as to the form of local government, the status of higher authorities. To solve these problems of theory and practice should be directed modern constitutional-legal research that is considered extremely important for future legal development of our country.
Keywords: constitutional policy, immigration policy, system of government.
УДК 342.72.73
В. І. Чорненький
СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ ЗДІЙСНЕННЯ НРАВ І СВОБОД
ІНВАЛІДІВ В УКРАТНІ
У статті автор аналізує основні юридичні гарантії здійснення прав і свобод інвалідів в Україні. З’ясовується, зокрема, роль нормативно-правових та організаційно-правових гарантій здійснення прав та свобод інвалідів в Україні.
Ключові слова: права інвалідів, нормативно-правові гарантії, організаційно-правові гарантії
Постановка проблеми. Множинність організаційно-правових засобів у системі забезпечення, охорони та захисту прав інвалідів дозволяє багатократно, на різних рівнях гарантувати права та законні інтереси інвалідів та захищати їх від неправомірних дій держави, її органів, посадових і службових осіб та інших суб’єктів правових відносин. Разом з тим необхідним є вдосконалення всієї системи організаційно-правових гарантій, а також формування нових механізмів для утворення цілісного комплексу нормативно-правових та організаційно-правових гарантій захисту прав та свобод інвалідів в Україні. Юридичні гарантії здійснення прав і свобод такої соціально-вразливої верстви населення як інваліди є важливими з огляду на здійснення державної політики у сфері їх соціальної підтримки та захисту.
Стан дослідження. Питання системи юридичних гарантій здійснення прав і свобод інвалідів у вітчизняній науці залишається малодослідженою. До вітчизняних та зарубіжних науковців, які торкалися у наукових дослідженнях окремих аспектів системи юридичних гарантій здійснення прав і свобод саме інвалідів відносяться: В. Л. Воєводіна, П. М. Рабінович, М. І. Матузов, В. В. Копєйчиков, Е. А. Лукашева, О. Ф. Скакун та інші науковці.
Метою даної статті є здійснення теоретичного аналізу та формування єдиного погляду на систему юридичних гарантій здійснення прав і свобод інвалідів в Україні, а також з’ ясування ролі та впливу нормативно-правових та організаційно-правових гарантій здійснення прав і свобод інвалідів в Україні на систему юридичних гарантій .
Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Правовий статус інвалідів складається із частин, які не тільки взаємопов’ язані між собою та взаємодоповнюють одна одну, але кожна з них має своє значення та виконує свою певну функцію. Це повною мірою відноситься і до гарантій, як одного з елементів правового статусу людини і громадянина. Разом з тим гарантії необхідні як для правового статусу в цілому, так і для кожного із його елементів зокрема. Але більш за все вони необхідні для прав, свобод і обов’язків [1, с. 221].
У розділі другому Конституції України проголошено широкий спектр прав і свобод людини та громадянина, а також гарантій їх забезпечення, що є важливим
