CC BY
113
УДК 342(045)
X. В. Приходько
КАТЕГОРІЯ «ФАКТОРИ» У ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
У статті досліджується питання факторного складу конституційного процесу як історико-правового феномена, зокрема висвітлюється юридико-лінгвістична природа ««факторів» як категорії теорії конституційного процесу в Україні.
Ключові слова: конституційний процес, конституціоналізація, фактори,
конституційне право.
Постановка проблеми. Сучасний розвиток права і держави вимагає від суспільства моментального реагування на будь-які їх зміни і трансформації, спричинені як національними, так і міжнародними особливостями та факторами. Конституційний процес у динамічному (тобто діяльнісно-функціональному) зрізі є системою суспільних відносин відкритого типу, які перебувають у постійному правовому зв’язку з конституційною «матерією», є чутливими до її внутрішньо-функціональних властивостей і зовнішніх впливів, а також спрямовані на реалізацію закладених нею основ конституційного ладу. Дослідження доктринальних і прикладних аспектів конституційного процесу як історико-правового феномена дозволяє робити висновки про науково-методологічне та прагматичне значення виявлення і характеристики основних факторів формування, функціонування та розвитку цього явища, зокрема факторів загального соціально-правового та конституційно-правового змісту, які мають щодо конституційного процесу безпосередній (є телеологічно-обумовлюючими факторами) і функціональний вплив (є детермінантно-обумовлюючими факторами).
Метою є дослідити питання факторного складу конституційного процесу як історико-правового феномена та юридико-лінгвістичну природу «факторів» як категорії теорії конституційного процесу в Україні.
Наукове обґрунтування теми дослідження. Правові аспекти питання факторів є предметом багатьох сучасних досліджень [1-23], які так чи інакше слугували методологічною основою наукового обґрунтування авторської концепції факторів формування, функціонування та розвитку конституційного процесу в Україні. Окремі аспекти питання факторів у конституційному праві досліджувались, наприклад, М. О. Баймуратовим, О. В. Батановим, О. В. Богачовою, Н. В. Бровченко, Ю. О. Волошиним, О. В. Зайчуком, О. Л. Копиленком, Н. М. Онищенко, В. Я. Тацієм, Ю. М. Тодикою, О. В. Петришиним, В. Ф. Погорілком, О. В. Скрипнюком,
І. Д. Сліденком, М. В. Цвіком та ін. Також в основу нашого дослідження покладені методологічно обґрунтовані висновки російських авторів, зокрема В. А. Затонського, К. Ю. Кудріної, О. О. Ларіна, В. И. Лучина, Н. В. Минюк, С. В. Навального, П. О. Паулова, Т. М. Пряхіної, О. І. Тіунова, які у своїх працях використовували метод факторного аналізу при дослідженні правових, у тому числі й конституційних-правових явищ. Однак уніфікованого підходу щодо змісту поняття факторів у конституційному праві та поняття факторів конституційного процесу не сформовано. Тому з метою виявлення зазначених вище факторів конституційного процесу окреслимо їх семантичні, етимологічні та, власне, юридико-лінгвістичні особливості.
Викладення основного матеріалу. В етимологічній основі поняття факторів формування, функціонування та розвитку конституційного процесу лежить лексичний зміст «факторів». Термін «фактор» «від лат. factor - той, хто робить; той, хто виробляє»
[24, с. 256], за визначенням авторів Тлумачного словника іншомовних слів, - це рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому процесі, явищі [25, с. 811]. Виходячи з аналізу складових понятійного змісту «факторів», таких, як - «рушійна сила», «обставина», тобто в контексті нашого дослідження, того, що спричиняє, стимулює, супроводжує подальший розвиток, виникнення, формування, функціонування конституційного процесу, - варто
акцентувати й на інших властивостях факторів.
Наприклад, автори Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона зазначають, що в історико-філософському та соціологічному аспекті слово «фактор» уживається в значенні рушійних сил історичного процесу (курсив - X. П.) (фактор цивілізації, фактор прогресу і т. п.) або в сенсі загальних умов, серед яких цей процес відбувається. У першому значенні між історичними факторами розрізняються культурні, економічні, політичні і т. п., залежно від того, які людські інтереси і потреби, пристрасті й прагнення викликали ті чи інші події або сприяли розвитку того чи іншого процесу. У другому сенсі факторами історії називають такі умови, як фізичні властивості країни (клімат, ґрунт і т. п.), та чи інша її населеність, расові особливості народу і т. п [26]. Автори застерігають, що внаслідок позначення одним і тим же словом і рушійних сил, і загальних умов відбувається чимало непорозумінь у теоретичному відношенні щодо історичного процесу [27]. Виходячи з цього, варто диференціювати фактори на ретроспективні (історичні) фактори формування конституційного процесу, онтологічні фактори функціонування конституційного процесу, еволюційні фактори розвитку конституційного процесу.
Також варто зосередити увагу на тому, що фактор є не тільки причиною, рушійною силою будь-якого процесу, але й «визначає його характер або окремі його риси» [28], тобто наділяє або зумовлює формування певних якостей, властивостей, функцій, форм конституційного процесу.
У зв’язку з цим, концептуально та методологічно значущим для подальшого дослідження функціональності розглядуваних нами факторів конституційного процесу є визначення «факторів», пропоноване авторами Великого тлумачного словника сучасної української мови, в якому слово «фактор» інтерпретується в декількох значеннях, зокрема, як: 1) умова, рушійна сила будь-якого процесу, явища; чинник; 2) змінна величина, яка за припущенням впливає на результати експерименту тощо [29, с. 1526]. Виходячи з наведених лексичних значень, в онтологічному аспекті фактори формування, функціонування, розвитку конституційного процесу - це певні умови, які сприяють функціонуванню та розвитку конституційного процесу як правового явища; соціальні (в широкому сенсі) явища, які є поштовхом (передумовою, причиною) його подальшого розвитку; а також, соціальні зміни, новації, процеси, які зумовлюють необхідність переосмислення функціонального призначення; модернізації та вдосконалення форм конституційного процесу.
Однією з інтерпретацій факторів, які мають особливе методологічне значення для виявлення найбільш суттєвих факторів конституційного процесу є тлумачення факторів як умов, котрі визначаються в енциклопедичних джерелах, наприклад, як «необхідна обставина (курсив - X. П.), яка уможливлює здійснення, створення, утворення чого-небудь або сприяє чомусь; ... правила (курсив - X. П.), які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь; сукупність даних, положення (курсив - X. П.), що лежать в основі чого-небудь.» [30].
Наведені тлумачення є підставою стверджувати, що в основі онтологічного складу факторів формування, функціонування та розвитку конституційного процесу лежать основні групи-види факторів, зокрема фактори - умови і фактори - обставини. Інші різновиди факторів, наприклад, явища, рушійні сили, процеси, причини, правила,
певні дані тощо ми можемо віднести за їх етимологічним змістом або до групи умов, або до групи обставин. Про це також свідчить лексичний зміст слова «обставина», яке означає явище, подію, факт і т. ін., пов’язані з чим-небудь, що супроводять або викликають що-небудь, впливають на щось [31, с. 819, 820].
У гносеологічному аспекті виявлені домінанти семантичного змісту факторів обумовлюють перспективність широкого використання теорії факторів у конституційному процесуальному праві, що пояснюється прагненням науково-доктринального дослідження детермінованих зв’ язків конституційно-процесуальних явищ, їх статичних і динамічних станів; кореляційних зв’ язків між конституційним процесом як правовим явищем і змінними реальної дійсності.
Теорія факторів - соціологічна концепція, що пояснює суспільний розвиток впливом тих або інших рівноправних факторів: економіки, техніки, культури, релігії, моралі і тощо. У соціології відомі спроби пояснити цей розвиток дією одного якого-небудь фактора (географічного або геополітичного, психологічного, демографічного й ін.), але подібні прагнення закінчувалися невдачею, і тому наприкінці XIX - початку XX ст. ряд соціологів (М. Вебер, Р. Моська, М. М. Ковалевський та ін. [32]) висунули теорію рівноправних взаємодіючих чинників, що відіграють важливу роль в історії суспільства [33]. Дослідники теорії факторів відзначають, що в тих випадках, коли аналіз впливу цих факторів не зводився лише до їх опису і суб’єктивістського тлумачення, прибічникам цієї теорії часом удавалося досягти до певної міри задовільних результатів. Особливо стосується теперішнього часу, коли ряд сучасних теорій суспільного розвитку (теорія «стадій зростання» У. Ростоу, теорії індустріального і постіндустріального суспільства Р. Арона, Д. Белла, 3. Бжезінського і футурологічні теорії) за визначальні фактори взяли розвиток техніки й промисловості, а також пов’язаний з науково-технічним прогресом підйом соціально-економічних і духовних процесів [34].
У юриспруденції теорія факторів має суттєве значення при дослідженні як онтологічних, так і антропологічних, аксіологічних праксеологічних аспектів конституційного процесу. До його визначальних факторів слід віднести як фактори комплексу загальносоціальних факторів сучасного розвитку суспільства, так звані життєзабезпечувальні (онтологічні) фактори, зокрема політичні, економічні, соціальні, культурні, технічні, так і галузеві - правові, в тому числі політико-правові та юридико-технологічні фактори. Положення теорії факторів мають суттєве значення при виявленні групи загальносоціальних факторів конституційного процесу, оскільки, незважаючи на притаманну йому політико-правову природу він є результатом соціальної діяльності, обумовленої цивілізаційним розвитком. Поєднання суб’єктивних і об’єктивних чинників визначає доцільність окреслення груп суб’єктивних і об’єктивних факторів формування, функціонування та розвитку конституційного процесу.
Варто відзначити, що в дослідженнях теорії факторів у праві домінує раціональний підхід, завдяки якому виявляються причинно-наслідкові зв’язки між правовими явищами як одними з проявів реальної дійсності, та іншими її проявами. В аспекті нашого дослідження важливим є те, що ці зв’ язки спостерігаються як усередині правового середовища, тобто між правовими явищами, так і у взаємодії їх з іншими соціальними явищами та процесами. Аргументацією висловлених автором положень є аналіз науково-доктринальних позицій щодо загальнотеоретичних правових аспектів факторів. Наприклад, в онтологічному сенсі цікавими є твердження українських учених
О. В. 3айчука та Н. М. Оніщенко, відповідно якому «середовище права являє собою сукупність факторів і умов, які надають праву характер соціальної реальності. Це, з одного боку, сукупність умов, факторів, обставин, форм життєдіяльності, у яких діє
право, а, з іншого боку, - це здійснення всієї сукупності форм і змісту чинного права в просторі, часі, соціальному русі. Воно характеризується різномаїттям правового життя як в історичному, так і географічному розвиткові, індивідуальній неповторності та універсальності» [35]. Аналіз цього положення свідчить про необхідність виявлення та дослідження категорії факторів як необхідних умов, «середовища» функціонування будь-якого правового явища, зокрема, феномену конституційного процесу. Категорія фактора виступає однією зі складових зовнішніх і внутрішніх умов, які забезпечують функціональне середовище права. У сучасних умовах інтеграції правових систем є надзвичайно важливою ще й визначення ступеня ефективності функціонування права, яке забезпечується значною мірою сприятливим (життєзабезпечувальним) правовим середовищем.
Слід погодитись з твердженням авторів, які акцентують увагу на суб’єктивному людському факторі в праві й зауважують про його надзвичайно важливу роль у суспільних і політико-правових перетвореннях. Так, О. Костенко, обґрунтовуючи власну концепцію людського фактора у праві, робить висновки, що «право України відрізняється від права країн Європейського Союзу передусім людським фактором, а цей фактор визначається соціальною культурою громадян, які творять законодавство і застосовують його. Отже, проблема узгодження українського права з правом країн Європейського Союзу - це насамперед проблема узгодження соціальної культури громадян України з соціальною культурою громадян країн ЄС. Особливо актуальною у зв’язку з цим є проблема узгодження української правової доктрини з тією правовою доктриною, на якій засноване право країн ЄС. Без «європеїзації» людського фактора українське право не вдасться узгодити з правом країн ЄС. Це - утопія. Текст українського законодавства, очевидно, можна узгодити із текстами законодавства країн ЄС, але без «європеїзації» соціальної культури громадян України, зокрема без «європеїзації» української правової доктрини, цей текст застосовуватиметься по-українськи, тобто відповідно до стану українського людського фактора» [36, с. 35].
У ході аналізу антропологічної групи факторів ми приходимо до важливих висновків про характер і обсяг їх впливу на онтологію конституційного процесу. По-перше, якщо конституційний процес уявляти як відкриту динамічну гиперсистему -різновид соціальної системи, то він виступає результатом свідомої людської діяльності, трансформації людських цінностей, зміни політико-правових парадигм розвитку суспільства, правосвідомості особи. Цей рівень характеризується високим рівнем глобалізаційних, інтеграційних, інформатизаційних зовнішніх впливів. По-друге, конституційний процес як мегасистема є результатом конституційного національного розвитку, конституційної свідомості громадян, стандартизації конституційного процесуального законодавства - його адаптації до міжнародно-правових стандартів прав людини в галузі безпосередньої демократії, парламентаризму, урядування, місцевого самоврядування. По-третє, конституційний процес, сформований під впливом перелічених чинників, тобто як об’єкт їх впливу, упорядковує та унормовує діяльність суб’єктів конституційного права і виступає вже не об’єктом, а методом та фактором упорядкування поведінки людей.
Наведені положення є свідченням переважання групи інших не менш важливих факторів - аксіологічних. Такими факторами, на нашу думку, є сформовані та конституйовані системні цивілізаційні та людські цінності, які складають конституційну аксіологію та створюють сприятливі умови для втілення її складових у діяльності суб’єктів конституційно-процесуальних відносин. В аксіологічному аспекті формування, функціонування і розвиток конституційного процесу слід розглядати на трьох рівнях та/або фазах: правозабезпечувальному (правоустановчому),
правовиконавчому (правореалізаційному), правозахисному (правовідновлюючому).
Таким чином, аксіологічні фактори є функціонально-обумовлюючими щодо конституційного процесу, що відтворюється в однойменній функції - аксіологічній. Аксіологічним фактором є, насамперед, високий рівень конституційної правової культури суб’єктів конституційного права як учасників конституційно-процесуальних відносин, який передбачає парадигму конституційного мислення людини, відповідно визнаним Конституцією гуманним цінностям. Конституційна правова культура як фактор є узагальненим поняттям, яке автор вбачає в таких складових, як конституційна правосвідомість, зокрема конституційна ідеологія, конституційна психологія і
конституційна поведінка; конституційна традиціоналізація і модернізація;
конституційна доктрина; конституційна поінформованість; конституційно-
процесуальна освіченість; конституційно-процесуальна активність.
Безумовно, формування, становлення та розвиток конституційного процесу протікає під впливом праксеологічних, серед яких слід виділити фактори соціально-правового характеру і методологічно-інструментальні фактори. Поштовхом будь-яких соціальних процесів, зокрема конституційного процесу є певні суспільні, в тому числі політико-правові трансформації та модернізації. Одним з політико-правових і водночас методологічно-інструментальних факторів функціонування та розвитку конституційного процесу є конституційна реформа. Остання характеризується
деякими аналітиками та дослідниками достатньо критично. 3 цього приводу варто навести твердження професора В. Б. Авер’ янова, який констатував, що «дотепер так і не вдалося подолати принципову ваду вітчизняного державного механізму -«панування» влади над людиною замість «служіння» її інтересам» [37, с. 3]. Перехід від «державного управління» до «урядування європейського типу», від «влади над» до «влади для» у світлі прав людини та верховенства права є однією з найголовніших і першочергових завдань Української держави і здійснюваних у ній державно-правових реформ.
Виходячи з наведеного вище, цінність та/або функції новітньої конституційної реформи щодо конституційного процесу вбачаються в здійснюваній конституційній акультурації правових процедур урядування (публічного адміністрування) в його широкому та вузькому сенсах, запровадженні міжнародно-правових виборчих стандартів, міжнародно-правових парламентських стандартів, міжнародних стандартів місцевого самоврядування, що визначає зміст сучасного конституційного реформування. У цьому контексті варто акцентувати увагу на іншому важливому інноваційно-технологічному факторі - запровадженні інституту «установчих зборів (конституанти)» [38, с. 71]. Процес інституціоналізації та формалізації установчих зборів у незалежній Україні бере початок з функціонування парламенту України, а також створення його спеціальних органів з питань вироблення і прийняття конституції. Так, у жовтні 1990 р., листопаді 1994 р. створені Конституційні комісії, завданнями яких була розробка концепції нової Конституції. Пізніше суб’єктна основа конституційного установчого процесу переживає трансформаційних змін, і в українській конституційній практиці застосовуються інші технології вироблення і прийняття конституції держави. Наприклад, створення Національної конституційної ради [39], спеціального допоміжного органу - Конституційної Асамблеї [40], мета діяльності якої забезпечувати підготовку законопроекту про внесення змін до Конституції України та, виходячи з положень Концепції формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї [41], здійснювати інституційну підтримку конституційно-правових модернізацій та удосконалень з таких питань: конституційного ладу України; прав, свобод та обов’ язків людини і громадянина; народовладдя; організації державної влади; правосуддя; правоохоронної діяльності; адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування; порядку
прийняття і введення в дію змін до Конституції України.
Особливе значення наведених ретроспективних і теперішніх фактів полягає в таких аспектах: по-перше, є підставою виділення та інституціоналізації
конституційного субпроцесу - конституційного установчого процесу, який включає: а) конституційну законодавчу процедуру (статутарний аспект); б) процесуальну форму діяльності національних установчих зборів (динамічний аспект); по-друге, є одним з головних (визначальних) факторів розвитку основного конституційного процесу та його складових.
Ключовими у факторному складі конституційного процесу виступає група галузевих конституційно-правових факторів, які представлені двома основними групами-блоками: 1) ціннісно-орієнтуючими (установчими) факторами (наприклад, прийняття Конституції України, конституційна інженерія, конституційна доктрина); 2) технологічними факторами (інноваційно-технологічними, наприклад, стандартизація конституційно-процесуального законодавства) та методологічно-інструментальними факторами, наприклад, конституційно-процесуальний метод). Домінуючими (визначальними) серед названих факторів є прийняття і модернізація Конституції України, конституційна доктрина, конституційне правосуддя, розвиток конституційного процесуального законодавства, удосконалення методологічного інструментарію конституційно-процесуального регулювання (конституційно-процесуальні технології).
Під впливом зазначених факторів формуються основні напрями модернізації конституційного процесу та конституційно-процесуального регулювання, обумовлені як розвитком і стандартизацією матеріальних конституційно-правових норм, так і розробкою, інституціоналізацією міжнародно-правових стандартів конституційно-правових процедур. Міжнародно-правові стандарти виступають рушійною силою та необхідними умовами (вимогами та правилами) інституціоналізації й демократизації конституційного процесу та його складових. Зокрема, аналіз змісту міжнародних документів, які виступають правовою основою стандартизації конституційно-правових процедур реалізації окремих основних прав, свобод і обов’язків [42]; процедур реалізації безпосередньої демократії - виборчих і референдумних процедур [43]; парламентських процедур [44]; конституційної законодавчої процедури [45], призводить до висновків про особливу аксіологічну правоустановчу роль міжнародно-правових стандартів як фактора фомування, функціонування та розвитку конституційного процесу.
Поліфункціональним щодо статутарного та динамічного конституційного процесу, особливо значущим правовим фактором з гносеологічної, антропологічної, аксіологічної та праксеологічної точок зору є конституційна доктрина та конституційне правосуддя. Вважаємо, що ці конституційно-правові явища виступають: а) гносеологічним концептом з огляду на їх особливу герменевтичну природу щодо концептуальної та текстуальної основ Конституції України та відповідної функціональності утворюючого характеру щодо інших конституційно-правових явищ, фактів і процесів; б) антропологічними чинниками з огляду на переважання в їх соціально-онтологічній сутності суб’єктно-об’єктних домінант, зумовлених доктриною верховенства права; в) аксіологічними з точки зору імплементуючої та уніфікуючої дії конституційної доктрини та конституційного правосуддя в аспекті запровадження напрацьованих конституційних цінностей світового конституціоналізму при формуванні національної процесуально-правової основи реалізації Конституції України; г) праксеологічними факторами з точки зору дії та ефективності Конституції України, конституційно-процесуального регулювання. Аргументацією цих тверджень є такі положення.
По-перше, щодо особливого значення та ролі конституційної доктрини як фактора формування, функціонування та розвитку конституційного процесу, то останній виступає і як її (конституційної доктрини) об’єкт, і як результат. Конституційна доктрина є однією з правових і науково-доктринальних передумов формування конституційного процесу. Так, слушною є позиція Т. М. Пряхіної, котра вважає, що конституційна доктрина є базою для формування конституційних уподобань і пріоритетів, які мають суттєвий вплив на ступінь інтеграційних уподобань і пріоритетів [46], і, як зазначає вчена, є формалізованою певним чином системою основоположних поглядів на сутність, соціальне призначення, юридичну природу, зміст, внутрішню і зовнішню форми Основного Закону; сукупністю теорій і концепцій, що визначають стратегічні перспективи конституційного розвитку країни, місце і роль Конституції в державній, громадській та правовій системах, що встановлюють конституційні стандарти взаємовідносин особистості, суспільства і держави [47]. І, виходячи з цього, конституційна доктрина виступає одним з універсальних узагальнюючих, утворюючих, герменевтичних, прогностичних факторів щодо конституційного процесу.
По-друге, слід також відзначити, що конституційна доктрина продукується в ході конституційного правосуддя та формалізується в правових позиціях органу конституційної юрисдикції [48]. Правові позиції Конституційного Суду України та правова процедура їх формування є концептуально-правовим механізмом впровадження, популяризації міжнародно-правових стандартів у сфері прав людини, а також одним з факторів їх легітимації в Україні.
Якщо проаналізувати рішення Конституційного Суду, то абсолютно чітко спостерігається використання позицій міжнародної судової практики при вирішенні питань, правової доктрини, судових прецедентів тощо. І таким чином, ураховуючи природу рішень Конституційного Суду України (в тому числі, й інших судових інстанцій) як судових прецедентів, ми можемо наголошувати на трансформаційних змінах національної правової системи в цілому, говорити про її змішаний перехідний тип. У цьому ми вбачаємо особливий методологічно-інструментальний зв’язок між конституційною доктриною, конституційним правосуддям і конституційним процесом.
Характер впливу конституційного правосуддя є правостабілізуючим, правоуніфікуючим, право-стандарто-забезпечувальним і легітимуючим завдяки правотлумачній (правоінтерпретаційній) і конституційно-контрольній
функціональності Конституційного Суду України щодо статутарного та динамічного конституційного процесу. Взаємообумовленість конституційного правосуддя та конституційного процесу вбачається в декількох основних змістовних зрізах їх співвідношення:
1. В антропологічному аспекті конституційне правосуддя є фактором функціонування конституційного правозахисного процесу (у суб’єктивному значенні). Так, Конституція України містить ряд спеціальних та імпліцитних норм, які забезпечують захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 3 ст. 8 (прямо), ст. 6 (опосередковано), ст. 55 (прямо), Розділи VIII «Правосуддя», XII «Конституційний Суд України»). Згідно зі ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється
Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Офіційне тлумачення цієї норми містить Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 7 травня 2002 року [49], відповідно якого правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах, у тому числі шляхом конституційного судочинства. Цим Рішенням Конституційний Суд України створив концептуально-правову основу теорії конституційно-процесуальної форми у вузькому значенні, а також її подальшої формалізації та перспективної кодифікації в конституційному процесуальному законодавстві (у вузькому значенні), тобто є фактором науково-доктринального та
методологічно-інтрументального значення.
У зв’язку з цим слід акцентувати увагу на іншому факторі-явищі науково-доктринального та прикладного значення - конституційній скарзі (процедура ампаро) [50, с. 225], яка виступає інноваційно-технологічним фактором перспективного розвитку конституційного правозахисного процесу, оскільки, незважаючи на те, що на доктринальному рівні питання запровадження інституту конституційної скарги в компетенцію Конституційного Суду України є дискусійним. Так, наприклад, дослідники питань конституційного правосуддя А. О. Селіванов, А. А. Стрижак відзначають, що ефективність запровадження цього інституту залежатиме від адміністративного судочинства, аргументуючи це тим, що в зарубіжних країнах, де існує інститут конституційної скарги, критерієм їх допустимості є вичерпання інших існуючих засобів правового захисту, одним з яких і є захист прав і свобод людини адміністративними судами [51 668, с. 228]. Усе ж таки, це питання набуває неабиякої актуальності на науково-доктринальному рівні [52; 53, с. 9, 10; 54, с. 481-483; 55] імпульсом обговорення та подальшого вдосконалення, оптимізації національної моделі конституційного правосуддя та в подальшій перспективі може бути легалізованим.
2. В аксіологічному та технологічному аспектах конституційне правосуддя є правозабезпечувальним фактором щодо конституційного процесу в аспекті реалізації принципу верховенства права через призму концепції «юридичного реалізму» [56]. Важливе питання, яке постає сьогодні в конституційному правореалізаційному процесі,
- сприйняття, інтерпретація й усвідомлення доктрини верховенства права.
В Україні не існує єдиного підходу до питання верховенства права. Воно сприймається, наприклад, як: 1) верховенство об’єктивного права; 2) верховенство суб’єктивного права, причому вже регламентованого, тобто з позиції законодавчого підходу; 3) верховенство природного права, невідчужуваного, невід’ ємного; 4) іноді навіть як верховенство закону, тобто ототожнюється з ним; 5) або як верховенство Конституції України - Основного Закону. Домінуючим усе ж таки спостерігається підхід до верховенства права через призму позитивного права, норм, які формалізовані й встановлені державою.
На наш погляд, вектором прогресивного розвитку людської цивілізації виступає природне право, людина, її інтереси та потреби в діалектичному взаємозв’ язку з природою в буквальному розумінні. З такої точки зору в основі формування права в цілому домінуватиме саме звичаєве, традиційне право, прецедентне, а також теорія природних прав людини, які виступатимуть методологічною основою для правової політики сучасних держав. Конституція відграє найважливішу роль у формуванні гуманістичної антропологічної концепції конституційної ідеології й аксіології людини. Конституційний процес не може розвиватись у розріз з буквою і духом Конституції. Тому вважаємо, що еволюція сучасного конституційного процесу здійснюватиметься під впливом антропологічної концепції верховенства права, що виступає фактором його прогресивного розвитку. У впровадженні в державну діяльність у цілому та судову практику зокрема пропонованої концепції верховенства права серйозну роль відіграє Конституційний Суд України, оскільки саме цей орган є спеціально створеним для захисту і охорони норм Конституції. Крім цього, його завданням є ідеологічне та наповнення змісту Конституції шляхом тлумачення, інтерпретації її норм. Отже, конституційне правосуддя виступає ціннісно-орієнтуючим фактором щодо конституційного процесу.
3. Онтологічний і праксеологічний аспект взаємодії й взаємовпливу конституційного правосуддя та конституційного процесу втілюється у конституційному юрисдикційному процесі. У цьому аспекті конституційне правосуддя являє «процес у процесі». Однією зі складових такої формули є конституційне
судочинство, конституційне провадження - безпосередній розгляд справ у Конституційному Суді. Змістом загального процесу конституційного судочинства є правотлумачний (правоінтерпретаційний процес), правоохоронний процес (контрольний процес) і правозахисний процес. З огляду на це є недосконалою джерельна база конституційного правосуддя, що гальмує інституціоналізацію й легітимацію процесуальної форми конституційного правосуддя, але, водночас, виступає фактором удосконалення, а значить, перманентного розвитку конституційного процесу в цілому.
У концептуально-правовій і прикладній основах формування, становлення та розвитку конституційного процесу лежить у тому числі й теорія факторів правозастосовної діяльності, які виступають правоактивізуючими,
правозаповнюючими, правовідновлюючими та правоорієнтуючими факторами, переважно антропологічного значення щодо конституційного процесу.
Серед зовнішніх факторів, які впливають на формування, становлення та розвиток конституційного процесу, слід виділити правоінтеграційні та правоглобалізаційні процеси - міжнародні об’єктивні фактори транснаціонального рівня. У зв’язку з цим одними з впливових факторів є інтеграція правових систем і правова акультурація. Так, деякі фахівці визначають «напрями, в яких може розвиватись інтеграція правових систем» [57] і які, на нашу думку, відображають тенденції формування методологічно-інструментальної, евристично-технологічної та прогностичної основ формування конституційного процесу на транснаціональному та національному рівнях. Виходячи з цього, існування трансконституційного процесу виступає одним з когнітивних (ідентифікуючих) факторів функціонування, а також евристичних факторів розвитку національного конституційного процесу.
Одним із найвпливовіших об’ єктивних факторів формування та розвитку конституційного процесу є інформаційне суспільство. Наприклад, тенденція інформатизації - запровадження інформаційних технологій відзначається у виборчому процесі щодо створення нормативно-правових і організаційно-технічних засад побудови, впровадження та використання сучасних автоматизованих інформаційно-комунікативних та інформаційно-аналітичних систем і технологій у практику організації й проведення виборів в Україні [58]. У парламентському процесі, в умовах оптимізації процедур прийняття рішень Верховною Радою України, вкрай важливою є використання автоматизованих систем на всіх стадіях законодавчого процесу, а також запровадження технології електронного урядування (наприклад, електронна форма запиту на отримання публічної інформації) [59] у сфері взаємовідносин депутатського корпусу з виборцями, що, безумовно, не може не відображатись на регламентному законодавстві.
Висновки. Підсумовуючи й узагальнюючи наведені науково-доктринальні позиції, концепції, теорії та твердження, ми дійшли таких висновків.
Дослідження семантичних і юридико-лінгвістичних аспектів факторів сприяє виявленню та аналізу тих соціальних умов у широкому значенні, властивостей, завдяки яким конституційний процес еволюціонує та є функціональним відповідно визначених суспільством завдань. На основі проведення аналізу природи факторів у праві слід виділити фактори формування, функціонування та розвитку конституційного процесу, які складають дві основні групи-види: 1) фактори-умови та 2) фактори-обставини. Фактори-умови - це сукупність обставин або вимог, які є необхідними чи достатніми для формування, функціонування та розвитку статутарних і динамічних складових конституційного процесу; котрі сприяють ефективній реалізації процесуальних конституційно-правових норм і конституційно-процесуальної правосуб’єктності, яку норми регламентують. Фактори-обставини - це сукупність явищ, подій і юридичних
фактів, які пов’язані з виникненням, формуванням та функціонуванням
конституційного процесу, впливають на його подальший розвиток.
Аналіз факторів формування, функціонування та розвитку конституційного процесу дозволяє стверджувати про вплив суб’єктивних і об’єктивних факторів, зовнішніх (правоглобалізаційних, правоінтеграційних, в т. ч. стандартизація конституційного процесуального законодавства, інформатизаційних) і внутрішніх (політичних, економічних, соціальних, культурних, екологічних) факторів;
прогресивних і регресивних факторів. Дослідження соціальної і політико-правої
природи конституційного процесу дозволило нам виявити вплив онтологічних, гносеологічних, антропологічних, аксіологічних, праксеологічних, евристичних, когнітивних, технологічних, у тому числі інноваційно-технологічних, методологічно-технологічних і методично-технічних факторів його функціонування та розвитку.
Особливе значення мають телеологічно-обумовлюючі (безпосередньо впливають) та детермінантно-обумовлюючі фактори (мають функціональний вплив), до яких автор відносить групу факторів конституційно-правового і загального соціально-правового змісту формування, функціонування та розвитку конституційного процесу. До телеологічно-обумовлюючих слід віднести, наприклад, антропологічні фактори,
пов’язані з еволюцією конституційних прав людини, їх процесуально-правовим забезпеченням, зокрема конституційно-правовим захистом, а також конституційну доктрину верховенства права. До таких факторів належать фактори гносеологічного значення, наприклад, конституційна доктрина (у широкому сенсі), конституційна установча діяльність. До детермінантно-обумовлюючих належать аксіологічні, праксеологічні фактори формування, функціонування та розвитку конституційного процесу, наприклад, зовнішні - міждержавна інтеграція, міжнародна стандартизація конституційного процесуального законодавства, інформатизація; власне, конституційно-правові фактори, наприклад, конституційне правосуддя, парламентська реформа.
У зв’ язку з цим вбачається цікавим і методологічно значущим питання факторного аналізу як методу правових досліджень. Застосування цього методу дозволяє здійснити аналіз характеру впливу факторів на конституційний процес. Ураховуючи масштабність феномену конституційного процесу, його факторний аналіз може бути предметом окремого самостійного дисертаційного дослідження, має практичне значення та виступатиме, власне, одним з гносеологічних факторів функціонування та розвитку конституційного процесу.
Список використаної літератури
1. Болгова В. В. Виды факторов, определяющих формирование принципов права / В. В. Болгова // Проблемы теории и юридической практики в России. - Самара : Изд-во Самарской государственной экономической академии, 2005. - С. 41-44.
2. Бондарь Н. С. Конституционное правосудие как фактор модернизации российской государственности / Н. С. Бондарь // Журнал российского права. - 2005. - № 11. - С. 15-30.
3. Грачев В. С. Правовая культура как субъективный фактор реализации права : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец.: 12.00.01 - Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений / В. С. Грачев - СПб., 1996. - 21 с.
4. Гриб В. В. Факторы, влияющие на формирование профессионального правосознания российских юристов / В. В. Гриб // История государства и права. - 2003. - № 6. - С. 17-
19.
5. Дабижа Т. Конституция - фактор социальных изменений в современном мире / Т. Дабижа // Закон и жизнь. - 2004. - № 4. - С. 51-53.
6. Денисенко В. В. Факторы, влияющие на объем и содержание административной правосубъектности / В. В. Денисенко // Актуальные проблемы борьбы с преступностью. - Санкт-Петербург : Фонд Университет, 2002. - С. 121-123.
7. Кельман Л. М. Соціально-політичні фактори впливу на правозастосовну діяльність : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Кельман Лідія Михайлівна. - Л., 2007. - 221 с.
8. Конституция как фактор социальных изменений : Сборник докладов / Центр конституционных исследований Московского общества Научного фонда ; под ред. Л. О. Иванова. - М., 1999. - 108 с. - ([Современный российский конституционализм]). Костенко О. Природні і людські фактори у праві. Дослідження з позиції соціального натуралізму / О. Костенко // Вісник Національної академії наук України. - 2008. - № 5.
- С. 25-35.
9. Кузнецов Э. В. Естественное право как фактор духовного возрождения России /
Э. В. Кузнецов // Правоведение. - 1993. - № 4. - С. 75-79.
10. Курис Э. П. Демократизация правовторческого процесса как фактор совершенствования социалистического самоуправления советского народа : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12 .00.01 - Теория и история государства и права ; История политических и правовых учений / Э. П. Курис. - М., 1988. - 24 с.
11. Михайловская И. Б. Право избирать и факторы, влияющие на его реализацию / И. Б. Михайловская, Е. Ф. Кузьминский ; отв. ред. И. Б. Михайловская. - М. : Проектная группа по правам человека, 1996. - 84 с.
12. Мишина И. Д. Аксиологическая модель права как фактор развития сравнительного правоведения / И. Д. Мишина // Ежегодник сравнительного правоведения. 2001 год. -М. : Норма, 2002. - С. 45-57.
13. Нерсесянц В. С. Права и свободы человека как фактор общеевропейского сотрудничества и интеграции / В. С. Нерсесянц // Права человека и политическое реформирование. - М. : Институт государства и права РАН, 1997. - С. 37-41.
14. Олефиренко А. В. Социальные факторы реализации права : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 - Теория и история государства и права ; история политических и правових учений / А. В. Олефиренко - М.,1989. - 20 с.
15. Права человека как фактор стратегии устойчивого развития / [авт. кол. : Е. А. Лукашева, А. В. Оболонский, Т. А. Васильева и др.] ; рук. программы и отв. ред. Е. А. Лукашева ; РАН. Институт государства и права. - М. : Норма, 2000. - 320 с., [IV].
- (Российское государство и право : теория и действительность).
16. Пряхина Т. М. Конституционная доктрина как фактор оптимизации правовой политики современной России / Т. М. Пряхина // Правовая политика и правовая жизнь.
- 2001 - № 1. - С. 28-37.
17. Рычагова О. Е. Системообразующие факторы права : монография / О. Е. Рычагова ; науч. ред. В. М. Лебедев. - [науч. изд.]. - Томск : Томский государственный университет, 2003. - 123 с.
18. Сальников В. П. Правовая культура как фактор стабилизации современного российского общества / В. П. Сальников // Актуальные проблемы теории и истории государства и права. Вып. 1. - СПб, 2000. - С. 3-5.
19. Суркова О. Е. Внеправовые факторы формирования и реализация принципов права / О. Е. Суркова // Актуальные проблемы правоведения. - 2004. - № 1. - С. 21-25.
20. Тихомиров Ю. А. Законодательная техника как фактор эффективности законодательной и правоприменительной деятельности // Проблемы юридической техники. - Нижний Новгород, 2000. - С. 37-45.
21. Цвік М. В. Фактори формування та розвитку системи законодавства [Електронний ресурс] / М. В. Цвік // Радник. Український юридичний портал. - Режим доступу :
22. Чуб О. Фактори політичної активності громадян України у виборчому процесі / О. Чуб // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2006. - № 1 (3). - С. 72-76.
23. Литвинов В. Д. Латинсько-український словник. - К. : Українські пропілеї. - 712 с.
24. Крысин Л. П. Толковый словарь иноязычных слов / Л. П. Крысин. - М. : Изд-во Эксмо, 2007. - 944 с.
25. Фактор [Електронний ресурс] // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург. - 1890-1907 // Викитека. - Режим доступу :
26. Там само.
27. Фактор [Електронний ресурс] // Большая Советская Энциклопедия (БСЭ). - 3-е изд.
- Режим доступу:
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СЭ) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Буссел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. - 1736 с.
29. Там само. - С. 1506.
30. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СЭ) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Буссел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. - 1736 с.
31. Див., напр.: Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; Предисл. П. П. Гайденко. - М. : Прогресс, 1990. - 808 с. -(Социологич. мысль Запада); Ковалевский М. М. Прогресс / М. М. Ковалевский // Вестник Европы. - 1912. - Сб. 2. - С. 225-260; Ковалевский М. М. Социология и конкретные науки об обществе // Ковалевский М.М. Сочинения. В 2-х т. Т. 1 : Социология / Отв. ред. А. О. Бороноев : СПб., 1997. - С. 35-132; Ковалевский М. М. Очерки по истории политических учреждений России / Максим Ковалевский ; пер. с разрешения авт., А. Баумштейна, под ред. Е. Смирнова. - Санкт-Петербург : Изд.
Н. Глаголева, [1908]. - 242 с.; Ковалевский М. М. Экономический рост Европы до возникновения капиталистического хазяйства / М. М. Ковалевский. - М., 1898-1903. -Т. 1. - 712 с.
32. Факторов теория [Електронний ресурс] // Философский энциклопедический словарь / Ред.-сост. Е. Ф. Губский и др., 2003 г. // Национальная философская энциклопедия -Режим доступу :
33. Там само.
34. Зайчук О. Середовище права та формування правових систем сучасності [Електронний ресурс] / О. Зайчук, О. Оніщенко // Право України. - 2003. - № 12 // Електронна бібліотека юридичної літератури. - Режим доступу :
35. Костенко О. Природні і людські фактори у праві. Дослідження з позиції соціального натуралізму / О. Костенко // Вісник Національної академії наук України. - 2008. - № 5.
- С. 25-35.
36. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / [Авер’янов В. Б., Бояринцева М. А., Кресіна І. А. та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. - К. : Наукова думка. - 2007. - 585 с.
37. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. Тома 1-2. Часть общая : Учебник / Отв ред. проф. Б. А. Страшун - 3-е изд., обновл. и дораб. - М. : Издательство БЕК, 2000. - 784 с.
38. Про Національну конституційну раду : Указ Президента України від 27 грудня 2007 року № 1294/2007 [Електронний ресурс] // Офіційне представництво Президента України. - Режим доступу. -
39. Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї : Указ Президента України від 25 січня 2012 року №31/2012 [Електронний ресурс] // Офіційне представництво Президента України. - Режим доступу :
40. Концепція формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї, схвалена Указом Президента України від 25 січня 2012 року №31/2012 [Електронний ресурс] // Офіційне представництво Президента України. - Режим доступу :
41. Права людини // Проблеми розвитку конституційного законодавства України: збірник висновків Європейської Комісісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії) : Пер. з англ. - К.: Парламентське вид-во, 2010. - С. 399-470.
42. Референдум та вибори // Проблеми розвитку конституційного законодавства України: збірник висновків Європейської Комісісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії) : Пер. з англ. - К.: Парламентське вид-во, 2010. - С. 153-298.
43. Висновок щодо проекту Закону України «Про парламентську опозицію в Україні» СВЬ-ЛЭ(2007)019) // Проблеми розвитку конституційного законодавства України: збірник висновків Європейської Комісісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії) : Пер. з англ. - К.: Парламентське вид-во, 2010. - С. 393-398.
44. Висновок щодо процедури внесення змін до Конституції України СЭЬ-ЛЭ(2004)030) // Проблеми розвитку конституційного законодавства України: збірник висновків Європейської Комісісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії) : Пер. з англ. - К.: Парламентське вид-во, 2010. - С. 82-88.
45. Пряхина Т. М. Конституционная доктрина как фактор оптимизации правовой политики современной России / Т. М. Пряхина // Правовая политика и правовая жизнь.
- 2001 - № 1. - С. 28-37.
46. Пряхина Т. М. Конституционная доктрина современной России : автореф. дисс. на соискание уч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 - Конституционное право ; Муниципальное право / Т. М. Пряхина. - Саратов, 2004. - 54 с.
47. Приходько X. В. Роль правових позицій Конституційного Суду України в становленні та розвитку доктрини конституційного процесу / X. В. Приходько // Держава та регіони. - 2010. - № 3. - С. 11-19.
48. Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 07.05.2002 р. у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Конституційного Суду України. - Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua/
49. Клишас А. А. Конституционный контроль и конституционное правосудие зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование / Под ред. професора В. В. Еремяна. - М. : Междунар. отношения, 2007. - 496 с.
50. Селиванов А. А. Вопросы теории конституционного правосудия в Украине: актуал. вопр. соврем. развития конституц. правосудия / А. А. Селиванов, А. А. Стрижак. - К. : Логос, 2010. - 272 с.
51. Гультай М. Функціональні характеристики інституту конституційної скарги та модель його впровадження в Україні / М. Гультай // Вісник Конституційного Суду України. - 2011. - № 4-5. - С. 185-193.
52. Кравченко О. О. Захист прав і свобод людини та громадянина Конституційним Судом України: доктринальні, прикладні та компаративні аспекти : автореф. дис. .канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право /
О. О. Кравченко. - К., 2011. - 16 с.
53. Сліденко І. Д. Феноменологія конституційного контролю. Ґенеза, природа і позиціонування в контексті аксіологічних, епістемологічних, прксеологічних, синергетичних аспектів / І. Д. Сліденко. - К. : Істина, 2010. - 624 с.
54. Ткачук П. Питання доступу громадян до до конституційного правосуддя / П. Ткачук // Вісник Конституціного Суду України. - 2011. - № 4-5. - С. 74-81.
55. Джером Френк. Юридичний реалізм I Френк Джером II Філософія права I за ред. Джоела Фейнберга, Джулса Коулмена; пер. з англ. П. Таращук. - К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2007. - С. 180-183.
56. Скурко Е. В. Эффективность правового регулирования международной торговоэкономической интеграции: Вопросы теории и практики [Електронний ресурс] I Е. В. Скурко. - Режим доступу :
57. Фурашев В. М. Виборчий кодекс України: системна інформатизація: монографія I В. М. Фурашев, Д. В. Ланде : К. : Синопсис, 2011. - 211 с.
58. Запити на інформацію [Електронний ресурс] II Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу :
H. Prikhod’ko
A CATEGORY IS «FACTORS» IN THEORY OF CONSTITUTIONAL PROCESS: CONCEPTUAL ANALYSIS
The paper explores the factor structure of the constitutional process as a historical and legal phenomenon, in particular, highlights the legal-linguistic nature of the "factors" as a category of the theory of the constitutional process in Ukraine.
Keywords: constitutional process, constitutionalization, factors, constitutional law.
УДК 342.52:314.7(477)
I. Д. Сліденко
ЩОДО ПЕРІОДИЗАЦІЇ ТА ЕТАПНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ В 1989-2012 РОКАХ
У статті розглядаються етапи конституційної трансформації в Україні в 1989-2G12 роках.
Мета дослідження полягає у науковому та науково-практичному аналізі особливостей конституційної модернізації як явища політико-правової дійсності на рівні базових суспільних відносин.
Поняття ««конституційної трансформації» застосовується у контексті зміни або заміни , тобто розвитку конституційного ладу, а також правової систему у цілому. Встановлено зв ’язок між конституційною трансформацією та
конституційної модернізацією, оскільки вони є взаємопов’язаними конституційно-правовоими явищами.
Дослідження теоретичних особливостей реалізації конституційної реформи в Україні дозволяє запропонувати низку удосконалень для узгодження розуміння деяких категорій конституційного права, зокрема визначення поняття « конституційна трансформація». При цьому слід акцентувати увагу на тому факті, що починаючи з 199G року, та перших концепцій Конституції, і до сьогодні, основним проблемним питанням стало визначення та практична реалізація найбільш адекватної для України форми державного правління. Крім цього дискусійними стали питання щодо форми територіального устрою, статусу вищих органів державної влади.
На вирішення вказаних проблемних питань теорії та практики мають бути спрямовані сучасні конституційно-правові дослідження, що вбачається вкрай актуальним для подальшого правового розвитку нашої держави.
Ключові слова: конституційна політика, міграційна політика, система органів управління.
