CC BY
105І ПЕДАГОГІКА І та медико-біологічні
проблеми фізичного
виховання і спорту
Новітні технології суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчального процесу вищої школи
Гончар О.В.
Харківський державна академія дизайну і мистецтв
Анотації:
Розкрито гуманістична сутність ідеї педагогічної взаємодії та проаналізовано низку сучасних технологій. Відбиті напрями творчого застосування прогресивних теоретичних ідей реалізації педагогічної взаємодії викладачів і студентів. Схарактеризовано певні особливості та практичні здобутки їх реалізації на практиці вищої школи задля уникнення прорахунків та недоліків у сучасних умовах розбудови системи вищої освіти України. Проаналізовано зміст дефініції «педагогічна взаємодія в навчальному процесі» у співвідношенні із поняттям «педагогічна технологія».
Ключові слова:
педагогічна взаємодія, навчальний процес, діалог, партнери, міжособистісні відносини, технологія, гуманізація.
Гончар Е.В. Новейшие технологии субъект-субъектного взаимодействия участников учебного процесса высшей школы. Раскрыта гуманистическая сущность идеи педагогического взаимодействия и проанализирован ряд современных технологий. Отражены направления творческого применения прогрессивных теоретических идей реализации педагогического взаимодействия преподавателей и студентов. Охарактеризованы определенные особенности и практические достижения их реализации на практике высшей школы с целью недопущения просчетов и недостатков в современных условиях развития системы высшего образования Украины. Проанализировано содержание дефиниции «педагогическое взаимодействие в учебном процессе» в соотношении с понятием «педагогическая технология».
педагогическое взаимодействие, учебный процесс, диалог, партнеры, межличностные отношения, технология, гуманизация.
Gonchar O.V. The modern technologies of subject-subject mutual relations of teacher and students in Higher School.
Humanistic essence of pedagogical mutual relations idea of is exposed and the row of modern technologies is analyzed. The directions of creative application of progressive theoretical ideas of realization of pedagogical mutual relations of teachers and students are reflected. The certain features and practical achievements of their realization in higher school practice are described in order not to allow miscalculations and defects in development of the higher education system of Ukraine. The substance of definition “pedagogical co-operation in an educational process” in correlation with a concept “pedagogical technology” is analyzed.
pedagogical mutual relations, educational process, dialogue, partners, interpersonal relationships, technology, humanization.
Вступ.
Процес інтеграції вищої школи України до загальноєвропейського освітнього простору у відповідності з Болонською декларацією обумовлює зміну ведучих принципів педагогіки в цілому, та реформування системи вищої освіти, зокрема. Активний моновплив викладача, прийнятий в авторитарній педагогіці, поступається взаємодії, що базується на спільної діяльності учасників навчального процесу як рівноправних партнерів. Визначення перспективного розвитку вищого навчального закладу неможливо без розробки нової освітньої концепції, нових технологій, що посилює значущість проблеми взаємодії педагога та студентів, тому що саме педагогічна взаємодія, як універсальна характеристика педагогічного процесу, відображує ці-лепокладання у відношеннях між людьми.
В умовах зростаючої потреби в готовності майбутнього фахівця включатися в спільну діяльність та співтворчість актуальність проблеми визначається, по-перше, необхідністю формування в студентів культури міжособистісних відносин, що виявляються в процесі взаємодії з іншими людьми. По-друге, взаємодія організує особистісний простір людини. Успіх навчальної діяльності залежить від характеру взаємодії її агентів, форм вираження та задоволення їх потреб і бажань, використання індивідуальних природних здібностей і можливостей, орієнтуванням індивіду на розвиток його особистості, а тому є неможливим без активності всіх її учасників . По-третє, поняття “педагогічна взаємодія” відбиває реальність передачі досвіду поколінь і вказує на наявність в історико-культурній реальності усвідомленої діяльності, спрямованої на становлення і розвиток іншої особистості, генезис суб’єктності.
Суб’єктна проблематика педагогічної взаємодії є © Гончар О.В., 2012
важливим чинником підвищення рівня ефективності навчально-виховного процесу, тому що: характер взаємодії між учасниками навчального процесу сприяє саморозвитку і самореалізації особистості не лише студента, а й викладача; дозволяє розкрити потенціальні можливості кожного до самовдосконалення; забезпечує сприятливий мікроклімат, що характеризується відкритістю, довірою та підтримкою. «Педагогічна взаємодія» більш широка, ніж категорія “педагогічній вплив», що зводить педагогічний процес до суб’єкт - об’єктних відносин [7, с. 456].
Останнім часом педагогічна наука все частіше звертається до прогресивно накопиченого досвіду гуманістично-орієнтованого навчання, спрямованого на усвідомлювання особистісно значущих цілей, де суб’єкти пізнавальної діяльності виступають як рівноправні партнери. На необхідність розв’язання різноманітних проблем, пов’язаних із розвитком ідеї педагогічної взаємодії, вказують сучасні українські вчені Л. Велітченко, О. Глузман, М. Коць, В. Курило, В. Лозова, О. Матвієнко, В. Майбородова, Н. Побір-ченко, О. Рацул, О. Рудницька, А. Троцко та інші.
У другій половині XX століття проблема взаємодії викладачів і студентів продуктивно розроблялася в педагогіці в різних аспектах: як педагогічне спілкування (О. Бодальов, В. Кан-Калик, І. Зимня, С. Кондратьєва та інші); як істотна характеристика педагогічного процесу (В. Сластьонін); як діяльність, спрямована на розвиток того, хто навчається, становлення його особистісної позиції, підтримку проявів його самостійності (О. Газ-ман, Н. Михайлова, С. Юсфін); як сукупність педагогічних ситуацій (І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос та інші); як інтеракція, тобто навчання в малих групах («cooperative learning”) Р. Славін («Навчання в команді»), Д. Джонсон і Р. Джонсон («Учимося разом»),
32012
и
Шл. Шаран («Групові дослідження»), а також Ел. Аронсон, Спенсер Каган та інші; як організація навчального співробітництва у колективних, кооперативних, групових формах роботи (О. Донцов, В. Дьяченко, О. Захаренко, Х. Лійметс, А. Петровський, В. Фляків, Д. Фельдштейн, Г. Цукерман, С. Якобсон).
Стосовно терміна «педагогічна технологія», зазначмо, що в сучасній науковій літературі на нього існує багато різних поглядів. Зокрема, Г Селевко подає дев’ять різних визначень цього терміна. Аналіз цієї класифікації, підвів до висновку, що найбільш слушною є така інтерпретація, яка стосується не лише механічних процесів взаємодії людей та навколишнього середовища, але й охоплює сферу суто людських відносин, тобто характеризує «педагогічну технологію» як «сучасний метод створення, застосування, визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодією, що ставлять своїм завданням оптиміза-цію форм навчання і виховання» [6]. Якщо таке тлумачення перенести в площину взаємодії учасників навчального процесу, то в такому разі слід погодитися із думкою Б. Кобзаря, який під педагогічною технологією розуміє «сукупність засобів й прийомів, форм взаємодії викладача й учня, що забезпечує ефективність функціонування педагогічної системи й досягнення поставленої педагогічної мети» [1, с. 49].
Таким чином, питання про специфіку розвитку базової професійної освіти бачиться як питання про співвідношення традиційної парадигми та інноваційних технологій. На наш погляд, тут доцільно дотримуватися виваженого раціонального розуміння цієї взаємозалежності. У разі, коли перероблена традиція стає неминучою основою для нововведень, для майбутнього зникає конфлікт між традицією та нововведенням.
Робота виконана за планом НДР Харківської державної академії дизайну і мистецтв.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою даної статті є виявлення гуманістичної сутності ідеї педагогічної взаємодії та аналіз сучасних технологій, розкриття певних особливостей та практичних здобутків їх реалізації на практиці вищої школи задля уникнення прорахунків та недоліків у сучасних умовах розбудови системи вищої освіти України.
Результати дослідження.
Провідною сучасною педагогічною технологією, в основі якої закладена суб'єкт-суб'єктна взаємодія є інтерактивне навчання. На нашу думку, інтерактивне навчання слушно розглядати як інтерактивний варіант організації педагогічної взаємодії в навчальному процесі (що передбачає метод занурення в спілкування була розроблена М. Щетініним). Виходячи з цього можна схарактеризувати такі особливості:
• процес навчання відбувається в груповій спільній діяльності, де група розглядається як суспільство в мініатюрі, тобто навички спільної роботи та міжособистісного спілкування, отримані у ході навчання,студент у подальшому зможе використовувати у реальній професійній діяльності (тобто вирішуються три завдання: пізнавальне, комунікативно-розвивальне, соціально-орієнтовне завдання).
• важливість навчитися виявляти позитивні та негативні зразки взаємодії (за Г. Цукерман - цьому пропонує навіть приділити певний час), тобто навичкам попередження виникнення конфліктів, не перенесення робочого конфлікту на міжособистісні стосунки на поза площини ділового спілкування(аудиторією), демонстрації переваг та результативності роботи згуртованої групи («важливість усвідомлення не змістових помилок, а саме ходу взаємодії, тобто апелювання до людських якостей-доброзичливості, толерантності, чемності та ін.);
• дотримання діалогічних форм взаємодії, безперервного діалогу;
• вирішення нестандартної постановки проблеми у ході внутрішньогрупової співпраці;
• зникнення більш вираженої у навчальній взаємодії асиметричності позицій викладача і студента, ніж у ході виховної; викладач постає ініціатором вирішення навчальних завдань, та координатором процесу спілкування, інтерпретатором досягнення групової мети (результату).
Однією з таких технологій, що з’явилася ще в 60-х роках ХХ століття і здобула велике визнання та поширення значно пізніше, після її залучення до галузі спорту, є коучинг. Сьогодні коучингом вважають таку технологію, яка «сприяє балансуванню співпраці в команді завдяки цілеспрямованій та динамічній комунікації учасників для досягнення певних цілей» [3]. Оскільки будь-яка співпраця в спортивній команді, у вищій школі або у колективі на виробництві, тобто у професійній діяльності неможлива без процесу комунікації, науковці, шукаючи способи полегшення сприйняття нового матеріалу у процесі навчання, звернули увагу на коучингові вміння, зокрема їх комунікативну складову.
У цьому аспекті, використовуючи наукові доробки вчених П. Зеуса, Дж. Коннора, А. Ладжес, К. Ларіна, Г. Макліна, С. Скіфінгтона, Є. Толберта, Б. Янга та інших, дозволимо собі аргументувати педагогічну взаємодію, яка лежить в основі теорії коучингу, що була останнім часом запозичена до освітянської сфери. Так, П. Зеус вважає, що педагог- коучер повинен оперувати такими елементами комунікації: умінням встановити клімат довіри, емпатією, умінням сприймати доводи співрозмовника, здатністю ставити питання, чітко формулювати ідеї, дотримуватися конфіденційності й стимулювати само мотивацію. Цим відкривається перспектива організації педагогічної взаємодії агентів навчального процесу з метою формування активної та творчої особистості, гармонійний розвиток якої вимірювався би не кількістю засвоєних нових понять або загальним обсягом навчальної інформації, а її швидким і раціональним добором та вмінням гнучко їх використовувати в майбутніх професіональних ситуаціях. Крім того, організація педагогічної взаємодії із залученням принципів коучингу дозволить економно витрачати відведений на роботу час та розумно організовувати життя учасників навчального процесу, що сприятиме розвитку генетично зумовлених нахилів кожного. Отже, поступове запозичення з бізнесу технології коучингу у сферу освіти сприятиме професійній підготов-
І ПЕДАГОГІКА I
та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту
ці майбутніх фахівців до роботи в реальному житті, їх вмінню взаємодіяти та працювати у команді.
Так, у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти акцентується, що зміст базової і повної загальної середньої освіти створює передумови для індивідуалізації навчання, запровадження особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетентності учнів. Стає очевидним, що з появою комп’ютерів практично в кожному навчальному закладі, а також удома період кінця ХХ століття ознаменувався розквітом новітніх web-технологій, уможливив індивідуалізацію навчання.
Певна річ, що сьогодні викладач повинен оволодіти технологію взаємодії в інтерактивному режимі. Психолого-педагогічні аспекти такої взаємодії, на нашу думку, базуються на особистісно-орієнтованому підході в освіті, коли студент стає на чолі процесу навчання, його активним суб'єктом, а викладач - компетентним консультантом і помічником, який допомагає формувати пізнавальну самостійність того, кого навчає. Таким чином, сучасні засоби комунікації відкривають перед викладачами та студентами нові освітні можливості. Об’єктивні процеси інформатизації та гуманізації системи освіти ХХІ століття передбачають створення сприятливих обставин для отримання нових знань людиною протягом усього життя, незалежно від її соціального статусу, географічного знаходження , фізичного стану або графіку зайнятості. Процес педагогічної взаємодії викладача та студентів, дистанційованих у просторі, зумовлює нову освітню тенденцію, появу дистанційної форми навчання.
Дистанційна освіта визначається як форма навчання на відстані, «за якої «доставка» навчального матеріалу та навчальна взаємодія педагога і студентів відбувається за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)» [5, с. 142]. Дистанційна освіта стає помітною складовою системи вищої школи ХХІ століття як найбільш перспективна, синтетична, гуманістична та інтегральна форма отримання освіти. Так, у 1987 році було створено Європейську асоціацію університетів дистанційного навчання (ЄАУДО; European Association of Distance Teaching Universities, EADTU), куди входять університети з понад 22 країн, основною функцією яких є заочне навчання цільових груп за допомогою методів дистанційного навчання, а також асоціації університетів, де більшість студентів вчиться на очній основі, однак існує можливість і заочного навчання.
Дистанційне навчання передбачає специфічну педагогічну систему, для якої характерна наявність майже всіх способів організації взаємодії агентів навчального процесу, що мають форму діалогу. Ефективність організації педагогічної взаємодії агентів такого комунікативного акту зумовлена низкою факторів, а саме: змістом дисципліни (змістом та метою навчання), фоновими факторами (розміром навчальної групи, рівнем інтелектуального розвитку, етнічною приналежністю тощо), засобами комунікації (мовою діалогу, формою та якістю зв’язку), формою контролю.
Головними завданнями викладача для досягнення успіху у викладанні дистанційного курсу, на думку вченого-педагога Мура, є створення умов, за яких взаємодія учасників навчального процесу зорганізується з мінімальним втручанням у діяльність студентів. Тобто педагогу слід регулярно залучати студентів до участі у вирішенні різноманітних завдань з метою моніторингу їх прогресу, приділяти увагу кожному із учасників; особливо студентам із низьким рівнем спрямованості на самостійну діяльність й, водночас. Учений також підкреслює, що студенти часто відчувають певний острах через свою ізольованість, і це обов’язково повинно враховуватися викладачами у ході організації педагогічної взаємодії [8, с. 142]. Низький рівень володіння механізмами комунікації стає причиною виникнення конфліктів, проблем, розчарувань і невдач як для самих студентів, так і їх викладачів. Адже, з одного боку, відсутність прямого очного спілкування між студентом і викладачем, коли поруч немає людини, яка могла б емоційно забарвити знання, є значним мінусом для процесу навчання. А з іншого, у такій спосіб навчання викладачеві складно створити творчу атмосферу в навчальній групі.
Оскільки на сучасному етапі розвитку системи дистанційного навчання основний акцент ставиться на розробці інструментарію цієї системи, питання взаємодії суб'єктів такого освітнього процесу ще не отримало достатнього обґрунтування, а це породжує низку певних проблем в освітній практиці дистанційного навчання. Так, спілкування з комп’ютером, яке є значно менше емоційним, ніж спілкування з викладачем в аудиторії, стає причиною виникнення емоційно-психічного дискомфорту, психологічного стресу. До того ж, студенти деяких спеціальностей часто відчувають нестачу практичних занять. Відсутність постійного контролю над студентами, що протягом довгого історичного періоду для української людини вважався потужним спонукальним стимулом, також іноді дає негативні наслідки, що потребує пошуку висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють механізмами комунікації. Побудова якісних мультимедійних курсів передбачає високу кваліфікацію їх розроблю-вачів - не тільки фахівців з предметної галузі - художника, програміста, а таких спеціалістів, які при створенні програм ураховували б інтерактивні можливості їх продукту.
Сучасні електронні засоби комунікації надають широкі можливості взаємодії студентів із навчальним матеріалом. Навчальний матеріал постає об'єктом навчальної взаємодії, що зумовлює активну пізнавальну позицію студента як суб'єкта навчального процесу. Студентові доводиться самостійно конструювати свої знання, вести діяльність щодо пошуку необхідної інформації у системі Інтернет або на спеціалізованих носіях (компакт-дисках, в електронних бібліотеках), а також самостійно її аналізувати.
Після отримання студентом потрібного йому навчального матеріалу, він приступає до опанування одержаної інформації, що відбувається через взаємодію із віддаленими співрозмовниками (суб'єктами навчального процесу). Тут важлива роль належить
32012 if
викладачеві, якому слід допомогти студенту організувати його діяльність та вмотивувати її, надати консультацію, відповісти на всі питання та оцінити досягнення студента після проведення тесту, певної роботи щодо творчого проектування тощо. Процес педагогічного спілкування з викладачем має стимулювати бажання студента продовжувати діалог з метою досягнення певної навчальної мети. Викладач також ініціює дискусії між студентами з навчальної теми, які можуть відбуватися у формі форумів, конференцій, чат-дискусій та тощо. Важливою метою педагога у процесі його взаємодії із студентами стає надання можливості кожному із учасників навчального процесу поставити запитання, а також запропонувати свої коментарі, запитання або зауваження у відповідь. Проте, діалог як партнерська взаємодія може відбуватися не тільки з викладачем, а й з іншими агентами навчального процесу. Взаємообмін досвідом навчання, участь у відеоконференціях, дискусіях, листування електронною поштою - усе це розвиває у студента універсальні комунікативні вміння, безумовно корисні для подальшої професійної діяльності.
Отже, дистанційну форму освіти розуміють як цілеспрямований інтерактивний, асинхронний процес взаємодії суб'єктів і об'єктів навчання між собою та із засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їхнього просторового розташування.
Загалом, серед найважливіших переваг дистанційного навчання можна визначити, по-перше, можливість спілкуватися та звертатися до викладача будь-коли, як що виникає питання, не боячись потурбувати викладача в незручний час. По-друге, у студента не виникає відчуття конфузу, отже, він може поставити будь-яке питання, навіть таке, яке би «посоромився» поставити у присутності всієї навчальної групи. По-третє, як свідчить практика, студенти часто віддають перевагу коротким порадам, ніж детальному поясненню, тому що вони стимулюють творче вирішення навчальних завдань та надають можливість самоконтролю своїх знань, загострюють відчуття студентом своєї перемоги. Також одним із важливих факторів використання інформаційних технологій є незалежний контроль успішності навчальної діяльності студента, що відбувається без присутності екзаменатора. А це, з одного боку, зменшує стресове напруження, а з іншого, сприяє об’єктивності оцінювання. До того ж, оскільки взаємодія в інформаційній мережі відбувається за законами взаємодії між людьми, робота в системі Інтернет формує у студентів навички спілкування на відстані, ділового листування, що особливо важливо в часи всесвітньої комп'ютеризації та поширення міжнародних зв’язків. Певна річ, що у зв’язку із широким використанням інформаційних технологій змінюється роль навчальної книги. Підручник повинен уже бути не головним джерелом навчальної інформації, а гідом, який веде до творчості, мистецтва та бажання до самоосвіти. Тому, природно, що традиційна парадигма освіти «викладач - підручник (інформація) - студент» у сучасній вищій школі доповнюється новою схемою «студент - телекомунікаційні технології -викладач», що тенденцію до опосередкованих форм організації
педагогічної взаємодії і, водночас, пропонує творчий підхід до пошуку та аналізу запропонованої інформації для вирішення педагогічних завдань. Викладач у процесі навчання, розмістивши в інформаційній базі певний навчальний продукт - інформацію, створює авторизовану веб-сторінку, на якій розміщені методичні матеріали для конкретного освітнього процесу. Студент, у процесі виконання завдання, створює свій продукт і розміщує його у тій же інформаційній базі, наділяє своїми ознаками, створюючи свою авторизовану сторінку. Педагог має можливість контролювати і коректувати роботу студента при необхідності, працюючи з ресурсом, створеним окремим студентом або групою студентів. Агенти системи впливають один на одного у процесі інтерактивної взаємодії, а в потрібний момент викладач коригує процес у позитивному напрямку. Такі освітні електронні портали являють собою структуровану інформаційно-освітню систему. ЇЇ основні функції - це інтеграція освітніх ресурсів регіону всіх рівнів освіти. В основу структури такого порталу покладена найпростіша модель комунікації, що окреслює рух інформації від суб'єкта до об'єкта через діяльність суб'єкта, де суб'єкт - це автор інформації, вид діяльності - це діяльність агента, а адресна група - це об'єкт, на який спрямована діяльність. Усі три компоненти об'єднані інформаційним ресурсом. Пропонована модель дозволяє визначити основні шляхи та умови організації опосередкованої форми взаємодії учасників навчального процесу у відкритій системі освіти за допомогою електронних технологій.
Тьюторство як сучасне педагогічне явище досліджу -валось багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими (Л. Бендова, Г Беспалов, М. Бейнтон, И. Ворожцова, Ч. Ведемейер, Р. Гаррисон, Г. Гуртовенко, Ю. Дераж-не, Н. Костіна, Н. Рибалкіна, А. Чернявська та інші. Як свідчить аналіз, у зарубіжній практиці тьютор асоціюється, з одного боку, із дистанційним навчанням, а з іншого, з позицією групового тьютора (анг- form tutor).
Аналіз дефініцій визначення поняття «тьюторство», які пропонуються сучасними вітчизняними науковцями, дозволяє зробити висновок про те, що більшість дослідників розглядають це явище як педагогічний супровід, тобто як допомогу студенту у визначенні індивідуальної траєкторії його діяльності, вирішенні проблем, що виникають в навчальному процесі.
Суттєвою умовою навчання в рамках тьютор-ської системи є малі групи студентів. Однак це зовсім не означає, що студентам навчальний матеріал «розжовують і в рот кладуть». Навпаки, студенти вчаться самостійно шукати потрібну інформацію, аналізувати та творчо мислити. Англійці, як і раніше, вважають, що студент, якому завжди говорять, що та як робити, ніколи не зможе стати гарним бізнесменом. Студент повинен учитися думати самостійно.
Одною із провідних вимог сучасної наукової діяльності є міждисциплінарні дослідження. Студентам необхідно сформувати розуміння міждисциплінар-ності будь-якої науки, отримати навички науково-дослідницького характеру. Такий підхід сприяє створенню можливості мобілізації отриманих теоретичних знань для вирішення професійних завдань.
І ПЕДАГОГІКА I
та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту
Усвідомлення студентами у ході такого творчого навчання своєї конкурентоспроможності заохочує їх до подальшого підняття свого престижу на всіх етапах професійної діяльності. Цим зумовлено поширення тьюторських занять, у яких «процес учіння побудовано в основному на самостійній роботі студентів, а процес викладання полягає у здійсненні контролю за рівнем виконаних завдань, а також у наданні проміжної консультативної допомоги» [4, с. 100]. Під час зустрічі з журналістами в м. Києві 31 серпня 2010 року керівник Експертної комісії з питань освіти партії «Сильна Україна» С. Вєтров підкреслював, що не математики або фізики потрібно вчити, а математикою і фізикою. За допомогою предметів педагог повинен навчати головному - як стати особистістю, реалізувати себе, досягти успіху, жити в гармонії з собою і суспільством». На його думку, Україні поступово необхідно переходити до системи тьюторства, коли педагог є консультантом для студента, а сам процес навчання проходить за індивідуальними програмами з метою розкрити талант кожного агента навчального процесу. Система тьюторства розроблена з метою максимального задоволення особливих потреб і навчальних інтересів студентів. Викладачі-тьютори постійно організовують науково-дослідницьку діяльність студентів. Таким чином, дослідницькі навички, необхідні у навчальній і після закінчення ВНЗ діяльності, формуються у студентів з самого початку.
Характерною рисою педагогічної взаємодії на заняттях такого типу виявляється міцний контакт між студентами й викладачами. Педагог виступає не тільки передавачем купи знань, але й учить підопічного самостійно мислити та діяти. Так, головною метою тьютора, на відміну від викладача традиційно-авторитарного типу, є пріоритетні практичні аспекти засвоєння навчальної інформації та навичок, тобто забезпечення підтримки, моніторингу, координації та розкриття механізмів саморозвитку. Як свідчить аналіз наукової літератури, термін «тьютор» в українській педагогіці більш асоціюється з дистанційним
або електронним on-line або off-line формами навчання, коли тьютор взаємодіє на індивідуальній основі зі студентом, надаючи «консультативно-проектні» послуги щодо засвоєння останнім навчального матеріалу та адекватного оцінювання прогресу на цьому шляху. На думку Ю. Деражне, «тьютор у системі відкритої освіти є найважливішим системоутворюючим компонентом, виконуючи функції викладача, консультанта, методиста і наставника» [2, с. 5]. Сьогодні термін «тьторство» вживається у багатоманітному просторі педагогічної діяльності, обслуговуючи різні організаційно - педагогічні сфери, а саме: викладання, наставництво, консультування, консалтинг, кураторство, коучинг, електронне навчання та ін.
Висновки.
До сучасних педагогічних технологій, що спираються на суб'єкт-суб'єктну взаємодію належать:
інтерактивні технології, які нами визначаються як такі, в основі яких лежить діалогова взаємодія;
• тьюторство, в основі якого лежить середньовічна традиція аргументів та диспутів. Тьютор допомагає в розвитку здібностей логічного мислення і розуміння навчальної інформації, отриманої в ході лекцій та в результаті роботи в бібліотеці. Тьютор - це керівник і викладач в одній особі. В Україні сьогодні тьюторство більше співвідноситься з дистанційними формами навчання.
• коучинг, яка, як свідчить проведений науковий пошук, здобула велике визнання та поширення наприкінці 90-х рр. Під коучингом вважають таку технологію, яка «сприяє балансуванню співпраці в команді завдяки цілеспрямованій та динамічній комунікації учасників для досягнення певних цілей» [8]. Оскільки будь-яка співпраця у вищій школі або у реальній професійній діяльності неможлива без процесу комунікації, науковці звернули увагу на коучингові вміння, зокрема їх комунікативну складову (уміння встановити клімат довіри, сприймати доводи співрозмовника, емпатією, здатністю чітко формулювати ідеї й стимулювати само мотивацію).
Література:
1. Беленька Г. Роль інтерактивних прийомів навчання в оптимізації навчального процессу у вищій школі // Наукові записки. -Кіровоград: РВЦ КДПУ - Вип. 32. - Ч. І. - 2001. - С. б1- б3.
2. Деражне Ю.Л. Тьютор в открытом обучении: учебно-
методическое пособие. - М. : Изд-во Департамента федеральной государственной службы занятости населения Московской области, 1998. - 58 с.
3. Мескон М^., Альберт М., Xедоури Ф. Основы менеджмента; пер. с англ. - М.: Дело, 199б. - 704 с.
4. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.
5. Педагогика: Большая современная энциклопедия / ^ост. Е.С. Рапцевич]. - Мн.: «Соврем. слово», 2005. - 720 с.
6. Селевко Г.К. Альтернативные педагогические технологии. - М.: НИИ школьных технологий, 2005. - 224 с.
7. Сластенин, В.А. и др. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 57б с.
8. Moore M.G. Education: Three types of interaction //The American Journal of Distance Education, 3(2), 1989. - PP. 1-б.
Информация об авторе: Гончар Елена Валентиновна
[email protected] Xарьковская государственная академия дизайну и искусств ул. Краснознаменная 8, б1001, г. Xарьков, Украина.
Поступила в редакцию 16.01.2012г.
References:
1. Belen’ka G. Naukovi zapiski [Scientific note], Kirovograd, 2001, vol.1(32), pp. 61-63.
2. Derazhne Iu.L. T’iutor v otkrytom obuchenii [Tutor in open education], Moscow, Department of federal state placement service of population of Moscow region, 1998, 58 p.
3. Meskon M.Kh., Al’bert M., Khedouri F. Osnovy menedzhmenta [The basis of management], Moscow, Work, 1996, 704 p.
4. Ortins’kij V.L. Pedagogika vishchoyi shkoli [High establishment education], Kiev, Centre of academic environment Publ., 2009, 472 p.
5. Rapcevich E.S. Pedagogika: Bol’shaia sovremennaia enciklopediia [Pedagogics: big modern encyclopaedia], M., modern word, 2005, 720 p.
6. Selevko G.K. Al ’ternativnyepedagogicheskie tekhnologii [Alternative pedagogical technologies], Moscow, 2005, 224 p.
7. Slastenin V.A. Pedagogika [Pedagogics], Moscow, publishing centre “Academy”, 2002, 576 p.
8. Moore M.G. The American Journal of Distance Education, vol.3(2), 1989, pp. 1-6.
Information about the author: Gonchar E.V.
[email protected] Kharkov State Academy of Design and Arts Krasnoznamennaya str. 8, 61002, Kharkov, Ukraine
Came to edition 16.01.2012.
