CC BY
17PHILOLOGICAL SCIENCES
НАЩСТВ1РНА СУТЬ ТВОР1В КАРЕЛА ЗАПА НА 1СТОРИЧНУ ТЕМАТИКУ
Кость С.С.
старший викладач кафедри iноземних мов Львгвський торговельно-економiчний yHiверситет
Львiв
NATION-BUILDING ESSENCE OF KAREL ZAP'S HISTORICAL WORKS
Kost S.S.
Senior Lecturer, Department of Foreign Languages Lviv University of Trade and Economics
Lviv
АНОТАЦ1Я
У статп доведено, що К. Зап у написанш cboïx популярних праць («Опис головного MicTa KoponÎBCTBa Чеського Праги», «Опис корол1вського Micra Праги для iноземцiв i мешканщв», «Пупвник по ПразЬ» «Старожитносп i пам'ятки землi Чеcькоï», «Чесько-моравська хрошка») спирався на принципи юторюпи-сання, як1 обгрунтував Ф. Палацький. На думку автора, найбшьш виразно К. Зап обгрунтував нaцiонaльну 1дею у свош оcтaннiй прaцi, якою була «Чесько-моравська хрошка». У передмовi до ще1' прaцi К. Зап сфор-мулював калька важливих положень, що ввдображали його концепцш icторiï. Так, К. Зап вважав, що хрошка повинна бути ютинним юторюписанням i суто нацюнальним.
ABSTRACT
The article argues that K. Zap while writing his popular works ("Description of the Main City of Prague in the Czech Kingdom", "Description of the Royal City of Prague for Foreigners and Residents", "Guide to Prague", "Antiquities and Landmarks of the Czech Land", "The Czech-Moravian Chronicle") refers to the principles of historical writing that were grounded by Frantisek Palacky. According to the author, K. Zap most clearly substantiated the national idea in his last work called "The Czech-Moravian Chronicle". In the preface to this work, K. Zap stated several important theses that reflected his concept of history. Thus, K. Zap believed that the chronicle should be a true historical record and purely national.
Ключовi слова: чеське нацюнальне вщродження, вторична концепция чеських дг^в, К. Зап, чеська нацюнальна вдея.
Keywords: Czech national revival, historical concept of Czech figures, K. Zap, Czech national idea.
Постановка проблеми. Як частина iмперiï шд шнець XVIII ст. Чехгя була розвинутою в проми-словому й економiчному ввдношенш, чого не можна стверджувати про рiвень нацюнально1' сввдо-мосл. Щоправда, на цш пiдcтaвi було би помилкою вважати, що в чеському cуcпiльcтвi абсолютно па-нувала iмперcькa iдентичнicть, що вci ïï сприймали, що з вci нею погоджувалися. Навпаки, тi реформи, що 1'х здiйcнювaв Вiдень (Мaрiя Терезiя, а попм Йо-зеф II) i метою яких була центрaлiзaцiя влади в мо-нaрхiï та економiчне змiцнення, мали побiчний, але дуже важливий ефект - вони розбудили приcпaнi нaцiонaльнi почуття.
Нaприкiнцi XVIII - на початку XIX ст. чеський народ довiв, що в нього тривка вторична пам'ять, що майже двicтi рошв чужоземного панування не стерли з його пам'яп спогади про свое славне ми-нуле, а тому чехи й використали юторичний шанс повернутися на полгтичну сцену, зрештою, на арену юторичного буття. Ще з 1769 року юнував таемний гурток, який за чaciв Йозефа II було перейменовано в Чеське королiвcьке наукове товариство (1784), в якому займалися й математичними, й природни-чими науками, й icторieю (переважно чеською). Звщти вийшов i ввдомий cлaвicт Й.Добровський. Згодом iдея чеського нaцiонaльного ввдродження
мaтерiaлiзуeтьcя так: 1790 року в Прaзi було створено патрютичне товариство любителiв мистецтва (потiм на цш оcновi створили aкaдемiю мистецтв), 1792 року в Карловому ушверситеп ввдкривають кафедру чесько1' мови, з 1798 року у Прaзi починае дiяти поcтiйний театр, 1810 року ввдкривають кон-cервaторiю, 1818 року засновують Товариство чеського музею, 1831 року засновують Чеську Матицю. Вивчення i доcлiдження юторп як чинника нацю-нального ввдродження i збереження нaцiонaльноï iдентичноcтi стае не пльки важливим науковим дискурсом, а й гострою cуcпiльною проблемою.
Аналiз останнiх дослiджень i публжацш. Доба нaцiонaльного ввдродження для чеських до-cлiдникiв завжди була одшею iз прiоритетних проблем дослщження (перiод cоцiaлicтичного будiв-ництва не показовий), а в 90-х рр. XX ст. - на початку XXI ст. ця увага ще б№ше зросла. Це можна пояснити лише значениям нацюнально1' wï в юторп розвитку будь-яко1' европейсько1' нaцiï, riei' iдеï, яка не зникае навиъ в умовах сучасно1' гло-бaлiзaцiï, бо зумовлена бажанням не втратити нaцiонaльну iдентичнicть. У цьому контекст цiкaвa праця сучасного чеського дослщника Ф. Кутнара «Патрютизм i нaцiонaлiзм доби ввдродження». Автор зазначае: «Нацюнальна вдея - це незаперечна
юторична реальнють. Це набагато бшьше. Це фермент, що оживляе i пщживлюе нацiональний рух, вона е значною змютовною частиною нащональ-ного духа, творчим принципом консолвдаци сус-пiльства i тим здобутком, який в результатi постшно! змiни i традицшно! трансформаци не втрачае свое! идейно!, емоцшно! i морально! вар-тосп» [2, с. 292]. Автор визначае основш духовш ознаки патрiотизму i нацiоналiзму доби вщрод-ження, що ix обгрунтували чеськi будителi - це еднють походження, мова, державнiсть, релiгiя, сшлънють нащонально! культури. Важливо й те, що Ф. Кутнар вказуе на тюш зв'язки сучасного чесь-кого патрютизму i нацiоналiзму з нацюнальним вiдродженням, хоча нацiональне вiдродження, на його думку, як юторичне явище ширше, нiж патрiотизм i нацiоналiзм.
Мета щеТ CTaTTi - проаналiзувати основнi кон-цептуальнi засади вторичного бачення у добу нацiонального вщродження в Чехи; досл1дити нацiетвiрну спрямованють праць Карела Запа як го-ловну соцiокультурну домiнанту його творчосп.
Виклад основного матерiалу дослiдження. К. Зап ступив на арену громадського i лггератур-ного життя тод^ коли пiсля польського повстання 1830 року вiра у всеслов'янськ1 вдеали почала зга-сати, коли щораз бiльше утверджувалася щея нацю-нальна. К. Зап, спочатку теж прихильник ще! слов'янсько! взаемностi й еднання, активно сприяв саме цiй останнш тенденци - морально виправ-данш в нацiональнiй перспективi й обгрунтованш та неминучiй - в юторичнш. Це i вiдбилося в його творчосп. Йдеться, насамперед, про ll iсторичну проблематику. Це змушуе звернути увагу на його, так би мовити, фшософш ютори, а якщо вужче - на його концепцш ютори. Зрозумiло, що фшософсь-кою проблематикою (i методологiчними засадами фшософи ютори) К. Зап не займався, але вiн жив у таку епоху, коли фiлософськi i ще бшьше юторичш працi були тюно пов'язанi насамперед з духовною та й з уама iншими сферами суспшьного життя, а тому не були позбавлеш нi практичного значения, m публiцистичностi й комунiкативностi.
Слов'янському свiтовi iмпонувала праця Й. Гердера «1де1 до фшософи ютори людства» (17841791) - ми маемо на увазi не стiльки методо-логiчний аспект його фшософи ютори, ск1льки його симпати до слов'ян, його оптимютичний прогноз щодо майбутнього слов'янських народiв, хоча, зви-чайно, значення мали i гердерiвське розумшня варiативностi iсторичного процесу, i гуманютич-ний аспект поглядiв, i розумшня значення нащонально! мови, освгги, науки як складников культури, яка е одним iз тих чиннишв, що формують нацiю.
Неприхильною до слов'янського ввдродження була шмецька класична фiлософiя, хоча тут по-трiбно до проблеми пiдiйти диференцшовано. Так, I. Кант водночас iз Й. Гердером осмислював мето-долопчш проблеми ютори людства («1дея загально! ютори у всесвiтньо-громадянському планi», 1784 р.), але його не щкавили проблеми власне слов'янсько! ютори i доля слов'янських народiв. Г. Гегель
у пращ «Лекци з фшософи icropn» теж зробив ве-личезний внесок у фшософш icTopii. Наприклад, важливим було те, що принципом перюдизаци icTOpii' Г. Гегель розглядав становлення наpoдiв i держав, але його подш наpoдiв на icтopичнi i неюто-pичнi, деpжавнi i недеpжавнi диcкpимiнував слов'ян. Зверхне ставлення Г. Гегеля до слов'ян ввдповадно формувало i суть наукових кoнцепцiй, i вектор уpядoвoi пoлiтики, i громадську думку. Зате у працях Й. Фiхте слов'янськ! дiячi могли взяти за взipець як високий дух патрютизму, так i саму iдею наци.
Якщо узагальнити тoгoчаcнi пpацi з фшософи юторп, то важливим було те, що юторизм, тобто, юторичне бачення свиу, увага до юторичного процесу, icтopii - i людства, i свого народу - були ор-ганiчним складником европейсь^' культури i евро-пейського мислення.
Нацioнальне вiдpoдження зумовило iнтеpеc чеського сустльства i його iнтелектуальнoi елгги i до свого минулого, i до icтopii як науки. Саме тому постало питання про методи дослщження, cпociб в1дображення вивченого чи дослщженого, про стиль викладу, тобто про засади юторюписання. Приклад показав один iз найбiльш вiдoмих чеських icтopикiв XVIII ст. Ф. Пелцл, який не обмежувався сухим описом, а намагався поеднати аналiз iз емoцiйнicтю наративу. На вiдмiну вщ нього чесь-кий icтopик Ф. Пубiчка не намагався уникати компшяцп i «канцелярського» викладу матеpiалу. Вартий уваги i той факт, що Г. Добнер, Ф. Пубiчка i Й. Добровський писали латиною або шмецькою мо-вою, а лише Ф. Палацький - чеською (i теж не вщ-разу). Таку ситуацш застав Ф. Палацький. 1829 року вш виграв конкурс на кращу icтopич^ працю, написавши «Становлення давнього чеського icтopioпиcання». 1829 року сейм призначив його «юторюграфом чеських чинiв». Його фундаментальна праця, що вплинула не лише на чеське сус-пiльcтвo, але й, насамперед, на тих, хто професшно займався icтopiею - «Geschichte von Böhmen», пеpшi чотири томи яко1' нiмецькoю мовою вийшли 1836 року. Перший том чеською вийшов 1848 року. У встут до «1сторп чеського народу в Чехи та Мо-рав^'» Ф. Палацький сформулював дек1лька думок, що визначили концептуальну основу пpацi й мали методолопчне значення для його послщовнишв. Так, вiн зазначив, що хопв дати своему наpoдoвi правдиву картину його минулого, а через це працю пoтpiбнo було писати чеською мовою i в нащональ-ному дуci, вiн високо oцiнив дiяльнicть сво1'х попе-редник1в, але застерщ що iхнi пiдхoди не вщповщали вимогам справжньо1' icтopioгpафii, - в 1'хшх працях були факти, але цих факпв було недо-сить, щоб показати дух, з якого походили юторичш щец вiн ipoнiчнo згадав «байки» В. Гайека; вш вис-ловив думку про зв№нення людського духу з-пiд влади cеpедньoвiчних автopитетiв, наголосив i на законах юторичного стилю [1, c.V].
Пicля появи «1сторй' чеського народу в Чехи та Моравп» Ф. Палацького назвали Колумбом чесько1' icтopичнoi науки i «батьком народу». Вiн об'еднав чех1в з 1'х минулим, його пращ стали фундаментом,
на якому можна було продовжувати будiвництво. 1848 року, коли вийшов чеською мовою перший том «1сторп чеського народу в Чехи та Моравп», свiт побачила ще одна праця Ф. Палацького -«Опис Королiвства Чеського». У встуш автор заявив, що ця книжка не е i не претендуе на те, щоб бути бшьш нiж каталогом усiх населених пункпв чи мiст у Чеському королiвствi, не тiльки сучасних i вщомих, але й забутих [4, с. VI]. У цш пращ Ф. Палацький звернув увагу не лише на королiвськi мiста й iншi населенi пункти, але й на давш замки, фортецi, монастирi тощо. Вiн вщнайшов забутi чесьш назви усiх населених пунктiв у Чехи (влада вживала нiмецькi назви), i цим праця теж прислу-жилася до вщродження чеського духу. Якщо, наприклад, Й. Первольф ощнював «1сторш чеського народу в Чехи та Морави» з кон'юнктурних мiркувань (як вчений-славiст, що подмв офщш-ний погляд i политику росiйського уряду), то сучас-ники i соратники Ф. Палацького (Й. Юнгманн, П. Шафарик, Я. Коллар, К. Гавлiчек-Боровський, В. Томек, К. Зап та ш.) називали його Колумбом чесько! ютори не стшьки за те, що вш зробив першим, сшльки за те, що вш сформулював фiлософiю ютори чесько! нацп i саму щею чесько! нацп. Так, Ф. Палацький постшно наголошував на окремш-носп чесько! нацп вщ шмецько! (звщси в його працях протистояння мiж чехами i нiмцями як змют чесько! iсторi!); Ф. Палацький вбачав перевагу слов'янства у тому, що воно демократичне; вш ви-соко ощнював роль Яна Гуса i гуситського руху, який вiн вважав апогеем чесько! ютори (з щею тезою, щоправда, погоджувалися не всГ). Т. Г. Масарик зазначав: «Палацький показав нам наше ми-нуле, показав нам, що в ютори ми здшснили великого i незначного, Палацький пов'язував су-часне i минуле, а тому довершив справу Добровсь-кого та шших воскресителiв. Палацький завдяки цьому став засновником чесько! нацiонально! про-грами, став вождем i «Батьком нацi!»» [3, с. 100101].
Певною мiрою теоретичнi засади юторюпи-сання творив i П. Шафарик. Ще 1834 року на сторшках журналу «Casopis Ceskëho Muzeum» по-явилася його розвiдка «Роздуми про старожитносп слов'ян в Gвропi», а вже 1837 року вийшла друком знаменита праця П. Шафарика «Слов'янсьш старо-житностi». У вступi автор зазначав, що «...попе-реднiм авторам, яш писали про слов'ян, не виста-чало знання слов'янських мов, знання особливостей i звича!в слов'янських народiв, наре-штi, впливала якась застарша некритичнiсть та упе-редженють до слов'ян» [7, с. 4]. У цш же працi П. Шафарик захищав слов'ян i з приводу проблемного i дискусiйного питания - появи !х у £вропц вiн опо-нував тим вченим, яш з полiтичних i кон'юнктурних мiркувань стверджували, що слов'яни в Свропу прийшли разом iз гунами, аварами. У наступнiй пращ «Слов'янське народознавство» (1842) вiн закликав: «.бути добрими вчителями справжнього слов'янства - але не лггери, а духу, бо лггера вбивае, а дух воскресае» [6, с. Х]. Так було створено нащо-нальний теоретичний фундамент iсторiописания, i
це дало змогу шшим iсторикам, публiцистам, популяризаторам спираючись на концепцш Ф. Палацького утверджувати !дею чеського народу.
Уже у першш помiтнiй пращ «Опис головного мюта Корол1вства Чеського Праги» (1835) про-явився патрютизм К. Запа, почуття, що е обов'язко-вою умовою обгрунтування нащонально! iдеi та !! утвердження як своер!дного дискурсу. Аналогiчно можна ощнити i своерiдний путiвник К. Запа по Празi «Опис корол1вського мюта Праги для шозем-цiв та мешканщв» (1835), а згодом, 1846 року, по-явилися вiдповiднi публжаци на сторiнках журналу «Casopis Ceskeho Museum». По-перше, автор при-святив цей пупвник патрiотичним пражанам на знак свое! патрютично! любовi до Праги, по-друге, К. Зап вже у першому роздiлi («Короткий юторич-ний опис») доводив слов'янське походження Праги в!д найдавнiших часiв, що теж було утвердженням як чесько! щентичносп мiста, так i нащонально! ще! (зрозумiло, що ця праця появилася шд впливом Ф. Палацького). К. Зап описав географiчне поло-ження мiста, найвiдомiшi площi й вулищ мiста, його архiтектуру (найбшьш вiдомi будiвлi), кав'ярнi, винарнi, лазш, книгарнi, друкарнi, торговi заклади. Це, по суп, був перший пупвник для мешканщв i гостей мюта, але справжня iсторична щннють полягала в iншому - у цш працi е роздiл «Нащональнють, мова i звича! пражан; громадське життя, конфесiйнiсть», в якому автор наголосив на рiзницi м1ж чехами i шмцями (два основнi етноси, що мешкали а Праз^. К. Зап невипадково зауважив, що шмщ в цьому давньослов'янському мiсцi m у своему нацiональному характерi, m у звичаях, нi у мовi нiчого не перейняли у слов'ян, а це могло зблизити !х зi слов'янами. К. Зап написав про Прагу калька великих за обсягом юторично-краезнавчих праць, i щ три iдеi' (слов'янське походження Праги, протистояння з шмцями, патрiотизм) незмшно фор-мували !х концептуальну основу [11]. Велик! ро-звiдки вш написав i про найвiдомiший празький храм [10]. Коли К. Зап писав про чеську святиню -храм св. Вгга, вш закликав чехiв добудувати його i апелював до нацiонально! свщомосп чехiв; лейтмотив ще! розвщки - «Ми, чехи, великий народ, але доведiмо це на дш». У «Пулвнику по Празi» (1848) К. Зап слушно зауважив, що якби сьогодш Праги не стало, чехи не мали б найважливiшого свiдка чеського минулого, а велика ютор!я була б лише написана у книз! [12, с.17]. £ шдстави вважати, що по-пулярш за викладом i публщистичш за звучанням юторично-краезнавч! пращ К. Запа спонукали ведомого юторика В. Томека до написання науково! за характером, формулюванням проблеми i методикою «1стори мюта Праги» [8].
Законом!рною в контекст! чесько! нащонально! ще! була поява ще одше! пращ К. Запа - «Ста-рожитносп i пам'ятки земл1 Чесько!» [5], одноосо-бове авторство яко! йому приписують незаслужено (хоча е й шша думка: автори двотомно! «1стори чесько! л1тератури» (Прага, 1960) вщмовляють йому в авторств!), але до появи яко! вш причетний i яка оргашчно вписуеться в парадигму його щейно-концептуальних засад, яка суголосна навиъ !з його
стилем. «Старожитносп i пам'ятки землi Чесько!» складаються iз двох частин. Рiч у тiм, що першу ча-стину написав Ф. Мжовец i вийшла вона друком, ймовiрно, у 1860 роцi. Ф. Мковец зак1нчив Карл1в унiверситет у Праз^ де вивчав iсторiю Чехи та юторш мистецтва, цiкавився лггературою i писав на цi теми чеською та шмецькою мовами, згодом, у 1851 рощ заснував лиературний часопис «Lumir» (авторами цього часопису були молодi л1тератори, а сам Ф. Мжовец писав про театр), з його шщштиви було засновано лтгературно-мистецький гурток «Arkadie».
Про драматичну iсторiю появи друго! частини розповiв К. Зап у передмовi до не!: «Ми мусимо цим другим томом закончит працю Ф. Мшовца... Вiн (Ф. Мiковец. - С. К.) саме хопв iсторичну частину розповiдi про монастир свято! Анешки в Празi дописати, коли ручка йому з руки випала i нестерпна хвороба уклала його в л1жко...невблаганна смерть обiрвала життевий шлях молодого талановитого iсторика (помер 22 ве-ресня 1862 року. - С. К.)» [5, с. 219]. У цш же пе-редмовi К. Зап зазначив, що праця не могла зали-шитися не завершеною. На нашу думку, е калька мотивiв, як1 спонукали К. Запа заинчити працю свого молодшого колеги. Звичайно, що перший пов'язаний з повагою до пам'яп про покойного i це цшком зрозумiлий вчинок у системi як християнсь-ко! морал1, як загальнолюдських цiнностей, так i в своерщному моральному кодексi наукового середо-вища (що бiльше на титульнш сторiнцi видання за-значено прiзвища обох авторiв - Ф. Мшовца i К. Запа). Високий стушнь мотивацi! К. Запа можна по-яснити ще однiею причиною: як чеський патрiот вiн розумiв, що довершувати цю працю треба, хоча це й нелегке завдання для будь-кого (про що вш i написав у передмовi), але серед найбшьш вiдомих чеських iсторикiв, етнографiв, краезнавцiв того часу К. Зап був чи не единий, хто м^ взяти на себе вщповвдальнють i завершити працю. Що б№ше, у доробку К. Запа вже були аналопчш публiкацi!. За-значимо, що К. Зап був i редактором краезнавчого часопису «Pamatky archeologicke a mistopisne» (1854-1866), на сторшках якого разом iз його авторами (А. Власак, В. Томек, Я. Воцел, Ф. Пубiчка та ш.) вш популяризував iсторiю Чехи. Проте моти-вацiя була глибшою, вагомiшою, якщо йдеться про суспшьно-юторичний контекст. Ми маемо на увазi не лише наукове значення пращ, яку розпочав Ф. Мжовец, але й !! громадянське значення, l! мiсце в нацiональному вихованню чех1в. Саме в контекстi чеського нацюнального ввдродження потрiбно сприймати як працю «Старожитносл i пам'ятки землi Чесько!» загалом, так i мотивацiю вчинку К. Запа - це був крок, зумовлений не лише мораль-ними спонуками, але й розумшпям свого обов'язку як патрiота, представника того поневоленого народу, який в умовах недержавносп боровся за свою нацюнальну iдентичнiсть практично в уах сферах життедiяльностi. Так1 працi збертали юто-ричну пам'ять, бо опис будь-яко! пам'ятки мину-лого перетворювався на важливе джерело вив-чення, бо джерело ставало не лише матерiальним,
речовим, але й писемним. Так пращ доводили, що чеський народ - давнш, з великими культурними й мистецькими досягненнями, що це народ, який вм1в не лише працювати й воювати, але й творити. Невипадково видавщ почали передмову думкою, лейтмотивом яко! була гордють за свою батьшв-щину: «Красива земля Чеська, ця перлина в корош Австри мае стшьки вщомих дворянських 1 рицарсь-ких резиденцш, церковних 1 мюьких споруд, р1зно-маштних юторичних 1 визначних мистецьких пам'яток скульптури 1 малярства, яких кр1м Ггали навряд чи десь у свт можна знайти» [5, с. 1].
Нащетв1рний шдх1д К. Запа до юторичних 1 сустльних проблем найбшьшою м1рою проявився в «Чесько-моравськ1й хрошщ» - це була найбшьша за обсягом 1 остання праця К. Запа, що завершувала творчий шлях автора, це була праця, предмет роз-мови в якш неможливо переоцшити з огляду на ва-гомють, бо йдеться про 1стор1ю чесько! державносп й нац1!. К. Зап писав у передмов1 про важливе зав-дання 1 значення нащонально! хрон1ки, яка п1сля Б1бл1! повинна бути в кожнш родин1, а кожен син 1 дочка повинш з не! д1знаватися про долю вичизни, про д1яльн1сть предк1в, про !хш мораль 1 спос1б життя. В1н зазначав: «Нац1ональна хрон1ка повинна бути джерелом любов1 до вичизни 1 с1м'!', повинна роздмухувати юкру святого вогню, що його нази-ваемо патр1отизмом» [9, с. 9]. У передмов1 К. Зап визначив шлька важливих положень, як1 й сфор-мували концептуальну основу «Чесько-моравсько! хрошки»: 1) попередн1х хрон1к уже замало, щоб за-довольнити допитливють вимоглив1шого часу (тобто сучасност1), бо обмеженють, яка зв'язувала дух хрошкер1в, несумл1нн1сть 1 легковажн1сть, з якою вони описували народ 1 нащю, викликають лише неспок1й у думках кожно! св1домо! людини; 2) хрошка, яка б лише описувала подш за под1ею, але не дбала про внутр1шн1й зв'язок м1ж ними, яка б не зображала характери 1 мотиви вчиншв, не про-понувала б читачам сучасного погляду на давн1й устр1й держави 1 наци - така хрон1ка не ввдповвдала б н1 сучасност1, ш потребам народу; 3) хрон1кер нишшшх час1в (а К. Зап саме таким себе 1 вважав) мусить знати, чого ввд нього чекае наука, вш мусить оволод1ти обширним 1сторичним матер1алом, а до свое! мети прямувати так, щоб читач цього навиъ не зауважив, щоб читач сам захоплювався чи насо-лоджувався под1ями, як1 описуе хрошкер; через це в хрон1ц1 нема мюця для науково-дов1дкового апа-рату; 4) хрон1кер до певно! м1ри повинен мати свободу, а в тих випадках, де не вистачае джерел, оповвдь можна доповнювати в1ддаленими в час1 аргументами, але обережно, не на шкоду юторичнш правд1; 5) сьогодн1 хрошка повинна бути ютинним iсторiописаниям, справд1 суто нац1ональним. Останне концептуальне положення найважлив1ше, воно конкретно 1 однозначно сввдчить не лише про нащетв1рну спрямован1сть ус1е! прац1, але й про нацюнальну щею як концептуальну основу юто-рично! концепц1! К. Запа.
Висновок. П1дсумовуючи, потр1бно зазна-чити, що К. Зап написав щлу низку праць, в яких вш популяризував славну 1стор1ю чеського народу,
bwmí юторичш пам'ятки, яш сввдчили, що чехи -давнш народ з великими культурними й мистець-кими досягненнями. У сво!х працях К. Зап спирався на принципи iсторiописання, що !х обгрунтував Ф. Палацький. Про це сввдчать так1 працi К. Запа, як «Опис головного мiста Королiвства Чеського Праги», «Пупвник по Празi», «Старожитносп пам'ятки землi Чесько!», а найб№шою мiрою нацieтвiрний шдхвд К. Запа до юторичних i сустль-них проблем проявився в «Чесько -моравськш хронiцi», саме на прикладi ще! працi можна ствер-джувати, що нацюнальна iдея була основою його юторично! концепци.
Лiтература
1. Dejiny národu Ceského w Cechach a w Morawe dle püvodních pramenú. Wyprawuje Frantisek Palacky: Dílu I castka 1. Od prwowekosti az do roku 1125. -Praha: Nákladem knihkupectví J. G. Kalve a pomocí Ceského Museum, 1848. - XVI, 406 s.
2. Kutnar F. Obrozenské vlastenectví a nacionalis-mus. Pfíspevek k národnímu a spolecenskému obsahu cesství doby obrozenské / Frantisek Kutnar. - Praha: Karolinum, 2003. - 395 s.
3. Masaryk T.G. Ceská otazka: snahy a tuzby národního obrození / T. G. Masaryk - Praha, 1967. -271 s.
4. Palacky F. Popis králowstwí Ceského cili podrobné poznamenání wsech dosawadních krajúw, panstwí, statkúw, mest, mestecek a wesnic, nekdejsích hradúw a twrzí, téz samot a zpustlych osad mnohych w zemi Ceské, s udáním jejich obywatelstwa dle popisu R. MDCCCXLIII wykonaného [Електоронний ресурс]. Режим доступу: http://kramerius.nkp.cz/kramerius/MShowMonograph. do?id=2426&author=Palack%C3%BD Franti%C5% A1ek
5. Starozitnosti a pamatky zeme Ceske / Ferdinand B. Mikovec, Karel Vladislav Zap. - Praha: Nakladem knehkupectvi I. L. Kober, 1865. - Dil. II. - 219 s.
6. Safafik P. Slowansky narodopis / Pawel Josef Safafik. - Praha: Nakladem wydawatele, 1842. - 187 s.
7. Safafik P. Slowanske starozitnosti. Oddjl degepisny / Pawel Josef Safafik. - Praha: Tiskem Jana Spurneho, 1837. - 1005 s.
8. Tomek W. Dejepis mesta Prahy. Dil I. / Wacslaw Wladiwoj Tomek. - Praha: Kommisse Frantiska Rewnace, 1855. - 631 s.
9. Zap K. Cesko-moravska kronika / Karel Vladislav Zap. - Praha: Nakladem knehkupectvi I.L. Kober, 1862. - 1086 s.
10. Zap K. Hlavni farni chram Nanebevzeti Panny Marie pfed Tynem ve Starem meste Prazskem. Jeho osudy, historicke, starozitne a umelecke pamatnosti / Karel Vladislav Zap. - Praha: Tisk Jarosl. Pospisila, 1854. - 120 s.; Zap K. Popis kralovskeho hradu, hlavniho chramu u sv. Vita a vsech jinych kosteluv a svetskych staveni na Hradcanech v Praze / K. Vl. Zap.
- Praha, Nakladem knehkupectvi I. L. Kober, 1868. -45 s.
11. Zap K. Pruwodce po Praze. Potfebna pfirucni kniha pro kazdeho, kdo se s pametnostmi Ceskeho hlawniho mesta seznamiti chce / Karel Wladislaw Zap.
- Praha: Bedfich Krecmar, 1848. - 333 s.; Zap K. Praha. Popsani hlavniho mesta kralovstvi Ceskeho, obsahujici jeho dejiny, mistopis, umelecke a archeologicke pamatky a statistiku / Karel Vladislav Zap. - Praha: Nakladem knehkupectvi I. L. Kober, 1868. - 351 s.
12. Zap K. Pruwodce po Praze. Potfebna pfirucni kniha pro kazdeho, kdo se s pametnostmi Ceskeho hlawniho mesta seznamiti chce / Karel Wladislaw Zap.
- Praha: Bedfich Krecmar, 1848. - 333 s.
