CC BY
20
АНТРОПОЛОГИШ ШУКАННЯ УДК 1 (091)
Д. Ю. CHITbKO1*
1 Днiпpoпeтpoвcький нaцioнaльний yнiвepcитeт зaлiзничнoгo тpaнcпopтy iмeнi акад. В. Лaзapянa (м. Днiпpoпeтpoвcьк)
МУЖНIСТЬ I СТРАХ В КОНТЕКСТ ОПОЗИЦIÏ ДIЯЛЬНОСТI ТА БЕЗДIЯЛЬНОСТI ЛЮДИНИ: ЕKЗИСТЕНЦIЙНИЙ АСПЕКТ
Мета. Arnop cтaвить мeтy пpoaнaлiзyвaти cтpax i мyжнicть в кoнтeкcтi oпoзицiï дiяльнocтi i бeздiяльнoc-тi, щo дoзвoлить нaблизитиcь дo poзyмiння cyтнocтi, чинникiв та eкзиcтeнцiйнoгo cмиcлy як люд^^' дiï, так i бeздiяльнocтi людини. Дocягнeння мeти пepeдбaчaе виюэнання тaкиx завдань: aнaлiз cyтнocтi ф^^ф-cькoгo poзyмiння фeнoмeнiв cтpaxy та муж^ст^ дocлiджeння зв'язку cтpaxy i мyжнocтi iз активними та па-cивними фopмaми людcькoгo icнyвaння; poзкpиття eкзиcтeнцiйнoï дiaлeктики дiяльнocтi й бeздiяльнocтi людини чepeз oпoзицiю мyжнocтi й cтpaxy. Методологiя. Зacтocyвaння фeнoмeнoлoгiчнoгo пiдxoдy та iншиx мeтoдiв eкзиcтeнцiйнoï ф^^фи дoзвoляють виявити нeaбиякy вaжливicть фeнoмeнiв мyжнocтi i cтpaxy для люд^юзго icнyвaння. Ocoбливe знaчeння для ocмиcлeння oпoзицiï мyжнocтi й cтpaxy в зв'язку iз дiяльнicтю i бeздiяльнicтю людини мали poбoти M. Ta^errepa, який c^e в кoнтeкcтi дiaлeктики пacивнocтi та aктивнocтi людини вкaзyвaв на два вiдпoвiднi cпocoби буття людини - «вла^ий» i «давла^ий». Kpiм тoгo, aвтop викopиcтoвyе гepмeнeвтичний мeтoд, щo дoзвoляе peкoнcтpyювaти peфлeкciю cтpaxy й мyжнocтi в icropiï фiлocoфiï. Наукова новизна. Bпepшe зд^нете rpyнтoвний aнaлiз oпoзицiï мyжнocтi й crpaxy на пpeдмeтi icтopiï ф^^фи, ocoбливo в зв'язку iз пpoблeмoю людcькoï дiï, витлyмaчeнoï в eкзиcтeнцiйнoмy cмиcлi як вчинoк, щo cпpямoвaний на cвoе влacнe буття в cвiтi. Завдяки цьoмy бyлo дoвeдeнo фyндaмeнтaльний eкзиcтeнцiйний xapaктep oпoзицiï мyжнocтi й cтpaxy та ïï cyтнicний зв'язoк iз активними i паствними фopмaми людcькoгo icнyвaння. Висновки. В peзyльтaтi дocлiджeння бyлo виявлeнo тюний зв'язoк cтpaxy та пacивниx фopм людcькoгo буття. Якщo для миcлитeлiв aнтичнoï eпoxи бyлo xapaктepним aкцeнтyвaння на мyжнocтi i тлyмaчeння crpaxy як гав^атого iз людcьким poзyмiнням та cвiдoмим piшeнням, тo œ^acmra фiлocoфiя XIX cтoлiття та eкзиcтeнцiaлiзм звepнyли увагу на oнтoлoгiчний та eкзиcтeнцiйний xapaктep cтpaxy, а oтжe, йoгo фyндaмeнтaльнe знaчeння. Зaгaлoм стад зауважити, щo oбидвa acпeкти cтpaxy (зв'язoк iз людcьким poзyмoм та вкopiнeнicть в caмiй людcькiй eкзиcтeнцiï) нe зaпepeчyють oдин oднe, а лишe пpeзeнтyють вiдмiннi вимipи люд^того буття - cвoбoдy та закинупсть. Пoкaзaнo, щo oпoзицiя cтpaxy та мyжнocтi мае oнтoлoгiчний та eкзиcтeнцiйний acпeкти й мае cyтнicнo дiaлeктичний xapaктep, тicнo пoв'язaнa iз cпiввiднoшeнням людcькoï дiяльнocтi i бeздiяльнocтi.
Kлючовi слова: cтpax, тpивoгa, мyжнicть, дiяльнicть, бeздiяльнicть, eкзиcтeнцiя, людина.
Aктyaльнiсть
Пpoблeмa людcькoï бeздiяльнocтi пocтaе oднiею з нaйвaжливiшиx тем cьoгoдeння, oœi-льки таю явища як пacивнicть, cпoживaцтвo, iндифepeнтнicть, iнepтнicть, лiнь та апапя на-бувають мacoвoгo xapaктepy в cyчacнoмy cyc-пiльcтвi. Пoшиpeння згаданж явищ cтaнoвить небезпеку як для cy^^c^a в цiлoмy, так i для oкpeмoï ocoбиcтocтi, ocкiльки œce в co6i знaчнi дecтpyктивнi на^дки.
Зазначена пpoблeмa лишaеrьcя aктyaльнoю, oœ^m ocтaтoчнo не визнaчeнo пpичини i чинники люд№^' бeздiяльнocтi як croco6y ic-нування, ocoбливo ïï е^и^^н^йн^ пepeдy-мoв, щo caмe пoтpeбyють oкpeмoï уваги. Oчe-виднo, щo згaдaнi чинники i пepeдyмoви гов'язаш iз фeнoмeнoм cтpaxy, ocкiльки CTpax, як вiдoмo, здатний пapaлiзyвaти здатнють людини дo дiяння. Рaзoм iз тим, здaтнicть людини
дo дiï чacтo oтoтoжнюеrьcя iз pimy^icTO та му-жнicтю. Oтжe, для пpoяcнeння oпoзицiï дiяль-нocтi та бeздiяльнocтi людини дoцiльнo ^o-aнaлiзyвaти дану oпoзицiю caмe в ram^cri взaемoзв'язкy мyжнocтi i cтpaxy.
Огляд лШератури. Ocмиcлeнню тaкиx фе-шмешв як cтpax i мyжнicть бyлo пpидiлeнo бaгaтo уваги в icTOpiï фiлocoфiï (Плaтoн, Ap^-тoтeль, Фoмa Aквiнcький, Б. Пacкaль, Б. Сш-нoзa, С. K'еpкeгop, M. Ta^errep, Ж.-П. Capтp, З. Фpeйд, O. фoн Бoльнoв, Е. Фpoм та rnmi). Oчeвиднo, щo cтpax i мужнють знaxoдятьcя в дiaлeктичнiй oпoзицiï i ïx вapтo poзглядaти caмe в тaкoмy paкypci, на чoмy ocoбливo зауважува-ли M. Бepдяев та П. Tiллix (xoчa, зoкpeмa, пpeдcтaвники eкзиcтeнцiaлiзмy акцентували на фешмеш cтpaxy). Oкpiм тoгo, згaдaнi фе^ме-ни пocтaвaли пpeдмeтoм дocлiджeння i у вти-зняниx дocлiдникiв (Б. Е. Биxoвcький ,
А. А. Гусейнов, С. А. Мазаев, В. В. Мельник та
1Н.).
Згадаш вище автори хоча й придшяли знач-ну увагу екзистенцшним аспектам страху та мужност1, проте, як правило, залишали поза увагою наступну проблему: як пов'язаш фено-мени мужност { страху ¡з д1яльнютю 1 безд1я-льшстю людини? Метою статп е анатз страху та мужност в контексп опозици д1яльност1 { безд1яльносп, що дозволить наблизитись до розумшня сутносп, чинниюв та екзистенцшно-го смислу як людсько! ди, так { безд1яльносп людини. Вщповщно до цього, постають таю завдання: 1) проанатзувати сутшсть фшософ-ського розумшня феномешв страху та мужнос-тц 2) дослщити зв'язок страху { мужност 1з ак-тивними { пасивними формами людського юну-вання; 3) розкрити екзистенцшну д1алектику д1яльносп й безд1яльносп людини через опози-щю мужносп й страху.
Методолопя
Застосування феноменолопчного шдходу та шших метод1в екзистенцшно! фшософп дозво-ляють виявити неабияку важливють феномешв мужност { страху для людського юнування. Особливе значення для осмислення опозици мужност й страху в зв'язку ¡з д1яльнютю 1 без-д1яльшстю людини мають роботи М. Пай-деггера, який саме в контексп д1алектики паси-вност { активност людини вказував на два вщ-повщш способи буття людини - «власний» 1 «невласний». Кр1м того, автор використовуе герменевтичний метод, що дозволяе реконст-руювати рефлекс1ю страху { мужност в ютори фшософп.
Виклад основного матерiалу
В ютори фшософп питання про змют мужносп та И зв'язок ¡з страхом ставилось ще за час1в Античносп. Так, Сократ, намагаючись визначити мужнють, хоча 1 не змш цього зроби-ти, дов1в, що мужнють тюно пов'язана 1з доб-рочеснютю 1 мудрютю, залежить вщ знання того, що е добрим, а що е злим, тобто, вщ ютини [9, с. 247]. Водночас, мужнють тюно пов'язувалась 1з людською д1яльнютю, адже доброчеснють в античних мислител1в передба-чала И зв'язок 1з ютиною та вираження в дп, а не безд1яльнють. Вщтак, питання про сутнють мужност мало тюний зв'язок ¡з питанням про буття { людину, як його складову частину.
Остання теза ч1тко простежуеться в поло-
женнях сократичних шкш кшЫв та стошв, адже обидв1 згадаш школи акцентували як на мудрост^ так i на зв'язку людини i3 буттям. За-клик кiнiкiв до природного життя, що мав у собi потужний антисощальний момент, як i сто-1чний заклик до безстрашностi перед фатумом, вимагали вiд людини саме мужносп. Остання вважалась досяжною лише через осягнення буття, такою, що проявлясться в здатностi ке-рувати собою на основi розуму та знання про ютину всупереч як суспшьним стереотипам, так i примхам та негараздам людсько! долi.
Аристотель теж розглядав мужнють у зв'язку iз мудрiстю i знанням, проте, головним чином мужнють визначалась саме через 1i сшв-вiднесення iз страхом, як середина мiж страхом та безрозсудною вiдвагою. Мужнiм у дшсному смислi у Аристотеля постае той, хто не бо1ться дiяти, хто без остраху здатен зустр^и смерть i все, що загрожуе смертю. Мужнiсть полягае у здатносп всупереч перепонам i загрозам ствер-джувати iстину, в тому чи^ i свое власне при-значення, власну внутршню мету, - тобто, дiя-ти вiдповiдно до власно! сутностi. Адже, Аристотель прямо говорив, що людина завжди вщ-повiдае за спосiб свого буття i власнi дп, сама виршуе, ким 1й бути i що iз себе зробити, що саме ствердити власним юнуванням через дда завдяки мужностi. Остання, отже, пов'язана iз розумом, оскiльки залежить саме вщ здатностi розрiзняти iстину i виносити вiрне судження, що е передумовою дiяльноl доброчесностi [1, с. 108-110].
Изшше Сенека, окрiм вже згаданих акцен-тiв, зауважив на темпоральному аспект мужно-стi, аналiзуючи страх та надiю. Мислитель ощ-нював i страх, i надда в якостi небажаних при-страстей, оскшьки, на його думку, вони пов'язаш iз можливiстю бажаного кшцевого результату в майбутньому: страх мютить надiю на уникнення неприемного, а надiя мiстить ос-трах втрати бажаного. Вщповщно, обидвi при-страст заважають людинi незворушно спосте-ршати буття i дiяти необхвдним чином на основi мудростi. Саме тому, вважав Сенека, позбув-шись надп, людина позбудеться i страху, i, таким чином, з'явиться мужнють як зосереджен-ня на дшсному (а не на минулому чи майбутньому) i дiя в тепершньому [10, с. 16]. Вщпов> дно, подолати стан бездiяльностi людина здат-на лише подолавши страх перед майбутшм i його можливостями, через сто!чш незворуш-нiсть i мужнiсть.
Очевидно, що увага до темпоральних аспек-TiB опозицiï страху i мужностi актуалiзувала екзистенцiйнi вимiри даноï опозицiï, що знайш-ло свш розвиток в рамках xp^T^HCb^ï фшо-софiï. Блаженний Августин в свош «СповщЬ> особливо наголошував на таких феноменах як вiра та надiя i ix значеннi для людини. Бшьш детальний розгляд мужносп й страху в контекст людськоï дiяльностi продовжив Фома Аквшський i3 притаманним сxоластицi деталь-ним аналiзом згаданих феноменiв.
На противагу попередникам, Фома проти-ставив нади не страх, а eidHaü, адже саме надiя та вiдчай - двi протилежнi пристрастi i проти-стоять вони в якостi пари прагнення - уникнен-ня. Християнський мислитель вважав причиною страху любов, стверджуючи слiдом за Августином, що страх пов'язаний iз можливютю втратити об'ект нашоï любов^ тобто пов'язаний саме iз прагненням. Вiдтак, надiя за своею природою сприяе ди, оскiльки вказуе на можливють досягнення блага та даруе задово-лення вiд усвiдомлення ще].' можливостi, тодi як вiдчай завжди супроводжуеться неприемними вiдчуттями та очшуваннями i веде до бездiяль-ност [13, с. 478, 485].
Страх у Фоми Аквшського прямо визнаеть-ся стримуючою причиною в плат людсько1-' дiяльностi, породжуючи такi форми бездiяль-ностi як нершушсть (наприклад, страх перед великим обсягом роботи, труднощами) або сором 'язлив^ть (страх перед осудом з боку ш-ших людей) [13, с. 492-493, 508-511]. З одного боку, страх залежить вщ зовнiшнix об'екпв, якi несуть в собi загрозу, проте, з iншого - вщ уяв-лення людини про щ об'екти, оскiльки страх пов'язаний iз людською свiдомiстю. Таким чином, страх як чинник людсько1' бездiяльностi мае подвiйну природу (i суб'ективну, i об'ективну), а це свщчить про те, що насправдi страх виявляеться феноменом, вкорiненим в самш людськiй екзистенци, витлумаченiй як буття-e-ceimi, як едшсть людськоï присутностi та свггу. Пiзнiше саме ця теза буде розроблена в екзистенцшнш фшософи.
Подвiйний характер страху проявляеться, за Фомою, також i в тому, що страх може заважа-ти здшсненню дiяння в залежност вiд його си-ли. При незначнш силi страх спонукае до мис-лення, обдумування та зваженосп дiяння; при зростаннi страху останнш перетворюеться на стримуючий чинник i веде до бездiяльностi та пасивность 1ншими словами, мислитель акцен-
тував на важливому для подальшо1-' екзистен-цiйноï фшософи положенш про фундаменталь-ний для людсько!-' екзистенци статус страху, який виявляеться як передумовою дшсного людського ставлення до буття на основi мис-лення, так i вщчуженого вiд буття iснування (того, що М. Гайдеггер назвав «власним» та «невласним» способами iснування).
Протилежнiстю страху i вщчаю щодо зусиль та труднощiв постае саме мужнiсть (безстраш-нiсть) i грунтована на нш надiя на подолання трудностей (тобто, ршучють) [13, с. 521]. Так, Ф. Аквшський стверджував, що для здшснення добрих справ страх не е завадою, адже саме наявшсть мети й свщоме ршення людини пе-реборюють стримуючий вплив страху, долаючи стан бездiяльностi.
В новочаснiй фiлософiï мислителi продов-жували пов'язувати мужнiсть iз ютиною та знанням. Б. Спiноза, вдаючись до аналiзу голо-вних людських пристрастей в контекстi опози-ци активностi й пасивностi, особливо акценту-вав саме мужнiсть i страх. Людську актившсть Спiноза пов'язував iз наполегливою «meepdic-тю духу» (Fortitudo), що своïм джерелом мае повелшня розуму. Меланxолiя, пасивнiсть i са-моприниження, навпаки, зменшують здатнiсть людини дiяти i ïx мислитель пов'язував iз не-знанням людиною само1' себе та буття, iз неадекватною оцшкою власних сил та здiбностей, а також iз «безсиллям духу», тобто iз нерiшучiстю i страхом [11, с. 277, 348].
Цшаво, що шдерландський мислитель (вла-сне як до нього Ф. Аквшський та Р. Декарт) акцентував на притаманному людиш сумнiвi, що постае в якосп екзистенцiйноï риси людини, адже людське юнування вщзначене саме непевнiстю i тимчасовютю. Так, надiя i страх тлумачились Стнозою як пристрастi, що вини-кають через iдею речi або результату, буття яких не визначене. Отже, i страх, i надiя харак-теризуються певним моментом сумшву, невпе-вненостi, з тiею лише рiзницею, що страх спо-рщнений iз неприемними очiкуваннями i стри-муе дiяння (призводить до бездiяльностi), тодi як надiя пов'язана iз приемними очiкуваннями i сприяе дiянню.
В нiмецькiй класичнiй фiлософiï питання про мужнiсть особливо пов'язувалось iз дiяль-нiстю людини в контексп ïï самотворчостi та свободи. Зокрема, I. Кант акцентував на зв'язку розуму, мужносп i свободи, згадуючи про пра-гнення людини до самовизначення. Так, у кон© Снiтько Д. Ю., 2013
текст питання про сутшсть Просв^ництва, I. Кант зазначав, що останне е виходом людини i3 стану «неповнол1ття», визначальною рисою якого мислитель називав нестачу ршучосп та мужностi для того, щоб керуватися власним розумом. «Шеповнол^ня» людина уникае само-визначення i вшьно1 дiяльностi, уникае свобо-ди, яка передбачае вiдповiдальнiсть, а тому пе-ребувае в сташ бездiяльностi, добровiльно вщ-даючись шд владу iншого, який, нiби, i мае за все вщповщати [4, с. 27]. Причинами такого самовщчуження постае, за Кантом, саме страх людини вшьно дiяти; вiдповiдно, мужнють постае саме як ршучють дiяти, долати труднощi й страждання, брати вiдповiдальнiсть за власну дiяльнiсть на себе.
Проте, навiть I. Кант, подiбно до поперед-ньо! традицiï, розглядав страх i мужнють в яко-стi пристрастей, застосовуючи в своïй антропо-логiï теорда психологiчних темпераментiв i, при цьому, оцшюючи страх однозначно негативно. Значш змiни в осмисленнi феномену страху та його статусу вщбулися лише в XIX столоть Вже П. Гегель (хоча вш i не придшяв значноï уваги екзистенцшним аспектам людського юнування в межах своеï фшософсь^' сис-теми, що й стало предметом подальшо1' критики) шдм^ив фундаментальне значення страху для людини. Останнiй момент Гегель показував через вщношення господаря i раба, де перший втшював вщчужений стосунок до дiйсностi, а другий - прямий стосунок (Гегель вживав, вщ-повщно, термiни «несамостшнють» i «самос-тiйнiсть» [3, с. 102]).
Хоча перший з названих стосунюв предста-вляе саме господаря в якоси, нiби, самостшно-го дiяча, а раба - як несамостшного, П. Гегель наполягав, що ставлення господаря до дiйсностi насправдi виявляеться не самостiйним, а вщчу-женим, оскiльки той не ставиться до св^у через страх, а втшюе лише владу i мужнють тому змушений ставитись до св^у опосередковано -через працю раба. Останнш же, переживши си-туащю тотального страху перед небуттям i стражданням, опинившись в ситуацiï раба, вт> люе безпосередне, iстинне вщношення до буття як такого, що жахае.
Шадал^ завдяки роботам С. К'еркегора страх було грунтовно переосмислено в подальшш екзистенцiйнiй фiлософiï. Саме датський фшо-соф зробив страх одним iз основних предметiв сво1'х дослiджень, довiвши його екзистенцiйну та онтолопчну природу. К'еркегор зазначав, що
в сташ, коли людина не усвщомлюе шяких за-гроз, шби, пануе спокiй. Проте, насправдi, кож-на людина вiдчувае страх перед тим, що in не-вщоме i так, несвiдомо жахаючись, постае перед нщо. Оскiльки людина постшно перебувае в такiй ситуаци, де присутнiсть поруч iз нщо виявляеться онтолопчною характеристикою екзистенцп, вона не здатна позбутись страху. Людина переживае страх перед нщо як своею екзистенцшною можливютю, яка розумiеться не побутово, а як абсолютно широке поле всьо-го, що може статися iз людиною. Людину жахае подiбна радикальна свобода, оскшьки надае ш можливостi, що ïï жахають, ставлячи перед невизначенютю, непевнiстю, невiдомим, тобто, нщо, тому «страх - это головокружение свободы...» [7, с. 160]. В даному випадку знову можна зауважити на темпоральному аспект страху, оскшьки можливють постае як така саме через юторичнють людсько! екзистенцп.
В ситуаци страху людина легко вдаеться до вщчуження вщ буття (що ïï жахае) та самовщ-чуження, результатом чого стають пасивнють i апатiя, що передаються К'еркегором через по-няття «тдчай». В свош працi «Хвороба до сме-ртi» С. Юркегор зазначав, що саме вiдчай постае в якосп характерноï риси людського юнування i розумiеться як втеча людини вщ буття, тобто вщ вiчностi, вiд Бога i, зрештою, вiд себе, адже «отчаиваясь в чем-то, в глубине души отчаиваешься в себе, и теперь уже человек стремится избавиться от Я» [6, с. 260]. Датський мислитель визначав три основш типи вщчаю: 1) тип вщчаю, коли людина не усвщо-млюе власного Я (несправжнш вщчай, що, вим, дуже поширений); 2) дшсний вщчай, коли люд-ське Я прагне втекти вiд себе, забути себе; 3) вщчай, коли Я прагне себе ствердити - «вщчай у вщчаЛ».
Про останнш тип скажемо трохи згодом, зараз же важливо вказати на зв'язок страху i вщ-чаю iз бездiяльнiстю людини. По-перше, безд> яльнiсть проявляеться вже у самих вiдчаï та вiдчуженнi, якщо людина зупиняеться на цих способах ставлення до нщо. Власне, першi двi форми вiдчаю представляють саме таке ставлення. По-друге, за умов панування страху, в> дчаю та самовщчуження людиною оволодiва-ють безсилля, скутють, сонливiсть (а сон - вщ-сутнiсть духу, за К'еркегором) - тобто, бездiя-льнiсть [7, с. 161, 171]. По-трете, фшософ акце-нтував на абсолютнiй вщповщальност людини за власнi вiдчай та бездiяльнiсть, оскiльки на-
в1ть гр1х, на його думку, не можливий без добро! на те вол! особистосп, а тому, страх { вщчай виявляються свободою, проте свободою ску-тою, неповною, пасивною.
С. К'еркегору вдалося продемонструвати парадоксальний характер страху й вщчаю, адже, той тип вщчаю, коли людина прагне ствердити себе - це вщчай у вщча!, що вщкри-вае для людини справжню свободу 1 можли-вють справжньо! дп: «когда индивид, таким образом, через страх оказывается воспитан к вере, страх будет искоренять то, что он сам же и создал» [7, с. 246]. Отже, страх, як можливють, здатен не тшьки привести у вщчай, але може також виховати, дов1вши до абсолютного вщчаю, тдштовхнувши до в1ри { смислу. Пройшовши цей шлях, людина вже не тшае вщ страху, а здатна юнувати поруч ¿з ним - саме так народжусться екзистенцшна мужнють бути.
Изшше, основш положення С. К'еркегора щодо розумшня страху були розроблеш та ко-ментоваш в екзистенцшнш фшософи. Так, зок-рема, М. Гайдеггер, вказуючи на фундамента-льний характер страху, ставив питання: «А есть ли теперь страх больший, нежели страх перед мыслью?». В наведеному питанш фшо-соф указував на зв'язок вщчуження вщ буття ¿з острахом мислити, що постае як прагнення ш-дивща уникнути усвщомлення того, що здатне його нажахати [18, с. 223]. Людина ж («присут-нють») жахаеться самого свого буття-в-свт, через що постшно намагаеться втекти вщ усв> домлення жаху, а отже, вщ мислення та ди.
До реч1, М. Гайдеггер, розр1зняв «жах» { «страх». Якщо останнш завжди стосуеться якогось сущого, ¿з яким можна ще мати справу, оминути його чи домовитись ¿з ним, тод1 як жах постае саме в якост загрози ¿з боку самого буття --в-свт. Якщо «страх» виникае щодо чогось конкретного, при вщсутносп чого ми вщнов-люемо здатнють д1яти, виходимо ¿з стану безд> яльносп, то жах характеризуеться тим, що його об'ект не можна ч1тко визначити, бо жахаеться присутнють нщо, самого свого буття--в-свт. 1ншими словами, йдеться про тимчасовий страх та постшну екзистенцшну тривогу. Таке розр> знення е суттевим в смисл! вщмшносп тимча-сово! безд!яльносп та тривало! безд!яльност (в якост екзистенщалу), оскшьки саме жах ви-ступае в якост того чинника, що пщштовхуе людину до вщчуження вщ буття.. Людина вт> кае вщ власних можливостей, вщ свое! здатнос-т бути вв1реним самому соб1, що тривожить {
жахае, втшае до сущого та «людей», свшського та публ1чного, звичного 1 повсякденного, розва-ги та пасивнють з метою забуття тривоги [17, с. 186, 191].
З шшого боку, саме жах, за Гайдеггером, здатен вщ!брати в людини здатшсть розум1ти саму себе через наявне суще та сшв-присутнють шших людей таким чином, вщ-кинути присутнють знову до власно! здатносп-бути-в-свт, зробити д1яльною в екзистенцш-ному смисл!. Тут мова йде про усвщомлення себе як здатного бути самим собою, усам1тне-ного та вщокремленого вщ св1ту { «людей». Таким чином, жах створюе для присутносп можливють пояснити себе окремо вщ ус1х шших та сущого, виходячи тшьки з самого себе, показуе дшсш можливосп юнування, зумовлюючи р> шучють { мужшсть [17, с. 187, 191].
Отже, страх { мужнють виявляються фунда-ментальними рисами людського буття, знахо-дячись в тюному д1алектичному, неоднозначному та динам1чному зв'язку, при чому дана д1алектика не мае шанав на фшальний синтез ¿з «зняттям» протир1ччя, а скорше нагадуе не-здоланну екзистенцшну опозищю, оскшьки страх { мужнють зумовлюють один одне 1 нер> дко виступають передумовою одне для шшого [2, с. 389]. Под1бно до цього, д!яльнють ! безд> яльнють, грунтован! в страхов! та мужност! пе-ребувають в схожому д!алектичному зв'язку, адже постають як постшна динам!чна опозиц!я, як полюси, м!ж якими вщбуваеться людське юнування.
Хоча представники екзистенц!ал!зму напо-лягали на фундаментальному значенш страху для людського буття, Пауль Тшл!х, вт!м, зм!г показати, що сам феномен мужност! мае не ме-нше онтолог!чне та екзистенцшне значення ан!ж страх, знову таки, наполягаючи на д!алек-тичнш опозиц!!' страху ! мужност!. Мислитель розум!в мужн!сть як «самоствердження "всупе-реч"», всупереч тому, що перешкоджае особис-тост! бути собою, стверджувати себе, свою ю-тину ! свое призначення [12, с. 27]. Саме тому, мужнють протисто!ть небуттю, в!дчуженню, пасивност!, тривоз! та страху.
Тривога ! страх постають як екзистенцшне усвщомлення небуття, можливост! власно! сме-рт!, ! хоча тривога та страх вщр!зняються, проте П. Тшл!х наполягав на !хн!й взаемозалежносп, а тому !х не можна протиставляти - це р!зш форми одного й того ж феномену. При цьому, Тшл!х вид!ляв 3 форми тривоги: 1) тривога дол!
та смертi (найбiльш ушверсальна); 2) тривога пустоти та вщсутносп смислу; 3) тривога вини та осуду. Ц форми е екзистенцшними, оскiльки постають притаманними самому юнуванню людини.
Вiдповiдно, мужнiсть - це свщоме проти-стояння вiдчаю та прийняття тривоги, що не може бути подолана [12, с. 30, 50]. Власне, це i значить - прийняти буття в його даност через мужнють; патолопчна ж тривога i пасивнють, як ïï результат, е наслщком невдалоï спроби прийняти свщ тривогу i стати мужшм в екзис-тенцiйному смисль
Говорячи про патологiчнi тривогу i страх, не можна не згадати про осмислення зв'язку страху та пасивност людини в рамках психоанал> зу. В своïх роботах З. Фрейд звертав увагу саме на феномен тривалого страху («страх очту-вання»), що не мае ч^кого об'екта, а тому й виражаеться у постшнш безшдставнш тривож-ностi людини, супроводжуеться песимютични-ми настроями, пасивнютю та бездiяльнiстю особистосп [14, с. 250-254].
Страх очшування, на думку Фрейда, знахо-диться у тюному зв'язку iз процесами сексуального, лiбiдозного плану, оскшьки «...страх пов'язаний i3 сексуальным обмеженням» [14, с. 267]. Так, говорить З. Фрейд, сексуальна стриманють, що перешкоджае реалiзацiï лiбiдо прямим шляхом, пов'язана iз вiдчуттям страху, тодi як безстрашнiсть та вщвага завжди супро-воджуються свободою дш для задоволення сек-суальностi. Таким чином, дiалектично пов'язувались та протиставлялись лiбiдо i страх, бо коли пануе страх - пригшчене лiбiдо, а разом з тим i дiяльнiсть людини.
Згадана тривожнiсть пов'язувалась З. Фрейдом також iз певним сильним пережи-ванням, що вщтворюеться в станi страху - актом народження людини. Тобто, самi по собi поява й юнування людини в свт постають для нех' приводом для страху й тривожносп, оскшь-ки сприймаються в якосп джерела загрози. В> дповщно, пасивнiсть можна розумiти як таку, що своею метою мае саме уникнення toï загрози, що представляе собою зовшшнш свiт, i пов'язану iз страхом [15, с. 161]. Таким чином, З. Фрейд стверджував консервативну, регреси-вну природа людського Я: прагнення до нового постае як безстрашнють, розвиток та дiяль-нiсть, тодi як консервативнють, страх нового постають як пасивнють i бездiяльнiсть особис-тостi, прагнення забутись. Отже, патолопчний
страх - це, по суп, втеча Я вщ власного лiбiдо, тобто вщ власного буття в свт.
З. Фрейд зазначав, що саме страх виявляеть-ся причиною репреси, тобто пригшчення шди-вiдом власноï активносп вiдбуваеться саме через почуття страху, оскiльки страх попереджае Я про небезпеку i змушуе до припинення дiя-льностi [20, р. 59]. Останш положення е важли-вими, оскiльки беруть проблему страху та без-дiяльностi в контексп активностi самого Я, по-лишаючи непевш психологiчнi iнтерпретацiï i дозволяють розглядати людську пасивнють саме в контексп суб'ективносп та свщомосп.
Людина, витлумачена як «присутнiсть в св> тi» е единою ютотою, що вiдчувае себе «вигна-ною iз раю», почуваеться чужою в свт. В пси-хоаналiзi образ «раю» пов'язувався iз станом абсолютноï захищеностi i безтурботностi, що людина вщчувала, перебуваючи у лонi матерь У вщповщносп до цього спогаду, людина може обрати двi вщмшш стратег^' власного iснуван-ня - або наполегливють щодо свого повернення в «рай», прив'язана до минулого i пасивнють, або ж самостшна i вшьна дiяльнiсть в свт, спрямована в майбутне. Перша стратепя мiс-тить в собi момент страху i «втечЬ>, тодi як друга е активною i «безстрашною». Тшьки друга стратегiя буття, за Фромом, веде людину до нормального юнування та любовi до св^у i людей, тодi як стратегiя пасивностi призводить до таких патолопчних форм людського буття як перманентш пасивнiсть i тдкорення (мазо-хiзм), егоïзм (нарцисизм) та деструктивнють. Сам страх, перебування в сташ страху в Е. Фрома постае в якосп пасивного стану, тодi як дiяльнiсть людини пов'язуеться саме iз по-доланням страху та прагненням самостверди-тись через перемогу над ним [16, с. 254, 260]. 1ншими словами, в ситуаци зi страхом людина вшьна, оскшьки може обирати мiж страхом i втечею та ршучим прагненням подолати страх, тобто, мужнютю ствердити свое власне юну-вання.
Задаючись питанням про причини людськоï пасивностi, К. Хорш чiтко розрiзняла двi осно-внi тенденц^' особистостi: 1) природне прагнення до розвитку й творчостц 2) патологiчна потреба iндивiда в захистi. Першу тенденцiю, очевидно, можна характеризувати як грунтова-ну на мужност^ а другу - на страхов^ Остання тенденцiя визначаеться К. Xорнi як фундаментальна категорiя i отримуе назву «базальна тривога». По сут^ «базальна тривога» предста-
вляе собою несвщомий страх, що його вщчувае людина ще з раннього дитячого вшу в результат неможливост вiльного розвитку через на-сильство з боку культури й суспiльства [19]. На вщмшу вiд З. Фрейда, Карен Хорш бачить причини постшно1' тривожностi не в iндивiдуаль-них витiснениx страхах i прагненнях, а в самш культурi, оскiльки установки особистосп, на ïï думку, в цшому вiдповiдають культурним цiн-ностям.
Тривога виявляеться нестерпною для особи-стосп, що не може зрозумiти ïï причин, в результат чого тривога витюняеться. Серед осно-вних способiв позбутися тривоги К. Хорш на-зивае «наркотизацт», позначаючи цим терм> ном такi пасивнi форми людського юнування як вживання рiзного роду наркотичних та збу-джуючих речовин, секс та iнше. Агрешя, секс, жадiбнiсть дозволяють людинi забути про вла-сну недовершенiсть i слабюсть, позбутися три-вожностi й роблять можливим виживання в умовах нещадного самовщчуження й самозви-нувачення.
Загалом, страх представляе собою прагнен-ня уникнути загрози i призводить до втечi вщ ситуаци i вчинку. Людина ткае передусiм вiд страждання в усix можливих його формах. Уникаючи страждання, людина прагне спокою та комфорту. Проте це прагнення е абсолютно нереальним, оскшьки саме життя, очевидно, становить собою дiалектику страждання та за-доволення. Тому, як постшне страждання (ме-ланxолiя), так i постiйне задоволення (гедошзм) постають як неприроднi крайнощi, що лише спотворюють уявлення людини про дшсне буття та призводять до викривлення ïï свiдомостi. Так само очевидно, що страх i мужшсть, актив-нють i пасивнють знаходяться в подiбному вщ-ношенш, адже домiнування лише мужностi чи лише страху однаково призводить до забуття буття як такого, що здатне жахати та звернути до власного буття, а отже, неодмшно призводить до екзистенцiйноï пасивност, самовiдчу-ження.
Зокрема, постiйне ухилення людини вiд страждання, страх перед стражданням i прагнення людини тклуватися про себе виявляеться пщступним i двоïстим, оскiльки здатне як зберегти людиш iснування, так i спотворити це юнування. Пшлування про себе виникае саме на основi шклування як фундаментальноï риси людського юнування загалом, грунтованiй саме в страхов^ Метою турботливого шклування
людини е повне уникнення страху, проте це призводить лише до гедошзму, безпечност та бездiяльностi [5, с. 82]. Ось тут подвшний смисл шклування, що може призводити як до безпечност та бездiяльностi, так i до вщповща-льност i свободи, якщо пiклування витлумаче-но присутнiстю правильно, в екзистенцшному смислi як власне умiння бути. Проте, в умовах знищення однозначних культурних вiдповiдей щодо смислiв та стратегш iснування, в ситуаци рiзкого збiльшення варiантiв вибору до несюн-ченостi, людинi все важче обирати, оскiльки вона страшиться такоï несюнченост i свободи. Втiм, в подiбнiй ситуаци лише зростае й актуа-лiзуеться необxiднiсть прийняття вщповщаль-ного ршення, вiдповiдальностi щодо свого власного буття, а отже, i мужност.
Мужнють полягае в певнш вщвертосп, адже мужня людина не вткае вiд усвiдомлення реальности а приймае свiдоме та зважене ршення. Мужня людина усвiдомлюе всю безглуздють власного буття, проте вщповщально сприймае його та обирае саме життя i дда, а не самовщ-чуження та бездiяльнiсть. Однак, не правильно було б сказати, що мужнють виявляеться единим «правильним» ставленням людини до бут-тя. Е. Левшас справедливо зауважував на онто-лопчнш обмеженосп мужностi, край якш пок-ладае сама людська екзистенщя. Адже в ситуа-щях непоборних страждання, хвороби чи неми-нучоï наступаючоï смертi, людина входить в той спошб iснування, де мужнють як намагання щось вдiяти i протистояти - вже неможлива. Разом iз кшцем мужностi i дiяльностi з'являються радикальнi безвiдповiдальнiсть та бездiяльнiсть, подолати якi не в силах людини [8, с. 70-74]. В подiбниx ситуащях людина не здатна шчого змiнити - залишаеться лише зми-ритись. Однак, iз остаточним прийняттям коне-чностi власного буття приходить i кшець стра-xовi перед смертю. Ймовiрно, лише в таю пота-емнi мит страх i мужнiсть перестають щось означати для людини як присутньоï в свт, так само як i дiяльнiсть чи бездiяльнiсть.
Наукова новизна
Вперше здшснено грунтовний аналiз опози-ц^' мужностi й страху на предмет ютори фiло-софи в зв'язку iз проблемою людськоï д^', ви-тлумаченоï в екзистенцшному сми^ як вчи-нок, що спрямований на свое власне буття в свiтi. Завдяки цьому було доведено фундамен-тальний екзистенцшний характер згаданоï опо-
зици та И сутнюний зв'язок ¿з активними { паси-вними формами людського юнування.
Висновки
В результат! дослщження було виявлено т1-сний зв'язок страху та пасивних форм людсько-го буття. Якщо для мислител1в антично! епохи було характерним акцентування на мужносп ! тлумачення страху як пов'язаного ¿з людським розумшням та св!домим р!шенням, то некласи-чна ф!лософ!я Х1Х стол!ття звернула увагу на онтолопчний та екзистенцшний характер страху, а отже, його фундаментальне значення. За-галом сл!д зауважити, що обидва аспекти страху (зв'язок ¿з людським розумом та вкоршенють в самш людськ!й екзистенц!!) не заперечують
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аристотель. Никомахова этика / Аристотель // Аристотель. Сочинения: В 4-х томах. Т. 4 ; пер. с древнегреч.; общ. ред. А. И. Доватура. - М. : Мысль, 1983. - С. 53-293. - (Филос. наследие. Т. 90).
2. Бердяев, Н. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого / Николай Бердяев // Бердяев Н. Диалектика божественного и человеческого. - М. : АСТ; Харьков : Фолио, 2005. -С. 341-498. - (РЬ^оЭД.
3. Гегель, Г. В. Ф. Феноменология духа / Георг Гегель. - М. : Наука, 2000. - 495 с. - (Серия «Памятники философской мысли»).
4. Кант, И. Ответ на вопрос: Что такое Просвещение? / Иммануил Кант // Кант И. Сочинения в 6 т. Т. 6. - М.: «Мысль», 1966. - С. 25-35. -(Академия наук СССР. Институт философии. Философское наследие).
5. Козловски, П. Культура постмодерна: Общественно-культурные последствия технического развития / Петер Козловски. - М. : Республика, 1997. - 240 с. - (Философия на пороге нового тысячелетия).
6. Кьеркегор, С. Болезнь к смерти / Серен Кьерке-гор // Кьеркегор С. Страх и трепет. - М. : Республика, 1993. - С. 249-350. - (Б-ка этической мысли).
7. Кьеркегор, С. Понятие страха / Серен Кьеркегор // Кьеркегор, С. Страх и трепет. - М. : Республика, 1993. - С. 115-248. - (Б-ка этической мысли).
8. Левинас, Э. Время и Другой / Эммануэль Леви-нас // Левинас Э. Время и Другой. Гуманизм другого человека; пер. с франц. А. В. Парибка. - СПб.: Высшая религиозно-философская школа, 1998. - С. 18-119.
один одне, а лише презентують вщмшш вимiри людського буття - свободу та закинутють.
Показано, що опозищя страху та мужносп мае онтолопчний та екзистенцшний характер, мае сутнюно дiалектичний характер i тюно пов'язана iз сшввщношенням людсько! дiяль-носп i бездiяльностi. Страху, який провокуе забуття власно! екзистенцп та пасивнють, про-тисто!ть саме мужнють як здатнють людини дiяти i вчиняти; з шшого боку, страх здатен ви-ривати людину iз стану бездiяльностi, тодi як постшне домiнування мужност також призво-дить до забуття буття й екзистенцшно! бездiя-льносп людини.
9. Платон. Лахет / Платон // Платон. Диалоги; перевод с древнегреч. - М. : Мысль, 1986. -С. 223-249. - (Филос. наследие).
10. Сенека, Луций Анней. Нравственные письма к Луцилию // Луций Анней Сенека; пер. с лат. С. Ошерова. - М. : ООО «Издательство АСТ, 2004. - 408, [8] с. - (Философия. Психология)..
11. Спиноза, Б. Этика / Бенедикт Спиноза; пер. с лат. Я. М. Боровского, Н. А. Иванцова. - СПб.: Азбука, 2001. - 352 с.
12. Тиллих, П. Мужество быть / Пауль Тиллих // Тиллих П. Избранное: Теология культуры; пер. с англ. - М. : Юрист, 1995. - (Лики культуры). -С. 7 - 131.
13. Фома Аквинский. Сумма Теологии. (Часть 11-1. Вопросы 1-48) / Фома Аквинский - К. : Эльга, Ника-Центр, 2006. - 576 с.
14. Фрейд, З. Введение в психоанализ: Лекции / З. Фрейд. - М. : Наука, 1991. - 456 с. - (Серия «Классики науки»).
15. Фрейд, З. Неудовлетворенность культурой / Зигмунд Фрейд // Фрейд З. По ту сторону принципа наслаждения. Тотем и табу. «Я» и «Оно». Неудовлетворенность культурой. -Харьков, Белгород, 2012. - С. 147 - 258.
16. Фромм, Э. Анатомия человеческой деструктив-ности / Эрих Фромм. - М. : ООО «Издательство АСТ-ЛтД», 1998. - 672 с. - (Классики зарубежной психологии).
17. Хайдеггер, М. Бытие и время / М. Хайдеггер; пер. c немецкого В. В. Бибихин. - М. : Ad Marginem, 1997. - 438 с.
18. Хайдеггер, М. Исток художественного творения / Мартин Хайдеггер // Хайдеггер М. Исток художественного творения (избранные произведения); пер. с нем. А. В. Михайлова. - М. : Академический проект, 2008. - С. 77-237. - (Философские технологии: философия).
19. Хорни, К. Невроз и личностный рост: Борьба за самоосуществление / Карен Хорни. - СПб. :
Восточно-Европейский институт психоанализа и БСК, 1997; К.: PSYLIB, 2006. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://psylib.ukrweb.net/books/hornk03/txt05.htm.
20. Chapman, C. N. Freud, Religion, and Anxiety / Christopher N. Chapman. - Lulu.com Publishing, Morrisville, NC, 2007. - 109 p.
Д. Ю. СШИТЬКО1*
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (г. Днепропетровск)
МУЖЕСТВО И СТРАХ В КОНТЕКСТЕ ОППОЗИЦИИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И БЕЗДЕЯТЕЛЬНОСТИ ЧЕЛОВЕКА: ЕКЗИСТЕНЦИАЛЬНЫЙ АСПЕКТ
Цель. Автор ставит цель - проанализировать страх и мужество в контексте оппозиции деятельности и бездеятельности человека на предмете истории философии, что позволит приблизиться к более глубокому пониманию сущности, причин и экзистенциальных аспектов как человеческого действия, так и бездействия. Достижение цели предусматривает выполнение следующих заданий: анализ сущности философского понимания феноменов страха и мужества; исследование связи страха и мужества с активными и пассивными формами человеческого бытия; раскрытие экзистенциальной диалектики деятельности и бездеятельности человека через оппозицию мужества и страха. Методология. Применение феноменологического подхода и других методов экзистенциальной философии позволяет выявить большое значение феноменов мужества и страха для человеческого существования. Особое значение для осмысления оппозиции мужества и страха в связи с деятельностью и бездеятельностью человека имели работы М. Хайдеггера, который именно в контексте активности и пассивности человека указывал на два основных способа бытия человека - «собственный» и «несобственный». Кроме того, был использован герменевтический метод, который позволил реконструировать осмысление оппозиции страха и мужества в истории философии. Научная новизна. Впервые был осуществлен глубокий анализ оппозиции мужества и страха на предмете истории философии в связи с проблемой человеческого действия, понятого в экзистенциальном смысле как поступок, направленный на собственное бытие в мире. Благодаря этому был показан фундаментальный экзистенциальный характер оппозиции мужества и страха, а также ее сущностная связь с активными и пассивными формами человеческого существования. Выводы. В результате исследования была выявлена тесная связь страха и пассивных форм человеческого бытия. Если для классической философии было характерно акцентирование внимание на мужестве как позитивном феномене, страх же понимался в качестве негативной, нежелательной страсти. Кроме того, страх и мужество толковались в классической философии в связи с человеческим разумом и сознательным решением. В неклассической и последующей философии было обращено внимание на онтологический и экзистенциальный характер страха, на его фундаментальное значение. Вообще, следует сказать, что оба аспекта страха и мужества (связь с человеческим разумом и экзистенциально-онтологический характер) не противоречат друг другу, а лишь представляют различные измерения человеческого бытия - свободу и заброшенность. Было показано, что оппозиция страха и мужества имеет онтологический и экзистенциальный аспекты, носит диалектический характер, тесно связана с соотношением деятельности и бездеятельности человека.
Ключевые слова: страх, тревога, мужество, деятельность, бездеятельность, экзистенция, человек.
D. YU. SNITKO1*
1 Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipropetrovsk)
COURAGE AND FEAR IN THE CONTEXT OF OPPOSITION OF HUMAN ACTIVITY AND INACTIVITY: EXISTENTIAL ASPECT
The purpose of the article is to analyse fear and courage in the history of philosophy in the context of opposition of human activity and inactivity that may lead to a profound understanding of the essence, causes and existential aspects of human activity and inactivity. The implementation of the objective assumes the solution of the following tasks: analysis of philosophical interpretation of fear and courage; investigation of the relationship of fear and courage with active and passive forms of human being; revelation of existential dialectic of human activity and inactivity through the opposition of fear and courage. Methodology. The application of phenomenological approach and other methods of existential philosophy enabled to discover the importance of fear and courage for human existence. Significant contribution to the importance of the investigation of the fear-courage opposition in the context of human activity and inactivity was made by M. Heidegger who pointed to the main modes of human being - «authentic» and «inauthentic» in the context of human activity and passivity. The application of hermeneutic method made possible the reconstruction of the reflection of fear-courage opposition in the history of philosophy. Scientific novelty. For the first time the analysis of the fear-courage opposition in the context of human activity and inactivity was carried out. Due to the analysis the fundamental existential character of the fear and courage opposition and its essential relationship with active and passive forms of human being were justified. Conclusions. In the course of this research it was found out that fear is closely connected with passive modes of human being. If classical philosophy placed emphasis on courage and associated fear with human mind and conscious decision, non-classical philosophy of the XIX century and existentialism focused on existential and ontological character of fear, its fundamental meaning. These aspects of fear and courage (relation with the mind and ontological character) do not contradict each other, but represent different dimensions of human being - freedom and loneliness in the world. Thus, the opposition of fear and courage has ontological and existential aspects, dialectical character and is closely connected with active and passive modes of human being.
Key words: fear, anxiety, courage, activity, inactivity, existence, human.
REFERENCES
1. Aristotel. Nikomakhova etika [Aristotl. Nichomachean Ethics] / Aristotel, Vol. 4. Moscow, Mysl Publ., 1983, pp. 53-293.
2. Berdyaev N. Ekzistentsialnaya dialektika bozhestvennogo i chelovecheskogo [Berdyaev N. Existential dialectic of a divine and human]. Moscow; Kharkov, 2005, pp. 341-498.
3. Gegel G. V. F. Fenomenologiya dukha [Hegel G. Phenomenology of spirit]. Moscow, Nauka Publ., 2000, 495 p.
4. Kant I. Otvet na vopros: Chto takoe Prosveshchenie? [Kant I. The answer on a question: What is the Enlightenment?] / Works iv 6 vol. Vol. 6. Moscow, Mysl Publ., 1966, pp. 25-35.
5. Kozlovski P. Kultura postmoderna: Obshchestvenno-kulturnye posledstviya tekhnicheskogo razvitiya [Kozlowski P. Culture of postmodern]. Moscow, Respublika Publ., 1997, 240 p.
6. Kerkegor S. Bolezn k smerti [Kierkegaard S. The Sickness Unto Death] / Kierkegaard S. Fear and Trembling. Moscow, Respublika Publ., 1993, pp. 249-350.
7. Kerkegor S. Ponyatie strakha [Kierkegaard S. The Concept of Anxiety] / Kierkegaard S. Fear and Trembling. Moscow, Respublika Publ., 1993, pp. 115-248.
8. Levinas E. Vremya i Drugoy [Levinas E. Time and the Other] / Levinas E. Time and the Other. Humanism of the Other. Saint Pitersburg, Vysshaya religiozno-filosofskaya shkola Publ., 1998, pp. 18-119.
9. Platon. Lakhet [Plato. Laches] / Plato. Dialogues. Moscow, Mysl Publ, 1986. pp. 223-249.
10. Seneka Lutsiy Anney. Nravstvennyepisma kLutsiliyu [Seneca L. Moral letters to Lucius]. Moscow, AST Publ., 2004, 408 p.
11. Spinoza B. Etika [Spinoza B. Ethics]. Saint Pitersburg, Azbuka Publ., 2001, 352 p.
12. Tillikh P. Muzhestvo byt [Tillich P. The Courage to Be]. Tillich P. Selected works: Theology of culture. Moscow, Yurist Publ, 1995, pp. 7-131.
13. Foma Akvinskiy. Summa Teologii. (Chast II-I. Voprosy 1-48) [Thomas Aquinas. Summa Theologica]. Kyiv, Elga Publ., Nika-Tsentr Publ, 2006, 576 p.
14. Freyd Z. Vvedenie vpsikhoanaliz: Lektsii [Freud S. Introduction to the Psychoanalyze]. Moscow, Nauka Publ., 1991, 456 p.
15. Freyd Z. Neudovletvorennost kulturoy [Freud S. Dissatisfaction with culture] / Freud S. On that party of the principle of pleasure. Totem and taboo. "I" and "It". Dissatisfaction with culture. Kharkov, Belgorod, 2012, pp. 147-258.
16. Fromm E. Anatomiya chelovecheskoy destruktivnosti [Fromm E. The Anatomy of Human Destructiveness]. Moscow, AST-LTD Publ., 1998, 672 p.
17. Khaydegger M. Bytie i vremya [Heidegger M. Being and Time]. Moscow, Ad Marginem Publ., 1997, 438 p.
18. Khaydegger M. Istok khudozhestvennogo tvoreniya [Heidegger M. Source of art creation] / Heidegger M. Source of art creation (the chosen works). Moscow, Academic project Publ., 2008, pp. 77-237.
19. Khorni K. Nevroz i lichnostnyy rost: Borba za samoosushchestvlenie [Horney K. Neurosis and Human Growth]. Saint Pitersburg, Kiyv, PSYLIB Publ., 2006. : http://psylib.ukrweb.net/books/hornk03/txt05.htm.
20. Chapman C. N. Freud, Religion, and Anxiety. Lulu.com Publishing, Morrisville, NC, 2007. - 109 p.
HagiMmna go pegKoneriï 20.11.2013 npHHHaTa go gpyKy 25.12.2013
