CC BY
21УДК 811.111 28: 821/161/2-3(73). Ф1/7.08
Миколайчук А.1.,
кандидат фтолопчних наук, доцент кафедри англшськоТ' мови Кам'янець-Подiльського нацюнального унiверситету
iменi 1вана Огieнка
Мотивна оргашзащя часопростору у романiстицi Фолкнера
Багато дослщниш нагопошують на тому, що для американського письменника В. Фолкнера винятково важливим бупо передати змют через форму своТх ромаыв, у яких поспiдовнiсть i структура опов^д тieю чи iншою мiрою формують глибинну семантику тексту i е визначальними для розумiння як персонажiв твору, так i його сприйняття в цтому. Про це зазначають у своТх працях вiдомi фопкнерознавцi Р. Адамс, А.Ф. Юны, Б. Хезевей, I. Хантер, К. Зшк та iн. Такий пщхщ, безумовно, е продуктивним щодо специфки фолкнерiвськоТ поетики, однак вiн не завжди повною мiрою реапiзуеться. Почасти автори дослщжень лише окреслювали складнють виявлення оповiдного центру того чи шшого роману, як, скажiмо, К. Брукс стверджуе, що найбiльш пам'ятн сцени в романi "Авесаломе. Авесаломе!" стають такими завдяки тому, як роман побудований [9, с. 203], але ця думка артикульована як свого роду аксюма, що не вимагае доведення. Водночас констатуемо дефщит узагальнюючих праць щодо ФолкнеровоТ поетики мотиву та функцш мотиву в часопросторовш оргашзацп тексту зокрема.
Мотив зустрiчi в рамках авантюрноТ оповщальноТ традици протягом тривалоТ фольклорноТ i л^ературноТ' юторп настiльки зрiсся з характерними просторово-часовими ознаками, що це дозволило М.М. Бахтшу говорити про "хронотопний мотив" [1, с. 134-136]. Фактично хронотопы мотиви в романнш прозi В.Фолкнера проявляються у рiзних iпостасях на рiзних рiвнях тексту i можуть бути вiднесенi вщповщно до словесних, предметних чи сюжетних, що зумовлюе постановку завдання видтити Тх в окрему групу з метою бтьшого унаочнення Тх структуротвiрних функцiй.
Мотивами у творах Фолкнера виступають числены просторовi локуси i межi: екстер'ернi (хвiртка, паркан, мiст, перехрестя, переправа, печера, нора) та штер'ерш (дiм, порiг, дверi, вкно, коридор). Загальною Тх поетикальною рисою е мiфологiчна конотативнiсть, оскiльки ва цi елементи корелюють з вщповщними архетипами людськоТ свiдомостi.
Показовим е також те, що сприйняття дшсносп багатьма героями здiйснюeться шляхом споглядання через вкно. Ключовою сценою "Шуму i лютГ е ешзод, коли дiти в день смерт бабусi, очолюванi Кеддi, через вкно заглядають у будинок, щоб дiзнатися, що там вiдбуваеться. Екзистенцiйнi рефлексп Квентiна викликаються спогляданням життя саме через вкно.
Ще однiею межею свiтiв для Квентiна виступае мют над рiчкою, з якого вш спостерiгае за бiжучою воду - останнш, як вiн собi визначив, притулок героя: " The shadow of the bridge, the tiers of railing, my shadow leaning flat upon the water, so easily had I tricked it that would not quit me [12, с. 88] (Тшь вщ мосту, смуги поруччя, i моя тшь пласко на водi - як просто виявилося заманити и, щоб ыкуди вщ мене не тшла) <...> It twinkled and glinted, like breathing, the float slow like breathing too, and debris half submerged, healing out to the sea, and the caverns and the grottoes of the sea (Блищить вода, грае, шби дихае, в плгт хитаеться, наче дихае теж, i уламки до моря пливуть натв-занурено -на мирний сон в морськ печери i гроти) <...> Where the shadow of the bridge fell I could see down for a long way, but not as far as the bottom." (Не до дна, але до глибини потк води прозорий, i бачу) [12, с. 115].
Суттево, що й зусщч Квентша з першим коханцем Кеддi i спроба з'ясувати з ним стосунки також вщбуваеться на мосту, i в оргашзацп вае'Г ситуацп суттеву роль в^грають мотивнi деталi ™i, води, вiддзеркалення тощо.
Протиставлення рiзних просторових локусiв, зокрема дому й антидому провадиться й у роман "В свою останнюю годину". Зокрема, це протиставлення виявнюеться через протилежне сприйняття Дью'' Делл житлового будинку, кухн й клунi. Вiдвiдування клуш - своерщна iнiцiацiя, 'нове народження' Дью'' Делл. Слiдом за дiвчиною в хлiв приходить корова, що очкуе до'ння. Зустрiч iз коровою мае важливе символiчне значення. Ця сцена вщсилае до традицiйного обряду У^аци. 'Антидiм' - насамперед мiсце посвяти. Вiдомо, що найдавнiшi мюця посвяти мали форму тотемно''' тварини, що 'проковтувала' дитину й знову 'народжувала' IT у свiт - новою людиною, що належить до ново'' вшово!' й со^альноТ групи. Тварина виступае тут як представник 'царства мертвих' - або, точжше, як частина загробного свiту, через яку повинен був пройти той, кого посвячують [6, с. 149]. Пов'язан iз ^ею опозицiею арха'чш моделi свiдомостi виявляють бiльшу стшкють i продуктивнiсть у подальшiй ютори культури, - писав про 'антидiм' Ю.М. Лотман [5, с.235].
Дью''' Делл проходить будiвлю наскрiзь - по шший бiк вiд клуня св^ виявляеться зовсiм iншим. "Новий" свiт - це пiтьма й смерть.
Щоб opiern"yBaTi^ в ньому, noTpi6Hi HOBi засоби: людський 3ip занадто слабкий, однак ДьюТ Делл знае, вщчувае, що "The dead air shapes the dead earth in the dead darkness, further away than seeing shapes the dead earth. It lies dead and warm upon me, touching me naked through my clothes..." [10, с.63-64] (мертве повпря витворюе мертву землю у мертвш штьм^ i поглядом не охопити ^е'Т мертвоТ землк Вона, мертва й тепла, налягае на мене, крiзь одяг сягае до тта) [7, с.79]. Людина займае в цьому свiтi дуже незвичне положення. Вона слтне i розчиняеться у всьому, Т'Т 'я' вмирае - i все-таки вщчувае себе "немов вогка набубнявiла насшина в гарячiй слiпiй землi" [7, с.79]. У ДьюТ Делл бтьше не мае потреби в словах - самi поняття 'самотнють' i 'тривога' для не'Т тепер не юнують: "I said You dont know what worry is. I dont know what it is. I dont know whether I am worrying or not. Whether I can or not. I dont know whether I can cry or not. I dont know whether I have tried to or not [10, с.64] (Я кажу - ти не знаеш, що таке неспокш. I я не знаю, що це. Я не знаю, в неспокоТ я чи ж. I чи можу я непокоТтись. Не знаю, чи можу я плакати. Я нав^ь не знаю -було це зi мною чи ж) [7, с.79]. Знаки знищеж, слова бтьше жчого не означають - рялвна iлюзiя зруйнована. Тут з певними застереженнями можна застосувати екзистен^алютський термш 'закинупсть'. У Ж.-П. Сартра, що використовуе це поняття слщом за М. Хайдеггером ("Буття й час"), воно пов'язане насамперед iз визнанням того, що Бога не юнуе й людина 'засуджена бути втьною' i вщповщати за кожний свш вибiр. У випадку ДьюТ Делл йдеться не про Бога, а про шюзп знаку, що допомагае людиж примиритися iз трапзмом iснування, упорядковуе реальнiсть, приховуе жах часу. Вщмовившись вiд знаку, людина жчим не детермiнуеться, Тй ж на що опертися нi у внутршньому, нi у зовнiшньому свт.
Пiдсумок переживанням ДьюТ Делл пщводиться у Т'Т третьому монолозi. Це мiркування про час, повернення до проблеми слова, знака. Тут мшяеться проспр: людина виходить з-пiд влади й захисту дому, попадае на вщкриту дорогу. Вiзок Бандренiв повтьно Тде в напрямку Джефферсона, i дорога стае для ДьюТ Делл вттенням часу. Дiвчина дивиться на дорожню табличку: "A signboard comes in sight ,,New Hope. 3 mi. it will say"; "Now it begins to say it. New Hope three miles"; "New Hope. Was 3 mi. Was 3 mi" [10, с.120]. 'Тривалють' - це "безперервний розвиток минулого, що вбирае в себе майбутне й розбухае в мiру поступу вперед... усе, що ми почували, думали, бажали вщ раннього дитинства, все це отут - все тяж1е до сьогодення, готове до нього приеднатися, все напирае на дверi свщомосп, яка намагаеться його вщсторонити" [2, с.42]. Саме 'тривалють', за
Бергсоном, е справжньою сутнiстю життя як розвитку, у нш безперервний 'полк стажв' стирае 4acoBi межi й визначенiсть простору.
Знак належить майбутньому, одномоментно переживаеться в сьогоденн - навпъ момент цей схопити занадто складно, так швидко витiкае час, - i, нарештi, назавжди залишаеться в минулому. Знак ефемерний, у час вiн просто звертаеться в шщо. Згадування дорожньо' таблички обрамляють думки Дью' Делл про час.
Дью'' Делл бiльше не думае про самотнють - вона бачить бтьш глибокi корiння свое' тривоги й трагiчностi людського iснування взагалк У третьому монолозi Дью' Делл ктька разiв торкаеться проблеми часу - шби пiдбиваючи пiдсумок пережитому. Тут виявляються головнi характеристики часу. Людина приречена жити в часк Однак пiдкорити собi час неможливо - вiн не може належати людинк "I heard that my mother is dead. I wish I had time to let her die. I wish I had time to wish I had." [10, с.120] (Я чула, що моя мати мертва. Шкода, що я не мала часу на не'' вмирущу. Шкода, що я не мала часу за нею пошкодувати [7, с.54], - говорить Дью' Делл. Час тече катастрофiчно швидко: "It is because in the wild and outraged earth too soon too soon too soon. It"s not that I wouldn't and will not it's that it is too soon too soon too soon." [10, с.120] (Бо ж у дику споганену землю на поглум — зарано зарано й зарано [7, с.85]). Людина ж нерухома й безпомiчна, скута по руках i ногах, як у снк Вона занурена у потк часу, що несеться повз не'. Дью' Делл не випадково описуе свое переживання часу як ситуацш кошмарного сну.
Сон Дью' Делл пщкреслюе ще одну важливу особливють часу: вш принципово суперечить знаку. 1мена, позначення предме^в i дш у час стираються: "...I couldn"t think what I was I couldn't think of my name I couldn't even think I am a girl I couldn't even think I nor even think I want to wake up nor remember what is opposite to awake." (не пам'ятаю хто я не можу згадати свого iменi навггь забула що я дiвчина й не усвщомлюю прокинулась я чи сню) [10, с.121]. Та й сам час не можна описати словами, думати про нього як про "час" неможливо: "...I knew that something was passing but I couldn"t even think of time." (i що мен робити а про час я зовам навггь не думаю) [10, с.121]. Це ттьки вщчуття - вггер: "it was wind blowing over me it was like the wind came and blew me back from where it was I was not blowing the room..." (аж це раптом я збагнула що то було то вггер вiяв надi мною обвiвав мене ззаду звщти де я не проверила юмнати...).
Нарештк Дью' Делл пщходить до головного свого переживання. 1й увижаеться розверста безодня - 'the womb of time' (можливi рiзнi
Bapiarn"H перекладу цього виразу: 'утроба часу'; 'черево часу', 'морок часу'; в украТ'нськомовному виданы використано "морок часу"): "That"s what they mean by the womb of time: the agony and the despair of spreading bones, the hard girdle in which lie the outraged entrails of events [10, с.121] Так он що мають на увазi, коли кажуть — морок часу: ui агонiя й в'дчай розпростертого кстяка, цей цупкий сповиток, в якомулежать споганен нутрощ подш..". Власне, тут обiграeться щюма "in the womb of time" (в невщомому майбутньому). Для Дью'Т Делл "морок часу" вбирае в себе не ттьки майбутне, але й час загалом. В™, це й не зовам "черево". "Womb" мае ктька значень: тьма, першоджерело, материнське лоно. Час - темна, породжувальна, "жшоча" ст^я. Дью'Т Делл повертаеться до пережито'Т "посвяти". Але тепер це вже не просто пщсвщоме вщчуття, а певне досвщним i лопчним шляхом отримане знання.
Цкаво, що мотив повернення в материнську утробу знайшов вттення у творчосл багатьох письменниюв ХХ ст. В роман Дж. Джойса "Улiсс" завершенням сюжетно'Т дм е епiзод повернення Блума до дружини, а його стан передаеться симптоматичними виразами: the childman weary, the manchild in the womb (стомлене дитя-муж, муж-дитя в утробу. Подiбно до цього в роман "Чевенгур" росiйського письменника Андрiя Платонова смисловий ключ до розумшня цього мотиву, як зазначае О.В. Кеба, застосовано в деметафоризованому опиа смерт машинiста-наставника: "шяко'Т смерт вiн не вiдчував -колишня теплота тiла була з ним, ттьки раыше вiн 'ТТ ыколи не вiдчував <...> Все це вже траплялося з ним, але надто давно, i де - не можна згадати. <...> Наставник згадав, де вш бачив цю тиху гарячу пiтьму: це просто тюнота всерединi його матерi, i вiн знову всовуеться межи ТТ' розставлених кiсток, але не може пролiзти вiд свого занадто великого старого росту..." (порiвн. в шшому мiсцi роману: "...У мене тут Т'х цiлий склад: сам вщ детонацiТ' назад у матiр полiзеш!") [Цит. за: 4, с.142]. Цтком очевидною е мiфологiчна iнтерпретацiя цього мотиву як у Джойса i Платонова, так i у Фолкнера. Багатьма етнографами i дослiдниками свтових релiгiй повернення в утробу ("Regressus ad uterum") описано у зв'язку з обрядами посвяти, де вш мае смисл "другого народження" [3, с.100-105].
З'ясування структурно-семантичних параметрiв опозици "верх" / "низ" допомагае виявити аксюлопчну систему автора на основi добре вивчених у мiфокритицi ХХ ст. архетипних параметрiв ^е'Т опозици. У Н. Фрая опози^я, притаманна невитюненому мiфу, мае форму двох контрастних свтв - апокалiптичного та демошчного. Для апокалiптичного свiту (неба релИТ) визначальними архетипними
метафорами е мюто, сад, овеча кошара. Для демошчного CBiTy домiнуючими стають образи зловiсного лiсу, пустища, ешафоту, монстрiв, потвор, пустель, каменюк, спустошено''' землi, лабiринту, колеса долi [8, с.242].
У романах Фолкнера можна виокремити низку мотивiв, що передають аксiологiчно позитивну сутнiсть "верху" (сад, птахи i бджоли в саду, зiрка, гора, дерево). Однак у бшьшосл аналiзованих романiв вони постають скорiше в гiпотетичному чи недосяжному для геро'в вимiрi. Доволi наочно така апофатична ситуа^я розгортаеться у зв'язку з образом Квентша Компсона в роман "Шум i лють". У день призначеного ним самим самогубства Квентш iде околицею мюта вздовж стiни й огорожi, за якою бачить квiтучий бiлим i рожевим сад, що викликае спогади про безмежну родючють пiвденноT землi й батьковi слова про 'природну' жiночу грiховнiсть. I так само, як не може Квентш потрапити до саду, так не може вш повернутися на втрачену батьшщину i не може примиритися з ^ховною' для нього природою жшки.
Незвичайний змют отримуе опозицiя "верх/низ" у роман "В свою останнюю годину". Сiмейство Бандренiв живе на горк в сторонi вiд дороги, яка здаеться главi родини, Енсу, ворогом людини, а будь-яке пересування противне природi людини. Тут мае мюце не так "узвишшя", як вiдмежованiсть вiд свiту, самознищення, на яке приркають себе Бандрени. Не випадково в уявленн лкаря Пiбодi, якого витягують вгору мотузкою, це "лиса гора", "демонська гора" (або "гемонська" у перекладi Р. Доценка; в оригiналi ж - "durn wall", "durn mountain"); один iз конотативних смислiв тут е й "мюце страти".
Щодо загально-змютового спiввiдношення опозици "верх" i "низ" у романах Фолкнера, то тут суттевим е те, що вони виступають не в чистому виглядк почасти змшуються, а за окремими знаками цього мотивно-просторового комплексу проступають амбiвалентнi смисли. Ми бачимо це не лише у випадку Бендж^ доволi специфiчному, з огляду на стан його психки i свщомосп, але й таких образах, що мають ушверсальне метатекстуальне значення для Фолкнера, як мюячне свiтло, тшь, туман тощо.
Почасти "верх" i "низ" спiввiдносяться як географiчнi категори на картi - Пiвнiч i Пiвдень. Саме ця вiсь створюе основну цшнюно-iдеологiчну опозицiю роману. Як приклад и реалiзацil можна привести десятий роздт роману "Свггло в серпнi", в якому розповщаеться про скитання Крiстмаса до приходу в Джефферсон. На якомусь етап покинувши межi пiвденних штатiв, герой зштовхуеться з носiями принципово шших цiннiсних установок, що викликае в нього спалахи
агресп, як, наприклад, в епiзодi з повГею, яку bîh жорстоко побив за те, що вона надто спокшно вщреагувала на його негритянське походження. Розбiжностi нормативно-цiннiсних систем ПГвдня й Пiвночi простежуються також в юторп сiм'ï Берден - прибульцГв з Пiвночi ("янм"), й у свщомосп Джоанни, яка не категорично не приймае "швденнГ традицiï i цiнностi, хоча сама жодного разу за свое життя не бувала за межами штату Мюааш.
Структуротвiрною значущютю характеризуються також мотиви кола i коловоротност у часопросторовому континуумi аналiзованих романiв. Мотив кола виконуе в них метатекстуальну функцiю у власне предметному та символко-метафоричному вимiрах i оприявнюеться в численних змютових варiацiях, зберiгаючи водночас единий iнварiант циклГчно! моделi буття. Наразi ж констатуемо, що цей мотив реалiзуеться у водночас метафоризованому й деметафоризованому висловi "колесо думки". Поряд з шшими подiбними до нього ("колесо долГ, "життя крутить", "колеса поколЫь", "вогненне колесо часу", "петля часу", "бГг по колу") вiн спричиняеться до утворення цiлого мотивного комплексу, означаючи його домiнантну роль у художнш структурi творiв письменника.
У бшьшосп романiв Фолкнера реалiзовано типолопчно подiбнi принципи художнього структурування простору, основним iз яких е принцип ктьцево!' композиций Крiм того, що прикiнцевi епiзоди оповiдi повертаються до початкових, обрамленють пiдтримуеться на словесно-лексичному рГвнк Як зазначалося, у "свгтлг в серпнi" ГсторГя ЛГни Гроув починае i завершуе роман, i думки героМ про коловоротнГсть буття також збГгаються, чим пiдкреслюеться стабтьнють ïï ставлення до життя та надшнють цГннГсних прiоритетiв. Шлях повернення кохання i народження дитини стае утвердженням закону непримиренноТ та незапам'ятноТ древньоГ землi "the implacable and immemorial earth" [11, с.15], непроминальноГ щиростГ, простоти i едностi з природою.
На вщмшу вГд циклГчного руху ЛГни, кола, якими рухаеться Крютмас, в силу його вщГрваносп вГд землГ, вГдчуження вГд людей, все бтьше звужуються, призводячи до трагедп. Важливо, що й в самоусвщомленш героя домГнують метафори кола ("outside that circle", "out of the ring") [11, с.137].
Складними колами шдивщуальних доль позначенГ романи "Святилище" i "В свою останнюю годину". Бтьшють 1х героев не здатнГ вирватись за меж1 свого автономного юнування, хоч i усвщомлюють його трагГзм. Особливо болГсно сприймае такий стан речей Дарл. Труна з ттом матерГ, що поневГряеться свГтом i нГби випробовуеться вама
стаями, здаеться йому абсурдним продовженням завершеного життя. Це породжуе нестерпнi душевн страждання i врештi-решт зводить його з розуму.
Важливим хронотопним мотивом багатьох ромашв е образ коридору. Типолопчно подiбнi мотиви "коридорного" сприйняття реальност найбiльш очевидно простежуються в образах Квентша Компсона i Джо Крютмаса. Для героя "Шуму i лютГ iснування в просторi i часi зливаеться; невипадково контамiнуються образи з обох сфер: сутшки i коридор.
Час у свiтi Квентша тече по-особливому. Точшше, вiн не тече, а стоТть, подiбно до стоячоТ води, болота, трясовини. Це шби вiчнi сутiнки, "that quality of light as if time really had stopped for a while." (св^ло незмшноТ якосп, мовби час ... призупинився) [12, с.168], той час доби, коли обриси предмелв не розрiзняються, коли люди й речi змiнюються до невшзнанносп, перетворюються на тiнi. В опис Квентiна сутiнки виглядають так: "...a long corridor of grey half-light where all stable things had become shadowy paradoxical all I had done shadows all I had felt suffered taking visible form antic and perverse mocking without relevance inherent themselves with the denial of the significance" (Довгий коридор арого присмерку i в глибин його там все опривиднено, перекручено все, що ттьки я зробив, випробував, переню, все обернулося тшню, зодягнулося видимою формою, химерною, перекрученою i насмiхаеться безглуздо i саме себе позбавляе будь-якого значення) [12, с. 69] Сутшковий час i е той самий "дзеркальний коридор", у якому живе Квентш: особи i вчинки в ньому перетворюються на тшк зливаються, перекручен свалом "незмшноТ властивостГ - свгглом грiха, розчиненого в часк
Час у художньому свт аналiзованих романiв Фолкнера, зокрема "Свггла в серпнi", е вкрай суб'ективованим; перебiг часу рiзних героТ'в не зводиться до арифметичного часу, що зазвичай вщбиваеться на баштових годинниках чи показуеться на стртках наручних годинникiв [9, с.263]. Як i Гайтауер, що усвiдомлюе цей факт, кожний герой роману 'живе, вщмежувавшись вщ механiчного часу'. Скаж1мо, чiткий контраст простежуеться мiж часом Лши Гроув i Джо Крютмаса, притому, що на значних в^^зках опов^д обое описуються в рамках просторово-часового комплексу дороги, про що йшлося вище.
Часова вюь роману мютить у собi три плани: план сьогодення, до якого вщносяться, з одного боку, поди, пов'язан з убивством Джоанни Берден, переслщуванням i пiйманням Крiстмаса, i, з шшого боку, прихiд Лiни Гроув у Джефферсон i ТТ знайомство з Байроном Банчем; план бiографiчноТ ретроспективи, якому належать
оповщальш фрагменти, присвячен минулому героУв роману, i план легендарно' минувшини, що простираеться назад аж до подш Громадянсько''' вiйни Пiвночi й Пвдня. Проте Bei вони розгортаються таким чином, що актуалiзуються у внутршньому свiтi героТ'в, стають Тх неодмшною складовою i визначають Т'х свтобачення i позицiю в сюжетi розповщання, тобто часу оповiдного сьогодення.
Просторова сшввщнесенють цiннiсних уявлень, що лежать в основi поведiнки й етичних оцшок персонажiв роману, одержуе вттення в образi землi (land) як культурно-географiчного фактора, значимого в масштабах уае'! творчостi Фолкнера: важливо "розумп"и, що людина буде дiяти так, як його навчила земля, де вш народився". Водночас важливо, що в уах випадках просторовi опозицп стають вимiрами не так фiзичноТ, як психiчно''' реальностi персонажiв i со^ально-юторично''' проблематики твору, i тим самим виявнюеться смислотвiрне i структуротвiрне значення цих мотивiв.
У бшьшосп романiв Фолкнера реалiзовано типологiчно подiбнi принципи художнього структурування простору, основним iз яких е принцип ктьцево''' композицп. Темпоральна концепцiя Фолкнера базуеться на утвердженн вiдносностi й 'зворотностГ часу, множинносл його iндивiдуального сприйняття, нерiвномiрностi часового плину.
Аналiз зв'язюв мотивно' системи i хронотопних моделей у романютиц В. Фолкнера мае велике значення, осктьки дае змогу виявити структурнi принципи оргаызаци романно'' прози та окреслити перспективи подальших дослiджень творчого доробку видатного американського письменника.
Лтература:
1. Баррi П. Вступ до теорп: лiтературознавство та культурологiя / Пер. з англ. О. Погинайко; наук. ред. Р. Семш. - К. : Смолоскип, 2008. - 360 с.
2. Бергсон А. Творческая эволюция / Анри Бергсон. - M. : "КАНОН-пресс", "Кучково поле", 1998. - 384 с.
3. Елiаде М. Священне i мирське; 1^фи, сновидшня i мютерп; Мефiстофель i андрогiн; Окультизм, ворожбитство та культуры уподобання / Пер. з шм., фр., англ. - К. : Видавництво Соломп Павличко "Основи", 2001. - 591 с.
4. Кеба А.В. Андрей Платонов и мировая литература ХХ века: Типологические связи / А.В. Кеба. - Кам'янець-Подтьський : Абетка-НОВА, 2001. - 320 с.
5. Лотман Ю.М. Избр. статьи: в 3-х тт. - Т. 1 : Статьи по семиотике и типологии культуры. - Таллинн : Александра, 1992. - 479 с.
6. Пропп В.Я. Морфология сказки. Изд. 2-е. / Владимир Яковлевич Пропп. - М. : Главная редакция восточной литературы издательства „Наука", 1969. — 168 с.
7. Фолкнер В. В свою останнюю годину: Роман / З англ. переклав Ростислав Доценко // Всесвт - 1986. - №6. - С. 58 - 147.
8. Фрай Н. Анатомия критики. Очерк первый / Н. Фрай // Зарубежная эстетика и теория литературы Х1Х-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. - М. : Издательство Московского университета, 1987. - С. 232 -263.
9. Brooks C. William Faulkner : Toward Yoknapatawpha and Beyond / Cleanth Brooks. - Baton Rouge (La.) : Yale UP, 1978. - XVIII, 445 p.
10. Faulkner W. As I Lay Dying / William Faulkner. - NY : Vintage international, 1990. - 267 p.
11. Faulkner W. Light in August / William Faulkner. - NY : Vintage Books Edition, 1972. - 205 p.
12. Faulkner W. The Sound and the Fury / William Faulkner. - NY : Vintage, 1995. - 321 p.
