CC BY
36
sociological research was low. The main responsibility for the area residents have placed on local authorities.
Based on the results of the study can make suggestions that will contribute to the reconstruction of public space. First of all, it should be to modernize the Independence Square, taking into account the wishes of the inhabitants of the above, to promote the official name of the area.
Necessary for the formation of a public space is the modernization of the Independence Square, the popularization of its official name, the increase in the number and intensity of socially significant events that would promote the development of social activity and an increase in the level of patriotism of the population, the dialogue between society and the authorities.
Key words: public space, social interaction, reconstruction of public space, the social responsibility of the residents.
УДК 316.28:316.723
Б. В. Слющинський
М1ЖКУЛЬТУРНА КОМУН1КАЦ1Я ЯК СОЦ1АЛЬНИЙ ФЕНОМЕН: В1Д МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОСТ1
У cmammi досл1джуються теоретико-методолог1чн1 засади м1жкультурно1 комунжаци в iсторично-соцiологiчному acneKmi. Розглянутi питання хронологи вивчення мiжкульmурноï комунжаци як сощального феномена. В рeзульmami чинного до^дження визначеш основш етапи розвитку комунжаци, яка е мехашзмом об 'еднання рiзних культур у межах однiеï велико1 культури, культури нaродiв свту.
Клю^о^^ слова: мiжкульmурнa комушкащя, сощальний феномен, культура, дискурс, сощальна еволющя.
Комушкащя - явище складне i ушверсальне, ïï змют i форми е предметом дослщження багатьох наук сощально-гумаштарного, природно-наукового i техшчного цикшв. Поняття комушкащя може вживатись як у широкому значенш (ушверсальному), так i бшьш вузькому (наприклад, техшчна, бюлопчна, сощальна).
«Комушкащя (вщ лат. communicatio - зв'язок, повщомлення) - спшкування, що грунтуеться на взаеморозумшш; повщомлення шформацп вщ одше'1 людини до шшо'1 або кшькох шших» [1, с. 543]. «Комушкащя масова (вщ лат. communication -повщомлення, передача; communicare - радитися) - сощокультурна взаемодiя в масштабах суспшьства через розповсюдження та обмш iнформацiею за допомогою техшчно обладнаних мас-медiа (преси, радiо, телебачення, вщеосистем, кiно). Стан комушкацп (масово'1') - один iз фундаментальних чинниюв сучасних суспiльств, який може розширюватися у глобальних масштабах, цементуючи цшснють уае'1 людсько'1 спiльноти» [2, с. 244]. «Комушкащя мiжкульmурнa - це сощокультурна взаемодiя, яка акумулюе шформащю про процеси комушкацп мiж рiзними культурними уявленнями, поглядами, логiками, тлумаченнями, розумшнями в даному соцiумi, у тому чист в контекстi сприймання шшо'1, «чужо'1» культури, що в щлому обумовлюе рiвень загально'1 культури даного суспшьства, вщ якого залежать зв'язки i вщносини рiзних сощальних суб'ектiв (окремих особистостей, малих i великих сощальних груп)» [3,
с. 12].
На нашу думку, мiжкультурна комушкащя виникае не тiльки пiд час спшкування представникiв рiзних етнонацiональних угруповань, але й при спшкуванш двох шдиввдв, адже кожний iндивiд е представником певного «шституту» культури.
Актуальнiсть i доцiльнiсть дослiдження проблеми мiжкультурноi комушкацп як соцiального феномена зумовленi необхщшстю подолання суперечностей:
- мiж потребою вивчення комушкативних процесiв у специфiчному полiкультурному просторi, яким е украшське Приазов'я, та недостатньою кiлькiстю сощолопчних праць з дано1 теми;
- мiж iснуючими особливостями мiжкультурноi комушкацп в украшському ПриазовЧ як способу обмшу знаннями, iдеями, уявленнями, поняттями, емоцiями тощо та комплексом загальних культурних щнностей i норм;
- мiж iнформацiйно-мовленневими тенденцiями, аутостереотипними судженнями, етнокультурною своерiднiстю, специфiкою штерпретацп повщомлень та варiативнiстю комунiкативних i статусних характеристик репрезентантiв рiзних культурних середовищ;
- мiж процесами акультураци, декультурацп, асимшяцп, солщаризаци, пбридизацп та глобалiзащi, що сприяе з одного боку зростанню етшчно1 самосвiдомостi, яка е вагомим чинником вщтворення самобутностi iснуючих етшчних спiльностей, а з другого, - призводить до незворотних явищ: зникнення нащональних мов, традицiй, звичшв, появи змшано'1 мови («суржику»), що створюе своерiдний «приазовський тип» суспiльного етосу.
Слщ зазначити, що свiтовою i вiтчизняною соцiологiчною наукою рiзнi теоретико-методолопчш аспекти окреслено'1 проблеми дослiджуються досить активно. До не'1 звертались таю зарубiжнi вченi, як: Г. Гофстеде, К. Казмiр, К. Клакхон, Ф. Стродбек, Е. Стюарт, Дж. Трагер, Ф. Тромпенаарс, Е. Холл, та ш. У цшому 1'х дослщження були викликанi проблемами глобального бiзнесу (в рiзних кранах цей бiзнес мусив використовувати мiсцевий персонал, який характеризувався своерщною культурною компетентнiстю, а це ускладнювало дiяльнiсть транснацiональних компанш, тому останнi почали вивчати i впроваджувати механiзми мiжкультурноi комушкацп).
Сучасш процеси глобалiзацii та демократизацп загострили питания мiжкультурноi комушкацп як на мiжнародному рiвнi, так i у межах нащональних (багатонащональних) держав.
Грунтовний фундамент для вивчення сучасних комушкащй становить теорiя комушкативно1 дп Ю. Габермаса, яка дае можливiсть зрозум^и принциповi особливостi мiжкультурного спiлкування. Свш внесок у висвiтлення основ комушкащйних процесiв, способiв i засобiв мiжкультурноi взаемодп здiйснили росiйськi дослiдники - М. Василик, М. Вершинш, Т. Волошинова, В. Павлов, В. Петров, С. Гурiева та iн. Украшсью вченi - Л. Аза, О. Вишняк, С. Головаха, Н. Костенко, М. Наумова, А. Ручка, Л. Скокова, В. Степаненко, М. Шульга та iншi дослщжують проблеми спшкування в багатонащональному просторi сучасно1 Украши, етномовно!' диференщацп, iснуючих культурних щентичностей тощо.
Звiдси випливае i наукова проблема, яка вщображае суперечнiсть мiж досягнутим рiвнем соцiологiчних знань про особливосп мiжкультурноi комушкацп в багатонащональному соцiумi та потребою побудови в ньому устшних мiжкультурних вiдносин через комушкащю.
Метою дано1 статтi е визначення мiжкультурноi комушкацп як феномена сощального i його ролi у соцiумi в перiод глобалiзацiйних перетворень.
Термш «комушкащя» був введений у науковий o6ir на початку ХХ ст., а початок безпосереднього дослщження мiжкультурноi комушкацп вщходить до друго'1 половини ХХ ст., а саме, коли у 1954 р. з'являсться книга американських вчених: антрополога Е. Холла (1914-2004) i сощолшгвюта Д. Трагера (1906-1992) «Культура як комушкащя» (Culture as Communication) [4, с. 582]. Тут вперше використовувалось поняття «мiжкультурна комушкащя», яке повинне було вщображати специфшу вщносин мiж людьми, що належать до рiзних культур (широке тлумачення). У 1959 р. з'явилась нова праця Е. Холла «Има мова» (The Silent Language), в якш автор розвивав сво'1 ще'1 i доводив тюний зв'язок культури з комушкащею. Вiн вважав, що «комушкащя - це культура, а культура - це комушкащя».
Пюля публшацш Холла з'явилися новi напрями вже усередиш само'1 мiжкультурноi комушкацп. Один i3 них очолили американськi вченi К. Клакхон (19051960) та Ф. Стродбек (1919-2005), яю запропонували свою методолопю вивчення культур рiзних народiв. На 1'х думку, основнi вщмшносп культур можна встановити по вщношенню iндивiдуальниx культур до таких концешив, як оцiнка людсько'1 природи, вщношення людини до природи, вiдношення до концепту часу, ощнка активностi/пасивностi [5, с. 12-13]. З середини 60-х рр. проблеми мiжкультурноi комушкацп починають цшеспрямовано вивчатися у Пiттсбурзькому ушверситет США, вченi якого розробили поняття «перцепщя» i «перцептуальш системи», розглядаючи ix у якостi посередникiв мiж культурою i мисленням. Вони стверджували, що мова являе собою всього лише один iз способiв встановлення i шдтримки подiбного сприйняття членами певно'1 культурно'1 групи. У той же час американський вчений Е. Стюарт, продовжив розробку аксюлопчно!' теорп культури Клакхона - Стродбека, акцентуючи сво'1 науковi iнтереси на проблемi взаемодп культур, а група психолопв Iллiрiйського унiверситету пiд керiвництвом Г. Трiандiса займалась розробкою проблеми культурно'1' асимшяцп, яку вони розглядали через порiвняння i сшвставлення рiзниx локальних культур.
Засновниками шшого напряму дослщжень мiжкультурноi комушкацп стали Л. Самовар i Р. Портер. У сво'1'й пращ «Intercultural Communication: A Reader» автори особливу увагу придшяють проблемi штерпретацп невербальноi поведiнки. При цьому вони виходили з тих обставин, що невербальш символи, котрi позитивно ощнюються i сприймаються однiею культурою, можуть отримати негативну штерпретащю i ощнку у носПв iншоi культури.
Отже, можна стверджувати, що в 1960-х рр. мiжкультурна комушкащя набувае статусу навчально! дисциплши в ушверситетах США [4, с. 582]. У 1970-х роках з'явились першi перюдичш видання з мiжкультурноi проблематики: «The International and Intercultural Communication Annual» i «International Journal of Intercultural Relations», де обговорювались проблеми, пов'язаш з комушкащею, культурою, мовою, рiзноманiтними формами штеракцп, зокрема переговорами.
Термш «мiжкультурна комушкащя» у вузькому розумшш з'явився в лiтературi у 70-ri рр. ХХ ст. У шдручнику Л. Самовара i Р. Портера наводиться визначення даного термшу. До цього часу сформувався i науковий напрям, логичною серцевиною якого стало вивчення комушкативних невдач та 1'х наслщюв у ситуащях мiжкультурного спшкування. Шзшше це поняття поширилося на таю галузi як теорiя перекладу, вивчення шоземних мов, порiвняльна культуролопя, контрастна прагматика тощо. До тепершнього часу, здебiльшого, дослiдження у межах мiжкультурноi комунiкацii зводяться до поведшки людей, що стикаються iз проблемами, пов'язаними з вщмшностями мов. Результатами цього стали описи культурно'1 специфши шд час вираження та штерпретацп ситуативних мовних дiй суб'ектiв комушкацп.
Розвиток теорп мiжкультурноi комушкацп у США в 1960-1970 рр. був доповнений новими напрямами i аспектами дослщження. Одним з них стало вивчення питань адаптаци до шокультурного середовища i проблеми культурного шоку. Дослщження процесу адаптацп дозволило встановити: вш характеризуеться ейфоргею, що проявляеться у захопленш новим культурним оточенням. Далi наступае етап фрустрацп, що супроводжуеться почуттям сумнiвiв i не сприйняттям вiдмiнностей в щнностях рщно'1 i чужох культури.
Сучасш дослiдники мiжкультурноi комушкацп у США розвивають п у двох напрямах: мiжкультурна комунiкацiя як спшкування i взаемодiя культур рiзних краш i народiв i мiжкультурна комушкащя як спшкування i взаемодiя субкультур у межах одше'1 велико'1 культури. В нашш роботi ми будемо спиратися на другий: дослщження проблеми ствюнування етшчних меншин i ствердження культурного плюралiзму.
Якщо заглянемо у давнину, то побачимо, що у межах традицшного мiфологiчного свiтогляду, проблема людських вiдносин не видiлялась як щось самостiйне. Тiльки у V ст. до н. е. софюти i Сократ почали розглядати проблему людини. Сократ вважав, що лише в дiалозi вдаеться розкрити протирiччя у поглядах спiвбесiдника через з^кнення рiзних точок зору на предмет, що обговорюеться, для досягнення ютини. Отже, дiалектика Сократа спiвпадае з дiалогом (дiа-логос) [6, с. 238]. З цього можна зробити висновок, що дiалог, який допомагае шзнанню навколишнього середовища, е необхiднiстю прояву людського розуму та спiвiснування людей, е саме комунгкацгею.
Платон, як i Сократ, протиставляе етику риторищ. Його ставлення до риторики краще за все проявляеться у дiалозi «Горгш». Згiдно Платону, тут риторика - зааб догiдництва, пiдлабузництва тощо, але ритор - той, що необiзнаний, мае звичай показувати себе публiчно бiльш переконливо, нiж справдi обiзнаний, граючи на почуттях i пристрастях натовпу. Така думка Платона дещо пом'якшена у «ФедрЬ> у признан права мистецтва дискурсу (риторики), якщо вона служить ютиш [4, с. 65]. Слщ вiдзначити, що у Сократа i Платона сама фшософська рефлексiя виступила у формi дiалогу, тобто iнтелектуального спiлкування (комушкацп) людей.
Не можна оминути Аристотеля («Риторика»), Цицерона («Про оратора»), М. Квштшана («Про осв^у оратора»). Вони зробили вагомий внесок у становлення i розвиток комушкативно'1 теорп i практики. Але антична думка - це лише першi кроки на шляху до осмислення людсько'1 комушкацп як сощального феномена.
За чаав християнства суспшьство продовжило свiй шлях до визначення проблем особистосп i людських вiдносин. Це перiод бурхливого розвитку самосвiдомостi особистостi i дуже великих обмежень людського спшкування. Вищою щншстю було спiлкування з Богом (М. Каган).
Середньовiчнi теоретики I. Севшьський, Ю. Руфiнiй, Г. Херовоск та ш. спробували систематизувати знання з риторики. Вщродження i Новий час приносять нове демютифшоване розумшня людського спiлкування. У центрi уваги вже постае не Бог, а людина.
Слщ зазначити, що бшьшють шмецьких фiлософiв була схильна до трактування i людського спшкування у категорiях суб'ект-об'ектного зв'язку, а не суб'ект-суб'ектного. В 1х iсторичних побудовах (I. Фiхте, Новалiс), людське iндивiдуальне «Я» було настшьки абсолютизоване, що iнше «Я» по су^ було позбавлене свое! суб'ективносп i ставало об'ектом серед об'екпв. У результатi цього, замють принципу дiалогiчностi мiжособистiсноi комунiкацii взяв гору принцип п монологiчностi.
Для Ф. Шлейермахера, представника нiмецького романтизму, спшкування мiж людьми - це в першу чергу спшкування мiж шдивщами, рiвними сторонами (суб'ект-суб'ектш вiдносини). Вiн створив теорiю розумшня (герменевтики). Шлейермахер
розглядав герменевтику як «мистецтво осягнення чужо! шдивщуальносп», «шшого».
Знакову природу комушкацп розглядала семютика, яка виникла у Х1Х ст. Започаткована вона була в роботах шмецького фшософа-математика Г. Лейбница наприкшщ XVII ст., але основнi принципи семютики сформулював американський фiлософ i логiк Ч. Пiрс, котрий ввiв i саме поняття «семiотика». На його думку, комушкащя теж мае знакову природу. У будь-якш комушкативнш ситуацп можна видiлити три частини: знак (перший термш), у функцп об'екта (другий термш) i у вщношенш до штерпретатора (третiй термш). Шрс вважав свою теорiю знаюв необхiдною для дослiдження комушкацп.
Имецький фiлософ Ф. Нiцше стверджував, що мислення невщ'емне вiд мови, але мова спотворюе реальнiсть. Вiн доводив несумiрнiсть створеного категорiальною схемою мови образу св^у зi справжнiм св^ом, нездатнiсть мови i мислення уявити знання незалежно вщ самоï мови та мислення.
У XX ст. отримали подальшого розвитку щй семютики i герменевтики, ^м цього, велике мюце проблемi людсько'1' комушкацп выводиться в таких фiлософських напрямах, як екзистенцiалiзм, персоналiзм, аналiтична i лшгвютична фiлософiя, дiалогiчна фiлософiя тощо.
Предмет i мета фшософських дослiджень екзистенцiалiзму - внутрiшнiй свiт особистостi, iзольованоï вiд суспiльства. Цю теорiю можна назвати теорiею некомунiкабельностi. Перш за все, екзистенщашзм - це фiлософiя буття.
Дещо вiдмiнна вiд позицп бiльшостi екзистенцiалiстiв точка зору шмецького фшософа К. Ясперса. На думку П. Гайденко, «св^ Ясперса - св^ комунiкацiй... живоï повсякденноï, безперервно! комушкацп людей, якi вирiшують за допомогою дискусiй, суперечок, зiткнень точок зору i позицш науковi, пол^ичш i соцiальнi проблеми; тiльки шляхом вшьно! дискусп, розгорнутого i широкого з^кнення думок можуть вирiшуватися найважливiшi проблеми сучасноï фшософп» [7, с. 129]. Здатшсть людини до комушкацп вiдрiзняе ïï, на думку Ясперса, вщ всього iншого сущого, завдяки ш людина може вiднайти самого себе, вона лежить в основi екзистенщальних вiдносин мiж людьми, як вщносин мiж «Я» i «Ти». Таким чином, вiн вважае, що комушкащя е ушверсальною умовою людського буття.
Персоналiзм - теютична тенденщя у захiднiй фшософп. Вона стверджуе, що особистють i ïï духовш цiнностi е вищим змiстом земно! цившзацп, а комунiкацiя -спшкування, яке базуеться на взаеморозумшш, дискусп, що стае противагою доктринi суспшьного договору, тому, що ïï учасники сприймають i усвщомлюють один одного тшьки у свiтлi сво'ïх взаемних обов'язюв - абстрактно i безособисто. Тому комунгкацгя - це взаемозалежнють, протилежна договору, засновуеться на штимних контактах i усвщомленш духовнiй спшьносп.
Фiлософський аналiз комунiкацiï, який здшснюеться в межах рiзних шкiл, поеднуеться з поняттям «дискурс» (дiалог). У тлумаченш нiмецьких фiлософiв Ю.Габермаса та К. Апеля, дискурс - форма комушкацп, за я^ зштовхуються рiзнi висловлювання, якi явно або ш домагаються загальноï значущостi. На думку Ю. Габермаса, норми соцiального життя i соцiальноï д^ встановлюються у результат «формально-прагматичного дискурсу», коли повинен перемогти «непримушений примус» з боку кращого аргументу. Отже, можна стверджувати, що по^зному розглядаючи комунiкацiю, всi сходяться на тому, що спшкування людей (особливо мовне) - це певна сощальна комушкативна дiя, пiд час якоï передаеться певна iнформацiя, вщображаеться певна позицiя, погляди тощо, тобто вщбуваеться певна передача чи сприйняття культури однiеï людини - шшою.
Здатнiсть спiлкуватися у часi i просторi дуже поширилась завдяки винаходу
друку, електронного зв'язку (телеграфу, телефону, радю) i 3aco6ÏB масово'1 комушкацп, а також мехашзацп транспорту. Саме вони дозволяють посилати повщомлення на велик вiдстанi з великою швидюстю. Це мае багато наслщюв i не в останню чергу -пiдвищення здатностi сучасноï держави здiйснювати соцiальний контроль. Отже, до розумшня поняття «комушкащя» можна вщнести всю без винятку сукупшсть повiдомлень, якi вийшли з «рук» людини.
Слiд зазначити, що на меж XVIII-XIX ст. в шмецькш класичнiй фшософп починае вироблятися категорiальний апарат, принципово важливий для побудови теорп комушкацп («суб'ект», «об'ект»), де пщ «суб'ектом» розумiеться людина у ïï активно-пiзнавальному ставленнi до оточуючого ïï свiту - «об'екту».
Вперше серйозно заговорили про комушкащю на VII Всесвiтньому соцiологiчному конгрес у Варнi (1970 р.), де комушкащя розглядалася як «взаемодiя суспшьно'1' думки i засо6iв масово'1' комушкацп в межах суспшьства в цшому» [8, с. 3785]. При цьому увага акцентувалася на процесах управлшня масовою комунiкацiею у сферi полiтики, щеологп та культури. Як вважали марксисти, головна функщя комунжацИ - вплив на свщомють людей, надання цш свiдомостi бажаних властивостей, якостей, «наближенню ïï до щеалу, який би вiдповiдав полiтичним, культурним та щеолопчним нормам i щнностям соцiалiстичного суспiльства». З цього, можна зробити висновок, що комушкащя - могутнш впливовий зааб. Вона феномен загальнолюдського спiлкування, а, отже, володiе певною культурою i виконуе у суспшьсга певнi «соцiальнi д^», «сощальш взаемовпливи», тобто певну «соцiальну шженерш», за допомогою якох' вiд6уваеться об'еднання члешв суспiльства у единий «сощальний органiзм».
По-рiзному пiдходили соцiологи та мислшеш до тлумачення феномену комушкацп. Часто ïï описують у термшах сощального спiлкування, соцiального о6мiну чи сощально! взаемодп. Слiд вiдзначити, що спшьним тут е те, що сощологи мають на увазi символiчнi форми взаемозв'язку в суспiльствi, тобто таю, що репрезентують циркулюючi у соцiумi знання, цiнностi, норми, значення - письмовi та аудiовiзуальнi тексти.
Отже, комунгкацгю можна визначити як фундаментальний стан сучасного суспшьства, дзеркало культури спшьноти, який вщбивае сучасний сощальний свт Саме таю образи сощального свггу е водночас i змютом, i об'ектом взаемодп сощальних суб'ек^в у комунiкацiï.
Як стверджував американський вчений Г. Ласвелл, комушкащя е певним актом, для якого необхщно уяснити: «Хто? Що говорить? На якому каналi? Кому? З яким ефектом?» Тобто найважлившим у теорп комушкацп, на його думку, е «акт комушкацп» [9, с. 131].
Актившсть i характер людського спшкування пов'язували i з природними та ^матичними умовами. Наприклад, вщомий французький мислитель Ш. Монтеск'е (1689-1755) у пращ «Дух закошв» (1748) доводить, що в основi вах людських вщмшностей лежать природничi фактори, яю впливають на людську культуру, а отже i людсью взаемини. Такоï ж думки i шмецький фiлософ Й. Гердер (1744-1803). У пращ «Iдеï до фiлософiï юторп людства» (1784-1792) вiн розглядае юторш суспiльства як закономiрне продовження розвитку природи. Людина, на його думку, народжуеться природою, е вершиною i вшцем ïï. Тому основними елементами сощального прогресу е зовшшш i внутршш фактори. Розвиток здiбностей людини залежить вщ iнших людей, вщ суспiльства в цiлому та його культури [10, с. 21-23].
Один iз засновниюв чиказькоï школи, автор «класичноï» соцiально-екологiчноï теорй Р. Парк (1864-1944) вважае, що у суспшьсга вщбуваеться соцiальна еволюцiя.
Вона проходить чотири стадп i будь-який соцiальний оргашзм переживае чотири вiдповiдних уклади: еколопчний, економiчний, полiтичний i культурний. У Mipy просування до культурного укладу посилюються соцiальнi зв'язки (просторовi, eKOHOMi4Hi, полiтичнi, моральнi) i сyспiльство досягае оптимально! «змагально! кооперащ!» i «згоди»; в дiю вступае формула «суспшьство як взаемодiя». Мiграцiя як колективна поведшка, утворюе, за Парком, еколопчний уклад суспшьства. Економiчний, полiтичний i культурний уклади в сyкyпностi утворюють «органiзацiю контролю» за допомогою економiчних законiв, прав, звича!в, одним словом -«згоду» [11]. Таким чином, «змагальна кооперацiя» i «згода» створюють взаемодiю у сyспiльствi, певну мгжкультурну комуткацт, а мгращйш процеси - колективну поведшку, яка, за Парком е еколопчним укладом сyспiльства. Але суспшьство, як складний оргашзм, складаеться iз певних сощальних груп та спшьностей, що створюють соцiальнy оргашзащю суспшьно! життедiяльностi iндивiдiв. Мiж сощальними групами i спiльностями вiдбyваються постшш взаемозв'язки, якi виконують роль тих чинниюв, завдяки яким вiдбyваеться проникнення культури з одше! сощально! групи чи спiльностi в iншy. Тобто вщбуваеться постiйний процес акультуращ! i декультураци.
Дж. Морено (1890-1974) зазначав, що найбшьш значними соцiальними групами е сощальш спiльностi (емпiрично фшсоваш, реально iснyючi об'еднання iндивiдiв, яю е вiдносною цiлiснiстю), що може виступати як об'ект сощального впливу. Вони волод^ть емерджентними властивостями, виникають у результат об'еднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим шдивщам. Соцiальнi спiльностi рiзняться мiж собою за якiсними типовими ознаками (нащональними, психологiчними i т.д.) i за кiлькiсними показниками (величиною).
Польський сощолог Я. Щепанський (1913-2003), пропонуе видшяти два великих типи спшьностей: природш, якi iснyють в реальносп (територiальнi, соцiальнi), i номiнальнi (напр., спшьшсть укра!нських пiдприемцiв, фермерiв i т.д.). Вказанi спiльностi вiн дшить на фiксованi в соцiальнiй систем^ до яких вiдносяться класи, професшш групи, i нефiксованi (напр., рух зелених). Такий подш, на нашу думку, дае можливють бiльш диференщйовано пiдiйти до тих факторiв, яю впливають на мiжкyльтyрнy комyнiкацiю як сощальне явище у багатонацiональномy регюш кра!ни.
Як вiдомо, мiж шдивщами пiд час комyнiкацii виникають певш соцiальнi зв'язки (сyкyпнiсть особливих залежностей одних сощальних об'ектив вiд шших, взаемнi вiдносини, якi об'еднують людей у вщповщш спiльностi i свщчать про !х колективне iснyвання), за яких вщбуваються взаемовпливи. Основною формою сощального зв'язку е безпосереднш контакт мiж людьми в тiй або шшш первиннiй соцiальнiй спiльнотi (ам'я, група), який потiм переростае в бшьш широкий опосередкований зв'язок людей, що складають велию соцiальнi об'еднання, в межах яких формуються почуття причетносп до групи або внутр^ньо-групово! солiдарностi (нацii, соцiального класу, верстви, конфесп тощо).
Наявнiсть соцiальних зв'язюв визначаеться вiдповiдними факторами. Можна видшити три групи факторiв:
- природно-бюлопчш задаються спадковими ознаками, тобто самим фактом народження людини, що визначае !! етнiчнi, нацiональнi (расовi) ознаки;
- психолопчш, такi як почуття спшьносп з iншими людьми, що об'еднуе людей у вщповщш сощальш групи i спшьносп;
- сощально-шститущйш, тобто спецiально створенi (формальнi, писаш) правила, норми, якi особливим чином регламентують сощальш зв'язки i вщносини, визначаючи порядок дГ1 соцiальних об'ек^в в межах соцiального iнститyтy i контролюючи !х.
Сощологи Г. Ласвелл i А. Кеплен, вважають, що основою, яка надае сощальним взаемодiям певного забарвлення та змюту i робить з них сощальш вщносини, е цтностг (цiльовi 6ажанi поди). Цшносп слугують поштовхом, нео6хiдною умовою будь-якого роду взаемодш, якi забезпечують комушкативш зв'язки. Отже, соцiальнi цiнностi е ключем до розумшня практично вах видiв соцiальних вiдносин взагалi, у тому чист i таких як мгжкультурна комунгкацгя. Але сощальш вщносини залежать вщ поведшки кожного учасника мiжкультурноï комушкацп, на яку впливае сощальний контроль, який на думку американських сощолопв Е. Росса (1886-1951) i Р. Парка (1864-1944), забезпечуе нормальне сшввщношення мiж сощальними силами, очшуваннями, вимогами i людською природою i, наслщком цього стае «здоровий» сощальний порядок. Французький сощолог Р. Лш'ер розглядав соцiальний контроль як зааб, що забезпечуе процес засвоення шдивщом цiнностей i норм культури i як мехашзм передачi цих щнностей та норм вiд поколшня до поколiння.
Отже, можна сказати, що сощальний контроль е засобом саморегуляцп суспшьства, але вш також впливае на мiжкультурну комунiкацiю i створюе соцгальний процес, який вщбуваеться мiж iндивiдами i соцiальною групою та рiзними малими i великими сощальними групами.
1з всiеï багатомаштносп соцiальних процесiв Р. Парк i Е. Берджес у свш час видшили такi: кооперацп, конкуренцп (суперництва), пристосування, конфлшти, асимшяцп, амальгамацп. До них зазвичай приеднують два шших сощальш процеси, яю проявляються лише в групах: пiдтримка кордонiв i систематичш зв'язки.
Кооперацгя - узгоджеш дп i досягнення спiльноï мети. Вона може вщбуватися в дiадах, малих та великих групах.
Конкуренцгя - це боротьба мiж шдивщами, групами або суспiльствами за володшня цiнностями, запаси яких о6меженi i нерiвно подiленi мiж iндивiдами або групами.
Пристосування - прийняття iндивiдом або групою культурних норм, щнностей i еталошв дш нового середовища, коли форми i цшносп, засвоенi в старому середовищ^ не ведуть до задоволення потреб, не створюють прийнятноï поведшки. Процеси пристосування призводять до рiзних результа^в, напр., до асимшяцп або амальгамацП, а також до створення вщповщних «кордонiв» мiж сощальними групами чи створення системи зв'язюв.
Асимгляцгя - це процес взаемного культурного проникнення, через який особиспсть i групи приходять до культури, яку подшяють всi учасники процесу.
Амальгамация - бюлопчне змiшування двох етшчних груп або народiв, шсля чого вони стають однiею групою або народом.
Пгдтримання кордотв - процес збереження формально чи неформально юнуючих сощальних кордошв груп, яю вщдшяють ïх членiв вiд всiеï решти суспiльства. Для багатьох груп такими кордонами може слугувати мова
(дiалект, жаргон), ушформа (напр., лiкарi тощо).
Створення системи зв'язкгв - процес, за допомогою якого елементи принаймш двох сощальних систем сполучаються таким чином, що в деякому вщношенш i в деяких випадках вони виглядають як едина система [11].
Все висловлене вище, викликае у сощальних групах певш соцгальнг змгни, яю можуть або впливати на сощальний порядок позитивно, або викликати певш сощальш конфлшти. Сощальш змши вщбуваються пщ впливом рiзноманiтних факторiв, яю мають мiсце у суспiльствi, зокрема таких, як асимшящя, амальгамацiя, система кордошв та система зв'язюв. Все це викликае вщповщну реакцiю суспшьства, яка призводить до сощального руху.
Представник американськох школи iнтеракцiонiстiв, автор сощологл дiй Р. Тернер у свош працi «Колективна поведiнка» (1919), визначае соцiальний рух як «сукупшсть колективних дiй, нацшених на пiдтримку соцiальних змiн або пщтримку опору соцiальним змiнам в суспшьсга чи соцiальнiй групi». Отже, соцгальний рух - це масова колективна дiя однiеï або декшькох соцiальних груп, пов'язаних iз забезпеченням групових або суспiльних iнтересiв, задоволенням як матерiальних, так i духовних штерейв, якi направленi на сощальш змши або опiр ïm у конфлштнш протидп з iншими сощальними групами. Таким чином, до сощальних рухiв можна вщнести екологiчний, релЫйний, фемiнiстський, молодiжний, полiтичний, реформiстський, опозицшний, нацiонально-визвольний, емiгрантський та iн. Сюди можна вщнести i ri, яю викликанi мiжкультурною комунiкацiею. Впливаючи на спшьний культурний простiр, у якому знаходяться рiзнi мiжнацiональнi соцiальнi групи, яю е водночас i рiзними за соцiальним рiвнем (статус, сощальна роль тощо), вони створюють певну сощальну дистанцiю.
Социальна дистанция - «поняття», яке характеризуе ступшь близькосп або вiдчуження соцiальних груп. Вона сприяе або зближенню сощальних груп, або ïхньому вщдаленню, що гальмуе мiжкультурну комунiкацiю, створюючи певнi сощальш кордони.
Залежно вщ типу суспiльства формуються ri чи iншi суспiльнi вщносини, а отже, i суспiльна мгжкультурна комунгкацгя. Досить щкаво ця проблема аналiзуеться австрiйським фiлософом К. Поппером (1902-1994) у пращ «Вщкрите суспшьство та його вороги», де розглядаються принципи демократичноï суспiльноï реконструкций «поступовоï соцiальноï шженери» на противагу «утошчнш соцiальнiй шженери» [12, с. 144]. Вщкрите суспшьство, на його думку, сприяе бшьш вшьному спiлкуванню, а, отже, за таких умов виникае проблема чвар. Закрите суспшьство не знало ща проблеми.
Порушена проблема викликае певний штерес для суспшьства Украши, як багатонацiональноï держави. Дослщники вщзначають, що багатовiкова етнiчна рiзнорiднiсть населення Украши стала, поряд з шшими чинниками, одшею з головних складових формування особливостей нащонального менталiтету украшського народу -його свiтосприйняття, психологи, культури, вiрувань, традицiй i звичок, зокрема культурноï та релiгiйноï толерантносп, що допускае можливiсть iнших переконань i систем щнностей.
Гз здобуттям Украïною незалежностi всi етнiчнi спшьноти, що мешкають на ïï територп, стали iнтегральними складовими багатонацiонального украшського народу. Це, власне, етшчш украшщ, якi дали державi свою назву, визначили в основному вщповщно до територп своеï чисельноï переваги кордони Украши й становлять майже три чверт! ïï населення, етшчш роаяни, представники багатьох шших нацiональностей.
Визначальними рисами етнонащонального розвитку Украïни е, з одного боку, процеси етшчного вщродження украïнськоï нацй та шших етшчних спiльнот, утвердження ïх як сталих структурних компонентiв украïнського суспшьства, а з другого - ï^ штегращя й формування полiетнiчноï украïнськоï полiтичноï нацй. Важливою складовою цих процеав е iнтенсифiкацiя зв'язкiв з юторичною батькiвщиною представникiв украïнськоï дiаспори, залучення ïх до державотворчих процеав в Украïнi, а також взаемовпливи багатонащональних культур етнiчних груп та нащональностей, якi проживають на територп Украши. Яскравим прикладом цьому служить населення Приазов'я.
1. Мгжкультурна комунгкацгя була викликана практичними потребами шслявоенного свгту, яю пщкршлеш iдеологiчно тим штересом, який з початку XX ст.
формувався в штелектуальному середовищi i суспiльнiй свiдомостi в цшому по вiдношенню до так званих «екзотичних» культур та мов. Практично таю потреби виникли внаслщок бурхливого економiчного розвитку багатьох краш та регюшв, революцiйних змiн в технологи. У результатi цього свiт став значно меншим -щiльнiсть та штенсившсть тривалих контактiв мiж представниками рiзних культур значно зросла. О^м економiки, важливими зонами професiйноï i соцiальноï мiжкультурноï комушкацп стали осв^а, туризм, наука i, напевне, ефективна можливють «пiзнання» рiзних культур за допомогою телебачення та мережi «Гнтернет», що значно зблизила i змшила суть мiжнародноï комушкацп.
2. Ц практичнi потреби були пiдтриманi змшами у суспiльнiй свiдомостi, i у першу чергу постмодершстською вiдмовою вщ евроцентристських пiдходiв в гуманiтарних та суспшьних науках. Визнання а6солютноï цшносп рiзновидiв свiтових культур, вiдмова вщ колонiзаторськоï культурноï полiтики, усвiдомлення загрози знищення вели^ кiлькостi традицiйних культур та мов привели до того, що вщповщш дисциплши стали бурхливо розвиватися, спираючись на новий в юторп людства феномен - штерес народiв свiту одного до одного.
Даш висновки можна повнютю застосувати до мгжкультурног комунгкацИ' в багатонацюнальному регюш. На ïx пiдставi, а також на пiдставi аналiзу теоретико-методологiчних засад, можна вивести основш риси, якi характеризують специфiку мгжкультурног комунгкацИ'у багатонацюнальному регюш:
- мгжкультурна комунгкацгя вщбивае обумовлене сучасними суспшьними вщносинами (економiчними, полiтичними, сощальними тощо) взаемне
становище етшчних шдиввдв та ïx груп;
- мгжкультурнг соцгальнг зв'язки проявляються у ставленш шдиввдв рiзних етнiчних груп та щлих груп один до одного, до свого становища в суспшьсга, до явищ i процеав суспшьного життя;
- результат стльног дгяльностг гндивгдгв рiзних етнiчних груп, що проявляеться в ïx: спiлкуваннi та взаемодп.
Як бачимо, 6агатоманiтнiсть комушкативних явищ привертае до себе увагу фаxiвцiв рiзниx гуманiтарниx наук та шформацшних теорiй. Саме на досягненнях цих наук грунтуеться сучасне знання про комушкащю, оскiльки мiжкультурна комушкащя
- явище сощальне, вона об'еднуе не тшьки представникiв рiзниx етнокультур, але й створюе взаемини мiж вама мешканцями регiону, 6о кожнш людинi притаманний свiй рiвень культури та своï культурнi цiнностi та риси.
Отже, мгжкультурна комунгкацгя - досить складне сощокультурне явище, на яке впливае багато рiзниx чинниюв, яю постiйно зазнають найрiзноманiтнiшиx сощальних, пол^ичних, економiчниx, нацiональниx, демографiчниx та шших змш. Тому дослiдити ïï можна лише за умов системного пщходу.
Список використаноУ л1тератури
1. Пустовiт Л. О. Словник шшомовних слiв / Л. О. Пустовгг, О. Г. Скопенко, Г. М. Сюта та ш. - Кшв : Вид-во «Довiра» УНВЦ «Рщна мова», 2000. - 1018 с. ; Pustovit L. O. Slovnyk inshomovnykh sliv / L. O. Pustovit, O. I. Skopenko, H. M. Siuta ta in.
- Kyiv : Vyd-vo «Dovira» UNVTs «Ridna mova», 2000. - 1018 s.
2. Соцюлопя : короткий енциклопедичний словник / заг. ред. В. Г. Воловича. -Кшв : Украшський Центр дуxовноï культури, 1998. - 736 с. ; Sotsiolohiia : korotkyi entsyklopedychnyi slovnyk / zah. red. V. I. Volovycha. - Kyiv : Ukrainskyi Tsentr dukhovnoi kultury, 1998. - 736 s.
3. Слющинський Б. В. Мiжкyльтyрна комyнiкацiя в укра!нському Приазов'! / Б. В. Слющинський. - Ки!в : АквГлон-Плюс, 2008. - 496 с. ; Sliushchynskyi B. V. Mizhkulturna komunikatsiia v ukrainskomu Pryazovi / B. V. Sliushchynskyi. - Kyiv : Akvilon-Plius, 2008. - 496 s.
4. Основы теории коммуникации : учеб. / под ред. М. А. Василика. - Москва : Гардарики, 2003. - 615 с. ; Osnovy teorii kommunikatsii : ucheb. / pod red. M. A. Vasilika. - Moskva : Gardariki, 2003. - 615 s.
5. Садохин А. П. Введение в теорию межкультурной коммуникации / А. П. Садохин. - Москва : Высшая школа, 2005. - 310 с. ; Sadokhin A. P. Vvedenie v teoriyu mezhkulturnoy kommunikatsii / A. P. Sadokhin. - Moskva : Vysshaya shkola, 2005. -310 s.
6. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон / А. Ф. Лосев. - Москва : Искусство, 1969. - 846 с. ; Losev A. F. Istoriya antichnoy estetiki. Sofisty. Sokrat. Platon / A. F. Losev. - Moskva : Iskusstvo, 1969. - 846 s
7. Гайденко П. П. Человек и история в свете «философии коммуникации» К. Ясперса / П. П. Гайденко // Человек и его бытие как проблема современной философии. - Москва : Наука, 1978. - С. 129-131 ; Gaydenko P. P. Chelovek i istoriya v svete «filosofii kommunikatsii» K. Yaspersa / P. P. Gaydenko // Chelovek i ego bytie kak problema sovremennoy filosofii. - Moskva : Nauka, 1978. - S. 129-131
8. Массовая информация в советском промышленном городе: опыт комплексного социологического исследования / под общ. ред. Б. А. Грушина, Л. А. Оникова. - Москва : Изд-во политической литературы, 1980. - 446 с. ; Massovaya informatsiya v sovetskom promyshlennom gorode: opyt kompleksnogo sotsiologicheskogo issledovaniya / pod obshch. red. B. A. Grushina, L. A. Onikova. - Moskva : Izd-vo politicheskoy literatury, 1980. - 446 s.
9. Назаров М. М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований / М. М. Назаров. - Москва : Институт социо-образовательного Российского центра гуманитарного образования. Институт Социологии Российской АН, 2003. - 376 с. ; Nazarov M. M. Massovaya kommunikatsiya v sovremennom mire: metodologiya analiza i praktika issledovaniy / M. M. Nazarov. - Moskva : Institut sotsio-obrazovatelnogo Rossiyskogo tsentra gumanitarnogo obrazovaniya. Institut Sotsiologii Rossiyskoy AN, 2003. - 376 s.
10. Шча В. М. Сощолопя : навч. пойб. / В. М. Шча. - Ки!в : Каравела, 2000. -248 с. ; Picha V. M. Sotsiolohiia : navch. posib. / V. M. Picha. - Kyiv : Karavela, 2000. -248 s.
11. Park R. E. Introduction to the Science of Sociology / R. E. Park, E. W. Burgess. -Chicago : University of Chicago Press, 1924. - 734 p.
12. Поппер К. Вщкрите суспшьство та його вороги : пер. з англ. О. Коваленка / К. Поппер. - Ки!в : Основи, 1994. - Т. 1. - 444 с. ; Popper K. Vidkryte suspilstvo ta yoho vorohy : per. z anhl. O. Kovalenka / K. Popper. - Kyiv : Osnovy, 1994. - T. 1. - 444 s.
Стаття надшшла до редакцп 14.10.2015
B. Slyuschynskyi
THE INTERCULTURAL COMMUNICATION AS A SOCIAL PHENOMENON: FROM THE PAST TO THE PRESENT
The article deals with theoretical and methodological foundations of the intercultural
communication in the historic-sociological aspect. The chronology of the intercultural communication study as a social phenomenon is studied. The key stages of the communication, which is a mechanism for bringing different cultures together into a great culture, the culture of the world, are determined in the present research.
According to our point of view, the intercultural communication occurs not only during the communication of different ethnic groups, but also in dealing between two different individuals, because each individual is a part of the proper «institute of Culture ».
The relevance and feasibility of the study of the intercultural communication as a social phenomenon is based on the necessity to overcome some contradictions:
- between the necessity to study communication processes in specific multicultural space, which is Ukrainian Pryazov'ye and the lack of social researches articles on the subject;
- between the existing features of the intercultural communication in Ukrainian Pryazov 'ye as a way of sharing knowledge, ideas, notions, concepts and emotions etc., as well as sharing the complex of common cultural values and norms;
- between the information and speech tendencies autostereotyped judgments, ethnocultural identity, specificity of message interpretation and variability of communication and status characteristics which are common to the representants of different cultural environments;
- between the processes of acculturation, deculturation, assimilation, solidarity, hybridization and globalization that promotes on the one hand the growth of the ethnic identity, which is a significant factor of reconstitution of the identity owned by the existing ethnic communities, and on the other - leads to some irreversible phenomena: the disappearance of national languages and traditions, customs, the emergence of mixed language («surzhyk»), creating a kind of «Azov type» of a social ethos.
The problem under consideration is interested for the society of Ukraine as a multinational state. The researchers note that the centuries-old ethnic diversity of the population of Ukraine was, among other factors, a main component to form features of the national mentality of the Ukrainians - their worldview, psychology, culture, beliefs, traditions and habits, including cultural and religious tolerance that allows different beliefs and value systems.
Consequently, the intercultural communication is a rather complex socio-cultural phenomenon, which is regularly influenced by many different factors which are constantly affected by a variety of social, political, economic, ethnic, demographic and other changes.
Key words: intercultural communication, social phenomenon, culture, discourse, social evolution.
