CC BY
28
розвитку дисциплiнованостi як вищо! форми дисциплшарно! пiдготовки курсанпв-прикордонниюв.
Л1ТЕРАТУРА
1. 1щенко Д. В. Курс лекцш з вшськово! педагопки. — Хмельницький: Вид-во АПВУ, 1998. — 158 с.
2. 1щенко Д. В., Фшпов А. Ф. Основи вшськово! педагогики. — Хмельницький: Вид-во НАПВУ,
2002. — 106 с.
3. Скрыльник А. И. Нравственность и дисциплина воина. — М.: Воениздат, 1985. — 112 с.
4. Ягупов В. В. Педагопка: Навч. поабник. — К.: Либщь, 2002. — 560 с.
Оксана ОЛЬХОВИЧ
М1ЖКУЛЬТУРНА КОМУН1КАЦ1Я ЯК НЕОБХ1ДНА СКЛАДОВА ПЕДАГОГ1ЧНО1 КУЛЬТУРИ ВИКЛАДАЧА 1НОЗЕМНИХ МОВ В УМОВАХ
ПОЛ1КУЛЬТУРНОГО СВ1ТУ
У cmammi виявлено передумови виникнення мiжкультурноi комунжацп як предмета наукового до^дження; розкрито основи мiжкультурноi комунтацп (сприймань, вiрувань та цнностей певних народiв) як необхiдноi складово'1' педагогiчноi культури викладача тоземних мов в умовах пол^льтурного свiту.
Участь Укра!ни у глобалiзацiйних процесах в Сврош та усьому свт, поширення мобшьност i розвиток сучасних технологш, що забезпечують доступ до шформаци, зумовили змiни як у способi життя, так i свiтосприйняттi наших громадян. У своему прагненш вiдповiдати сучасним вимогам система осв^и характеризуеться пошуком i утвердженням нових пiдходiв до навчання рiзних дисциплiн, якi покликанi найбiльш повно вщповщати насущним потребам як укра!нського сyспiльства загалом i кожного iндивiда зокрема.
Враховуючи новi соцiокyльтyрнi реали, свiтова педагогiчна думка розробляе вщповщш напрями розвитку освiти. Доповiдь мiжнародно! комюп ЮНЕСКО про глобальнi стратеги розвитку осв^и у ХХ1 ст. вщзначае, що освiта повинна сприяти тому, щоб, з одного боку, людина yсвiдомила свое походження i цим могла визначити свое мюце у свiтi, з iншого — навчити !! поважати iншi культури [2]. Завданням вищо! школи е створити яюсно нову освiтню систему, яка здатна забезпечити взаемодда спещалюив у глобальному просторi, що включае конгломерат культур. У сучасному свт, який характеризуеться зростанням мобшьносп, розширенням та якiсною змiною мiжнародних зв'язюв, адекватне володiння iноземною мовою е одшею з умов попyлярностi фаивця на ринку працi. У зв'язку з цим проблема ефективного навчання шоземнш мовi вимагае нового шдходу. Традицiйнi пiдходи недостатньо враховують специфшу мови як вiдображення системи культурних цiнностей, на основi яких будуються моделi поведiнки представникiв певно! культури. Звщси метою навчання iноземних мов е формування тако! особистостi, котра буде спроможна ефективно спiлкyватися з представниками шших культур. У цьому контекси на перше мiсце виходить проблема мiжкyльтyрноl комyнiкацil, що е новою галуззю дослiдження у сучаснш вiтчизнянiй наyцi.
Мета CTaTTi — розкрити основи мiжкyльтyрноl комyнiкацil як необхщно! складово! педагогiчноl культури викладача шоземних мов в умовах полшультурного свiтy.
Поява мiжкyльтyрноl комyнiкацil як предмета наукового дослщження зумовлена певними юторичними i сyспiльними факторами. Значна кшьюсть iдей щодо мiжкyльтyрноl комушкаци зародилась у США, де перед компашями постало завдання допомогти людям рiзного культурного походження працювати i проживати разом. Пiсля Друго! свггово! вiйни працiвники сфери бiзнесy усвщомили, що потрiбно володiти знаннями про iншi культури, щоб збiльшити обсяги зовшшньо! торгiвлi кра!ни [10, 25].
У. Харт у доповщ «Коротка iсторiя мiжкyльтyрноl комyнiкацil: прагматичний шдхвд» зазначае, що мiжкyльтyрна комyнiкацiя виникла «як необхщшсть застосувати абстрактнi антрополопчш поняття до практики мiжнародноl служби». На думку дослiдника, розвиток мiжкyльтyрноl комyнiкацil почався iз концептуальних праць Е. Холла в перiод його керiвництва 1нститутом дипломатично! служби США на початку 1950-х роюв [4]. Одним iз
74
Наyковi записки. Серiя: Педагог1ка. — 2008. — № 5.
завдань цього закладу було здшснення пiдготовки спецiалiстiв до спшкування i3 представниками iнших культур. Саме у пращ лшгвюта й антрополога Е. Холла, написанш у сшвавторстга i3 Д. Трагером, вперше з'явився термш «мiжкультурна комушкащя». У свош монографп «Мова без ^в» Е. Холл показав тюний зв'язок комушкаци i культури. Поява ще1 книги ознаменувала зародження ново! дисциплши — мiжкультурноl комушкаци [1].
У цей перюд встановлюються концептуальнi меж мiжкультурноl комушкаци.
Е. Холл подае загальний аналiз взаемозв'язку комушкаци та культури, при цьому вщбуваеться 1) змщення вiд однокультурного фокусу на бшультурне спiвставлення; 2) поняття культури з макрорiвня може переходити на мiкрорiвень; 3) встановлюеться зв'язок культури з комушкативним процесом; 4) визначаеться роль культури у впливi на людську поведiнку [4].
Ф. Клукхон та Ф. Шродбек звернули увагу на культурш вiдмiнностi у системах цшностей, якi створюють картину свiту певно1 культури, i виокремили п'ять основних орiентирiв: 1) людська природа; 2) взаемозв'язок «людина — природа»; 3) сприйняття часу; 4) дiяльнiсть; 5) сощальш вiдносини [10, 26].
Значний внесок у розвиток наукових знань щодо нацюнальних культур зробив голландський соцiальнимй психолог та iнженер Г. Хофстеде, котрий опублiкував в 1980 р. працю «Наслiдки культури». 1де1 Г. Хофстеде базувалися на великому дослщницькому проектi, метою якого було вивчення особливостей нацiональних культур у шдроздшах багатонацюнально1 корпораци IBM у 64 крашах. У базi даних нараховувались пращвники 72 нацiональних фшш компани, якi представляли 38 рiзних професiй i розмовляли 20 мовами. Було поширено понад 116000 анкет, кожна з яких включала бшьше 100 запитань [10, 27]. Наступш проекти були спрямованi на вивчення студенев (у 23 кра1нах), ел^и (у 19 кра1нах), пiлотiв комерцшних авiалiнiй (у 23 кра1нах) покупщв магазинiв (у 23 кра1нах), i менеджерiв соцiальних служб (у 14 крашах) [8]. Дослщник виокремив чотири вимiри, за якими нацiональнi культури рiзняться мiж собою: 1) iндивiдуалiзм/колективiзм; 2) уникнення невпевненостi; 3) дистанщя влади; 4) маскулiннiсть/фемiнiннiсть [10, 27].
Ще один голландець Ф. Тромпенаарс провiв дослiдження, залучивши 15000 менеджерiв iз 28 кра1н. Про його результати можна довщатись у rami «На хвилях культури». Вiн описуе три основш культурнi вимiри: 1) стосунки мiж людьми; 2) ставлення до часу; 3) ставлення до оточуючого середовища. 1снуе ще вгам додаткових категорiй. Учений базуеться на попередшх дослiдженнях з метою розширення набору культурних вимiрiв. Ф. Тромпенаарс значною мiрою долучився до того, щоб проблеми мiжкультурноl комушкаци стали вiдомi широкiй громадськостi, хоча правильшсть деяких його знахiдок ставилась шд сумнiв iншими дослiдниками, в тому чи^ Г. Хофстеде [10, 27].
Таким чином, поняття <^жкультурне навчання», «мiжкультурна комушкащя», «мiжкультурне виховання» стають загальноприйнятими вiд початку 80-х роюв ХХ ст., коли педагогiчна наука основною метою та керiвним принципом навчання для вшх навчальних предмеив визначила «мiжкультурне навчання». Так, у Шмеччиш ця концепцiя отримала назву «Auslanderpaedagogik» i спрямована на мiжкультурну орiентацiю навчальних предметiв. Комунiкативна методика переходить на новий етап свого розвитку, пов'язаний з пошуком шляхiв взаемопов'язаного комушкативного, соцiокультурного i когштивного розвитку студентiв. Цей етап передбачае актуалiзацiю особистостi на основi шзнання «чужо1» дiйсностi i сприймання шшо1 культури. При цьому основною метою е розвиток у студешгв поваги як до шоземно1 мови, так i до системи цiнностей, властивих носiям певно1 мови, базуючись на принциш рiвноцiнностi культур [5]. Звщси, викладач iноземноl мови — це не лише людина, яка розвивае певш навички та вмшня, а й посередник мiж культурами. Його завданням е навчити мовi та розвинути вшьне вiд упереджень, терпиме ставлення до шшо1 культури.
У бшьшосп лiтературних джерел [7; 11; 13; 16] визначення мiжкультурноl комушкаци здшснюеться на основi поеднання ключових складових — комунiкацil та культури. При цьому визначення культури е багаточисельними. Вважаемо найбшьш доречним визначення, взяте iз антропологil: культура — це спошб життя групи людей, стереотипш зразки засвоення поведiнки, яю передаються iз поколiння у поколшня за допомогою мови та iмiтацil» [9, 4]. Отже, культуру творять люди, яю проживають на географiчно рiзних територiях, мають рiзнi способи життя - рiзнi звички, цшносп i рiзнi способи встановлення взаемних стосункiв.
Науковi записки. Серiя: Педагопка. — 2008. — 5.
75
Група aBTopiB на чолi i3 М. Ванг визначае суттевГ риси культури, якими е:
1. Культура — це створена людиною частина середовища;
2. Культура вщображае загальноприйнятi припущення щодо життя;
3. Культура настшьки фундаментальна, що бшьшють людей не пiддають ïï сумшву;
4. Культура стае очевидною, коли людина стикаеться i3 представником iншоï краïни, який вiдхиляеться вiд прийнятих культурних норм;
5. Культура передаеться i3 поколiння у поколiння;
6. НавГть у нових ситyацiях люди можуть висувати судження щодо очГкуваних реакцiй у межах власноï культури;
7. Культурш цiнностi незмiннi, а змша може вiдбyтись лише через численну кiлькiсть поколiнь;
8. Порушення норм культури мають вплив на емоцшну складову;
9. Вiдносно легко робити узагальнення щодо культурних вщмшностей [17, 1-3].
Таким чином, мiжкyльтyрна комyнiкацiя як галузь наукового дослщження вивчае способи поведiнки, спiлкyвання i сприйняття навколишнього свiтy представниками рiзних краш та культур. Традицiйним можна вважати визначення мiжкyльтyрноï комyнiкацiï Л. Самовар, Р. Портер та Е. МакДашел [16]: «Мiжкyльтyрна комyнiкацiя - галузь, що вивчае взаемодГю шдивщв iз рiзними зразками iсторично складено1' поведiнки, взаемодiю сторiн iз рiзним досвiдом, це такий вид комушкаци, в якому вiдправник i адресат належать до рiзних культур». Фундаментальною у мiжкyльтyрнiй комyнiкацiï е гдея, що саме через культуру люди вчаться розмовляти. Мiжкyльтyрна комyнiкацiя мае яскраво виражений прикладний характер. Це не лише наука, але i набiр навичок, якими потрiбно володгш. Центральним поняттям у сферi прикладно1' мiжкyльтyрноï комyнiкацiï е мiжкyльтyрна сензитившсть [6]. ïï розвиток в умовах сучасних свiтових тенденцiй, стае важливою складовою професiйноï придатностi фахiвця. Результати дослщжень мiжкyльтyрноï комyнiкацiï застосовуються до реальних життевих ситyацiй з метою створення культурно!' синергетики мiж людьми iз рiзних культур на робочому мющ, у освiтньомy середовищi чи у повсякденному спiлкyваннi. Для цього розробляються численш мiжкyльтyрнi тренiнги.
Б. Срасов пропонуе два основних тдходи до проблем мiжкyльтyрноï комyнiкацiï: шструментальний та розyмiючий. Перший спрямований на досягнення практичного результату (усшшна адаптащя iндивiдyyмiв у незнайомому середовищi i створення методу навчання ефективнш комушкаци у певному контексп). Другий дозволяе дослщжувати змiни у iндивiдyyмах та кyльтyрi загалом, людську здатнiсть розвивати мiжкyльтyрнy компетентнiсть та формувати таку особистють, яка була б спроможна функцюнувати як медiатор мiж культурами. Цей тдхщ базуеться на необхщносп зберiгати yнiкальнiсть культур, а також на iдеï ïхньоï взаемодiï. Динамiчний характер мiжкyльтyрноï комyнiкацiï передбачае постшний розвиток та вдосконалення якостi комушкаци, формування позитивного ставлення до вщмшностей i взаемне розyмiння культур у рiзних сферах та на рiзних рiвнях [3, 443-444].
Спiлкyючись iз представником iншоï культури, ми наштовхуемось на вплив культурних вiдмiнностей. Намагаючись зрозумгги як люди сприймають свгг, ïхнi цiнностi та вiрyвання, ми зможемо краще зрозyмiти ix та навчимося передчувати потенцшш крос-кyльтyрнi непорозумшня. Вивчення загальнолюдських цiнностей та свiтовоï культури е одним iз основних завдань мiжкyльтyрного навчання, що дае можливють глибше yсвiдомити рiзноманiтнiсть народiв, якi населяють свiт. Кyльтyрнi вщмшносп, що визначають приналежнiсть людини до тiеï чи iншоï групи е найбшьш очевидним проявом рiзноманiтностi цшностей i точок зору. Ui вщмшносп вiдображаються у ставленнях, уподобаннях, стилях життя та поглядах на свгг i е продуктом еволюцп кожного народу, його пристосування до свого середовища проживання. Розвиток вмшня налагоджувати вгдносини Гз представниками рГзних культур передбачае знання основ мiжкyльтyрноï комушкаци: сприймань, вГрувань та цшностей певних народГв.
Сприймання визначають як «внутршнш процес, за допомогою якого ми вщбираемо, органГзовуемо та Гнтерпретуемо шформащю» Гз навколишнього свГту [14, 8]. Те як кожен з нас сприймае свГт е частиною нашого досвГду культури. Ми реагуемо на рГзш под^ певним способом, прийнятим у нашГй культурГ. Таким чином, нашГ реакц^ е культурально-детермшованими i впливають на те, як ми спшкуемось з Гншими. Одним Гз прикладГв цього
76
НауковГ записки. СерГя: ПедагогГка. — 2008. — № 5.
може слугувати сприймання кольорiв та асощацп, якi iснують у рiзних культур iз рiзними кольорами. Наприклад, бiлий колiр у Захщних культурах асоцiюeться iз щастям (народження, iншi радiснi поди), тодi як у Кита! — зi смертю. I навпаки, чорний на Заходi асоцiюeться зi смертю, але мае зовшм протилежне значення у Кита!. У США зелений колiр використовусться для позначення свiжостi та здоров'я, але у деяких культурах вш асощюеться iз небезпечними джунглями -навнь заборонений у певних частинах 1ндонези. У США багряний передае малу вартiсть об'екту, у той час як у деяких частинах Азп вiн позначае зовсiм протилежне [10, 78].
Вiрування — це судження, яю ми робимо щодо того, що е правдивим чи ймовiрним. Вони як правило стосуються об'екпв чи подiй, якi мають певш характеристики, якi ми вважаемо правдоподiбними iз доведенням чи без нього [14, 8]. Зпдно iз твердженням Ф. Прайс [15], бiльшiсть iз наших вiрувань стосуеться того, як об'ект функцюнуе, чому вiн такий i звiдки вiн походить. Багато iз наших вiрувань дають пояснення тому, що могло б бути непередбачуваним чи непояснимим, таким як погода, смерть чи роман. Як i сприймання, нашi вiрування е детермшоваш культурним середовищем та досвщом. З дитинства нас навчають, що у нашш культурi е пдним i виправданим. Нашi системи вiрувань утворюють основу для наших цшностей, що значною мiрою визначають, як ми поводимось i ставимось до шших. Так, наприклад, ставлення до минулого, теперiшнього та майбутнього в^^зняеться залежно вiд культури. У деяких культурах бшьш важливим вважаеться минуле, у iнших — сучаснiсть, ще iншi — орiентуються на майбутне. Г. Хофстеде запропонував класифiкацiю культур на двi групи: iз довгостроковою та короткостроковою орiентацiею. Культури з короткостроковою орiентацiею схильнi мати таю характеристики: повага до традицш; люди готовi витрачати надмiрно багато грошей, щоб не вiдставати вiд сво!х сусiдiв; мала сума заощаджень; люди очшують швидких результатiв. Культури iз довгостроковою орiентацiею мають такi характеристики: традицп адаптованi до сучасного контексту; люди ощадливц велика сума заощаджень; наполегливо домагаються результат, якi приходять повiльно [12, 173]. Результати дослщження, пiд час якого людей попросили намалювати три кола, щоб продемонструвати взаемозв'язок мiж минулим теперiшнiм та майбутшм, показали, що у США, наприклад, майбутне е бшьш важливим для людей, шж минуле, у той час як у Росп важливють минулого та майбутнього бшьш збалансована. У багатьох культурах минуле сприймаеться як все, що позаду, а майбутне попереду. Але таке сприймання не претендуе на повну ушверсальнють, адже на Мадагаскарi, наприклад, минуле сприймаеться як те, що попереду (ми можемо бачити, що вже вщбулось), а майбутне позаду нас (ми ще не можемо його побачити) [10, 40].
Цшносп визначають як «сталий набiр вiрувань, яю керують та спрямовують нашу повед шку» [14, 8]. Вони становлять норми культури i точно визначають, що е хорошим чи поганим, правильним та неправильним, грубим чи ввiчливим, вщповщним та невщповщним. Коли ми даемо пояснення поведшщ, предмету чи поди, ми застосовуемо цшшсш судження, що вiдображають певну культуру. 1снують цiнностi унiверсальнi, яю загальновiдомi. Для ефективно! мiжкультурноl комушкаци важливими е як унiверсальнi цшносп, якi виходять за межi групових ознак, так i всi т рiзноманiтнi цiнностi, якi визначають групову приналежшсть i створюють унiкальнi культури та погляди на свгг. Наприклад, анмець, який надае великого значення особистюному простору, може розцiнити неввiчливим мексиканця, який стоятиме дуже близько. У результат дослiджень було виявлено, що «зона комфорту» у США е приблизно вщстанню на витягнуту руку. У Латинськiй Америцi люди звикли спшкуватись на незначнiй вщсташ один вiд одного, на вщмшу вiд Великобританп [10, 30].
1ншим прикладом може бути стиль спшкування. Японець, який щнуе конформiзм, може вважати неадекватним, коли американець висловлюе забагато сво1х думок. Це пояснюеться рiзними параметрами культурально-обумовлених комунiкативних вщмшностей, а саме: мiж висококонтекстними та низькоконтекстними культурами. У стандартному висловлюванш у рамках низькоконтекстно1 культури (швейцарсько1, н1мецько1, швшчноамерикансько1) iнформацiя, яка потрiбна для правильно1 штерпретаци даного повщомлення, подаеться у максимально вербалiзованому виглядь Висловлювання у висококонтекстних культурах (Китай, Япошя) часто не можуть бути зрозумшими лише на основi мовних знакiв. Для !х правильно1 штерпретаци потрiбне знання контексту, при цьому, не вузького, ситуативного, а досить широкого, культуролопчного. Ось чому на рiвнi европейсько1 свiдомостi японську розмову
Науке® записки. Сер1я: Педагопка. — 2008. — № 5.
77
часто описують як «гру ^домовок», в якiй слова, що вимовляються сшврозмовником, мaлознaчyщi — говориться мeншe, нiж мaeться на уваз^ у той час як японцям видaeться, що eвропeйцi надто прямi та нeтaктовнi. У висококонтeкстниx кyльтyрax важлива побудова людськиx вiдносин, у низькоконтeкстниx (тaкиx, як США) — спрямовашсть на досягнeння рeзyльтaтy та виконання завдань. У висококонтeкстниx кyльтyрax люди починають будувати сyджeння вщ загального i пeрexодять до часткового, у низькоконтeкстниx — навпаки починають iз часткового i пeрexодять до загального [10, 33-34].
Вщносна важливють цiнностeй у мeжax кожш1' культури можe також пeрeдaвaтись у присшв'^ тaкиx, наприклад, як «Час — грошЬ> (aмeрикaиськa), «Зeбрa нe знeвaжae св^^ смужок» (африканська), «Н обов'язково знати людину, достатньо лишe шм'ю» (китайська), «Цвяx, який видiляeться, потрiбно забити» (японська). Taxi прислiв'я пeрeдaють щнносп, що вaжливi у кожшй кyльтyрi i можуть допомогти нам крaщe зрозyмiти кyльтyрнi вiрyвaния шшж.
Oчeвидно, що в yмовax полшультурного свiтy мiжкyльтyрнa комyнiкaцiя стae ^вад^мною складовою пeдaгогiчноï культури викладача iнозeмниx мов ВНЗ. Вона пeрeдбaчae культуролопчш, eтноiсторичнi знання, розyмiння вaжливостi культурного плюрaлiзмy, вмiння виокрeмлювaти та вносити у змют навчання iдeï, що вщображають кyльтyрнe бaгaтомaнiття свiтy, а також умшня оргaнiзyвaти пeдaгогiчний провдс як дiaлог носiïв рiзниx культур. Викладач повижн допомогти стyдeнтaм усвщомити, що в сучасному свiтi важливим e нe лишe володiння iнозeмними мовами, а й вмiння налагоджувати вiдносини з прeдстaвникaми рiзниx культур.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бизикоeвa Л. С. Meжкyльтyрнaя коммуникация в свeтe соврeмeнныx лингвистичeскиx концeпций. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: 3.11.2008: <http://www.viu-online.ru/science/ publ/bulleten17/page42.html>
2. Воловикова M. Поликyльтyрноe обрaзовaниe как часть пeдaгогичeской культуры прeподaвaтeля. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: 3.11.2008: <http://www.relga.rsu. ru/n37/obraz37.htm>
3. Eрaсов Б. С. Социальная культурология: Учeбник для стyдeнтов высшиx yчeбныx зaвeдeний. — Изд. 3-e, доп. и пeрeрaб. — M.: Aспeкт Прeсс, 2000. — 591 с.
4. Mишлaновa С. Л., Шрмякова T. M. Meжкyльтyрнaя парадигма и пeрспeктивы мeжкyльтyрной коммуникации. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: б. 11.2008: <http://russcomm.ru/ rca_biblio/m/mishlanova-permyakova.doc>.
5. Hосaчeвa E. А. Meжкyльтyрноe обрaзовaииe как проблeмa пeдaгогичeской науки Eвропeйского союза. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: б.11.2008: <http://www.docum.cos.ru/portal/dt?last= false&provider=HMAOForPrintChannel&type=article&dbid=ARTICLE_54373>.
6. Прикладной асшкт мeжкyльтyрной коммуникации. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: 3.11.2008: <http://www.krugosvet.ru/articles/87/1008757/1008757a4.htm#1008757-L-105>
7. Teр-Mинaсовa С. Г. Язык и мeжкyльтyрнaя коммуникация. — M.: Слово, 2000. — 259 с.
8. A summary of my ideas about national culture differences. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: б.11.2008: <http://feweb.uvt.nl/center/hofstede/page3.htm>
9. Barknouw V. Culture and personality. — Chicago: Dorsey, 19б3. — 372 p.
10. Gibson Robert International Business Communication. — Oxford University Press, 2000. — 111 p.
11. Gudykunst W. B., Kim Y.Y. Communicating with strangers: an approach to intercultural communication (4th ed.). — Boston: McGraw-Hill, 2003. — 4б8 p.
12. Hofstede G. Cultures and Organizations. — London: McGraw Hill, 1991. — 279 p.
13. Jandt, F., Intercultural communication: An introduction. — Thousand Oaks: Sage, 1995. — 315 p.
14. Jones A., Quach X. Intercultural Communication for students in the Faculty of Economics and Commerce. — 25 p. — [Eлeктронний рeсyрс] Peжим доступу: 3.11.2008: <http://tlu.ecom.unimelb. edu.au/pdfs/intercul_comm.pdf>
15. Price F. The naked Australian: the valuable Australian. — Melbourne: Workshop. — 2000. — 200 p.
16. Samovar L., Porter R., McDaniel E. Intercultural communication: A reader. (12th ed.). — Belmont, CA: Wadsworth Publishing Company, 2008. — 448 p.
17. Turning bricks into jade: Critical incidents for mutual understanding among Chinese and Americans / Wang M.M., Brislin R., Wang W., Williams D., Chao J.H. — Yarmouth, ME: Intercultural Press. — 2000. — 398 p.
78
Науксж записки. Ceрiя: Пeдaгогiкa. — 2008. — № 5.
