CC BY
53УДК 821.111.-31.09
О. Г. Шаповал
(Кам'янець-Подшьський),
кандидат фiлологiчних наук, асистент кафедри германських мов i зарубiжно''' л^ератури Кам'янець-Подiльського нацiонального унiверситету iм. 1вана Огieнка
Мiсце роману «Вшьне падшня» у творчiй еволюцп В. ^олдш^а
Роман В. Голдш^а «Втьне падшня» не належить до тих творiв, що привертають до себе присктливу увагу дослiдникiв доробку письменника. На вщмшу вiд «Володаря мух» або «Шпиля», про ям пишеться досить багато критичних статей, розвщок, монографiчних дослiджень та навiть створюються штернет-сайти, «Втьне падiння» залишаеться на периферп г'олдш^ознавства. I у захiдному, i у вiтчизняному лiтературознавствi роман здебiльшого вивчаеться у контекстi загального аналiзу творчо! спадщини письменника (С. Бойд, Дж. Бейкер, В. 1вашова, Г. Аншн, А. блистратова, В. ^мофеев, С. Павличко, О. Товстенко, Л. 1^рошниченко та iн.). Фрагментарний характер вивчення твору спонукае поставити питання про окреме його дослщження ^ зокрема, питання про визначення мюця роману у творчш еволюцп письменника, що i зумовлюе актуальнiсть дано! розвiдки.
Першi три романи В. Голдш^а («Володар мух» (1954), «СпадкоемцЬ (1955) та «Злодюжка Мартш» (1956)) принесли автору не ттьки всесвiтню вiдомiсть та визнання, а й неоднозначне ставлення критики до досить песимютично! фшософп письменника. Темрява людсько! душi, що «продукуе зло як бджола мед» [9, с. 87], так чи шакше дослщжуеться Голдш^ом у всiх його романах, але розглядаеться, так би мовити, пщ рiзним кутом зору.
Так перший роман, «Володар мух», пщводить до розумшня того, що всередин кожно! людини живе «звiр», первiсна лиха темрява, яка, вийшовши з-пiд контролю, породжуе суспiльне зло. У «Спадкоемцях» певною мiрою дослщжуються витоки ^еТ темряви. Автор, звертаючись до прадавнiх часiв, стверджуе щею спорiдненостi прогресу цивiлiзацГ'' iз втратою духовностi. У центрi уваги «Злодюжки Мартiна» - окрема людська особистють, iндивiдуальнi прояви унiверсальних проблем та закономiрностей, якi були пiднятi у попередых творах.
Якщо першi романи В. Голдш^а вщкрили для 4MTa4iB «безмежне море зла i пороку», в якому потопае сучасна людина, то «Втьне падшня» («Free Fall», 1959) стае тим «маленьким вогником надп, який неможливо загасити» [2, с. 261]. Багато дослщниш розглядають цей твiр як «перехщний» у творчостi письменника [6, с. 3], а за словами Дж. Бейкера, починаючи з «Втьного падiння», з'являеться «новий Голдш6>: «комiчне й трагiчне вiднинi стае переплетеним, переплутаним», адже вiн наполегливо бажае «змЫити свою репутацiю "песимiста" з трапчним баченням» [5, с. 9].
Роман спрямовуе увагу читача у площину внутршнього свп"у людини, пропонуе можливють роздивитись «звiра» зсередини, знайти витоки зловюноТ' темряви. Голдн розглядае життя свого поколшня крiзь призму внутршньоТ боротьби в душi Семюела Маунтджоя, головного героя роману. Вщомий художник, шанована в суспiльствi людина, вш переглядае свое минуле, сподiваючись знайти той момент, коли втратив свободу, можливють втьного вибору, коли з чистоТ та наТвноТ дитини перетворився на егоТстичну та циычну iстоту, огидну самому собi.
Розробка теми мистецтва та митця актуалiзована лтературою ХХ сторiччя, тому в образi головного героя iмплiцитно закладено всю множину змiстiв, яку створюе традицiя романiв про художника. Митець вирiзняеться з загальноТ маси людей своТм поглиблено чуттевим свiтосприйняттям, «шдивщуально-творчим потенцiалом, вiдкиданням стандартизацiТ та швелювання особистостi» [1, с. 5]. Саме художник мае вдивлятися в обличчя людей, намагаючись вловити внутршню сутнють та неповторнють iндивiдуальностi. ^м того, художник мислить образами, передае почуття фарбами, тому спогади Маунтджоя постають як велика картина: «Життя не мае аналога, тому що охоплюе все. А живопис - це особиста точка зору, в^фбраний матерiал» [7, с. 8]. Варто вказати, що сталий штерес письменника до проблеми сутност митця i творення мистецтва вщбився в образах протагонюлв подальших ромашв Голдш^а: Джослша («Шпиль»), Олiвера («Пiрамiда»), Вiлфреда Бар^ («Паперовi люди»), Телбота («До краю землк морська трилогiя»), Арiеки («Подвшний язик»).
«Вiльне падiння» продовжуе теми та проблеми перших трьох ромашв, але новий твiр суттево вiдрiзняеться вщ них як складнiшою композифею, так i зверненням до сучасного сусптьства. Вперше письменник оселяе своТх героТв не у змодельованому просторi та часi, а в реальнш, добре знайомiй йому довоеннiй Англп.
На вщмшу вщ героТв попереднiх ромашв-притч, Семюел Маунтджой - не ттьки авторська iдея, одягнена в людське тiло, BiH - живий, яскравий характер, що зростае та змшюеться впродовж руху сюжету. Це дозволило вщомому дослiднику творчостi Голдш^а Дону Кромптону вважати роман продовженням традици англшського роману-виховання [6, с. 3].
Романи, ям передували «Втьному падшню», створили чiтку картину протистояння двох реальностей - юнування зовнiшнього, фiзичного свiту, який сприймаеться рацiональним розумом, i духовного начала, пригнiченого у свщомост сучасноТ людини, iснуючого лише на рiвнi штуТтивного, пiдсвiдомого. Ранн твори письменника, за спостереженням Б.Р. Джонсона, схожi за характером основного конфл^у: <фрацюналют» Джек - проти лопка Рохи; до-рацiоналiстичнi неандертальцi - проти рацюналютичних homo sapiens; духовна пщсвщомють Злодюжки Мартiна - проти його рацюналютичноТ свiдомостi. В роман «Втьне падiння» - «ця двоТстють, на вiдмiну вiд бiльш раншх романiв, виступае не рушiем конфлкту й не роздiляе чiтко два св^и, що викликають вiдразу (показуючи Голдш^а винятково як песимiста), але, що бтьш важливо, е тим iнструментом, який допомагае вивчити можливють зведення мосту мiж двома цими св^ами, якщо не узгодити Тх мiж собою, то хоча б встановити лшш комунiкацiй мiж ними» [5, с. 62-63].
Ми вважаемо, що першi чотири романи Голдш^а не лише схож1 за характером основного конфлкту, а й можуть розглядатись як певнi тематичнi пари. Тема наявност вродженого зла у душi людини е домiнуючою для «Володаря мух» та «Спадкоем^в», проте перший роман, у порiвняннi з другим, виступае статичним зображенням, покликаним, перш за все, донести авторську щею до читача. Другий роман надае темi вигляд дослщження, метою якого стае пошук того единого моменту, коли втрачаеться невиннють i зароджуеться зло. Крiм того, вже у «Спадкоемцях» це дослiдження мютить у собi не лише пошук точки падшня, а й тих ланок, що поеднують два способи сприйняття i двi реальностi.
Третш i четвертий романи Голдш^а теж постають подiбною парою. В обох романах центральною темою виступае дослщження природи морально деградованоТ людини. Так само, як «Володар мух» стверджуе тезу про вроджене зло, так i «Злодюжка Мартш» подае умовно статичний портрет сучасноТ людини, повноТ зла й пороку. I так, як «СпадкоемцЬ поширюють дiалектику першого роману на динамiчний пошук джерела зла, так само «Втьне падшня» включае у ^олдш^овський портрет свщомосл сучасноТ людини
вщчайдушний пошук моменту втрати власноТ свободи i надiляe читача особливою мiсieю створення мосту мiж двома св^ами.
На наш погляд, мiж «Злодюжкою Мартшом» i «Втьним падшням» юнуе багато подiбностей. Обидва романи оперують обмеженою точкою зору, яка належить оповщачу-протагонюту -носiю сучасноТ морали приреченому до життя у рацiоналiзованому свiтi, тому що сам зачинив дверi у духовний вимiр. I третш, i четвертий роман е чiтко окресленими портретами свiдомостi, в якш протиставляеться минуле i тепершне, тому вони структурованi не за лшшним принципом, а представляють собою фрагментарну оповщь. Героями обох творiв виступають митцi: Мартiн - устшний актор, Маунтджой - вiдомий художник. Вони використали свое право втьного вибору для вчинмв, що принесли з собою провину, вщповщальнють i поставили пiд питання можливiсть спасшня душi, обидва опинились у павутинн наслiдкiв своТх дiй.
Тут варто вказати, що хоча зв'язок мiж тре™ i четвертим романом е незаперечним i фунтуеться на впевненост автора у грiховностi природи сучасноТ людини, що походить з ТТ слтоТ вiри у рацiоналiзм, для аналiзу еволюцiТ бiльш суттевими видаються вщмшносп мiж творами.
«Злодюжка Мартш» ретельно побудований на взаемодiТ минулого i теперiшнього, яка дозволяе розкрити сутнiсть особистостi героя як для самого Крютофера, так i для читача. А осктьки Мартiн заперечував наявнють духовного вимiру у своему попередньому житп, чiпляючись за рацюнальний свiт, вiн прокляв сам себе. Щохвилинне детальне зображення фiзичного життя Мартша та миттевi тiнi спогадiв, спрямованих у теперiшне як старанно розподтеш свiтлотiнi - правдива актуалiзацiя складноТ реальностi розуму. «Вiльне падшня» бере цей портрет сучасноТ людини за основу i змальовуе героя, який м^ би бути Крютофером Мартiном, якби йому було подаровано шше життя пiсля пекельних випробувань на скелк Протагонiст «Вiльного падшня» рухаеться вщ розумiння своеТ несвободи, вщ визнання одночасного i суперечливого юнування двох свiтiв, вiн добровтьно викликае спогади минулого для того, щоб вщнайти ланку, яка поеднуе невиннють його дитинства з темрявою провини у тепершньому.
Тому наступною важливою вiдмiннiстю мiж двома романами нам видаеться вибiр оповiдi вщ першоТ особи, що розкривае внутршнш свiт оповiдача, дозволяе автору включати фтософськ розмiрковування та висновки. Вщтепер «картинки» минулого не залежать вщ асоцiацiй з iдеями (на вщмшу вiд iррацiональних та
спонтанних спогадiв, якими характеризуемся «Злодюжка Мартш»), а е чiтко структурованою оргашза^ею минулого i теперiшнього. 1снування двох вимiрiв часу в романi вщповщае погляду Семюеля Маунтджоя на стихи часу»: «Одна - пасивне споглядання, природне людин <...> 1нша - пам'ять, розумiння нерiвнозначностi наших минущих дшв, <...> того, що цей день займае шше мюце, нiж той, тому що важливший, що ця подiя лише вщображае ту, а отi три стоять осторонь, не вмщуючись на проведену нами пряму» [7, с. 6]. Картини минулого розташоваш так майстерно, як ттьки мiг художник, такий як Семюел, пiдiбрати свiтло, вщтшки i лшп для того, щоб не просто вщтворити фiзичну реальнють, а вихопити саму суть правди з хаосу буття.
Слщ зауважити, що оскiльки для Мартiна единою реальнютю поставав фiзичний свiт тепершнього, вiд якого залежала його особистють рацюнальноТ' людини, то його внутрМнш свiт передавався символiчно - через образи скриньок, ям були пщсвщомим вiдображенням його фшософп «пожирання»: «з'Тсти ближнього можна не лише ротом <...> З'Тсти можна застосувавши i фалос, i кулаки, i голос. Нав^ь пiдбитi цвяхами черевики. Купуючи i продаючи, одружуючись i народжуючи потомство, або наставляючи комусь роги» [8, с. 79]. Семi визнае свою провину у тепершньому фiзичному свiтi, тому намагаеться за допомогою засобiв мови схопити протирiччя, що юнують мiж невиннiстю i розумом. Звщси -паузи мiж спогадами заповнен монологами, зверненими прямо до читача, спробами розуму вщнайти вщповщносп у хаотичному свiтi, де юнують лише вщносш iстини.
Композицiйну оргашзацш роману можна представити за схемою «рай - пекло - чистилище». Невинне дитинство у Поганому провулку змшюеться пеклом юнацькоТ пристраст i пошукiв свого шляху. На рiвень алегоричного прочитання оповiдь переходить в епiзодi перебування героя у камерi концтабору. Пройшовши це своерiдне чистилище, вш пiднiмаеться на вищий ступшь пiзнання самого себе, визнае свою провину i починае шукати витоки внутршньоТ' темряви. Подальшi шкiльнi етзоди розкривають причини грiхопадiння Сема, а в заключних частинах герой робить перш^ хоча й безрезультатнi кроки до спокутування своеТ вини.
Герой-оповщач у даному романi - це людина, якш у певний момент вщкрилась iстина, таемницi буття, яка осягнула всю глибину свого морального падшня. Його точка зору постшно впл^аеться в подiТ минулого, коментуе й аналiзуе Тх, що створюе ефект живоТ розмови, в якш «етична вiдноснiсть пов'язуеться з вщноснютю
штелектуальних оцшок, пiзнання, вiдсутнiстю впевненостi в юнуваны одшеТ-единоТ ютинноТ картини реальность [3, с. 24]. Семноповщач постшно пiдкреслюe рiзницю мiж його тепершшм i минулим свiтосприйняттям, а iнодi повнiстю дистанцiюeться вiд нього: «Я не несу вщповщальносл за ва зображенi тут картини. <.. .> 1снуе певний порiг, за яким все, що ми вчинили в минулому, вчинено не нами» [7, с. 10].
Структура роману доволi складна, але, за словами В. Тимофеева, «майже графiчно ч^ко демонструе вузли свого мехашзму, як старанно виконане креслення» [4, с. 310]. На наш погляд, практично кожен елемент роману мае вщповщну йому пару. Однак пары елементи не знаходяться у прямому протистояны, вони постшно мшяються мюцями, а iнодi перетворюються один в одного.
Варто вказати, що одну з таких контрастних пар утворюють прiзвище головного героя Маунтджой (англ.: Моип^оу - гора / пщшматися + радiсть) i назва роману. Крiм того, за словами Голдш^а, вiльне падiння - це ще й науковий термш, «стан, коли зникае грав^а^я, речi плавають, а людина повнiстю вщ'еднана вiд розумiння речей, вона живе «десь». Тисячi рокiв люди знали ттьки те, де вони знаходяться; бтьше цього вони не знають» [6, с. 81]. Вiльне падшня головного героя перервалось у камерi концтабору. Страждання очистили його душу i пiдняли на рiвень вищого тзнання свiту i себе самого.
Шлях Семюела Маунтджоя постае перед нами як сходження-падшня вiд хлопчака, «ясного як джерельш води», до людини, «що смердить як застшна калюжа»; хоча перший жив у Поганому провулку, який потопав у багнюф, а другий юнуе на Парадiз-хiлл (Райському пагорбi). Алегоричнi назви райошв утворюють чiткi пари протилежностей: Поганий провулок, з погляду дорослого Маунтджоя, - це райський сад, первинний свп", св^ невинност та свободи, а Парадiз-хiл стае пеклом, мюцем душевних страждань для Сема.
Амбiвалентнiсть особистостi головного героя наочно простежуеться в характерi його взаемостосунмв з iншими персонажами роману, як також об'еднанi у структурнi пари. З дитинства Семi немов знаходиться мiж двома свiтами - св^ом фантазп та уяви i свтом рацiоналiзму та логiки.
У дитинствi - реальнiсть матерi та Поганого провулку i вигаданий батько та св^ байок lвi, його провщниц по дитячому «раю». В школi - це щирий та вщкритий мрiйник Джоннi Спрег i користолюбний та хитрий Фтш Арнольд. ^зшше - можливiсть вибору шляху в житт та поглядiв на св^, якi уособлювали в собi
його наставники - добросердий Ык Шейлз та викладач богослов'я Ровена Пршгл.
Нк Шейпз - викладач фiзики, ате'ют та рацiонапiст, який вiрить тiпьки в сипу й правду науки та наукового прогресу. Щирий в своему прагненн донести це знання до сво'х учнiв, вiн бачить у них рiвних сшврозмовнимв, майбутнiх однодумцiв, чим притягуе до себе дп"ей. Апе в його рацюнальному свiтi немае мiсця для вигадки та уяви, в ньому не юнуе емоцш, душевних nоривiв та iррацiонапьних прагнень людини.
Ровена Пршгл, його антипод, викладае богослов'я ^ здавалося б, мае вщкривати перед сво'ми учнями шлях до вищих сфер духовного. Однак вщ краси чарiвного свiту фантазп та уяви, до якого штуТтивно тягнеться Сем, вона вщштовхуе своею злобою та безсердечнютю. Через це хлопчик, якому ближчий св^ iррацiонапьного, все ж таки прихиляеться до сухого наукового св^у Нiка Шейлза, св^у голих фактiв та вiдносних цшностей. «Батьки по духу» [7, с. 301], вони оселили в душi юного Сема Маунтджоя розумшня вщносносл правди i першочерговостi власних потреб та бажань.
Пройшовши через ус кола власного внутрiшнього пекла, вш готуе двi промови для своТ'х наставникiв, якi, на його думку, е вщповщальними за його моральне падшня. Однак жодна з промов так i не була проголошена, спроба хоч трошки перекласти свш тягар провини провалилась: «Обидва св^и iснують реально. Мосту мiж ними немае» [7, с. 305].
Пщсумовуючи вщзначене вище, можна стверджувати, що роман «Втьне падшня» зафiксував подальший вiдхiд письменника вiд чiтко структуровано'Т, двоплановоТ' форми оnовiдi «Володаря мух» та «Спадкоем^в». Звертаючись до дослщження внутрiшнього свiту людини ХХ стол^тя, Голдн продовжуе пошуки нових оповщних стратегiй, якi були розnочатi у «Злодюжц Мартiнi». Змiщення балансу фабульного та алегоричного рiвнiв, який вщбувся у попередньому творi, у «Втьному nадiннi» остаточно зсуваеться у бк оnовiдного, nодiевого рiвня. Вперше у творi Голдш^а образно-художнiй план твору домшуе над заданою фiпософською схемою, знижуеться роль симвопiв, апюзiй та ремшюценцш, умовнiсть вiдходить на другий план. Зi сво'ми роздумами про свободу вибору, вщноснють правил та щейних систем, розгубпенiсть та самотнють людини у сучасному свiтi герой-оповщач безпосередньо звертаеться до читача. lсторiя Семюела Маунтджоя виходить за межi зображення допi окремо'' людини, його духовш шукання, прагнення до самотзнання
вщбивають кризовий стан захщного суспiльства ХХ стол^тя й перегукуються з провщними фiлософськими теорiями того часу.
Перспективою запропонованого аспекту дослщження е залучення до аналiзу iнших творiв В. Голдш^а, що дозволить сформувати динамiчну концепцiю творчостi письменника та суттево розширити уявлення про поетику його текспв.
Лiтература
1. Билык Н. Д. Английский реалистический «роман о художнике» послевоенных десятилетий : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.05 «Литература стран Западной Европы, Америки и Австралии» / Н. Д. Билык. - К., 1987.
- 17 с.
2. Голдинг У. Выступление на встрече писателей Европы в Ленинграде / У. Голдинг // Иностранная литература. - 1968. - №2. -С.259-261.
3. Гончаренко Э. П. Творчество Джойса и модернизм 19001930 гг. / Э. П. Гончаренко. - Днепропетровск : Наука и образование, 2000. - 244 с.
4. Тимофеев В. Между раем и адом / В. Тимофеев // Свободное падение / Уильям Голдинг. - СПб. : Азбука, 2000. - С. 307-316.
5. Baker J. R. Critical Essays on William Golding / J. R. Baker.
- Boston : Massachusetts, 1988. - 197 р.
6. Crompton D. A View from the Spire : William Golding's Later Novels / D. Crompton. - N.Y. : Blackwell, 1985. - 211 p.
7. Golding W. Free Fall / William Golding. - L., 1972. - 253 p.
8. Golding W. Pincher Martin / William Golding. - L.-Boston, 1984. - 208 p.
9. Golding W. The Hot Gates and Other Occasional Pieces / William Golding. - L. : Harcourt, 1965. - 175 p.
