CC BY
11
УДК 111.6:168.009
Б01: 10.15587/2313-8416.2017.91142
МИСЛЕННЯ ЯК Д1ЯЛЬН1СТЬ У ВИМ1РАХ СМИСЛУ ТА ШТЕРПРЕТАЦП: СОЦ1АЛЬНО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ АНАЛ1З
© Н. В. ¡ванова
Розглянуто проблему мислення в контекстi духовного освоения соцюкультурно'1' дiйсностi. Показано, що смисл i розумтня предмета пгзнання в процеа iнтерпретацii набувае сощокультурного змюту. Проведено анализ символiчних форм соцiальноi реальностi. Доведено, що iснування людини не лише у ф1зично-му, але i у соцiальному аспектi створюе об 'ективну необхiднiсть в ттерпретитивнш, тобто творчш мисленневт дiяльностi, спрямовант на символiчний ^версум
Ключовi слова: мислення, дiяльнiсть, смисл, смислопокладання, iнтерпретацiя, п1знання, iнтенцiйнiсть, символта, соцiальна реальнкть, творчкть
1. Вступ
Людська дшльшсть в контексл людського буття i мислення мае безпосередне ввдношення до сощуму в цшому, можливостей його формування i розвитку. Але в термш «дгяльнють» вкладаеться рiз-ний смисл. Дiяльнiсть в свт соцiокультурного юну-вання завжди передбачае зусилля, дiяльне начало на-самперед в його духовному вимiрi. Адже, воно повинно протистояти прагматично-споживацьому став-ленню до життя, експлуатацii природних iнстинктiв тощо. В даному сенсi дiяльнiсть не зводиться лише до предметно-шструментального вимiру i пов'язана з певним смисловим наповненням життя людини. Тому и не можна звести тiльки до цiлереалiзацii та ць лепокладання. Також помилкою було б зведення д!я-льностi до однозначного позитивного «перероблення свиу». Дiяльнiсть як зусилля, як творче начало завжди пов'язане iз феноменом вiдповiдальностi перед сустльством.
Актуальнiсть даного дослiдження постае iз са-моi' сутностi сучасного сощального буття людини, у якому и свiдомiсть постiйно постае в якостi об'екту полiтичних чи маркетингових маншуляцш. Сучасно-му iндивiду потрiбнi дiевi iнструменти для ефектив-ного протистояння зовнiшнiм впливам та утримання статусу суб'екта у мшливш соцiальнiй дшсносп.
2. Огляд лiтератури
Данiй проблемi присвятили дослiдження пред-ставники рiзних фiлософських шкiл i напрямкiв як минулого, так i сучасностi [1—4]. Беззаперечним е той факт, що там, де мова йде про смисл - повинно бути дiяльнiсне мислення. Очевидно, що «д1яння» (д!яль-шстъ) як конструктивне начало в сустльстш вимагае насамперед осмислення людиною своеi' вщповвдаль-ностi перед сощальною реальнiстю, у всезагальну щ-тстстъ якоi iндивiд завжди буде включений в якосп ii' структурного елементу. Саме така ввдповщальнють покликана виступати основним стимулом активносп зусиль життя в соцiумi i в культура В свою чергу, «культура для свого юнування (не говорячи вже про розвиток) вимагае певного постшного тдживлення; штелектуально1' дiяльностi, своечасного самоочи-щення, подолання самоi себе тощо» [1]. В данш си-туаци мислення (миследiяльнiсть) повинно слугувати немовби зразком тако1' саморефлексii, а його носш -
«камертоном», за яким потрiбно звiряти сво! свгто-ввдчуття, ступiнь вимогливостi до себе, чггкосп в ус-вiдомленнi i розумшш свiту. Якщо поглянути на проблему ширше, то вся культура побудована на зу-силлях життево1' енерги як дiяльностi. На визнаннi того, що «людина тiльки тодi фиуруе як елемент порядку, коли вона сама перебувае в сташ максимально!' напруги всiх сво1'х сил» [1]. Тобто в системi акти-вiзацii свое1' дiяльностi.
Однак дана рефлексiя позбавлена сощально-фшософського аспекту, який е критично важливим в умовах сучасного украшського суспшьства, що тран-сформуеться. На нашу думку, в науковш лiтературi недостатньо такого аналiзу мислення людини, яке ак-туалiзуеться крiзь призму смислу та штерпретаци. Тому дана робота присвячена саме дослiдженню окрес-лено1' проблематики в руслi сощально1' фiлософii.
3. Мета i завдання дослщження
Мета дослiдження - висвплити проблему мислення людини через призму сощально1' реальностi та у взаемозв'язку iз феноменами смислу та штерпретаци.
Для досягнення поставлено1' мети були вирь шенi наступнi задача
- експлiкацiя поняття дiяльностi, смислу та ш-терпретацii;
- аналiз феномену мислення у взаемозв'язку iз феноменами смислопокладання та iнтерпретацii;
- унiверсалiзацiя отриманих на основi аналiзу результатiв у виглядi висновкiв.
4. Сощально-фшософський ана. из дiяльнос-тi мислення у вимпрах смислу та штерпретаци
Очевидно, що експлiкацiя поняття «дгяльнос-тi» через вiдкритiсть i трансцендентшсть людського мислення щодо свiту (в першу чергу свиу культури) вiдрiзняеться вiд бiльш вузького i мае широш перс-пективи для розвитку. Зрозумшо, що поняття «д!яль-нють» у смислi «вiдкритостi» i «трансцендентность» людського буття i мислення в рамках «дгяльнюного пiдходу» належить до специфши соцiуму в цiлому, можливостей його формування i розвитку. Безвщно-сно до того, чи домывало або не домiнувало актив-не дiяльнiсне мислення в конкретних культурах i ци-вiлiзацiях. Але, зазначимо, в термш «дгяльнють» вкладаеться рiзний смисл.
Необхiдно враховувати i концептуальну критику «д1яльшсного шдходу», пов'язану з небезпе-кою його витлумачення в аспекп однобiчного агре-сивно-насильницького активiзму, по-перше, як до природного й сощального середовища, так i, подруге, внутршнього свiту iндивiда. Останнш розг-лядаеться або може розглядатися в якостi певного пасивного матерiалу, котрий виступае предметом свiтоглядно-iдеологiчноi обробки в мисленневiй дь яльностi. Драматичний досвiд сучасноi' цивiлiзацii' вiдчувае на собi всi руйнiвнi наслiдки непродумано-го i тому безвiдповiдального активiзму, заснованого на мисленневих конструкцiях епохи Просвпництва, якi породили утопiчнi надп i «нещасливу свщо-мкть». Зрозумшо, що сьогоднi потрiбно розпроща-тися з iлюзiями однозначного позитивного «переро-блення свиу», - чи це природне середовище, чи то суспшьш вiдносини, чи внутрiшнiй свiт iндивiдiв -iх свiдомiсть i мислення. Тому цiлком виправдане i зрозумше критичне i навiть негативне ставлення су-часного iнтелектуалiзму щодо активiзму, який приз-веде до «деградацп суспiльства, деформацii свщо-мостi i мислення» [2].
Необхiдно наголосити, що д!яльшсть (робота) в свiтi культури, чи це ситуацiя iсторичноi творчосп (дiяльнiсть як вiдкрита система) або ж ситуащя реаль зацii традицп, норм укорiненоi соцiокультурноi пара-дигми (д!яльшсть як закрита система), завжди перед-бачае зусилля, дiяльне начало насамперед в його духовному вимiрi. Саме це начало повинно протистоя-ти «лшп найменшого спротиву» прагматично-споживчого ставлення до життя, експлуатацп приро-дних iнстинктiв тощо. В даному контекстi дiяльнiсть не зводиться лише до предметно-шструментально1' i пов'язана з певним смисловим наповненням життя. Тому 11 не можна звести тiльки до цiлереалiзацii та цшепокладання, як слушно зазначае С. Б. Кримський. «Коли Ян Корчак, - продовжуе вш, - добровшьно вибрав долю жертви нацистського крематорш, щоб залишитись до кiнця зi сво1ми приреченими на смерть вихованцями; коли Л. Толстой покинув на-прикiнцi життя свiй маеток i вiдмовився вiд своеi власностi та творчосп, то це не було лише ефектом цшепокладання. В ситуащях самопожертви та в геро-!чних вчинках людськi цiлi перетворюються, за думкою Г. Гегеля, у «безкшечш цш», у манiфестацiю духу. Як бачимо, тут дiяльнiсть визначаеться вже смислопокладанням» [5].
Разом з тим, людина, и життетворчiсть в со-цiумi не зводиться тшьки до своеi iндивiдуальноi або сусшльно! дiяльностi. У нiй знаходить вияв безмежне поле «можливостей, якi не обов'язково здшснюються, бо не мають вiдповiдних умов здшс-нення, а iнодi i не призначаються для реалiзацii, бо уявляють замежовi (захмарш) цiнностi iдеалiв абсолюту, таши чи «блакитноi» мрii. У людини зона вiр-туального, медитативного, споглядального не менш значуща, i не менш об'емна, шж сфера д!яльшсного, практичного, утилiтарного» [5]. Бiльше того, сама д!яльшсть е неможливою поза мисленням, продуктивна активнiсть якого створюе перспективи, поро-джуе мри, переживання, фантазii та все шше, яке робить мислення творчим.
В системi духовно-практичного освоення свь ту, що означае його осмислення i розумiння, спосте-рiгаеться бiполярнiсть знакових засобiв ввдносно образу i поняття. Ця спiвмiрнiсть поняття образу i на-впаки робить звичним перехiд 1х одне в одне. Здат-нють об'ектiв в системi духовно-практичного освоення свиу як процесу його осмислення виступати i як рiч, i як знак, i як представлення iншоi речi, робить можливим перетворення цих об'ектiв в сощальш i культурнi факти людсько! комушкаци. Цей «феномен комунiкативностi iстотний для розумшня природи духовно-практичного освоення свиу» [6]. Воно здш-снюеться через тзнавальну, штелектуально-мислен-неву дiяльнiсть.
Потрiбно враховувати також те, що в системi предметно-речовинного символiзму об'екти одержу-ють текстову форму функцiонування, або так звану «платонiвську структуру». Маемо на увазi характер-ний для свиогляду, етики, мистецтва та шших форм цiннiсноi свiдомостi; розгляд речей у вщповщносп до iдей та сми^в, розумiння 1х зафiксованими в чут-тевих та мисленневих феноменах неперехвдних цiн-ностей i норм. Внаслвдок подiбноi символiчноi тото-жносп речей та iдей, аналогii форми i смислу в систему сощального свиу, концептуалiзованоi через стратеги мислення, безпосередньо включаеться структура розумшня та штущи. Наявнiсть в теоретико-рацiональному освоеннi свiту таких форм, як чуттеве втiлення ютини, як схеми розумiння та штущи, як способи функщонування загального, а також специ-фiчноi символiзацii та особливих видiв взаемодii суб'екта i об'екта, свiдчить про те, що даний процес освоення дiйсностi певним чином пов'язаний iз пi-знавальним процесом, хоча й не зводиться до нього.
В такому вимiрi шзнання як миследiяльнiсть постае вщмшним не лише вiд духовно-практичноi дь яльностi, але i вiд пов'язаних з ним форм власне ш-телектуальних (духовних) процесiв. Це, насамперед, трактуеться, як результат осмислення процесу, поди, факту тощо. Розумшня в якосп процедури теоретич-но1 д!яльносп дае результати, якi оцiнюються не в якосп iстини або помилки, а процесу осмислення. Але в такш позицii розумiння може бути полiварiа-тивним, «встановлення iстини не е плюралктичним процесом, а пов'язано з виключенням всiх варiантiв, яш вiдрiзняються вiд результату, фiксованого експе-риментом або логiчним доказом» [6].
Стосовно «розумшня», то воно виступае актом репрезентацп смислу певних систем, в першу чергу теоретичних. В цьому вiдношеннi завдання «розу-мшня» е не стiльки розкриття «мислення про свп», яке оцiнюе ютину i оману, скiльки демонстрацiю «мислення в свт». Тобто усвiдомлення культурно! онтологи людського спiлкування, мiжособистiсноi комушкаци, коли «речi розкривають свiй смисловий потенщал, окреслений соцiокультурним досвiдом» [7]. Виокремлене поняття «смисловий потенщал» по-трiбно розглядати в контекстi розкриття власне слова, або поняття «смисл». В ньому мiститься поеднан-ня мислення (думки) з певним шшим елементом, яким може бути мисленневий образ зовшшнього знаку. Смисл знаку, його ментальне значення - це iнфо-рмацiя про означуваний предмет, будь-який iнший
ментальный змют, представлений знаком. Цей знак е тим елементом, який i може бути мисленневим образом зовшшньо1' реальностi. В даному аспектi «смисл» може означати мислення, що юнуе разом з додатко-вим елементом - «ментальною формою знака» [8].
Даним модусом смислова сторона знаку не обмежуеться, це лише один з видiв смислу, хоча його можна вважати базовим. 1нший вид смислу проявля-еться, коли ми сшвставляемо iнформацiйний смисл, який утворюе його змют, з уйм змютом вiдповiдного референта. Тодi виявляеться, що даний вид смислу представляе свш референт лише якоюсь певною час-тиною всього змюту, певну точку зору, певний особ-ливий ракурс, аспект. Тобто референт представлений певним способом. В цьому аспекп смисл знаку - це те, в чому виражений конкретний споаб означувано-го. 1ншими словами, смисл - це певний аспект змюту об'екта, яким представлений даний об'ект в мислен-ш. Завдяки такому виду смислу, означуваний предмет можна представити цiлим рядом значень (характеристик), змютовно не схожих один з одним, хоча вони i не ввдносяться до одного i того ж предмету. «Завжди можливi висловлювання з рiзним смислом, ко^ вiдносяться до одного i того ж предмету» [3], -говорив Е. Гуссерль. Даний вид смислу обумовлюе вибiр зi всього змюту референта важливих у вщповь днiй комунiкативнiй ситуацй' знань, яш характеризу-ють властивiсть останнього. Таким чином, вш (смисл) визначае характер змюту мислення, яке фор-муеться в данiй ситуацй', а тим самим i характер ре-презентацп цим мисленням (через слово) об'екта.
Можна виокремити ще один вид смислу, в якому вбачаеться, о^м його змiсту, ще й так влас-тивостi, як мета, намiри того, хто висловлюе сво1 думки, призначення сказаного (слова, висловлено! думки). В даному контексл смисл е соцiокультурним феноменом, який представляе собою комбшацш змь стовного мислення та його штенцшносп (спрямова-ностi). Виявлення за допомогою описаного розумiння смислу тако1 його характеристики, як значимють, цiннiсть, важливiсть для адресату, для шших фено-мешв дозволяе розповсюдити поняття «смислу» на будь-яш об'екти оточуючо! реальностi. Досвщ мис-ленневого пошуку «смислу» в мовних знаках, в текстах орiентуе на здшснення такого пошуку i у ввдно-шеннi до речей, предметiв, явищ.
Важлива роль в розкриттi смислового потенщ-алу того чи шшого об'екта, явища належить штерп-ретаци. У вирiшеннi тих чи шших проблемних ситу-ацiй iнтерпретацiя виступае як мисленневе моделю-вання, як споаб мисленневих штенцш на ту чи шшу систему знання для надшення iï смислом. В силу чого, якщо умовно уявити шзнання «вертикаллю» духовно! дiяльностi, тобто як вщношення мiж мисленням i бут-тям дiйсностi, то iнтерпретацiя тодi постане «горизон-таллю» цiеï дiяльностi, осмисленим «вiдношенням од-нiеï системи до iншоï всерединi самого знання, одного теоретичного рiвня, або парадигми мислення, до ш-шоï» [6], - шдкреслюе С. Б. Кримський.
Досвiд культури фiлософського мислення по-казуе, що iнтерпретацiя не може бути представлена лише як лопко-методолопчна процедура, оскшьки iснуе як багатоликий феномен на рiзних рiвнях со-
цiокультурного буття i розвитку суб'екта. Принци-пово важливим для розумшня укоршеносп штерп-ретацiï в бутл е положення Е. Гуссерля про те, що «свщомють» (переживання) i реальне буття - це зовам «не однаково влаштоваш види буття, яю мирно жили б один б™ iншого, iнодi «поедную-чись», iнодi «взаемодiючи» один з одним... Мiж свiдомiстю i реальнютю дiйсне iснуе безлiч смис-лiв» [3]. Вiн наполягае на тому, що будь -яка реальшсть набувае для iндивiда iснування через «надь лення смислом», а та чи шша реальна еднiсть - це «еднють смислу», що передбачае мисленневу дiя-льнiсть, надiлену певним смислом.
В контексп осмислення зрозумшо, що абсолютна реальшсть неможлива, як неможливий «круг-лий квадрат». I це зовам не означае, що стверджую-чи подiбне, ми перетворюемо свгг на «суб'ективну видимють» (Дж. Берклi). Свiт як сукупнють всiх реальностей, сама реальшсть зовам не заперечуеться; вони збер^ають всю повноту, як зберiгае повноту ге-ометричного iснування квадрат, коли заперечуеться, що вш круглий. Однак, з точки зору Е. Гуссерля, по-стае сама свщомють як проспр, на якому здiйснюеть-ся надшення смислом. Воно - «буттева сфера абсо-лютних джерел - доступно споглядальному дослi-дженню i несе на собi нескiнченну повноту доступ-них чiткому баченню позицш, вiдмiчених великою науковою гiднiстю» [3].
Необхвдно нагадати, що споглядання як певний шзнавальний процес передбачае осмислення i надшення смислом, адже реальшсть для сввдомосп не абсолютна, вона завжди надшена смислами. Сама ж сввдомють, як i мислення загалом в даному контексп абсолютш, оскiльки постають як буттева (он-тологiчна) сфера тих сми^в, якi задаються. В цьому контексп, смислопокладання i розшифровка смислiв, яш складають суть iнтерпретацiйноï дiяльностi, розг-лядають Е. Гуссерлем в сферi свiдомостi i мислення, а реальшсть як шший тип буття юнуе через надiлення його смислом. Абсолютним в данiй ситуацй' е те, що людське буття постае буттям усвiдомленим, i в ре-зультал завжди осмисленим, вiдрефлексованим, про-штерпретованим.
Свого часу на онтологiчнi аспекти штерпре-тацй' особливу увагу звертав Ф. Нщше, для якого людина «покладае перспективу». Тобто моделюе сви; вимiрюе його мисленневою силою, формуе, оцiнюе; саме розумне мислення постае як «штерп-ретоване за схемою», вщ яко1' ми не можемо звшь-нитися, i цiннiсть свиу виявляеться укорiненою в нашiй ^ндивщуальнш) iнтерпретацiï. Завдяки iнте-рпретацй' завжди можна запропонувати новi смисли, «перспективи», адже не лише «схеми» дшсносп, з якими мае справу дослщник, але й сама дiйснiсть вщкрип для нескiнченних мисленневих iнтерпрета-цш. Здатнiсть до iнтерпретацiï обгрунтовуеться Ф. Нщше як «невщ'емна фундаментальна властивють буття суб'екта, його свiдомостi i мислення, як осно-воположний момент шзнання, поширення до життя i свиу» [4]. В щлому штерпретащя постае тiсно пов'язаною iз фундаментальними проблемами люд-ського буття в свт, причому в свiтi соцюкультур-ного iснування.
1нший, але не менш важливий аспект пробле-ми онтологiчних передумов штерпретаци представлений у фшософи «символiчних форм» Е. Кассiрера. З його точки зору людина живе не в традицiйно уста-леному, а немовби в новому вимiрi реальностi - в «символiчному ушверсумЬ» Вiн (символiчний уш-версум) протистоиъ реальностi безпосередньо, але «занурений» в мовш форми, художнi образи, мiфiчнi символи, якi надають наявному буттю певнi новi значения i смисли. Вiн називае !х «формами людського буття», але при цьому мае на увазi не просто ввдбит-ки наявно1' дiйсностi, пасивш вiдображення даного буття, а створенш людським мисленням головним чином штелектуальш символи. Вiдповiдно, «свiт са-мостшно створених знакiв i образiв, наповнений са-мобутнiстю та первiсною силою, протисто1'ть тому, що ми називаемо об'ективною дшсшстю, i домiнуе над нею» [9]. В цшому Е. Касарер дослщжуе загаль-ний характер символiчних форм i формоутворення як проявления духовного, штелектуального через чутте-вi «знаки» i «образи».
В контекст фiлософськоi герменевтики «поле» штерпретаци значно розширюеться. Тепер вона не зводиться лише до методу роботи з текстами, а мае справу з фундаментальними проблемами людського буття в свт. 1нтерпретащя елеменпв мови, слова та-кож змшила свою природу. Для Г.-Г. Гадамера, мова - це унiверсальне середовище, в якому забобо-ни i думки як «схеми досвiду» стають можливими для досягнення розумiния, i спосiб цього здiйснения е штерпретащя. Мислитель допускае можливiсть ба-гатьох штерпретацш, що ставить проблему ютини, «правильностi», гiпотетичностi штерпретаци; вихо-дить, що питания про ютину постае тепер питанням про проявлення буття для «розумшчого» буття. От-же, множиншсть i навiть конфлiкт штерпретацш е не недолгом, а достошством розумiния, яке виражае суть штерпретаци. В кожнш iнтерпретацii розумiния передбачае осмислення в тiй мiрi, в якш осмислення розвивае розумiния.
З точки зору Г.-Г. Гадамера буття, яке може бути зрозумше, е мова, i це не лише мова людей, але й мови природи, науки i мистецтва, зрештою мова, на якш «говорять» (виявляють себе) речь Об'ективна необхiднiсть штерпретаци мовних (а також мета-форичних) i символiчних об'ектiв, текстiв укорше-нi в !х неповнотi, незавершеносп i багатозначностi, в iснуваннi прихованих довербальних i до рефлек-сивних феномешв, наявних iдей, понять i одночас-но забобонiв. Експлiкацiя, наступна штерпретащя цих елеменпв iстотно змшюють розумiния смислiв i значень об'еклв пiзнання. Але, як пiдкреслюе Г.-Г. Гадамер, «iнтерпретатор не в змозi реалiзува-ти повнiстю iдеал власно1' неучастi» [10], тому в ш-терпретацiю разом з iсторичним мисленням вхо-
дить i його «горизонт витлумачення». Тобто вклю-чаються i належш йому поняття та уявлення. В рамках концепци «комушкативно1 рацiональностi» цю думку пiдтримуe також Ю. Хабермас. Вiн стве-рджуе, що «свiт традицiйного смислу вщкриваеть-ся iнтерпретатору тiльки в нш мiрi, в якiй йому при цьому прояснюеться одночасно його власний свгг» [11]. Той, хто мислить, бачить i розумiе, встановлюе комушкащю мiж двома свiтами.
5. Результата дослщження
Отже, iнтерпретативна дiяльнiсть людини як суб'екта мисленнево1 дiяльностi невщ'емна вiд ïï буття, котре, як вже зазначалося, е буттям в культурi, су-спiльствi. Воно постае, якщо осмислюеться, в якосп такого, що завжди витлумачене певним чином, i об'ективна потреба у витлумаченнi викликана не лише рiзними позицiями, «перспективами» у вщношен-нi суб'екта до свиу в процесi його осмислення, але i безкшечною мшливютю самого свiту. Для розумiння сутносп iнтерпретативноï дiяльностi як дiяльностi мисленневоï важливим е те, що людина не виходить до свиу безпосередньо, а через символiзм, знаковi, в особливосл мовнi, об'ективацiï - в цшому через «си-мволiчнi ушверсуми». Вони в певному вимiрi конце-птуалiзують буття, оскiльки увiбрали рiзнi областi i аспекти значень, i задають предметнi смисли, котрi вимагають свого витлумачення при здiйсненнi не лише шзнання, але i будь-якого виду дiяльностi. Увесь свiт - природа, суспшьство, культура - «твориться», здобуваючи смисли, включаючись у безме-жний «смисловий свiт», i, ввдповщно, «перебуваючи в цьому свiтi, осмислюючи його, спираеться на цi смисли, «вписуеться» в них, проектуючи ïx на реаль-нiсть, дiючи у вщповщносп з ними, осмислюючи i витлумачуючи ïx» [4]. Це означае, що сутшсть iнтер-претацй' не зводиться до певно1' операцiйно-мето-долопчно1' дiяльностi, а виходить за ïï межi в сферу фундаментальних основ шзнання i мислення.
6. Висновки
Таким чином, саме через дiяльнiсть мислення, шзнання символiчного свiту та наукового знання постае як духовне освоення свiту та соцiальноï реально-стi. Визнаючи iстотну роль мислення як провiдноï форми символiзму, фiлософiя приходить до пробле-ми розумшня i розшифровування соцiокультурниx символiв, пошуку смислу, що спонукае до аналiзу проблем iнтерпретацiï' та ïï онтолопчних передумов. Звернення до цих важливих для пiзнавальноï' дiяль-носп iдей дае вагомi аргументи для визнання того, що iснування людини не лише у фiзичному, але i у сощальному аспектi створюе об'ективну необxiднiсть в iнтерпретативнiй, тобто творчш мисленневш дiяль-ностi, спрямованш на символiчний унiверсум.
Лiтература
1. Мамардашвили, М. К. Как я понимаю философию [Текст] / М. К. Мамардашвили. - М.: Прогресс, 1992. - 416 с.
2. Швырев, В. С. О деятельностном подходе к истолкованию «феномена человека» [Текст] / В. С. Швырев // Вопросы философии. - 2001. - № 2. - С. 107-115.
3. Гуссерль, Э. Логические исследования. Картезианские размышления [Текст] / Э. Гуссерль. - М.: АСТ, 2000. - 752 с.
4. Микешина, Л. А. Философия познания [Текст] / Л. А. Микешина. - М.: Прогресс-Традиция, 2005. - 465 с.
5. Кримський, С. Б. Запити фiлософських смислш [Текст] / С. Б. Кримський. - К.: Парапан, 2003. - 240 с.
6. Крымский, С. Б. Философия как путь человечности и надежды [Текст] / С. Б. Крымский. - М.: Курс, 2000. - 380 с.
7. Бахтин, М. М. Эстетика словесного творчества [Текст] / М. М. Бахтин. - М.: Искусство, 1979. - 423 с.
8. Майданов, А. С. О смысле вообще и о смысле мифов особенно [Текст] / А. С. Майданов // Опыт и смысл. - М.: ИФРАН, 2014. - 203 с.
9. Кассирер, Э. Философия символических форм [Текст] / Э. Кассирер. - СПб.: Университетская книга, 2002. - 280 с.
10. Гадамер, Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики [Текст] / Х.-Г. Гадамер. - М.: Прогресс, 1988. - 704 c.
11. Хабермас, Ю. Познание и интерес [Текст] / Ю. Хабермас // Философия науки. - 1990. - № 1. - С. 94.
Рекомендовано до публгкацИ: д-р ф1лос. наук, професор Бортштейн Р. С.
Дата надходження рукопису 20.01.2017
1ванова Нат^я Володимирiвна, кандидат фшософських наук, доцент, завщувач ввддшення, Вщдшен-ня «Дошкшьне виховання», Луцький педагопчний коледж, пр. Вол^ 36, м. Луцьк, Украша, 43010; кафедра фшософи, соцюлогп та менеджменту соцюкультурно! дiяльностi, Швденноукрашський нацюнальний педагопчний ушверситет iменi К. Д. Ушинського, вул. Старопортофраншвська, 26, м. Одеса, Украша, 65020
E-mail: iva.chumbas@gmail.com
