CC BY
54Міжособистісний конфлікт як складова педагогічної взаємодії агентів навчального процесу в системі вищої школи
Гончар О.В.
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Анотації:
Розкривається сутність поняття міжособистісний конфлікт, схарактеризовано динаміку його протікання. Обґрунтовано, що ключовою складової гуманізації навчального процесу у вищому навчальному закладі є педагогічна взаємодія, в основі якої лежить демократичний стиль педагогічної комунікації, а також принцип паритетності у відносинах між учасниками навчального процесу, що відкриває можливості самореалізації особистості та її самоорганізації в майбутній професійній діяльності.
Ключові слова:
комунікація, конфлікт, компонент, особистість, авторитарний, демократичний, організаційний.
Гончар Е.В. Межличностный конфликт как составляющая педагогического взаимодействия агентов учебного процесса в системе высшей школы. Раскрывается сущность понятия межличностный конфликт, характеризуется динамика его протекания. Обосновано, что ключевой составляющей гуманизации учебного процесса в высшем учебном заведении есть педагогическое взаимодействие, в основе которого лежит демократический стиль педагогической коммуникации, а также принцип паритетности в отношениях между участников учебного процесса, что открывает возможности самореализации личности и ее самоорганизации в будущей профессиональной деятельности.
коммуникация, конфликт, компонент, личность, авторитарный, демократический, организационный.
Gonchar O.V. Interpersonal conflict as a part of teaching of the educational process agents at higher school. It
is devoted to the investigation of the phenomenon ‘conflict', its essence and dynamics of behaviour. It is proved the idea that the key component of humanization of an educational process in the pedagogy of humanism and of this process at the higher educational establishment is a pedagogical interaction based on equal rights of students and a teacher. This fact provides them with ample opportunity both for self-actualization of a personality and self-organization in the future teamwork within the framework of professional activity.
communication, conflict, component, personality, authoritarian, democratic, organizational.
Вступ.
На тлі європейської інтеграції України та фундаментальних принципів Болонського процесу останнім часом в Україні відбуваються значні зміни у системі освіти. Кінець ХХ сторіччя може бути відзначений як особлива межа у процесі глобалізації суспільного розвитку, нова філософія якого утверджує погляд на особистість як найвищу цінність суспільства та висуває проблему формування міжособистісних відносин на авансцену сучасного українського життя.
Одним із базових понять педагогіки та наукових принципів, що лежать в основі гуманізації процесу освіти, виявляється педагогічна взаємодія. Принцип гуманізації освіти передбачає якісне перетворення позицій викладача і студента в суб’єкт - суб’єктні відносини в особистісно-паритетній площині їх взаємодії, а також переосмислення ролі конфлікту у будуванні міжособистісних відносин. До питання педагогічної взаємодії учасників навчального процесу, як свідчить проведене дослідження, в тій чи іншій мірі зверталося багато вчених -педагогів (А. Алексюк, А. Добрович, І. Дубровіна, В. Дьяченко, С. Золотухіна, Н. Єлізарова, Т Сущенко, М. Фрумін, Є.Чудінова та ін.). Поглиблене розуміння сутності взаємодії подано у роботах І. Радионової, а в сфері дидактики у роботах В. Дьяченка, Л. Клинберга, В. Ляудис.
Взаємодія викладача і студентів проходить за різних умов та обставин. Педагогічні ситуації, які моделюються викладачем з метою досягти навчальної мети, передбачають виникнення між учасниками процесу навчання конфлікту (конфлікт від лат. «зіткнення»), що є слідством протиріч, природних для будь-якої діяльності. Сьогодні, коли конфлікти вважаються повсякденною реальністю, питання взаємодії учасників навчального процесу здобувають все більшу гостроту для сучасної вищої школи. Як свідчить аналіз останніх досліджень і публікацій з проблем вищої
© Гончар О.В., 2011
школи, головною причиною їх виникнення вважається не стільки відсутність інтересу до особистості студента, скільки безпорадність викладачів (Ю. Козирев, В. Ольшанський), що є наслідком відсутності у них необхідних знань теорії конфлікту та навичок їх реалізації у педагогічній практиці.
Така ситуація у педагогічному процесі зумовлена, з одного боку, багатобічністю самого феномену конфлікту, а з іншого, недостатнім ступенем розробки механізму протікання конфлікту як особливого способу педагогічної взаємодії суб’єктів навчального процесу.
Незважаючи на широке коло існуючих досліджень, що розвивають різні аспекти конфлікту (філософсько-соціологічний (К. Боулдінг, Л. Гумплович, Г. Зіммель, Г.Спенсер); психологічний (А. Анцупов, Н. Гришина, Л. Виготський, К. Левін, З. Фрейд, Б.І. Хасан), педагогічний (Г. Антонов, О. Гребенюк, Є. Дурманенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський), на даний момент не можна говорити про існування дослідження, в якому була би визначена роль конфлікту у процесі організації педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої освіти. Отже, дослідження проблеми динаміки конфлікту вимагає фундаментальних зусиль вчених різних спеціальностей. Саме таке цілісне дослідження конфлікту уможливлює спрогнозу-вати його виникнення між учасниками педагогічного процесу та знайти шляхи вирішення, чим і зумовлена актуальність дослідження.
Робота виконана за планом НДР Харківської державної академії дизайну і мистецтв.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження полягає у характеристиці феномену конфлікту, динаміки його протікання та визначенні його місця у процесі розвитку ідеї педагогічної взаємодії суб’єктів навчального процесу.
Результати дослідження.
Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що існує багато визначень конфлікту. На
Заході вже протягом останніх десятиліть ХХ століття розвідки цього питання виокремлюються у самостійну комплексну науку конфліктологію, предметом якої є вивчення природи, причин, механізму конфліктів у суспільстві, а також розробка шляхів їх подолання.
У вітчизняній психології конфлікт розглядається в межах декількох напрямків. В теорії діяльності конфлікт інтерпретується за допомогою структурних базових компонентів діяльності (мотив, відношення, мета) щодо позиції діяльності як умови виникнення конфлікту (А. Леонтьев, В. Мясищев, В. Мерлін). В рамках теорії розвитку особистості конфлікт розглядають як психологічне явище, що супроводжує процес розвитку особистості через подолання вікових кризів (Л. Виготський, Л. Божович).
Соціологія і психологія проводять дослідження протікання конфлікту у двох аспектах. Згідно з першою теорією, конфлікт розглядається як окремий випадок соціальної ситуації, що розвивається за своїми нормативними законами. Так, наприклад, у своїх роботах Курт Левін підкреслює, що поведінка визначається не тільки ординарними середовищними чинниками, а у поєднанні з суб’єктивно відбитими в свідомості афектно зарядженими переживаннями і відношеннями. Так, згідно з теорією групової динаміки К. Левіна шляхи вирішення конфліктів слід шукати у реорганізації мотиваційних полів особистості і структури взаємодії індивідів.
Відповідно до другої теорії провідну причину конфлікту слід шукати через визнання специфіки особистості й індивідуальності людини. Очевидно, що ці дві доктрини опису механізму конфліктної поведінки не є суперечливими, бо вони, взаємодоповнюючи одна іншу, складають ієрархічно організовану мотиваційно
- потребносну систему.
У філософському розумінні конфлікт тлумачиться як «крайній випадок загострення суперечностей». «Психологічний словник» визначає конфлікт як «протиріччя, що важко вирішуються і супроводжуються гострими емоційними переживаннями». Таким чином, в багатьох теоріях зміст поняття «конфлікт» базується на протистоянні підстав, що взаємно виключаються, для розвитку того чи іншого процесу або явища. Поряд з цим часто використовуються такі слово терміни, як «антиномія» або «дихотомія». Отже, для багатьох викладачів-практиків дуже важливим постає питання гармонійності співвідношення антиномії «конфлікт
— згода», тому що історичний досвід свідчить про можливість досягнення стабільності та впорядкованості відношень між людьми тільки через досягнення взаєморозуміння та визнання особистості кожного.
Проблематика конфліктів турбувала таких видатних українських педагогів, як А. Макаренка (наприклад, стаття «Про вибух») та В.О. Сухомлинського («методика виховання колективу»), котрі намагалися проаналізувати шляхи запобігання виникнення конфліктних ситуацій у дитячому середовищі.
Зокрема, В. Сухомлинський вважав, що «уміння уникнути конфлікту - це одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя».
На думку А. Макаренко, у колективі завжди багато відносин різного ступеня конфліктності, але немож-
ливо вирішити всі конфлікти, тому потрібно вибрати найголовніший та розкрити його. За умови виникнення колективного протесту в конфлікт вступає кожна особа. «Вибух» небезпечний для конфліктної особистості, змушує її піддатися уселянню колективу, тим самим визначити його силу та правоту.
До середини 70-х років ХХ століття інтерес педагогів-науковців до конфлікту ледве почав зростати. Одним з перших у вітчизняній педагогічній науці до причини конфліктів серед учнів і позиції педагога звернувся Б.Лихачов у своїй статті «Про конфлікт у дитячому колективі» у 1964 році. Лише у другій половині 80-х з’явилася низка робіт, спрямованих на теоретичні та експериментальні дослідження педагогіки конфлікту.
На теперішній час, як відомо, дослідження конфліктної взаємодії ведуться у руслі таких теоретичних напрямків, а саме: теорія організаційних систем (Р.Блейк, Дж. Мутон), теорія і практика переговорного процесу (Р.Фішер, У Юрі) та теорії ігор (М. Дойч).
Представники останньої теорії головним завданням вважають побудову універсальної схеми організації взаємодії учасників конфліктної ситуації та її усунення. На думку М.Дойча, в основі конфлікту лежить несумісність цілей учасників міжособистіс-ної взаємодії, а головний акцент робиться на мотиви сторін (мотиваційна концепція). При цьому продуктивним є такий конфлікт, учасники якого переконані, що досягли своєї мети (М. Дойч). Означена проблема у педагогічному процесі заслуговує на особливу увагу з точки зору визначення стратегії та характеру педагогічної взаємодії викладача та студента. Звідси стає зрозумілим виділення у сучасній науці двох стратегій взаємодії, а саме: кооперації та конкуренції.
Кооперація - «це особлива форма організації праці, за якої багато людей спільно беруть участь у тому самому чи кількох пов’язаних між собою процесах виробництва» [4, с. 192]. Тому, зокрема, педагогічна кооперація передбачає посильний внесок кожного учасника навчального процесу у розв’язання спільного завдання. Ступень взаєморозуміння та активності участі у процесі вирішення навчальних питань зумовлює «близькість» учасників навчального процесу, позиціонує їх відносини на шкалі «конфлікт — згода» якнайближчі до позначки «згода», що відбивається на якісності результатів навчання та характері педагогічної взаємодії.
Друга стратегія взаємодії, а саме, конкуренція передбачає «суперництво в якійсь галузі за досягнення кращих наслідків» [3, с. 189], а тому проявляється здебільшого у конфлікті. Втім, встановлено, що безконфліктних взаємовідношень не може бути. Тобто несправедливо оцінювати будь-якій конфлікт як суто негативну складову взаємодії.
Також не існує безконфліктного навчального процесу, оскільки він за своєю сутністю передбачає безперервність виникнення та розв’язання різного роду суперечностей особистостей і груп. Так, Є. Тонков вважає очевидним не лише неусунення конфліктності в системі освіти, але й відзначає конструктивну, позитивну місію конфлікту у педагогічному процесі за умови науково обґрунтованого підходу до них.
Конфліктна взаємодія - це засіб реалізації учасни-
ками навчального процесу їх негативного відношення до об’єкту (матеріальному чи духовному) або віддзеркалення незгоди, тобто зіткнення інтересів, позицій, опіній чи поглядів. Отже, конфліктна ситуація включає в себе супротивників у суперечці (частіше за все викладача та студентів), ставлення між ними, об’єкт та мету. Виникнення конфлікту та його глибина залежать від рівня досвідченості опонентів, їх інтересів, мети та соціального статусу, що спричинили опозиційні дії учасників конфлікту, або інцидент (від англ. ‘incident’ - пригода, подія, зіткнення, випадок (зазвичай неприємні); непорозуміння) [7].
Усі потенційно конфліктні педагогічні ситуації можна поділити на три групи [1, 2]. До першої з них, ситуації діяльності, належать інциденти, спричинені низькою успішністю студентів, їх втомою, великим обсягом нової інформації, пасивністю до процесу навчання та ін., тобто такі, що не торкаються особистісних характеристик.
Ситуації поведінки виникають в результаті порушення студентом норм поведінки, неявці на заняття без поважної причини, невміння опанувати себе чи надати собі адекватну оцінку, з одного боку, та, з іншого, помилки викладача в оцінці знань студентів чи його завищених вимог до них, небажання педагога враховувати індивідуальні відмінності студентів, розібратися в істинності мотивів їх поведінки.
Ситуація відношень характеризується негативними емоціями, неприязню учасників навчального процесу один до одного, зіткненням інтересів, особистісними образами та ін..
Якщо перша група потенційно конфліктогенних ситуацій лежить в суто діловій площині, то ситуації поведінки та ситуації відношень належить до особистісної сфери, що характеризується виникненням глибоких хибних переконань, гострих емоційних виплесків та стресів. Тому головне завдання викладача не дати можливості конфліктній ситуації діяльності експансуватися до ситуацій особистісної сфери.
Зважаючи на вищесказане, розрізнюють такі два типи, як продуктивний та деструктивний конфлікт. На сьогодні основні функції конфлікту в психолого-педагогічній літературі педагоги-науковці поділяють на блоки конструктивних та деструктивних функцій (О. Бандурка, Ф. Бородкін, О.Донченко, Т. Титаренко).
До конструктивних функцій конфлікту належать: часткове або повне усунення протиріч; оцінка індивідуально-психологічних особливостей учасників конфлікту; об’єктивна характеристика рис опонентів конфліктної взаємодії. Визначимо, як різні педагогічні ситуації отображаються на зміст різновидів конфлікту.
Будь-яка активна діяльність супроводжується потребою самовираження, що часто призводить до виникнення різних точок зору на проблему та способів її вирішення, провокує наведення суперечливих аргументів з метою переконати опонента, тощо. Така опозиція учасників навчального процесу породжує конфліктну ситуацію діяльність, що не виходить за межі ділової сфери. Навпаки, конфлікт як поштовх до аналізу та дискусії стимулює підвищення активності студентів, робить навчання більш вмотивованим та сприяє корпоративній взаємодії учасників навчального
процесу. Прийняття спільного рішення, позитивне розв’язання протиріччя вважається продуктивним конфліктом. Цей тип конфлікту є невід’ємною складовою розвитку педагогічної взаємодії.
Втім, хистка грань взаємовідносин між викладачем та студентом, що зумовлена їх соціальним статусом, може швидко перейти з ділових відносин посадової особи до її емоційно-особистісної сфери. Такий конфлікт, який виникає внаслідок міжособистісного неприйняття, підвищення емоційної напруги, неправильних переконань, образи, призводить до розбалансування взаємодії. А тому досягнення компромісу або зняття ескалаціїдеструктивногоконфлікту,щовиникаєу ситуації поведінки та ситуації відношень, є більш складним для улагодження і вимагає досконалого володіння викладачем навичками урегулювання конфлікту та великої майстерності володіння аудиторією.
Саме тут на перший план виходять комунікативні навички, а саме: що сказати (зміст); як сказати (емоційний фактор); коли сказати (час та місце); у присутності кого сказати (гендерні та вікові характеристики) й навіщо це робити (впевненість в результаті аналізу ситуації). Якщо для учнів старших класах середньої школи характерна емоційна несталість, то вже у період навчання у вищому навчальному закладі вона змінюється на активний інтерес до всього нового, на прагнення до особистої творчості, самоствердження. Викладачу також слід враховувати значний розвиток вербального інтелекту молоді студентського віку, що загострює їх чутливість до форми спілкування. А це рефлектується на преференції студентів вирішувати конфлікт у вербальній формі, тобто тілесна агресивність, що притаманна учням школи, зокрема хлопцям, зникає.
Зважаючи на те, що стосунки викладача та студентів зумовлені соціальним статусом, коли позиція викладача як домінуючої складової - суб’єкта передбачає право вимагати та примушувати студента -об’єкта, сам характер такої традиційної для педагогіки радянських часів організації педагогічної взаємодії закладав усі умови для виникнення конфлікту. Адже такі нерівні стосунки постійно провокують формування конфліктної ситуації задовго до того, як вона може отримати емоційну реалізацію. Отже, для ефективного вирішення проблем, що виникають, як кожному викладачу, так і студенту, необхідно засвоїти необхідний рівень теоретичних знань про механізм протікання конфлікту і практичних навичок поводження в конфліктних ситуаціях. Такий механізм можна подати схематично (див.рис.1.).
За схемою стає очевидним важливість ступеня володіння викладачем технологією конфлікту та комунікаційною теорією, що, в свою чергу, взаємопов’язано із стилями керівництва, які зумовлюють характер організації педагогічної взаємодії в цілому.
Так, узагальнення результатів дослідження динаміки протікання конфлікту та визначення його місця у процесі розвитку ідеї педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої школи дозволяє дійти наступних висновків та перспектив подальшої розвідки:
Динаміка протікання конфлікту як особливого способу педагогічної взаємодії суб'єктів навчального процессу І фаза ІІ фаза ІІІ фаза
погіршення
позитивна фаза
якісні зміни і розділення
діловий особистісний
Тип та стиль взаємовідносин, що зумовлюють характер педагогічної взаємодії викладача та студентів
Ступінь володіння викладачем теорією комунікації та вирішення конфлікту
Рис. 1. Динаміка протікання міжособистісного конфлікту як особливого способу педагогічної взаємодії агентів навчального процесу
Востаннірокивідносиниміжвчителямийстудентами стали значно складнішими й напруженішими, про що свідчать часті публікації в педагогічній пресі на цю тему. Подібні труднощі у відносинах викликані, зокрема, тим, що суспільство стало сильно змінюватися вже протягом одного покоління.
Конфлікт - це незмінний атрибут нашого життя, об’єктивна реальність, сигнал про якесь непорозуміння. Тому безперспективно й небезпечно ігнорувати конфлікт, що зріє, закривати на нього очі. Заперечення існування конфлікту позбавляє протиборчі сторони можливості його розв’язати. Навпаки, визнаючи наявний конфлікт і виявляючи його коріння та причини, учасники отримують шанс змінити ситуацію на краще, перейти на новий етап розвитку. Підсумовуючи розглянуті чинники, що визначають характер конфліктної взаємодії, слід особливо виділити такі, як особистісні характеристики, рівність сил, бажання примирення, поведінкові обмеження, час та середовище, ризик та наслідки.
Основною порадою щодо шляхів попередження і методів розв’язання конфліктних ситуацій є постійне прагнення викладача уникати тоталітарного домінування, при організації навчальної діяльності студентівпостійнопідсилюватиділовувзаємозалежність між ними, не допускати перетікання конфлікту з ділової сфери (продуктивний конфлікт) в особистісну (деструктивний конфлікт). Адже відстоювання своєї точки зору у відповідь на тоталітарну домінантну позицію педагога при традиційній освітній парадигмі природно призводить до конфлікту. Тому стара парадигма
вищої освіти виявилася неспроможною створити належні міжособистісні стосунки в новому суспільстві, які би сприяли самоактуалізації особистості і творчому її прояву. Водночас принцип гуманізації освіти передбачає якісне перетворення позицій викладача і студента в суб’єкт - суб’єктні відносини в особистісно-паритетній площині їх взаємодії.
Нова якість роботи вищої школи неможлива без зміни характеру педагогічної взаємодії, переходу до рівноправних відносин учасників навчального процесу, що дозволяє зняти вірогідність гострого особис-тісного конфлікту. Отже, гуманна ідея педагогічного співробітництва може перетворитися в чергове гасло, якщо викладачами не будуть знайдені конкретні шляхи її повсякденної реалізації.
Література:
1. Вишнякова Н.Ф. Конфликт - это творчество? / Н.Ф. Вишнякова. - Минск, 1996.
2. Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии: [учебник] / В.И. Журавлев. - М., 1995.
3. Мальковская Т.Н. Социальная активность старшеклассников / Т.Н. Мальковская. - М., 1993.
4. Мальковская Т.Н. Учитель-ученик / Т.Н. Мальковская. - М., 1991.
5. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / [В.А. Сластенин , И.Ф. Исаев , А.И. Мищенко, Е.Н. Шиянов]. - М.: Педагогическое общество России, 2000. - 640с.
6. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействия в педагогическом процессе / М.М. Рыбакова. - М., 1998. - 128 с.
7. Тлумачний словник сучасної української мови: Близько 50 000 сл. / [уклад. І.М. Забіяка]. - К.: Арій, 2007. - 512с.
Надійшла до редакції 06.02.2011 р.
Гончар Елена Валентиновна goncharlise@rambler.ru
