CC BY
10PHILOSOPHICAL SCIENCES
МЕТАФОРИЗАЦ1Я ЯК МЕХАН1ЗМ ПЕРЕНЕСЕННЯ КОГН1ТИВНОГО ДОСВ1ДУ
Ведмедев М.М.
доктор фшософських наук, доцент кафедри фшософп та со^альних наук, Сумський державний педагогiчний утверситет
Суми, Украша
METAPHORISATION AS A MECHANISM FOR TRANSFERRING COGNITIVE EXPERIENCE
Vedmediev M.
Doctor of Science in Philosophy, Associate Professor Department of philosophy and social sciences, Sumy State Pedagogical University
Sumy, Ukraine
Анотащя
В статп розглядаеться низка положень когнггавно! теори метафори. Остання штерпретуеться автором як важливший мехашзм перенесения когнггавних ресурав в штелектуальному просторi культури. Крите-рiями коректно! метафоризацп вважаються адекватшсть i продуктивнiсть. Окремо автором аналiзуеться вдея щодо розумiння гстори тзнання як юторп метафор.
Abstract
The article considers a number of provisions of the cognitive theory of metaphor. The author interprets the latter as an important mechanism of transferring cognitive resources in the intellektual space of culture. The criteria of correct metaphorization are considered to be adequacy and productivity. The author specifically analyzes the idea of understanding the history of cognition as a history of metaphors.
Ключов1 слова: метафора, когнггавш ресурси, иродуктившсть мислення, iсторiя щей, мова, непере-рвшсть досвщу.
Keywords: metaphor, cognitive resources, productivity of thinking, history of ideas, language, continuity of experience.
Сьогодш дослщження феномену метафори ре-презентовано практично неоглядною бiблiогра-фieю. Фахiвцi мають вс шдстави, коли називають подiбне захоплення iнтелектуалiв «метафорома-шею», яка розпочалася приблизно в 70-тi роки ми-нулого столiття. Про це сввдчить i сам перелiк дис-циплш, де метафора стала популярною, - фшосо-фiя, соцiологiя, лiнгвiстика, лпературознавство, психологiя, iсторiя, семiотика, полiтичнi науки, медицина, штучний iнтелект.
Фахiвцями метафора вивчаеться в рiзних аспектах — лшгвютичному, психологiчному, естетич-ному, культурологiчному, когнiтивному. £ вагомi пiдстави стверджувати, що сьогоднi останнш аспект набувае особливо! значущосп. Це спричинено, з одного боку, сучасними тенденщями розвитку науки ^ждисциплшаршсть, трансдисциплшар-нiсть), а з шшого — переходом суспiльств на шно-вацiйну модель розвитку. Все це обумовлюе процес iнтенсивноi циркуляцп знань як когнiтивних ресур-ав функцiонування науки i соцiуму. Перед дослщ-никами постае завдання, пов'язане з потребою ви-вчення механiзмiв згадано! циркуляцii знань.
Мета статп — розглянути низку положень в цариш теорii метафори, що характеризують и як ва-жливiший мехашзм перенесення когнггивних ресу-рсiв в штелектуальному просторi культури.
Фiлософська рефлекая стосовно метафори в процесi вторичного розвитку культури була дуже рiзною. З початком ери науки Нового часу до метафори, яка до цього вважалася щлком прийнятною, стало формуватися виразно критичне ставлення. Настанови Ф. Бекона i Р. Декарта про необхвдшсть зрозумiлого, чпкого й очевидного знания визна-чили орiентацiю на об'ективний i недвозначний щеал опису реальностi. Рiзного роду образшсть, не-однозначнiсть, гра уяви виключалися зi сфери науки. Вважалося, що свгтлий людський розум мае бути втшений у словах, яш позбавленi двозначно-стi, шляхом точних визначень. Звюно, що тлума-чення образного мовлення як зловживання мовою, про що категорично висловлювався Дж. Локк, за-кривало шлях до конкретного розгляду продуктивно! ролi метафори.
Контекстом таких iнтенцiй було уявлення про референцiйиу сутнiсть мови. 1стиншсть розумiлася як дзеркальне вщображення, а правомiрнiсть вжи-вання ^в визначалася !хньою причетнiстю до по-залiнгвiстичних референтiв. Вихiд за визначеш межi i був метафоризацiею - дов№ним викорис-танням мови.
Сучаснi дослвдники мають рацш, зазначаючи, що палка критика образно! мови з боку рацюналю-пв стосувалася переважно поверхневих метафор. У той же самий час глибинний метафоричний рiвень
науково1 мови залишався прихованим ввд !х пог-ляду. Як результат багато того, що за сво!м характером було метафоричним, сприймалося буквально.
Докорiнну зм^ ставлення до метафор дослвд-ники часто пов'язують з так званим «лшгвютичним поворотом» у фшософп. Була насамперед подолана об'ективютське тлумачення мови, коли остання вважалася лише способом передачi думок, як1 ре-презентують об'екти. Новiтнe тлумачення полягало в тому, що мова не ствдьки ввдображае об'екти, сш-льки створюе !х. Останне положения, безумовно, е важливим здобутком фiлософського дискурсу сто-совно метафори. Проте, якщо воно поеднуеться з уявленнями про панметафоричшсть пiзнання, то виникае спотворене розумшня реального когштив-ного процесу. Так, iнодi може мати мiсце твер-дження про можливiсть використання в опий пев-ного фрагменту реальносп абсолютно рiзних метафор. Навиъ таких, що виключають одна одну. На думку Р. Рорп, «свгг не дае нам жодного критерш вибору мiж альтернативними метафорами...ми спроможш лише порiвнювати мови або метафори одна з одною, а не з чимось, що знаходиться поза мовою i називаеться «фактом» [8, с. 43].
Слвд наголосити, що крайнощi у ставленнi до феномену метафори (квалiфiкацiя и як головного знаряддя пiзнання або безапеляцiйне заперечення И шзнавально1 ролi) не сприяють розгортанню продуктивного епiстемологiчного дискурсу стосовно цього явища. Як позитивний момент слвд зазна-чити, що сьогодш стало переважати ретельне ви-вчення евристично! ролi метафори в рiзних сферах штелектуально1 дiяльностi.
Метафоризацш слiд розглядати як один з най-важливiших механiзмiв когнiтивного ресурсозабез-печення. Маеться на уваз^ природно, метафора в ш-знавальнiй дiяльностi. У деяких сферах iснуе свого роду заборона на И використання. Це насамперед рiзноманiтнi види двдового дискурсу: вiйськовi на-кази, судовi вироки, статути, заборони, резолюцп, ухвали, циркуляри, шструкци з використанню тех-нiчних приладiв, медичнi рекомендаций анкети, па-тенти, анотацп, юридичнi зобов'язання, попере-дження, ультиматуми, програми, плани i т. п. Йде-ться про все те, що повинне неухильно дотримуватися, виконуватися i контролюватися, а тому припускае гранично точне й однозначне розумшня.
У наущ широко практикуеться використання метафори, але при цьому ставлення до не1 е досить неоднозначним.
Зазначимо, що осквдьки метафора е надзви-чайно багатоплановим феноменом, то необхвдно визначити аспект, який нас цiкавить. Переважно вона розглядатиметься як механiзм перенесення в дану сферу змюпв з iнших сфер. У плат реалiзацil ще1 функцп когнiтивного ресурсозабезпечення И роль важко переоцiнити. Разом з тим виникае немало складних питань, що неоднозначно розумь ються дослвдниками. Назвати щось метафорою означае дати досить неоднозначну оцшку. З одного боку, можливо, при цьому маемо справу з корисним
уточненням, застереженням вiд його буквального сприйняття. З iншого ж - тим самим акцентуеться умовнiсть визначення, тобто тдкреслюеться деяка «несерйозшсть» («Це всього лише метафора!») цього тзнавального кроку. Останнiм часом досль дження в цариш теори метафори досить бурхливо розвиваеться, що дозволило прояснити п питання, що цiкавлять нас. П. Р^ор, спираючись на аналiз Г. Райла i К. Тербейна, визначае явище, що лежить в основi метафори як категоргальну помилку.
«Метафору можна було б назвати навмисною категоргальною помилкою ... Сила метафори - у здатносп ламати наявну категоризацiю, щоб потiм на рушах старих логiчних меж будувати новЬ> [7, с. 441-442]. Наголошуеться також, що метафора роз-глядаеться як явище не семютичне (замiщення одного терм^ iншим), а семантичне (взаемне збли-ження двох семантичних полiв у результатi припи-сування суб'екту незвичайно1 ознаки).
Йдеться про необхвдшсть для розв'язання певного тзнавального завдання запозичувати 1де1 й образи з досить вщдалених галузей знання, про сильнi i слабк1 зв'язки, що iснують м1ж елементами знання, про необхвдшсть реоргашзаци наявних зв'язшв тощо.
Звичайно ж, вирази «категорiальна помилка» i «навмисна помилка» слвд сприймати як публiцис-тичний прийом, оск1льки «порушення» тут здiйс-нюеться не заради нього самого, а мета полягае в позитивному пiзнавальному результатi. Метафори-зацiю в жодному разi не можна розумгга як нестри-мне фантазування, що усувае будь-яш меж1 в знанш i сполучае взятi навмання речь
У теорil метафори досл1джуеться також поняття И iстинностi (вiдповiдно - помилковосп), що можна вважати формою постановки питання про адекватнiсть. Н. Гудмен пвдкреслюе, що хоча метафоричне використання мови й в!^зняеться в1д буквального, проте при цьому воно не стае б№ш незалежним в1д ютинносп i помилковостi.
Метафорична iстиннiсть специфiчна: вона поеднуеться з буквальною помилковютю. Висловлю-вання, що розумiеться буквально, може бути поми-лковим, але, сприйняте метафорично, воно може виявитися iстинним. Наводиться приклад: «Озеро -сапфiр». Слово «сапфiр» у прямому значенш вико-ристовуеться для вадшення класу предметiв, який мiстить коштовш каменi, але не озера. У метафоричному ж значенш це слово видме клас предмепв, що включае озера, але не коштовш камеш Тому в буквальному розумшш твердження: «Озеро - сап-фiр» - помилкове, але iстинне в метафоричному сена. Водночас е висловлювання, помилковi i в метафоричному плаш. Скаж1мо: «Брудний ставок - сап-фiр». «Iстиннiсть i помилковiсть метафоричних тверджень, - зазначае Н. Гудмен, - так само розрiз-няються i протиставляються один одному, як ютин-нiсть i помилковiсть тверджень, що розумiються буквально» [5, с. 195].
Твердити (про що йшлося вище), що метафора руйнуе старi меж1 i вибудовуе новi категорiальнi подiли, правильно, але недостатньо. М. Блек докладшше розбирае те, що вiдбуваеться,
порiвиюючи метафору з фшьтром.
Аналiзуеться вислiв: «Людина - це вовк». Для людини, яка шчого не знае про вовк1в, змют цього вислову залишиться незрозумiлим. Упм, вiд читача потрiбно дуже небагато: необхвдно, щоб вiн знав стандартне значения слова «вовк» i був здатний вживати його в буквальному значенш. У свiдомостi тако! людини виникае при цьому набiр асощацш, що наближаеться до загальновживаного. Вимовляючи дане слово, мають на увазi люту, хижу, шдступиу тварину.
1ншими словами, уживання слова «вовк» в його буквальному значенш викликае в пе! особи, що говорить i слухае, стаидартний набiр уявлень про вовшв, який подiляеться вама членами дано! мовно! спiльностi. Якщо заперечуеться яке-небудь з цих уявлень (наприклад, стверджуеться, що вовки не !дять м'яса або !х легко приручити), то виника-ють нерозумшия i явнi парадокси. Таке е справед-ливим стосовно представник1в дано! культури. Людьми, як1, наприклад, вiрять, що у вовк1в пересе-ляються душi померлих людей, вислiв: «Чоловж -це вовк» сприйматиметься абсолютно шакше.
Ефект метафоричного використания слова «вовк» стосовно людини полягае в актуалiзацii вщ-повщно! системи загальноприйнятих асоцiацiй. Якщо людина - це вовк, то вш включений в пос-тiйиу боротьбу, лютий, полюе на решту живих iстот тощо. Щ i безлiч iнших думок повинш бути поро-дженi у сввдомосп i поеднатися з наявними уявлен-иями про головного суб'екта вислову (тобто про людину). «У даному випадку слухач, щоб побуду-вати потрiбиу систему iмплiкацiй щодо головного суб'екта, керуватиметься системою iмплiкацiй про вовшв. Отримаш iмплiкацii не збтатимуться iз за-гальноприйиятими асощащями, що викликаються буквальним вживанням (видш. нами - М.В.) слова «людина». Новi iмплiкацii детермiноваиi системою iмплiкацiй, актуальних для буквального вживания слова «вовк». Т^ властивi людинi риси, про як без будь-якого перебшьшения можиа говорити «вов-чою мовою», ввдразу виявляться важливими, а iншi вiдiйдуть на заднiй план. Метафора людини-вовка усувае однi деталi й видшяе iншi, органiзовуючи таким чином наш погляд на людину» [2, с. 164-165].
У М. Блека цей фрагмент i подальшi мiркуваиня слугують засобом демонстрацii ролi метафори як фiльтру. Неважко, упм, переконатися, що приклад мютить набагато бшьше.
По-перше, наголошуеться наявнiсть у людини саме тих рис, про яш можна без перебiльшения говорити «вовчою мовою». Це ютотна обставина. Очевидно, що так1 риси мають бути важливими для розгляду. Якщо вони ввдсутт або вкрай незначнi, то метафора виявиться нерелевантною (помилко-вою, за Н. Гудменом). Скажiмо, приписавши дитинi визначения вовка: «Немовля - це вовк», ми отрима-емо вислiв, який викличе подив. Слово «немовля» маркуе несумюний з тим, що маеться на уваз^ комплекс ознак - невиншсть, беззахиснiсть, доброту. 1накше кажучи, довiльностi в приписуваннi комплексу ознак, що позначаються словом «вовк», не-мае. (У такому зв'язку наведенi вище мiркувания Р.
Рортi виглядають сумшвними). Тобто не з будь-яким явищем це поняття може бути сшвввднесене. Звичайно в такому разi говорять про влучнiсть метафор.
По-друге, маеться на увазi iсиувания щлком певно! структури iнтелектуального досввду людини, а саме наявшсть у цш сферi своер1дних згус-ткгв, зчеплень ознак, яш позначаються словами. Таю зчепления е достатньо стшкими i цiлiсними утворениями з мщними виутршшми зв'язками, як1 не допускають якого завгодно приеднания або ввд-торгнения елементiв. Не можиа, наприклад, до комплексу «вовк» разом з ознаками «агресивтсть» i «шдступшсть» додати ознаку «схильнiсть до приручения», «дружелюбшсть».
По-трете, передбачаеться юиуваиия в штелек-туальнiй сферi бар'ерiв («категорiальних», «класи-фiкацiйних» - П. Ршьор), як1 перешкоджають вiль-нш мiграцii елементiв знаиь i потребують певних засобiв для !х подолания.
По-четверте, важливо зазначити iстотно рiзнi функцiональнi ролi двох комплексiв асощацш, пов'язаних з аиалiзоваиою думкою i позначених словами «людина» i «вовк». Перший компонент думки, за термшолопею М. Блека, iмеиуеться голов-ним суб'ектом, а другий - допом1жиим [2, с. 163]. Зауважимо, що предметом розгляду е саме людина, а не вовк. Останнш не аиалiзуеться й не осмислю-еться. Траисформаци пiддаеться перший комплекс асоцiацiй: вщповвдна система iмплiкацiй будуеться щодо головного суб'екта. Другий же комплекс вщ-грае роль своерiдноi сiткж, транспаранта, що орга-нiзуе й спрямовуе систему iмплiкацiй. Зазначимо, що в основi матриць-транспараитiв повиннi з необ-хiднiстю лежати речi загальноприйиятi i звичнi. Якщо в них мютяться деяк1 невизначенi або незро-зумш компоненти, то вони просто будуть неприда-тними для виконаиня необхвдних функцiй. На голо-вний суб'ект так1 вимоги не поширюються: вш може бути рiччю з деякими виразним i сталим комплексом асощацш, а може й не бути. У шзнавальнш практищ метафоризац1я часто й використовуеться з метою усунення неясностей або впорядковування хаотичного набору даних. Але допом1жиий комплекс з необхвдшстю повинен бути виразним. I, на-рештi, ввдмшшсть мiж суб'ектами думки полягае в тому, що завжди стаидартний i загальноприйиятий (i н1який iнший) комплекс асощацш повинен бути пльки в допомiжиого суб'екта. У головного новий набiр iмплiкацiй мае обов'язково в^^зиятися вiд звичного, бо iнакше метафоризащя втрачае сенс.
По-п'яте, нескладно уявити собi культури, представники яких не знають вовкiв або мають про них уявления, що дiаметральним чином в^^зняються вiд наших. У такому разi комплекс, що маркуеться словом «вовк», не можна буде використовувати для «фшьтраци» (М. Блек) або актуалiзацii саме тих рис людини, яш малися на увазi в наведеному приклада Але якщо так1 риси мають мюце, то можиа як допомiжиий суб'ект у метафоричнiй думцi використовувати який-небудь замшник. Скаж1мо, образ живо! ютоти, схожо! з вовком. Осшльки вони не е повнiстю вдентичними,
то актуалiзацiя зазначених людських рис буде проведена з шшим ступенем ефективностi. Остання може бути як вищою, так i нижчою. У принципi, можлива й ситуащя, коли вiдповiдний образ може й зовам не юнувати.
У такому разi можуть виникнути iстотнi труд-нощi з досягненням усiх тих цшей (пiзнавальних, художнiх, комунiкативних, педагопчних), з якими пов'язаний процес метафоризаци, оск1льки штучне (так би мовити, ad hoc) створення образiв, викорис-товуваних як допомiжний суб'ект метафоричних думок, навряд чи можливе. Вище зазначалося, що вони повиннi бути загальноприйнятими, зрозумi-лими, сталими i звичними.
Отже, культури мають у своему розпорядженнi рiзнi арсенали засобiв («фшв^в», «транспаранпв-матриць» тощо) метафоризаци i пов'язанi з рiзними можливостями для вирiшення креативних завдань.
У наведених вище висновках описаш суттевi моменти, як1 визначають використання вiдповiдних уявлень культури у функцп ресурсiв [3]. Такими в обговорюваному випадку е уявлення про вовшв. Останнi не створюються суб'ектом тзнання, а ви-користовуються в готовому вид^ Проте, це - ситуативна обставина. Якщо розглядати уявлення про вовшв у межах дано! культури, воно, безумовно, е знанням-продуктом i як таке може бути оцшене iз застосуванням критерив ютинносп, повноти, здат-ностi бути перевiреним, доказовостi тощо. Але якщо воно застосовуеться у функцп допом1жного суб'екта (як ресурс), то подiбнi оцшки не мають принципового значения. Скажiмо, у функци ресур-сiв цшком припустимо використовувати й казковi, фантастичш образи. При цьому суттевим е дещо шше. Уявлення мають бути загальноприйнятими, звичними, зрозумiлим. А головне - адекватними для реконструкцп головного суб'екта. Ресурсшсть полягае у здатносп продукувати достатньо багату i нетривiальну для головного суб'екта сукупнiсть iм-плiкацiй.
Можна констатувати, що час ввд часу в поле дискурсу з метафоричносп мови, пiзнания i науки потрапляють питання суттевi для тематики нашо! роботи. Так, вдеться про проблему адекватносп (ю-тинносл) метафор, що безпосереднiм чином пов'язана з !х когнiтивною продуктивнiстю. У статп С. Маасен зi збiрника, присвяченого бюлоп-чним метафорам в соцюлогп, зазначаеться, що ус-шшш метафори обертаються в усiх видах дискурсу, генеруючи спшьш царини значень i стимулюючи постiйний зворотнiй зв'язок мiж рiзними сферами знання i практики. На думку дослвдника, при цьому важливо розрiзияти перенесення значення (трансфер) i перетворення метафори. «У той час як пере-несення метафорично сформульованого концепту мае евристичну функцш i надихае вченого на гене-рування гшотез, подальше перетворення стосуеться дисциплiнарно специфiчноl обробки ще! метафори за допомогою наявних теорш, методiв i об'екпв» [9, с. 13]. Трансфер е необхвдним у тому випадку, коли дослщник не мае можливостi виршити проблему наявними засобами.
Зауважимо, що виразно вказуеться на ресурс-ний характер процедури перенесення значення, тобто на здатшсть сприяти вирiшенню проблеми, i одночасно - на вщсутшсть тако1 можливосп в разi використання наявних засобiв.
Далi С. Маасен зазначае, що «в разi «простого» трансферу метафори залишаються видимими як ди-сциплшарш «непрохаш гостi» (intruder); у випадку трансформацп конструкт поступово абсорбуеться дисциплшарним корпусом, модифiкуючи остан-нiй...» [9, с. 26].
1снують невдало введенi метафори. Тодi i тра-нсформацш можна вважати такою, що не ввдбу-лася. Головною причиною цього слщ вважати ii не-адекватнiсть. С. Маасен звертае увагу й на iншу си-туацш, коли «метафора не може бути оброблена дисциплшарними засобами _або.. .дисциплшарне оточення не приймае необхiдноl модифшацп» [9, с. 24]. Таке часто траплялося з перенесенням бюлоп-чних уявлень у галузь соцюлогп. Разом з тим, як правильно зазначае дослщник, не слщ лякатися де-структивних наслiдкiв метафори. Аналоги не е на-стiльки потужшм засобом, щоб зруйнувати уста-лене знання.
У мiркуваннях досл1дник1в, як1 аналiзують процеси метафоризацil в мовi i шзнанш, на особ-ливу увагу заслуговуе думка про новий пiдхiд до розумшня iсторil iдей. Р. Янг зауважуе: « Новий образ мислення, що виникае, як правило, висловлю-еться метафорично, ввдтшками переносного смислу .Можна розглядати юторш науки як юторш метафор. Згiдно з цим тдходом iстина створюеться, а не вщкриваеться. Вона створюеться шляхом вщо-браження найбiльш характерних i значущих для людини властивостей предметiв i явищ з викорис-танням усього багатства мови й уяви» [10].
Формулюючи цi положення, Р.М. Янг зазначае, що перебував тд впливом щей свого вчителя фшософи Р. Рортi, у працях якого досить часто по-вторюеться теза про «штелектуальну iсторiю, яка розумiеться як iсторiя метафори» [8, с. 37]. Слад звернути увагу на те, що в Р. Рорп акцент на мета-форичнiсть мае особливе смислове навантаження. Вiн розвивае положення про антителеолопчну i ан-тирепрезентативну природу мови. Мова не мютить у собi нiякоl мети, а тим бшьше - мети репрезента-д!1 дiйсностi. Механiзми метафоризаци мають свщ-чити про це. До цього додаеться , що науковi рево-люцil не слад тлумачити як кроки до бшьш глибо-кого розумiння внутрiшньоl сутносп природи. Вони лише «метафоричнi змши описання» природи [8, с. 38].
Теза про розумшня icmopii ni-знання як icmopii метафор, революцп в якш ввдбуваються шляхом змiни базисних метафор опису, мае, з одного боку, безумовне евристичне значення. А з шшого - пот-ребуе суттевих застережень. Термiн «метафора» припустимо застосовувати для того, щоб тдкрес-лити факт використання однiеl частини людського досвiду для осмислення шшо! сфери, яка до деяко! мiри ще не була осягнута. При цьому припуска-еться, що попереднш досвiд деякою мiрою сприя-тиме осмисленню ново! реальностi, а деякою - 1й не
вщповвдатиме. Проте, феномен метафоричносп не використовуеться нами, щоб заперечити репрезен-тативну функцiю мови або знания.
Крiм того, ресурсне розумшня метафори не просто вказуе на акт встановлення деяко! схожостi речей без визначення точно! iдентичностi. Вона мае бути продуктивною, тобто супроводжуватися ввд-повiдною низкою iмплiкацii, яш можуть бути коре-ктно поширеш на об'ект дослiдження з метою отри-мання певних нетривiальних умовиводiв стосовно нього.
Важливими е розмисли фiлософiв стосовно функцiй метафори щодо забезпечення неперервно-стi людського досвiду, спадковосп знань. При цьому справедливо тдкреслюеться помилковiсть зведення !'!' ролi виключно до iнновацiйного аспекту. Х. Ортега-ьГассет, розмiрковуючи в термiнах старого i нового знания, зауважуе: «Коли вчений вь дкривае до цього часу неввдоме явище, тобто коли вш створюе нове поияття, вш мае його назвати. Оск1льки абсолютно нове слово шчого б не говорило ноаям мови, вш змушений користуватися на-явним лексиконом, у якому за кожним словом вже закршлене значения. Щоб бути зрозумшим, учений обирае таке слово, значения якого здатне навести на нове поняття. Термш набувае нового значения завдяки i за допомогою старого, яке за ним зберта-еться. Це i е метафора» [6, с. 69]. Як на нас, йдеться про фуидаментальний принцип когнггавно!' дiяль-ностi «ввд вщомого до неведомого», про те, що нове постане для суб'екта абсолютно загадковим i незро-зумiлим, якщо тшьки в нього не буде певних при-пущень стосовно цього нового [4, с. 18].
Поряд iз зазначениям спадкоемностi фахiвцi акцентують увагу на iнновацiйнiй функцП метафори, яка реатзуеться за умов дефщиту знання. Потреба в цш и здатностi виникае, коли перестають спрацьовувати усталенi схеми розумiния й пояс-нення, стикаючись з новими горизонтами предмет-носп. У таких випадках «метафора перетворюеться в засiб формуваиия значень, яких бракуе мовi. Ана-логiя в ознаках рiзних категорш об'ектiв е знаряд-дям розчлеиуваиия поиять. Метафора i створюе нове значения, i дае йому iм'я [1, с. 362].
Коротко шдсумовуючи викладенi мiркувания, зазначимо, що час вщ часу в поле дискурсу з мета-форичностi мови, шзнаиия i науки потрапляють питания суттевi для проблематики нашо!' роботи. Це передуам питания про адекватшсть («iстиннiсть») метафор, можливiсть забезпечения неперервносп людського досвiду, трансфер знаиь, щея про розу-мiния iсторii науки як юторп метафор тощо.
Ресурсне розумшня метафори не просто вказуе на акт встановления деяко!' схожосп речей без ви-значения точно! вдентичностг Метафора мае бути
продуктивною, тобто супроводжуватися вщповвд-ною низкою iмплiкацi!, як1 можуть бути коректно поширеш на об'ект дослщження з метою отри-мання певних негривiальних умовиводiв стосовно нього. Трансфер е необхвдним у тому випадку, коли дослщник не мае можливостi виршити проблему наявними засобами дано! предметно! области
Цiкавою та евристичною е щея про розумiния iсторii ni-знання як iсторii метафор (Р. Рорп, Р.М. Янг). Проте вдея потребуе розвитку i конкретизацi!.
Список лггератури
1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. -М.: Языки русской культуры, 1999. - I-XV. - 896 с.
2. Блек М. Метафора // Теория метафоры: Сборник: Пер с англ., франц., нем., исп., польск. языков / вступ. ст. и сост. Н.Д. Арутюновой; общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. - М.: Прогресс, 1990. - С. 153-172.
3. Ведмедев М.М. Эпистемология креативности: феномен культурных ресурсов // East European Science Journal. - 2016. - #14, part 4. — P. 75-79.
4. Гадамер Г.-Г. Философские основания XX века // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Г.-Г. Гадамер; пер. с нем. - М.: Искусство, 1991. - С. 16-26.
5. Гудмен Н. Метафора - работа по совместительству // Теория метафоры: Сборник: Пер с англ., франц., нем., исп., польск. языков / вступ. ст. и сост. Н.Д. Арутюновой; общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. - М.: Прогресс, 1990. - С. 194-200.
6. Ортега-и-Гассет Х. Две великие метафоры // Теория метафоры: Сборник: Пер с англ., франц., нем., исп., польск. языков / вступ. ст. и сост. Н.Д. Арутюновой; общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. - М.: Прогресс, 1990. - С. 68-81.
7. Рикер П. Живая метафора // Теория метафоры: Сборник: Пер с англ., франц., нем., исп., польск. языков / вступ. ст. и сост. Н.Д.Арутюновой; общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. -М.: Прогресс, 1990. - С. 435-455.
8. Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность. - М.: Русское феноменологическое общество, 1996. - 280 с.
9. Maasen S. Who is Afraid of Metaphors? / S. Maasen // Biology as Society, Society as Biology: Metaphors / [Ed. by S. Maasen, E. Mendelsohn, P. Weingart]. - Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1995. - P. 11-65.
10. Young R.M. Darwin's Metaphor and the Philosophy of Science [Electronic resource] / R.M. Young. - Access mode: http://www.human-nature.com/rmyoung/papers//paper8h. html
