CC BY
27
УДК 616.379-008.64-085.27 DOI: 10.22141/2224-0721.15.2.2019.166106
Журавльова Л.В., Флоненко М.В.
Харк1вський нац1ональний медичний унверситет, м. Харк1в, Укра'на
Мгсце пождного судьфошдсечовини
■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ W ■■■
Ill поколшня гдiмепiриду в сучасши Tepanii цукрового дiaбeту 2-го типу
For cite: Miznarodnij endokrinologicnij zurnal. 2019;15(2):138-142. doi: 10.22141/2224-0721.15.2.2019.166106
Резюме. У лекцИ розглянут фармаколопчн й кл'н'чн'/ аспекти використання глiмепiриду, препарату сульфонлсечовини Ill покол'мня, у сучаснй терапп цукрового диабету 2-го типу. Препарат мае доведену ефективн'ють i безпеку, е економ'чно доступним, характеризуеться низкою сприятливих позапанкреатич-них ефектв, у тому числ'1 кардопротективними властивостями, що дозволяе з упевнен'ютю рекомендувати його для лкування цукрового дабету 2-го типу.
Ключовi слова: цукровий дабет 2-го типу; пох'щн'1 сульфонлсечовини; глiмепiрид
CD FJ Щ ® Лекщя
L- /Lecture/
International Journal of Endocrinology
У сучасному свт цукровий дiабет (ЦД) набув характеру нешфекцшно! пандемп. Зпдно з даними Першо! глобально! доповщ ВООЗ з дiабету, кшь-юсть дорослих, яю хворшть на ЦД, збшьшилася з 1980 року майже в чотири рази i станом на 2016 рж становила 422 мшьйони (8,5 % дорослого населення свiту). Протягом останнього десятилитя пошире-нiсть ЦД у кра!нах iз низьким i середшм рiвнем до-ходiв зростала швидше, н1ж у кра!нах iз високим рiв-нем доходу [1]. Таке значне зростання поширеностi ЦД багато в чому пов'язане зi збшьшенням кiлькостi хворих на ЦД 2-го типу, головними етюлопчними чинниками якого е надмiрна маса тiла й ожиршня. В Украш, як i в цшому свiтi, кiлькiсть хворих на ЦД неухильно збiльшуеться i станом на 2016 рiк набли-зилася до 1,5 млн, серед них близько 90 % — хворi на ЦД 2-го типу [2].
Метою л^вання ЦД 2-го типу е запобтання розвитку ускладнень або максимальне його спо-вшьнення i збереження якостi життя пацiентiв. Це потребуе ретельного контролю над глiкемiею й управлiння факторами ризику серцево-судинних захворювань, регулярного спостереження i, найго-ловнiше, пацiентоорiентованого пiдходу.
Сучаснi постулати фармаколопчно! терапп ЦД 2-го типу сформульоваш в Консенсусi бвропей-
сько! асощацп з вивчення дiабету й Американсько! дiабетичноI асощацп (АДА) 2018 року i Стандартах надання медично! допомоги хворим на цукровий дiабет (АДА, 2018) [3]:
— метформiн при добрiй переносимостi й за вщсутносп протипоказань е кращим початковим фармаколопчним засобом для лiкування ЦД 2-го типу;
— тривале застосування метформiну може обумовлювати дефiцит вггамшу В12, тому необхiдно контролювати його рiвень у кровi хворих, особливо при виявленш анеми або периферично! нейропатп;
— необхщно розглянути питання про початок шсулшотерапп (з використанням додаткових препаратiв або без нього) у хворих з уперше дiа-гностованим ЦД 2-го типу i вираженою симптоматикою у'або значним пiдвищенням рiвня глю-кози (> 16,7 ммоль/л) або глжованого гемоглобшу (НЬА1с > 10 %) у кровц
— у пацiентiв з уперше дiагностованим ЦД i НЬА1с > 9 % рекомендована подвшна терапiя пер-оральними засобами вщ початку захворювання;
— пащентам без серцево-судинних захворювань атеросклеротичного генезу у випадках, коли монотератя або подвiйна терап1я не призводить до досягнення або утримання цшьових рiвнiв НЬА1с
© <Мжнародний ендокринолопчний журнал» / «Международный эндокринологический журнал» / «International Journal of Endocrinology» («Miznarodnij endokrinologicnij zurnal»), 2019 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2019
Для кореспонденци: Журавльова Л.В., Харшський нацiональний медичний ушверситет, пр. Науки, 4, м. Харш, 61022, УкраТна; e-mail: l.zhuravlyova@mail.ru For correspondence: Larisa Zhuravlyova, Kharkiv National Medical University, Nauky аve., 4, Kharkiv, 61022, Ukraine; e-mail: l.zhuravlyova@mail.ru
1ЕI_
протягом трьох мгсящв, необхiдно призначати до-датковий антигшерглiкемiчний препарат залежно вщ прiоритетних щлей терапп й iндивiдуальних осо-бливостей пащента;
— пацiентоорiентований пщхщ повинен бути використаний у процес тдбору фармакологiчних засобiв. КритерГi такого шдходу включають ураху-вання ефективностi й вартост препаратiв, ЗСх потен-цшних побiчних ефектiв, маси тiла хворого, анамнезу серцево-судинно! патологи, впливу на функщю нирок, ризику розвитку гшогакемп, методу прийо-му лтв (пероральний або пiдшкiрний) i особистих побажань пащента;
— у пащенпв iз ЦД 2-го типу й встановленим дiагнозом серцево-судинного захворювання ате-росклеротичного генезу лiкувальнi заходи повинш починатися з корекцп способу життя, призначення метформшу з подальшим включенням до терапп препарату, що доведено зменшуе частоту основних серцево-судинних подш i серцево-судинну смерт-нiсть з урахуванням фармаколопчних властивос-тей препарапв та iндивiдуальних особливостей пащента;
— потрiбнi перiодичний перегляд i корекцiя терапп (кожнi 3—6 мю.) для уникнення клжчно! шерцп;
— у випадках, коли в пащенпв iз ЦД 2-го типу не вдаеться досягти цiльових рiвнiв гакемп за до-помогою неiнсулiнових засобiв, потрiбно негайно провести iнтенсифiкацiю терапп, у тому числi роз-глянути можливють початку iнсулiнотерапГi;
— л^вання метформiном у комбшацп з шши-ми препаратами, у тому чи^ з iнсулiном, слщ про-довжувати за умови добро! переносимостi й вщсут-ностi протипоказань.
Сучасний пщхщ до лiкування ЦД 2-го типу бага-то в чому базуеться на актуальних даних щодо пато-фiзiологiчних механiзмiв розвитку ЦД. Добре вщо-мо, що в основi розвитку ЦД 2-го типу лежать три основш ендокриннi дефекти: порушення секреци iнсулiну, iнсулiнорезистентнiсть жирово! й м'язово! тканин та iнсулiнорезистентнiсть печшки. Резис-тентнiсть до iнсулiну може зменшуватися в резуль-татi зниження ваги i/або пщ впливом лжарських препаратiв, проте вона рiдко вщновлюеться до нормально!. Секрецiя шсулшу в цих хворих е неповно-цiнною i недостатньою для того, щоб компенсувати iнсулiнорезистентнiсть [4]. Уже в момент встанов-лення дiагнозу ЦД 2-го типу функцiонуе лише 50 % бета-клггин, у подальшому секрецiя iнсулiну продо-вжуе знижуватися на 5—6 % на рж [4].
Отже, переважна бiльшiсть пащенпв iз ЦД 2-го типу вже на раннк етапах захворювання потребуе застосування препаратiв, що впливають на секре-цiю iнсулiну. До таких традицшно вiдносять похщ-нi сульфошлсечовини (ПСС), меглiтинiди, а також новi класи препаратiв — iнкретиномiметики й ш-гiбiтори дипептидилпептидази-4 (ДПП-4). Проте якщо для ПСС накопичено бшьше н1ж 50-рiчний досвiд застосування, то довгостроковi ефекти й без-
Лекщя /Lecture/
пека iнкретиномiметикiв та iнгiбiторiв ДПП-4 ви-магають подальшого дослщження [5].
Тому, незважаючи на значний арсенал цукро-знижувальних препаратiв, включно з новими за-собами, на сьогодш зберiгае актуальнiсть i широко застосовуеться в медичнш практицi група ПСС, якi реалiзують свою дго переважно за рахунок стиму-ляцп бета-клiтин пщшлунково! залози, що супро-воджуеться мобiлiзацiею й посиленням викиду ен-догенного iнсулiну. Основною передумовою прояву !х ефекту е наявшсть у пiдшлунковiй залозi функ-щонально активних бета-клiтин. На мембранi бе-та-клiтин ПСС зв'язуються з SUR-1 рецепторами, асоцiйованими з АТФ-залежними калiевими каналами, у результатi вщбуваеться закриття калiевих каналiв р-клiтин. Пщвищення концентраций iонiв К+ в середиш клiтини сприяе деполяризацп мембран, вщкриттю потенцiал-залежних Са2+-каналiв, збiльшенню внутршньоклггинного вмiсту iонiв кальцiю. Результатом цього е вившьнення запасiв iнсулiну з бета-клггин [6].
Головними перевагами ПСС е низька вартють, збереження достатнього ефекту при помiрному зни-женш дози препарату, простота монiторингу порiв-няно з iнсулiном.
ПСС можуть ставати препаратами першо! лшп в тих випадках, коли призначення метформшу е небажаним або неможливим: за наявносп непере-носимостi або протипоказань до метформшу; при шдека маси тша пацiента менше вiд 25 кг/м2 — мет-формiн у цш ситуацп е малоефективним [7].
Також ПСС широко використовуються як пре-парати друго! лiнГi в комбшованш терапп ЦД 2-го типу, якщо застосування метформшу в максимально дозi не призводить до досягнення й утримання цiльових рiвнiв гакемп. Згiдно з Консенсусом, у випадках, коли вартють е визначальним фактором щодо вибору лжувально! тактики, призначення комбшацп «метформш + ПСС» е оптимальним за сшввщношенням цiни/ефективностi/безпеки. Саме через це поеднання ПСС iз метформiном на сьогодш е найбшьш часто уживаною комбшащ-ею в лiкуваннi ЦД 2-го типу в кра!нах iз середнiм i низьким рiвнем доходiв. Крiм того, моделювання економiчно! ефективносп рiзних цукрознижуючих препаратiв дозволило припустити, що використан-ня деяких нових засобiв може бути низькоперспек-тивним через високу вартiсть i помiрний гшогаке-мiчний ефект [1].
О^м спiльних механiзмiв дГ! ПСС, кожному окремому препарату притаманш власнi особливос-тi фармакокiнетики й фармакодинамiки, а також додатковi фармакологiчнi ефекти, яю необхiдно враховувати при лiкуваннi пащенпв iз ЦД 2-го типу.
Глiмепiрид е найновшим ПСС другого по-колшня й часто зазначаеться в класифiкацiях як ПСС третього поколiння, оскшьки його структура е дещо змшеною, що обумовлюе його характернi особливосп дд й переваги. Принциповi вщмшнос-
Лекщя /Lecture/
Ti глiмепiриду вiд шших представникiв класу ПСС TaKi: низька афшшсть до SUR (у 2—3 рази менша, нiж у глiбенклaмiду) i високi константи асощацИ й дисощацИ (61льш1, н1ж у габенкламщу, у 2,5—3 i 8—9 раз!в в1дпов1дно) п1д час рецепторноï взаемо-дИ [8]. Зaзнaченi осо6ливост1 обумовлюють 61льш швидкий i коротший стимулюючий ефект препарату на секрецiю шсулшу, менш мiцне зв'язування з SUR i, як наслщок, набагато нижчий ризик гшо-глжемИ. кр1м того, на вщмшу в1д глiбенклaмiду, при застосуванш глiмепiриду зберiгaеться ф1зюло-пчне пригнiчення секрецИ 1нсул1ну при низькому р!вш глюкози кров1 (наприклад, при ф!зичному нaвaнтaженнi), що також мш!м!зуе ризик розвитку гшоглжемИ [9]. Ця властивють глiмепiриду робить його застосування 61льш ефективним у Ф1зично ак-тивних хворих на ЦД 2-го типу пор!вняно з 1ншими препаратами цього класу.
Перевагами глiмепiриду також е висока бюдос-тупн1сть, що практично не залежить вщ прийому ïrn, i великий перюд нaпiввиведення, що дозволяе приймати повну дозу препарату 1 раз на добу [10].
Печшковий метабол!зм гл!метриду початково передбачав можлив1сть його використання у пащ-ентiв з1 зниженням функцïï нирок. Його основш фaрмaкокiнетичнi характеристики (Cmax, t1/2) не вщр!знялися в1рог1дно в пaцiентiв з1 збереженою й порушеною функцiею нирок [11].
Управлшня з сaнiтaрного нагляду за як1стю хар-чових продукпв i медикaментiв (FDA) схвалило rai-мепiрид у 1995 роц1 для л!кування ЦД 2-го типу як у монотерапН, так i в комбшацН з метформiном або шсулшом [12].
Лiкувaння глiмепiридом як монотератя при-зводить до зниження вмюту HbA1c на 1,5—2,0 %, причому ефект е дозозалежним. Основн1 клшчш дослiдження щодо застосування глiмепiриду показали, що препарат, з його ушкальною здатшстю стимулювати першу й другу фази секрецН 1нсул1ну, ефективно знижуе як рiвень глiкемïï натще й пост-прaндiaльноï глiкемïï, так i р!вень HbA1c [13].
Як уже було зазначено, переважнш бшьшосп пaцiентiв з ЦД 2-го типу показана комбшована цу-крознижувальна терап!я, при цьому прiоритетним е використання комбшацш препaрaтiв 1з р1зним меха-н1змом д11. У дослiдженнi, у якому брали участь 372 пащенти з погано контрольованим ЦД 2-го типу, гл!мешрид додавали до монотерапН метформiном. Зг1дно з отриманими даними, комбшац!я глiмепiри-ду з метформшом е 61льш ефективною щодо контролю р!вня глюкози в кров! пор!вняно з використанням т1льки одного з вищенаведених лiкaрських препара-т1в. Кр1м того, не було виявлено суттевоï р1зниц1 м1ж монотерaпiею метформшом або глiмепiридом щодо зм1ни р1вня HbA1c або глюкози натще; однак глiме-п1рид був значно ефектившшим за метформiн щодо зниження постправддального р1вня глюкози, а застосування комбiновaноï терaпïï характеризувалося вищою частотою епiзодiв симптомaтичноï гшоглже-мïï, н1ж у групах монотерaпïï [14].
_IEI
Незважаючи на те, що й iншi ПСС застосову-ються разом з iнсулiном, глiмепiрид — це единий ПСС, схвалений FDA для застосування в такш комбшацп. Клiнiчнi дослiдження продемонструва-ли бГльш швидке досягнення цiльових значень rai-кемГi i HbAlc при значно менших дозах препаратiв iнсулiну до кшця дослГдження в групГ комбшовано1 терапГi поргвняно з монотерапiею препаратами ш-сулгну [15].
Цiкавими видаються данГ щодо взаемодГi глГме-триду й нових гГпоглГкемГчних препаратГв, включ-но з глюкагоноподГбним пептидом 1 i ДПП-4. Застосування нових препаратГв приводить до по-кращення глжемГчного контролю у пацГентГв Гз ЦД 2-го типу як у монотерапи, так i в комбiнацГi з ПСС, метформшом, пазолщиндюнами або шсулшом [16]. ГлГмепГрид можливо застосовувати в комбшацп з метформшом та шпбгторами ДПП-4, якщо глГкемГчного контролю не було досягнуто за допомогою монотерапГi метформГном або комбшовано1 терапи. ДослГдження повщомляли про рГвну ефектившсть комбшацп «глГметрид + метформш» порГвняно з комбшащею «вГлдаглштин/ситаглштин + метформГн» щодо зниження рГвня HbAlc [17].
Серцево-судинш ускладнення — основна причина смертГ хворих на ЦД. 1нфаркт мГокарда (1М) е одшею з найнебезпечнГших причин, тому що тяг-не за собою i високий ризик раптово! смертГ, i подальше зниження скоротливо1 функцп мГокарда й розвиток серцево1 недостатностГ. У зв'язку з цим е важливим питання безпеки того чи шшого виду тривало1 цукрознижувально1 терапи щодо впливу на серцево-судинну систему, ризик розвитку 1М i його наслГдкГв. ГлГмепГрид чинить значно мен-ший вплив на серцево-судинну систему, нГж ГншГ ПСС. Було вивчено вплив зв'язування глГмет-риду з АТФ-калГевими каналами кардГомГоцитГв i гладком'язових клГтин. У нормГ АТФ-калГевГ канали кардГомГоцитГв е закритими. За умов темп вщбува-еться часткове вГдкриття калГевих каналГв, i Гони ка-лГю виходять Гз клгтини. ЗбГльшуеться електричний потенцГал мембрани й обмежуеться приплив ГонГв кальцГю. Настае розслаблення м'язГв. Це призво-дить у результатГ до бГльш економного витрачання кардГомГоцитами високоенергетичних фосфатГв в умовах шеми. Цей процес називаеться ГшемГчним прекондицГюванням (1П). Його фГзГологГчний сенс полягае в тому, що в умовах темп серце саме себе захищае вщ Гнфаркту. 1П виникае при автоматичному вщкритп АТФ-калГевих каналГв серця пГд час ко-роткочасного епГзоду м'яко! темп мГокарда. Блокада АТФ на рГвш шдшлунково1 залози забезпечуе ГнсулГнотропний ефект ПСС, а на рГвнГ серця може стати згубною для мГокарда в станГ ГшемП за рахунок пригнГчення 1П. Низка ПСС (глГбенкламщ i толбу-тамщ) блокують усГ види АТФ-калГевих каналГв, таким чином скасовуючи кардГопротективний ефект 1П. ГлГмепГрид також зв'язуеться з АТФ-калГевими каналами, але е бГльш селективним щодо сарколе-мальних, нГж щодо мГтохондрГальних К+-каналГв
i El
Лекщя /Lecture/
кардюмюципв, i не впливае на прекондицiювання мiокарда [10]. Ця вщмшшсть глiмепiриду вiд шших ПСС дозволяе розглядати його як препарат вибору в кардюлопчного хворого.
Л1кувальна дiя глiмепiриду реалiзуеться, зокре-ма, через низку позапанкреатичних ефект1в. До них належить пiдвищення чутливост1 периферичних тканин до iнсулiну й зменшення утил1зацп шсуль ну печшкою. Як в1домо, утилiзацiя глюкози кров! периферичними тканинами (м'язовою й жировою) в1дбуваеться за допомогою транспортних б!л-к1в GLUT4, розташованих у клггиннш мембран1. Транспортування глюкози в щ тканини обмежуеть-ся швидк1стю етапу засвоення глюкози. Гл1меп1рид дуже швидко зб1льшуе к1льк1сть активних молекул, як1 транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах кл1тин м'язовоi й жировоi тканини, що призводить до стимуляцп захвату глюкози. Кр1м того, гл1метрид п1двищуе активн1сть ферменту, що стимулюе процеси л1погенезу й гл1когенезу в 1зольованих м'язових i жирових кл1тинах. Препарат пригн1чуе утворення глюкози в печ1нц1 шляхом тдвищення внутр1шньокл1тинних концентрац1й фруктозо-2,6-б1фосфату, який, у свою чергу, при-гн1чуе глюконеогенез. Антиатерогенна д1я гл1ме-п1риду здшснюеться шляхом зменшення ПОЛ i шдвищення р1вня адипонектину, антитромбоци-тарна — за рахунок виб1ркового 1нг1бування цикло-оксигенази, яка бере участь в утворенш тромбокса-ну А2 [11].
На даний час юнують суперечлив1 дан1 щодо впливу гл1меп1риду на динам1ку маси т1ла у хворих на ЦД 2-го типу. Добре в1домо, що ПСС попередшх поколшь загалом сприяють набору ваги пащентами за умови тривалого прийому. За даними метаана-л1зу, прийом гл1метриду протягом року не спри-чинюе зб1льшення маси т1ла [12]. Б1льше того, у 8-тижневому досл1дженн1 прийом гл1меп1риду в па-ц1ент1в з ЦД 2-го типу супроводжувався зменшен-ням маси т1ла в межах 1—2 кг, при цьому зниження ваги було б!льш вираженим за наявност1 ожир1ння [13]. Варто зауважити, що маса т1ла в пащент1в 1з ЦД 2-го типу е динам1чним показником, що пщдаеться впливу р1зномаштних фактор1в, пров1дними з яких е змша способу життя, р1вень фiзичноi активност1 й мотивац1я. З огляду на вищевказане справедливим видаеться твердження про м1н1мальний вплив гл1-меп1риду на зб1льшення маси т!ла в пац1ент1в 1з ЦД 2-го типу з терапевтичноi точки зору.
В Украш препарат гл1меп1риду добре в1домий пщ торговою назвою Глимакс, його виробляе ТОВ «Кусум Фарм» (Укра'ша) у таблетках у дозах 2, 3 i 4 мг. Глимакс приймають 1 раз на добу до або п1д час сшданку. Рекомендована початкова доза становить 1 мг на добу. Дозу можливо поетапно зб!льшити ii з урахуванням реакцп на препарат. Максимальна доза становить 6 мг на добу.
Отже, своечасне й адекватне л1кування ЦД 2-го типу забезпечуе зменшення частоти розви-тку ускладнень захворювання. Практична реал1-
зацiя пiдходу, орГентованого на пацieнта, включае врахування як клшчно!, так i економГчно! позицГ! щодо тривало! терапГ! ЦД 2-го типу й дозволяе ic-тотно знизити тягар захворювання, у першу чергу для хворого. У сучасних умовах ПСС зберГгають свою актуальшсть у лГкуванш ЦД 2-го типу. ГлГме-пipид, як ПСС третього пoкoлiння, е високоефек-тивним цукрознижуючим препаратом, який можна використовувати у виглядi монотерапГ! (один раз на добу) або в комбшацп з шшими цукрознижу-вальними препаратами несульфанГламГдно! групи, включаючи ГнсулГн i новГ гiпoглiкeмiчнi препарати. Глiмeпipид ефективно знижуе як piвeнь глжемп на-тще i постпрандГально! глжемп, так i piвeнь HbAlc, мае добрий профГль безпеки та е eкoнoмiчнo ви-гГдним вapiaнтoм терапп. Глiмeпipид не впливае на масу тГла й пов'язаний з меншим ризиком розвитку гшоглжемп в пaцieнтiв з ЦД 2-го типу порГвняно з шшими стимуляторами секрецГ! ГнсулГну. Отpимaнi даш дозволяють припустити, що глiмeпipид може бути бГльш безпечним, н1ж шшГ ПСС, у хворих Гз серцево-судинними захворюваннями, оскГльки вГн не блокуе 1П мГокарда, що е особливо важливим з огляду на високу поширенГсть ГшемГчно! хвороби серця у хворих на ЦД.
Конфлжт штереав. Не заявлений.
References
1. Davies MJ, D 'Alessio DA, Fradkin J, et al. Management of Hyperglycemia in Type 2 Diabetes, 2018. A Consensus Report by the American Diabetes Association (ADA) and the European Association for the Study of Diabetes (EASD). Diabetes Care. 2018 Dec;41(12):2669-2701. doi: 10.2337/dci18-0033.
2. Dovidnykosnovnyhpokaznykivdijal'nostiendokrynologichnoi' sluzhby Ukrai'ny za 2016 rik [A reference book of basic performance of endocrinology care of Ukraine indicators 2016]. к}4у; 2017. 40 p. (in Ukrainian).
3. Singh GM, Danaei G, Farzadfar F, et al. The age-specific quantitative effects of metabolic risk factors on cardiovascular diseases and diabetes: a pooled analysis. PLoS One. 2013 Jul 30;8(7):e65174. doi: 10.1371/journal.pone.0065174.
4. Abrahamson MJ. Should sulfonylureas remain an acceptable first-line add-on to metformin therapy in patients with type 2 diabetes? Yes, they continue to serve us well! Diabetes Care. 2015 Jan;38(1):166-9. doi: 10.2337/dc14-1945.
5. Barna OM, Pogrebniak OO. Effective and .safe glycemic control when using gliclazide and glimepiride in the treatment of type 2 diabetes. Liky Ukrayiny. 2018;(2):21-28. (in Ukrainian).
6. Ruyatkina LA, Sorokin MY. Modern antihyperglycemic therapy: safety and efficacy of glimepiride. Diabetes mellitus. 2012;(2):89-97. (in Russian).
7. Smirnova OM, Kononenko IV. Amaryl ® (glimepiride) -representative of the third generation of sulphonylurea derivatives in treatment of type 2 diabetes mellitus. RMJ. 2011;19(27):1707-1713. (in Russian).
8. Basit A, Riaz M, Fawwad A. Glimepiride: evidence-based facts, trends, and observations (GIFTS). Vasc Health Risk Manag. 2012;8:463-72. doi: 10.2147/HIV.S33194.
9. World Health Organization. Global report on diabetes. 2016.
Лекщя /Lecture/
Available from: https://www.who.int/diabetes/global-report/en/.
10. Lim PC, Chong CP. What's next after metformin? Focus on sulphonylurea: Add-on or combination therapy. Pharm Pract (Granada). 2015 Apr-Jun; 13(3): 606. doi: 10.18549/ PharmPract.2015.03.606.
11. Monami M, Genovese S, Mannucci E. Cardiovascular .safety of sulfonylureas: A meta-analysis of randomized clinical trials. Diabetes ObesMetab. 2013 0ct;15(10):938-53. doi: 10.1111/dom.12116.
12. Nakamura I, Oyama J, Komoda H, et al. Possible effects of glimepiride beyond glycemic control in patients with type 2 diabetes: A preliminary report. Cardiovasc Diabetol. 2014 Jan 14;13:15. doi: 10.1186/1475-2840-13-15.
13. Schrijnders D, Wever R, Kleefstra N, et al. Addition of sulphonylurea to metformin does not relevantly change body weight: A prospective observational cohort study (ZODIAC-39). Diabetes Obes Metab. 2016 0ct;18(10):973-9. doi: 10.1111/dom.12700.
14. Sola D, Rossi L, Schianca GP, et al. Sulfonylureas and their
_iEI
use in clinical practice. Arch Med Sci. 2015 Aug 12;11(4):840-8. doi: 10.5114/aoms.2015.53304.
15. Kumar S, PathakAK, SaikiaD, Kumar A. Efficacy, Safety and Treatment Satisfaction of Glimepiride vs Sitagliptin in Combination with Metformin in Type 2 Diabetes Mellitus. J Clin Diagn Res. 2015 Dec;9(12):FC07-10. doi: 10.7860/JCDR/2015/17027.6888.
16. Varvaki Rados D, Catani Pinto L, Reck Remonti L, Bauermann Leitao C, Gross JL. The association between sulfonylurea use and all-cause and cardiovascular mortality: A meta-analysis with trial sequential analysis of randomized clinical trials. PLoS Med. 2016 Apr 12;13(4):e1001992. doi: 10.1371/journal.pmed.1001992.
17. Zhang Y, McCoy RG, Mason JE, Smith SA, Shah ND, Denton BT. Second-line agents for glycemic control for type 2 diabetes: Are newer agents better? Diabetes Care. 2014;37(5):1338-45. doi: 10.2337/dc13-1901.
OTpuMaHO 18.03.2019 ■
Журавлева Л.В., Филоненко М.В.
Харьковский национальный медицинский университет, г. Харьков, Украина
Место производного сульфонилмочевины III поколения глимепирида в современной терапии сахарного диабета 2-го типа
Резюме. В лекции рассмотрены фармакологические и клинические аспекты применения глимепирида, препарата сульфонилмочевины III поколения, в современной терапии сахарного диабета 2-го типа. Препарат обладает доказанной эффективностью и безопасностью, является экономически доступным, а также характеризуется рядом
благоприятных внепанкреатических эффектов, в том числе кардиопротекторными свойствами, что позволяет с уверенностью рекомендовать его для лечения сахарного диабета 2-го типа.
Ключевые слова: сахарный диабет 2-го типа; производные сульфонилмочевины; глимепирид
L.V. Zhuravlyova, M.V. Filonenko
Kharkiv National Medical University, Kharkiv, Ukraine
The place of the third generation sulfonylurea glimepiride in modern therapy of type 2 diabetes mellitus
Abstract. The article considers the pharmacological and clinical aspects of the use of glimepiride, a third generation sulfonylurea, in modern therapy of type 2 diabetes mellitus. The drug is characterized by proven efficacy and safety, economical affordability, a number of favorable non-pancreatic effects,
including cardioprotective properties. Everything mentioned above allows us to recommend it confidently for the treatment of type 2 diabetes mellitus.
Keywords: type 2 diabetes mellitus; sulfonylureas derivatives; glimepiride
