CC BY
20
Оригинальные исследования
Original Researches
МЕДИЦИНА
НЕОТЛОЖНЫХ состояний
®
УДК 614.251.2:614.253.1 ВАСКЕС АБАНТО Х.Э.
Отделение неотложной медицинской помощи Оболонского района г. Киева —
Коммунальное некоммерческое предприятие (Центр первичной медико-санитарной помощи № 2) № 3 ВАСКЕС АБАНТО А.Э.
Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца, г. Киев Отделение интенсивной терапии новорожденных Киевского городского центра репродуктивной и перинатальной медицины № 4
МЕДИЦИНСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ И ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО СТРАНЫ
Резюме. Общество и государство ответственны перед современным и будущими поколениями за уровень здоровья, а основой для решения всех этих задач в условиях реформирования систем здравоохранения в мире является адаптированное к современным условиям законодательство. В пределах нашей статьи мы пытаемся вызвать интерес медицинской общественности к вопросам законодательных норм. Необходимость развития правовых знаний медиков на сегодняшний день является неоспоримой, а в этой статье акцент делается на основных, по нашему мнению, статьях Уголовного и Уголовно-процессуального кодексов Украины.
Ключевые слова: медицина, медицина и закон, права человека, права врача, права медика, Уголовный кодекс Украины, Уголовно-процессуальный кодекс Украины.
Как и вся система здравоохранения, медицинская деятельность основывается на огромном опыте, накопленном в мире, а также на стремительно развивающихся науке, технике и фармацевтической промышленности. Исходя из этого понимания, мы дали следующее определение: «Медицина как наука — это искусство, сочетание сегодняшних традиционных и альтернативных подходов при активном и непрерывном внедрении научно-технических достижений. Правильная организация является основой медицинской работы» [10].
Занимая должность доцента кафедры менеджмента организации здравоохранения в Европейском университете и понимая важность правового аспекта деятельности медицинских работников, в 2003 году автор данной статьи выпустил 2 учебных пособия: «Медико-социальные аспекты здоровья населения» и «Здравоохранение в Украине: лицензирование и аккредитация». В них освещены важные вопросы и нормативно-правовые украинские и международные документы, которые и на сегодняшний день остаются актуальными [11, 17].
Непременным условием для здравоохранения в отдельно взятой, стремящейся к развитию и мировой интеграции стране является развитая социальная политика [11], закрепленная соответствующим законодательством и материально-техническими ресурсами. Современные профессиональные методы менеджмента и управления здравоохранением являются залогом успеха при
применении на практике законодательных основ и любых элементов реформирования.
Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН (UNG, 34/58, 1979 г.) «Здоровье как составная часть развития» [15] и Программой ВОЗ закреплено положение, что здоровье населения в целом и каждого человека как члена общества имеет важнейшее значение для существования и развития государства [12, 16].
Согласно ст. 11 и 13 Европейской Социальной Хартии (994_062), стороны закрепили право своих граждан на охрану здоровья, на социальную и медицинскую помощь [12]. В п. 1 ст. 11 говорится, что стороны, насколько это возможно, обязаны устранить причины плохого здоровья населения. В третьем разделе доклада ВОЗ о состоянии здравоохранения в Европе в 2012 году констатируется, что центральным аспектом основ политики «Здо-ровье-2020» является улучшение благополучия населения, прежде всего в контексте здоровья. Этот тезис может служить платформой для выработки общей для различных секторов программы действий, а также для реализации общегосударственного подхода [14].
Общество и государство ответственны перед современным и будущими поколениями за уро-
© Васкес Абанто Х.Э., Васкес Абанто А.Э., 2014 © «Медицина неотложных состояний», 2014 © Заславский А.Ю., 2014
вень здоровья и сохранение генофонда народа, обеспечивают приоритетность здравоохранения в деятельности государства, улучшение условий труда, учебы, быта и отдыха населения, решение экологических проблем, совершенствование оказания медицинской помощи и внедрение здорового образа жизни. Основой для решения всех этих задач в условиях реформирования систем здравоохранения в мире является адаптированное к современным условиям законодательство [11, 17, 19].
Какую систему здравоохранения выберет каждая страна? Ответ на этот вопрос напрямую связан с социально-экономическим и политическим курсом, выбранным государством на конкретном историческом этапе.
Вопросы сохранения и укрепления жизни и здоровья человека во все времена и в любой стране являются центром повышенного внимания руководителей государств и законодателей (для многих, правда, только во время предвыборной кампании). Это предопределяет важность изучения общественных отношений в сфере здравоохранения. В странах бывшего Советского Союза длительное время оставались действующими административно-командные способы управления и регулирования здравоохранения. Данные способы являлись отражением своего времени в недавнем прошлом и в то время в значительной степени обеспечивали предоставление гражданам бесплатной и качественной медицинской помощи с достаточным финансированием и наличием контроля за организацией и качеством предоставления медицинской помощи. Официальное признание экспертами ВОЗ системы здравоохранения Семашко советских времен в качестве образца для других стран не случайно.
Прогрессивное развитие многих направлений медицины, сочетающееся с общими изменениями в социально-экономической и политической сферах стран постсоветского пространства, требовало практически сразу после 1991 г. адекватной адаптации и совершенствования не только законодательной сферы системы здравоохранения, но и других, связанных с областью здравоохранения отраслей науки и практики.
Именно законодательно-правовой системе принадлежит важнейшая роль в регулировании многочисленных общественных отношений, возникающих в процессе оказания медицинской помощи. Значительные изменения (за последние годы) нормативно-правовой базы охраны здоровья граждан, целого ряда подзаконных документов, столь необходимых для проведения реформирования здравоохранения, требуют соответствующего изменения менталитета как населения и медицинских работников, так и юристов, работающих в сфере здравоохранения [6, 8, 9, 19].
Подвергая комплексному исследованию аспекты регулирования деятельности медиков в настоящее время, мы стараемся определять наи-
более принципиальные черты и особенности регламентации, учитывая существующие законодательные акты, и ни в коем случае не внедряясь в правовые тонкости. При необходимости материалы рассматриваются с помощью специалистов права [4].
Законодательство Украины в области здравоохранения, как и в любой стране, постоянно пересматривается и совершенствуется, как того требуют политика государства и жизненные составляющие общества. Опыт передовых стран мира, данные ведущих международных организаций в области здравоохранения и особенно рекомендации ВОЗ являются той самой необходимой крепкой опорой в условиях реформирования здравоохранения в Украине [1, 6, 8, 19].
В Украине сегодня к основным институтам права в области здравоохранения относятся: правовой статус пациента, этико-правовой статус медицинского работника, эвтаназия, врачебная (медицинская) ошибка, конфликты в медицине, медицинская помощь (в том числе и на предприятиях), трансплантация органов и других анатомических материалов человека, донорство крови и ее компонентов, профилактика и лечение инфекционных заболеваний, специальные способы профилактики и лечения наркомании и ВИЧ-инфекции (инфицированных и больных СПИДом), медицинское обеспечение репродуктивной функции человека, коррекция (смена) пола, психиатрическая помощь, обеспечение населения лекарственными препаратами и средствами медицинского назначения, биомедицинские исследования с участием человека, медицинская экспертиза и др. По всем этим вопросам необходимы постоянный мониторинг и совершенствование законодательства согласно медико-правовым стандартам страны и международного сообщества. При этом необходимо учитывать социально-экономические факторы развития общества [1, 2, 13, 19].
Несмотря на значительные изменения, произошедшие за последние годы в области правового обеспечения здравоохранения в стране, существует достаточно большое количество нерешенных вопросов. Именно в связи с этим особо актуальны исследования нормативно-правовой регламентации медицинской деятельности, в которых важное значение имеет изучение правового статуса пациента. Не стоит забывать при этом и о правовом статусе медика [1, 2, 6, 8].
Принимая во внимание степень важности законодательства каждой страны в решении проблемных вопросов в области здравоохранения, в настоящее время становится необходимостью знание каждым рядовым медиком в Украине не только своих обязанностей, но и прав. Понимать, что нарушаются права, и молчать, — также серьезный недостаток у медиков наряду с другими нарушениями этически-организационного характера в процессе медицинской деятельности [6, 8].
Другой группе участвующих в сфере оказания медицинских услуг — руководителям медико-диагностических учреждений и департаментов здравоохранения страны — необходимо относиться к решению конфликтных ситуаций более объективно с точки зрения законодательства и без привязанностей к настроению какого-либо конкретного гражданина или населения в целом [6, 8, 19].
Знание нормативно-правовой основы своей непосредственной деятельности является гарантией готовности медиков к вероятным конфликтам со стороны любого субъекта медицинских правоотношений (пациент или его родственник, медик, лечебное учреждение, орган управления здравоохранением). Единственные механизмы решения проблем и/или конфликтных ситуаций в области здравоохранения — это закон и профессиональная медицинская экспертная оценка, хотя с этим трудно смириться многим [6, 8, 19].
Длительный застой в сфере преобразований и некое сопротивление при попытках адаптации законодательства и порядка к современным общепринятым нормам являются самой серьезной преградой, так как приходится жить и работать по старым порядкам и нынешним возможностям [5].
Исходя из необходимости развития правовых знаний медиков и в дополнение к изложенному в статье «Законодательство Украины и работа медика в медицине неотложных состояний» в рамках настоящей работы мы акцентируем внимание читателей-медиков на основных, по нашему мнению, статьях Уголовного (2341-14) и Уголовно-процессуального (4651-17) кодексов Украины (по состоянию на октябрь 2013 г.), необходимых в нашей практической деятельности. Эти статьи (читайте ниже) представлены на украинском языке с целью полного сохранения мысли и аутентичности [12].
Уголовный кодекс Украины (2341-14). В сфере медицинской деятельности важно ознакомиться со статьями 130—145, 270, 271, 305—327. Выделяя главное из перечисленных статей, ниже приводим всего лишь несколько из них:
Стаття 135. Залишення в небезпещ
1. Завщоме залишення без допомоги особи, яка перебувае в небезпечному для життя сташ i позбав-лена можливост вжити заходiв до самозбереження через малолггство, старють, хворобу або внаслвдок шшого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був тклуватися про цю особу i мав змогу надати 1й допомогу, а також у раз^ коли вш сам поставив потертлого в небез-печний для життя стан, — караеться обмеженням волi на строк до двох роюв або позбавленням волi на той самий строк.
2. Т самi дп, вчинеш мапр'ю стосовно новона-роджено'1 дитини, якщо мапр не перебувала в обу-мовленому пологами сташ, — караються обмежен-ням волi на строк до трьох роюв або позбавленням волi на той самий строк.
3. Дiяння, передбачеш частинами першою або другою ще'1 статп, якщо вони спричинили смерть особи або iншi тяжю наслщки, — караються позбавленням волi на строк вщ трьох до восьми роюв.
Стаття 136. Ненадання допомоги особ^ яка перебувае в небезпечному для життя сташ
1. Ненадання допомоги особ^ яка перебувае в небезпечному для життя сташ, при можливосп надати таку допомогу або неповщомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжю тшесш ушкодження, — караються штрафом ввд двохсот до п'ятисот неопо-датковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, або гро-мадськими роботами на строк вщ ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести мюящв.
2. Ненадання допомоги малолггньому, який за-вiдомо перебувае в небезпечному для життя ста-нi, при можливост надати таку допомогу або не-повiдомлення про такий стан дитини належним установам чи особам — караються штрафом вщ п'ятисот до тисячi неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або арештом на строк до шести мюящв, або обмеженням волi на строк до трьох роюв.
3. Дiяння, передбаченi частинами першою або другою ще'1 статтi, якщо вони спричинили смерть потертлого, — караються обмеженням волi на строк вщ трьох до п'яти роюв або позбавленням волi на строк вщ двох до п'яти роюв.
Стаття 138. Незаконна лiкувальна дiяльнiсть
Заняття лiкувальною дiяльнiстю без спещаль-ного дозволу, здiйснюване особою, яка не мае на-лежно'1 медично'1 освiти, якщо це спричинило тяж-кi наслiдки для хворого, — караеться виправними роботами на строк до двох роюв, або обмеженням волi на строк до трьох роюв, або позбавленням волi на строк до трьох роюв.
Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним пращвником
1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним пращвником, який зобов'язаний, зпдно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому заведомо вщомо, що це може мати тяжю наслщки для хворого, — караеться штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян з позбавленням права обшмати певш посади чи займатися певною дiяльнiстю на строк до трьох роюв, або громад-ськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох роюв.
2. Те саме дiяння, якщо воно спричинило смерть хворого або iншi тяжю наслщки, — караеться обмеженням волi на строк до чотирьох роюв або позбавленням волi на строк до трьох роюв, з позбавленням права обшмати певш посади чи займатися певною дiяльнiстю на строк до трьох роюв або без такого.
Стаття 140. Неналежне виконання профе-сшних обов'язюв медичним або фармацевтичним пращвником
1. Невиконання чи неналежне виконання ме-дичним або фармацевтичним пращвником сво!х професiйних обов'язкiв внаслiдок недбалого чи несумлшного до них ставлення, якщо це спричи-нило тяжкi наслвдки для хворого, — караеться по-збавленням права обiймати певнi посади чи займа-тися певною дiяльнiстю на строк до п'яти роюв або виправними роботами на строк до двох роюв, або обмеженням волi на строк до двох роюв, або позбавленням волi на той самий строк.
2. Те саме дiяння, якщо воно спричинило тяжю наслщки неповнолiтньому, — караеться обмеженням волi на строк до п'яти роюв або позбавленням волi на строк до трьох роюв, з позбавленням права обшмати певнi посади чи займатися певною дiяль-нiстю на строк до трьох роюв.
Стаття 145. Незаконне розголошення лжар-сько! таемницi
Умисне розголошення лжарсько! таемницi особою, якш вона стала вiдома у зв'язку з вико-нанням професiйних чи службових обов'язюв, якщо таке дiяння спричинило тяжкi наслiдки, — караеться штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мiнiмумiв доходiв громадян або гро-мадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обшмати певш посади чи займатися певною дiяльнiстю на строк до трьох роюв, або виправними роботами на строк до двох роюв.
Уголовно-процессуальный кодекс Украины (4651-17) — ст. 13-18, 69, 71-72, 227-228, 230-231, 233,238,241:
Стаття 13. Недоторканшсть житла чи шшого володшня особи
1. Не допускаеться проникнення до житла чи до шшого володшня особи, проведення в них огляду чи обшуку шакше як за вмотивованим су-довим ршенням, ^м випадюв, передбачених цим Кодексом.
Стаття 14. Таемниця стлкування
1. Пд час кримшального провадження кожному гарантуеться таемниця листування, телефон-них розмов, телеграфно! та шшо! кореспонденцп, iнших форм спiлкування.
2. Втручання у таемницю стлкування можли-ве лише на пiдставi судового ршення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлен-ня та запобпання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в шший споиб неможливо досягти ще! мети.
3. Iнформацiя, отримана внаслiдок втручання у спiлкування, не може бути використана шакше як для виршення завдань кримшального прова-дження.
Стаття 15. Невтручання у приватне життя
1. Пд час кримшального провадження кожному гарантуеться невтручання у приватне (особисте i амейне) життя.
2. Шхто не може збирати, зберпати, використо-вувати та поширювати iнформацiю про приватне
життя особи без !! згоди, ^м випадкiв, передбаче-них цим Кодексом.
3. 1нформашя про приватне життя особи, отри-мана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана шакше як для виконання завдань кримшального провадження.
4. Кожен, кому наданий доступ до шформацп про приватне життя, зобов'язаний запобпати роз-голошенню тако! шформацп.
Стаття 16. Недоторканшсть права власност
1. Позбавлення або обмеження права власност тд час кримшального провадження здшснюеться лише на mдставi вмотивованого судового ршен-ня, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. На шдставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускаеться тимчасове вилучення майна без судового ршення.
Стаття 17. Презумпцiя невинуватосп та за-безпечення доведеносп вини
1. Особа вважаеться невинуватою у вчиненш кримiнального правопорушення i не може бути подана кримiнальному покаранню, доки 11 вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, i встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законно! сили.
2. Шхто не зобов'язаний доводити свою не-винуватють у вчиненш кримшального правопорушення i мае бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винувапсть особи поза розумним сумшвом.
3. Пiдозра, обвинувачення не можуть Грунтува-тися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
4. Уа сумнiви щодо доведеностi вини особи тлумачаться на користь тако! особи.
5. Поводження з особою, вина яко! у вчиненнi кримiнального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законно! сили, мае ввдповщати поводженню з невинуватою особою.
Стаття 18. Свобода вщ самовикриття та право не свщчити проти близьких родичiв та членiв сiм''i
1. Жодна особа не може бути примушена ви-знати свою винуватють у вчиненш кримшального правопорушення або примушена давати пояснен-ня, показання, яю можуть стати пiдставою для пщозри, обвинувачення у вчиненнi нею кримь нального правопорушення.
2. Кожна особа мае право не говорити шчого з приводу шдозри чи обвинувачення проти не!, у будь-який момент вщмовитися вщповщати на за-питання, а також бути негайно повщомленою про щ права.
3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, якi можуть стати пщставою для пiдозри, обвинувачення у вчиненш !! близьки-ми родичами чи членами !! ам'! кримiнального правопорушення.
Стаття 69. Експерт
1. Експертом у кримшальному провадженнi е особа, яка володiе науковими, техшчними або iн-
шими спещальними знаннями, мае право ввдпо-вiдно до Закону Укра'1ни «Про судову експертизу» на проведення експертизи i якiй доручено провести дослвдження об'ектiв, явищ i процесiв, що мiстять вщомосп про обставини вчинення кримшального правопорушення, та дати висновок з питань, яю виникають пiд час кримшального про-вадження i стосуються сфери ц знань.
2. Не можуть бути експертами особи, яю перебу-вають у службовiй або шшш залежностi вiд сторiн кримшального провадження або потерпiлого.
<...>
Стаття 71. Спещалют
1. Спецiалiстом у кримшальному провадженнi е особа, яка володiе спецiальними знаннями та на-вичками застосування технiчних або шших засобiв i може надавати консультаций пiд час досудового розслiдування i судового розгляду з питань, що по-требують вiдповiдних спецiальних знань i навичок.
2. Спецiалiст може бути залучений для надання безпосередньо'1 техшчно'1 допомоги (фотографу-вання, складення схем, плашв, креслень, вiдбiр зразюв для проведення експертизи тощо) сторонами кримшального провадження тд час досудового розслщування i судом тд час судового розгляду.
3. Сторони кримiнального провадження мають право гад час судового розгляду заявляти клопо-тання про залучення спещалюта або використання його пояснень i допомоги.
4. Спецiалiст мае право:
1) ставити запитання учасникам процесуально'1 дп з дозволу сторони кримшального провадження, яка його залучила, чи суду;
2) користуватися техшчними засобами, прила-дами та спещальним обладнанням;
3) звертати увагу сторони кримшального провадження, яка його залучила, або суду на характер-ш обставини чи особливост речей i докуменпв;
<...>
Стаття 72. Вщповщальшсть спецiалiста
1. У разi неприбуття до суду без поважних причин або неповщомлення про причини неприбуття на спещалюта судом покладаються вс витрати, пов'язанi з оголошенням перерви в судовому за-свданш.
Стаття 227. Участь законного представника, педагога, психолога або лжаря у слщчих (розшуко-вих) дiях за участю малолпньо! або неповнолггньо! особи
1. При проведенш слiдчих (розшукових) дш за участю малолпньо! або неповнолггньо! особи за-безпечуеться участь законного представника, педагога або психолога, а за необхвдносп — лжаря.
2. До початку слщчо! (розшуково'1) дп законному представнику, педагогу, психологу або лжа-рю роз'яснюеться 1хне право за дозволом ставити уточнюючi запитання малолiтнiй або неповнолгг-нiй особi.
3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди штересам малолггнього або неповнолггнього свiдка, потерт-
лого, слiдчий, прокурор за клопотанням малолгг-нього або неповнолiтнього чи з власно'1 iнiцiативи мае право обмежити участь законного представника у виконанш окремих слiдчих (розшукових) дш або усунути його вщ участi у кримiнальному про-вадженш та залучити замiсть нього шшого законного представника.
Стаття 228. Пред'явлення особи для втз-нання
1. Перед тим, як пред'явити особу для втзнан-ня, слiдчий, прокурор попередньо з'ясовуе, чи може особа, яка втзнае, втзнати цю особу, опи-туе й про зовнiшнiй вигляд i прикмети цiеl особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складае протокол. Якщо особа заявляе, що вона не може назвати прикмети, за якими втзнае особу, проте може втзнати '11 за су-купшстю ознак, у протоколi зазначаеться, за су-купшстю яких саме ознак вона може втзнати особу. Забороняеться попередньо показувати особ^ яка втзнае, особу, яка повинна бути пред'явлена для втзнання, та надавати iншi ввдомосп про прикмети ще'1 особи.
<...>
5. При пред'явленнi особи для втзнання осо-бi, щодо яко'1 згiдно з цим Кодексом вжито заходiв безпеки, вiдомостi про особу, взяту тд захист, до протоколу не вносяться i зберiгаються окремо.
6. За необхщносп впiзнання може провадитися за фотозшмками, матерiалами вщеозапису з до-держанням вимог, зазначених у частинах першш i другш цiеI статтi. Проведення впiзнання за фотозшмками, матерiалами вiдеозапису виключае можливiсть у подальшому пред'явленнi особи для втзнання.
<...>
8. При пред'явленнi особи для впiзнання можуть бути залучеш спецiалiсти для фжсування впiзнання технiчними засобами, психологи, педагоги та iншi спещалюти.
9. За правилами цiеI статп може здiйснюватися пред'явлення особи для втзнання за голосом або ходою, при цьому втзнання за голосом повинно здшснюватися поза вiзуальним контактом м1ж особою, що втзнае, та особами, яю пред'явлеш для втзнання.
Стаття 230. Пред'явлення трупа для втз-нання
1. Пред'явлення трупа для втзнання здшсню-еться з додержанням вимог, передбачених части-нами першою i восьмою статп 228 цього Кодексу.
Стаття 231. Протокол пред'явлення для втз-нання
1. Про проведення пред'явлення для втзнання складаеться протокол зпдно з вимогами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа втзнала особу, рiч чи труп, або зазначаеться, за сукупшстю яких саме ознак особа втзнала особу, рiч чи труп.
2. У разi проведення пред'явлення для втзнання зпдно з правилами, перед баченими
частинами п'ятою i шостою стагп 228 цього Кодексу, у протокол^ крiм вiдомостей, перед-бачених шею статтею, обов'язково зазначаеться, що пред'явлення для втзнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред'явлена для втзнання, не бачила i не чула особи, яка втзнае, а також вказуються вс обставини i умови проведення такого пред'явлення для втзнання. У такому разi анкетш данi особи, яка втзнае, до протоколу не вносяться i не долучаються до матерiалiв досудо-вого розслiдування.
3. Якщо проводилося фжсування ходу слщчо! (розшуково!) дп технiчними засобами, до протоколу додаються фотографа осiб, речей чи трупа, що пред'являлися для втзнання, матерiали вщео-запису. У разi якщо пред'явлення для втзнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред'явили для втзнання, не бачила i не чула особи, яка втзнае, вс фотографп, матерiали вщеозапиав, за яки-ми може бути встановлена особа, яка втзнавала, зберйаються окремо вiд матерiалiв досудового розслiдування.
Стаття 233. Проникнення до житла чи шшого володшня особи
1. Нiхто не мае права проникнути до житла чи шшого володшня особи з будь-яко! метою, шакше як лише за добровшьною згодою особи, яка ними володiе, або на mдставi ухвали слвдчого судад, крiм випадкiв, установлених частиною третьою ше! статтi.
2. Пд житлом особи розумiеться будь-яке при-мiщення, яке знаходиться у постшному чи тимча-совому володшш особи, незалежно вiд його при-значення i правового статусу, та пристосоване для постшного або тимчасового проживання в ньому фiзичних оиб, а також всi складовi частини такого примщення. Не е житлом примщення, спешаль-но призначенi для утримання оаб, права яких об-меженi за законом. Пiд шшим володiнням особи розумiються транспортний зааб, земельна дшян-ка, гараж, iншi будiвлi чи примiщення побутового, службового, господарського, виробничого та ш-шого призначення тощо, якi знаходяться у володшш особи.
3. Слщчий, прокурор мае право до постановлен-ня ухвали слщчого судад увшти до житла чи iншого володшня особи лише у неввдкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей та майна чи з безпосередшм переслщуванням осiб, якi пщо-зрюються у вчиненш злочину. У такому випадку прокурор, слiдчий за погодженням iз прокурором зобов'язаний невiдкладно тсля здiйснення таких дiй звернутися з клопотанням про проведення об-шуку до слiдчого судад. Слiдчий суддя розглядае таке клопотання згiдно з вимогами статт 234 цього Кодексу, перевiряючи, крiм iншого, чи дшсно були наявнi пiдстави для проникнення до житла чи шшого володшня особи без ухвали слщчого судад. Якщо прокурор ввдмовиться погодити клопотання слщчого про обшук або слщчий суддя вiдмовить у задоволенш клопотання про обшук, встановленi
внаслвдок такого обшуку докази е недопустимими, а отримана iнформацiя пiдлягае знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Стаття 238. Огляд трупа
1. Огляд трупа слщчим, прокурором проводиться за обов'язково! участ судово-медичного експерта або лжаря, якщо вчасно неможливо за-лучити судово-медичного експерта.
2. Огляд трупа може здшснюватися одночасно з оглядом мюця подй, житла чи шшого володшня особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи шшого володшня особи.
3. Ысля огляду труп падлягае обов'язковому на-правленню для проведення судово-медично! екс-пертизи для встановлення причини смерть
4. Труп пщлягае ввд^ лише з письмового до-зволу прокурора i тiльки пiсля проведення судо-во-медично! експертизи та встановлення причини смерть
Стаття 241. Освщування особи
1. Слвдчий, прокурор здшснюе освiдування пiдозрюваного, свiдка чи потертлого для вияв-лення на !хньому тiлi слiдiв кримiнального пра-вопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрiбно проводити судово-медичну експертизу.
2. Осввдування здiйснюеться на пiдставi постанови прокурора та, за необхвдносп, за участю су-дово-медичного експерта або лжаря. Освiдування, яке супроводжуеться оголенням освiдувано! особи, здшснюеться особами тiе! ж статi, за винят-ком його проведення лжарем i за згодою особи, яка освщуеться. Слiдчий, прокурор не вправi бути присутнiм при освiдуваннi особи шшо! статi, коли це пов'язано з необхщшстю оголювати особу, що пщлягае освiдуванню.
3. Перед початком освщування особi, яка пiдля-гае освщуванню, пред'являеться постанова прокурора. Ысля цього особi пропонуеться добровшьно пройти освiдування, а в разi !! вiдмови освiдування проводиться примусово.
4. При освщуванш не допускаються дй, яю принижують честь i гiднiсть особи або небезпеч-нi для !! здоров'я. За необхiдностi здiйснюеться фжсування наявностi чи вiдсутностi на тш особи, яка пiдлягае освiдуванню, слщв кримiнального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, вiдеозапису чи шших технiчних засобiв. Зображення, демонстрацiя яких може роз-глядатись як образлива для освщувано! особи, збе-риаються в опечатаному виглядi i можуть надава-тися лише суду пад час судового розгляду.
5. Про проведення освщування складаеться протокол зпдно з вимогами цього Кодексу. Особ^ освiдування яко! проводилося примусово, нада-еться копiя протоколу освiдування...
Итак, нормативно-правовые основы, а тем самым и определенные юридические гарантии обеспечения медицинской деятельности законодательством страны — это совокупность меро-
приятий, направленных на создание правового пространства функционирования сферы здравоохранения с целью обеспечения реализации законных прав и интересов субъектами медицинских правоотношений. Юридические гарантии могут быть выражены в виде гарантий реализации (нормы права, определяющие права и свободы граждан при получении медицинской помощи, а также возможности для их реализации) и гарантий охраны (нормы права, обеспечивающие ответственность государства, должностных лиц сферы здравоохранения, медицинских работников в сфере предоставления медицинской помощи) [11, 17, 19]. Возможно разделение этих самых юридических гарантий: на нормативно-правовые (закрепленные в международных правовых договорах и в Конституции страны, в законах и подзаконных документах); институциональные (связанные с механизмами обеспечения медицинской деятельности); процессуальные (защита прав пациентов, защита прав медиков и т.д.).
Целесообразность нормативно закрепить предоставление для пациента фиксированного для каждого заболевания «минимального стандарта» информации в сочетании с особенностями каждого конкретного клинического случая является, по нашему мнению, спорным вопросом. На сегодня достаточно сложно работать с пациентами, «обладающими медицинскими знаниями», а при выдаче рекомендаций или назначений мы не всегда уверены в том, будут ли они действительно выполнены. Во многих случаях пациент попросту коллекционирует разные рекомендации врачей, самостоятельно создает свои интернет-инструкции к препаратам — они являются отличными консультантами для этой многочисленной категории больных [7].
Появление клинических протоколов, в том числе и на законодательном уровне, является хорошим инструментом для медика. Однако врачу часто нужно действовать вопреки им, учитывая индивидуальность каждого случая и имеющейся комплектации медикаментов и аппаратуры, своих умений и врачебной профессиональной интуиции [6, 7].
В условиях частной медицинской деятельности так называемый «минимальный стандарт», возможно, является более приемлемым вариантом защиты от конфликтных ситуаций. Во-первых, нагрузка на одного медика чаще всего меньше (это позволяет выделить соответствующее время), чем в условиях государственной медицинской работы, а во-вторых, руководство может быть более заинтересованным в независимой и всевозможной защите своих сотрудников, выбранных исходя из комплекса параметров, включая этико-деонто-логические. В таком случае этот «минимальный стандарт» должен отвечать некоторым общим критериям: единый для данного вида медицинского действия (процедура, вмешательство, акт констатации) образец документа, печатная форма доку-
мента с сохранением копии для каждой из сторон (пациента и лечебного учреждения).
Незаменимым документом (кроме прочих, требуемых согласно законодательству страны) в плане защиты медика от конфликтов при клинических апробациях новых препаратов или лечебно-диагностических методик является информированное согласие. Информированное согласие в медицине — это добровольное, компетентное и осознанное принятие пациентом предложенного варианта лечения или участия в каком-либо мероприятии (клиническое исследование препарата, проверка новой диагностической процедуры и т.д.), основанное на получении им объективной и всесторонней информации (возможные побочные явления или осложнения предстоящего лечения, наличие альтернативных методов и т.д.).
В работе медика главным фактором обеспечения юридических гарантий является государство с надлежащей законодательной основой и соответствующее отношение к ней со стороны всех субъектов медицинской деятельности. Важно также влияние на данные процессы и общественных организаций, фондов, частных лечебных учреждений и страховых медицинских компаний. В связи с этим становится актуальной необходимость передачи в будущем многих экспертных функций независимым профессиональным медицинским организациям [3].
Авторы подчеркивают, что все материалы от их имени (в т.ч. изложенные за пределами данной статьи) являются исключительно личным мнением и результатом собственных рассуждений, наблюдений и опыта и ни в коем случае не претендуют на то, чтобы читатели «обязательно» их разделяли. Указание места работы авторов является всего лишь справочной информацией о месте основной занятости.
Список литературы
1. Беденко Е.А., Серегин А.Ю. Юридические аспекты врачебной деятельности // Новости медицины и фармации. — 2007. — 6(210).
2. Богатырева Р.В. Пациент и медик имеют право на правовую защиту // www.ukrinform.ua — 03.04.2013.
3. Богатырева Р.В. У медика должна быть возможность официально зарабатывать, сколько он сможет — Богатырева // www.interfax.com.ua — 03.04.2013.
4. Бронова В., Сенюта И. Права медицинского работника по законодательству Украины//Новости медицины и фармации. — 2011. — 6 (357).
5. В Минздраве пожаловались, что проведению медицинской реформы мешают врачи // www.zn.ua (по материалам УНН) — 04.06.2013.
6. Васкес Абанто Х.Э. В поисках той самой правовой защиты медика // Новости медицины и фармации. — 2013. — 13 (464).
7. Васкес Абанто Х.Э. Вопросы диагностики и лечения заболеваний // Новости медицины и фармации. — 2012. — 9 (415).
8. Васкес Абанто Х.Э. Нарушение прав медиков, или Давайте все же не молчать!// Медицина неотложных состояний. — 2013. — 5(52).
9. Васкес Абанто Х.Э. Основы права в неотложной медицине // Новости медицины и фармации. — 2012. — 6 (404).
10. Васкес Абанто Х.Э. Подход к медицине с точки зрения доказательств// Новости медицины и фармации. — 2013. — 9(460).
11. Васкес Э., Кресный Д.К. Медико-социальные аспекты здоровья населения. — К.: Изд-во Европ. ун-та, 2003. — 490 с.
12. Верховна Рада Украины//www.zakon1.rada.gov.ua/laws (www.rada.gov.ua).
13. Всемирная Медицинская Ассоциация (ВМА), WMA // www.wma.net.
14. Доклад ВОЗ о состоянии здравоохранения в Европе (Резюме). Курс на благополучие, 2012.
15. Документы, резолюции ООН//www.un.org/ru.
16. Донна Гомьен, Девид Харрис, Лео Зваак. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: Право и практика: Пер. с англ. — М., 1998.
17. Крьосний Д.1., Васкес Е.К. Охорона здоров'я в Украт: лщензування та акредитащя. — К.: Вид-во бвроп. ун-ту, 2003. — 341 с.
18. Петр Фомин. Медицинская реформа не состоится без опоры на медиков//www.gazeta.zn.ua.
19. Kresny D., Vaskes E. (Ukraine, Peru). Introduccion to modern sytem of public health // Abstracts of the International Scientific and practical Conference dedicated to the 10h anniversary of Turkmenistan Neutrally and 10h anniversary of State Programme of President of Turkmenistan Saparmurat Turkmenbashy The Great «Health», 2005. — С. 274-275.
Получено 11.01.14 ■
Васкес Абанто Х.Е.
В!дд!лення нев!дкладно! медично! допомоги Оболонсыкого району м. Киева — Комунальне некомерцйне пдприемство (Центр первинно! медико-сантарно! допомоги № 2) № 3 Васкес Абанто А.Е. Нацюналыний медичний ун!верситет ¡мен! О.О. Богомольця, м. Ки!в
В!дд!лення ¡нтенсивно! терапП новонароджених Кивсыкого мського центру репродуктивно!й перинатально! медицини № 4
МЕДИЧНА Д\ЯЛЬН\СТЬ \ ЗАКОНОДАВСТВО КРА1НИ
Резюме. Суспшьство i держава вщповщальш перед су-часним i майбутшми поколшнями за рiвень здоров'я, а основою для виртення всгх цих завдань в умовах рефор-мування систем охорони здоров'я у свт е адаптоване до сучасних умов законодавство. У межах нашо1 статп ми намагаемося викликати штерес медично'1 громадськосп до питань законодавчих норм.
Необхщшсть розвитку правових знань медишв на сьогодш е незаперечною, а в цш статп акцент робиться на основних, на нашу думку, статтях Кримшального та Кримшально-процесуального кодекшв Укра'ни.
Ключовi слова: медицина, медицина i закон, права лю-дини, права лшаря, права медика, Кримшальний кодекс Укра'ни, Кримшально-процесуальний кодекс Укра'ни.
Vasquez Abanto J.E.
Emergency Department of Obolon District of Kyiv—Public Non-Profit Enterprise (Center for Primary Healthcare № 2) № 3 Vasquez Abanto A.E.
National Medical University named after O.O. Bogomolets Neonatal Intensive Care Unit of the Kyiv City Center for Reproductive and Perinatal Medicine № 4, Kyiv, Ukraine
MEDICAL CARE AND THE LAW OF THE COUNTRY
Summary. Society and the state are responsible to the contemporary and future generations for the level of health, and the basis for the solution of all these problems in terms of reforming healthcare systems in the world is adapted to modern conditions of the legislation. Within this article we are trying to attract interest of medical community to the legislative provision.
The need of developing legal knowledge of physicians today is undeniable, and this article focuses on the main, in our opinion, articles of the Penal and Criminal Procedure Codes of Ukraine.
Key words: medicine, medicine and law, human rights, the rights of doctor, the rights of medical worker, the Penal Code of Ukraine, the Criminal Procedure Code of Ukraine.
