CC BY
34
УДК 616.379-008.64 DOI: 10.22141/2224-0721.15.3.2019.172116
Пашковська Н.В.
ВДНЗ Укра'ни «Буковинський державний медичний ун1верситет», м. Черн1вц1, Украна
ж V ■ V ■ ^
Латентнии автамуннии AioöeT
у дорослих (LADA): сучасниИ погляд на проблему
For cite: Miznarodnij endokrinologicnij zumal. 2019;15(3):272-280. doi: 10.22141/2224-0721.15.3.2019.172116
Резюме. У лекцИ no^Hi сучасн в'щомосТ щодо латентного авто'мунного диабету у дорослих (LADA). Наведенi дан лтератури щодо епщем'юлогй', чинниюв i механ 'зм'в розвитку, клiнiчних особливостей цього захворювання. Видлен та охарактеризованi можлив'1 вар'анти перебгу LADA. Розкрит питання дiагнoс-тичних особливостей, диференцйно)' д1агностики та зазначен перспективи лкування. Ключовi слова: латентний авто'мунний диабет у дорослих; LADA; цукровий дабет
CD FJ Щ ® Лекщя
L- /Lecture/
International Journal of Endocrinology
Вступ
Останшм часом з'являеться все бшьше доказiв генетично! та фенотипово! гетерогенност цукрово-го дiабету (ЦД), яка виходить за меж1 двох основних класичних типiв, що вказуе на доцшьшсть перегляду класифiкацГi i розробки персонiфiкованих пщхо-дiв до дiагностики та лiкування цього захворювання [1]. Яскравим прикладом тако! гетерогенносп е латентний автоiмунний дiабет у дорослих.
Бшьше 30 роюв тому був вiдкритий незвичайний тип дiабету, який не вписувався в картину ш 1-го (ЦД1), ш 2-го типу (ЦД2). Так, КС. Groop et а1. [2] в 1986 рощ повщомили про групу хворих на ЦД2, у яких, незважаючи на наявнiсть пщвищення антитш до антигенiв острiвцевого апарату пщшлунково! за-лози, зберiгалась функц1я р-клггин. Автори назвали захворювання латентним дiабетом 1-го типу.
До цього в шших дослщженнях було показано, що майже кожен десятий пацiент з ЦД2 е серопози-тивним щодо антитш до острiвцевих антигенiв, мае незадовшьш результати лiкування пероральними п-поглiкемiзуючими препаратами i потребуе раннього призначення iнсулiну [3].
Спочатку цей рiзновид захворювання назвали дiабетом 3-го типу, але тсля детального вивчення дiйшли висновку, що бшьш коректно було б назвати його дiабетом 1,5 через наявнiсть поеднання ознак як ЦД1, так i ЦД2. На сьогоднi цей епонiм продовжуе перiодично використовуватись, але е неформальним.
Пiзнiше T. Tuomi et al. [5] i P.Z. Zimmet et al. [6], зважаючи на особливост ще! повiльно прогресую-чо! форми автоiмунного дiабету, що тривалий час не потребуе шсулшу, запропонували термш «латентний автоiмунний дiабет у дорослих» (Latent Autoimmune Diabetes in Adults — LADA).
Було з'ясовано, що частка пащенпв i3 ЦД2 та наявнютю антитш до острiвцевих антигенiв е до-сить високою. Зокрема, за результатами вiдомого дослщження UKPDS (United Kingdom Prospective Diabetes Study) [7], 12 % пащентш iз перебiгом захворювання, подiбним до ЦД2, мали позитивнi ан-титiла до антигенiв р-клггин пщшлунково! залози.
Визначення
На сьогоднi визначення LADA не е офiцiйно прийнятим i продовжуе обговорюватись. Згiдно з формулюванням, запропонованим L.C. Groop et al. [8], латентний автоiмунний дiабет у дорослих — ав-тоiмунний дiабет, що характеризуеться наявнiстю в кровi антитiл до декарбоксилази глутамшово! кис-лоти (GADA), дiагностованих у дорослих оаб вiком старше 35 роюв.
LADA вщносять до ЦД1, який розвиваеться в дорослому вшд i мае латентний перебiг [9]. Цей рiз-новид дiабету розглядаеться як гетерогенне захворювання, що характеризуеться менш iнтенсивним автоiмунним процесом i широким клiнiчним фенотипом порiвняно з класичним ЦД1 i може мати
© <Мжнародний ендокринолопчний журнал» / «Международный эндокринологический журнал» / «International Journal of Endocrinology» («Miznarodnij endokrinologicnij zurnal»), 2019 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2019
Для кореспонденцП: Пашковська Наталiя Вiкторiвна, доктор медичних наук, професор, Вищий державний навчальний заклад УкраТни «Буковинський державний медичний ушверситет», пл. Театральна, 2, м. Чершвц, 58002, УкраТна; е-mail: nvpashkovska@gmail.com
For correspondence: N.V. Pashkovska, MD, PhD, Professor, Bukovinian State Medical University, Teatralna sq., 2, Chernivtsi, 58002, Ukraine; е-mail: nvpashkovska@gmail.com
клтчш ознаки двох основних типiв дiабету. LADA часто помилково дiагностуeться як ЦД2, оскшьки, по-перше, захворювання виникае в дорослому вщ1 i, по-друге, пацiенти тривалий час не потребують шсулшотерапИ, у той час як визначення автоанти-т1л до остр1вцевих антиген1в у та^ категорïï хворих здшснюеться р1дко [10, 11].
Останшми роками науковщ вказують на дощль-н1сть запровадження альтернативних назв для цього вар1анту д1абету. Зокрема, використовуеться терм1н «повшьно прогресуючий 1нсул1нозалежний д1абет 1-го типу» (Slowly progressive insulin-dependent (type 1) diabetes mellitus — SPIDDM). З огляду на те, що не в ус1х GADA-позитивних ос1б з д1абетом дорослих з часом виникае потреба в шсулт, вид1ляють два пщтипи захворювання: NIR-SPIDDM (Non Insulin Requiring SPIDDM) — для пащенпв, як1 не потребують шсулшотерапН > 5 рок1в, та IR-SPIDDM (Insulin Requiring SPIDDM) — для ос1б, в яких 1з часом розвиваеться потреба в шсулш [12].
Однак, незважаючи на те, що пащенти 1з SPIDDM на вщмшу в1д LADA не завжди з часом потребують iнсулiнотерапïï, на думку P. Pozzilli та S. Pieralice [13], ц1 терм1ни сл1д вважати синошма-ми, оск1льки обидва вони щентиф1кують тип д1а-бету, що мае авто1мунну природу i вимагае призна-чення iнсулiнотерапïï при виникненш потреби у подальшому.
1снують повщомлення про випадки латентного авто!мунного дiабету у дiтей, у яких д!агносто-вано антитiла до остр!вщв без iнсулiновоï залеж-ност1 1з повшьним прогресуванням недостатностi р-клггин у подальшому. Такий варiант захворювання одш автори називають LADY-подiбним (Latent Autoimmune Diabetes In The Young), шш1 — LADC (Latent Autoimmune Diabetes In Children). При цьо-му зазначаеться, що, з огляду на факт зростаючоï поширеност ожиршня серед дiтей, оцiнка антитiл до остр!вщв для цiеï вiковоï категорИ буде набувати все бiльшоï важливосп [14].
Епiдемiологiя
Як показали результати епщемюлопчних до-слщжень, проведених у р!зних крашах, LADA е до-статньо поширеним р1зновидом дiабету. На користь цього може свщчити висока частота ЦД1 в оаб старше 30 роюв. Зокрема, в 1талИ захворюванiсть на ЦД1 у пащенпв в1ком в1д 30 до 49 роюв така сама, як i у пщлигав вщ 15 до 19 роюв [15].
На сьогодш вважаеться, що поширенiсть LADA перебувае в межах в1д 2 до 12 % серед вс1х випадюв дiабету у дорослого населення [13].
Особливо високою е частота LADA серед насе-лення европейських краш. Зокрема, в дослщженш UKPDS25 майже у кожного десятого з 3672 хворих на ЦД вжом вщ 25 до 65 роюв виявленi шдвищеш титри до GADA та/або антитш до автоантигенiв ост-рiвцевих клггин бiлковоï тирозинфосфатази (IA-2) [7]. При цьому серед пащенпв, у яких захворювання розпочалось у вщ вщ 25 до 34 рок1в, антитш-пози-
тивним виявився кожен третiй пащент, у той час як частота реестрацп антитiл серед тих, хто захворiв у вiцi вiд 55 до 65 роюв, становила тшьки 7 %.
За результатами аналiзу бази даних (майже 65 тис. оаб) норвезького масштабного дослщжен-ня HUNT (Nord-Trondelag Health), частка GADA-позитивних оаб серед дорослих пащенпв з дiабетом досягае 10 % [16].
Натомють у великому популяцшному досль дженнi NIRAD (Non Insulin Requiring Autoimmune Diabetes), проведеному в Ггалп, до якого було залучено 5330 пащенпв з ЦД, кшьюсть GADA та/або IA-2-позитивних оаб становила лише 5 % вщ усiх випадкiв ЦД2 [17].
Серед населення азiатських кра!н частота LADA, за результатами популяцшних дослщжень, стано-вить 5—6 % [18, 19], водночас е нижчою серед афро-американцiв, латиноамериканцiв та жителiв араб-ських регiонiв [20, 21].
Таким чином, поширенють LADA вiдрiзняеться серед населення рiзних кра!н i, вочевидь, залежить вщ етшчно! належностi, способу життя i методичних пiдходiв, яю використовували рiзнi дослiдники [13].
Мехажзми розвитку
Про складний i специфiчний механiзм розвитку LADA свщчить його виражена гетерогеннiсть за генетичними, фенотиповими та iмунологiчними ознаками.
Дослiдження генетично! природи LADA показало, що вш бшьше подiбний до автоiмунного ЦД1 (ЦД1а), але при цьому захворюванш також мають мiсце детермшанти, пов'язанi з ЦД2. Зокрема, вста-новлено, що генетична подiбнiсть до ЦД1 пов'язана з HLA, генами INS VNTR (Variable Number Tandem Repeat) i PTPN22 (Protein Tyrosine Phosphatase, Non-Receptor Type 22) [22-24].
Показано, що LADA асоцгоеться з такими генами високого ризику ЦД1, як HLA-DR3, -DR4, та алелями DQB1*0302 i dQb1*0201 HLA, водночас частота !х зменшуеться iз вiком початку захворювання i е нижчою при LADA порiвняно з ЦД1 [23, 24]. Схож1 вiдмiнностi мiж LADA i ЦД1 встановле-но для генiв PTPN22 та INS VNTR [24, 25]. Також незалежним предиктором ризику LADA визнаш CTLA-4 +49 GG- або AG-генотипи [26].
З iншого боку, гени DR2 i DQB1*0602, яю вважа-ються протективними щодо розвитку автоiмунного дiабету, частiше виявляються при LADA, нiж при ЦД1. Вочевидь саме тому, на вщмшу вщ ЦД1, для LADA характерний латентний перебк1 [27, 28].
Таким чином, особливост повшьно! автоiмун-но! деструкщ! ß-клiтин при LADA зумовленi генетично. Водночас, на вщмшу вщ ЦД1, в патогенезi LADA вщграе роль спадково детермiнована неав-тоiмунна дисфункцiя ß-клiтин. Зокрема, показано, що у пащенпв з LADA пщвищена частота геноти-пiв, пов'язаних з ЦД2, а саме асоцiацiя з CT/TT-полiморфним маркером rs7903146 гена TCF7L2 (Transcription Factor 7-Like 2) [29], що впливае
Генетичж особливост • TCF7L2 • INS VNTR Специ(^чж тригери
-о- lнсулiт GADA + > Дефщит iнсулiну
• HLA • PTPN22 Розвиток LADA
Вюцеральна жирова тканина —> Помiрне запалення lнсулiт IA-2 + Зниження секрецiï iнсулiну
Рисунок 1. Потен^йн патогенетичн механзми розвитку LADA [13, 30]
на пролiферацiю, актившсть i диференцiювання ß-клiтин. З iншого боку, з огляду на те, що для LADA характерна бшьша маса тГла, нiж при ЦД1, помГрне системне запалення, зумовлене надлишком вюце-рально! тканини, може спричиняти латентний авто-iмунний процес, що характеризуемся позитивнiстю автоантитш IA-2 iз втратою функцГ! ß-клiтин та зни-женням секрецГ! iнсулiну [13, 30] (рис. 1).
Отже, хворi з LADA можуть подiляти генетичнi ознаки як ЦД1, так i ЦД2, з чим пов'язана велика ва-рiабельнiсть швидкостi деструкцГ! ß-клiтин тдшлун-ково! залози, iнсулiнорезистентностi та автоГмуш-тету [22]. Останнш характеризуеться позитивнiстю автоантитш до острiвцевих антигенiв тдшлунково! залози. При цьому лГмфощна iнфiльтрацiя острГвщв (iнсулiт) спричиняе прогресуючу загибель ß-клггин, яка вГдбуваеться повiльнiше, нГж при ЦД1 [13, 22], на користь чого свГдчить бшьш поступове та менш суттеве зниження рiвня С-пептиду [31].
До основних iмунологiчних маркерiв ЦД вщно-сять GADA, антитГла до iнсулiну, бГлково! тирозин-фосфатази IA-2 (IA-2A) та автоантитiла iзоформи 8 (ZnT8). Водночас антита до острiвцевих клiтин, з якими пов'язують деструкцiю ß-клiтин, виявляють в основному при ЦД1, у той час як для LADA у бГль-шосп випадюв характерно пiдвищення GADA, що е маркерами шсулггу [7, 17, 32].
Таким чином, LADA притаманш патолопчш ознаки як ЦД1, так i ЦД2. Розподiл чинниюв, таких як автоiмунiтет, iнсулiнорезистентнiсть та функцiя ß-клiтин, при цих варiантах дiабету наведений на рис. 2.
Клiнiчнi i дiагностичнi особливостi
Вщповщно до рекомендацш Immunology of Diabetes Society [34], видГляють три основт критерйLADA:
— вж дебюту старше 30 роюв;
— наявнiсть принаймш одного з наступних ви-дiв антитiл — GADA, ICA, IAA, IA-2 (незалежно вiд титру, числа або епгтопно! специфiчностi);
— вщсутшсть потреби в iнсулiнi протягом перших шести мюящв машфестацп.
До додаткових дiагностичних критерив LADA вщ-носять:
— низький базальний i стимульований рiвень С-пептиду;
— поеднання LADA з шшими автоiмунними за-хворюваннями;
— присутнють HLA алелей високого ризику щодо ЦД1 [8].
Проте питання дiагностичних критерГ1в LADA залишаеться дискусшним через генетичну, фено-типову та iмунологiчну гетерогеннiсть, високу варь абельшсть швидкостi загибелi ß-клiтин та рiзнi сту-пенi резистентностi до шсулшу та автоiмунiтету [13, 35]. Можливють чггко! дiагностики LADA також об-межена через значну неоднорiднiсть захворювання внаслiдок перекриття ознак ЦД1 i ЦД2 з домшуван-ням тих чи шших симптомiв (рис. 3).
При цьому деяю випадки захворювання можуть нагадувати ЦД1 (низький шдекс маси тiла (1МТ), асоцiацiя з автоiмунними захворюваннями), у той час як iншi — мати багато спГльних ознак з ЦД2 (аб-домiнальне ожирiння, артерiальна гiпертензiя, дис-лiпiдемiя тощо).
З огляду на це на даний час немае чггких офь цiйних дiагностичних рекомендацш для LADA, а зазначеш вище критерГ! перiодично ставляться пГд сумшв.
Данi щодо ускладнень LADA малочисельш, а ре-зультати дослiджень, яю були проведенi для вивчен-ня ще! проблеми, е доволГ суперечливими.
Зокрема, за результатами одних дослГджень, частота мГкросудинних ускладнень (нефропатГ!, рети-нопатГ!) при тривалостГ LADA < 5 роив е меншою, нгж у вщповщних пацГентГв з ЦД2 [44, 45]. Це по-
Рисунок 2. Патогенетичн механзми та ix взаемозв'язок при ЦД1, ЦД2 i LADA (адаптовано з Maddaloni E., Pozzilli P. [33])
Немае ожиршня HLA DQB1 ABToiMyHiTeT Т-лiмфоцити Тератя iнсулiном
ЦД1
LADA ЦД2
BiK
Метаболiчний синдром
TCF7L2 FTO
Системне запалення
С-пептид
Рисунок 3. Вщмнносл LADA в 'щ основних типв ЦД [35]
яснюеться тим, що останнiй шзшше дiаraостуеть-ся через менш виражену клшчну симптоматику. Також е дат, що в осiб з LADA, яю хворiють понад 5 роюв, бiльший ризик розвитку та прогресування нейропати, н1ж при ЦД2 [46]. Натомють iншi до-слщники не встановили рiзницi у частотi мжросу-динних ускладнень м1ж LADA i ЦД2 [32, 47]. Також не виявлено статистично значущих вiдмiнностей щодо макросудинних ускладнень (iшемiчноI хворо-би серця, гострих порушень мозкового кровообяу, загально! смертностi та серцево-судинно! смертности [48, 49], втратою юстково! маси i ризиком пере-ломiв [50].
Як вже зазначалося, за клтчним перебiгом LADA бiльше подiбний до ЦД2, водночас iснують певш розбiжностi, серед яких основними е: початок захворювання у вiцi до 50 роюв; виражена симптоматика ЦД (полiурiя, полщипс1я, втрата маси тша); 1МТ < 25 кг/м2; наявнiсть автоiмунних захворювань у пащента або в його родинi [36].
Вщмшносп клiнiчних та генетичних особливос-тей LADA i ЦД2 наведет у табл. 1.
Порiвняно з ЦД2 у пащенпв з LADA не тшь-ки рiдше рееструеться надлишкова маса тiла та ожиршня, а й iншi складовi метаболiчного синдрому, зокрема спiввiдношення окружност тали
Таблиця 1. В'щм'нност! кл'ш'мних i генетичних особливостей LADA i ЦД2 [13]
Показник LADA ЦД2
Вк на момент дiагностування > 30 poKiB Зртий в1к (р1дше ран1ше)
^мейний анамнез дiабету Негативний або позитивний Часто позитивний
Асоцiацiя з HLA Пщвищена Пом1рно п1двищена
Початок Субклiнiчний (рщко гострий) Безсимптомний/субкл1н1чний
Частота хронiчних ускладнень на момент дiагностування Низька Висока
Ризик гострих ускладнень на момент дiагностування Низький Пом1рне зб1льшення
С-пептид на момент дiагностування Зменшений, але все ще можна виявляти Нормальний або пщвищений
Автоiмунiтет Пoмipне пiдвищення В1дсутн1й
Кетоз Рiдкo Р1дко
1нсулЫорезистентнють Пщвищена/вщсутнють змiн П1двищена
р-^тинна функцiя Знижена П1двищена або нормальна
Потреба в Ысулн Через > 6 мюяфв пiсля дiагнoстики Вщсутня або через роки тсля д1агностики
1ндекс маси тiла Нормальний (рщше надлишкова маса тiла або ожирЫня) Надлишкова маса тша або ожирЫня
Серцево-судинний ризик Пiдвищений П1двищений
Лтщний профiль Нормальний або гiпеpтpиглiцеpидемiя Часто ппертриглщеридем1я та/або г1перхолестеринем1я
та окружностi стегон, дислiпiдемiя, артерiальна гiпертензiя тощо [32]. З шшого боку, як показують результати дослщжень, LADA часто дiагностуеть-ся у пащенпв з надлишковою масою тiла або на-вiть з морбщним (1МТ > 40 кг/м2) ожирiнням [37]. При цьому прояви метаболiчного синдрому часть ше трапляються у пацiентiв з LADA, н1ж з класич-ним ЦД1 [38].
Таким чином, частота i стутнь прояву ожирш-ня, артерiальноI гшертензп, дислшщемп при LADA посщають промiжнi позицп, зокрема е вищими, нiж при ЦД 1, але нижчими, нiж при ЦД2 [39].
Основш розбiжностi мiж LADA i ЦД2 наведенi у табл. 2.
Як вже зазначалося, LADA характеризуеться великою фенотиповою неоднорiднiстю, що зумовле-но рiзними ступенями автоiмунiтету й шсулшоре-зистентность
З огляду на це деяю науковцi видiляють 2 основт nidmunu LADA:
— LADA 1 — бшьше подiбний до ЦД1, характер-нi високi титри антитш до осщвцевих антигенiв;
— LADA 2 — переважають ознаки ЦД2, низью титри антитiл.
Показано, що пащенти з високими (> 32 IU) титрами GADA (LADA 1) мають бiльше фенотипових ознак ЦД1: низью рiвнi С-пептиду, вищi показники HbA1^ низкий 1МТ, схильнiсть до кетозу, меншу поширенiсть метаболiчного синдрому та його ком-понентiв порiвняно з пацiентами з низькими титрами (< 32 IU) (LADA 2), у яких спостер^алася клшч-на картина, характерна для ЦД2 [17].
Залежнiсть фенотипу LADA вщ титру антитiл тдтверджуеться результатами дослiджень, в яких встановлено, що висою титри GADA асощюються з iнтенсивнiстю iмунноI вiдповiдi [7], бшьш низькими рiвнями C-пептиду [40] та вираженим дефщи-том шсулшу [17]. При цьому пащенти з високими титрами GADA мають генетичш детермшанти ЦД1 (полiморфiзм гена PTPN22 C1858T) [41], а з нижчими — ЦД2 (полiморфнi маркери гена TCF7L2) [42]. Також показано, що висою титри GADA асощюються з профшем бшьш тяжкого автоiмунiтету, зокрема у таких пащенпв часпше рееструеться носiйство до шших органоспецифiчних автоантитiл (тиреохдно! пероксидази, 21-гiдроксилази, тканинно! трансглу-тамiнази та парiетальних клiтин шлунка) [43].
Водночас не тшьки титр, але й рiзнi варiанти позитивностi антитiл можуть впливати на клiнiчнi особливостi хворих на LADA. 1снують докази того, що висою титри GADA асощюються з варiантом LADA, фенотипово подiбним до ЦД1, у той час як за носшства антитш до IA-2A перебк' захворювання бшьш подiбний до ЦД2 [21].
На переконання деяких авторiв, встановлення пщ-вищеного титру антитш до острiвцевих антигешв е ви-значальним в даагностищ LADA i в iдеалi разом з досль дженням С-пептиду плазми повинно здшснюватися всiм пацiентам з вперше виявленим ЦД2. Це дозволило б своечасно визначитися з правильною тактикою лжування захворювання i запобiгги розвитку усклад-нень. Водночас, зважаючи на неможливють широкого запровадження подобного скриншгу, рекомендуеться визначення антитш до GADA пащентам iз вперше ви-
Показник LADA ЦД1
Вк на момент дiагностування > 30 роюв Дитячий/пщл^ковий (piдше у дорослому вiцi)
^мейний анамнез дiабету Негативний або позитивний Негативний або позитивний
Асоцiацiя з HLA Пiдвищена Значно зростае
Початок Субкл^чний (piдкo гострий) Гострий
Наявнiсть хронiчних ускладнень на момент дiагностування Низька частота Низька частота
Ризик гострих ускладнень при дiагностицi Низький Пщвищений
С-пептид при дiагностицi Зменшений, але все ще виявляеться Не виявляеться (рщше зменшений)
Автоiмунiтет Пoмipне пiдвищення Значне пщвищення
Кетоз Рiдкo Рщко
lнсулiнорезистентнiсть Пoмipне зростання Вщсутня (piдше зростання)
р-кл^инна функцiя Знижена (-) Втрата функцп
Потреба в iнсулiнi > 6 мюя^в пiсля дiагнoстики На момент дiагнoстики
1ндекс маси тiла Нормальний (piдше надлишкова маса тiла або oжиpiння) Нормальний (або дефщит маси тiла)
Серцево-судинний ризик Пщвищений Пiдвищений
Лтщний профiль Нормальний або гiпеpтpиглiцеpидемiя Переважно нормальний
Таблиця 2. Вiдмiнностi клiнiчних та генетичних особливостей LADA i ЦД1 [13]
явленим дГабетом з високим ризиком LADA, а саме за наявносп двох або бгльше з наступних ознак: вгк < 50 роюв, 1МТ < 25 кг/м2, вираженГ симптоми гшерглже-мц в дебютГ, автоГмуннГ захворювання у пащента або у членГв його родини. Також рекомендуеться визна-чення С-пептиду з подальшим визначенням антитгл до GADA при встановленнГ його зниження особам з помГрним ризиком LADA (за наявносп одте! з вище-зазначених ознак) [51] (рис. 4).
Лкування
Загальновизнаних рекомендацГй щодо лГкування пацГентГв з LADA на сьогодш не Гснуе. Саме тому захворювання, як правило, лжують як ЦД2, що спри-яе швидкому розвитку потреби в шсулшотерапп та е особливо небезпечним для пащенпв з так званим LADA-1, у яких перебГг подГбний до ЦД1 [30, 32].
На думку S. Pieralice та P. Pozzilli [51], правильна терапевтична стратепя для пащенпв з LADA повинна бути спрямована на збереження залишково! ß-клiтинноI функцГ!, а також покращення метабо-лГчного контролю для зменшення ризику хронГчних ускладнень.
З огляду на розвиток шсулшово! недостатностГ, логГчним було б призначення пащентам з LADA
секретагопв ГнсулГну. Проте застосування препара-тГв сульфонглсечовини при цьому рГзноввдд дГабету виявилось малоефективним i призводило до по-гГршення метаболГчного контролю та поступового зниження функцГ! ß-клГтин порГвняно з хворими, якГ отримували шсулшотерашю [52, 53]. Зокрема, у 60 % пащенпв з LADA, яш отримували препара-ти сульфонГлсечовини, упродовж двох рокГв вини-кла потреба в шсулгш [54], тобто подГбна терапгя фактично прискорюе прогресування виснаження ß-клГтин i необхщшсть ранньо! ГнГцГацГ! ГнсулГну.
ОскГльки частина пащенпв з LADA мають певну стутнь резистентностГ до ГнсулГну та прояви метаболГчного синдрому, аргументованою е також те-рапГя сенситайзерами ГнсулГну, зокрема метформь ном, який покращуе периферичну дГю ГнсулГну i тим самим опосередковано захищае ß-клГтини вгд безпе-рервно! гГперстимуляцГ! його звГльнення. Водночас можливий потенцГйний ризик лактацидозу у пащ-ентГв з прогресуючою недостатнГстю ГнсулГну [55].
На сьогодш найбГльш патогенетично обГрунто-ваним i ефективним методом лГкування LADA, що дозволяе покращити метаболГчний контроль на тлГ збереження ß-клiтинноI функцГ!, вважають шсуль нотерапГю, що демонструе ефектившсть незалежно
Уперше виявлений дiабет
КлУчне визначення ризику
1. BiK < 50 роюв 2. 1МТ < 25 кг/м2 3. rcCTpi симптоми гiперглiкемiï в дебют 4. Автоiмуннi захворювання у патента 5. АвтоiмУннi захворювання в родинi пацiента
i 1 *
Високий ризик LADA (> 2 клУчних ознаки) Помiрний ризик LADA (1 клiнiчна ознака) Низький ризик LADA (вiдсутнiсть клiнiчних ознак)
1
Визначення GADA Визначення С-пептиду
1 * i 1
Негативж Позитивы Норма Зниження
t 1 У t
ЦД2 LADA ЦД2 Визначення GADA
Негативж Позитивж
1 У
ЦД2 LADA
Дiагностований дiабет
Оцшка napaMeTpiB: — BiK — клiнiчнi прояви в дебютi — 1МТ — метаболiчний синдром
1МТ > 25 кг/м2 1нщаця терапiï метформЫом
Пiдозра на LADA
i
Hi
♦
Рекомендацiï для ЦД2
Так
Визначення GADA
Негативнi
Позитивнi
Визначення С-пептиду
Знижений Biдсутнiй
i У
1нпбггори DPP-4 1нщаця iнсулiнотерапiï
Рисунок 5. Алгоритм лiкування LADA [13]
Рисунок 4. Алгоритм дiагностики LADA [51]
вщ рiвня ендогенно! секрецГ! iнсулiну та зменшуе ступiнь прояву шсулггу [30, 56].
Останнiми роками з'явились дослщження, якi продемонстрували позитивш результати застосу-вання iнкретиномодуляторiв в лГкуванш LADA.
Так, продемонстрована ефективнють iнгiбiторiв дипептидилпептидази-4 (DPP-4), зокрема ситаглш-тину, лiнглiптину та саксаглiптину [57—59]. Зазна-чаеться, що однiею з основних переваг тако! терапГ! е збереження функцй ß-клiтин i навиъ пiдвищення рГвня С-пептиду.
Також обговорюеться питання ефективностi за-стосування аналопв глюкагоноподiбного пептиду 1 (GLP-1) у лГкуванш LADA. Зокрема, P. Pozzilli et al. [60] у GADA-позитивних хворих на ЦД2 на xni за-стосування дулоглГптину встановили зменшення HbA1c на тлГ вiдновлення ß-клiтинноi функцй. Ав-тори вiдзначають безпечшсть тако! тераш! з огляду на низьку частоту епiзодiв гшоглжемй.
На сьогодш вивчаеться питання ефективностi комбшацц препаратiв ГнсулГну з шкретиномодуля-торами. Зокрема, показано, що додавання до шсу-лшотерапп препаратiв GLP-1 при LADA не тгльки ефективно покращуе показники вуглеводного об-мГну, але й дозволяе зменшити до6овГ дози ГнсулГну i, на думку дослщниюв, може уповГльнити прогре-сування автоГмунного ЦД i подовжити ремГсГю [61].
Алгоритм лГкування LADA, запропонований P. Pozzilli та S. Pieralice [13], наведений на рис. 5.
Також розглядаються можливосп Гмуномодулю-вально! терапГ! LADA в аспектГ збереження функщ-онально! активностГ ß-клГтин протягом тривалого часу. Зокрема, встановлений певний позитивний ефект вГд застосування аналогГв пептиду HSP60 (DiaPep277) та препаратГв на основГ анти-CD3-моноклональних антитГл [62, 63].
Важливим е той факт, що значна гетерогеннють LADA вимагае персошфжованого пГдходу до тераш! даного варГанту дГабету [30]. З огляду на це набувае особливо! актуальностГ вщомий принцип, проголо-шений Пппократом, що «лГкувати потрГбно не хворобу, а хворого».
Таким чином, на сьогодш накопичено чимало вГдомостей щодо мехашзмГв розвитку, клГнГчних особливостей, дГагностики та лГкування LADA, вод-ночас вГдсутнГ офГцГйнГ рекомендаций щодо ведення пацГентГв з цим рГзновидом дГабету.
БГльшГсть науковцГв наголошуе на тому, що настав час для нового визначення LADA [10, 13, 33, 64]. На думку T. Koufakis et al. [10], завдання майбутшх дослщжень у цш галузГ полягае у розробцГ нових мар-керГв, здатних ефективно щентифжувати рГзнГ клас-тери дГабету, забезпечуючи рацГональний вибГр для шдивщуалГзованих методГв лГкування, якГ спрямова-нГ на унжальш механГзми порушення обмГну речовин у кожного пащента, що, можливо, стане шдГрунтям до створення ново! системи класифжацй дГабету.
Конфлiкт штереав. Автор заявляе про вГдсутнГсть конфлжту ГнтересГв при пщготоввд дано! статп.
References
1. Ahlqvist E, Storm P, Karajamaki A, et al. Novel subgroups of adult-onset diabetes and their association with outcomes: a data-driven cluster analysis of six variables. Lancet Diabetes Endocrinol. 2018;6(5):361-369. DOI: 10.1016/S2213-8587(18)30051-2.
2. Groop LC, Bottazzo GF, Doniach D. Islet cell antibodies identify latent type I diabetes in patients aged 35-75 years at diagnosis. Diabetes. 1986Feb;35(2):237-41. doi: 10.2337/diab.35.2.237.
3. Irvine WJ, McCallum CJ, Gray RS, Duncan LJ. Clinical and pathogenic .significance of pancreatic-islet-cell antibodies in diabetics treated with oral hypoglycaemic agents. Lancet. 1977 May 14;1(8020):1025-7. doi: 10.1016/s0140-6736(77)91258-2.
4. Juneja R, Palmer JP. Type 1 1/2 diabetes: myth or reality? Autoimmunity. 1999;29(1):65-83.
5. Tuomi T, Groop LC, Zimmet PZ, Rowley MJ, Knowles W, Mackay IR. Antibodies to glutamic acid decarboxylase reveal latent autoimmune diabetes mellitus in adults with a non-insulin-dependent onset of disease. Diabetes. 1993 Feb;42(2):359-62. doi: 10.2337/ diab.42.2.359.
6. Zimmet PZ, Tuomi T, Mackay IR, et al. Latent autoimmune diabetes mellitus in adults (LADA): the role of antibodies to glutamic acid decarboxylase in diagnosis and prediction of insulin dependency. DiabetMed. 1994Apr;11(3):299-303.
7. Turner R, Stratton I, Horton V, et al. UKPDS 25: autoanti-bodies to islet-cell cytoplasm and glutamic acid decarboxylase for prediction of insulin requirement in type 2 diabetes. Lancet. 1997 Nov 1;350(9087):1288-93. doi: 10.1016/s0140-6736(97)03062-6.
8. Groop L, Lundgren V, Lyssenko V, et al. GADA positivity in relatives of type 2 diabetes or LADA. Diabetes. 2005;54(Suppl 2):160.
9. Punthakee Z, Goldenberg R, Katz P. Definition, Classification and Diagnosis of Diabetes, Prediabetes and Metabolic Syndrome. Can J Diabetes. 2018 Apr;42 Suppl 1:S10-S15. doi: 10.1016/j. jcjd.2017.10.003.
10. Koufakis T, Karras SN, Zebekakis P, Kotsa K. Results of the First Genome-Wide Association Study of Latent Autoimmune Diabetes in Adults further highlight the need for a novel diabetes classification system. Ann Transl Med. 2018 Dec;6(Suppl 2):S102. doi: 10.21037/atm.2018.11.40.
11. Appel SJ, Wadas TM, Rosenthal RS, Ovalle F. Latent autoimmune diabetes of adulthood (LADA): an often misdiagnosed type of diabetes mellitus. J Am Acad Nurse Pract. 2009 Mar;21(3):156-9. doi: 10.1111/j.1745-7599.2009.00399.x.
12. Yasui J, Kawasaki E, Tanaka S, et al. Clinical and Genetic Characteristics of Non-Insulin-Requiring Glutamic Acid Decarbox-ylase (GAD) Autoantibody-Positive Diabetes: A Nationwide Survey in Japan. PLoS One. 2016 May 13;11(5):e0155643. doi: 10.1371/ journal.pone.0155643.
13. Pozzilli P, Pieralice S. Latent Autoimmune Diabetes in Adults: Current Status and New Horizons. Endocrinol Metab (Seoul). 2018 Jun;33(2):147-159. doi: 10.3803/EnM.2018.33.2.147.
14. Stenstrom G, Gottsater A, Bakhtadze E, Berger B, Sundkvist G. Latent autoimmune diabetes in adults: definition, prevalence, beta-cell function, and treatment. Diabetes. 2005 Dec;54 Suppl 2:S68-72. doi: 10.2337/diabetes.54.suppl_2.s68.
15. Bruno G, Runzo C, Cavallo-Perin P, et al. Incidence of type 1 and type 2 diabetes in adults aged 30-49 years: the population-based registry in the province of Turin, Italy. Diabetes Care. 2005 Nov;28(11):2613-9. doi: 10.2337/diacare.28.11.2613.
16. Radtke MA, Midthjell K, Nilsen TI, Grill V. Heterogeneity of
patients with latent autoimmune diabetes in adults: linkage to autoimmunity is apparent only in those with perceived need for insulin treatment: results from the Nord-Trondelag Health (HUNT) study. Diabetes Care. 2009Feb;32(2):245-50. doi: 10.2337/dc08-1468.
17. Buzzetti R, Di Pietro S, Giaccari A, et al. High titer of autoantibodies to GAD identifies a specific phenotype of adult-onset autoimmune diabetes. Diabetes Care. 2007 Apr;30(4):932-8. doi: 10.2337/dc06-1696.
18. Roh MO, Jung CH, Kim BY, Mok JO, Kim CH. The prevalence and characteristics of latent autoimmune diabetes in adults (LADA) and its relation with chronic complications in a clinical department of a university hospital in Korea. Acta Diabetol. 2013 Apr;50(2):129-34. doi: 10.1007/s00592-010-0228-y.
19. Yang Z, Wang K, Li T, et al. Childhood diabetes in China: Enormous variation by place and ethnic group. Diabetes Care. 1998 Apr;21(4):525-9. doi: 10.2337/diacare.21.4.525.
20. Barinas-Mitchell E, Pietropaolo S, Zhang YJ, et al. Islet cell autoimmunity in a triethnic adult population of the Third National Health and Nutrition Examination Survey. Diabetes. 2004 May;53(5):1293-302. doi: 10.2337/diabetes.53.5.1293.
21. Maddaloni E, Lessan N, Al Tikriti A, Buzzetti R, Pozzilli P, Barakat MT. Latent Autoimmune Diabetes in Adults in the United Arab Emirates: Clinical Features and Factors Related to Insulin-Requirement. PLoS One. 2015 Aug 7;10(8):e0131837. doi: 10.1371/ journal.pone.0131837.
22. Cervin C, Lyssenko V, Bakhtadze E, et al. Genetic similarities between latent autoimmune diabetes in adults, type 1 diabetes, andtype 2 diabetes. Diabetes. 2008May;57(5):1433-7. doi: 10.2337/ db07-0299.
23. Tikhonova TM. Substantiation for Approaches to Treatment of Latent Autoimmune Diabetes in Adults. Miznarodnij endokrinologicnijzurnal. 2014;(63):28-32. (in Ukrainian).
24. Andersen MK, Lundgren V, Turunen JA, et al. Latent autoimmune diabetes in adults differs genetically from classical type 1 diabetes diagnosed after the age of 35 years. Diabetes Care. 2010 Sep;33(9):2062-4. doi: 10.2337/dc09-2188.
25. Haller K, Kisand K, Pisarev H, et al. Insulin gene VNTR, CTLA-4 +49A/G and HLA-DQB1 alleles distinguish latent autoimmune diabetes in adults from type 1 diabetes and from type 2 diabetes group. Tissue Antigens. 2007 Feb;69(2):121-7. doi: 10.1111/j.1399-0039.2006.00745.x.
26. Cosentino A, Gambelunghe G, Tortoioli C, Falorni A. CTLA-4 gene polymorphism contributes to the genetic ri.sk for latent autoimmune diabetes in adults. Ann N Y Acad Sci. 2002 Apr;958:337-40. doi: 10.1111/j.1749-6632.2002.tb03000.x.
27. VatayA, Rajczy K, Pozsonyi E, et al. Differences in the genetic background of latent autoimmune diabetes in adults (LADA) and type 1 diabetes mellitus. Immunol Lett. 2002 Nov 1;84(2):109-115.
28. S'emschikov VS, Hamnueva LYu, Byikova NM. Latent autoimmune diabetes in adults. Sibirskiy meditsinskiy zhurnal. 2014;2:16-20. (in Russian).
29. Hjort R, Ahlqvist E, Carlsson PO, et al. Overweight, obesity and the risk of LADA: results from a Swedish case-control study and the Norwegian HUNT Study. Diabetologia. 2018 Jun;61(6): 13331343. doi: 10.1007/s00125-018-4596-0.
30. Buzzetti R, Zampetti S, Maddaloni E. Adult-onset autoimmune diabetes: current knowledge and implications for management. Nat Rev Endocrinol. 2017 Nov;13(11):674-686. doi: 10.1038/nren-do.2017.99.
31. Hernandez M, Mollo A, Marsal JR, et al. Insulin secretion in
patients with latent autoimmune diabetes (LADA): half way between type 1 and type 2 diabetes: action LADA 9. BMC Endocr Disord. 2015 Jan 9;15:1. doi: 10.1186/1472-6823-15-1.
32. Hawa MI, Kolb H, Schloot N, et al. Adult-onset autoimmune diabetes in Europe is prevalent with a broad clinical phenotype: Action LADA 7. Diabetes Care. 2013 Apr;36(4):908-13. doi: 10.2337/ dc12-0931.
33. Maddaloni E, Pozzilli P. Getting it right for people with LADA. Diabetes Voice. 2014;59:31-32.
34. Fourlanos S, Dotta F, Greenbaum CJ, et al. Latent autoimmune diabetes in adults (LADA) should be less latent. Diabetologia. 2005Nov;48(11):2206-12. doi: 10.1007/s00125-005-1960-7.
35. Leslie RD, Palmer J, Schloot NC, Lernmark A. Diabetes at the crossroads: relevance of disease classification to pathophysiology and treatment. Diabetologia. 2016 Jan;59(1): 13-20. doi: 10.1007/ s00125-015-3789-z.
36. Fourlanos S, Perry C, Stein MS, Stankovich J, Harrison LC, Colman PG. A clinical screening tool identifies autoimmune diabetes in adults. Diabetes Care. 2006 May;29(5):970-5. doi: 10.2337/ diacare.295970.
37. Pilla SJ, Balasubramanyam A, Knowler WC, et al. Islet autoantibody positivity in overweight and obese adults with type 2 diabetes. Autoimmunity. 2018 Dec;51(8):408-416. doi: 10.1080/08916934.2018.1547711.
38. Tuomi T, Carlsson A, Li H, et al. Clinical and genetic characteristics of type 2 diabetes with and without GAD antibodies. Diabetes. 1999 Jan;48(1):150-7. doi: 10.2337/diabetes.48.1.150.
39. Mollo A, Hernandez M, Marsal JR, et al. Latent autoimmune diabetes in adults is perched between type 1 and type 2: evidence from adults in one region of Spain. Diabetes Metab Res Rev. 2013 Sep;29(6):446-51. doi: 10.1002/dmrr.2411.
40. Genovese S, Bazzigaluppi E, Goncalves D, et al. Clinical phenotype and beta-cell autoimmunity in Italian patients with adult-onset diabetes. Eur J Endocrinol. 2006 Mar; 154(3):441-7. doi: 10.1530/eje.1.02115.
41. Petrone A, Suraci C, Capizzi M, et al. The protein tyrosine phosphatase nonreceptor 22 (PTPN22) is associated with high GAD antibody titer in Latent autoimmune diabetes in adults: Non Insulin Requiring Autoimmune Diabetes (NIRAD) Study 3. Diabetes Care. 2008Mar;31(3):534-8. doi: 10.2337/dc07-1457.
42. Zampetti S, Spoletini M, Petrone A, et al. Association of TCF7L2 gene variants with low GAD autoantibody titre in LADA subjects (NIRAD Study 5). Diabet Med. 2010 Jun;27(6):701-4. doi: 10.1111/j.1464-5491.2010.02997.x.
43. Zampetti S, Capizzi M, Spoletini M, et al. GADA titer-related risk for organ-specific autoimmunity in LADA subjects subdivided according to gender (NIRAD study 6). J Clin Endocrinol Metab. 2012 0ct;97(10):3759-65. doi: 10.1210/jc.2012-2037.
44. Myhill P, Davis WA, Bruce DG, Mackay IR, Zimmet P, Davis TM. Chronic complications and mortality in community-based patients with latent autoimmune diabetes in adults: the Fre-mantle Diabetes Study. Diabet Med. 2008 0ct;25(10):1245-50. doi: 10.1111/j.1464-5491.2008.02562.x.
45. Lu J, Hou X, Zhang L, et al. Associations between clinical characteristics and chronic complications in latent autoimmune diabetes in adults and type 2 diabetes. Diabetes Metab Res Rev. 2015 May;31(4):411-20. doi: 10.1002/dmrr.2626.
46. Alam U, Jeziorska M, Petropoulos IN, et al. Latent autoimmune diabetes of adulthood (LADA) is associated with small fibre neuropathy. Diabet Med. 2018 Dec 21. doi: 10.1111/dme.13888.
47. Arikan E, Sabuncu T, Ozer EM, Hatemi H. The clinical characteristics of latent autoimmune diabetes in adults and its relation with chronic complications in metabolically poor controlled Turkish patients with type 2 diabetes mellitus. J Diabetes Complications. 2005 Sep-Oct;19(5):254-8. doi: 10.1016/j.jdiacomp.2005.02.004.
48. Myhill P, Davis WA, Bruce DG, Mackay IR, Zimmet P, Davis TM. Chronic complications and mortality in community-based patients with latent autoimmune diabetes in adults: the Fre-mantle Diabetes Study. Diabet Med. 2008 0ct;25(10):1245-50. doi: 10.1111/j.1464-5491.2008.02562.x.
49. Olsson L, Grill V, Midthjell K, Ahlbom A, Andersson T, Carlsson S. Mortality in adult-onset autoimmune diabetes is associated with poor glycemic control: results from the HUNT Study. Diabetes Care. 2013 Dec;36(12):3971-8. doi: 10.2337/dc13-0564.
50. Napoli N, Chandran M, Pierroz DD, et al. Mechanisms of diabetes mellitus-induced bone fragility. Nat Rev Endocrinol. 2017 Apr;13(4):208-219. doi: 10.1038/nrendo.2016.153.
51. Pieralice S, Pozzilli P. Latent Autoimmune Diabetes in Adults: A Review on Clinical Implications and Management. Diabe-tesMetab J. 2018 Dec;42(6):451-464. doi: 10.4093/dmj.2018.0190.
52. Kobayashi T, Nakanishi K, Murase T, Kosaka K. Small doses of subcutaneous insulin as a strategy for preventing slowly progressive beta-cell failure in islet cell antibody-positive patients with clinical features of NIDDM. Diabetes. 1996 May;45(5):622-6. doi: 10.2337/diab.45.5.622.
53. Maruyama T, Tanaka S, Shimada A, et al. Insulin intervention in slowly progressive insulin-dependent (type 1) diabetes melli-tus. J Clin Endocrinol Metab. 2008 Jun;93(6):2115-21. doi: 10.1210/ jc.2007-2267.
54. Davis TM, Wright AD, Mehta ZM, et al. Islet autoantibod-ies in clinically diagnosed type 2 diabetes: Prevalence and relationship with metabolic control (UKPDS 70). Diabetologia. 2005 Apr;48(4):695-702. doi: 10.1007/s00125-005-1690-x.
55. Cernea S, Buzzetti R, Pozzilli P. Beta-cell protection and therapy for latent autoimmune diabetes in adults. Diabetes Care. 2009Nov;32 Suppl 2:S246-52. doi: 10.2337/dc09-S317.
56. Jansen A, Rosmalen JG, Homo-Delarche F, Dardenne M, Drexhage HA. Effect of prophylactic insulin treatment on the num-
ber of ER-MP23+ macrophages in the pancreas of NOD mice. Is the prevention of diabetes based on beta-cell rest? J Autoimmun. 1996 Jun;9(3):341-8. doi: 10.1006/jaut.1996.0046.
57. Ellis SL, Moser EG, Snell-Bergeon JK, Rodionova AS, Ha-zenfield RM, Garg SK. Effect of sitagliptin on glucose control in adult patients with type 1 diabetes: a pilot, double-blind, randomized crossover trial. Diabet Med. 2011 Oct; 28(10): 1176-81. doi: 10.1111/j.1464-5491.2011.03331.x.
58. Johansen OE, Boehm B, Grill V, et al. C-peptide levels in latent autoimmune diabetes in adults treated with linagliptin versus glimepiride: exploratory results from a 2-year double-blind, randomized controlled study. Diabetes Care. 2014;37(1):e11-2. doi: 10.2337/dc13-1523.
59. Buzzetti R, Pozzilli P, Frederich R, Iqbal N4, Hirshberg B5. Saxagliptin improves glycaemic control and C-peptide secretion in latent autoimmune diabetes in adults (LADA). Diabetes Metab Res Rev. 2016Mar;32(3):289-96. doi: 10.1002/dmrr.2717.
60. Pozzilli P, Leslie RD, Peters AL, et al. Dulaglutide treatment results in effective glycaemic control in latent autoimmune diabetes in adults (LADA): A post-hoc analysis of the AWARD-2, -4 and -5 Trials. Diabetes Obes Metab. 2018 Jun;20(6):1490-1498. doi: 10.1111/ dom.13237.
61. Silko YV, Nikonova TV, Shestakova MV. Incretins role in Latent autoimmune diabetes of adults pathogenesis, the possibility of therapy with combination of glucagon-like peptide-1 agonist (GLP-1) and insulin. Obesity and metabolism. 2016;13(2) :3-6. doi: 10.14341/ OMET201623-6.
62. Pozzilli P, Guglielmi C. Immunomodulation for the prevention of SPIDDM and LADA. Ann N Y Acad Sci. 2006 Oct;1079:90-8. doi: 10.1196/annals.1375.012.
63. Chatenoud L, Bluestone J. CD3-specific antibodies: a portal to the treatment of autoimmunity. Nat Rev Immunol. 2007 Aug;7(8):622-32. doi: 10.1038/nri2134.
64. Redondo MJ. LADA: time for a new definition. Diabetes. 2013 Feb;62(2):339-40. doi: 10.2337/db12-1171.
OTpuMaHO 27.03.2019 ■
Пашковская Н.В.
ВГУЗ Украины «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы, Украина
Латентный аутоиммунный диабет у взрослых (LADA): современный взгляд на проблему
Резюме. В лекции представлены современные сведения о латентном аутоиммунном диабете у взрослых (LADA). Приведены данные литературы относительно эпидемиологии, факторов и механизмов развития, клинических особенностей этого заболевания. Выделены и охаракте-
ризованы возможные варианты течения LADA. Раскрыты вопросы диагностических особенностей, дифференциальной диагностики и обозначены перспективы лечения. Ключевые слова: латентный аутоиммунный диабет у взрослых; LADA; сахарный диабет
N.V. Pashkovska
Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine
Latent autoimmune diabetes in adults: a modern look at the problem
Abstract. The lecture provides modern information on latent autoimmune diabetes in adults. Data of literature on the epidemiology, factors and mechanisms of development, clinical features of this disease are presented. The possible variants of latent autoimmune diabetes in adults course are
identified and characterized. The questions of diagnostic features, differential diagnosis and the prospects of treatment are outlined.
Keywords: latent autoimmune diabetes in adults; diabetes mellitus
