CC BY
54
Добавляет ценность диагнозу
УДК 616.379-008.64:615.252.349
ЭКСПЕРТ В ЛАБОРАТОРНОЙ ДИАГНОСТИКЕ
ГЛОБА е.В., ЗЕЛНСЬКА Н.Б.
Укранський науково-практичний центр ендокринно!xipypnï, трансплантат'Ï ендокринних органв i тканин МОЗ Укра!ни, м. Ки'/в
ВИКОРИСТАННЯ АВТОАНТИПЛ ДЛЯ ДИФЕРЕНЦМНОТ ^АГНОСТИКИ РiЗНИХ ТИ^В ЦУКРОВОГО ДiАБЕТУ (ОГЛЯД ЛПЕРАТУРИ)
Резюме. Стаття присвячена визначенню специф1чнихавтоантитлдлядиференцйно! диагностики цукро-вого д 'шбету. Надана характеристика вид1в цих автоантитл та методов д1агностики для '¡х визначення. Ключовi слова: автоантитЛа, цукровий дабет, д1агностика.
До останнього часу практично вс випадки маш-фестаци цукрового дiабету (ЦД) у дггей зi специфiчни-ми симптомами за наявност гiперглiкемii, зниженого рiвня С-пептиду зараховували до 1-го типу з подаль-шим призначенням iнсулiнотерапii. Але наразi вщо-мо, що далеко не вс випадки ЦД можна вiднести до автоiмунного ЦД. З розвитком молекулярноi' генетики з'явилася реальна можливють вивчення генетичних мутацiй у хворих на ЦД, що дозволяе в деяких випадках вiдмовитись вщ iнсулiнотерапii i призначати перораль-ш цукрознижуючi препарати зi значним покращенням перебiгу захворювання. Йдеться, зокрема, про моно-генний ЦД, а саме неонатальний ЦД та MODY ^абет дорослого типу в молодих).
За даними рiзних авторiв, частота моногенного ЦД становить 1—10 % [1, 2], а отже, можна прогнозувати, що в Укршш кшьюсть дггей iз моногенним ЦД може становити 100—800 ошб, яким наразi може бути вста-новлено неправильний дiагноз i яй можуть необГрун-товано отримувати лiкування iнсулiном.
Генетичне тестування моногенного дiабету коштуе занадто дорого, щоб його рекомендувати для проведен-ня всiм хворим на ЦД 1-го або 2-го типу [3], але осиль-ки в пащенпв iз неонатальним дiабетом унаслiдок му-тацiй у К-АТФ-залежних каналах Р-клгган, а також у хворих на MODY з мутацiями HNF1A або HNF4A iснуе надзвичайно висока чутливють до лiкування препаратами сульфонтсечовини, таке тестування цiлком об-Грунтоване. У разi пiдтвердження генетично! природи цих варiантiв ЦД рекомендовано зупинити шсулшо-терапiю i призначити препарати сульфонтсечовини, застосування яких значно полшшуе глiкемiчний конт-
роль у пащентав [4—6]. Таким чином, дуже важливо встановити когорти пацiентiв, яким мае проводитися генетичний скриншг, на mдставi клiнiчних i лабора-торних критерй'в.
Визначення пацiентiв, якi пiдлягають гене-тичному скринiнгу, мае Грунтуватися на вивченш анамнезу (особливо сiмейного у хворих i3 MODY), проведеннi клМчного огляду й лабораторних до-слщжень (у т.ч. визначення автоантитiл (острiв-цево-клiтинних цитоплазматичних автоантитiл (ICA), автоантитш до тирозинфосфатази (IA-2), до глутаматдекарбоксилази (GAD), шсулшу (IAA) тощо), визначення рiвня С-пептиду i глiкованого гемоглобшу). Вищевказанi специфiчнi антитiла е основним диференцшним критерiем мiж автоiмун-ним ЦД i моногенним (у т.ч. MODY). Саме тому для формування когорти пащенпв, як шдлягають генетичному скриншгу, слiд рекомендувати визначення антитш всiм пацiентам з уперше виявленим ЦД, включаючи дiтей з машфестащею ЦД вiком до 9 мюящв, особливо у вiцi вщ 6 до 9 мiс.
Наявшсть специфiчних автоантитiл е основною диференцшно^агностичною ознакою ЦД 1-го типу. ïх також використовують для прогнозування ЦД 1-го типу в осiб, яы мають високий ризик захворювання, з метою раннього виявлення його доклМчного перь оду. Наразi багато дослщжень присвячено вивченню ролi автоантитiл у формуванш автоiмунного проце-су при ЦД 1-го типу. Йдеться, зокрема, про таы ба-
© Глоба е.В., Зелнська Н.Б., 2014 © «Мжнародний ен,докрииолог1чиий журнал», 2014 © Заславський О.Ю., 2014
raTO^HTpoBi дослщження, як DAISY, BABYDIAB, DIPP, TEDDY та iH. [7—11]. Вважають, що цi антитiла з'являються за 7 та бтьше poKiB до машфестацй за-хворювання та ix виявляють у дебютi ЦД 1-го типу з частотою вщ 50 до 90 % на вщмшу вщ 1 % серед oсiб загальнoi популяцп [12]. Пiсля руйнування ß-клгган та елiмiнацii автoантигенiв з оргашзму зникають та-кож специфiчнi антитта.
За результатами дoслiдження BABYDIAB, дти з ма-нiфестацieю ЦД до 10 роив мали пеpшi ознаки авто-iMyHHoro процесу вже у вщ близько двох poкiв. У pазi виявлення антитiл у цьому вщ ризик розвитку ЦД 1-го типу до пубертату становить 50 % [11]. Загалом у дггей тсля двох ротв IAA трапляються piдше, нiж GAD, по-еднання ктькох видiв антитiл зустpiчаeться нечасто, а розвиток ЦД 1-го типу не вщбуваеться с^мко [13]. Прогресування ЦД 1-го типу з позитивними антитта-ми е значно швидшим у дiтей вiкoм до одного року по-piвнянo з патентами 2—5 poкiв.
У pазi виявлення антитт у дiтей найменшого вшу слщ пам'ятати, що у них можливий трансфер мате-ринських антитт через плаценту, а отже, до 18 мюящв особливо важливим стае питання щодо ix походження: чи це de novo утвореш антитта в opганiзмi дитини, чи антитта е материнськими [14].
ЦД 1-го типу асоцшють iз генами головного комплексу пстосумюносл HLA, у дтянщ DR3-DQ2 i DR4-DQ8 [15-16]. GAD найчастше зустpiчаються в пащ-eнтiв iз HLA DR3-DQ2, у той час як IAA та IA-2A — у пащентав iз HLA DR4-DQ8. Пацieнти без вищезазна-чених гаплoтипiв часто мають негативнi антитiла.
Прогнозування ризику розвитку ЦД 1-го типу тюно пов'язане з ктьыстю i поеднанням piзниx видiв авто-антитiл. Про ймoвipнiсть вищо'1' частоти виникнення i бтьш швидкого прогресування захворювання свiдчить наявшсть двох або бiльше видiв автоантитт, нiж лише одного виду (рис. 1), а також виявлення антитт у ви-соких титрах.
У 90 % poдичiв хворих на ЦД 1-го типу першого ступеня спорщненосп, ят мали антитiла до IA-2, GAD або шсулшу, дiабет розвивався протягом дектькох ро-
Таблиця 1. Специф1чн1 маркери L Д 1-го типу [23]
Назва антитт Антиген Чутливiсть, % Характеристика
ICA Острiвцевi кл^ини 60-90 Антитта до безлiчi антигеыв острiвцевих клiтин
IAA lнсулiн 49-92 Бiльш висока чутливють у дiтей
GAD Глутаматдекарбоксилаза 65-75 Бiльш висока чутливють у дорослих
ZnT8 ZnT8 65-75 Zn-канал в острiвцях Лангерганса
IA-2A ICA512/IA-2 74 Тирозинфосфатаза
IA-2ß IA-2ß/Phogrin 61 Тирозинфосфатаза
CH Carboxypeptidase H 10 Рiдко зустрiчаеться
GLIMA38 GLIMA38 19 Амфiфiльний мембранний глiкопротеïн
GM2-1 GM2-1 Вивчаеться Ганглiозид
ICA69 ICA69 Вивчаеться Мало вивчений
ICA12 ICA12 < 20 Мало вивчений
Рисунок 1. Манфестац1я ЦД 1-го типу (роки) у родичв пац1ент1в з Цд 1-го типу залежно вд кЛькост поеднань р1зних вид'/в антитЛ [17] (1 Ab — наявний один вид антитЛ; 2 Abs — 2 види антитЛ; 3 Abs — 3 види антитЛ)
кгв тсля виявлення антитт [18]. У дггей i3 генетичною схильнгстю до ЦД 1-го типу, якг мають 2 види антитт та бгльше, у понад 50 % випадкгв ЦД 1-го типу розви-ваеться протягом 10 роив [13, 19—20].
За даними лггератури, частота виявлення автоантитт у хворих гз класичним ЦД 1-го типу становить: ICA — 60-90 %, IAA — 16-69 %, GAD — 22-81 %, IA2 — 60-70 % [21, 22].
Автоантита до ос^вцевих клггин
Вперше цей вид антитт було описано в 1974 р. [24]. Саме ïx вгдкриття пов'язують гз датою встановлення автогмунного генезу ЦД 1-го типу.
Найбгльш специфгчним вважають визначення антитт до остргвцевих клгтин (ICA). ïx виявляють у 5-8 % родичгв першого ступеня спорщненостг [25]. Цг особи становлять групу пгдвищеного ризику розвитку ЦД 1-го типу. Появу ICA рееструють бгльше нгж за 10 рокгв до машфестацй' захворювання. Це до-зволяе використовувати визначення цих антитгл для прогнозування ЦД 1-го типу, г чим вищий ix титр, тим бгльша вгроггднгсть його розвитку. У рядг дослг-джень було показано, що в ICA-позитивних близь-
ких родичiв хворих на дiабет згодом розвиваеться ЦД 1-го типу [25].
Одноразовий скриншг може спрогнозувати розви-ток ЦД 1-го типу менше н1ж у 20 % шмейних випадтв хвороби, що пов'язано з персистуючим характером ав-тоiмуиного процесу на доклшчнш стадй' захворювання. Для бтьшо!' iнформативностi потрiбен тривалий мош-торинг осiб, яких зараховують до групи високого ризику.
Дослiдження показали, що ICA визначають у 60— 90 % хворих з уперше виявленим ЦД 1-го типу порiв-няно з загальною популяцiею ошб без дiабету, у яких ICA виявляють лише в 0,1—0,5 % випадыв [25].
У першi мюящ манiфестацiï захворювання ICA виявляють у 70—90 % ошб, через 1—2 роки — тльки у 20 %, а через 15—20 роив ix можна виявити лише у 5 % хворих.
Спрогнозувати ризик виникнення ЦД 1-го типу i шдтвердити його дiагноз дозволяють також iншi анти-тiла, зокрема IA2, IAA та GAD.
Антилла до глутаматдекарбоксилази
Антитiлa до глутаматдекарбоксилази (GAD65 i GAD67) — ферменту, що мютиться в ß-клiтинax, GADергiчниx нейронах i деяких iншиx тканинах люди-ни, виявляють у 80—90 % хворих з уперше виявленим ЦД 1-го типу. GAD бере участь у регуляцй' стимульова-но1 глюкозою секрецй' iнсулiну, з шшого боку, цей фермент кaтaлiзуе синтез y-aмiномaсляноï кислоти.
Антитiлa до GAD65 е шформативним маркером для тентифшацй' предiaбету, а також для виявлення ошб з високим ризиком розвитку ЦД 1-го типу. 1снуе думка, що антитта до GAD можуть виявлятися в кровi лю-дини за 7 рокiв до початку клМчних проявiв хвороби. За рiзними даними, GAD виявляють в 1—2 % здорових ошб, а чинниками, що пов'язаш з пдвищеними ан-титiлaми до GAD, е бтьш низька маса тiлa при наро-дженнi та нещодавно перенесена екзема [26].
У щлому вважають, що ICA — бiльш чутливий маркер, шж aнтитiлa до GAD, особливо в дггей молодшо-го вiку i в ошб чоловiчоï стaтi. З iншого боку, останш дослiдження свiдчaть, що найбтьш iнформaтивними в дiaгностицi пiзнього aвтоiмунного дiaбету дорослих (LADA) е саме автоантитта до GAD [27].
Антилла до тирозинфосфатази (IA2)
Антитта до тирозинфосфатази (IA2) також мають високу прогностичну щншсть для ЦД 1-го типу, що не поступаеться ICA.
Тирозинфосфатаза — автоантиген ос^вцевих кль тин, локaлiзовaний в щiльниx гранулах панкреатичних ß-клп'ин. IA-2A (також вщомий як ICA 512 — антиген осщвщв пiдшлунковоï залози) та IA-2ß (фогрiн, гомолог фосфатази в гранулах шсулшоми або шсулшо-ма-асоцшований протеш-2) на даний час е основними маркерними антигенами для ЦД 1-го типу, осктьки антитта до них обох з'являються до ктшчно1 машфес-тацй' захворювання [28]. IA-2 та ICA 512 експресують-ся в нейроендокринних клгганах, включаючи ß-, a- i y-клiтини острiвцiв пишлунково!' залози, клiтинax ri-пофiзa i мозково!' речовини надниркових залоз.
За деякими даними, IA-2 разом з IAA зустрГчають-ся частiше у дггей, шж у дорослих пашенпв, та вказу-ють на агресивну деструкцiю ß-клiтин [18]. Появу IA-2 пов'язують з бiльшим ризиком розвитку ЦД 1-го типу, шж наявшсть антитiл до GAD чи шсулшу [29]. Також ризик розвитку ЦД 1-го типу вищий у пашентав з анти-тiлами IA-2A та IA-2ß, нiж у IA-2ß негативних ошб [30].
Антитiла до шсулшу
Антитта до шсулшу (IAA) виявляють у сироватщ кро-вi хворих ЦД 1-го типу за декглька мiсяцiв чи навiть рокгв до появи клЫчних симптомiв ЦД 1-го типу, тобто вони з'являються на раннгх стадгях захворювання. Нергдко 1АА визначають навiть у пацiентiв зi значною тривалiстю захворювання i тривалою iнсулiнотерапiею, що обумов-лено iмунологiчною iнсулiнорезистентнiстю внаслгдок утворення антитгл до екзогенного шсулшу. У хворих iз вперше виявленим диабетом антипла можуть виробляти-ся i до власного iнсулiну [31]. Однiею з суттевих проблем, пов'язаних з визначенням IAA, е велика рiзноманiтнiсть лабораторних методгв диагностики, i у свiтi е лише декГлька клiнiчних лабораторiй, що використовують необхiднi ви-сокочутливi i специфiчнi методики для к диагностики [32]. Для прогнозування ризику ЦД 1-го типу наявшсть лише IAA мае низьку прогностичну цiннiсть. До того ж IAA час-тше зустрiчають в осiб з рудим волоссям [26] та у 80—90 % дггей до 5-рГчного вшу [33], а через 12 роив шсля машфес-тацй' ЦД 1-го типу вони майже не зус^чаються [34].
Антитiла до транспортера цинку 8
Нещодавно було виявлено новГ автоантитiла до транспортера цинку 8 (ZnT8), який вважають також одним з антигешв ß-клiтин. Вважають, що ш антитiла можуть виявляти у 26 % хворих ЦД 1-го типу, у яких 3 види антитт негативш [35], тобто визначення цього виду антитт може збтьшити до 98 % доказовють автоiмунного процесу при ЦД 1-го типу.
ZnT8 е 6Глком секреторних гранул ß-клп'ин [36]. Вважають, що шсулш зберiгаеться у везикулах з роз-ташованими по ix краях юнами цинку, якГ пГд впливом пiдвищення глiкемГi вивГльняються разом з шсулшом. ЗгГдно з останнiми даними, антитта до ZnT8 виявляють у 63 % хворих Гз ЦД 1-го типу, у 81 % дией з ЦД 1-го типу (що було продемонстровано в дослгдженш BABYDIAB [37]), у 2 % здорового населення i у 3 % па-Шенлв з ЦД 2-го типу [36].
Виявлення цих антитгл також пов'язують Гз високим ризиком розвитку ЦД 1-го типу. На вгдмшу вгд ш-ших автоантилл ZnT8 не пов'язаш з генами головного комплексу пстосушсностГ HLA II класу, у дглянщ DR3-DQ2 i DR4-DQ8, а отже, вони можуть мати особливе значення в пашентав Гз низьким генетичним ризиком ЦД 1-го типу та в ошб старшого вГку (у яких IAA менш поширеш) та IA-2 негативних пащенпв [38].
У пашенпв наявнГсть ушх трьох антитГл (GAD, IA-2 i ZnT8) дозволяе визначити фенотип Гз бгльш раннГм дебютом ЦД та бгльшою ГнсулГновою недостатнГстю (вищою гшерглГкемГею натще, високим показником глГкованого гемоглобшу) [25].
Сид зазначити, що для визначення piзниx ввддв антитiл застосовують piзнi методи дiагнoстики (най-частiше — iмунoфеpментний (1ФА) (ELISA) чи радюь мунний (Р1А) iз специфiчними маркерами), неналеж-не використання яких може призвести до хибних чи некоректних pезультатiв. Вважають, що визначення автоантитт дoсi е процесом трудомютким, теxнiчнo складним i погано стандартизованим [39—41].
Зокрема, 1ФА мае певш переваги пopiвнянo з Р1А: цей метод е бтьш простим i безпечним, потребуе мен-ше часу для дослщження, мае високу чутливють, реа-генти залишаються стабiльними впродовж тривалого збеpiгання, мае вiднoснo низьку ваpтiсть тощо. Однак в 1ФА е i недoлiки. Насамперед 1ФА часто дае хибнопо-зитивнi i xибнoнегативнi результати. Хибнoпoзитивнi можуть виникати у pазi наявнoстi у хворого piзниx ав-тoiмунниx i системних захворювань (зокрема, позитивного ревматоидного фактора, автoiмуннoгo тиpеoiдиту тощо), порушення oбмiну речовин, пiд час прийому деяких лiкаpськиx пpепаpатiв; у новонароджених так! xибнo-пoзитивнi реакцй' можуть виникати за рахунок утворення в opганiзмi дитини антитт до IgG матерь Хибнонегативш результати 1ФА oбумoвленi конкурен-цieю м!ж IgM i IgG, а також техшчними помилками тд час проведення дoслiдження [23].
З шшого боку, методи Р1А прийнят за еталoннi й застосовуються у провщних клшчних i дослщницьких центрах у свт як найбiльш чутлив! i специфiчнi. Але ютотним недолгом методу PIA е його трудомюткють i неoбxiднiсть використання pадioнуклiдiв.
Саме тому для полшшення якост результапв вимь рювань Всесвгтня оргашзащя охорони здоров'я затвердила використання певних стандарт для визначення GAD та IA-2 антитт [32]. Прогрес у впровадженш м!ж-народних стандарт для визначення IAA йде повтьно. Кр!м того, дос розробляються i стандарти для визначення автоантитт до ZnT8. Для подальшо'1' розробки i впровадження стандартизованих метод!в д!агности-ки антитт була створена Д!абетична стандартизована програма для визначення антитт (DASP), яка проводить спещальш треншги для багатьох лабораторш свпу, завдяки чому вдалося значно покращити якють визначення антитт. Зокрема, йдеться також про впровадження нових метод!в д!агностики, а саме електро-хемтюмшесцентного (ECL), що продемонстрував високу чутливють та специф!чнють [42].
Наприинщ сл!д зазначити, що кожному пащенту (особливо вшом до 35 роыв) з уперше виявленим ЦД, окр!м звичайних лабораторних метод!в, сл!д рекоменду-вати визначення вшх специф!чних антитт, враховуючи, що дослщження якомога бтьшо'1' ix ктькосп допоможе в диференцшнш даагностищ ЦД 1-го типу i моногенного диабету та формуванш вщповщних когорт для гене-тичного тестування. Однак, згтдно з останшми даними, навпъ у пащентш з MODY можуть бути наявш специ-ф!чш автоантитта (вщ 1 до 25 % випадтв [43]), зокрема GAD, i навпъ IA-2 [43, 44], що свщчить про необхщнють подальшого пошуку адекватних критерй'в включення для генетичного дослщження моногенного д!абету.
Список лператури
1. Lebi J., Pruhova S, Dusatkova P. et al. Does continuous targeted medical education increase the rate of referrals for genetic testing for MODY? The Cz,ech experience // Pediatric Diabetes. — 2012:. — Vol. 13 (S.17). — P. 32.
2. Fendler W., Borowiec M., Baranowska-Zazwiecka A. et al. Prevalence of monogenic diabetes amongst Polish children after a nationwide genetic screening campaign — joint epidemiologic report of the PolPedDiab Collaboration and the TEAM Programme // Pediatric Diabetes. — 2012. — Vol. 13 (S.17). — P. 42.
3. Besser R., Shepherd M., McDonald T. et al. Urinary C-Peptide creatinine ratio is a practical outpatient tool for identifying Hepatocyte Nuclear Factor 1-a/Hepatocyte Nuclear Factor 4-a Maturity-Onset Diabetes of the Young from long-duration type 1 diabetes//Diabetes Care. — 2011. — Vol. 34, № 2. — P. 286-291.
4. Ellard S., Bellanne-Chantelot C., Hattersley A. Best practice guidelines for the molecular genetic diagnosis of maturity-onset diabetes of the young//Diabetologia. — 2008.
5. Shepherd M., Pearson E., Houghton J., Salt G., Ellard S., Hattersley A. No deterioration in glycemic control in HNF-1al-pha maturity-onset diabetes of the young following transfer from long-term insulin to sulphonylureas // Diabetes Care. — 2003. — Vol. 26 (11). — P. 3191-3192.
6. Global IDF/ISPAD Guideline for diabetes in childhood and adolescence//IDF 2011. — P. 31-37.
7. Barker J.M., Barriga K.J., Yu L. et al. Diabetes Autoimmunity Study in the Young. Prediction of autoantibodypositivity and progression to type 1 diabetes: Diabetes Autoimmunity Study in the Young (DAISY)// J. Clin. Endocrinol. Metab. — 2004. — Vol. 89. — P. 3896-3902.
8. Ziegler A.G., Rewers M., Simell O. et al. Seroconversion to multiple islet autoantibodies and risk of progression to diabetes in children // JAMA. — 2013. — Vol. 309. — P. 2473-2479.
9. Parikka V., Nanto-Salonen K., Saarinen M. et al. Early seroconversion and rapidly increasing autoantibody concentrations predict prepubertal manifestation of type 1 diabetes in children at genetic risk//Diabetologia. — 2012. — Vol. 55. — P. 1926-1936.
10. Vehik K., Fiske S.W., Logan C.A. et al. The TEDDYStudy Group. Methods, quality control and specimen management in an international multicentre investigation of type 1 diabetes: TEDDY// Diabetes Metab. Res. Rev — 2013. — 29. — 557-567.
11. Ziegler A.G, HummelM, Schenker M, Bonifacio E. Autoantibody appearance and risk for development of childhood diabetes in offspring of parents with type 1 diabetes: the 2year analysis of the German BABYDMB Study// Diabetes. — 1999. — Vol. 48. — P. 460-468.
12. Winter W.E., Harris N., Schatz D. Immunological markers in the diagnosis and prediction of autoimmune type 1 diabetes // Clinical Diabetes. — 2002. — Vol. 20 (4). — P. 183-191.
13. HummelM., Bonifacio E., SchmidS., WalterM., Knopff A, Ziegler A.G. Brief communication: early appearance of islet autoan-tibodies predicts childhood type 1 diabetes in offspring of diabetic parents//Ann. Intern. Med. — 2004. — Vol. 140 (11). — P. 882-6.
14. Naserke H.E., Bonifacio E., Ziegler A.G. Prevalence, characteristics and diabetes risk associated with transient maternally acquired islet antibodies and persistent islet antibodies in offspring of parents with type 1 diabetes // J. Clin. Endocrinol. Metab. — 2001. — Vol. 86. — P. 4826-4833.
15. Todd J.A., Bell J.I, McDevitt H.O. HLA-DQ beta gene contributes to susceptibility and resistance to insulin-dependent diabetes mellitus//Nature. — 1987. — 329. — P. 599-604.
16. Redondo M.G., Eisenbarth G.S. Genetic control of autoimmunity in type 1 diabetes and associated disorders // Diabetologia. — 2002. — 45. — P. 605-622.
17. Verge et al. Prediction of type I diabetes in first-degree relatives using a combination of insulin, GAD, and ICA512bdc/IA-2 autoantibodies//Diabetes. — 1996. — Vol. 45. — P. 926-933.
18. Verge C.F., GiananiR., KawasakiE., YuL., Pietropaolo M., Chase H.P., Eisenbarth G.S. Number of autoantibodies (against
insulin, GAD or ICA512/IA2) rather then particular autoantibody specificities determines risk of type 1 diabetes // J. Autoimmun. — 1996. — Vol. 9 (3). — P. 379-383.
19. Bingley P.J., Gale E.A. European Nicotinamide Diabetes Intervention Trial (ENDIT) Group. Progression to type 1 diabetes in islet cell antibody-positive relatives in the European Nicotinamide Diabetes Intervention Trial: the role of additional immune, genetic and metabolic markers of risk // Diabetologia. — 2006. — Vol. 49 (5). — P. 881-890.
20. Krrischer J.P., Cuthbertson D.D, Yu L, Orban T, Maclaren N, Jackson R et al. Screening strategies for the identification of multiple antibody-positive relatives of individuals with type 1 diabetes // J. Clin. Endocrinol. Metab. — 2003. — Vol. 88 (1). — P. 103-108.
21. Heras P., Mantzioros M, Mendrinos D, Heras V., Hatzo-poulos A. et al. Autoantibodies in type 1 diabetes // Diabetes Res. Clin. Pract. — 2010. — Vol. 90 (2). — P. 40-42.
22. Петряйкина Е, Рытикова Н. Диагностика сахарного диабета 1 и 2 типов // Лечащий врач. — 2005. — № 5. — С. 21-24.
23. Горст К.А. Оценка возможности выявления антител к инсулину методом иммуноферментного анализа: Дипломная работа. — Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова. Биологический факультет, кафедра биохимии. Москва, 2010. — 46 с.
24. Bottazzo G.F., Florin-Christensen A., Doniach D. Islet-cell antibodies in diabetes mellitus with autoimmune polyendocrine deficiencies//Lancet. — 1974. — Vol. 2 (7892). — P. 1279-83.
25. Никонова Т.В., Шаповальянц О.С. Диагностическая и прогностическая значимость аутоантител при сахарном диабете. Новый маркер аутоиммунного процесса — антитела к ZnT8 // Сахарный диабет. — 2011. — № 2. — С. 18-22.
26. PonsonbyA., Pezic A., Cameron F.J., Rodda C, Ellis J.A., Kemp A.S., Carlin J., Dwyer T. Phenotypic and environmental factors associated with elevated autoantibodies at clinical onset of paediatric type 1 diabetes mellitus// Results Immunol. — 2012. — № 2. — P. 125-131.
27. Palmer J.P., Hampe C., Chiu H., Goel A., Brooks-Worrell B.M. Is latent autoimmune diabetes in adults distinct from type 1 diabetes or just type 1 diabetes at an older age? // Diabetes. — 2005. — Vol. 54, Suppl. 2. — P. 62-67.
28. Torii S. Expression and function of IA-2 family proteins, unique neuroendocrine-specific protein-tyrosine phosphatases // Endocr. J. — 2009. — Vol. 56 (5). — P. 639-648.
29. Bonifacio E., Lampasona V., Bingley P.J. IA-2 (islet cell antigen 512) is the primary target of humoral autoimmunity against type 1 diabetes-associated tyrosine phosphatase autoantigens // J. Immunol. — 1998. — Vol. 161 (5). — P. 2648-2654.
30. Achenbach P., Warncke K., Reiter J., Naserke H.E. et al. Stratification of type 1 diabetes risk on the basis of islet autoanti-body characteristics//Diabetes. — 2004. — Vol. 53. — P. 384-392.
31. Palmer J.P., Asplin C.M., Clemons P. et al. Insulin antibodies in insulin-dependent diabetics before insulin treatment// Science. — 1983. — Vol. 222. — P. 1337-1339.
Глоба Е.В., Зелинская Н.Б.
Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев
ИСПОЛЬЗОВАНИЕ АУТОАНТИТЕЛ ДЛЯ ДИФФЕРЕНЦИРОВАННОЙ ДИАГНОСТИКИ РАЗНЫХ ТИПОВ САХАРНОГО ДИАБЕТА (ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ)
Резюме. Статья посвящена определению специфических аутоантител для дифференцированной диагностики сахарного диабета. Представлена характеристика видов этих аутоантител и методов диагностики для их определения.
Ключевые слова: аутоантитела, сахарный диабет, диагностика.
32. Mueller P.W., Achenbach P., Lampasona V., Schlosser M., Williams A.J. Type 1 Diabetes Autoantibodies. Prediction and Diagnosis of Autoimmune Diabetes // Clinical Laboratory News. — 2010. — Vol. 36 (10). — P. 8-10.
33. Achenbach P., Koczwara K, Knopf A., Naserke H, Ziegler A., Bonifacio E. Mature high-affinity immune responses to (pro) insulin anticipate the autoimmune cascade that leads to type 1 diabetes// J. Clin. Invest. — 2004. — Vol. 114(4). — P. 589-597.
34. Vardi P., Ziegler A., Matthews J.H., Dib S, Keller R., Ricker A. et al. Concentration of insulin autoantibodies at onset of type 1 diabetes. Inverse log-linear correlation with age // Diabetes care. — 1988. — Vol. 11(9). — P. 736-739.
35. Wenzlau J.M., Juhl K., Yu L., Moua O. et al. The cation efflux transporter ZnT8 (Slc30A8) is a major autoantigen in human type 1 diabetes // Proceedings of the National Academy of Sciences (U.S.). — 2007. — Vol. 104 (43). — P. 17040-17045.
36. Wenzlau J.M., Moua O., Sarkar S.A., Yu L., Rewers M., Eisenbarth G.S., Davidson H.W., Hutton J.C. SlC30A8 Is a Major Target of Humoral Autoimmunity in Type 1 Diabetes and a Predictive Marker in Prediabetes // Ann. N. Y. Acad. Sci. — 2008. — Vol. 1150. — P. 256-259.
37. Achenbach P., Lampasona V., Landherr U. et al. Autoantibodies to zinc transporter 8 and SLC30A8 genotype stratify type 1 diabetes risk// Diabetologia. — 2009. — Vol. 52. — P. 1881-1888.
38. Long A., Gooneratne A.T., Rokni S., Williams A.J., Bingley P.J. The Role of Autoantibodies to Zinc Transporter 8 in Prediction of Type 1 Diabetes in Relatives: Lessons from the European Nicotinamide Diabetes Intervention Trial (ENDIT) Cohort // J. Clin. Endocrinol. Metab. — 2012. — Vol. 97. — P. 632-637.
39. Lendrum R., Walker G., Gamble D.R. Islet-cell antibodies in juvenile diabetes mellitus of recent onset // Lancet. — 1975. — Vol. 1. — P. 880-882.
40. Maclaren N.K., Huang S.W., Fogh J. Antibody to cultured human insulinoma cells in insulin-dependent diabetes//Lancet. — 1975. — Vol. 1. — P. 997-1000.
41. MacCuish A.C., Irvine W.J., Barnes E.W., Duncan L.J. Antibodies to pancreatic islet cells in insulin-dependent diabetics with coexistent autoimmune disease // Lancet. — 1974. — Vol. 2. — P. 1529-1531.
42. Polly J.B., Alistair J.K. Islet Autoantibody Testing: An End to the Trials and Tribulations?//Diabetes. — 2013. — Vol. 62(12). — P. 4009-4011.
43. Urbanova J., Rypackova B., Prochazkova Z., Kucera P., Cerna M., Andel M, Heneberg P. Positivity for islet cell autoanti-bodies in patients with monogenic diabetes is associated with later diabetes onset and higher HbA1c level// Diabet Med. — 2013. — Sep 16. doi: 10.1111/dme.12314. [Epub ahead of print].
44. McDonald T.J., Colclough K., Brown R., Shields B., Shepherd M., Bingley P., Williams A., Hattersley A.T. and Ellard S. Islet autoantibodies can discriminate maturity-onset diabetes of the young (MODY) from Type 1 diabetes // Diabet. Med. — 2011. — Vol. 28. — P. 1028-1033.
OmpuMaHO 11.03.14 D
Globa Ye.V., Zelinska N.B.
Ukrainian Scientific and Practical Centre for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, Ukraine
USING AUTOANTIBODIES FOR DIFFERENTIAL DIAGNOSIS OF DIFFERENT TYPES OF DIABETES MELLITUS (LITERATURE REVIEW)
Summary. The article deals with the definition of specific autoantibodies for differential diagnosis of diabetes mellitus. The characteristic of the types of these autoantibodies and diagnostic methods for their determination are provided.
Key words: autoantibodies, diabetes mellitus, diagnostics.
