CC BY
24
УДК 168.522.000:372.8:811.124:378.4
Карбовшк I. В., старший викладач © Лъв\всъкий нацюналънийутеерситет еетеринарногмедицини та бютехнологт
Iмет С.З. Гжицъкого
КУЛЬТУРОЛОПЧНИЙ АСПЕКТ ВИКЛАДАННЯ ЛАТИНСЬК01 МОВИ В СИСТЕМ1УН1ВЕРСИТЕТСЬК01 ОСВ1ТИ
Статтю присвячено анал1зу невичерпного гуматтарного потенщалу курсу латинсько! моей як доброго тдгрунтя для прогресивних змт у духовшй царитутверситетсъког освти.
Ключое1 слова: гумашзм, мораль, людство, античтстъ, культура, сучастстъ.
В умовах сучасного стану осв1ти в цшому, загрозливого прогресування бездуховност1, викликаних кризовими ситуац1ями в сусп1льств1, першочерговим завданням стае засвоення всього культурного досвщу людства, переосмислення таких в1чних проблем, як людина, И духовш ц1нност1, смисл I мета життя. У ц1й ситуац11 вищ1 навчальш заклади мають стати осередком кращих культурних традиц1й, як1 передають вщ покол1ння до покол1ння естафету знань, культури I самовдосконалення, а також певн1 морально-етичн1 ц1нност1.
Актуальн1сть культуролопчного п1дходу до викладання латинсько! мови зумовлена насамперед дедал1 б1льшою роллю гуман1тарних знань, пошук1в нових ¿мпульЫв, здатних позитивно вплинути на юторичш процеси, духовний розвиток I виховання людини. За цих обставин у систем! ушверситетських дисципл1н курс латинсько! мови мае не лише професшне, а й загальнокультурне спрямування - з поглибленим вивченням культурно! спадщини античного св!ту (ф!лософ!я, право, мораль, мистецтво, м!фолог!я, рел!г!я, педагог!ка, фшолопя, осв!та ! виховання). Невичерпний гумаштарний потенц!ал курсу латинсько! мови - добрий грунт для прогресивних змш у духовн!й царин! ун!верситетсько! осв!ти. Враховуючи те значения, яке мала античшсть для генезису та розвитку культури, без знайомства з нею неможливо зрозум!ти не лише кторш св!тово! культури, а й численш запозичен! у грек!в та римлян образи, сюжети, як! пост!йно зустр!чаються в художн!й, ф!лософськ!й та науковш л!тератур!, у скульптур! та живописг Антична ¿стор!я, м!фолог!я, л!тература, фшософ!я, мистецтво з !х гуман!стичною суттю пост!йно живили европейську культуру, оргашчно поеднуючись з пров!дними ¿деями християнства. Вони е тим в!чним джерелом, з якого людство завжди може черпати натхнення, ¿де! та теми для роздум!в у часи, коли виникае необх!дн!сть у переосмисленн! засад буття, в об'ективному анал!з! шлях!в розвитку св!тово! культури та створенш власних концепц!й.
°Карбовн1к1. В., 2012
189
Ось чому таким важливим е запровадження з шщативи ректора, професора I. Вакарчука короткого оглядового курсу латинсько! мови на вЫх факультетах Льв1вського нацюнального ушверситету ¿меш 1вана Франка. Це викликало жваве защкавлення з боку студенев спод1ваемося, буде добрим прикладом також для Льв1вського нацюнального ушверситету ветеринарно! медицини та бютехнологш ¿меш С. 3. Гжицького. Адже латинська мова е мовою м1жнародного спшкування не лише л1кар1в та юрист1в, це мова, яка е основою творения термшологи вс1х галузей знань, { повинна стати мютком м1ж минулим I майбутшм.
Блискуч1 традици гумаштарно! класично! осв1ти знайшли свое вщображення I в Укра!ш в XVIII ст. у стшах Киево-Могилянсько! академи. Тут читали латиною курси риторики, лопки, теологи, писали сво! науков1 та фшософсью твори видатш д1яч1 того часу. Доречно згадати ¿м'я вщомого мислителя першо! половини XVIII ст. професора, ректора академп Феофана Прокоповича, який дуже активно пропагував латинську мову. До антично! тематики звертаються й украшсью поети та письменники XVII - XVIII ст. У художшх творах великого Шевченка часто виступають античш м1фолопчно-кторичш ремЫсценци: образи Аврори, Алкща, Пменея, Зевса, Орфея та ш. Шевченко створив також багато малюнюв на античш теми, наприклад "Умираючий глад1атор", "Нарцис та шмфа Ехо" та ш. Нова сторшка засвоення спадщини в Укра!ш пов'язана з ¿менем Григор1я Сковороди. Антична фшософ1я, Б1бл1я та патристика стали джерелом його фшософсько! думки, найулюблешшими письменниками були Цицерон, Вергшй, Горацш, Овщш та ш. У лист1 до свого учня М. Ковалинського Григорш Сковорода писав [1, с. 412], цитуючи Плш1я Молодшого:"Втрачений той час, який ти не використав на навчання". Вш розвинув також тезу про едшсть ус1х культурних засад, не вщкидаючи шчого з духовних надбань людства.
I нав1ть шзшше, у XIX - XX ст., чи не в кожного вщомого письменника, живописця знаходимо античш ремшюценци та м1фолопчш образи Прометея, Орфея, Геркулеса, Шгмалюна, Антея, яю захоплюють сво!м оптим1змом, гуманшстю, в1рою в сили людини, И розум та щастя. Антична л1тература, яка, за висловом Г. Сковороди, "надихае на прекрасне 1 корисне" [1, с. 399], спонукае нас повернути погляд у минуле, уважшше поставитись до ктори св1тово! цившзаци.
Сто!чна фшософ1я, започаткована у Стародавнш Греци, якнайкраще вщповщала ментальное^ украшщв. Стощизм проголошував моральну свободу людини, И штелектуальний суверештет, як1 дають змогу вистояти в найтяжчих життевих обставинах. Кр1м того, в морально-естетичнш свщомост1 украшця гарне 1 добре завжди злит1 воедино, як це було у греюв. Щкаво, що останш дослщження шмецького географа Карла Р1ттера свщчать, що Гомер у свош "Одксе!" описуе не Середземне, а Чорне море, I трагед1я флотили Одксея вщбуваеться в Бакалавськш бухтг
Ще з час1в Сократа провщними щеями фшософи стали щея морального вдосконалення та щастя людини. Як вщзначав Ян Унт: "Повчання мае в
190
античносп довгу юторш, пов'язану з в1рою у силу слова i людського розумшня. Мудра порада, корисш настанови високо цшували Гомер, Гесюд, Феогнщ, а софюти пор1внювали здатшсть слова впливати на стан душ1 з впливом на тшо мистецтва лшування" [3, с. 97]. На необхщност1 культури душ1 не раз наголошував Марк Туллш Цщерон: як плодовите поле без оброб1тку не дае врожаю, так i душа. Оброб1ток (культура) душ1 - це i е фшософ1я (лат. Autem cultura animi philosophia), вона випалюе у душ1 пороки, приготовляв душу до прийняття nociBy i доручае !й тшьки те насшня, яке, визр1вши, приносить якнайбагатший урожай. 1снуе багато дослщжень, як1 намагаються пояснити феномен антично! культури в середньов1чнш GBponi [4, с. 6], розкрити И ícthhhí причини.
Лексичний та фразеолопчний фонд сучасних европейських мов рясше латишзмами. Особливо !х багато в науковш термшологп та сусшльнш лексищ, оскшьки cbít завжди прагнув до ушфшацп найважлившо! для суспшьного життя лексики (казус, прогрес, курс, продукт, консенсус, сенс, статут, процес). Усе це свщчить про живий оргашчний зв'язок сучасно! культури з культурою античност! та наступних епох. Велике значения мае i той факт, що народи сучасних 1талп, 1спани, Франци та Румуни створювали свою культуру там, де рашше були культурш осередки римлян i де до наших дшв збер1гаються залишки греко-римсько! культури. Культура Захщно! Свропи, особливо 1тали та Франци, була насичена р1зними ремшсценцшми, щеями, мотивами, що ведуть до античности А як часто i вмшо впл1тають у cboi твори письменники р1зних епох i народ1в латинськ1 крилат1 вислови. В1зьм1мо будь-який TBip л1тературного чи наукового змкту минувшини або сучасносп - i зрозум1емо, як багато важить латинське слово для поступального розвитку людства. Слщи проникливо! думки античних фшософ1в спостер1гаемо мало не в кожному л1тературному TBopi, в лакошчних написах на предметах, яю оточують нас.
Французький письменник XVIII ст. Фенелон (1651 - 1715) писав: "Усе в Греци ... залежало вщ народу, а народ залежав вщ слова" [5, с. 157]. Великим було значения слова в жита греюв. Велич грецько! л1тератури - у простои, людяност1 i багатств1 змальованих образ1в та сюжет1в, що сповнеш гумашстичними щеями. Згадаймо образи безстрашного Гектора, трапзм Федри та Меде!, патрютичш образи boí'híb з "Шади" Гомера та мудрють i непоказний патрютизм Одксея, який не пром1няв свое! батьювщини на безсмертя, яке йому об1цяла шмфа Kaninco. Вони близью i зрозумш у сво!й простои, незважаючи на час, що вщд1ляе нас, i мають в1чну притягальну силу. Згадаймо слова героя комедп Теренщя: "Я - людина, i нщо людське меш не чуже". Це гасло, взяте на озброення гумашстами епохи В1дродження, завжди 36epirae свою актуальшсть.
Настшна потреба в поверненш до культурних надбань людства особливо гостро постае у зламш перюди суспшьства. У зв'язку з цим у сучаснш наущ на стику лшгвютики та культурологи наприкшщ 90-х рр. XX стол1ття з'явилась нова галузь людського знания - лшгвокультуролопя, яка, за висловом В. Маслово!, розглядае мову не просто як знаряддя шзнання та комушкацп, а як культурний код наци [6, с. 3], як феномен культури, як 3aci6 проникнення у
191
св1тобачення стародавшх людей, ïxhî погляди на сусшльство та самих себе. Найцшшшим свщченням про культуру i ментальнють народу е фразеолопзми, метафори, синошми, науков1 термши. Вщомо, що мудр1 й лакошчш латинсью присл1в'я, влучш та глибою за змютом афоризми посщають почесне мюце в м1жнародному фразеолопчному фондг
Сучасна людина, щоби врятуватися вщ бездуховное^, прагне вщнайти втрачеш морально-рел1гшш, естетичш, штелектуальш точки опори, повернутися до духовного лона. I таку можливкть спроможна дати гумашетична спадщина античности Щоб уникнути бездуховное^, необхщно поставити гумаштарну оевпу на вищий р1вень. Вона повинна мати не просто шформативний характер, залучаючи обдаровану молодь до знань, створених людством, адже, як висловився Геракл1т Ефеський, "всезнайство не е розумом". Вища осв1та мае виховувати особисткть, здатну мислити недогматично та готову взяти на себе вщповщальшеть за майбутне наци i людства в цшому. Знания само по co6i - лише той фундамент, на якому може розвинутись культура штелекту, що передбачае неможливкть впливу емоцш на 1стину. Згадаймо принагщно великого Арктотеля: "Amicus Plato, sed magis amica veritas" ("Платон - друг, але ктина дорожча").
Проблеми ocbîth i виховання нерозривно пов'язаш з формуванням у людини навичок самоосв1ти i самовдосконалення. Тшьки такою може бути справжня духовно багата i творча особисткть, здатна приймати самостшш ршення у складних життевих ситуащях i нести вщповщальшеть за cboï вчинки. Платон у "ДержавГ' пише: "Не може постшно дотримуватися доброчесност1 той, у кого нема твердих переконань у тому, чого слщ прагнути i чого слщ уникати..."[2, с. 203].
Педагопка вищо! школи мае бути спрямована на всеб1чний та максимально ефективний вплив на студента - не тшьки на його розум, а й на серце, почуття i волю, готувати молодь до практично! д1яльност1, сприяти просв1тництву i духовному збагаченню людей шляхом вивчення гумаштарних наук i читання античних автор1в. У зв'язку з цим при викладанш латинсько! мови в ушверситетах слщ враховувати так1 аспекти: 1) професшний; 2) гносеолопчний; 3) культуролопчний; 4) соцюкультурний (лшгвокрашознав-чий). У процес1 викладання важливо наголошувати на первкному значенш сл1в у латинськш лексищ, оскшьки дуже часто саме це дае ключ до розумшня семантично! структури слова в латинськш mobî та можливкть простежити ïï розвиток у нових мовах. 3 огляду на це певний штерес становить семантична структура таких сл1в, як ratio (розум), cultura (культура), spiritus (дух), usus (вживання), processus (процес) та iH. Bifl6ip лексики мае здшснюватись з урахуванням ïï потенцшних можливостей та частота вживання, наявност1 паралелей у сучасних мовах та вщповщно до поставлено! навчально! мети. Знания латинсько! лексики мае надзвичайно важливе значения для вивчення Bcix ¿ндоевропейських мов, оскшьки саме латина мютить велику кшьккть спшьноевропейських корешв, а також дае ключ для розумшня i кращого
192
запам'ятовування запозичень у сучасних мовах i насамперед у науковш термшологи.
Хоч би як стр1мко змшювалось життя, антична культура з И гумашстичною сутшстю не втрачае свое! цшност1 й сьогодш, вона - духовний запов1т наступним поколшням.
Л1тература
1. Сковорода Г. Повне з1брання твор1в: у 2-х т. - Ки!в: Наукова думка,
1973.
2. Платон. Держава. // Пер. з давньогрец. Д. Коваль. - К., 2000.
3. Античная литература. Перевод с литовского Н.К. Маланаускене. -Москва: Греко-латинский кабинет, 2003.
4. Циганок О.М. 3 icTopii' латинських л1тературних вилив1в в украшському иисьменств1 XVI - XVIII ст./ HAH Украши. 1н-т л1т. ¿м. Т. Г. Шевченка. - К.: Пед. Преса, 1999. - 104 с.
5. Античная литература. - Ки!в: Либщь, 2001.
6. МасловаВ. Л1нгвокультуролог1я. - М.: Академия, 2001.
Summary
This article is devoted to the inexhaustible humanitarian potential of the Latin course as a good basis for a progressive change in the spiritual life of the university education.
193
