CC BY
30
THE CIVIL SOCIETY IN B.N.CHICHERINA'S CREATIVE HERITAGE
Zinchenko O. V.
In article process of historical development of a civil society, its essence, the basic evolutionary stages and value in development of statehood are shined investigated by Boris Tchitcherin.
Key words: a civil society, middle class, public opinion, a lawful state.
УДК 323.172
Ю. М. Манелюк, кандидат полличних наук, доцент
КОНЦЕПЦ1Я ЕВОЛЮЦ1ЙНОГО СУСП1ЛЬНО-ПОЛ1ТИЧНОГО РОЗВИТКУ У ПРАЦЯХ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
До^джено сприйняття iдеi еволюцп у концепщях Михайла Драгоманова. Про-аналгзовано суттсть явища еволюцп, процес формування поняття «еволющя», його спiввiдношення з тшими видами сусптьно-полтичногорозвитку, а саме зреволющею. У цьому контекстi М. Драгоманов найчастше вживае поняття «поступ», розумШ-чи тд ним незворотний процес вдосконалення, полтшення, тобто прогрес.
Ключовi слова: iдея, концепщя, еволющя, револющя, держава.
Актуальтсть проблеми. В украшськш поттичнш думщ кшця Х1Х — початку ХХ ст. юнувала потужна нащональна традищя еволющошзму, представлена П. Кулшем, М. Драгомановим, I. Франком, М. Грушевським, яш присвятили спещальш дослщження питанню еволюцп. Найбшьш Грунтовним у цш сферi е доробок М. Драгоманова. Його концепцiя стала пею базою, вщ яко! вщштовхувалися подальшi дослiдники, як прихильники еволюцiонiзму, так i його критики.
Метою статп е аналiз сприйняття ще! еволюцп у концепцiях Михайла Драгоманова. Саме його пращ становлять основу джерельно! бази даного дослщження. Також використано працi А. Круглашова, I. Лисяка-Рудницького, В. Люового, Ю. Охримовича, П. Феденка та ш.
М. Драгоманов проаналiзував сутшсть явища еволюцп, процес формування поняття «еволющя», його стввщношення з шшими видами сустльно-полiтичного розвитку, а саме з револющею. У цьому контекст дослщник найчастiше вживае поняття «поступ», розумжгаи пiд ним незворотний процес вдосконалення, полшшення, тобто прогрес. На думку I. Лисяка-Рудницького, М. Драгоманов не вважав поступ автоматичним процесом. Визначними характеристиками поступу для нього е перехщ до вищого ступеня духовно! 202 © Манелюк Ю. М., 2010
кулы^и, соцiaльноï' спpaведливостi. 1нший дослщник В. Лiсовий наголо-шyвaв на тому, що для концепцiï' еволюцп xapaктеpним e iстоpизм: «1сто-pичний пiдxiд пошиpюeться Дpaгомaновим на пояснення нaшиx соцiaльниx явищ, iнститyцiй, але i сaмоï' свiдомостi, pозвиткy rax чи rax щей ... для Дpaгомaновa ^огрес e здебiльшого питанням ^о вищий piвень дyxовноï кyльтypи i соцiaльноï' спpaведливостi. Нaдiстоpичнa i позaiстоpичнa «щея спpaведливостi», тобто певний етичний ^инцип, знову pятye Дpaгомaновa вiд детеpмiнiстичного еволюцiонiзмy, а заодно i вщ етичного pелятивiзмy» [1, с. 87—88].
Сустльно-полггичний pозвиток М. драгоманов пов'язye зi змiнaми у pе-mriï, яка закладала фоpми спpийняття свiтy людиною. Зокpемa, для дaвнix вipyвaнь було xapaктеpним уявлення пpо «золотий вж». Така концепщя, на думку М. Дpaгомaновa, не с^ияла aктивнiй позицiï' людини, ^агненню змiн на кpaще, а лише пош^ювала песимiзм i ностaльгiю за минулим: «... сбавляла великий вплив yпеpедженa iдея пpо досконал1сть стapиx чaсiв, поpiвняно iз новими, i ^о поступове погipшення людства, ^о пеpевaгy ^а-щypiв над нащадками. Miф пpо золотий вiк, до якого зводяться всi подiбнi ще1 ... давав зовсiм yтопiчнy мipкy, що докладалась до сучасносп» [2, c. 25— 26]. Якюш змiни в yявленнi пpо поступ, на думку дослщника, вiдбyлися з появою xpистиянствa. Впеpше з'явилася концепщя лшшного pозвиткy, спpямовaного до ^ащото. Хpистиянськi вчителi, вважав вiн, наближалися до думки пpо те, що в житп e поступ до ^ащото, i вважали саме цю модель вipною для всього свпу.
М. Дpaгомaнов, констатуючи позитивну pоль xpистиянствa для pозвиткy уявлення ^о еволюцiю, наголошував на тому, що таке вчення мало також низку негативна pис. Це стосyeться, зо^ема, аскетизму, який пpопaгyвaло xpистиянство. Дослщник вважав таку позицию непpодyктивною, шкодливою для ще1 поступу: «Якби вс люди piшyчо пеpейнялись такими думками, то настав би кшець не тшьки всякому постyповi м1ж людьми, a i всякому ^о-мадському життю, та й самому людському pодовi...» [3, c. 45]. Вш пщ^ес-лював, що у paмкax xpистиянськоï' фiлософськоï' системи подальший pозвиток уявлень пpо еволющю був неможливим. На думку науковця, людство повинно було пеpестaти спиpaтися на pелiгiю, оскiльки «поступ тоpмошився слшою довipою до потв» [3, c. 45]. Один з дослщниюв науково! спадщини М. ра-гоманова, А. ^углашов, зaзнaчae: «Iмпонye чеснiсть, з якою вчений доводив поpiвняння ще1 поступу з pелiгiйною iдеeю. З вщсташ часу бачимо, що вipa в поступ мала витоками не тшьки paцiонaльно-нayковi пщстави, не лише до-свiд пpиpодознaвствa, пpосвiтницький месiaнiзм й позитивютську методоло-гiю Х1Х ст. — ратманов точно уловив емоцшний фaктоp, чyттeвий зapяд цieï' ще1, ïï псиxологiчний потенцiaл, xоч о^емо на цьому й не наголошував» [4, c. 157].
Наступним етапом розвитку уявлень про еволюцгю, на думку М. Драго-манова, стала доба Просвггаицтва. Для цього пергоду характерш переведения акценту з надприродного на людське, аналiз розвитку за допомогою наукових методiв: «Як тiльки гуманiсти звернули увагу на людське життя, на землю, зразу ж почали вони розбивати i громити порядки, розбивати, що в !х лихе, i стали думати про те, якi мусгли б бути добрi порядки якби !х завести» [3, с. 52]. Найкращою книгою про новi порядки М. Драгоманов уважав «Утотю» Томаса Мора. «Утотя» дае напрям розвитковi людства, спрямовуе його до кра-що! мети: «Та властива вартгсть книги Мора про Утопiю не в тих чи гнших думках його про ргжт державнi порядки, а в тому, що вгн звернув увагу на гро-мадське життя на землг, що мiркував про се життя, опираючись на вгльний розум, а нi на якгсь церковнi приписи, та протиставляв недоладним порядкам на Землi не царство Боже, або небесне, котре не залежить вiд людей, а взiрець, котрий людей коли схочуть, самi можуть виконати на землг» [3, с. 55].
Суттевим кроком уперед, вважав мислитель, була також вгдмова науковцiв вiд беззаперечного визнання авторитетгв. Дослiдник зазначав, що церква формувала такий свiтогляд, коли давнг iстини вважалися беззаперечними. Нова наука, навпаки, ставила старi погляди тд сумнiв. Це, на думку автора, було великим прогресом само по собг, а також формувало гдею про розвиток людських знань. З часом людство перестае задовольнятися апеляцгею до над-природних сил i звертаеться до науки та наукового досвiду. Працю «Рай та поступ» М. Драгоманов закгнчуе саме аналiзом доби Просвiтництва, якiй ми i зобов'язанi, на думку вченого, сучасним уявленням про еволюцiю. Кон -цепцгя М. Драгоманова багато у чому е слушною: теорiя сустльно-полгтчно! еволюцп формувалася паралельно до появи лшшно! концепци гстори, розвитку науки, секуляризацп. Але Просвiтництво характеризуеться надмгрною вiрою в науку та невпинний прогрес, що певною мiрою властиве i для уявлень М. Драгоманова про еволющю. За М. Драгомановим, з XVIII ст. у полггачнш думцг можна видiлити два пгдходи до формулювання где! еволюцп. Перший шдхщ вiн зводив до твердження: «кожен народ, поставлений у хоч якоюсь мiрою сприятливi умови, поступово, силою власно! думки та боротьби ште-ресiв, а також i пiд впливом обставин, покращуе форми побуту, та розширюе сво! моральнi та науковi поняття. Оскшьки майже у кожному народi помггаий рух у такому родi i так як деякi iз народiв, знаходяться у взаемному зв'язку i впливають один на одного, то подiбний рух до удосконалення помггаий у всьому людствг; при чому, звичайно, ргзнг затримуючг та модифгкуючи умовг, створюють ргзницю у ступенях, на яких знаходились та знаходяться ргзнг народи» [2, а 11].
Сутнгсть другого пгдходу М. Драгоманов формулював так: «Все людство складае один органгзм, який не стгльки розвиваеться та удосконалюеться у окремих частинах (народах), скгльки у загальнш масг, причому частини
(наpоди) складають пpавильно pозмежованi ступеш pозвиткy щлого» [2, c. 11]. Розвиток та зpоcтання попyляpноcтi еволюцшню теоpiй M. Дpагоманов по-яснював наявнicтю великоï' кiлькоcтi доказiв, що пiдтвеpджyвали факт по-ступового pозвиткy cвiтy та людського cycпiльcтва, а також cyTO yтилiтаpною необxiднicтю заxищати науку, новий полiтичний лад вщ нападок конcеpвато-piв, обг^унтовувати pефоpми [2, c. 11—12].
Оцшюючи концепцiю cycпiльно-полiтичноï' еволюцiï' M. Дpагоманова, А. Кpyглашов зазначаe, що «вш викоpиcтовyвав iдею поступу як методоло-гiчне знаpяддя аналiзy минулого та cyчаcноcтi. Пpи цьому намагався витво-pити узагальнену каpтинy rax ^овадню тенденцiй та закономipноcтей, яю, згiдно тако1 методологiï' пiзнання, мали ^ивес™ до певного майбутнього» [4, c. 152].
Aналiзyючи явище еволюцп, M. Дpагоманов pозгJIядав його глобально, тобто вважав, що еволющя вiдбyваeтьcя у маcштабi людства, а не у маcштабi о^емю ^аш. Вiн cтвеpджyвав, що, вивчаючи ^оцес cycпiльно-полiтичниx змiн в окpемиx кpаï'наx, можна дiйти висновку ^о те, що в якийсь пеpiод pозвиток зyпиняeтьcя або навiть наcтаe pегpеc. Але, якщо подивитися на ^о-цеси шиpше i шдняти piвень доcлiдження до маcштабiв усього людства, то одpазy стане зpозyмiло, що еволюцiя не зyпиняeтьcя школи: шд час кpизи в однш ^шт pозвиток вiдбyваeтьcя в шшш. Таким чином, у пiдcyмкy сус-пiльно-полiтичний pозвиток не зyпиняeтьcя i не пеpеpиваeтьcя нiколи: «Коли дивитись на долю о^емю наpодiв, то можна часто не тшьки не побачити поступу, але навггь погipшення toï долi, бо ж часом тpаплялоcя, що цiлi на-pоди попадали в неволю до чужинщв, або й зовciм гинули. Але коли огляну -ти долю вcix наpодiв на землi, пpинаймнi з того часу, з якого можна мати писаш спомини ^о ту долю, то безумовно завважаeмо, що тим часом, як в одного наpодy поступ часом iœ^i спинявсь, або зовciм пеpеpивавcь, то вш у дpyгого наpодy все таки iшов далi, або що поступ з одного боку спинявся cеpед якогось наpодy, то з дpyгого боку, cеpед дpyгого наpодy було я^аз на-впаки аж поки згодом один наpод — не навчався в дpyгого того, в чому вiн остався позаду» [3, с. 65]. Найяcкpавiше, на думку дослщника, еволюцiя по-мiтна у точниx наyкаx, але це не означаe, що дyxовний pозвиток людства стоиъ на мicцi. Пpогpеc у теxнологiяx «пеpемiняв вже на ^аще почасти i людську натypy» [3, с. 67], а також «той поступ доводить до поступу в вщ-toct^x мiж наpодами та в поpядкаx гpомадcькиx i деpжавниx» [3, с. 69].
1дею поступу M. драгоманов pозyмiв не тшьки як теоpетичнy конcтpyк-цгю, а й як методолопчне пiдгpyнтя для аналiзy пpоцеcy cycпiльно-полiтичного pозвиткy в о^емю кpаï'наx. Особливу увагу вш пpидiляв вивченню cпецифi-ки pозвиткy на теpенаx Роciйcькоï' iмпеpiï'. Дослщжуючи cycпiльно-полiтичнy еволюцгю, M. Дpагоманов звеpтаeтьcя до геогpафiчниx, геополiтичниx та куль-тypниx особливостей Роciï'. Щодо геогpафiчниx особливостей, то пеpш за все
дослгдник акцентувався на дуже великгй територи Роси та низькгй густотг 11 заселення. З цге! причини всг суспшьно-полгшчш процеси в Роси протгкають бгльш повгльно, нгж у Сврот: «Найбгльша географгчна одмгна Роси од гнших держав у Сврот — велична 11, — найбгльша статистична одмгна — ргдкгсть людностг; найголовнгша одмгна гстори 11 — перетяжка пород людських г держав, довша г кривавгша, нгж по гншим кра1нам Свропи. От через це в Роси всякий зргст господарський, громадський г розумовий хоч г почавсь майже в один час, напр., як в Германп, або Англн г не дуже тзнгше од бшьшо1" час-тини Францп, а дуже зоставсь позаду. Росгя не то, щоб молодша од гнших держав, як кажуть гнодг, а туггше росла. Мало того, Росгя проходила тг самг стутнг зросту, що й Свропа, тшьки дедалг вгд XIII ст. До кгнця XVIII ст. все пгзнгше, а до того так, що кожний ступгнь майже зовсгм не давав тге1 користг для громад, яку вгн дав у Сврош» [5, c. 405].
1ншою причиною уповгльнення суспшьно-полгтичного розвитку Роси М. Драгоманов уважав вплив татар, якг надали росгйськгй державностг особливого характеру. На теренах Роси вгдбувалися нормальнг процеси держа-вотворення, виникала централгзована влада, але татарськг набгги дуже упо-вгльнили цг процеси розвитку, знищивши мгста та городян-ремгсникгв, як були осередками розвитку: «Случилось це, як ми думаемо, через то, що перетяжка пород людських принесла в Росгю народ дикий, татар, а вони пщдали сили державг Московськгй, а в нгй царству, й дали тгй державг, й тому царству такий вид, якого не могло бути по гнших кра1нах, де теж були й сво1 центри-збирачг, й своя доба переваги королгвсько1 сили над гншими. З XIII по кгнець XVIII ст. татари, а потгм «московський збгр кра1н руських» руйнували весь схгд Свропи та розганяли там людей. Немало з свого боку причинилась тут г Литва, й Польща, як теж од XIV до XVII ст. думали бути тут «збирачами» кра1н руських г неруських. Мгж гншим, татарськ набгги та державнг збори зробили скргзь у Великгй, Малгй та Бглгй Русг те, що знищили майже скргзь городи й городян-ремгсникгв, яким г без того важко було закластись у такгй широкгй та малолюднгй кра1ш» [5, а 405].
Кргм того, процеси централгзаци знищили осередки республгканського устрою та уповгльнили розвиток культури. На думку М. Драгоманова, мгста Укра1ни та Бглорусг до XVII ст. та вгйни Роси з Польщею були осередками ремгсництва та розвитку дргбного пгдприемництва, тобто розвивалися за тгею самою схемою, що г европейськг: «Про те ж, яка була культура в городах нашо1 Укра1ни од Львова до Нгжина, а особливо в городах Бшо1' Русг ще в XVII ст., коли городи тг ще не були зруйнованг вгйною Москви г Польщг, а потгм по-новленг вже жидами, — про те майже нгхто вже й не говорить. А коли б те все розгбрати докладно, тодг вся гсторгя цивглгзацг1 в Росг1 стала б перед нами зовсгм гнакше, нгж тепер» [5, c. 406]. Коли цг землг остаточно стали частиною Московського царства, вони втратили мгську культуру, городян-ремгсникгв,
як у тогочаснш Сврош виконували роль основи всього суспiльно-полiтичного розвитку. Крiм того, постiйнi вiйни Московського царства лише сприяли розвитку феодальних вщносин, закрiпаченню селян i таким чином вiдкидали Росiю назад, порiвняно з розвитком Свропи. Потужним чинником уповшь-нення розвитку Роси стало крiпацтво, яке спиняло розвиток мiст та культури. Всi щ чинники разом з вiйнами призвели до надзвичайного посилення центрально! влади та чиновницького апарату, який також не сприяв вшьному розвитку: «Як би там не було, а тшьки «Убрана царями» Московщина в XVI—
XVII ст. майже зовмм не мала городян-ремюниюв, тобто то! основи громад-сько!, якою держалась тодi вся культура Свропи й на якш з XVI ст. держиться весь поступ II — од вшьнодумства до громадiвства. До того треба придати, що безперервна вiйна з-за збору Московщини завше пiдновляла феодалiзм — роздачу земель iз людьми служащому дворянству i заробила те, що селян закршили в Московщинi саме тод^ коли в Сврош вони скрiзь явно почали увiльнятись: у XVI—XVIII ст. кршацтво ще бiльше спинило зрiст громадський i, мiж iншим, i зрiст городiв. Нарештi й татарсью звича! i вiйна за «збирання землЬ> безмiрно вкрiпили царську силу, яка, проявляючись чиновництвом, стала давити вс iншi.» [5, с. 406]. Як слушно зазначае П. Феденко: «Драгоманов розумiв, що культура та господарський та полгтичний поступ мають сво! центри в мiстах. Вш болiв душею з пе! причини, що укра!нський народ втра-тив сво! освiченi верстви» [6, с. 47].
З часом сама центральна влада усвщомила необхщшсть розвитку мют та ремесел i почала сприяти !х формуванню. Але штучне насадження зверху ще бiльше пригнiтило громадське самоврядування та спричинило вщторгнен-ня у населення: «I коли далi само царство побачило потребу й ремесла, й науки для само! сили свое!, то весь дальший прогрес громадський iз XVII—
XVIII ст. тшов у Московщиш за приводом царства i чиновництва, через що: 1) ще бшьше задавив вшьний вчинок громадський; 2) став огидним громадя-нам; 3) на перших порах ще бшьше розiрвав сили громадськ одну вщ одно! й навiть ще бшьше розганяв людей, як розганяла !х тяжка служба всього люду московського Петровi I й т. ш.» [5, с. 406].
Подiбний перебiг подiй повинен був викликати супротив. Але на теренах Росшсько! iмперi! не iснувало традицi! залучення широких мас населення до политичного життя, тому не могло виникнути пiдГрунтя для оргашзовано! боротьби з режимом. Осюльки, на думку М. Драгоманова, револющя е формою перетворення суспшьства, яка вiдрiзняеться четким теоретичним шд-Грунтям та наявшстю моделi майбутнього суспiльно-полiтичного устрою, то в Роси в цей час не могла вщбутися револющя. Разом з тим поступовий еволюцшний розвиток також гальмувався державною владою. Спротив влад1 виливався у бунти, яю були стихiйними та на вiдмiну вiд европейських рево-люцiй були спрямоваш не на майбутне, а на повернення до старого: «А коли
в кра!ш не всшло скластись шяко! мщно! i упорядковано! сили громадсько!, яка могла б стати проти царства й його порядюв, то противенство !м тiльки й виходило з самих селян-хлiборобiв та з далекого козацтва, тобто степових пастухiв, рибалок та здобичниюв. Це противенство не могло скластись у що-небудь подiбне революцiям, яю були в Сврош вже XVI—XVII ст. За приводом людей, усе-таки вивчених по городах, i виривалося бунтами за догородську старовину, та ще коли б хоч за чисту додержавну, доцарську старовину, а то за царя проти бояр! — тобто проти наслщку за причину. То були бунти без поступово! i навиъ без систематично! думки й таю, в яких перед вели не люди, в яких до смшивосп прикладались i звичка думати, твердий i ясний розум, а яю тшьки й були що «розудалые добры молодцы», а по бшьшш часта ще й «воры-разбойнички». Таю бунти були наперед безнадшними не тому, що вони не могли взяти гору на той час на дМ, а тому, що не могли залишити по собi ясно! думки й цМ надал! В пм i найбiльша !х неподiбнiсть до рево-люцiй» [5, с. 406].
На думку М. Драгоманова, повстання у Росшсьюй iмперi! вiдрiзнялися вщ революцiй чи повстань у Сврош насамперед тим, що вони не були спря-моваш проти влади монарха. У народу була сильна вiра у «доброго царя», тому повстання були спрямоваш скорше проти мiсцевих чиновников. У цьому криеться причина того, що з'являлась велика прiрва мгж народом та елггою. Адже штелтенщя прагнула саме змiни суспiльно-полiтичного ладу, а народ, навпаки. iдеалiзував монарха: «Найслабший бiк мужицьких бунтiв в Роси, не тшьки в середнш Московщиш, а з XVII ст. i в нашш Укра!нi, й, навиъ, здаеться, й в других козацьких землях, завше був i есть в тому, що в мужиюв неставало розуму про державш порядки, що мужики, постаючи проти пе! неправди, котра безпосередньо давить !х, завжди думають, що вони повстають не проти порядку державного, а за закон, за царську волю, проти котро! йдуть мовби то й не вони, а пани, або чиновники» [7, с. 130]. Рухи спротиву, як правило, очолювалися людьми неосвiченими, вихщцями з простого народу, тому !х дп не мали якого-небудь теоретичного шдГрунтя, не мали чгткого уявлення про те, чого вони прагнуть досягти.
Ю. Охримович, характеризуючи ставлення М. Драгоманова до представ-ниюв росiйсько! полiтично! думки, зокрема до сощалюпв, зазначае: «Рiвно-часно виступае вш ворогом i критиком росшського соцiалiстичного мiсти-цизму, особливо чотирьох його проявiв, а саме: 1) вiри в один абстрактний «русский» народ, що на всьому просторi Росi! один i одинаковий, вiри, що заставляла росiйських пропагандиспв iти мiж укра!нський нарiд з iменем Пугачова, Стеньки Разiна та з проповщдю «общини», що розумiеться не ви-кликували в душi цього народу нiяких в!дгук1в, 2) вiри в окремий, своерiдний шлях розвитку Роси, яка шби то з феодально-аристократичного режиму перескочить одразу в сощялютичний; 3) вiри в загальну соцiяльну революцiю,
що за одним pозмaxом зpyйнye стapий соцiяльно-економiчний лад i pоздiлить iстоpiю людськостi на два пеpiоди: пеpiод paбствa i свободи i вipи, що для осягнення соцiялiстичного iдеaлy не потpiбно зовсiм политично! боpотьби, тiльки тpебa пpопaгaнди мгж масами» [8, c. 93—94].
Незважаючи на те, що соцiaльно-економiчнi обставини у Росiï' виключали можливiсть pеволюцiï', певний pозвиток pеволюцiйного pyxy все ж можна вщмгшти. Тобто якщо повстання Рaзiнa М. Дpaгомaнов тлумачить як eraxrn-ний бунт, то бунт Пугачова був уже б^ш подiбний до eвpопейськиx pеволю-цiй. Початок тpaнсфоpмaцiй бунпв у pеволюцiï' в Росiï' було зумовлено по-явою pозкольництвa, яке до певно! мipи було подiбне до eвpопейськиx iдейниx pyxiв: «Таким безнадшним бунтом був звiсний бунт Ст[епана] Ра-зiнa «за цapя пpоти бояp» у XVII ст. Бунт Пугачова сто pокiв ошсля був уже бiльш свiдомий, бо м1ж тими двома бунтами ^ойшло калька десятков pокiв pозкольницькоï' кyльтypи й думки, тpоxи подiбноï' до riei, яка була в Gвpопi в часи Рефоpмaцiï'. Тiльки ж i тут недостача гоpодськиx сил гpомaди й свiтськоï науки гоpодянськоï' зpобили те, що ввесь pyx pозкольницький, нaвiть безпо-пiвський, тшьки здалека можна piвняти до pефоpмaцiйного eвpопейського i що зaмiсть швейцapськиx, голлaндськиx, aнгло-шотлaндськиx pеспyблiк XVI—XVII ст. московсью pозкольницько-козaцькi ^уги й у XVIII ст. с^о-моглись тiльки на самозваного цapя Gмелькy Пугачова, який сам ^о себе говоpив, що вiн шчого й не сподiвaвся, як тшьки половити pиби в кaлaмyтнiй вода» [5, c. 406—407].
У той час, коли у Роси вщбувалося повстання Пугачова, у Gвpопi мщан-ство, яке було основною pyшiйною силою поступу та pеволюцiй, ^одовжу-вало pозвивaтися. Воно вибоpоло to6í пpaво на освiтy, а з нею ^ийшло pо-зyмiння та фоpмyлювaння зaгaльниx пpaв i свобод. Тому pеволюцiйнi пеpе-твоpення, як вщбувалися в цей час у Gвpопi, e оpгaнiчним виявом поступу, вони зaвеpшyють тi сyспiльно-полiтичнi змши, як сталися в pезyльтaтi еволюцп: «В часи московськю «удальцов» од Кyдеяpa до Пугачова eвpопейське мiщaнство не тiльки так наживало каштал, а й одбило од потвства науку, а од панства — в^ний дyx. От чеpез що pеволюцiйний дyx у Gвpопi все йде вгоpy з XVI ст., i багатша частина мщанства pядом повстань (дiйсно pеволю-цш) допевняe те, що виpобилось тюим зpостом господapським i pозyмовим (дшсно еволюцieю, яку Лассаль зве по-стapомy pеволюцieю). З кшця XVIII ст. сладом за багатшим мiщaнством, до якого пpиклaдaeться тепеp, власне, назва бypжyaзiï', вистyпae бiдне, pобiтницьке, яке тягне за собою й сшьськик pобiт-ниюв, селян, уже до такого pyxy, який буде не таким, як фpaнцyзькa «жaкеpiя» XIV ст. або шмецьке селянське повстання XIV ст.» [5, c. 407—408].
У Роси клас освiченого мщанства був слабко pозвиненим. Тому, на думку М. Дpaгомaновa, в той час, коли в Gвpопi починаються pеволюцiï' за pоз-шиpення пpaв, встановлення pеспyблiки або обмеження монapxiй, Росiя
шбито йде протилежним шляхом. Повстання та свободи скорочуються, единий великий бунт вщбуваеться проти одного царя за шшого царя. М. Драгоманов вщзначав, що самi суспiльнi вщносини в Роси були таю, що не сприяли яким-небудь бунтам, повстанням чи революцiям. Крiм того, велику частину освь ченого мщанства складали iноземцi, що були схильш скорiше пристосувати-ся до юнуючого порядку, шж його змiнювати: «Пюля Пугачова вже московсью «чорнi люди», селяни, не вставали проти сво!х порядков сюльки-небудь великими купами. Городяни ж на цей раз уже заводились не сво!м вшьним вчинком, а начальством, та ще й на Грунт крiпацтва. Добра доля промислового люду тсля Петра I були чужинщ, яю тим бiлъше припадали до начальства, бо од ньо-го здобували монополи. Письменнi люди теж виходили з служаюв та панства, лакейського перед царем, кршосницького перед мужиком. От через те од мос-ковських «бiлих людей», бiлорукiв i бiлоробiв, i в XVIII ст. не можна було ждати не тшьки революцп, а й вiльного слова» [5, с. 408].
Можливо, дещо романтизуючи юторичний розвиток Свропи, М. Драгоманов зазначав, що через вщсутшсть або слабюсть тих суспшьних процесiв, що проходили в Сврош, Росiя не одержувала тих здобутюв, яю одержувала Свропа на кожному щаблi свого розвитку: «Так не тшьки Московщина далеко одстала од Свропи, а ще сталось так, що ш один iз ступенiв зросту громад-ського, який вона проходила, не дав громадi майже нiчого того, що т ступш давали в Сврош: аристократа не дала рицарсько! честi й духа нетдлеглосп, церква — т зерна звички до науки й твердо! совют!, царство — рiвностi й волi крiпацько!. Ледве-ледве з юнця XVIII ст. новi поевропееш служаки-пани та для служби державно! збудоваш городи починають давати деякий плщ, який тiльки через вгамдесят рок1в виродив iз себе волю кршаюв 1861 р. та нещас-нi царськ1 реформи Олександра II» [5, с. 408].
Вщсутшсть того досвщу, який вже був у европейщв, призвела до того, що росшський iнтелектуал навiть не м^ уявити собi суспiлъних перетворень, що вщбуваються не адмiнiстративним шляхом, з шщативи керманича дер-жави, а знизу, з волi народу. Для нього моделлю перетворень, суспiльних реформ були реформи Петра I, проведет за бажанням сильного царя i не Грун-тованi на об'ективнш логiцi розвитку кра!ни: «Коли поевропеений росшський чоловж XIX ст. починав думати про змiни недоладних порядюв свое! кра!ни подiбно тому, як змiнялись вони громадською працею в Сврош, то йому приходила на думку не та впорядкована, чи затяжна, чи гостра повстанська пра-ця, яка й складае прогрес у Сврош, а тiлъки або вчинок царський якого-небудь Петра I, або рiзня якого-небудь Пугачова — в обох випадках катастрофа над громадою, а не вшьний i стльний вчинок л1пших сил громадських, чи то мир-ний, чи повстанський. I коли на нового Пугачова дедал! все менше було надп, то вивчений рос!янин, який бажав змши в сво!х порядках, усе б^ше спинявсь на думц! про змши по царськш вол!, коли то сам цар до них додумаеться. 210
Важливо, що навгть декабристи 1825 р. не прибрали шшого, чим тдняти народ до бунту, o^iM iMeHi царя Костянтина!» [5, с. 408].
Висновки. Анaлiзуючи особливосп суспiльнo-пoлiтичнoгo розвитку Ро-сшсько! шпери, що призвели до ревoлюцiй початку ХХ ст., М. Драгоманов серед основних причин неможливост поступового розвитку сусшльства та поттично1 системи називав вщсутшсть стади мiськoгo господарства в гстори Росп та втрату культури гoрoдян-ремiсникiв, якi в Сврош вдагравали роль основи суспiльнo-пoлiтичнoгo розвитку та вдосконалення, а також нaдмiрну центрaлiзaцiю влади та гiпертрoфoвaний чиновницький апарат, що не давав можливост формувати ефективне самоврядування, самооргашзацп громади. Дослщник також звертав увагу на вплив геoгрaфiчних особливостей Росп, а саме на те, що велика теритoрiя iмперil зумовила упoвiльнення темпiв сус-пiльнo-пoлiтичнoгo розвитку.
М. Драгоманов розробив цМсну кoнцепцiю суспiльнo-пoлiтичнoгo розвитку. На його думку, яшст змши у суспiльствi можуть виникати лише шляхом поступових змiн, паралельно з поступом науки, технoлoгiй, культурним розвитком. Можна сказати, що взаемозв'язок ревoлюцiй та евoлюцiй вчений розглядав дiaлектичнo. Цi прoтилежнi форми розвитку, як уважав вш, допо-внюють одна одну. Шляхом революцп можна змшити уряд, домогтися так-тичних змiн. У цьому сенсi революцп у М. Драгоманова е виявом процесу еволюцп, що охоплюе людство та природу як склaднi системи. Революцп, на думку науковця, не можуть призвести до фундаментальних змш, а лише скорегувати, дещо пришвидшити чи упoвiльнити розвиток.
Л1ТЕРАТУРА
1. Лгсовий, В. Драгоманов i Донцов [Текст] / В. Шсовий // Фшософ. i сoцioлoг. думка. — 1991 — № 9. — С. 83—102.
2. Драгоманов, М. Вопрос об историческом значении Римской империи и К. К. Тацит. [Текст] / М. Драгоманов — Б.в.д. — 373 с.
3. Драгоманов, М. П. Рай i поступ [Текст] / М. П. Драгоманов — Вшшпег: Ман. Накл. Русько! книгарш, 1916 — 80 с.
4. Круглашов, А. М. Драма штелектуала: полггичш до! Михайла Драгоманова [Текст] / А. М. Круглашов. — 2-е вид. — Чершвщ : Прут, 2001. — 486 с
5. Драгоманов, М. П. Шевченко, украшофши i сoцiaлiзм [Текст] / М. П. Драгоманов // Вибране («мш задум зложити почерк юторй цив^заци на Украгш»); упоряд. та авт. ют-бюгр. нарису Р. С. Мщук; прим. Р. С. 1щука, В. С. Шандри. — К. : .^i^, 1991. — С. 327—429.
6. Феденко, П. Украшський рух у ХХ столгт [Текст] / П. Феденко — Лондон : Наше слово, 1959 — 267 с.
7. Драгоманов, М. П. Передне слово до «Громади» [Текст] / М. Драгоманов // Ви-браш твори. Збiркa полгтчних твoрiв з приметками. — Прага — Н.-Й. : Укр. со-щолог. ш-т в Прaзi, 1937 — С. 80—140.
8. Охримович, Ю. Розвиток yKpaïHCbKoï нащонально-полггичн^ думки (вщ початку Х1Х столiття до М. Драгоманова) [Текст] / Ю. Охримович — Н.-Й. : Вид-во Чар-торийських, 1965 — 120 с.
КОНЦЕПЦИЯ ЭВОЛЮЦИОННОГО ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ В РАБОТАХ МИХАИЛА ДРАГОМАНОВА
Манелюк Ю. М.
Исследовано восприятия идеи эволюции в концепциях М. Драгоманова. Проанализированы сущность явления эволюции, процесс формирования понятия «эволюция», его соотношение с другими видами общественно-политического развития, а именно с революцией. В этом контексте М. Драгоманов чаще всего применяет понятие «прогресс, «понимая под ним необратимый процесс усовершенствования и улучшения.
Ключевые слова: идея, концепция, эволюция, революция, государство.
THE CONCEPT OF EVOLUTIONARY POLITICAL DEVELOPMENT IN MUKHAILA DRAGOMANOVA'S WORKS
Manelyuk Y. M.
In article the analysis of perception of idea of evolution in M.Dragomanova>s concepts is carried out. The essence of the phenomenon of evolution, process offormation of concept «evolution», his parity with other kinds of political development, namely with revolution is analysed. In this context M.Dragomanov appliess concept «progress» more often, understanding ass him irreversible process of improvement.
Key words: idea, the concept, evolution, revolution, the .state.
УДК 316.4.063.001.11:323.3
К. О. Ковязта, астрантка
ОСОБЛИВОСТ1 КОНЦЕПЦП СОЦ1АЛЬНОГО КАП1ТАЛУ В РОБОТАХ РОБЕРТА Д. ПАТНЕМА
Присвяченорозгляду праць Р. Патнема щодо такого сусптьного феномену, як со-щальний каптал. У хронологгчнШ послгдовностг дослгджено розвиток гдей та по-ложень концепцп сощального капталу, а також результати дослгдження змгн в американському сустльствг, як набули великоУ популярностг i справили значний вплив на наукову та полтичну сптьноту.
Ключовi слова: концепщя сощального капталу Р. Патнема.
Актуальтсть проблеми. Теоретичний доробок Р. Патнема сьогодш е над-звичайно актуальным, оскшьки дослщник вщшшов вщ iндивiдуального рiвня
212 © Ковязша К. О., 2010
