CC BY
99
Ганна Вiкторiвна Скрипчук,
канд. ¡ст. наук,
асистент кафедри культурологи Нац1ональний юридичний ун1верситет ¡мен'1 Ярослава Мудрого, м. Харк1в
УДК 340.15:008(477)
ключов1 аспекти основних положень законодавчих акт1в щодо реформування
украУнськоУ культури на час становлення
У статт1 досл1джуеться радянський спадок у культур1 незалежног Украти ктця 80-х -початку 90-хрр. ХХ ст. Аналгзуються основт положення Декларацй про державний суверентет Украти, Декларацй прав национальностей Украгни та Основ законодавства Украгни про культуру щодо розвитку культури.
Ключовi слова: iсторiя культури, законодавство, державна незалежшсть, полжультур-тсть, полiетнiчнiсть, полiетнiчна держава, укра!нська культура, розвиток культури, нащональне вщродження.
Культурна пол1тика незалежно! Укра!ни у перш1 роки !! кнування форму-валась у складних пол1тичних, економ1чних, кторико-культурних обставинах. Згадуючи з жахом 1 болем т нелюдсьы умови, в яких опинились пращв-ники культурно! сфери, заклади та шдприемства культури у 90-х рр., треба з'ясувати об'ективш та суб'ективш причини такого стану речей. Заб1гаючи наперед, сл1д ввдзначити, що культурш процеси в незалежнш УкраТни роз-вивались не зовс1м тим шляхом, який передбачався в останш роки «перебу-дови» осв1тянами, лггераторами, д1ячами культури, вс1ею сусшльно активною та нащонально сввдомою штел1генщею.
Метою статт е анал1з стану культурного розвитку за радянських час1в 1 реалш кнування культури на початку украТнсько! незалежность
Уже наприкшщ час1в перебудови серед демократично налаштовано! штелиенцп поширилась думка про необхщшсть розвитку, реформування та украТшзацп культурно! сфери республжи. Але думка ця не набула характеру
державно1 незалежност1
нащонально! концепщ! й тривалий час не була обгрунтована щлеспрямова-ними науковими дослвдженнями.
Аналiзуючи публiцистику тих часiв, спостерiгаeмо лише окремi критичш мотиви, бiльш-менш чiтке розумiння того, що поганого iснувало в радянський культурнш сферi, вiд чого слщ позбавитися. Конструктивних роздумiв, реаль-них концепщй того, як слiд будувати нову культуру незалежно! - демократично! держави, практично не було. Мало того, ще шхто насправдi не знав, якою буде ця держава, !! економiка, соцiальна сфера, за який рахунок i в яких фшансових умовах мають розвиватися культурш заклади, спiлки, окремi митщ Висловленi в тi роки ще! скорiше слiд розглядати як свого роду вдеалЬ зацiю майбутнього [1, с. 110-118], мри про те, якою мае бути нова, позбавлена комушстичного тоталитаризму та колошально! залежност вiд союзного центру, незалежна Укра!на. МрГ! перетворювались на мiфи, якi жили сво!м жит-тям, а реальшсть йшла у зовсiм iншому напряму, розвивалась за найсуворшим i найжорсткiшим сценарiем, який би нав^ь не мiг собi уявити гумаштарний нацiонально-демократично налаштований та лiберально мислячий iнтелiгент кiнця 1980-х рр. Але як показало перше десятилтя незалежност [12, с. 3-22], мрiя, мiф та мiфологiзацiя постiйно супроводжують реальне державотворення i навiть школи пiдмiнюють собою дiйснiсть. Як слушно стверджують автори монографГ! «Укра!на в сучасному геополгтичному просторЬ», «замiсть реальних реформ в Укра!ш окремо кнують мiфи, вiртуальнi образи, якi вщграють роль реальностi, переживаються як повнощнна реальшсть» [25, с. 14].
Якщо проаналiзувати рiзноманiтнi думки, висловленi з приводу майбутнього розвитку культури в Укра!ш в останш роки кнування СРСР, то найпоширенiшою буде, мабуть, вдея нацiонального вiдродження, що мало вщ-буватися разом iз розбудовою держави. Перепоною для очжуваного нащо-нального вiдродження вважалась тотал^арна комунiстична влада (на тому еташ кторп) та всебiчна залежнiсть ввд Москви. Позбавлення вiд цих зов-нiшнiх ворогiв мало призвести до бурхливого i квiтучого розвитку нащонально! культури за в^ма !! напрямками, зростання нацiонально! свiдомостi населення, його швидкого окультурення та наближення до «животворних» витокiв европейсько! цивШзащ!.
Дуже важливим було вiдродження та збереження укра!нсько! мови. Стан кнування нацiонально! мови в УРСР на 1991 р. вважався явно незадовшь-ним. Населення великих мкт практично всiе! Укра!ни, за винятком кшькох захiдних областей, у побутовому та службовому сшлкуванш використову-вало виключно росшську мову, читало росiйськi книжки, дивилось росшсько-мовнi постановки в театрах та кiнострiчки. Укра!нська мова мала отримати статус державно! [2, с. 81-86]. Нащонально сввдома штелкенщя мрiяла про !! широке розповсюдження, вважала, що це буде одним з елеменпв культурно! полiтики ново! незалежно! Укра!ни.
Мистецтвознавцями та кториками досить гостро обговорювалась проблема втрат культурного надбання, забутих чи заборонених постатей нащ-
онально'1' icTopiï та культури, викривлення icTopiï Украши в радянсью часи. Таким чином, на часi постало завдання ввдродження втрачених сторiнок кторп Украши, написання нових шдручниыв для викладання кторп в середнiй та вищiй школь I якщо позбавлення вiд тоталитарного iдеологiчного тиску КПРС сприймалось як благо всiма прогресивно мислячими дiячами культурно-гума-нiтарноï сфери, то факт кнування та розвитку росiйськоï культури в УкраТш сприймався не так однозначно. Тут висловлювались двi основш та протилежнi точки зору, дискусiя мiж прихильниками яких точиться i дотепер.
З одного боку, щлком справедливо лунали застереження вiд продовження юлькасотл^ньоТ залежностi вiд Москви. Талановит украïнцi у часи ввдсутно-ст самостiйноï державностi вшздили до метрополп й сприяли там розвитковi науки, культури, освгти. На територп само!" Украши культурно-органiзацiйнi функцп виконували iмперськi, а потiм i радянськi чиновники, як вбачали свою мiсiю в затвердженш сталих методiв управлiння, оргашзацп життя, еко-номiки, освiти за столичними зразками. Тут були й позитивш моменти, бо ввдкривались музе'1, театри, унiверситети. Представники мiсцевого населення отримували можливiсть для задоволення бшьш широкого кола культурних й штелектуальних потреб, але полiтика ця проводилась росшською мовою, а украшська сприймалась як етнографiчна забава, не придатна для викори-стання представниками освiчених вищих верств населення. Усiлякi спроби розвивати нащональну культуру, мову сприймались шдозршо, звинувачува-лись у «самостшностЬ», пiддавались репресiям. Скасування Гетьманщини та пов'язаних iз нею iнституцiй, лшвщащя козацтва, закрiпачення селян, Валу-1'вський циркуляр та бмський указ - це лише основнi вiхи пол^ики культурно! колонiзацiï та денацiоналiзацiï, яку послiдовно здiйснювала Росiйська iмперiя стосовно Украши. Але попри це украшський народ розмовляв тодi рщною мовою на всiх етнографiчних теренах [16, с. 204].
У радянський перюд, шсля вiдносно демократичного та бурхливого розвитку нащонально1 культури в 1920-и рр. (в основному ïï селянських та робiтничо-пролетарських напрямiв), почались репресп 1930-х, в яких, окрiм соцiального протистояння, не останне мiсце займав нацiональний фактор. Винищувалась нацiональна творча iнтелiгенцiя (украшська, в першу чергу, але i еврейська, польська та ш.): л^ератори, театральш дiячi, художники, скульптори, науковцi, музейш працiвники та iн. Настав перюд радянсько1 унiфiкацiï, соцреалiзму та держзамовлення.
Дослвдники, публiцисти, дiячi культури вказували на вщсутшсть можли-востей для самостшного розвитку украшсько1 культури, цензурне придушення цiлих ïï напрямiв i галузей. Наприклад, шсля лшвщацп всiх незалежних мис-тецьких об'еднань створюеться Спiлка художникiв, а потiм, у 1940 р., i Худож-нш Фонд СРСР [22, с. 29-30]. Надалi про вiльний розвиток нацюнального образотворчого мистецтва вже не йшлося аж до кiнця 1980-х рр.
1деолопчний пресинг щодо музе'1'в кторичного профiлю призводив до того, що ix експозицп не стiльки розкривали iсторiю Украши, скiльки фальсифшу-вали ÏÏ [22, с. 24].
Д1яльшсть радянського кер1вництва у справ1 охорони пам'яток, по сут1, шдмшялась так званим «лешнським планом» монументально! пропаганди. У 1970-х рр. широкомасштабне буд1вництво пам'ятниыв шдлеглих вдеолопч-ним потребам викликало «пам'ятковий бум», що значною м1рою допомагало створенню формально! за своею суттю та змктом охоронно! системи. Ц фак-тори стали одшею з причин критичного стану пам'ятниыв кторп 1 культури у 1980-х - на початку 1990-х рр. [15, с. 22].
«Народ може з об'ективних причин втратити свою державшсть, свою назву, але залишатися народом, поки живе його обери - рщна мова» [16, с. 200]. Тому найбшьшого удару укра!нськш культури було завдано у видавничш сфер1 в СРСР. При великих тиражах та низьких цшах «бшьшкть тод1шньо! книжково! продукцГ! становила щлком нестравна щеолопчно пропагандист-ська л1тература, незл1чеш з1брання твор1в «класиыв марксизму-лешшзму та видатних д1яч1в Комушстично! партп й Радянсько! держави», а також товст томи класиыв соцреал1зму...» [22, с. 24].
Майже вс оригшали укра!нських ф1льм1в останшх десятил1ть кну-вання СРСР перебувають у рос1йському Держф1льмофонд1 п1д Москвою, що безумовно утруднюе ознайомлення з ними студент1в в1дпов1дних твор-чих факультет1в, к1но митц1в, широкого загалу [22, с. 21]. Ця проблема 1 сьо-годш е не вир1шеною.
Укра!нський театр протягом стол1ть зазнавав к1лька пер1од1в нищ1вно! руйнацп. Так, 1з скасуванням Гетьманщини зник «ки!вський школярський театр», що вийшов з1 ст1н Киево-Могилянсько! Академ1!. Театр ново! доби I. Котляревського та Г. Кв1тки-Основ'яненка був задушений горезвкним «бмським указом», короткий розкв1т першо! третини XX ст. припинили репресп 1930-х, п1сля чого сучасний укра!нський театр отримав обличчя «1 в плаш мистецькому, 1 в плаш 1нфраструктури - сформоване добою ста-л1нсько! культурно! революц1!» [22, с. 27-28].
Таким чином, мають ращю прав1 т1 досл1дники, як1 сучасний стан укра-!нсько! культури характеризують як постколошальний. Тут п1дкреслюють 1 «естетичну монохромн1сть» укра!нсько! культури, 1 складний комплекс нащ-онально-культурно! неповноцшност1, котрий реал1зуеться то в гшертрофо-вано принизлив1й самооц1нц1 [9, с. 10-21], то, навпаки, в перебшьшенш свого культурно-кторичного значення [20, с. 172-176]. Як шдкреслюе Г. Скляренко, Укра!на, яка сформувалась в умовах к1лькасотр1чно! залежност1, не може не вщдзеркалювати !! у сво!й культур^ не може запоб1гти рол1 «провшцп з великим 1сторичним минулим», на яку вона була приречена в Росшськш 1мпер1!, а пот1м 1 в Радянському Союз1. Подолання колошальност1 е, таким чином, пер-шочерговим завданням укра!нсько! культури [19, с. 11].
Водночас не слщ забувати, що Укра!на - це полктшчна держава з пол1ет-шчною культурою. За даними перепису населення 1989 р. в УРСР проживало 72,6 % укра!нщв, 21,9 % рос1ян, 0,9 % евре!в, 0,8 % б1лорус1в, 0,6 % молдаван, по 0,4 % поляюв 1 болгар, 2,8 % представниюв шших нац1ональностей [27, с. 48].
За даними всеукра!нського соцюлопчного дослщження, проведеного у грудш 2002 р. Фондом «Демократичш шщ1ативи», 52,3 % респондент1в сшлкуються вдома переважно укра!нською мовою, а 46,7 % - росшською [3, с. 68]. Автори монографп «Укра!нська пол1тична нащя: Генеза, стан, перспективи» вщзнача-ють, що в Укра!ш проживають представники понад 130 етнос1в. У щлому вони становлять близько 27 % загально! кшькост населення. Звичайно ж, поряд з укра!нським етшчним ввдродженням у середовишд цих нащональних сшльнот також вщбуваеться етшчний ренесанс, не враховувати який було б великою помилкою. Сл1д пам'ятати також, що укра!нцями не так давно усвщомлювали себе не бшьше 60 % дорослого населення. Решта населення виявляла подвшну ор1ентащю 1 його симпатп можуть змшюватись залежно вщ змши насамперед економ1чно! 1 пол1тично! ситуацп [26, с. 528].
Ситуащя ускладнюеться суттевою етнокультурною та мовною р1зницею м1ж основними репонами кра!ни, зумовленою кторично в перюд ввдсутно-ст державност та пов'язаною з перебуванням тих чи шших груп населення у склад1 певних 1мперш та держав (Рос1!, Австро-Угорщини, Польщ1, Руму-н1! тощо).
Захвдний рег1он кра!ни характеризуеться 1сторично обумовленим високим р1внем нац1онально! св1домост1, мононацюнальним складом населення, пере-важанням укра!нсько! мови та л1тератури. На територп Укра!ни, що колись входила до Австро-Угорсько! 1мпер1!, духовне життя укра!нщв не зазнавало таких утиск1в, як у Росп. Д1яла «Просв1та», яка видавала наукову, популярну л1тературу укра!нською мовою, п1дручники для шк1л, «Народний кален-дар», твори укра!нських письменниыв [16, с. 203]. У центр1 також переважае укра!нська мова, хоча в мктах у д1ловому вжитку широко використовуеться росшська. П1вдень та Сх1д, попри переважання укра!нсько! мови в селах та формальне переважання укра!нщв у склад1 населення, мае дуже невисокий р1вень нац1онально! самосв1домост1 [21, с. 14-16].
Хоча науковщ та пол1тичн1 д1яч1, у тому числ1 й другий президент Укра!ни Л. Д. Кучма, наполягають на обережному ставленш до потужного пром1жного укра!но-рос1йського простору, вказують на його самоцшшсть, велике 1сторичне, культуротворче, цивШзацшне значення [13, с. 311]. Навггь I. Дзюба згодний з тим, що величезний масив росшсько! науково!, л1тературно!, мистецько! про-дукц1! в Укра!ш, що був створений упродовж стол1ть, залишатиметься вагомим фактором нашого штелектуального й естетичного життя, але втрачатиме свш денац1онал1зуючий 1 рус1ф1куючий вплив [6, с. 86].
Ю. П. Сурм1н вважае, що треба пам'ятати про багатонацюнальшсть, пол1-культуршсть Укра!ни, складност1 цив1л1зац1йних процес1в. Усе це мае глибоке кторичне шдГрунтя: у склад1 СРСР Укра!на не була якоюсь перифершною пров1нц1ею, а такою частиною його сутност1, р1вень розвитку адм1н1стратив-ност1 якого був нерщко вищим, н1ж у Росп. Укра!на у склад1 СРСР була не колошею (в сощально-економ1чному сенс1), а являла собою справжн1й символ радянсько! соц1ал1стично! субцив1л1зац1!. Саме внутр1шне цив1л1зац1йне р1зно-
машття Украши е важливим фактором ТТ розвитку, який мають брати до уваги полггаки, реформатори, аналггаки. За висновками Ю. П. Сурмша, сучасна УкраТна зазнае впливу юлькох цивiлiзацiй i субцивiлiзацiй. Унаслiдок цього громадяни краТни подiленi за Тх цивiлiзацiйною орiентацiею на двi основш групи. Одна з них орiентована на европейськГ цiнностi, iнша - евразшськг Проблема в тому, що в межах одше'Т краТни, одного сусшльства, одних сощаль-них культур опинились двi цивiлiзацiТ з протилежними векторами розвитку, що не сшвпадають за системою цшностей. Крiм того, незважаючи на офiцiйний крах так званого реального соцiалiзму, поки ще нiкуди не зникла специфiчна радянська субцивШзащя, яка також мае вплив на розвиток сусшльства. Якщо на пiдставi соцiологiчних дослiджень орiентацiй мешканщв УкраТни оцiнити спiввiдношення мiж цими трьома цивтзащями, то «европейщ» складають не бiльше 1/3, «евразшщ» - близько 2/3, але «радянсьы» як частина «евразшщв» напевне нараховують до j населення УкраТни у вщ вiд 18 рокiв [24, с. 20].
З точки зору М. I. Михальченко, з якою погодився i Ю. П. Сурмш, УкраТна е лiмiтроф бвропи, розташований мiж двома цивiлiзацiями. Цю так звану лiмiтрофнiсть вiн визначае у трьох аспектах: 1) геополГтичному, тобто УкраТна опинилась мiж НАТО та Росiею; 2) економiчному - мiж краТнами Заходу з переважно ринковою та соцiально-орiентованою економiкою, та хаотичною, що по-грабiжницькому експлуатуеться новим правлячим класом економГ-кою РосГТ; 3) у духовно-моральному - мiж тоталiтарним, моноiдеологiчним i псевдоморальним минулим та невизначеним, навггь «невiдомим майбутшм», яке функцiонуе у формг сощально'Т утопи (мгфу) про багатопартiйну, правову, демократичну державу, основи якоТ навггь ще не закладено [24, с. 21-22].
Наявшсть подг6нот внутргшньот структури, взаемно впливових та про-тилежних субцивiлiзацiй мае, безумовно, й етнокультурний змГст. Зважаючи на те, що УкраТна е полГетшчною та полшультурною державою, С. В. Дрож-жина вбачае методолопчно важливим визначення поняття «субкультура». Дослщниця допускае, що субкультура як складник культури визначаеться специфшою змкту таких загальних ознак, як предмети, що складають умови i об'ект штересГв ТТ членiв, способи регуляцп взаемодiй i вiдношень мгж ними; критерiТ оцгнки взаемодiй i станiв субкультури в цглому [8, с. 23-24]. Згщно з цим визначенням на сьогодш в УкраТш можна видглити декiлька культурних прошаршв: 1) нацiональна елiтна культура; 2) нащональна народна культура; 3) «висока» росiйська iнтелiгентська культура; 4) культури нащональних меншин; 5) «радянська» культура; 6) захвдна культура; 7) комплекс маргшальних культур [8, с. 27].
Найпомiркованiшу та достатньо обгрунтовану позицгю з цього приводу ще 1988 р. виявив також колишнш дисидент, а в недалекому майбутньому мш^тр культури незалежноТ УкраТни 1ван Дзюба [7, с. 5]. аюлгзуючи куль-турний стан УРСР наприкшщ радянськоТ епохи, вгн цглком слушно зазначав, що факт вироблення культурноТ продукцГТ на територГТ УкраТни (друк кни-
жок, випуск фшьм1в на кшостуд1ях, д1яльшсть театр1в тощо) ще не робить автоматично цю продукщю нащональною укра!нською.
I. Дзюба попереджае, що неприемним е 1 своерщний пуризм, коли укра!н-ською вважаеться тшьки культура укра!номовна (якщо йдеться про вербальш мистецтва) або з явними нащонально стильовими ознаками, якщо йдеться про образотворч1 напрями. В Укра!ш укра!нцями 1 не укра!нцями може створюва-тись висока класична культура, можуть розвиватися культури шших етнос1в, нащональних меншин, що мешкають на територп Укра!ни. Саме щ гумашс-тичш та демократичш 1де! й увшшли в «Основи законодавства Укра!ни про культуру», прийнят Верховною Радою Укра!ни в 1992 р.
Перш1 кроки розбудови незалежно! Укра!нсько! держави, здшснеш ще до того, як наша молода кра!на занурилась у безодню перманентно! економ1чно! кризи, були повш оптимктичного пафосу та надп на швидке нащональне в1д-родження. Характерно, що у ключових, концептуальних державних ршеннях 1 декларащях завжди була присутня культурна складова як важливий 1 само-стшний елемент. На жаль, у багатьох документах, прийнятих за час1в незалеж-ност1, ця складова губиться на фош економ1чних показниюв, ВВП, запозичень в1д МВФ, зовшшньоеконом1чних, газових чи шших прюритет1в. Наприклад, у «Декларацп про державний суверештет Укра!ни», прийнят1й Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. [10, с. 133-151], е окрема ст. 8, присвячена культурному розвитковь Тон 1 дух цього документа ще практично радянський та штернацюналктичний, але починають пом1рковано формулюватись нащо-нальш культурш прюритети наст1льки, наск1льки вони були зрозумт та акту-альш у склад1 тогочасно! переважно комушстично! Верховно! Ради.
У даному документ!, зпдно з його назвою та значенням, йдеться про те, що УРСР самостшна у вир1шенш питань культурного та духовного розвитку укра!нсько! наци, але гарантуе 1 вс1м шшим нац1ональностям, як1 мешкають на !! теренах, право !х вшьного нац1онально-культурного розвитку. В межах повноважень УРСР мали бути забезпечеш: нащонально-культурне в1дро-дження укра!нського народу, його кторично! св1домост1 1 традиц1й, нацю-нально-етнограф1чних особливостей, функц1онування укра!нсько! мови в ус1х сферах сусп1льного життя.
Не була забута 1 д1аспора (головним чином радянська). УРСР виявляла шклування про задоволення нащонально-культурних, духовних 1 мовних потреб укра!нщв, що на той час проживали за межами республжи.
Вщзначалось також, що нацюнальш, культурн1 та 1сторичн1 цшност1 на територГ! УРСР е власшстю республ1ки. Мало того, зг1дно з Декларащею УРСР мала право на повернення у власшсть народу Укра!ни нац1ональних, культур-них та кторичних ц1нностей, що знаходились за !! межами [10, с. 133-151].
Враховуючи наявшсть у цей час СРСР, ЦК КПРС з його генсеком М. С. Гор-бачовим, урядом, КДБ тощо, цей документ був досить смшивим 1 вносив низку нових момент1в у культурне життя УРСР. Нащональне вже не вважалось гр1-хом, а навпроти, зберкалось 1 розвивалось, в першу чергу мова, пам'ятки, лгге-
ратура, видавнича справа, кшо тощо. Була висловлена й еретична претензiя на повернення культурних цшностей, значна частина яких, i про це знали, знахо-дилась у музеях Москви та Лешнграду. В умовах ще радянського бюджету та фшансування культури все це вважалось щлком реальним i здшсненним.
Ще один документ, так би мовити, ранньо-демократичного перюду розвитку УкраТнськоТ державносп, поки вона ще не стикнулась повшстю з величез-ними економiчними проблемами i не потонула в ïx виршенш, це «Декларащя прав нащональностей УкраТни», прийнята Верховною Радою УкраТни 1 листопада 1991 р. Документ цей витримано у досить демократичному i навгть штер-нащоналктичному дус^ але його поява та публшащя у «Лiтературнiй газетЬ» (7 листопада 1991 р.) пов'язаш, безумовно, з кiнцем СРСР та отриманням УкраТною незалежностi. Представникам численних нащональностей, що мешкали на територп УРСР, давали сигнал спокою, шхто Т'х переслiдувати та при-гнiчувати у новiй державi не буде. Це, мабуть, була одна iз перших турбот ново'Т укра'ТнськоТ влади про свiй майбутнiй багатонащональний електорат.
«Декларацiя», з огляду на те, що на територп УкраТни проживають грома-дяни 100 нащональностей, гарантувала всiм народам, нащональним групам, громадянам рiвнi полiтичнi, економiчнi, сощальш та культурнi права (ст. 1). Саме держава брала на себе вщповщальшсть за створення належних умов для розвитку всix нащональних мов i культур (ст. 2).
Усiм народам i нащональним групам гарантувалось право вшьного корис-тування рвдними мовами в усix сферах життя, включаючи навчання, вироб-ництво, одержання i розповсюдження шформацп. Окремо вказувалось, що Украшська держава забезпечуе сво'Тм громадянам право вшьно користуватися росшською мовою. В регiонаx, де проживае компактно кшька нацiональниx груп, нарiвнi з державною укра'Тнською мовою могла функщонувати мова, прийнятна для всього населення дано'Т мiсцевостi (ст. 3-4). Шсля прийняття Верховною Радою УкраТни 28 червня 1996 р. Конституцп УкраТни деяы аспекти мовно'Т пол^ики, визначенi в цих статтях, були фактично скореговаш та переформульованi на користь державно'Т мови.
Держава общяла також зберiгати та охороняти пам'ятки всix нащональ-ностей (ст. 5), гарантувала всiм нацiональностям можливiсть створювати сво'Т культурнi центри, товариства, земляцтва тощо (ст. 6). Все це було щлком демократично, i бшьшкть з цих декларацш виконувались i виконуються, але на той час, коли вони приймались, не було створено мехашзму ïx реалiзацiï.
Останнш документ, який був прийнятий на самому св^анку незалежноси, видаеться дещо на'Твним, не дуже практичний на той момент та знову ж таки декларативний - «Основи законодавства УкраТни про культуру» [4, с. 24-25]. Слщ зазначити, що автори цього документа ще перебували шд сильним впли-вом вде'Т обов'язковоси державного патерналiзму щодо культури (щлком природно'Т для радянських часiв), звикли до радянського бюджетного фшансування, планування економши i ще дуже слабо уявляли собi ринок, лiбералiза-цiю цiн, наслiдки шфляцп та розриву економiчниx зв'язкiв передуем з Росiею.
Уим, як вказують О. Гриценко та М. Стр1ха, не лише укра!нськ1 законодавщ, а й громадська думка в перш1 роки незалежност не були готов1 до рефор-мування культурно! полггики на сучасних засадах, пристосування !"! до умов громадянського сусшльства та ринково! економжи. Головними вимогами куль-турно-мистецького середовища в цей час були збшьшення бюджетного фшан-сування та повне звшьнення заклад1в культури в1д оподаткування [4, с. 25].
Саме тому, при вс1х гумашстичних та демократичних вадах, «Основи законодавства Укра!ни про культуру 1992 року» дещо щеал1зували дшсшсть (якщо не м1фолопзували !!) 1 школи не були виконаш в Укра!нськш незалеж-нш держав1 повшстю.
Б1льш1сть визначених у ст. 3 прюритет1в у розвитку культури, а саме: роз-виток культури укра!нсько! наци та культур нацюнальних меншин; збереження, вщтворення та охорону культурного середовища; естетичного виховання дггей та юнацтва; проведення фундаментальних дослщжень у галуз1 теорГ! та кторп культури в Укра!ш; розширення культурно! шфраструктури села; матер1аль-ного та фшансового забезпечення заклад1в, шдприемств, оргашзацш 1 установ культури так 1 залишились на папер1 [11, с. 6-7].
У розд. 2 «Права 1 обов'язки громадян у сфер1 культури» громадянам надавались дшсно широк1 права у сфер1 шдивщуально! творчост1, самовира-ження, фахово! осв1ти, доступу до культурних цшностей, авторського права тощо. Бшьшкть цих прав виконувалась, якщо у автора, творця, митця було на що жити, тод1 вш творив 1 самовиражався. Складшше було з виконанням авторського права, ця правова галузь культурно! сфери дос1 залишаеться не до кшця врегульованою [11, с. 7-8].
Дуже широк1 повноваження у сфер1 культури надавались державним органам управлшня (розд. 3, ст. 22). Це одна з ознак «пострадянського» характеру цього Закону та його патерналктського спрямування. Зпдно з названою статтею культурну пол1тику держави мала визначати Верховна Рада, вона ж створювала пол1тичш, економ1чш та сощальш умови !! реа-л1зацп. Забезпечували цю реал1зац1ю вищ1 органи виконавчо! влади, тобто уряд та в1дпов1дне м1н1стерство. 1х повноваження розписаш дуже др1бно 1 враховують вс1 можлив1 напрями адм1н1стрування культурою [11, с. 13]. В умовах в1льного та нерегульованого ринку, шфляцп, дефщиту бюджету, обмеженого ф1нансування [17, с. 25-37; 18, с. 34-43] виконання багатьох з цих дш було неможливим, або вони виконувалися частково.
Особливо останне твердження стосувалось розд. 4 «Фшансування 1 мате-р1ально-техшчне забезпечення культури». У ст. 23 «Фшансування культури» затверджуеться норматив, який ще жодного разу не було виконано 1 навряд чи це буде коли-небудь можливо. Держава тод1 гарантувала необхщш асигну-вання на розвиток культури в розм1р1 не менш восьми вщсотыв в1д нащональ-ного доходу Укра!ни [11, с. 14]. Як насправд1 фшансувалась культурна сфера Укра!ни та в яких умовах вона кнувала й виживала у 1990-т1 рр. е завданням наступних публшацш.
Таким чином, на момент становлення державно! незалежност об'ективна реальшсть вимагала негайного законодавчого реформування в галузi куль-тури. При цьому слщ пам'ятати, що iсторiя культури Укра!ни перiоду кiнця 80-х - початку 90-х рр. була сформована шд впливом багаторiчно! культурно! денацюналiзацil як з боку iмперсько! РосГ!, так i в часи СРСР. На момент необ-хiдностi прийняття законодавчих ршень iсторiя культури Укра!ни не мала, окрiм iде! утворення национально! незалежно! соборно! держави, сформованого уявлення про нащональну iдентичнiсть у силу полжультурносп, полiетнiчно-стi та мовно! рiзницi мiж основними регiонами кра!ни. А прийняття перших законодавчих державних акив незалежно! Укра!ни, побудованих виключно на гумашстичних та демократичних щеях щодо реформування культури, носило або декларативний, або нездшсненний на той час характер. Отже, тшьки за умови справжнього демократичного розвитку кра!ни та дiевого законодавства можливi реформування та подальший розвиток укра!нсько! культури.
Список л^ератури:
1. Андрушюв Б. Незнищенний дух твш, рвдна культура / Б. Андрушюв // В1че. - 2000. -№ 11. - С. 110-118.
2. Бшецький В. Мова 1 консолщащя суспшьства в нащю / В. Бшецький, В. Радчук // Слово 1 час. - 1998. - № 12. - С. 81-86.
3. Грабовський С. Чи потр1бен нацюнальнш культур! державний патернал1зм? / С. Грабов-ський // Сучастсть. - 2003. - № 6. - С. 60-73.
4. Гриценко О. Культурна полиика Укра!ни: короткий кторичний огляд / О. Гриценко, М. Стр1ха // Культурна полиика: методолопчт, правов1, економ1чт проблеми : зб. наук. пр. - К. : УЦКД Мшкультури Укра!ни, 1995. - С. 5-26.
5. Дзюба I. Деяю проблеми 1 перспективи укра!нсько! культури / I. Дзюба // Вкник НАН Укра!ни. - 2001. - № 3. - С. 18-22.
6. Дзюба I. 1деолопчт децибели «даалогу культур» / I. Дзюба // Сучастсть. - 1998. -№ 11. - С. 63-87.
7. Дзюба I. Проблеми культури в незалежнш Укра!т // I. Дзюба. М1ж культурою 1 полии-кою : зб. пр. - К. : Сфера, 1998. - С. 56-76.
8. Дрожжина С. В. Культурна полиика сучасно! полжультурно! Укра!ни: сощально-фшо-софський та правовий аспекти / С. В. Дрожжина. - Донецьк : ДОН ДУЕТ, 2005. - 196 с.
9. !щук В. Укра!на: проблема престижносп та вдентичносп / В. !щук. - К. : Смолоскип, 2000. - 92 с.
10. Кононенко П. Укра!нська культура: уроки, тенденцп, перспективи / П. Кононенко, Т. Кононенко // В1че. - 2000. - № 6. - С. 133-151.
11. Культурна Спадщина Укра!ни. Правов1 засади збереження, ввдтворення та охорони куль-турно-1сторичного середовища : зб. офщ. док. / упоряд. В. I. Фрич ; ввдп. ред. М. В. Гарник. - К. : ктина, 2002. - 336 с.
12. Кульчицький С. В. Утвердження незалежно! Укра!ни: перше десятилггтя / С. В. Куль-чицький // УШ. - 2001. - № 2. - С. 3-22.
13. Кучма Л. Д. Украина - не Россия / Л. Д. Кучма. - М. : Время, 2004. - 560 с.
14. Левицька Г. Чия мова, того 1 влада / Г. Левицька // Ушверсум. - 1999. - № 7/8. -С. 17-18.
15. Шдлкна Л. С. Проблеми культурного розвитку незалежно! Укра!ни: М1сце 1 роль пам'я-ток кторп та культури / Л. С. Шдлксна // Граш. - 2000. - № 1. - С. 21-24.
16. Пономарьов О. Культура слова: мовно-стилктичт поради : навч. пос1б. - 2-е вид., стереотип. - К. : Лпбвдь, 2001. - С. 200-204.
17. Розподш видатюв Державного бюджету Укра!ни на 2000 р. Додаток № 2 до Закону Укра!ни «Про Державний бюджет Украши на 2000 р.» // Офщшний вкник Украши. - 2000. -№ 11. - С. 25-37.
18. Розподш видатюв Державного бюджету Украши на 2001 р. Додаток № 3 до Закону Украши «Про Державний бюджет Украши на 2001 р.» // Офщшний вкник Украши. - 2000. -№ 52. - С. 34-43.
19. Скляренко Г. Контакт или разлом? Вдоль культурных границ / Г. Скляренко // Родина. -1999. - № 8. - С. 10-13.
20. Скурапвський Н. Нотатки про долю укра!нсько! культури / Н. Скурапвський // Генеза. Фiлософiя. Iсторiя. Полгголопя. - К., 1997. - С. 172-176.
21. Сотник Л. Хочеш мати раба - забери в нього мову / Л. Сотник // Ушверсум. - 1999. -№ 7/8. - С. 14-16.
22. Стан культурно! сфери та культурно! полиики в Укра!т : аналиичний огляд. - К. : УЦКД ММстерства культури, 1995. - 40 с.
23. Стрiха М. Регюнальт та еттчт аспекти культурно! полиики в Украш / М. Стрiха // Культурна полиика: методолопчт, правов^ економiчнi проблеми : зб. наук. пр. - К. : УЦКД Мшкультури Укра!ни, 1995. - С. 51-57.
24. Сурмш Ю. П. Украина: итоги сложного десятилетия и проблема будущего / Ю. П. Сурмш // Грани. - 2001. - № 4. - С. 17-27.
25. Укра!на в сучасному геополиичному просторк теоретичний i прикладний аспекти : [кол. моногр.] / за ред. Ф. М. Рудича. - К. : МАУП, 2002. - 488 с.
26. Укра!нська полиична нащя: Генеза, стан, перспективи. - К. : Н1СД, 2004. - 648 с.
27. Хлесткова Л. В. Полiетнiчнiсть нацюнально! культури Укра!ни / Л. В. Хлесткова // Укра!нська культура: проблеми i перспективи : матерiали наук.-практ. конф., присвячено! Року культури в кра!т, 28 жовтня 2003 р. - Х. : ХДНБ, 2004.- С. 48-56.
Скрипчук А. В. Ключевые аспекты основных положений законодательных актов по реформированию украинской культуры в период становления государственной независимости.
В статье исследуется советское наследие в культуре независимой Украины конца 80-х -начала 90-х гг. ХХ в. Анализируются основные положения Декларации о государственном суверенитете Украины, Декларации прав национальностей Украины и Основ законодательства Украины о культуре, касающиеся развития культуры
Ключевые слова: история культуры, законодательство, государственная независимость, поликультурность, полиэтничность, полиэтническое государство, украинская культура, развитие культуры, национальное возрождение.
Skripchuk G. V. Key aspects of the basic provisions of the legislative acts concerning the reform of the Ukrainian culture at the time of formation of the State of independence.
Problem Setting. The article examines the Soviet heritage in the culture of independent Ukrain be late 80s early 90s of the XX century. The main aspects of the first legislative acts concerning the reform of the Ukrainian culture are analyzed, namely: "Declaration Ukraine" and "Fundamentals of Ukraine on culture".
Analysis of the recent researches and publications. The cultural politics of independent Ukraine in the first years of its existence was formed in the complex political, economic, historical and cultural circumstances. Recalling with horror and pain of the inhuman conditions in which workers find themselves in the cultural sphere, institutions and enterprise culture in the 1990s to find out the objective and subjective reasons for this state of affairs.
Paper main body. Preventing beforehand, it should be noted that the cultural processes in the independent Ukraine evolved is not quite the way envisioned in recent years of "perestroika" educationist, literary figures, figures of culture, all socially active and nationally conscious intiligencia.
The article investigates the State of the cultural development of Soviet times and the realities of culture at the beginning of Ukrainian independence. And also analyses the main provisions of the first legislative acts concerning the reform of the Ukrainian culture. Namely: "Declaration on State sovereignty of Ukraine", "Declaration of rights of nationalities of Ukraine "and" fundamentals of legislation on culture".
Conclusions. So, at the moment of formation of the State independence of objective reality demanded immediate legislative reform in the field of culture. It should be remembered that the history of Ukrainian culture period of late 80's-early 90-ies. was formed under the influence of long-term cultural denationalization as part of Imperial Russia, and in the period of USSR. At the time of adoption of the necessary legislative decisions of the cultural history of Ukraine had no other idea of the formation of the national independent Cathedral States formed an idea of national identity by virtue of the variety of cultures, polyethnic population and language differences between the major regions of the country. What about making the first legal State acts of independent Ukraine, built solely on humanistic and democratic ideas to reform the culture bore or declaratory or is not feasible at that time in nature. Thus, I must say that the only real democratic development of the country and the effective legislation of the possible reform and further development of Ukrainian culture.
Key words: history of culture, legislation, State independence, Ukrainian culture, development of culture, national revival.
Hadiuwna do pedKoneiii 18.05.2015p.
