CC BY
624. Ogarkov, A.N., Ryabov, A.V., (ed.) (2011). Denisevskie readings: materials of the anniversary of the interdisciplinary interuniversity scientific conference. SPb.: Institute of business and politics, 152.
25. Pimenova, M. V. (2004). Typology of structural elements of inner world concepts. Questions of cognitive linguistics, 1, 72-90.
26. Pozdeyev, V. A. (2015). Reflection of ethno-cultural stereotypes of fear. Traditional culture, 4 (60), 25-31.
27. Ponomarenko, O. V. (2014). The Concept of Liminality in the linguophilosophical determination of diplomatic discourse. Universum: Philology and art history, 12(14). Retrieved from http://7univer-sum.com/ru/philology/archive/item/1819
28. Surozhsky, A. (2002). The Metropolitan Anthony Surozhsky. Trudy. Moscow: Praktika, 1080.
29. Stepanov, Yu. S. (2004). Constants: Dictionary of Russian culture. Moscow: Academic project, 992.
30. Tuganova, S. V. (2011). Existential concept of death in superstitious consciousness. Philology and culture, 1 (23), 192-198.
31. Tsvetkov, R. A. (2009). Concepts "other" and "death of another" in the study of the phenomenon of death. Bulletin of the Bashkir University. 14 (3), 976979.
32. Tsvetova, N. S. (2007). The Concept of "death" in the modern media space. Bulletin of the Saint Petersburg University, 9. Philology. Journalism, 3(2), 364-371.
33. Ulyanovsky, A.V. (2016). Korkonosenko, S.G. (ed). Advertising as a work with meanings. Century of information. Media in the modern world. St. Petersburg readings. SPb.: High School, 2, 36-38.
34. Venediktova, L. N. (2004). The Concept of "war" in the language picture of the world: author's abstract. Dissertation Cand. Philol. Science. Tyumen, 2004.
35. Vinogradova, N. L., Pashkevich, I. L. (2010). Forms of modern terrorism: socio-philosophical analysis. Vestnik "Volgogradsky Universitet" (7). Philosophy. Sociology and social technologies, 2 (12), 168173.
36. Yampolsky, M. B. (2004). Death in cinema. Language-body-case: cinema in search of meaning. Moscow: UFO, 376.
1СТОР1Я ВИВЧЕННЯ ДЕРИВАЦП ЯК НАУКИ
Царьова I.B.
Днтропетровський державний утверситет внутрiшнiх справ
Дтпро, Украна
HISTORY OF STUDYING DERIVATION AS A SCIENCE
Tsareva I.
Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs
Dnipro
АНОТАЦ1Я
У статп розглянуто ретроспективу вивчення дериваци як науки. Запропоновано сучасне розумшня словотвору як маркера процесу створення нових слш на базi наявних мовних та мовленневих одиниць.
ABSTRACT
The article considers a retrospective of the study of derivation as a science. A modern understanding of word formation as a marker of the process of creating new words on the basis of existing language and speech units is proposed.
Ключовi слова: деривацш, лексико-деривацшш зв'язки, лексико-деривацшна структура, сучасний юридичний текст, юридична мова.
Keywords: derivation, lexical derivative relations, lexical derivative structure, contemporary legal text, legal language.
З огляду на те, що термш «словотвiр» мае де-кшька значень, ми схиляемося до розумшня його як маркера процесу створення нових ств на базi наявних мовних та мовленневих одиниць. Словотвiр «вивчае слова за способами i засобами творення та !хню словотвiрну структуру» [8, с. 22], i е одним з найважливших засобiв (у широкому значенш цього слова) поповнення лексичного масиву мови. Головш пвдсумки тривалих дослвджень з украшсь-кого словотвору покладеш в основу навчального поабника В. О. Горпинича «Сучасна украшська лггературна мова. Морфемжа. Словотвiр. Морфо-нолот» [1]. Новi слова зазвичай утворюються за певними правилами, моделями, схемами, зразками,
що складають виразний мовний мехашзм, який i е словотвором. Дослщницьш уподобання украшсь-ких лiнгвiстiв (П. I. Бшоусенко, К. Г. Городенська, В. В. Грещук, Н. Ф. Клименко, З. С. Сшорська та ш.) у галузi словотвору демонструють рiзнi напрями, де вже здiйснено певну систематизацiю i опис об'ектiв вивчення. Вагомими е i здобутки вчених шд час аналiзу семантично1 основи процеав внутршньо-мовно1 дериваци (Ю. Д. Апресян, К. Г. Городенська, А. О. Загнггко, Л. А. Кудрявцева, М. В. Нш-тш, О. Д. Огуй, I. А. Самойлова, Л. О. Симоненко, О. О. Тараненко). Отже, термш «словотвiр» вщби-вае процес утворення нових слiв, тобто ми його схильш використовувати на позначення певних дш
мовного мехашзму. Цей мехашзм забезпечуе юну-вання вiдповiдних мовних явищ та !х поняттеве й термшологшне iдентифiкування та штерпрету-вання. Центральним об'ектом словотвору, як вь домо, е похвдне слово. Улм, похiднi слова в зазна-ченому аспектi дослвджують не як окремi одиницi, а в !хньому взаемозв'язку з твiрною базою, у вщно-шеннi до iнших похвдних ^в, зокрема до таких, що мають спiльну структуру, е вдентичними за способом словотвору, за словотвiрною семантикою тощо.
Мета - простежити ретроспективу дериваци як науки на приклащ сучасно! укра!нсько! юридично! мови.
У процес аналiзу того чи того похщного слова завжди доцiльно, на нашу думку, брати до уваги не лише мехашзми синхронного словотвору. Для отримання об'ективних результата дослвдження в зазначенш царинi необхвдно застосовувати методи юторично! реконструкций що постають складником дiахронного словотвору.
Об'ектом синхронного словотвору е лише так слова, що з позицш сучасно! укра!нсько! мови е по-х1дними, у межах яких чiтко виокремлюються мор-феми-складники. Утiм, трапляються випадки, коли питания видшення морфем е досить складним. Тому, на нашу думку, необхвдно залучати до ана-л1зу похвдних також чинники !хнього iсторичного становлення.
Зважаючи на те, що завданням синхронного словотвору е вивчення похщних ^в за !х станом на певному етапi розвитку мови без урахування змiн, а завданням дiахронного словотвору - дослвдження рiзноманiтних ознак, пов'язаних з утворенням та змiнами в структурi вiдповiдних похiдних одиниць, зазначимо: аналiз кожно! похщно! одиницi не буде повним без урахування юторичних змш в И структура
До ключових понять дериватологи також нале-жить поняття способу словотвору. У сучасному мо-вознавствi визначення способiв словотвору зале-жить ввд типу та особливостей основних словотвiр-них засобiв (формантiв), якi, разом з твiрною основою, е складниками похщних слiв.
Способом словотвору вважають особливий вид ввдмшносп похiдних слв вiд твiрних, яку вть лено у словотвiрному засобi, або засобах, тобто у словотвiрному формантi. Ц вiдмiнностi об'едну-ються в класи, як1 називають способами словотвору. 1стор1я словотвору демонструе наявнiсть де-кшькох класифiкацiй цих способiв.
Дериватологи найчастше визначають поняття способу через констатування того факту, «за допо-могою якого засобу (або засобiв) утворене нове слово» [3, с. 137]. Саме з цих позицш В. В. Виноградов свого часу видшив чотири способи словотвору з твiрною базою «слово» або «словосполу-чення».
1. Морфолопчний, який продукуе новi слова на базi наявних у мовi основ i словотвiрних елеме-нтiв i правил !хнього поеднання в словесш одиницi, тобто «створення нових слв через сполучення мор-
фем» [16, c. 254]: вилучити - вилучення, виправ-дати - виправданий, в1дпов1дальний - в1дпов1даль-тсть.
2. Лексико-семантичний, тобто «утворення нових слв унаслщок змши в смисловш crpyKrypi того чи того слова» [Там само, с. 256]: в1дпов1дач «особа, яка вщповвдае на запитання» - «особа, яка ввдповь дае за скоений злочин», наприклад в1дпов1дач у справг; група «декшька осiб, об'еднаних чимось ст-льним», наприклад група студентгв - «дешлька осiб, об'еднаних спiльною професшною дiяльнi-стю», наприклад оперативна група.
3. Морфолого-синтаксичний, який розyмiють як «утворення нових лексем унаслщок переходу ств з одного граматичного розряду в iнший» [Там само, с. 253]: головуючий на зас1дант - головуючий; заарештований пгдлгток - заарештований.
4. Лексико-синтаксичний, який ввдбивае утворення нових лексем унаслщок злиття форм слв у реченнi: швидко плинний - швидкоплинний; довго тривалий - довготривалий.
Ця класифжащя не враховуе способи словотвору, унаслвдок яких з'являються складш слова, аб-ревiатyри на базi словосполучень та на базi слв.
Отже, одного лише критерiю (тип форманта, за допомогою якого утворена нова одиниця) недоста-тньо для визначення способу словотвору. Пропону-емо mmi, не менш важливi, критери визначення способу (словотвiрна база, тип вмотивованостГ). Бе-ручи до уваги можливi (формальнi i семантичнi) трансформацп похвдного слова, уважаемо за потрь бне докладнiше проаналiзyвати думки лшгвюпв щодо реальних словотвiрних процесiв, як призво-дять до появи похщних одиниць. У мовознавствi цi процеси постають предметом вивчення лексиколо-rii' i словотвору. Словотвiр вивчае шляхи i мехаш-зми утворення нових ^в, лексикологiя встановлюе !х належнють до пе! чи пе! номшативно! категори.
Було видiлено три основоположних критерп визначення вiднесеностi похiдного або групи похь дних до конкретно! словотвiрно! / лексично! / номь нативно! категорi!: генетичний стан (початкова актуальна тотожшсть слова-джерела); тип переходу ввд генетичного до актуального стану (розпад тото-жностi слова); актуальний стан (лексична автономиста етимологiчно тотожних слiв).
Систему категорш, яку можна назвати системою категорш дiахронно! лексикологi!, предста-вимо як двоступеневу органiзацiю: перший стутнь - стyпiнь класу категорiй, об'еднаних тотожшстю структури генетичного i актуального статв; другий стyпiнь - стутнь категори, яка об'еднуе слова, вде-нтичнi за типом генетичного, актуального сташв i типом переходу вщ першого до другого.
Перший клас об'еднуе категорi!, генетичний стан яких представлено групою слiв, що характеризуются спiльнiстю кореня; тип переходу ввд генетичного до актуального стану - видозмша типу структурних зв'язк1в, наприклад, стирання вщмш-ностей у фонетичному виглядi згаданих ^в, зумо-влене втратою особливих характеристик; актуальний стан представлено групою ^в, пов'язаних но-вим типом зв'язшв. Цi категорi! е категорiями
трaнслексикaлiзaцil, унаслвдок яко! вщбуваеться видозмiнa зв'язк1в мiж лексемами. Одночасно за-значена iнтерпретaцiя процесу трaнслексикaлiзaцil не е единим. Наприклад: дти (дiесл.), дгяти, д1я, над1я, надгти, подтися, одягнути, одежа тощо.
Другий клас складають категорп, генетичний стан яких - група слiв, пов'язаних певним типом зв'язшв, наприклад група ^в, що входять у слово-сполучення порушення прав(а); тип переходу ввд ге-нетичного до актуального стану представлений по-еднанням групи слiв у слово, отже, актуальний стан - слово: правопорушення. Цей клас категорш пос-тае класом категорш делексикaлiзaцil - процесу, який передбачае втрату твiрними словами статусу лексеми у склaдi ново! одинищ.
Третiй клас об'еднуе розряди, генетичний стан яких представлено словом, наприклад право; тип переходу вщ генетичного до актуального стану в цьому випадку - утворення на бaзi слова (право) нового слова, наприклад правовий; актуальний стан -група ^в, пов'язаних спшьшстю походження, наприклад право - правовий. Система таких категорш е системою категорш лексикaлiзaцil - процесу, який передбачае утворення ново1 лексеми на бaзi наявно1.
Четвертий клас представлений такою схемою категорш. Генетичний стан - певна внутршня лек-семна оргашза^, наприклад вихвдна моносемiя слова захист - дiя за значенням «захищати, захис-тити» i «захищатися, захиститися»; тип переходу -видозмша внутршньо1 лексемно1 структури, наприклад розвиток на бaзi сем «захищати, захис-тити» значения «сторона, яка захищае обвинуваче-ного пвд час суду; оборонам»; актуальний стан - нова оргашзащя слова, наприклад полiсемiя глосолек-семи захист «захищати, захистити»; «сторона, яка захищае обвинуваченого пiд час суду; оборонам». Так категори постають кaтегорiями трансформацп слова.
Похщш, наприклад, певного етимолого-слово-твiрного гнiздa, залежать вiд кaтегорiй клаав особливого виду трaнслексикaлiзaцil й лексикaлiзaцil, як1 зiстaвляються з кaтегорiями клaсiв делексикаль заци i трансформацп слова, що, так само, координу-ють одиницi, здaтнi утворювати окремi гнiздa.
Головним у визнaченнi компонента, що входять до складу гшзда, е другий ступiнь - «це сту-пiнь зiстaвлень у межах кожного класу кaтегорiй, тобто стушнь власне визначення реального змюту кaтегорiй, 1хшх клaсифiкaцiй» [12, с. 18].
Клас лексикaлiзaцil, який у межах традицшно1 теори словотвору визначаеться як група спорщне-них слш з твiрною базою - словом, в юторп лшгвь стики був представлений дешлькома класифжаць ями, що базуються на понятп «спосiб словотво-рення».
Найчастше це поняття визначаеться через констатацш того, «за допомогою якого способу (або способiв) утворено нове слово» [3, с. 137]. На пiдстaвi цього видшяють три способи словотво-рення з твiрною базою «слово»:
1) морфологшний, який е утворенням нових слiв на бaзi наявних у мовi основ i словотвiрних
елементiв i правил 1хнього поеднання в словеснi одиницi, тобто «створення нових слiв за допомогою поеднання морфем» [16, с. 254];
2) лексико-семантичний, тобто «утворення нових слш унаслщок змiни в смисловш структурi того чи того слова» [Там само, с. 256];
3) морфолого-синтаксичний, який охоплюе «утворення нових лексем у результат переходу ств з одного граматичного розряду до iншого» [Там само, с. 263].
Запропонована клaсифiкaцiя не позбавлена щ-ло! низки недолЫв, нaйбiльш iстотним з яких е те, що поняття «зааб словотвору», що стало основою для класиф^вання, не визначене i тому досить ро-зпливчасте: «По-перше - субстанщя як «зaсiб» -мaтерiaльно виражений aфiкс (морфологiчний спо-сiб), по-друге - процес - змiнa значення слова (лексико-семантичний спосiб), по-трете - результат -перехiд слова з одше1 частини мови в шшу (морфо-лого-синтаксичний») [12, с. 23]. О^м того, ця кла-сифiкaцiя не мiстить способiв утворення складних слiв, aбревiaтур на бaзi складних конструкцiй i на основi слiв. Тому клaсифiкaцil нaдaлi вдосконалю-валися задля охоплення всiх можливих способiв словотвору в тiй чи тш слов'янськ1й мовi.
Клaсифiкaцiя М. М. Шанського передбачае так1 групи способiв:
1. Морфологiчнi способи, яш мiстять усi випа-дки афшсального словотвору на бaзi простого слова.
2. Неморфолопчш, як1 мiстять усi випадки утворення слiв за допомогою форманта операцюна-льного типу. Це ва види конверсil.
3. Склaднi способи, яш мiстять усi випадки словотвору на бaзi словосполучення. Сюди належать, ^м iнших, юкстaпозицiя i aбревiaцiя.
4. Усiчення (aбревiaцiя на бaзi простого слова), що передбачае випадки скорочення твiрноl основи на зразок зав, зам тощо.
5. Змшаш способи, яш передбачають випадки утворення ^в за допомогою не тшьки рiзних фор-мaнтiв, а й рiзних словотвiрних баз.
0. О. Земська, використовуючи традицшне визначення способу через зааб запропонувала нову, бiльш рaцiонaльну клaсифiкaцiю, у яшй виокре-мила:
1. Афiксaльнi способи, яш визначаються як способи словотвору, що використовують при про-дукувaннi нових ^в словотвiрний aфiкс (нaявнiсть словотвiрного засобу).
2. Безaфiкснi способи, що не пов'язаш з жод-ним словотвiрним засобом [3, с. 172-181].
Недолж цiеl моделi е квaлiфiкувaння безaфiкс-них способiв «не через внутршнш змiст, а через констатацш неможливосп 1хнього включення до розряду афшсальних способiв. Це загрожуе тим, що одшею назвою можуть бути об'еднаш досить рiзнi за своею природою явища» [12, с. 23].
Спроба визначити сутнiсть безaфiксного словотвору представлена у пращ О. I. Моюеева, який називае способи дериваци «функщею, узагальнено-диференцiйовaним вщображенням зaсобiв словотвору» [6, с. 110]. Це дозволило лшгвюту видшити
три способи утворення нових лексичних одиниць на базi слова, а саме:
1) афшсащю, тобто «утворення простих похщ-них слiв» за допомогою словотвiрних афiксiв або граматичних афiксiв у словотвiрнiй фyнкцi!;
2) абревiацiю, тобто «утворення скорочених ^в»;
3) трансформацш, тобто «семантичне й грама-тичне перетворення наявних у мовi ^в» [Там само, с. 111].
Шзшше були внесенi необхiднi доповнення до ще! теорi!. По-перше, немае пвдстав для видiлення абревiацi! як окремого способу словотвору, осш-льки через те, що «втрата тотожностi з боку зна-чення ввдбуваеться незалежно вiд порушення тото-жностi з боку форми, i вiдповiдно, навпаки» [17, с. 186]. Неможливо говорити про те, що видозмша формального плану одинищ безпосередньо призво-дить до виникнення ново! лексеми. Абревiацiя, що наявна, наприклад, у творенш форми зав на базi лексеми завгдувач, призводить до утворення нового актуального дублета твiрного слова, тобто вона мае розглядатися в межах класу категорш трансформа-ци слова. Утворенню ж ново! лексеми на базi абре-вiацiйного дублета передуе процес закрiплення за ним нового змюту, вiдмiнного вiд змюту вихвдного слова загалом. 1ншими словами, абревiацiя повинна розглядатися в межах способу «трансформа^» через те, що в основi !! також лежить «семантичне перетворення наявних у мовi слiв».
О. О. Селiванова вважае, що абревiатyра - «за-звичай iменник, утворена шляхом скорочення простого слова або компонента складного слова або елемента твiрного словосполучення до рiвня звуков або букв, складiв або шших фрагментiв слiв» [10, с. 5-6]. Пропонуючи традицiйне потрактування результату процесу абревiацi!, мовознавиця, yтiм, зазначае: «Дискусп точаться також навколо питань про ввднесення до абревiатyр телескопiзмiв, про статус слiв-абревiатyр (вони розглядаються як ок-ремi слова, результати лексикалiзацi!, або як дуб-лети, варiанти розгорнутих сполучень слiв згстль-ним значенням, результати конденсацi!, прямо! уш-вербалiзацi!)» [Там само, с. 6].
Також у процеа трансформування найчастiше здшснюеться не семантичне перетворення ств, а семантичне i граматичне перетворення мовних реа-лiзацiй слова (форм, глос), наприклад при адвербiа-л1заци, коли до розряду при^внишв потрапляе пе-вна ввдмшкова форма iменника, а не iменник цш-ком: верхи (форма iменника верх) - верхи (при^вник).
Окрiм того, як вже було зазначено, у сучас-ному мовознавствi способи словотворення прийн-ято розрiзняти залежно ввд основних словотвiрних засобiв, або форманта, точшше - ввд !х рiзновидy. До цього критерш потрiбно також додати шший -чiтке визначення вмотивованостi, тому що сyтнiсть словотвiрного акту або його iмiтyвання втшюеться саме в поняттi вмотивованостi.
Отже, словотвiрнi зв'язки завжди е мотивува-льними. Але не будь-як1 мотивувальш зв'язки пос-тають словотвiрними. О. М. Тихонов уважае, що
«словотвiрнi мотиваци е лише частиною мотива-цшних зв'язк1в», властивих парi «твiрне - похiдне». «Кожне похiдне слово виникае в мовi на базi пев-ного значення твiрного слова» [13, c. 37-38]. Отже, якщо у процесi утворення нового слова його лекси-чне значення (з урахуванням етимологiчного спорь днення) вiдрiзняеться ввд значення твiрного, е всi пiдстави говорити про зовшшню - словотвiрнy, си-стемну - вмотивованiсть. Якщо лексичнi значення похщно! та твiрно! одиниць (слова та / або словосполучення) повшстю зб^аються, то в такому випа-дку говорити потрiбно про внутршню - реляцiйнy, мовленневу - вмотивовашсть. Формотворення такого зразка оперуе засобами, як е омонiмiчними, словотвiрними.
Урахування цих уточнень дозволяе визначити реальний змют класу категорш лексикалiзацi!, а також, насамперед, i класу категорiй транслексикаль зацп, оскiльки для другого принципово важливим, хоча i не единим, е процес лексикалiзацi! як процес затвердження слова в мовi.
Не менш важливим для диференцшвання сло-вотвiрних процесiв е визначення генетичного й актуального статуав твiрних i похiдних одиниць, а також особливосп переходу в1д першого статусу до другого.
Генетичний статус передбачае двi ситуацп актуально! тотожностi лексеми-джерела:
1) актуальна тотожшсть лексично! бази слова як похвдно! основи;
2) актуальна тотожшсть слова, що виявляеться в його актуальнш тотожностi в уах мовленневих реалiзацiях.
Тип переходу залежить вiд способу розвитку твiрно! основи. Для лексем, утворених унаслвдок формального й семантичного розвитку твiрно! основи, тип переходу - афшсащя або дерива^; для лексем, утворених унаслщок семантичного та гра-матичного розвитку мовних реалiзацiй слова (форм, глос), тип переходу - трансформа^ мовно! реалiзацi! або власне лексикалiзацiя мовно! реалiза-цi! (перетворення мовно! реалiзацi! на слово - мо-вну одиницю).
Актуальний статус вщбивае стан мотивуваль-них вiдношень м1ж твiрною й похiдною одиницями в конкретний промiжок часу. Для ^в, утворених шляхом приеднання нових афжав до твiрно! основи, тобто шляхом дериваци, актуальними е зв'язки спорвдненосп у двох його рiзновидах: по-перше, спорiдненiсть може сприйматися як актуальна, наприклад для лексем пояснити - пояснення; по-друге, спорвднешсть може сприйматися як ети-мологiчна внасл1док дi! процесу деетимолопзаци, коли одне зi спорщнених слiв не здатне бiльше «на-гадувати iнше слово або слова, з якими так чи так воно було рашше пов'язано, позбавляеться можли-востi осмислюватися з ними в межах ввдповщного гнiзда^> [18], але не виходять зi складу принаймш етимолого-словотвiрного гнiзда: ставити - постанова; ряд - порядок; звати - позивач; бавити - по-збавлення; зрти, зазирати - пгдозра; вгдати - осв1-дування тощо. Отже, це демонструе можливють
вдентифжування двох основних способiв словотвору: деривацп та дублетизацп (лексикалiзацiï).
В. М. Немченко надме окремим статусом фо-нетичний словотвiр, сутнiсть якого полягае у фор-муваннi похiдних одиниць за допомогою фонетич-них процесiв, наприклад, рештка - решка, радюс-тaнцiя - paцiя та ш. Суперечливють ще1" думки полягае в тому, що у процеа утворення новоï лек-сичноï одиницi тiльки фонетичних змш недостат-ньо: будь-який фонетичний процес супроводжу-еться семантичними змiнами. Тому зазначений тип словотвору не вiдрiзняeться ввд дублетизацп.
Сутнiсть дублетизацп (лексикалiзацiï) полягае у вiдсутностi в структурi похiдного слова будь-яких формальних словотвiрних елементiв; ключовим ме-ханiзмом тут е семантичш трансформування. У процеа лексикaлiзaцiï основну функцш виконуе або галузь вживання глоси, або контекст, або бага-тознaчнiсть слова.
Небезпвдставною також е теорiя аблаутарного (морфонолопчного) словотвору, яка в деяких випа-дках грунтуеться на формотвореннi [11, c. 107]. Критерieм видiлення зазначеного способу з-пом1ж iнших постае чергування голосних у коренi, що сприяе утворенню iменних основ вiд ввдповщних ш дieслiвних, наприклад: проректи - пророк, знести - зносини, чесати - коса тощо. Цей тип словотвору викликае особливий штерес. Його не можна ввдне-сти am до деривaцiï, aнi до дублетизацп через арха-ïчнiсть словотвiрноï модели
Отже, деривaцiя в юридичнiй мовi не е самодо-статньою i дiaлектично спiввiдноситься з принципом aктуaлiзaцiï вже готових мовних одиниць. Еле-ментaрнi деривaцiйнi одиницi - твiрнi основи й фо-рманти - не можуть функцюнувати в мовленш як сaмостiйнi, а тшьки в структурi слiв, номiнaтивних мовних знаков i, отже, сво1' текстоорieнтовaнi поте-нцiï можуть реaлiзувaти лише у склaдi цих структур.
Лггература
1. Горпинич В. О. Сучасна украшська лггера-турна мова. Морфемжа. Словотвiр. Морфонологiя. К., 1999.
2. Земская Е. А. Понятие производности, оформленности и членимости основ. Развитие словообразования современного русского языка. М.: МГУ, 1966. С. 11-19.
3. Земская Е. А. Словообразование. Современный русский язык: Учеб. для филол. спец. высших учебных заведений. Под ред. В.А. Белошапко-вой. 3-е изд. М., 1999. С. 286-441
4. Кубрякова Е. С. Что такое словообразование. М. : Наука, 1965. 86 с.
5.Лопатин В. В., Улуханов И. С. Структура славянской морфемы в синхронном и диахронном аспектах. Международный съезд славистов. X. М., 1988. С. 190-206., С 192-193.
6.Моисеев А. И. Основные вопросы словообразования в современном русском литературном языке. Л.: ЛГУ, 1987. 208 с.
7.Олексенко О., Мiзiнa О. Структурно-семантичш та функцiонaльностильовi властивосп нуль-суфжсальних aтрибутивiв: моногрaфiя. Полтава -Харшв: Харк1вське iсторико-фiлологiчне това-риство, 2014. 232 с.
8. Плющ М. Я. Граматика украшсько1' мови. Морфемжа. Словотвiр. Морфолог1я. К.: Вид. дiм «Слово», 2010. 328 с.
9.Реформатский А. А. Введение в языкознание. М.: Просвещение, 1960. 544 с.
10. Селiвaновa О. О. Сучасна лшгвютика: термiнологiчнa енциклопедiя. Полтава: Довк1лля-К, 2006. 716 с.
11. Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. М.: Прогресс, 1980. 228 с.
12. Теркулов В. И. Этимологические дублеты латино-романского происхождения в русском языке: дис. ^канд. филол. наук: 10.02.19. Донецк, 1994. 203 с.
13. Тихонов А. Н. Словообразовательный словарь русского языка: в 2 т. М.: Русский язык, 1985. Т. I.
14. Федотова В. В. Связанные корни (основы) имен существительных и прилагательных в современном русском языке. Горький, 1969. 98 с.
15. Хижняк С. П. Юридическая терминология: формирование и состав. Саратов: Изд-во Са-рат. гос. ун-та, 1997. 134 с.
16. Шанский Н. М. Очерки по русскомусло-вообразованию. М.: МГУ, 1966, 1968. 312 с.
17. Царьова I. В. Сучасний украшський юри-дичний текст: лексико-деривацшна структура. Дншро: Л1РА, 2020. 446 с.
18. Tsareva I. V. Functional and derivative space of the legal text. Advanced trends of the modern development of philology in European countries: Collective monograph. Riga : Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2019. Р. 217-233.
19. Tsareva I. V. Derivative space of the law text. The European Journal of Humanities and Social Sciences. Vienna, 2020. №1. Р. 71-78.
20. Янко-Триницкая Н.А. Членимость основы русского слова. Известия АН СССР СЛЯ. 1968. Вып. 6. С. 34-39.
