CC BY
14
1. ЛАНДШАФТНА АРХ1ТЕКТУРА В КОНТЕКСТ1 СТАЛОГО РОЗВИТКУ
УДК 130.123:316.42:001.2 Проф. Е.П. Семенюк, д-р фтософ. наук -
НЛТУ Украти, м. nbsis
1НТЕГРАЦ1Я Р1ЗНИХ АСПЕКТ1В ДУХОВНО1 КУЛЬТУРИ ЛЮДСТВА ЯК ЧИННИК СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Сдино можливою перспективою виживання людства е стратегiя сталого роз-витку. 1нтегращю основних аспектiв духовно! культури людства - науки, фшософп, моралi, релш!, права, мистецтва, освiти - розглядають як важливий чинник сталого розвитку.
Ключов1 слова: сталий розвиток, духовна культура, штегращя, наука, фшосо-фiя, соцiальна екологiя, екологiчна фiлософiя.
Prof. E.P. Semenyuk - NUFWT of Ukraine, L'viv
integration of different aspects of the mankind spiritual culture as the sustainable development factor
The sustainable development strategy is only possible prospect of the mankind's survival. The article deals with integration of the basic aspects of the mankind spiritual culture (such as science, philosophy, morality, religion, law, art, education) as an important factor of sustainable development.
Keywords: sustainable development, spiritual culture, integration, science, philosophy, social ecology, environmental philosophy.
Термш "стадий розвиток" застосовують досить давно. Життя переко-нуе, що його нерщко розумдать спрощено, подекуди навггь примггивно.
Щоб зрозумгги суть сталого розвитку, необхщно глибоко усвщомити, що наприкшщ ХХ - початку ХХ1 ст. людство опинилося перед дуже серйоз-ними, справдi доленосними викликами юторй. У тугому вузлi тюно перепле-лися гостра еколопчна криза, помггне вичерпання природних ресурЫв, хро-нiчне економiчне та соцюкультурне вiдставання слаборозвинених кра!н та демографiчний вибух у них, численш мiжнароднi конфлiкти з небезпекою застосування збро! масового знищення людей, вщчутне зростання бездухов-ностi суспiльства. Останнш чинник, власне кажучи, значною мiрою е детер-мiнантою всiх шших. Понад це, всi аспекти ще! складно! ситуацп е взаемо-пов'язаними та взаемозалежними, кожна з них повсякчас впливае на вс шшь Тому з часом становище лише попршуеться. Саме у пошуках виходу з ще! критично! ситуацi!' св^ова спiльнота, як вiдомо, висунула щею сталого розвитку, навколо яко! почала формуватися вiдповiдна концепцiя. 1сторичною заслугою Римського клубу стало привернення уваги свггово! спiльноти до глобальних проблем сучасностi - ресурсно-економiчних, еколопчних, демог-рафiчних, полiтичних, соцiокультурних [5].
Поряд з документами вщомих мiжнародних форумiв, концепцiя сталого розвитку об'еднуе низку аналопчних нацiонадьних концепцш багатьох
1. Ландшафтна apxiTeKTypa в контексл сталого розвитку
9
краш. Першу редакщю проекту "Концепци сталого розвитку Украши" було пiдготовлено 1997 р. [2], другу редакцiю - 2000 р. [3], однак дос цей документ не затверджений належним чином.
Протягом останшх десятирiч проблематика сталого розвитку стала ду-же популярною у сферi мiжнародних взаемин, а також у внутрiшньому житл бiльшостi краш. Останнiм часом до не! лопчно додаеться ще одна спорщнена проблема - глобалiзацiя як складний, внутрiшньо суперечливий, дiадектич-ний процес поступу людства. Багатомовний свгтовий потiк науково! л^ерату-ри з цих питань зростае дуже швидко.
Треба зауважити, що на Заходi стадий розвиток розумiють дещо обме-жено, в ньому вбачають тшьки три аспекти - ресурсно-економiчний, еколо-гiчний, демографiчний [6, с. 41]. А проблема збройних конфлж^в (вшна i мир), соцiадьна нестабiльнiсть у свт, мiжнародний тероризм, безлiч сощ-окультурних аспектiв розвитку? А духовшсть суспiльства?
Насправдi проблематика сталого розвитку е багатогранною, i вона охоплюе весь свiт, кожну крашу зокрема i навiть окреме мiсто (наприклад, Львiв). Нещодавно надруковано цiкаву книжку М. Назарука "Львiв у ХХ ст.: сощально-еколопчний анадiз" [4]. На прикладi Львова тут показано багато аспекив деградаци в сучаснiй УкраАт (i, очевидно, не лише в Укршт) меха-нiзмiв регулювання природних i соцiадьних основ життя у великому мют1, що загрожуе перспективi нормального (тобто сталого) соцiокультурного розвитку. "Економiчна, екологiчна та сощальна складовi сталого розвитку мiста тюно пов,язанi мiж собою. Мiсто як складна природно-антропогенна система з притаманною ш структурно-функцiонадьною органiзацiею та просторовою диференцiацiею процесiв динамiки i функщонування може розвиватися за де-кшькома напрямками; воно мае особливостi - природш (рельеф, клiмат, вод-ний режим, ландшафти), ресурснi (природнi, трудов^ забудова, шфраструк-тура), функцiонадьнi, шформацшт, управлiнськi. Тому обгрунтування нап-рямку розвитку мюта пов'язано з необхщшстю врахування сощально-еконо-мiчних процесiв розвитку, аналiзу природно-ресурсного потенцiаду, еколо-пчно! ситуацп, функцiонадьних особливостей та специфжи управлiння тери-торiею" [4, с. 6-7]. Ще бшьшою мiрою це стосуеться сталого розвитку в кра-!ш або на континентi.
Концепцiя сталого розвитку iсторично формуеться на перетиш двох iстотно рiзних площин життя соцiуму - громадсько-полгтично! дiяльностi та наукових дослiджень, нагромаджування вщповщного науково-технiчного по-тенцiаду. Цей другий аспект став можливим лише за умови потужно! штегра-цп наукового знання, що е характерною прикметою доби науково-техшчно! революци [10].
Звичайно, дiалектична еднiсть диференщацп та штеграци в усi часи характеризуе шзнання свiту (так само, як i будь-якi iншi гранi життя i дiяль-ностi суспiльства, а також - природну реальшсть). Обидва щ процеси завжди притаманнi об,ективнiй дшсност та И вiдображенню у свщомост людини. Проте, питома вага та евристично-гносеолопчна роль кожного з цих боюв пiзнання були значно вщмшними у рiзнi епохи: колись абсолютно домшува-
ла диференщащя, з часом невпинно посилювалося значення штеграци. Ос-таннi десятирiччя переконливо доводять: тепер штегращю в наущ не лише сприймають на паритетних засадах з диференщащею, але й подекуди випере-джае И за багатомаштшстю проявiв та багатоаспектнiстю.
Без штеграци в наущ концепщя сталого розвитку просто не змогла б виникнути. Справд^ И формування (а по^м - втшення И вимог у сощальну практику) потребують оргашчного поеднання досягнень природознавства, математики, техшчних наук, медицини, сучасно! економiки, вЫх суспшьно-гуманiтарних галузей знання. Час переконливо довiв особливе методологiчне значення таких синтетично-штегративних наукових дисциплiн, як сощальна екологiя, екологiчна фiлософiя, бюетика та етика довкiлля, екологiчна психо-логiя, екологiчне право, екологiчна економжа. У лiсотехнiчному ушверсите-т1, зокрема, вже не один десяток роюв розвиваеться науково-педагопчна школа еколопчно! економши академiка Ю.Ю. Туницi [7]. Ниш И досягнення вiдомi не лише в Укрш'ш.
Становлення всiх названих молодих дисциплш або напрямкiв науко-вого пошуку, що мають велике значення у дослщженш проблематики сталого розвитку, - наочний прояв дiалектичноl едност диференщацп та штеграци. Особливютю сучасно! науки е те, що штегращя вiдчутно висунулася на авансцену мапстрального наукового поступу, нерщко вона навiть стае формою прояву свое! дiалектичноl протилежностi [10]. Виокремлення ще одте!, ново! гадузi науки, очевидно, е актом И диференщацп, але сама природа ще! дис-циплiни може бути синтетично-iнтегративною, як це наочно видно на прикладах сощально! екологп, еколопчно! фшософи, еколопчно! економiки тощо. Кожна з цих молодих галузей знання е справжшм дитям доби науково-тех-шчно! революци, перiоду глобадiзацil та переходу до сталого розвитку.
Кардинального переосмислення у наш час об'ективно потребуе став-лення людини до природи. Еколопчна криза мае низку рiзноманiтних про-явiв. Цiлком очевидними стали ниш наслщки глобального потеплiння з !х впливом на погодно-клiматичнi змiни на планетi. Дедалi частiшими стають деструктивнi стихiйнi та антропогеннi процеси на поверхш Землi, в И надрах та атмосферг Це землетруси, обвали, розширення ярiв, зсуви грунту, буреви, повенi, цунамi, гiгантськi лiсовi пожежi.
Усi пам'ятають природнi ката^зми лiта 2008 р., зокрема, липневу еколопчну катастрофу на заходi Украши, серпневi лiсовi пожежi на сходi та пiвднi. У вереснi 2008 р. на розширеному засщанш президп Лшвничо! акаде-ми наук Украши було розглянуло питання про водорегулювальне значення лiсiв та катастрофiчнi повенг Тема ця зовсiм не проста, не однозначна, дещо суперечлива. Але вчеш-лшвники Укра!ни розглядали И довго i конкретно, з необхiдними деталями. I це приклад того, що саме науковщ, фахiвцi певного профшю (а не чиновники або журналюти засобiв масово! шформаци) мають формувати громадську думку, прокладаючи шляхи до сталого розвитку.
За вченням академжа В. Вернадського, саме наука вщграе роль основного рушiя ноосфери (сфери розуму), оскшьки свiтова наука е штеграль-ним iнтелектом людства [1]. Розум же, безперечно, - важлива сутшсна ознака
1. Ландшафтна архiтектура в коитекстi сталого розвитку
11
духовностi, один з 11 атрибутiв. Отже, закономiрно, що в усi часи наука ста-новила iстотну галузь духовного життя суспiльства.
З iншого боку, треба пам'ятати, що вся велетенська споруда науки е частиною ще ширшого соцiального утвору - духовно! культури людства як складно!, але цшсно!, певним чином iнтегровано!, системи. Таю основопо-ложнi поняття фшософи, як дух, духовнiсть, духовне життя та духовна культура, звичайно, оргашчно пов'язаш одне з одним, i необхiдно чiтко визначи-тися з розумшням кожного з них.
За визначенням сучасного "Фшософського енциклопедичного словника, дух - це "потенщал творчо! активностi, того переходу вщ стану речей до стану щей i навпаки, що постшно здiйснюеться всерединi дiяльностi. Дух ха-рактеризуе самоствердження суб'екта, його здатшсть вiдтворювати себе у предметному свт (зокрема культури) та розпредмечувати цей свгт через творчу особистiсть" [9, с. 177]. Як бачимо, дух мае принципово нематерiаль-ний, щеальний характер, хоча водночас вш багатогранно пов'язаний з багать-ма матерiальними об'ектами та чинниками.
"Духовнiсть - категорiя людського буття, що виражае його здатшсть до творення культури та самоутворення. Прояснення природи людського буття через категорй "дух" та "духовшсть" означае, що людина може не тшь-ки шзнавати та вщображувати навколишнiй свiт, а й творити його. Творчi можливостi людини як духовно! iстоти свiдчать про те, що, о^м мислення, вона мае ще й вольове ставлення до реальность Дух як взаемодiя мислитель-но-споглядальних i вольових процешв постiйно об'ективуеться в артефактах, створюючи свiт культури. Духовнiсть постае як штегральна категорiя, яка виражае теоретико-шзнавальну, художньо-творчу та морально-аксiологiчну ак-тивнiсть людини. У християнськiй антропологи духовшсть е виразом вищого моральшсного спрямування людського буття до Бога" [9, с. 179]. Отже, те!с-тичне розумшня духовностi iстотно вiдрiзняеться вiд того, що е у загально-фiлософськiй теорi!, однак обидва вони мають свого роду спшьний знамен-ник - причетнiсть до духовного творення. Вщповщно до наведеного духовна культура - це "частина культури, до складу яко! входять мистецтво, релiгiя, фiлософiя" [9, с. 178], а також фундаментальна наука.
Дуже вщомою в нашш культурi е промовиста характеристика духу у 'Очному революцiонерi" 1вана Франка: "дух, що тшо рве до бою, рве за пос-туп, щастя й волю..." Поряд з оргашчно властивою духовi орiентацiею на поступ i волю тут вiдчуваеться також його динамiзм (тобто творча сила).
Вщомими е й iншi слова 1вана Франка: "Дух, наука, думка, воля." Як бачимо, наука сто!ть тут поряд з найвищими щнностями людини.
Поряд з наукою (яка вщграе особливу роль у формуванш та практич-нiй реалiзацi! концепци сталого розвитку) система духовно! культури вбирае в себе низку шших складниюв - мораль, релтю, фшософш, право, систему звича!в, мистецтво, всю художню культуру, освгту. I кожен з цих складниюв покликаний робити свш специфiчний внесок у загальну стратегiю сталого розвитку. Лише штегращя рiзних аспектiв духовно! культури людства може стати надшним методологiчним фундаментом сталого розвитку. Це пояс-
нюеться тим, що модель сталого розвитку, за лопкою речей, мае охоплювати вс без винятку гран життя сощуму.
На завершення, вщзначимо, що ставлення до окреслень концепци сталого розвитку у суспiльствi е неоднозначним. Поряд iз И прихильниками, ен-тузiастами iснуе i серйозний скепсис щодо реальности здiйсненностi завдань сталого розвитку. Чи не е вони, мовляв, черговою iлюзiею людства, своерщ-ною химерою? Скептики i песимюти е i серед вчених, фiлософiв, соцюеколо-гiв. I для цього е певш пiдстави. За час, що проминув шсля Рiо-92, ситуащя змiнювадася не на краще, навпаки - на прше. Це змушеш були констатувати XIX спецiадьна сеЫя Генерально! Асамбле! ООН з проблем довкшля та сталого розвитку (Нью-Йорк, 1997 р.) i всесвптай форум у Йоганнесбурзi (2002 р.).
Для таких сумних наслщюв були певш причини. Одна з них - не-обов'язковють ухвал св^ово! спiльноти на всiх мiжнародних форумах (навгть ухвали Генерально! Асамбле! ООН мають характер рекомендацш). Щоб за-побiгти цьому недолiку, Ю.Ю. Туниця вже багато роюв тому запропонував прийняти Еколопчну Конститущю Земл^ яка мала б для держав-члешв ООН силу найвищого, наддержавного закону [8]. У вересш 2008 р. президент Украши вщ iменi нашо! держави внiс таку пропозицiю на сеси Генерально! Асамбле! ООН у Нью-Йорку. Але коли вона буде реалiзована - невщомо.
Звичайно, зазначена обставина - не едина причина невиконання ухвал Рю-92, зафiксованих у "Порядку денному на XXI ст." та шших мiжнародних документах. в й низка шших серйозних причин, об'ективних i суб'ективних за сво!м характером.
Але ж, з шшого боку, розумно!, прийнятно! альтернативи курсу на сталий розвиток просто немае: на протилежному бощ прiрва, загибель людства. Тож свщома концентращя великих зусиль суспiльства для досягнення ще! вторично! мети е об'ективною необхiднiстю, своерiдним iмперативом часу. Як у Франка: "дух, наука, думка, воля..." - все мае використати свгтова спшьнота, щоб вщвернути загрозу глобально! катастрофи.
Л1тература
1. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. - М. : Изд-во "Наука", 1991. - 270 с.
2. Концепщя сталого розвитку Украши. - К., 1997. - 17 с.
3. Концепщя сталого розвитку Украши. Проект. - К., 2000. - 22 с.
4. Назарук М.М. Льв1в у XX ст.: сощально-еколопчний анал1з. - Льв1в : Укр. акад. дру-карства, Вид. центр ЛНУ 1м. Ьана Франка, 2008. - 348 с.
5. Печчеи А. Человеческие качества : пер. с англ. - 2-е изд. - М. : Прогресс, 1985. - 312 с.
6. Семенюк Е.П. Фшософсью засади сталого розвитку. - Льв1в : Аф1ша, 2002. - 200 с.
7. Туниця Ю.Ю. Екоекономша 1 ринок: подолання суперечностей. - К. : Знання, 2006. -
314 с.
8. Туниця Ю.Ю. Еколопчна Конститущя Земль !дея. Концепщя. Проблеми. - Ч. I. -Льв1в : Вид. центр ЛНУ 1м. !вана Франка, 2002. - 298 с.
9. Фшософський енциклопедичний словник. - К. : Абрис, 2002. - 744 с.
10. Чепиков М.Г. Интеграция науки : философский очерк. - 2-е изд. [перераб. и до-полн.]. - М. : Мысль, 1981. - 276 с._
1. Ландшафтна архггектура в контекст сталого розвитку
13
