CC BY
13Литература
1. Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XIX веке. Военно-экономический потенциал России. - М.: Наука, 1972. - 616 с.
2. Полное собрание законов Российской Империи (ПСЗ). 1-е собр. - СПб.: Типография II отделения собственной ЕИВ канцелярии, 1830. Т.26. (1800-1801). - 873 с.
3. Военно-статистический сборник. Выпуск IV. В 2-х частях. - СПб.: Военная типография (в здании Главного штаба),1871. - 1178 с. Ч.2.
4. Брандербург Н.Е. 500-летие русской артиллерии. 1389-1889 гг. - СПб.: Типография «Артиллерийского журнала», 1889. - 118 с.
5. Потоцкий П.П. Столетие Российской Конной Артиллерии. 1794-1894 г. - СПб.: Тип. В.С. Ба-лашева и К,1894. - 283 с.
6. Столетие военного министерства. 18021902. Главное инженерное управление. Исторический очерк. Первый очерк. - СПб.: Тип. «Слово», 1902. - 675 с.
7. Столетие военного министерства. 18021902. Главное инженерное управление. Исторический очерк. Второй очерк. - СПб.: Тип. «Слово», 1902. - 788 с.
8. Нилус А.А. История материальной части артиллерии. Т.П. История материальной части полевой артиллерии XIX века. - СПб.: Типография П.П.Сойкина, 1904. - 490 с.
9. Павленко Н.Г. Русская артиллерия. Очерки по истории русской артиллерии 1389-1812 гг. - М.: Государственное военное издательство Наркомата обороны Союза ССР,1940. - 137 с.
10. Прочко И. С. История развития артиллерии. С древнейших времен и до конца XIX века. -СПб.: Полигон, 1994. - 496 с.
11. Всемирная история артиллерии / Авторы-сост. Л. Н. Смирнова, Е. В. Доброва, К. А. Ляхова, Г А. Гальперина. - М.: Вече, 2002. - 512 с. - С.397-403.
12. Юркевич Е.И. Совершенствование русской
полевой артиллерии в конце ХУт - начале XIX века//Военно-исторический журнал [Электронный ресурс]. Режим доступа:
Шр ://Ы8Югу.тЛройа1. ги^оуе^еш^оуате -агШ1егл/ (дата обращения 09.08.2019).
13. ПСЗ. 1-е собр. - СПб.: Типография II отделения собственной ЕИВ канцелярии, 1830. Т.28. (1804-1805). - 1326 с.
14. ПСЗ. 1-е собр. - СПб.: Типография II отделения собственной ЕИВ канцелярии, 1830 .Том 43: Книга штатов: Часть 2: Штаты военно-сухопутные (1801-1825): 1801- 1810. - 260 с.
15. ПСЗ. 1-е собр. - СПб.: Типография II отделения собственной ЕИВ канцелярии, 1830. Т.33. (1815-1816). - 1171 с.
16. Всемирная история артиллерии / Авторы-сост. Л. Н. Смирнова, Е. В. Доброва, К. А. Ляхова, Г А. Гальперина. - М.: Вече, 2002. - 512 с.
17. ПСЗ. 1-е собр. - СПб.: Типография II отделения собственной ЕИВ канцелярии, 1830. Т.27. (1802-1803). - 1120 с.
18. ПСЗ. 1-е собр. - СПб.: Типография II отделения собственной ЕИВ канцелярии, 1830. Т.29. (1806-1807). - 1370 с.
19. Краткое обозрение состояния артиллерии с 1798 по 1848 год // Артиллерийский журнал. 1852. № 5.
20. Архив Военно-исторического музея артиллерии, инженерных войск и войск связи (Архив ВИМАИВ и ВС). Ф.2. Оп. ШГФ (штаб генерал-фельдцейхмейстера). Д.2351.
21. Коновалов А.А. Артиллерия. Структурный анализ. Исторический очерк. Часть 1. Военная техника. История развития ствольной артиллерии XVI-XX веков / редакция и дополнения д-ра техн. наук, проф. Алексеева С.А.и доцента Ежова Н.В. -Ижевск: ИжГТУ, 2008. - 114 с.
22. Историческое обозрение военно-сухопутного управления с 1825 по 1850 г. // Сборник Русского исторического общества. Т.98. - СПб.: Тип. А. Траншеля, 1896. - 720 с.
ГЛУХ1В В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВ1ЧЧЯ
Коваленко Ю. О.
Нацюнальний заповгдник «Глух1в»
HLUKHIV IN THE MIDDLE AGES
Kovalenko Yu.
National Reserve "Hlukhiv "
АНОТАЦ1Я
Стаття присвячена проблемi виникнення та розвитку Micra Глухова у перюд розвинутого середнь-овiччя. Спираючись на лтгописш джерела та результата археолопчних дослщжень у статп розглянуп пи-тання виникнення та розвитку cередньовiчного Глухова та встановлено мюцерозташування складових ча-стин мюта у давньоруський перюд.
ABSTRACT
The article is devoted to the problem of emergence and development of the city of Hlukhiv during the developed Middle Ages. The article discusses the emergence and development of medieval Hlukhiv and establishes the location of constituent parts of the city in the Ancient Rus period based on chronicle sources and the results of archaeological research.
Ключовi слова: археолопчна культура, cередньовiчний Глумв,
Keywords: archeological culture, medieval Hlukhiv, separate principality, citadel, fortified constructions.
Постановка проблеми зумовлена зростанням штересу до вивчення icTopii' летописного MicTa Глу-хова. До сьогодшшнього часу одним з найменш вивчених в icropii Украши е юторичний вiдрiзок ро-звитку Глухова давньорусько! доби. Поодинок1 згадки iмен князiв, окремих подiй, пов'язаних з мютом, практично не дають шяко! вичерпно! ш-формаци нi про топогрaфiчнi оcобливоcтi мicтa, нi про головш вiхи його полпично! та економiчноl ютори. Нам неведома доля пам'яток стародавнього монументального зодчества цього перюду.
Аналiз останшх публiкацiй. Зaцiкaвленicть до пам'яток давнього Глухова припадае на першу половину Х1Х ст. Д. Бантиш-Каменський, М. Мар-кевич, aрхiепиcкоп Фiлaрет (Д. Гумiлевcький), П. Голубовський, М. Василенко, В. Кашкаров, викори-стовуючи лiтопиcнi мaтерiaли, залишили стисл комшлятивш описи Глухова Х11-ХШ ст. Певною мiрою цi описи були доповнеш icторикaми та археологами Д. Самоквасовим, I. Абрамовим, П. £ре-менком.
Оcтaннiм часом вивченням юторико-архео-лопчно! спадщини Глухова займались Сухобоков, В. Белашов, В. Приймак, В. Звагельський, Ю. Коваленко
Об'ектом дослвдження е мicто Глух1в.
Предметом дослвдження е icторичний розви-ток Глухова давньоруського часу. На оcновi архео-логiчних доcлiджень з'ясовуеться ареал вторичного мicтa, локaлiзуютьcя його окремi райони: городище, укрiплений посад, передгороддя, обороннi укрiплення, господарсьш та iншi споруди.
Завданням дослiдження е визначення часу виникнення та розвитку Глухова i його поселенсь-ко! структури у перюд розвиненого cередньовiччя.
Виклад основного матерiалу. Однiею з най-головшших проблем у доcлiдженнi ютори Глухова е питання про час його заснування. За висновками I. Ляпушшна, слов'яни з'явилися на територи .Шво-бережжя близько VIII ст., рухаючись iз зах1дних (правобережних) рaйонiв. Зпдно aрхеологiчних карт глухiвcькi землi знаходилися на швшчнш меж1 слов'янського племеш ciверян, яке сформувалося у результат взаемодп носив дшпровсько! групи ро-менсько1 археолопчно! культури з автохтонним населениям [1, с. 151-159]. Давшм центром аверян Б. Рибаков вважав Новгород-Оверський, а тери-торiею аверянських племен - землi що до нього прилягали i пiзнiше входили до Новгород-Оверсь-кого киязiвcтвa [2, с. 117]. За лгтописними даними аверяни мешкали на Деcнi, Сеймi та Сулi. На пiвнiчному зaходi землi ciверян межували з землями рaдимичiв, у Подеcеннi !х сусвдами були кри-вичi. Порубiжжям м1ж ciверянaми та кривичами, судячи з кордону мiж Чернiгiвcьким та Смоленсь-ким киязiвcтвом, котрий виник шзшше, були верхиi течи рiчок Угри, Десни та Сожу. На пiвночi знахо-дились землi в'ятичiв, На cходi - землi Хазарського каганату. Як i племена в'ятишв, ciверяни платили данину хозарам. Як зазначав П. Голубовський у свош прaцi «Icторiя Оверсько! землi до XIV столптя», кордоном м1ж землями аверян та в'ятичiв слугував вододш м1ж притоками Десни
Нерусою, Невлею, Резною та Болвою з одного боку, та притокою Оки Жиздрою - з гншого. Тгснг кон-такти сiверян з в'ятичами призвели до розселення поселень одного племеш серед населення шшого. Колошзацшш процеси вiдбувалися як у землi сгве-рян, так i навпаки, сiверянами у iншi землг, зокрема у землi в'ятичiв. Спочатку головною рушгйною силою цге! колошзаци була взаемовипдна торгiвля. Найбiльш сприятливим шляхом для цього стала р. Десна. Саме по нгй розпочався основний рух iз швшчних районiв землi сiверян у область в'ятичiв. Колонiзацiя в'ятицьких земель зi схадно! частини сiверських, з басейну р. Сейму, була неможливою у зв'язку з обмаллю шлях1в сполучення, а також необхiднiстю оборони схгдних рубеж1в сгверянсь-ких земель вгд кочовишв [3, с. 17-19]. Глухiв зi сво!ми землями знаходився якраз посерединг мiж Десною та Сеймом. Археолопчною культурою, яка ототожнюеться з лгтописними сiверянами тра-дицiйно вважаеться роменська, вгдкрита М. Мака-ренком поблизу м. Ромни, Сумсько! областг. Але, як не дивно, пам'ятки роменсько! археолопчно! культури як на територи Глухова, так г у його окрузг вгд-сутнг. Найближчим до Глухова значним архео-логгчним об'ектом роменського пергоду можна вва-жати городище та могильник бгля с. Волокитине Путивльського р-ну, Сумсько! обл., розташоване за 40 км на пгвденний захгд вгд Глухова [4, с. 115]. Городище та могильник знаходяться на високому плато правого берега р. Клевенг. Археолопчш ро-звгдки показали, що на територи укргпленого посаду на невеликш глибинг знаходяться залишки згорглих дерев'яних зрубгв, що, безумовно, може бути свгдченням загибелг городища у результап военного нападу. Внаслгдок завойовницького руху Хазарського каганату (сер. VII ст. - 965 р.) на державу росгв, на думку вгдомого археолога г гсторика Д. Самоквасова, у VIII ст. в областях Десни г Сейму з'явились першг русьш мгста, кшькють яких значно зросла в кшцг Х ст. В цей час все частгшими стають напади на Русь печешпв, страждають вгд них г землг Сгверщини. Кшвсьш князг змушенг були вести постгйну боротьбу з кочовиками й постала нагальна потреба у створеннг ряду прикордонних засгк та городкгв, що вперше було зроблено ки!всь-ким князем Володимиром [3, с. 52]. За свгдченням лгтописного зводу «Повгсть минулих ли» в 988 роцг Великий князь Володимир (980-1015 рр.) повелгв «ставити мгста по Деснг г по Остру, г по Трубежу, г по Сулг, г по Стугнг, г почав нарубатг мужТв кращих вгд словен г вгд кривич, г вгд чудг, г вгд в'ятич, г вгд них населив гради, так як була вгйна з печенггами (898-1050 рр.). I воював з ними, г перемагав !х».
Як пгдкреслюе В. Белашов, цг повгдомлення наштовхують на думку, що заснування Глухова можна вгднести до 988 року. Однак вона позбавлена точних юторюграфгчних, часових г географгчних посилань. Будуючи новг г укргплюючи старг мгста князь Володимир одночасно здшснював г процес християшзаци. У цьому ж роцг вгн наказав «робити церкви г ставити на мгсцях, де ото стояли кумири... I почав вгн ставити по городах церкви, г попгв, г лю-
дей на хрещення приводити по вах городах i селах». Деяш волостi-сотнi, так1 як Путивльська, Ворсклинська та Псiльська, що також виникли вна-слщок колошзацп, отримали у спадок ряд вже юну-ючих ще з перюду роменсько! доби селищ та городищ, а от землi Глухова та його округа були засе-ленi в результата саме державно! колошзацп, осшльки археологiчно доведена вiдсутнiсть об'eктiв роменсько! культури в окрузi Глухова [5, с. 90].
На ранньому етат iснування давньорусько! держави (1Х-Х ст.), юнувало безлiч населених пунктiв рiзного типу, як1 не завжди шзшше розви-нулись у мiста. Це так зваш «вики» - штернащо-нальнi центри, що виникли на перехрестях торго-вих шлях1в, «стани» та «погости» - мiсця збору да-нини на шляху полюддя та опорнi пункти державно! влади, що формувалася, племiннi адмiнiстративно-культовi центри «гради», вшсь-ковi або дружинш табори, фортецi, вiдкритi тор-гово-ремiсничi поселения, садиби-замки, адмiнiстративнi центри державно! влади, що була у стади формування [6, с. 34]. У сво!й фундаменталь-нiй працi ввдомий iсторик М. Тихомиров шд-креслюе, що головним чинником переростання будь-якого укршленого населеного пункту у справже мiсто, було виникнення бiля його стш ремiсничого посаду, який постшно розростався [7, с. 15]. Саме таким населеним пунктом, що розви-нувся у середньовiчне мiсто i став центром уд№-ного киязiвства, був Глухiв. На думку £. Шинакова, у деснянському регiонi у справжиi мiста перетворились лиш т поселення, котрi були адмшстратив-ними та економiчними центрами щiльно заселених сiльським населенням територiй, з яких можна було отримати рiзномаиiтнi ресурси i де був можливий обмiн ремiсничими та шшими виробами [8, с. 96]. Через близьшсть Глухова до земель печешпв i по-ловцiв, вш рано звернув на себе увагу кнмв i по можливостi був укршлений вiд вторгнень кочових племен. В юторичнш лiтературi Глухiв згадуеться шд 992, а в летописному джерелi шд 1152 роками. Перша дата наведена в книзi «Картини церковного життя Чернiгiвсько! епархи iз IX-вiково! !! iсторi!». Вона пов'язана з остаточним затвердженням влади князя Володимира, «одержавленням» сiверянсько! територi! i укрiплениям християнсько! iдеологi!. Християнство як нам ввдомо iз лiтописiв, о^м Киева i Чернiгова - в домонгольський перiод було в Ольжичах, де за переказом стояв палац свято! кня-гинi Ольги, Стародуб^ Сосницi, Глуховi, Мако-шиш, Погарi-Радогостi, Княжичах, Нiжинi, Ло-сишвщ, Острi, Вщиж1, Орлику, Рожку, Городш, Си-волож1 (Всеволож1), Уненеж1, Бшовеж1, Бахмачi, Боровичах, Седневi та шших мiстах. На Сiверщинi з'явилась потреба в заснуванш епархи окремо! вщ Киева, котра за лiтописом заснована була в Чершпвськш землi в 992 рощ. Слова ки!вського митрополита 1ларюна, автора «Картин церковного життя Чершпвсько! епархi! iз IХ-вiково! !! iсторi!» iз його працi «Слово про закон i благодать», напи-санi мiж 1037-1051 роками.
За лтгописними даними, яш дшшли до нас, за IX-X ст. на Чернiгiвщинi згадуються лише три мюта: Любеч - шд 882 роком, Чернiгiв i Переяслав - шд 907 роком. Згадок про Глух1в у них немае. Од-нак створення окремо! епархи, яка включала в себе пльки цi мicтa, навряд чи було б можливим. Всього ж Географ Баварський, описавши тiльки деяк1 кра! пiвнiчних слов'ян, нарахував бiльше двадцяти рiз-них народностей та понад 3760 укрiплених мicт [9, с. 89]. Також вш згадуе бшьш як про 300 мicт i по-селень Сiверcько!' землi. Оверська земля в кiнцi Х ст. охоплювала майже всю колишню Чершпвську, частину Мшсько!', Могильовсько!, Орловсько!, Курсько!, Харк1всько! i Полтавсько! губернiй [10, с. 6]. Серед важливих цен^в ciверcько! землi таких як Новгород-Оверськ, Трубецьк (Трубчевськ), Пу-тивль, Сновськ, Рильськ та Стародуб icторик П. Го-лубовський називае i Глухiв [3, с. 14].
У 1152 р. суздальський князь Юрiй Долгорукий з синами, у cоюзi з рязанцями, муромцями i по-ловцями, рушив у пох1д проти Великого князя ки!вського 1зяслава Мстиславовича. Як зазначено у лiтопиci, 13-14 грудня величезне вiйcько зупини-лось на постш у Глуховi: «... Ярославич Ростислав з браттями, i з рязанцями, i з муромцями, а також i половцi i Оперлю!, i Токcобичi, i весь половецький народ, скшьки ото !х межи Волгою i Днiпром...» Пох1д Юрiя завершився невдало, i вiн через землю в'ятичiв повер^вся до Суздаля [11, с. 254]. Д. Ба-галш у сво!й «Icторi!' аверсько! землi» конкретизуе, що Глухiв належав Новгород-аверському князiв-ству й князь Юрш, рухаючись iз Суздаля до Чершгова, прийшов у Глух1в, де вступив у переговори з князем новгород-аверським Святославом Ольговичем пропонуючи йому cпiльно вирушити у похщ на Чернiгiв [12, с. 157]. У трьох рiзних вaрiaнтaх зус^чаемо ми згадку про Глух1в пщ 1152 роком у Iпaтi!вcькому, Лаврентивському та Воскресенському лiтопиcaх.
Ще у 1902 р. В. Кашкаров щддав критищ од-нозначне трактування шляху Юрiя Долгорукого у походi на Чершпв. Намагаючись в1дтворити цей шлях, вш зробив спробу iдентифiкувaти населеш пункти, згaдувaнi у лiтопиcaх. Вщправними точками доcлiдження стали мюта Глухiв, Ольгов та Спаш. Створивши своерщну схему походу й провiвши вiртуaльну лiнiю шляху вiйcькa Юрiя Долгорукого, вiн зробив висновок, що шлях з Мценська (а вшська вийшли саме звщти) до Чершгова був направлений на захвд i повинен був пройти через п мicтa, котрi охороняли волок м1ж Окою та Десною. Ця лшя на його думку проходила через Спас-Рославль, який вш iдентифiкувaв з лтго-писним мicтом Спаш та с. Льгово (лтгописний Ольгов). Глухiв у цю схему не вписуеться взагал^ Хоча в уах трьох лiтопиcaх е згадка саме про Глухiв, цей факт В. Кашкаров пояснив тим, що у одному з най-дaвнiших лгтопиав - Iпaтi!'вcькому, що нaйбiльш докладно розпов1дае про цей пох1д, назва Глухова була трохи зшсована, й могла бути невiрно прочитана й помилково подана у шзшшому списку пере-писувачем лiтопиciв. Iншi ж лiтопиcи могли
скошювати цю помилку. На його думку вона була допущена у нaзвi Ольгов [13, с. 1-7].
1нша лгтописна згадка про Глух1в датована 1167 роком. «У пм же роцi переступив хреста Во-лодимир Мстиславич. Почали слати до нього [посл!в половцi] Чaгровичi - Чекман, i брат його Тошман, i [брат] Моначюк, - мовлячи «ми тобi сприятимем!» ... i по!хав вiн до берендичiв, i зуcтрiвcя з берендичами нижче [города] Ростовця ... i стали вони в нього пускати cтрiли, i вдарили князя двома cтрiлaми ... i побiг вiн, i тодi побили вони от-рок1в навколо нього. А сам вш утж до [города] До-рогобужа ... Але Андршович [Володимир] подняв моста на [рщ] Горинi i не пустив його до себе в [Дорогобуж] ... Андрш тим часом послав назус^ч йому [гiнця] i сказав йому: «Ти iди в Рязань до от-чича свойого Глiбa, а я тебе надшю». I пiшов вiн туди, а жону зоставив з двома детьми, [Святославом i Ростиславом], у [город!] Глуховi, в [удови] Всево-лодово! [Мари]» [11, с. 292]. Отже дружина покойного чернiгiвcького та Великого ки!вського князя Всеволода Ольговича Мaрiя Мcтиcлaвiвнa проживала у Глухов! Слушним буде припущення, що у 1146 рощ тсля cмертi Всеволода Ольговича Мaрiя отримала для «кормлшня» м. Глух1в [14, 45].
Як видно з лттопису, Глух!в був досить надш-ним мютом для безпечного перебування княжо! ам'!. Отже вш мав бути добре укршленим. Його вигiдне геогрaфiчне розташування зiгрaло через де-який час свою роль - мюто стало центром Глух!всь-кого удшьного кнмвства. В. Мaвродiн називае Глух!в у числ! нaйбiльших мют Посейм'я [15, с. 23]. Через Глух1в проходили торпвельш шляхи аверян з полянами, древлянами, в'ятичами, радимичами, фшно-уграми [16, с. 8]. Вододш м1ж системами Десни та Оки у давнину слугував кордоном двох племен - аверян та в'ятич!в [17, с. 72].
Третя згадка про Глух1в пов'язана з навалою Батия на Русь i датована 1239 р. «...Батий же, узявши Козельськ, тшов у землю Половецьку, а зввдти став посилати [вшська] на городи русьш. I взяв вш город Переяславль списом, вибив його увесь, i церкву архангела Миха!ла сокрушив, i начиння церковне незчисленне ср!бне й золоте, i дороге камшня узяв. I епископа, преподобного Симеона, вони убили. У той же час послав вш [вшська] на Чершпв. Обступили вони город великою силою, i Мстислав Гл!бович, почувши про напад на город шоплемшних, прийшов на них зо вама воями. Билися вони, переможений був Мстислав, i безл!ч во!в його побито було, i взяли вони город, i запалили вогнем. Спископа [Порфир!я] вони зоставили живим i одвели його в Глух!в» [11, с. 394]. Отже вшсько, яке розорило Чершпв, повер-нулося до Глухова, який на той час вже був захоп-лений. Под!! щ вщбувалися восени 1239 р. Розввду-вальш загони на чол з Менгуханом в той же час пщйшли до Киева. Спроба за допомогою перего-вор!в i малим числом заволодгти мютом не мала устху [11, с. 394]. Вшськов! тдрозд!ли котр! взяли Чершпв цшеспрямовано повернулися до Глухова, як до в!ропдно! бази. Вивчення шфраструктури
округи давьоруського Глухова шдтверджуе думку, що саме тут було виггдне мгсце для вгдпочинку та поповнення провгантом. Щшьшсть заселення цге! мгсцевостг була дуже високою. О. Русов у своему описг Чершпвсько! губерни, посилаючись на «Слово о погибели земли русския от смерти великого князя Ярослава», наводить цитату про велику шльшсть мгст г сгл Чершгово-Сгверщини, вислов-люючи, водночас, сумнгви з приводу саме велико! шлькосп сгл. Вш вважав, що поселення розмгщува-лися щгльно тглько по течи Десни [18, с. 4]. За да-ними ж останнгх археологгчних розвгдок тгльки в радгусг шлькох шлометргв навколо сучасного Глухова виявлено десятки давньоруських селищ.
Як стверджують лгтописцг, серед загального розорення, що охопило Русь, Глух1в був чи не единим мгстом, яке збереглось, г там виникло нове княжгння [19, с. 23]. Натомгсть округа Глухова по-страждала, про що свгдчать знахгдки монгольських наконечнишв стргл, а також слгди пожеж на бгль-шостг селищ давньоруського часу [20, с. 341]. Тгльки через ргк монголи пгдгйшли до Киева й обложили його [11, с. 395].
Глухгв з його землями стае податково-данин-ною одиницею, що входила до складу Чернгггвсько! тьми, створено! монголо-татарськими ханами для зручностг управлгння. Глухгвським удглом володгли нащадки князя чершпвського Михайла Всеволодовича, страченого 1246 р. в Золотгй Ордг за непокору (шзшше причислений до лику святих як Михайло Чершпвський). Пгсля 1246 р. Глухгв дгстався у во-лодгння одному гз сингв Михайла Всеволодовича Симеону Михайловичу. Княжшня цього роду про-довжувалось трохи бгльше ста рокгв, до початку дгяльностг Романа Симеоновича, князя новосгльсь-кого, за словами Д. Бантиш-Каменського, до наше-стя литовцгв. Польський гсторик-хронгст М. Стрий-ковський повгдомляе, що подгя ця вгдбулась у 1320 роцг, а саме: Гедимгн взяв Овруч, Житомир, мгста кшвсьш, розбив на березг 1рпеню, за двадцять п'ять верст вгд Киева, князя Стангслава [19, с. 24]. Натомгсть М. Карамзгн заперечував цей факт г вка-зував на ряд писемних документгв, що показують численнг помилки та протиргччя у лгтописному оповгданнг Стрийковського про захоплення Киева Гедимгном [21, с. 60].
Ще Симеон Михайлович, хоча й був князем глухгвським, бгльшгсть часу проводив у Новосглг, й тому згодом вш почав гменуватися князем но-восгльським. За одними даними його син Роман пе-реселився до Одоева «от насилья татарского» [22, с. 130] г таким чином поклав початок роду князгв Одоевських [23, с. 280]. За гншими ж даними Роман був онуком Симеона Михайловича, осшльки помер вш пгсля 1402 р., а Симеон Михайлович почав кня-жити у 1246 р. Син же його Михайло Симеонович, князь глухгвський княжив у друггй половин XIII -на початку XIV ст. [24, с. 419-422] Загалом же но-восгльсьш князг недовго були вгдомг гстори пгд цим найменуванням, роздглившись по сво!м удглам, якими володгли, вони стали зватися бельовськими (за назвою м. Бельов), одоевськими (Одоев) та во-ротинськими (Воротинськ) [22, с. 131].
У 1326 р. ханом Узбеком в Ордi були страчеш рвдний брат Михайла Глух1вського - князь Но-восiльський Олександр Симеонович та його старший син Сергш [22, с. 110].
Наступш джерела з гстори Глухова мають дуже тзне походження, а !х достовiрнiсть залишае бажати кращого. Зпдно родовщно! легенди першо! третини XVI ст., у князя Михайла Чершпвського був син князь Симеон Глух1вський i Новосшьський. Останнiй мав сина князя Романа, ввд якого походять численнi нащадки [25, с. 74-76; 26, с. 41, 112]. Од-нак, зпдно бiльш раннiм, отож бiльш надшним до-кументальним джерелам, Роман Симеонович Новосшьський був активно дшчим князем в останнш чвертi XIV ст., можливо навiть на початку XVст. [27, с. 110-111; 28, с. 54-55]. Його батько Симеон згадуеться у грамотах московського князя Симеона Гордого за 1340 та 1348 роки з титулом князя «но-восшьського» [28, с. 12,14]. Титул князя «глух1всь-кого» з рангах джерел у князя Симеона Новосшьсь-кого невщомий, жив вiн у середиш XIV ст., i тому не шг бути сином князя Михайла Чершпвського [29, с. 76-77]. Навиъ щодо ютори новосiльських кнмв XV ст. у родоводах XVT-XVП ст. мiстяться помилки, як1 також виявляються за документаль-ними джерелами.
Окрiм того, вiдомi пом'яники киязiв чернiгiвського дому у склащ синодикiв Веденсько!' церкви Киево-Печерсько! Лаври (XVIII ст.) та Ан-тонi!вського Любецького монастиря (XVIII ст.). Ц джерела виникли незалежно вiд родовщних книг Московсько! держави XVI-XVII ст. Зазначенi пом'янки не шдкршлюють родовщну легенду про походження глухiвських i новосiльських киязiв ввд князя Михайла Чернiгiвського. В них назваш киязi Михайло Глухiвський та його син Симеон. За ними йдуть князь Олександр Новоальський (зпдно лтго-писiв, страчений в Ордi у 1326 р.), а також кнм Сергiй та Симеон Олександровичi [23, с. 27; 27, с. 42; 30, с. 18]. Згадаш джерела не називають дати життя глух1вських киязiв та не встановлюють ступiнь спорiдненостi з новосiльськими князями. Можна лише припускати, що князь Михайло Глухiвський та його син Симеон жили ще напри-кiнцi XIII - на початку XIV ст.
Економiчна залежшсть земель, завойованих монголами, виражалася у щорiчнiй сплатi так звано!' «татарщини» та постачанш «живо! сили» для вiйська. Для контролю тдвладних золотоординсь-ким ханам територш було проведено калька пере-писiв населення. Перший перепис був проведений ханом Батием, ймовiрно, у 1245 р.: «В лето 6766 взяша татарове всю землю литовскую. Тоеже зимы посла царь Батый на Русь князей своих и дьяков: и повеле исчести и исписати всю землю русскую, только не писать тех кто служит у церкви Божии» [31, с. 59], другий у 1257 р. при хановi Берке, i останнш ввдомий перепис був проведений у 1275 рощ за правлшня Менгу-Тимура [32, с. 76-77].
На ввдшну ввд багатьох давньоруських мют, мiстобудiвна структура котрих на сьогодшшнш день, завдяки лiтописам та археолопчним розкоп-
кам, частково або бшьш докладно з'ясована, структура давнього Глухова залишаеться практично не-вивченою. Тiльки дякуючи фрагментарним археолопчним розвщкам, та нагляду за земляними роботами тд час будiвництвa та господарських робгт, що провадилися на територi!' мюта, вдалося при-близно окреслити ареал з давньоруським архео-логiчним культурним шаром.
Мicце розташування дитинця давньоруського Глухова - питания дискусшне. Осшльки у лгтопи-сах Глухiв згадуеться дуже мало, а його топогрaфiч-ного опису княжо! доби взaгaлi невiдомо, висновки про мicькi фортифжаци та поселенську структуру того часу формувалися в основному на пiдcтaвi ар-хеологiчних розвщок та порiвняльно! характеристики пiзньоcередньовiчних плaнiв Глухова та за-лишк1в дaвнiх фортифжацш. Одна з верciй мюце-знаходження дитинця - природне плато, яке здшмаеться над заплавою р. Есмаш та пересохлим руслом струмка Нетеча (Малотеча, Починок) i межуе з вулицями Валовою, Спартака та Терещен-к1в. За щею верciею його площа становила при-близно 2,7 га [33, с. 310]. Саме археолопчш ро-звщки спершу навели доcлiдникiв на думку про те, що дитинець знаходився у згаданому мющ (В. Зва-гельський, В. Приймак) [34, арк. 4-5]. Шзшше, коли продовжились плaномiрнi aрхеологiчнi до-cлiджения мicько! територи, особливо !! центрально! частини, виникла шша думка щодо локaлiзaцi! дитинця. На картах Глух1всько! фортещ XVIII ст. чiтко видно мис, що виступае у заплаву р. Есмаш. Зпдно останшх доcлiджень, за твердженням В. Приймака саме на цьому миci знаходився дитинець cередньовiчного Глухова. Його площа становила 2,5 га, що перевищуе площi дитинщв двох cуciднiх з Глуховом давньоруських мют Путивля та Вира. В. Приймак також наголошуе, що можливо не вся те-риторiя мису була вщмежована ровом як дитинець, а тшьки його частина [35, с. 22]. Висновки В. Приймака про мюцезнаходження дитинця на шнщ при-роднього мису б™ Ки!всько! брами е слушними, але все-таки вони базуються на недостатнш дока-зовiй оcновi. Залишк1в рову, що вщмежовував дитинець вщ посаду не виявлено. Знайдена пльки невелика к1льк1сть фрaгментiв керамши, зокрема ча-стина миски, яка на думку В. Приймака датуеться Х-Х1 ст. [36, с. 12].
Що собою являли укршлення княжого Глухова поки що не встановлено. Археолопчш дослщження хоч i проводились у багатьох мюцях центрально! частини мicтa, за браком дшянок, де можна було б безперешкодно закласти великий розкоп обмежи-лися пльки шурфуванням. Цi роботи показали, що культурш шари перюду давньо! Руci на мicцi вiрогiдного дитинця майже повнicтю зритi щд час пiзнiших перебудов Глухова. Тому, про те, чи була забудована територiя дитинця i яким саме чином, сказати неможливо. Але важливим доказом ic^вaиия тут муровано! споруди ^ропдно храму або княжого палацу) е скупчення плiнфи неподaлiк Ки!всько! брами. На cхилi решток захщного бacтiоиу виявлений фрагмент плiнфоподiбно! плитки, вкрито! темнозеленою поливою. Такими
плитками зазвичай встелялася тдлога давньорусь-ких храшв [37, с. 142]. У схвднш частиш мису знайдено велику к1льк1сть плшфи та цем'янкового розчину, що сввдчить про мюцезнаходження у без-посереднш близькосл до мюця знахвдки пвдмуршв кам'яно! споруди.
При дослщженш зах1дних схмв глух!всько! фортещ XVII-XVIII ст. у тому мющ де знаходяться залишки единого збереженого бастюну, посередиш ескарпованого схилу виявлена засипана тераса, яка, в!ропдно, опер!зувала схили фортещ у перюд Ки!всько! Рус!. Щдтвердженням цьому е смуга з ар-хеолопчним культурним шаром, насиченим ке-рашкою XII-XIII ст., яка проходить у верхнш тре-тиш захвдного схилу по вул. Валовш.
Як вже зазначалося вище, культурш шари на дитинщ майже повнютю були знищеш тд час забу-дови мюта у тзньому середньов!ччг Дшянки, при-легл! до дитинця, постраждали менше. У деяких мюцях культурний шар сягае потужносп 1,5-1,7 м. Це дае змогу не тшьки зробити б!льш-менш точне датування забудови на даних дшянках, а й з великою в!рогвдшстю визначити функцюнальне призна-чення залишк1в споруд, виявлених на них.
Шлак з! слщами високотемпературного ви-палу, виявлений у сквер! б!ля водонашрно! веж1, може вказувати на мюцезнаходження ремюничо! майстеш. Фактично це найвища точка сучасного мюта, але залишки рову давньоруського часу, за-фжсованого за калька метр!в ввд водонашрно! веж1, вказують на те, що у той час ця мюцевють не була центром мюта, хоча й домывала над округою. На дослвдженш дшянщ фрагмент залишк1в рову про-стягаеться у напрямку схвд-захвд. Оск1льки у його заповненш зустр!чаються тшьки археолопчш ма-тер!али XII-XIII ст., можна зробити висновок, що виявлено р!в домонгольського часу. Вш мп- бути частиною укршлень посаду, оск1льки дитинець знаходився на мисовому вистуй б!ля Ки!всько! брами. Локатзувати укршлений посад, або окшь-ний град давньоруського Глухова, на нашу думку, можливо, сшвставивши матер!али археолопчних дослвджень та картограф!чш матер!али XVIII ст., на яких позначен! меж1 глух!всько! фортещ. На момент ll формування ще добре було видно залишки дитинця, який згадуеться як «старосвщьке городище». Залишки ров!в окольного граду також по-винш були частково зберегтися. Цей факт м!г бути використаний шд час копання фортечних ров!в у XVII ст. i вони повторили конф!гуращю земляних фортифжацшних споруд давньоруського укршле-ного посаду Глухова.
Споруда, виявлена поряд з швденно-схщним кутом будинку А.Я. Терещенка, та штерпретована як майстерня давнього ювел!ра або господарська яма, що знаходилась неподалш майстерш, також знаходилася у межах укршленого посаду у твтчно-схвднш його частиш з самого краю. Така сама майстерня мала знаходитися неподалж мюця де зараз знаходиться мюький палац культури, щд час реконструкци якого були виявлеш тигель за-лишками окису зеленого кольору, та шлак, що утво-рився в результат! обробгтку кольорового металу.
Потужш шари з матер!алами XII-XIII ст. вияв-леш по вул. Терещенк1в м!ж буд!влями колишнього банку «Укра!на» та будинком побуту. Щд час реконструкци магазину господарчих товар!в на Соборному майдаш дослщжеш культурш шари XII-XIII ст., частина знищено! пожежею дерев'яно! споруди та печ!, складено! з перевикористано! плшфи. За керашкою об'екти датуються XIV-XV ст. На початку пр. Пожежного також присутнш культурний шар XII-XIII ст. Вш виявлений i тд час госпо-дарських робгт по вул. Киево-Московськ1й бшя че-хословацького будинку, поряд з пам'яткою архгтек-тури та юторп будинком П. Лютого, тд час реконструкци стометр!вки, майже по всш довжиш шшохвдно! частини вул. Киево-Московсько!. Культурний шар, керашка та господарч! ями киево-русь-кого часу дослвджувалися по вул. Терещенк1в у кот-ловаш багатоквартирного будинку, котрий постав б!ля центрального стадюну, та по вул. Спартака б!ля духовно-просвгтницького центру монастиря Глинська пустинь. Потужш шари того ж перюду дослщжеш В. Приймаком на територи пам'ятки юторп та культури Тюремного замку. Бшя швденно-захвдного кута тюремного замку тд час прокладання труби водогону робиники натрапили на залишки давньорусько! буд!вл! Це стало зро-зумшим тсля розчистки глинобитно! печ! та ке-рам!ки XII-XIII ст. Землят роботи по вул. Тере-щеншв, 28-А, що проводилися поряд з пам'яткою мюцевого значення будинком Миклашевського у зв'язку з буд!вництвом магазину АТБ дали змогу обслщувати значну територш. Загальна площа роз-копу склала близько 500 кв. м. Всього було до-слщжено 2 споруди та 9 господарських ям XII-XIII ст. Особливий штерес викликали залишки двопо-верхово! споруди XII - початку XIII ст. У котловаш споруди розм!ром 3х5 м у сходному кут! знаходилася глинобитна пч, збудована на каркаа лози. Залишки !ншо! печ!, що впала з другого поверху виявлеш у заповненш буд!вл! [38, с. 248-249]. Серед речей, виявлених у заповненш споруди - керашка, фрагменти скляних браслепв та каблучки, бронзо-вий хрестик i т. д. Датування вах предмепв не ви-ходить за рамки XII-XIII ст. Поряд з нашвземлян-кою знаходилося кшька господарських ям. За 50-70 м на швдень i п!вденний зах!д в1д нашвземлянки також були виявлен! кшька давньоруських об'ект!в (нап!вземлянки та господарсьш ями).
В!дстежуючи покриття центрально! частини сучасного мюта незнищеними культурними шарами давньоруського часу, можна зауважити, що незважаючи на досить штенсивну господарчу д!яльн!сть, котра за калька столпъ знищила велику к1льк1сть незайманих д!лянок, територ!я укр!пле-ного посаду ще й зараз являе собою важливий i пер-спективний археолог!чний об'ект, котрий може пролити св!тло на особливосп його забудови та фортифжацш княжо! доби.
Спираючись на результати археолопчних до-сл!джень, визначен! основш етапи та хронолог!чн! меж1 давнього заселення територ!! Глухова в епоху середньов!ччя та встановлено м!сцерозташування складових частин м!ста у давньоруський перюд
(ХП-ХШ ст): городища, укрiпленого посаду, перед-городдя, оборонних укрiплень, господарських, а також iнших споруд, що вщображають особливостi його соцiально-економiчного, полiтичного та культурного розвитку.
Лiтература
1. Щоголев О. Н. Хрестоматия для провинциального юношества по истории города Рыльска. -Курск: «Курскинформпечать», 1994. Ч. I. - 318 с.
2. Богусевич В. А. Про топографш древнього Чернiгова // Археолопя. - К.: Видавництво Акаде-мИ наук Укра!нсько! РСР, 1951. Вип. V. - С. 116126.
3. Голубовский П. В. История Северской земли до половины XIV столетия. - К.: В университетской типографии (И.И. Завадзского), 1881. -209с.
4. Коваленко Ю. О. Волокитинське городище VIII-XIII ст. // Археолопчний лтгопис Лiвобереж-но!' Укра!ни. - Полтава: ВЦ «Археолопя» ЦОДПА, 2001. №1. С. 115.
5. Приймак В. В. Путивльське удшьне кнмв-ство Чершгово-Оверщини. - Полтава: Техсервiс, 2007. - 180 с.
6. Шинаков Е. А. Пути формирования древнерусских городов в Подесенье // Деснинские древности: Материалы межгосударственной научной конференции. - Брянск, 2008. - Вып. V. - С. 33-40.
7. Петров М. Б. 1сторична топографiя Кам'янця-Подшьського шнця XVII-XVIII ст. -Кам'янець-Подiльський: Абетка-НОВА, 2002. -384 с.
8. Шинаков Е. А Пути формирования городов в Деснинском регионе древней Руси. // Русский сборник. - Брянск: РИО БГУ, 2008. - Вып. 4. - С.
96.
9. Самоквасов Д. Я. Древние города России. -СПБ.: Тип. К. Замысловского, 1873. - 190 с.
10. Белашов В. I. Глухiв - столиця Гетьман-щини (До «Глух1вського перюду» iсторi! Укра!ни (1708-1782 рр.) - Глух1в: РВВ ГДПУ, 2005. - 220с.
11. Лггопис Руський. - К.: Видавництво «Дншро», 1990. - 591 с.
12. Багалей Д.И. История Северской земли до половины XIV ст. - К.: В университетской типографии (И.И. Завадзского), 1882. - 328 с.
13. Кашкаров В. Глухов, Ольгов и Спаш (Историческая заметка) // Калужская старина. Издание калужского церковного историко-археологиче-ского общества. - Калуга: Тип. Калуж. Губ. Правления, 1902. - Год второй. - Т. 2. - Кн. 1. - С. 1-7.
14. Звагельський В. Б. Давньоруський Глухiв (За матерiалами археолопчних дослщжень 19911992 рр.) - Глух1в, 1992. - 18 с.
15. Мавродин В. В. Очерки истории Левобережной Украины (с древнейших времен до второй половины XIV в.) - СПБ.: Наука, 2002. - 416 с.
16. Белашов В. I. Глухiв - столиця гетьмансь-ко!' i Лiвобережно! Укра!ни. - Глухiв, 1996. - 145 с.
17. Соловьев С. М. Сочинения. Кн.1. История России с древнейших времен. - М.: Мысль, 1988. -Т. 1-2. - 797 с.
18. Русов А. А. Описание Черниговской губернии. - Чернигов: Типография Губернского Земства, 1898. - Т. 1. - 437 с.
19. Бантыш-Каменский Д. История Малой России (часть первая) - М.: Типография Семена Се-ливановского,1830. - 470 с.
20. Коваленко Ю. О. У пошуках давньорусь-кого Глухова // Чершпв у середньовiчнiй та раннь-омодернш юторп Центрально-Сходно! Свропи: збiрник наукових праць, присвячений 1100-лiттю першо!' лггописно! згадки про Чернiгiв. - Чернiгiв: Редакцшно-видавничий комплекс «Деснянська правда», 2007. - С. 339-355.
21. !вакш. Г. Ю. Iсторичний розвиток Киева ХШ - середини XVI ст. - К.: Наукова думка, 1996.
- 272 с.
22. Зотов Р. В. О черниговских князьях по лю-бецкому синодику и о черниговском княжестве в татарское время. - СПБ.: Тип. братьев Пантелеевых, 1892. - 379 с.
23. Городские поселения в Российской империи. - СПБ.: В типографии К. Вульфа, 1865. - Т. 5.
- Ч. 1. - 419 с.
24. Войтович Л. В. Княжа доба: портрети елти. - Бша Церква: Видавець Олександр Пшоншвський, 2006. - 782 с.
25. Бычкова М. Е. Состав класса феодалов России в XVI в.: Историко-генеалогическое исследование. - М.: Наука, 1986. - 224 с.
26. Редкие источники по истории России. Новые родословные книги XVI в. - М.: Наука, 1977. -Вып. 2. - 186 с.
27. Полное собрание русских летописей. Рогожский летописец. Тверской сборник. - М.: Издательство «Языки славянских культур», 2000. - Т. 15. - 432 с.
28. Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV-XVI вв. - Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1950. -586 с.
29. Беспалов Р. А. «Новое потомство» князя Михаила Черниговского по источникам XVI-XVII веков (к постановке проблемы) // Проблемы славяноведения. Сб. научных статей и материалов. -Брянск: РИО БГУ, 2011. - Вып. 13. - С. 63-97.
30. Поменник Введенсько! церкви в Ближних Печерах Киево-Печерсько! Лаври. Публжащя рукописно! пам" ятки друго! половини XVII ст. // Лаврсь-кий альманах. - К.: 2007. - Вип. 18, спецвипуск 7. -120 с.
31. Летописец содержащий в себе Российскую историю. От 6360(852) до 7106(1598) года. Тоесть по кончину Царя и Великого Князя Феодора Иоан-новича. - М., 1781. - 196с.
32. Сльников М. В. Золотоординсьш часи на укра!нських землях. - К.: Видавництво «Наш час», 2008. - 176 с.
33. Вечерський В. В. Пам'ятки архтгектури й мютобудування Лiвобережно! Укра!ни: виявлення, дослщження, фжсащя. - К.: Видавничий дiм А. С. С., 2005. - 586 с.
34. Нацюнальний заповедник «Глухiв». Бiблiотечний фонд. №1034. Звагельський В.Б.,
Приймак В.В. Звгт про археолопчш розкопки дав-ньоруського мюта Глухова у 1991 р. - 48 арк.
35. Приймак В. В. Лгтописне мюто Глух1в (До 850-р!ччя першо! лгтописно! згадки) // Збереження юторико-культурних надбань Глух1вщини. -Глух!в: РВВ ГДПУ, 2003.- С. 21-26.
36. Белашов В. I. Археолопчш дослвдження мюта Глухова (огляд юторичного i сучасного стану. 1872-2000 рр.) // Збереження юторико-культурних надбань Глух!вщини: матер!али першо! науково-практично! конференцп (18 квггая 2002 р.)- Глух!в: РВВ ГДПУ, 2002. - C. 7-16.
37. Тоцька I. Ф. Про деяш щдсумки вивчення Софи Ки!всько! // Теоргя та юторгя архгтектури г мгстобудування: зб. наук пр. / Держ. НД теорг! та юторп архгт. г мгстобудування. - К.:НДIТIАМ, 1998. - Вип. 2. - С. 141-145.
38. Черненко Е. Е., Кедун И. С. Исследование летописных городов Чернигово-Северщины (Чернигов, Новгород-Северский, Нежин, Глухов) // Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр». Научный ежегодник. - Брянск: РИО БГУ им. академика И.Г. Петровского, 2014. - С. 247249.
ПОЛЬСКИЙ ВОПРОС В ПОЛИТИКЕ АЛЕКСАНДРА I И НАПОЛЕОНА В ПРЕДДВЕРИИ И
ПЕРВЫЕ МЕСЯЦЫ ВОЙНЫ 1812 Г.
Колегов С.С.
кандидат исторических наук, доцент, Уральский гуманитарный институт, Уральский Федеральный университет им. первого Президента России Б.Н. Ельцина, Екатеринбург.
THE POLISH PROBLEM IN THE POLITICS OF ALEXANDER I AND NAPOLEON IN THE THRESHOLD AND IN THE FIRST MONTHS OF THE WAR OF 1812
Kolegov S.
candidate of historical sciences, university reader, Ural Institute of Humanities, Ural Federal University
named after the first President of Russia B.N. Yeltsin,
Yekaterinburg
АННОТАЦИЯ
В статье изучается роль «польского вопроса» в развитии международной ситуации в Европе в первые годы XIX в. Рассматривается политика Наполеона и Александра I в отношении Великого герцогства Варшавского. Показаны попытки нового польского государства воспользоваться поддержкой Наполеона и укрепить свое влияния в Европе.
ABSTRACT
This article examines the role of the "Polish question" in the development of the international situation in Europe in the first years of the XIX century. Considered the policy of Napoleon and of Alexander I in respect of the Grand Duchy of Warsaw. The attempts of the new Polish state to use Napoleon's support and strengthen its influence in Europe are shown.
Ключевые слова: Александр I, Великое герцогство Варшавское, Виленская губерния, Вильно, Ю. Понятовский, Фридрих Август Саксонский, А. Чарторыйский, Шенбрунский мирный договор.
Keywords: Alexander I, Great duchy Warsaw, Vilno province, Vilno, Yu. Ponyatovsky, Frederic Augustus of Saxony, A. Chartorysky, Schonbrunn Peace Treaty.
Проблеме взаимоотношений России и Франции в первые годы XIX в. и войне 1812 г. посвящено немало исследований. Особый интерес вызывает «польский вопрос» и его влияние на политику европейских государств, на подготовку и ход войны между русскими и французами в 1812 г. Историки, обращаясь к событиям первых лет XIX столетия, рассматривают, в том числе, проблему формирования воинских подразделений из поляков и участия их в боевых действиях в составе армии Наполеона. Однако вопрос, касающийся политического взаимодействия Великого герцогства Варшавского с Францией, другими государствами Европы и с поляками, проживавшими на территории России, на мой взгляд, изучен еще недостаточно хорошо.
В отечественной историографии имеется немало работ, посвященных эпохе Наполеоновских войн. В качестве примера можно назвать дореволюционное исследование А.Н. Попова, где представ-
лены материалы о контактах России с европейскими державами перед началом вторжения Наполеона, описываются основные сражения и изгнание захватчиков с территории России.
Среди советских исследователей особую роль в описании событий Отечественной войны играют труды Е.В. Тарле и Л.Г. Бескровного. В труде первого историка, «Нашествие Наполеона на Россию», подробно описываются боевые действия, разбираются сильные и слабые стороны русских и французских генералов и политических деятелей. В первой главе Е.В. Тарле уделяет внимание и позиции Наполеона в отношении поляков и их стремления присоединить западные губернии Российской империи к своему государству. Советский историк отмечает, что французский император не давал никаких гарантий своим польским союзникам, но при этом требовал людей и провиант [14, с. 84].
