CC BY
227
УДК 342.3(045)
В. В. Гавриленко
ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕН1ТЕТ ТА ЙОГО ТРАНСФОРМАЦ1Я В УМОВАХ
европейсько! штеграцп
У статт1 розглядаються конституц1йно-правов1 та м1жнародно-правов1 питания трансформацп державного суверентету у сучасних нов1тн1х умовах европейськог м1ждержавно1 ¡нтеграци та правовой глобал1заци.
Шдкреслюеться, що у сучасному европейському конституц1онал1зм1 не можна говорити про розподш або в1дмову нацюнальних держав в1д свогх суверенних якостей, адже державний суверентет е оргатчним продовженням народного та нацюнального суверентету, як вбачаються неподшьними категор1ями та домтуючими постулатами утворення держави I права. Натом1сть, у даному випадку сл1д в1дзначити обмеження державного суверентету як вар1ант його реал1заци защкавленими державами, що знаходить св1й прояв на р1вн1 базових правових норм у положеннях европейських конституцт про можлив1сть передавання деяких суверенних повноважень наднацгональним органам ¡нтеграцтних об'еднань, причому унгкальний статус за глибиною Iнтеграцтних процес1в серед таких об'еднань мае Свропейський Союз.
При цьому будь-який вступ до наднацюнальних союз1в у полтичнт та економ1чн1й сферах мае супроводжуватися належним правовим забезпеченням, тобто внесенням змгн г доповнень до КонституцИ та розробленням г ухваленням специального законодавства з проблематики здтснення ¡нтеграцтних процесгв.
Ключов^ слова: державний суверентет, трансформащя, европейська м1ждержавна ¡нтегращя, ¡мплементащя, нацюнальна держава, Свропейський Союз.
Постановка проблеми. У сучасних умовах посилення процеав европейсько'1' мiждержавноi штеграцп та правово'1' глобалiзацп одним з найактуальшших та визначальних наукових i практичних питань, що потребуе методолопчно-доктринального виршення, е проблематика трансформацп уявлень про державний суверештет та його обсяг i меж! у сучасному свт, зокрема в рамках штеграцшних об'еднань з тим чи шшим ступенем наднацюнальносп шституцш та правових актив.
У багатьох юнуючих дослщженнях досить популярною та розвинутою е теза про часткову втрату, неприродне обмеження або подш державного суверештету при передаванш деяких суверенних повноважень державних оргашв до компетенци наднацюнальних структур у певних сферах суспшьних вщносин. Водночас iншi вчеш наполягають на концептуальному постулат про неможливють подшу чи обмеження державного суверештету, оскшьки його джерелом е нащя, народ та породжеш ними категорп нацюнального та народного суверештету, тобто державний суверештет мае похщний характер та не може вщчужуватися у його джерела шляхом ухвалення будь-яких пол^ико-правових акпв. На шдтвердження останньо'1' точки зору висуваеться досить обгрунтований аргумент про неможливють примусового обмеження державного суверештету без добровшьного передавання вщповщною державою деяких суверенних повноважень вщ державних оргашв до спшьних шституцш штеграцшного об'еднання виключно тсля внесення змш до конституцп, тобто у даному випадку йдеться скорее про реалiзацiю державою власного суверештету шляхом участ в наднацюнальних органах штеграцшних союзiв, шж про обмеження суверештету як певний негативний, примусовий, зовшшнш акт по вщношенню до ща держави.
Зазначена полемша потребуе наукового розв'язання та розроблення системного бачення державного суверештету у сучасних умовах, що актуалiзуеться у зв'язку з реалiзацiею Укра'нською державою законодавчо встановленого стратепчного курсу на здобуття повноправного членства в Свропейському Союзi.
Аналгз останнгх дослгджень г публгкацгй. Слiд зазначити, що у втизнянш та зарубiжнiй конституцiйно-правовiй та мiжнародно-правовiй науцi було опублшовано чимало праць, присвячених питанням европейсько'1' штеграцп, трансформацп сучасного уявлення про державний суверештет у контексп штенсифшаци iнтеграцiйних процесiв в Сврош, впливу европейського права на реалiзацiю суверенних повноважень нацiональними державами, 1'х органами та посадовими особами. Серед шших, слiд вiдзначити особливий внесок у розроблення доктринального вчення про сучасну модель державного суверештету таких авторiв, як М. О. Баймуратов, М. В. Буроменський, Ю. О. Волошин, О. В. Зайчук, В. М. Кампо, А. Я. Капустш, О. Л. Копиленко, В. I. Муравйов, I. Д. Слщенко, Ю. С. Хобб^ В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко.
Водночас, в умовах шдписання Укра'ною Угоди про асощащю з СС виникае нова пол^ична та правова реальнiсть, яку потрiбно осягнути та проаналiзувати у контексп сучасних уявлень про трансформащю державного суверенiтету та методологiчних основ його реалiзацii публiчною владою нащональних держав з урахуванням компетенци спшьних органiв Свропейського Союзу та необхщносп виконання спiльних правових актiв у сферах, що входять до сшльно!' компетенци СС згiдно його чинних установчих договорiв.
Виклад основного матергалу. Принцип державного суверештету та його юридичний змют значно трансформуеться у сучасному свт, при цьому цей принцип вщображений у значнiй кшькосп конституцiй та iнших конституцiйних актив держав-членiв СС, так само, як i Украши, що свщчить про його фундаментальну важливiсть для побудови системи державно!' влади та визначення форм та методiв внутршньо!' i зовшшньо!' державно'1' полiтики з врахуванням особливостей учасп нащонально!' держави в штеграцшних процесах комплексного характеру. Ця глибинна, всеохоплююча, комплексна штегращя безпосередньо впливае на доктринальне та нормативно-правове уявлення про державний суверештет та його обсяг у нов^шх умовах мiжнародного ствроб^ництва як на региональному, так i унiверсальному рiвнi.
Аналiзуючи вказаний аспект у науково-практичнш площинi, варто погодитися з С. Хоффманом, на думку якого традицшна система суверенних держав у сучасних умовах у конституцшно-правовому сена зазнае ревiзii як «зверху», так i «знизу» [1, с. 121]. «Зверху» таку ревiзiю обумовлюють двi новацп у розумiннi суверенiтету. Перша полягае у новому контексп глобалiзацii i взаемозалежностi (у тому числi, в частиш необхiдностi вирiшення глобальних проблем, що не можуть бути розв'язаш одшею окремою державою на основi виключно внутрiшнiх конституцiйно-правових механiзмiв у тш чи iншiй сферi сустльно! життедiяльностi), що призводить до переходу певних суверенних функцш до наддержавних та мiждержавних механiзмiв регулювання, що грунтуються на законах загальносв^ово!' кашталютично!' економiки, а другою е нормативна револющя, що розмивае традицiйний комплекс, основаних на суверештет (класичним прикладом у даному випадку е вже зазначена проблематика дотримання прав людини на всш планет^. З шшого боку, багато з новоутворених держав самостшно тдривають базовi усто! концепцп державного суверенiтету у площинi свого фактичного функщонування, що прямо порушуе такi основнi конституцiйно-правовi принципи зовшшньо!' полiтики цих держав, як державний суверештет та пол^ична незалежнiсть у закордонних справах.
Зокрема, низка держав сучасного св^у, що, втiм, нар^ не вiдноситься до
европейських кра!'н, демонструе практичну нездатшсть до забезпечення мiнiмальних свобод громадян i гарантiй захисту !'х життя та майна, що у сучасному свт, як здаеться, постае основною суверенною функщею i найважливiшим внутршшм та зовнiшнiм завданням будь-яко! держави. Бшьше того, деякi держави у процес iсторичного i полiтичного процесу втратили реальш державнi атрибути, що залишаються у них виключно формально. Перш за все, це т. з. «держави, що не вщбулися» (Сомал^ Лiберiя), у яких мiжплемiнна ворожнеча зробила неможливим функцiонування едино!' суверенно'! централiзованоi влади, зокрема, оргашв, що становлять конституцшно-правовий мехашзм здiйснення зовшшньо! полiтики. Крiм того, йдеться про «кризовЬ» держави (Судан, ШрьЛанка, Руанда), у яких центральна влада протягом тривалого перюду не може встановити контроль за ваею державною територiею, в результатi чого вщбуваеться постiйна змiна правлячих пол^ичних режимiв. Третю категорiю складають «злочинш» держави (1рак часiв С. Хусейна, Гат у 1991-94 рр.), що характеризуются репресивною полiтикою центрально!' влади по вщношенню до значних груп власного населення. Отже, загальним висновком з двох запропонованих ситуацiй е констатащя радикально! змiни свiту та мiждержавних вiдносин у ньому починаючи з моменту створення Вестфальсько! системи, що обумовлюе неможливють розгляду принципово нових форм штервенци у традицшно внутрiшню компетенцiю суверенно! держави у рамках юнуючо! мiжнародно-правовоi та конституцшно-правово! доктрини, що викликае значну необхщшсть i актуальнiсть як подальших теоретичних дослщжень у вказанiй площинi, так i створення нових внутрiшнiх конституцшно-правових норм, що покликанi поеднати проаналiзованi сучаснi пiдходи у мiждержавних вiдносинах з основними принципами мiжнародного права та основними конституцiйними принципами зовшшньо! полiтики переважно! бiльшостi сучасних зарубiжних кра!н.
З iншого боку, досить щкаво розглянути проблему трансформацп концептуальних i практичних пiдходiв до державного суверенiтету у площинi функцюнування принципово нових мiждержавних iнтеграцiйних об'еднань, основний штерес серед яких в силу вже наведених у попередшх роздшах дослiдження причин становить оргашзащя i дiяльнiсть СС з точки зору стввщношення мiжнародноi правосуб'ектностi штеграцшного об'еднання та окремих держав-учасниць, що породжуе складш теоретичнi i практичш полiтико-правовi проблеми визначення i реалiзацii державного суверенiтету, що е основним конституцшно-правовим принципом зовнiшньоi полiтики зарубiжних кра!н (Iспанiя, Iталiя, Францiя, Росшська Федерацiя, Беларусь, ФРН та багато шших).
Особливо вказана проблематика проявляеться на конституцшно-правовому рiвнi держав-членiв Свропейського Союзу. Так з огляду на положення Договору про СС «коли кра!на приеднуеться до Ствтовариства, вона зобов'язана привести свою конститущю у вщповщшсть зi статусом члена Ствтовариства», щкавим е порiвняння тих конституцшних норм держав-членiв, якi стосуються обмеження !хшх суверенних прав у зв'язку з членством у СС. У цих випадках щеться про передання суверенних повноважень (Имеччина), передання федеральних повноважень (Авс^я), передання повноважень, що грунтуються на конституц^' (Iспанiя), передання прав парламенту щодо ухвалення ршень (Швещя), делегування повноважень, наданих конститущею органам влади (Данiя), тимчасове надання повноважень, передбачених конституцiею щодо законодавчо!, виконавчо! та судово! влади (Люксембург), надання визначеного повноваження (Бельпя), надання законодавчих, виконавчих та судових повноважень (Идерланди), обмеження суверенiтету (Iталiя). Конститущя Грецй (п. 2 ст. 28) визначае умови надання повноважень мiжнародним оргашзащям, передбачених нею, та обмеження (п. 3 Те! ж статп) нацюнального суверенiтету.
З шшого боку, якщо розглядати приклади шших держав-членiв СС та 1'х внутрiшнього конституцiйного регулювання питань суверештету та його певних обмежень, то, наприклад, з огляду на вступ у 1995 р. Швецп в Свропейський Союз у п Конституцшний акт, що мае назву «Форма правлшня», були введен норми, що надали змогу передавати певш повноваження нацюнальних оргашв, у тому чист ухвалення рiшень, «шшш держав^ ...мiжнароднiй оргашзацп для цiлей мирного ствробггництва... чи Мiжнародному Суду» (§5), за винятком ршень, що стосуються ухвалення змiни та вiдмiни Конституцп, Закону про вибори в Риксдаг 1997 р. та обмеження прав i свобод, передбачених Роздшом 2. У цьому разi проблема сшввщношення норм права СС зi шведським конституцiйним правом, «стала предметом спещального розгляду Конституцшно! комюп Риксдагу ще до офiцiйного вступу краши в Союз. Комiсiя в принципi висловилась за визнання прюритету норм права СС, визнавши, що шведськi власт та суди зобов'язанi дотримуватись права СС навт у тому випадку, коли воно будь-яким чином обмежуе права i свободи, передбачеш Формою правлшня за умовою, що шститути СС вправi ухвалювати закони з вщповщних питань». Щодо нових держав-членiв СС, якi приеднались до нього 1 травня 2004 р., то треба зазначити, що конституцп Польщ^ Угорщини, Естонп, Мальти та шших краш не передбачають можливосп здiйснення суверенних прав спiльно з шшими суб'ектами, навiть якщо такими суб'ектами е держави-члени Союзу, до якого вони входять.
Отже, можна в цшому констатувати той факт, що рiзнi наведеш юридичш способи правовi форми участi в дiяльностi Свропейського Союзу знайшли досить ч^ке конституцiйно-правове визначення в документах держав-члешв, де передбаченi умови делегування чи спшьного розподiлу владних повноважень мiж суб'ектами СС.
В цiлому, пiдтверджуючi новi конституцiйно-нормативнi пiдходи до регламентацп принципу державного суверенiтету у сучаснш Свропi, на теоретичному рiвнi юнуе двi основнi полiтико-правовi концепцп подальшого об'еднання Свропи -федералiстська i неофункцiоналiстська.
Змiст федералютсько! концепцп полягае в ще! об'еднання Свропи на основi федеративного принципу, який передбачав тдпорядкування нацiональних та регiональних оргашв управлшня спiльним наднацiональним структурам. Розглядаючи едину Свропу як основну й кшцеву мету свое! дiяльностi, европейсью федералiсти використовували такi аргументи, як юторична та культурна еднiсть народiв, що проживали на континентi, необхщшсть забезпечення миру й демократа, а також виршення економiчних, полiтичних та шших проблем, що виходили за меж1 компетенци нацюнально'1 держави. Можна видшити два основних методи досягнення федералютських цiлей: кооперативний та штеграцшний. Кооперацiя представляе собою спiльнi дп держав, спрямованi на узгодження питань, що представляють спшьний iнтерес. При цьому органи управлшня, що утворюються внаслщок сшвробггництва, формуються з представниюв, якi отримують мандат на представництво штереав нацiональних держав. Рiшення та угоди приймаються лише одностайно i мають силу лише для тих держав-члешв, що 1'х схвалили. В конституцшному планi корпоративним органам делегуеться незначна частка внутршшх повноважень держави. 1нтегращя, напроти, передбачае делегування права прийняття рiшень органам управлiння, функцюнери яких не представляють iнтереси краш, громадянами яких вони являються. При цьому прийняття ршень не потребуе одностайностi, i вони е обов'язковими для вах держав-учасниць. Рiшення штеграцшних оргашв мають виконуватися без подальших узгоджень i обговорень у нацюнальних законодавчих органах.
Рiзниця мiж двома пщходами федералiстськоi теорii полягае, таким чином, у шституцшно-юридичнш формi европейського об'еднання, заснованш на принципi розподшу влади. За характером мiжнародно-правових угод, ступенем вщчуження
державного суверештету та компетенцieю мiжнародних iнститутiв видiляють двi основш форми федерашстського об'еднання: фeдepацiя та конфедеращя.
Як вбачаеться, основний нeдолiк класичного фeдepалiзмy полягав у тому, що в основу його концепцп закладалася хибна теза про можливють шституцшно-конcтитyцiйного оформлення об'еднання держав в обмежений пpомiжок часу. Кiнцeва мета федералютсько'1 теорп - утворення федерацп чи конфедерацп европейських держав - одночасно проголошувалася, як нeобхiдна умова для початку штеграцшного процесу. Розглядаючи наднацiональнi структури як основний стимулюючий фактор в штеграцп краш, подiбний до того, який державна влада ввдграе щодо штеграцп внyтpiшнiх нащональних peгiонiв, прихильники фeдepалiзмy робили висновок про необхщшсть утворення такого стимулюючого iнтeгpацiю елемента на мiжнаpодномy piвнi саме на початковому eтапi штеграцп. Надiлeна наднацiональними повноваженнями полiтична влада мала б змогу створити бшьш ефективний мeханiзм на шляху поглиблення штеграцп в eкономiчнiй, полiтичнiй, военнш, cоцiальнiй та iнших сферах. На меж 50-60-х pокiв стало зрозумшим, що розвиток европейсько'1 штеграцп не вщповщае теоретичним моделям фeдepалiзмy.
Першочергова ставка пpихильникiв фeдepалiзмy на швидкий розвиток европейсько'1 cвiдомоcтi, яка мала стати важливим стимулом iнтeгpацiйного процесу, виявилася хибною. Закiнчилиcя невдачею також пepшi значнi спроби на практищ peалiзyвати фeдepалicтcькi щй наднацiонального об'еднання, зокрема, ri, що стосувалися питань пол^ично'1 штеграцп. Провал пpоeктiв Свропейських оборонного й полiтичного cпiвтоваpиcтв у 1954 р., проекпв Фуше в 1960 та 1962 роках продемонстрували передчасшсть пол^ично'1 штеграцп та нешдготовлешсть бшьшо'1 частини cycпiльcтва та окремих фракцш пол^ично'1 eлiти до сприйняття наднацiональних структур. Таким чином, спроби практично'1 peалiзацii основних положень класичного фeдepалiзмy в 50-60-тi роки виявили свою неспроможшсть. Оcновнi причини таких невдач крилися, в першу чергу, в нормативному, доктринерському хаpактepi класично'1 теорп фeдepалiзмy, в основу яко'1 були покладeнi не cтiльки об'ективш фактори, що мали визначати практичш форми та методи европейського об'еднання, скшьки cyб'ективнi, далeкi вiд реально'1 дiйcноcтi уявлення фeдepалicтiв про те, якою мае бути об'еднана Свропа.
Слiд також вiдзначити, що у сучасному свт icнyе не лише тенденщя до вiдноcного занепаду традицшно'1 pолi державного cyвepeнiтeтy, але й протилежна тенденщя до створення нових незалежних держав, яю старанно вщстоюють як внyтpiшнi, так i зовшшш ознаки свого cyвepeнiтeтy [2, с. 39-40]. ^ тенденц11 здeбiльшого спираються на загальновiдомий принцип - право нацп на самовизначення, пов'язаний з такими принципами мiжнаpодного права, як принцип суверенно'1 piвноcтi, невтручання у внутршш справи держави, поваги державного суверештету та шшь
У ХХ1 cтолiттi «глобальний ринок пiдточyе основи суверенность Ринок повшьно звужуе сферу дiяльноcтi нацiональних ypядiв, залишаючи 1'м все менше простору для маневру. В той же час глобалiзацiя пiдточyе демократичний контроль. Починають дiяти закони вiльного ринку, а не нащональних парламеш!в»[12, с. 18]. Глобалiзацiя дiйcно втягуе в себе yci держави, iгноpyючи 1хню нeзалeжнicть, типи пол^ичних peжимiв та piвeнь eкономiчного розвитку.
Виникае все бiльшe пpибiчникiв тiеi точки зору, що сучасш тeндeнцii пiдpивають державу i систему держав, що епоха окремих нацш-держав пройшла. В. Райнеке переконаний, що «кинуто виклик суверенности ypядiв, '1хнш здатноcтi здiйcнювати повсякденне полiтичнe кepiвництво» кра'1'ною, держава «втратила монополiю на суверештет, стала приналежшстю минулого» [3, с. 137].
Здебшьшого цi переконання викликаш тим, що глобалiзацiя та штегращя робить
кордони мiж державами прозорими, а «концепщя традицiйного державного суверештету базусться на територiальнiй географп. Щоб уряд здшснював свою тотальну та виключну владу над певною тepитоpieю, поди мають вщбуватися в рамках окремого простору, а юрисдикщя мае бути точно розмежованою чiтко визначеними тepитоpiальними кордонами, якi держава може пильно контролювати» [4, с. 48].
Хоча суверештет i тepитоpiя, безумовно, залишаються ключовими факторами мiжнаpодноï системи, вони набувають нових характеристик, водночас втрачаючи дещо старе, а також посщають мicцe на iнших аренах поза межами держави та рамками нащональноï територп [5, с. 54, 56].
У принциш, cyвepeнiтeт держави школи не обмежувався тepитоpiальними рамками - суверештетом користувались i користуються громадяни держави, яю перебувають за ïï межами, cyвepeнiтeт поширюеться на закордонш представництва держави, ïï лiтаки, коpаблi та iн. Можна сказати, що принцип територп застосовувався до певного простору, створеного суверештетом. На думку Т. Кремень, <аз втратою тepитоpiею свого першорядного значення суверештет набуватиме шиpшоï сфери застосування, а держава втрачатиме свою монопол^ на нього. Сьогодш функци держави змiнилиcя - з'явилися нов^ а дeякi crapi не можуть бути здiйcнeнi без допомоги шших актоpiв. Вiдповiдно, рамки суверештету держави не завжди зб^аються з межами ïï тepитоpiального правлшня. Проте мiжнаpодна структура yпpавлiння та регулювання все ще заcнованi на принципах територп. Ця pозбiжнicть жорстко обмежуе здатшсть нацiональних ypядiв вщповщати на глобальнi виклики» [2, с. 37].
I, як не парадоксально, але поряд з так званим «розмиттям» нацюнального суверештету концепщя суверештету школи не була настшьки актуальною, як сьогодш. Досить лише подивитися на появу значноï кшькосп нових незалежних держав, яю старанно вщстоюють як внутршш, так i зовшшш ознаки свого cyвepeнiтeтy, на стремлшня багатьох нацiй утворити свою державу, спираючись на принцип самовизначення народу.
Таким чином, в умовах глобалiзацiï держава не втрачае свого суверештету, ïï роль та значення не послаблюеться, а, навпаки, роль держав стае бшьш важливою з огляду на необхщшсть контролю урядом ресурав, яю спрямовуються в приватний сектор та неурядовим оргашзащям. Функцп держави консолщуються навколо створення стабшьного поличного клiматy, справедливш пpавовiй базi, cпpиятливiй для pинковоï eкономiки, без чого не можливi процеси штеграцп. А об'ективний зрют взаемозалeжноcтi держав веде до того, що вони часпше звертаються до добpовiльноï пepeдачi тpадицiйних державних функцш до мiжнаpодних оpганiзацiй з метою eфeктивноï та cкооpдинованоï ïx peалiзацiï.
Мiж тим пропонуються piзнi сценарп подальшого розвитку глобалiзованого cycпiльcтва. Так, вщомий теоретик I. Валлерстайн, котрий одним з перших почав активно використовувати поняття «транснацюнальних cycпiльниx пpоcтоpiв», дiйшов до висновку про доцшьшсть i можливicть створення цiлicноï i единоï cвiтовоï системи. В нш вci cycпiльcтва, уряди, пpофcпiлки, партп, cоцiальнi прошарки, пiдпpиемцi i роб^ники, а також культури i традицп мали б «тpанcнацiоналiзyватиcя» на засадах единоï iдeï вcecвiтнього pозподiлy пращ. У цьому Валлерстайн бачив ушкальну можливють подолання одвiчного негативу мiжнаpодниx вiдноcин, тобто прагнення одних держав св^у виpiшyвати cвоï проблеми за рахунок шших [6, с. 13-14]. У подiбномy ж напрямку розвиваються думки Я. Тшбергена, котрий говорить про «функцюнальний суверештет», що розповсюджуються серед держав, котpi перетворюються на pобочi органи cвiтопepeтвоpюючоï дiяльноcтi [7, с. 44].
Функщоналюти покладаються на pацiоналiзм нацiональниx ypядiв, якi для задоволення потреб населення сприятимуть утворенню мiждepжавниx шститу^в.
Спочатку мова може йти про задоволення eKOHOMÏ4HHx потреб, а noTiM i про поступове ïx розширення до пoлiтичнoï штеграцп, що складатиме основу для наднащонального об'еднання нарoдiв. Наприклад, Мiтранi дiйшoв висновку про необхщшсть вщмови вiд формального суверештету. Розум^чи складнiсть тако'1' вiдмoви, вш запропонував трансформувати виконавчу владу для досягнення специфiчнoï мети [8, с. 109].
На шших засадах транснащональна едшсть обгрунтовуеться в теорп федералiзму. Вiн базуеться на двох ч^ких пoстiйниx елементах: пошук пoлiтичнoгo союзу i створення наднащонального уряду, який би подолав недолши уштарно'1' держави. Отже, як можна зрозум^и з наведено'1' аргументацп та фактoлoгiчнoгo матерiалу, федералiзм бiльше звернений до добро'1' вoлi урядiв нацioнальниx держав, яю пoвиннi вiдмoвитись вiд свое'1' влади i передати сво'1' повноваження наднащональному органу або окремим iнститутам.
Таким чином, на сучасному етат розвитку европейсько'1' мiждержавнoï штеграцп певна частина суверенних прав держав-члешв GC передаеться спшьним органам цього мiждержавнoгo штеграцшного об'еднання на пiдставi внутрiшнix конституцшно-правових норм, що можна вважати навт певним проявом суверенiтету та пол^ично! незалежнoстi держави на зовшшнш аренi, але у будь-якому випадку на европейському континент створений ушкальний в юторп держави i права прецедент передання значного обсягу функцш та повноважень щодо здшснення зoвнiшньoï пoлiтики та пoлiтики безпеки на наддержавний рiвень, що потребуе подальшого як теоретичного oбмiркування, так i вiдпoвiднoï кoнституцiйнo-правoвoï регламентацп як факту реальнoï дiйснoстi у кoнституцiяx нових члешв GC i тих краш, яю планують перспективу свого вступу до цього мiждержавнoгo утворення, у тому чист - Украши, яка отримала реальний шанс пiдгoтуватися до вступу до GC тсля тдписання та ратифкацп у 2014 р. Угоди про асощащю.
Висновок. На пiдставi проведеного дoслiдження та отриманих у пiдсумку науково-практичних результа^в, можна вiдзначити ту обставину, що у сучасному европейському кoнституцioналiзмi, на наш погляд, не можна говорити про розподш або вщмову нащональних держав вщ свoïx суверенних якостей, адже державний суверештет е оргашчним продовженням народного та нащонального суверештету, яю вбачаються непoдiльними категoрiями та домшуючими постулатами утворення держави i права. Натомють, у даному випадку слщ вiдзначити обмеження державного суверештету як варiант його реалiзацiï защкавленими державами, що знаходить свiй прояв на рiвнi базових правових норм у положеннях европейських кoнституцiй про можливють передавання деяких суверенних повноважень наднащональним органам iнтеграцiйниx об'еднань, причому ушкальний статус за глибиною штеграцшних прoцесiв серед таких об'еднань мае Gврoпейський Союз.
Таким чином, на сучасному етат важливо прoаналiзувати вплив штеграцшних процеав на теоретичне сприйняття суверенiтету, обсяг виключних суверенних повноважень держави та ïï oрганiв, випадки можливого обмеження суверенiтету, а також створити модель подальших перетворень державного суверештету у контексп прогресивного державного та правового розвитку европейських краш.
Як здаеться, одшею зi сфер, повноваження щодо якoï мають залишатися у виключнiй компетенцй нацioнальниx державних оргашв, е сфера нацioнальнoï безпеки та оборони, але при цьому у цш сферi першочергово слщ iмплементувати унiверсальнi та еврoпейськi правoвi та oрганiзацiйнi стандарти, зближувати вщповщну правозастосовчу практику з практикою розвинутих держав, зокрема тих, що входять до GC.
При цьому будь-який вступ до наднащональних сoюзiв у пол^ичнш та екoнoмiчнiй сферах мае супроводжуватися належним правовим забезпеченням, тобто
внесенням змш i доповнень до Конституцп та розробленням i ухваленням спецiального законодавства з проблематики здшснення iнтеграцiйних процесiв. Дотримання такого порядку випливае з принципу верховенства права i, зокрема, фундаментально! ролi конституцшного права та конституцiйно-правового забезпечення будь-яких макропроцеав, що е важливими для держави, суспшьства i кожного громадянина.
Список використано1 л1тератури
1. Hoffmann S. The Politics and Ethics of Military Intervention / S. Hoffmann. - London,
1995. - 250 p.
2. Кремень Т. В. Державний суверештет у добу глобалiзащi / Т. В. Кремень // Пол^ика i час. - 2003. - № 10. - С. 36-40.
3. Reinecke W. Global Public Policy / W. Reinecke // Foreign Affairs. - 1997. - November-December. - P. 137.
4. Krasner S. Sovereignty / S. Krasner // Foreign Policy. - 2001. - February. - P. 47-48.
5. Sassen S. Losing Control? Sovereignty in an Age of Globalization / S. Sassen. - N.Y.,
1996. - Р. 54, 56.
6. Абдульдш Бассам Са!д. Глобалiзацiя i проблема вщсталосп у постбшолярному свт : автореф. дис. ... канд. полт наук : спец. 23.00.04 / Абдульдш Бассам Са!д; 1нститут св^ово! економши i мiжнародних вщносин НАН Украши. - Ки!в, 2001. - 18 с.
7. Мiжнародна полщейська енциклопедiя : У 10 т. / вщп. ред. Ю. I. Римаренко, Я. Ю. Кондрат'ев, В. Я. Тацш, Ю. С. Шемшученко. - К. : 1н Юре, 2003. - Т. 1 : Теоретико-методолопчш та концептуальш засади полiцейського права та полщейсько! деонтологii. - 1232 с.
8. Нащя i держава: Теоретико-методолопчний та концептуальний аналiз / за ред. Ю. I. Римаренка. - Кшв-Донецьк, 1998. - 676 с.
Стаття надiйшла до редакц^! 12.12.2014 р. V. V. Gavrylenko
THE STATE SOVEREIGNTY AND ITS TRANSFORMATION UNDER EUROPEAN INTEGRATION
The article examines the constitutional and international legal issues of transformation of state sovereignty latest in modern conditions of European integration and interstate legal globalization.
It is emphasized that in modern European constitutionalism can not talk about distribution or reject the national states of their sovereign qualities, because state sovereignty is an organic continuation of people and national sovereignty, which are perceived indivisible categories and dominant tenets of a state and law. However, in this case it should be noted limitations of national sovereignty as an option for its implementation by the States concerned which finds its expression at the level of basic legal norms in European constitutional provisions on the possibility of transferring some sovereign powers to supranational bodies integration associations, and unique status depth of integration processes among these organizations has the European Union.
It is claimed that at this stage it is important to analyze the impact of integration processes on the theoretical perception of sovereignty, the scope of the exclusive sovereign powers of the state and its organs, cases of possible restriction of sovereignty, and create a model for further change of state sovereignty in the context of a progressive state and legal development of European countries.
It seems one of the areas which have the power to remain in the exclusive competence of the national authorities, is the national security and defense, but the priority in this area should implement universal and European legal and organizational standards bring together its case-law and practice developed States, including those outside the EU. Thus, any accession to supranational unions in political and economic spheres must be accompanied by
appropriate legal provision, the introduction of amendments and additions to the Constitution and the elaboration and adoption of a special law on the issues of implementation of the integration process.
Keywords: state sovereignty, transformation, Interstate European integration, implementation, national state, the European Union.
УДК 352.07:342.553(045)
А. С. Калшкш
КОНСТИТУЦ1ЙНА РЕФОРМА У СФЕР1 ДЕЦЕНТРАЛ1ЗАЦП ДЕРЖАВНО1 ВЛАДИ
У cmammi розглядаються актуальн проблеми проведения конституцшног реформи у сферi децентралiзацlг державног влади шляхом розширення фшансових можливостей та повноважень оргатв м1сцевого тарегюнального самоврядування.
Вказуеться на недощльтсть внесення зм1н та доповнень до Конституцгг Украгни з метою зм1ни державного устрою з унтарного на федеративний, зважаючи на в1дсутн1сть глибинних причин та умов для полтичног та адмШстративно-територ1альног децентрал1заци з послабленням центральних оргатв влади в частиш реал1зацгг загальнодержавних конституцшних функцш, таких, як забезпечення нащональног безпеки, оборони, дотримання прав i свобод людини та громадянина, суверештету та територiально'г цiлiсностi Украгнськог держави тощо.
На думку автора, належною метою конституцшно'г децентралiзацlг е бюджетно-фшансове, оргатзацшно-розпорядче та компетенцшне посилення територiальних громад та обраних ними оргатв м^цевого самоврядування, що мае знайти свш прояв у реалiзацlг мунщипально'г реформи за зразками сучасних европейських крагн та у вiдповiдностi до европейських правових стандартiв публiчного управлшня та локальног демократа. Особливо актуальною iмплементацiя европейських стандартiв м^цевого самоврядування до законодавства та правозастосовчог практики е в умовах тдписання Украгни Угоди про асощащю з Свропейським Союзом, кшцевим стратегiчним завданням чого на нормативно-правовому рiвнi визначено повноправний вступ Украгни до СС - штеграцшного об 'еднання, до фундаменту якого покладено принцип децентралiзацlг та максимального розширення обсягу прав територiальних громад is забезпеченням державою гх реальног можлжо^1 самостшно вирШувати питання м^цевого значення в межах чинного законодавства.
Ключовi слова: конституцшна реформа, децентралiзацiя, державна влада, територiальна громада, регiоналiзацiя, локальна демократiя.
Постановка проблеми. Децентралiзацiя державно'1 влади е одним з ключових напрямiв сучасно'' конституцшно']' модершзацп та реформування конституцшно-правових шститупв в кранах Свропи, що пов'язано не в останню чергу з штенсифшащею процейв европейсько'1 мiждержавноi' штеграцп, яка супроводжуеться необхщшстю сприйняття загальновизнаних демократичных правових та управлшських стандартв, зокрема в частиш конститущоналiзащi' та iмплементащi' до нащональних правових систем доктрини та практики регiоналiзму й мунiципалiзму.
Слщ зазначити, що вказаш пщходи е притаманними як для права Свропейського Союзу взагал^ так i для конституцшного права держав-члешв СС та держав, асоцшованих з СС, адже сучасна Свропа формально-юридично та фактично у
