CC BY
273
УДК 1:316.4
Е. А. Кальницький, кандидат фшософських наук, доцент
ГЕНЕЗА КОНЦЕПТУАЛЬНИХ П1ДХОД1В ДО РОЗУМ1ННЯ СУТНОСТ1 Й СПЕЦИФ1КИ ФЕНОМЕНУ «КОМУШКАЦП» В КОНТЕКСТ1 РОЗВИТКУ 1НФОРМАЦ1ЙНОГО СУСП1ЛЬСТВА
Зроблено спробу визначення основного свтоглядно-методологЫного тдгрунтя розумтня сутностi й специфти феномену комумкацп. На основi порiвняльного аналiзу рiзноманiтних концептуальних пiдходiв до^джуеться суттсть i специфта цього феномену в контекстi розвитку шформацшного сустльства.
Ключовi слова: тформацшне сустльство, комуткацй, соцюкультурне середовище.
Постановка проблема. Сьогодш розвиток будь-якого сустльства, в тому чист шформацшного, неможливо уявити без комушкацш. Вони вщбуваються в уах без винятку сферах сустльства — пол^ичнш, економiчнiй, сощальнш, духовнш.
У сучасних умовах вщбуваеться домшування шформацшно'1' складово'1' розвитку суспiльства, важливого значення набувають комуткацп мiж суб'ектами й об'ектами в соцiокультурному середовище
Незважаючи на велику кiлькiсть публшацш, певнi концептуальнi пiдходи феномену «комуткащя» потребують подальшого грунтовного наукового дослщження. Переосмислення комуткацшно'1' природи сощально'1' реальносп постае нагальною потребою сучасного етапу розвитку шформацшного сустльства.
Метою дано'1' статп1 е здiйснення порiвняльного аналiзу рiзноманiтних концептуальних пiдходiв феномену «комуткащя», дослщження сутност й
1 Тема да^ статп безпосередньо пов'язана з фшософськими дослщженнями в межах комплекс^ цiльовоi программ НДР «Фшософсью та фшософсько-правов1 проблеми духовного життя
специф1ки даного феномену в контекст розвитку шформацшного суспiльства.
Аналiз наукових джерел i публЫацш. Бiля витоюв дослiдження комунiкацiй стояли такi вчеш, як М. Вебер, Г. Годе, Г. Лассуелл, П. Лазарсфельд, М. Маклюен. Теоретичш основи феномену комушкацш були закладенi дослiдженнями Н. Вшера, К. Шеннона, У. Уiвера, фшософська спадщина представлена працями Д. Белла, Г. Блумера, Дж. Гелбрейта, Дж. Гербнера, Н. Лумана, А. Моля, Т. Парсонса, Д. Рисмена, Ф. де Соссюра, А. Тоффлера,
Ю. Габермаса, Р. Якобсона. Суттевий внесок у становлення цього наукового напряму зробили захщш та росшсью вчеш: Т. Адорно, Е. Аронсон, Ж.-П. Бодршяр, М. Василик, Б. Грушин, В. Кашкш, В. Конецька, М. Кузнецов, Л. Матвеева, Г. Тард, Ф. Шарков, В. Шульц та багато шших фахiвцiв. Активш розробки щодо рiзних складових комунiкацiй, у тому чист й iнформацiйних, ведуть украшсью вченi: О. Данильян, О. Дзьобань, О. Зернецька, Ю. Ганжуров, С. Кв1т, Г. Почепцов, В. Рiзун, О. Холод та iн.
1нформащя в юторп розвитку цившзацп завжди вiдiгравала визначальну роль i була тдгрунтям для ухвалення рiшень на вах рiвнях i етапах розвитку сустльства i держави. В юторп суспiльного розвитку, на думку в1тчизняного дослiдника iнформацiйних комунiкацiй О. Дзьобаня, доцiльно видiлити декiлька iнформацiйних революцш, пов'язаних з кардинальними змiнами у сферi виробництва, обробки i циркуляцп шформацп, суспiльних вiдносин, якi привели до суттевих радикальних перетворень [1]. У результат таких перетворень суспшьство набувало в певному значеннi ново'1 якостi.
Перша iнформацiйна революцiя пов'язана з винаходом писемносп, що привело до пгантського якiсного i кшьюсного стрибка в iнформацiйному розвитку сустльства. З'явилася можливють фiксувати знання на матерiальному носп, тим самим вщчужувати 1'х вiд виробника i передавати вщ поколiння до поколiння.
Друга шформацшна революцiя (середина XVI ст.) викликана винаходом книгодрукування (першодрукарi Гуттенберг та 1ван Федоров). З'явилася
суспшьства та формування правовоi культури особистосп», яку здшснюе кафедра фiлософii Национального юридичного унiверситету iменi Ярослава Мудрого.
© Кальницький Е. А., 2014
можливють тиражування й активного розповсюдження шформацп, зросла доступшсть людей до джерел знань. Ця револющя радикально змшила суспшьство, створила додатковИ можливосп залучення до культурних цшностей вщразу широких верств населення.
Третя шформацшна револющя (кшець XIX ст.) обумовлена винаходом електрики, завдяки якш з'явилися телеграф, телефон, радю, що дозволило оперативно передавати й накопичувати шформащю в значних обсягах. Наслщок ще'1 революцп — тдвищення ступеня розповсюджуваносп шформацп, тдвищення шформацшного «охоплення» населення засобами вИщання. ПИдвищилася роль засобИв масово'1 шформацп як мехашзмИв розповсюдження повщомлень И знань на великих територИях И забезпечення ними громадян, що проживають на них, пщвищилася доступшсть члешв суспшьства до повщомлень И знань. 1стотно зросла роль шформацп як засобу впливу на розвиток суспшьства й держави, з'явилася можливють оперативного спшкування людей мИж собою.
Четверта шформацшна револющя (середина XX ст.) пов'язана з винаходом обчислювально'1 техшки й появою персонального комп'ютера, створенням мереж зв'язку й телекомушкацш. Стало можливим накопичувати, зберИгати, обробляти И передавати шформащю в електроннш формИ. Зросли оператившсть И швидюсть створення й обробки шформацп, у пам'ятИ комп'ютера стали накопичуватися практично необмежеш обсяги шформацп, збшьшилася швидкИсть передачИ, пошуку й отримання шформацп.
Сьогодш ми переживаемо п'яту шформацшну револющю, пов'язану з формуванням И розвитком трансграничних глобальних шформацшно-телекомушкацшних мереж, що охоплюють ус краши И континенти, проникають у кожен будинок И впливають одночасно И на кожну людину окремо, И на величезнИ маси людей. НайбИльш яскравий приклад такого явища И результат п'ято'1 революцп — 1нтернет. Суть ще1 революцп полягае в штеграцп в единому шформацшному просторИ по всьому свИту програмно-техшчних засобИв, засобИв зв'язку И телекомушкацп, шформацшних запасИв або запасИв знань як едино'1 шформацшно1 телекомушкацшно'1 Инфраструктури, в якИй активно дИють юридичнИ й фИзичнИ особи, органи державно1 влади И мИсцевого самоврядування. У результат неймовИрно зростають швидкосп й обсяг оброблювано1 шформацп, з'являються новИ
ушкальш можливосп виробництва, передавання й розповсюдження шформацп, пошуку й отримання шформаци, новий вигляд традицшно'1 дiяльностi в цих мережах.
О. Висоцька зазначае, що сучасне iнформацiйне суспшьство е суспiльством загально'1 комушкаци, яка вщбуваеться за допомогою та завдяки засобам комушкаци, що формують не тшьки нашi уявлення про св^, а й фактично i е цим «св^ом», тобто тiею «реальшстю», крiзь призму яко'1 ми сприймаемо самих себе, сво'1 власнi ди та наше оточення. З цим важко не погодитись, оскшьки у сучасному свт засоби та форми комушкаци виступають своерiдним «дзеркалом» св^осприйняття людини, яке, однак, нiколи не вщбивае уявлення про свiт у його цшсносп, а обмежене «рамками» сво'1'х комунiкативних можливостей. Тому питання впливу засобiв комушкаци на характер вщносин у суспiльствi е одночасно складовою проблеми самощентифшаци людини у свт як певного способу побудови уявлень про свiт-у-собi та св^для-себе. О. Висоцька також наголошуе, що надзвичайно важливо визначити роль комушкацш у свт, оскшьки для того щоб дослщити будь-якi суспiльнi процеси, слщ розпочати саме з комушкацш [2].
За етимолопчною природою термш «комунiкацiя» походить вiд латинського «communication», що означае «передача, повщомлення», вш нерозривно пов'язаний з дiесловом communico («роблю спiльним; повiдомляю; з'едную»), що е похщним вiд communis («спшьний») [3, c. 545].
Термiн «комушкащя» асоцiюеться у рiзних галузях наукових дослщжень по-рiзному i мае свое специфiчне забарвлення. Кiлькiсть iнтерпретацiй цього феномену у 1972 р. нараховувало близько 120, а вже на початку XX ст. таких визначень налiчуеться близько 250. На що дослщник В. Кашкш зауважуе, що визначень цього термша е стшьки ж, скшьки е авторiв, що дослщжували дане питання [3, с. 15].
1снування рiзноманiтних визначень комушкаци, з одного боку, свщчить про наявшсть безлiчi дослiдницьких перспектив i пiдходiв до аналiзу, з шшого — породжуе вiдому складнiсть з вибором методiв дослiдження. Проте специфша феномену комунiкацiï полягае в тому, що вона е засадничою для створення розгорнено'1 концептуалiзацiï комунiкацiï вщ початкового поняття в рамках окремих наук до категорiï соцiальноï
фшософп, яка дозволить спрямовувати й структурувати теоретичне дослщження.
Витоки фшософського розумшня комушкацп беруть початок у старогрецькш фшософп й пов'язанi з дiяльнiстю софiстiв, що розвивали риторику як мистецтво мови (Горгш, Пппш, Протагор V-IV ст. до н. е.).
Сократ поклав початок моральнш фшософп i виробив особливий метод дiалектики як способу мiркування в дiалозi у формi питань i вiдповiдей через зiткнення рiзних точок зору (метод маевтики). Уже в той час комушкащя осмислювалась не тшьки як необхiдна умова розвитку людини, одне з джерел 11 пiзнання, але i як шлях усвщомлення нових знань i вщкриття iстини. Продовжуючи сократiвську позицiю, Платон також усшяко пiдкреслював неможливiсть юнування окремо!' iзольованоi людини. Вiн указував на те, що сама для себе людина е недостатньою i тому прагне до спiлкування. Розум^чи останне як обмiн думками мiж людьми, Платон у дiалозi «Федр» не лише вказував на шформацшну природу спiлкування, але й на його технологию у формi мови й писемносп. Особистi вiдносини, що виникають мiж iндивiдами в процес спiлкування, зображаються ним як «розумш вiдносини взаемного використання» [4, с. 249]. Отже, у Сократа i Платона фшософська рефлексiя виступае у формi дiалогу, як iнтелектуального спшкування людей.
Творцем першоi загальноi схеми процеав спiлкування можна назвати Арютотеля. Вiн формулюе завдання риторики як з'ясування засобiв i методiв ефективного переконання. Крiм того, можна вщзначити найважливiший момент установлення уявлень про комушкащю, а саме, в Арютотеля достатньо цiлеспрямовано вживаеться термiн «спшкування» ^отШа). У «Риторицi» вiн вказуе, що для будь-якого акту спшкування необхщними е три елементи: особа, яка говорить; мова, яку ця особа вимовляе; особа, яка цю мову слухае [5, с. 15].
Грецью традицп були розвинеш стародавшми римлянами (Цщерон, Марк Фавш Квантiлiан). У цiлому антична риторика стала першим важливим етапом у концептуалiзацii поняття комунiкацii, у становленш й розвитку комунiкативноi теорп та практики. Та все ж суспшьна думка античностi була здатна зробити лише першi кроки в даному напрямку: рiвень
реального розвитку був ще дуже низьким для того, щоб проблема спшкування набула серйозного значення в суспшьнш свщомосп.
СередньовИччя в особИ теоретикИв риторики И практики гомИлетики як мистецтва промови проповИдИ дещо пИдсилило спадщину античности Характеризуючи специфику комушкацш кИнця епохи середньовИччя, Й. Хьойзшга вИдзначае: «У всякш речИ шукали «мораль»... — урок, який там мИстився, етичне значення як нашстотшше зИ всього, що там було. Будь-який Историчний або лИтературний епИзод виявляв тяжшня до кристалИзацп у притчу, етичний зразок, приклад або довИд; усшякий вислИв перетворювався на сентенцИю, в текст, у вислИв» [6, с. 275].
Починаючи з епохи ВИдродження, риторика все бшьше перемИщуе фокус дослИдження комушкацп у царину художньоИ мови. Наступний етап в осмисленш комушкацп пов'язаний з творчИстю Т. Гоббса, який по сутИ доповнив уявлення Платона й АрИстотеля про роль мови И словесних понять як Инструмента спИлкування. Гоббс фактично пИдИйшов до дуже важливого висновку. ВИн вважав, що спИлкування здИйснюеться за допомогою знакИв (мови, жестИв тощо). Зокрема, Гоббс розрИзняв два види мовних Имен. 1мена, призначенИ для власного пригадування, вИн називав «мИтками». 1ншИ «через 1х застосування» — це «знаки», коли «багато людей, що користуються одними й тими ж словами, позначають один одному сво"1 поняття або думки» [7, с. 23-24].
Б. Спшоза, а потИм И французькИ матерИалИсти XVIII ст. розглядали комушкащю як властивИсть людсько"1 природи. Б. Спшоза особливо тдкреслював специфИчнють людського спшкування у зв'язку з наявшстю у людей розуму И здатностИ рацИонально мислити. К. ГельвецИй И особливо П. Гольбах, не заперечуючи в цИлому рацИоналИстичних посилок спИлкування, далИ деталИзують проблему, звертаючись до понять розумних потреб, користИ й Интересу. У творИ «КатехИзис природи» П. Гольбах аналИзуе й окремИ форми спИлкування, зокрема, вИн зупиняеться на таких проявах спИлкування, як дружба, вИршсть, довИра тощо [8, с. 50]. У зв'язку з цим П. Гольбах пИдкреслив важливу умову спИлкування — наявнИсть деякого передумовного знання, вИдомого його учасникам. 1ншими словами, перш нИж вступати у спшкування, люди повиннИ володИти необхИдним мшИмумом зрозумших 1м значень, у якИ вкладаеться бИльш-менш Идентичний сенс.
Имецька класична фiлософiя розробляе категорiальний апарат, принципово значущий для концептуалiзацii комушкацп. Ф. Шлейермахер розглядае спшкування мiж iндивiдами як суб'ект-суб'ектне вщношення. Вiн заклав основи фшософсько'! герменевтики як мистецтва усвщомлення чужох шдивщуальносп, «1ншого», вводить поняття герменевтичного кола, коли текст (що розумiеться як одиниця спшкування) розглядаеться як частка, а культура, в якш вш функцюнуе, як цiле.
Низку нових аспектив у розумiння сутi спшкування вшс Г. В. Ф. Гегель. Вш фактично запропонував загальносоцiологiчний закон спшкування i вiдособлення особи в суспшьсга. У «Феноменологи духу» Гегель, зокрема, вщзначае, що iндивiдуальнiсть «як одиничне суще явище» суперечить тому, що суть ща iндивiдуальностi е все ж таки «всезагальшсть духу» [9, с. 163].
Розвиваючи фшософсью позицп Фiхте з проблеми комушкацп, Гегель пов'язуе проблематику спiлкування з питаннями формування iндивiдуальноi самосвiдомостi. Проте початковi установки Гегеля прямо протилежш позицп Фiхте. Соцiально-фiлософське вчення Фiхте виходило з визнання початковоi «даносп» й «первинностi» iндивiдiв по вщношенню до 1х можливих i дшсних взаемодiй з iншими людьми. У сощальнш фшософп Гегеля iндивiди постають як спочатку суспшьш всерединi себе. Ус вони у свош внутршнш сутi вже сформованi суспiльством i втiлюють у собi об'ективний дух, е його ноаями.
Звернення до феномену комушкацп найбшьш активно вщбуваеться у XXI ст. Цей перюд характеризуеться iстотним прогресом у комушкацп, який виразився, по-перше, в тому, що склалися засоби масовог шформацп й iнформатика — новий вид ^муш^^йно'! дiяльностi, народжений науковотехнiчним прогресом; по-друге, за допомогою цього нового виду почали складатися i новi комушкацшш вiдносини людей; по-трете, в тому, що змшився зв'язок комушкацп з виробничою i культурною дiяльнiстю людей. Професор Г. Почепцов розумiе пiд феноменом комунiкацii процеси переходу вербальноi сфери у невербальну i навпаки, роблячи все неявне явним [10, с. 15]. Вщомий дослщник Р. Якобсон визнае комунiкацiю як процес передавання шформацп вщ одного суб'екта до шшого за допомогою певних знаюв (сигналiв) [11, с. 199]. Росшський культуролог Ю. Лотман розглядав це явище як переклад тексту з мови мого «Я» на мову твого «Ти» [12]. Гармошзувати ва наявш поняття робить спробу професор Ф. Шарков
[13, с. 178]. ВИн починае розглядати феномен комушкацп з трьох основних, на його думку, точок зору: як засИб зв'язку мИж об'ектами матерИального та духовного свИту; як спИлкування мИж людьми, пИд час якого люди обмИнюються ИнформацИею; передавання Информацп суспИльству з метою впливу на нього та рИзних його груп. ДослИдник Д. Дуцик виокремлюе чотири основнИ визначення: комушкащя — це поняття унИверсальне, яке е спИльним для всИх наук, спосИб зв'язку об'ектИв матерИального та нематерИального свИту; комушкащя як технИчне поняття — це спосИб передачИ шформацп матерИальних та духовних об'ектИв з одного об'екта в Инший; комунИкацИя — бИологИчний феномен — сигнальний спосИб зв'язку бИологИчних Истот; комунИкацИя — феномен соцИальний, тобто такий, що використовуеться для позначення зв'язкИв та вИдносин, якИ виникають у людському суспИльствИ [14, с. 52].
ДослИджуючи феномен комушкацп, доцИльно звернути увагу на те, що вивченням питання комушкацп займаеться така фИлософська наука, як комунИкативна фИлософИя. Головне завдання, яке ставить перед собою комушкативна фИлософИя, е рацИональне обгрунтування унИверсальних пИдстав людського взаеморозумИння й гармошзащя стосункИв мИж людьми та мИж людиною И навколишнИм свИтом. Тобто комунИкативна фИлософИя визнае комушкащю як не лише спИлкування мИж суб'ектами, а як зв'язок з навколишнИм свИтом, включаючи в себе полИтичнИ, соцИальнИ, економИчнИ та ИншИ елементи. У контекстИ фИлософських наук комушкащю розглядають як спИлкування входження у взаемини на основИ та за допомогою певних засобИв людськоИ взаемодп.
Один Из провИдних фИлософИв сучасностИ, представник комунИкативноИ фИлософп Ю. Габермас пише, що постИйнИ хитання мИж емпИричним та трансцендентальним способом розгляду, мИж радикальною саморефлексИею та напередпомислимим, що не дае себе схопити у рефлекси, свИдчать про вичерпання потенцИалу фИлософп свИдомостИ. Окреслена проблема повинна зникнути при переходИ до новоИ парадигми — парадигми взаеморозумИння: «Якщо ми можемо на мить припустити модель зорИентованоИ на взаеморозумИння дп,... тодИ постанова об'ективацп та вИдповИдноИ Ий активностИ суб'екта пИзнання, спрямованого на самого себе та на цИнностИ у зовнИшньому свИтИ, бИльш уже не е привИлейованою. У парадигмИ взаеморозумИння грунтовною стае перформативна настанова учасникИв
штеракцп, яю координують сво'1 плани дш у ходi досягнення порозумшня про щось у свiтi» [15, с. 289]. Прiрву мiж трансцендентальним та емтричним, яка притаманна фшософп свiдомостi, долають через iнтерсуб'ективнi вщносини. В цьому ж контекстi «...парадигма тзнання предметiв повинна бути замшеною на парадигму взаеморозумiння мiж людьми, яю здатнi промовляти та дiяти» [15, с. 288]. На цш пiдставi можна зазначити, що провщною тенденцiею Захiдноi фшософп XX ст. стала вщмова вiд вiри у фундаментальш властивостi людсько'1 свiдомостi й перехщ до ново!' парадигми, конституйованоi такими поняттями, як взаеморозумiння, штерсуб'ектившсть, мовленнева дiяльнiсть.
На думку представниюв ^му^^товно!' фшософп, засадничим для людини е феномен комушкацп або мовленневоТ взаемодп мiж людьми. «Комунiкацiя визнаеться останшм пiдrрунтям i свiдомостi, i пiзнання, i суспiльного буття» [22, с. 7]. Найважлившим завданням, яке ставить перед собою комушкативна фiлософiя, е рацiональне обгрунтування унiверсальних тдстав людського взаеморозумiння й гармонiзацiя стосунюв мiж людьми та мiж людиною й навколишшм свiтом. Теоретичним тдгрунтям такоi позицii став поворот у питанш обгрунтування знань гуманiтарноi сфери, який вщбувся в XX ст. Велику роль у цьому ввдграла критика поглядiв Рене Декарта американським фшософом-прагматиком, засновником семiотики Чарльзом Шрсом. Полемiка мiж ученими концентрувалась передуам навколо проблеми безпосереднього знання: «Шрс рiзко розкритикував вчення Декарта про штуггивне (безпосередне) знання. У Декарта поняття iнтуiцii було призначене передуам для пояснення достовiрностi математичних дедукцш, що доходять висновкiв, якi мають характер всезагальносп й необхiдностi» [19, с. 80]. 1накше кажучи, Р. Декарт шукав таке знання, яке могло б бути всезагальним i необхщним (об'ективним), щоб iз нього методом дедукцп виводити нове знання. «Пошуки iнтуiтивно очевидного першого початку всього знання привели Декарта до визнання факту шдивщуальноТ самосвщомосп единим абсолютно достовiрним вихiдним засновком.» [19, с. 84]. Доцшьно зазначити, що Р. Декарт визнавав юнування безпосереднього знання, даного нам напряму через шту'Гщю. До того ж вш визнавав це знання едино достовiрним.
НатомИсть Ч. ПИрс зазначае, що «будь-яка думка е знаком». А це означае, «що жодна думка, взята сама собою не е сталим, безпосереднИм знанням. I в цьому суттева вИдмшшсть погляду ПИрса вИд позицп Декарта й усИеИ традици, що вИд нього походить» [19, с. 90]. Водночас, на думку Ч. ПИрса, знання з'являеться лише в процесИ Интерпретацп чуттевих чи розумових знакИв. ДостовИрнИсть знань (значень) забезпечуе Интерсуб'ективною узгодженИстю щодо тих чи тих знань у межах певноИ спИльноти (певного товариства). Тут можна зробити висновок, що його позицИя цИлком змИстила акценти у питаннИ об'ективностИ знання, основою якоИ стае не людська свИдомИсть, а ИнтерпретацИя та Интерсуб'ективне узгодження смислу й Истини речень або ИхнИх систем.
Думки Ч. ПИрса пИдтримав И розвинув представник твшчноамериканськоИ фИлософп прагматизму (а точнИше, неопрагматизму) РИчард РортИ. «РортИ критикуе намагання засновувати наш Интерпретативний словник на апеляцИИ до «об'ективностИ», пропонуючи прагматичну альтернативу, яка полягае, на його думку, в тому, що легИтимацИя завжди е звернена до «солИдарностИ» або культури» [20, с. 421]. 1накше кажучи, вИн наголошуе на соцюкультурнш укорИненостИ нашого знання. I саме така позицИя е важливим кроком у розв'язаннИ проблеми критичного переосмислення захИдного логоцентризму.
Р. РортИ бачить у проблемИ мови ядро сучасноИ думки. В цьому вИн дуже близький до поглядИв, якИ сформувалися в лонИ аналИтичноИ фИлософп: «Ми перестали розумИти реальнИсть через поняття досвИду та свИдомостИ, якИ були поняттями традицИйноИ фИлософп. Мова стала центральним питанням, ядром сучасноИ фИлософИИ. Ось головний факт, який ставить усе з голови на ноги» [21, с. 514].
Саме акцент на мовнИй проблематицИ поеднуе комунИкативну фИлософИю з провИдними напрямками фИлософських дослИджень XX ст. — герменевтикою, феноменологИею, аналИтичною фИлософИею, семИотикою. Але водночас комунИкативна теорИя ставить власнИ акценти в цьому питаннИ. Так, Карл-Отто Апель наголошуе на ролИ мови як трансцендентально-герменевтичноИ величини. АналИзуючи мову в межах суб'ект-суб'ектних вИдношень, фИлософ трактуе цИ вИдношення «як Интерсуб'ективну комушкащю, яка в принципИ "не може бути зведеною до мовноИ передачИ шформацп". Мова виступае в цьому контекстИ не лише механИзмом об'ективацп шформацп та експресивним засобом, але й медИатором
розумшня» [23, с. 63]. Крiм того, мову в комушкативнш фшософп тлумачать не лише як знакову систему, але й як трансцендентальну, щеальну величину, яка е конститутивною для людського буття та св^овщношення. А найважлившим висновком, який роблять у межах комушкативно'! теорп в дослщженш мовно! проблематики, е наголос на провщнш ролi комушкативно'! функцп мови. Зокрема, сучасний представник комушкативного напряму Вольфганг Кульман зазначае: «Тепер виявляеться, що важливим результатом розумно штерпретовано'! теорп мовленневих актiв е не лише те, що функщя репрезентацп — одна з багатьох можливих i цiлком рiвноправних функцш мови, але те, що використання пропозицш у констатацiях i висування претензш на iстиннiсть для висловлювань стають можливими передуам через використання мовленневих феномешв, якi традицiйно й по праву вважалися насправдi комушкативними. Репрезентативна функцiя мови, яка традицшно абсолютизувалась, обмежуючи комунiкативну функцiю, в дшсносп е залежною вiд не'!. Досягнення взаеморозумiння кимось стосовно чогось за допомогою мови е ушверсальним моментом, який включае i дозволяе робити висновки про все шше. Репрезентащя чогось у висловлюваннях е окремим випадком використання мови, який стае можливим завдяки всезагальнш структурi мовленнево'! системи взаеморозумiння» [18, с. 14]. Отже, акцент на комушкативнш функцп мови веде нас до проблеми штерсуб'ективносп та соцюкультурно'! укоршеносп нашого тзнання. I якщо вважати цю тезу правильною, «то зрештою стае зрозумшою та важлива iмплiкацiя iдеi опосередкованого мовою пiзнання, яка тшьки й проливае правильне св^ло на значення «лiнгвiстичного повороту» фшософп XX ст. I саме зараз можна стверджувати, що розум, який вщповщно до основно!' течи новоевропейськоi фшософп розумiвся лише iз опозицп до природи, тобто iз суб'ект-об'ектно! схеми, вiд самого початку стввщноситься як з об'ектами пiзнання, так i з iншими суб'ектами, яю спiльно пiзнають, дiють та комушкують» [18, с. 1112].
Змша парадигми вiдбулась також i в сощальнш теорii, в якiй постала проблема побудови нового бачення суспшьства з урахуванням комушкативного повороту у фшософп. Дослщження тако'! проблематики здшснюе Ю. Габермас шляхом переусвiдомлення головних положень класично'! соцiальноi теорii,
насамперед захщно! сощологл кiнця XIX — початку XX ст., шукаючи також в ютори соцiальних iдей закономiрностi руху до змiни парадигми, сутшсть яко'1 полягае в переходi вщ ^вдальноИ теорп, що виходить i3 концепцп дп (насамперед щлеращонально:1) до теори суспiльства, узасадниченоИ комушкащею» [16, с. 92]. У межах змши парадигми в сощальнш теорп «мюце сус^льноИ штеграци засобами вiрувань заступае штегращя, яка забезпечуеться механiзмами мовленневоИ взаемодп. Iндивiдуалiзацiя та зростаюча автономiя суб'екта пояснюеться також тим, що формування щентичносп суб'екта стае результатом комушкативно'1 дiяльностi» [16, с. 102]. Засадничими в сощальнш сферi визнають iнтерсуб'ективно комунiкативнi структури, а мова, мовленнева дiяльнiсть постае головним джерелом суспшьно'1 штеграцп.
Найважливiший висновок, який необхщно зробити з наведених думок, — це те, що св^овщношення людини е мовно, а точшше комунiкативно, детермiнованим, що змушуе нас визнати проблему штерсуб'ективносп як засадничо'1 в контекстi запропоновано'1 комунiкативною фiлософiею змiни свiтоглядних орiентирiв. Такий висновок мае дуже вагоме значення для виршення завдань, що стоять перед комушкативною фiлософiею. Передусiм основою людського буття визнають не абстрактну позалюдську реальнiсть з iдеалом пошуку об'ективно'1 iстини, а комунiкативну дiяльнiсть людини, спрямовану на досягнення взаеморозумiння з шшими людьми та навколишнiм свгтом. Крiм того, таке бачення дае змогу виршити проблему подолання методолопчного солiпсизму, або суб'ектоцентрованостi, класично'1 европейсько'1 фшософп, орiентуючи людину не на виведення достовiрних знань iз свщомосп, а на обгрунтування !х в аргументативному дискурс з iншими членами комушкативно'1 спiльноти. Саме рацiональна аргументащя в дискурсi стае для ^му^кат^ноИ фшософп критерiем iстинностi (справедливостi, щиросп). У цьому контекстi «дискурсивно-теоретичний критерш розуму (формально чи процедурно) заступае онтолопчш змiстовi (лад буття, св^ iдей, Бог, природа) чи трансцендентальш (фiлософiя свiдомостi) та монологiчнi концепти розуму тради^йноИ фшософп» [16, с. 30].
Своерщною онтологiчною основою теоретичних побудов комунiкативноi теорii е принцип розрiзнення двох практик, який запропонував Ю. Габермас. «Наголошуючи на двох аспектах вщношення людей до св^у (до природи i один до одного), Габермас виводить з них два аспекти людсько'1 дiяльностi: працю, або щлеращональну дiю, i комушкативну дiю, або символiчно опосередковану штеракщю, розглядаючи !х рiвноцiнними видами дiяльностi. Посилаючись на Габермаса, схожу думку висловив i Апель: «Людина, на мою думку, мае два рiвноцiннi, не щентичш, а взаемодоповнюванi, тзнавальш iнтереси. Перший визначаеться необхiднiстю технiчноi практики, здiйснюваноi на основi осягнення закошв природи, другий — необхщшстю соцiальноi, моральнох практики» [16, с. 65]. Це розрiзнення, на думку представниюв комунiкативного напряму, е невщ'емним атрибутом людського буття i виявляеться в уах його феноменах. Так, вщповщно до типiв дiяльностi, в межах комунiкативноi фiлософii пропонують розмежовувати й два типи ращональносп: комушкативно-консенсуальну та стратегiчну цiлерацiональнiсть. Якщо перша втшюеться в прагненнi до порозумшня i виражаеться в комунiкативнiй дiяльностi, то друга — у прагненш досягти мети, що виражаеться в шструментально-практичнш дiяльностi людини. Головною проблемою в цьому контексп теоретики комушкативного напрямку називають тотальне панування власне стратегiчноi рацiональностi, прикладом чого може слугувати еколопчна криза чи будь-яка вшна. Тут необхiдно зазначити, що така проблема набувае ново! актуальносп в контексп переходу до шформацшного суспiльства, оскiльки iнформацiя стае новим ресурсом, за який ведуть запеклу боротьбу, та, водночас, новим засобом тиску та маншуляцп. У цш ситуацп метою, яка стоЛть перед комушкативною фiлософiею, е врiвноваження стратегiчноi рацiональностi комунiкативною або, iнакше кажучи, доповнення суб'ект-об'ектного св^овщношення homo faber штерсуб'ективними зв'язками homo sapiens. Мехашзмом втiлення цього завдання знову-таки постае дискурс, у якому на основi рацiональноi аргументацii досягають реальноi iнтерсуб'ективноi згоди щодо наших знань, норм та щнностей, що мае слугувати ушверсальним пiдгрунтям досягнення взаеморозумiння, розв'язання конфлштв та гармонiзацii мiжлюдських взаемин.
Отже, комушкативна фiлософiя, заснована на «апрiорi комушкацп» i спрямована на пошук ушверсальних умов i можливостей взаеморозумшня мiж людьми, дае принципово нове бачення сучасно'! людсько'! ситуацп та головних проблем, якi п супроводжують. Така фiлософiя, апелюючи до штерсуб'ективносп, узасадничено'! мовою як трансцендентальною величиною, а не до партикулярних цшностей та норм, виведених iз конкретних юторичних обставин, претендуе на знаходження ушверсальних i вагомих пiдстав людсько'! солiдарностi. Це мае змогу стати тсею основою, на якiй можна виршувати актуальнi проблеми сучасного шформацшного суспiльства, будувати нову систему людського св^овщношення, iдеалом яко'! е взаеморозумшня та гармошзащя вiдносин людини з шшими людьми, суспiльством та природою. Очевидно, такий погляд може допомагати у свт, де з кожною хвилиною множаться та загострюються рiзноманiтнi кризи та конфлшти, а мюце й роль людини стають щоразу суперечлившими.
Таким чином, як висновок, зазначимо, що феномен комушкацп е досить багатогранним за своею суттю. Науковий дискурс щодо понятiйно-категорiального апарату комушкацш постiйно тривае. Порiвняльний аналiз рiзноманiтних концептуальних пiдходiв феномену «комушкащя» дае пiдстави для дослiдження основних концептуальних пiдходiв, до з'ясування його сутност й специфiки з точки зору фшософського узагальнення як культурно-юторичного феномену, породженого складними, у тому чист й сучасними процесами соцюкультурних вiдносин i взаемодiй у контекст! розвитку сучасного шформацшного суспшьства.
Л1ТЕРАТУРА
1. Дзьобань О. П. Ф1лософ1я шформацшних комушкацш : монограф1я / О. П. Дзьобань. - Х. : Майдан, 2012. - 224 с.
2. Висоцька О. С. / Засоби та форми комушкацп як «дзеркало» св1тосприйняття людини / О. С. Висоцька // Фшософсыа проблеми гумаштарних наук (Зб1рка наукових праць) : 36. пр. □ К., 2009. □ 500 с.
3. Етимолопчний словник украшсько! мови : у 7 т. / [голов. ред. О. С. Мельничук]. - К. : Наук. думка, 1985. - Т. 2.
4. Платон. Избранные диалоги / Платон. - М. : Худ. лит., 1965. - 714 с.
5. Аристотель. Поэтика. Риторика / Аристотель. - СПб. : Азбука, 2000. - 346 с.
6. Хейзинга Й. Осень средневековья / Й. Хейзинга. - М. : Айрис-пресс, 2002. - 544 с.
7. Гоббс Т. Левиафан / Т. Гоббс // Соч. в 2 т. - М. : Мысль, 1991. - Т. 2. - 735 с.
8. Гольбах П. А. Катехизис природы / П. А. Гольбах // Избр. произведения: в 2 т. -М. : Мысль, 1963. - Т. 2. - 564 с.
9. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель // Соч. в 14 т. - М. : Соцэкгиз,1959. - Т. 4.
- 440 с.
10. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г. Почепцов. - М. : Реал-бук ; Киев : Ваклер, 2001. -656 с.
11. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика / Р. Якобсон // Структурализм: «за» и «против». - М., 1975.
- С. 193-230.
12. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история [Электронный ресурс] / Ю. М. Лотман. - М., 1996. - 464 с. - Режим доступа: http://www-philology.univer.kharkov.ua/katedras/prof_sites/kazakova/leccion_5.pdf.
13. Шарков Ф. И. Основы теории коммуникации : [учеб. для вузов] / Ф. И. Шарков. - М. : ИД «Социальные отношения», Перспектива, 2003. - 248 с.
14. Дуцик Д. Р. Пол^ична журналютика / Д. Р. Дуцик. - К. : Вид. дiм «Киево-Могилянська акад.», 2005. - 138 с.
15. Габермас Ю. 1нший шлях iз фшософи суб'екта: альтернатива комушкативного та суб'ектоцентрованого розуму / Ю. Габермас. Фшософський дискурс модерну. - К. : Четверта хвиля, 2001. - С. 287-319.
16. Ермоленко А. Комушкативна практична фИлософИя / А. Ермоленко. □ К. : /Пора. 1999. □ 488 с.
17. Карась А. ФИлософИя громадянського сусшльства в класичних теорИях i некласичних ИнтерпретацИях : монография / А. Карась. □ К.; Л. : Вид. центр ЛНУ Им. 1вана Франка, 2001. □ 520 с.
18. Кульман В. Трансцендентально-прагматична позищя / В. Кульман // Топос. - 2000. - № 2. - С. 11-20.
19. Мелъвилъ Ю. Чарльз Пирс и прагматизм / Ю. Мелъвилъ. □ М. : Изд-во МГУ, 1968. □ 492 с.
20. PopTi Р. Солщаршсть або об'ективнють / Р. Рорт // Рюс Ж. Поступ сучасних щей. - К. : Основи, 1998.-С. 516-518.
21. Рюс Ж. Поступ сучасних Идей / Ж. Рюс. □ К. : Основи, 1998. □ 669 с.
22. Ситниченко Л. Першоджерела комушкатившл фиософп / Л. Ситниченко. □ К. : ЛибИдь, 1996. □ 176 с.
23. Всемирная энциклопедия: Философия. - M. : ACT ; Минск : Харвест, Соврем. литератор, 2001. □ 1312 с.
ГЕНЕЗИС КОНЦЕПТУАЛЬНЫХ ПОДХОДОВ К ПОНИМАНИЮ СУЩНОСТИ И СПЕЦИФИКИ ФЕНОМЕНА «КОММУНИКАЦИИ» В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЩЕСТВА
Кальницкий Э. А.
Сделана попытка определения основного мировоззренческо-методологического основания понимания сущности и специфики феномена коммуникации. На основе сравнительного анализа разнообразных концептуальных подходов исследуется сущность и специфика этого феномена в контексте развития информационного общества.
Ключевые слова: информационное общество, коммуникации, социокультурная среда.
GENESIS OF CONCEPTUAL GOING IS NEAR UNDERSTANDING
ESSENCES AND SPECIFICS OF THE PHENOMENON OF «COMMUNICATION» ARE IN CONTEXT OF DEVELOPMENT OF INFORMATIVE SOCIETY
Kalnitskyi E. А.
Done attempt of determination basic view-methodological soil of understanding of essence and specifi c of the phenomenon of communication. On the basis of comparative analysis of various conceptual approaches essence and specifi c of this phenomenon is investigated in the context of development of informative society.
Key words: informative society, communications, sociocultural environment.
