CC BY
6
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 2, 2020
УДК 378.147.111:808.5
Дмитро Сковронський
Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно! освгги Нацiонального ушверситету "Львiвська полтехшка"
кандидат юридичних наук, доцент кафедри теори, ютори та фшософи права
sdfortissimo@gmail.com
ФОРМУВАННЯ РИТОРИКО-КОМУН1КАТИВНО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 СУДОВОГО ОРАТОРА
http://doi.org/10.23939/law2020.26.096
© Сковронський Д., 2020
Динамiчнi змши сьогодення знаходять свiй прояв в перерозподьш ролей суб'екта i об'екта комушкацн в контекстi зростання Тхшх профес1йних знань. Тому в умовах сучасноТ шформацшноТ культури освггня парадигма трансформацн шформацн також ктотно видозмiнюeться. Зовнiшнe вираження професшноТ культури юриста прояв-ляеться в його риторико-комушкативнш культурi. У нiй також вщображаеться весь соцiокультурний досвiд, який поеднуе в собi складовi спещашзованого i буденного.
Ключовi слова: риторика, комушкащя, профес1йна дiяльнiсть, юрист, судова промова, умшня, навички.
Аналiз дослщження проблеми. Сукупнiсть комунiкативних умiнь i навичок забезпечуе високий рiвень комушкашгв у межах !х повсякденно! юридично! професiйноi дiяльностi. Питанням професiйноi риторично! дiяльностi юристiв, зокрема адвокатiв, переймалися рiзнi науковцi, серед них: В. I. Бояров, В. О. Попелюшко, С. Я. Фурса, О. В. Маслюк, Т. В. Варфоломеева, В.1. Галаган, Ю. М. Грошевий, Я. П. Зейкан, О. П. Кучинська, Л. М. Лобойко, Д. П. Письменний, М.С. Шумило. Вони встановили, що головними завданнями судово! промови загалом i промови захисника зокрема е аналiз фактичних та юридичних обставин кримшального провадження, !х правова ощнка, характеристика особи пiдсудного та мотивiв його поведiнки. Водночас слщ зауважити, що серед науковцiв немае едино! думки щодо визначення поняття "адвокат", а також iснуе стрна думка щодо того, чи щентичш поняття "адвокат" та "захисник". Висока динамiчнiсть органiзацiйних структур правового професшного середовища тягне за собою необхщшсть передачi загальнообов'язкових, соцiально необхiдних зразюв унiфiкованоi стереотипно! поведiнки судових ораторiв.
Постановка проблеми. Захисник - центральна постать в процесс i його виступ в сущ е найскладшшим i вiдповiдальним моментом його учасп в судочинствi. Оскiльки жоден шший вид процесуально! дiяльностi не висувае до захисника аналопчних вимог, проголошення ним судово! промови в дебатах сторш вимагае дуже ретельно! i всебiчноi пiдготовки. Промова захисника повинна орiентуватися на закон i мораль i сприяти пошуку iстини у справа Владимиров Л. С. писав: "... судове змагання не е бш, не е вшна; усе тут повинно базуватися на совюи, справедливости i законностi" [1]. Поряд з професiоналiзмом, промова захисника повинна орiентуватися на закон i мораль i сприяти пошуку iстини у справа
У сво1й професшнш дiяльностi захисник повинен мати чггке уявлення про те, як необхщно побудувати свою промову в процесс про призначення, змют, структуру та принципи судово1 промови, 11 форму, композицiю, стиль, техшку та iншi компоненти, без яких не можна розраховувати на проголошення ним яюсного виступу в сущ i сподiватися на досягнення поставлено! мети. Кожна промова захисника в будь-якому процес шдивщуальна, i вщ того, наскiльки професiйно вона побудована, залежатиме результат у справа
Головна сила промови захисника - в 11 змютовносп, в умiннi тдбирати матерiали, вагомi докази, в лопчному розташуваннi матерiалу в яскравiй i доступнiй формi. Крiм цього, захисник повинен впевнено подавати свою промову, однак вмшня виступати публiчно, як правило, приходить з досвщом. Для цього необхщно пiзнавати рiзнi прийоми ораторського мистецтва. Якщо говорити про оратора загалом, то це людина, яка володie даром красномовства (риторикою), проте одного лише таланту бувае недостатньо, оскшьки для того, щоб стати хорошим оратором, судовому ораторов^ юристовi необхiдно багато працювати над цим.
Риторика вщграе дуже важливу роль в юриспруденции Вже в античносп були узагальненi i зведеш основи судово! промови. Субкультурний феномен юридично1 риторики потребуе наукового i соцiально-практичного осмислення i сьогоднi, оскшьки вш виходить за межi професшного середовища i набувае аксiологiчноi значущосп в iнших iнституцiйних структурах.
Мета дослщження обумовлена низкою взаемопов'язаних обставин: уявною легкiстю освоення усного мовлення, перевагою сприйняття писемного мовлення в формi нормативних актiв, проникненням в масове мовлення елеменпв мовних зразюв кримiнальноi та стилiстично знижено1 лексики та и тиражування засобами масово1 iнформацii, вiдсутнiстю теоретичних дослiджень мовних сощально-культурних проявiв та комунiкативних дш в юридичному професiйному середовищi з метою введення генералiзованого розумiння понять "юридична риторика" та "комушкативна компетентнють" i обгрунтування 1х правомiрностi.
Виклад основного матерiалу. Юридична риторика - це, перш за все, наукова методолопя дослщження справи, а тшьки по^м мистецтво судово1 промови i майстернiсть юридично1 технiки. Вона тюно взаемопов'язана з рiзними галузями права, гумаштарними науками i е одним з прикладних роздшв науково1 риторики. Юридична риторика як наукова дисциплша вивчае весь спектр проблем, пов'язаних з аналггичною тдготовкою i переконливим поданням оцшочних висновкiв про юридично значимi факти в процесi 1х вивчення i прийняття рiшень правового характеру. Предметом юридично1 риторики е переконання у правовш сферi комушкаци. Змагальний процес в дебатах побудований на риторичному методi пiзнання. Обидвi сторони переконують суд у правой i справедливостi сво1х позицiй.
Переконливють мови залежить вiд 11 аргументованосп. Аргументацiя може бути спрямована або на зв'язок елеменпв, або на 1х подiл. Пiд зв'язком розумiемо еднiсть або близькiсть понять, 1х систематизацiю, таку органiзацiю, за яко1 цiннiсть одного елемента впливае на цшнють iнших. Кожному мiсцю в процеш аргументацii може бути протиставлене шше, а сама дискусiя може вестися в межах критики посилань, 1х вибору та подання в промовi [2, с. 89].
Особлива риса риторично1 аргументаци - здатнють переконувати на високому рiвнi. Вона цшком порiвнювана з логiчним або математичним доведенням, але не грунтуеться на точних способах мiркування. Переконання близьке до доказу за своею природою, але не тотожне з ним. Воно ширше, оскшьки може спиратися не тшьки на докази. Повщомлення в процеш переконання основане на лопчнш аргументаци. За формою риторична аргументащя нагадуе лопчну, що дало тдставу Х. Перельману назвати 11 "квазшопчною". На вiдмiну вщ логiчного доказу, який завжди точний, але може виявитися непотрiбним. Квазшопчний доказ може бути формально неточним, але, тим не менш, значимим i навiть основним для прийняття ршення, в тому числi i судового. Саме тому аргументацiя в сущ розглядаеться не як лопчна, а як риторична. Позитивне право (на
вщмшу вщ природного права) управляеться чггко певними текстами, i тому становить особливу царину аргументацп. Однак правовi норми не е правовими текстами. На це вказували ще Х. Перельман i Л. Ольбрехт-Тггека: "1стотним е те, що тексти позитивного права ... утворюють вихiдний пункт нових типiв мiркування. Юридична аргументацiя ... розвиваеться в певнш системi; а це виносить на переднш план ряд проблем, а саме проблеми, що пов'язаш з iнтерпретацiею тексту " [2, с. 118].
Юридична аргументащя безпосередньо пов'язана з вщстоюванням рiзних особистих точок зору на одну проблему. А коли ми маемо справу з питанням вщстоювання власно! позицп i погляду на проблему, то можна заперечувати повнютю психологiчнi i соцiальнi умови, без яких аргументащя стае безпредметною. Змiна аргументативно! ситуаци неминуче веде до змiни в тлумаченш колишнiх норм права, i змiнюе переконуючу силу колишнiх аргумента. При цьому одна i та сама аргументативна ситуащя може по^зному сприйматися рiзними людьми, що накладае вщбиток на процес аргументацii.
Послщовне втiлення в повсякденну практику конституцшного намiру з будiвництва правово! держави вимагае здшснення комплексного аналiзу механiзмiв вдосконалення риторично! культурно! компетентностi та впорядкування мовно! поведiнки юристiв у професшному середовищi, а також визначенш основних iнституцiйних засобiв вербально! соцiалiзацii як необхiдних елементiв освоення професшно! культури.
Актуалiзацiя мовно! компетентностi зумовлюе ефективнють культурно! iдентифiкацii рiзних категорш людей, що спiлкуються в процес професiйного освоення спецiалiзованого досвiду. Практика свщчить, що комунiкативне вмiння е мистецтвом, яке можна здобути лише постшними вправами i систематичним тренуванням в говоршш. Навички усного мовлення передбачають автоматизоваш дii. Актуалiзацiя мовно! поведiнки класифiкуеться за рiвнями: репродуктивний рiвень, адаптацiйний рiвень, варiативно-комбiнаторний рiвень.
Для оволодiння ораторським мистецтвом, ^м бажання, слiд зрозумiти, що означае володгги хорошою промовою i як цього досягти. Необхщно довести до досконалосп компоненти мови -пошук слова, вмiння будувати речення, лопчно органiзувати висловлювання. Вiдчуття аудиторii, експресивне використання кшесики, доповнення рацiонального змюту промови емоцiйним, забезпечують потрiбний ораторський устх.
Професiйнi види дiяльностi передбачають необхщшсть органiзувати взаемодiю людей в умовах спецiалiзованоi працi, регламентовано! нормативними вимогами. Особливють мови полягае в тому, що за допомогою кшцевого числа отав може бути описано безлiч рiзних ситуацiй. Для того, щоб описати ситуащю, носiю мови необхщно завчити якомога бiльше "клше ситуацiй". Це можливо за умови накопичення термшв, характерних для дано! професп, оскiльки вони позначають саме таю "клше".
Удосконалення мовленнево! компетентносп являе собою процес, що розвиваеться в часг Наприклад, щоб стати в сучасних умовах юристом-професiоналом, здатним забезпечити передачу накопиченого досвщу за допомогою мови, необхщний щоденний труд, постшна звичка до самостiйного аналiзу подiй i фактiв, пошуку шляхiв i способiв спiлкування з тдлеглими. К. Гiльтi писав: "Природа даруе все велике цшою поту i зусиль i позбавляе справжньо! зршосп те, що здобуте без пращ" [3]. Теоретичш висновки пiдтверджуються результатами опитувань фахiвцiв, чия дiяльнiсть пов'язана з промовою. Для того, щоб добре говорити, необхщно: по-перше, слухати правильну мову, по-друге, говорити самому, щоб п, хто слухае, помiчали недолiки i допомагали усувати !х.
"... Промова постае перед слухачем як цiлiсна композицiя, в якш кожен смисловий блок займае свое мюце. Органiзацiя мови пiдпорядкована формальнш схемi побудови композицii та щейному змiсту" [4, с.42]. Аргументативна промова за своею природою конструктивна, тобто, спрямована не на руйнування поглядiв, а на !х формування з урахуванням поставлено! проблеми, на пошук певного ршення.
Завдання мовного впливу полягае в змш мовно1 поведшки або позицп стврозмовника в потрiбному для оратора напрямку. Тому важливо враховувати композицшш складовi судово1 промови. Античний канон композици видiляв в судовiй промовi таю частини, як: вступ, розповщь, доказ, спростування i висновок. Цицерон виводив композищю з само1 природи красномовства, яка вимагала вщ оратора "... спочатку зробити вступ, по^м пояснити справу, по^м довести його правоту, змщнюючи власнi докази i спростовуючи докази супротивника. Закшчити слiд висновком i кiнцiвкою" [5, с. 192].
Кожна з композицшних частин тдпорядкована загальному задуму промови, але мае i самостiйнi завдання. Композицiйнi частини розглядаються в риторищ як самостшш риторичнi аргументи. Канон 1х розташування не е жорстким, але вш важливий для загального уявлення про принципи побудови промови. Сучасш промови в судi рiдко будуються за таким композицшним каноном.
Однак теоретичш уявлення про композицiю судового виступу багато в чому зобов 'язаш сьогодш риторичним правилам, оскiльки вони не тшьки виникли з 1х творчого осмислення, але i не суперечать каношчним засадам звинувачення i захисту.
Культура мови невiддiльна вщ загально1 культурно1 компетентностi. Щоб пщвищити якiсть свое1 промови, значення кожного слова слщ розумiти. Вiльне використання наявного лексичного запасу передбачае певну частотнють практичного застосування отв.
Мовна практика е основним засобом формування риторичних умшь i навичок. Йдеться про опис людиною спостережуваних i виконуваних дiй, а також уявне вщтворення дii, яку потрiбно зробити. Мовна поведшка включаеться в сукупнють людсько1 практики, людсько1 дiяльностi i вимагае певних знань, умiнь i навичок. Соцiопрофесiйна мовна компетентнiсть передбачае наявнють ряду умiнь: швидко орiентуватися в умовах спiлкування; планувати свою промову; вибирати змют висловлювання; знайти лексичш засоби для передачi змюту; забезпечити зворотний зв'язок з партнером по спшкуванню.
Захисна промова являе собою единий закшчений цiлий мовленневий твiр. Захисна промова розпадаеться на три основш частини: вступ, центральну (головну частину) i висновок. Все в початковому фрагмент промови (вщ композицiйноi органiзацii мiкротексту, до внутршнього самовiдчуття оратора) пiдпорядковане завданню встановлення комушкативного контакту з судом. В основнш (головнiй) частинi зосередженi тема промови та 11 змют.
Правила побудови оповщно1 частини були розроблет ще античними риторами. Вони полягають в наступному: знайти найвигщшшу точку зору, торкнутися тшьки основних i найбшьш правдоподiбних фактiв, говорити коротко, образно, пам'ятати про те, що штерес до промови залежить вщ iнтересу до оповiдання. Коментуючи рекомендацп Квiнтилiана, науковцi зазначають, що розповщь мае в^^знятися не тiльки яснютю, але i правдоподiбнiстю: "1стина не завжди правдоподiбна, тому недостатньо тшьки знайти 11, але треба 1й надати ще характер правдоподiбностi. Обставини справи повинш бути викладенi так, щоб пщготувати суддiв до тих доказiв, якi будуть наведенi в подальшому" [6, с.456]. Необхiдною яюстю хорошого оповiдання, на думку Квiнтилiана, е "очевиднiсть". Поняття очевидностi точшше вiдображае те, що багато авторiв називають правдоподiбнiстю.
Н. А. Колотшова загалом погоджуеться з думкою О. Г. Тимофеева, який сформулював щеал очевидносп як процесуальну достовiрнiсть (незаперечнють). Вона "виходить тодi, коли подiя, за законами людського мислення, не може бути представлена в шшш формi " [7, с.81].
Аристотель вважав, що основними частинами ораторсько1 промови е виклад i спошб переконання, при цьому вiн пщкреслював, що у викладi "...факти вшм вiдомi, потрiбно лише нагадувати. Для бшьшосп таких випадкiв розповiдь зовшм не потрiбна". Такий пiдхiд до оповщання визначаеться вихiдною риторичною парадигмою, згщно з якою, "в риторищ тшьки докази мають ознаки, що властивi ораторському мистецтву, а все шше - аксесуари" [8, с. 157].
Сучасна судова промова не цшком укладасться в цю парадигму, оскшьки власне мовний вiдрiзок оповщання можна розглядати як самостiйний аргумент.
Методолопчний змiст частин античного канону композици вплинув на композицшну оргашзащю сучасно! судово! промови в тому, що доказ визначае структуру вше! захисно! промови. Вiн розкривае лопку дослiджуваноï судом подiï i, виходячи з ще1 логiки, реконструюе образ, який представляе собою основу для тзнання справи.
Процес формування риторико-комушкативних компетентностей може бути представлений послщовнютю використання педагопчних методик. А саме:
умшня орiентуватися в ситуацiï i змют спшкування:
- усвiдомлювати свш комунiкативний намiр (чи е бажання вступати в активне спiлкування чи ш);
- за окремими ознаками (назвою, початком, зовнiшнiми прикметами) припускати предмет мовлення, загальний характер висловлювання.
Умшня планувати подальшi мовш дiï:
- уточнювати завдання сприйняття (гранично повно "вичерпати" iнформацiю або взяти ïï частково;
- пiдготуватися до заперечення або розвитку думки;
- тдтримати стврозмовника або продумати спошб заперечення тощо).
- Умiння проникати в сенс висловлювання:
- розумгги значення слiв, форм слова, конструкцш, iнтонацiï, мiмiки, жестiв;
- реагувати на щ сигнали тексту i стврозмовника;
- аналiзувати склад мшротем i формулювати загальну тему висловлювання;
- визначати лопку розвитку думки автора промови i його основну думку, прямо сформульовану в тексп; розкривати думку, що не сформульована прямо в текст (шдтексп);
- вщчувати загальну тональнють висловлювання, ставлення оратора до предмета промови.
Умшня здшснювати контроль сприйняття промови:
- усвщомлювати стутнь розумшня висловлювання;
- ощнювати його вiдповiднiсть внутрiшнiй установщ i задачi сприйняття;
- користуватися прийомами вдосконалення розумшня тексту [9].
Для визначення конкретних прийомiв i методiв роботи з формування комушкативних компетентностей необхщна характеристика умшь, спiввiднесення з природою кожного виду мовно1' поведiнки i з комплексом мовних навичок, з рiвнем мовно1' культури партнера по спiлкуванню.
Навички припускають завченi автоматизованi дiï, користування наявним у людини лексичним запасом, нормативно-правильним формуванням висловлювання, композицшним структуруванням тексту, технiкою мовленнево1' взаемодiï з партнером.
Такими критерiями е:
- використання термшолопчно1' лексики i контекстне ïï застосування, забезпечення доступносп матерiалу через образнi порiвняння, приклади, метафоризащю, описовiсть;
- побудова простих граматичних конструкцш з орiентацiею на розумшня оточуючими з певним рiвнем освгги i пiдготовки;
- логiчнiсть i послщовнють у викладi матерiалу;
- якюш параметри технiки мовлення: тем i ритм, сила голосу, тональнють, супровщ мiмiкою, жестами, рухами.
Почуте слово не входить вщразу в лексичний запас людини. Для того, щоб нове слово увшшло в "активну лексику", необхщно повторити його не менше двохсот разiв, причому у контексп. В результатi неодноразово повторюване слово переходить в мовну навичку i в потрiбнiй ситуацп вживаеться автоматично.
В умовах ПублiчHO! промови (публiчHOГO виступу) з'ясовусться, що n^bMOBi навички, що дозволяють здiйснити тривалий процес вилучення забутого слова, не дають можливосп налагодити безперервний процес мовного стлкування. У хiд йдуть слова "для зв'язки", для надання форми безперервнш промовi. Скористатися заздалегiдь заготовленим в письмовш формi текстом вдаеться не завжди.
Слщ також зазначити, що в умовах сучасно! культури риторика як навчальна дисциплша мае право претендувати на пдне мiсце в юридичному вузг Через слово люди виявляють свое ставлення до свггу, внутрiшнiй намiр дiяти вiдповiдно до обставин. За допомогою мови людина показуе оточуючим свою готовнiсть до дiяльностi, реалiзуе сво! розумовi процеси i попереджае оточуючих про прийняття рiшення.
Висновок. З античних чаав риторику вважають iнструментом управлiння в полiтичнiй OT^^i суспiльства. За Аристотелем, суспiльний державний устрш - це перш за все мовна оргатзащя суспiльства. Риторика е засобом оргатзацп держави. Поширення риторики е показником демократичного устрою держави. Юрист повинен умгги перш за все здшснювати безпосередне стлкування i взаемодiяти з iншими людьми, колегами. За допомогою стлкування i поведшки реалiзуються цiлi його практично! дiяльностi. Ефективнiсть дiяльностi юриста визначаеться його риторичними вмшнями як фахiвця.
У мiру iнтелектуалiзацi! працi значення риторико-комуткативно! культури юриста зростае. Активна мовна поведшка як безперервний ланцюг усних висловлювань, забезпечуе досягнення певних сощальних цшей, якi зумовленi потребами особистосп в процесi його активно-перетворю-ючо! дiяльностi. Оволодiти усним словом непросто. Це мистецтво, яке вимагае хорошого знання предмета, гнучкосп та ясносп мислення та iнших особистюних якостей, що дозволяють динамiчно реагувати на вимоги навколишнього середовища.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Владимиров Л. Е. Пособие для уголовной защиты. Санкт-Петербург.1911. 230 с. 2. PerelmanCh., Olbrechts - TytecaL. TheNewRhetoric. ATreatiseonArgumentation. NotreDame . London, 1969. 256 р. 3. Гильти К. Открытие тайны ораторского искусства. Санкт-Петербург. 1901. 4. Сагач Г. М. Похвальне красномовство: Практичний поабник для вчител1в, студенпв серед. та вищих навчальних заклад1в. Ки!в: 1ЗМН, 1996. 156 с. 5. Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. Москва: Наука, 1972. 471с. 6. Мацько Л. I., Мацько О. М. Риторика: Навчальний поабник. Ки!в: Вища школа, 2003. 311с. 7. Колотшова Н. А. Риторика. Навч. поабник. Ки!в: Центр учбово!' лггератури 2007. 232 с . 8. Аристотель. Риторика // Античные риторики / Под ред. А. А. Тахо - Годи. Москва: МГУ, 1978. 352 с. 9. Ушинський К. Д. Вибраш педагопчш твори: В 2 т. Т. 1. Теоретичш проблеми педагопки / За ред. O.I. ПШскунова. Ки!в: Радянська школа, 1983. 488 с.
REFERENCES
1. Vladimirov L. E. Posobie dlja ugolovnoj zashhity [Criminal defense allowance]. Sankt-Peterburg.1911. 230 p.[ in Russian]. 2. PerelmanCh., Olbrechts - TytecaL. The New Rhetoric. ATreatiseonArgumentation. NotreDame . London, 1969. 256 р. [in English]. 3. Gil'ti K. Otkrytie tajny oratorskogo iskusstva [Discovering the secrets of oratory]. Sankt-Peterburg., 1901 [ in Russian]. 4. Sagach G. M. PoxvaFne krasnomovstvo: Prakty'chny'j posibny'k dlya vchy'teliv, studentiv sered. ta vy'shhy'x navchal'ny'x zakladiv [Laudatory redness]. Kyiv: IZMN, 1996. 156 p. [in Ukrainian]. 5. Ciceron Mark Tullij. Tri traktata ob oratorskom iskusstve [Three treatises on oratory]. Moscow: Nauka, 1972. 471 p. [ in Russian]. 6. Macz'ko L. I., Macz'ko O. M. Ry'tory'ka: Navchal'ny'j posibny'k [Rhetoric]. Kyiv.: Vy'shha shkola, 2003. 311p. [in Ukrainian]. 7. Kolotilova N. A. Ry'tory'ka. Navch. posibny'k [Rhetoric]. Kyiv.: Centr uchbovoyi literatury' 2007. 232 p .[in Ukrainian]. 8. Aristotel'. Ritorika // Antichnye ritoriki / Pod red. A. A. Taho - Godi [Rhetoric // Antique Rhetoric]. Moscow: MGU, 1978. 352 p. [ in Russian]. 9. Ushy'ns'ky'j K. D. Vy'brani pedagogichni tvory': V 2 t. T. 1. Teorety'chni problemy' pedagogiky' / Za red. O. I. Piskunova [ Theoretical problems and pedagogics]. Kyiv: Radyans'ka shkola, 1983. 488 p. [in Ukrainian].
Дата надходження: 15.04.2020р.
ff. CKoeponcbKuü
Dmytro Skovronskyy
Educational and Scientific Institute of Law, Psychology and Innovative Education of the National University "Lviv Polytechnic" Candidate of Law, Associate Professor of Theory, History and Philosophy of Law
FORMATION OF RHETORICAL AND COMMUNICATIVE COMPETENCES OF A COURT SPEAKER
The dynamic changes of today are manifested in the redistribution of the roles of the subject and the object of communication in the context of the growth of their professional knowledge. Therefore, in the context of modern information culture, the educational paradigm of information transformation is also significantly altered. The outward expression of a lawyer's professional culture is evident in his rhetorical and communicative culture. It also reflects the entire socio-cultural experience that combines the components of the specialized and the ordinary.
Key words: rhetoric, communication, professional activity, lawyer, speech, skills.
