CC BY
11POLITICAL SCIENCES | ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ
ФОРМУВАННЯ ТА ЕВОЛЮЦ1Я РОЛ1 НЕЙТРАЛ1ТЕТУ У ЗОВН1ШН1Й
ПОЛ1ТИЦ1 ШВЕЙЦАРП
Дирда А.О.
астрант
1нститут мiжнародних eidHocuH Кишського нацiонального утверситету iMeHi Тарса Шевченка
FORMATION AND EVOLUTION OF THE ROLE OF NEUTRALITY IN THE FOREIGN PILICY OF SWITYERLAND Dyrda A.O., graduate student Institute of International Relations of National Taras Shevchenko University
АНОТАЦ1Я
Статтю присвячено еволюцп ролi нейтралитету у зовшшнш поттищ Швейцари. Автор аналiзуe юторичш етапирозвит-ку нейтралiтегу Швейцари та li ввдносини з ключовими м1жнародних вiдносин. ^iM того, у статгi визначено принципи ведення зовшшньо! полiтики Швейцари. Автор визначае спiввiдношення мiж нейтралiтетом та ствпрацею з найвпливовь шими м1жнародними органiзацiями - ООН, £С та НАТО.
ABSTRACT
The article is devoted to the evolution of the role of neutrality in foreign policy of Switzerland. The author analyzes the hi^orical etapyrozvytku neutrality of Switzerland and its relations with key international relations. In the article definided the principles of Swiss foreign policy. The author defines the ratio between neutrality and cooperation with influential international organizations -UN, EU and NATO.
Ключовi слова: Свропейський Союз, зовншня полгтика, НАТО, нейтралитет, ООН, Швейцарiя.
Keywords: European Union, foreign policy, NATO, neutrality, UN, Switzerland.
Постановка проблеми. Швейцар1я - перша европейська держава, яка отримала статус постшного нейтралитету. Да-ний принцип дозволив 1й впродовж шлькох столгть проводите утальну зовшшню политику, яка, з одного боку, дозволяла кра!ш залишатися осторонъ ввд мiжнародних конфлiктiв, з шшого, - бути при цьому впливовим актором мiжнарод-них вщносин. Традицiя дотримання нейтралiтету утримуе Швейцарш вiд iнтеграцii до основних мiжнародних та ев-ропейсъких обеднанъ, але, при цьому, дае широке поле для маневру, даючи можливiстъ ствпрацювати з конфлжтую-чими сторонами та здшснювати ряд гуманiтарних функ-цш. Завдяки цьому у свiтi сформувався позитивний iмiдж Швейцарii як платформи для ведення переговорiв та ушвер-сального актора, який, спiвпрацюючи в багатьох аспектах з рiзнорiдними оргашзащями, при цьому залишаеться iзолъо-ваним ввд зовнiшнього середовища.
Аналiз останшх джерел та публiкацiй. У робот викори-станi працi авторитетних науковщв у галузi мiжнародних вiдносин, статп з наукових журналiв украшською, росшсь-кою та нiмецькою мовами.
Проблема швейцарського нейтралiтету досить добре ви-свiтлена як закордонними дослiдниками, так i вгтчизняни-ми. Серед вгтчизняних науковцiв можна видiлити В. Вдо-венко, Н. Мельник, О. Ердшева, Л. Чекаленко, О. Капiнус, Ю. Бараш, яш здебiлъшого займаються европейською скла-довою зовнiшньоi полiтики Швейцари. Аналiзуючи най-бiльш помiтнi вичизняш науковi доробки, окремо слiд ввд-значити працi В.М. Вдовенко, в яких дослвджено полiтику нейтралiтету i позаблоковостi в сучаснiй архiтектурi евро-пейсько! безпеки i обгрунтовано доведено, що нейтральний статус залишаеться ефективним засобом полiтики держави
в умовах нестаб№носп мiжнародноi системи, i таким чином, може використовуватися державами, як перебувають у станi геополгтично! iдентифiкацii. Досить корисними також е науковi доробки Н. А. Мельник, у яких з'ясовано особли-восп впливу глобалiзацiйних процесiв на сутшсть концепцii нейтралiтету, визначено основнi аспекти трансформацii концепту нейтралiтету, яш детермiнованi глобалiзацiею.
Серед iноземних дослвднишв можнавидiлити Г. Драгуно-ва, Ю. Лоефела, М. Шендлера, В. Швейцера, В. Кружкова.
Мета статтi. Основними завданнями публiкацii е роз-криття змiсту та ролi принципу нейтралитету у формуваннi зовнiшньоi полiтики Швейцари, простеження iсторичних шляхiв формування шституту нейтралiтету в Швейцарсь-кш Конфедераци та розгляд впливу концепцii нейтралитету в контекстi И декларативного закршлення на зовнiшню полiтику ще^' держави.
Виклад основного матерiалу. Швейцарiя е однiею з най-старших европейських демократiй, моделлю конфедеративного устрою i класичного нейтралiтету, крашою з процвгта-ючою економiкою i високим рiвнем життя населения.
Для того, щоб зрозумiти iсторичнi передумови станов-лення нейтралiтету Швейцарii, варто розпочати з перiоду, коли мш Альпами i горами Юра оселилося одне з кельт-ських племен. Столитями цi землi перебували пвд владою Риму (в складi провшци Галлii), пiзнiше - бургундiв i але-манiв, i, нарештi, франшв. В XI ст. стали частиною «Свя-щенноi Римсько! iмперil» [1, с. 75].
У 1291 р. кантони Ур^ Швiц i Унтервальден уклали мiж собою «вiчний союз», що заклав основи Швейцарського союзу (або, точшше, Конфедераци), як фактично само-стiйноноi держави в рамках «Священноi Римсько! iмперil».
Об'еднання кантошв обумовленийвалося головним чином потребами захисту вiд зовнiшнiх воропв, перш за все, вiд Австри. Кантони були змушенi ввдстоювати свою незалеж-нiсть зi зброею в руках. Переломним моментом в цш бо-ротьбi була перемога швейцаршв над вiйськами Габсбургiв 15 листопада 1315 р., яка затвердила свободу кантошв [2, с. 146].
Швейцарiя, будучи малою державою, не могла, звичайно, розраховувати на значш устхи на шляху завойовницькоь полiтики. Тому в б№шосп випадк1в Швейцарiя залишалася осторонь вiд воен i конфлжпв iнших держав. Зобов'язання кантонiв «сидгги тихо», «утримуватися ввд вшни» i т.п. зу-стрiчаються в договорах, починаючи з к1нця XIV ст.. Однак це ще не був постшний нейтралiтет: залишаючись осторонь одних воен, Швейцарiя брала участь в шших. У XV i на початку XVI ст. Швейцарiя не без усшху вела завойовницьш вiйни i в 1508 р. захопила Ломбардш [3, с.7].
Але щ короткочаснi вiйськовi успiхи скоро виснажили ресурси Швейцари i змшилися невдачами. Поразка, отрима-на швейцарськими вiйськами у 1515 р. в бшга з французами при Мариньяно, що коштувала Швейцари втрати Ломбарди, поклала к1нець завойовницьк1й полiтицi Швейцари. Пiсля 1515 р. Швейцарiя не вела завойовницьких вiйн, але було б помилково стверджувати, що з цього часу вона стала нейтральною у буквальному значенш цього слова. щоправда, у 1546 р. Швейцарiя видала першу офщшну декларацш про нейтралiтет, але це був лише фактичний статус, який не от-римав мiжнародно-правового визнання [1, с. 75].
У 1647 р. тд впливом Тридцятилиньо1 вiйни на кнмвсь-к1й радi у Вш було прийнято рiшення про створення збро-йних сил федераци для захисту нейтралитету. З цим вну-трiшньополiтичним актом пов'язують початок озброеного нейтралитету Швейцари. Джон Рудольф Ветштайн (бур-гомiстр Базеля) добився у вестфальському Мюнстерi у 1648 р. зовшшньополиичного визнання незалежностi Швейцари [4, с. 10].
Отже, до 1815 р. можна говорити лише про нейтралитет Швейцари в бшьшосп вшн того часу i про бажання Швейцари стати набути цього статусу на постшнш основi.
Питання про долю нейтралiтету Швейцари було постав-лене у 1815 р. в перюд завершення боротьби союзних держав проти Наполеона. Зазначене поняття було яшсно новим правовим станом, що не iснувало до цього часу в мiждер-жавнш практицi. У Шомонському договорi ввд 17 лютого (1 березня) 1815 р. велик! держави заявили про свое ршення ввдновити незалежнiсть Швейцари, порушену Наполеоном, а також гарантувати И незалежнiсть. Саме в згаданому дого-ворi вперше йдеться про гаранти великих держав, що нада-ються Швейцари [1, с. 75].
16 ачня 1815 р. в протоколi комiтету Ввденського конгре-су з швейцарських справ вперше у мiжнародному правi було вжито термш «постiйний нейтралиет». «Союзнi держави, - говорилося в цьому протоколi, - зобов'язалися визнати i змушувати визнавати в епоху загального замирення постшний нейтралиет Швейцарського Союзу». Велике значення для включення цих положень в заключний акт Вiденського конгресу мала позицiя представникiв Швейцари, яш напо-лягали на мiжнародному визнанш нейтралiтету ххньо! держави [1, с. 75].
20 березня 1815 р. Австрiя, Великобриташя, Iспанiя, Португалiя, Пруссiя, Росiя, Францiя i Швещя шдписали декларацш, в як1й визнали необхщшсть встановлення по-
стiйного нейтралитету Швейцари, що вiдповiдае як И влас-ним iнтересам, так i iнтересам iнших держав. У декларацп зазначалося, що як тiльки швейцарський сейм приеднаеться до не!, защкавлеш держави новим актом визнають i гаран-тують постiйний нейтралiтет Швейцари. 27 травня 1815 р. швейцарський сейм приеднався до зазначено1 деклараци, а 20 листопада 1815 р. Австрiя, Францiя, Великобританiя, Росiя, Португалiя i Пруссiя пiдписали Акт щодо визнання та гаранти постiйного нейтралитету Швейцари та недоторкан-ностi И територш.
Цей акт не тшьки визнавав за Швейцарiею право на нейтралиет, але i надавав гаранти його дотримання шдпи-сами наймогутшших у той час европейських кра1н - Роси, Франци, Великобритании Австри, Португалн i Пруссil. Держави, тдписавши акт, заявили в ньому, що вони «урочисто визнають повсякчасний нейтралiтет Швейцарil i ручаються в цшосл й недоторканностi володiнь и в нових межах» [2, с. 148].
Таким чином, постiйний нейтралiтет Швейцарil був не тшьки визнаним, але i гарантованим. Слова «ручаються в цшосп й недоторканностi володiнь» Швейцарil не можна тлумачити в тому сена, що гарантуеться лише територiаль-на недоторканшсть ШвейцарЦ, а И нейтралиет тшьки визнаеться. Сама назва акту ввд 20 листопада 1815 р. де-монструе, що йдеться про визнання i гаранти як постшного нейтраллету ШвейцарЦ, так i недоторканносл п територil.
Сл1д зазначити також i те, що нейтралiтет Швейцари було встановлено в iнтересах так звано1 «европейсько1 полiтики». Звичайно, цш, переслiдуванi рiзними европейськими державами при створенш постiйного нейтралiтету Швейцари, були неоднаковг Але можна видiлити два загальнi завдання, якi мали перед собою держави, що визнали i гарантували постiйний нейтралiтет Швейцари. По-перше, велик! держави, з огляду на важливе стратегiчне положення ШвейцарЦ, хотiли створити в особi Швейцарil буферну державу, iсну-вання яко! зменшувало iмовiрнiсть зiткнення европейських держав одна з одною. По-друге, - i це головне, - монархiчнi держави Свропи прагнули використовувати постiйно ней-тральну Швейцарiю як перешкоду, яка повинна була захи-стити швденну Нiмеччину i Австрш в1д проникнення рево-люцiйних шей з Франци та 1талИ. За планом держав - члешв Священного союзу, i в першу чергу, Австрil, Швейцарiя «повинна була стати греблю проти революцшного припливу». З цiеl точки зору постшний нейтралиет Швейцари був дуже випдний для великих держав [4].
Але нейтралиет був випдний i Швейцари, яка добров№-но взяла статус постшного нейтралитету, що вiдповiдав и iн-тересам i прагненням. Таким чином, спiвпали iнтереси як самого народу Швейцари, так i и могутнiх сусiдiв. Надзви-чайно важливим було те, що нейтралiтет було задекларова-но у якостi постшного фактору европейсько1 полiтики, який забезпечував територiальну недоторканнiсть альпiйськоl держави. Однак головним шструментов збереження неза-лежносп були збройнi сили ШвейцарЦ; и нейтралiтет не був демiлiтаризованим, беззахисним. Варто вiдмiтити, що ще в одному вважливому мiжнародному документi, тепер уже XX ст. - Версальському договорi 1919 р. - було тдтверджено iснування в Gвропi швейцарсько1 нейтрально1 держави [3, с. 8].
Отже, можна стверджувати, що постшний нейтралиет Швейцари заснований як шляхом тдписання багатосторон-нього мiжнародного договору, так i на сувереннiй волi само1
fflBeHqapii. ToMy, xona caMa fflBeHqapia i He nignncana aKT 20 nncTonaga 1815 p., BiH e gna Hei o6ob'33kobhm, tohho, aK i gna gep®aB, mo nignncann qeH goKyMeHT.
OgHaK HeynacTb fflBeHqapii b nignncaHHi <<Akt BH3HaHHa i rapaHTii» CBoro HeHTpaniTeTy Big 20 nucronaga 1815 p. gaBano npHBig iHmHM ropncraM roBopHTH, mo npoBegeHHa noniTHKH HeHTpaniTeTy fflBeHqapii 3ane®HTb Big ii BnacHoro 6a®aHHa.
nocTae nuraHHa npo o6oB'a3KoBicTb gna fflBeHqapii thx nocTaHoB, aKi MicTaTbca b goroBopi npo ii HeHTpaniTeT. y 3B'a3Ky 3 цнм CTaHoBnaTb BenHKHH iHTepec Marepiann KoMicii Mi®HapogHoro npaBa OOH, aKa npaqroBana Ha cboIH XVI cecii Hag nHTaHHaM npo npaBo goroBopiB. KoMicia po3rnaHyna, 3o-KpeMa, cTarri, mo crocyroTbca 3HaneHHa goroBopy gna TpeTix cTopiH. KoMicia nigKpecnnna, mo BuxogaHH 3 пpннцнпy cyBe-peHiTeTy gep®aB goroBip He cTBoproe Hi npaB, Hi 3o6oB'a3aHb gna TpeTix KpaiH, to6to 6e3 3rogn gep®aBH Ha Hboro He mo®-Ha HaKnacTH 6ygb-aKHx 3o6oB'a3aHb i Hagarn HoMy 6ygb-a-Ki npaBa. y gncKycii, mo po3ropHynaca b KoMicii b 3B'a3Ky 3 KoHKpeTHHM nHTaHHaM npo npaBa Ta o6oB'a3KH TpeTix gep®aB, rorocnaBcbKHH BHeHHH M. BapTom, ropncT 3 IpaKy M. K. ^ciH, 6pa3nnbcbKHH yneHuH r. AMago, ^mcbKHH gocnigHHK E. Ka-cTpeH i iHmi HneHH KoMicii po3BHBann gyMKy npo Te, mo goroBip neBHHx cTopiH He Mo®e MicTHTH 3o6oB'a3aHb, aKi ropn-gHHHo noB'a3yroTb TpeTi gep®aBH. ^neHH KoMicii, HanpHKnag, icnaHcbKHH yneHHH A. .HyHa, Big3Hanann, mo cneцianbннH gonoBigan He 3Mir HaBecTH ®ogHoro npHKnagy goroBopy, mo cTBoproe 3o6oB'a3aHHa gna TpeTboi gep®aBH 6e3 BpaxyBaHHa Boni ocTaHHboro. A. .HyHa cKa3aB, mo BiH caM He 3Hae ®ogHoro nogi6Horo npHKnagy. iHmnH HneH KoMicii, nonbcbKHH ropncT M. .Haxc, b cBoeMy BHcTyni Ha3BaB nHme ogHH BHnagoK, KonH goroBip Mo®e HaKnagarH 3o6oB'a3aHHa Ha TpeTro gep®aBy 6e3 Horo 3rogH TaKi 3o6oB'a3aHHa Mo®yTb HaKnagarnca Ha gep®a-By-arpecopa, aKHH po3B'a3aB arpecHBHy BiHHy. npo npaBa ®, aKi HagaroTbca TpeTiH gep®aBi goroBopoM, TyT He icHye egn-Hoi gyMKH. 3 ogHoro 6oKy, cneцianbнi gonoBigani KoMicii no npaBy goroBopiB, b ToMy Hncni aHrniHcbKHH ropncT X. yongoK, BBa®aroTb, mo goroBip Mo®e crBoproBarH neBHi npaBa Ha ko-pHcTb TpeTboi gep®aBH. 3 iHmoro 6oKy, TaKi ropncTH, aK Pycco i MaKHeHpa, goTpuMyroTbca gyMKH, mo goroBip caM no co6i He cTBoproe npaB gna TpeTboi gep®aBH. Mi®HapogHHH goroBip He cTBoproe npaB i o6oB'a3KiB gna TpeTboi gep®aBH 6e3 Horo Ha Te 3rogH. BenbMH nepeKoHnHBHMH 6ynH BHcrynH b KoMicii Mi®HapogHoro npaBa OOH ii HneHa, pagaHcbKoro ropncTa r.I. TyHKiHa. BiH BKa3aB, mo ocHoBoro Bcix HopM Mi®HapogHoro npaBa e yroga gep®aB. ToMy HenpaBHnbHo 6yno 6 crBepg®yBa-th, mo 3o6oB'a3aHHa TpeTboi gep®aBH MaroTb cboim g®epenoM goroBip, b aKoMy qa gep®aBa He npnHMae ynacTi. BignoBigHo go npннцнniв piBHocTi gep®aB cninbHi gep®aBH He Mo®yTb cTBoproBarn Mi®HapogHo-npaBoBHx HopM, 3o6oB'a3aHb gna iH-mnx [5].
BnxogaHH 3 BnmecKa3aHoro cnig aHani3yBarH i noniTHKy HeHTpaniTery fflBeHqapii, aKa, aK y®e roBopnnoca, He 6pa-na ynacri b goroBopi BenHKHx gep®aB, BapTo aHani3yBarn i noniTHKy HeHTpaniTery fflBeHqapii, aKa, aK y®e roBopnnoca, He 6pana ynacri y neperoBopax 20 nncronaga 1815 p.. Ane aK BigoMo, mBeHqapcbKuH ceHM 27 TpaBHa 1815 p. nigTpuMaB «,3,eKnapamro npo cnpaBH fflBeHqapcbKoro Coro3y», npuHHa-Ty BigeHcbKHM KoHrpecoM me 20 6epe3Ha 1815 p. Hero Be-nHKi gep®aBH BH3HaBann Heo6xigHicTb BcTaHoBneHHa cTaTycy nocTiHHoro HeHTpaniTeTy fflBeHqapii. Bn3HaHHa i rapaHTia nocTiHHo HeHTpanbHoro cTarycy fflBeHqapii ocraroHHo 6ynn nigTBepg®eHi aKToM ABcTpii, ®paHmi, BenHKo6puTaHii, Pocii,
nopTyranii Ta npyccii Big 20 nncronaga 1815 p. TaKHM hhhom, e 6e3nocepegHiH 3B'a3oK Mi® Ha3BaHHMH goKyMernaMH. fflBeH-цapia aKToM Big 27 TpaBHa 1815 p. aBHo BucnoBnna cBoro 3rogy 3 thm, mo 6yge HecTH 3o6oB'a3aHHa, aKi BHnnHBaroTb 3 goroBopy npo ii nocTiHHHH HeHTpaniTeT, i MarHMe npaBa. OT®e, b Ha-aBHocTi gogaTKoBy yrogy fflвeHцapii 3 Ha3BaHHMH ynacHHKaMH goroBopy npo ii nocTiHHHH HeHTpaniTeT. ^ yroga BignoBigae Boni mвeHцapcbкoro HaceneHHa, 3aKpinnroe icTopuHHi Tpagn-цii noniTHKH HeHTpaniTeTy fflBeH^pii. 3 thx nip goTpuMaHHa HeHTpaniTery cTano ^yHgaMeHTanbHHM npннцнnoм 3oBHim-Hboi noniTHKH mвeHцapcbкoro ypagy [1, c. 77].
HeHTpaniTeT fflBeH^pii 6yno y pi3HHx ^opMynroBaHHax 3a-KpinneHo b Tpbox 3a ocTaHHi 150 poKiB кoнcтнтyцiax KpaiHu. Ba®nuBHM ^aKTopoM e Te, ^o Bcrogn 3o6oB'a3aHicTb 36epira-th i 3axH^arn HeHTpaniTeT noKnaganaca Ha ypag i napnaMeHT KpaiHH. TaK, b ocTaHHiH Koнcтнтyцii (2000 p.) craTTa 185 «3oBHimHa i BHyTpimHa 6e3neKa» BcTaHoBnroe: «®egepanbHa Paga B®HBae 3axogiB gna 3a6e3neneHHa 3oBHimHboi 6e3neKH, He3ane®HocTi Ta HeHTpaniTeTy fflBeH^pii'». Ta o6cTaBHHa, ^o npo HeHTpaniTeT b HoBoMy BapiaHTi кoнcтнтyцii roBopuTbca MeHm goKnagHo, Hi® b goKyMeHTax XIX ct., He gae nigcraB npunycKarn aKycb нirinaцiro цboro noHarra, npuMeHmeHHa Horo 3Hany^ocTi gna fflBeH^pii. HeHTpaniTeT npoHmoB bh-npo6yBaHHa He TinbKH mhphhmh gecaTHnirraMH GBponn, ane i poKaMH gBox cBiToBHx BoeH. Be3yMoBHo, cBoro ponb Bigirpann
i Mi®HapogHi 3o6oB'a3aHHa, i TBepe3nH po3paxyHoK Bororonnx cTopiH, ane He MeHm BaroMHM cTaB i $aKT o36poeHocri fflBeH-цapii, ii roToBHocTi 3axH^arn cBoro He3ane®HicTb, nonepegHTH HaMipn Toro hh iHmoro arpecopa [2, c. 147].
Ponb fflBeH^pii' b nepmiH cBiToBiH BiHHi nonarana BHKnro-hho b opraнiзaцii 3aroHiB «^epBoHoro Xpecra».
y nepiog flpyroi cBiToBoi BiHHH mвeHцapcbкa apMia Ha npaктнцi goBena cBoro gie3gaTHicTb. Bnn3bKo 200 niraKiB - no-pymHHKiB ii noBiTpaHoro npocTopy, aK riTnepiBcbKoi HiMeHHH-hh, TaK i 3axigHHx coro3HHKiB, 6ynn 36uTi a6o BHMymeHo npn-3eMneHi Ha TepuTopiro fflвeHцapii. npaBga, noBHicTro y6eperrn KpaiHy Big noBiTpaHHx HanboTiB He Bganoca: ygapn 3 noBirpa aK BunagKoro, TaK i HaBMncHo 3aBgaBannca b 1940-1945 pp. HiMe^Koro i 6puTaHcbKoi aBiaqiero. y toh ®e nac, Ha TepuTopii fflBeH^pii He Big6ynoca ®ogHoro Ha3eMHoro 6oro [3, c. 9].
Oco6nHBo cKnagHHMH b nepiog flpyroi cBiToBoi BiHHH Ta HanepepegogHi ii nonaTKy 6ynn B3aeMoBigHocuHH 3 riTnepiBcb-Koro HiMeHHHHoro. AHmnroc ABcTpii gaB npHBig BepHy ^e pa3 HaragaTH He6e3neHHoMy cycigoBi, ^o fflBeHqapia 3Ha-xogHTbca y cram o36poeHoro HeHTpaniTeTy. B®e 22 6epe3Ha 1938 p. «HoHe Цropixep ЦaHтyнr» ony6niKyBana geKnapaqiro ®egepanbHoi Pagn 3 HegBo3HaHHHM HaTaKoM: «Binbme, Hi® Konn 6 to He 6yno, Heo6xigHo npogoB®yBarn Hami 3ycnnna i goMorrnca 3giHcHeHHa nparHeHb go BH3HaHHa Bce3aranbHoro HeHTpaniTery; cnig ycyHyTH 6ygb-aKi gBo3HaHHi TpaKTyBaH-Ha qboro noHarra» [2, c. 148]. He nigTpuMyroHH rirnepiBcb-khh aBaHTropu3M, fflBeHqapia, thm He MeHm, He 6yna roTOBa po3ipBarn 3 HiMeHHHHoro B®e c^opMoBarn y nonepegHi geca-THnirra eKoHoMiHHi BigHocuHH. Ba®nHBHM e i toh $aKT, mo 3aKpHBmn b nepiog flpyroi cBiToBoi BiHHH KopgoH 3 HiMeHHH-Horo, opraHH rocTHqii fflBeHqapii nepecnigyBann thx rpoMagaH HeHTpanbHoi gep®aBH, aKi cnpnann npoHHKHeHHro b KpaiHy 6i®eHqiB 3 HiMennuHH. Hume HanepegogHi ii 3aBepmeHHa no-HaBca npoqec pea6iniTaqii 3acyg®eHnx 3a BignoBigHHMH cnpa-BaMH. 3 iHmoro 6oKy, fflBeHqapia He npoTHgiana icHyroHHM Ha
ii TepuTopii HanpHKiHqi BiHHH Heo^iqiHHHM KoHTaKTaM Mi® Ha-cTHHoro HiMeqbKoro KepiBHHqTBa i npegcTaBHHKaMH aMepuKaH-
ських спецслужб. Мюи швейцарського Червоного Хреста вищджали пвд час вiйни на Схвдний фронт, вважаючи, що таким чином кра1на реалiзуе свое право на акцп гуманиар-ного характеру [4].
Шсля Друго1 сватово! вшни £вропа повiльно i болiсно ввд-новлювалася вiд руйнувань. Швейцарiя ж використовувала цi роки, удосконалюючи неушкоджену комерцiйну, фшан-сову та економiчну систему. Завдяки зовнiшньополiтичнiй лшй, яко! дотримувався уряд, краТна зберегла всю свою ви-робничу базу i навiть отримала вигоди, що ввдбувалися з И особливого становища. Шдприемства, як1 займалися вшсь-ковими замовленнями для воюючих кра1н (хiмiчна галузь, машинобудування, металообробка) працювали на повну по-тужнiсть, експорт продукци значно зб№шився [6, с. 201].
Шсля зашнчення Друго1 свиовог вiйни старе поняття нейтралiтету наповнюеться новим змютом, набувае широкого значення i застосовуеться не тiльки до вшськового, а й до мирного часу, вшображаючи тим самим вимоги сучасно1 епохи. Закiнчення Друго1 свиовог вшни поставило перед швейцарським нейтралитетом новi завдання. Якщо в попе-редш десятилiття працювала концепцiя самоусунення вш всiх мiжнародних конфлiктiв, суворого невтручання в поди, як1 прямо або опосередковано не стосуються Швейцари, то тепер лшери краши скорегували значення и нейтрального статусу. З 1945 р. була проголошена доктрина «активного нейтралiтету», солшарно! учасп в усiх миротворчих акц1ях для недопущення третьо1 сватово! вiйни, засоби ведення яко1 не знають державних кордошв, iз використанням створено1 у той перюд ядерно1 збро1 [7, с. 24].
З кшця 40-их до кiнця 80-их рок1в - у перюд розвитку рiзних фаз «холодно1 вiйни» - Швейцарiя неодноразово по-казувала, що «активний нейтралиет» - це не порожня формула, а реальний внесок у справу збереження миру в досить складних мiжнародних умовах.
Швейцарiя з готовшстю надавала свою територш для проведення рiзних переговорiв, зустрiчей на вищому рiвнi лiдерiв великих держав. Вона стала членом майже вйх спецiалiзованих м1жнародних органiзацiй (МОП, ФАО, ВООЗ, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ш), була членом ЮН-КТАД, ГАТТ, ОЕСР. У 1959 р. краша приедналася до £АВТ. Швейцар1я активно використовувала метод посередни-цтва, прагнучи сприяти врегулюванню конфлiктiв у рiзних кра1нах. Багато ворожих одна однш кра1н кра1ни зверталися до Швейцари з проханням представляти гх штереси на дипломатичному рiвнi. Активно розвивалася i сфера надання гуманитарно! допомоги пвд егвдою Швейцарського Червоного Хреста. У Женевi знаходилася його штаб-квартира. Уряд намагався надавати цiй гуманiтарнiй оргашзацй значну фшансову пвдтримку. Варто зазначити, що в Швейцари був створений «корпус добровольшв», який оперативно надавав допомогу в разi виникнення в рiзних частинах земно1 кулi природних катастроф. Все це разом з традицшним реноме Швейцари як мюця для политичного притулку цiлком впи-сувалося в концепцш «добрих послуг» як частини политики «активного нейтралiтету» [8].
Однак миротворчi зусилля Швейцари аж шяк не обмежу-валися традицiйною для не1 гуманiтарною сферою. У перюд шдготовки Наради з безпеки i спiвробiтництва в Gвропi вона внесла ряд конструктивних пропозицш, що мали для спра-ви европейсько1 розрядки аж нiяк не другорядне значення. Варто згадати швейцарську iнiцiативу щодо проведення спешально! експертно1 наради щодо розгляду питань, якi
стосувалися мирного врегулювання суперечок мiж державами. Н iнiцiатива про полiпшення роботи ЗМ1 з шформуван-ня громадськоси про результати дiяльностi ОБС£ також не залишилася непомiченою. Спiльно з Авс^ею Швейцар1я виступила за обмш думками на Нарадi з питання про неза-стосування ядерно1 збро1. В цiлому ж Швейцар1я бачила в ОБС£ форум, де могли отримати позитивний ввдгук Гг уяв-лення про права людини, мир, безпеку та мiжнародне сшв-робиництво. Спiвпраця, перш за все з шшими нейтральни-ми та державами, що не приедналися, сприяла досягненню ОБС£ прогресу в багатьох питаннях процесу европейсько1 розрядки [9, с. ].
На початку 90-х рр. XX ст. ввдбуваються певш змiни в трактуваннi полiтичним керiвництвом Швейцари концепци постiйного нейтралiтету краши, викликаш, в першу чер-гу, зак1нченням «холодно1» вiйни, припиненням дiяльностi Оргашзацй Варшавського Договору i, як наслшок, зняттям загрози глобально1 ядерно1 вiйни. Вiдбуваеться вiдхiд ввд «класичного нейтралiтету» на користь сумiсностi нейтрального статусу з м1жнародними економiчними санкцiями, з пiдтримкою миротворчих операцш i участю в них в рамках санкцш ООН або ОБС£, з мiжнародним спiвробiтництвом в обласп безпеки, виробництва озброень i шдготовки вшсь-ковослужбовцiв, тобто в сферах додавна «заборонених» для нейтралiв [1, с. 77].
У 1993 рош Бундесрат Швейцарсько1 конфедерацil затвердив Доповшь про зовнiшню полiтику краши, в додатку до яко! - Доповщ про нейтралiтет - зазначаеться, що рашше «класичний нейтралiтет» був пов'язаний з постшним очiку-ванням вiйни, як до Друго1 свиово1, так i пiсля не1. Разом з Авс^ею Швейцар1я утворювала так звану «буферну зону», «острiв безпеки» мiж двома протиборчими блоками. У цих умовах посередницьш послуги i спроби «наведення мостiв» м1ж Сходом i Заходом здiйснювалися головним чином в рамках НБС£ / ОБС£. Зi змiною геополiтичноl обстановки в £врош на початку 90-х рошв XX ст., викликаним демо-кратичними перетвореннями в колишньому СРСР i краíнах Центрально1 та Схiдноí £вропи, небезпека всеосяжного конфлiкту значно зменшилася, проте «перехшний перiод», що прийшов на змшу колишньому протистоянню, несе новi виклики i небезпеки. Таким чином, кшець холодно! вiйни дозволив Швейцари стати б№ш активною у зовшшнш полiтицi - Г! дипломат вiдома ефективною участю у вре-гулюваннi рiзних конфлiктiв [10, S. 7].
Йдеться, перш за все, про регюнальш конфлiкти i те-роризм. У зв'язку з цим в доповщ акцентуеться увага на необхшносп i в майбутньому дотримуватися постiйного нейтралiтету. Цей статус буде гарантувати, з одного боку, безпеку Швейцари i незалученiсть Н в збройш конфлiкти, а з шшого - передбачуванiсть i прогнозованiсть Н зовнiш-ньополiтичного курсу, що позитивно позначиться на мож-ливостi надавати добрi послуги, адже, як вшомо, Швейцар1я здiйснюе численнi посередницьк1 зусилля. Принцип пвд-тримки зв'язк1в «м1ж краíнами, а не м1ж урядами» дозво-ляе вести дiалог з уйма акторами мiжнародних в1дносин, незалежно в1д полiтичних чи iдеологiчних мiркувань. Берн представляе третi держави там, де у них перерваш диплома-тичнi вiдносини (наприклад, iнтереси СРСР в 1раку в 1955 р., Великобритани в Аргентинi п1д час англо-аргентинсь-кого конфлiкту 1982 р.; даний час Швейцар1я представляе штереси США на Кубi i в 1раку, iнтереси Куби в США), зш-снюе «добрi послуги», надаючи свою територ1ю для прямих
neperoBopiB м1ж учасниками конфлiктiв (напрно-карабаська i абхазька проблеми, к1прське врегулювання i т.д.) [11, S. 16].
Зпдно з ДоповТддю про зовшшню полiтику, Швейцарiя поступово нарощуе свою участь в оргашзащях, що займа-ються питаниями контролю над озброеннями i процесом роззброення. З 1996 р. - повне членство в Женевськш кон-ференци з роззброення, надае цивiльний i вiйськовий персонал для мiжнародних миротворчих шсш, в тому числi, спо-стерiгачiв для ООН i ОБС£. З того ж року Швейцарiя стае учасником програми НАТО «Партнерство заради миру», а з 1997 р. - членом Ради евроатлантичного сшвробиництва [10, S. 9].
Вiдповiдним чином трансформуеться полiтика краши щодо учасп в режимах мiжиародних санкцiй. У 1990 р. краь на автономно приеднуеться до санкцiй ООН щодо 1раку, що стало iстотною змшою зовнiшньополiтичного курсу краши, яка вперше з чайв Друго' свiтовоï вшни вщкрито i повнiстю приедналася до режиму мiжнародних санкцiй. Ранiше це вважалося несумюним зi статусом постшного нейтралитету. В якостi пiдстави Бундесрат використав необхщшсть до-тримаиия мiжнародноï солiдарностi, а також зацiкавленiсть Швейцари в збереженш основоположних норм i принцитв мiжиародного права, вважаючи, що зобов'язання економТч-ного характеру, як е насл1дком режиму санкцiй, не супере-чать нейтралiтету i, крТм того, 'х дотримання не призведе до безпосереднього втягування краши у вiйськовi дiï. Подiбна пол1тика знайшла свое вiдображения i в подальшому. У 1992 р. Швейцарiя приеднуеться до режиму санкцш проти Югос-лавiï' та Лiвiï, у 1993 р. - щодо Гат, у 1997 р. - Сьерра-Леоне, у 1998 р. - проти Анголи i, нарешп, у 2000 р. - проти руху «Талiбан». Крiм того, Швейцарiя шдтримала i приедналася до режиму санкцш £вропейського Союзу, введених без вшповвдних резолюцш ООН (щодо Югослави - 1998 р. i М'янми - 2000 р.) [12, p. 115].
Шсля введення ООН вшськових санкцш щодо 1раку для Швейцари постало питання про ïï участь в них i сумюносп даних дш зi статусом постiйного нейтралiтету. У 1990 р. краша вiдмовила в наданш свого повiтряного простору для транзитного перельоту вiйськових i транспортних лиашв для реалiзацiï цiеï мети. Однак такий стан зберiгався недов-го. Згiдно з зовнiшньополiтичною доповвддю 1993 р., участь краши в режимах вшськових санкцш також вважаеться допустимою за умови, що на це е мандат Ради Безпеки ООН. При цьому дозвш на проли або транзит через територш краши видаеться незалежно вiд того, виданий чи нi мандат, згвдно з Главою VI ( «Мирне врегулювання суперечок») або VII Статуту ООН. На цш пiдставi в 1993 рощ Бундесрат видав дозвш на проли лиашв, що входять до складу миротворчих вшськ ООН в Югослави i щодо шси ОБС£ в Косово в 1998 рош, а також дозвш на транзит по територй краши для шдроздшв IFOR / SFOR в Боснй i Герцеговиш (1995 р.) та KFOR в Косово (1999 р.). У 1998 р. Швейцарiя внаслвдок безпосередньоï защкавленосп у врегулюваннi вогнища на-пруженоси на Балканах приеднуеться не пльки до режиму санкцiй ООН щодо Белграда на поставку збро', але i до все-осяжних санкцш £С (дипломатичних i економiчних). Таким чином, краша вперше приедналася до економiчних санкцш, введених без ршення Ради Безпеки ООН. Дана можливють була передбачена в Доповщ про зовшшню полтшку краши 1993 р.. Зпдно нею, Швейцарiя може приеднуватися до еко-номТчних санкцiй, введених поза рамками ООН, якщо вони здшснюються групою держав певного регюну щодо держа-
ви, що порушуе мир i безпеку, а в даному випадку - Югослави [2, с. 150].
Якщо говорити про режим саикцiй Ради Безпеки ООН, то Швейцарiя бере участь як у вшськових, так i економiчних санкщях (обмежуючи свою вшськову присутшсть техшч-ним персоналом i спостериачами). Пояснюеться така пози-щя необхiднiстю пiдтримаиия миру i безпеки, а також до-триманням основних норм i принцитв м1жтродного права. Слад зазначити, що при цьому ШвейцарТя певною мТрою сприяе реалТзацй политики нейтралитету як одного з мТж-народно-правових шститупв, закршленого в мТжнародних договорах i конвенцТях. ШвейцарТя також приеднуеться i до санкцш регюнальних оргашзацш. Йдеться, перш за все, про £С. СлТд наголосити, що ШвейцарТя приеднуеться тшьки до санкцш невшськового характеру (дипломатичних i полтгач-них) з метою збереження миру i безпеки [6, с. 201].
На пТдставТ аналТзу сучасноï моделТ автономного приед-нання Швейцари до режиму санкцш ООН i £С невшськового характеру можна стверджувати, що даш ди не е пору-шенням нейтралитету держави, оскшьки, по-перше, мають на меп шдтримку м1жнародного миру i безпеки, а по-друге, не ведуть до втягування краши у военш блоки i безпосе-редш вшськовТ ди. З цiеï ж причини виправданою е участь Швейцарськоï конфедерацiï санкщях вшськового характеру за ршенням Ради Безпеки ООН, яш обмежуються наданням техшчного i медичного персоналу. Таким чином, у даному питанш керТвництву краши вдалося вдало адаптувати зов-шшньополиичний курс до нових м1жнародних реал1й [2, с. 148].
Ситуащя ж з участю краши в режимТ вшськових санкцш була дещо шшою. Оск1льки до бомбардувань Альянсом Югославiï його повиряш сили дТяли в рамках спостерйачТв мши ОБС£, було надано дозвш на 'х проли через територш Швейцари. Шсля початку вшни НАТО на Балканах краша, посилаючись на статус постшного нейтралитету, вшмовила-ся вш пТдтримки однiеï з воюючих сторш, заборонивши вш-ськам проход i проли через свою територш протягом всього конфлТкту. Це правило, однак, не торкнулося дотримання рТвного вТдношення до воюючих сторш у сферТ ембарго на постачання збро1'. Оскшьки останне було введено ООН, ШвейцарТя продовжувала експорт зброï до краш-члешв НАТО. Поряд з цим краша грала помину роль у виршенш конфлТкту шляхом надання експертних послуг. Так, у 19921993 рр. ШвейцарТя брала участь в Женевськш конференцн з Югославiï i в Спещальнш груш з Косово [2, с. 150].
У висловлюваннях видатних державних дТячТв Швей-царiï досить чТтко простежувалася думка про важливють активноï учасп краши в досягненш всезагального миру, перш за все, на европейському континента Велике значення вщграло те, що в 1996 р. Швейцар1я в особТ тодшнього президента конфедерацй' Ф. Котп на основТ ротацн голо-вувала в ОБС£. Не дивно, що даний факт суттево вплинув на бшьш оптимютичне, н1ж у минулому, бачення лшерами нейтрально' держави ролТ ОБС£ у сферТ забезпечення мирного розвитку в Старому Свт. У своему Тнтерв'ю журналу «МТжнародне життя» Ф. КоттТ дав наступш оцТнки цього форуму европейських полтшшв: «У поточному десятилТттТ ОБС£ отримала пдне уваги оперативне застосування. У на-шому регТонТ вона стала одним з головних шструменпв ран-нього попередження, уникиения конфлТктТв, подолання криз i вТдновлення пТсля конфлжпв. ОБС£ виконувала цТ сво' завдання з притаманними 'й гнучк1стю i далекоглядшстю».
Ф. Котп також поставив питання про створення «загально! всеосяжиоi модел1 европейськоi безпеки, щоб ще бшьше пiдвищити роль ОБС£ в запобтанш можливстi нових кон-флжпв». Тодшнш президент Швейцарii, не посилаючись прямо, мав на уваз^ перш за все, поди, пов'язаш зi зброй-ним конфлiктом на територii колишньо! Югослави. Але не тiльки вони, а й саме зашнчення «холодно1 вшни» внесло сво! корективи в европейський аспект свiтовоi полiтики, так само, як i в зовшшньополттичну доктрину швейцарського постiйного нейтралiтету. I! основою в 90-i рр. стало вже не просто посередництво, а активна участь Швейцари в акщях, здатних, на думку лiдерiв ще! кра!ни, погасити полум'я ю-нуючих конфлiктiв. Одночасно з цим цшком реальною була участь кра!ни в мiжнародних економiчних санкциях, що на-кладалися великими органiзацiями, в миротворчих опера-цiях за участю вшськовослужбовщв Швейцарii. Не будучи членом ООН, Швейцария активно виступала посередником на основi мандату ше! оргашзаци в грузино-абхазькому кон-флiктi, в рiзного роду конфронтацiйних ситуациях в шших осередках напруженостi. Характерною у цьому контекта е думка Й. Дайста, керiвника зовнiшньополiтичного департаменту Швейцари, висловлена ним на початку 2001 р.: «Наша солвдаршсть з жертвами гумаштарних конфлжпв не може обмежуватися лише дiяльнiстю гуманiтарних органiзацiй. Ми хочемо i можемо робити бшьше. Ми хочемо запобиати конфлiкти i змiцнювати мир» [2, с. 149].
У 1996 р., в перюд свого головування в ОБС£, Швейцарiя здiйснювала активнi кроки для пошуку взаемоприйнятних шляхiв вирiшения проблеми косовських нацiональних мен-шин. Пiсля початку конфлiкту на прохання Францii i США Швейцария представляла 1'х штереси в Белградi. Крiм того, кра!на активно брала участь в оргашзаци постачання в рай-они ведення вшськових дiй вантаж1в гумангтарно! допомоги по лши Верховного комiсара ООН у справах бгженщв, ви-дшивши на цi цiлi три транспортш вертольоти i технiчний персонал.
У шнщ 1990-х рр. на територи колишньо! Югославii з iнiцiативи Швейцари була проведена гуманггарна операцiя «Фокус», до яко! приедналися Грец1я i Австр1я. Операцiю пiдтримала i Роая. Допомога була надана всiм жертвам коавсько! трагедii, незалежно ввд етшчного походження. Показово, що влада Серби i албанськi повстанцi в Косово надали пiдтримку швейцарськ1й iнiцiативi. У результат! рота швейцарських солдатiв-добровольцiв змогла налагоди-ти постачання для мюцевого населення всього необхiдного. Неозброений контингент вшськових брав участь у прими-ренш протиборчих сторiн в Ботсваш [6, с. 200].
Бiлъш складним для уряду Швейцари виявилося питання про постачання озброень до кра!н НАТО тсля 1'х нападу у в 1999 р. на Югославш. Повне ембарго на щ поставки введено не було; влада шшла лише на обмеження експорту. Таким чином, Швейцарiя послшовно прагнула поеднувати гуманiтарну шдтримку жертв агреси i гнучк1сть по вшно-шенню до кра!н, як1 взяли в нш участь [2, с. 148].
Останшм часом Швейцария у якосп посередника взяла участь щонайменше в 15 переговорних процесах. Так, за 11 участi було досягнуто згоди про припинення вогню в Нубiйських горах (Судан). Крiм того, Швейцар1я брала участь в переговорах мiж повстанцями i колумбiйським урядом, надала допомогу в органiзацii офiцiйних зустрiчей заколотнишв i уряду Шрi-Ланки, а також внесла свш вклад в укладення мирно! угоди мiж мао!стами i владою Непалу.
Протягом тривалого часу Швейцар1я пвдтримуе переговор-ний процес з питань ядерно! збро! в 1раш Попередня угода щодо ядерно! програми було пвдписано в Женев1 в 2013 р..
В останш роки Швейцар1я зггкнулася з необхшшстю внести корективи в свою посередницьку д1яльшсть, оск1льки зростае кшьшсть конфл1кпв, яш вшбуваються не пльки м1ж державами, а й м1ж ворогуючими групами всередиш одше! кра!ни. На сьогодшшнш день Швейцар1я все часпше висту -пае в якосп учасника операцш, як1 проводять юлька держав, або координуе певна м1жнародна оргашзащя, наприклад, ООН, ЕС або ОБСЕ.
Здшснюючи посередницьку д1яльшсть, Швейцар1я також часто виступае у якос держави-покровителя. У такому випадку кра!на д1е як сполучна ланка м1ж двома конфл1к-туючими крашами i представляе дипломатичш штереси одше! кра!ни в шшш, забезпечуючи, таким чином, хоча б мшмальну взаемодш м1ж ними. У даний час Швейцар1я виконуе так1 функци по ввдношенню до шести кра!н, пред-ставляючи США на Куб1 i Кубу в США, 1ран в Египл, США в 1раш, Росш в Грузи i Грузш в Роси [12].
За останш роки швейцарсьш пункти надання гуманггар-но! допомоги (CSA) були ввдкрип з метою усунення наслвд-к1в таких стихшних лих, як тайфун Хайян на Фшпшнах в 2013 р., цунаш в Япони в 2011 р. i землетрус на Гат в 2010 р..
У Швейцари також прийнято Програму сприяння розвит-ку, основна мета яко! полягае в довгостроковому полшшенш умов життя в 17 кра!нах i репонах, визначених як прюритет-ш До них вшносяться, наприклад, репон Великих Афри-канських озер (Руанда, Бурунди Демократична республ1ка Конго) i репон Меконгу (В'етнам, Лаос, Камбоджа, М'ян-ма). Програма також передбачае виршення питань ктма-тичних змш, продовольчо! безпеки, мираци, забезпечення водними ресурсами.
Кр1м того, в рамках сшвпращ з1 свгговою спшьнотою Швейцар1я реал1зовуе програму допомоги крашам Схвдно! Европи, Балканського швострова i Центрально! Ази. Мета дано! програми полягае сприянш встановленню демократ!! i переходу до ринково! економ1ки.
Кр1м свое! традиц1йно! д1яльносп з1 сприяння в розвитку, Швейцар1я прид1ляе особливу увагу просуванню цшностей мирного сп1в1снування народ1в, прав людини, м1жнародного гуман1тарного права та шституту правово! держави.
Продовженням швейцарських традицш гуман1тарно! д1яльност1 е надання права притулку, яке дозволяе жертвам переслвдувань з пол1тичних причин залишитися для про-живання на територи Конфедераци. Щд час холодно! в1йни саме Швейцар1я в1дкрила сво! кордони великш к1лькост1 6î-женц1в з Угорщини та Чехословаччини. У 1990-х рр. вона надала притулок багатьом жертвам вшни на Балканському п1востров1. За останнш час Швейцар1я прийняла б1женщв з Туреччини, 1раку, Афган1стану та Еритре! [13, S. 6-7].
Понад сто рок1в Швейцар1я створюе для м1жнародних ор-ган1зац1й сприятлив1 умови для !хньо! д1яльност1. У Швейцари знаходяться штаб-квартири 25 м1жнародних орган1за-ц1й, в тому числ1 Св1тово! орган1зац1! торг1вл1, Всесв1тньо! оргашзаци охорони здоров'я та М1жнародно! оргашзаци з м1граци. Б1льш1сть з них розташовуються в Женев1, на-слщуючи приклад ООН, яка розм1стила тут свою другу штаб-квартиру (перша знаходиться в Нью-Йорку).
Женева як мюто м1жнародного значення розм1щуе на свош територИ' близько 250 неурядових оргашзацш, що ма-
ють консультативний статус при ООН, 150 представництв шоземних держав та багато шших структур, яш здшснюють активну мiжнародну дiяльнiсть, зокрема Мiжнародний комь тет Червоного Хреста. Щорiчно в Женевi проходять десятки зустрiчей i конференцiй м1жнародного рiвия.
Швейцария також е членом багатьох м1жнародних оргаш-зацiй. Так, в 1960 р. вона стала одшею з держав-засновнишв £вропейсько! асоцiацii вшьно! торгiвлi (£АВТ). У 1963 р. Швейцарш приедналася до Ради £вропи, а в 1975 р. - до Оргашзаци з безпеки i сшвпраш в £врош (ОБС£), в яшй го-ловувала в 2014 р.. З 1961 р. Швейцарiя е членом Оргашзаци економiчного спiвробiтництва i розвитку (ОЕСР) i структур Бреттон-Вудсько! системи (Мiжиародний валютний фонд i Свiтовий банк) [14].
У 2014 рош Швейцарiя головувала в ОБС£ i, на думку фахiвцiв, досягла на цш посадi значних результата. Коли пiсля анексii Криму та початку збройного конфлжту на сходi Украши Захiд почав вводити економiчнi i полiтичнi санкци проти Роси, Швейцария опинилася в непростiй ситуаци.
Балансуючи мiж ввдмовою безпосередньо приеднуватися до санкцiй i заходами щодо недопущення обходу цих санк-цш через Швейцарш, крана, як вважають експерти, здшс-нила «розумний полттичний хвд», продемонструвавши, що для не! однаково важливi як приналежнiсть до сшвтовари-ства захiдних демократiй, так i власна суверенна зовнiшия политика .
Не можна не згадати i зусиль швейцарсько! дипломати в особi Xайдi Тальявiнi i Двдье Буркахалътера, як1 зробили вагомий внесок у створення передумов для просування у бiк мирного врегулювання конфлжту в Украши [15].
Швейцарiя не е членом £вропейського союзу. Питания про те, коли i за яких умов Швейцария приеднаеться до £С, залишаеться вiдкритим. У будь-якому випадку це питання буде винесено на загальнонацюнальний референдум, але поки бiлъшiсть виборцiв i кантонiв виступають проти членства в £С. При цьому Швейцария е членом Шенгенско! угоди.
У 1992 рош швейцарсьш виборш з мшмальною перевагою вiдхилили участь Швейцари в £вропейському еко-номiчному просторi (EWR). Три iнших члени £вропейсько! асоцiацii вiльноi торгiвлi (£АВТ) - 1сланд1я, Лiхтенштейн i Норвегия - виршили приеднатися до EWR, хоча £АВТ, як i ранiше, поки ще юнуе. Швейцарська заявка на членство в £С була подана у 1992 р., але зараз вона «заморожена».
Скепсис Швейцари щодо £С грунтуеться на рядi фак-торiв. Перш за все, £С сприймаеться в Швейцари як структура, яка страждае недолiком демократично! лептимаци. Не ясно, як теоретично можна було б поеднувати вказiвки з Брюсселя з прямою демокрапею в Швейцарii [1, с. 77].
1снуе також занепокоення з приводу фшансових витрат, адже Швейцария була б нетто-платником до бюджету £С. £ сумшви i щодо сумюносп швейцарського нейтралiтету з членством в £С.
Замiною членству Швейцари в £С стало укладення м1ж Берном i Брюсселем ряду двостороншх («бшатеральних») угод, згрупованих в два «пакети». Швейцарiя е платником в европейський «Фонд згуртування» i уже внесла понад 1 млрд. шв. франшв на користь нових кра1'н-члешв зi Сходно! £вропи. Швейцарiя прагне оперативно оновлювати свое законодавство ввдповщно до правових нововведень в £С, виступаючи, однак, проти автоматизму в цш справi. На даний час ввдносини Швейцари та £С перебувають у фазi
певно! стагнаци. £С xotîb би виробити мехашзм, зя якого Швейцарiя автоматично вводила б Bei eвропейськi правовi новаци. Брюссель наполягае на шдписанш 3aMiCTb юную-чого проекту третього пакету «бшатеральних угод» (щодо регулювання ввдносини у сферах енергетики i сшьського господарства) загального Рамкового договору. ^iM того, Швейцaрiя не визнае автоматизму у фшансових вшносинах з £С i не бажае ввдмовлятися ввд банк1всько! тaемницi [9, с. 27].
Напришнш 2015 р. Федеральна рада Швейцари опри-люднила чотири прiоритетнi напрями зовнiшньоï полiтики. На першому мiсцi стоïть врегулювання двостороншх ввдно-син з £С, криза в яких настала шсля прийняття обмежень щодо мiгрaцiï з кран £С. Крiм цього, основними завдання-ми зовнiшньоï полiтики Конфедераци е глобальш стратепч-нi партнерськ ввдношення, дотримання принципiв мирноï полiтики i сталого розвитку.
Враховуючи завдання, що стоять перед уам £вропейсь-ким континентом, перш за все, проблему б1женшв, очевидно, що тут повинш бути знaйденi ефективнi сшльш ршен-ня на мiжнaродному рiвнi, на додаток до зaходiв, вжитих у Швейцари.
Ухвалення iнiцiaтиви Швейцарсько'' народно'' парти проти iммiгрaцiï створло додaтковi питання щодо майбутшх двостороннiх вiдносин з £С. Федеральна рада хоче досягти «узгодженого ршення, яке поважае як нову статтю консти-туци краши, так i угоду про в№не перемiщення оаб».
Слад працювати над питанням стратепчного партнерства з крaïнaми за межами регюну £С / £АВТ. Швейцария не входить нi в £С, нi в НАТО, ш в G20. Федеральна рада вважае за доцшьне aктивiзувaти своï ввдносини, зокрема з крашами, що розвиваються, i кранами БР1КС (Бразилия, 1нд1я, Китай i Пiвденнa Африка), а також зi США i Япошею.
Швейцaрiя прагне продовжити свою политику прихиль-ностi миру i безпеш, посиливши свою посередницьку д1яль-шсть вуврегулювaннi криз i конфлiктiв. Серед геогрaфiчних прiоритетiв - Близький i Середнш Схiд, Африки i д1яльшсть в ОБС£ [16, S. 23].
Швейцaрiя прагне до миру без злидшв i до сталого розвитку в контексп цiлей, сформульованих в прогрaмi ООН до 2030 р. Шсля приеднання до ООН у 2002 р. Швейцaрiя почала брати активну участь в д1яльносп цiеï оргaнiзaцiï. Ïï позицiя зйрала важливу роль у створеннi Ради з прав люди-ни у 2006 р., реформуванш Ради безпеки, здшсненш мiж-нaродноï полiтики у сферi захисту навколишнього середо-вища, спiвробiтництвi з метою сприяння розвитку, наданш гумaнiтaрноï допомоги, просувaннi принцишв верховенства права, а також з ряду фшансових i адмшстративних питань. Швейцaрiя також подала свою кандидатуру на мюце непо-стiйного члена у Рaдi безпеки ООН у 2023-2024 рр. [16, S. 27].
Висновки. Попри еволюцш зовнiшньоï политики, Швейцария i дал1 мае нaмiр залишатися постiйно нейтральною, про що вельми недвозначно сввдчить той факт, що до цих пр незмшним залишаеть положения про нейтралитет, за-твердженого у конституцiï ввд 1 сiчия 2000 р. принципу нейтралитету.
Нейтрал1тет е головним принципом ведення зовшш-ньоï политики Швейцaрськоï Конфедерaцiï, е шструмен-том полиики нaцiонaльноï безпеки. Нейтрал1тет означае, що держава не бере учасп в збройних конфл^ах. Однак це не заважаеШвейцари проводити гумaиiтaрну д1яльшсть
у вшськових i конфл^них crnyauiax^o6pi послуги та гу-манирана дiяльнiсть Швейцари стали характерною рисою И зовшшньо! полiтики, що дуже щнуеться за ll' межами. Вони е вираженням iнтеpесiв Швейцарй' та li пpихильностi до миру, солiдapностi, сшльно! вiдповiдaльностi i спiвпpaцi серед шших членiв мiжнapодного спiвтовapиствa.
Нейтpaлiтет стримуе евpоiнтегpaцiйнi потуги Швейцарй'. Нейтpaлiтет укоршився на piвнi ментал1тету, тому переваж-на бiльшiсть нацюнально! елiти i громадян Конфедерацн е посл1довними евроскептиками. Таким чином, Швейцapiя частково защяна в iнтегpaцiйних процесах, активно адапту-ючи свое законодавство до норм £С i збiльшyючи доступ до спшьного ринку та програм у piзних сферах
Лiтеpaтypa
1. Ердшева О. В. Принцип нейтpaлiтетy в зовшшнш полiтицi Швейцарй' / О. В. Ердшева // Нayковi пращ [Чор-номорського державного yнiвеpситетy iменi Петра Могили комплексу «Киево-Могилянська aкaдемiя»]. Сеpiя: Iстоpiя.
- 2014. - Т. 241, Вип. 229. - С. 74-79. - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdui_2014_241_229_15. //
2. Государства Альпийского региона и страны Бенилюкс в меняющейся Европе / Под ред. В.Я. Швейцера — М.: Издательство «Весь Мир», 2009 — 544 с. — (Старый Свет
- новые времена).
3. Бараш Ю. Н. £вропейський нейтралитет i невизна-чешсть Украши : [моногpaфiя] / Пвд ред. д. техн. н., профе-сора А. I. Шевцова / Ю. Н. Бараш, О. I. 1жак, Г. I. Мершков.
- Днiпpопетpовськ : ДФ Н1СД, 2002. - C. 7.
4. Marvin A. Neutralität der Schweiz [Online-Ressource] // Geschichte Wissen. - URL: http://geschichte-wissen.de/ politik/602-neutralitaet-der-schweiz.html. - Titelbild.
5. Бидаулетова А. Д. К вопросу о юридической природе постоянного нейтралитета Швейцарии Электронный ресурс // Научные статьи Казахстана. Международные отношения. - режим доступа: http://articlekz.com/article/7060.
- Заглавие с экрана
6. Фокина С. В. Нейтралитет Швейцарии: история становления [Электронный ресурс] // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - Тамбов: Грамота, - 2015. - № 1 (51): в 2-х ч. Ч. II. C. 200-202. - Режим доступа: http://www.gramota.net/materials/3/2015/1-2/47.html
7. Кружков В.Н. 200 лет без войн. Швейцарский нейтралитет в новом веке / В.Н. Кружков, О.К. Марков // - М: Международная жизнь, 2002. - №8. - С.23-26.
8. Die Neutralität der Schweiz [Online-Ressource] 4. überarbeitete Auflage. Eine Informationsbroschüre des Eidg.
Departementes für Verteidigung, Bevölkerungsschutz und Sport VBC in Zusammenarbeit mit dem Eidg. Departement für auswärtige Angelegenheiten EDA. - URL: http://www.vbs. admin.ch/internet/vbs/de/home/documentation/publication. parsys.001 1.downloadLi&.00111.DownloadFile.tmp/ broschneutralitaetd.pdf. - Titelbild
9. Манжола В.А., Вдовенко В.М. Нейтралиет та поза-блоковють у европейськш CTCTeMi мiжнародних ввдносин: Монографiя. - К.: Видавничо-полiграфiчний центр «Кшвсь-кий ушверситет», 2007. - 167 с.
10. Bericht über die Aussenpolitik der Schweiz in den 90er Jahren vom 29. November 1993 [Online-Ressource] // Eidgenössisches Departement für Auswärtiges/ - URL:
https://www.eda.admin.ch/content/dam/dea/de/documents/ berichte_botschaften/ap-90_de.pdf.
11. Schwok, Rene Die Schweizer Aussenpolitik nach Ende des Kalten Kriegs. Zürich :2yNeue Zürcher Zeitung, 2014, 132
12. Die guten Diente der Schweiz // Schweiz entdecken. - URL: https://www.eda.admin.ch/aboutswitzerland/de/ home/politik/die-schweiz-und-die-welt/die-guten-dien&e-der-schweiz.html
13. Humanitäre Hilfe: Leben retten und Leiden lindern // Direktion für Entwicklung und Zusammenarbeit DEZA Humanitäre Hilfe und Schweizerisches Korps für humanitäre Hilfe. Oktober 2013 https://www.eda.admin.ch/content/ dam/deza/de/documents/publikationen/Diverses/225372-humanitaere-hilfe-bund_DE.pdf - 8S.
14. Dubler, César. Präsenz der Schweiz in internationalen Organisationen. In: Die Volkswirtschaft [Online-Ressource] // Das Magazin für Wirtschaftspolitik. - 10-2007. -Gefunden am 05.09.2014 unter http://www.dievolkswirtschaft.ch/ editions/200710/pdf/Dubler.pdf
15. OSZE-Vorsitz 2014 [Online-Ressource] // Eidgenössisches Departement für Auswärtiges. - URL: https:// www.eda.admin.ch/eda/de/home/aussenpolitik/internationale-organisationen/organisation-fuersicherheitundzusammenarbeiti neuropaosze/die-schweiz-in-der-osze-troika/osze-vorsitz-2014. html
16. Aussenpolitische Strategie 2016-2019. Bericht des Bundesrates über die Schwerpunkte der Legislatur [OnlineRessource]. - URL: https://www.eda.admin.ch/content/dam/ eda/de/documents/publications/SchweizerischeAussenpolitik/ Aussenpolitische-Strategie-160301_DE.pdf
