CC BY
147Neue Studien zu Werk und Wirkung. [Herausgeben von Hilmar Grundmann]. - Heide: Westholsteinische Verlagsanstalt, 1982. - St. 45 - 63.
6. Stumpf A. Literarische Genealogien: Untersuchungen zum Werk Friedrich Hebbels / Andrea Stumpf. - Wurzburg :Konigsharisen und Neumann, 1997. - 167 S.
7. Pilling C. Hebbels Dramen / Claudia Pilling. - Frankfurt am Main, Berlin,1998. - 218 S.
Кушшрова Т. В.,
кандидат фтолопчних наук, доцент кафедри зарубiжноí лтератури Полтавського державного педагопчного университету
iменi В.Г.Короленка
ФОЛЬКЛОРН1 МОТИВИ ЯК СТИЛЬОВА КОНСТАНТА У ТВОРЧОСТ1 М.В.ГОГОЛЯ ТА В.Г.КОРОЛЕНКА (НА МАТЕР1АЛ1 ПОВ1СТ1 «ТРАВНЕВА Н1Ч, АБО УТОПЛЕНА» ТА ОПОВ1ДАННЯ «Л1С ШУМИТЬ»)
Творчють видатних рос1йських за мовою, укра'нських за коренями письменник1в М.В.Гоголя та В.Г.Короленка привертала та продовжуе привертати увагу багатьох дослщниш. Безл1ч л1тературознавц1в звертаються до художньоí спадщини митц1в, розглядаючи и п1д р1зними кутами зору. Нараз1 актуальним е питання щодо гогол1вських традиц1й у творчост В.Короленка. Цю тему розробляли ОЫлецький, Н.Крут1кова, П.Чалий, Т.Маевська та ш. Попри безл1ч1 праць, присвячених даному питанню, лишаеться ще багато «бтих плям» у сучасному л1тературознавств1, зокрема тих, ям стосуються фольклорних мотив1в як стильових констант у творчосп митц1в. Ми маемо на мет1 зд1йснити компаративне з1ставлення пов1ст1 М. Гоголя «Травнева н1ч, або Утоплена» та оповщання В.Короленка «Л1с шумить», дослщити генезис, еволюц1ю фольклорних мотив1в, 'хнш вплив на 1д1остиль.
Укра'на з и традиц1ями та колоритними характерами щтьно увш-шла у життя письменник1в, оск1льки народилися I провели дитинство вони саме тут. Тому звертання автор1в до фольклорних мотив1в невипадкове. Загалом укра'нська тема увшшла в рос1йську культуру ще наприк1нц1 XVIII - на початку Х1Х стол1ття у творчост1 К. Рилеева,
О. Пушкша, В. Нарежного, О. Сомова. Росшських митцiв зацiкавив такий собi украшський «стиль екзотик», ускладнений «багатошаровою стилiзованою нара^ею» [6, с.89]. «Стиль екзотик» виник в росшськш лiтературi переважно завдяки малоросiйським циклам Гоголя, де нацюнальна iдентичнiсть поставала в карнавалiзованому виглядЬ [6, с.89]. Л^ературознавець В.Звиняцковський зазначае, що Гоголь продовжуе розробляти мiф, який уже склався у свтовш лiтературi про Украшу як про «своерщний Едем», у якому легко працюеться, весело танцюеться i спiваеться, у якому всього вдосталь [2, с.58]. Побутове та iррацiональне, свiтле i темне начало тюно переплiтаються в життi гоголiвських персонажiв, а овiяна легендами козацька минувшина представлена у мiфопоетичному свит
В.Короленко, услiд за М.Гоголем, створюе епiчний образ Укра'ни. Украшський л^ературознавець Т.Свербiлова зазначае, що «Гоголь для Короленка був важливим, маркованим, знаковим письменником, тому слщи Гоголя безперечно наявн у «волинських» оповiданнях Короленка» [6, с.89]. Поетичний св^ таких творiв як «Лiс шумить», «Слтий музикант», «В поганому товариствi», «Судний день» та iн. побудований саме на украшських мотивах.
Повiсть «Травнева нiч, або Утоплена» належить до першо'|' збiрки М.В.Гоголя «Вечори на хуторi бiля Диканьки», яка шсля виходу iз друку викликала всезагальний штерес. Вся збiрка видана, за авторською примiткою, пасiчником рудим Паньком, що впливае на жанрову модальнють твору. Художнш простiр повiстi схожий на казку за побудовою сюжету, казковими персонажами, художшми прийомами. Але на вщмшу вiд казки, час i мiсце у творi детально вимальовуеться. Хоча назва села, у якому розгортаються поди, залишаеться загадкою, автор все ж акцентуе увагу на тому, що капелюх Левка був виготовлений решетилiвськими майстрами, а староста був вибраний поводирем для Катерини, коли та Тздила iз Петербурга через Украшу до Криму в 1787 роцк Константними стають стильовi особливостi: украТнськi вислови, при^в'я, приказки, украшськ пiснi. Реальне пщфунтя подiй визначае бiльш точно жанр повют як iсторично-фантастичний.
Фольклорнi мотиви стають сюжетним стрижнем i в оповщанш В.Короленка «Лiс шумить», назва якого вщтворюе жанрову модальнiсть твору: непримиреннють особистостi у боротьбi за сво'' права. У пiдзаголовку автор окреслюе жанр твору, визначаючи його як «полюьку легенду». Поетика дано'' жанрово'' форми дае простiр символiчному вираженню «iдеального» начала. Лiтературознавець Т.Маевська у статп «В.Короленко як явище перехщно! доби» (2004)
вщзначала, що в^р таких жанрiв як легенда, казка, притча вщпо-вщав тенденцп, яку вона називала <шриза^ею прози», i яка перед-бачала зв'язок твору iз сучаснiстю [5]. Жанровий подзаголовок окреслюе географiчнi рамки давньоТ оповiдi (полiсся - твычы областi УкраТни). УкраТнську приналежнiсть вщтворюе i стилiстика: розмовна мова персонажiв, авторськi вкраплення в текст з розлогими поясненнями. Невипадковим е й етграф оповщання, народна приказка: «Было и быльем поросло», яка «пщкреслюе характерне намагання автора заземляти своТ твори, максимально наближати Тх до реально юнуючого факту» [4, с.17], а також визначае рiвень рецишента - не елiтарного, свiтського, а простого, iз народу.
Сюжет обох творiв набувае рис казковостi: у Гоголя це фантастична, гротескна iсторiя з рисами мелодраматизму, у Короленка - легенда про помсту ображених i принижених «холошв» своему пановк Короленшська оповiдь овiяна романтикою пристрастей, е фабулою реалютичного оповщання з авантюрно-поетичним сюжетом - бесщи мисливця, частого гостя у цих мюцях, з дряхлим старим, вiчним дiдом, який живе в будинку люниш Захара i Максима.
Пейзаж у творчост обох митцiв в^грае важливу сюжетотвiрну роль, оскiльки природа стае активним учасником подш. Стосунки героТв у М.Гоголя розгортаються на фон мiнливого сiльського пейзажу, який персоыфкуеться i ствпереживае разом iз ними: «задумавшийся вечер мечтательно обнимал синее небо», «тихо колышется вода, будто дитя в люльке», «пруд, угрюмо обставленный темным кленовым лесом и оплакиваемый вербами... как бессильный старец, держал в холодных объятиях своих далекое, темное небо, обсыпая ледяными поцелуями огненные звезды» [1, с.65]. Поди у творi зо-бражен вноч^ що додае опов^д ще бшьшоТ чарiвностi та iррацiональ-носп, та шби занурюе читача у потойбiччя, де панують сили зла.
Пейзаж у В.Короленка вщтворюе головний мотив твору, створюе жанрову модальнють. Живописний опис люу стае експози^ею опо-в^ф, оскiльки готуеться психологiчне пщфунтя для сприйняття легенди. Дослiдники ХХ столггтя вказували на те, що короленшський пейзаж е символом народноТ боротьби, його iсторiТ: «Там, хлопче, люди что-то нашумели в городе Умани» [3, с.382], «ветер по лесу шумит, к ночи будет буря» [3, с.381], «.дворня промеж себя шептаться стала, говорят, что, мол, «Романова правда, загудет скоро буря» [3, с.382]. Це пов'язано передовам зi ставленням самого В.Короленка до даного оповщання, яке вш писав на замовлення i називав «художественной безделкой». Але наразi творчють митця переглядаеться крiзь призму романтичних тенденцш, для яких характерним е
присутнють лiричного героя, наявнiсть таeмницi, персоыфка^я сил природи тощо. Поетично-авторське аудю^зуальне вiдтворення давньоТ легенди надае творовi естетичноТ значущостi, ставлячи його в один ряд iз зразками «високоТ» лiтератури. Мотив лiсу, що постшно шумить i провокуе реципiента до роздумiв, стае лейтмотивним i символiзуе вiчнiсть. «В этом лесу всегда стоял шум - ровный, протяжный, как отголосок дальнего звона, спокойный и смутный, как тихая песня без слов, как неясное воспоминание о прошедшем» [3, с.369]. Лю бере активну участь у короленшських перипе^ях, радiе i журиться, хмуриться, сердиться, бунтуе, протестуе, страждае, поми-рае i оживае, вiн романтизована мiфологема. Лiс як персонiфiкований персонаж присутнш у сюжетних колiзiях, виконуе сюжетотвiрну функцiю. Для прикладу, у кульмшацшному моментi вбивства пана природа сшвпереживае разом iз персонажами: «А по лесу уже загудела настоящая буря: кричит бор разными голосами, да ветер воет, а когда и гром полыхнет» [3, с.386]. Але вже у наступнш сцен починаеться новий етап у житп героТ'в: «солнце светит, в лесу пташки щебечут, и роса на листьях блестит» [3, 387]. У сонячний i теплий день, шсля пережитого, особливо вщчутна радють життя. Дане вщ-чуття досягаеться завдяки короленшському пейзажу, який стае стильовою домшантою даного твору.
Для побутовоТ казки характерна присутнють пана, над яким потшаються селяни. Мотив пана присутнш у обох письменниш, але трактуеться вш по-рiзному. У М.Гоголя аналогом такого пана у повют е представник стьськоТ верхiвки - староста («голова»), багатш-кулак, що знущаеться i пригноблюе своТ'х же односель^в. Автор висмiюе пiдлабузництво старости, постшно акцентуючи увагу на тому, що цей царський i помiщицький прихвостень своею заслугою вважае поТздку на козлах карети Катерини II пщ час ТТ подорожi до Криму. Староста не дае спокшно жити i сiльським парубкам, постiйно волочачись за Тхшми дiвчатами. Саме така комiчна ситуацiя i обiграна Гоголем у «Майськш ночi». Макогоненко, знаючи свою безкарнiсть, уподобав наречену свого сина, до якоТ щовечора зачастив. Одного разу Левко угледiв батька бтя Ганни i надумав його провчити. Вiн пiдмовляе парубкiв i разом з ними дратуе сiльського голову. Це йому вдаеться ще й завдяки русалц^ яка зазвичай в украТнському фольклорi злий дух, що зводить з розуму людей та заманюе Тх у воду, але для Левка стае казковим помiчником. Вона випробовуе парубка, просячи допо-могти Тй знайти злу мачуху. Мотив випробування героя сталий у народ-нiй поетичнiй творчостк З давнiх-давен персонаж казок задля до-сягнення мети мав пройти певы iспити. Левко успiшно справляеться
iз завданням i отримуе омрiяну винагороду. Панночка-русалка вручае парубковi записку до голови iз вимогою якнайшвидше одружити сина з Ганною. Оскiльки прохання написане вщ iменi комiсара, прямого керiвника голови, та ще й його рукою, староста не може про^норувати наказу i призначае день вестля. Як бачимо, фiнал твору характерний для зразкiв фольклору, де зазвичай сюжет щасливо закшчуеться, а головы героТ, переборовши всi негаразди, досягають своеТ мети, зазвичай одружуються i живуть довго i щасливо.
Короленко вщходить вiд традицiйного зображення пана. Пан 1ван «настоящий был, из прежних.» порiвнюеться iз хижим птахом -яструбом, якого вс боялись i сторонились. «Поведет пан бровью -уже мужики боятся, засмеется - и всем весело, а нахмурится - все запечалятся. А чтобы кто пану мог перечить, того, почитай, и не бывало» [3, с.374]. Старий пан надумав силою одружити свого холопа -мовчазного вщлюдькуватого люника Романа на селянц Оксаш, за яку, у свою чергу просив молодий бандурист Опанас, таемно закоханий у дiвчину. Пан не пристае на прохання козака i силою вщдае Оксану за Романа, а по™ ще приТздить до люу зганьбити дiвчину. Роман i Опанас, змовившись, карають лютою смертю пщступного пана. Опанас бере провину на себе, ткае жити в люи, грабуе панськ садиби. Розв'язка сюжету реалютична i не характерна для зразш фольклору, коли пан зазвичай висмшеться, обдурюеться, ^ нарештi, розкаюеться. Саме у фiналi твору проглядаеться зв'язок оповiдання iз реалiзмом. Пан у В. Короленка зображений хижаком, який живе за своТ'ми правилами, для якого людське життя шчого не варте. Вш сам визначае, що добро, що зло, по-своему трактуе моральн норми. Образ пана 1вана змальований реалютично, без традицшноТ у фольклорному текст усмiшки, без краплини гумору. У фiналi твору вш отримуе те, на що, на думку В. Короленка, заслуго-вуе - смерть вщ руки скривджених ним людей. Герой, сповнений ршучосп i сили протистояти своТм кривдникам, не опускати руки перед життевими негараздами, стае домiнантним не лише в аналiзо-ваному оповiданнi, але й у доробку В. Короленка загалом.
Чтьне мюце в уснш народнiй творчостi вiдводиться чарiвним помiчникам, якi або допомагають герою досягнути мети, або встяко перешкоджають. Для художнього свiту Гоголя характернi таю фольклора персонаж], як чорт, вщьма та русалка (в украТнському фольклорi бiльш вiдома як мавка). У аналiзованiй нами повiстi великого значення набувае образ русалки - богин водоймищ у слов'янськш мiфологiТ. Оповiдь про панночку-русалку передаеться Левком i супровод-жуеться чоловiчими судженнями. Легенда вщдалена у часi, в якому
живуть героТ, часовою дистанцieю («давно ... жил в этом доме сотник»), е текстом у текстк Легенда виходить за сюжетн рамки опов^д i стае жанрово самостшною одиницею, тобто жанром-вставкою.
В. Короленко не вдаеться до образiв iз слов'янсько''' мiфологiТ, але створюе казковий образ господаря люу, який граючись, у буревiй вивертае дерева з коренями. Старий дщ, оповiдаючи про нього, дае портретну замальовку: «А с виду он все равно, как старая верба, что стоит на болоте... И волосы - как сухая омела, что вырастает на деревьях, и борода тоже, а нос - как здоровенный сук, а морда корявая, точно поросла лишаями» [3, с.372]. За словами старого, господар люу, хоча i мае гарячу вдачу, любить бешкетувати, але людин шкоди шяко'Т не зробить. Короленшський господар люу нагадуе мiфiчного персонажа дендро'Тда - «пастуха» люу, що оберн гае лю, живе в люовш гущавиы, надтений доброю вдачею, але уникае небажаних зус^чей. Саме пiсля тако'Т зустрiчi господар лiсу мало не покалiчив оповiдача легенди, розбивши перед ним шибку в хатинi. Уведений автором фольклорний персонаж участi у сюжетотворенн не бере, але виконуе iмагогiчну функцiю, витворюючи чудернацький св^, у якому живуть короленкiвськi геро'Т.
Важливим сюжетотвiрним елементом у обох авторiв е мелiка, яка ыби «веде» оповiдь. М. Гоголь починае свою розповщь iз живописного опису украТнського села, у якому чутно пюню. Спочатку це дзвшка пiсня, що ллеться над ркою, потiм це спiви парубкiв та дiвчат, якi зiбралися пiсля важкого трудодня на гуляння, потiм Левко, котрий насшвуе для своеТ Галк Такий сюжетний прийом дае можливють налаштувати читача на романтико-лiричний лад при пере^ легенди. Головний герой твору теж зображений таким собi музикою, який вправно грае на бандурi та по-молодецьк вiдтанцьовуе гопака. У повют зустрiчаються вставки украТнських народних пiсень. Зокрема, створюючи характер Ганни, Гоголь вводить у опис пюню «Сонце низенько, вечiр близенько.», у якш лiричними фарбами змальовуе головну героТню: прекрасну тендiтну молоду дiвчину, мрiйливо нiжну та безмежно закохану. Митець у пiснi бачив перш за все вщображен-ня народного характеру. У статп, присвяченш украшськш пiснi, вiн наголошував: «Це народна iсторiя, жива, яскрава, наповнена фарбами, ютиною, що оголюе все життя народу.», оскiльки в пюнях вщтво-рений «правильно побут, стихГ'' характеру, всi вигини i вiдтiнки почуттiв, хвилювань, страждань, веселють зображуваного народу.» [1, с.248]. Головы геро''' у Гоголя навiть освщчуються словами народних пiсень, оскiльки все прекрасне i чисте, чим надтеш люди iз народу, iз найбтьшою повнотою та поетичною силою передано у народнш пiснi.
Лiричним, шсенним видаеться освiдчення Левка i Ганни. Автор використовуе постiйнi еттети та зменшувально-пестливi слова для передачi вщповщноТ атмосфери. «Сердце мое, рыбка моя, ожерелье! Выгляни на миг. Просунь сквозь окошечко хоть белую ручку свою. О, не дрожи моя красная калиночка», [1, с.52] - так звертаеться головний герой до свое'' наречено''. Спомин Левка про калину теж мае шдфунтя в украшському фольклорк Найулюблешше дерево украшав - калина, яка навесн штувала бiлим цвiтом, а восени чарувала вах сво'ми червоними кетягами, вважалася символом дiвчини, втiлювала любов до рiдного краю. Тому порiвняння Галi з калиною трансформуе цей образ до рiвня еталону, символу.
В оповщання В. Короленка мелшний дискурс виконуе не лише iмагогiчну роль, але й супроводжуе сюжет. Пюня Опанаса-бандуриста, звернена з попередженням до пана, стае ключовим моментом у творк який визначае подальшу долю персонажiв. Народнiй пiснi належить конструктивна роль в сюжетотворенш, в геромнш мотиваци легенди, в и соцiальнiй загостреностк На вiдмiну вiд повiстi М. Гоголя, яка «пронизана» укра'нською мелкою, В. Короленко лише раз звертаеться до народно'' пюнк У даному оповщаны народна пiсня з'являеться не випадково, а з визначеною метою: довершити майстерно виписаний автором образ украшського козака та для пщсилення кульмiнацiйного моменту. Бандурист Опанас козацького роду, дщи i батьки якого цшували волю, звертаеться до пана з попередженням про наслщки його вчинш у пiсеннiй форм^ але пан на те не зважае, осктьки не знае непокори вщ сво'х холопiв, за що i жорстоко караеться. Козак порiвнюеться з орлом, що «в небi ширяе», для якого воля i простiр життево необхiднi чинники.
Таким чином, фольклора мотиви у повют М.Гоголя та оповiданнi В.Короленка стають стильовими константами творчост митцiв, осктьки виконують сюжетотвiрну, характерологiчну, iмагогiчну функцп. Фольклорнi мотиви вiдслiдковуються i в сюжет творiв, i в сутност конфлiктiв, в основi яких лежить подолання перешкод, що зустрiчаються на шляху закоханих. М.Гоголь використовуе демоно-лопчш мотиви, в основi яких лежать образи чорта, вщьми, русалки, ям зазвичай е «лихими силами», а у повют виконують роль чарiвних помiчникiв (русалка). В.Короленко вводить мiфологiчний образ господаря лiсу, який участ у сюжетотвореннi не бере, але виконуе важливу iмагогiчну функцю Пейзаж у В.Короленка, на вщмшу вiд мальовничого буття М. Гоголя, е психолопчним чинником, який допомагае якнайглибше розкрити трагедiю особистостi, досягти максимального ефекту у кульмiнацiйних моментах. Митц активно
використовують мелку, осктьки оповiдь фунтуеться на украшському матерiалi, але у М. Гоголя народна пюня оспiвуе красу украТ'нського краю та його народу, а у В.Короленка - героТ'зуе вчинки персонажiв, соцiально загострюе i^^Bi протирiччя.
Лiтература
1. Гоголь Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. - М.: Детская литература, 1971. - 253с.
2. Звиняцковский В.Я. Николай Гоголь. Тайны национальной души. - К.: Ликей, 1984.
3. Короленко В.Г. Собрание сочинений: В 5 т. - Т.1: Повести и рассказы, 1879-1888. - Л.: Худож.лит, 1989. - 624с.
4. Логинов В.М. О Короленко и литературе: Сборник статей. -М.: Мистикос, 1994. - 184с.
5. Маевская Т.П. В.Г.Короленко как явление переходной эпохи // Феномен В.Г.Короленка: погляд i3 Ill тисячол^тя. Збiрник наукових праць. - Полтава: ПДПУ, 2004. - С.72-76.
6. Свербтова Т.Г. Волинський текст в росшськш та украТ'нськш лiтературi (оповщання В.Короленка «Лес шумит» та драма-феерiя Лес УкраТнки «Люова шсня») // VI Короленшськ читання: Збiрник наукових праць. - Полтава: ПДПУ, 2007. - С.88-92.
УДК: 821.133.1.09
Летченя Л. М.,
старший преподаватель кафедры французской филологии Горловского государственного педагогического института иностранных языков
Макарова Т. Т.,
кандидат филологических наук, доцент, доцент кафедры французской филологии Горловского государственного педагогического института иностранных языков
ОБ ИНТЕРАКТИВНОМ МЕТОДЕ ПРЕПОДАВАНИЯ ЗАРУБЕЖНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ (НА МАТЕРИАЛЕ АНАЛИЗА ОТРЫВКА ИЗ РОМАНА СЕРЖА ДУБРОВСКОГО «ЛЮБОВЬ К САМОМУ СЕБЕ»)
Известно, что интерактивная методика обучения (inter - взаимный, actio - действие) - это специальная форма организации познавательной
