CC BY
3
Вкник Нацюнального унiверситету «Льв1вська полггехшка». Серiя: «Юридичш науки» № 4(28), 2020
УДК 340.1 Роман Шак
Нащональний ушверситет «Львiвська полтохшка», Навчально-науковий 1нститут права, психологи та шноващйноi осв^и, аспiрант спецiальностi 081 «Право» rshak07@gmail.com https://orcid.org/0000-0003-2966-3177
Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1 ЗАСАДИ МОДЕЛ1 ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСП1ЛЬСТВА В ТЕОРЕТИЧНИХ КОНЦЕПЦ1ЯХ А. ГРАМШ1 ТА Т. ПАРСОНСА
http://doi.org/10.23939/law2020.28.148 © Шак Р., 2020
У статт на основi теоретичних концепций А. Грамшi та Т. Парсонса визначено ф^ лософсько-правовi засади моделi громадянського суспiльства. У ХХ ст. було зроблено певш спроби щодо розроблення теорп громадянського суспiльства на закладеному фунда-ментi. Насамперед варто зазначити таких знаних вчених, як А. Грамш та Т. Парсонс, як перебували пщ впливом вчення Г. Гегеля й водночас внесли корективи до його теорп, зктавляючи громадянське суспiльство та економiку, громадянське суспшьство та державу. Причому обидва схильш iнтерпретувати громадянське суспшьство в контекст функцiоналiзму як сферу, яка вщповщае за соцiальну штегращю цiлого. Характерними вiдмiнностями мiж дослщженнями вчених е те, в який споаб кожен з них поеднуе нор-мативну та функцiональну теорп.
З'ясовано, що Т. Парсонс обновив гегелiвську iдею моральностi у контекст сощальноТ теорп, що повернулося апологетикою сучасних громадянських суспшьств у захщних краТнах, то фiлософiя А. Грамшi стала вiддзеркаленням нин1шнього вщродження лiво-радикального критиканства громадянського суспiльства.
Ключовi слова: громадянське суспiльство; iнститути громадянського сустльства; держава; демократiя; забезпечення особистих прав i свобод громадян; правова система; неошституцшний аналп; iнституцiйний аналiз.
Постановка проблеми. Упродовж Х1Х-ХХ ст. поняття громадянського сустльства було одним iз визначальних у науковому дискурс^ присвяченому правовiй взаeмодii держави та сустльства. Разом з тим значна низка науковщв щентифшувала сферу громадянського сустльства зi системою горизонтальних сощальних зв'язкiв, що формуе особливий пласт мiж базисом й надбудовою, еко-номiкою та державою. Втiм наприкшщ XX ст. громадянське суспiльство перейшло на новий етап еволюцii, обумовлений, з одного боку, зi значним шднесенням громадсько1 активностi у «постко-мутстичних» крашах, а з шшого - з тенденцiями глобалiзацii, що ослабили узвичает державнi кордони, пол^ичт, економiчнi та культурнi вiдносини. Вщтак зазнали змiн базовi характеристики громадянського сустльства, яке повинно було знайти свое мюце у нових реалiях. З огляду на це особливо! актуальност набувають питання визначення впливу глобалiзацii на структуру й функци громадянського суспiльства, а теж подальшi тенденцii його розвитку.
Незважаючи на юторда й Bce6i4HicTb дослщження, громадянське сустльство i надалi залиша-еться до певно! мiри «Terra incognita». Це показуе спектр наукових уявлень про громадянське сустльство, який е доволi значним, i розвертаеться вщ абсолютного заперечення його ефективностi до суб'ективних тлумачень. Плюратзм осмислення показуе рiзнi аспекти сучасного громадянського сустльства, а !хня смислова вiдмiннiсть прямо засвщчуе на необхiднiсть наукового осмислення фшософсько-правових основ його концептуатзацп в контекст ХХ ст.
Аналiз дослщження проблеми. Доктринальне пiдrрунтя дослiдження громадянського сустльства становлять ще! та науковi розвiдки таких вчених, як Дж. Александер, Х. Анхайер, Е. Внук-Липинський, А. Грамшi, Ф. Каваторл, В. Перес-Дiас, M. Глацiус, Д. Лью!с, Т. Парсонс, С. Салмен-нiемi, А. Селiгман, М. Ховард, Х. Шекшельгш та iнших.
Певну наукову цiннiсть становили розвiдки втизняних вчених, а саме С. Барматово!, О. Б> лоусова, М. Бублiя, М. Владимирова, G. Гетьмана та А. Мерника, Л. Гонюково! та Ю. Горбаня, В. Дорошенка, С. 1щук, О. Кармазшо!, С. Косшова, П. Кузьмiна, О. Лотюк, А. Мацюка, А. Мiхненка та М. Месюка, Л. Новоскольцево!, О. Пухкала, О. Радченка, М. Розумного, О. Рокицько!, С. Соляра, М. Требша, С. Третяк, К. Трими, Д. Чумакова. Саме пращ означених теоретиюв громадянського суспiльства дають можливiсть проанатзувати етапи еволюци ще! громадянського сустльства у науковому контексп ХХ ст.
Метою статт е на основi теоретичних концепцiй А. Грамшi та Т. Парсонса визначити фшо-софсько-правовi засади моделi громадянського суспiльства.
Виклад основного матерiалу. У ХХ ст. було зроблено певн спроби щодо розроблення теорп громадянського суспiльства на закладеному фундамент! Насамперед треба зазначити таких знаних вчених, як А. Грамш та Т. Парсонс, яю перебували пiд впливом вчення Г. Гегеля й водночас внесли корективи до його теорп, зiставляючи громадянське сустльство та економшу, громадянське сустльство та державу. Причому обидва схильнi iнтерпретувати громадянське суспiльство в контексп функцю-налiзму як сферу, яка вщповщае за сощальну iнтеграцiю цшого. Характерними вiдмiнностями мiж дослщженнями вчених е те, в який споаб кожен з них поеднуе нормативну та функцiональну теорп.
Так, лщер напрямку структурного функцiоналiзму Т. Парсонс опрацював концепцiю сощетально-го ствтовариства, пiд якою розумiв те, що вiдрiзняеться вiд державного устрою, економши та культурно! сфери. Диференщащя соцiетального спiвтовариства вiд пол^ично!, економiчно! й культурно! пiдсистем вщбувалася, згiдно з позицiею вченого, у процес трьох сучасних революцiй: промислово!, демократично! та освiтньо!. Кожна з них являла собою певний крок у декларуванш сощетальним спiвтовариством власно! особисто! незалежностi вiд iнших шдсистем, якi у контекстi цього процесу теж набували належнi вiдособленi шститути [1, с. 99].
Згiдно з вченням Т. Парсонса сучасне громадянство означае рiвнi умови членства у сощеталь-ному спiвтовариствi, а не в держава Структурну зовнiшнiсть громадянства вiн вважае завершеною, втiм ще не до кшця iнституцiоналiзованою [1, с. 93].
У концепци вщособленого соцiетального спiвтовариства визначальна структурна роль нале-жить теорi! впливу. Вщтак вплив, разом iз владою, грошима, цiннiсними орiентацiями, виступае одним iз чотирьох типiзованих символiчних арбiтрiв взаемообмiну, що замiняють собою вiдносини прямих переговорiв у цих чотирьох шдсистемах, врегульовуючи !х внутрiшнi зв'язки, так само як i !х обмш один з одним.
Згiдно з позищею Т. Парсонса, американське сустльство здшснило бiльший поступ вiд ушх iнших, аналогiчних iз ним за масштабами, у вiдмовi вiд минулих форм нерiвностi, що визначалася сощальним походженням, а теж в шституцюнатзаци егалiтарно! за сво!м змiстом модель Американське сустльство шституцюнатзувало значно ширший спектр свобод, анiж будь-яке з колишшх суспiльств [1, с. 27].
При цьому США е батьювщиною не тшьки ocBiTHboï революци з ïï акцентуванням на модель асощаци, однак й найбiльш устшного синтезу результатiв демократичноï та промисловоï револю-цiй. Американська модель представницького правлшня та федералiзму спричиняе найвищий сту-пiнь вiдособлення соцiетального сустльства вщ держави.
Представницьке управлiння перетворюе всiх членiв соцiетального спiвтовариства на власний прошарок пiдтримки, втiм саму пол^ичну систему формуе роздiлення влади.
Американське суспiльство е вiдповiдним майданчиком для розвитку принципу асощацш, який виступае у Т. Парсонса як альтернатива капiталiзму та етатизму. Поглиблюючи лшда аналiзу, започатковану А. Токвшем, Т. Парсонс висновуе, що особливого значення моралiстична версiя асоцiацiй набула внаслщок своему укорiненню в ютори Америки. Американський протекцiонiзм, завдяки особливостям свое1' органiзацiï, сприяв як плюралiзму, так i iнституту асоцiацiй [1, с. 114].
Якщо Т. Парсонс обновив гегелiвську iдею моральностi у контекст сощально1' теорiï, що по-вернулося апологетикою сучасних громадянських суспшьств у захщних крашах, то фiлософiя А. Грамшi стала вiддзеркаленням нитшнього вiдродження лiворадикального критиканства громадянського сустльства. Гталшський фiлософ А. Грамшi був послiдовником К. Маркса, втм опрацю-вав власну концепцiю громадянського сустльства, виходячи безпосередньо з теори Г. Гегеля. На противагу К. Марксу, його надихнула у «гегелiвськiй» доктринi не система потреб, а вчення про корпорацiï.
А. Грамшi зазначав новi форми плюралiстичностi та асощаци, властивi для сучасного громадянського сустльства, у нишштх ирофспшках, церквах, культурних iнститутах, клубах, асощащях за мiсцем проживання, i зокрема в пол^ичних партiях. Найбiльшою вщмшнютю поглядiв А. Грам-шi вщ фiлософськоï позицiï Г. Гегеля та К. Маркса е вибiр ним вкрай оригшально1' потрiйноï концептуально!' схеми. Вчений переконливо протиставив «гегелiвськiй» версiï вiдносини до сiм'ï, й поль тичноï культури до сфери громадянського сустльства [2, с. 74].
Однак, на вiдмiну вщ Г. Гегеля та К. Маркса, А. Грамшi не включив у цей рiвень катталютичну економiку. Позаяк вш був полiтичним мислителем, вiдтак теорiя його iнтересувала тiльки як зашб орiентацiï в полiтицi. I саме на цьому шляху мислитель натрапив на двi доволi складнi проблеми, що мали для нього виршальне значення.
Йшлося про провал соцiалiстичноï революцiï на Заходi i про ïï усшх, як здавалося, в СРСР. У цш ситуацiï А. Грамшi довелося розглядати проблему громадянського сустльства, абстрагуючись вщ економiчного розвитку та державноï' влади. У вщносинах м1ж державою й громадянським суспшьст-вом А. Грамшi визначае наявнють п'яти фаз: середньовiчний корпоративiзм i дуалiзм; абсолютист-ський дуалiзм держави й депол^изованих привiлейованих станiв; розкладання колишнiх корпора-тивних форм у сучасну епоху; дуалiзм держави сучасноï епохи; тоталiтарне залучення до панiвноï iдеологiï сучасних асоцiацiй та культурних форм [2, с. 111].
Характерною обставиною цiеï типологiчноï реконструкцiï ютори громадянського сустльства е така, що тоталгаризм зображуеться як розпад й атомiзацiя сучасних форм соцiально-культурноï штеграцп. Виникають питання: чому i яким чином розпадаються ефективнi форми соцiальноï штег-рацiï, форми органiзацiï згоди? I чи мае громадянське суспшьство певш шанси на вщновлення шсля того, як тоталiтаризм призведе його до занепаду?
Ц питання було важко вирiшити внаслiдок наявностi в аналгтичних дослiдженнях А. Грамшi трьох постiйно вiдтворюваних незрозумiлостей або антиномш. По-перше, термiн тоталiтарний викорис-товуеться ним стосовно як прогресивноï, так i регресивноï версiй. По-друге, А. Грамшi розглядав нор-мативний статус громадянського сустльства ire^ як консолщащю системи панування за допомогою забезпечення згоди, iнодi як ослаблення або навгть знищення панування. По-трете, А. Грамшi розумiв вiльне суспiльство i як плюралютичне, i як монолгтне суспiльство-державу [2, с. 133].
Вс цi три антиномiï були пов'язат зi спробою розробити критичну теорда щодо двох абсолютно вщмшних суспiльств: СРСР (прозелiтом якого А. Грамшi був завше) й сучасного катталю-тичного суспiльства та його тоталгарного рiзновиду (якому вiн постшно протистояв) [3, с. 209].
У концепци громадянського сустльства вченого вагоме мюце выводиться положенню про перехщ до регульованого сустльства. А. Грамшi зазначае фазу, коли держава перетвориться на вахтера - у тому розумшш, що И завданням е лише охорона елеменпв регульованого сустльства, що постшно збшьшуеться, й одночасно вкорочуватиметься його особисте авторитарне та насиль-ницьке втручання [2, с. 183].
Тому треба зауважити, що уявлення про шлях до сощатзму, згiдно з позищею А. Грамш^ по-лягае у створент нового типу самоврядного громадянського сустльства, яке поступово випсняе будь-який державний контроль над сустльним життям й веде до вщмирання як держави, так i пол^ичного суспiльства. Громадянське суспiльство, на його думку, стане нормальним продовжен-ням й органiчним доповненням того, що вш називае полiтичним суспiльством, а саме - держави.
Отже, знову вщновлюеться антиномiя мiж розумiнням громадянського сустльства як консо-лщацп панування й громадянського суспiльства як дшсно альтернативного способу панування. У цьому випадку обидва поняття виступають як одне, позаяк утошчна iдея тотального поглинання держави громадянським суспiльством лопчно припускае усунення вiдмiнностi мiж державною владою, що дiе через шститути цивiльного суспiльства, i заснованою на цих iнститутах формою самоврядування.
Втiм допоки сустльство не здшснить дану утотю, неоднозначнiсть зберiгатиметься, й усунення з ще! моделi конфлiкту примушуе припустити, що передбачуваний у А. Грамшi пере-хiд до вiльного сустльства е, зрештою, не що шше, як етатистський авторитаризм з людською особою [3, с. 218-219].
Дослщжуючи розвиток демократ у рiзних кранах свiту, вченi-транзитологи основуються на постулат про те, що процес зародження та дозрiвання демократ не обов'язково повинен бути ушверсаль-ним та одномаштним. Для кожного етапу демократизацп та кожного регiону е власний алгоритм переходу до демократ. Проте в цьому алгоритмi даним переходом е корелящйт (позитивн та негативт) зв'язки, знання яких може бути корисним як з наукового, так i з практичного погляду.
Визначаючи характер й наслiдки трансформацп у схiдноевропейських, а теж у пострадянсь-ких суспiльствах, ученi оперують категорiею невизначеностi, яку вважають системною характеристикою цього процесу. На думку дослщника В. Гельмана, невизначетсть переходу вiдрiзняеться як вiд невизначеносп демократ, в якiй iнститути носять певний характер, упм результати заздалепдь невiдомi, так i вiд невизначеносп авторитарного правлiння, де iнститути слабко визначеш, проте пiдсумки полiтичного процесу зумовлеш [4, с. 22].
Невизначетсть породжуе нестабшьшсть та вповiльнюе процес трансформацп. Для трансформацп украшського сустльства невизначетсть переходу е важливою характеристикою. Однак виникла вона не мимовол^ а шд впливом самого характеру переходу.
Цю обставину можна науково пояснити за допомогою класифшацп переходiв, яку запропону-вали американсью вченi Т. Карл i Ф. Шмггтер. Розглядаючи варiанти переходiв вщ авторитарних режимiв до демократичних у крашах Латинсько! Америки, Ивденно! та Схщно! Свропи, автори виокремили таю шдстави для класифшацп: переважний тип акторiв (елiти або маси); основт стратеги, до яких вдаються (силовi або компромiснi). Залежно вщ поеднання акторiв й стратегiй Т. Карл i Ф. Шмiттер вирiзнили чотири моделi (варiанти) трансформацiй: пакт, реформу, револющю i нав'язаний перехщ [5, с. 269-270.].
Цi моделi треба аранжувати за рiвнем невизначеносп, що виникае в результат! Вона мшма-льна за пактового й реформютського варiантiв трансформацп та максимальна за революцшного i нав'язаного. Йдеться про двi стратеги елiт - силову (револющя та нав'язаний перехщ) i компромю-ну (пакт й реформа). Парадигмальною основою транзитологiчного шдходу е неоiнституцiоналiзм. Новий iнституцiоналiзм зближуе та штегруе попереднi пiдходи - вщ iнституцiоналiзму до теорп розвитку.
Прихильникам старого iнституцiоналiзму досить було описати шститут, а представники нового шститущонатзму розглядають iнститути як залежш змiннi. Неоiнституцiоналiзм повернув державу в поле зору дослщниюв. Для розушння процесiв трансформащ! важливий такий варiант неошст> туционалiзму, як юторичний або еволюцiйний iнституцiоналiзм, !м придшяеться значна увага про-
блеми стабшьност та змши полiтичних шститутв. Процес змiни iнститутiв е найскладтшою ланкою iнституцiйного аналiзу.
1нститути створюються та конструюються людьми як «знизу» (еволюцiйним шляхом), так i «зверху» (шляхом iнституцiйного дизайну). Причому змши, трансформащя - це процес перетво-рення у всiх сферах життя суспiльства (полiтичноï, економiчноï, соцiальноï, духовно]) Реформа -процес якюних перетворень у всiх сферах життя сустльства на користь бшьшост громадян.
Примiром, досить поширеною е позищя, за якоï для консолiдацiï демократп ефективнiшою е парламентська система, шж президентський конституцiоналiзм. Неоiнституцiйний аналiз розгорта-еться на iнституцiйному i оргашзацшному рiвнях. Це дозволяе вiдповiсти на взаемопов'язаш питання про тенденцп розвитку, вiдбору та змiни рiзних iнститутiв; про вибiр тих або шших оргашза-цiйних форм залежно вiд характеру наявного iнституцiйного середовища.
Iнституцiональний аналiз стае перспективним напрямком наукових дослщжень полiтичноï системи Украши. Змiни, якi вiдбуваються в пол^ичному життi сучасного украшського суспiльства, -це становлення нових шститутв держави та громадянського сустльства, трансформащя вщно-син мiж гiлками державноï влади роблять проблеми дослщження громадянських шститутв дуже актуальними.
Практика доводить, що рiвень розвитку демократ залежить вiд ступеню розвитку громадянського сустльства, а стабшьнють демократичного процесу - вiд здатност громадянських iнститутiв вiдображати потреби громадянського сустльства та реагувати на процеси, що вщбуваються в ньому. Той факт, що деяким посткомунютичним крашам не вдалося перейти до демократп, свщ-чить, на нашу думку, не стшьки про неадекватнiсть парадигми транзиту, скiльки про необхiднiсть ч^юше визначити демократiю та уточнити ïï параметри. Це потрiбно зробити для того, щоб у разi встановлення схожих процесiв i явищ використовувати т ж самi концепти в единш системi координат. Хоча зробити це непросто.
Поняття демократп належить до таких понять, яю важко витлумачити однозначно. У середин XX ст. у ходi дискусп про сенс слова «демократiя» видшилися три основнi пiдходи. Демократiя як форма правлшня стала визначатися, по-перше, виходячи з джерел влади уряду, по-друге, з цшей, яким уряд слугуе, по-трете, виходячи з процедур його освгти.
На думку С. Хантингтона, при визначент демократи за джерелом влади або щлями уряду ви-никають двозначнють i неточнють, створюючи серйознi проблеми. Тому вш у своему дослiдженнi використовуе процедурне визначення. С. Хантингтон зазначав, що пол^ична система будь-якоï держави в XX ст. визначаеться як демократична в тш мiрi, в якш особи, надiленi вищою владою ухвалювати колективнi рiшення, обираються шляхом приватних, неупереджених перiодичних виборiв, у ходi яких кандидати вiльно змагаються за голоси виборщв, а голосувати мае право практично все доросле населення [6, с. 17].
Визначене таким чином поняття «демократя» включае два аспекти: змагання i участь. Крiм того, воно припускае наявнють громадянських й пол^ичних свобод: слова, друку, зборiв i оргашза-цш, необхвдних для проведення виборчих кампанш. Сучасна демократiя - це демократя нащональ-ноï держави, i виникнення ïï тiсно пов'язане з розвитком останнього.
С. Хантингтон у робот, опублшованш уже тсля його вiдомоï книги «Третя хвиля демократи-зацп» та присвяченiй уточненню параметрiв цiеï хвилi, наводить 27 змiнних величин або умов, за яких функщонуе демократична держава. Причому деяю з цих умов ученими сприймаються як критерн демократiï. Основними серед них е таю: роздшення влади за ïï виборносп, змiнюваностi, пiдзвiтностi на основi конституцiйних положень, недискримiнованiсть виборчого права, багатопар-тiйнiсть як гараппя змагання i показовостi, забезпечення особистих прав i свобод громадян [7, с. 1].
Висновки. Пщсумовуючи, треба зазначити, що наявнють демократичних шститупв не е га-рантiею демократи. Необхщно проаналiзувати функцiï та ефективнють цих iнститутiв. На наш погляд, демократею е лише такий пол^ичний устрiй, який несе в собi властивостi лiберальноï демократiï. На думку редактора американського журналу «Джорнел оф демократ» М. Платтнера, сьогоднi, коли св^ говорить про демократiю, це майже завжди означае лiберальну демократю,
тобто той тип пол^ичного устрою, який юнуе в Сполучених Штатах i в бшьшосп шших економiч-но розвинених кра!н [8].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Parsons Т. The System of Modem Societies. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1971. 152 р. 2. Грамш1 А. В'язничш зошити. Вибраш записи. Пер. з гт.алшсько!'. 2-е вид., перероб. i доп. Ки!в: Вперед, 2017. 417 с. 3. Коэн Дж. Л., Арато Э Гражданское общество и политическая теория. Под общ. ред. И. И. Мюрберга, пер с англ. Москва: Весь Мир, 2003. 784 с. 4. Гельман В. Как вийти з невизначеносп? Рго et contra. Т. 3. Москва: Фонд Карнеги за м1жнародний мир, 1998. Т. 23. 454 с. 5. Karl Т., Schmitter Ph. Models of Transition in Latin America, Southern and Eastern Europe. International Social Science Journal. 1991. № 2 / 2S. рр. 262-272. 6. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце XX века. Пер з анг. Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССМЕН), 2003. 368 с. 7. Huntington S. After twenty years; the futureofthe third wave. Journal of democracy. 2000. V. 11. Рр. 1-9. 8. Plattner M. By popular demand. The New York Times Reserve of Books. 1999. 7 Febr. 1. URL: https: // www.nytimes.com / article / the-new-york-times-book-review-back-issues.html (Дата звернення: 1.10.2020 р.)
REFERENCES
1. Parsons T. The System of Modem Societies. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1971. 152 p. 2. Gramshi A. Viaznychni zoshyty. [Prison notebooks].Vybrani zapysy. Per. z it.aliiskoi. 2-e vyd., pererob. i dop. Kyiv: Vpered, 2017. 417 p. 3. Koen Dzh. L., Arato E. Hrazhdanskoe obshchestvo y polytycheskaia teoryia. [Civil society and political theory] Pod obshch. red. Y. Y. Miurberha, per s anhl. Moskva: Ves Myr, 2003. 784 p. 4. Helman V. Kak vyity z nevyznachenosti? [How to get out of uncertainty?]. Rho et contra. T. 3. Moskva: Fond Karnehy za mizhnarodnyi myr, 1998. T. 23. 454 p. 5. Karl T., Schmitter Ph. Models of Transition in Latin America, Southern and Eastern Europe. International Social Science Journal. 1991. No. 2 / 2S. P. 262-272. 6. Khantynhton S. Tretia volna. Demokratyzatsyia v kontse XX veka. [Models of Transition in Latin America, Southern and Eastern Europe]. Per z anh. Moskva: Rossyiskaia polytycheskaia entsyklopedyia (ROSSMEN), 2003. 368 p. 7. Huntington S. After twenty years; the futureofthe third wave. Journal of democracy. 2000. V. 11. Rr. 1-9. 8. Plattner M. By popular demand. The New York Times Reserve of Books. 1999. 7 Febr. 1. URL: https: // www.nytimes.com / article / the-new-york-times-book-review-back-issues.html (Data zvernennia: 1.10.2020 r.).
Дата надходження: 12.10.2020 р.
Roman Shak
Institute law, psychology and innovative education Lviv Polytechnic National University
PHILOSOPHICAL AND LEGAL FUNDAMENTALS OF CIVIL SOCIETY MODEL IN THE THEORETICAL CONCEPTS OF A. GRAMSCHE AND T. PARSONS
The article, based on the theoretical concepts of A. Gramsci and T. Parsons, defines the philosophical and legal foundations of the civil society model. In the twentieth century. some attempts have been made to develop a theory of civil society on a foundation. First of all, it should be noted such well-known scientists as A. Gramsch and T. Parsons, who were influenced by the teachings of G. Hegel and at the same time made adjustments to his theory, comparing civil society and economy, civil society and the state. Moreover, both tend to interpret civil society in the context of functionalism as an area responsible for the social integration of the whole. Characteristic differences between the studies of scientists are the way in which each of them combines normative and functional theory.
It was found that T. Parsons renewed Hegel's idea of morality in the context of social theory, which returned to the apologetics of modern civil societies in Western countries, the philosophy of A. Gramsci reflected the current revival of left-wing criticism of civil society.
Key words: civil society; civil society institutions; state; democracy; ensuring personal rights and freedoms of citizens; Legal System; neo-institutional analysis; institutional analysis.
