CC BY
233С.О. Лукомська
Ф1лософська та психолопчна спадщина Льв1всько-Вар-
шавсько! науково! школи
Анотащя. Дана стаття присвячена cnpo6i реконструкцп психологiчних здобуткiв Львiвсько-Варшавськоi школи, узагальненню психологiчного доробку вiдомих науковцiв, чия дiяльнiсть вплинула не лише на розви-ток психологи у Польщ^ а й Украши насамперед. Чимало дослщжень проведених психологами Львiвсько-Варшавськоi школи е актуальними i нинi. Зокрема, психолопчний аналiз творчостi Т. Шевченка, нариси з вшськово'1' психологи та психологи у вiйськових тренувальних таборах, аспекти виховання характеру, психо6iографiя i класифiкацiя емоцiйних станiв у мiжособистiсних стосунках, керiвництво науковою дiяльнiстю.
Ключоei слова: Льв1всько-Варшавська школа, ¡сторгя психологи, 1нтро-спекц1я, психобюграф1я.
Вступ
Львiвсько-Варшавська школа (польск. szkda lwowsko-warszawska) - товариство iнтелектуалiв, яке дiяло упродовж 1895-1939 рр. при Львiвському унiверситетi. Стенфордська фiлософська енциклопедiя (англ. Stanford Encyclopedia of Philosophy, SEP)78 визначае Львiвсько-Варшавську школу як найбшьш впливову наукову течiю в юторп польсько'1 фшософп. Школа заснована Казiмiжем Твардовським, учнем Франца Брентано 15 жовтня 1895 р. на базi кафедри фшософп унiверситету м.Львова, який того часу входив до складу Австро-Угорщини; школа спочатку була загально-фшософською, а попм ii iнтереси змютилися переважно в область логiки. Альфред Тарський шщшвав ii зв'язки iз вiденським гуртком неопозитивiзму. Пред-ставники школи працювали над питаннями онтологл, мереологл та категорiальноi граматики.
Най6iльшого розквггу Львiвсько-Варшавська школа набула у 1918-1939 рр.., вже на базi Варшавського унiверситету. З початком друго'1' св^ово'1 вiйти та окупацп Польщi шмецькими вiйськами у 1939 р. школа як цшсшсть перестала iснувати впм й натепер багато ii щей розвиваються науковцями у контекстi рiзних фшософсько-психологiчних напрямкiв.
Дослiдження спадщини Львiвсько-Варшавськоi школи актуально не лише для нашо'1' краши, а й у контексп св^ово'1 фшософсько'1' та психолопчно'1' спадщини. Це пiдтверджуеться й тим, що у травневому номерi журналу Американсько'1' психоло-пчно'1 асощацп History of Psychology ставиться питання про необхщнють грунтов-ного вивчення здобутюв Львiвсько-Варшавськоi школи не лише у контексп фшософп (як це було дотепер), а й насамперед ii внеску в юторичну психолопю [9].
Основш ще'1 школи полягали в припущеннi, що фiлософiя е наукою, а значення i змiст термiну визначаються способом його вживання i мають конвенцiональну природу. 1стиною в школi вважалося лише таке судження, яке стверджувало юну-вання предмета в тому випадку, якщо вiн дiйсно iснував, i заперечувало - якщо вiн
78 http://plato.stanford.edu/archives/sum2Q03/entries/lvov-warsaw/
не юнував Однieю з особливостей Львiвсько-Варшавськоi школи був ре'1'зм - пере-конанiсть в тому, що юнують тiльки речi. Ре'].'зм виник в результат сумнiвiв Т.Ко-тарбiнського в юнуванш властивостей. В етицi Т.Котарбшський розрiзняв мора-льну деонтологiю (як жити так, щоб називатися порядною людиною), теорiю ефе-ктивно! ди (праксеологiю) i вчення про щастя (фелiцитологiю). Емпiричною основою етики е моральнi свiдчення.
Казiмеж Твардовський: бiографiя та внесок у психолопчну науку
Казiмеж Твардовський (1866-1938) засновник Львiвсько-Варшавськоi школи, вiдомий сво'1'ми фшософськими та психолопчними концепцiями, що базуються на теорiй дiй та результат, а також дослiдницькими програмами, ниш включеними у контекст юторично'].' психологи.
Свщченням особливого iнтepecу К.Твардовського до психологи були не лише його студи у 1885-1889 рр. тд кepiвництвoм Ф.Брентано, але й утвердження психологично'].' тематики на зiбpaннi гуртка, заснованого у 1897 р., i першо'1 публшаци фшософсько'].' пращ «Психология у фiзioлoгii й фшософи», в якiй вчений не тшьки доводив незалежнiсть i cвoеpiднicть психологи, але й вказував на необхщшсть змш у cпocoбi представлення и предмету. Вiн звертав увагу саме на важливосп твер-дження Яна Людв^а Вiвеса щодо марностi пошуку вiдповiдей на питання «Що таке душа?», натомють наголошував, що варто зосередитися на дослщженнях 11 властивостей. К.Твардовський ршуче вiдкинув проголошений В.Вундтом постулат про те, що психология е природничою наукою. Вш наполягав, що разом iз переходом психологи вщ науки про душу до науки про душевi явища, вона не втратила сво!'х зв'язюв iз фiлософiею, а навпаки, урiзноманiтнила 1х, зосередившись на проблемах духовного або психичного життя [13].
Вважаеться, що офiцiйним початком роботи К.Твардовського у галузi психологи е 1898 рш, коли ним започатковано ушверситетське навчання психологи, прове-дення циклу лекцiй, якi спочатку впроваджувалися на тимчасовш основi, а згодом, завдяки оргашзаторським здiбностям вченого, стали носити постшний характер. У 1901 р. К.Твардовському вдалося peaлiзувaти задум заснування першого пcихoлoгiчнoгo кабшету у Львoвi. Сфера наукових штереав К.Твардовського як психолога стосувалася насамперед трьох чинниюв: poзумiння предмету психологи, и дocлiдницьких мeтoдiв та теорш, що з'ясовують пepeбiг пcихiчних процеав i по-ведiнки людини.
Психолопчш розвiдки Владислава Вiтвiцького
К.Твардовський не обмежував сво!'х учнiв у виборi предмета дослiдження, а тому керував докторськими дисертащями iз логики, психологи, етики та ютори фь лософи. Його учень Владислав Вiтвiцький (1878-1948) вщомий створеною на ос-новi iдей К.Твардовського теорiею кратизму й, водночас розвщками у галузi есте-тики. Дитинство, шкiльнi та юнацью роки В. Вiтвiцького пройшли у Львовг У Львiвському унiверситетi одночасно з природничими науками В.Вггвщький вивчав основи малярства. 14 кв^ня 1901 р. В. В^вщький захистив кандидатську дисерта-цiю на тему «Психолопчний аналiз амбiцiй» пiд керiвництвом К. Твардовського, тсля чого викладав психологию у Львiвському унiверситетi, а у 1919-1948 роках керував кафедрою загально! психологи Варшавського ушверситету [8].
Найбшьшим науковим досягненням В.Вiтвiцького стала розроблена ним теорiя кратизму (вiд гр. краток — сила), яка в багатьох пунктах зб^алася з теорiею праг-нення до переваги Альфреда Адлера, втсм була створена на кшька рокiв ранiше за
Адлерiвську (1912 р.). Офiцiйною датою започаткування теорп кратизму вважа-еться 25 липня 1907 року, коли В.В^вщький виступив iз доповiддю на Х з'iздi польських лiкарiв у Львова Теорiя кратизму (або теорiя влади) базуеться на тому, що людина мае шстинктивне прагнення до сили, яке зумовлюе формування схиль-ностей до переваги чи приниження, спрямованих або на себе або шших людей. На основi цих схильностей, на думку В.В^вщького, базуються рiзноманiтнi емоцшш стосунки мiж людьми, яю формуються на почуттi спiльностi (повага, честь, захоп-лення, любов, дружба) чи навпаки — боротьби (зневага, ненависть, гордовитють, заздрощ^. Згщно iз В.Вiтвiцьким, честолюбна людина не терпить почуття власного безсилля, вона прагне до розвитку та самовдосконалення, при цьому амбщп супро-воджуються приемним вщчуттям сили, 1х можна розглядати як шстинктивне прагнення до переваги над шшими. Звщси, В.Вгтацький видiляе шiсть можливих емо-цшних станiв у мiжособистiсних стосунках:
• почуття благоговшня i подяки перед сильшшою людиною;
• доброзичливi почуття по вщношенню до рiвних (дружба);
• доброзичливi почуття по вщношенню до слабших (почуття турботи);
• почуття проти сильшших супротивниюв (ненависть, заздрють)
• почуття по вщношенню до слабших супротивниюв (презирство, вщраза).
Свою теорiю кратизму В.Вiтвiцький о^м власне психологи застосував також
тд час вивчення питань художньо! творчосп й реакци на твори мистецтва. Згщно з його теорiею естетичних явищ, системи мають бути добре замкнеш, лише у такому випадку людина сприймае об'екти цшсно, добре розум^чи 1х. Саме система пщвищуе вiдчуття влади, контрольованостi подш та ситуацiй, натомiсть хаотична рiзномаiтнiсть призводять до зростання тривоги, а зрештою - до вщчуття слабкост та безпорадностi [9].
Великий вплив на св^огляд В. Вiтвiцького мав феноменалiзм. Безпосередньо даним, за В. В^вщьким, е не зовнiшнiй, а суб'ективний, внутршнш свiт, у якому конструюеться внутршнш предмет сприйняття. 1снування зовнiшнього люди сприймають як допомiжну конструкцiю, тобто як гшотетичне твердження. На думку В. В^вщького, фiзика будуе об'ективний свiт, виходячи iз властивостей, вiдо-мих iз суб'ективного досвiду, зокрема насолоди, болю. Тому поняття, що виража-ють геометрично-мехашчш властивостi i явища, вш трактуе як засоби, якi полег-шують розрахунки, пов'язують зовнi несхож факти, полегшують роботу мислення та уяви, але не як вщображення реальних, справжнiх елементiв свiту.
Результатом наукових розвщок В.Вiтвiцького стали створеш ним непсихоаналi-тичнi психобiографii. Вш переклав 25 дiалогiв Платона, коментував тексти Гомера, Софокла, Арютофана, Геракл^а, Арiстотеля, Лукiана й багатьох шших учених.
До сфери наукових штереа В.В^вшького належить також релiгiя. Програму занять зi слухачами вчений доповнював психолопчним аналiзом Старого й Нового Запов^у. Вiн пiддавав релЫйш переживання експериментальним дослiдженням i дшшов висновку, що у справах вiри навiть у освiчених людей перестають дiяти ло-гiчнi, етичнi та естетичш почуття.
В.Вiтвiцький видiлив наступш типи релiгiйностi: ортодоксальну, суб'ективну (селективну) та символiчно-алегоричну. При цьому людям iз ортодоксальною та суб'ективною релшйшстю складно примирити сво! релiгiйнi переконання iз нау-ковими знаннями (так званий лопчний паралiч) та важко виршувати моральнi ди-леми (паралiч моральний). Крiм того, В.Вiтвiцький вщомий також створенням пси-хобiографii 1суса Христа. На думку вченого, веселють, щастя i безтурботнiсть е антиподами вчення Христа, його акценти на боротьбi зi злом, судом i прощенням по-требують пасивносп, навiюваностi, численних нав'язливих страхiв, каттуляцп пе-
ред силою. Релшйний аспект був включений В.Вггвщьким в його двотомний пщ-ручник iз психологи для ушверситепв. Пiсля смертi вченого багато його щей були вщкинуп (насамперед теорiя кратизму), а попри численнi посилання на пращ В.Вь твiцького, його психологично! школи по сутi не юнуе. Вiдомий польський психолог Тадеуш Томашевський пояснював це тим, що В.Вггвщький був представником кла-сично! штроспективно1 психологи, яка нинi не популярна у психолопчнш спiльнотi [12]. 1нший польський психолог, професор ушверситету в Познанi Стефан Блашо-всю зазначав, що В.Вiтвiцький завжди бачив людину в контекстi Г! взаемоди з ш-шими людьми в складнш мереж суспiльних вiдносин. Незважаючи на нинiшню непопулярнiсть базових щей В.В^вщького, його теорiя кратизму все ж отримала свое визнання у контекст сучасноГ теори гумору (смiх як вираз радощiв на предмет, який викликае страх i вщразу) та в естетицi [8].
Внесок Мечислава Кройца у розвиток св^ово!' психологи
1нший представник школи К.Твардовського - Мечислав Кройц (1893-1971) -польський психолог, доктор фшософп (1924 р.). Закшчив Львiвський ушверситет у 1920 рощ, де вiдтодi й працював (з перервою): У 1928-39 рр. керував 1нститутом психологи. Протягом 1925-28 рр. удосконалював знання в ушверситетах Имеч-чини i Франци. Пiд час 2-1 св^ово1 вшни працював у Львовi, втiм тсля и закш-чення був змушений залишити Львiв в рамкам програми експатрiацii полякiв. Вiн переТхав до Вроцлава i продовжив свою наукову дiяльнiсть у Вроцлавському унь верситеп, де органiзував вивчення психологи на базi засновано'1 ним же кафедри. У 1946 р. отримав звання професора, а з 1953 р. перейшов у Варшавський ушверситет, де очолив кафедру експериментально1 психологи. Сферами штерейв М.Кройца були методи штроспекци та тестування. Протягом багатьох роюв керував Польським психолопчним товариством, а у 1946 р. заснував його Вроцлавсь-кий вщдш. М. Кройцу належать таю пращ, як ZmiennosC rezultat6w test6w (Мiнли-вють результатiв тестiв, т. 1 - 1927 р., т. 2 - 1935 р.), Ksztalceшe ЛагаЙет. Poradnik praktyczny (Формування характеру, 1946 р.), Podstawy psychologii (Основи психологи, 1949 р.).
Перед тим, як класифшувати методи психологи, М. Кройц визначи поняття «метод» як спойб досягнення певно1 мети. Залежно вщ мети, М. Кройц видшяв вихо-внi, науковi, виробничi та iншi методи. Психологiчнi методи, за М.Кройцом, належать до наукових методiв. Завдяки науковому методу отримуються правдивi су-дження про предмет науки, а стосовно психологи - це отримання даних про психь чш процеси та властивосп людей.
М. Кройц подшяв психолопчш методи на: а) неспецифiчнi, як використову-ються не лише в психологи, але i в шших науках; б) специфiчнi, що застосовуються тшьки в психологи. До неспецифiчних методiв належать: 1) Методи мислення, не-обхiднi пiд час опрацювання емтричних матерiалiв. Цi методи розглядае лопка, вони застосовуються в загальних наукових дослiдженнях, однак е специфiчними для психологи. 2) Методи статистичш, що використовуються в економiцi, сощоло-ги, антропологи, психологи, бюлоги. 3). Методи фiзiологiчнi, якi знаходять засто-сування як у психологи, так i у фiзiологii.
Методи специфiчнi це насамперед так званi штроспективш методи та непрямi, тобто предметы [10]. У свою чергу, кожен iз цих методiв М. Кройц подшив на двi пiдгрупи: метод спостереження та експериментальний метод. Важливу роль, згщно iз вченим, мае штроспективний метод, який полягае в безпосередньому тзнанш психiчних процесiв особистосп. Даний метод, на думку М. Кройца, мае двi власти-вости 1) властивiсть негативну, яка полягае в тому, що власне псиичний процес
тзнаеться без посереднiх рецепторiв; пiзнання не потребуе думок, бажань, праг-нень, а також спостережень i вражень; вш не потребуе другорядного змюту; лише те, що людина чуе, бачить, вщчувае на нюх, тобто те, що вона сприймае безпосере-дньо; 2) друга властивють - це незалежшсть пiзнання, вона полягае в тому, що су-дження, невщ'емш вiд поведiнки iндивiда, не грунтуються на розумових даних; вони з'являються «безпосередньо», незалежно вiд свщомосп людини. Подiбнi погляди i спостереження характеризуються поняттям штроспекци.
На думку М.Кройца, метод штроспекци е фундаментальним психолопчним методом, основою свщомих психiчних процесiв. Без штроспективного методу психь чнi процеси недоступш для пiзнання. Отже, не випадково в основу психолопчного експерименту представники Львiвсько-Варшавськоi школи (К. Твардовський, В. В^вщький, М. Кройц та шш^ поклали метод штроспекци. Адже в перюд форму-вання психологи як самостшно'1 науки цей метод мав найбшьше прихильникiв у свiтовiй психолопчнш науцi.
Не менш важливе значення М.Кройц придiляв i проблемi виховання характеру. У сво1х працях вш не давав визначення поняттю «характер», але його формування пов'язував насамперед iз поведшковими проявами, видiляючи у цьому процес де-кiлька умов: привабливють (у привабливiй дiяльностi формуються позитивш риси характеру); мислення (кожнш ди передуе думка); мета дiяльностi (осмислена дiя-льнiсть сприяе реалiзацii життевих цiлей); самоконтроль; щоденний самоаналiз; змiна несприятливих зовнiшнiх умов; читання лiтератури (лiтературнi персонаж опосередковано впливають на формування тих чи шших рис характеру, моделi 1х поведшки легко перенести на реальне життя, а багато проблемних ситуацiй можна виршити не шляхом власних проб i помилок, а на прикладах л^ературних геро1в) [10].
Окрiм В.Втцького та М.Кройца наукових уcпiхiв досягли ще два учш К.Твардовського, що cпeцiaлiзувaлиcя на психологи, а саме Степан Балей та Стефан Блаховський.
Стефан Блаховський: бiографiя i напрямки науково'1 даяльност
Стефан Блаховський (1889-1962) - польський психолог i громадський дiяч. На-родився у ам'1 вiйськового лiкаря, отримав освiту у Львiвськiй гiмназii, а з 1907 р. розпочав дослщження у галузi фшософп та психологИ' на базi Львiвського унiвер-ситету. У 1909 р. деякий час навчався у Вщенському ушверсше! та унiверситетi Геттшгена, де до 1913 р. вивчав психологию, фiзику, бiологiю та захистив доктор-ську дисертацiю. Протягом 1914-1919 рр. працював у Львiвському ушверситет^ спочатку асистентом, а з 1917 р. доцентом кафедри фшософп. Попри зайнятють в ушверситет^ як волонтер брав участь в оборот Льовова тд час Першо'1 свiтовоi вшни у 1918-1919 рр. З 1919 р. працював у Познанському ушверситет, де спочатку був доцентом, тшм професором (1921 р.), завщувачем кафедри психологи (19191960 рр.), деканом факультету гумаштарних наук (1934-1937 рр.), проректором (1938-1939 i 1945-1946 рр.) i ректором (1946-1948 рр.). Його основними курсами лекцш в ушверсшеи були експериментальна психологiя та iсторiя психологГ'. У 1930-х роках сприяв створенню кафедри психологи в ушверситеи Вшьнюса. Крiм того, С.Блаховський ствпрацював iз Центральною вiйськовою школою пмнастики та спорту, де викладав загальну i спортивну психолог1ю. Пiсля Друго'1 свiтовоi вiйни продовжив викладання цих курсiв вже на кафедрi теори i методики фiзичного виховання у Штш фiзичного виховання в Познаш. Будучи проректором Познан-ського ушверситету брав участь у вiдновленнi спалено'! тд час вiйни кафедри психологи та шших будiвель (насамперед бiблiотек) [11].
С.Блаховський брав активну участь у науковому житп Польщ^ зокрема 1925 р. був одним Ï3 засновникiв Польського антропологичного товариства, а у 1930 р. -Психологично!' асощацп Познаш. З 1948 р. (пожиттево) займав посаду Польсько1 психолопчно1 асощацп, а з 1959 до 1961 рр. був вще-президентом Польсько1 асощацп психогiгiени. Почесний член Польсько'' асощацп психiатрiв i Чеського пси-хотехшчного товариства. С.Блаховський пiдтримував зв'язки i3 багатьма свiтовими вченими, зокрема i3 Жаном П'яже.
Сферою наукових штерейв С.Блаховського була психологiя спорту, психологи пам'ятi, психологiя релМ та психофiзiологiя. Вiн першим у Польщi експеримента-льно дослiджував галюцинацп та релшйний психоз. Започаткував науковi досль дження пам'ят i математичних здiбностей. Вивчав роль уяви, пам'яп, ерудицп i m-дсвiдомих процесiв у науковш творчостi. Велику увагу придiляв вивченню особли-востей застосування проективних теспв. Найвiдомiшими працями С.Блаховського е Kilka uwag o psychologii typow matematycznych (Розвiдки iз математично1 психологи, 1912 р.), Problem myslenia bez slow (Аспекти безсловесного мислення, 1918 р.), O szkole dla uzdolnionych (Про школу для обдарованих д^ей, 1924 р.), O wyobrazeniach ejdetycznych (Ейдетична уява, 1924 р.), Psychologja a wybor zawodu (Психологiя професшного вибору, 1925 р.), Wyniki psychologii pedagogicznej (На-риси з педагогично1 психологи 1934 р.), Kilka uwag o obozach przysposobienia wojskowego (Психология у вiйськових тренувальних таборах, 1924 р.), Szkice z psychologii wychowawczej w wojsku (Нариси iз педагогично1 психологи в арми, 1938 р.).
Психолош-педагопчна дiяльнiсть Степана Балейя
Вивченню львiвсько-варшавськоï школи присвятив свою дiяльнiсть професор, доктор фшософських наук М.М. Вершков (1934-2011), який починаючи iз 1964 р. дослщжував iсторiю виникнення i розвитку ще1 спiльноти, запропонував i всебь чно обгрунтував ïï трактування як фшософського напряму та внеску ïï представ-никiв у психологию, педагопку, етику, естетику, а також започаткував в Укршш фундаментальне вивчення поглядiв видатного украшського i польського фшософа, психолога i педагога академша Степана Балея. У 1995 р. з Ыщативи М.М. Вернь кова проведено Львiвською фiлософською спiлкою „Cogito" спiльно з 1нститутом фшософп АН i Варшавським унiверситетом мiжнародну наукову конференщю, присвячену 100-рiччю Львiвсько-варшавськоï фшософ^шх школи, а у 2005 р. -конференщю, присвячену 120^ччю видатного украшського i польського фшо-софа, психолога i педагога академша С.В. Балея. Саме М.М.Вершков протягом три-валого часу очолював Центр дослщження культури iменi Степана Балея на базi Одеського нацiонального унiверситету iменi I.I. Мечникова [7].
Якщo cтaнoвлeння пeдaгoгiчнoï пcихoлoгiï у Paдянcькoму Coюзi пoв'язaнe з iме-нем Львa Вигoтcькoгo, у Зaхiднiй Gвpoпi - з Жaнoм П'яжe, тo у Пoльщi цeй процес зaпoчaткoвуе визтачний пpeдcтaвник Львiвcькo-Вapшaвcькoï школи у^^н^кий вчeний Cтeпaн Бaлeй.
С.В. Бал^й (1885-1952) - видатний украшський i польський психолог, лшар, психоаналiтик, фiлософ та педагог, який сво1ми численними статтями i фундамен-тальними працями створив пщвалини психологи виховання, персонологи, розвив вчення психоаналiзу, не обмежуючись щеями З. Фройда, а розглядаючи його ши-рше, схиляючись до «глибинно1» психологи А. Адлера i К. Г. Юнга, чим створив грунтовну для свого часу наукову теор^ особистосп в Укршш i Польщ^ яка не втратила свое щнносп i в нашi днi. Народився в с. Велию Бiрки Тернопшьського повiту (нинi Тернопiльського району Тернопiльськоï областi) в йм^ вчителя народно! школи. Там само закшчив початкову школу, попм навчався в Тернопшьськш
пмнази. У 1903-1907 рр. навчався на фшософському факультет Львiвського ушве-рситету переважно з фаху фшософп та психологи, а також слухав лекци з польсько'1 лГтератури. Належав до найкращих студенпв професора К. Твардовського. Пюля закiнчення унiверситету склав державний юпит на вчителя середнiх шкш, працював у гiмназiях з укра'нською мовою викладання в ПеремишлГ, Тернополi, Львовi, де викладав математику, початкову психолопю i логiку.
У 1911 р. у Львiвському ушверситет пiд керiвництвом професора К. Твардовського здобув науковий стутнь доктора фшософп, а в 1912 р. на цш пiдставi отримав вщ австрiйського мiнiстерства освiти стипендiю з фонду, призначеного для пода-льшого навчання доцентiв, i ви'хав на спещальш студи з курсу фшософп до Име-ччини, опiсля до Франци та Австри. В БерлшГ переважно займався проблемою бь аурального слуху. Тут вш зазнав впливу видатного фшософа i музикознавця професора Карла Штумпфа, котрий так само як i професор К. Твардовський були уч-нями вщомого нiмецького фiлософа Франца Брентано, лекци якого слухав, а також брав приватш уроки З. Фройд. Наслщком цих студш було 5 дослщжень, надруко-ваних у нiмецьких фшософських та фiзiологiчних журналах. Якийсь час С.В. Балей навчався у ПарижГ в Сорбонш (1912-1914 рр.) та Вщш [6].
Отримавши вiдмову у Львiвському унiверситетi на посаду професора а не зу-стрiвши порозумшня у Вiденському унiверситетi, хоча, на прохання К. Твардовського, його тдтримував тут шший учень професора Т.Чежовський, який там працював, С.В. Балей за сприяння К. Твардовського i В. ВГтвицького з лютого 1928 р. очолив кафедру психологи виховання Варшавського ушверситету i працював там 24 роки. Вш став членом юнуючих i оргашзатором нових фiлософських, психоло-гiчних i педагогiчних державних та громадських структур: директором 1нституту психологи виховання Варшавського ушверситету, керував Державним учительсь-ким шститутом, Педагогiчним iнститутом Союзу польських учшешв, психологГч-ним кабiнетом та багатьма шшими фаховими установами. З 1928 р. редагував ква-ртальник «РокЫе Archiwum Psychologii», заснований Ю. Йотейком, перенеймува-вши його на «Psychologia Wychowawcza». Брав активну участь у загальнопольських i мiжнародних наукових конференщях та з'хздах [3].
1дейний зв'язок С.Балея з Львiвcькo-Вapшaвcькoю школою грунтовно вивчений украхнсько-польським дocлiдникoм ютори украхнськох та польсько!' культури i фiлocoфii ХХ cтoлiття Степаном 1ванником [5]. У польськiй науковiй лiтературi про С.В. Балея пишуть як про ствтворця польсько!' психологii, засновника у нш важливих напрямкiв, насамперед, психологи розвитку i психологii виховання (пе-дагогiчноi психологii). Його наукова спадщина мютить фундаментальнi працi з фь лософii, психологГ! та педагопки на рiвнi здобуткiв свiтовоi науки. До них належать монографи з психологи творчосп, психолог^' виховного контакту, юнацького вшу, нариси з психологи розвитку дитини, нарис психологи виховання, вступ до суспь льно! психологи, пращ з психологи особистосп, експериментально'1 психолог^', ха-рактерологгi, психолог11 злочинносп, психолог^' чоловiка г жГнки та шших.
Перебуваючи в Захщнш Сврот - БерлГнГ, ПарижГ, ВГднГ в 1913-1922 рр., С. В. Балей був не тшьки добре обГзнаний з концепщями провГдних психоаналГтикГв З. Фройда, К. Г. Юнга, А. Адлера, Е. Зимеля, але й творчо !х переосмислив, застосо-вуючи на укра'нському групп. С.В.Балей не вважав себе правовГрним психоаналГ-тиком, пояснюючи це тим, що основоположним тезам психоаналГтикГв не вистачае обгрунтованостг Вш характеризуе психоаналГтичну теорГю як нестшку, схильну до певно'1 довшьносп та Гнту'тивностГ, Але все-таки зауважував, що обережне засто-сування психоаналГтичного методу до мистецтва загалом дозволяе зрозумГти само-вираз особистостГ в художшх творах як продуктах багатогранно'1 духовно!' дГяльно-
сп. Включення особистосп до дискурсивного тзнання несвiдомого дае можли-вiсть розширення знань про себе, тзнання себе задля саморефлекси та штеграцп у свт [3].
В 1916 р. у Львовi була видана його книжка «З психольогп творчостi Шевченка», в якiй вiн аналiзуе особиспсть i творчiсть поета з психоаналпичних позицiй. Ця праця привернула увагу штел^енцп Львова. Пiзнiше, працюючи в Польщ^ видав низку праць, в яких психоаналiз застосовуеться для вивчення особистостей i твор-чостi польських дiячiв культури - поета Ю. Словацького i письменника С. Жером-ського.
Праця С.В. Балея «З психольогп творчостi Шевченка» [1] - найцшшша серед iнших психоаналiтичних дослiджень, виконаних в Укршш на початку ХХ столбя та у його 20-30 роки. Це оригшальне, глибоке за змютом, творче дослщження особистосп та творчосп великого поета, в якому використовуеться не традицшний фройдiвський Едiпiв комплекс, а так званий ендiмiонський мотив, винайдений самим С. В. Балеем, що вщповщае особистостям Т. Г. Шевченка та украшськш мен-тальностi. С. В. Балей переконливо доводить, що основний мотив творчосп Т. Г. Шевченка - мотив матерьпокритки - Мадонни - е саме компенсащя глибоких суб'ективних переживань Т. Г. Шевченка, який рано втратив мапр i потребував саме ендiмiонського кохання. Однак ставлення Степана Володимировича до особистосп Т. Г. Шевченка не пансексуалютське, а дбайливе, обережне, проникнуте великою пошаною, розумшням i ствчуттям до драматизму його внутршнього свпу, що втiлений в його творчосп [2].
Попри велике визнання доробку К.Твардовського, С.В.Балей не посилався безпосередньо на його погляди, обмежуючись власне тшьки загальними тверджен-нями про користь, винесену з його школи. У реферап, який вш виголосив у 1938 р. у Варшавському фшософському товарисга на зборах, присвячених покшному К. Твардовському, говорячи про заслуги Учителя перед науковою психолопею у Польщ^ особливо пщкреслював його тepпимicть щодо piзних психолопчних теорiй
[4].
Переймаючи еклектичний метод К. Твардовського, С.В. Балей асимшював новь тнi досягнення у фшософп i психологи, вiдiйшов вiд психофiзичного паралелiзму, тобто погляду на психику як самодостатню сферу дослiдження. Вчений розглядав п пiд кутом зору цшсно-генетичного пiдходу. Психiка постае як феномен, що стано-вить динамiчну внутрiшню цiлiснiсть, причому принципи цшсносп i динамiзму застосовуються не тшьки до само"1 психiки, але й поширюються на розумiння особистосп як психофiзичноi цiлiсностi. З огляду на це вш розглядав шдивщуальний розвиток психiки пiд кутом вшових змiн у психофiзичному онтогенезi. Це зумо-вило формування вченим власного концептуального бачення виховання i навчання. На вщмшу вiд соцiоiнтентних настановлень, що традицшно панували в поглядах на формування людини i виражали позищю соцiуму на виховання як пристосу-вання iндивiда до потреб цшого, С.В. Балей розробив психологию виховання (педа-гогiчну психологiю), в якш розглядав виховний процес з позицп розроблювано1 ним генетично1 (динамiчноi), вiковоi психолог11, психолог11 розвитку. Вш пропону-вав теорiю педагог1ки, яка виходить вiд людини i являе сучасний варiант гуманiс-тично"1 педагопки, що грунтуеться на традицiях принципу природовщповщносп у навчаннi i вихованш. Ця педагогiка, синтезована з психолопею, служить завданню сприяти становленню людини громадянського суспшьства, в якому самовираз ш-дивiда у реалiзацii ним свого життя як самотворчостi, е умовою юнування i само-виразу суспшьства. У 2002 р. завдяки ствпращ Львiвськоi фiлософськоi спiлки, 1н-ституту фiлософii, лог1ки i соцюлогп та Одеського нацiонального унiверситету iм. I. Мечникова вийшов друком перший том першого украшського академiчного ви-дання зiбрань праць вченого у 5 томах.
Висновки
Отже, дослщження психолопчних здобутюв представниюв Львiвсько-Варшав-сько' школи натепер актуально у контекст св^ово' психологи. Про це свщчать чи-сленнi публшаци насамперед польських науковцiв у фахових виданнях з психологи, вщомих у багатьох кранах свiту. Втм у нашiй крш'ш проводяться лише пооди-нокi дослiдження надбань Львiвсько-Варшавськоi школи, переважно у контекстi ютори фшософп та культурологи, психолопчний аспект лишасться вивченим не-достатньо. У данш статтi було зроблено спробу узагальнення психолопчного до-робку вщомих науковщв, чия дiяльнiсть вплинула не лише на розвиток психологи у Польщ^ а й Укра'ни насамперед. Чимало дослщжень проведених психологами Львiвсько-Варшавськоi школи е актуальними i ниш. Зокрема, психолопчний аналiз творчостi Т.Шевченка (С.В.Балей), нариси з вшськово' психологи та психологи у вшськових тренувальних таборах (С.Блаховський), аспекти виховання характеру (М. Кройц), психобiографiя i класифшащя емоцiйних станiв у мiжособистiсних сто-сунках (В.Вiтвiцький), керiвництво науковою дiяльнiстю К.Твардовського. Перспективами подальших дослщжень е грунтовне вивчення основних праць вищеза-значених вчених, 'х аналiз у контекстi не лише юторично", а й сучасно' психологично' науки.
Литература
1. Балей С. З психольоги творчостi Шевченка. Львiв: Шляхи, 1916. 91 с.
2. Вершков М. М. Спадщина Степана Балея в кoнтeкcтi сучасного суспшьного розвитку i
його тeндeнцiй // Фшософсью пошуки. 1999. Вип. IX. C. 3-8.
3. Вштюк Ю. Життя Степана Балея: новi знахщки. Фiлософськi пошуки. Львiв -Одеса:
^gito- Центр Свропи, 1997. Вип. 4. С. 14-16
4. Зборовська Н. Психоаналiз i лiтературознавство. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
5. 1ваник С. Участь укра'нських фiлософiв в науковш дiяльностi Польського
фiлософського товариства у 1910 - 1939 (у межах дослщжень Львiвськоi фшософсько'1 школи). Вюник Нацiонального унiверситету "Львiвська полпехшка": зб. наук. праць. № 661: Фшософсью науки. Львiв: Вид-во Нац. ун-ту "Львiв. полiтехнiка", 2010. С. 119 - 126
6. Петрюк П. Т., Бондаренко Л.1. Творчий i життевий шлях академiка Степана
Володимировича Балея - видатного укра'нського i польського психолога, лiкаря, психоаналпика, фiлософа та педагога (до 120^ччя з дня народження). Психiчне здоров'я. 2005. Вип. 2. С. 86-94
7. Посвящения Марату: Сборник статей / [Л.Н. Богатая, С.М. Повторева (сост.); А.В.
Чайковский та ш. (ред. кол.)]. Одесса: Печатный дом, 2012. 176 с.
8. Blactowski S. Wladyslaw Witwicki. - Ruch Filozoficzny. 1948. T. XVI, n 3-4. S. 73
9. Citlak А. The Lvov-Warsaw School: The forgotten tradition of historical psychology. History
of Psychology. 2016. Vol 19(2), May. Р. 105-124
10. Kreutz M. Ksztalcenie charakteru. Wskazowki praktyczne. - Instytut Edukacji Narodowej, 2011. 180 s.
11. Szulakiewicz W. Historia oswiaty i wychowania w Роксе (1918-1939). Тогип, 2000. 284 s.
12. ^maszewski T. Wst^p do psychologii. - Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. 1963. 140 s.
13. Twardowski K. Wybor pism psychologicznych i pedagogicznych. Warszawa, 1992. 394 s.
Анотацй' та вщомост про автора С.А. Лукомская
Психологическое и философское наследие Львовско-Варшавской
научной школы
Аннотация. Статья посвящена попытке реконструкции психологических достижений Львовско-Варшавской школы, обобщению психологического наследия известных ученых, чья деятельность повлияла не только на развитие психологии в Польше, но и Украины в первую очередь. Многие исследования, проведенные психологами Львовско-Вар-шавской школы актуальны и сейчас. В частности, психологический анализ творчества Т. Шевченко, очерки по военной психологии и психологии в военных тренировочных лагерях, аспекты воспитания характера, психобиографии и классификация эмоциональных состояний в межличностных отношениях, руководство научной деятельностью.
Ключевые слова: Львовско-Варшавская школа, история психологии, интроспекция, психобиография.
S. Lukomska
Psychological and philosophical heritage of Lviv-Warsaw scientific
school
Annotation. This article describes an attempt to psychological heritage reconstruction of the Lviv-Warsaw School, psychological generalization achievements of famous scientists, whose work influenced not only the development of psychology in Poland and Ukraine especially. Many studies conducted by psychologists Lviv-Warsaw School are relevant today. In particular, the psychological analysis of the works of Taras Shevchenko, essays on military psychology and psychology in military training camps, training aspects of nature and classification psychobiography emotional states in interpersonal relationships, management of research activities.
Keywords: Lviv-Warsaw School, the history of psychology, introspection, psychobiography.
Лукомська Св^лана Олекспвна, канд. психол. наук Лукомская Светлана Алексеевна, канд. психол. наук Lukomska Svitlana Oleksiyvna, Candidate of psychol. sciences
