CC BY
19
ФУНДАМЕНТАЛЬН1 ПРОБЛЕМИ Ф1ЛОСОФ11 ОСВ1ТИ
В/ктор АНДРУЩЕНКО
Ф1ЛОСОФ1Я ОСВ1ТИ "В ЗАМЕЖЖ1 ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ"
Стаття присвячена фтософсько-освттм проблемам освоення загально-людського контексту розвитку цивт-зацИ та виокремленню основних пргори-тетгв навчання / виховання людини ново! епохи. Ргзнг форми освоення св1ту, так як уява, фантаз1я, мр1я, 1нтугц1я тощо, дозволяють "зазирнути в замежжя зав-трашнього дня", сформувати образ май-бутнього, аналога якого 1стор1я ще не мала. Прогноз можливих кон-тур1в майбутнього або нове 1сторичне творення мае розгортатись з урахуванням загальноцивтзацтного досв^ду, надбань власног культурног традицИ, урокгв свтово! / нац1ональног 1сторИ', базуватись на ц1нностях, вироблених в процес цивтзац1йного розвитку. Пр1орите-том новог фтософп осв1ти постае Людина в гг ц1ншсному вим1р1. Подо-лати зневажливе ставлення до Людини, що залишилось в Украгм у спа-док в1д тотал1тарного сустльства, покликан/ осв1та, культура, лШе-ратура, мистецтво, релтя, мораль, полтичне виховання тощо.
Прогнозуючи розвиток нового столотя, видатний Нщше використав образ Верблюда, Лева й Дитини, стльними зусиллями яких людство по-долае негативну спадщину минулого й увiйде у свгг нового сощокультур-ного творення. За глибоко усвщомленим прогнозом фшософа, Верблюд мае "перейти пустелю" застарших культурних щнностей, усвщомити !х як таю, що стримують прогресивний поступ людства на шляхах до Свободи; Лев — розiрвати !х; Дитина мае "стати по той бш добра й зла" i розпочати нове свгго- i культуротворення iз чистого аркуша, створити нову систему щнностей, повести за собою людство.
Тривалий час ми розщнювали щ роздуми як абстрактне фшософству-вання, мютику, що не мае реалютичного сенсу. Однак, сенс е й неабия-
ФУНДАМЕНТАЛЬН1 ПРОБЛЕМИ Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
кий. На шляхах свого юторичного поступу людство перiодично вщмов-ляеться вщ того, що ще вчора здавалося нетлiнним надбанням цившзацп. Водночас, воно постiйно творить новi культурнi цiнностi, запроваджуе но-вий споаб життя, вклоняеться новим Богам i новим Героям.
Визначена вщмова, звичайно, не може бути абсолютною. Вщмовляю-чись вiд старого, людина однак щось залишае, бере iз собою в майбутне. I хоча нерщко вона залишае не те, що бажано було б залишити з точки зору нагальних потреб наступних епох, маемо те, що маемо: спадкоемшсть цивiлiзацiйного поступу е такою ж цившзацшною закономiрнiстю, як i перiодична руйнацiя того, що "посоромило себе в юторп".
Постшна фiльтрацiя iсторичних надбань "вiдокремлюе зерна вщ плевел", передае 1х новим поколшням як цiнностi, що складають фунда-ментальнi основи цившзацп. В юторп вони ввiйшли в об^ як "загально-людськi цiнностi". Будь-який народ, який намагався дшти до майбутнь-ого обминаючи загальнолюдське, потрапляв у шторичну колiзiю, що закшчувалась, зазвичай, його сходженням з юторично! арени. Справжне майбутне належить тим, хто "вщмовляючись — зберiгае", "руйнуючи — створюе", "забуваючи — пам'ятае", хто рухаеться вперед, розмiрковуючи над уроками минулого, а не лише вщсторонюе його як iсторичний непотрiб.
З iншого боку, прогресивний поступ людства базуеться на прогнозi контурiв того майбутнього, до якого воно прагне. "Непрогнозований" розвиток може викликати серйозш соцiальнi колiзil. "Слiпцi, поводирi слiпцiв" нiколи не виведуть людство до Храму. Тому прогноз загальних контурiв майбутнього е такою ж важливою справою, як i переосмислення минулого. Характерно, що насправдi щ процеси iснують в органiчнiй едностк оцiнка й переоцiнка минулого, зазвичай, здшснюеться пiд прицiлом пошуку образу майбутньо! сощально1 реальностi, i навпаки: по-шук контурiв майбутнього ведеться на "старому матерiалi", у тому сощальному досвiдi, який залишила нам iсторiя. Як говорили древнi, оскшьки з нiчого нiщо не виникае", побачити майбутне можна лише через минуле...
Щоправда iснують i такi форми освоення свггу, як фантазiя, мрiя, уява, шту1щя тощо. Зазвичай вони шдштовхують людину до рiшень, що не мають рацiонального обгрунтування й, нерщко, спрямовують "дорогою в шкуди". I, водночас, саме вони дозволяють "зазирнути в замежжя", "отабо-ритися" в ньому, сформувати вигляд майбутнього, аналога якого iсторiя ще не мала. Ефективнють "третього шляху" — неймовiрна; вiрогiднiсть же за-безпечуеться тим, наскшьки органiчно вплетений вш у два першi процеси, здшснюеться на основi досвiду — "прийнятого" i "вiдторгнутого" iсторiею.
Останне здшснюеться завдяки наущ, культурi, освiтi, ряду шших форм духовно-практичного освоення свгту, через якi людина осмислюе свщ свое мiсце й роль у ньому, шляхи майбутнього розвитку й п цiнностi, на яких вш мае розгортатись. Нове в ньому мае юнувати лише в
органiчнiй eдностi з тим загальнолюдським, що HaBi4HO утвердилось в icTopiï. А це означае, що модернiзацiя науково-культурно-ocBÎTHÎx меха-HÎ3MÎB соцiалiзацiï особистостi, адаптацiя ïx до нових вимог цившзацш-ного поступу мае здшснюватись через заглиблення в юторда, культурнi надбання людства, у той незаперечний досвщ — науковий i побутовий, з яким людство може безболюно ввiйти в XXI столотя.
Яю ж цiнностi залишила людству iсторiя? Що може бути фундамен-тальними основами новiтньоï цившзаци? На яких прiоритетаx ми маемо навчати й виховувати людину, яка б стала повноправним суб'ектом новоï епохи? Вщ чого ми маемо вщмовитись, й де знаходяться прориви до "за-межжя завтрашнього дня"? Вщповщ на цi запитання потребують заглиблення в iсторiю, сходження до ïï засад, освоення загальнолюдського контексту розвитку цивiлiзацiï й, водночас, певно1' фантазiï, уяви, звертаю-чись до послуг яких, ми сподiваемось утриматись на шляхах наукового пошуку й не скотитись у мютику. Зупинимось на цьому детальшше.
Мабуть, кожному, хто бiльш-менш систематично вивчав юторда, вiдомо що локальш цивiлiзацiï, якi нехтували загальнолюдськими цшно-стями, рано чи пiзно сходили з горизонпв iсторичного простору й часу або ж розчинялись у бшьш потужному соцiумi, життездатнiсть якого ба-зувалась на загальнолюдських прюритетах. Вiдxодили в iсторичне небуття потужш iмперiï, зникали народи, руйнувались, здавалося б, вiчнi держа-ви. Причини, зазвичай в кожному з випадюв були рiзнi. I, водночас, одна з них — нехтування загальнолюдським досвщом iсторiï — була прита-манна усiм тим народам, державам i культурам, яким iсторiя "вщмовила в майбутньому". Отже, висновок на поверхш: нове iсторичне творення, розпочате украшським народом з час проголошення незалежностi, мае розгортатись з урахуванням загального цивiлiзацiйного досвiду, надбань власно1' культурно!' традицiï, урокiв свiтовоï й нащонально1' iсторiï, базува-тись на цшностях, на яких iснуе цившзащя. Освiта, наука й культура ма-ють ознайомити людей iз цими цшностями, розкрити ix фiлософiю, вихо-вати ïx у кожнiй особистосп. У цьому й полягае новий фiлософiчний змiст тiеï освiти, яку ми бачимо як основну модель тдготовки людини до життя в третьому тисячолiттi нашоï iсторiï.
Як свщчить iсторiя, першою й головною цшшстю цивiлiзацiï е людина. Згадаймо покинув людьми кам'янi мюта в iндiйськиx джунглях чи в мексиканських пустелях. Мовчазнi споруди. Залишки цивiлiзацiï. Пам'ятки колишньоï величi й слави. I що ж далi? А шчого! Немае людини — немае й юторп! I навпаки, вiдомi непоодинок випадки, коли зав-дяки авторитету людини локальш сощуми зберегли й донесли до наших дшв свiй унiкальний спошб життя, навiть при повнiй iзоляцiï вiд загального цивiлiзацiйного потоку ютори. I це закономiрно. Щншсть людини е тим першим i головним прюритетом, на якому базуеться людство як цившзащя. Виховання означеноï цiнностi е, своею чергою, першою й основною вимогою до фшософи та змюту освiти, який ми маемо утвер-
ФУНДАМЕНТАЛЬН1 ПРОБЛЕМИ Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
дити пiд час И сучасно! модершзаци, якщо бажаемо повернутись у лоно цившзацп.
У рiзнi iсторичнi часи уявлення про людину, зазвичай, було рiзним. Рiзною була i 11 щншсть. До того ж, iсторичним парадоксом е те, що, скажiмо, на!вш уявлення про людину нерiдко були твердим тдгрунтям переконань людей щодо 11 фундаментально! цiнностi й, навпаки, розгор-нуте наукове вчення про людину зазвичай аж шяк не застер^ало людей вiд зневажливого ставлення до не! як основно! щнност цивiлiзацi!. Да-лекi, iсторичнi, майже дию народи, якi розумiли людину лише як частину природи, часто формували щодо не! таю щншсш установки, створювали таю людсью вщносини, якi дозволяли !м вижити в круговерт iсторi!. З iншого боку, чи не найбшьш розгорнуте наукове вчення про людину — марксизм-лешшзм, на основi якого вибудовувалась локальна сощалютич-на цивiлiзацiя, звiв щншсть людини до "гвинтика" великого державного мехашзму, застосував щодо не! систему репресш, чим зруйнував як саму людину, так i тi "блап намiри", заради яких розпочалась, здавалося б, щлком закономiрна революцiйна перебудова усталено! iсторi!.
Зневага до людини як щнност — ось коршь i першопричина падiння соцiалiстично! цившзацп. I це зрозумiло. Iсторiю творять люди самощнш у своему вторичному буттi. Викорiнення цiе! самоцiнностi, зневага до людини, шднесена до рангу державно! пол^ики та суспiльно! думки, не тшьки пiдточують !! творчi потенцi!, але й нiвечать саму людину: перетворюють !! iз творця iсторi! в !! термшатора. Знецiнена людина не iдентифiкуе себе загальнолюдськими щнностями, вiдмовляеться вiд морал^ активностi, творчостi й рано чи тзно перетворюеться в де-мошчну силу iсторi!, вiдтворюе !! у виродкових формах.
Свiтова фiлософська думка створила, викристалiзувала уявлення про людину як природну, дiяльну, предметну, сощальну, культурну й духовну (мислячу й чуттеву) iстоту, вiдмiнну вiд усього тваринного свггу. Мiра реалiзацi!, уособлення означених характеристик у кожному конкретному iндивiдовi, усвiдомлена здатнiсть !х втшення (й процес цього втiлення) у реальшсть задля добробуту людини й людства загалом е мiрою !! особи-стостi. Успiшнi свiтовi народи рухаються за цими координатами з ней-мовiрною швидкiстю. Соцiальнi, етшчш, конфесiйнi, майновi й т. п. су-перечностi, що перiодично загострюються в лош !хнiх локальних соцiумiв, успiшно розв'язуються. Розум, досвiд, оргашзащя, i передусiм — людське ставлення до головно! дiючо! сили суспшьного розвитку — людини як особистосп, забезпечують той справедливий порядок, на якому базуеться й юнуе цившзащя.
Помiтною особливiстю сучасно! ютори е те, що успiшнi народи при-скорюють темпи свого культурного розвитку. Ми ж, укра!нщ, "тупцюемо на мiсцi". Причин цих негараздiв — безлiч. Одну з них, ми називаемо основною: зневага до людини, що залишились нам у спадщину вщ то-талтарного суспiльства, зневага, поглиблена хаотичними, непродумани-
ми, безпорадними "шноващями" останнiх шiстнадцяти рокiв, що в буквальному розумшш "дiстали" всяк i кожного. Складаеться таке враження, що ми "втратили розум" — юторичний i перспективний, забули про досвщ столiть, нiчому не навчились у народiв, котрi домiнують в юторп й не бачимо того майбутнього, до якого прямуемо.
Саме тут ми маемо кинути докiр полiтикам, яю борються за владу, перiодично змшюють один одного при нiй, проголошують привабливi, здебiльшого, правильнi гасла, збагачуються й здаеться... бшьше нiчого не роблять. Реальш змiни запiзнюються. I рiч не в тому, що политики борються... Боротьба за владу е суттю iснування полгтиюв. У цьому немае нiчого незвичного. Нехай борються й перемагають. Мш доюр в iншому — у 1хнш неспроможностi "побачити майбутне", мобшзувати той основний ресурс, який його забезпечить. Однак, вш знаходиться на поверхш Запо-рукою майбутнього е людина, i вiд того, яю цiнностi ми сформуемо в нишшшх дiтях, такий "власний свiт" ми побачимо завтра. А це вже — зав-дання освгти, культури, лiтератури, мистецтва, релМ й морал^ пол^ич-ного виховання й т. п. Доки не виховаемо нове поколшня перспективно мислячих людей, що вибудовують майбутне на б^ загальнолюдських цшностей i одночасно з урахуванням урокiв в^чизняно! юторп, ми при-реченi "копирсатися в багнюцi", "переливати з пустого в порожне", пере-бувати в "постiйному транзитi" безперспективноси.
Переорiентацiя освiти на людину як самощншсть е першою й головною умовою ново1 фшософп освiти, и модершзапл вщповщно до вимог епохи.
Вiдомо, що в нашiй недалекш iсторií орiентацií на людину як цшшсть, мали фальшивий характер. Фактично вони шдпорядковували и авторитету "вождя", "держави", "партií", "побудовi комунiзму" тощо. За-лишки подiбного п1дходу продовжують домiнувати в сьогоденнiй Украíнi, до того ж, не тшьки в освт, але й у загальнш державнiй полiтицi, в еко-номщ й у культурi, на виробнищи й у побутi. Мiльйони людей ниш, як i ранiше, вщсторонеш в1д власностi, займаються не властивими, а нерщко — чужими !м видами дiяльностi, побоюються оприлюднити власну позицiю, приховують релiгiйнi чи свтью переконання. Головне ж полягае в тому, що економша й политика, а за ними й наука, культура та освгта, людину як головну цивiлiзацiйну цiннiсть не розглядають, а тому й не можуть на-дати власну предметнiсть людиновимiрним чином. Людина ще не ввшшла як господар у дiм не тшьки економши й полiтики, але й науки, культури та осв^и. Радше, вона знаходиться там на правах непрошеного гостя, вщ якого хочуть якомога швидше позбавитись. Наслщком такого ставлення е iнженернi споруди чи технологи, яю руйнують природне се-редовище й постiйно вщтворюють екологiчнi чи демографiчнi проблеми; науковi проекти, якщо й не ворожi людинi в прямому розумiннi, але при-наймнi, загрозливi щодо и iснування; культурнi й мистецькi програми, що пропонують людям систему сумшвних цiнностей; загальноосвiтнi предмети, де авторитет людини вщсуваеться на периферiю загально-
ФУНДАМЕНТАЛЬН1 ПРОБЛЕМИ Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
людських цiнностей. Заглиблення в проблему засвiдчуе досить сумний факт: предметшсть людини як самощнност ще перебувае за межами на-шого суспiльного буття, науки, культури й освiти, а значить не належить до системи прюритетних, свiтоглядних переконань майбутнiх поколiнь.
Справедливой заради, слiд зауважити, що сучасна укра!нська освiта зробила крок у напрямку людини. Свщченням цього е утвердже-ний останнiми роками принцип особистюно! орiентацi! освiти. Однак, це лише перший крок, до того ж малопотужний, кволий, мало кон-трольований як органами управлшня освiтою, так i громадськiстю, а тому й багато в чому просто декларативний. Десятки, сотш шкш, тисячi вчителiв, як i ранiше, навчають i виховують дiтей традицiйним чином — як суб'екта суспшьного виробництва, майбутнього пращвника, патрiота держави i т. д., i т. п., а не як самощншсть, вiд яко! залежить майбутня нацiональна iсторiя i культура. Така школа й вчитель обмежують люди-ну (дитину) у головному — у самоповазi до себе (та шших людей) як са-моцiнно! особистостi. Вони шдточують впевненiсть у собi, а водночас — прагнення до суб'ективного сприйняття свггу, його тзнання, наукового дискурсу, активност^ творчостi, свободи.
Гостроту проблеми посилюють сучаснi ЗМ1, особливо, телебачення та "бульварна преса". Тако! кшькост "бруду", культурно! продукцi! сумнiвно! якоси, яку пiднiмае i кидае в обличчя людиш бiльшiсть засобiв масово! iнформацi!, немае в жоднiй цившзованш кра!нi свiту. Як наслiдок — ми маемо сумшвне навчання, сумшвш цiннiснi орiентацi! людей, сумнiвну духовшсть i сумнiвне майбутне. До того ж, у масовому вимiрi. Як кажуть: при!хали.
Повернення до людини в !! цiннiсному вимiрi, i в цьому сенсi фор-мування своерщного протектора бездуховностi, може й повинна постави-ти освiта. Щоправда, на цю мiсiю нинi претендуе також релiгiя. Дехто перебiльшуе !! роль у справi духовного оновлення людини; iншi — нама-гаються вщсторонити релiгiю вiд освiтянсько! й виховно! справи; третi ратують за поеднання зусиль освгги, науки й релш! для морального оздо-ровлення людини й суспшьства. Ця тема складна й надзвичайно важлива. Залишимо !! для окремого розгляду. Повернемось до освгги, яка мае за-безпечити навчання й виховання людини як особистост — само-достатньо! й самоцiнно! iстоти.
Особистiсний тдхщ до навчання цю проблему виршуе лише частко-во. Швидше, вш забезпечуе !! функцiональний, технологiчний бш. Сто-совно змiсту освiти, його спрямованосп на людину як самощнну осо-бистiсть, то тут роботи — непочатий край, адже майже жоден шкшьний предмет, я вже не говорю про ушверситетсью курси, переорiентацiю на особистiсть не тшьки не здiйснив, але ще й не розпочав. Для дисциплш природничо-математичного циклу самоцшшстю, як i рашше, е природа й число; географiчнi дисциплiни апелюють до цiнностей матерiального свiту — корисних копалин; бюлопя — до самоцiнностi унiкального тва-
ринного й рослинного свгту; соцiогуманiтарнi науки — до цшностей еко-номiки й пол^ики, виробництва й споживання, полiтичноí оргашзацй суспiльства тощо й тiльки на периферй свого знання торкаються людини.
Однак, людина е центральною постаттю не лише того чи шшого ло-кально-природнього чи соцiального середовища, а Великого Космосу за-галом. Будучи "частиною природи", вона всю природу "робить своею власною частиною". I це зрозумшо. Адже людина — ютота дiяльна. Результатом останньоí е предметнi й духовш форми культури. Людина тому й домiнуе як над свiтом природи, так i над створеним нею ж св^ом культури. Вона творить i створюе новi культурш цiнностi й одночасно утверд-жуе свое буття в царинi Свободи. Власне Свобода i е дшсним вимiром того, наскiльки людина вщтворюе себе як суб'екта iсторичного процесу й вщповщно е Людиною в дшсному, повному, широкоформатному, фшо-софському розумшш цього слова.
Нова фiлософiя освiти, що проглядаеться крiзь контури замежжя завтрашнього дня, е фiлософiею Людини, яка iснуе в цариш Свободи. Спосiб цього iснування ми називаемо Творчютю, а й результат — Культурою. Фундаментальш цшносп... Вiдомi вiд "царя Гороха". Вiдомi й недо-сяжнi. Чому недосяжш? Для кого недосяжнi? Для нас!? Так, бо ми "втра-тили розум", а разом iз ним — загальнолюдсью прiоритети, розсiяли !х на майданах, локалiзували у високих кабшетах, вiдсторонили вiд людини, "витравили" з освiти й за короткий час "натворили" такого, що аж шяк не вписуеться в загальнолюдський контекст юторй. Наш Верблюд не перей-шов пустелц Лев — не розiрвав цiнностей, що посоромили себе в юторй; Дитина не "стала по той бш добра i зла" й не розпочала новгтнього свобо-до-, культуро-, людинотворення. Отже, треба повертатись, радитись iз Великими, вникнути у свiтовий досвщ, згадати справжнiх, а не уявних, нацюнальних героíв.
Погляд за "замежжя" нових цiнностей не вiдкривае, бо !х там просто немае. Людство давно вже сформувало власш основш опори — фунда-ментальнi цшноси, що проглядаються ще бiльш значущими в замежж1 завтрашнього дня: Людина — Свобода — Творчють — Культура. Повер-таючись до них, ми прагнемо в майбутне; нехтуючи ними, ми падаемо в прiрву небуття. Жити, боротись, перемагати людським, а не тваринним чином, творити i створювати, реалiзовувати себе в юторичному просторi i часi — у цьому й прихований головний змют новгтньо! ("замежноí") фiло-софií освiти, який ми маемо втшити в практику.
ФУНДАМЕНТАЛЬН1 ПРОБЛЕМИ ФШОСОФП ОСВ1ТИ
Виктор Андрущенко. Философия образования "в заграничье завтрашнего дня"
Статья посвящена философско-образовательным проблемам познания общечеловеческого контекста развития цивилизации и вычленению основных приоритетов обучения и воспитания человека новой эпохи. Разные формы познания мира, такие как: воображение, фантазия, мечта, интуиция и т.д., позволяют "заглянуть в завтрашний день", сформировать образ будущего, аналога которого история еще не имела. Прогноз возможных контуров будущего или создание новой истории может разворачиваться с учетом общечеловеческого опыта, собственной культурной традиции, уроков мировой и национальной истории, основываться на ценностях, выработанных в процессе цивилизационного развития. Приоритетом новой философии образования выступает Человек в его ценностном измерении. Преодолеть неуважительное отношение к Человеку, которое осталось в Украине от тоталитарного общества, призваны образование, культура, литература, искусство, религия, мораль, политическое воспитание и т.д.
Victor Andrushchenko. Philosophy of Education "Beyond Tomorrow"
The article is devoted to philosophical and educational problems of knowing the universal context of civilization's development and determining the main priorities of personality's education in the new era. The different forms of world's cognition (imagination, fantasy, dream, intuition etc.) enable "looking into tomorrow" and creating the image of the future, analog of which a human history have never had. Anticipation of possible contours or creation of a new history is possible only on the base of universal experience, one's cultural tradition, and the lessons of world and national history, universal values, elaborated during civilization's development. The new philosophy of education's priority is the Personality in her/his value dimension. Education, culture, literature, art, religion, morality, political education etc. have to overcome one of the totalitarian society's consequences, i.e. disrespectful attitude to Personality in Ukraine.
