CC BY
5Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 26 (65). 2013. № 4. С. 111-118.
УДК 141:37.013.73(477.83-21)1118
Ф.БРЕНТАНО ТА К.ТВАРДОВСЬКИЙ: ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО ДОСЛ1ДЖЕННЯ У ПРЕДСТАВНИК1В ЛЬВ1ВСЬКО-ВАРШАВСЬКО1 ШКОЛИ
Гапоненко С. Л.
Наступна стаття присвячена аналгзу фшософсъких \дей та тенденцт, яю належать представникам Лъв1всъко-Варшавсъког школи. Автор звертае увагу на те, що быъш^стъ и представниюв ор1ентувалися на логто-аналтичш методи та скептицизм по в1дношенню до традщйног фшософИ Ключовi слова: анал1тична фшософ1я, дескриптивна психолог1я, внутршнт досв1д, методи тзнання.
Автором було проан^зовано багато лтератури по данш темь Перш за все це твори Б.Домбровського. Зважаючи на досить щкаве бачення проблеми Домбровським автор пропонуе свою точку зору.
Мета написання ще! статп виявити т загальш методолопчш принципи, якими керувалися представники Львiвсько-Варшавськоl школи, незважаючи на рiзноманiття штерешв, напрямiв дослiджень i зовшшню рiзноманiтнiсть методiв.
Об'ектом дослiдження виступили «загальш принципи наукового дослщження» у представниюв Львiвсько-Варшавськоl школи.
Ф. Брентано вважав, що психолопя повинна представляти емпiричне знання, що описуе психiчнi явища, тобто спиратися на досвщ, заснований на обробцi одиничних даних, виражених в одиничних твердженнях внутршнього досвiду. Однак цей досвiд Ф. Брентано розумiв iнакше, нiж сучасш йому дослiдники -В.Вундт, Б.Вебер, Т.Фехнер, К.Бюлер або Я.Еккерман. Для цих дослiдникiв предметом вивчення був психiчний змiст, тодi як у Ф. Брентано предметом психологи стае психiчний акт. Ця рiзниця склала нову яюсть пiзнання, оскiльки
B.Вундт i iншi вважали, що акти не можуть бути предметом наукового дослiдження, тому що вони не спостер^аються в експеримеш!, а тому й недоступш науцi. Ф. Брентано ж вщкидае цей докiр, стверджуючи, що непорозумшня виникае через вiдмiнностi мiж «внутршшм сприйняттям» i «внутрiшнiм спостереженням» [1ль!на, 2006, С.58]. Результат цього останнього вщтворювався в пам'ятi, якiй притаманш недолiки, якими е забування, помилки i деформування образу. Цих недолтв позбавлений «внутрiшнiй досвiд», який не тшьки вiрно iнформуе про поди явища, але перш за все становить основу i джерело знань про дшсшсть. [1ль!на, 2006,
C.60]. Таким чином, предметом свого дослщження Ф. Брентано робить аналiз акпв людсько! свiдомостi. Засiб пiзнання в психологи вш вважае «внутрiшiй досвщ», а
методом - опис. Звщси у Ф. Брентано випливае його щея «дескриптивно! психологи», метою яко! вш бачить у виявленнi постшних проявiв психiки, !х описi, класифшацн, а також у формуваннi найбшьш загальних законiв на основi обробки одиничних даних внутрiшнього сприйняття, або перцепцп. Дескриптивна психологiя Ф. Брентано стала абсолютно новою областю знань, предметом вивчення яко! виявилися явища психши, а точнiше, iнтенцiональних акпв свiдомостi. Роблячи психологiю фундаментальною, а разом з тим емшричною i вихiдною фiлософською наукою, Ф. Брентано окреслюе свою гносеологiчну позицiю. За допомогою психологи вiн визначае ставлення думки (свiдомостi) до дiйсностi, трактуючи його як iнтенцiональне, реалiзоване в актах внутршнього сприйняття. Використовуючи положення свое! дескриптивно! психологи, Ф. Брентано визначае критерш iстинностi, пробним каменем якого е очевиднють, що мютиться в протокольних (очевидних) або вiрогiдних судженнях. Цей критерiй послужив йому шдставою подiлу явищ на фiзичнi i психiчнi. Дескриптивна ж психолопя стала для Ф. Брентано i вiдправним пунктом в реформуваннi традицшно! логiки шляхом вiдмiнним вiд загальноприйнятого трактування загальних i приватних суджень, а також дозволила йому ввести ряд новацш в етику i естетику, яю стали результатом розробки нового погляду на таю категори, як «благо» i «прекрасне». Саме психолопя, зпдно iз задумом Ф. Брентано, повинна була привести до створення рацюнально! метафiзики, про що вже згадувалося вище. Суттевою складовою брентанiвского аналiзу стала iнтроспекцiя, що надала емпiричний базис фiлософських дисциплш. Використанням саме цього психологiчного методу пояснюеться звернення Ф. Брентано до «внутршнього досвiду» як «першого джерела» наших знань. У цьому виявляеться його тiсний зв'язок з арiстотелiвсько! традицiею i схоластикою. Разом з тим науковий реалiзм у душ Аристотеля Ф. Брентано доповнив картезiанською концепщею наукового знання, внаслiдок чого вш вважав iснування зовнiшнього св^у (подiбно Юму) лише правдоподiбним, абсолютно вщкидаючи iснування свiту, схожого зi свiтом повсякденного досвiду. На цьому грунтуеться у нього i розмежування предмета психологи та природничих наук. Якщо предметом вивчення природничих наук являються фiзичнi явища, то предметом вивчення психологи повинна стати, зпдно Ф. Брентано, сфера психiчних переживань, або, як !х часто називав сам Ф. Брентано, «психiчних явищ». Ц iде! Ф. Брентано, зокрема, розвивае С. Балей, аналiзуючи творчють Тараса Шевченко. До фiзичних явищ Ф.Брентано ставився скептично, вважаючи !х не правомiрними, оскiльки вони не можуть достовiрно нас iнформувати про навколишню дiйснiсть i знаходяться з нею у вщносинах. Для нього фiзичнi явища, або феномени, мають вщносну цiннiсть. Зовсiм iнакше ставився Ф. Брентано до психiчних явищ, даним нам у внутршньому досвщ. Про них вiн говорив, що вони ютинш самi по собь Саме у сферi психiчних явищ Ф. Брентано побачив ядро фшософн, що складаеться з таких понять, як «штенцюнальшсть», «очевиднiсть», «iстина», «брехня», «джерело пiзнання», «безпомилковiсть пiзнання». З ютинносп предметiв внутрiшнього досвiду повинш, згiдно Ф. Брентано, виникати таю характерш риси його фiлософi!, як «науковють», «аналiтичнiсть», «спiльнiсть». Досить велика i заплутана аргументацiя Ф. Брентано на шдтвердження наведених властивостей свое! системи зводиться до того стану, що «внутршне сприйняття» ^ вщповщно, «внутрiшнiй досвiд» переживаються
Ф. Брентано та К. Твардовський: принципи наукового дослiдження у представникв
Льв'всько-Варшавськоï школи
свщомо, свщомо контролюються, а тому й безпомилковь KpiM того, внутршнш досвiд переживаеться безпосередньо, у власнш областi, KpiM нашо1' свщомосп, у нього не втручаються жодш iншi ланки пiзнання, як наприклад, огляд, дослiдницька апаратура, зовнiшнi подразники i т.п. Оскiльки фiзичнi «явища» для Ф. Брентано -всього лише «образи» речей, але не самi pечi, то вони не можуть служити джерелом достовipного, фактичного знання про pечi i саму дшсшсть. Дшсносп Ф. Брентано протиставляе свiт явищ (фiзичних i псж!чних), а причинний зв'язок дiйсного св^у i свiту явищ виражаеться в тому, що св^ явищ складаеться з «обpазiв» пpедметiв дiйсностi. Ця семiотична точка зору i семантичний характер вщношення двох свiтiв е суттевою компонентою методологiï Ф. Брентано, що вплинула на реформування традицшно1 логiки. Ф. Брентано не визначае безпосередньо аш психiчних явищ, ш фiзичних, але видiляючи ознаки тих i шших, прагне з'ясувати ïx вiдмiнностi i специфiку. Якщо юнування зовнiшнього i внутpiшнього досвiду Ф. Брентано приймае без будь-яких застережень, то поняття «сприйняття» у нього вщноситься виключно до псиxiчниx явищ як свщомо пережитим актам. У зв'язку з такою рисою «внутршнього сприйняття», як свiдомiсть переживання, яке Ф. Брентано характеризуе як «внутршню свщомють», виникае питання: чи не е «внутршне сприйняття» окремим сприйняттям щодо бiльш раннього, наприклад, слухання тону, бачення кольору? Ф.Брентано [1874] пише: «Слухання мiстить вiдмiнне вщ самого себе змiст, тобто вщ самого тону, кольору i т.п., бо не бере участ в псиxiчному явищi, тобто у внутршньому спpийняттi». Таким чином, тон або колip мiстяться як в поданш слухання або бачення, так i в самому слуханш або баченш. Отже, ми маемо справу з двома окремими явищами: по-перше, зi слуханням тону, i, по-друге, з поданням цього слухання або, шакше, зi свiдомiстю уявлення почутого тону i з явищем слухання самого тону. У поданш тону або кольору предметом подання е слухання тону, а точшше - явище слухання тону, тодi як у свщомому сприйнятп даного феномена, зпдно Ф. Брентано, ми маемо справу зi свщомим переживанням акредитуючого явища, тобто з актом слухання акредитуючого тону. Таким чином, псиxiчне явище саме стае предметом акта подання, оскшьки, згiдно припущенням Ф. Брентано, воно свщомо сприймаеться (переживаеться), тобто це явище е «об'ектом» бшьш раннього уявлення. Щоб обмежити послщовнють цих уявлень з точки зору закону ïx подiбностi, тобто в нумеричному аспектi вiн приймае юнування як предмета уявлення, так i <аманентного» предмета уявлення, тобто бшьш раннього уявлення. Наприклад, предметом представлення «тону» е слухання тону, тодi як саме слухання тону стае предметом «внутршнього сприйняття» або «внутpiшньоï свщомостЬ» у виглядi свщомого переживання «акта слухання тону». Поняття «внутpiшньоï свiдомостi», будучи псиxiчним явищем, охоплюе акти уявлення, судження та емоцш. [K.Twardowski, 1990, С.106]. З гносеологiчноï точки зору важливим е аналiз структури «внутpiшньоï свiдомостi», в якому Брентано вбачае ключ до шзнання як психолопчного, так i до фшософського. Одночасно структури «внутршньо1' свiдомостi» служать Ф. Брентано каркасом для його майбутньо1' «pацiональноï метафiзики», яку вiн вважав «ядром першо1' фiлософiï». За задумом Ф.Брентано аналiз «внутpiшньоï свiдомостi» повинен був виявити незаперечне джерело нашого пiзнання, яке мало б стати шдставою шзнання, будучи одночасно важливою ланкою в процеш пояснення багатьох фундаментальних питань гносеологи.
Сдшсть свщомосп, яка здатна одночасно сприймати багато предмепв, робить можливим такого роду дедукцiю. Сдшсть психологи стд шукати тiльки в об'екп. Проте душа, що розумieться як духовна субстанцiя, не може бути предметом психологи, оскшьки ïï iснування вiдкидаeться багатьма фiлософами i вченими. Вiдкрито ставши на емшричну точку зору i орieнтуючись на природознавство, Ф. Брентано обмежуе об'ект психологiï феноменами. Але якщо об'ектом природознавства е фiзичнi феномени, то об'ектом психологи - псж!чш феномени. Предметом психологи, таким чином, повинш стати «закони спiвiснування i послщовносп псиичних явищ» [Див Секундант, 2009, с. 780-783]. Ф. Брентано пропонуе замють «визначення вiдповiдно до традицшних правил логiкiв» звернутися до роз'яснення назв «фiзичний феномен» i «психiчний феномен». Порiвнюючи фiзичнi та психiчнi феномени, вiн прагне всiляко тдкреслити переваги об'екта психологiï. Цi вщмшносп i, вiдповiдно, переваги, якi дозволяють, на його думку, швидше психолопю, нiж будь-яку iншу науку, визнати фундаментом всiеï системи знання, вш бачить в наступному. Фiзичнi феномени дано нам завдяки зовшшньому сприйняттю, психiчнi ж феномени, навпаки, даш внутрiшнього сприйняття, яке виступае в якост 1'хнього джерела.
Витоки вчення Ф. Брентано про iнтенцiональность нашо1' свiдомостi, спрямованого насамперед проти кашгвського протиставлення явища i речi в соб^ можна знайти вже у Аристотеля, зокрема, в його вченш про душу як «форму форм». Поняття «акту» у Ф. Брентано виявляе близьюсть до арiстотелiвського поняття «форми». 1ншою специфiчною властивiстю, загальною для всiх психiчних феноменiв, зпдно Ф. Брентано, е те, що вони сприймаються тшьки у внутршнш свiдомостi, у той час як фiзичнi феномени данi нам у зовшшнш свiдомостi. Всякий психiчний феномен супроводжуеться актом свiдомостi i мютить у собi щось у вигщщ об'екта. Поняття «свiдомiсть» вiн вживае як синошм понять «психiчнi феномени або психiчнi акти», так як сам вираз «свiдомiсть» вказуе на об'ект, свщомютю якого вiн е. Правда, зауважуе Ф. Брентано, вони мають щось сво1'м змiстом рiзним чином i, вiдповiдно, по-рiзному усвщомлюються. Це ставлення до об'екта i стае у Ф. Брентано шдставою для класифшаци психiчних феноменiв. Об'ект психiчного феномена, згiдно Ф. Брентано, перш за все уявляеться. Отже уявлення виступае у нього в якост шдстави для всiх шших психiчних феноменiв. Щоб уникнути звинувачень у тому, що подiбне розумшня псиичних феноменiв веде до регресу i тим самим робить неможливою психологiю як науку, вiн шдкреслюе, що подання об'екта та подання представлення об'екта даш в одному i тому ж акп. «Внутршнш досвщ, - пише вiн, - очевидно, не залишае сумнiву в тому, що подання звуку таким внутршшм способом пов'язано з поданням представлення про звук. Це вказуе на специфiчний зв'язок об'екта внутршнього подання з ним самим i на приналежшсть 1'х обох до одного i того ж психiчного акту». Подання звуку та подання про представлення про звук, зпдно Ф. Брентано, утворюють не бшьш шж один психiчний феномен, який ми тшьки за допомогою понять розкладаемо на два подання, розглядаючи його в його вщношенш до двох рiзних об'екпв, один з яких фiзичний, а другий - психiчний феномен. Ф. Брентано вщмежовуе уявлення, як i ранiше сприйняття, вщ спостереження, вказуючи, що неможливо взагалi нiяке одночасне спостереження власного спостереження чи якогось власного психiчного акту, оскшьки спостереження вщноситься тшьки до первинного об'екту. Зпдно Ф.
Ф. Брентано та К. Твардовський: принципи наукового дослiдження у представникв
Льв'тсько-Варшавсько)' школи
Брентано, там, де псиxiчний акт завжди е предметом внутршнього шзнання, вш мютить ^м свого ставлення до первинного об'екту, самого себе у всш свош цiлiсностi в якосп поданого i пiзнаного. Саме це, вважае вiн, робить можливою непогpiшнiсть i очевиднiсть внутpiшнього сприйняття. На думку Ф. Брентано, вш спроби довести непогpiшнiсть внутpiшнього сприйняття приречеш на провал. Пpавильнiсть внутршнього сприйняття нiяким способом не доказова, але вона, вважае Ф. Брентано, е щось бшьше, шж доказ, вона безпосередньо очевидна. На його думку, нашу довipу до внутршнього сприйняття не потребуе виправдання, але потребуе, мабуть, в такш теори про вiдношення цього сприйняття до внутршнього об'екту, яка сумiсна з його безпосередньою очевиднютю. Але це неможливо, вважае вш, якщо сприйняття i об'ект розкладають на два псиxiчниx акта, з яких один був би наслщком iншого. Саме тому супроводжуючи псиxiчний феномен, судження постае у нього не як зв'язок суб'екта i предиката, а як акт визнання того, що представлено у псиxiчному феномеш. Посилаючись на досвщ, Ф. Брентано вказуе, що «не тшьки подання i судження, але часто i третш вид свщомост псиxiчного акту юнуе в нас, а саме вщноситься до цього акту почуття, радють чи горе, яке ми в ньому бачимо». I це почуття е предметом, до якого належить псиxiчний феномен як уявлення i сприйняття. Внутршне вiдчуття слухання, бачення i всякого шшого акта, яке нами таким чином усвщомлюеться, злито зi сво1'м об'ектом i в ньому самому мютиться». Таким чином, кожен, навггь самий простий акт, в якому ми, наприклад, чуемо, мае двоякий об'ект: первинний (звук) i вторинний, в якосп якого виступае сам цей псиxiчний акт. Зпдно Ф. Брентано, цей вторинний об'ект усвщомлюеться трояким способом: вш видаеться, шзнаеться i вiдчуваеться. В цшому ж кожен псиxiчний акт може розглядатися з чотирьох сторш: вiн може розглядатися як представлення свого первинного об'екта, як, наприклад, акт, в якому сприймаеться звук, як слухання, та вш може розглядатися як представлення самого себе, як шзнання самого себе i як почуття самого себе. Вс щ три види внутршньо1' свщомосп об'екта завжди присутш в будь-якому акп, утворюючи нерозривну еднiсть. Завдяки цьому псиxiчний феномен набувае комплексний характер. Нарешп, Ф. Брентано вказуе на ще одну вщмшну рису псиxiчниx феноменiв, яка полягае в тому, що псиичш феномени, як хтось сприймае, незважаючи на вш ïx piзноманiття, е йому завжди в едносп, в той час як фiзичнi феномени, якi вш одночасно сприймае, не постають йому таким же чином. [Див Секундант, 2009, с. 780-783].
Методолопчш установки теори шзнання Ф. Брентано можна окреслити в наступних висновках:
1) радикальний емшризм, який проявляеться в прагненш спиратися тшьки на внутршнш досвщ i не спиратися на жодш гшотези,
2) психолопзм, який виявляе себе в розмежуванш псиxiчниx ï i фiзичниx явищ та визнання першою пiдставою всякого достовipного пiзнання
3) що випливае звщси переконання в едносп пpинципiв наукового пiзнання;
4) визнання того, що псиxiчний акт вiдpiзняеться вiд «свого» предмета, а також
5) того, що мiж псиxiчним актом i предметом виникае штенцюнальне ставлення
Цей, звичайно далеко не повний, перелш виxiдниx положень, яю окреслюють позицiю Ф.Брентано, тим прим^ний, що в якостi засобу виршення питання про iснування предмета вш пропонуе розглядати явище (в даному випадку псиxiчне). У
цьому пункт Ф. Брентано е продовжувачем О.Конта, котрий стверджував, що наука вивчае не реч^ а явища, i що наукове знання визначаеться ступенем розробленосп теори i тому вiдносно, а не абсолютно. Таким чином, наукова програма Ф. Брентано може бути локатзована в позитивiзмi. Для Ф. Брентано, як i для позитивюив, характерне критичне ставлення до традицшно1' метафiзики. Уже в «Психологiï з емтричноТ точки зору» головним предметом його критики стае «фшософський субстанцiалiзм», а головними фшософськими опонентами, як зiзнався пiзнiше Ф. Брентано, - 1.Кант i його послiдовники, якi повели фшософда в свiт гносеологiï i чистого споглядання i перетворили ïï в мiстику. Заклику «Назад до Канту!» вш фактично протиставляе гасло «Назад до досвщу!», а точшше, до досвiдченого дослiдження свiдомостi, до «психологи з емтричноТ точки зору», яка, спираючись на спостереження i аналiз, тшьки й здатна, на його думку, дати точш i достовiрнi знання про свщомють. Незважаючи на те, що його позищя в багатьох питаннях збшаеться або зближуеться з позицiею позитивiстiв, вш виступае проти О. Конта, який заперечував можливють психологiï як науки, що дослщжуе закони людського духу, на тш пiдставi, що неможливо одночасно i мислити i споглядати це мислення. Методологiï Ф. Брентано чужий схематизм i редукцюшзм позитивюпв. В цьому вiдношеннi вiн виступае як ix антипод. Розрiзняючи психiчнi феномени вiд фiзичниx i зробивши наголос на очевиднiсть базисних псиxiчниx феноменiв, Ф. Брентано тим самим зробив ршучий крок у бш вiд позитивiстськоï методологи в напрямку картезiанського iдеалу науковостi. Твардовський перейняв у Брентано в першу чергу психолопчну концепщю предмета i методу фшософських дослiджень. Згiдно Ф.Брентано, предметом фшософського аналiзу повиннi бути поняття, що охоплюють певш види псиxiчноï дiяльностi, i поняття, що стосуються змюту псиxiчноï дiяльностi. На вщмшу вiд генетичноï психологи як природноï науки, Твардовський брав слiдом за Брентано постулат, який гласить, що дескриптивна психолопя (на якш повинен грунтуватися фшософський аналiз) займаеться предметами внутршнього сприйняття (iнтроспективного, в широкому розумшш цього термiна), i ставить своïм завданням опис характерних рис псиxiчниx явищ, типологiзацiï цих явищ i формулювання аналiтичного визначення таких понять, як «псиxiчна дiяльнiсть», «уява», «судження», «емоцiя» i т. д. Метод фшософського аналiзу, як його розумiв Твардовський, повинен служити цшям пiзнання, тобто, повинен бути спрямований на реконструкщю структури внутрiшнього псиxiчного життя людини. Аналiтичнi дефiнiцiï окремих видiв псиxiчноï дiяльностi не тшьки уточнюють змют поняття даного типу псиxiчноï дiяльностi (наприклад, поняття уявлення, переконання, почуття чи бажання), але i виступають в ролi гшотези щодо дiйсноï сутностi (характерних рис) даного рiзновиду псиxiчниx явищ. Ц дефiнiцiï -гiпотези можуть конфронтувати з результатами штуггивного iнтроспективного розгляду дослiджуваноï псиxiчноï дiяльностi. Тим самим понятшний аналiз, що веде до типолопзаци псиxiчноï дiяльностi та з'ясуванню ïï характерних рис, пов'язаний з дшсним аналiзом цих псиxiчниx явищ i всього псиxiчного життя людини.
Слщ пiдкреслити, що характерною ознакою творiв С. Балея е синтез психоаналгтичного та фiлософського пiдxодiв до дослщження псиxiчниx явищ, а також трактування творчосп вiдомиx лiтературниx митщв.
Список лiтератури
Ф. Брентано та К. Твардовський: принципи наукового дослiдження у представникв
Льв'тсько-Варшавсько)' школи
1. Домбровський Б. Франц Брентано як предтеча аналогично! фшософи. / Б. Домбровський Б. // Sententiae XXV. - Вшниця, 2011. - № 2. - С.84-107.
2. 1ль!на Ю.А. Казимир Твардовський та Львгвсько-Варшавська школа / Ю.А. 1льша // Гуманiтарнi науки i юридичний свiтогляд: Збiрник наукових статей. - Орел: ОрЮ1 МВС Россi i, 2006. - Випуск 9. - С. 92-96.
3. 1льша Ю.А. 1ст^я розвитку Л^всько-Варшавсько! школи / Ю.А. 1льша // Известия Орел ГТУ, серiя «Гумаmтарнi науки». - 2006. - № 4. - С. 57-60.
4. 1ль!на Ю.А. Проблема унгверсалш Л^всько-Варшавсько! школи / Ю.А. 1ль!на // Вiсник Оренбурзького державного унгверситету. - 2008. - № 9 (91). - С. 4-9.
5. 1льша Ю.А. К. Твардовський: аналгшчний стиль мислення / Ю.А. 1ль!на // Вiсник Поморського унгверситету. Серiя: Гуманiтарнi та сощальш науки. - 2008. - № I. - С. 86-89
6. Дослвдження аналгшчно! спадщини Львгвсько-Варшавсько ! школи. Вип. 1 / Ввдп. ред. В. Л. Васюков. - СПб. : Видавничий дiм «Мтр'», 2006. - 304 с. - (Сер1я: «Аналгшчие спадщина ХХ столптя i сучаснiсть»).
7. Секундант С.Г. «Психолопя з емтрично! точки зору» Франца Брентано (Brentano, Franz. Psychologie vom empirischen Standpunkt. 1. Bd., Hamburg: Felix Meiner, 1955 (Nachdruck der Ausgabe von 1924)) / С.Г. Секундант // Енциклопедiя фшософи та етстемологп науки. - М. : Канон +, 2009. - C.780-783.
8. Twardowski K. O dostojenstwie Uniwersytetu / K. Twardowski // Zagadnienia Naukoznawstwa. -1990. - Nr.3. - 380 S. - przypis 20.
9. Twardowski K. O zadaniach etyki naukowej / K.Twardowski. // Etyka. - 1973. - nr.12. - 125 s.
10. Tymiecka Anna-Teresa. Phenomenology world-wide: foundations, expanding dynamisms, lifeengagements: a guide for research and study / Anna-Teresa Tymiecka // Analecta Husserliana. -Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 2002. - v.80. - 752 p.
11. Sauer, Werner. Erneuerung der philosophia perennis: über die ersten vier Habilitationsthesen Brentano s // Haller, Rudolf. Skizzen zur österreichischen Philosophie (Grazer philosophische Studien.vol.58/59). - Amsterdam Rodopi, 2000. - S. 119-150
Gaponenko E.P. F. Brentano and K Tvardovsky: the principles of scientific research of Lvov-Warsaw School representatives // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2013. - Vol. 26 (65). - № 4. - P. 111118.
The article is devoted to the study of the ideas and tendencies, which were generated by the representatives of the Lvov-Warsaw School. The author stresses that philosophical views of the representatives of the school weren't homogeneous and the majority of them focused on the analytical methods, scepticism in relation to traditional philosophу. The purpose of this article is to identify the general methodological principles that guided the representatives of the Lvov-Warsaw School, despite the diversity of interests, the research areas and foreign diversity of methods. The article is about the research methods, which were used by the representatives of the Lvov-Warsaw School from Franz Brentano to Stepan Baley. The author concludes that the hallmark works of S. Baley is a synthesis of psychoanalytic and philosophical approaches to the study of psychic phenomena and interpretation of literary works of famous artists. Key words: analytical philosophy, descriptive psychology, knowledge methods, internal experience.
