CC BY
22
ПОЛ1ТОЛОГ1Я
УДК 94(470+571)"1905-1917"
О. В. Зтченко, доктор iсторичних наук, доцент
ЕВОЛЮЦ1Я РОС1ЙСЬКО1 МОНАРХП НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
Досл1джено процес еволюцтних змт росшськоЧ монархи впродовж 1904—1917ро-тв. Визначено його етапи, встановлено основну суттсть кожного з них I вплив на зумовлетсть остаточного результату.
Ключовi слова: еволющя, абсолютистська монарх1я, конституцшна монарх1я, Державна дума, Державна рада, основт державш закони.
Актуальшсть проблеми. На зламi 80 — 90-х роюв ХХ ст. розпочався процес тотального звшьнення свггово! громадсько1 думки про можливють, необхщшсть, бажашсть та закономiрнiсть виршення стратепчних завдань розвитку держави та сустльства за допомогою збройно-кривавих революцiй, громадянських воен, державних переворота тощо. Буржуазна револющя XVIII ст. у Франци, бiльшовицький переворот 1917 р. в Росп, нацiоналiстичнi чи фа-шистсью революцп 20 — 30-х роюв в йалп, кпанп, Португали, Ншеччит, Угорщинi яскраво пiдтвердили тезу про пожирання революцiями сво1х дiтей i дгю закону маятника, вiдкидання сустльства на десятки роюв назад, цивь лiзацiйнi кризи, спалахи жорстокостi, знищення десяткiв мiльйонiв нi в чому не повинних людей на пiдставi расово! та класово! теорiй, нацюнального та iнтернацiонального соцiалiзму, вiдмiннiсть мiж якими полягае лише у декшь-кох лiтерах — «штер». З другого боку, мирт, так зваш «оксамитовЬ>, «троян-довг», рiзнокольоровi революцп кшця XX — початку XXI столгть пщкресли-ли можливiсть та ефектившсть безкровного вирiшення життедайних юторич-них завдань. Усе це означае необхщтсть дослщження еволюцiйних процесiв, як здiйснювалися без серйозних перешкод i обернулися iсторичним успiхом, а також тих, що зустрiчали на своему шляху штучт урядовi загати i вилили-ся у соцiальнi потрясшня, яких можна було уникнути. Одним з таких про-цесiв виявилась еволющя росшсько1 монархи на початку XX ст. 128 © Зшченко О. В., 2011
Аналiз наукових джерел i публжацш. У дорадянськш, радянськш i су-часнiй юторюграфп питання еволюцп росшсько! монархи на початку ХХ ст. полягало в основному в дискусп з приводу того, залишилася вона тсля рево-люцп 1905-1907 рок1в абсолютистською чи перетворилася на конституцшну монархию. При цьому упродовж умх трьох етапiв спостер^алися суперечнос-т в оцiнюваннi дослщжувано! проблеми. Так, тберали вбачали в основних законах та запровадженнях Державно! думи та Державно! ради конституцию, але надуманим публiцистичним трафаретом про третьочервневий державний переворот 1907 р. перекреслювали попередне оцiнювання [6, т. 2, с. 3]. Сощал-демократи в особi В. Ленiна також твердили, що i пiсля першо! революцп росшська монархiя залишилася абсолютистською, i одночасно заявляли про 1! перетворення на монархию буржуазного типу [4, т. 19, с. 51-55, 262-273]. Упродовж радянського етапу iсторiографi! такий пщхщ до розв'язання проблеми залишався непохитно панiвним. Тiльки у 1990 р. росшський право-знавець О. Сенцов наголосив про досить важливу необхщшсть переосмис-лення подiй минулого, вiдмови вiд усталених стереотипiв в ощнювант по-лiтичних iнститутiв Роси, зокрема «переглянути застарiлу догму про незмш-нiсть поттичного ладу Роси тсля 1905 р.» [11, с. 88]. Однак навггь i тсля 1991 р. спостер^аються факти прихильност до ленiнсько! точки зору [1, с. 4]. Виходячи з цього, мета статтi передбачае виявлення основних етатв еволюцп росiйсько! монархи впродовж 1904-1917 роюв i визначення притаман-но! кожному з них сутносп. Головне завдання даного дослвдження пов'язуеться з докладним аналiзом докуменпв та оцiнюванням дiй уряду i його супротив-никiв, якi спрямовувалися на збереження абсолютизму чи замiну його на конституцшну монархга.
Виклад основного матерiалу. На зламi Х1Х i ХХ столтть внутршньопо-лгтачний розвиток Росiйсько! iмперi! характеризувався виникненням полгтач-них партiй та шших масових громадських формувань революцiйного i лiбе-рального характеру, лiвого, центристського та правого спрямування, новим сплеском революцшного терору проти представникiв державно! влади, ви-суненням програм повалення абсолютизму, перетворення кра!ни на конституцшну монархга, демократичну республiку тощо. Одночасно в iмперi! по-ширювалися селянськ1 виступи, протести проти викупних платеж1в, якi су-проводжувалися вбивствами помщиюв, подпалами !хнiх маетюв, захопленням i розподiлом земель, вiдмовою сплачувати податки та iн. Перед монархiчною системою постала реальна i неминуча необхiднiсть запровадити хоча б до-радче народне представництво, яке не встиг увести Олександр II i вщ якого категорично вiдмовився Олександр III.
Подальшо! i помiтно потужншо! внутрiшньополiтично! напруженосп в кра!нi додали ганебт поразки Рос!! в непопулярнш в народi росшсько-япон-ськш вшш. Уряд керувався думкою мiнiстра внутрштх справ В. Плеве про можливють оздоровлення внутршньо! атмосфери здiйсненням «коротко!
переможно1 вшни» [7, с. 216]. Однак вшна проти Японп не могла бути «ко -роткою i переможною» для Роси, оскшьки вона не була шдготовленою до не1. Японiя мобiлiзувала у п'ять р^в бiльше живо1 сили, мала могутнший флот i можливiсть досить швидко постачати армiю усiм необхщним. Вона також докладала значних зусиль для здшснення внутрiшньополiтичних диверсiй в крахт ворога i дестабМзацп в нш ситуацп.
З цiею метою Япошя разом iз США фшансувала екстремiстськi партп Роси з метою забезпечення вибуху революцп [7, с. 241-242]. «Неправильно вважати, що револющя здшснювалася за iноземнi грошi, — констатував з цього приводу С. Ольденбург. — Однак вiдомо, що певною мiрою револющя робилася на шоземт грошi. Внутрiшнi вороги росшсько1 влади... не вщмов-лялися вщ допомоги И зовнiшнiх ворогiв... Японщ роздавали грошi росiйським революцiонерам вщомих вiдтiнкiв, i на це було витрачено значнi суми. Я маю сказати, що це е безперечним фактом» [7, с. 241-242]. Боялися перемоги ро-сшсько1 влади i лiберали, якi в «Освобождении» писали, що у такому раз1 «свобода буде преспокойно задушена пiд крики ура i дзвiн трiумфуючоl iмпе-
[7, с. 240].
За таких обставин iмператор Микола II на початку грудня 1904 р. провiв нараду вищих сановников i великих князiв, на якш обговорювалась опрацьо-вана С. Крижанiвським широка програма реформ. На нарадi було укладено проект указу «про визначення удосконалення державного порядку», який став вщомим пщ неточною назвою машфесту вiд 12 грудня 1904 р. У ньому про-понувалося покликання мiсцевих мешканцiв до опрацювання закошв. Однак Микола II, побоюючись, що це сприйметься як обiцянка конституци, викрес-лив його з доконечно1 редакцil [7, с. 236].
Указ вщ 12 грудня 1904 р. передбачав здшснити найближчим часом низку великих внутршшх перетворень, зокрема, забезпечити законшсть дiй i вщ-повiдальнiсть державних службовцiв, рiвнiсть умх перед законом (п. 1); роз-ширити повноваження земських i мюьких установ у вирiшеннi питань мюце-вого благоустрою, надати можливiсть умм верствам населення брати у цьому участь (п. 2); рiвнiсть умх станiв перед судом, еднiсть устрою судово1 систе-ми, надати умм судовим iнстанцiям необх1дних ступенiв самостшносп (п. 3); запровадити державне страхування робiтникiв (п. 4); переглянути виняткове законодавство (п. 5); вирiшити питання вiротерпимостi (п. 6); переглянути чинне законодавство про обмеження прав шородщв та мешканщв окремих мiсцевостей (п. 7); усунути утиски преси i постановити друковане слово у ви-значенi законом меж1 (п. 8) [2, с. 3-6]. Указ наголошував, що передбачуваш перетворення мають здшснюватися лише за умови «неодмiнного збереження непохитностi Основних Законiв Iмперil», тобто абсолютистсько1 системи монархiчноl влади [2, с. 3]. Вщповщш мiнiстерства одержали наказ якнай-швидше опрацювати тд керiвництвом Комiтету мiнiстрiв проекти конкретного виршення передбачених указом питань. 130
Однак под!! в iмперi1 випереджали !х виконання. Постанови Комитету мшютр!в запiзнювалися не тшьки у чаи, а й у вщповщност !хнього змюту вимогам доби. Так, постанови щодо втiлення в життя 4, 8, 2 та 6 пунк-т!в указу вщ 12 грудня 1904 р. побачили свгт вщповщно 17 i 21 шчня, 4 та 11 лютого 1905 р. [2, с. 9-17]. Стосовно ж 7 пункту чотири постанови вийшли 1 травня, 6, 8 та 16 червня 1905 р. [2, с. 48-90]. Таким чином, перша половина постанов побачила свгт шсля 9 шчня 1905 р. — «крива-во! недшЬ>, а друга половина — шсля рескрипту 18 лютого 1905 р., який передбачав запровадження дорадчого народного представництва [2, с. 22-23]. Отже, перш! чотири постанови вже морально не вщповщали вимогам про непохитшсть абсолютизму, а останш — юридично. За таких обставин росшський монарх!чний уряд не виявився здатним адекватно вщреагувати на за-грозливу внутршньополггачну ситуащю i политику ворога. Сво!ми наступ-ними д!ями, замiсть зведення нашвець чи хоча б мiнiмiзацi! диверсшних зу-силь Японп, вш багаторазово посилив !хню ефективнiсть. Японськ шщати-ви обернулися несподiваним вибухом у Петербурзi робгтничого руху нечува-но! сили [7, с. 242]. Спровоковану екстремiстами за iноземнi грош! мирну багатотисячну демонстрацию уряд розстр!ляв, хоча був своечасно пошформо-ваним ! мав р!зш можливост обштися без кровопролиття за допомогою пре-вентивних заход!в [7, с. 245, 247]. Таким чином, оприлюднення указу вщ 12 грудня 1904 р. започаткувало процес еволюци росшського самодержавства та !! першого етапу, який заюнчився розстршом багатотисячно! мирно! демон-страци перед Зимовим палацом 9 счня 1905 р. ! початком першо! рос!йсько! революц!!.
Под!! 9 счня 1905 р. викликали збудження росшсько! штел^енцп ! роб!т-ничий рух небачених масштаб!в. Усе це шдсилювалося поразками у рос!йсько-японськ1й вшш. Р!зн! громадсько-пол!тичн! орган!зац!! висували гасла з ви-могами нагального скликання установчих збор!в, земського собору, введення конституц!!, перетворення !мпер!! на конституцшну монарх!ю чи нав!ть республ!ку. Внаслщок посилення революц!йного терору 4 лютого 1905 р. було вбито московського генерал-губернатора великого князя Серпя Олександро-вича. За таких умов Микола II 18 лютого 1905 р. видав рескрипт про свш нам!р скликати дорадче народне представництво з метою надання населенню права участ! обраних ним представник1в «у попередньому опрацюванн! ! об-говоренн! законодавчих пропозицш» [2, с. 22]. Одночасно в документ! наголо-шувалося про «проведення цього перетворення в життя за неодмшного збе-реження непохитносп основних закон!в Iмперi!», тобто абсолютизму [2, с. 23]. У розвиток ще! ще! 6 серпня 1905 р. було видано закон про запровадження дорадчо! Державно! думи, яка одержала назву Булиг!нсько! думи [2, с. 98-101]. Отже, перюд вщ 18 лютого до 6 серпня 1905 р. становить другий етап в еволюцп росшського самодержавства. Вш характеризувався вимушеним переходом вщ передбачено! указом в!д 12 грудня 1904 р. спроби зовшшнього
«лакування» фасаду старо1 абсолютистсько1 системи без будь-яких и змiн, за допомогою одних лише декларацш, до запровадження позбавленого будь-яких реальних повноважень дорадчого народного представництва.
Однак таю ди абсолютистського уряду не зумовлювали розрядження за-надто напружено1 внутршньополгтичнох ситуацп в Гмперп. Навпаки, вона загострювалась далГ. Поразки на росшсько-японськш вiйнi набули ганебш-шого характеру. Посилювався i набирав бiльш широких масштабiв револю-цiйний рух. Обиралися ради робiтничих депутатiв. Лiберали демонстрували незгоду з дорадчим характером Булигшсько1 думи i вимагали скликання установчих зборiв для визначення державного устрою краши. На початку жовтня 1905 р. Росшську iмперiю охопив загальний полiтичний страйк, в яко-му взяли активну участь не тшьки робiтники, а й iнтелiгенцiя та студентська i гiмназична молодь. Страйкарi надсилали до уряду делегацп з вимогами провести установчi збори на пiдставi загального, прямого, рiвного i таемного голосування, скасувати пщсилену охорону i военний стан, запровадити свободу страйюв, спiлок та зборiв, 8-годинний робочий день тощо.
За таких обставин i пщ тиском свого оточення Микола II 17 жовтня 1905 р. шдписав машфест про скликання законодавчо1 Державно1 думи i запровадження громадянських та полггачних свобод [5, с. 26-27]. Отже, третiй етап означеного процесу складали поди, що вщбувалися в Гмпери вiд 6 серпня до 17 жовтня 1905 р. Порiвняно з поступкою монархГчно1 влади наприкшщ другого етапу поступка на третьому етапi вiдрiзнялася радикально, оскшьки вона ютотно змiнювала державний лад, перетворюючи Росшську iмперiю з абсолютистсько1 монархи на конституцшну.
У той же час слщ зазначити, що матфест вщ 17 жовтня виголошував лише намiр монарха запровадити законодавче народне представництво. Його вть лення в життя здiйснювалось оприлюдненням 20 лютого 1906 р. запровадження Державно1 думи i манiфесту про реформування дорадчо1 Державно1 ради 1801-1905 роюв [5, с. 74-86; 2, с. 253-256], а 23 i 24 квггая 1906 р. — вщпо-вiдно оновлених Основних державних закошв i запровадження Державноl ради [5, с. 54-74, 144-171]. Були проведет i вибори до Державно1 думи та Державно1 ради. Запровадження законодавчих палат народного представництва — Державно1 думи та Державно1 ради разом з оновленими Основними державними законами фактично вадгравало роль росшсько1 конституци. Таким чином, перiод вщ 17 жовтня 1905 р. до 24 квггая 1906 р. становив четвертий етап еволюцil росiйськоl монархи, основна сутшсть якого поляга-ла у фактичному перетворенш абсолютистсько1 монархи на конституцшну.
27 квггая 1906 р. вщбулося спiльне засiдання обох палат народного представництва за учасп у ньому Миколи II. З цього дня розпочалася законодавча дГяльшсть палат народного представництва. Однак спроби «законотворчосп» Державно1 думи виходила далеко за меж1 закону г парламентських методiв полГтично! боротьби. Десятками на день ущливих запитГв вона перешкоджа-132
ла урядов! придушувати революцшш виступи, висувала революцшш вимоги ! гасла, зокрема, щодо перед!лу земл! ! навгть !! нацюнал!зацп, скасування «дворянсько!» Державно! ради, формування вщповщального перед народним представництвом уряду, скасування смертно! кари, военно-польових суд!в, военного ! надзвичайного сташв та пщсилено! охорони, проголошення повно! амшстп полгшчним злочинцям, тобто терористам. Так! вимоги ! гасла зна-ходили пщтримку громадських оргашзацш л!берального ! революцшного спрямування та селянства.
З другого боку, чорносотенш й шш! прав! та дворянськ формування пщ-тримували политику уряду, вимагали розпуску бунпвно! Державно! думи ! повернення до абсолютизму. В цшому д!ялъшсть нижньо! палати пщживлю-вала револющю ! не давала урядов! змоги !! подолати. Тим самим вона за-креслювала визначальну сутшсть виршеного револющею завдання — перетворення абсолютистского ладу на конституцшний, представницький. Державна ж рада утримувалася вщ екстрем!стських вимог нижньо! палати, зокрема, не шдтримавши ухвалених Думою законопроекпв про скасування смертно! кари та военно-польових суд!в. Не зверталася вона до уряду ! з за-питами. За таких обставин, прислухаючись до закликав чорносотенщв, Ми-кола II 10 липня 1906 р. сво!м указом розпустив першу Державну думу, що автоматично викликало ! розпуск верхньо! палати. Однак ! друга Державна дума, яка розпочала свою законодавчу д!яльшсть 20 лютого 1907 р., не вщ-р!знялася вщ першо!. При цьому слщ зазначити, що статп 54-57 запровадження Державно! думи 20 лютого 1906 р. передбачали визначальну роль уряду у завантаженш нижньо! палати законопроектами. Дума могла висувати влас-ний законопроект лише у раз! вщмови вщповщного мшютра вщ його укла-дання ! внесення до не!, тобто користувалася лише залишковим принципом [5, с.78-79]. Однак очолюваш I. Горемикшим та П. Столитним кабшети м!-шстр!в принципово !гнорували Думу ! самоусунулися вщ виконання перед-баченого законом обов'язку, проводячи пасивну, спостережливо-вичжувальну полтшку, що обернулося на одну з головних причин неприборканост палати.
Виходячи з цього, Микола II 3 червня 1907 р. розпустив ! другу Державну думу та змшив виборчу систему !! формування. За таких обставин у !мпера-тора виникло бажання здшснити державний переворот шляхом перетворення палат народного представництва на дорадч! установи або й зовшм скасувати нижню палату, а верхнш повернути дореволюцшний статус. Однак його зу-пинила реальна можливють нового, бшьш глибокого ! масштабшшого сплес-ку революцшних вистутв. Таким чином, п'ятий етап розвитку росшсько! монарх!! тривав вщ 27 квггая 1906 р. до 3 червня 1907 р. Вш характеризував-ся практичним функцюнуванням обох палат народного представництва, ре-волюцшшстю ! прагненням Державно! думи вийти за меж закону та парла-ментських метод!в полгшчно! боротьби, що оберталося нульовою ефектив-шстю !! законодавчо! дояльносп через вщсуттсть пщтримки верхньою палатою,
а також пГдтримкою уряду Державною радою, ïï неприйняттям екстремют-ських виявГв.
ВГдповГдно до нового виборчого закону була обрана i функцюнувала упро-довж 1907-1912 роюв третя Державна дума. Ïï законодавча дiяльнiсть за сво1м характером i результативтстю докоршно вГдрГзнялась вГд попередтх двох дум. Третя Державна дума розглянула 3 тис. 515 законодавчих актГв [12, с. 419]. Ви-значальною особливiстю цieï дiяльностi були щдтримання нижньою палатою полiтики уряду i продуктивна ствпраця з ним. В умовах стабМзацп внутрш-ньополiтичноï ситуацп в краш Микола II згадав свое давне сподiвання повер-нутися до абсолютизму шляхом перетворення законодавчих установ на дорад-ч^ 14 жовтня 1913 р. вш написав листа мiнiстру внутрiшнiх справ М. Макла-кову, в якому йшлася мова про змiну статей запроваджень Державно1' думи 20 лютого та Державно! ради 24 квггая 1906 р. про 1хнш законодавчий характер. У зв'язку з цим вш щдкреслював необхiднiсть запровадження в столицях над-звичайного стану та забезпечення гарнiзонiв артилерieю i кулеметами [9, с. 176, 196]. Однак з початком Першо1 свГтово! вшни у 1914, Микола II вГдклав вирь шення цього питання до ïï закшчення, сподГваючись, що трГумфальна пере-мога станеться не шзнше шести мюящв. Таю настроï переважали в урядових колах i напередодш вшни, що виявилося причиною недбалого щдготування до не1, зокрема, трапчного браку снарядов, гвинпвок, патрошв, чобГт тощо [8, т. 7, с. 117]. Початок вшни викликав бурхливу хвилю демонстрацiï' народного патрГ-отизму i еднання низГв з урядом, активГзував дГяльшсть земських установ, яка спрямовувалася на забезпечення постачання арми умм необхГдним для ^n^ï вГдйчГ вороговГ. Але монархчний уряд вГдмовлявся вГд запропонованого пГд-тримання з боку громадських формувань [8, т. 7, с. 119]. БГльш того, вш усунув палати народного представництва вГд законодавчоï дГяльност i сшльного розв'язання з урядом пекучих проблем воeнноï доби. Микола II заявив з цього приводу, що за обставин военного часу не можна навпъ i гадати про довготри-валГ сесiï законодавчих установ, короткочасну роботу яких слГд зосередити виключно на ухваленш бюджету [9, с. 300-311].
Таю стосунки монархГчного уряду з палатами народного представництва продовжувались i за функцюнування четвертоï Державноï думи до серпня 1915 р., поступово i неухильно погршуючись через военш поразки i вщмову кабшету мшютрГв вГд опори на громадськГ органiзацiï у забезпеченш потреб арми i фронпв. I тшьки тсля галщшських поразок 1915 р. Микола II дозволив головГ Державноï' думи створити особливу нараду з оборони, яка на сшльнш з громадсьюстю шдставГ вирГшувала питання забезпечення фронпв ушм необхГдним, а також контролювала транспорт, виробництво та перевезення палива, розподш у краïнi основних продукпв харчування тощо. Таке еднання зусиль уряду i громадськостГ вщразу ж обернулося помггаим полшшенням становища на фронтах [7, с. 582]. Таким чином, шостий етап еволюци росш-ськоï монархiчноï системи охопив перюд вГд початку функцюнування третьоï 134
Державно! думи до серпня 1915 р. Його визначальною особливютю були ефективна законодавча дiяльнiсть обох палат народного представництва i ствпраця з урядом упродовж мирних роюв та його усунення вщ вирiшення пекучих проблем военно! доби в умовах свггово! вiйни.
За таких обставин 26 серпня 1915 р. Державна дума i Державна рада створили ухвалене !хшми бшьшостями парламентське об'еднання пщ назвою «прогресивного блоку» з загальною програмою, основним пунктом яко! була вимога формування вiдповiдального перед народним представництвом «уряду довiри» i його опору на громадсью оргашзацп з метою забезпечення перемоги над Шмеччиною i попередження кривавого сощального вибуху [3]. Парламентське об'еднання i в 1916 р. наполягало на виршенш цього питання. 27 листопада 1916 р. нашть з'!зд об'еднаних дворянських громад, як! ще рiк тому закликали Миколу II до р!шучо1 боротьби проти «прогресивного блоку», в ухваленiй резолюци пщтримав вимогу останнього щодо створення «уряду дов!ри» [10]. Втiлення в життя такого пункту дало б змогу поеднати зусилля влади та громадськосп у боротьб! з ворогом, пщтримати авторитет монарх!ч-ного уряду, вщ якого вщшшло навiть об'еднане дворянство, консолщувати сусшльство i уникнути подальших поразок на фронтах i сощального потря-сшня в тилу. Однак Микола II, навпаки, надав голов! Ради м!шстр!в Б. Штюр-меру повноваження призупинити дю особливих нарад [8, т. 7, с. 139]. Останшм кроком у спробах врятувати монархию виявилась телеграма обираних держав-них радниюв iмператору, в якш вони переконували його створити вщповь дальний перед народним представництвом уряд, котрий м!г би спертися на дов!ру i пщтримку громадськосп [3, т. 21, с.18]. Ця iнiцiатива також не зна-йшла вщповщ! монарха.
Висновки i перспективи подальших досл^жень. Викладений матерiал дае пщстави дшти таких висновюв. З грудня 1904 до лютого 1917 роюв вщ-бувався еволюцiйний процес змш сутносп росшсько! монарха!. Вш налiчував йм етапiв, як! визначалися тим чи шшим реагуванням уряду на висунут часом виклики. На початку цього процесу перед урядом Росшсько! iмперiï постала нагальна об'ективна потреба здшснення змш у систем! державного ладу. Оточення Миколи II в умовах наростак>чоï' загрози революцшного вибуху усвщомлювало необхщшсть запровадити дорадче народне представни-цтво, якого не встиг увести цар-реформатор Олександр II i р!шучим супротивником якого виявився Олександр III. Однак Микола II обмежився викла-деним у машфесп вщ 12 грудня 1904 р. нам!ром здшснити лише зовншне лакування абсолютизму р!зними декларащями. Упродовж свого царювання 1904-1917 рок!в монарх припустився помилок визначального характеру, як! всупереч його вол! приводили до поступок супротивникам абсолютизму i зу-мовлювали чергов! етапи еволюцп монархiчноï' системи.
Серед них були отр вимогам запровадження народного представництва, нездатшсть пщготуватися до росшсько-японсько! i свiтовоï' воен, обштися без
«криваво! недт» 9 счня 1905 р., забезпечити завантаження Державно! думи перших двох скликань вигщними урядов! законопроектами, скористатися сплеском народного патрютизму влигсу 1914 р., спертися на тдтримку гро-мадських оргашзацш у забезпеченш постачання фронпв. 1х доповнювали усунення палат народного представництва вщ розв'язання пекучих проблем военно! доби, вщмова вщ формування вiдповiдалъного перед палатами «уряду дов!ри», спод!вання на реальну можливють повернення до абсолютизму. Ц помилки разом з комплексом шших об'ективних та суб'ективних чинниюв обумовили падшня монарх!! у лютому 1917 р., закончивши процес !! еволю-цшних перетворень.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бородин, А. П. Государственный совет России (1906-1917) [Текст] / А. П. Бородин. — Киров : Вятка, 1999. — 368 с.
2. Законодательные акты переходного времени 1904-1908 г. [Текст] — СПб. : Право, 1909. — 1018 с.
3. Декларация блока: записки заседаний прогрессивного блока [Текст] // Красный архив. — 1933. — Т. 56. — С. 98.
4. Ленш В. I. Пов. з!бр. тв. : [в 55-ти т.]. [Текст] — К., 1971.
5. Конституция Российской Империи. [Текст] — СПб. : Экон. тип., 1907. — 240 с.
6. Милюков, П. Н. Воспоминания : в 2 т. [Текст] / П. Н. Милюков. — М. : Современник, 1990. — Т. 2. — 448 с.
7. Ольденбург, С. С. Царствование императора Николая II [Текст] / С. С. Ольденбург. — М. : Терра, 1992. — 641 с.
8. Падение царского режима: стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной Следственной Комиссии Временного Правительства : в 7-ми т. [Текст] — М.; -Л. : Госиздат, 1925.
9. Приложения к стенографическим отчетам Государственной Думы [Текст] // Госу -дарственная Дума. Четвертый созыв. 1913-1914. Сессия вторая. — СПб. : Гос. тип., 1913. — Вып. 1. — № 1-130. — Вып. 3-4. — С. 198-311.
10. Резолюция съезда объединенных дворянских обществ 27 ноября 1916 г. [Текст] // РГИА, ф. 892, оп. 1, д. 1581, л. 1-2.
11. Сенцов, А. А. Развитие формы Российского государства в начале ХХ в. [Текст] / А. А.Сенцов // Правоведение. — 1990. — № 4. — С. 88-93.
12. Третья Государственная Дума. Материалы для оценки ее деятельности. [Текст] — СПб. : Труд, 1912. — 425 с.
ЕВОЛЮЦИЯ РОССИЙСКОЙ МОНАРХИИ НАЧАЛА ХХ ВЕКА
Зинченко Е. В.
Исследован процесс эволюционных изменений российской монархии в течение 1904—1917 годов. Определены его этапы, установлены основная сущность каждого из них и влияние на обусловленность конечного результата.
Ключевые слова: эволюция, абсолютистская монархия, конституционная монархия, Государственная дума, Государственный совет, основные государственные законы.
EVOLUTION OF RUSSIAN MONARCHY OF BEGINNING ХХ C.
Zinchenko O. V.
The process of evolutionary changes of the Russian monarchy within 1904-1917 is investigated, its stages are determined, the basic essence of each of them and influence on conditionality of an end result is installed.
Key words: evolution, absolutist monarchy, constitutional monarchy, the State Duma, the State advice, fundamental state laws.
УДК 32: 001. 891.3 (075)
О. В. Воронянський, кандидат Гсторичних наук, доцент
ФОРМУВАННЯ ВЛАДНИХ ВЩНОСИН В УКРАШ1 В КОНТЕКСТ ЕВОЛЮЦП СИСТЕМИ ПЕРЕРОЗПОД1ЛУ ВЛАСНОСТ1
Розглянуто основт етапи формування системи державноï влади в Укран на ocHoei до^дження еволюцп мехатзмурозподлресурав та ренти вiд використання державнoï влаcнocтi. Показано, що змти системи владних вiднocин зумовлеш бо-ротьбою потужних бiзнеc-груn за використання iнcтитутiв представницьког демократы як тструменту реалiзацiï власних екoнoмiчних та полтичних ттереЫв.
Ключовi слова: бiзнеc-групи, вертикаль влади, розподт ресурЫв.
Актуальтсть проблеми Майже двадцятирГчний досвщ державотворен-ня в незалежнш УкраЛш засвщчив, що, незважаючи на досить високу динамь ку шституцшних перетворень, рГвень розвитку краши (а отже, й ефективнос-ri державного управлшня сощально-економГчними процесами) невпинно знижуеться. Боротьбу за контроль над виконавчою гшкою влади мГж Президентом i Верховною Радою, що становить видиму основу процесу еволюцп владних вщносин в Укршш, досить важко вписувати в концепщю демократичного транзиту державних шституцш. Разом Гз тим науковий аналГз сутнос-ri трансформацш системи державноï влади мае не тшьки академГчне, а й прикладне значения, оскшьки перехщ украшського сустльства до реальноï демократ неможливий без визначення чинних суб'екпв перманентноï бо-ротьби за концентращю владних повноважень та цшей, яю вони ставлять перед собою в процес використання мехашзму держави. © Вороияиський О. В., 2011 137
