CC BY
105
УДК 342.531(470+571):303.446.4
О. В. Зшченко, доктор юторичних наук, доцент
ВИТОКИ ТА ЕВОЛЮЦ1Я ВЕРХНЬО1 ПАЛАТИ РОС1ЙСЬКОГО
ПАРЛАМЕНТУ
(1801-1993 рр.)
Установлено ¡сторичш передумови виникнення та особливост1 поступового розвитку концепцп верхньог палати ростського парламенту. Розглянуто низку етатв гг еволюцИ' — в1д подання аристократичною верх1вкою Росп Анм 1оатвш у 1730 р. «Кондицт» до запровадження передбаченог Конститущею РФ 1993 р. Ради ФедерацИ'.
Ключовi слова: Сенат, Неодм1нна рада, Державна рада, Рада нащональностей, Рада ФедерацИ.
Актуальтсть проблема. У зв'язку iз радикальними змшами суспшьнопол^ичного устрою багатьох кра'н св^у та у стввщношеннях мiж ними i традицшно демократичними державами загострилась актуальнють дослщження пов'язаних iз парламентаризмом проблем, як набувають наукового, практичного та поличного значення. Це стосуеться й питання вiдносно iсторичного розвитку представницьких установ Росп, що виявився частково замовчуваним, а значною мiрою сфальсифшованим i перекрученим. Не менш актуальною постае також проблема витоюв та подальшо'' еволюцп двопалатного представництва, у тому чист юторп тсе'' чи шшо'' його частини.
Аналiз останнгх до^джень i публЫацш. У науковш лiтературi виходили друком працi, в яких дослiджувалися рiзнi етапи еволюцп верхньо'' палати росiйського парламенту. До 1917 р. В. Даневський, В. Щеглов та М. Шильдер писали про запровадження Державно' ради 1801-1810 рр. та п сутнiсть [3; 21, с. 20]. На початку ХХ ст. лiберальнi правознавщ Д. Грiмм, В. Гессен, М. Горенберг, О. Камшка, М. Ковалевський, М. Лазаревський, Б. Нольде, К. Соколов, А. Фон-Резон, Л. Яснопольський, I. Яшунський та iншi у журнальних статтях розглядали статус та дiяльнiсть Державно'' ради 1906 р. Радянсью юторики О. Степанський, О. Бородш, О. Новiкова висвiтлювали роль Державно'1' ради 1906-1917 рр. у класовш боротьбi [17; 2; 13]. Пюля 1991 р. сутнiсть верхньо'1 палати народного представництва Росп 1906-1917 рр. дослщжували юторики О. Бородiн, В. Дьомш, О. Юртаева, а у втизнянш науцi — О. Зшченко [1; 4; 22; 6, с. 7]. Разом iз тим зазначеш автори частково торкались
© Зшченко О. В., 2014
еволюцп верхньо'1 палати лише у плаш перетворення дорадчо'1 Державно'1 ради 1810 р. на законодавчу 1906-1917 рр. У зв'язку з вщсутшстю присвячених порушенш проблемi праць мету статтi й становить спроба заповнити таку прогалину у висв^ленш одного з актуальних аспекпв еволюцп теорп та практики становлення народного представництва Росп впродовж понад два з половиною сгашття.
Виклад основного матерiалу. З виникненням у Росп абсолютизму i скасуванням Петром I наприкшщ XVII ст. Боярсько' думи постала необхщнють у створенш установи, яка була б здатною замiнити останню в нових юторичних умовах. Таю спроби здшснювались упродовж XVIII ст. запровадженням Ближньо'' канцелярп, Кабiнету Його Шператорсько'' Величносп та Сенату Петра I, Верховно'' таемно'' ради Катерини I, Кабшету Анни Iоанiвни, Конференцп Слизавети Петрiвни, Ради Петра III, Катерини II та Павла Петровича. Ус згадаш царi прагнули за допомогою запровадження нових дорадчих органiв забезпечити законшсть в управлiннi державою. Цей процес постшно набував наростаючих якiсних ознак. Так, Катерина II усвщомила необхщнють розподiлу гiлок влади вiдповiдно до теорп Ш. Л. де Монтеск'е i здiйснила спробу запровадити постшно д^чу законодорадчу
Державну раду з конкретно визначеним устроем, компетентшстю та характером дшоводства. Однак !й не вдалося здiйснити свiй намiр.
Паралельно з цим процесом у XVIII ст., тсля смерт Петра I, пiд впливом европейсько! теорп та практики почали розвиватися ще! конституцiоналiзму, у тому чист двопалатного народного представництва. У запропонованих верхiвкою росiйських аристократiв Анш Ъашвш у сiчнi 1730 р. «Кондищях» iшлося про можливiсть 11 правлшня лише за наявносп в кра!ш Верховно! таемно! ради i Сенату, до особового складу якого входили генерали, члени колегш та дворянсью вельможь «Кондицп» були скомпiльованi з польських та шведських документiв i визначали Сенат органом, що надае допомогу Верховнш таемнiй радi [8, с. 239-240]. I. Панш (1718-1783) запропонував Катериш II проект запровадження двопалатного народного представництва, який котював шведську систему державного устрою i передбачав Iмператорську раду та Сенат [8, с. 241-242]. З проектом двопалатного представництва — сенатом та зборами депутатсв — виступали секретар Катерини II А. Безбородко (1747-1799) та посол в Англп i Голландп, президент Комерц-колегп О. Воронцов (1741-1805) [8, с. 244-245]. ¡де! дворянських лiбералiв
XVIII ст. справили помггний вплив на розвиток конституцiоналiзму початку XIX ст., у тому чист на опрацьоваш у 1809 р. М. Сперанським «План загально! державно! перебудови», а також Н. Новосшьцевим та П. Вяземським у 1818-1820 рр. проект «Державно! уставно! грамоти Росшсько! iмперп».
Система подшу гiлок влади в Росп була створена Олександром I. 30 березня 1801 р. вш запровадив Неодмшну раду з постшним iснуванням, а 5 кв^ня видав «Наказ Державнш Радi» [14, с. 63-70, 70-96]. У ньому пщкреслювалося, що дiяльнiсть Ради стосуеться лише мiркувань стосовно законодавства вщповщно до iнiцiатив монарха i жодним чином не торкаеться виконавчо! влади. Запровадження Неодмшно! ради, яка вже на початку свое! дiяльностi одержала назву Державно!, було кроком уперед порiвняно з Радами Катерини II та Павла Петровича, оскшьки в «НаказЬ» Радi 1801 р. ч^ко визначалась !! законодавча роль. В !! виконаннi Радi мала допомагати утворена 5 червня 1801 р. комiсiя законiв. Це свщчить, що Рада була покликана Олександром I до здшснення задуманих ним реформ. I дшсно, Неодмшна рада вирiшила безлiч питань управлшня державою. У 1809 р. М. Сперанський опрацював «Вступ до укладання державних закошв», або «План загально! державно! перебудови», що передбачав перетворення Росi! на конституцiйну монархiю iз запровадженням двопалатного законодавчого представництва — призначувано! монархом верхньо! палати Державно! ради та обирано! чотириступеневими виборами нижньо! палати Державно! думи [16, с. 76]. Фактично «План...» М. Сперанського виявився першим реальним i цшсним проектом запровадження в Росшськш iмперi! двопалатного законодавчого представництва i перетворення !! на правову державу. Олександр I схвалив працю, але вирiшив утшювати проект у життя поступово, починаючи з Державно! ради [9, с. 211]. Вщповщно до цього та у зв'язку iз невизначешстю статусу Неодмшно! ради у 1810 р. М. Сперанський написав «Утворення Державно! ради», яке визначало особливосп !! устрою, дiяльностi i, згiдно з волею монарха, не законодавчих, а дорадчих повноважень [18, с. 70-96].
Така воля Олександра I визначила i дорадчий характер «Державно! уставно! грамоти Росшсько! iмперп», яку написали у 1818-1820 рр. Н. Новосшьцев, П. Вяземський та французький юрист А. Дешан. Народне представництво складалось iз Сенату — верхньо! палати i нижньо! — посольсько! палати. Сенат складався iз великих князiв, тобто членiв iмператорсько! фамiлi!, а також шших, призначуваних монархом на довiчне членство осiб. Склад посольсько! палати також призначався iмператором iз числа обраних намiсницькими посольськими палатами кандидатив [9, с. 213].
Разом iз тим упродовж XIX ст. у Росп виникла низка конституцшних проектiв рiзного полiтичного спрямування, яю неодмiнно передбачали запровадження двопалатного представництва: у 1824 р. — П. Пестеля, у 1825 р. — М. Муравйова, у 40^ рр. — А.
Бердяева, у 1860 р. — П. Долгорукова, у 1862 р. — Л. Блюмера, у 1863 р. — П. Валуева, у 1881 р. — М. ЛорюМелшова, П. Шувалова, у 1883 р. — I. 1гнатьева, у середиш 90-х рр. — лiберальних земщв. Слщ зазначити, що лише «Уставна грамота слов'яно-росшсько!' iмперiï» М. Муравйова передбачала федеративний устрш конституцшномонарxiчноï держави [9, с. 212, 240, 242, 225, 228, 229, 216, 217, 231]. Сучасний росшський юторик права А. Смiрнов зазначав, що у XVIII та XIX ст. у Росп виникло багато конституцшних проекпв, яю «залишались у чорнильницi або, у кращому разi, в архiвосховищах» [15, с. 42]. Вони передбачали двопалатне представництво у двох формах: безпосереднього запровадження конститущею чи монаршим указом обох палат або, у XVIII ст., уведенням представниюв дворянства до складу Сенату, а тсля 1810 р. — шляхом уведення до Державноï ради земських та мюьких обираних делегатсв. Така тенденщя спостер^алася й на початку XX ст. У жовтш 1904 р. мшстр внутршшх справ П. Святополк-Мирський надюлав Миколi II «Записку» iз повторенням ще'1' М. Лорiс-Мелiкова. У 1904-1905 рр. лiберали опрацювали два проекти конституцп, що передбачали земську палату i палату народних представникiв [9, с. 218 , 234].
У свош бшьшосп цi проекти XVIII — початку XX ст. виходили iз принципiв урядово'1 полiтики, передбачали збереження абсолютно'1' монархи. Проте вони справили вплив на подальший розвиток росшського конституцiоналiзму взагалi та ще'1' двопалатного народного представництва зокрема. На думку А. Смiрнова, говорячи про витоки та передумови конституцшних реформ початку XX ст., слщ вщзначити зв'язок епох, вплив «Великих реформ 1860-х роюв», а також ту обставину, що провщну роль у цих перетвореннях, створеннi та дiяльностi Державноï думи i новоï Державно! ради «ввдгравали особи-творцi конституцiйних проекпв 60-70-х рокiв (П. П. СемьоновТяньшанський, С. А. Муромцев, Д. М. Сольський, I. Л. Горемикш, В. К. Плеве та шш^» [15, с. 41]. Певною мiрою це ввдграло вирiшальну роль у вiдмовi реформаторiв 1905 р. вiд щй П. Валуева, М. Лорiс-Мелiкова, П. Святополка-Мирського, як i ïx попередниюв, про утворення двопалатних представницьких оргашв шляхом уведення у Державну раду представниюв земств та мiст. Укладання «Запровадження» дорадчо:!, Булигiнськоï Думи вщбулося застосуванням розпорядку Державноï ради i положень М. Сперанського про устрш Думи, яю, на погляд А. Смiрнова, «багато у чому збер^ають значення до наших дшв» [15, с. 44]. Так звана Булигшська концепщя законодорадчого представництва, що передбачала виникнення двох дорадчих установ — бюрократичнох (призначуванох) Державнох ради — верхньох палати — та обираноï багатоступеневими становими виборами Державноï думи — нижньоï палати — була закршлена у трьох актах 6 серпня 1905 р.: Машфесп про запровадження Державноï думи 6 серпня 1905 р., Запровадженш Державноï думи 6 серпня 1905 р. та Положены про вибори до Державноï думи 6 серпня 1905 р. [12, с. 98 -101, 114, 115-134].
Однак перша росшська револющя змусила реформаторiв вщмовитися вiд запровадження дорадчого представництва. У лютому — кв^ш 1906 р. Машфестом про змшу Запровадження Державноï ради та про перегляд Запровадження Державноï думи 20 лютого 1906 р., Запровадженням Державноï ради 24 кв^ня 1906 р. та Основними Державними Законами Росiйськоï iмперiï 23 квiтня 1906 р. вона врештьрешт була перетворена на конституцшну монарxiю iз двопалатним законодавчим народним представництвом — Державною радою та Державною думою [5, с. 253-256, 144-171, 5474]. У статтях 7 та 86 Основних Державних Закошв говорилося, що законодавча влада в кршш здшснюеться монархом у поеднанш з Державною радою та Державною думою i жоден закон не може одержати силу без ухвалення Державною думою [12, с. 55, 68]. Статп 31 та 32 Запровадження Державноï думи 20 лютого 1906 р. називали головним предметом ïï вщення видання нових i перегляд старих закошв [5, с. 946-947]. Про це йшлося й у ст. 43 Запровадження Державноï ради 23 кв^ня 1906 р. [12, с. 152]. Таким чином, Росшська iмперiя на початку XX ст. була перетворена на конституцшну монарх^ iз запровадженням
двопалатного законодавчого представництва iз збереженням передбачених «Планом...» М. Сперанського представницьких установ, а саме Державно'' думи та Державно'' ради.
Як верхня палата законодавчого народного представництва Державна рада володша вама наданими нижнш палат повноваженнями i вiдрiзнялася вiд останньо" тiльки порядком комплектування особового складу. Коли депутати Державно'' думи повнютю були обираними, то вщповщно до ст. 9 Запровадження Державно'' ради "" члени складались iз половини призначуваних i половини обираних [12, с. 10]. Призначуваш монархом державш радники повиннi були вiдзначатися двома особливостями: вщданютю владi та належнютю до вищо'' бюрократа, яка мала великий досвщ в управлiннi державою. Так, у склад1 призначуваних члешв верхньо'' палати у 1907 р. були 38 дшсних таемних радниюв, 21 таемний радник, 10 генерал-ад'ютанпв, 11 генералiв та адмiралiв, 1 обер-камергер, 2 обер-гофмаршали, 2 обер-егермейстери, 8 гофмейстерiв, 7 шталмейстерiв та 2 егермейстери [6, с. 58]. Друга половина особового складу верхньо" палати обиралась у п'яти курiях: православного духовенства, губернських земських зборiв, дворянських громад, промисловщв та комерсанпв, представниюв науки — академп та ушверситетв. Вивчення виборного складу Державно'' ради показуе, що в нш переважну бiльшiсть складали князi, графи, барони, сенатори, статс-секретар^ дiйснi таемш радники, повнi генерали та адмiрали, архiепископи, мануфактур-радники та комерцрадники. Це свщчить про те, що вони, як 1 призначуваш радники, мали багаторiчний досвщ державного управлшня, а велике землеволодшня, промисловi та комерцшш пiдприемства забезпечували 'хню матерiальну незалежнють i державницький пiдхiд до виршення законодавчих питань. До цього додавалася велика штелектуальна сила хоча i нечисленно'' групи вчених. О. Юртаева з цього приводу у 2001 р. писала: «У жодному разi не iдеалiзуючи Державну раду, можна, напевне, сказати, що вщ самого свого виникнення у 1810 р. ця аристократична установа не тшьки не була зосередженням ретроградiв та обскуранпв, але, навпаки, виявлялася зiбранням досвiдчених державних дiячiв, для багатьох з яких суспiльний прогрес, благо Росп, закон поставали понад усе» [22, с. 153]. Упродовж 1906-1916 рр. iз 3550 ухвалених Державною думою законопроекпв Державна рада пщтримала 3291 [4, с. 97]. Отже, практика показала стабшьну i законотворчу ефективнють функцiонування верхньо'' палати парламенту Росшсько" iмперii 1906-1917 рр. У той же час слщ зазначити, що ця результативнють, як 1 "" наслiдки для долi кра'ни, могли бути зовсiм iншими. У роки Першо'' св^ово'' вiйни монархiчна влада докладала всiляких зусиль для усунення палат народного представництва вщ законодавчого розв'язання життево важливих проблем, яю породжувались умовами военно'' доби. Унаслщок цього Державна дума та Державна рада ухвалили набагато менше законодавчих акпв проти 1378 акпв та постанов, що були запроваджеш вiдповiдно до ст. 87 Основних державних закошв про надзвичайний стан та у порядку верховного управлшня. Пол^ика вщсторонення законодавчих установ вщ розв'язання життево важливих проблем военно'' доби виявилась одним iз чинниюв падiння монархiчноi системи в лютому 1917 р. [7, с. 84]. Керiвництво росшського парламенту утворило Тимчасовий уряд, який пщготував проект конституцп для ухвалення наступними Установчими зборами, якому були притаманш два принципи: двопалатного парламенту та федерального устрою кра'ни [9, с. 223].
Однак Тимчасовий уряд не впорався з проблемами продовження вшни 1 внутршньопол^ичною ситуащею та у жовтш 1917 р. був повалений бшьшовицьким переворотом. Ухвалена у липш 1918 р. бшьшовицька Конститущя РРФСР декларувала принцип федералiзму в текстi i навггь назвi кра'ни, але не передбачала створення вщповщних установ. I лише Конститущя СРСР 1924 р. констатувала федеральний устрш Союзу i розподш ЦВК СРСР на двi палати — Раду Союзу та Раду Нацюнальностей [19, с. 89]. Принцип федералiзму успадкувала й Конститущя СРСР 1936 р., проголошуючи, що вищим органом державно'' влади е Верховна Рада СРСР, яка розподшяеться на двi палати — Раду Союзу та Раду Нацюнальностей [11, ст. 30, 33, с. 9]. Як i в основних законах 1918 та 1924 рр., у тексп 1936 р. пщкреслювалися класовий змют «сощалютично'' держави
робггниюв та селян» i належнiсть уае'' влади «трудящим мiста та села в особi Рад депутатiв трудящих» [11, ст. 1, 3, с. 5]. Разом iз тим у ст. 126 декларувалася керiвна роль бшьшовицько'' партп в управлiннi суспшьством i державою [11, с. 20]. Це положення Конституцп фактично перетворювало всi iншi декларацп на пропагандистський матерiал. Упродовж iснування бiльшовицького режиму — 1917-1991 рр. — не радянсью i не представницькi органи виршували питання державного управлiння, а Пол^бюро ЦК КПРС.
Пiсля розвалу СРСР щею федерального устрою успадкувала посткомушстична Росiя. Конституцiя Росшсько'' Федерацп 12 грудня 1993 р. наповнила принцип федералiзму реальним змiстом [10]. Цей принцип, як i характер держави, закршлено у назвi кра'ни — «Росiйська Федерацiя» — та текст ст. 1: «Росшська Федерацiя — Росiя е демократичною федеративною правовою державою з республшанською формою правлшня» [10, с. 1]. Парламент Росп — Федеральнi Збори — складаеться iз двох палат — Державно'' Думи та Ради Федерацп. Особовий склад Ради Федерацп формуеться посиланням двох представниюв кожним суб'ектом Росшсько'' Федерацп: одного вщ представницького та одного вiд виконавчого оргашв державно'' влади [ст. 94-95, с. 22]. Усього ж у Росшськш Федерацп 83 суб'екти: 21 республша, 9 кра'в, 46 областей, 2 мюта федерального значення, 1 автономна область, 4 автономних округи [10, ст. 65, с. 13-14]. Отже, до Ради Федерацп входять 166 члешв. До ведення Ради Федерацп належать: затвердження кордошв помiж суб'ектами Федерацп, затвердження указiв Президента Федерацп про запровадження военного та надзвичайного сташв, виршення питання про можливосп використання Збройних Сил Федерацп за межами '"' територп, призначення виборiв Президента Росшсько' Республiки, вщсторонення Президента вiд посади, призначення на посаду суддiв Конституцiйного Суду Федерацп, Верховного Суду та Вищого Арбитражного Суду Федерацп, призначення на посаду i звiльнення з не'' Генерального прокурора Федерацп, призначення на посаду i звшьнення з не'' заступника Голови Рахунково'' палати та половини складу ''' аудиторiв [10, ст. 102, с. 24].
Висновки та перспектива подальшого до^дження. !дея двопалатного представництва в Росп випливала, по-перше, iз прагнення вищо'' аристократ^' обмежити владу абсолютного монарха своею узаконеною участю в управлшш державою; по-друге, поступкою дворянству. Еволющя ще'' ще", а разом iз нею i верхньо'' палати, тривала понад два з половиною стшття — вщ 1730 до 1993 р. До не'' доклали зусиль конститущоналюти рiзних спрямувань: дворянського, урядового, лiберального та революцшного. Саме так1 чинники, а також впливи захщноевропейських i суто росшських теорiй та концепцiй визначали подп та змiни внутрiшньополiтичного i зовнiшньополiтичного характеру, зумовили перiодичнi змши '"' змiсту, форм i практично'' реалiзацii. Цi змiни полягали у станово-класовому характерi представництва, безпосередньому передбаченш верхньо'' та нижньо'' палат чи розширенш реально iснуючих монархiчних дорадчих оргашв, зокрема Державно'' ради 1801-1905 рр. !дея федералiзму в побудовi двопалатного представництва виявилася виплодом теоретиюв революцiйного конституцiоналiзму, знайшла практичне застосування в уах радянських конституцiях 1918-1977 рр. Проте вони успадкували становокласовий принцип побудови представництва i мали лише пропагандистський характер через вщсутшсть у Рад реально'' влади, яка цшковито зосереджувалася в руках партшно'' верхiвки. Однак цю щею було використано у побудовi демократично'' Росшсько' Федерацп, де вона ввдграла визначальну роль у запровадженш верхньо'' палати народного представництва вщповщно до Конституцп 1993 р., а саме Ради Федерацп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бородин А. П. Государственный Совет России (1906-1917) / А. П. Бородин. - Киров : Вятка, 1999. - 368 с.
2. Бородин А. П. Государственный совет и столыпинская программа преобразований в области местного управления, суда и начального образования : автореф. дис. ... канд. ист. наук : 07.00.02 / А. П. Бородин. - М., 1977. - 21 с.
3. Даневский В. П. История образования Государственного Совета России / В. П. Даневский. -СПб. : Тип. Втор. Отд. Е. И. В. Канцелярии, 1859. - 167 с.
4. Демин В. А. Верхняя палата Российской империи (1906-1917) / В. А. Демин. -М. : РОССПЭН, 2006. - 376 с.
5. Законодательные акты переходного времени 1904-1908 гг. - СПб. : Право, 1909. - 1018 с.
6. З^енко О. В. Державна рада Росшсько! iмперii 1906-1916 роюв / О. В. З^енко. - Х. : Колорит, 2005. - 308 с.
7. З^енко О. В. Законодавча дiяльнiсть Державно! ради Росшсько! iмперii (1906- 1917) / О. В. Зшченко. - Х. : НТМТ, 2010. - 180 с.
8. История буржуазного конституционализма XVii-XViii вв. - М. : Наука, 1983. - 296 с.
9. История буржуазного конституционализма XiX в. - М. : Наука, 1986. - 280 с.
10. Конституции государств - участников СНГ. - М. : Норма-Инфра, 1999. - 736 с.
11. Конституции Союза ССР и Союзных Республик. - М. : ВЦИК, 1937. - 271 с.
12. Конституция Российской империи. - СПб. : Экон. Тип., 1907. - 240 с.
13. Новикова Е. А. Государственный Совет в годы первой мировой войны 1914-1917 (из истории кризиса «верхов» накануне Февральской буржуазной революции) : дис. ... канд. ист. наук : спец. 07.00.02 / Е. А. Новикова. - М., 1985. - 244 с.
14. i-е Полное Собрание Законов Российской империи : в 45 т. - СПб., 1830. - Т. 26.
15. Смирнов А. Ф. Государственная дума Российской империи 1906-1917 : ист.-правовой очерк / А. Ф. Смирнов. - челябинск : Социум, 2010. - 624 с.
16. Сперанский М. М. Проекты и записки / М. М. Сперанский. - М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1961. -229 с.
17. Степанский А. Д. Государственный совет в период революции 1905-1907 гг. (Из истории «второго шага по пути превращения самодержавия в буржуазную монархию») : дис. ... канд. ист. наук : спец. 07.00.02 / А. Д. Степанский. - М. : МГУ, 1965. - 366 с.
18. Учреждение Государственного Совета 1901 г. - СПб. : Гос. тип., 1901. - 132 с.
19. Хрестомапя з юторн держави i права Укра!ни : у 2 т. - К. : 1н Юре, 1977. - Т. 2. - С. 229-244.
20. Шильдер Н. К. Император Александр I, его жизнь и царствование / Н. К. Шильдер. - СПб. : Изд-во Сената, 1904. - 806 с.
21. Щеглов В. Г. Государственный Совет в России в особенности в царствование императора Александра Первого : ист.-юрид. очерк / В. Г. Щеглов. - Ярославль : М. Х. Фалька, 1892. - 980 с.
22. Юртаева Е. А. Государственный Совет России (1906-1917 гг.) / Е. А. Юртаева. - М. : Эдиториал УРСС, 2001. - 200 с.
ИСТОКИ И ЭВОЛЮЦИЯ ВЕРХНЕЙ ПАЛАТЫ РОССИЙСКОГО ПАРЛАМЕНТА (1801-1993 гг.)
Зинченко Е. В.
Установлены исторические предпосылки возникновения и особенности поступательного развития концепции верхней палаты российского парламента. Рассмотрен ряд этапов ее эволюции — от предъявления аристократической верхушкой России Анне Иоановне в 1730 г. «Кондиций» до учреждения предусмотренного Конституцией РФ 1993 г. Совета Федерации.
Ключевые слова: Сенат, Непременный совет, Государственный совет, Совет национальностей, Совет Федерации.
SOURCES AND EvOLUTION OF ThE UPPER hOUSE OF ThE RUSSIAN PARLIAMENT (1801-1993)
Zinchenko О. V.
Historical preconditions of emergence and feature offorward development of the concept of the upper house of the Russian parliament are established. A number of stages of its evolution — from presentation by an aristocratic top of Russia to Anna Ioanovna in 1730 is considered. «Standards» before establishment provided by the Constitution of the Russian Federation 1993 Federation Council.
Key words: Senate, Indispensable council, State Council, Soviet of Nationalities, Federation Council.
