CC BY
18Учет записки ТаврШського нащонального утверситету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальш комуткацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 272 - 277.
УДК 821.161.2-2.09
ЕТИКО-ДУХОВН1 ПОЗИЦП Д1ЙОВИХ ОС1Б П'еСИ ЛЕС1 УКРА1НКИ
"БЛАКИТНА ТРОЯНДА"
Макарова Т. М.
Криворiзький факультет Запорiзького нащонального ушверситету, Кривий Рк, Украта
У статп розглядаються етико-духовш позицй дiйових oci6 п'еси Лесi Украшки "Блакитна троянда". Шляхом розкриття змюту, форм i функцiй категорiй "добро", "зло" та "духовшсть" визначаеться спрямовашсть позицiй дiйових осiб п'еси на добротворення чи злотворення. Дослщниця доводить, що проблема спадковостi в n'eci цього драматурга мае рiзний стутнь етичного та духовного вираження, осюльки кожен ii носiй по-своему намагаеться И вирiшити. Ключовi слова:добро, зло, духовшсть, добротворення та злотворення.
Межа епох завжди вимагае переосмислення юнуючих цшностей сустльства, змши закошв, етики та морат, оскшьки з1 змшою суспшьно-полгтичних обставин та економ1чних фактор1в вщбуваеться докоршне переосмислення моральних норм, правил поведшки, а отже, й змюту та функцш основних загальнолюдських категорш "добро", "зло" i "духовшсть".
Зразком таких змш i такого оновлення моральних та етичних закошв слугуе творчють Лес Украшки, зокрема ii драматурпя.
На цьому вже не раз наголошували дослщники ii творчосп, хоча оцшки першо! багатоактно! п'еси авторки виявилися досить неоднозначними, р1зноплановими, а шод1 - й надто критичними.
Так, П. Одарченко, придшяючи особливу увагу джерелам виникнення драми, визначив, що саме використання "пращ Краффта-Ебтга "Учебник психиатрии" дозволило авторщ так чгтко "описати божевыля Люби" [4, с. 139].
А. Гозенпуд [2] та згодом i В. Гуменюк [3] у сво!х дослщженнях шдкреслюють слабюсть композицшно! структури п'еси: вона "мае надзвичайно слабку композицию, (ще Старицький зауважував, що д1я, власне, зактчуеться у третьому акт!), образи окреслеш невиразно, а деяк навть трафаретно, д1алог позбавлений гострог напруженост1 й сили" [2, с. 20].
Та й сама Леся Украшка зумша критично оцшити власний тв1р: "Часами у мене з 'являеться якесь дуже скептичне i суворе в1дношення до сег драми, i мен здаеться тод1, що в тй бшьше промахiв, шж чого доброго" [6, с. 112].
А найближчою до розумшня етико-духовно! сутност твору постае думка А. Войтюка, котрий, через трактування образу "блакитно! троянди", який "уособлював не лише почуття одухотвореного кохання, але й усю духовно-творчу, гуматстичну суттсть людського життя, збiгаючись, власне, з найвищим етичним iдеалом" [1, с. 20] тдкреслюе його символ1чний змют.
Та все ще актуальним залишаеться процес нашого усвщомлення етико-духовних позицш i принцитв дшових ос1б п'еси Леш Украшки "Блакитна троянда",
оскшьки вже перше десятирiччя третього тисячолггтя знову поставило перед людством цший ряд етичних проблем.
Завданням статтi е спроба виявити й охарактеризувати етико-духовш позици дiйових осiб п'еси Леш Укра1нки "Блакитна троянда".
В основу твору покладено вирiшення проблеми спадковосп та аналiз способу сприйняття можливих наслщюв хвороби не тiльки 11 носiями, а й оточуючими людьми.
Так, Люба iмпульсивна та самовпевнена панянка, котра вихована надто свободолюбивою та "змалку балуваною" [5, с. 11], - як свщчить одна з шохарактеристик. А головною причиною такого способу виховання стало не слабовшля Олiмпiади 1вашвни (тiтки Люби), а намагання ще! жiнки створити таю умови, котрi б допомогли племшнищ не вiдчувати себе самотньою (бо залишилася вона сиротою), та не сприяли б можливостi прояву ознак 11 спадково! хвороби, адже, на думку лiкарiв, е всi шдстави для цього: "все-таки лгкарг лякають" [5, с. 11]. Тобто, намiри Олiмпiади Iванiвни в цiлому спрямоваш на добротворення.
Нестабiльнiсть поведiнки Люби ("малювати <...> настыьки, щоб пов1ситись" [5, с. 14]) зумовлена вщсутнютю чггких етико-духовних позицш. Саме тому, дiвчина порiвнюе власний процес пошуку зi станом маляра з роману Золя, котрий: "в1шаеться з розпачу, бо не може барвами змалювати св1й ¡деал. Отож, я знаю, що треба малювати, та не знаю як, хисту бракуе!" [5, с. 15]. Та згодом, у дiалозi з Орестом, Люба знещнюе попередне прагнення до необхвдносп вироблення ч^ких критерив власного щеалу й гармони: "Шкода, на се треба витривалост1 - не моег" [5, с. 15]. А на слова коханого щодо 11 песимiзму - вщповщае: "Зовсгм т, а просто самосв1дом1сть; краще жзавжди дивитися правд! в в1ч1" [5, с. 15].
Отже, така позищя Люби зумовлюе ряд духовних протирiч, як поки що не спрямоваш ш на добро, ш на зло.
А головним поштовхом до необхщност пошуку сутносп добра та зла для Люби стае осмислення проблеми спадковосп й ощнка 11 наслщюв як для життя окремо1 родини, так i людства в цшому. Дiвчина переконана, що душевно хвора людина не повинна створювати родину, оскшьки вщ цього будуть тшьки страждати 11 близькi та рщш: "О, той, кому загрожуе ся страшна хвороба, не повинен би дружитись, се просто злочин!" [5, с. 16]. А тд час дiалогу з Орестом Люба уточнюе, що насамперед цю ютину повинш усвщомити спадкоемщ: "дгти таких слабих? Не тыьки можуть, а нав1ть, повинш думати про се..." [5, с. 17].
Однак саме передчуття в собi ознак спадково1 хвороби дае дiвчинi можливють спрямувати власну дiяльнiсть на добротворення, задля уникнення злотворчих наслiдкiв: "Се добре, що я все це знаю, бо я знатиму, як направити свое життя" [5, с. 17]. Та й прагнення примусити людство усвщомити всю вщповщальшсть перед майбутшми поколшнями ("Наше бгдне поколтня стшьки вже ганьби прийняло за необачмсть, егогзм, що нарешт1 задумало поправити свою репутащю 7 поставило ребром питання про спадков1сть. Се, панове, варто давньог християнськог фтософськог морал1" [5, с. 17]) засвщчуе альтруютичний споаб мислення Любовь Адже "гра iз життям" е найстрашшшим злом для цшого людства, свщомють якого все ще залишаеться духовно невизначеною: "Спадок - сце фатум, се мойра, се бог,
що мститься до чотирнадцятого колта. На кого ж вгн наложить важку руку, той мусить пам'ятати, що за одну хвилину його солодког вт1хи цые безневинне покол1ння заплатить страшною ц1ною. Се, панове, така в1дпов1дальтсть..." [5, с. 18]. I саме тому у свт зло найчаспше стае сильшшим за добро.
Хоча вс подальшi мiркування Люби знову засвщчують духовний розгардiяш у И свщомосп, оскшьки продекламоваш нею вище ютини не завжди виявляються сумiсними з реальним життям ("всг оц нашг заходи, метушгння, все це робиться, аби тыьки не сид1ти склавши руки. Так це все др1бно, мтроскотчно!" [5, с. 23], -наголошуе Люба) та не витримують перевiрки на ютиншсть. I в результат чого -новi прояви бездуховности "Готова згодитись, що краще робити те, що ми робимо, мж зовам мчого. Але згодьтесь 7 ви, що горти 7 пломешти в1д сього просто смшно!" [5, с. 23-24].
Та згодом, саме в осмисленш сутносп справжнього щастя вщчуваеться спрямованють роздумiв Люби на добротворення: "Бути щасливою сам1й 7 дати щастя тшому, що ж тут злого?" [5, с. 29]. II розумшня "таемничоГ любовi порiвнюеться iз почуттями "Данте до Беатр1че" [5, с. 30]. Однак така ч^юсть позицш ускладнюеться новими пошуками сутностi духовностi, оскiльки життя сприймаеться нею як гра: "Кажу ж вам, се все одно. Та нав1ть 7 не се, просто самий риск, от що притягае до гри, от що примушуе саму себе забувати <...> без нього все життя людське було б нудне, як осттй дощ. Боятись його - значить, боятись життя" [5, с. 33-34]. I все це пояснюе причину етичних протирiч у свщомост дшово! особи та намагання осягнути набуту проблему шляхом озброення знаннями: "Якби люди бгльш таких книжок читали, менше б було на свгтг злочинства" [5, с. 48]. Тобто, Люба знаходиться в сташ постшно! невизначеносп, а ризик виявляеться одним iз можливих варiантiв пошуку вщповщ на iснуючi запитання.
Позици дшово! особи ускладнюються ще й власною невизначешстю щодо стосункiв iз Орестом. Передчуття хвороби (згадка про маир, спiвставлення себе з II фото, та з вшовими проявами хвороби цих жшок) примушуе Любу бути не зовшм щирою у сво!х почуттях, хоча насправдi вона кохае Ореста: "сохне, блгдне, не спить по ночах" [5, с. 48]. Дiвчина усвщомлюе, що II' кохання мае руйнуючий початок, оскiльки негативна спадковють може зламати життя Ореста: "я не хочу бути вашим злим духом, вамтром" [5, с. 53], - тдкреслюе Люба. Тож, така позищя дiйовоI особи засвщчуе все бшьш чiтку виваженiсть та вщповщальшсть дiвчини за життя шших людей.
Однак почуття Люби виявилися сильнiшими за передчуття й саме тому, борючись мiж бажанням не втратити коханого та небажанням передати спадкову муку близькш людинi, дiвчина все ж таки наважуеться освщчитись Оресту: "Я люблю тебе, давно люблю, над життя, над щастя, над усе на св1т1. Люби мене, я щастя хочу" [5, с. 54]. Та панна усвщомлюе, що задумана ними ризикова гра в середньовiчне кохання стала найбшьшим тягарем для них обох, а слова Ореста: "ненормальна любов, вона якась безвихгдна..." [5, с. 31], - виявилися згодом пророчими.
Та неодноразовi звинувачення матерi Ореста ("се фальшиво 7 тяжко, гра в якусь надземну любов пристала х1ба тдлткам" [5, с. 67]) й товариша Мшевського ("сл1д було подумати про те, як се на тших од1б'еться" [5, с. 89]) остаточно ускладнюють стан Люби. I саме тому дiвчина приходить до висновку, що самогубство - це единий можливий вихщ, котрий м^ би розiрвати постшш суперечносп та протирiччя в 11 душi, оскiльки ризик заради досягнення поставлено1 мети виявився безперспективним та невиправданим життям. Але доводячи власний задум до лопчного кшця, Люба не тiльки не змогла уберегти себе вщ зла, а ще й свiдомо спрямувала власнi ди на злотворення по вщношенню до Ореста, вимагаючи вщ коханого жертви задля увiковiчення любовi "блакитно1 троянди": "Мовчи... 7 ти мусиш... за мною... Беатр1че твоя... кв1тка... троянда блакитна... так треба..." [5, с. 110], - пщкреслюе дiвчина.
Таким чином,Люба, балансуючи на меж мiж добротворенням i злотворенням та невмшо змiнюючи духовнi позици, приходить до лопчного, хоча й далеко не обов'язкового висновку: позбавити себе i свое оточення вщ постшних духовних протирiч самогубством.
Складними виступають й етико-духовш позици коханого Люби - Ореста.
Так, "молодий письмовець" [5, с. 9] не завжди погоджуеться з Любою щодо такого рiвня сприйняття проявiв спадково1 хвороби в людини, адже, як засвщчуе його дiалог iз коханою, у будь-якш ситуацп завжди е надiя на свiтле та добре: "Хгба ж се так фатально, що мусить одбиватись на д1тях? Може бути так, а може й зовам такше" [5, с. 17], оскшьки все можна пояснити "законом причинностг" [5, с. 18].
Неодноразово тд час розмов iз коханою Орест намагаеться переконати 11 в тому, що досягнення поставлено1 мети може бути результативним лише тод^ коли юнуе чпка спрямованiсть намiрiв та дiй у свiдомостi людини. Однак i сам вiн констатуе, що здатен втратити цю установку тод^ "коли мене захопить яка стороння стих1йна сила, <...> я трачу розум" [5, с. 34]. Тобто, щ слова Ореста засвщчують його слабовшьшсть, завдяки якш Любовi i вдалося втягнути чоловiка у власну "гру".
Поеднуе 1х i прагнення до реалiзацil культу стародавньо1 любовi, змiст яко1 пiдкреслюеться словами Ореста: "Се була любов чаав "блакитног троянди". Ссть 7 в наш1 часи блакитт троянди, але се ненормальна створ1ння хворог культури, продукт насильства над природою" [5, с. 30]. Та ш висота тих давшх ютин, ш бажання запровадити 1х у сучасне життя не пройшли випробування в чаш, коли "нова мораль" вимагала шших iдеалiв та цiнностей. I спрогнозоваш чоловiком наслiдки тако1 любовi для 11 носilв, засвiдчили невиправданiсть ("се непевна, ненормальна любов, вона якась безвих1дна..." [5, с. 31]) та суперечливють тако1 форми людських стосунюв.
Однак, як виявилося згодом, у вщносинах iз Любою Орест переслщував також власну мету, адже витоки его1'зму вихованi в ньому ще з дитинства: ''Мен7 милше тод1 ставити на карту свое життя, шжрятувати чуже" [5, с. 34], - наголошуе чоловш.
Особливо ч^ко ця риса дiйовоI особи проявляеться в перюд загострення хвороби Люби, коли здатшсть змагатися один перед одним втрачае свш сенс: "ти не маеш право в1ддавати мене в жертву яктсь фантазп, якйсь фгкцп. Ти ж знаеш, що, кидаючи мене, ти губиш мене з тыом 7 душею, у мене мчого не зостанеться в житт7 без тебе" [5, с. 70]. А вщчувши втрату стимулу для реалiзацiI власного таланту, Орест ще й намагаеться звинуватити Любу у своКх нещастях: "Я тепер тчого не пишу, бо я не маю думок в головокр!м одног, що ти не моя 7 що я не можу так жити... Ти хочеш загубити нав1ки мене, мою славу 7 все, що я м1г зробити, бо я чую в соб1 вогонь, в1н м1г би дива створити, але ти хочеш вгасити його" [5, с. 70]. Тож виявилося, що Орест, як i Люба, використовувати одне одного задля реатзаци своКх егоютичних цшей та перевiрки на мщшсть видуманоI ними теори.
Та якщо на початку твору можливють самогубства при вщчутп безвихщносп ситуацп сприймалася Орестом як ознака "слабодушност1" [5, с. 19], то "в1дчувши втрату Люби", чоловш ладен наважитись на такий же крок: "Не думай шчого, не треба, я люблю тебе 7 любитиму завжди. Нехай загину, все одно, хай серце роз1рветься - от щастя, не од горя" [5, с. 109]. Заради утримання почутпв мiж ними, поет згоден "перейняти божевглля вгд Люби" [5, с. 109]сподiваючись, що 1хне обопшьне щастя зможе "оживити його душу" та спрямувати 1хне життя на добротворення: "я знаю, я чую, що м1й вогонь прокинеться знову, 7 ти побачиш, як лаври я складу тоб1 до мг, бо все те буде твое - 7 сам я, 7 слава моя..." [5, с. 108].
Тобто, прагнення чоловша жити в iм'я iншоI людини та здатшсть пережити з нею i щастя, i горе засвщчуе еволющю позицш дiйовоI особи, котра не тшьки змогла знайти в собi сили перебороти егоютичш намiри, а й власною смертю засвщчила вiрнiсть свош поглядам: "я тду за нею. Нащо меш жити?" [5, с. 111].
Отже, п'еса Леш Украшки "Блакитна троянда" переповнена такими духовними протирiччями, з яких нiбито й виходу немае. Саме тому, Люба та Орест намагаються, щною власного життя, виправити помилку своКх батьюв - вони не бажають примушувати на страждання майбутнi поколiння. I все це засвщчуе спрямованiсть IхньоI дiяльностi на добротворення, оскiльки ш вдаеться поступово пiднятися над здичавшим прагматизмом епохи боротьби за виживання, над паразитично-антидуховними зазiханнями сильнiших i пiдлiших на матерiальнi блага слабших. I в тiй ситуацiI, коли найсильнiшi сво1ми дiями спрямовують власш думки на зло, iншi (набагато слабш^ дiйовi особи втрачають навт саме бажання бути високодуховними та обирають легший, бездуховний шлях i спошб iснування.
Тож така неоднозначна етико-духовна штерпретащя позицiй дiйових ошб у п'есi Лесi Укра1нки "Блакитна троянда" зумовлена рiзницею iсторичних, часових та культурних умов розвитку суспшьства. Саме тому, i Люба, i Орест ще не здатнi самостшно й чiтко розцiнити спрямованiсть власноI дiяльностi на добро- чи злотворення.
Список л^ератури
1. Войтюк А. Проблемы творчосп Лес1 УкраIнки. - Дрогобич: Коло, 2001. - 74 с.
2. Гозенпуд А. Поетичний театр (Драматичш твори ЛеЫ Украшки). - К.: Мистецтво. - 1947. -301 с.
3. Гуменюк В. Старицький-драматург - попередник Леи Украшки // Гумаштарш науки. - 2003. - №1. - С.44-47.
4. Одарченко П. До Генези "Блакитно'1 троянди" Лесi Украшки // Записки Шжинського iнституту народно!' освт. - 1929. - Кн.9. - С.137-148.
5. Леся Укра'шка. Зiбрання творiв: У 12 т. - К. - Наукова думка, 1976. - Т.3: Драматичш твори (1896-1906). - 395 с.
6. Леся Укра'шка. Зiбрання творiв: У 12 т. - К. - Наукова думка, 1977. - Т.10: Листи (18761897). - 541 с.
Макарова Т. М.Этико-духовные позиции действующих лиц пьесы Леси Украинки "Голубая роза" /Т.М.Макарова// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 274-279
В статье рассматриваются этико-духовные позиции действующих лиц пьесы Леси Украинки "Голубая роза". В процессе раскрытия содержания, форм и функций категорий "добро", "зло" и "духовность" определяется направленность позиций действующих лиц на добродетельность и злодеяния. Автор статьи приходит к выводу, что проблема наследственности имеет разную степень этического и духовного выражения, так как каждый её носителей по-своему стремиться её разрешить. Ключевые слова: добро, зло, духовность, добродетельность и злодеяние.
Makarova T.M. Ethic and spiritual positions of acting characters in the play "Golubaya rosa" by Lesya Ukrainka / T.M. Makarova// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 274-279
The article of T.Makarova introduces ethics and spirituals interpretations of heredity in positions of the main. By means of revealing the contents, form and functions the categories of "good" and "evil" determine the direction of words,thoughts,actions and the way of behaving of youth and their spiritual estimation of the in heredity problems.
Key words: spirituality, good - making and evil- making.
Стаття надшшла доредакци 23 грудня 2010року
