CC BY
37HISTORICAL AND ARCHEOLOGICAL SCIENCES
ДУШПАСТИРСЬКА ОП1КА В ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАННЯХ, ЯК1 1СНУВАЛИ НА ТЕРЕНАХ УКРА1НИ ДО 1991 РОКУ
Ворощук О.М.,
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5091-4722 ад'юнкт кафедри морально-психологiчного забезпечення
дiяльностi втськ(сил), Нацюнальний yuieepcumem оборони Украши iMeHi Ыана Черняховського, м. Кшв, Украша Чорний В.С.,
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0342-1188 доктор фшософських наук, професор, начальник кафедри морально-психологiчного забезпечення
дiяльностi вшськ (сил), Нацюнальний yнiверситет оборони Украши iменi 1вана Черняховського, м. Кшв, Украша Соколюк С.М.
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3182-8073 кандидат юторичних наук, доцент,доцент кафедри ВШськово-Морських Сил, Нацюнальний yнiверситет оборони Украши iменi 1вана Черняховського, м. Кшв, Украша
PASTORAL CARE IN ARMED FORMATIONS, EXISTING ON THE TERRITORY OF UKRAINE UNTIL 1991
Voroshchuk O.,
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5091-4722 PhD student of Moral and Psychological Support of Troops (Forces) Activity Department, National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi,
Kyiv, Ukraine Chornyi V.,
ORCID: https://orcid. org/0000-0003-0342-1188 Doctor of philosophical sciences, Professor, Head of Moral and Psychological Support of Troops (Forces) Activity Department, National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi,
Kyiv, Ukraine Sokoliuk S.
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5091-4722 Candidate of historical sciences, associate professor, Associate professor of Navy Department, National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi,
Kyiv, Ukraine
Анотащя
У статп розглянуто, проанатзовано та узагальнено юторичний досввд задоволення релшйних потреб особового складу збройних формувань, яш юнували на теренах сучасно! Украши до 1991 р., а також практику оргашзацп та функцюнування служби вшськових священников, яш здшснювали душпастирську отку в них з метою удосконалення дiяльностi служби вшськового духовенства (капелансько! служби) в Збройних Силах Укра!ни. Abstract
The article considers, analyzes and summarizes the historical experience of meeting the religious needs of personnel of armed formations that existed in modern Ukraine until 1991, as well as the practice of organizing and
functioning of military priests who performed pastoral care to improve the military clergy (chaplaincy service) in the Armed Forces of Ukraine.
Ключовi слова: вшськове духовенство, Збройш Сили Украши, капеланська служба, морально-пси-холопчне забезпечення, рел^ш.
Keywords: military clergy, the Armed Forces of Ukraine, chaplaincy, moral and psychological support, religion.
Бшьшсть держав свггу мають значний досввд вшськово-релтйних вiдносин в iнтересах тдтри-мання обороноздатностi кра!ни. Проте, необгрунто-ване кошювання та автоматичне перенесення свгто-вого досвiду на укра!нську площину без урахування традицiй минулого не дасть позитивного результату для Збройних Сил Украши (далi - ЗС Украши) шд час розбудови та змщнення шституту вшсько-вого духовенства (капеланства). Для того, щоб не допустити помилок у цш важливiй справi, необхь дно переосмислити багатий юторичний досвiд вза-емин мiж вiйськовослужбовцями та Церквою, нако-пичений у минулому [1, с. 46].
Ввдповщно до законодавства Украши та з метою повноцшно! душпастирсько! опiки особового складу ЗС Укра!ни, а також органiзацii дiяльностi вiйськових священникiв (капеланiв), у 2016 рощ Мшстерство оборони Украши (далi - МО Укра!ни) впровадило службу вшськового духовенства (капе-ланську службу) [2]. Зазначене спонукае до подаль-шого дослiдження та вивчення вторичного досвiду задоволення релiгiйних потреб вшськовослужбов-цiв укра!нського вiйська, а також юторичного дос-вiду органiзацii та функцюнування служби вшсько-вих священнишв (капеланiв) в збройних формуван-нях, якi iснували на теренах сучасно! Укра!ни, з метою подальшого його впровадження у дiяльнiсть служби вшськового духовенства (капелансько! служби) сучасних ЗС Украши.
За роки незалежносп Украши науковщ активно вивчали iсторичний досвiд задоволення духов-них потреб вшськовослужбовщв украшських нацi-ональних збройних формувань, зокрема питання впровадження та функцiонування iнституту вшсь-кового капеланства вивчали та дослвджували таю науковщ, як Д. Забзалюк, С. Здюрук, В. Сленський, С. Лисенко, В. Чорний [3, с.218-226], В. Яремчук; фахiвцi МО Укра!ни: В. Ддброва, П. Костюк, Р. Ко-ханчук, В. Мараева, О. Мельник, П. Слюсаренко, В. Топальський та шшг Утiм, единого комплексного дослвдження з цiеi проблематики в Украш досього-днi не проводилося.
Ввдтак, метою дослiдження е вивчення юторичного досввду органiзацii та функцюнування служби вшськових священникiв (капелашв) у збройних формуваннях, яш iснували на теренах сучасно! Укра!ни до 1991 р. з метою його врахування та подальшого впровадження у дiяльнiсть служби вшськового духовенства (капелансько! служби) ЗС Украши на сучасному еташ розвитку.
Задоволення духовних потреб у давньорусь-кому вшську
Однозначних юторичних даних про те, коли з'явилися першi духiвники в укра!нському вшську немае, але ввдомо, що християни були ще у вшсько-
вих формуваннях княжих чаав. Так, за деякими вь домостями, одними iз перших у Кшвськш державi християнство прийняли во!ни дружини князя Аско-льда пiд час першого походу на Вiзантiю [41, с.75]. Хрошсти свiдчать, що пiсля невдалого походу на Балкани проти Вiзантii (971 р.) уа християни i пре-свiтери, якi перебували у вшську, були звинувачеш у зрадi i зазнали мученицько! смертi [4, с.25].
У 955 р. в Царгородi охрестилася княгиня Ольга [5, с.16, 266, 267]. Слiд зазначити, що в Киевi за часiв князя 1горя та княгинi Ольги серед во!шв того часу було чимало християн i вже дiяли Церкви. Так, дружинники князя 1горя складали присягу щодо виконання умов договору мiж Руссю та Вiза-нпею в храмi пророка Iллi, що на Подолi у Киевi. Проте на Руа у цей час ще панували язичницькi вь рування [6].
Офiцiйне хрещення Русi вщбулося у 988 р. у Киев^ коли князь Володимир наказав поскидати у Днiпро iдолiв та у визначений день вийти уам до рiчки Почайна, що впадала в Дншро. Люди заходили у воду, а священники, яш прибули з Корсуня та Царгорода, читали вщповщш молитви [7, с. 126]. Звичайно, справа не виглядала так iдилiчно. До того ж iснують гшотези, згiдно з якими зв'язки Руа та християнства е значно давшшими. Наведенi вище вiдомостi свiдчать про те, що першим хрестився Аскольд [5, с.52, 263, 264], а Володимир - другим [8, с.69].
Започаткована у Вiзантiйськiй iмперii i продо-вжена на Руа традищя опiки священнишв над во!-нами-християнами, отримала новий розвиток у часи княжо! доби. Духовенство здшснювало душ-пастирське служшня у вiйську i тим самим сприяло збереженню християнсько! вiри, тднесенню вшсь-ково! та загально! культури. На нашу думку, саме з тих чаав i розпочалася ствпраця держави та Церкви з питань душпастирсько! опiки вiйськовикiв [9, с.36; 10, с.48].
Пiсля поширення християнсько! вiри на Русь-ких землях, дружини йшли у бш з благословення Церкви. Для князiв i вiйська вiра мала велике зна-чення, вселяючи в них упевнешсть у звитягу та правоту свое! справи. Пiд час збройно! боротьби з пе-чешгами, торками та половцями не обходилося без Божо! допомоги i заступництва. Так, князь Володимир Великий, потрапивши у безвихiдь пiд час на-бiгу печенiгiв, просив Божо! допомоги i пiсля перемоги збудував на полi бою Церкву [6; 11, с.5, 6]. Також ввдомо, що Церква свято! Софи постала на тому мющ, де князь Ярослав у 1036 р., привiвши ва-рягiв та новгородщв, здобув важку перемогу над печешгами [11, с.4].
Пiд час тдготовки до бою набожнi вояки обов'язково молилися i просили небесного заступ-
ництва Пресвято! Богородищ та ycix святих. В 1па-тивському лiтописi зазначаеться, що перед зу-стрiччю з половцями 1103 р. княз! i во!ни зверта-лися до Бога та обiтницi подавали Богу i Пречистш ^.íbí Мари, зокрема одш давали пожертви на храм, iншi милостиню для бвдних тощо Щд час походу на половщв у 1111 р. духовенство було разом з княз!в-ським вiйськом на полi бою i вщграло неабияку роль у виршальний момент бойовища, зокрема, князь Володимир поставив попереду вiйська священников, яш спiвали тропарi, кондаки Чесного Хреста та канон свято! Богородищ, що шдшмало дух вшська та сприяло перемозi над ворогом [12, с.63]. Ймовiрно, що саме з цього часу бере свш початок душпастирська опiка у збройних формуван-нях на наших землях.
Як зазначаеться у Лаврентивському лiтописi, перед битвою пiд Перемишлем у 1152 р. князь 1зяс-лав Мстиславович пiд час промови до вiйська наго-лошував на мужносп вояк1в та обов'язково згаду-вав Бога i покладав велик! нади на Божу милiсть у досягненш перемоги [13, с.31; 10, с.49]. Це засвщ-чуе, що у тогочасному вшську панував дух мужносп i сильно! в!ри в Божу допомогу.
Також церква допомагала князям "совоку-пити во!, дружину", тобто проводити мобiлiзацiю вшська. У 1147 р. князь 1зяслав Мстиславович наказав "скликати киян, i зiбралися чолов!ки р!зного вшу у двор! свято! Софп" [12, с.63].
У раз! необхвдносп поввдомляли населения про пох1д, давали знак трубами, а деколи вдаряли у церковш дзвони. Лггописщ часто розпочинали сво! розповщ про походи княз!в на степових коч!внишв такими словами: "Це Бог уклав у серце князя..." [12, с.67; 13, с.34]. З благословення духовенства Ру-ське вшсько йшло до бою щд святими знаменами та захистом чудотворних шон. Вщом! розповщ про чудотворш шони, що супроводжували руськ1 вшська у походах. У 1170 р. у битв! новгородщв !з су-здальцями прославилася Новгородська шона Зна-мення Божо! Матер! [14]. Вочевидь, священник су-проводжував чудотворну або шановану шону, щоб служити при нш молебш для дружини.
Здобувши перемогу над ворогом, русьш во!ни не забували вознести хвалу Господу за його допомогу та заступництво. Нерщко тсля цього склада-лися тсш на честь переможщв, а в храмах духовенство служило подячш Богу служби. Во!шв, як1 гинули тд час бою, ховали з великою шаною i почестями. По усш Рус! на братських могилах бу-дувалися дерев'яш Церкви, а згодом й монастирг 3 часом княз!в, як1 загинули у боях, почали ховати у храмах. У пам'ять про бойовища служили панахиди за загиблими, що стало традищею та одшею з важ-ливих форм патрютичного виховання майбутшх поколшь [6; 11, с.6; 10, с.49, 50].
Ввдтак, сшвпраця служител!в в!ри та во!шв фо-рмувалася ще з перших вЫв поширення християн-ства на Рус!. З часом вона змщнша i набирала кон-кретних форм. Не можна соб! уявити вшська у дав-ньоруський перюд без проведення Божо! служби, духовного спшкування з представниками Церкви,
освячення священниками воiнiв, вiйськових атри-бутiв, без Божого благословення на ратш подвиги тощо. Усi щ заходи пiдтримували високий бойовий дух давньоруського вшська.
Досвiд душпастирськог отки за чаав козач-чини
Козацький перюд ютори Укра!ни багатий не лише на факти тiсноi' сшвпращ Церкви i козацького вiйська. Козацтво спочатку не було одноманiтним як за своiм соцiальним статусом, так i релiгiйною належнiстю.
Мовлячи про особливють укра!нського козац-тва, британський дослвдник Арнольд Дж. Тойнбi ввдзначав: "Козаки представляли собою наполовину чернецьке вiйськове братство на зразок вшн-гiв, спартанського братства чи лицарського ордену хрестоносщв" [15, с.232].
На початковому етапi розвитку козацтва його конфесшний склад був доволi рiзноманiтним: крiм православних, значну частину становили католики, протестанти, а також мусульмани [16, с.179]. Пра-вославний ухил вiйськово-церковних вiдносин у початковий перюд ютори козацтва не був достат-ньо забарвленим. У 1620 р. Петро Сагайдачний записав усе козацьке вiйсько до православного Ки!в-ського братства, але у вшську залишилася певна ча-стина католишв. Вiдомий дослвдник укра!нського козацтва Д. Яворницький згадуе, що лише у 1632 р. на загальнш вшськовш радi низовi козаки вирь шили видалити усiх католиков зi свого середовища. При цьому жодного насильства не було застосовано [17, с.264; 18, с.21].
Тi, хто прибував на Оч пiсля 1632 р., повинш були споввдувати православну вiру, знати Символи вiри i молитву Господню та присягнути у Церквi перед престолом Божим [19, с.76, 77]. Якщо прибу-лий був "католиком чи лютеранином, то повинен був прийняти православ'я; якщо був жидом чи магометанином, то зобов'язаний був хреститися уро-чисто в "греко-руську" вiру" [19, с.77]. 1сторик А. Скальковський, зокрема, описуе процедуру прий-няття евре!в до козацьких куренiв: спочатку священники на Сiчi вихрещували евре!в у православну вiру i лише пiсля цього вони могли проходити службу у визначених куренях [19, с.261].
Iсторiя запорозько! Церкви починаеться з 1576 р., коли поблизу м. Стара Самара козаки звернули увагу на вiковий дубовий лiс, що знаходився вище ввд мiста. Неподалш, на великому островi мiж рiч-кою Самарою та !! рукавом - рiчкою Самарчиком, козаки звели першу невелику дерев'яну церкву в 1м'я Св. Миколая з дзвшицею, забезпечили Г! усiм необхвд-ним церковним начинням, а для проведення служб iз Киева запросили iеромонахiв. При церквi було засно-вано школу та шпиталь. У 1602 р. на основi церкви було засновано Самарський Пустельно-Микола!всь-кий монастир, статут та богослуж1ння якого були вла-штованi на зразок знаменитого Афонського монас-тиря, що знаходився в Греци [20, с.547].
Шзшше, усюди, де розташовувалася Сiч, буду-вали храми на честь Покрови Пресвято! Богородищ, свято яко! (14 жовтня) вважалося Днем Запо-
розького вшська. Храм, який розташовувався на те-риторii Сщ, традицiйно вважався головним на усш територп Запорожжя, а головний священник ще!' сь чово! церкви був керiвником запорозького духовенства за територiальними ознаками [18, с.25].
Вочевидь, духовну опiку вiйська у походах за-безпечували священники, як1 рашше були коза-ками. Вони дшили з вiйськом усi негаразди похщ-ного життя, втрати, i, що найголовшше, не були тя-гарем для нього. Шд час бойових дш використовувалися похiднi каплицi-намети, як ви-готовляли з грубого полотна. Вони встановлюва-лися у мюцях дислокування козацьких загонiв, по-близу вартових поспв або польово! варти та обслу-говувалися польовими духовниками [21, с.213]. Запорожцi возили !х iз собою у походи, встановлю-вали поблизу сторожових постiв - "бекепв" [20, с.562, 563]. У Кам'янсьшй та Олешк1вськ1й Сiчах, як зазначае Д. Яворницький, у запорозьких козак1в були не постiйнi, а тимчасовi похiднi церкви [17, с.137]. В Олешк1вськ1й Сiчi, як сввдчить С. Мише-цький, була похщна, тобто полотняна чи дерев'яна з полотняним iконостасом церква [22, с.25]. Необ-х1дно зазначити, що за роки юнування запорозького козацтва, з його гтщативи було збудовано близько 60 Церков, не рахуючи каплиць та скитiв [20, с.553].
Шдготовкою духовенства для Запорозько! Сiчi займався Ки!вський Межигiрський монастир (Ме-жипрський Спас), з якого щороку присилали двох iеромонахiв, диякона та одного чи двох уставнишв до ачово! Церкви (окрiм них, у ачовш Церквi були й паламарi). Уа духовнi особи, присланi з Межипр-ського монастиря до Сiчi, ^м ченцiв, вiдряджених до Самарського монастиря, могли залишатися, як i свпська старшина, на сво!х посадах лише протягом року [17, с.218-221].
Парафп отримувалися лише пiсля вщповвд-ного ршення начальника сiчових церков i висвяти Ки!вським митрополитом з наданням архшастирсь-ко! грамоти. Залишеним на рш священникам нада-валася, зпдно з рiшенням сiчовоi старшини, рiвна к1льк1сть куренiв по 200-700 козашв у кожному, що фактично утворювали парафш, в як1й потрiбно було споввдати, причащати, вiдспiвувати - загалом керувати релтйним життям парафiян [23].
Духовенство не мало права втручатися до будь-яких свiтських справ, за винятком заступниц-тва за злочинц1в та присутносп при покараннi у Це-рквi, коли хтось iз козашв вчинить незначне право-порушення. Перед призначенням до парафiяльноi Церкви духовенство спочатку з'являлося до начальника запорозьких Церков, попм складало присягу на вiрнiсть Кошевi i лише пiсля цього отриму-вало певш парафп та паству [17, с.218, 219].
Церковнi Богослужения здшснювалися щодня, обов'язково за чернечим каноном, тобто вранц та ввечерi. Шсля снiдаику усi козаки йшли на ранкову службу, а надвечiр дзвонами счово! Церкви Свято! Покрови козашв закликали на вечiрню молитву, т-сля яко! йшли до курешв вечеряти [24, с. 100]. Крiм повсякденних служб, у Церквi служили соборш па-нахиди та сорокоусти за померлими во!нами [25, с. 280-287].
Перед споживанням iжi запорожцi одного куреня ставали в ряд один бшя одного, хрестилися на шони, читали молитву про насущний хлiб i потiм вже сiдали на лавки. Куршному завжди надавали мiсце у передньому ряду пвд iконами [17, с.244]. Проте, значна частина запорожщв, за винятком вш-ськово! старшини i поважних чоловiкiв похилого вшу, вважала за можливе пропускати служби в Це-рквi, а священники на Запорожжi крiзь пальцi диви-лися на те, що козаки з причини пияцтва не ввдвщу-вали Церкву [17, с.9].
У Цер^ запорожцi ставали вiдповiдно до чи-нiв: простi козаки стояли посеред Церкви шеренгами, старшина та юлька лигах козак1в перебували в окремому мiсцi - бокуш (стасидii), рiзьбленiй з дерева i пофарбованiй у зелений колiр. Вони стояли з обох бошв бшя стiни, що роздiляла Церкву на двi половини. Коли читалося £вангелiе, усi козаки ви-простовувалися i до половини витягали з тхов ша-блi. Це був своерщний знак !хньо1' готовностi до за-хисту православно! вiри силою збро!' [10, с.57].
Вимоги до священников, як1 перебували при козацьких загонах i на Сiчi, були простими, але принциповими: присяга на вiрнiсть Запорозькому Кошу, безшлюбнiсть, начитанiсть у словi Божому, красномовнiсть, голосистiсть, особливо для дияко-нiв, а також тверезють. Сам начальник запорозьких Церков повинен був кожно! недiлi i на свята виго-лошувати проповщ, неодмiнно напам'ять, укра!н-ською мовою; тих, хто не вщповвдав цим вимогам, запорозьк1 козаки вiдразу виряджали з Сiчi, а хто задовольняв - залишали у себе, виявляючи до них велику повагу [17, с.220, 221].
Крiм iншого, Церква займалася й патрютич-ним вихованням. Пропагувалися героiчнi вчинки, оствувалися видатнi козаки та гетьмани. Навпъ на iконах цього перюду зображувалися постатi геть-манiв, старшин, козашв, фундаторiв Церков, а та-кож риси укра!нського побуту.
Для вiйськового товариства сiчова церква вщ-гравала не лише роль головного храму, де вони мали змогу задовольняти сво! духовнi потреби. Б™ Покровсько! церкви вiдбувалися козацьш ради, зу-стрiчалися поважнi госп, зачитувалися важливi по-в1домлення. Недарма Церква розташовувалася посеред Сiчi i нiби освячувала тi заходи, що вщбува-лися на майдаш бiля не!. За iснуючою традищею, багато заходiв, як1 розпочинались на майдаш, зок-рема, обрання старшини i почесна зустрiч осiб, мали продовження у самiй Покровськ1й цер^ [26, с.81].
На Сiчi до дружби мiж товаришами ставилися дуже серйозно. Для того, щоб вона мала законну силу, побратими йшли до Церкви ^ у присутносп священника, давали "завiщальне слово". Шсля цього побратими робили власною рукою позначки на "завщальному словi", слухали молитву, дару-вали один одному хрестики та шони, тричi щлува-лися i виходили з Церкви, як рвдш брати [17, с.242, 243].
Храм також служив i мiсцем, де в деяких випа-дках козаки мали нести покарання за порушення за-
кошв. Зокрема, "словесне катування" в Покровсь-к1й Церквi приймали особи, яко викрадали худобу у татар. Для отримання прощення вОд Кошу цим за-порожцям було достатньо присягнути в сiчовiй Це-ркш, що вони не повторять таких вчинкОв [26, с. 118].
Запорозьш козаки двiчi на рш пiшки вирушали у паломництво, щоб вклонитися святим мюцям у Самарському, Мотронинському, Киево-Печерсь-кому, Межипрському, Моженському, Лебединсь-кому монастирях. Перше таке прочанство здшсню-валося наприкшщ зими (на Масляну), друге - у ве-реснi - жовтш, коли в зимiвниках закОнчувалися роботи зi збору врожаю та промисловий сезон [20, с.540].
Кошовий поеднував у сво!х руках не лише вш-ськову, адмшОстративну, судову, але й духовну владу. Вш вважався верховним начальником запо-розького духовенства. Кошовий отаман приймав i визначав духовних осiб з Киева до счово! i палано-чних Церков, залишав чи повертав !х назад, зважа-ючи на поведшку та здiбностi кожного, враховуючи думку козацтва [17, с.173].
ВОдтак, Кошу вдалося довести свою фактичну зверхшсть у питаниях управлiння церковною справою на СОчО До самого останнього моменту юну-вання Вольностей Вшська Запорозького не лише начальник ачових Церков, але й усе духовенство ще! територп продовжувало перебувати в бшьшш залежностi вОд козашв, нiж вОд центрально! духовно! влади.
Козацький iнститут священников був незалеж-ною структурою, але росшським царатом це ощню-валося вкрай негативно. Тому, у 1760 р. на Запорь зьку Сiч був надюланий iмператорський указ стосо-вно шдпорядкування козацьких капелаиiв обер-священнику росiйськоi армi!. Проте, запорозьк1 козаки вважали сво!х дух1вник1в залежними тiльки вiд власного Коша, а не ввд росiйського керiвництва. Ця незалежницька теиденцiя проявилася яскраво у 1769 р. тд час росшсько-турецько! вiйни, коли козаки, проОгнорувавши наказ фельдмаршала графа П. Румянцева, ввдмовилися пiдпорядкувати сво!х капелаиiв обер-священнику усiеi дiючо! армii [23].
Водночас, Оснуе думка, що в козацьких реест-рових полках релiгiйна тдтримка здiйснювалася мiсцевими священниками, оск1льки в кожному полковому мОсп та населених пунктах, де розташову-валися козацьш полки i сотнi, завжди були Церкви.
Як вiдомо, вiйськовi священники у козацьких полках називалися вiйськовими капеланами. Так, зокрема 15 березня 1731 р. гетьман Данило Апостол призначив священника глухiвськоi церкви Мойсея Богаевського "вiйськовим капеляном" козацького полку. Гетьман особистим ушверсалом призначив вiйськового капелана до Шжинського козацького полку. До цього Мойсей Богаевський був священником глухОвсько! Церкви, тобто був можливим переход зi звичайних священников до вшськових капе-ланiв [27, с.66].
Усi гетьмани славного Вiйська Запорозького, передусiм I. Мазепа, були фундаторами монастирiв, немало коштiв витрачали на !хню розбудову. Серед
цих монастирiв Гадяцький, Густинський, Мгарсь-кий, Рихловський та деякО iншi. Звичайно, заснову-ючи монастирi, церкви, будуючи адмшютративт примiщения, козацька старшина дбала передуам про сво! особистi або становi iнтереси. Навiть цер-ковнi шони замовляли iз власними зображеннями [24, с.263].
Вiдтак, iсторiя козацького перiоду багата на факти тiсноi сшвпращ Церкви та вiйська. Право-слав'я суттево вплинуло на козацтво як на вшсь-кову формацш. Тюш взаемозв'язки Православно! Церкви та Счового козацького вiйська склалися лише з початку XVII ст. за гетьмана П. Сагайдач-ного. Дiяльнiсть духовенства не обмежувалася лише релiгiйними межами, мова йшла про вшсь-ково-патрютичне виховання, де релiгiя розгляда-лася як важливий важiль такого виховання.
Основна робота з релшйного навчання i виховання вiйськовикiв проводилися сiчовими, мОсце-вими та полковими священниками. 1снувала система добору, призначення i пiдготовки духовенства на посади. Структура вшськового духовенства, Ос-нуючО форми i методи його дiяльностi дозволяли успiшно проводити у козацькому вiйську роботу з релшшного виховання, а за необхiдностi - оперативно впливати на морально-психолопчний стан вшськ, змщнювати !хню вщдашсть та бажання до звитяги. Фактично до половини ХУШ ст. в Укра!ш Оснувало власне вiйськове духовенство [18, с. 34].
Проте, тсля 1721 р., коли Петро I скасував па-трiархiю, Укра!нська Церква перетворилася на зви-чайну частину Росшсько! православно! церкви, яка, у свою чергу, стала придатком державно! бюрократий Царський уряд покладав на священников навггь обов'язок використовувати таемницю сповщ з метою полщейського стеження та деякО шшО полщей-ськ1 функцп [27, с.324].
Знищивши Запорозьку Сч, царат л1кв1дував й шститут ачового укра!нського духовенства. З оста-точним пiдпорядкуванням укра!нських земель Ро-сшськш Омпери та функцюнуванням укра!нського життя як складово! ще! Омпери, душпастирська ошка вшськовишв вОдбувалася на зразок Збройних сил Росшсько! Омпери.
Вiйськовi капелани в арми Австро-Угорськог Ыпери
ЗахвдноукрашськО землО наприкшщ XVIII ст. належали до Австршсько! монархО!, а з друго! поло-вини XIX ст. увшшли до складу Австро-Угорщини. Так, в Австро-Угорськш армО! офОцОйно були дозволенО три релОгО! (християнська, Оудейська та Ослам) О чотири християнськО конфеси (римо-католицька, греко-католицька, православна, протестантська). Для них юнував Онститут вОйськового капеланства. До обов'язшв капелана щсарсько! армО! у мирний час належало: об'!зд закрОпленого району з вОдпра-вою богослужшь у недш О свята, вОдправлення богослужшь в династичнО днО, прийняття присяги но-вобранцями, сповОдання О причащання вшськовос-лужбовцОв, особливо у Великий шст.
РОк "весни народОв" в Австро-Угорськ1й ОмперО! дав можливОсть укра!нському народовО розвива-тися, прагнучи до покращення свое! майбутньо!
дол^ а також задоволення сво!х прав. Одним з них було задоволення релшйних потреб украiнцiв, як служили в Цiсарськiй армп, чого дос не було.
У травш 1848 р. у Львовi виникае перша укра-!нська полiтична оргашзащя - "Головна руська рада". Переважну бiльшiсть ради становили греко-католицьк священники, як1 вимагали вод Вщня утворення украшсько! Осторично! областi - Гали-чини - iз залученням до краю пiвнiчноi Буковини та Закарпаття. Щд час бурхливого поширення нацю-нального руху розгортаеться формування нацюна-льних вiйськових частин.
У цьому ж роцi австрiйський щсар Фердинанд видае указ про формування територiальних воеш-зованих формувань тд назвою "Нацiональна гвар-дiя Австро-Угорщини", якою опiкувалося мiсцеве укра!нське духовенство.
Шзтше, у 1869 р., в Австро-Угорщиш був за-проваджений загальний вiйськовий обов'язок для усiх громадян iмперii. Тодi в багатьох тхотних полках, полках крайово! оборони украшш становили 50-80% особового складу. Пiдроздiли включали посади постшних укра!нських вiйськових ка-пеланiв, як повиннi були задовольняти духовнi потреби во!шв греко-католик1в як у мирний, так i вiйськовий час. Усього нараховувалося 17 штатних посад вшськових капеланiв. Капеланiв називали "фельдкуратами", вони носили вiйськовий одност-рш з хрестом, але без офщерських знак1в розрОз-нення, при цьому мали ранг "каштана" або "майора", якщо ставали деканами. У службових питан-нях вони пОдпорядковувалися католицькому вiйськово-польовому епископу, а з питань канош-чно-обрядових - своему мюцевому епископу [18, с.44-46].
Польовий римо-католицький епископ був представником Церкви при iмперському Мшстер-ствi вiйськових справ. Структура капеланства в ар-мшських частинах вiдповiдала загальному адмшю-тративному подiловi Церкви: епархия - деканати -парафiя [27, с.329-331; 18, с.46].
У мирний час на посади капелашв Збройних сил Австро-Угорщини призначалися молодi або овдовiлi укра!нськ греко-католицьк1 священники за конкурсом [28].
Коли ж розпочалася Перша свггова вшна, на польових вiйськових духiвникiв добровiльно не зголошувалися, i тому були призваш тi священники, що належали до вшськового резерву. Тодi ж було призвано на посади вшськових капелашв де-колька десятков укра!нських священников, яких в0д-рядили до вiйськових частин, де служили украшщ.
Певну частину священников пiзнiше призвали для обслуговування поранених у шпиталях, у резерв кадрОв, як приходили на мiсця тих вiйськових капеланiв, що потрапили до полону, гинули чи не могли виконувати сво! обов'язки за станом здо-ров'я. За час Першо! свiтовоi вiйни польовими духовниками в австршськой армп стали больше сотш укра!нських священников [27, с.332].
З початком Першо! свггово!' вшни у складО ди-в0зш Австро-Угорсько! армп було чимало украшсь-
ких полков, укомплектованих вшськовими капела-нами греко-католицько! церкви, до обов'язков яких входило: вщправлення богослужонь у мюцях пос-тшно! та тимчасово! дислокацп частин, сповщь стршьщв маршових курешв 0 сотень перед боями та важкопоранених вояков, ошкування хворими 0 по-раненими у фронтових полкових лазаретах, культу-рно-освОтня дОяльнють, зокрема ошка фронтовими читальнями "Зольдатенгейм", оргашзашя похо-вань, вщправа панахид. Под час бойових дш полковО фельдкурати перебували безпосередньо в частинах 0 дшили долю з бшцями, чимало з них потрапили до росшського полону [18, с.46].
Таким чином, на вОдмОну вод фельдкуралв авс-тршських полков, яко виконували виключно рель гшш функци, украшсько вшськовО капелани мали набагато ширший обсяг завдань. ОкрОм релтйних функцш, укра!нсько духОвники вважав сво!м обов'язком проводити щейно-виховну та культу-рно-просвиницьку роботу, вести бесщи з0 стршь-цями на рОзномаштш теми фронтового життя тощо.
Вiйськовi духiвники в лавах Укратськог Га-лицьког арми
1з початком украшсько-польсько! вшни 19181919 рр. до лав Украшсько! Галицько! армп (дал0 -УГА) прийшли добровольно або були запрошеш ко-мандуванням десятки священников, яко й стали першими польовими духОвниками. Чимало шших священников добровольно обслуговували дислоковаш у !хшх мюцевостях фронтовО частини та армшсько структури тилу [29, с.86].
Под час розгортання вшськового будОвництва утворюеться чигса структура служби польового ду-хОвництва УГА. 1 счня 1919 р. Державним секрета-рОатом вшськових справ (дал0 - ДСВС) у спещаль-ному наказО керОвника вшськового мшстерства полковника Д. Вгговського "Оргашзашя духОвниц-тва Укра!нського вшська" було затверджено орга-шзацшну структуру служби польового духОвництва УГА. Шдгрунтям оргашзацп служби стали зразки австршсько! арми, оскшьки достатньо значна час-тина священников проходила службу у щсарському вшську 0 мала бойовий досвщ [30, с.37].
Зпдно з наказом, утворювався вищий орган польового духовенства УГА - Зарядче Преподоб-ництво, яке очолив 34-р0чний о. Микола 1жак, який до цього був польовим духОвником Лепону УСС. Також зазначалося, що ус духОвники бойових фор-мацш шдпорядковувалися опосередковано, а духь вники кошОв (частин тилу) 0 лОчильниць (шпшатв) - безпосередньо [18, с.49].
Водночас, при Начальной КомандО Галицько! армп (дал0 - НКГА) створено Польове Преподобни-цтво, якому безпосередньо пОдпорядковувалися ус капелани бойових частин 0 з'еднань в0д полку до корпусу. КерОвник Польового Преподобництва пере-бував з0 своею референтурою при Ставщ армп у м. ХодоровО.
До структур польового духовництва також входили утвореш у складО штабОв галицьких корпусОв вОдповОднО референтури, яким було пОдпорядковано вОддОли духовников бригад та полков.
У шдроздш корпусного капелана служили ще два-три священники, яш вщповщали за роботу ор-гашзацшного характеру та перебували у резервО для поповнення.
Прерогативою Зарядчого Преподобництва було загальне керОвництво дОяльшстю служби вш-ськового дух1вництва, !хне матерОальне забезпе-чення, дотримання правового статусу, виршення кадрових проблем: прийом на службу та звОль-нення, переведення до Онших частин, присвоения вшськових звань, надання вОдпусток, термш яких перевищував два тижнО тощо. Зпдно з наказом вОд 4 лютого 1919 р. йому безпосередньо щдпорядко-вувалися Польове Преподобництво НКГА, служби дух1вництва Окружних вОйськових команд, старши-нських пОхотних О артилершських школ, кошОв, ви-школ1в та шпитал1в, тобто всОх частин, закладОв О ус-таиов тилу (затлля). Преподобництво ДСВС з перших дшв юнування пОклувалося про тдготовку поповнення вОйськових капеланОв для майже 100-тисячно! Галицько! армп, в частинах яко! проходило службу 96 священникОв Греко-католицько! церкви, з яких майже третина загииули [10, с.94, 95; 30, с.37 -39; 31, с.81-86].
22 квОтня 1919 р. замОсть австрОйського зразка запроваджено новий однострш капелана УГА: ду-ховний жупан до колша чорного кольору (тд час вОйни - захисного), шапка, споднО О плащ, як у старшин, а також знаки розрОзнення, як у старшин, але фОолетового кольору.
УсО вОйськовО священники УГА були прирОв-нянО у правах до старшин. Також було запроваджено два ступеня найменувань: польовий духовник О преподобник, причому останнОй мав кОлька рангОв [18, с.51; 32, с.322; 30, с.40, 41].
ВОдповОдно до наказу преподобника о. Миколи 1жака вОд 4 лютого 1919 р. на вОйськових капеланОв було покладено обов'язки щодо ведення облОку та метрики полеглих в бою воякОв як Галицько! армО!, так О армО! противника. До метрик додавалися схеми поховань, а також данО про священника, який брав участь у похованш. Преподобництво ДСВС надси-лало свОдоцтво про смерть родинам полеглих, а та-кож вело загальний список безповоротних втрат [29, с.90].
Польове духовенство УГА вОддано проявили себе О в трагОчнО часи масово! епОдемО! тифу, яка за-вдала втрат, що набагато перевищували бойовО. У листопадО 1919 р. близько 15 тисяч стрОльцОв О старшин армО! було охоплено епОдемОею. Преподобниц-тва ДСВС та НКГА направили майже усОх вОйсько-вих капеланОв, а також галицьких парохОв Оз резерву на допомогу до вОйськових шпиталОв. Серед них був О преподобник ДСВС о. Микола 1жак, який також захворОв О помер невдовзО [29, с.111].
Польове духовенство Галицько! армО! вщг-рало важливу роль у пОдтриманнО належного мора-льно-психологОчного стану особового складу та ви-хованнО його в дусО патрОотизму. Цьому сприяли ви-значнО особистО якостО вОйськових капеланОв, висока освОченОсть, нацОональна свОдомОсть та самопожер-тва пОд час кровопролитних бойовищ.
Досвiд задоволення релiгiйних потреб у нащ-ональних вшськових формуваннях Надднтрян-щини
Перюд з березня 1917 р. до березня 1921 р. був часом вОдновлення укра!нсько! державностО.
Для першо! фази укра!нського державотво-рення - доби Укра!нсько! Центрально! Ради (з 17 березня 1917 р. до 29 квотня 1918 р.) характерним е те, що !! лОдери, зокрема Голова Укра!нсько! Центрально! Ради М. Грушевський, Голова Генерального СекретарОату Укра!нсько! Народно! Респуб-лОки В. Винниченко О Генеральний Секретар ВОйськових Справ М. Порш, вважали недощльним створення регулярно! нацОонально! армО! взагалО, а вОдповОдно заперечували й необхОднОсть Онституту вОйськового духовенства. На !хню думку, достатньо було лише мОлОцОйних формувань, якО б наводили лад на укра!нських територОях [33, с.61].
Петлюра С. спромОгся пОдпорядкувати Укра!н-ськОй ЦентральнОй РадО 69 укра!нОзованих вОйсько-вих частин (загальною чисельнОстю близько 52 000 осОб), створити Укра!нський Генеральний Штаб та сформувати 1-у Сердюцьку дивОзОю [34, с.40]. За його ОнОцОативою було порушено питання перед Ге-неральним СекретарОатом щодо необхОдностО за-провадження штатних посад капеланОв в укра!шзо-ваних та новостворених гвардОйських вОйськових частинах, тим самим було закладено пОдвалини ук-ра!нсько! вОйськово-душпастирсько! служби. Йшлося про прийняття на службу до лав Збройних сил Украшсько! Центрально! Ради священников ви-ключно православного вОросповОдання, через те, що переважна бОльшОсть воякОв належала до православно! релОгОйно! традицО!. Петлюра С. пропонував вирОшити вОдповОдне кадрове питання шляхом обов'язково! переатестацО! вОйськового духовенства "старо!" армп та, за потреби, провести додатковий вОдбОр священникОв з цивОльних парафОй, обов'яз-ково враховуючи при цьому нацюнальшсть священников (приналежшсть до украшсько! нацО!) та !хне особисте ставлення до украшсько! нацюналь-но! державностО, бажання брати участь у збройнОй боротьбО за незалежиОсть Укра!ни [30, с.8, 9].
Черговий конфл1кт м1ж С. Петлюрою О В. Вин-ниченком виник саме на шдгруип вирОшення про-блеми щодо запровадження служби вОйськового духовенства, а фактично вОдновлення в укра!нОзова-них частинах вОдповОдних посад, яко мали мОсце в царськОй армО!. ПОд час укра!нОзацО! фронтових час-тин у 48 полках О надалО продовжували службу священники колишньо! РосОйсько! армп, переважно укра!нцО за походженням тому виникла необхОд-нОсть лише юридично пОдтвердити !хнОй статус за новими штатами, щоб поставити на баланс матерь ального О фшансового забезпечення з боку Уряду УНР. Проте В. Винниченко вОдкидав уаляш стосу-нки з Церквою. Грушевський М. також наголошу-вав на тому, що збройнО сили обОйдуться без попОв, чим вОдверто висловлював свое особисте негативне ставлення до Церкви [30, с.10].
Кардинальна розбОжнОсть у поглядах укра!нсь-ких полОтичних лОдерОв призвела до того, що, не отримавши офОцОйно! державно! пОдтримки, був
втрачений майже увесь склад досводчених вшсько-вих священников "старо!" армп, як невдовзО зму-шеш були покинути укра!шзоваш вшськовО час-тини [36, с.110]. С. ПетлюрО, зокрема, вдалося при-значити своею владою у грудш 1917 р. до укра!шзованих частин у м. КиевО найбшьш патрю-тично налаштованих священников [37, с.167].
Вшськовими священниками проводилась зна-чна робота щодо духовно-патрютичного виховання особового складу, нашть незважаючи на те, що вони знаходилися тимчасово на позаштатному утримант вшськових частин. Щд час богослужонь, за церковними канонами, у ход0 проповщей священники намагалися донести до вшськовиков, що захист Батьковщини, боротьба за укра!нську держа-вшсть до перемоги над ворогами е найвищою моральною щншстю 0 налаштовували особовий склад на дотримання принщв шдпорядкованосп старшинсь-кому складу, своечасному виконанш наказОв, до-триманш статутних правил поведшки, недопу-щенш випадков пияцтва та мародерства.
Шсля усунення 31 грудня 1917 р. С. Петлюри з посади Генерального Секретаря Вшськових Справ, не тОльки розвиток вшськово-душпастирсь-ко! служби, а й взагал укра!нсько! нацюнально!' армп практично призупинився. Його наступник М. Порш вОдсторонив вшськових священников в0д сво!х справ 0 !хне позаштатне утримання було при-зупинено [10, с.75, 76].
Для друго! фази укра!нського державотво-рення - доби Гетьманату П. Скоропадського (з 30 квиня до 14 грудня 1918 р.) характерним е те, що саме в армп Укра!нсько! Держави й було розпочато активну роботу щодо впровадження шституту вш-ськового духовенства. З травня 1918 р. почалася планомОрна реоргашзашя установ, структур та з'ед-нань укра!нсько! армп. У складО Головного Штабу Вшськового Мшютерства було створено Духовну Управу, яка виконувала функци вищого органу уп-равлшня душпастирською службою в армп. До !! складу було призначено досввдчених представников вшськового духовенства. Вже 30 травня Духовна Управа надюлала до Вшськового Мшютерства де-колька варОанпв проекпв Вшськово! присяги для представников рОзних релтйних вОросповщань [30, с.14].
Наступним кроком вищого вшськового керОв-ництва Укра!нсько! Держави стало виршення низки проблем, а саме: кадровий добОр вшськових священников з контингенту розформованих частин; проведення атестацп вшськового духовенства на флотц залучення до служби в арми позаштатних вшськових священников збройних сил УНР; зб0р церковного майна розформованих частин росшсь-ких фронпв 0 забезпечення цим майном майбутшх церковних споруд 0 каплиць Укра!нсько! арми; вщ-працювання нормативно-правово! бази щодо жит-тедОяльносп та сощальних гарантш душпастирства (розроблення Статуту про Вшськове 0 Морське Духовенство, визначення статусу вшськових священников, розроблення штатОв Вшськового 0 Морського Духовенства, встановлення розмОру платш вшсько-вим священникам тощо).
Для виршення цих питань незабаром була створена спещальна КомюОя у справах вшськового духовенства при Головному штабО Вшськового М0-нютерства, яка встановила вимоги для призначення на посаду: наявнють вшськового стажу, укра!нське походження та прихильнють до Укра!ни, а також бойовий стаж кандидата. Проте Комгая не отри-мала прав призначати на посади, а тому щ норми на практик не застосовувалися. Призначення ж ро-били командири вшськових частин 0 2-й ввддш Управи персонального складу Вшськового Мшю-терства [35, с.27].
Панотш прирОвнювалися до рангу "подполковника", 0 отримували: священник (полковий пан-отець) - 650 карбованщв на мюяць, диякон або псаломщик - 325 карбованщв [10, с.81].
Панотщ проводили активну роботу 0з задово-лення релтйних потреб вшськовослужбовщв (бо-гослужоння, лпурги, проповщ, сповщання, хре-щення, вОнчання, ввдсшвування тощо), а також благословляли новобранщв щд час приведення !х до присяги на вОрнють Укра!нськой ДержавО, освячу-вали зброю 0 техшку, оргашзовували побудову каплиць на територОях постшно!' дислокацп вшськових частин, виступали у рол радников командирОв вш-ськових частин з релишних питань.
1сторичних даних щодо пропаганди укра!нсь-ко! нацюнально! державносп з боку священников не знайдено тому, що переважна !хня бОльшють була проросшськи налаштована, адже у шдборО ду-шпастирОв для вшська, з дозволу Вшськового мшю-тра О. Рогози, брав участь особисто митрополит Ки!вський 0 Галицький Антонш (Храповицький) (ставленик Московського патрОархату в Укра!ш), який вважав, що шститут протопресвггерства на чол0 з панотцем з бшого духовенства - щлком нека-ношчний, адже його щдтримують лОберальш священники, яко йдуть проти "царату" й московських порядков 0 заявляють себе тшьки укра!нцями.
Це свОдчить про нерозв'язанОсть в Укра!нськой ДержавО головно! проблеми: на яких засадах фор-мувати Онститут вОйськового 0 флотського духовенства. Навколо цього ключового питання точилася боротьба м1ж укра!нською нацОональною 0 проро-сОйською сторонами, а також м1ж окремими пред-ставниками владних структур [35, с.28].
Таким чином, у сформованих вшськових час-тинах панотщ виконували сво! обов'язки, користу-ючись лише досвщом служби, набутим в дореволю-цшнш росОйськой арм0! 0 не маючи жодних укра!н-ських настанов. Загалом, вони задовольняли переважно рел0г0йн0 потреби старшин 0 козаков. Си-туаця змОнилася тОльки в добу Директорп Укра!н-сько! Народно! РеспублОки [30, с.19, 20].
Таким чином, в добу Гетьманату було розпо-чато формування вшськово-душпастирсько!' служби в арм0!. Проте, у зв'язку з полОтичними непоро-зумОннями 0 протистояннями в справах церковних на м1жвщомчому р0вн0, та з0 змОнами у вОйськово-полгричнш ситуацО! навколо Укра!нсько! Держави, ця робота так 0 не була доведена до лопчного заве-ршення. НевдовзО революцОя в НОмеччинО призвела
до втрати Укра!нською Державою захОдного союзника О змусила до тдписання вОдповОдних угод з урядом Росп, що призвело до чергового державного перевороту в Укра!нО. До влади прийшла Директо-рОя, яка вОдновила Укра!нську Народну РеспублОку.
Третя фаза украшсько! державносп - доба Ди-ректорО! УНР (з 18 грудня 1918 р. до 18 березня 1921 р.) характеризуемся тим, що ДиректорОя, ро-зумОючи значення духовних впливОв на армОю, про-довжувала кращО традицО!, започаткованО в дОяльно-стО КомОсО! у справах вшськового духовенства при Головному штабО Украшсько! Держави.
На вимогу Головного Отамана вОйськ О Флоту Украшсько! Народно! Республ1ки С. Петлюри, священников колишньо! арми Укра!нсько! Держави було переатестовано спецОальною комОсОею О зали-шено у вшську лише тих, хто був виключно укра!н-ського походження та зО стОйкими нацОонально-пат-рОотичними переконаннями. ВОдсОялася велика кО-лькость неблагонадОйних, чому тдтвердженням е, зокрема, документально зафОксований факт, що зО складу 48 панотцОв, призначених проходити пода-льшу вОйськову службу, в лавах арми УНР залиши-вся лише один священник. Так, зокрема, близько 80 % священников, яко звернулися до ново! вшськово! влади, не пройшли атестацОю. ПОсля чого, за браком надОонально-свОдомого бОлого духовенства доводи-лося залучати до укра!нського вОйська навОть Оеро-монахОв з православних монастирОв Подшля [10, с.83, 84].
Вже 1 счня 1919 р. був оприлюднений Закон Укра!нсько! Народно! РеспублОки "Про автокефа-лОю Укра!нсько! Православно! Церкви та !! вищий уряд". Цим законом ДиректорОя фактично вольовим полОтичним рОшенням утворювала в Укра!нО помО-сну надiональну Церкву, всшяко Огноруючи Мос-ковський ПатрОархат. ВОдповОдно до закону Голов-ний священник арми УНР входив до складу Укра-!нського Церковного Синоду, що значно розширювало його повноваження.
У ачш 1919 р. на облОк до Головно! управи вш-ськового духовенства було прийнято 30 вОйськових священников [10, с.84]. ПанотцО традицОйно, як О в часи Гетьманату, прирОвнювалися до чину "пОдполковника", вОдповОдно й отримували щомОсячно пла-тню у 9 000 гривень. Користувалися вОдповОдними пОльгами О соцОальними гарантОями з боку держави на законодавчому рОвнО [30, с.21].
ПОд час Друго! укра!нсько-росОйська вОйни вОй-ськовО душпастирО брали активу участь, знаходя-чись у складО вОйськових частин. ПанотцО благословляли воякОв перед боем на ратну звитягу. У сво!х коротких проповедях перед атакою завзято пропа-гували любов до БатькОвщини, правдивОсть О необ-ходшсть жертвувати сво!м життям заради Укра!ни та !! щасливого майбутнього, подолання страху перед ворогом шляхом переконання, братерську пОдт-римку бойових друзОв пОд час бойовищ, збереження сво!х командирОв в бою та виконання !хнОх наказОв.
ПостОйно перебуваючи на передовОй, душпас-тирО проявляли приклади стОйкостО в бою, словом переконували духовно слабших у необхОдностО про-довжувати бОй. ПОсля переможного бою вшськовО
священники органОзовували поховання вояков як свое!, так О ворожо! армО!, вОдспОвуючи загиблих. У перервах мОж боями здшснювали богослужОння, надавали поради командирам як з релОгОйних питань, так О з приводу конфлжтних ситуацш у вОйськових колективах, нерОдко самО брали активну участь у розв'язаннО конфлОктОв серед старшин О козакОв в ролО посередникОв. За необхОдностО проводили Онди-вОдуальнО спОвбесОди зО старшинами О козаками щодо сумлОнного виконання ними сво!х обов'язкОв. КрОм того, душпастирО проводили духовно-виховну роботу з дружинами укра!нських воякОв, бОльшОсть з яких, виконуючи обов'язки медичних сестер, зв'язкових тощо, перебували безпосередньо у бойо-вих частинах поруч зО сво!ми чоловОками. Таким чином, вшськовО священники дшсно були "душею" Укра!нсько! арми [10, с.84, 85].
ПОд час росОйсько-польсько! вОйни 1920 р. на посадах польового духовенства, зазвичай, перебу-вали священники вшом понад 30 роков, яко мали пе-вний життевий О освОтнОй досвОд духОвника, а вОдпо-вОдно й авторитет серед укра!нських старшин О козакОв. ВОйськовО священники на вигляд мали таке ж вбрання О атрибути, як О цивОльнО духОвники (рясу, митру та хрест вОдповОдного зразка, згОдно до свого сану). При собО вони мали певш матерОальнО церко-внО засоби для вОдправлення служби Божо! в польо-вих умовах (своерщну польову церкву). ПОд час без-перервних бойових дОй церковне майно зберОгалося в обозах другого порядку [38, с.415].
ВОйськовО священники освячували навОть зброю та бойову техшку, а саме: самоходи, автопа-нцирники, бронепотяги, лОтаки, гармати тощо, тим самим позитивно впливаючи на пОдвищення мора-льно-психологОчного стану старшин О козакОв армО! УНР, якО безпосередньо застосовували цю зброю О техшку у боях. Так, зокрема 5 вересня 1920 р. у Ста-нОславовО керОвник Управи вОйськового духовенства, Головний панотець, протопресвитер - митрофо-рний протоОерей П. Пащевський взяв участь в освя-ченнО бронепотягу "Кармелюк".
СлОд зазначити, що до душпастирсько! служби пОд час росОйсько-польсько! вшни залучалися й священники цивОльних парафОй з Правобережжя Укра-!ни, якО за сво!ми переконаннями прагнули вОднов-лення Украшсько! Народно! РеспублОки О тдтриму-вали Одею створення Укра!нсько! Автокефально! Православно! Церкви. Неодноразово на прохання керОвництва УНР у сво!х парафОях (Церквах) пОд час проповедей вони роз'яснювали мОсцевому населению мету та завдання перебування союзного польського вОйська на теренах Укра!ни, та закликали йти на мобшзацш, тим самим проводячи пропаганду вОйськово! полОтики проводу Укра!нсько! Народно! РеспублОки, що давало позитивний результат.
В укра!нських ОсторОографОчних джерелах за-фОксовано лише одиницО богослужОнь за участю усього особового складу Укра!нсько! армО!. Так, в оперативних звОтах штабу армО! УНР вОд 21 вересня 1920 р. йшлося про проведения в урочистш обста-новцО на правому березО ДнОстра, за присутностО всього особового складу армО! О особисто Голови
Директорп 0 Головного отамана вшськ 0 флоту УНР С. Петлюри, важливого релтйного заходу - бого-служшня та благословення старшин 0 козаков перед загальним наступом у ки!вському напрямку. Як вь домо, цей наступ мав устх [10, с.85, 86].
Серед козашв армп УНР тд час росшсько-польсько! вшни Онколи траплялися випадки дезертирства, але у сво!й бшьшосп вони були поодино-кими 0 в цьому е й заслуга плОдно! пропагандистсь-ко! роботи з боку вшськових душпастирОв, яш ко-ристувались заслуженим авторитетом у козацькому середовищО 0 сво!ми переконливими промовами, па-трютичними закликами та беседами попереджали ц ганебш прояви. Кр0м того, до заслуг укра!нського вшськового духовенства без перебОльшень можна вщнести й той факт, що в армп УНР не застосову-валися загороджувальш загони, що мало мюце у Червонш армп [39, с.292-294]. При цьому необхь дно зазначити, що не вщомо жодного факту дезертирства серед вшськових душпастирОв армп УНР протягом уае!' росшсько-польсько! вшни, що позитивно характеризуе дОяльшсть укра!нського вшсь-кового духовенства.
Зрада з боку "союзницько!" Польсько! Респуб-л0ки призвела до поразки армп УНР у вшш за неза-лежнють Укра!нсько! Народно! РеспублОки. Шсля 21 листопада 1920 р. разом з0 старшинами 0 коза-ками арми УНР вшськовО священники опинилися у таборах штернованих у ПольщО, але, незважаючи на ц обставини, продовжували виконувати сво! обов'язки серед штернованих вояков, вщправляючи Службу Божу, сповщуючи, шдтримуючи !хнш мо-ральний дух не лише проповедями та беадами, а й розповсюдженням книжок 0 часопиав" [40, с.113].
Отже, тдсумовуючи викладене вище, можна з упевненютю вОдзначити, що саме в добу Директорп УНР, незважаючи, на вшськовий стан 0 обмежене матерОальне забезпечення, в Украшськш нацюналь-нш армп вщбулося повноцшне становлення шсти-туту вшськового духовенства. ВОдтак, е ус шдстави стверджувати, що саме в цей час й вщбулося перше офщшне, на законодавчому р0вш, становлення вш-ськово-душпастирсько! служби в укра!нському вш-ську.
Висновок. Таким чином, практика ефектив-ного сшвробиництва ЗС Укра!ни 0 Церкви щодо за-доволення релишних потреб вшськовослужбовщв не е новою для нашо! держави. Цей напрям роботи був притаманний майже уам збройним формуван-ням, як Оснували на теренах сучасно! Укра!ни. Проведений аналОз свщчить, що така сшвпраця зароди-лася ще в часи Руа-Укра!ни, набула подальшого розвитку в добу Укра!нського козацтва, входження Укра!ни до складу Росшсько! та Австро-Угорсько! Омперш. На початку ХХ ст., за умов вщродження укра!нсько! державносп, чпко простежуеться на-слОдування моделей задоволення релтйних потреб, залежно в0д того, в армп яко! з Омперш форму-валися укра!нськ нацюнальш збройш формування.
У добу боротьби за незалежшсть Укра!ни у 1917-1921 рр. цей напрям роботи показав свою д0е-вють та позитивний вплив на особовий склад. Осо-
бливо виразно це проявилося в Украшськш Галиць-кш Арми та у добу Директору Укра!нсько! Народно! РеспублОки, у пвдроздшах яких перебували шта-тш вшськовО духОвники.
АналОз юторичного досвщу з опорою на су-часш розвщки Р. Коханчука дае шдстави стверджувати, що в укра!нському вшську (особливо в УГА та армп УНР) сформувалася модель задоволення релтйних потреб вшськовослужбовщв, багато в чому схожа на сучасну, так звану "англо-американ-ську", 0 частково на "европейсько-континента-льну". Також у задоволенш релтйних потреб вшськовослужбовщв мали мОсце випадки викорис-тання потенщалу мОсцевих Церков (було характерним для арми Укра!нсько! держави), що вказуе на намагання наблизити юнуючу модель до сучасно! "свисько!" ("етатистсько!").
Попри наявшсть юторичного досводу вшсь-ково-релтйних вщносин, з початком створення та розбудови ЗС Укра!ни вш мало враховувався. Про-цес створення ЗС Укра!ни до певного часу став пе-рюдом наслОдування переважно досвщу колиш-нього СРСР, для Збройних сил якого була прита-манна вщсутнють такого напряму як задоволення релтйних потреб вшськовослужбовщв. Разом 0з тим, саме за умов розбудови сучасно! Укра!нсько! держави вОдбулося вОдновлення душпастирсько! отки вшськовослужбовщв ЗС Укра!ни, тому пе-рюд 1991-2017 рр. становить особливий штерес для юторично!' науки. А подальший розвиток цього напряму роботи з особовим складом багато в чому залежатиме в0д врахування помилок та упущень минулого.
Список лггератури
1. Здюрук С., Яремчук В. Духовно-гуманпа-рш аспекти стратеги розвитку вшськових форму-вань Укра!ни. МонографОя. К.: - Н1СД, 1995. - 52 с.
2. Наказ Мшютерства оборони Укра!ни "Про затвердження Положення про службу вшськового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах Укра!ни" в0д 14 грудня 2016 р., № 685 [Елект-ронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mil.gov.ua.
3. Чорний В.С. Роль релт! у формуванш па-трОотизму захисников Укра!нсько! держави. Ллея (науковий вгсник): Збгрник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. Випуск 6. К., 2006. С. 218-226.
4. Харьковщенко £.1 розпалило !х жадання в0ри... : християнство 0 релш - культур. зрушення на землях сучас. Укра!ни у I тис. н.е. / // Людина 0 сви\ - 2004. - №1. - С. 20-25.
5. Толочко П. Ки!вська Русь. - К.: Абрис, 1996. - 360 с.
6. Михайлишин I. Вшськове священство: новине явище чи вОдроджуваний феномен? // Народна армОя. - 2007. - 30 березня. - № 59 (3702).
7. Брайчевський М. Ю. Утвердження христи-янства на Русц 1н-т археологО!. - Ки!в: Наукова думка, 1988. - 259 с.
8. Моця О. П., Ричка В. М. Ки!вська Русь: В0д язичництва до християнства: Навч. посОб. - К.: Глобус, 1996. - 222 с.
9. Садов'як Д. Словом Божим - до перемоги. Про роль капеланства у формуванш духовно! сввдо-мосп вiйськовослужбовцiв // Вiйсько Укра!ни. -2002. - № 5-6. - С. 36-37.
10. Душпастирська отка у Збройних Силах Укра!ни: досввд, проблеми, перспективи (Моногра-фiя) / Мiн-во оборони Укра!ни, Наук.-дослщ. центр гуманiтар. проблем Збройних Сил Укра!ни;В.П. Кротиков, В.Л. Топальський, В.М. Малюга та iн. -К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2010. - 258 с.
11. Топальський В.Л. Дукшпастирська отка у давньоруському та козацькому вiйську: навчальний посiбник. - К.: «Золоп ворота», 2010. - 42 с.
12. Полное собрание русских летописей. Ипатьевская летопись. - М.: Наука, 1962. - Т. 2. - XVI + 938 стб. - 87 с.
13. Полное собрание русских летописей. Лав-рентьевская летопись. - М.: Язык и русской культуры, 1997. - Т. 1. - 496 с.
14. Исакова Е.В., Неизвестные страницы истории русского военного духовенства (комментарий в русле истории). Периодизация истории Института военного духовенства. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.sedmitza.ru/text/406641 .html.
15. Тойнби А. Дж. Исследование истории: возникновение, рост и распад цивилизаций. - М., 2009.
- 670с.
16. Коханчук Р.М. Душпастирська отка вшсь-кових / Видання 2-е розширене та доповнене. - К., 2004. - 220 с.
17. Яворницький Д. I. Iсторiя запорiзьких коза-шв. К.: Наукова думка, 1990. - Т. I. - 578 с.
18. Дiброва В.А., Костюк П.1., Коханчук Р.М., Мельник O.I. Трiумф серця: науково-популярне видання. - К.: Медiа Свгг, 2010. - 224 с.
19. Скальковский А. История Новой Сечи или последнего коша Запорожского. - Одесса, 1885. -Ч. 1-ХШ. - 302 с.
20. Косенко Л. О. Козаки: Лицарський орден Ук-ра!ни: Факти. Мфи. Коментарг - Вид. 2-е, доопр. -Х.: Школа, 2009. - 608 с.
21. Апанович О.В. Розповiдi про запорiзьких козак1в. - К.: Дншро, 1991. - 332 с.
22. Мышецкий С.И. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. - Одесса, 1852. - 42 с.
23. Конева I., Чистовська I. Ввд духовно! ошки
- до патрютизму // Народна арм1я. - 2007. - 11 квь тня.
24. Мицик Ю.А., Плох1й С.М., Стороженко 1С. Як козаки воювали. кторичш розповiдi про запорь зьке козацтво. - Днiпропетровськ: Сiч, 1991. - 302 с.
25. Макаров А. Козацтво i бароко // Запорожщ: до юторп козацько! культури. - К.: Мистецтво, 1993. - С. 280-287.
26. Лиман I.I. Церковний устрш Запорозьких Вольностей (1734 - 1775). - Запорiжжя: РА Тан-дем-У", 1998. - 180 с.
27. Здюрук С.1. Сусшльно-релтйш вщно-сини: виклики Украíнi XXI столитя: Монографiя / Нац. ун-т стратепчних дослвджень. - Ки!в: Знання Украíни, 2005.-551 с.
28. Гриньох 1ван. Про справи укра!нського вшськового духiвництва // Патрiархат. - 1992. - Лю-тий, С. 3.
29. Забзалюк Д. £. Душпастирська служба ук-ра!нських вiйськових формацiй першо! половини ХХ ст.: Дис. ...канд. ют. наук: 20.02.22 - вшськова iсторiя. - Л., 2007. - 182 с.
30. Мараева В.В., Слюсаренко П.М. Вiйськовi священики в укранських нацiональних збройних формуваннях (1917 - 1921): Навчально-методич-ний посiбник. - К.:НДЦ ГП ЗСУ, 2010. - 53 с.
31. Лебедович I. Полевi духовники Укрансь-ко! Галицько! Армi!. У 45-рiччя участи у визволь-них змаганнях (Матерiали до юторп). - Вiннiпег, 1963. - 325 с.
32. Укра!нська Галицька Армiя. Матерiали до iсторi!. Т. II. - Вшншег, 1960. - 384 с.
33. Голубко В. Армiя Укрансько! Народно! Республiки 1917 - 1918. - Львiв, 1997. - 288 с.
34. Тинченко Я. Перша укра!нсько-б№шови-цька вшна (грудень 1917 - березень 1918 рр.). -Ки!в-Львiв, 1996. - 370 с.
35. Андрусишин Б., Луговський О. Комiсiя у справах вшськового духовенства при Головному штабi Украшсько! Держави // Вшськово-юторич-ний альманах: засновник - Центральний музей Збройних Сил Укра!ни. - Рiчник VI. - Число 2 (11).
- К., 2005. - С. 23-29.
36. Проблеми свободи совюп у Збройних Силах Украни. Матерiали науково! конференций - К.: КВГ1, 1997. - 212 с.
37. Колянчук О. Увiчнення нескорених. Укра-!нськ1 вiйськовi меморiали 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Польщу - Львiв: НАН Укра!ни 1нститут украно-знавства iм. 1.Крип'якевича, 2003. - 245 с.
38. Омелянович-Павленко М. Спогади укра!н-ського командарма. - Тинченко Я. - К.: "Планета людей", 2002. - 500 с.
39. Укра!нсько-московська вшна 1920 р. в документах (оперативш документи штабу арми Украшсько! Народно! Республ^) / З передмовою i шд редакщею Генерального штабу генерала В. Сальсь-кого. Документи впорядкував генерал Шандрук П.
- Ч. I. - Варшава, 1933. - 401 с.
40. Андрусишин Б. Церква в Укранськш дер-жаи. Доба Директорi! УНР. - К., 1997. - 172 с.
41. Литвин С. Похвд ки!вського князя Аско-льда 860 року на Константинополь / С. Литвин, С. Соколюк // Военна iсторiя. - 2012. - № 1. - С. 66-76.
- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vist_2012_1_11.
