CC BY
106HISTORICAL SCIENCES
УДК 94(477)
Хрящевська Л.М. кандидат iсторичних наук, доцент кафедри icmopii Миколмвський нацiональний ymiверситет iменi В. О. Сухомлинського, ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2611-0817 DOI: 10.24411/2520-6990-2020-12020
ДОСЛ1ДЖЕННЯ ТРАДИЦШНО1 КУЛЬТУРИ ТА НАРОДНО1 ТВОРЧОСТ1 УКРА1НЦ1В
ЕТНОЛОГАМИ КИ1ВСЬКО1 ШКОЛИ
Hryashchevskaya L. M.
candidate of historical sciences, associate professor of department to history, Mykolaiv national university to the name of V. O. Sukhomlynskoho, ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2611-0817
RESEARCH OF TRADITIONAL CULTURE AND FOLK ART OF UKRAINIANS BY ETHNOLOGISTS OF KYIV SCHOOL
Анотацш.
Проаналiзовано до^дження традицтно'1' культури та народно'1' творчостi укратщв етнологами Ки-1'всько'1' школи. До^джено народну словестсть, як джерела для вивчення народно'1' психологи та характеристики нацiональностi. З'ясовано тдходи школи м^ращотзму та 1'х вплив на науковий свтогляд за-хiдноукраiнськихучених. Розглянуто рнм види економiчноi дiяльностi первiсних сустльств, шлюбних зви-ча'1'в та поховально'1' обрядовостi, ттеграцп укра'1'нсько'1' науки до свiтового наукового простору
Summary
He research of traditional culture and folk art of Ukrainians by ethnologists of the Kyiv school is analyzed. Folk literature has been studied as a source for studying folk psychology and characteristics of nationality. The approaches of the school of migrationism and their influence on the scientific worldview of Western Ukrainian scientists are clarified. Various types of economic activity of primitive societies, marriage customs and funeral rites are considered, integration of Ukrainian science into the world scientific space
Ключовi слова: традицтна культура, народна творчкть, Кшвська школа, словеснкть, м^рацютзм, свiтогляд, дiяльнiсть, звичм, iнтеграцiя
Keywords: traditional culture, folk art, Kyiv school, literature, migrationism, worldview, activity, customs, integration
Важливим центром дослвджень народно! тра-дицшно! культури укра!нських губернш Росшсько! !мперп у другш половит XIX ст. був Ки!в. На початку 1860-х рр. тут дшла Кшвська громада, яка об'еднувала навколо себе представнишв патрюти-чно налаштовано! штетгенци. Ще у студентсьш роки В. Антонович, П. Житецький, М. Драгоманов, П. Чубинський та шш1 громад!вщ викладали у не-дшьних школах для простого народу, збирали й за-писували пам'ятки усно! народно! творчосп. Цей факт суттево вплинув як на вдейне щдгрунтя, так 1 на методи, яш використовували етнологи ки!всько! школи. Здеб1льшого !х мало щкавила проблема по-шушв давнього м1фолопчного коршня укра!нсь-кого фольклору. Уй сво! зусилля кшвсьш громащвщ сконцентрували на з1бранш фольклорно-етног-раф1чного матер1алу, його опрацюванш та публжацп. Теоретична етнолопя щкавила !х значно меншою м1рою, хоча й у цш сфер! ки!вська школа етнологи мала сво! вагом1 здобутки.
Так, методолопчш тдходи м!фолопчно! школи на укра!нському матер1ал1 застосовував I. Нечуй-Левицький. Видатний укра!нський пись-менник та перекладач вщзначився також як автор
низки наукових праць. Особливо значним вважа-еться його внесок у розвиток укра!нського мовоз-навства [1, с. 42].
Основною роботою I. Нечуй-Левицького у га-луз! етнологи е нарис укра!нсько! м!фологи, вперше опублжований у 1868 р. Ця орипнальна праця мю-тить м!ркування дослщника стосовно походження укра!нсько! м!фолог!!. I. Нечуй-Левицький в основ! укра!нських дохристиянських в!рувань ц!лком об-грунтовано вбачае !ндоевропейську основу, сп!льну для багатьох народ!в Свропи. Кор!ння м!фолопч-них уявлень дослвдник анал!зуе в дуй метеоролоп-чно! г!потези м!фолопчно! школи. Зокрема, вш за-значае, що на формування м!фолог!! вплинуло осмислення людиною природних явищ: небо, зась яне з!рками, сонце, м!сяць, зоря, хмари, дощ, в!тер, роса, гр!м, блискавка, зм!на л!та й зими, тепла й холоду, дня й ноч! свила й темряви [1, с. 78].
Укра!нський дослщник вбачае у перв!сн!й мь флоги суто утил!тарний зм!ст: «Щль давньо! укра-!нсько! в!ри, як ! в !нших народ!в, була практична, а в основ! давнього укра!нського поганства був люд-ський его!зм. Давн!й укра!нський народ славив свь тл! небесн! сили, годив темним силам, щоб пригор-нути до себе ласку неба, щоб присилувати ва сили
HISTORICAL SCIENCES / <<ШУУШШУМ=^1ШШа1>#11ШШ,2®2®
служити його практичным цiлям. Люди молились небу, щоб загарбати собi небо, дощ, тепло, росу, погоду, щоб прогнати од себе холод, хмари, негоду. Давшм Украшцям, як бачимо з обрядових пiсень, хотiлось прихилити до себе ласку небесних сил, щоб мати густо шп на пол^ багато ро!в у пасщ, ба-гато ягнят, телят, лошат, щоб мороз не поморозив жита, пшениц i всяко! пашницi, щоб у садку родило дерево, а в дворi плодилася птиця. Щль дав-нього укра!нського поганства була така практична, як i в Iндусiв, i в Грешв, i в iнших народiв, котрi в молитвах до сво!х бопв просили собi всякого добра». Крiм того, для Нечуя-Левицького мiфологiя е продуктом фантазп «молодо! слабосильно! душЬ> вбачае первiсний свiтогляд, на зм^ якому прихо-дять фiлософiя та наука.
Загалом, праця I. Нечуя-Левицького була написана у русл теоретико- методолопчних пiдходiв середини XIX ст. За сво!м характером книгу I. Не-чуя-Левицького можна охарактеризувати як працю талановитого аматора та публiциста. З суто науко-во! точки вже на момент свое! першо! публiкацi! вона вже була дещо застарiлою.
Вихвд укра!нсько! етнографi! на академiчний рiвень пов'язують iз дiяльнiстю Етнографо-статис-тично! експедицп в Захiдноруський край (1869 1870), оргашзовано! Росiйським географiчним то-вариством. Результатом ще! дiяльностi стала публь кацiя семи томiв «Трудов этнографо-статистиче-ской комиссии в Западнорусский край» (18721878)» [2, с. 132].
Значно активiзувало етнологiчнi студi! ввдк-риття 13 лютого 1873 року Швденно-Захвдного ввд-дiлу Росiйського географiчного товариства, який офiцiйно об'еднав науковi зусилля укра!нських учених В. Антоновича, В. Беренштама, Ф. Вовка, М. Драгоманова, О. Кiстякiвського, О. Колосовсь-кого, О. Русова, М. Зiбера, М. Лисенка та iнших.
На той час географiчнi товариства були поши-реною та прогресивною формою оргашзаци досль дницько! роботи з географп, iсторi!, археологi!, антропологи, етнологi!, демографi! та iнших сощаль-них та, частково, природничих наук.
Пiвденно-Захiдний вiддiл товариства, до якого увшшли переважно дiячi укра!нського нацюналь-ного руху, фактично з самого ввдкриття прадював в атмосферi звинувачень у полiтичнiй неблагонадш-ностi. На превеликий жаль, у 1876 р. ввддш було ль квiдовано сумнозвюним Емським указом Олексан-дра II в рамках боротьби з укра!нофтством [2, с. 203]. Шсля закриття Пiвденно-Захiдного вiддiлу осередками етнологiчних дослвджень у Киевi зали-шалися Товариство Нестора-лггописця та ушверси-тетський iсторико-етнографiчний гурток [3, с. 76].
Незважаючи на короткочасний перiод дiяльно-сп Пiвденно-Захiдний вiддiл вiдiграв величезну роль у формуванш вiтчизняно! науки, набувши «значения справжньо! Укра!нсько! академi! наук» [4, с. 100]. В. Колесник називае Швденно-Захвдний ввддвд предтечею академiчно! науки [5, с. 4]. Особливо суттевими були здобутки установи у галузi ет-нологi!, насамперед у систематичному з науково-
методично! точки зору зiбраннi фольклорно-етног-рафiчного матерiалу.
Зусиллями членiв Пiвденно-Захiдного ввддшу РГТ Укра!на була представлена на Паризькому ге-ографiчному конгресi й географiчнiй виставцi. Ко-мiсiя шд головуванням М. Драгоманова, до яко! входили Ф. Вовк, П. Чубинський, А. Класовський, О. Рогович та ш., пвдготувала для презентадi! евро-пейському науковому загаловi бiблiографiчний огляд найважливiших праць з iсторi!, географп та етнографп Укра!ни. Для експозицп були пвдготов-ленi десятки цшних експонатiв, у тому числi етног-рафiчнi альбоми, фотографi! та малюнки, моделi ар-хiтектурних споруд, господарських знарядь та ш-струментiв, зразки предметiв побуту, музичних iнструментiв, народних ^ашок, одягу, декоративно-прикладного мистецтва рiзних регiонiв Укра-!ни [6, с. 306].
Школа етнолопчних дослщжень, яка сформу-валася у Киевi навколо Унiверситету Св. Володи-мира та Швденно-Захщного вiддiлу Росiйського ге-ографiчного товариства, характеризувалася де-якими iстотними особливостями. Насамперед, ки!вськ1 етнологи були значно б№шою мiрою за-лученi до укра!нського нацiонального руху, який у даний перюд зазвичай характеризують як «роман-тичне народництво».
Намагаючись глибше тзнати народне середо-вище, дослщники робили акцент на зiбраннi та опу-блiкуваннi етнографiчних матерiалiв. Причини цього ухилу в емпiричний метод найб№ш повно охарактеризованi П. Чубинським. У передмовi до першого тому праць Швденно-Захвдного вiддiлу РГТ, дослвдник зазначае: «При етнографiчному до-слвдженш можна дiяти у два способи: або власш суб'ективнi враження викласти як результат спос-тережень, або збирати матерiали, як1 стосуються рь зних сторiн народного життя, даючи, таким чином, можливiсть кожному бачити народ незалежно вiд вражень спостертача». Для себе П. Чубинський обирав другий шлях, мотивуючи це, ввдсутшстю на той момент повного й всебiчного досл1дження ук-ра!нцiв, недостатньою вивчешстю окремих укра!н-ських етнографiчних регiонiв, а також загрозою швидкого зникнення багатьох пам'яток народно! творчосп [7, с. 12-13].
Постать Павла Чубинського займае одне з цен-тральних мюць в укра!нськ1й етнологi! XIX ст. Од-нак вiн уславився насамперед як оргашзатор науки та невтомний збирач фольклорно-етнографiчного матерiалу. Теоретичнi здобутки П. Чубинського, натомють, виглядають доволi скромно. Його осно-вний аналггичний доробок мiститься у «Нарисi народних юридичних звича!в та понять у Малоросп» (1869), в основу якого була покладена кандидатська дисертащя ученого. У нiй дослвдник визначив принциповi вiдмiнностi укра!нсько! народно-юри-дично! традицi! в1д росiйсько!, з'ясував, що в1дпра-вною точкою правових звича!в е соцiально-еконо-мiчнi вiдносини, здшснив першу класифiкадiю правових звича!в укра!нцiв, передусiм майнових. Незважаючи на те, що пращ Павла Чубинського
становлять великий науковий штерес i значною Mi-рою не втратили актуальностi доа, в контекстi на-шо1 теми дослщження, вони не мають великого значения, адже методологiя ученого не виходила за меж1 класичного для друго! половини XIX ст. пози-тивiстського свiтогляду. Це ж стосуеться, напри-клад, й праць етнографа та фiлолога Бориса Гр^е-нка, ведомого сво1ми блискучими публжащями фольклорно-етнографiчних матерiалiв [8, с. 101].
Загалом, спроби теоретичного осмислення зiб-раного матерiалу простежуються у дослщженнях кшвських етнологiв значно меншою мiрою, нiж у харк1вських. Ученi, яких об'еднав Швденно-Захвд-ний вiддiл Росшського географiчного товариства тяжiли до чистого юторизму у висвiтленнi етногра-фiчних явищ й вбачали у фольклорних пам'ятках насамперед прояв тiеï епохи, за яко1 вони були ство-ренi. Такий шдхвд вiдображено, наприклад, у досль дженнi украшських народних дум вщомого мово-знавця Павла Житецького (1836-1911) [9, с. 97]. До-слвдник розглядав народнi малорусьш думи як оригiнальний здобуток народно-культурноï творчо-стi. Думи, зпдно з його поглядами, були народними за свггоглядом та мовою й, водночас, книжними за особливим складом думки й способом ïï розвитку та вираження. Авторами дум були мандрiвнi коб-зар^ бандуристи, а також старi козаки. Дослiдники вiдмiчають високу наукову цшшсть дано1 роботи, частина наукових положень яко!,' досi зберiгае акту-альнють [10, с. 41].
Визначний поступ украшсько1 етнологiчноï науки пов'язаний з iменами Михайла Драгоманова та Володимира Антоновича. На нивi етнологiï учеш уславилися виданням збiрки украшських юторич-них пiсень з коментарями та аналггачним опрацю-ванням зiбраиого матерiалу. Дана робота високо оцiнена науковцями. На думку В. А. Короткого, вона становила «новий погляд на народну творчiсть як на джерело писемноï лiтератури й iсторiï, фшо-софiï i психологiï, соцiологiï i етнопедагопки», який зумовив «переход ввд романтичного захоп-лення цiею творчютю до поглибленого наукового ïï студшвання, переосмислення всього нагромадже-ного доа мaтерiaлу». Згодом В. Антоновича опуб-лiкувaв низку етнологiчних праць, яю здебiльшого мали фaктогрaфiчний, описовий характер. М. Драгоманов також вщзначився як автор численних ет-нолопчно-фольклористичних дослiджень, опубль кованих пiсля його смерп як окреме багатотомне видання.
Етнолопчна спадщина М. Драгоманова охоп-люе як aиaлiтичнi прaцi, так i публжацп фолькло-рно-етногрaфiчних мaтерiaлiв, ретельно пiдiбрaиих та записаних на високому науковому рiвнi. Величе-зною заслугою М. Драгоманова у спрaвi штеграци укра!нсько1' науки до свiтового наукового простору була його популяризаторська дiяльнiсть, яка про-явилася, зокрема, у численних публжащях в авто-ритетних европейських виданнях статей, рецензiй та мaтерiaлiв, що знайомили заруб1жного читача з украшським джерельним мaтерiaлом та розвитком етнолопчно1' науки в тш чaстинi Украши, яка зна-ходилася у склaдi Росiйськоï iмперiï. Украшським
етнологам та фольклористам М. Драгоманов дорь кав тим, що вони «не слвдять за идеями й методами, яш панують тепер у наущ фольклору». Сам М. Драгоманов намагався знайомити украшських колег зi здобутками зaхiдноï науки. Зокрема, на прохання I. Франка, дослвдник пiдготувaв для членiв Етног-рaфiчно- статистичного гуртка реферат, присвяче-ний стану розвитку ггалшсько1' та французько1' ет-нологи. У ньому М. Драгоманов першим в украш-ськш iсторiогрaфiï використав aиглiйський науковий термш «фольклор», який набував на той час широко!,' популярностi у Захвднш Cвропi.
Головним об'ектом критики Михайла Драгоманова була мiфологiчнa школа. На думку дослвд-ника, ïï виникнення в Нiмеччинi було зумовлене ре-aкцiею на рaцiонaлiзм XVIII ст., а також «нацюна-льною реакщею проти фрaнцузькоï переваги, що претендувала на французький космополiтизм». Саме тому творам народно)! словесностi почали на-давати релiгiйно-мiфологiчного значення, вбача-ючи у них прояви «духу наци». Коли дослщники переконалися у подiбностi фольклорних мотивiв нaродiв Свропи, Iндiï' та Передньоï Азiï, на народш оповвдання почали дивитися «як на останки колиш-ньоï старовини, коли то ще iндоевропейськi племена вели спшьне життя» [11, с. 101].
На противагу мiфологiчному подходу, М. Драгоманов запропонував використовувати розробки мiгрaцiонiстськоï школи Теодора Бенфея, зпдно положень яко].' в основi поширених у европейсь-кому фольклорi сюжетiв лежить не спшьна iндоев-ропейська спадщина, а «мaндрiвнi мотиви», що рiз-ними шляхами проникли до Свропи з 1нди в епоху середньовiччя. Прихильшсть М. Драгоманова до iдей м^ацюшспв пояснюеться насамперед край-нощами тдходу прихильник1в мiфологiчноï школи та еволюцшного подходу, як1 пояснювали будь-як1 подiбностi та збiги у фольклорних сюжетах стль-ною спадщиною iндоевропейських нaродiв. Цiлком слушно М. Драгоманов помiчaв, що численнi сю-жети е спшьними не тiльки для аршщв, але й для неiндоевропейських нaродiв. Нaявнiсть схожих мо-тивiв у фольклорi М. Драгоманов пояснював по-пе-рше, схож1стю людськоï' природи, особливо через однаковий рiвень розвитку, по-друге, безпосеред-нiм перейманням «одного народу ввд другого, через переход творiв словесностi як дорогою письменною, так i устною» [14, с. 115].
Критикував дослiдник i намагання бiльшостi його сучасник1в показати фольклорну прозу як ви-ключний вигар нaродноï думки. М. Драгоманов полемiзуе з таким поглядом i зазначае, що його мо-жна було б визнати вiрним лише «якби усе, що е в оборот серед так називаного народу було продуктом його безпосереднього творива й ввдбитком його побуту. Тимчасом докладшший дослвд показуе, що в так називашм «народшм» у ново-европейських нацш дуже багато «книжного» i дуже мало мюцево-нaцiонaльного походженем, особливо в краш про-зaïчноï' словесностi: казках, новелах, анекдотах. Ли-бонь чи не бiльшa частина творiв такого рода, що обертаються у рiзних ново-европейських нaродiв, навиъ в усних редaкцiях, увiйшлa до в народнш
HISTORICAL SCIENCES / <<ШУУШШУМ=^1ШШа1>#11ШШ,2®2®
осередок !з книжок 1 при тому принесена вщносно недавно дуже з далеку, з Азп, де майже все дослщ вщкривае первюну !ндшську батьшвщину оповь дань» [12, с. 119].
Незважаючи на те, що М. Драгоманов вважав народну словесшсть явищем не нацюнальним, а ку-льтурним й розглядав Г! як поеднання штернацюна-льних мотив1в, дослвдник не вщкидав и значення як джерела для вивчення народно! психологи та характеристики нацюнальносп. «Найновш! дослвди то! словесносп ввдкрили лише, що так названа «наро-дня душа» або «нацюнальний дух» не е щось стале, але рухае ся, стикае ся з шшими 1 зм1няеся. А окр1м того т дослали накидають уздечку на дуже поква-пш висновки про нацюнальш духи, бодай доти, доки на тдстаы докладного пор1вняння матер1ал1в, яш збирають ся ступнево з р1жних кра!н, не будуть означен як схож!, так 1 р!жш р1чи творах духа на-род1в на земнш кулЬ> . З цих сл1в, серед шшого, ви-пливае, що незважаючи на прихильшсть М. Драго-манова до дифузюшстсько! парадигми, частиною яко! були розробки м1грацюшстсько! школи, досль дник залишався послщовним позитивютом та при-хильником теорп еволюци. Особливо рел'ефно цей щдхвд продемонстровано М. Драгомановим у його науково-публщистичнш робот! «Чудацьш думки про укра!нську нацюнальну справу» (1892). Напри-шнш роботи М. Драгоманов зазначае, що свггогляд, який не визнае у свт шчого постшного, статичного, а бачить пльки змши (еволюцш), рух (динамо) е керуючим в сучаснш науш й сам вш бере даний свггогляд за основу власно! науково! позицп [13, с. 114].
М. Дмитренко ввдзначае певний синтетизм у теоретичних подходах М. Драгоманова, який поля-гав у тому, що вони ув1брали у себе вде! культурно-контактних запозичень, типолог1чних з1ставлень та генетично! сп1льност1 й етн1чно! самобутносп.
Сл1д зазначити, що позиц1! м1грацюшстсько! школи на рубеж! Х1Х-ХХ ст. знаходили пвдтримку й серед шших науковц1в. П1дходи школи м1грац1о-шзму суттево вплинули на науковий свггогляд захь дноукра!нських учених, зокрема, I. Франка та В. Гнатюка, яш тдтримували т1сн1 контакти з нау-ковим середовищем Наддн1прянсько! Укра!ни. Так, зокрема, прихильником 1дей м1грац1йно! школи був !ван Франко, на думку якого, «наша народна медицина в дуже значнш м1р1 залежить в1д тих гербар1!в, як1 у нас протягом XV, XVI 1 XVII ст. писали 1 дру-кували тод1шн1 осв1чен1 фах1вц1 1 вчеш ... наша м1-ф1чна географ1я, антрополог1я, ф1з1олог1я, народна астроном1я, в дуже значн1й м1р1 беруть свш початок у середньов1чних працях». При цьому, I. Франко за-стер1гав в1д вульгарного розум1ння м1грацюшзму як ун1версально! парадигми розум1ння народно! культури й сприймав його вде! швидше як дороговказ у виршенш окремих питань досл1дження традицш-но! культури. Св1тоглядною основою для ученого залишався еволюцюшзм.
Серед укра!нських етнолог1в друго! половини XIX ст. дещо ввдокремлено знаходиться постать Миколи З1бера, адже досл1дник в1дзначився насам-
перед як економ1ст. Тим не менш, М. З1беров1 нале-жить блискуча праця з економ1ки та сошальних зви-ча!в перв1сного сустльства, написана на етнограф1-чному матер1ал1. М. З1бер в1домий насамперед як активний популяризатор серед наукового загалу Росшсько! 1мперп 1дей Д. Ржардо та К. Маркса. При цьому вш симпатизував укра!нському руху, що зу-мовило його зв1льнення з Ушверситету Св. Володи-мира на знак протесту проти утискав укра!нства. Калька рок1в М. З1бер жив 1 працював у Швейцари, де була написана основна його праця з етнолопчно! проблематики - «Нарис перв1сно! економ1чно! культури» [14, с. 6]. Вона стала одним 1з перших в укра-!нськш науц1 досл1джень заруб1жно! етнологи, адже написане воно на матер1ал1 прим1тивних сусп1льств £враз1!, Америки та Австралп.
Науковий метод М. З1бера грунтувався на ви-користанн1 теоретичних розробок Л. Моргана, а та-кож К. Маркса та Ф. Енгельса, з якими в1н був осо-бисто знайомий. Як зазначае С. Токарев, дослщник по суп вперше поставив питання про характер ви-робничих в1дносин, форм власносп у перв1сному сусп1льств1. В результат! вш д!йшов висновку, що общинш форми господарювання становлять ун!-версальш форми економ!чно! д!яльност! на раншх етапах розвитку сусп!льства. Насправд!, дане поло-ження сформульоване вже у встуш до роботи М. Зь бера як вих1дний постулат, який у сво!й робот! дос-лвдник узявся обгрунтувати. Досл!дник розглядае р!зш види економ!чно! д!яльност! перв!сних сустльств - полювання, рибальство, скотарство, зем-леробство, випалювання л!с!в, !ригашю, буд!вниц-тва жител. Ус! щ види д!яльност! на ранн!х етапах розвитку людства, на думку дослщника, потребу-вали колективних зусиль громади. Велику увагу М. З!бер придшяв також шлюбно-с!мейним в!дноси-нам, сусшльним звичаям та соц!ально- пол!тичним шститутам у прим!тивних сусп!льствах. У слабко-ст! !нституту шлюбу, колективному використанш засоб!в виробництва в!н бачить загальний колекти-в!стський характер ус!х сфер життя перв!сного сус-п!льства.
До питання динам!ки сусп!льних зм!н у первь сних сусп!льствах М. З!бер п!дходив з позиц!й кла-сичного еволюц!он!зму та марксизму. На його думку, певнш стад!! розвитку сусшльного виробництва в!дпов!дали певш соц!альн! структури та !нститути. Наприклад, у м!ру прикр!плення селянина до земл!, територ!альна громада набувае бшь-шого значення, н!ж родова. «Земл! р!знойменних сус!дських груп через передали зливаються в одне цше, територ!альна пол!тична влада зам!нюе собою родову, чоловж, прив'язаний до земл!, перестае входити в рщ дружини, а бере !! до свого роду, шлюб стае б!льш постшним, походження дитини в!д батька стае ввдомим й чолов!ча ф!л!ац!я заступае мюце ж!ночо!, як у наслщуванш майна, так ! в на-сл!дуванн! посад й занять». З цих саме позицш М. З!бер анал!зував причини виникнення державно! оргашзацп. На ранн!х етапах розвитку людський колектив д!е н!би одна людина, сусп!льне виробни-цтво контролюеться суспшьною владою, !нтереси
яко1', у свою чергу, збiгaються з штересами гро-мади. Однак по мiрi приватизацп суспiльного виро-бництва, влада вiддaляеться вiд громади.
Загалом, М. Зiберу у його дослiдженнi розвитку первюного суспiльствa не вдалося вийти за меж еволюцiонiстськоï парадигми. Не набули широко!' популярносп його погляди серед украшських етнолопв. З iншого боку, заслугою М. Зiберa було те, що вш поставив aктуaльнi проблеми свiтовоï ет-нологп, привернув до них увагу украшських досль дник1в. Його вплив на загальний розвиток етноло-пчно1' науки в Росiйськiй iмперiï е незаперечним.
На прaцi М. Зiберa посилався Федiр Вовк, ста-влячи його iм'я в один ряд з европейськими класи-ками еволюцюшзму. Сам Ф. Вовк, iм'я якого пось дае визначне мiсце в украшськш етнологп, викори-стовував класичний еволюцiонiстський пiдхiд у сво1'х дослвдженнях трaдицiйноï культури украш-цiв. Так, зокрема, у виданш в авторитетному фран-цузькому журнaлi Антропологiя (т. 2-3 за 1891 р.) розвщщ, присвяченш весiльним обрядам украшщв, Ф. Вовк спираеться на прaцi класишв еволюцiонi-зму (Е. Тайлора, Л. Моргана, Бахофена, Макленана, Лебока), представник1в бiологiчного (Летурно) та марксистського (М. Зiбер, М. Ковалевський) напря-мк1в. Ф. Вовк зазначае, що така форма сощальних вщносин як сiм'я з'явилася вщносно пiзно, в ре-зультaтi розвитку дуже старих примггавних форм вщповвдно до нових економiчних, полiтичних та релшйних умов, як1 впливали людство в рiзних ча-стинах землi та в рiзнi епохи свого розвитку. Досль дник шдкреслюе, що шлюбш звичaï' у нaродiв свпу мають «елемент iсторичний i навть передюторич-ний, який репродукуе в бшьш-менш драматичних формах примiтивний спойб складання шлюбного договору.
Отже, майже у вйх нaродiв знаходимо в шлю-бному ритуaлi слiди ендогамп, мaтрiaрхaту, екзога-мп, а також наподоблення умикання та купiвлi молодо!». Украшсьш весiльнi звичш', на думку Ф. Вовка, становлять «свого роду рефлектор, що в ньому вщбились цсi стади, через як1 переходила людська родина, ва етапи еволюцп цiеï' форми людського об'еднання, як1 тiльки вiдомi дослвдникам соцюло-riï».
Еволюцiонiстськiй парадигм Ф. Вовк слiдувaв i в шших сво1*х публiкaцiях з вивчення трaдицiйноï культури. Зокрема, у статп присвяченiй викорис-танню саней у поховальнш обрядовостi дослвдник звертаеться до мiркувaнь Е. Тайлора щодо виник-нення возу та гужового транспорту, прослщковуе його еволюцiю й активно застосовуе порiвняльний метод, наводячи рщшсний етногрaфiчний мaтерiaл з Пiвнiчноï Америки, Африки та Фшпшн. Значну частину цього мaтерiaлу Ф. Вовк бачив на власш очi у музейних зiбрaииях Францй'. Дослiдник широко використовував у своïх працях здобутки не тшьки укрaïнськоï та рост^коК, але й фрaнцузькоï, нiмецькоï, affi^m^rai' iсторiогрaфiï.
О. Франко зазначае, що Ф. Вовк, будучи ево-люцiонiстом, деякою мiрою дотримувався концеп-цй' дифузiонiзму, яка заперечувала еволюцiйний розвиток культури, визначаючи лише ïï перемiщения
у чай й простора У тезi Ф. Вовка, зпдно з якою змши господарського побуту в Укрш'ш йдуть з пiв-дня на швшч досл1дниця вбачае вплив теор^' «куль-турних к1л» класика дифузiонiзму Ф. Ратцеля [15, с. 183]. На наш погляд, якщо й можна говорити про деякий вплив дифузюшстських iдей на наукову спадщину Ф. Вовка, то все ж таки цей вплив був доволi обмеженим.
Отже, процес формування етнологiчних науко-вих шк1л в Укрaï'нi був нерозривно пов'язаний iз ро-звитком етнологп у Зaхiднiй Свропi. Водночас, умови у яких працювали украшсьш етнологи були значно складшшими шж тi, з якими стикалися ïхнi зaрубiжиi колеги. Рiч у пм, що за умов вiдсутностi влaсноï держави, яка могла б тдтримувати й акту-aлiзовувaти етнологiчнi дослщження, укрaïнськa наука була позбавлена багатьох можливостей для розвитку. Тим не менше, науковщ Киева слiдку-вали за розвитком етнологiчноï теор^' у Захвднш Св-ропi, сприймали новi №ï, перевiряли 1'х життездат-нiсть на власному фольклорно-етногрaфiчному ма-терiaлi, запозичували, критикували, а доволi часто й удосконалювали новiтнi теоретичнi концепц^' та пвдходи власними висновками й спостереженнями.
Список використаних джерел
1. Пашковська Г.В. Формування норм укрaï'н-ськоï мови. Концепцiя 1вана Нечуя- Левицького /За ред. Ю.Л. Мосенк1са. К.; Умань, Б. в., 2010. 212 с.
2. Гримич М. Етногрaфiя // Спещальш iсто-ричнi дисциплши: дов1дник: Навчальний посiбник для студенпв вищих навчальних зaклaдiв. K.: Либадь, 2008. С. 248.
3. Круглова Л. Вивчення юторико-етно-грaфiчних проблем в Кшвському унiверситетi Св. Володимира в кiнцi XIX - на початку XX столитя // Етшчна iсторiя нaродiв Свропи. 2003. Випуск 14. С.76-80.
4. Савченко Ф. Заборона украшства 1876 р. До юторп громадських рух1в на Украш 1860-1870-х рр. Харк1в, К.: Державне видавництво Укрaïни, 1930. С. 100.
5. Колесник В. Розвиток етнологiчноï науки в Кшвському нацюнальному унiверситетi iменi Тараса Шевченка // Етнiчнa iсторiя нaродiв Свропи. Вип. 30. К.: УН1СЕРВ, 2009. С. 38.
6. Зиль А. Народознавець Павло Чубинський i його доба. К.: Казка, 2009. С. 306-307.
7. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной ИРГО. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П.П. Чубин-ским. Т. I. СПб.: Типография В. Безобразова, 1872. С. ХП-ХШ.
8. Гринченко Б. Д. Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр. Чернигов: Земская Типо-грaфiя, 1901. 488 с.
9. Житецький П. Про укрaï'нськi народш думи. К.: Печатня Видавничого Тов-ва «Друкар», 1919. 116 с.
10. Казакевич О. М. Павло Житецький. Життя та дiяльнiсть. К.: Фiтосоцiоцентр, 2008. С. 41-42.
11. Драгоманов М. Народш оповщання Роси // Розв1дки Михайла Драгоманова про украшську
HISTORICAL SCIENCES / <<Ш1Ш(ШШМ~ЛШ®Ма1>#Щ7©)),2©2©
народну словесшсть та письменство. Т. III /Укл. М. Павлик. Львiв: Наукове товариство iMeHi Шев-ченка, 1906. С. 101.
12. Глушко М. Початки вживання термiна "фольклор" в украшськш науцi та його значення // Вюник Львiвського унiверситету. Серiя фшол. 2010. Вип. 43. С. 119-120.
13. ДрагомановМ. Чудацьк1 думки про украш-ську нацiональну справу. Б.м.: Друкарня Партп
укра!нських сошал1спв-революцюнер1в, 1915. С. 114-115.
14. Зибер Н. И. Очерки первобытной истории экономической культуры. М.: Типограф1я В. Ф. Рихтер, 1883. - 505 с., IV с.
15. Франко О. О. Фед1р Вовк - вчений 1 гро-мадський д1яч / Льв1вський нацюнальний ун-т 1м. I. Франка. К. : Видавництво Свропейського ушверситету, 2000. С. 183.
