CC BY
38HISTORICAL SCIENCES
УДК 94(477)
Хрящевська Л.М.
кандидат iсторичних наук, доцент кафедри icmopii Миколмвський нацюнальний унгверситет 1мен1
В.О. Сухомлинського, ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2611-0817 DOI: 10.24411/2520-6990-2020-12107 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧН1 П1ДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРОГЕНЕЗУ
УКРАШСЬКОГО НАРОДУ
Hryashchevskaya L. M.
candidate of historical sciences, associate professor of department to history, Mykolaiv national university
to the name of V. O. Sukhomlynskoho ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2611-0817
THEORETICAL AND METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE STUDY OF CULTUROGENESIS OF THE UKRAINIAN PEOPLE
Анотацш.
З'ясовано сучаст теоретико-методологiчнi тдходи до вивчення традицшно'1' культури укратщв ei-тчизняними до^дниками. Висвiтлено науковi засади й методологiчнi принципи культурно-iсторичноi школи та етапш моменти у розвитку етнологiчних та фольклористичних до^джень у Харювському унiверситетi
Abstract.
Modern theoretical and methodological approaches to the study of traditional Ukrainian culture by domestic researchers are clarified. Scientific principles and methodological principles of cultural and historical school and milestones in the development of ethnological and folklore research at Kharkiv University are highlighted
Ключовi слова: традицтна культура, фольклористичнi до^дження, духовна культура, спадщина, мiфологiя, методологiя, дiяльнiсть, спадщина, пращ
Keywords: traditional culture, folklore research, spiritual culture, heritage, mythology, methodology, activities, heritage, works
У Захвднш £врош глибоке наукове опрацю-вання пам'яток духовно! культури европейських народ1в розпочалося у 20-40-1 роки XIX столитя, з формуванням шмецько! м1фолопчно! школи. Це дало потужний поштовх розвитков1 етнолопчного знання у бшьшосп кра!н £вропи, у тому числ1 й у тих, що входили до складу Росшсько! 1мпери.
З друго! половини XIX ст. для укра!нських уче-них вщкрилися широк можливосп для знайомства з1 здобутками европейсько! науки. Величезну роль у цьому вщграло затвердження у 1863 р. нового ушверситетського статуту, який закршив спещат-зац1ю наук, а також запровадив ч1тку структуру тд-готовки науково-педагопчних кадр1в для вищих на-вчальних заклад1в. Як зазначае Г. Баженова, дана система спиралася на подготовку фах1вц1в як у ро-сшських так, 1 в зарубгжних ушверситетах. Школою подготовки майбутн1х професор1в спочатку були виключно закордонн1 ушверситети, однак з часом ввдрядження до них почали надавати лише тим дослщникам, яким заруб1жн1 арх1ви та б1блю-теки були необх1дн1 для роботи над мапстерськими та докторськими дисертащями [1, с. 51]. Незважа-ючи на певн1 недол1ки, система професорських сти-пенд1ат1в виправдала себе й дозволила суттево тд-няти науковий р1вень ун1верситет1в Росшсько! 1м-перп. Не меншу роль вщграла й можлив1сть для укра!нських учених брати участь у м1жнародних
конференциях та конгресах за межами Росшсько!' 1мпери, а також знайомство з1 здобутками европейських науковц1в, працями яких комплектувалися бь бл1отеки найб1льших ун1верситет1в.
З самого початку розвитку етнологи в Укра!ш, проблематика традицшно! духовно! культури й, на-самперед, усно! народно! творчост1, привертала найб1льшу увагу науковц1в. Перш1 кроки у напря-мку наукового вивчення фольклорно-етнограф1чно! спадщини укра!нського народу були зроблеш ще до середини XIX ст. М. Максимовичем [2, с. 233], I. Срезневським, П. Кулшем. Незважаючи на те, що сам1 вони ухилялися ввд теоретичного опрацювання пам'яток народно! творчосл, !хня д1яльн1сть щодо збирання та публ1кацп джерел поставила питання про 1нтерпретац1ю, з'ясування походження народ-них св1тоглядних уявлень тощо.
Одним 1з перших в1тчизняних дослвднишв, як1 розпочали застосування сучасних теоретико-мето-лог1чних п1дход1в до вивчення традицшно!' культури укра!нц1в був Микола Костомаров (18171885), прац1 якого становлять цшу епоху в укра!н-ськ1й 1сторичн1й науц1. Осв1ту учений здобув на 1с-торико- фшолопчному факультет! Харк1вського ун1верситету, де його учителем був I. Срезневсь-кий. Це значною м1рою визначило коло наукових защкавлень М. Костомарова, одна з найважливших праць якого присвячена рел1г1йно- м1фолог1чним
<<шушетим~^©и©мак>>#21ет,2©2© / ИКТОШСЛЬ 8С1Б1ЧСБ8
уявленням слов'ян. Штерпретащя ученим фолькло-рно- етнографiчних джерел представлена також у роботах «Про юторичне значення малоруських на-родних тсень», «Дешлька слiв про слов'яно-руську мiфологiю в язичницькому перюда, переважно у зв'язку з народною поезieю», якi неодноразово пе-ревидавалися, у тому числi у склащ окремо! збiрки [3, с. 167]. Для з'ясування етнопсихологiчних пог-лядiв М. Костомарова та його бачення процесу ет-ногенезу виключне значення мае стаття «Двi руськ1 народносл» [4, с. 33], яка мала неабиякий вплив на розвиток укра!нсько! юторично! науки, а також робота «Про вадношення русько! ютори до географи та етнографп» [5, с. 353].
Дослвдники вбачають у науковому свiтоглядi М. Костомарова суттевий вплив вдей романтизму та культурно исторично! школи, яка сформувалася у европейському лiтературознавствi до середини XIX ст. на основi принципiв позитивiзму та фшософи I. Гердера (1744-1803). Засновником дано! школи вважаеться французький фшософ i лиературозна-вець I. Тен, який активно запроваджував принцип детермшзму й генетичний шдхвд до художшх тво-рiв.
Згiдно положень культурно-юторично! школи, на формування твору впливають насамперед зовш-шнi фактори - раса (вроджений нацiональний темперамент), середовище (природа, клiмат, сощальш обставини), а також iсторичний момент (досягну-тий рiвень культури, традицiя). Дослiдницькi прин-ципи культурно -юторично! школи вiдбилися насамперед у дисертацп М. Костомарова «Про юторичне значення росшсько! народно! шсш» (1843). Л. Пiдгорна, дослiдниця методологи фольклорис-тичних праць М. Костомарова, зазначае, що укра!н-ський учений сформулював науковi засади й мето-дологiчнi принципи культурно-юторично! школи набагато рашше, шж засновник дано! школи I. Тен, хоча вони i не були на той час такою системою, яку шзшше проголосив французький фшософ [6]. Я. Козачок зазначае, що М. Костомаров спирався на розумшня духовно! культури наци як головного ви-яву и самодостатносп й загалом першим сформу-вав науковий погляд на нацш як духовну спiльноту
[7].
Основною працею М. Костомарова е «Слов'янська мiфологiя», в основу яко! було покла-дено курс лекцiй ученого [8, с. 134]. Наявт у цш працi методологiчнi принципи та !х зв'язок з евро-пейською наукою докладно проаналiзовано у дисе-ртацiйному дослiдженнi Л. Щдгорно!, з висновками яко! можна в цшому погодитися. Зокрема, дослщ-ниця вбачае у «Слов'янськш мiфологi!» певний ввд-ступ ввд вдей позитивiзму, яш надихали М. Костомарова у попередшх публiкацiях. Методологiя за-значено! працi витримана в параметрах дослвджень братiв Грiмм, чеського дослвдника слов'янських мь фiв I. Гануша, а також П. Шафарика. М. Костомаров застосовуе той же саме мовознавчий пiдхiд до реконструкцi! мiфу, пiдкрiплений прикладами ет-нографiчного характеру, порiвнюе слов'янсьш мiфи з ведшською мiфологiею. Засадничим твер-дженням мiфологiчно! доктрини М. Костомарова,
13_
як зазначае Л. Пвдгорна, було те, що слов'янська мь фологiя мае дохристиянське походження. Головнi !! уявлення, як1 грунтувалися на народних ашмюти-чно-магiчних вiруваннях, сл1д розглядати в кон-текстi мiфологiчних уявлень шших народiв. Водно-час, слов'янська мiфологiя, не мала або не зберегла тако! чiтко! системи, як наприклад, антична, iран-ська чи шмецька, адже була практично знищена християнством. На думку Л. П1дгорно!, юторичне значення дiяльностi М. Костомарова в галузi дослi-дження мiфологi! полягае в тому, що вш першим увiв у науковий обiг систему мiфологiчних погля-дiв укра!нцiв, виступив фундатором мiфологiчно! школи в укра!нськш та росiйськiй фольклористицi. М. Костомарову вдалося довести важливють народних тсень не як достовiрного фактичного матерь алу, а джерела для розкриття народного свiтосприй-няття, духу народу, сформованого iсторичними об-ставинами й суспiльними умовами його тривалого буття [9, с. 147].
Етапним моментом у розвитку етнолопчних та фольклористичних дослiджень у Харк1вському уш-верситетi стала дiяльнiсть Олександра Потебш, у науковiй спадщинi якого простежуеться синтез на-турмiфологiчних та еволюцюшстських пiдходiв. Фольклористично-етнографiчнi працi досл1дника на сьогодшшнш день виданi окремими збiрками.
Неабияку важливiсть мае основна мовознавча робота О. Потебш, присвячена проблемi походження мови, адже у нш найповнiше розкрито науковий свггогляд дослiдника.
Засновник Харк1всько! громади, лiнгвiст евро-пейського рiвня, мислитель i поет, О. Потебня е бе-зумовно однiею з найпомгтшших фiгур укра!нсько! та росiйсько! науки XIX ст. Британський дослiдник укра!нського походження Н. Левчук-Керечук нази-вае О. Потебню одним iз трьох найбiльш значних лiнгвiстiв Росiйсько! iмперi! XIX ст. Однак саме О. Потебня вважаеться не пльки засновником новь тньо! лiнгвiстики - харшвсько! лiнгвiстично! школи, а й тим, хто визначив головш шляхи як росшсько!, так i радянсько! лiнгвiстики .
Працi Олександра Потебш написаш на висо-кому науковому рiвнi, вони демонструють широку обiзнанiсть !х автора iз досягненнями свиово! науки.
Для розумiння теоретико-методологiчних тд-ходiв О. Потебнi виключне значення мае його робота «Думка й мова», яка становить цшсну систему поглядiв ученого на походження мови та словесности В цшому, дана праця написана у ру^ позити-вiстсько! та еволюцюшстсько! концепцi!. Науковий метод, який використовуе О. Потебня, передбачав застосування суто природничо! класифiкацi! явищ. «Логiчно правильне судження - зазначае дослвд-ник, - мае вмiщувати у собi родову ознаку (поняття загальне) й видову вiдмiннiсть». О. Потебня наго-лошуе на необхiдностi пошуку «внутрiшньо! законности) явищ. Найважливiшим iз загальних законiв для О. Потебнi е прогрес, який передбачае постiйне ускладнення та удосконалення явищ, у тому чи^ мовних. Психологiю та мову давньо! людини О. Потебня порiвнюе з дитячою, зазначаючи, наприклад,
що давня людина дивилася на природу корисливо: «як дням, природа подобалася !й настiльки, насш-льки була корисною» [10, с. 213]. При цьому, мова «людини у ранню пору дитинства» й «мова тварин» фактично ототожнюються.
Розмiрковуючи над проблемою розвитку люд-ства та людсько! мови, О. Потебня виходить з положения про те, що «закони душевно! дiяльностi едиш для всiх чаав i народiв; не в цих законах рiз-ниця мiж нами й першими людьми (принаймш вь ропдна рiзниця у будовi тша не видаеться нам дос-татньою шдставою стверджувати протилежне) а в результатах !х дi!». Вважаючи мову витвором народу, О. Потебня ввдносить закони розвитку мови до психологи. «Психолопя народiв повинна пока-зати можливiсть рiзноманiтностi нацiональних осо-бливостей й будови мов як наслщок загальних за-конiв народного життя» - зауважуе О. Потебня [10, с. 206].
Незважаючи на те, що О. Потебня у бшьшосп випадшв постае визначеним послвдовником класи-чного еволюцiонiзму, багато положень його роботи виходять за меж1 цiе! парадигми. Зокрема, будучи переконаним у наявностi загальних законiв розвитку мови, О. Потебня наголошуе на тому, що нав'язати якомусь народу чужу для нього мову не-можливо. Деяк1 з методолопчних мiркувань О. По-тебнi виглядають такими, що значно випередили свш час. Так, наприклад, дослiдник вбачае у мовi своерiдну систему знаков i символiв, адже на його думку слово утворюеться вщ суб'ективного сприй-няття й не е вщбитком самого предмету, а його вь дображення у душi. «Думка, з якою колись було пов'язане слово, знову викликаеться у сввдомосп звуками цього слова, так що, наприклад, кожного разу, коли я чую iм'я вщомо! меш особи, меш видаеться знову бшьш або менш повно образ пе! саме особи, яку я рашше бачив, або ж певна видозмша, скорочення цього образу» [10, с. 212]. Такий пiдхiд буде згодом сприйнятий у так званiй структурнш лiнгвiстицi, яка, у свою чергу, створила пiдвалини для розвитку структурно! антропологи та семютич-них дослщжень в етнологi! друго! половини XX ст.
Розглядаючи питання зародження народно! по-езi!, О. Потебня доходить до висновку, що в основi цього явища покладена психологiчна та фiзiологi-чна потреба людини зв№нити себе вiд схвильова-ностi шляхом вираження словами сво!х думок. Так народжуеться усна народна творчiсть, яка, будучи мистецтвом по сво!й суп, мае здатнiсть до очи-щення думки, встановлення зв'язк1в мiж явищами тощо. Усна народна творчють й, зокрема, народна поезiя е найдавшшим з усiх мистецтв: «Спочатку думка й поезiя зосереджуе у собi все естетичне життя народу, включае у себе зародки решти мис-тецтв тiею мiрою, що сукупнiсть змiсту, який е до-ступним цим останнiм, першопочатково складае невиражене и неусвiдомлене доповнення до слова».
Значне мюце у творчш спадщинi Олександра Потебнi поадае мiфологiя, як1й дослiдник надавав великого значення, застерiгаючи вiд проголошення мiфiв «плодом хворобливо! уяви». Як зазначае I. Пясковський, особливiсть психолiнгвiстично!
концепци О. Потебш полягала у вщмежуванш мь фологiчного i поетичного: перше ототожнюе пере-носне значення i3 самим об'ектом, друге (поетична мова) характеризуеться умовнiстю перенесения, тобто метафоричшстю. Лiнгвiстичнi та фольклори-стичнi пращ О. Потебш тiсно взаемопов'язанi. У сво!х наукових роботах О. Потебня залучав народ-нопiсеннi твори для дослщження типологiчно ран-нiх форм людського мовного розвитку. Дослiдник придав увагу не питанням форми, а змютовнш сторонi фольклору, тим тонким семантичним зв'яз-кам, як1 поеднують чуттеве переживання i слово, слово i образ, внутрiшню образнiсть мови та сюже-тно- мотивну будову народношсенного тексту.
В лiтературi доволi часто можна зустрiти думку, зпдно з якою погляди О. Потебш на вiрування та звича! укра!нцiв та iнших слов'янських народiв належать до мiфологiчно! школи. Так, С. Токарев зазначае, що у працях Потебш «проводиться посль довно натур-шфолопчне тлумачення етнографiч-ного матерiалу. Наприклад, звичай покриття наречено! чи застеляння пiдлоги соломою пояснюеться як обрядове iмiтування вкривання землi снiгом, об-сипання молодих кашею - символ дощу й води i т. п.» [11, с. 111].
На наш погляд з вщнесенням О. Потебнi до мь фологiчно! школи можна погодитися лише до пев-но! мiри. По-перше, О. Потебня, як було показане вище, в цiлому сповiдував еволюцюшстсьш та по-зитивiстськi погляди й саме з цих позицш розглядав народну поезiю. По-друге, на вщм^ вiд, наприклад, Нечуя-Левицького, який в дуй натур^фоло-гiчно!' концепци вбачав у мiфологi! спосiб давньо! людини осмислювати природнi явища, О. Потебня бачив у народнш поези та, до певно! мiри, обрядо-востi насамперед мистецтво, в основi символiзму якого було покладене естетичне почуття народу. Символiзм народно! мiфологi!, у як1й хвороба ото-тожнювалася, серед iншого, з вогнем, оскшьки людина вiдчувала пекучий бшь, а також магiчнi уяв-лення, як1 грунтувалися на мiфологi!, О. Потебня тлумачив швидше як художню метафору, а не як за-йб донаукового пояснення. Сутшсть свого методу дослiдник пояснюе у вступному словi до роботи «Про деяш символи у слов'янськ1й народнш поези», де причиною виникнення фольклорних симво-лiв пояснюеться необхвдшстю вiдновити первинне значення слова: «Близьшсть основних ознак, яку видно у постшних виразах ототожнення, була й мiж назвами та символу й означення предмету. Калина стала дiвчиною тому, що дiвчина названа красною, за едшстю основного уявлення вогню - свiтла у словах: дiвчина, красний, калина. На пiдставi зв'язку цих символiв з шшими епiчними висловами, можна назвати символами й п предмети чи ди, як1, зобра-жуючи iншi предмети й ди, жодним чином при цьому не одухотворюються. Знаючи, наприклад, що гниття позначаеться у мовi вогнем, можна було б вогонь назвати символом гниття» [12, с. 2].
Бшьшою мiрою натур-мiфологiчна концепщя простежуеться у працi О. Потебш «Про мiфiчне значення деяких обряда та повiр'!'в». Тут у чистому виглядi спостерiгаеться застосування досл1дником
<<шушетим~^©у©мак>>#21ет,2©2© / HISTORICAL sciences
метеоролопчно! гшотези, зпдно з якою м!фолопчш сюжети вщтворюють погодш змши та сезонш явища.
Традицп харшвсько! школи етнолопчних сту-дш продовжував шший видатний мовознавець -Микола Сумцов. Його пращ характеризуються гли-биною теоретичного опрацювання та майстерним використанням фольклорно-етнограф!чних матерь ал1в. В центр! наукових защкавлень цього досл!д-ника перебували фольклорно-шфолопчш образи та символи, зокрема в обрядовш сфер!, пояснения по-ходження яких вш намагався вщшукати, застосову-ючи порiвияльно-етнологiчний метод та еволюцю-нютську концепцiю пережитков. Чимало щнно! ш-формацi! для нашого дослщження можна знайти у лiтературознавчих роботах ученого, присвячених прозовому та поетичному фольклору украíнцiв. М. Сумцов вщомий також як автор низки юторико-краезнавчих, мистецтвознавчих та юторико-бюгра-фiчних дослiджень [13], як1, щоправда, мають лище опосередковане значення для нашо! теми.
До певно! мiри Микола Сумцов розвивав погляди, висловлеш рашше О. Потебнею. Це стосу-еться зокрема його пiдходу до вивчення обрядово-стi як до своерщно! метафорично! мови. Так, на думку дослщника, слов'яни тд час весiльного обряду не використовували полин через його гiркий смак. Навпаки усього гiркого намагалися уникати, щоб гiрким не було майбутне життя молодих. Корiния традицiйно! обрядовосп та народно! творчостi М. Сумцов вбачав у сшльнш iндоевропейськiй спа-дщинi. Бiльше того, дослiдник вважав, що зрозу-мiти значения тих чи шших елементiв духовно! ку-льтури неможливо без звернення до порiвняльного методу: «Основне значення росшського весiльного використаппя смiття, солi, запобйання травня мi-сяця для укладання шлюбу навряд чи може бути зрозумiлим без ознайомлення з тим, яку роль вщг-равало смiття у давнiх шдшських обрядах та висло-влюваппях, сшь - у грецьких жертвоприношеннях, травень мiсяць - у римських уявленнях». Водночас, на думку М. Сумцова, так! порiвияния можуть мати лише обмежену, «службову» роль у дослвдженш.
У сво!х наукових працях М. Сумцов широко цитуе науков! пращ шмецьких дослщнишв м!фоло-пчно! школи - бралв Гр!мм, А. де Губернапс, А. Куна, Е. Мюльхауза та шших. Однак М. Сумцов використовував переважно фактичний матерiал, зь браний представниками нiмецькоí' м!фолопчно! школи. Бшьше того, учений застерiгав вщ надм!р-ного захоплення метеорологiчною теорiею й праг-нення пояснити будь-яш елементи народно! куль-тури й творчосп осмисленням небесних та погод-них явищ. Лише подекуди у М. Сумцова можна помггати слщи впливу м!фолопчно! концепцi!, на-приклад, коли вш говорить про солярну або громову символшу у весшьнш обрядовосп.
Значно б!льш суттево на формування науко-вого свггогляду М. Сумцова вплинув класичний еволюцюшзм в особ! його визначних представнишв Г. Спенсера, Е. Тайлора та Дж. Леббока. Щдхвд М. Сумцова до використання пор!вняльного методу е типово еволющошстським за своею сутнютю: вш
15_
застосовуе майже виключно аналогiйне пор!в-пянпя, зiставляючи, наприклад, деяш елементи тра-дицшно! веально! обрядовост! украíнцiв, беду!нiв, iндiанцiв Швденно! Америки, корейцiв, китайцiв тощо. У пращ «Культурш переживаиия» М. Сумцов широко використовував метод пережитков, тобто реконструювання в обрядод!ях залишшв дав-шх форм культури i побуту.
У працi, яка присвячена хл!бу в народнiй тра-дицшш культур! М. Сумцов дае найб!льш докладну характеристику свого дослщницького методу, яка також унаочнюе вплив на його науков! погляди концепци еволющошзму. Насамперед М. Сумцов зазначае, що завданням етнолога е дослщження тих елеменпв народно! творчост! та обрядовосп, як! на перший погляд видаються беззмiстовними й незро-зумшими навиъ ноаям традицп. Водночас, так! елементи е найбшьш арха!чними, створеними сотш й навiть тисяч! рошв тому. Така постановка питання сввдчить про плщне використання Миколою Сум-цовим методу пережитков, запропонованого Е. Тай-лором, пращ якого укра!нський учений широко використовував у своему дослщженш. При цьому, на ввдмшу в!д класишв еволюцюшзму та позитив!зму, М. Сумцов застертав в!д намагання розташувати фольклорш явища у читай хронолопчнш посл!дов-ност!, адже це, на його думку, не здшсненне за-вдаппя. Не погоджувався вш ! з щеею критиков еволющошзму, як! намагалися прив'язати певш елементи традицшно! культури до конкретних етноав. М. Сумцов наполягав на тому, що звича! та традицп багатьох народ!в, особливо !ндоевропейських, е дуже под!бними. Постулати м!фолопчно! школи М. Сумцов також сприймав лише частково. Якщо обряди, пов'язаш !з хл!бом, для нього мають м!фо-лопчне коршня, то шсш дослщник вважав явищем побутового характеру [14, с. 7].
Для розумшня теоретико-методолопчних на-станов Мииколи Сумцова важли-
вими також е його окрем! статп присвячет фольк-лорно-етнограф!чнш тематиц!. В одн!й з них досль дник доходить висновку, що попри под!бн!сть укра!нських весшьних обряд!в до !нших !ндоевро-пейських, можна стверджувати про наявн!сть без-посереднього впливу давньогрецько! та римсько! обрядовост! на укра!нську. П!дставою для цього е «под!бшсть в усьому устро! вес!лля й у багатьох його др!бних подробицях, под!бн!сть, яка в деяких окремих моментах сягае тотожносп». У статт!, при-свяченш вивченню колядок та щедр!вок, М. Сумцов також говорить про засвоення й асим!лящю у народнш культур! !ноземних мотив!в. Дуже щка-вим з методолог!чно! точки зору е погляд М. Сумцова на вечорнищ. Цей звичай досл!дник вважае суто побутовим, таким, що служить виключно для розваги молод!. Елементи в!льних статевих в!дно-син, як! подекуди спостерталися п!д час вечорниць, М. Сумцов в дус! методу пережитков вважае «зали-шком перв!сно!, майже тваринно! простоти стате-вих зносин». Однак з власних спостережень М. Сумцов робить висновок, що факти розкутого та агресивного поводження молод! тд час вечорниць можуть бути пов'язаш з впливом урбашстичного та
шдустр1ального середовища. Щкаво, що виник-нення деяких елеменпв традицшно! культури М. Сумцов схильний пояснювати особливостями народно! психологи, яка, у свою чергу, формуеться шд впливом зовшшшх обставин. Так, наприклад, дослвдник зазначае, що в УкраМ постшна боротьба проти зовшшшх воропв, сощального гниу приз-вела до формування розвиненого геро!чного та сус-пшьного епосу. Водночас, для «релтйного епосу», духовних в1рш1в, оповадань про святих та жони, ук-ра!нцям не вистачало «мирного життя й душевного спокою».
Закладеш О. Потебнею та М. Сумцовим традиций харшвсько! школи дослщнишв фольклорно-мь фолопчних мотив1в продовжував у сво!х працях ль тературознавець та фольклорист Михайло Халансь-кий, який шсля смерп О. Потебш у 1891 р. заступив м1сце завщувача кафедри росшсько! мови та слове-сносл Харк1вського ушверситету. На в1дм1ну в1д М. Сумцова, погляди якого еволюцюнували в1д вдей м1фолопчно! школи до позицш класичного еволюцюшзму, М. Халанський знайшов альтернативу розробкам учених м1фолопв у вигляд1 м1гращ-ошзму Т. Бенфея.
Дослвджуючи ешчш пам'ятки слов'янських народ1в М. Халанський неодноразово висловлюва-вся щодо шоземного походження багатьох наявних там мотив1в. Це значною м1рою зближуе погляди М. Халанського з так званою «школою Веселовсь-кого» в росшськш фольклористищ, у якш наприш-нщ XIX - на початку XX ст. мцрацютстсью ше! щодо зовшшнього (сходного або захвдного) впливу на твори усно! народно! творчосп, а також проник-нення у щ фольклорш пам'ятки елеменпв книжно! словесносп, набули широкого поширення. Це, в1д-повадно, не могло не позначатися на розвитков1 фольклористичних дослвджень в Укра!щ
Таким чином, наукова д1яльшсть I. Срезневсь-кого, М. Костомарова, О. Потебш, М. Сумцова, М. Халанського засвщчуе формування у Харшвсь-кому ушверситеп етнолопчно! науково! школи, те-оретико-методолопчна база яко! сформувалася на основ1 поеднання здобутк1в шмецько! м1фолопчно! школи, класичного еволюцюшзму та м1гращйно! теори, однак вщзначалася самобутнютю та орипна-льним осмисленням цих вдей. Харшвськш школ1 було притаманне переважно кабшетне, теоретичне опрацювання фольклорних пам'яток, з суттевим переважанням мовознавчих та лтгературознавчих шдход1в. Тим не менше для етнолопчно! науки значення дано! школи важко переощнити, адже саме наполеглива праця учених Харк1вського ушверси-тету сприяла поширенню в Укра!ш прогресивних вдей захадноевропейсько! науки.
Список джерел
1. Баженова Г. Ю. Змши у фаховiй пiдготовцi юторишв у росiйських унiверситетах 60-70-х рр. XIX ст. // Укра!нський юторичний журнал. 2007. № 5. С. 51.
2. Максимович М. Малороссийские песни. М.: Типографiя Августа Семена, при Императорской Медико-Хирург. Академии, 1827. 233 с.; Його ж. Сборник украинских песен. Ч. 1. М.: Типографiя Феофила Гликсберга, 1849. 116 с.; Його ж. Украинские народныя песни. М.: В Университетской Ти-пографш, 1834. XI с, 180 с.
3. Костомаров М. I. Слов'янська мiфологiя. Вибранi пращ з фольклористики та лгтературознав-ства. К.: Либадь, 1994. 384 с.
4. Костомаров Н. Две русские народности // Основа. - СПб., 1861. - № 3. С. 33-80.
5. Костомаров Н. Об отношении русской истории к географии и этнографии // Исторические монографии и исследования: в 12 т. Спб., 1867. Т. 3. С. 353-377.
6. Шдгорна Л. Фольклористична дiяльнiсть Миколи Костомарова (методолопчний аспект: ав-тореф. дис... канд. фшол. наук: 10.01.07; Ки!вський нащональний ушверситет iменi Тараса Шевченка. К., 2006. 18 с.
7. Козачок Я. Концепщя наци як духовно! ст-льноти в художнiй та публщистичнш творчостi Миколи Костомарова: автореф. дис... д-ра фшол. наук: 10.01.01; Ки!вський нащональний ушверситет iменi Тараса Шевченка. К., 2004. 40 с.
8. Костомаров М. I. Слов'янська мiфологiя. Вибраш пращ з фольклористики та лгтературознав-ства. К.: Либадь, 1994. 384 с.
9. Шдгорна Л. М. Романтична концепщя у фольклористичнш дiяльностi Миколи Костомарова // Науковий часопис НПУ iменi М. П. Драгоманова. Серiя 6. кторичш науки. Вип. 6. К., 2008. С. 147.
10. Потебня А. А. Полное собрание трудов: Мысль и язык / Подготовка текста Ю. С. Рассказова и О. А. Сычева. Комментарии Ю. С. Рассказова. М.: Лабиринт, 1999. 300 с.
11. Пясковсъкий I. Б. До питання цшсносп мь фолопчно! системи укра!нсько! народнотсенно! творчостi // Часопис Нацiонально! музично! акаде-мi! Укра!ни iменi П. I. Чайковського. Науковий журнал. 2009 № 2. С. 111.
12. Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. Харьков: Изд. М.В. Потебня, 1914. С. 2.
13. Див.: Сумцов Н. Ф. Из укранской старины. X.: Типографiя "Печатное Дело", 1905. 162 с.
14. Сумцов Н. Ф. Символика славянских обрядов: Избранные труды. М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1996. С. 7.
