CC BY
42
УДК 94(477):303.823.4М. Драгоманов
О.Ф. Шорсткша
СП1ВПРАЦЯ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА Й 1НТЕЛЕКТУАЛ1В ГАЛИЧИНИ, БУКОВИНИ ТА ЗАКАРПАТТЯ В КОНТЕКСТЕ УКРА1НОЗНАВЧИХ СТУД1Й П1ВДЕННО-ЗАХ1ДНОГО В1ДД1ЛУ РОС1ЙСЬКОГО ГЕОГРАФ1ЧНОГО ТОВАРИСТВА
Стаття присвячена проблемI наукових зв 'язкгв видатного вченого та мислителя М. Драгоманова (1841-1895) з чшьними представниками зах1дноукрагнсько'г ¡нтел1генци впродовж першог половини 1870-х рр. Кр1зь призму ствпращ М. Драгоманова з М. Бучинським, В. Навроцьким, Г. Купчанком, Ю. Федьковичем, А. Кралицьким висвтлюеться внесок ¡нтелектуалгв Галичини, Буковини та Закарпаття в украгнознавч1 досл1дження Кигвськог Старог громади, як1 в перюд 1873-1876рр. здтснювалися в межах П1вденно-Зах1дного в1дд1лу Ростського географ1чного товариства.
Ключовi слова: М. Драгоманов, зах1дноукрашськ1 Iнтелектуали, ствпраця, фольклорт матер1али, етнографгчт студи, П1вденно-Зах1дний вгддгл.
Дiяльнiсть багатьох вгтчизняних iнтелектуалiв Х1Х сторiччя тюно пов'язана з украшознавчими дослщженнями. Дiячi суспшьно-полгтичних i культурних процеав як Наддншрянщини, так i захщноукрашських земель усвщомлювали значення таких студш для справи реалiзащi нащональних астрацш украшщв. 1стотним досягненням тут стали шщативи Пiвденно-Захiдного вщдшу Росiйського географiчного товариства (1873-1876 рр.) - офщшно'1 науково'1 iнституцГi, яка займалася етнографiчним, статистичним i географiчним вивченням Украши. Метою статтi е розкриття внеску представникiв нашо'1 штел^енци Галичини, Буковини та Закарпаття в дiяльнiсть Вiддiлу крiзь призму 1хнього спiвробiтництва з видатним ученим, мислителем, одним iз лiдерiв украшського нащонального руху друго'1 половини Х1Х столгття Михайлом Петровичем Драгомановим.
Дослiдники торкалися окремих аспектiв проблеми в контекст започаткування контактiв М. Драгоманова з галичанами [5], буковинцями [10] та закарпатцями [23], наукових студш М. Бучинського, В. Навроцького та шших молодих галицьких iнтелектуалiв 1860-1870-х рр. [2; 3], а також Ю. Федьковича [9; 11], здобутюв на нивi етнографи та фольклористики Кшвсько'1 Старо'1 громади [8] та, звичайно ж, власне Швденно-Захщного вщдшу [18; 20; 22]. Мiж тим, проблема ствпращ М. Драгоманова iз захщноукрашською iнтелектуальною елiтою у зв'язку з участю останньо'1 в дослщженнях ПЗВ не знайшла комплексного висвгтлення.
Хронологiчнi рамки статтi е ширшими за перiод iснування Вщдшу. Вщсунення нижньо'1 часово'1 межi на два роки, до 1871 р., обгрунтовуеться необхщнютю розглянути украшознавчу активнють старогромадiвцiв та перший досвiд культурних взаемин М. Драгоманова з дiячами Галичини, а згодом i Буковини на початку 1870-х рр. у якосл передютори створення ПЗВ, адже дiяльнiсть ще'1 установи стала продовженням науково'1 роботи членiв Кшвсько'1 громади.
Як вщомо, неофiцiйним предметом штереав М. Драгоманова як ученого виступала украшська народна словеснiсть, котрою вш захопився ще з 1865-1866 рр. Причина полягала в тому, що покликання вгтчизняних iнтелектуалiв мислитель убачав у доведенш факту iснування украшщв як нащональносп, що мало бути здшснене
135
лiтературно-науковим шляхом, причому «головним засобом повинен був служити тут украшський фольклор i етнографiя в найширшiм розумшню» [5, с. 7-9]. Ц зацiкавлення подiляли й iншi провiднi кшвсью громадiвцi - Володимир Антонович, Павло Житецький, Микола Лисенко, Олександр Лоначевський-Петруняка, 1ван Рудченко, Олександр Русов, Павло Чубинський, - яю розгорнули фольклористично-етнографiчну дiяльнiсть на межi 1860-1870-х рр. Вони виявляли, збирали матерiали, залучали до ще'1 працi всiх залюблених у духовну спадщину свого народу, опрацьовували та публшували пам'ятки. Першим виданням, яке побачило свгг завдяки зусиллям i матерiальнiй пiдтримцi Старо'1 громади, стали укладенi I. Рудченком два випуски збiрника «Народные южно-русские сказки» (1869-1870); згодом було опублшовано «Чумацкие народные песни», яю зiбрав також I. Рудченко (1874) [8, с. 98].
Безсумшвно, кращим здобутком киян у справi студшвання усно'1 народно'1 творчостi стало видання двотомника «Исторические песни малорусского народа. С объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова». Перший том вийшов 1874 р., а перша частина другого - наступного, 1875 р. Громадiвцям не вдалося цшком реалiзувати заплвноване через закриття Вщдшу в середиш 1876 р. Певною мiрою продовженням розпочатого проекту стали видаш М. Драгомановим вже у Женевi «Полiтичнi пiснi украшського народу ХVШ-ХIХ столiття» (т. 1-2, 1883-1885).
Участь у шдготовщ «1сторичних пiсень» узяла ютотна частина дiячiв Старо'1 громади. Крiм того, до роботи над збiрником були причетнi такi корифе'1 вичизняно! культури, як М. Максимович, М. Костомаров, П. Кулш, М. Бшозерський та iн. - уам 1'м був притаманний помiтний штерес до вивчення украшського фольклору. Особливо ж уболiвав М. Драгоманов за те, щоб до цього проекту долучилися й штелектуали Захщно'1 Украши, адже досi студiювалися лише наддншрянсью землi; винятком тут можна назвати збiрники пiсень Вацлава Залеського та Жеготи Паулi (1830-тi рр.) та «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», видаш в 1860-х рр. колишшм ствзасновником «Русько'1 трiйцi» Яковом Головацьким. Уже тсля вiдкриття ПЗВ РГТ у Киевi на одному iз засiдань восени 1873 р. М. Драгоманов наголошував, що захщноукрашсью пiсеннi варiанти становлять значну цшнють для науковцiв; зважаючи хоча б на географiчний чинник (гiрська мюцевють; близькiсть до захiдних i твденних слов'ян, як також i до неслов'янських народiв) вони е незамшним матерiалом, насамперед з погляду виявлення аналогш i запозичень. Тому Вщдш мае придiлити особливу увагу фольклорним пам'яткам Галичини та Буковини; налагодити ствпрацю з мюцевою украшською штел^енщею [6, с. 36-37]. Про це М. Драгоманов тодi ж писав до Ю. Федьковича [13, с. 220].
1дея пiдготовки зiбрання виникла у лiдерiв Кшвсько'1 громади ще до ви'1'зду М. Драгоманова за кордон 1870 р.; проте започаткування системних взаемозв'язюв мiж киянами та штел^енщею Захiдноi Укра'1'ни в галузi етнографiчних студiй припадае на час наукового вщрядження М. Драгоманова у краши Свропи. Улiтку 1871 р. мислитель познайомився з галичанами у Вщш. Це були украшсью студенти, яю навчалися у Габсбурзькiй столищ та входили до товариства «Оч». Одним iз найбiльш активних «ачовиюв» був Мелiтон Осипович Бучинський (1847-1903) - вщомий громадський та культурно-освитай дiяч Галичини, згодом - правник у Станюлавовь Уже в ^ роки вiн серйозно займався етнографiею. М. Грушевський так окреслив значення вщенсько'1 зустрiчi: «[М.] Драгоманов з першо'1 ж знайомостi справив [М.] Бучинського безпосередньо до [В.] Антоновича, свого товариша по виданню юторичних пiсень, що його тодi головно займало» [5, с. 7].
М. Бучинський проявив енергшнють та iнiцiативнiсть у цiй справi та, будучи лiдером станiславiвськоi молодо залучив до роботи сво'1'х однодумщв, у чому полягала його особлива заслуга [16, с. 90-91; 2, с. 14]. Гурток молодого галичанина «достачив кшвським етнографам багато щнного i дуже гарно упорядкованого матерiалу» [5, с. 9]. Як згадував тзшше М. Драгоманов в «Австро-руських споминах», пiсля повернення до Киева вш «застав цiлi пачки присланих ним [М Бучинським. - О. Ш.] тсень.. .кожна на осiбному листочку, з помгткою сторони [мгсцевостг. - О. Ш. ], осел^ записача». Вчений визнав, що Мелiтон Осипович виконав завдання «на славу» [4, с. 166].
Сам М. Бучинський вже у першому лисп до М. Драгоманова вщ 15 серпня 1871 р. описуе пожвавлення, яке охопило його товаришiв: «Звютка про збiрник iсторичних тсень.. .уах порушила, бо оце видним дшом стають замисли i нашi далекi. Оже с^зно у нас одна думка i о однiм мова: слати нашi записки докладом до цього видання, та й записувати далi серед ствучого народу, щоби, як вже не дорогощнними думами [тобто гдеями, думками. - О. Ш. ], то множеством матерiалiв додержати Вам рiвновагу. [...] Не маемо чого жалувати на брак юторичних тсень в Галичинi. Нарiд в нас есть, оже i був - жив, i мае вiн свою юторш...» [16, с. 2, 4]. Вже на початку вересня того ж року станiславiвцi надюлали на адресу В. Антоновича для «живого лгшпису Украши», як назвав М. Бучинський майбутне видання, цший корпус записаних на галицьких теренах народних тсень [16, с. 7-8]. Значну частину цього матерiалу становили тсш, зiбранi кiлькома роками ранiше етнографiчною секцiею товариства «Просвiта», заснованого у Львовi 1868 р.: тодi «просвгтянам» не вдалося до кiнця втшити в життя сво'1 намiри через нестачу кош™, i записанi зразки тсенно'1 творчостi народу опинилися в М. Бучинського [1, с. 90].
М. Грушевський наголошував, що такого роду «справнють, i взагалi дшовитють i солiднiсть», притаманнi М. Бучинському, були нечастим явищем серед тогочасно'1 штелектуальнох елiти краю, тому «дуже високо пщнесли довiр'я i охоту до Галичан в кшвських кругах» [5, с. 9]. О. Русов писав М. Драгоманову, що старогромадiвцi в захопленш вщ зiбраних галичанами тсень [16, с. 53]. I. Романченко зазначае, що завдяки оргашзаторським зусиллям М. Бучинського до Киева надшшло близько трьох сотень об'емних паке™ фольклорних матерiалiв [19, арк. 7]; на рубежi 80-90-х рр. XIX столпгя М. Драгоманов зауважив: «Скарб цей i дос не вичарпався» [4, с. 166]. Академш К. Студинський назвав М. Бучинського «невтомним борцем зв'язкiв Галичини з Украшою» та наголошував, що його листування з наддншрянцями (окрiм М. Драгоманова, М. Бучинський пщтримував спшкування з В. Антоновичем, I. Рудченком, О. Русовим, П. Житецьким, П. та О. Косачами) «мало великий вплив на поширення цих зв'язюв, на скристалiзування полгтично'1 та культурно'1 думки в Галичиш, на першi спроби сшльно!' культурно'1 та науково'1 працi» [21, с. V].
За перюд закордонного вiдрядження М. Драгоманов ближче ознайомився з европейським науковим життям та остаточно переконався у потрiбностi розпочатих студш. У жовтш 1871 р. вiн писав М. Бучинському: «.Маю я надш, що нашими юторичними пiснями покажемось не одному слов'янському свгтов^ а й усьому ученому люду в Сврот». Незабаром вш конкретизував цю думку: «.. .Чим бiльш ознакомляюсь з народною поезiею рiзних земель европейських, тим бшьш хочеться побачити повний збiрник свое!. [.] Непремiнно, як вийде наш збiрник iсторичних пiсень, треба з його вибiр зробить i видать з переводом на нiмецький або латинський язик». Тут вчений особливо розраховував на допомогу М. Бучинського. Данш справi надавалося полгтичне значення, так само, як i перекладам вибраних творiв Т. Шевченка: «Це буде основа [.] Шхто не скаже тодi: не знаемо вас [украшщв. - О. Ш.]; може, вас i нема» [16, с. 41, 68].
36ip, систематизацiя та видання пам'яток народно'1 словесностi виступали, поряд Ï3 пiдготовкою граматики та словника украшсько'1 мови, частиною культурно'1 програми, виконання яко'1 М. Драгоманов розглядав як обов'язок штелектуально'1 елiти кожно'1 6ездержавно'1 наци; вiн навiть визначив за «найбГльшу сла6кiсть украшського руху» недостатню увагу з боку його провщниюв до наукових завдань [16, с. 77, 13]. М. Драгоманов щлком слушно спостерiг, що - висловлюючись словами сучасного вченого В. Масненка - наукова думка може виступати як один iз багатьох чинниюв впливу на процес становлення нацп. БГльше того, украшознавчГ дослщження мали стати нео6хiдним етапом в утвердженш iдентичностi самоï вiтчизняноï штелГгенцп, фактичному усталеннi «речi у собЬ> [12, с. 22, 25].
Цю ж проблему мислитель порушив i в листуваннi з iншим репрезентантом молодого поколшня iнтелiгенцГï краю Володимиром Михайловичем Навроцьким (1847-1882) - талановитим економютом, статистиком, учасником громадського та культурного життя краю [14, с. 102]. В. Навроцький тд впливом М. Бучинського також долучився до роботи над тдготовкою «1сторичних тсень:». М. Грицик зазначае, що, окрГм спецГально пГдГбраного матерГалу, вГн передав М. Бучинському 1180 тсень у записах галицьких фольклориспв (в тому чист i сво1х власних записГв) [2, с. 12]. В. Навроцький постшно цiкавився розвитком етнографiчно-фольклористичноï роботи на Наддншрянщит, передусiм здобутками Швденно-Захщного вГддГлу РГТ [3, с. 44].
Публшащя «1сторичних пiсень» спричинила появу понад 30 схвальних вщгуюв украшських, росГйських i захщноукрашських науковцiв. Не залишилися осторонь i галичани. Грунтовну рецензiю на перший том вмютив у народовському часописi «Правда» 1875 р. В. Навроцький. Я. Головацький у лисп до В. Антоновича вщ 11 листопада 1876 р. назвав видання першою спробою справжнього наукового аналiзу народних пiсень [Под. за: 19, арк. 7]. До речГ матерiали, зi6ранi колишнГм «тршчанином», а згодом - москвоФГлом, стали в нагодГ й укладачам «1сторичних пiсень»; ïx допомГг киянам опрацювати М. Бучинський [16, с. 68].
Збирати фольклорш пам'ятки допомагали М. Драгоманову й кореспонденти з Швшчно'х' Буковини [10, с. 50]. Зокрема, низку тсень надюлав ученому письменник Юрш Федькович у 1875 р. [13, с. 248]. Матерiали, отримаш вщ журналiста, етнографа, прихильника москвофГльського табору ГригорГя 1вановича Купчанка (1849-1902), знадобилися для видання «Малорусские народные предания и рассказы. Свод М. Драгоманова» (Кт'в, 1876) [19, арк. 9].
Вперше М. Драгоманов написав Г. Купчанковi наприкшщ 1872 р., тд час свого перебування у Флоренци. ВГн зазначив, що довщався про його студи зГ згадок у перюдищ та запропонував буковинському етнографовГ передати наявнГ в того матерГали киянам [15, ч. 127, с. 1]. Учений також намагаеться дГзнатися про Г. Купчанка та його пращ в М. Бучинського, адже обидва вони - i Григорш 1ванович, i МелГтон Осипович - навчалися тодГ на юридичному факультет ВГденського унГверситету. М. Драгоманова, зокрема, защкавило i створене у Вщш товариство москвофГльського спрямування «Русская основа», до якого належав Г. Купчанко [16, с. 234-235].
Буковинець схвально поставився до видавничих проекпв кшвських громадГвщв, проте повщомив, що його папери не впорядковаш й не пщготовлет до пу6лiкацiï, адже вГн розпочав дослщницьку дГяльнГсть ще 1866 р., збирав вГдомостГ як в архГвах, бГблГотеках, приватних колекщях, так i безпосередньо серед народу [15, дод. до чч. 127 i 128, с. 1]. НевдовзГ Г. Купчанко все ж погодився на ствпрацю, й у наступних листах активно обговорюеться план майбутнього видання, змютовГ рубрики, за якими слщ було погрупувати матерГал тощо, причому М. Драгоманову вдалося переконати
138
Г. Купчанка в необхщносп застосування фонетичного правопису принаймнi в публшащях пам'яток фольклору [4, с. 170].
М. Драгоманов уважав, що в Наддншянщиш не ознайомлеш з життям буковинських укра'нщв передусiм тому, що грунтовних iсторичних, статистичних i географiчних праць про цей край станом на початок 1870-их рр. немае. В листi до Г. Купчанка вш наголосив: «Я думаю, найкращим способом встановлення зв'язку наших закордонних бра™ i3 Росiею була б, для початку, сукупна робота над вивченням народу, на кшталт яка для Буковини, сподiваюсь, буде зроблена Вами» [15, ч. 135,
с. 1].
Сторони пщтримували культурш взаемини, хоча й з перервами, до 1886 р. включно, незважаючи на те, що учасники листування кардинально розходилися в суспшьно-полпичних поглядах; бшьше того, М. Драгоманов мав чггко виражену антипатш до Г. Купчанка на грунт моральному. Вчений постшно розпитуе про буковинця М. Бучинського й протягом 1873 р. [16, с. 284, 310], причому тогочасш драгомашвсью характеристики Г. Купчанка дуже рiзкi. Наприклад, в одному з лиспв до М. Бучинського М. Драгоманов пише навпъ таке: «Злить мене цей хлопець [...] Гидко бачити ту моральну пустоту, ту котечну цiну душ^ яку видно у [Г.] К[упчан]ка, i досадно, що зразу не дав я йому по мордЬ» [16, с. 311-312]. Шзшше у сво'х спогадах мислитель висловився набагато стримашше, назвавши буковинського етнографа «досить характеристичною особою», яка «наводить на штересш думки про загальний стан австршських русишв». М. Драгоманов вщзначае «народолюбивють» i «рухливють» Г. Купчанка, проте закидае йому, що той, «живучи переважно у Вщш, одному з бшьших культурних центрiв Свропи», не спромiгся виробити «прогресивно-освпньо'' основи для свого народолюбства i навпъ не звiв сво'х студш про народ свiй в яку-небудь серйозну наукову цшсть» [4, с. 170].
На початку ХХ столптя М. Павлик у передмовi до вмщеного ним у газетi «Дшо» (1904 р.) листування М. Драгоманова та Г. Купчанка писав: «Зносини М. Др[агомано]ва з Гр. Купчанком - це найкращий доказ незвичайно'' терпимостi М. Др[агомано]ва до оаб тих землякiв, якi могли, на його думку, помагати сяк або так розвоевi украшсько'' справи. [М.] Др[агоман]iв побачив зараз - iз листiв М. Бучинського та й самого [Г.] Купчанка, - хто такий [Г.] Купчанко, а з часом дiзнався про нього ще бшьше i пршого - але таки перемагав себе i зносився з ним» [15, ч. 126, с. 1].
Результатом ствробпництва двох дiячiв стала публшащя наукового доробку Г. Купчанка у другому томi «Записок» Швденно-Захщного вщдшу РГТ (Ки'в, 1875) [7]. Це була праця «Деяю iсторико-географiчнi вiдомостi про Буковину» та «Пюш буковинського народу», зiбранi Г. Купчанком i впорядкованi старогромадiвцем О. Лоначевським за системою, розробленою М. Драгомановим [4, с. 221]. Два десятирiччя потому, вже тсля смертi вченого, Г. Купчанко зазначав у лисп до М. Павлика (кшець грудня 1896 р.), що цшував у покiйному «його гарячу любов до рiдного народу.а також його глибоку вченють i надзвичайну працездатнють». Автор висловив свою безмiрну вдячнiсть М. Драгоманову за те, що той допом^ йому обробити зiбранi матерiали про Буковину та переконав Швденно-Захщний вiддiл надрукувати його працю [15, ч. 126, с. 2].
З-помiж iнших буковинських iнтелектуалiв листування з М. Драгомановим провадив, як уже зазначалося, Ю. Федькович. Це спшкування тривало протягом 18731876 рр. Учений високо цшував лпературний талант Ю. Федьковича, згодом тдготував до видання збiрку його прозових творiв («Повiстi Осипа Юрiя Федьковича», Киï'в, 1876), до реч^ це була перша в Наддншрянщиш публiкацiя творчого доробку буковинця.
Не менш важливим е той факт, що М. Драгоманов одночасно звернув увагу й на дослщницью здГбносп письменника. Саме вГн на зборах ПЗВ восени 1873 р. запропонував обрати членом товариства «талановитого буковинсько-руського поета й белетриста Йосипа Федьковича», мотивуючи свою пропозищю «особливою потребою для Вщдшу мати здГбного ствробггника в Прикарпатськш РусГ» та пГдкресливши рщкюне поеднання в особГ Ю. Федьковича рис, яю свГдчать про готовнють до занять етнографГею (близькГсть до народу й разом Гз тим освГченють, в тому числГ знання мов; замилування музичною культурою украшщв) [6, с. 35-38]. 1дея М. Драгоманова залучити Буковинського Кобзаря до краезнавчих дослщжень ствпала Гз намГрами ПЗВ РГТ [9, с. 232].
Варто зазначити, що письменник, як i багато хто Гз сучасних йому представниюв украïнськоï творчоï елГти, далеко не був байдужим до регюнальних студГй. ВГдомо, що вГн певний час займався вивченням Гуцульщини та навГть розробив детальну програму етнографГчного опису цього краю. Результати копiткоï працГ Ю. Федьковича защкавили М. Драгоманова; ознайомившись Гз укладеною програмою, вГн висловив свое щлковите схвалення. «Наскшьки я ïï передививсь, - писав учений у лисп до буковинця, - вона досить повна i систематична, так що я ïï н змшяти, m доповняти не знаходжу потрГбним» [13, с. 221]. ВГн сподГвався, що Ю. Федькович незабаром приступить до пщготовки вГдповГдного дослГдження: «Програма.. .дуже гарна, й коли Ви на неï наберете матерГалу, то книжка вийде дуже штересна» [13, с. 235]. Як засвщчують епютоляри, М. Драгоманов постшно заохочував письменника до написання такоï працГ. Так, надюлавши Ю. ФедьковичевГ за посередництва М. Бучинського першГ томи вГдповГдно «1сторичних пГсень» та «Записок ПГвденно-ЗахГдного вщдшу» (1874 р.), вГн зауважував: «Ц видання, надшсь, показують, як нам, украшцям, дорогий етнографГчний матерГал прикарпатський. Ми 6 ус були Вам безмГрно вдячнГ, якби Ви доставили те описання Гуцулп, якого программ Ви нам подали» [13, с. 233-234].
Учасники листування обговорили й мовне питання. М. Драгоманов, порадився з колегами та повщомив Ю. Федьковича: «.. .Бшьш згоджуеться на те, щоб Ви писали по-своему, по-руському, чи по-гуцульському, а не по-шмецькому, - бо коли вже прийдеться переводити, то усе рГвно, - а може, ми напечатаемо i прямо Ваш оригшал». У такому разГ, пщкреслював учений, не буде втрачена самобутня термшолопя, застосована автором [13, с. 221].
Виконати замовлення Ю. Федькович, утГм, не змщ незважаючи й на той факт, що М. Драгоманов запевняв про готовнють киян здшснити видання приватним коштом у випадку, якщо ПЗВ не зможе профшансувати проект. «То дГло справдГ потрГбне», -стверджував вГн [13, с. 222]. Сучасна дослщниця Л. Ковалець пояснюе таку ситуащю комплексом обставин (матерГальна скрута, складний психолопчний стан i зосередженють на лГтературних пошуках), яю стали на перешкодГ письменниковГ та не дали йому змоги придшити значну увагу шшим заняттям, в тому числГ й украшознавчим студГям [9, с. 232-233]. На цей непростий момент звернув увагу ще на початку ХХ сторГччя О. Маковей: на його думку, Ю. Федькович втратив штерес до запланованого дослГдження значною мГрою тд впливом того, що над етнографГею Буковини вже вщдавна працював Г. Купчанко [11, с.485].
Так чи шакше, Буковинський Соловш стояв 6Гля витоюв етнографiчноï науки на БуковинГ, був авторитетом у цш галузГ для сучасниюв, неперевершеним знавцем етнографГчного матерГалу Гуцулп, найкращим можливим консультантом Гз питань, пов'язаних Гз цим матерГалом. До Ю. Федьковича по допомогу звертався його земляк Г. Купчанко, галичани Я. Головацький i М. Бучинський, один Гз найвизначтших славютГв Х1Х сторГччя Ф. Мшлошич (у Л. Ковалець чомусь чеський, хоча був
140
словенцем за нацiональнiстю) та австршський письменник, лiтературознавець i перекладач К. Е. Францоз [9, с. 231]. М. Бучинський, зокрема, так охарактеризував Ю. Федьковича в лисп до М. Драгоманова вщ 10 вересня 1871 р.: «...Шхто йому не зрiвняе у знакомосп гуцульського краю i звичаю i не дорiвняе йому в описах...» [16, с. 35].
М. Драгоманов став першим наддншрянським штелектуалом, який намагався подолати деяку iзольованiсть громадсько-полiтичного та iдейно-культурного життя Закарпаття вiд розвитку iнших укра'нських земель та досяг успiхiв. По суп, в першiй половинi 1870-х рр. зв'язки мiж галичанами та наддншрянцями, незважаючи на австро-росшський державний кордон, були бiльш штенсивними, нiж контакти штелГгенцп Закарпаття зi Львовом та Чернiвцями у складi одше', хоча й дуалютично', Габсбурзько'' монархи. Зусилля М. Драгоманова в напрямi виправлення тако'' ситуацГ' пщкреслював свого часу М. Шляхтиченко [23, с. 299-301]. ЦГ драгоманiвськi Гшщативи припадають на завершальний етап юнування ПЗВ.
ВГдомо, що мислитель двГчГ побував на ЗакарпаттГ: в 1875 i 1876 рр. Пщ час перших вщвщин Угорсько'' РусГ вш зустрГвся з Ггуменом МукачГвського монастиря АнатолГем Кралицьким (1835-1894), який займався також лГтературною творчГстю та етнографГчним студГюванням краю. ТодГ М. Драгоманов передав йому «1сторичш пГснГ малоруського народу» та закликав посприяти виданню «збором подГбних пГсень на Угорщиш й рекомендацГею других збирачГв». Враження А. Кралицького вчений тзшше описав коротко, проте чГтко: «Книга заГмпонувала» [4, с. 298]. Закарпатець пообщяв надсилати до Киева фольклорнГ матерГали та спрямував свого гостя до шшого греко-католицького священика (вже в УжгородГ) М. Гомичкова, редактора мюцево' газети «Карпат». А. Кралицький же дотримав общянки: вГд нього М. Драгоманов одержав серш прозових пам'яток народно'' словесносп, частину яких умютив у збГрцГ «Малорусские народные предания и рассказы» (Ки'в, 1876); решту аж у 1894 р. передав I. ФранковГ для новозаснованого часопису «Жите i Слово».
Наукове ствробГтництво М. Драгоманова й штелектуалГв Захщно' Укра'ни протягом 1871-1876 рр. мало вщчутний позитивний вплив на дГяльнють Ки'всько'' Старо'' громади загалом i Швденно-Захщного вГддГлу РГТ зокрема на нивГ етнографГ' та фольклористики. ЦГ взаемозв'язки дали змогу, з одного боку, киянам втшити в життя 'х укра'нознавчГ проекти, насамперед видання «1сторичних пГсень малоруського народу», з шшого - репрезентантам культурно'' елГти Галичини, Буковини та Закарпаття реалГзувати власн напрацювання. НаслГдки цього ствробпництва мали справдГ всеукра'нське значення та здобули загальне визнання. Мине твтора роки вщ часу закриття ВГддГлу, i у грудн 1877 р. М. Павлик напише М. Драгоманову про свое бажання «видавати у ЛьвовГ перерваш ки'вськГ працГ» [17, с. 251]. Разом Гз тим, не слщ абсолютизувати роль М. Драгоманова у процесГ комунГкацГ' укра'нщв Австро-Угорщини та РосГ'; нагадаемо, для прикладу, що той же М. Бучинський листувався й з шшими лщерами Наддшпрянщини.
РезультативнГсть контакпв М. Драгоманова з галичанами, буковинцями та закарпатцями е беззаперечною навГть з урахуванням того факту, що серед репрезентантГв мюцево' ГнтелГгенцГ'', з якими мислитель пщтримував взаемини в тГ роки, не було, за винятком хГба що О. Терлецького та, можливо, ще кГлькох дГячГв, жодного Гдейного послГдовника М. Драгоманова, тобто майбутнього радикала. Кореспондентами М. Драгоманова здебГльшого виступали народовщ та москвофГли, або ж постатГ, близью до якогось Гз цих двох таборГв. Це свГдчить про готовнють обох сторГн плГдно спГвпрацювати у галузГ культури навГть за умови розбГжностей в суспГльно-полГтичних орГентацГях.
Список використано1 л1тератури
1. Бшоус В. М. Етнографiчнi дослщження на захщноукрашських землях у третш чверт Х1Х ст. / В. М. Бшоус. - Львiв : 1нститут народознавства НАН Украши, 2000. -187 с.
2. Грицик М. Развитие фольклористики на западноукраинских землях в 60-70-е годы XIX века : автореф. дис. ... канд. фшол. наук / Мирослав Иванович Грицик; Акад. наук БССР, Ин-т искусствовед., этнографии и фольклора. - Минск, 1987. - 19 с.
3. Грицик М. I. Фольклористична спадщина Володимира Навроцького / М. I. Грицик // Народна творчють та етнографiя. - 1984. - № 5. - С. 41-44.
4. Драгоманов М. Австро-русью спомини (1867-1877) / М. Драгоманов // Михайло Драгоманов : автожиттепис / уклали I. С. Гриценко, В. А. Короткий, М. В. Томенко. -К. : Либщь, 2009. - С. 131-314.
5. З почишв украшського сощалютичного руху. Михайло Драгомашв i женевський сощалютичний гурток / зладив М. Грушевський. - Вщень : Украшський сощолопчний шститут, 1922. - 212 с.
6. Записки Юго-Западного Отдела Императорского Русского Географического Общества. - Т. I. За 1873 год. - К.: Тип. М. П. Фрица, 1874. - 366 с.
7. Записки Юго-Западного Отдела Императорского Русского Географического Общества. - Т. II. За 1874 год (С картою Буковины). - К.: Тип. М. П. Фрица, 1875. -633 с.
8. Катренко А. М. Нащонально-культурна та полггична дiяльнiсть Кшвсько'1' громади (60-90-т роки XIX ст.) / А. М. Катренко. - К. : Видавництво КНУ iменi Тараса Шевченка, 2003. - 179 с.
9. Ковалець Л. Етнографiчна дiяльнiсть Юрiя Федьковича / Л. Ковалець // Р. Ф. Кайндль i украшська юторична наука : матер. Мiжнар. наук. семшару «Кайндлiвськi читання» (м. Чершвщ, 22-23 трав. 2004 р.). - Вижниця : Черемош, 2004. - Ч. 2. - С. 223-234.
10. Круглашов А. М. Драгоманов у творчих зв'язках з украшською штел^енщею Буковини / А. М. Круглашов // 370 роюв Хотинсь^' вшни : тези доп. Мiжнар. наук. конф. (м. Чершвщ, 27-28 вер. 1991 р.) / вщп. ред. В. М. Холевчук. - Чершвщ, 1991. -С. 50-52.
11. Маковей О. Житепись Осипа Юрiя Гординського-Федьковича / написав Др. Осип Маковей. - У Львова З друкарш Наукового Товариства iменi Шевченка, 1911. -591 с.
12. Масненко В. Вплив вгтчизняних юторико-етнолопчних дослщжень на еволюцш нацiональноi свщомосп украшщв / В. Масненко // Етшчна iсторiя народiв Свропи : зб. наук. праць.- К., 2001. - Вип. 9. - С. 22-27.
13. Матерiяли до житеписи Осипа Юрiя Гординського-Федьковича / З перводруюв i автографiв зiбрав, упорядкував i пояснив Др. Осип Маковей. - Львiв : З друкарш Наукового Тов-ва iм. Шевченка, 1910. - 653 с.
14. Переписка М. Драгоманова з В. Навроцьким (З початюв сощалютичного руху в Галичиш) / Подав акад. К. Студинський // За сто лЬ : матер. з громад. й лгтер. життя Украши XIX i початюв XX столпгя / за ред. М. Грушевського. - Кшв, 1927. - Кн. 1. -С. 83-153.
15. Переписка М. Драгоманова з Гр[игорiем] Купчанком (1872/3, 1881/2,1886 рр.). Зладив М. Павлик // Дшо. - 1904 ^чник XXV). - ЧЧ. 126-127; Додаток до чч. 127 i 128; чч. 129-132, 134-135, 138-140, 144-146,148-151.
16. Переписка Михайла Драгоманова з Мелгтоном Бучинським 1871-1877. З портретами й факсимшями кореспондентв / зладив М. Павлик. - У Львова З друк.
142
Наук. Тов-ва iMeHi Шевченка пiд зарядом К. Беднарського, 1910. - XIII, 353 с. -(Збiрник фшолопчно'1' секци Наукового Товариства iMeHi Шевченка. - Т. XIII).
17. Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876-1895) / зладив М. Павлик; видав Др. Л. Когут. - Т. II (1876-1878). - Чершвщ: З друк. «Русько'1 Ради» тд зар. !в. Захарка, 1910. - 317 с.
18. Петрук Н. П. Швденно-Захщний Вщдш Росшського Географiчного Товариства в суспшьно-полгтичному рус Украши у другiй половиш XIX столiття : дис. ... канд. ютор. наук : спец. 07.00.01 / Наталiя Павлiвна Петрук; .Кшвський нацiональний унiверситет iм . Т. Г. Шевченка. - К., 2001. - 182 арк.
19. Романченко I. Драгоманов як фольклорист (стаття) // Вщдш рукопиав Львiвськоi нащонально'1 науково'1 бiблiотеки iменi В. Стефаника. - Ф. 149 (Романченко I.). - Спр. 66, п. 13. - 17 арк.
20. Савченко Ф. Заборона украшства 1876 р. До ютори громадських рухiв на Укра'1'ш 1860-1870-х рр. / Ф. Савченко. - Харюв - Кшв : Державне видавництво Украши, 1930. - 415 с.
21. Студинський К. Галичина й Украша в листуванш 1862-1884 рр. / К Студинський. - Харюв - Кшв : Пролетар, 1931. - Т. 1 : Матерiали до юторп украшсько'1' культури в Галичиш та ii зв'язкiв з Украшою. - VIII, 606 с.
22. Чорна Л. В. Швденно-Захщний вщдш Росшського Географiчного товариства i його роль в украшському нацiональному вщродженш : дис. ... канд. ютор. наук : спец. 07.00.01 / Лiана Василiвна Чорна; Одеський нащональний ун-т.. - Ьмаш, 2005. -159 арк.
23. Шляхтиченко М. Михайло Драгомашв i Пiдкарпаття / М. Шляхтиченко // Драгомашвський збiрник. Працi Укра'1'нського Високого педагогiчного шституту iм. Михайла Драгоманова у Празi / за заг. ред. д-ра В. Омовича. - Прага, 1930. - Т. 1. -С. 299-309.
Стаття надшшла до редакци 10.05.2015 р.
O. Shorstkina
COOPERATION BETWEEN MYKHAILO DRAHOMANOV AND THE INTELLECTUALS FROM GALICIA, BUKOVYNA AND TRANSCARPATHIA WITHIN ETHNOGRAPHIC AND FOLK-LORE STUDIES OF THE SOUTHWESTERN DEPARTMENT OF THE RUSSIAN GEOGRAPHIC SOCIETY
The article deals with scientific connections of the famous scholar and philosopher M. Drahomanov (1841-1895) with Ukrainian intellectuals from Galicia, Bukovyna and Transcarpathian region within the period of 1871-1876.
The early 70 years of the 19th century are very remarkable regarding cultural, social and political initiatives of Kyiv Old Community which included not only M. Drahomanov but also such prominent individuals as V. Antonovych, P. Chubynskyi, O. Rusov, P. Zhytetskyi, M. Lysenko, M. Starytskyi and others. Ethnography and folk-lore were their key researches. M. Drahomanov began corresponding with many West Ukrainian intellectuals and involved them to cooperation.
The parties were in touch even after the Southwestern Department of the Russian Geographic Society was founded in Kyiv in 1873. The Old Community implemented projects in the sphere of Ukrainian studies within this institution. The two-volume book «Istorychni Pisni Maloruskoho Narodu» («Historical Songs of the Little Russian Nation») (1874-1875) and «Maloruski Narodni Lehendy ta Opovidi» («Little Russian Legends and Stories») (1876) were published. These achievements were possible due to the efforts of the Galician named Meliton Buchynskyi. Under his supervision a lot of folk materials were collected and sent to Kyiv. Other volunteers, who worked in public and cultural spheres, also assisted
143
M. Drahomanov. They were Volodymyr Navrotskyi, Yakiv Holovatskyi and others. In Transcarpathian region M. Drahomanov cooperated with the abbot of Mukachivo monastery Anatolii Kralytskyi.
M. Drahomanov also established contacts with Ukrainian intellectuals of Bukovyna. In letters with ethnographer Hryhorii Kupchanko they discussed his project in regional ethnography «Some Historical and Geographic Data about Bukovyna». This work was published in «Zapysky» («The Notes») of the Department in 1875 along with folk songs which had been collected by H. Kupchanko. Besides, M. Drahomanov corresponded with Bykovynian writer Yu. Fedkovych and encouraged his ethnographic research of Hutsul region. Upon his recommendation Yu. Fedkovych was elected as an effective member of the Southwestern Department.
A conclusion has been drawn that cooperation between M. Drahomanov with the representatives of intellectual elite of Western Ukraine had a positive impact on the activities of the Southwestern Department of the Russian Geographic Society in 1873-1876 years following the analysis of correspondence and other sources, particularly the memories of M. Drahomanov and scientific works of the Department.
Keywords: M. Drahomanov, intellectuals of Western Ukraine, cooperation, folk materials, ethnographic studies, the Southwestern Department.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Романцов В.М., дл.н, проф.; Щербак М.Г., дл.н, проф.
