CC BY
13
УДК 340.12
С. С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Национального ун!верситету "Льв!вська пол!техн!ка",
д-р юрид. наук, проф., зав!дувач кафедри теори та фшософи права
ДОРОЖНА МАПА ПРАВОВО1 МЕТОДОЛОГИ НАУКОВЦЯ
© Сливка С. С., 2016
Дослвджено процес формування методологи науковця-правника. Розглянуто антрополопчний зм1ст методологй, вплив зовн1шнього середовища, шдиввдуальш зусилля у формуванш правовой' методологй' науковця.
Ключов1 слова: правова методология, антропология методологй, родинна методо-лог1я, шк1льна методолог1я, виш1вська методолог1я, персональна методолог1я, методо-лопчний зр1з.
С. С. Сливка
ДОРОЖНАЯ КАРТА ПРАВОВОЙ МЕТОДОЛОГИИ УЧЕНОГО
Исследуется процесс формирования методологии научного работника-юриста. Рассматривается антропологическое содержание методологии, влияние внешней среды, индивидуальные усилия в формировании правовой методологии ученого.
Ключевые слова: правовая методология, антропология методологии, семейная методология, школьная методология, вузовская методология, персональная методология, методологический срез.
S. S. Slyvka
ROAD MAP LEGAL METHODOLOGY SCIENTIST
The article explores the process of forming methodology of the scientist - lawyer. It discusses the anthropological content of the methodology, the impact of the external environment, individual efforts in the formation of the legal methodology of the scientist.
Key words: legal methodology, anthropology, methodology, methodology of family, school methodology, university methodology, personal methodology, methodological section.
Анализ останшх дослщжень. Под!бних досл!джень у юридичн!й науц! не вдалося виявити. Ц!нними здобутками е науков! пращ в галуз! загально! методологи. Однак у статт! використано деяк! положення професор!в А. С. Токарсько', Т. 3. Гарасим!ва, М. С. Кельмана, I. М. Жаровсько!' та !н.
Мета. Розкрити життевий шлях людини, яка дотримуеться норм природного права ! стае науковцем у ц!й галуз!. Довести, що природно-правове п!знання сприяе правом!рн!й методолог!!' у наукових досл!дженнях.
Постановка проблеми. Онтолог!чне життя людини на земл! не е вже таким й складним. Твердження, що "життя - це складна штука", не зовс!м в!дпов!дае д!йсност!. Модель людського
життя звлежить вiд дoтpимaння пpиpoдниx зaкoнiв y caмocтiйнoмy мoделювaннi cитyaцiï, вщ пoвнoти cлyжiння вишнiй мopaлi. Якщo виникaють непpиeмнi cитyaцiï, пoтpiбнo пoгoджyвaтиcь iз зaкoнoмipнicтю, якa вiдпoвiдae дyxoвнoмy пpинципy "Людита плaнye, a Бoг кеpye". Toбтo не пoтpiбнo вiдкидaти Бoжoï pyки y pегyлювaннi люд^то!' дoлi чи paзoвoï пoведiнки. Отже, дocягнyтa певнa велич нaлежить не людит, a Бoгy, ocкiльки Вш ïï cтвopив.
Пpocтo людинa в цьoмy випaдкy не пopyшyвaлa cтвopенoгo Бoгoм cценapiю дyxoвнoï гpи в yмoвнi шaxи, вмiлo пеpеxoдилa з чopниx квaдpaтiв (злo) нa бЫ (дoбpo). Biдoмo, щo y шaxax неoбгpyнтoвaнi пеpеxoди з мicця m мicце лише iмiтyють бypxливy дiяльнicть i cвiдчaть пpo неcеpйoзне ггавлення дo cитyaцiï, бaжaння незacлyженo здoбyти нoвий (вищий) cтaтyc. У житп це бyвae пocтiйнo. Kpiм того, як i y шaxax (де зapaди вигpaшy дoвoдитьcя жеpтвyвaти фiгypaми), людинa для дocягнення пpиpoднoï мети жеpтвye вшьним чacoм, мaтеpiaльними вигoдaми, нaдмipним cпiлкyвaнням з людьми, вiдмoвляeтьcя вiд piзнoмaнiтниx пpиcтpacтей, нacoлoд тoщo. Taкий стиль життя i фopмye cвoï ycтaнoвки чи викopиcтoвye нacтaнoви iншиx.
Виклад основного мaтepiaлy. Гoлoвнoю фyнкцieю людини е шзтння oб'eктивнoгo cвiтy i тошук cвoгo мicця в ньoмy. Для пiзнaвaльнoï дiяльнocтi викopиcтoвyютьcя piзнi метoдoлoгiï, якi звoдятьcя дo poзyмiння Bcеcвiтy, poлi плaнети Земля y ньoмy, впливу людини нa кocмiчний пpocтip тoщo. Toмy й з'являютьcя бaгaтo гiпoтез, cyджень i виcнoвкiв. Oднaк бyдь-якa теopiя мae 6ути метoдoлoгiчнo пpaвильнo пoбyдoвaнa, щo зaбезпечyeтьcя cинxpoнiзaцieю з пpиpoдoю, пpиpoдними пpoцеcaми. Ha думку А. Toкapcькoï, пpiopитетнoю тенденцieю в cyчacнiй cвiтoгляднo-метoдoлo-пчнш cфеpi cтaлo змiщення aкцентy: вщ cпpoб "пiдлaштyвaння" дiйcнocтi пiд певну "yнiвеpcaльнy cxемaтизaцiю" - дo тошуку фopм oптимiзoвaнoï взaeмoдiï дocлiджyвaниx пpедметiв, влacтивocтей тa пpoцеciв [5, c. 11]. Mетoдoлoгiчний aнaлiз piзниx теopiй cвiтoбyдoви здiйcнюeтьcя нa oднoмy фyндaментi, зoкpемa нa xpиcтиянcькoмy.
Poзвитoк життя людини мae cвoю евoлюцiю, ятою не cлiд неxтyвaти. Cьoгoднi ra^prera^ cкеpoвaнa нa пoшyк евoлюцiï, динaмiчниx зaкoнiв. Tpивae пoшyк нoвиx явищ пpиpoди тa вiдкpиття тиx зaкoнiв, яким вoни пiдпopядкoвyютьcя. Але щopaзy дocлiдники дoxoдять виcнoвкy, щo люд^ке життя пoвиннo здiйcнювaтиcя зa xaoтичним cценapieм, зa зaкoнaми oпpиpoдненoï pевoлюцiï, щo виpaжae ocнoвнy iдею пpaвoмipнoï метoдoлoгiï, пoeднaння зaкoнiв нayки i життeдiяльнocтi з пpиpoдними зaкoнaми.
Людит не зaвжди пiдoзpюe, щo з мoментy нapoдження oтpимaлa cвoepiднy духовно-магктралъну мапу життя, щo з'еднуе землю з небoм. Ha цш мaпi "пoзнaченi тoчки: iншi люди, явищa, cитyaцiï, якi тpебa '^po^rn" i якi неoбxiднo oбxoдити. Людей, як дoпoмaгaють, ми нaзивaeмo дpyзями, a тиx, якi шкoдять, - недpyгaми, мoжливo, й вopoгaми. Одтак вopoги тaкoж нaм дoпoмaгaють, o^i^ra змушують змiнювaти мapшpyт нa нaпеpед нaмaльoвaнiй мaпi. Hе зaвжди ми тaкy cитyaцiю poзyмieмo, aле вiдчyвaeмo, щo це е icтинoю, i вчacнo дякyeмo cвoïм недpyгaм. Ta^ вiдчyття, чуття в людини poзвивaeтьcя згoдoм, i вoнa нaбyвae дocвiдy. Чacтo цей дocвiд, нaтxнення ^едюв е в неï джеpелoм cвiтy, щo oб'eктивнo icнye. Taкий гган дocлiджye oднa iз paннix ф^тоф^кта течiй - емпipизм, a зaпеpечye цю течiю iншa течiя - емпipioкpитицизм.
Bлacне, у нayкoвця фopмyeтьcя cпoчaткy нa пiдcвiдoмoмy piвнi емпipичнa метoдoлoгiя, якa вбиpae у cебе вcю життеву пpaктикy, пpинципи чyттeвoгo дocвiдy, щo е единим бaгaтим джеpелoм мaйбyтнix знaнь. Toбтo пpoфеciйнi знaння i шляxи йoгo нaбyття мaють пiдcвiдoме емпipичне пoxoдження. Moжнa лише cвiдoмo, зa дoпoмoгoю cпocтеpеження, пpиpoднoгo екcпеpиментy, oцiнки внyтpiшньoгo пеpеживaння oцiнити cвoю aктивнy чи тотвну дiяльнicть. Tiльки в тaкoмy paзi дocвiд cтae единим кpитеpieм мщтого вipoгiднoгo знaння.
Caме лише эктивне нaвчaння, pyx лише poзyмoвим шляxoм, який здiйcнюeтьcя в yмoвнiй iзoляцiï вiд cycпiльнoгo бypxливoгo життя, без нaвчaльниx пpиклaдiв, без cпocтеpеження i зicтaв-лення пoзбaвляють людину влacнoï oнтoлoгiчнoï метoдoлoгiчнoï мaпи нa вcе життя, щo не^и-пycтимo. Адже тoдi людинa як твopчa idOTa не мae мaтеpiaлy для iндyкyвaння, cиcтемaтизaцiï, кoмбiнyвaння i, як mc^o^ не мoже зaпpoпoнyвaти нiчoгo нoвoгo у cвoïй кyльтypoлoгiчнiй дiяльнocтi. ^му кpaще пoчинaти здoбyвaти знaння не кильки яке cyкyпнicть iдеaльниx aнaлiтикo-
теоретичних утверджень, скшьки як складний продукт р1зноматтного життевого досввду, чуттево'' сввдомост й пвдсввдомост! Тобто не потр1бно бути "аудиторним" чи тшьки "б1блютечним" вченим, треба бути "практико-аудиторним" вченим. Хоча i в одному, i в другому випадку "спрацьовуе" генетична методолопя.
1з чуттево' свiдомостi як джерела професшно-науково' методологiï випливають теоретичт аспекти дослiдження. Звичайно, цi аспекти видшяються не потоком, а краплями, школи сльозинами, i поступово просочуються у природну творчу атмосферу. Життева методологiя виринае, пробиваеться i3 шформаци пiдсвiдомоï' зони. Однак щоб ця шформацм була корисною, необхiдно постшно вдаватися до очищення душi. Очищувати свою душу науковець повинен за допомогою християнсько'' методологiï, завдяки добрим, природним дiям, думкам, словам, почуттям. Очищена душа формуе, навiть диктуе онтолопчно-природний теоретико-пiзнавальний напрям розвитку професшно-науково'' методологiï.
Не iснуе методологiï сощально дистильовано'', "очищено'" вiд залежностi, ввд впливу з боку загального свгтогляду, переконань дослiдника. Потрiбно знати природу людини, можливост ïï змiни i чого вона шукае у запаморочливш безмежност природного простору.
Вважатимемо, що методолопчш установки людини мiстяться окремо в ïï розум^ душi та взаемодтоть. Для цього треба зрозумгти, що людина е мiкрокосмосом, створеним за образом Бога.
Тшо людини мае природу тла тварини i стебла рослини. У примiтивному розумшш те, що потрiбно рослинi i тварит, потрiбне передусiм тшу людини. Ц потреби тша людини забезпечують закони розвитку природи. Однобiчне трактування Ч. Дарвiна, що людина походить ввд тварини, мае пiдстави, але з суттевим доповненням. Треба сказати, що людина походить ввд мавпи (осюльки спочатку була створена тварина, а поим людина), але мае образ Божий. Piч у тому, що в утробi матерi плвд проходить уа стадiï' розвитку тварин. Зввдси й з'являеться так звана тшесна "тваринна" методо-лог1я, яка полягае у забезпеченш достатку для свого тша, що в окремих випадках навiть переважае.
В утробi матерi починае формуватися душа. Через ДНК, РНК, рiзноманiтнi мiкрохiмiчнi процеси, навиъ радiохвилi передаеться генетичний код людини, здшснюеться бiологiчне вiдокремлення i виникае самостшна душа. Звичайно, первинна частина душi вiдображае спадкову природу, яку змшити чи викорiнити неможливо, але ïï можна устшно пристосувати до умов середовища у процеш земного життя. Друга незмiнна частина душi формуеться в момент народження як "подарунок" природи у виглядi кванта сузiр'я (гороскопiчнi властивостi), що в кожен момент часу е рiзними, а третя остаточна частина - у процеш сощашзаци (змшна частина). Генетична схожiсть людини i Всесвпу, бiологiчне походження людських цшностей iстотно впливають на формування методолопчних компонентiв, притаманних конкретнiй людинi.
Духовна ж методолопя притаманна лише людиш, оскшьки мислення, розум, свiдомiсть, воля вирiзняють найвище i найскладнiше творшня Бога, яке мае в собi багато глибокого, незбагненного. Людський дух - це найскладшше утворення, яке юнуе на Землi та формуеться у процеш еволюцiï'. Тобто формування людини здшснюеться внаслвдок хiмiчних i бюлопчних процесiв, завершуеться психiчними процесами, яю згодом впливають на попередт. Виникае нове утворення або руйнуеться те, що кнувало. Отже, духовна методолопя е проввдною, основною порiвняно з душевною та тiлесною.
Звичайно, виявити закономiрнiсть в окремих випадках (у мiкрофiзичних процесах) неможливо, потрiбно розглядати макропроцеси (мiкрофiзику можна тзнати т]льки на пiдставi макрофiзики). Вважаемо, що земне життя людини, яке запрограмоване на 120 роюв, е певним макропроцесор порiвняно з окремою хвилинною подiею. Причому життевi поди та випадки у молодому вщ мають бшьше методологiчне значення, тж у похилому вiцi.
Людина е рабом гетв i водночас господарем свое'' дол! Внутрiшнi родовiднi настанови утворюють своервдну генетичну методологiю життедiяльностi людини. Цей феномен спрямовуе ди людини упродовж життя.
Родиннна та шкiльна методологiя вiдображае сентенцiйний (повчальний) перiод соцiалiзацiï, який формуе здебшьшого певнi почуття у пвдсввдомш зонi, а щоденне життя ставало одним зi способiв здобуття знань. Тодi зароджуеться теоретико-методологiчна основа, а свгтогляд е
конкретним продуктом певних сощальних i природних умов, обставин життя. С1м'я i школа стають теоретико-свиоглядним плацдармом, який породжуе специфiчну методологiю. Упевнено можна сказати, що все залежить вщ того, скiльки любовi вкладено в дитину, i вiд того, як у майбутньому доросла вже людина випромшюе почуття любовi, залежить еволюцшна й антропна методологiя.
Природна спрямоватсть на вивчення свiту, нехитрий спошб одержання пiзнавальноï шфор-мацiï, сприятливе мiкросередовище життя i навчання, належне ставлення до старших, життевий шлях з любов'ю до пращ, незвичний спошб життя, суворi умови кнування повиннi сприяти тому, щоб проросло пошяне родинне зерно. Фактично, практика дитячих та шкшьних рокiв "виршуе", якою бути методологiï. Зароджуеться теоретико-методолопчна основа, а свiтогляд е конкретним продуктом певних сощальних i природних умов, обставин життя. Ом'я i школа стають теоретико-свггоглядним плацдармом, який породжуе специфiчну методологiю, здебшьшого використовуючи методологiю емпiризму, яка не позбавлена девiантизму. Як зазначае Т. Гарасимiв, поведiнку, не вiдповiдну вшовим шаблонам i традицiям, можна визнати такою, що вщхиляеться [1, с. 83]. Тобто у методолопчному свiтоглядi молодоï' людини можуть бути й вiдхиляючi норми, що допустимi, але не перевищують певноï природноï' норми.
Вщомо, що лектор е основним проводником наукових iдей. Иого фшософсько-етична тдго-товка, внутрiшня мотивацiя дiяльностi, природна органiзацiя практичноï дiяльностi, актуалiзацiя наукових проблем на лекцмх i семшарах мають бути спрямованi на удосконалення методологiï.
Суть цього удосконалення полягае у звшьнент вiд ортодоксальности у динамiчнiй едностi з природними процесами, гармоншному узгодженнi з силами суспшьства, вмiннi творити естетичне поле у прав! Тодi чарiвний свгг стае все кращим в очах студенпв, а викладач - режисером 1'хнього щастя. Вщповщно сучасна методолопчна ситуащя повинна вiдрiзнятися вiд "казенно!", "традицшноТ', "одержавленоТ методологiï, вона повинна бути некласичною i залежати ввд онтологи. Тобто, як зазначають дослщники, перш нiж розпочати будь-який тзнавальний процес, потрiбно визначитись з деяких питань принципового значення: чи реально кнуе об'ективний свiт, чи дтоть у ньому будь-якi закономiрностi, чи можна пiзнати 1'х тощо [3, с. 11].
Кожну нову тему, нове поняття у правi необхiдно розглядати у двох аспектах: онтологи та деонтологи, тобто як повинно бути (зпдно з природними установками) i як е. У протилежному разi ми матимемо методологiчну "зрiвнялiвку" як проголошення абсолютно!' рiвнозначностi.
Професiйне життя вченого немислиме без публшацш, 1хш види та якiсть е показником науковоï дiяльностi, але не завжди показником штелектуальносп чи вченостi. Трапляеться, що автор за свое життя написав лише двмри монографи, але здобув свггову славу. А давнш фшософ Сократ взагалi не написав жодноï працi. Проте вимога до кшькосп праць iснуе для здобуття наукового ступеня, вченого звання, рiзних нагород тощо. Кожен вчений щорiчно складае звiт про наукову дiяльнiсть, вказуючи кiлькiсть i характер публшацш. Але писати можна по^зному: з бажанням i без нього, iз власноï потреби, iз певного примусу тощо.
Отже, до публшаци праць потрiбно ставитися вимогливо. Не знижувати темпу написання праць -це основний постулат. Але цьому повинт сприяти й посади. Зокрема, що вищу адмшстративну посаду займае вчений, то менше часу залишаеться на наукову роботу, на написання статей та книг. З шшого боку, теоретико-методолопчний зв'язок мiж життям i професшною дiяльнiстю вiддзеркалюеться в науковому доробку. З методологiчного погляду бiографiчнi вiдомостi посилюють дiалектику об'ективного i суб'ективного, дають змогу проникнута у внутршнш свгг людини-дослiдника, зрозумiти ïï антропну та еволюцiйну методолог1ю.
Перелш опублiкованих праць вiдображае логГку професшного становлення, показуе науковi прiоритети. Поеднання бiографiчного й бiблiографiчного жанрiв, висви\лення публiчноï дГяльностГ е не тшьки фiксацiею методологiчних зв'язкГв, але й тдставою для перегляду колишнГх щей i увщповщнення 1х сьогоденню.
Життя людини можна переглянути як фотохротку, фоторепортаж життевого перiоду. У ньому можна вловити тенденци, закономiрностi, методолопчш установки. Адже методологiя репрезентуе кут зору, точку опори й вщштовхування, визначае деонтолопчш принципи. Аналiз фоторепортажу дае можливкть визначати основний кут зору (свиогляду) людини.
Пдходи до життевих кiнофiльмiв становлять неабиякий iнтерес, людина завжди любить кшофшьми про реалiï життя, без вигадок й прикрас. Це змушуе людину замислюватись над сво'м життям, знаходити тдтвердження сво'х думок чи вчинюв, визначати стратегiю на майбутне. Тобто кшофшьми вчать жити на чужих устхах, помилках i невдачах. Це правовi аспекти кiнофiльмiв.
Хто ж виступае режисером життевого кiнофiльму кожно' людини? Напевно, таких режисерiв кшька: спочатку батьки, вчителi, друзi, кохана людина, а поим керiвники, сшвпращвники, знайомi тощо. Режисерами можуть бути й особи молодого вшу, дни, внуки. I навиъ бшьше, режисерами можуть бути навиъ релшшш переконання, фшософсью установки, специфiка професiйноï дiяльностi. Але все ж таки основним режисером життед1яльно'1 методологй' е сама людина.
Якщо розглядати методологiчний зрiз емпiричноï науково' практики загалом, то (в цьому випадку) фшософсько-правова експертолопя скерована на суб'екта правово' методологй'. Тодi суть експертологп зводиться до експертног ситуалогп, експертного завдання та експертног етики.
Експертна ситуалоггя правово' методологи скерована на умови i мехашзми взаемоди життевих факторiв за 'х залишками, ознаками, потребами. Тобто умови i мехашзми ми вивчаемо за отриманими доказами-слщами: бiографiчними даними, науковими працями, фотографiчними мате-рiалами тощо. За цими даними визначаеться також положення, становище суб'екта правово' методологй' у процеш життя, що залишае вiдповiднi результати у його дослщженнях.
До експертного завдання належить спланований обсяг роботи з розгадування методологiчних установок, застосованих методiв, користування певною методикою у залишених своервдних кодах: фотохронiки, наукових публiкацiй, особист речi. Крiм того, необхiдно довести й обгрунтувати кожен залишений слд та його вплив на яюсть науково' дiяльностi щоб вiдобразити динамшу пiзнання права як конкретно' поди наукового життя.
Про експертну етику правово' методологiï доцiльно вести мову як про збереження таемницi життя суб'екта фшософи права, його невдал^ навiть негативнi факти. Зрозумiло, що у бюграфи кожно' людини е випадки, про як вона сама не хоче згадувати, а тим бшьше не бажае, щоб це робила стороння людина. Таю експертш матерiали не повинш слугувати не компрометуючим матерiалом, не доказовою базою викривлено' методологiï (квазiметодологiï). Можна прокомен-тувати по-особливому неприемнi факти, з яких суб'екти зробив правильнi висновки, але стороння людина може цього не зрозумпи. Тобто експертна етика повинна панувати у висвиленш життедiяльностi будь-яко' людини.
Отже, методологiчний зрiз емпiричноï науково' практики сприяе аналпичному дослiдженню кiлькiсних i якiсних оцшок професiйного становлення. Охоплюючи широке коло питань, пов'язаних з формуванням фшософсько-правових вдей, iдентифiкацiйнi матерiали мiстять у собi методологiчнi джерела.
Розвиток науково-тзнавально' методологй', виведено' iз почуттевого досвщу, несвiдомого або й свiдомого коливання, непослiдовностi, нецiлеспрямованостi за певних зусиль приводить до свщомого формування концепци. Такими концепц1ями е, зокрема, дисертаци.
Але навiть докторська дисертац1я не може бути взiрцем сформовано' концепци, вивiреноï природно' методологiï, оскiльки, готуючи ïï, автор бшьше переживае, щоб вона "пройшла" офщшш бюрократичнi бар'ери, закладеш у державних стандартах, неофщшш й суб'ективнi перешкоди. Потрiбно догодити офщшним й неофiцiйним опонентам. Тому справжня повна генеращя науково'' методологи, науковi абстракцiï починаються пiсля захисту, коли емтризм поступово переходить у рацюнашзм, де науковi пошуки на основi чуття е вiльними.
Зв'язок пвдсвщомого емпiричного й свiдомого теоретичного, чуттевого й рацiонального моментiв тзнання зафiксований у наукових зрiзах, тобто публшащях. Це становить своерiдну моза'ку окремих взаемопов'язаних фактiв. Уважне вивчення назв праць приводить до висновку, що перша частина назв е лише первкним узагальненням емпiричного досвщу. З часом працi починають набувати ращональшшого, фiлософсько-правового змiсту з природною професшно-науковою методологiею.
Пiд час народження дитини Бог дав 'й два величезнi подарунки: душу (як мшровсесвп) i тiло (як правовий мехашзм). Дух, методологiчний вибiр життедiяльностi формуються самостiйно пiд
впливом душ^ тша i зовтштх факторiв. Спочатку це здшснюють батьки, родина, виховател^ вчителi, пресвiтери, а поим людина переходить у фазу самостшного формування духу, хоча ця самостштсть до деякоï мГри е вщносною.
На тдсвщомому рГвш перед людиною стоиъ завдання - створити власну методолопю i за ïï допомогою прожити ввдведений ш час. Идеться про своерщне предметне поле створювача, яке е духовною властстю, хоча у творент цього поля брало участь багато осГб й колективiв впродовж всього життя. Якщо людина постшно прислухаеться до Божих настанов, перюдично здiйснюе реколекцiю набутих правових норм, то така персональна методолопя реалiзуеться устшно. Людина повинна втшювати в життя, реалiзовувати створену систему природно-надприродних лопчних законiв. Ц закони повинт звершуватися, бути дшсними у втшент 1х на життевому шляху. Для цього людина формуе власний план, методолопю природно-науковоï оргатзаци пращ та дощльносп, ращональност й ефективност необхщних дш, що й обгрунтовуе праксеолопя.
Праксеолопя (вчення про дГяння) у правГ займаеться вивченням, дослщженням природних й надприродних закотв частинами для вибору ди, аналГзу вчинюв, застереження вщ неприродноï поведшки та прийняття природно-справедливого ршення. Вбачаеться програмтсть, методолопч-шсть праксеолопчних фшософсько-правових проекпв у сферГ нормативних дш на перспективу, а також обгрунтування дш у минулому. Тобто праксеолопя права вщображае практичний аспект втшення нормування поведшки людини, його проектування. Практичтсть методологи - це, власне, ïï реалГзащя, яка забезпечуеться правомГрною поведшкою.
Висновки. Отже, реалГзащя персональноï методологи здшснюеться у двох вимГрах: фГзичному й духовному. Зазначимо, що фГзичний вимГр стосуеться перетворення Божого права на дшстсть у практичних дГях, як здшснюються видимо. Водночас духовний вимГр реалГзаци - це дшстсть у думках, почуттях, як ззовт невидим! Якщо фГзичний вимГр реалГзаци Божого права бшьше нагадуе правовий стан свщомост людини, то духовний - тдсвщомкть. РеалГзащя (дотримання, виконання, використання, застосування) Божого права у шдсвщомост е фактично умовною програмою, методолопею для поведшки людини. Боже право у тдсвщомосп забезпечуе автоматичну правомГрну поведшку, тобто духовний вимГр реалГзаци забезпечуе фГзичний вимГр, керуе ним. У тому разГ дощльно говорити про повну (фГзичну й духовну) реалГзащю.
1. Гарасимгв Т. 3. Фтософема deeianmnoi поведтки: монографгя / Т. 3. Гарасимгв. -Львгв: Лъeieсъкuй державный ynieepcumem enympiwnix справ. 2014. - 356 с. 2. Жаровсъка I. М. Правова природа державно'г впади: теоретико-правове до^дження: мoнoгpaфiя / I. М. Жаровсъка. - Льeie: Сполом. 2013. - 536 с. 3. Кельман М. С. Загапьна meopiя державы та права: тдручник / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. - Льeie: Новый Ceim - 2000, 2003. - 584 с. 4. Сливка С. С. Мemoдoлoгiя професшного cmaнoeлeння: жummeпucнuй нарис / С. С. Сливка. - Ч. 1. 5. Токарська А. С. Комуткащя у пpaei ma правоохороннш дiяльнocmi: мoнoгpaфiя / А. С. Токарська. - Льeie: Льeiecькuй юридичний iнcmumуm МВС Укрални. -2006. - 284 с.
