CC BY
35
плюралгзму, властивий постмодернгстському мисленню, виключае ггнорування найважлившог складовог европейськог культури - б1бл1йно-церковного досвгду.
Клю^о^^ слова: духовтсть; плотська, духовна I душевна людина; церковна й карнавальна культури; секуляризацгя; тдмта понять.
КУЛЬТУРОЛОГ1Я
УДК 398.541
О. В. Богомолець
ДОМАШНЯ 1КОНА ЯК УН1КАЛЬНИЙ СОЩОКУЛЬТУРНИЙ
ФЕНОМЕН УКРА1НИ
В статт1 досл1джуеться своер1дн1сть домашньог Iкони та утверджуеться думка про амбгвалентний вплив дому на становлення гкони, яка, з одного боку, поступово проникае в сакральний простгр украгнського дому, набуваючи там пров1дного значення, а з Iншого - визначае своер1дн1сть в першу чергу народного Iконопису, який починае в1дображати не тшьки Божественний Первообраз, але й символ1чно тематизуеться кр1зь призму притаманних народному свтогляду 1дей родинност1, смерт1 та в1дплати та, в1дпов1дно, сощально'г справедливост1, набуваючи тим самим глибоко дидактичного значення.
Ключовi слова: домашня гкона, хатня гкона, гкона, дгм, народний ¡конопис, сакральний простгр.
Вщтворення та переосмислення символiчного ряду украшсько'1' культури зумовлюе включення у контекст штелектуально! спадщини й тих елеменпв украшсько'1' культури, що тривалий час залишалися поза увагою втизняних та зарубiжних науковщв. Одне з провщних значень, в цьому контексп, може належати украшськш домашнш шош. Адже, в традицшному украшському суспшьста домашня шона була тим символiчним центром, який сакралiзував та впорядковував навколишнш проспр родини та визначав його св^оглядш штенцп. У тдсумку цього, сформований в межах родинно! оргашзацп цiннiсний свiт есплшувався на рiвень соцiального буття, визначаючи розвиток украшсько'1' культури в цшому.
Незважаючи на те, що домашня шона була одним iз головних сакральних символiв «життевого св^у» украшсько! людини, у сучасному вiтчизняному дискурс поняття «домашня шона» практично не використовуеться. Дослщники, аналiзуючи народний шонопис, частiше за все ведуть мову про «хатню шону», як це спостершаеться у роботах О. Осадчо!. При чому, в роботах дослщнищ досить чiткою е iнтенцiя на ототожнення «хатньо! шони» з «народною шоною», що, на наш погляд, е не правомiрним. Домашня шона - феномен набагато ширший, вш включае у себе як народну, так i професiйну iкону, визначаючись при цьому насамперед св^оглядно-змютовим наповненням.
Пiдкреслюючи есенцiйнiсть наукового доробку О. Осадчо!, все ж хотшося б вiдзначити, що в силу своерщносп украшсько'!' нащонально! культури, творцем яко!, на
вщмшу вiд ряду пол^ичних нацiй, виступав народ, ми все ж свiдомi того, що своeрiднiсть домашньо'' iкони значною мiрою визначалася народним iконописом, rрунтовнi дослщження якого знаходимо у працях В. Отковича, В. Овсшчука, I. Свенцщього, В. Свенцщько'', Д. Степовика, П. Жолтовського, В. Мельника, О. Найдена, Л. Лихача, Л. Попово'' та ш. Важливе теоретичне значення в процес вивчення украшсько'' домашньо'' шони вiдiграють й працi таких провщних дослiдникiв як О. Афанасьев, М. Попович, Г. Лозко, I. Опенко, I. Нечуй-Левицький, Б. Рибаков, Б. Чепурко та ш.
Зважаючи на актуальшсть наукових розвiдок присвячених вщтворенню символiчного ряду украшсько'' культури, та на дефщит наукових розвiдок, присвячених вивченню домашньо'1' iкони як ушкального феномену украшсько'' культури,метою нашо'' роботи е обгрунтування поняття «домашня шона» та експшкащя соцiокультурного значення феномену.
Розкриваючи особливостi проникнення православно'' шони в сакральний простiр украшського дому, не можна оминути увагою того, що, на вщмшу вщ прившейованих верств населення, якi хоча й зовшшньо, та все ж прийняли християнство практично вiдразу пiсля його офщшного запровадження, простонароддя ще довго притримувалося старо'' вiри. Формування ж «ново'» православно'' картини св^у, на думку М. Грушевського, стало результатом знайомства з церковною обрядовiстю - сватанням, благословенням, хрещенням, кропленням i мащенням святою водою i оливою, як сприймалися народною практикою, як сильш магiчнi акти. Пiд !хшм впливом формувалася й вiра в «могутню силу рiзних святих оаб та можливiсть "х помочi в рiзних обставинах, 1'х iмення з рiзними приписаними "м атрибутами вводяться до всшяких магiчних формул. Приймаються разом з тим мапчш формули та молитви, сформоваш засобами християнсько'' символiки, перероблюються в бiльш оригшальш свiйськi формули» [3].
Зауваження М. Грушевського, у едносп з висновками Л. Попово'' про те, що немае пщстав шукати витоки народного шонопису ранiше XVI ст. [0, с. 19-20], дають пщстави стверджувати, що поширення християнства серед простого украшського люду вiдбувалося у тюному взаемозв'язку зi становленням народного шонопису. Змiстовно близькими з цього питання е й висновки П. Жолтовського, який, з одного боку, акцентуе увагу, на вщсутносп виразних контактiв народного малярства з шонописом до початку XVI ст., а з шшого боку, пщкреслюе, що тiльки «в другiй половиш XVI ст. кiлькiсть народних малярiв-iконописцiв помiтно збiльшуеться» [4, с. 277]. Це, в свою чергу, дае пщстави стверджувати, що саме в цей час виникае нова святиня украшського дому.
Говорячи про зародження домашньо" шони, не можна оминути увагою того, що змши, яю вщбулися у свiтоглядi, символiцi та обрядах украшського народу пiсля прийняття християнства, супроводжувалися лише частковою трансформащею релiгiйних та свiтоглядних вiрувань слов'ян. Це, насамперед, стосуеться багатобожжя, яке, як доводить О. Осадча, спираючись на пращ Г. Лозко, переосмислювалося ^зь призму ново'' моноте'стично" релЫ" i втшювалося у культi святих, зображених на iконах. Виконуючи функцп старих язичницьких богiв, святi шони заступили мiсце язичницьких iдолiв у червоному кутку хати - верхньому божественному свт дому. !кони, як образ та втшення вищих сил, як «деякий факт Божественно'' дшсносп» [12], посiвши мiсце язичницьких символiв, перетворилися на помiчникiв, порадникiв та захисниюв людини та родини. У пщсумку, вiдкрита «церквою складна i детально розроблена в писаннях каношчних i апокрифiчних, правовiрних i сектантських, iерархiя добрих i лихих, приязних i ворожих iстот: святих ангелiв рiзних категорiй i таких же
темних духiв, що наповнюють свгт... <> ... наповнюе уяву наших людей, 'х творчють, 'х практику безконечною масою нового матерiалу» [4, с. 13].
!ншими словами, навiть пiсля прийняття та поширення серед народу християнства, яке мало повшстю зруйнувати свiтоглядне тло язичництва, старi уявлення та обряди, хоч i були частково витюнеш у сферу приватного життя, однак продовжували визначати «життевий свiт» русичiв. Ця особливiстьтривалий час зумовлювалася браком мюцевого духовенства, яке б могло зрозумшою народу мовою поширювати новi релiгiйнi ще''. Не сприяли поширенню християнства й свiтогляднi вiдмiнностi двох релшй - на вiдмiну вщ язичницького дуалiзму Добра та Зла, як онтолопчних початкiв, та вiчного коловороту життя, який виявляеться через постшну змiну народження та смертц християнство утверджувало думку про единий початок та завдяки елементам логши дiалектичноi, що проглядалася в концепт Христа-Спасителя та Царства Божого, пщшмалося над протирiччями життя та смерт^ добра та зла, тiла та душ^ розгортаючи тим самим язичницький коловорот життя у лшю, спрямовану до спасшня.
Як би там не було, однак немае пщстав сумшватися в тому, що, починаючи десь з XVI ст., православна шона проникае у сакральний проспр укра'нського дому, знаменуючи появу такого нового св^оглядного та мистецького феномену укра'нсько'' культури, як «домашня шона». Зауважимо, що розкриваючи особливосп та колiзii формування «домашньо'' iкони», як уншального свiтоглядного та мистецького феномену культури, ми цшком свiдомi того, що в сучасному укра'нознавчому дискурс такого термiну не iснуе. Укра'нсью вченi та дослiдники ведуть мову або ж про народний шонопис загалом (В. Откович, П. Жолтовський), або ж про «хатш шони», розглядаючи останш як своерiднi обереги, що захищають оселi селян. Ця тенденщя найбiльш повно представлена у науковому доробку О. Осадчо''.
Обгрунтовуючи доцiльнiсть використання термiну «хатня шона», О. Осадча звертае увагу на '''' тiсний взаемозв'язок з шшими частинами оздоблення укра'нсько'' хати: вшнами, дверима, коминами тощо - тобто, уама мiсцями, через якi, за народними уявленнями, могла проникати нечиста сила. Поряд з вказаним, чшьне мюце у творчост дослiдницi выводиться висвiтленню сакральностi укра'нсько'' хати, яка, виступаючи храмовою спорудою, потребувала вщповщного оздоблення [7].
Пщкреслюючи органiчний взаемозв'язок християнських та язичницьких мотивiв у специфщ родинного життя та, вщповщно, хатньо'' iкони, О. Осадча розглядае останню, як оберщ що захищае хату та родину вщ нечисто'' сили, вид^ючи при цьому традицшну для вiтчизняноi науки думку про те, що«функцп язичницьких богiв перейшли до християнських святих» [7].
Не зважаючи на ращональне зерно висновюв О. Осадчо', хотiлося б звернути увагу на запропоновану у п роботах штенщю на ототожнення хатньо' та народно' iкони, що, на наш погляд, не е правомiрним. Адже, як вщомо, з початком проникнення християнського вiровчення у широю народнi маси, iкона стае оргашчно вплетеною в побут, звичаеву та господарську дiяльнiсть релiгiйним феноменом уах верств населення, що яскраво засвщчуе царська iкона «Одного дня». Вона була присвячена дивовижному спасшню Олександра III та його родини пщ час аварп залiзничного потягу 29 жовтня 1888 року бшя станцп Борки пiд Харковом. Крiм того, не варто шнорувати й зауваги М. Поповича про те, що дiм - це все «нехитре господарство, все життя ам'!, яка цей <одм» вела» [10]; маемо ва пiдстави стверджувати, що поняття «хатня iкона» бiльш вузьке у порiвнянi з поняттям «домашня шона». Вщповщно, термш «хатня iкона» варто використовувати лише тод^ коли мови йде виключно про аналопчний шшим хатнiй оберiг; в свою чергу, термш «домашня шона»
використовуеться тод^ коли ми розглядаемо шону в гранично широкому п функцiональному значеннi. 1ншими словами, хатня iкона - це виключно сшьський феномен, а тому вш е однiею зi складових, ширшо! за сво'1'м свiтоглядним та функщональним значенням,домашньо! iкони.
Змiнюеться в народнш уявi й трактування церковного вiровчення, яке, еднаючись з традицшними язичницькими уявленнями, формуе народний св^огляд. Показовим, на наш погляд, у даному контекст е наведене М. Грушевським народне уявлення про створення Богом людини: «Взяв Бог глини жовто! й сотворив з не! чоловша, й дихнув до нього духа свого божого... I повщае йому так: «Зроблю тебе газдою тому всьому сотворiнню, котре сотворив, дам цший рай i вс звiрi i всi скоти, буде тобi вiльно м'ясо юти, але !х ховати i не мучити; буде тобi з них вшьно шкiри на потребу уживати, але !х не мучити. I так оддав Бог Адамовi рай» [3]. В свою чергу, концепщя первородного ^ха в народнiй уявi була тюно пов'язана з уявленням про «блуд» Сви з Адамом, який, зшшовшись з нею, втратив свою «блаженну природу», чи «чужоложства» Сви з Сатаною. Ц переконання грунтувалися на традицiйнiй для руського населення щнносп сiмейних вiдносин та глибокому осудi «блуду» [3].
З часом, шона настшьки глибоко проникае у звичаеву практику украшського народу, що без не! не проходить жодний аспект його життя. Так, вщразу ж пiсля народження дитини, - пуповину якш перерiзали на образi «Богородиця - Помiчниця в пологах», тим самим «обрiзаючи зв'язок матерi i дитини» [2, с. 94], дитиш дарували iкону. «Першою шонкою новонародженого був простенький, намальований на дощечщ, хрестик, який вiшали на спш в головах колиски тсля хрещення дитини. Вiн свiдчив про те, що ще одна душа Божа прийшла в цей свт> [1, с. 95]. З часом святим образом батьки благословляли д^ей на шлюб, i тсля Божого благословення шона ставала оберегом для новостворено! родини. Домашш (амейш) шони, частiше за все, передавалися з поколшня в поколiння i завжди знаходилися в домi.
Чiльне мюце посiдали домашнi образи в щоденному господарському життi кожно! укртнсько! родини. Провщне мiсце серед них належало Богородищ, Миколаю, Юрiю, Варварi, Параскевi та iн. Стосовно образiв Христа, який, вщповщно до християнського св^огляду, виступав найвищою з усiх надприродних сил, ютинним Богом, то вони, в народному середовищi поширилися далеко не вщразу - вважалося, що в силу свого iерархiчного статусу, Христос, у порiвняннi з Богородицею та шшими святими, бшьш вщдалений вiд побутових потреб людини [7]. Одним iз найбiльш поширених домашшх образiв е святий Миколай Чудотворець. В народi вважалося, що вш допомагав у рiзних бiдах: рятував вщ потопу i виносив на сушу з морсько! глибини, звшьняв iз полону, рятував вiд ярма темнищ, захищав вiд усiкновення мечем, обершав вiд смертi i багатьом давав зцшення.
Народ, пiдкреслюе П. Жолтовський, «щиро i безпосередньо сприймав релшйш образи. Зi святих найбшьше шанували тих, якi були ближчими до людей, втручалися в !хш повсякденш турботи» [4, с. 13]. 1ншими словами, аналогiчно як i в давнi часи, народ продовжував творити «собi богiв на себе глядячи, i по своему смаку, дае !м форми по своему психiчному характеру» [5, с. 5]. Ця тенденцiя особливо яскраво проглядаеться в XVI ст., тобто в перюд формування домашньо! iкони. Саме в цей час функцп давшх божеств переходять до християнських святих, яю органiзовуються у своерiдну родину на чолi з господарем. При чому божественна родина оргашзована у ч^кш вiдповiдностi до 1! земного аналогу - тут кожен член родини виконуе певну функщю.
Домашш шони розмщувалися на божнику - так називали колись спещальну поличку в схщному кутку хати. Зважаючи на те, що в давнину великого значення
надавалося особливостям закладення осел^ яка завжди була розмщена таким чином, що кожен, хто заходив у хату, мав вклонитися спочатку святим покровителям, а потсм вже прив^атися з господарями чи гостями. Цьому значно сприяли особливосп дверних отворiв, якi традицiйно були досить низькими; вщповщно ввiйти до хати як i до храму без поклону було неможливим.
!кони на божнику розташовували з великою повагою та за певною iерархiею. Святi-покровителi нiколи не могли стояти над образом !суса Христа чи Пресвято' Богородищ. Однак, провщне значення завжди мала так звана родова шона, яка передавалась iз поколшня в поколiння, вважалась найцшшшою i була найшанованiшою. Саме цю шону, зазвичай, брали на службу до храму до того часу, доки цього не заборонив Великий Московський собор (1666-1667 рр.). Крiм того, до родово' шони пщносили немовля пiсля хрещення, немов знайомлячи та вщдаючи на опiку родинного святого нового члена родини.
Загалом, немае пщстав сумшватися в тому, що православна шона, проникнувши в дiм укра'нсько' родини, почала супроводжувати '' у всiх аспектах буття. Разом з тим, не варто шнорувати того, що не тшьки iкона визначила особливостi свiтогляду, цшностей, звичаево' та обрядово' практики укра'нського народу, але й дiм, в якому «своя правда, i сила, i воля» (Т. Шевченко) визначав своерiднiсть народно' iкони, транслюючи цшносп та вподобання родини на рiвень спiльноти, що найчастiше проглядалося в церковнш народнiй iконi.
Так, народ, який тсля Кревсько' унп (1385 р.) почав швидко закршачуватися, втрачаючи не тшьки сощальш права, але й право на свободу у «своему домЬ>, вщтворював сво' щеали та сподiвання в iконографiчних сюжетах. Зокрема, в шонографп поширеною стае, з одного боку, тематика «Страст ХристовЬ», а з iншого -жиля святих. У кожному з випадюв, iкона характеризуеться оповiдальнiстю та багатосюжетнютю, якi реалiзуються подекуди у клеймах, а подекуди у загальнш композицп та сюжетнiй лшп образу. При чому, в той час як «у центральних зображеннях дотримано iконографiчно-каношчних вимог, з повним тдпорядкуванням зразков^ то в маргшесових сценах, так званих клеймах, розроблених каношв не iснувало - вони, - на думку В. Овсшчука, - були наслщком колективно' творчосп багатьох поколiнь iконописцiв. Тут набувала чинносп жива мова, подiбна до апокрифiв, з включенням багатьох явищ природи, несподiваних пригод, сутичок зi звiрами, трагiчних видовищ мук ^ нарештi, елегiйного фiналу -тихо' смертЬ» [6, с. 132].
Висновки В. Овсшчука цшком суголоснi зауваженням I. Свенцщького, який вважае, що «апокрифи виповняли ту прогалину каношчних Свангелш, яка пост1йно могла викликати тшьки лишню цшавють людей - дiзнатися дещо про подй, якими можна було б залучити i пояснити коротю канонiчнi оповiдання» [11, с. 3]. Особливо виразно вплив апокрифiв та народних уявлень виявився в шонах оповщального циклу: «^здво Христа», «Св. Микола з жшием», «Св. Варвара з житiем», «Св. Параскева з жшием» тощо.
Загалом, зосередження уваги на особливостях життя вщповщно до бiблiйного переказу було обумовлене тим, що шони «житшного циклу» як жодш iншi не вщображали страждання народу та його сподiвань на справедливу вiдплату. В результат^ поряд з житiйними шонами, в народному iконописi починае поширюватися тривалий час чужа киеворуському шонопису страшносудна тематика, що носить насамперед дидактичний характер.
На вщмшу вщ професiйного живопису, де «Страшний суд» розглядаеться як акт вищо' справедливости «Огонь от лица его воспламентится, и угшевозгоревшаяся
от него, - пише А. Радивиловський, - а на когож? на збойцов вшетечников, обжирцов, роспусникаов и иных подобных грешников. В пекле будет зимно незносное, черв несмертельный, смраднезносный, тма дотыкаючаяся, модерства бючих, страшное видеше бесов, срамота грехов отчаение всех добр» [ 4, с. 284], який буде стосуватися перш за все iновiрцiв i еретиюв; народний шонопис зосереджуе свою увагу на зображенш гршниюв та покараннях за ^хи. Останш тлумачяться передуам як порушення народно! мораль В результат^ зауважуе П. Жолтовський, народш шони страшносудно! тематики, найбшьш повно вщображають рiзнi сторони народного буття, суспшьш та етичнi iдеали. «Кару - продовжуе свою думку дослщник, - отримують насамперед т^ хто гнобить народ i завдае йому матерiальних шкод» [4, с. 284]. Таким чином, у страшносуднш тематищ, грiшниками виступають переважно пани, попи, багатп, часто зустрiчаеться сiльський староста, осавул, судд^ лихварi, корчмарi, злодп тощо. «Гршники-багатп, - пише П. Жолтовський, -представлен у виглядi польських панiв у кунтушах, тдперезаш широкими поясами» [4, с. 285].
Загалом, немае пiдстав сумшватися в тому, що поширена з початку XVI ст. тема смерт втрачае свiй абстрактний характер i «пов'язуеться з iдеею рiвностi перед лицем смерт усiх людей, п грiзний «лик» страшний перш за все для багатих» [4, с. 289]. Зважаючи на це, страшносудна тематика в шонопиа починае набувати глибокого дидактичного змюту, особливо у випадках, коли корелюе з житшною тематикою. Завдяки цим двом типам шон, православне вiровчення починае вселяти над^ та сподiвання на справедливють, яких людина досягне, якщо не в цьому, то хоча б в шшому свт.
Незважаючи на загальну штенщю народного iконопису на сощальну проблематику та протест проти зла i несправедливостi, все ж, на думку В. Овсшчука, маемо вс пiдстави вважати, що ця тема набувае апогею свого розвитку в образах св. Бориса та Гшба. Адже, «сприятлившого часу для активiзацii ще! iкони бiльше не передбачаеться, бо в нш з^кнулися головним чином не лiтургiйнi, а суспшьш щеали - сподiвання мщно! князiвськоi влади. Образи кшвських князiв, синiв могутнього владаря, надiленi щеальними рисами, бо не мученикiв у них прославляли, а мужшх лицарiв, з мечами, що стоять насторожу з пiдкресленням братньо! дружби i згоди, людсько! гiдностi i чистоти, еднання i порозумiння» [6, с. 135].
Образи св. Бориса i Гшба, як жодна шша iкона, не вiдобразили особливостi народного свггогляду. Адже, без уваги на те, що Борис i Гшб не були справжнiми мучениками, вони померли не у боротьбi за вiру Христову, а стали жертвами пол^ичних iнтриг та князiвських мiжусобиць, все ж народ витлумачив !х смерть зовсiм по-iншому, а саме: виходячи з того, що будь-яке страждання - це страждання за iм'я Христа; «князi, - зауважуе В. Овсшчук, - вiдмовляються вщ спротиву, щоб не бути причиною загибелi дружини». З часом неспротив злу, тертння в муках починають розглядатися як «нацiональний руський подвиг» [6, с. 141]. Таке тлумачення образiв перших руських святих не тшьки значно зближувало !х з народом, але й виступало гарним св^оглядним фундаментом експлуататорсько! полiтики церкви.
Поширеним сюжетом украшського народного шонопису е й старозавiтна тематика, яка трансформуеться в шонописну апокрифiчну розповщь «Втеча до Сгипту» [8, с. 44]. Цей iконографiчний сюжет, запозичений з шонних клейм та художшх розписiв давньоруських монументальних споруд, отримуе нове функцюнальне навантаження. В той час, як поширешсть бiблiйних сюжетв в iконописi киеворуського перiоду була обумовлена особливостями тогочасного богослов'я та специфшою його сприйняття серед слов'янського населення; в перюд Вiдродження
вони отримують переважно дидактичне значення. ïxHrn драматизм був цшком суголосний реалiям тогочасного украшського життя i виражав глибоке сподiвання на вiдплату.
Привертае увагу в даному контекст наведена В. Отковичем популярна в XVI -XVIII ст. родинна оповщь про «Втечу до Сгипту». Зокрема, iснував переказ, що коли Мати Божа з кусом Христом втшала до Сгипту, по дорозi вона зустрiла хлопця, який аяв пшеницю i сказала йому: «Сiй, сiй, завтра будеш жати!». На другий день вийшов хлопець у поле та й жне. Пщходять до нього жовшри тай питають: «Чи не бачив ти шяко'1 жiнки з дитиною?», а хлопець im вiдповiдае: «Бачив!». - «А давно?» - питають жовшри. - А хлопець ïm у вщповщь: «Ще коли пшеницю аяв!» - «Ого, - вщповщають жовнiри, - то ми вже й не здогонимо, тай повернулися!» [8, с.45].
Загалом, iдея «Втечi до Сгипту» як спасiння та свободи була досить близькою для тогочасного украшського суспшьства. Адже саме в цей час велика кшьюсть укра'нських селян починае масово втшати вiд знущань та тяжких повинностей у Дике Поле. З початку XVII ст. з козацтвом асощюеться щея вщплати, спасiння та свободи. Ймовiрно, саме в цей час набувае нового звучання й такий рiзновид домашньо'1' iкони як подорожня шона.
З'ясовано, що з початку XV ст., не тшьки шона проникае в дiм, але образ дому та його щнносп реалiзуються в шош. Ця iдея найбшьш повно реалiзуеться за допомогою символiзму iконографiчноï тематизацп сощально'' несправедливостi, набуваючи глибокого дидактичного значення. Адже поширеш в цей час iкони були тим св^оглядно-художшм тлом, яке забезпечувало репродуктивнють аксiологiчних цiнностей укра'нського суспшьства. Головне значення в цьому контексп ввдгравали тi етико-моральнi норми, що забезпечували мир та цшсшсть суспшьства.
Показано, що саме обумовлешсть домашньо'1' iкони особливостями побутового життя украшського народу зумовлюе неправомiрнiсть ïï однозначного ототожнення аш з народним шонописом, анi з професiйним iконописом. У тдсумку цього е всi тдстави вважати домашню iкону полiварiативним феноменом укра'шсько'' матерiальноï та духовно' культури, який виникае як результат оргашчного розвитку, з одного боку, украшського професшного та народного шонопису, а з шшого -свiтогляду украшського народу. !ншими словами, домашня iкона може розглядатися як «невербальний лiтопис», в якому вщображено особливостi життя та еволюцп вiри та свiтогляду украшського народу у напрямку до нацюнально'1 самосвщомосп. А тому, визначення мюця та значення домашньо'1 iкони в житп укра'1нсько'1 людини може розглядатися як теоретична основа прогностично'1 оцшки розвитку укра'1'нського суспiльства у напрямку до формування громадянського суспшьства.
Список використаноУ л1тератури
1. Богомолець О. Домашш обрядовi образи Укра'1'ни / О. Богомолець. - Ки'1'в: Оранта, 2008. - 194 с. ; Bohomolets O. Domashni obriadovi obrazy Ukrainy / O. Bohomolets. - Kyiv: Oranta, 2008. - 194 s.
2. Богомолець О. Замок-музей Радомисль на шляху Королiв ViaRegia / О. Богомолець. - Ки'1'в, 2013. - 128 с. ; Bohomolets O. Zamok-muzei Radomysl na shliakhu Koroliv ViaRegia / O. Bohomolets. - Kyiv, 2013. - 128 s.
3. Грушевський М. C. Iсторiя украшсько'' л^ератури в 6 т. 9 кн. [Електронний ресурс] / М. С. Грушевський. - Ки'1'в : Либщь, 1994. - Т. 4, Кн.1. - 336 с. - Режим доступу : http://litopys.org.ua/hrushukr/hrush414.htm ; Hrushevskyi M. C. Istoriia ukrainskoi literatury v 6 t. 9 kn. [Elektronnyi resurs] / M. S. Hrushevskyi. - Kyiv : Lybid, 1994. - T. 4, Kn.1. - 336 s. - Rezhym dostupu : http://litopys.org.ua/hrushukr/hrush414.htm
4. Жолтовський П. Укра'нський живопис XVII - XVIII ст. / П. Жолтовський. -Ки'в : Наукова думка, 1978. - 327 с. ; Zholtovskyi P. Ukrainskyi zhyvopys XVII - XVIII st. / P. Zholtovskyi. - Kyiv : Naukova dumka, 1978. - 327 s.
5. Нечуй-Левицький I. Св^огляд украшського народу. Есюз украшсько'' мiфолоrii / I. Нечуй-Левицький. - Ки'в : Обереги, 1922. - 88 с. ; Nechui-Levytskyi I. Svitohliad ukrainskoho narodu. Eskiz ukrainskoi mifolohii / I. Nechui-Levytskyi. - Kyiv : Oberehy, 1922. - 88 s.
6. Овсшчук В. Укра'нське малярство X - XVIII ст. Проблеми кольору. - Ки'в : 1н-т нарознавства НАН Укра'ни, 1996. - 387 с. ; Ovsiichuk V. Ukrainske maliarstvo X - XVIII st. Problemy koloru. - Kyiv : In-t naroznavstva NAN Ukrainy, 1996. - 387 s.
7. Осадча О. Походження украшсько'' хатньо'' шони [Електронний ресурс] / О. Осадча. - Режим доступу : http://arti sthelen.com/publi cati ons/pohodzhennja-ukrajinskoji-hatnoji-ikony ; Osadcha O. Pokhodzhennia ukrainskoi khatnoi ikony [Elektronnyi resurs] / O. Osadcha. - Rezhym dostupu : http://artisthelen.com/publications/pohodzhennja-ukrajinskoji-hatnoji-ikony
8. Откович В. П. Народна течiя в укра'нському живописi XVII-XVIII ст. / В. Откович. - Ки'в : Наукова думка, 1990. - 96 с. ; Otkovych V. P. Narodna techiia v ukrainskomu zhyvopysi XVII-XVIII st. / V. Otkovych. - Kyiv : Naukova dumka, 1990. -96 s
9. Попова Л. М. Народная иконопись Украины XIX века : дис. канд. искусствоведческих наук : спец. 07.00. 12 / Любовь Михайловна Попова. - Ленинград, 1985. - 194 с. ; Popova L. M. Narodnaya ikonopis Ukrainy XIX veka : dis. kand. iskusstvovedcheskikh nauk : spets. 07.00. 12 / Lyubov Mikhaylovna Popova. - Leningrad, 1985. - 194 s.
10. Попович М. В. Нарис юторп культури Укра'ни / М. В. Попович. -Ки'в : АртЕк, 1998. - 728 с. ; Popovych M. V. Narys istorii kultury Ukrainy / M. V. Popovych. -Kyiv : ArtEk, 1998. - 728 s.
11. Свенцщький I. С. Рiздво Христове в походi вшв / I. С. Свенцщький. - Львiв, 1933. - 181 c. ; Sventsitskyi I. S. Rizdvo Khrystove v pokhodi vikiv / I. S. Sventsitskyi. -Lviv, 1933. - 181 c.
12. Флоренський П. А. Иконостас [Электронный ресурс] / П. Флоренский // Библиотека «Вехи» - Режим доступа : http://www.vehi.net/florensky/ikonost.html ; Florenskiy P. A. Ikonostas [Elektronnyy resurs] / P. Florenskiy // Biblioteka «Vekhi». -Rezhim dostupa : http://www.vehi.net/florensky/ikonost.html
Стаття надшшла до редакцп 10.05.2016
О. Bogomolets
HOME ICON AS UKRAINE'S A UNIQUE SOCIOCULTURAL PHENOMENON
The article explores originality of home icons. It shows limited content of «khata icon» and proves the legitimacy of the term «home icon». Along with the specified idea of the ambivalent impact of the house on the formation of icons being confirmed, which, on the one hand, gradually penetrates into the sacred space of Ukrainian home, getting there a leading role, and the other - primarily determines uniqueness of national iconography, which begins to reflect not only a Divine Prototype, but also symbolically thematises in the light of national inherent ideas offamily-oriented, death and revenge outlook, and, accordingly, social justice thus acquiring a deep didactic meaning.
The opinion on the illegality of identification of home icons neither with national nor with professional iconography is substantiated. As a result this is a reason to believe that
home icon is a multivariate phenomenon of Ukrainian material and spiritual culture, which arises as a result of organic growth; on the one hand, of Ukrainian professional andfolk icon painting, and the other - the outlook of the Ukrainian people. In other words, home icon may be regarded as a "non-verbal chronicle ", which shows the features of the life and evolution of faith and outlook of the Ukrainian people towards the national identity. Therefore, determining the location and value of the home icon in the life of Ukrainian people, it can be seen as a theoretical basis for prognostic evaluation of Ukrainian society towards the formation of a civil society.
Key words: home icon, khata icon, icon, house, folk iconography, sacred space.
УДК 791.6 (045)
К. А. Гайдукевич
СПЕЦИФ1КА ОРГАШЗАЦП МАСОВИХ СПОРТИВНО-ХУДОЖН1Х СВЯТ
Розглянут1 iсторичш аспекти становления та розвитку спортивно-художшх вистав як жанру видовищного мистецтва. Розкрито особливостi режисури масових спортивно-художшх свят в процеЫ гхньог тдготовки i охарактеризовано специфiчнi засоби виразностi цього жанру. Визначено структуру та основш етапи оргашзацИ спортивного свята.
Ключовi слова: спортивно-художш свята, виразш засоби, фiзкультурнi паради, художнт фон, монтаж.
Спортивно-художш заходи, для яких характерними е високий piBeHb спортивних досягнень, масовють та видовищшсть, посщають важливе мюце в OTcreMi яюсносп життя населення та його дозвшля. Адже зростання ступеню комфортности життя народоселенння в сучасному суспшьста призводить до попршення його якюних характеристик (старшня нацп, росту захворюваннь, високо'1 смертности вщ наркомана та алкоголiзму, попршення фiзичного здоров'я тощо). Залучення населення до масових спортивно-художшх заходiв е ефективним засобом профшактики асощально'1 поведшки в молодiжному середовищ^ розвитку естетичного виховання, фiзичноi активносл та мотиваци до занять спорту, змютовного активного вщпочинку, що в свою чергу значно тдвищуе вимоги не лише до професшно'1' компетентности органiзаторiв, але й до якост оргашзацп й проведення спортивних свят.
Вивченню специфши оргашзацп спортивних свят присвячено чимало дослщжень. Зокрема, науковщ А. Конович, Б. Петров, Я. Ратнер, Д. Сегал, Й. Туманов розглядали в сво'1'х працях спортивш заходи в юторичному й художньому контексп. Загальнотеоретичш питання дослщжували К. Адамсон, С. Брякш, В. Столяров, Р. Папоян, М. Пономарьов, В. Пономарчук, Ю. Фомш. Правовi та економiчнi проблеми розвитку спорту розглянуто в працях П. Виноградова, С. Гуськова, В. Уварова; особливост оргашзацп та управлшня у сферi фiзичноi культури та спорту обгрунтоваш в працях В. Жолдака, I. Переверзша, В. Приходька, Н. Жмарьова, В. Количьова, А. Соколова, В. Сушкова та шших.
Дослщити та проаналiзувати специфiку оргашзацп масових спортивно-художшх свят е метою даного дослщження.
Як багатогранне сустльне явище, спорт е не лише спещальною системою тренувальних занять i участi у змаганнях, але й належить до числа масових сощально-
