CC BY
14
УДК 762:27-523.41
DOI: 10.30838/J.BPSACEA.2312.280420.43.620
ДО ПИТАННЯ АНАЛ1ЗУ Д1ЯЛЬНОСТ1 НАРОДНИХ ЗОДЧИХ ТА МАЛЯР1В ВОЛИН1 ДОБИ БАРОКО
1 *
ЛЕСИК-БОНДАРУК О. О.1 , канд. арх, доц., 2
БЕРЛАЧ О. ПД канд. арх., доц.
1 Кафедра образотворчого мистецтва, Схщноевропейський нацiональний унiверситет iMeHi Лесi Украшки, пр. Волi, 13, 43025, Луцьк, Украша, тел. +38 (050) 716-57-78, e-mail: O_Bondaruk@ukr.net, GRCID ID: 0000-0003-1460-2101
2 Кафедра образотворчого мистецтва, Схщноевропейський нацюнальний унiвeрситeт iMeHi Лес Украшки, пр. Волi, 13, 43025, Луцьк, Украша, тел. +38 (050) 860-59-51, е-mail: sasha.berlach@gmail.com, GRCID ID: 0000-0002-7501-3055
Анотацiя. Наукова стаття присвячена дослщженню та анал1зу д1яльност1 на Волиш народних майстр1в та 1х осередюв. Увага придшяеться власне вивченню дгяльносл самод1яльних зодчих - буд1вничих, яю працювали над спорудженням дерев'яних церков, та маляр1в - жонописщв та художников, що працюють над розписами дерев'яних храм1в. Актуальшсть проблематики: нараз1 ми маемо багато розр1знено1, уривчасто1 шформацп щодо народних майстр1в, яю працювали на Волиш за чашв панування Реч1 Посполито1. 1мена иалшських та польських архггектор1в, художников в1дом1 широкому загалу. А хто зводив сшьсью дерев'яш церкви? Хто 1х розписував? Хто виконував для них жоностаси? Яю методики, матер1али, традицп використовували народш умшьщ? На щ та багато шших питань у наш час ми маемо небагато вщповщей, тому автори стата, в силу з1браного та опрацьованого матер1алу, прагнуть зробити деяк висновки в цш сферг Мета cmammi присвячена дослщженню творчосп народних умшьщв - арх1тектор1в, буд1вничих, живописщв, яю працювали на теренах Велико1 Волиш у перюд 1з юнця XVI i до завершения XVIII стол1ття. Завдання : дослщити наявшсть на Волиш осередюв народних зодчих, проаналiзувати 1х дiяльнiсть, взаемовпливи з осередками iнших рeгiонiв, видшити основнi центри народного зодчества на Волиш, охарактеризувати методи дiяльностi народних волинських будiвничих, видiлити провiднi малярсью осередки рeгiону, дослiдити характeрнi особливосп волинських народних живописцiв доби бароко. Висновки. Автори доводять функцiонування на територп Волинi розгалужено1 мeрeжi малярських майстерень та майстерень народних будiвничих. Це вказуе на спадковють малярських традицiй в рeгiонi та стверджуе про функцiонування певно1 системи, яка була вироблена в попереднш час i про яку, на жаль, конкретних вiдомостeй мало. Характерна особливють волинського рeлiгiйного малярства для даного перюду - цшковите домшування митщв укра1нського походження. Ця риса волинського малярського середовища пов'язана з особливостями юторично! дол1 Волиш, яка у склад1 Великого княз1вства Литовського збер1гала певну автономт i завдяки цьому довгий час уникала польського наступу, який почався у XVII ст., тсля прийняття Люблшсько! уни. О^м цього, ми встановили, що волинсью традицп дерев'яного зодчества частково залежали вiд iснування об'еднань народних зодчих. Традицп в дерев'яному храмовому будiвництвi мали глибоке корiння, передавались вщ поколiння до поколiння, мали сво! регюнальш особливостi.
Ключовi слова: храм; дерев'яна церква; me^i; peMicnux; план; обробка деревини; проект; креслення; традицп; маляр; художник; peмicнuчi об'еднання; жона; розпис
ON THE ANALYSIS OF TRADITIONAL VOLYN ARCHITECTS' AND DECORATORS' ACTIVITY DURING THE BAROQUE
1 *
LESYK-BONDARUK O.O.1 , Cand. Arch., Assoc. Prof., BERLACH O.P.2, Cand. Arch., Assoc. Prof
1 Department of Fine Arts, Lesya Ukrainka Eastern European National University, 13, Voli Ave., 43025, Lutsk, Ukraine, tel. +38 (050) 716-57-78, e-mail: O_Bondaruk@ukr.net, GRCID ID: 0000-0003-1460-2101
2 Department of Fine Arts, Lesya Ukrainka Eastern European National University, 13, Voli Ave., 43025, Lutsk, Ukraine, tel. +38 (050) 860-59-51, e-mail: sasha.berlach@gmail.com, GRCID ID: 0000-0002-7501-3055
Abstract. The scientific article is dedicated to the study and analysis of traditional Volyn masters' activity and its main areas. The focus is on the actual study of amateur architects' activity - the builders, who worked on construction of wooden churches, and decorators - iconographers and painters, who worked on wooden temples' painting. Relevance of the issue: currently we have many scattered and fragmentary information about the traditional amateur
masters who worked in Volyn region during the Polish-Lithuanian Commonwealth times. The names of Italian and Polish architects, painters are widely known. But who built wooden village churches? Who painted them? Who created iconostasis for them? What methods, materials, traditions had been used by the folk craftsmen? To these and many more questions nowadays we have very few answers, that is why the author of the article, given the collected and processed material, is trying to come to some conclusions in this area. The given scientific article is dedicated to the study of the folk craftsmen creativity - architects, builders, painters - who worked on the Great Volyn territory in the period from the end of XVI till the end of XVIII ct. The purpose of the article is to study the availability of folk craftsmen centers in Volyn region, to analyse their activity, mutual influence of the other regional centers, to define the main centers of folk architecture in Volyn, to characterize Volyn architects' activity methods, to define the main painters' centers in the region, to study specific peculiarities of Volyn folk painters of Baroque era. Conclusions. The author proves the functioning of the vast network of painters' workshops and folk architects' workshops in Volyn. This indicates the inheritance of painters' traditions in the region and claims a certain functioning system, which had been developed in previous times and unfortunately, there is not much information left about. The specific peculiarity of Volyn religious painting of the given period is a complete domination of craftsmen of Ukrainian origin. This feature of Volyn painting environment is related to the specifics of Volyn historical fate, which as a part of the Grand Duchy of Lithuania had certain independence and as a result of this stayed away from the Polish attack for quite some time, which started in XVII ct., after the Union of Lublin adoption. Apart from that, it was found out that Volyn traditions of wooden temples construction partially depended on the existence of folk craftsmen unions.Traditionsof the wooden temples construction had deep roots, were passed from generation to generation and had their regional peculiarities.
Keywords: temple; wooden church; carpenter; craftsman; plan; woodwork; project; drawing; traditions; painter; craftsmen unions; icon; mural
У ХУ11-ХУШ стол^тях - перюд, який щкавитиме нас для написання науково! статл, - юнувало Волинське воеводство [1]. Проте власне Волинь охоплюе дещо бшьшу територш Укра!ни, яка в юторичнш краезнавчш наущ отримала назву «Велика Волинь» [2]. Якщо орiентуватись на сучасний територiально-адмiнiстративний подш у нашш держав^ Велика Волинь охоплюе Волинську, Рiвненську област^ райони Вишшвця, Шумська та Кременця Тернопшьсько! облает^ 1зяслава, Полонного, Шепеивки та
Старокостянтинова Хмельницько! обласп, а також територш Житомирсько! област по лiвому берегу рiчки Случ, включаючи Новоград-Волинський, Житомир та Овруч. Ми вважаемо, що до регюну Велико! Волиш слщ вщнести землi Швденно-Схщно! Польщi та Швденно-Захщно! Бшоруш, та наразi це питання вщкрите для дослщження, якому, на нашу думку, варто присвятити iншi науковi пращ.
Постановка проблеми. Наразi ми маемо багато розрiзнено!, уривчасто! шформацп щодо народних майстрiв, ям працювали на Волиш за чашв панування Речi Посполито!. 1мена талшських та польських архiтекторiв, художниив вiдомi широкому загалу. А хто зводив сшьсьи
дерев'яш церкви? Хто !х розписував? Хто виконував для них жоностаси? Як методики, матерiали, традици використо-вували народш умшьщ? На щ та багато шших питань у наш час ми маемо небагато вщповщей, тому автори статл, у силу зiбраного та опрацьованого матерiалу, прагнуть зробити деяи висновки в цш сфер1
Мета статть Наукова стаття присвячена дослщженню творчост народних умшьщв -архiтекторiв, будiвничих, живописщв, ям працювали на теренах Велико! Волиш у перюд з кшця XVI i до завершення XVIII ст.
Ця проблематика порушувалась в окремих наукових працях укра!нських науковщв, та комплексного глибокого дослщження методiв, стилютики,
особливостей творчого доробку саме народних майстрiв не проводилось.
У ХУП-ХУШ столлтях в Укра!ш пiд час будiвництва дерев'яно! церкви юнувала традицiя робити пiдписи-зарубки, ям мiстили iнформацiю про час спорудження храму, iнодi навiть про iмена будiвничих. На жаль, через часову вщдаленють перiоду, подальшi ремонтнi роботи, нетривкють дерева як будiвельного матерiалу переважна бiльшiсть таких пiдписiв до наших дшв не збереглася. Тому iмена народних умiльцiв-
будiвничих нам практично не ввдомь I Волинь не стала винятком.
Якщо проаналiзувати рiзноманiтнi документи про спорудження дерев'яних церков та мюьм акти початку XVII столлтя, побачимо, що з кшця XVI ст. на Волиш юнувало багато об'еднань будiвничих. Вони були зосереджеш переважно в мютах. Це були ремiсничi майстернi, якi об'еднували майстрiв декiлькох спецiальностей. У деяких випадках юнують вiдомостi про наявнють близько десятка рiзних професiй у межах одше! тако! ремiсничо! майстерш [3, с. 5-13].
Перша згадка про майс^в-цеховиив у м. Луцьк датуеться 1545 роком - у зв'язку iз спорудженням та оздобленням церкви Святого Дмитра, що будувалась на територп Окольного замку. Окрiм того, ми маемо ввдомосл про такого собi Федора: вш був першим майстром-ремiсником, представ-ником волинсько! школи, про кого згадуеться в офщшних документах [5, с. 5-13]. Фактично, керуючись цими вщомостями, ми можемо стверджувати, що Федiр iз Луцька був на кшець XVI столiття единим на теренах Волиш майстром-цеховиком, який працював теслею та займався малярством.
Якщо кiнець XVI стол^тя не вражав розма!ттям цехового життя на Волиш, то початок i середина XVII ст. знайомлять нас iз потужним розвитком ремюничих майстерень краю, особливо в цариш теслярства та малярства. Окрiм Луцька цехи, чия дiяльнiсть пов'язана з будiвництвом та оздобленням споруд, з'являються у Володимирi-Волинському, Ковелi, Кременцi, Дубно, Острозi та iн.
Особливо! уваги заслуговуе острозький ремiсничий осередок: у мют працюе декiлька об'еднань майстрiв-цеховикiв, iмена та спецiалiзацi! вiдомi нам i свiдчать про розма!ття спектра послуг, що надавались цими майстрами. Так, вщомо, що юнували цехи та цех майстри римарського, столя-рного, слюсарського, золотарського, ковальського, гефтярського та шших ремесел, вiдомi також iмена майстрiв - Дашко, Харитон, Богдан,
Духнич [5]. Малярськi замовлення в Острозi були прiоритетом майстрiв-цеховикiв Богдана та Федора.
У документах зустрiчаються iмена майстрiв, що е вихщцями з iнших регюшв Укра!ни, найчастiше - зi Львiвщини. Це такi iмена як Андрш Малкович, Федуско, Григорiй Пушкович, Войцех Стефановський [4, с. 89]. Ми вважаемо, що присутнють на Волиш майстрiв немюцевого походження, ймовiрнiше за все, пов'язана з постшним зростанням попиту на дерев'яне храмове будiвництво та оздоблення церков, через велику кшькють замовлень мюцевих майстрiв просто не вистачало. Окрiм того, можливо, деякi замовники мали на мет вiдiйти вiд мiсцевих, суто волинських, традицш спорудження дерев'яного храму, i запрошували майстрiв зi Львiвщини i не тiльки, але це тшьки нашi припущення.
Слiд також звернути увагу на поважне мюце, яке часто посщали майстри-цеховики в тогочасному суспшьствк траплялися випадки, коли майстри були досить поважними персонами в системi мюького управлiння. Ми вважаемо, що це, найшвидше, було пов'язано з особистими якостями таких майстрiв. Так, зодчий Федiр з м. Луцьк обшмав посади в органах мюького самоврядування протягом десятка роив. Вщомим дiячем ковельсько! громади був маляр та тесля Олександр 1ванович, який деякий час обшмав посаду бургомiстра
[4].
У XУII-XУШ стол^тях мистецьке життя Волинi мае прюритетом свiтського замовника: заможнi шляхтичi, мщани, мiськi жителi активно витрачали кошти на послуги теслярiв, ковалiв та малярiв. Будiвництвом храмiв переймались мюьм громади та монастирi, якi не завжди мали достатньо кошпв. Тому мюька ремiснича братiя мала бшьше замовлень свiтського характеру, нiж сакрального.
Дерев'яне церковне будiвництво набагато бшьшого розмаху набуло в сiльськiй мюцевост - громада села мала менше кошпв, нiж мiська, що могла дозволити будiвництво мурованого храму. Село не завжди потребувало великих
po3MÎpÎB для церковно1 споруди, тому в сiльськiй мюцевосл дерев'яне сакральне будiвництво процвiтало.
Як на теренах волинських мют, так i сш та мiстечок працювали бригади майс^в або окремi майстри з помiчниками. Такi бригади мали професшне спрямування - це були об'еднання майстрiв-теслярiв, малярiв, ковалiв, шклярiв, каменярiв, що, як правило, працювали пщ керiвництвом одного головного майстра. Найчастше цей головний майстер був столяр, рщше коваль, вiн ню на собi вiдповiдальнiсть за весь процес спорудження та декорування церковно1 споруди. Шсля закiнчення будiвництва часто його iм'я вирiзалось або викарбовувалось над вхщним порталом у бабинець.
В архiвних джерелах вiдомостi про дiяльнiсть волинських майстрiв, на жаль, обмежуються записами реес^в, люстрацiй чи ревiзiй, тобто матерiалами, якi, в силу особливостей свого походження, об'ективно не можуть дати фактичного матерiалу про характер творчого мистецького процесу.
Оцшку дiяльностi та творчих методiв волинських народних зодчих можна провести з урахуванням багатьох факторiв. У цш статтi автори намагаються комплексно розглянути методику та технологи спорудження дерев'яних волинських храмiв, проанал^зувати матерiали, якi
використовувались на будiвництвi, i, враховуючи цi фактори, оцiнити професшну дiяльнiсть волинських народних будiвничих.
Ми знаемо, що для спорудження дерев'яних церков в Украш^ i на Волиш в тому числ^ майстри не використовували креслень [6]. Найчастше брали план церкви, традицшний для дано1 мiсцевостi, конструктивнi особливостi та технолопя будiвництва також у бшьшосл випадкiв була запозичена у мюцевих церков, збудованих ранiше. Але це не означало, що вс дерев'яш церкви були однаков^ спiльними, як правило, могли буди тшьки якюь загальнi принципи або окремi елементи та детали Такi усталенi традицп будiвництва непрофесiйними майстрами певною мiрою мали наслiдком формування
регiональних особливостей украшського дерев'яного храмового зодчества - оскшьки певним регiонам, окрiм традицш використання матерiалiв, були притаманнi ще й певнi традицiï - навт можна сказати, повторення - композицшш, планувальнi, конструктивнi та декоративнi. Тому, якщо з'являвся на теренах того чи шшого регiону Украïни майстер неперешчний та талановитий, вiдповiдно i будувались храми з новими композицшними, плану-вальними та декоративними виршеннями. А це було нелегко, бо професiйноï осв^и такi майстри фактично не отримували.
Важко уявити, що для будiвництва храмiв народш умшьщ часто не користувались абсолютно шякими кресленнями, проектними пропозищями, художшми ескiзами. Ймовiрнiше за все, знання часто передавались iз поколiння до поколшня - що було характерно для представниив того чи шшого цехового ремесла. Про неймовiрну майстернють народних зодчих свiдчать самi дерев'яш церкви: ч^кють пропорцiй, бездоганно прорахований масштаб споруди в цшому та ïï деталей, якiсно виконанi вс елементи храму - вiд пщвалин до макiвок бань, точнiсть вертикальних та горизонтальних лiнiй, якiсна шалiвка, кожухування, орнаментовка та декорування. При цьому слiд зауважити, що шструменти були найпростiшi - молоток, сокира, пилка, долото. Мiра довжини використовувалась така, як i в давш часи - лiкоть. Але на Волиш - вим, як i на Гуцульщиш, Буковинi, Подiллi - часто мiрою довжини слугувала сокира, яка мала довжину топорища 46 см, тобто ця довжина була кратна розмiру людського лжтя [5, с. 76-81].
Пщ час заготiвлi лiсу для спорудження дерев'яних храмiв майстри нарiзали деревину певно1' довжини. Як правило, ця довжина мала 138...140 см. А вимiряли ïï за допомогою пил та цапин [5, с. 76-81]. Таи неймовiрно схожi способи вимiрювання на будiвництвi у рiзних регiонах Захiдноï Украши свiдчать про постiйнi тiснi зв'язки мiж теслями нашого краю, про ï^ творчу спiвпрацю та контакти.
OKpiM зв'язкiв мiж украшськими рiзними областями iснували взаемовпливи украшського та захiдного мистецтва за активного посередництва Pe4i Посполито1'. Про це свщчить використання народними волинськими майстрами елементв та стилiстичних прийомiв Вiдродження та бароко. Це не означае, що в дерев'яне церковне будiвництво тотально проникли захщноевропейсьи традици, планувальнi та конструктивнi засади спорудження храмiв були незмiнними. Стилiстичнi нововведення торкнулись переважно декоративного оздоблення церков, появи рiзьблених жоносташв, рясно прикрашених багатим та пишним бароковим рiзьбленням.
У другiй половинi ХХ ст. шститут «Укрзахщпроектреставращя» активно
дослiджував храмову арх^ектуру Захiдноï Украши. Дослiдження стосувались, у тому числ^ й дерев'яних церков волинського регюну. Для того, щоб проводити професiйнi реставрацiйнi роботи в багатьох пам'ятках сакрального дерев'яного зодчества пращвники шституту виготовляли супровiдну проектну документацiю. У процес роботи над цими документами науковщ iнституту виявили над вхщними притворами церков рiзьбленi написи, ям подають iнформацiю про час спорудження храму, про подальшi ïx ремонти та iнодi навiть вказують на автора будiвництва [7, с. 115].
Наприклад, у селi Граддя е дерев'яна церква, яка, вщповщно до запису на фрагмент сволока, побудував О. Бакун у 1714 рощ. В цер^ проводились ремонт та перебудова - вщповщно у 1911 р. та Х1Х ст. Храм споруджено iз соснових тесаних брушв, що стоять на дубових пщвалинах. Така конструкщя нерщко використо-вувалась у будiвництвi волинських дерев'яних xрамiв.
Цiкавою бачиться iнформацiя про ремонтш та реставрацiйнi роботи дерев'яноï церкви у селi Видерта. Храм збудовано коштом мiсцевоï громади [7, с. 145] у 1737 р. Хоча ми не знаемо автора церкви, дослщникам вдалося з'ясувати iм'я майстра, причетного до ïï капiтального ремонту у
1860-1872 роках. Значш роботи - а саме пщведення пщ дерев'яну споруду мурованого фундаменту та капггальний ремонт дерев'яних конструкцiй - було виконано пщ керiвництвом те^ Дем'яна, про що свiдчить напис на бiчнiй дошцi коло входу. У кшщ ХХ столiття церква була в аваршному станi. Пщ керiвництвом науковцiв iнституту «Укрзахщпроектреставращя» було проведено капiтальний ремонт, пщ час якого вдалося зберегти елементи храму, на яких вказано iм'я попереднього «реставратора».
Вщоме нам iм'я майстра Раба Божого Данила - пщписи так i виглядали: Р. Б. Данило. Його iм'я було написане на бабинщ дерев'яно! церкви у селi Стара Лiшня, споруджено! у 1778 рощ.
У селi Краска у 1783 р. на цвинтарi було споруджено дерев'яну церкву бригадою мюцевих майс^в, а головував над ними Р. Б. Федiр - тесля. Церква зведена на кошт епископа Холмського Порфирiя Вижин-ського [7, с. 198]. Вже в другш половиш Х1Х стол^тя в храмi проводився капiтальний ремонт. Було добудовано деяи примiщення, стелю пщбито новим деревом, виконано горизонтальне шалювання стiн. Пiд час проведення дослщницьких робiт науковцi iнституту «Укрзахщпроект-реставрацiя» встановили, що пiд час цього ремонту, що проводився у Х1Х ст., роботи було виконано менш якюно, шж у первинному варiантi: соснове первiсне шалювання було практично бездоганне. Це свщчить про неабияку майстернють народних теслярiв у XУII-XУШ столiттях.
За свiдченнями селян та жителiв невеличких мiстечок, мiсцевi теслярi впродовж багатьох столiть споруджували храми та житло в навколишшх селах i хуторах. Як правило, секрети майстерност передавалися з поколшня до поколiння, батько навчав сишв, якi працювали пiд його керiвництвом у бригадi, а сини передавали сво! навички та вмiння сво!м дiтям. З поколiння в поколшня таи знання та досвщ постшно вдосконалювались та примножувались.
Окремо1' посилено1' уваги заслуговуе до^дження творчостi волинських майстрiв-малярiв. Оскiльки художники, як правило, були ченцями, досить тривалий перiод украшсько1' iсторiï вони не мали права i звички ставити свш пщпис пiд власними роботами. Така традищя була притаманна не лише нашш живописнiй школi. Але - як наслщок - маемо величезну кшькють iкон, якi не мають пщпису, не вказують на iм'я автора чи авторiв. Приблизно з XVII ст. на жонах починають з'являтися першi пiдписи — хоча часто-густо це були не iмена окремих майс^в-художникiв, а вказiвки на монастир, для якого або в якому була написана дана шона.
Якщо важко зустр^и пiдпис з iменем автора на iконописному твор^ то нам лишаеться лише звертатися до архiвних джерел, щоб вщнайти бiльше iнформацiï про волинських малярiв доби бароко.
За попереднiм аналiзом документальних джерел та матерiалiв художнього життя на землях Волиш доби бароко можна дшти висновку, що ми не можемо говорити про наявнють на Волиш значних малярських осередив до кшця XVI столiття.
З кшця XVI стол^тя на Волинi один за одним з'являються малярськ осередки. Спочатку вони вщносно невеликi, як правило, пов'язаш з iменем одного майстра, але саме таи поодинои майстри-маляри, що згадуються у рiзних джерелах, стають родоначальниками живописних осередив Володимира-Волинського, Ковеля, Луцька, Дерманi, Острога та шших мiст. Зауважимо, що до кшця XVI ст. помггки про малярсьм осередки на захщноукрашських землях стосувалися переважно мiста Львiв, а волинськi мiста не згадувались взагал^
Перше iм'я суто волинського маляра получене у кшщ XVI стол^тя. 1снуе згадка, що кращим волинським живописцем е Тишко, шонник iз Володимира [9, с. 53-60]. Про нього та про осередок малярiв у Володимир^Волинському згадуеться у документ (а саме в королiвському актi), який дае пiдтвердження та розширення магдебурзького права мiсту. Згщно iз цим документом Володимиру-Волинському
надано право мати цехи «столярш з малярними».
Окрiм Володимира-Волинського про свiй малярський осередок заявляе мюто Луцьк - хоча здобутки мюцевих майс^в художнього ремесла були досить скромними, ми можемо вважати, що в Луцьку працювали шонописщ та маляри. Архiви згадують про маляра Тихона, який жив та працював у мют на рубежi XVI та XVIII столггь [3, с. 8]. На жаль, про жодного шшого майстра живописно!' справи в Луцьку цього вiдрiзку часу вщомостей у нас немае.
Аж про двох малярiв iз мюта Ковель повщомляють документальнi пам'ятки. Так, е згадки про маляра Сенька, який працюе в «Малярiвському» будинку на гончарськiй вулицi та виконуе малярш роботи рiзного штибу. Ще е вiдомостi про маляра Назара, який мае свш фшьварок та працюе там.
Вже з початком XVII ст. все бшьше iмен майс^в художньоï справи з'являеться в документах. Наприклад, у мiстечку Дермань працював маляр Каханович, у мют Луцьк на початку стол^тя популярним стае маляр Стась, який мае багато замовлень та виконуе рiзноманiтнi роботи малярсьи.
Таке збiльшення числа документальних згадок про майс^в-художниив свiдчить як про пщнесення ролi образотворчого мистецтва, а саме живопису, у регюш, так i (а це, на нашу думку, важливший висновок) про пщвищення ролi митця в суспшьств^ про зростання його статусностi. Якщо рашше iмена художникiв «ховалися» за високими мурами монастирiв, то тепер малярi утворювали своï професiйнi об'еднання i далеко не завжди були ченцями. Й оскшьки замовлення виконували переважно якюно - вщповщно повага до цього ремесла та до його представнимв зростала.
До того ж, як уже зазначалось рашше, на Волиш замовники вщдавали перевагу мюцевим майстрам перед художниками з шших регюшв. А замовниками (поруч iз найбшьшим замовником - церквою) стають мщани, ремюники та селяни.
У дослiджуваний нами перюд, слщ зауважити, найпопулярнiшим твором живопису в Укра!ш була кона. З початком XVII ст. поступово намiчаються зрушення в трактуваннi конописних образiв. Попри суворi iконописнi канони, образи святих стають бшьш «земш», риси облич бiльше схожi на сучасних маляру селян та мюьких жителiв, нiж на святих iз далеко! i неiснуючо! вже Вiзантi!. Одяг все частiше нагадуе одяг, у який вбираються мщани та панич^
Цi процеси найяскравiше проявляються в одному з найбшьших волинських малярних осередив, який активно починае дiяти вже з кiнця XVI столггтя [3, с. 9]. Саме кони острозького осередку свiдчать про появу рис Вщродження, а згодом i бароко у волинськiй кош. Такi особливостi ми знаходимо в конах «Рiздво Богородицi», «Богородиця Одигiтрiя» iз села Стадники, «Богородиця Одигiтрiя» з села Межирiчi, а саме з межирщького монастиря, «Юрiй Змiеборець» iз села Точивахи.
Острожчина вщома вже значно бiльшою кiлькiстю iмен майстрiв-живописцiв, особливо це стосуеться XVII столлтя. Ми знаемо iмя церковного живописця 1вана Ставровича, який був автором коностаса в Буську, живописця Дашка, церковного маляра Петра, ям писали iкони для церков мютечок та сiл поруч з Острогом [4, с. 78].
Друга половина XVII ст. приносить на Волинь риси бароко. Цей стиль проникае у вс види мистецтва, не оминае вш i живопис. Оскшьки живописш твори на Волиш в цей перюд - це майже винятково кони, то i прояви бароко в конопис були досить стриманими та специфiчними. Найперше, що роблять конописщ, - це привносять в кону елементи реалiзму, дух реалiзму. Образи, лики святих вже не абсолютно статичш, скут, плоскi, з'являються рух, емоцi!, повороти голови, порухи рук. Обличчя вщходять вщ вiзантiйського типу: з'являються явно укра!нсьи мiсцевi типажi, вони доброзичлив^ простi, усмiхненi, вiд них не вiе стриманiстю та аскетизмом. Окрiм того, про поширення бароко свщчать i орнаменти та декор: орнаменти гравшють
та рiзьблять по левкасу, використовують золочення та срiблення тла на конах.
Як i у всш Укра!нi, на Волинi основними осередками конописання лишаються монастирi. На Волиш XУII-XУШ столiть вiдомi конописш майстернi при Михнiвському монастирi, монастирях у Луцьку, Бшостощ, Жидичинi, Корщ, Туромлинському Хрестовоздвиженському монастирi, майстернi в Межирiцькому, Дубшвському, Корецькому монастирях та iншi.
Цкавим бачиться Михнiвський iконописний осередок. У мiстi Михнiвка в 1642 р. було засновано монастир, що став одним iз потужних осередив малярства на Волинi. У Музе! Волинсько! iкони в Луцьку представленi на експозици iкони «Георгiй Змiеборець» 1683 р. та «Святий Онуфрiй» 1717 р., написаш так званим «Майстром iкон з Михнiвки» [10, с. 59]. Дослщники вважають, що щ iкони написанi рукою одного майстра, його манеру вiдрiзняють камернiсть, наближення до побутового живопису, використання барокових елементв в написанш облич персонажiв.
Можемо також видшити осередок iконопису при Туромлинському Хрестовоз-движенському монастирi, де працював автор кон «Богоматр Одигiтрiя» та «Покрова». 1конописець вирiзняеться лаконiзмом кольору, форми, пщкресленою простотою образiв [9, с. 46].
Мабуть, найпотужшшою постаттю у волинському конописному товариствi бачиться постать Йова Кондзелевича. Досить довгий час вважалося, що вш походить iз Волинi, але сучаснi дослщження пщтверджують те, що майбутнiй жонописець народився на Галичинi, а саме в мют Жовква неподалiк Львова у 1667 рощ. Мюто славилось сво!м малярським осередком. Йов Кондзелевич змалку проявив свiй художнiй талант i мав змогу вчитися у мюцевих монахiв-iконописцiв. На середину XVII ст. Жовмвська iконописна школа була вщомою не лише в Укра!ш, а й у Захiднiй Сврош [10, с. 98].
У 1686 рощ Йов Кондзелевич з'являеться на Волиш: маючи 19 роив, вш
приймае постриг у Бшостоцькому Воздвиженському монастир^ розташо-ваному недалеко вщ Луцька. Досi достеменно не вщомо, що спонукало майстра полишити Жовкву та пере!хати на Волинь. 1снуе дeкiлька вeрсiй, серед яких найiмовiрнiша та, що Йова запрошуе iгумeн монастиря Фeодосiй Падальський -нeймовiрно шанована талановита людина, авторитетний священик, людина, що була в чи^ тих, хто активно ошкувався Луцьким Хрестовоздвиженським братством. Для роботи майстра над бонами шумен створив чудовi умови у вишуканому двоповерховому корпусi монастиря. Ще юнуе вeрсiя, що Кондзелевича на Волинь запросили його родич^ якi проживали у Бшостощ. А, можливо, художник хоив шукати творчих злeтiв не у великому осередку малярiв у мют Жовква, а на новому мющ, де до того часу не було потужно! шонописно! майстерш. Хоча, на нашу думку, така вершя найслабша, оскiльки велика майстерня живописщв завжди дае бiльшe можливостей для розвитку. Наразi кожна з версш може виявитися вiрною.
У Бшостоцькому монастирi молодий Йов Кондзелевич виконав багато чудових iкон, ям свiдчили про формування його як самобутнього та талановитого художника. Вони також переконують нас у формуванш власного шонописного стилю, який ляже в основу вше! жонописно! волинсько! бароково! школи.
У Михайлiвськiй цер^ Бiлостоцького монастиря знайдено iкони, що належать рущ майстра: «Усшння», шiсть iкон апостолiв зi сцени Молшня, якi дослiдники вважають шедеврами шонопису доби бароко не лише на Волиш, айв усш Укра!ш [11, с. 86].
У цер^ також знайдено шони Кондзелевича «Богородиця Слеус», «Зшестя Святого Духу».
Вважаеться, що саме в Бшостоцькому монастирi написано таи жони як «Святий Миколай», «Апостоли Петро та Павло».
Йов Кондзелевич присвятив усе свое життя художнш творчостi. Вiн став
основоположником Волинськоï iконописноï школи. Риси його святих - з глибокими, з проникливими очима, красномовним погля-дом, стриманими, але показовими жестами, специфiчними промальовками щш, очей, одягу - запам'ятовуються та свщчать про неймовiрний талант художника.
Кондзелевич формуе цшу iконописну школу, мае багато учшв та послiдовникiв. Йов Кондзелевич вщомий також як чудовий педагог - про що свщчить, у першу чергу, велика кшькють його учшв. До того ж, вш викладав у Луцькому Хрестовоз-движенському братствг
1з творчоï спадщини митця вiдомi твори iз Загорiвського монастиря, Скита Манявського, з Луцька. Всесв^ньо вщомий його Богородчанський жоностас — шедевр барокового шонопису Волинi [10, с. 105].
Висновки. Через нестачу факпв та вщомостей про майс^в волинського живопису XVII-XVIII ст. можливо скласти лише певне уявлення про творчу дiяльнiсть малярських осередюв Волиш та особливосл 1х розвитку. Документальш джерела, хоч далеко нерiвномiрно охоплюють
волинський iсторико-культурний регiон i подають окремi факти з його мистецького життя, переконливо доводять функцю-нування на територи Волинi розгалуженоï мережi малярських майстерень та майстерень народних будiвничих. Це вказуе на спадковють малярських традицiй в регiонi та стверджуе про функцюнування певноï системи, яка була вироблена в попереднш час i про яку, на жаль, конкретних вщомостей досить мало.
Характерною особливютю волинського релшшного малярства цього перюду постае цiлковите домшування митцiв укра1нського та мiсцевого походження. Ця риса волинського малярського середовища пов'язана з особливостями iсторичноï долi Волинi, яка у складi Великого князiвства Литовського збершала певну автономiю i завдяки цьому довгий час уникала польського наступу, який почався у XVII ст., шсля прийняття Люблiнськоï унiï [12, с. 53].
Окрiм цього, ми встановили, що волинськ традицiï дерев'яного зодчества частково залежали вiд юнування об'еднань народних зодчих. Традицiï в дерев'яному храмовому будiвництвi мали глибоке коршня, передавались вiд поколiння до поколшня, мали сво1' регiональнi особливост.
Виявленi матерiали про волинських малярiв не волинського походження
вказують на вагоме мюце perioHy в OTcreMi мистецьких взаемозв'язив украшських земель i характеризують малярську культуру Волинi як невщкладну складову частину загально1 еволюцп мистецького процесу на украшських землях XVII-XVIII столiть.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бондаренко Г. В. Поняття «Волинь» в чаи та простор! Велика Волинь. Хмельницький - 1зяслав -Шепелвка, 1994. С. 10-13.
2. Крикун Н. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в XV-XVIII вв. Киев, 1992. С. 40-69.
3. Александрович Володимир. Маляр1 та мережа малярських осередк1в Волиш XVII столггтя : тези IIIВсеукратськоЧ науковоЧ конференци. Луцьк, 1996. С. 5-13.
4. Mankowski T. Lwowskicesh malatsy w XVI i XVII wieky. Lwow, 1938. S. 89.
5. Гирич Т. Ю. Матер1али до юторп Острозько! академи. Кшв, 1990. С. 148.
6. ЩербаХвський Д. Украшсью дерев'ян1 церкви. Короткий огляд розробки питання. 36ipHUK секци мистецтв. Укратське наукове товариство. Кшв, 1921.
7. Овс1йчук Д. А. Майстри украшського барокко. Кшв : Наукова думка, 1991. 327 с.
8. Лесик А. В. Творчество народных мастеров Волынской школы деревянного храмового строительства. Актуальные научные исследования в современном мире. Вып. 11-7 (31). Переяслав-Хмельницкий, 2017. С. 11-17.
9. Проекти реставрацн дерев'яних церков Волиш. 1нститут Укрзах1дпроектреставрац1я. Льв1в, 1997. С. 53-60.
10. Дацюк I. Волинська 1кона XVII-XVIII ст. традици та новаторство. Волинська тона : тези IV науково! конференци. Луцьк, 1998. 130 с.
11. Гошко Ю. Г. Народна архитектура украшських Карпат XV-XX ст. Кшв : Наукова думка, 1987. С. 270.
12. Жовковський П. М. Украшський живопис XVII-XVIII ст. Кшв, 1978. С. 58.
13. Свенцщька В. I. Кр1зь в1ки i канони. Образотворче мистецтво. 1988. № 4. С. 15.
REFERENCES
1. Bondarenko G.V. Ponyattya "Volyn'" v chasi ta prostori [The concept of "Volyn" in time and space].Velyka Volyn ' [Great Volyn]. Khmelnytskyi - Izyaslav - Shepetivka, 1994, pp. 10-13. (in Ukrainian).
2. Krikun N. Administrative and territorial structure of Right-Bank Ukraine in the XV-XVIII centuries [Administrative-territorial structure of Right-Bank Ukraine in the XV-XVIII centuries]. Kyiv, 1992, pp. 40-69. (in Russian).
3. Vladimir Alexandrovich. Malyari ta merezha malyars'kykh oseredkiv Volyni XVII stolittya [Painters and the Network of Painting Cells of Volyn in the 17th Century]. Tezy III Vseukrayins'koyi naukovoyi konferentsiyi [Abstracts of the Third All-Ukrainian Scientific Conference]. Lutsk, 1996, pp. 5-13. (in Ukrainian).
4. Mankowski T. Lwowskicesh malatsy w XVI and XVII wieky. Lwow, 1938, s. 89. (in Poland).
5. Girich T. Materialy do istoriyi Ostroz'koyi akademiyi [Materials on the history of the Ostroh Academy]. Kiyv,
1990, p. 148. (in Ukrainian).
6. Shcherbakivsky D. Ukrayins'ki derev'yani tserkvy. Korotkyy ohlyad rozrobky pytannya [Ukrainian wooden churches. A brief overview of the development of the issue]. Zbirnyksektsiyi mystetstv. Ukrayins'ke naukove tovarystvo [Collection of the section of arts. Ukrainian Scientific Society]. Kyiv, 1921. (in Ukrainian).
7. Ovsiychuk D.A. Maystry ukrayins'koho baroko [Masters of the Ukrainian Baroque]. Kyiv : Scientific Thought,
1991, p. 327. (in Ukrainian).
8. Lesik A.V. Tvorchestvo narodny'kh masterov Voly'nskoj shkoly' derevyannogo khramovogo stroitelstva [Creativity of folk craftsmen of Volyn school of wooden temple construction]. AktuaVny'e nauchny'e issledovaniya v sovremennom mire [Actual scientific research in the modern world]. Vol. 11-7 (31), Pereyaslav - Khmel'niczkij, 2017, pp. 11-17. (in Russian).
9. Proekty restavratsiyi derev"yanykh tserkov Volyni [Projects of restoration of Volyn wooden churches]. Instytut Ukrzakhidproektrestavratsiya [Institute of UkrzakhidProject Restoration]. Lviv, 1997, pp. 53-60. (in Ukrainian).
10. Datsyuk I. Volyns'ka ikona XVII-XVIII st. tradytsiyi ta novatorstvo [Volyn Icon of XVII-XVIII centuries. Traditions and Innovation]. Volyns'ka ikona : tezy IV naukovoyi konferentsiyi [Vlina Icon : Abstracts of the IV Scientific Conference]. Lutsk, 1998, 130 p. (in Ukrainian).
11. Goshko Yu.G. Narodna arkhitektura ukrayins'kykh Karpat XV-XX st. [Folk architecture of the Ukrainian Carpathians of the XV-XX centuries]. Kyiv : Naukova Dumka Publ., 1987, p. 270. (in Ukrainian).
12. Zhovkovsky P.M. Ukrayins'kyy zhyvopys XVII-XVIII st. [Ukrainian painting of the 17th-18th centuries]. Kyiv, 1978, p. 58. (in Ukrainian).
13. Sventsytska V. Kriz' viky i kanony [Through the ages and canons]. Obrazotvorche mystetstvo [Fine Arts]. 1988, no. 4, p. 15. (in Ukrainian).
Haginm^a go pega^iï : 23.03.2020 p.
