CC BY
109
22. Danilewiczowa M. Testament naukowy dawnego Liceum Krzemienieckiego // Zycie Krzemienieckie. —
1938. — № 12. — S. 274-283.
23. Danilewicz Zielinska M. Ateny Wolynskie. Dawne Liceum Krzemienieckie (1805-1832) // Danilewicz
Zielinska M. Próby przywolan. Szkice literackie. — Warszawa, 1992. — 130 s.
24. Dybkowska A., Zaryn I., Zaryn M. Polskie dzieje od czasów najdawniejszych do wspólczesnosci. —
Warszawa, 1994. — 378 s.
25. Enzyclopedia szkolna. Literatura i nauka o jenzyku. — Warszawa, 1995. — 911 s.
26. Groszynski K. H. Badacz i twórca historii// Zycie Krzemienieckie. — 1933. — № 10. — S. 386-394.
27. Ostrowski A. Hugo Kollontaj. Ojtec demokracji Polskiej. — Legnica, 1946. — 56 s.
28. Poniatowski J. Wplyw dawnego Liceum Krzemienieckiego // Zycie Liceum Krzemienieckiego. — 1931.
— № 7. — Cz. II. — S. 3-17.
29. Wójtekówna I. Liryzm Krzemienca // Zycie Krzemienieckie. — 1936. — № 5. — S. 179-190.
30. Yanik M. Hugo Kollontaj. Monografía z czterema podobiznami. — Lwów, 1913. — 642 s.
Вадим МУЖИЧОК
ДШЛЬШСТЬ Ф1ЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНИХ ОРГАН1ЗАЦ1Й НА ЗАХ1ДНОУКРА1НСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (1919-1939 РР.)
У cmammi розкриваеться проблема дiяльностi фгзкультурно-спортивних оргатзащй на 3axidnoyKpaincbKux землях у (1919-1939 рр.). У до^дженш аналгзуеться iсторiографiя як iсторiя становлення ф1зично1 культури та спорту, яка метить в co6i знання про суспшьш умови розвитку i функцюнування фгзичного виховання, методологiчнi засади iсторико-педагогiчних до^джень, основнi напрями та школи фгзично1' культури та спорту з iхнiми здобутками, створення i дiяльнiсть науково-до^дних, освiтнiх та тших установ спортивного профшю, тдготовку педагогiчних кадрiв фгзично1' культури i спорту, мiжнароднi зв 'язки i спiвробiтництво тощо.
Актуальнють теми визначасться необхщшстю юторичного вивчення складових укра!нського фiзкультурно-спортивного руху на Захщнш Украш в перюд 1919-1939 рр. На сучасному етат становлення нашого суспшьства фiзкультурно-оздоровча виховна робота з учшвською та студентською молоддю проводиться вщповщно до чинних Закошв Укра1ни «Про освпу», «Про загальну середню освпу», «Про позашкшьну освпу», «Про професшно-техшчну освпу», «Про вищу освггу» та положень про загальноосвннш, професшно-техшчний, вищий, позашкшьний навчальш заклади, «Про затвердження Примiрного положення про оргашзацш i проведення виховно! роботи в закладах Мшстерства освгш i науки Укра1ни», затверджених вiдповiдними постановами Кабшету Мiнiстрiв Укра!ни (наказ Мшстерства освiти i науки Укра!ни вщ 16.04.2002р. №257) [12, 62].
Термш «iсторiографiя», зазвичай, вживаеться у двох значеннях: як сукупнють дослiджень та опублшованих джерел з iсторi! та вивчення розвитку певно! науки (як в цшому, так i в окремому перюд^ питаннi тощо). стосовно термшу «iсторiографiя iсторi! окремо! науки», то вш стосуеться не творiв, в яких вiдображаеться iсторичний процес, а тих праць, предметом дослщження яких е теоретичш проблеми ютори певно! науково! галузi [4, 23-24].
Таким чином, термш «iсторiографiя» — це багаторiвневе поняття, яке використовуеться в сучаснш науцi у кшькох значеннях. У статгi йдеться про юторюграфда як iсторiю становлення фiзично! культури та спорту, яка мютить в собi знання про суспшьш умови розвитку i функцюнування фiзичного виховання, методологiчнi засади юторико-педагопчних дослiджень, основнi напрями та школи фiзично! культури та спорту з !хшми здобутками, створення i дiяльнiсть науково-дослiдних, освiтнiх та iнших установ спортивного профшю, пiдготовку педагогiчних кадрiв фiзично! культури i спорту, мiжнароднi зв'язки i спiвробiтництво та низку шших складових.
Фiзична культура — це частина загально! культури, сукупнють досягнень суспiльства у створеннi та використанш спецiальних засобiв вдосконалення фiзичного стану людей [12, 8]. Так, Л. Матвеев значення термша <^зична культура» розумiе як втiлення в самш людинi результатiв використання матерiальних i духовних цiнностей, якi вщносяться до фiзично! культури в широкому розумшш, тобто засвоенi людиною певш знання, вмiння, навички, досягнутi на основi використання засобiв фiзичного виховання, показники соматичного
розвитку тощо [2, 17]. Отже, фiзична культура особистостi — це не тшьки заняття руховими вправами i процедурами загартування. Поняття «фiзична культура» мiстить ще i широке коло понять, якi вщносяться до питань про правильний режим ращонального харчування, дотримання правил ппени, вироблення корисних звичок та ш. [3, 277]. Можна сказати, що фiзична культура людини — це визначений принцип и ставлення до свого здоров'я, до розвитку i збереження можливостей свого органiзму. На основi цього принципу будуеться повсякденне життя людини. Таким чином, фiзична культура е невiд'емною складовою загально! культури особистостi. Завдання фiзичноl культури полягае у вихованнi навичок культури поведiнки, формуваннi в особистостi стереотипу про те, що турбота людини про свое здоров'я, фiзичний розвиток i загальну пiдготовку е не тшьки И особистою справою [9, 3-5]. Теоретичш знання з фiзичноl культури мiстять основнi положення про руховi режими, про особливостi занять фiзичними вправами, !х значення в формуванш життево важливих рухових навичок особистостей, !х пiдготовки до пращ i захисту Батькiвщини, про правила загартовування i необхiднiсть дотримання ппешчних вимог, про кориснi i шкiдливi для здоров'я звички [13, 7].
Якщо розглядати iсторiографiю фiзичноl культури нашо! держави загалом, то першими вггчизняними науковцями, якi дослiджували проблеми ютори фiзичноl культури та спорту, були О. Грачов, Е. Зелшсон, Д. Крадман, П. Куняева, С. Синщина, у 60-70-х роках ХХ ст. — М. Пономарьова, А. Ратнев, О. Суник та ш. Предметом дослщжень, здшснених у радянський час i першi роки незалежно! Укра1нсько1 держави, були проблеми розвитку фiзичноl культури украшського народу в кожну його юторичну добу: Кшвську, Козацьку, Гетьманську та наступнi. Однак стутнь уваги вчених до кожно1 з них був рiзний. Бшьше дослiджень присвячено Кшвськш добi [5]. Першою спробою стали статтi О. Грачова, що слугували коментарями до роздшу «Фiзична культура в дофеодальнш РусЬ>, вмiщеному в хрестомати «Iсторiя фiзичноl культури в СРСР вщ найдавнiших часiв до кiнця XVIII ст.» (1940). Традицп здорового способу життя (санiтарiя, гiгiена та ш.) в Кшвськш Русi дослiджувалися вченими-етнографами та iсториками медицини в 40^ - поч. 90-х р. XX ст. (Б. Романов, Н. Богоявленський, О. Кравець, В. Соколова, А. Данилюк, З. Болтарович). Щоправда, до початку 90-х рр. XX ст. така увага рщко виходила за межi навчально1 лггератури (навчальний пошбник «История физической культуры народов СССР» (1958). Тшьки тсля прийняття Верховною Радою Укра1ни iсторичного акта — Декларацп про державний суверештет (16 липня 1990 р.) i Акту проголошення незалежностi Укра1ни вщ (24 серпня 1991 р.), коли превалюючими стали погляди на Кшвську Русь як на один з оргашчних етатв розвитку украшського народу, з'явилися спещальш працi з питань про нащональш традицп фiзичноl культури, як були написанi не тшьки в науково-популярному жанрi (В. Пшат, 1991 р.), а й у формi дисертацшного дослiдження (В. Старков, 1991 р.) [4, 276-277]. Треба вщдати належне юторичнш роботi В. Старкова, де вперше фiзична культура розглядаеться в ушх сво1х зв'язках i вiдношеннях як частина давньорусько1 цившзацп, акцентуеться увага на звичаевому правi i правових нормах щодо фiзичноl культури.
Менше уваги придшено дослiдженню фiзичноl культури Козацько1 доби. Крiм фундаментально1 працi Д. Яворницького («Iсторiя запорiзьких козаюв»), можна назвати статтю О. Черново1, в якш принагiдно висвiтлюеться питання про фiзичну пiдготовку укра1нського козацтва за чашв Визвольно1 вiйни 1648-1657 рр. Поза увагою дослщниюв залишилася i проблема фiзичноl культури укра1нського народу у добу Гетьманщини[14].
Дещо краще розроблено питання про стан i розвиток «саштарно-ппешчно1 культури XVIII - поч. XX ст.» (Р. Бенюмов, Б.Петров, К. Васильев, С. Гольд та ш.). Окремi пращ висвгглюють стан фiзичного виховання в навчальних закладах, е дослщження спецiалiстiв в галузi педагогiки (Р. Геворкян та ш.) [3, 415].
Таким чином, простеживши еволюцiю у ставленнi укра1нського народу до щнностей фiзичного здоров'я (О. Вацеба, Б. Трофим'як), можна стверджувати, що у свщомосп народу панував щеальний образ фiзично розвинено1 людини. Це виявлялося в шдивщульних змаганнях, мiж членами роду, пiзнiше — мiж громадянами рiзних держав (спортивш змагання, олiмпiади тощо). Iнодi щеальний образ розвинено1 людини виступав як культ фiзичноl сили (так зване «кулачне право»). Фiзичнi заняття (у виглядi пiдготовки до вiйськовоl справи) у
перiод середньовiччя вважалися характерними ознаками вшьно1 людини, вiдображали ïï правове становище. В ycix випадках фiзична культура являла собою зовшшню форму поведiнки людини, внyтрiшньою стороною слугували iдеалiзованi зразки для вчинюв. Фiзична культура народу, а також традицп здорового способу життя, протягом столггь регулювалася соцiальними нормами (морали релiгiï, звичаïв), у яких провщними були норми звичаевого права [1]. Значний вплив на розвиток фiзичноï культури, здоровий спошб життя народу, мали нащональш, релшйш та iншi особливостi, притаманнi конкретному етнiчномy утворенню [5].
На юнець XIX ст. була досить розвинена саштарно-ппешчна культура украшщв, що стала важливим елементом ïx здорового способу життя, а фiзичне виховання — невщ'емною частиною загальноосвiтнього процесу в школах ytix рiвнiв i почало регламентуватися в щлому рядi «порадниюв», «наставлянь» тощо. Сформувалася офiцiйна основа фyнкцiонyвання спортивно-гiмнастичниx товариств, дiяльнiсть яких базувалась на зареестрованих державними органами статутах i регулювалася корпоративними нормами. Захщно-украшське сустльство в силу iсторичниx чинниюв соцiально-полiтичного характеру змушене було керуватися австрiйським законодавством у сферi фiзичноï культури, гiгiени i санiтарiï [12].
У цьому контекст значний науковий i громадсько-полггичний iнтерес становить дослщження про нацiонально-визвольний рух на захщноукрашських землях (О. Вацеба, Б. Трофимяк, Т. Палагнюк), що впродовж столггтя були окyпованi iноземними державами, i населення яких накопичило великий досвщ боротьби за нащональне самозбереження та державну незалежнють i соборнiсть. Значна роль у цьому процесi належала рiзним громадсько-полiтичним угрупованням, зокрема фiзкyльтyрно-спортивним органiзацiям мiжвоенного перiодy у 1919-1939 рр. [14].
Аналiз наукових дослщжень проблеми показав, що рiвень науково1' розробки теми, з одного боку, характеризуеться певним полггизованим тдходом бiльшостi вiтчизняниx i зарyбiжниx дослщниюв до нацiонально-визвольного руху, дiяльностi фiзкyльтyрно-спортивниx органiзацiй у Заxiднiй Украïнi, з шшого — вiдсyтнiстю грунтовних наукових публшацш. Як i культура суспшьства в цiломy, культурно-спортивний рух у свош основi грунтуються на народнш фiзичнiй кyльтyрi, адже в життедiяльностi сyспiльства фyнкцiя духовного i тшесного вiдтворення та вдосконалення людини вщноситься до основ буття, життедiяльностi нацп [14].
Для ширшого аналiзy юторюграфп становлення фiзичноï культури та спорту в Захщнш Украïнi можна використати науково-методичш працi (Р. Шухевич, В. Яшв, М. Галущинський, Т. Франко, П. Франко, I. Гриньох, Б. Кравщв, В. Охримович, Ф. Черник, В. Лаба, О. Тисовський та шш^, подшивши ïx на чотири групи. Першу групу становлять загальнотеоретичш дослщження з концептуальних державницьких визвольних щей, у яких висвгглено боротьбу за збереження рщно1' мови, звича1'в, нащонально1' свщомосп, роль i значення тшесного виховання, фiзичноï культури у нащонально-творчому процесс Велика заслуга у розробщ цих iдей належить М. Грушевському, I. Франку, М. Павлику, I. Крип'якевичу, В. Дорошенку, Д. Донцову, Л. Цегельському та ш. Варто пщкреслити, що пращ згаданих дослщниюв стали доступними з часу вщновлення державносп й незалежносп Украши. Загалом вони були iдейною основою розвитку фiзкyльтyрно-спортивниx органiзацiй, якi справили значний вплив на формування i становлення молодого поколшня з розвиненою нащональною свщомютю i прогресивними поглядами на суспшьно-полггичне, економiчне та культурне життя укра1'нського сyспiльства у 1919-1939рр.
До друго1' групи можна вщнести працi про становлення фiзкyльтyрно-спортивниx оргашзацш та розвиток певних видiв спорту, про дiяльнiсть клyбiв та пластових курешв в укра1'нських гiмназiяx i семiнарiяx у Львовi, Перемишлi, Станюлав^ Тернополi та Чернiвцяx. У них мова йде в основному про певну систему виховання майбутшх провщниюв нащонально-визвольних змагань, таких як Р. Шухевич, В. Яшв, М. Галущинський, Т. Франко, П. Франко, I. Гриньох, Б. Кравщв, В. Оxрiмович, Ф. Черник, В. Лаба, О. Тисовський та шш1 Характерною рисою згаданих публшацш е те, що вони написаш переважно очевидцями подш, мали популярний характер i не вщзначалися грунтовною джерельною базою.
До третьо1' групи вщнесемо ювшейш альманахи, яю виданi на Галичиш та Бyковинi за часiв Австро-Угорщини та мiжвоенноï Польщi з нагоди 40-х роковин товариства «^ч» у Вщш, ювiлеïв Спортових товариств «Украша» у Львовi, «Подiлля» у Тернопол^ «Сянова Чайка»,
«Беркут» у Перемишлi, спортивних календарiв-альманахiв, календаря «Криниця», сокiльських календарiв та iншi. Вагомою у розробщ дослщжувано! проблеми стала книга-альманах Кирила Трильовського «Гей, там на горi «Сч» ще!», яку впорядкував i видав у Канадi син автора. У нш е чимало публшацш про окремi мiсцевi «СчЬ», спогади «^чового Батька» К. Трильовського, багато шчових пiсень, описи i малюнки гiмнастичних сокiльсько-сiчових вправ, унiкальнi свгглини тощо. Зазначимо, що фiзична культура на Буковиш створювалась за принципом клубно! системи. Це були спортивш клуби i3 визвольно-нацiональним спрямуванням. Основне завдання полягало у проведенш спещальних вiйськових занять з молоддю. Можна навести даш про хронологiю виникнення спортивних оргашзацш Буковинського краю. Так у 1920 рощ утворюеться Чершвецький iнтернацiональний клуб «Чога» i товариство «Вiкторiя». У 1921 роцi оргашзована еврейська спортивно-гiмнастична спiлка «Союз», в 1922 рощ з'явився румунський клуб «Аркащул» («Лучник»). Сврейський спортивний клуб «МакаббЬ», заснований ще 1914 рощ, тшьки у 1924 роцi був визнаний румунською владою [13].
Проаналiзувавши вищезгаданi архiвнi видання, можна скласти хронолопю дiяльностi фiзкультурно-спортивних органiзацiй Захщно! Укра!ние в перiод 1919-193 9рр. Так, вщновивши свою дiяльнiсть та створивши новi спортивнi клуби у Тернопол^ Станiславовi, Коломи!, Стрию, Дрогобичi, Бродах, спортивний рух очолювали переважно професори, студентська, пмназшна молодь, що об'еднувалася у спортивних клубах «Укра!на» (Львiв), «Подiлля» (Тернопiль), «Сянова Чайка» (Перемишль), «Скала» (Стрий), «Чорногора», «Пролом» (Станiславiв), «Ватра» (Дрогобич), «Богун» (Броди), «Лучник» (Чершвщ) та iншi. У 1922 р. було засновано спортову секщю, що згодом реформувала в Укра!нський Спортовий Союз (1924 р.), що керував ушм спортивним життям Галичини. Важливим явищем стае вiдродження Запорiзьких iгрищ (Укра!нських олiмпiад), формування ново! пластово! щеологп. Також засновуються Карпатський лещатарський клуб (КЛК), Укра!нський спортивний студентський клуб (УССК), Украшський туристично-краезнавче товариство (УТКТ) «Плай», засновником i керiвником якого був професор I. Крип'якевич. При «Пла!» iснував спортивний клуб iменi сотника Ф. Черника.
Розбудовувалася i змiцнювалася також пластова оргашзащя. Було засновано Укра!нський Улад Старших Пластушв (сеньйорiв), вiдомий куршь «Лiсовi Чорти», що грунтувався на християнсько-свггогляднш щеологп, активiзуеться видавнича дiяльнiсть «Вогнiв», дiе постiйний стацiонарний i водний пластовий вишкiл укра1нсько1 галицько! молодi в Карпатах, очолюваний «^рим Левом» — С. Левицьким, I. Чмолою та В. Яшвим.
Упродовж 20-х роюв гiмнастично-спортивнi оргашзащ! вщновлюють видавництво часописiв «Спорт», «Спортовi Вюти», «Сокiльськi Вiсти», «Луговик». Це був початок активно! боротьби укра!нських полггичних сил за вплив та опанування сокшьським, спортивним рухом. Надзвичайно вщчутною була боротьба Органiзацi! Укра!нських Нащоналюпв за опанування всiма ланками спорту i Пласту.
Польська влада переслщувала й заборонила дiяльнiсть гiмнастичного товариства «Сч». Тому в березнi 1926 року на основi «Сiчей» було створено товариство «Луг». Його очолив колишнш генерал-хорунжий армп УНР Р. Дашкевич. Для оргашзацшного змiцнення товариства з липня 1926 року виходить щомюячник «Вюти з Лугу», а також було тдготовлено «Пщручник для руханково-пожарничих Сiчей та Лугiв». Польський уряд намагався паралiзувати укра!нський пмнастично-спортивний рух, свiдченням чого е заборона «Лупв». У 1937 роцi у 718 його осередках, переважно сшьських, об'еднувалося близько 40 тисяч юнаюв i дiвчат. Лугова органiзацiя була найчисельшшою в краю. Було розпущено Укра!нський Спортовий Союз (1937) та дев'ять його структур: «Плай», спортивний клуб iм. сотника Ф. Черника, Укра!нський Студентський Спортивний Клуб, Карпатський Лещетарський Клуб та шшг Було заборонено часописи «ГотовЬ», «Змаг» i «Спорт».
Отже, у мiжвоенний перюд пмнастично-спортивш органiзацi! на захiдноукра!нських землях переживали непростий процес формування i переосмислення сво!х iдейно-свiтоглядних принципiв. У мiру сво!х можливостей вони впливали на нащонально-визвольний рух. Вихованцi пмнастично-спортивних органiзацiй брали активну участь у розбудовi i захистi Карпатсько! Укра!ни, були могутньою нацiональною вiйськовою силою у боротьбi за волю Укра!ни.
До четверто1' групи праць про украшську фiзичнy культуру слщ вiднести, насамперед, дисертацiйне дослiдження I.Андрyxiва на тему: «Виховна дiяльнiсть украшських молодiжниx товариств у Галичинi (1894-1939 рр.)», де автор дослщив генезу нацюнального молодiжного руху в Галичиш, на Бyковинi та в ем^рацп, показав вплив масових товариств «Сокш», «Сiч», «Пласт» на сyспiльно-полiтичне життя. Ця група праць також мютить сyчаснi дослiдження з проблеми становлення фiзкyльтyрно-спортивниx органiзацiй на Заxiднiй Украш у мiжвоенний перiод. Так, наприклад, науковець М. Гонжа у свош дисертацшнш робот «Розвиток фiзичноï культури i спорту на радянськш Буковиш» описуе для порiвняльного аналiзy становлення фiзичного виховання на Бyковинi (1918-1940 рр.), Б. Трофим'як у науковому дослщженш «Пмнастично-спортивш органiзацiï в нацюнально-визвольному рyсi Галичини (друга пол. XIX ст. - перша пол. XX ст.)» видшив чотири етапи процесу становлення та розвитку пмнастично-спортивних оргашзацш на Галичиш [15].
Таким чином, процеси нацюнального вщродження в Украш, необхщнють формування та вщтворення соцiального, псиxiчного i фiзичного здоров'я наци вимагають посилено1' уваги до вщродження нацюнально1' культури. У цьому аспект одним iз напрямкiв оптимiзацiï становлення нацiональноï системи фiзичного виховання е творче використання юторично1' спадщини i здобутюв фiзичноï культури та спорту нашого народу, зокрема й на захщноукрашських землях.
Л1ТЕРАТУРА
1. Вацеба О. Д1яльшсть украшського науково-дослщного шституту ф1зично1 культури (1931-1939) як науково-оргашзацшна основа формування та розвитку державного науково-дослщного шституту ф1зично1 культури i спорту в сучаснш Украш1 // Актуальт проблеми ф1зично1 культури i спорту. — 2003. — № 1. — С. 39-45.
2. Вацеба О. Украшський спорт i покажчик книжкових видань з ф1зичного виховання та спорту в Украш. — Льв1в: ЛНУ, 2002. — 120 с.
3. Вострокнутов Л. Д. Деятельность спортивных организаций в Украине в конце XIX - начале XX вв. // Актуальт проблеми сучасно1 науки в дослщженнях молодих учених: Зб1рник наукових праць.
— Xаркiв, 1997. — Вип. 3-4. — С. 276-279.
4. Вострокнутов Л. Д. !сторюграф1я та джерельна база дослщжень з юторп ф1зично1 культури // !стор1я Украши: Маловщом1 1мена, поди, факти: Рщний край: (Зб. статей). — К., 1998. — Вип. 4.
— С. 414-419.
5. Вострокнутов Л. Д. Ф1зична культура в Украш1 вщ чаав Ки1всько1 Руа до початку XX ст.: сощально-нормативний аспект: (Iсторiогр. ситуац1я та джерельна база) // В1сн. Ун-ту внутрш. справ. — Xаркiв, 1998. — Вип. 3-4. — С. 137-143.
6. Горський В. С. Фшософ1я в контексп юторп укра1нсько1 культури // Феномен украшсько1 культури: методолопчш засади осмислення / Зб1рка наукових праць. — К., 1996. — С. 192-217.
7. Емельянов Б. В. Источниковедение истории философии как научная и учебная дисциплина // Методология и методика преподавания истории философии. — Свердловск, 1982. — С.83-89.
8. З юторп фшософсько1 думки на Украш. — К.: Наукова думка, 1967. — 191с.
9. !стор1я ф1зично1 культури: Навчальний поабник / За ред. Ф1ля С. М., Xyдолiя О. М, Малка Г. В. — Xаркiв: ОВС, 2003. — 160 с.
10. Кушаков Ю. В. О перспективных направлениях разработки историко-философской методологии // История философии и культура. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 5-15.
11. Палагнюк Т. В. Культурно-спортивш заходи в процеа розвитку суспшьства // Физическое воспитание студентов творческих специальностей. — Xарьков: XXHH, 1999. — № 4. — С. 6-8.
12. Солопчук М. С. !стор1я ф1зично1 культури та спорту: Навчальний поабник. — Кам'янець-Подшьськ: Абетка-Нова, 2001. — 236 с.
13. Трофим'як Б. Витоки, оргашзащя, структура та д1яльшсть ачово-пмнастичних товариств // Визвольний Шлях. — 1997. — Кн. 7. — С. 845-860.
14. Трофим'як Б. С1човий пмнастичний рух, 1900-1925 рр. // Визвольний Шлях. Суспшьно-полггичний i науково-лггературний м1сячник. — Лондон-Кшв: «Украшська 1нформац1йна Служба», 1997. — Кн. 6. — С. 732-747.
